Правовий впливі правове регулювання: проблеми співвідношення
1. Поняття дії права і правовоговпливу.
2. Взаємодія правового впливу іправового регулювання.
3. Підходи до визначенняправового регулювання.
4. Рівні правового регулювання.
5. Ознаки правового регулювання
1. Поняття діїправа і правового впливу
В сучасномусуспільстві право відіграє провідну роль, адже впорядковує відносини міжлюдьми. Але, як оцінити право? На сьогодні, в науці поширений підхід, згідно зяким оцінити право можливо через його ефективність. Законодавство – це формажиття права. Саме законодавство надає правовим нормам формальної визначеності. Аоскільки право і законодавство взаємопов’язані явища, і система законодавства єзовнішнім виразом системи права, тому зупинимося на дослідженні проблемефективності законодавства. Спочатку визначимось з теоретичним підґрунтямпроблеми. Для цього дамо характеристику термінів дія права, вплив права,правове регулювання. З’ясуємо їх визначення.
Будь-якерозуміння права базується на тому що ми розуміємо під здатністю права бутирегулятором суспільних відносин. Вихідні ціннісні засади права – здатніздійснювати вплив на волю та свідомість людей.
Дія права – це тіканали, завдяки яким нормативний зміст права, його світоглядний потенціал, або«дух» законів, потрапляє в свідомість людей, впливає на їхню поведінку. Діяправа проявляється в правовій ідеології, правотворчому впливові. Можливосказати, що дія права – це вияв всіх властивостей та якостей права, щовідображають його здатність чинити вплив на поведінку соціальний суб’єктів.Тому дія права дозволяє оцінити його реальну силу, соціальну міць, абосоціальний ефект в суспільному житті.
Призначеннякатегорії «дія права» полягає в тому, щоб відобразити всі можливі форми і сферипрояву права, тобто охарактеризувати право в процесі формування (генезисправа), сприйняття індивідуальною та масовою правосвідомістю і здійсненняв практичній діяльності.
Дія права означаєпевним «розріз» права, вона відображає життя права на різних рівнях: стосовноокремої особистості, суспільних груп, суспільства в цілому. Тому вказанакатегорія дозволяє визначити юридичні засоби та механізми, тобто той правовийінструментарій, що є необхідним окремим індивідам, їх об’єднанням, дляцивілізованої участі в громадському житті. Тому дія права є свого родуфізіологією права, а складовими змісту дії права виступають: правовий вплив,сприйняття права, правові дії і правовідносини, правовий порядок.
З цього випливає,що дія права не зводиться до право реалізації або до правового регулювання.Правове регулювання є специфічною стороною або стадією дії права.
Тому відповідно правовийвплив дає можливість охарактеризувати право на етапі його формування івпливу на учасників регульованих відносин; сприйняття права означаєпричетність до індивідуальної та суспільної правосвідомості і напрацювання націй основі внутрішньої мотивації до поведінки в правовій сфері, правова дія,правовідносини сприяють здійсненню громадянами, їх об’єднаннями,структурами держави правозастосовних дій, а правовий порядок забезпечуєнадання внаслідок правозастосування регульованим відносинам якості правових(впорядкованих, організованих), забезпечених та гарантованих державою, всієюсистемою юридичних засобів.
Дія права – цейого інформаційний ціннісно-мотиваційний і безпосередньо регулюючий вплив насуспільні відносини в межах визначеного (певного) простору, кола і часу осіб.
Таким чином, правовтратило б будь-який зміст, якщо б не виявило себе як активне творчепершоджерело, не формувало б і не змінювало б суспільне середовище, невизначало б напрями та форми поведінки учасників суспільних відносин. Право дієі в сфері законотворчості і в сфері активної реалізації встановленихзаконодавчих приписів і в сфері пасивної охорони чинних нормативних актів.
Дія права,означає перехід (переклад) соціальних моделей і абстрактних цінностей, вреальну практику. Дія права матеріалізує притаманну праву за визначеннямсправедливість в поведінку окремої особи, соціальних цінностей, спосіб життясуспільства. Право як серйозна соціальна сила реалізує свій потенціал під часвпливу на суспільні відносини.
Дія права маєсвої зовнішню і внутрішню сторони. Внутрішня сторона пов’язана із сприйняттямправа його адресатами, зовнішня – з формами і методами, за допомогою якихзаявляє про себе право.
Окрім того було бнеправильно розглядати дію права окремо від потреб та інтересів людей. Тому щоправо зумовлюється соціально-економічними, політичними, культурними та власнеправовими чинниками.
Було бнеправильно розмежовувати дію права від діяльності держави. Держава скрізьзабезпечує права. Саме держава напрацьовує засоби правової реалізації ізастосовує їх для досягнення кінцевих цілей права.
Дія прававідбувається двома шляхами:
інформаційному;
ціннісно-мотиваційному.
Інформаційнадія праваполягає в тому, що право містить різноманітну інформацію, і не просто правовуінформацію, а знання про різноманітніші сфери життя суспільства. Невипадковопо історичним пам’яткам права ми багато що дізнаємось про життя наших пращурів.А, знання, як відомо, в свою чергу вчить і закликає до певних дій. Томудуже важливо, що закладена в праві інформація не була неправдивою,дезорієнтаційною, інакше через певний час право перестане діяти.
Ціннісно-мотиваційнадія праваозначає вплив різноманітних знань на мотивацію адресатів права. Законодавцюдоводиться приймати спеціальні норми і приписи, що закріплюються зокрема, впреамбулах, щоб викликати мотиви правомірної поведінки у суб’єктів.
Інформаційна іціннісно-мотиваційна дія права, насамперед, реалізують охоронну функцію права.Але особливою змістовною стороною дії права є власне ПР. що відображає сутодинамічну роль права. Тут право організує поведінку учасників суспільнихвідносин, змушуючи їх діяти активно відповідно до покладених на них обов’язків.Тут право стимулює відповідну поведінку, фіксуючи у свідомості адресатів суб’єктивніправа.
Таким чином діяправа охоплює собою:
1)предметну дію;
2)дію в часі;
3)дію в просторі;
4)дію за коломосіб.
Всі ці аспектидетально розглядалися нами в темі, присвяченій дії нормативно-правових актів.Різного рівня і різної юридичної сили акти діють по-різному, але є, спільне, щохарактеризує дію права в цілому.
1- Предметправового регулювання охоплює вольові відносини, що виключає поширення права наподії та стани, в яких не бере участі людська воля. Вплинути на їх перебігправо не може. Цивілізований законодавець виключає притягнення довідповідальності за спосіб думок (переконання), вважаючи таку практикуреакційною.
2 — Дія права вчасі розпочинається ще до появи державного веління. Адже саме право спонукає додії законодавця і вимагає свого закріплення в законі. І лише потімактуалізується проблема дії актів, прийнятих в установленому порядкукомпетентними державними органами.
3- Дія права впросторі не обмежена певними територіальними кордонами. Не випадково має місцепримат міжнародного права. Відбувається формування світового права. Але діязаконів та інших нормативних актів, що приймаються державою, обмежуютьсякордонами державної території.
4 — Загалом,право адресоване людині. Але, втілюючись в НПА держави, воно обмежується в своїйдії, як правило, колом осіб, які проживають на території даної держави.
Слід розрізнятидію права і правових норм від дії НПА. Під дією НПА найчастіше розуміють нефактичну здатність правового акту визначати права і обов’язки суб’єктів, анаявність у нього т.зв. юридичної сили. Юридична сила вказує на йогодержавно-вольове визнання і місце в ієрархії інших правових актів.
Діючим право можевважатися як з формальної позиції, тобто з точки зору юридичного закріпленнянорм права у відповідному джерелі, так із фактичного боку, тобто норми праваздійснюють реальний вплив на суспільні відносини. Тому правовий вплив має місцетоді, коли співіснують формальна і фактична складова дії права.
Виходячи знаведеного, можна дати наступне визначення правового впливу.
Вплив права – церезультативна дія формально-юридичного джерела права на поведінкуіндивідуальних і колективних суб’єктів.
Вплив права насуспільні відносини пов’язаний з настанням певного результату. При цьомурезультативним вплив права вважається як для суб’єкта, з поведінкою якогопов’язується реалізація нормативно закріплених приписів, так і для суспільнихвідносин, в межах яких здійснюється процес реалізації права.
Правовий впливможе відбуватися в двох формах: активній та пасивній.
Активна форма передбачає безпосереднєвикористання засобів та методів правового регулювання та правової охорони впроцесі соціальної життєдіяльності. Цілі активного впливу полягають у :
вдосконаленні таоптимізації усталених правових відносин;
усуненніправопорушень;
реалізаціїюридичної відповідальності стосовно правопорушників.
Пасивна форма передбачає опосередкованийвплив права на суспільні відносини. Тому не відбувається безпосередньогоправового втручання в суспільні відносини, але сам факт наявності прававиступає в якості фактора, що спонукає суб’єктів діяти відповідно до юридичнозакріплених приписів і утримуватися від вчинення дій протиправного характеру.Цілями пасивного впливу є:
збереженняусталеного на даному етапі соціального розвитку правопорядку;
запобігання правопорушень
2. Взаємодія правовоговпливу і правового регулювання
Дослідженняспіввідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточненняпонять “регулювання” і “вплив”, оскільки в юридичній літературі справедливонаголошується на нерівнозначності цих категорій. Поняття “регулювання” походитьвід латинського слова “regulo” — “правило” і означає впорядкування,налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. “Вплив”означає цілеспрямовану дію на що-небудь за допомогою системи засобів.
Ці два поняттямають близький зміст, який не є тотожним. Поняття “вплив” за обсягом є ширшоюкатегорією, ніж “регулювання”, оскільки вплив охоплює як регулювання задопомогою певної правової норми, так й інші правові засоби і форми впливу наповедінку людей. Тому неможливо зводити правові засоби і форми впливу права насуспільні відносини лише до правового регулювання.
Слід такожзазначити на існуючій позиції, коли правовий вплив та правове регулюваннярозглядаються як синоніми. Справді ці поняття не є тотожними, оскільки їхобсяги є різними, але їх не можна штучно відокремлювати, оскільки вони тісновзаємопов’язані як «родове» і «видове» поняття.
Правовий вплив зусією його багатоманітністю здійснюється на суспільне життя, на свідомість таповедінку людей за допомогою правових і неправових засобів. Правовий впливздійснюється на людину двома шляхами: інформаційним і ціннісно-орієнтаційним, атакож завдяки вихованню – пропаганді правових знань, юридичній освіті.
Таким чином,правовий вплив – це результативна, нормативно-організаційна дія на суспільнівідносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права,правовідносин, актів правореалізації та правозастосування), й інших правовихчинників (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчогопроцесу), а також неправових механізмів (соціальних, ідеологічних,психологічних тощо).
Під правовимрегулюванням суспільних відносин розуміють лише одну з форм впливу права насуспільні відносини – вплив за допомогою специфічних правових засобів: нормправа, правовідносин, актів правореалізації тощо.
Всі відмінностіміж правовим регулюванням і правовим впливом можна визначити як:
відмінності заобсягом;
за змістом;
за механізмомреалізації права.
Відмінності заобсягом полягаютьу наступному: предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правовогорегулювання. Його складають відносини (економічні, соціальні, політичні), якібезпосередньо не врегульовані правом, але на які розповсюджується його дія.
Відмінності зазмістом складаєтаке: правовий вплив не завжди має точний юридичний засіб, адже окрім нормправа, вплив охоплює інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей.Правове регулювання завжди містить певний юридичний засіб (регулюваннявідбувається за допомогою визначеної правової норми).
Відмінності замеханізмом реалізації права полягають в наступному: правовий вплив здійснюється шляхомсистеми неюридичних засобів – ідеологічних, психологічних, інформаційних таінших механізмів, тоді як у правовому регулюванні право реалізується черезмеханізм – систему правових засобів і форм (норми права, правовідносини, актиреалізації та застосування норм права тощо).
3. Підходи довизначення правового регулювання
Право за своєюприродою є завжди регулятивним. Тому що регулює поведінку суб’єктів права,ставить її у відповідні рамки.
Правовимрегулюванням може вважатися процес, що передбачає безпосередній (активний)вплив на юридично значимі суспільні відносини.
Таким чином,правове регулювання є таким процесом, що передбачає:
— наявністьзасобу регулювання (норм права),
— суб’єкта, якиймає можливість і наділений відповідними повноваженнями щодо здійсненнярегулювання,
— існуванняпевних обставин, що зумовлюють здійснення діяльності, пов’язаної зрегулюванням.
В юридичній літературіправове регулювання розглядається науковцями з різних позицій.
З телеологічноїточки зору (грецьк. talos теос – мета? wskm) правове регулювання – цецілеспрямований текстуальний (інформаційно-ціннісний) правовий вплив насуб’єктів права.
В функціональномурозумінні під правовим регулюванням розуміють орієнтування поведінкисуб’єктів права на його нормативні приписи.
Правоверегулювання з феноменологічних позицій (Райнах, Шюц) починається зелементарного акту екстерналізації — прояву активності людини як такої.Внаслідок чого відбуваються зміни в оточуючому середовищі, а зовнішняактивність відображається в певній формі. Правове регулювання уфеноменологічному сенсі включає в себе діяльність формальної і неформальноїеліти та народних мас.
Прибічникикомунікативного підходу (Вебер, Поляков, Разуваєв) розуміють правоверегулювання як складний і багатофакторний процес упорядкування інформаційногообміну, який здійснюється учасниками правової комунікації.
Відаючи належнезазначеним підходам щодо визначення ПР вважається найбільш прийнятнимзагальновизнаний в сучасній правовій науці, згідно з яким правове регулюваннярозуміється як здійснюваний за допомогою права і сукупності правових засобівдержавно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування,закріплення, розвитку та охорони. У загальному вигляді правове регулювання єпроцесом, спрямованим на те, щоб за допомогою правових засобів ґарантуватиповедінку, необхідну суспільству, спрямувати розвиток життєвих ситуацій вбажане русло.
Процесефективного правового регулювання розпочинається визначенням цілей ізавершується їх виконанням, досягненням визначеного результату. Цілі полягаютьв тому, щоб суб’єкти права діяли відповідно до юридичних приписів і моделейправової поведінки, щоб соціальні процеси відбувалися в напрямах, вигіднихсуспільству, державі, особистості. Однак, цілі можуть досягатися або залишатисянереалізованими. Тому й результати можуть бути ефективними або неефективними.
Правоверегулювання відрізняється за своїм змістом і характером від інших видіврегулювання (фізичного, механічного, хімічного тощо). За своїм змістом правоверегулювання не є матеріальним, воно здійснюється через свідомість і волю людей,має ідеальний характер у тому розумінні, що здійснюється за допомогою нематеріальних засобів, а особливих ідеальних об’єктів (засобів), які впливаютьна суб’єктів права, формуючи їх правосвідомість.
Недостатністьзовнішнього регулювання компенсується саморегулюванням або автономнимрегулюванням. Система саморегулювання визначається як здатність суб’єктаспіввідносити свої дії із зовнішніми вимогами попередньо чи в момент здійсненнядіяльності. Правове регулювання і саморегулювання органічно поєднуються ідоповнюють один одного.
4. Рівніправового регулювання
У правовому регулюванніможна виділити три рівні.
Перший рівень –суспільний. На рівні суспільства правове регулювання здійснюєтьсяопосередковано, шляхом закріплення і підтримання певних умов життєдіяльностілюдей, насамперед через встановлення та закріплення суспільного ладу. На цьомурівні важливим є соціальний статус індивіда, соціальні позиції індивіда у сферівиробництва, суспільно-політичному житті, сфері культури, побуту і споживання.
На колективномурівні відбувається визначення правового статусу громадян, установ, організацій,підприємств, органів держави.
На індивідуальномурівні правове регулювання має особливості. Правові норми прямо і безпосередньоадресовані певному суб’єкту. Вони зобов’язують, забороняють чи дозволяють певніформи поведінки. Поведінка індивіда визначається складною взаємодією зовнішніхі внутрішніх впливів. Правове регулювання пов’язане насамперед із зовнішнімвпливом на поведінку людини. В процесі цього впливу реалізуються можливості,закладені в правовій системі і в організації діяльності державних органів,спрямованої на реалізацію права (інформація суб’єктів права, тлумачення нормправа, контроль за їх виконанням, профілактика, застосування санкцій тощо).
У випадкувнутрішнього впливу неабиякого значення набувають сфера дії свідомості людинита її внутрішні мотивації. Мораль є внутрішнім регулятором поведінки людей.Ефективність будь-якого нормативного регулювання багато в чому залежить відтого, якою мірою відповідні норми стали частиною внутрішнього світу людини.Бути свідомим означає не лише мати здатність усвідомлювати зовнішній світ, а йдіяти за велінням совісті, честі, обов’язку, сприймати і в теорії, і напрактиці моральні цінності суспільства.
5. Ознакиправового регулювання
Ознаки правовогорегулювання суспільних відносин:
1) правоверегулювання – особливий різновид соціального регулювання;
За своюбагатовікову історію людство знайшло багато засобів і способів впливу наповедінку людей. До них належать заходи фізичного, психічного, організаційногопримусу, соціальні норми, основними серед яких є правові, моральні, звичаєвітощо.
Особливе місце всоціальному регулюванні займає правове, тобто застосування норм права, іншихюридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх впорядкування іпрогресивного розвитку, а також вплив на поведінку людей .
2) правоверегулювання надає відносинам між суб’єктами певної правової форми, яка маєдержавно-владний характер та вказує на міру можливої та необхідної поведінки;
Правоверегулювання суспільних відносин передбачає не будь-яку владну діяльністьуповноважених органів і посадових осіб, а лише ту, яка має безпосередньою метоюспрямування в чітко визначене русло поведінку учасників суспільних відносин.Тому врегулюваньований вплив надає суспільним відносинам визначеності та стійкості.
3) правоверегулювання має конкретний, організований характер, оскільки воно завждипов’язане з реальними відносинами;
Право є важливимзасобом регулювання взаємовідносин індивідів, соціальних груп, всьогосуспільства в цілому, в ньому закріплюється права і свободи особистості.Завдяки правовому регулюванню можливо організувати відносини громадян, враховуючиїх індивідуальні потреби та інтереси.
4) правоверегулювання має цілеспрямований та результативний характер;
Основною метоюправового регулювання суспільних відносин є такий вплив на поведінку людей,який би забезпечував їх підпорядкування загальним умовам нормальногофункціонування суспільства. Основна мета конкретизується в менш загальнихцілях. Так як врегульований вплив здійснюється не лише за допомогою однієїнорми права, а певною їх сукупністю, завжди існує ієрархія цілей (головних,другорядних, кінцевих і безпосередніх, перспективних і найближчих тощо).
5) правоверегулювання — це впорядкування суспільних відносин, що здійснюється задопомогою правових засобів;
Правові засоби –це інструменти правового впливу для досягнення тих або інших завдань правовогорегулювання. Тому правове регулювання можна визначити як процес послідовноговикористання правових засобів для розвитку суспільних відносин шляхомврегулювання поведінки їх учасників.
6) правоверегулювання має владний характер;
В правовій науцірадянського та сучасного періодів, як правило, підкреслюється лише вольовий,владний характер правового регулювання, що здійснюється шляхом видання та реалізаціївелінь держави, які забезпечуються державним примусом.
Правоверегулювання здійснюється шляхом прийняття та реалізації загальнообов’язковихприписів держави, які втілюється відповідним чином (прямою погрозою примусу чипоєднанням його із задоволенням інтересів та потреб народу, демократичними абоавторитарними методами керівництва) у свідомості та поведінці більшості людей.Адже норми права не лише офіційно обов’язкові, але й соціально обумовленівзаємодією соціальних сил для досягнення нормального процесу виробництва,праці, побуту та управління в кожному суспільстві. Тому для демократичногосуспільства добровільне визнання правових норм більшістю населення єобов’язковою умовою нормального правового регулювання.
7) правоверегулювання ґарантує виконання правових норм;
Воно спираєтьсяна можливість використання не лише переконання та примусу, а й інших складовихправосвідомості (поваги до закону, традицій, звичаїв та звичок, знань правовихнорм тощо).
8) правоверегулювання має специфічний набір методів та способів;
Під методомправового регулювання розуміють сукупність прийомів і засобів правового впливуна суспільні відносини. На метод покладається основне навантаження в динаміці,“роботі” права, адже він показує, як регулюються суспільні відносини, якимиприйомами та у які способи.
Способи правовогорегулювання – це шляхи юридичного впливу, закріплені правовими нормами, якізабезпечують досягнення мети правового регулювання. Всі способи пов’язані ізсуб’єктивними правами.