Міністерствоосвіти та науки України
Донецькийнаціональний технічний університет
Кафедраменеджменту та господарського права
Курсоваробота
натему: Правовий захист банківської таємниці
Донецьк2010
Вступ
Актуальністьтеми дослідження обумовлюється, в першу чергу, порівняноюновизною для української правової системи інституту банківської таємницівзагалі, а також важливістю зазначеної теми для системи всього банківськогозаконодавства нашої держави.
Історіяформування правового інституту банківської таємниці (у сучасному її розумінні)в Україні є порівняно короткою і розпочинає свій відлік від прийняття першоїредакції Закону України про банки і банківську діяльність ”. На нашу думку, впершу чергу, з відсутністю будь-якого нормотворчого, а також правозастосовногодосвіду у галузі правової охорони банківської таємниці в Україні пов’язанавелика кількість прогалин та протиріч у правовому інституті банківськоїтаємниці.
Крім цього,однією з основних причин недосконалості нормативно-правового регулювання усфері правового захисту банківської таємниці в Україні є практична відсутністьтеоретичної розробки теми цього дослідження. Так, в нашій державі на даниймомент відсутні будь-які фундаментальні монографічні дослідження правовогоінституту банківської таємниці, а наукові доробки, розроблені в РосійськійФедерації, не дивлячись на їх безумовну користь від вивчення та аналізу, наврядчи можуть бути в повній мірі використаними для українського правозастосування,враховуючи той факт, що такі доробки базуються на нормах російськогозаконодавства.
Практичнонедослідженими є норми правового інституту банківської таємниці, пов’язані звідповідальністю за її неправомірне розголошення та використання, а також зсамим порядком розкриття інформації, віднесеної до цієї категорії.
Метою курсовоїроботи є поглиблення теорії банківського права знаннями про правовий режимбанківської таємниці, проведення комплексного наукового аналізу такої правовоїкатегорії, як банківська таємниця ” та її зв’язки із різними правовими науками,вплив різних галузей права на досліджуваний режим банківської таємниці.
Длядосягнення поставленої мети курсової роботи необхідно виконати наступнізавдання:
– визначення поняття банківська таємниця ”;
– аналіз та визначення діянь, що містятьознаки цивільних, адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів,об’єктом яких є відносини, що складаються у зв’язку із застосуванням режимубанківської таємниці;
– порівняльно-правовий аналіз правовогостатусу банківської таємниці в Україні та зарубіжних країнах;
– визначення основних прогалин та протиріччинного законодавства щодо правового регулювання банківської таємниці тарозробка шляхів їх усунення;
З урахуваннямспецифіки теми, мети і завдань роботи, були застосовувані такі методи, як:
· системно-функціональний метод,який передбачає розгляд системних явищ в їх цілісності і взаємозв’язку заналізом функцій взаємодіючих елементів
· формально-догматичний,який включає в себе такі прийоми, як опис і аналіз правових норм, правовідносинта інших юридичних категорій, їх класифікацію та систематизацію правових явищ
· порівняльний метод,що полягає в досліджені двох чи більше явищ, їх співставленні, виявленні спільногоі відмінного в їх природі.
Аналізправового регулювання банківської таємниці змусив звернутись до праць іззагальної теорії права, фінансового, цивільного, трудового та інших галузейправа.
Велике значеннядля дослідження правової природи інституту банківської таємниці мають працітаких вчених в галузі банківського права, як М.М. Агаркова,Ю.А. Вайденгаммер, А.В. Венедиктова, І.С. Гуревича,А.М. Екмаляна, Л.Г. Єфімової, Є.Б. Краманова,Є.О. Суханова, А.О. Селіванова, М.Г. Скарженовського,Г.А. Тосуняна, Р.О. Халфіна, С.Д. Ципкіна та інших.
Розділ1. Поняття банківської таємниці
1.1Поняття банківської таємниці
Поняттябанківська таємниця ” є одним із центральних понять банківського права,оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності. Науковці вважають, щобанківська таємниця — це комплексний інститут, а сам термін припускає двіінтерпретації. У вузькому розумінні банківська таємниця — це обов’язок банкузберігати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насампередконкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади(депозити) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому розумінні це різновид службовоїтаємниці, тобто конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відомаслужбовцю банку. Положенная, присвячені основним засадам банківської таємниці,містяться як у завальному, так і у спеціальному банківському законодавстві.[1c.289] Згідно зі статтею 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницюбанківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відомостіпро операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнімпредставникам. Іншим особам, у тому числі органам державно вади, їхнімпосадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно увипадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Уразі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнтмає право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.[18c.679]
Основніправові засади банківської таємниці закріплені у главі 10 Закону України пробанки і банківську діяльність ”.
Відповіднодо статті 60 цього Закону є інформація щодо діяльності та фінансового стануклієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта тавзаємовідносин з ним, чи третім особам при наданні послуг банку і розголошенняякої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківськоютаємницею.
Банківськоютаємницею, зокрема, є:
1)відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентськихрахунків банків у Національному банку України;
2)операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені нимугоди;
3)фінансово-економічний стан клієнтів;
4)системи охорони банку та клієнтів;
5)інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, їїкерівників, напрями діяльності;
6)відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці,будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7)інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягаєопублікуванню;
8)коди, що використовуються банками для захисту інформації Інформація про банкичи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становитьбанківську таємницю.
Положенняцієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягаєопублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню,встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на йогорозсуд.[7]
Яксправедливо відмічає у своєму дослідженні правових питань банківської таємниціД. О. Гетманцев, частина 2 статті 60 Закону надає невичерпний переліквідомостей, які відносяться до банківської таємниці, у зв’язку з чим пропонуєвідносити до неї будь-яку інформацію про клієнта, яка стала відомою банку підчас співпраці з клієнтом.
Згіднозі статтею 61 Закону “Про банки і банківську діяльність” банки зобов’язанізабезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
1)обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківськутаємницю;
2)організації спеціального діловодства з документами, що містять банківськутаємницю;
3)застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу доелектронних та інших носіїв інформації;
4)застосування застережень щодо збереження банківської таємниці тавідповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.
Службовцібанку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківськоїтаємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та невикористовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію,яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.[10 c. 356-359]
Приватніособи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банкубезпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язаніне розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи накористь третіх осіб.
1.2Банківська таємниця як об’єкт правовідносин
В контекстіаналізу такої правової категорії, як банківська таємниця, доцільнопроаналізувати правовідносини, об’єктом яких є банківська таємниця (надалі —правовідносини банківської таємниці).
Правовівідносини в самому загальному сенсі можна визначити як суспільні відносини, щоврегульовані правом та знаходяться під охороною держави, учасники якихвиступають як носії взаємно кореспондуючих одне одному юридичних прав таобов’язків. До складу правовідносин входять такі елементи: суб’єкти, об’єкт, тазміст правовідносин, що включає в себе суб’єктивне право та обов’язок.[5 c.17]
Екстраполюючизагальнотеоретичне визначення правовідносин на правовідносини банківськоїтаємниці, можна відзначити, що правовідносини банківської таємниці — цеврегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, що складаються впроцесі зберігання, використання та розкриття відомостей, які відносятьсязаконодавством до банківської таємниці.
Характеризуючиправовідносини банківської таємниці необхідно зазначити, що ці правовідносини євідносними, з чітко визначеним суб’єктивним складом. Вони виникають виключно якправові відносини і в іншій якості існувати не можуть, тому являють собоюособливий вид суспільних відносин. Специфічний характер обов’язку банку поутриманню від вчинення дій по розголошенню інформації зумовлює переважнопасивний характер правовідносин.[13 c. 34]
При визначеннісуб’єкта правовідносин банківської таємниці виникає декілька серйозних проблем,пов’язаних насамперед з деякими прогалинами діючого законодавства. По-перше,йдеться про носія суб’єктивного обов’язку. Відповідно до Закону України «Пробанки та банківську діяльність», носієм суб’єктивного обов’язку по збереженнюбанківської таємниці є банки, тобто юридичні особи, які мають виключне право напідставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такіоперації: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб тарозміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власнийризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб(стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Однак позаувагою законодавця залишилися інші фінансово-кредитні установи, які у випадкахта в межах, передбачених законодавством, здійснюють діяльність, аналогічнубанківській. Так, законодавство України для ломбардів та лотерейних організаційне містить будь-якої вказівки на їх обов’язок зберігати інформацію, яка сталаїм відомою внаслідок проведення ними своєї професійної діяльності. На нашудумку, ці прогалини законодавства необхідно усунути, поширивши правовий режимбанківської таємниці на відповідні правовідносини з приводу діяльності інших,крім банків, фінансово-кредитних установ.
Крім банків,Закон України «Про банки та банківську діяльність» відносить до носіївобов’язку про зберіганню банківської таємниці також керівників та службовцівбанку. З іншого боку, носіями права на збереження банківської таємниці євиключно дійсні клієнти банку. Про недоліки такого підходу законодавця довизначення цього кола осіб було описано вище.
І, нарешті, досуб’єктів правовідносин банківської таємниці належать суди, органи прокуратури,Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державноїподаткової служби України, Державної виконавчої служби, Антимонопольногокомітету України, особи, зазначені власником рахунку в заповідальномурозпорядженні банку, державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, іноземніконсульські установи у справах спадщини.[7]
Об’єктомправовідносин банківської таємниці є відомості, перераховані в статті 60 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність», перелік яких уже наводився.
І нарешті,змістом правовідносин банківської таємниці є наступні обов’язки їх учасників:
1. Суб’єктивнийобов’язок банку по забезпеченню збереження банківської таємниці, якийздійснюється банком встановленими законодавством способами:
— обмеження колаосіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;
— організаціяспеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
— застосуваннятехнічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних таінших носіїв інформації;
— застосуваннязастережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за їїрозголошення в договорах та угодах між банком та клієнтом.
Цілком слушнимита обґрунтованими є положення перших трьох пунктів із наведеного переліку.Однак четвертий спосіб забезпечення збереження банківської таємниці, на нашудумку, містить деякі недоліки. Так, вживання термінів «договори» та «угоди» невиправдане, оскільки термін «договір» охоплюється терміном «угода», адже,відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором визнаєтьсядомовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну абоприпинення цивільних прав та обов’язків. Враховуючи те, що законодавець ведемову про договори та угоди між банком та клієнтом, він звичайно не має на увазіодносторонні угоди, тому слово «угоди» з тексту речення доцільно було бвиключити.
Враховуючивиключність застосованої законодавцем юридичної конструкції, вжиття банкомпередбачених вказаним вище переліком заходів, на перший погляд, є правовою підставоюдля звільнення банку від відповідальності за незбереження банківської таємниці.Однак деякими іншими нормативними актами зобов’язання банку по збереженнюбанківської таємниці дещо розширюються. Так, Закон України «Про платіжнісистеми та переказ грошей в Україні» передбачає, що електронні документи, щомістять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці, повинні бутизашифровані під час передавання їх за допомогою телекомунікаційних каналівзв’язку. Захист інформації забезпечується суб’єктами переказу грошей шляхомобов’язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, щоскладається з:
— законодавчихактів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх правовихактів суб’єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідноюінформацією, а також відповідальність за порушення цих правил;
— заходівохорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи таперсоналу суб’єкта переказу;
— технологічнихта програмно апаратних засобів криптографічного захисту інформації, щообробляється в платіжній системі.[1 c.245-255]
Крім цього,обов’язки банку по вжиттю додаткових заходів по збереженню банківської таємниціможуть бути передбачені локальними нормативними актами банку (зокрема його статутом),а також укладеним між клієнтом і банком договором. При цьому посилання банку навідсутність додаткових заходів, не передбачених договором, у тексті статті 61Закону передбачених переліком, не може бути підставою для звільнення банку відвідповідальності за не збереження таємниці.
2. Закон України«Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» покладає на банк та йогоклієнтів, які відповідно до статті 5 є суб’єктами переказу, обов’язок поповідомленню платіжній організації відповідної платіжної системи про випадкипорушення вимог захисту інформації.
3. Суб’єктивнийобов’язок банку по розкриттю банківської таємниці посадовим особам та органам,у порядку та в обсягах визначеним у законі.
4. Суб’єктивнийобов’язок працівників банку та його клієнта по збереженню банківської таємниці,що використовується в системі захисту цієї інформації (пункт 39.4 статті 39Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
5. Іншіобов’язки банківських установ, що містяться в Правилах зберігання, захисту,використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановоюПравління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267313.
Обов’язковимелементом будь-яких правовідносин є права учасників. У правовідносинахбанківської таємниці ними є:
— право клієнтабанку вимагати збереження переданої банку інформації, що становить банківськутаємницю, у порядку та спосіб, що передбачений законодавством, локальниминормативними актами банку, та договором між банком та клієнтом, а такожвідшкодування збитків, у тому числі моральної шкоди, заподіяних внаслідокрозголошення інформації, що становить банківську таємницю;
— право осіб,зазначених у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,вимагати надання їм інформації, що становить банківську таємницю у спосіб та вмежах, передбачених законом.
Звичайно,наведена вище характеристика змісту правовідносин банківської таємниці носитьзагальний характер. Суб’єктивні права та обов’язки учасників правовідносинреалізуються на практиці у конкретних правовідносинах з визначеним суб’єктивнимскладом. [7]
Розділ2. Правовий режим банківської таємниці та порядок розкриття інформації, щовідноситься до банківської таємниці
2.1Суб’єкти, що мають право ознайомлюватися з банківською таємницею
Стаття62 Закону «Про банки і банківську діяльність» закріплює вичерпний переліксуб’єктів, які мають право ознайомлюватися з певним обсягом інформації щодоюридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю. Такими суб’єктамиє:
—власник інформації, що належить до банківської таємниці, та треті особи зписьмового дозволу власника такої інформації;
—суд;
—органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніхсправ, Антимонопольного комітету України;
—органи Державної податкової служби України;
—спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансовогомоніторингу;
—органи державної виконавчої служби;
—особи, зазначені власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпорядженнібанку;
—державні нотаріальні контори або приватні нотаріуси, іноземні консульськіустанови по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власниківрахунків (вкладів);
—службовці Національного банку України або уповноважені ними особи, які в межахповноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України»,здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю;
—інші банки (крім банку, на який покладено відповідальність за збереженнябанківської таємниці);
—інші органи, яким розкривається банківська таємниця в порядку, передбаченомузаконодавством з боротьби з легалізацією грошей, здобутих злочинним шляхом.[7]
Включеннядо кола суб’єктів, які мають право ознайомитися з відомостями, що становлятьбанківську таємницю, власника інформації, на нашу думку, є певною тавтологією,адже банк зобов’язаний надати клієнту інформацію, що становить банківськутаємницю і перебуває у власності клієнта (рівно як і іншим особам за вимогою(дозволом клієнта) в силу не тільки положень Закону України «Про банки ібанківську діяльність», але й цілого ряду нормативних актів (включаючи іКонституцію України), що врегульовують відносини власності в нашій державі,незалежно від того, в якій формі клієнт звертається до банку. Водночас,Національний банк передбачає процедуру розкриття інформації з цієї підстави.[3c.249]
Письмовийзапит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківськутаємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою.Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи — клієнта банку має бути підписанийцією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чиуповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.
Письмовийзапит (дозвіл) юридичної особи — клієнта банку має бути підписаний керівникомабо уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.
Правона запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про наданнябанківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі такожможуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, щостановить банківську таємницю клієнта. На письмовий запит власника інформації,що становить банківську таємницю, або з його письмового дозволу банк розкриваєтаку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.
Зовсіміншою є функція банку щодо розкриття інформації іншим суб’єктам, зазначеним уЗаконі. Тут банк відіграє функцію зберігача інформації, який повинен недопустити до ознайомлення з нею третіх осіб.[1 c.189]
Такевиконання банком обов’язків по зберіганню банківської таємниці умовно можнаподілити на три рівні.
Першийрівень стосується збереження інформації всередині самої банківської установи таполягає у встановленні чіткого переліку осіб — працівників банку, які маютьдоступ до банківської таємниці, а також у встановленні банком чітких правил.
Другийрівень полягає у виконанні банком цілого ряду функцій по недопущеннюрозголошення банківської таємниці всередині банківської системи. При цьомусуб’єктами, що мають право на ознайомлення з інформацією на зазначеному рівні,є інші банки, а також службовці Національного банку України або уповноваженіними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національнийбанк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.
Дотретього рівня взаємовідносин банку з третіми особами слід віднестизабезпечення банком збереження банківської таємниці по відношенню до будь-якихінших осіб, не віднесених до перших двох рівнів.[13 c.45-46]
Придослідженні порядку розкриття інформації, що містить банківську таємницю, коласуб’єктів, що мають право на отримання такої інформації, необхідно визначити, вяких межах і за яких умов і порядку зазначені вище суб’єкти мають правоотримувати інформацію, що містить банківську таємницю.
2.2Порядок розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю, банками
банківський таємниця відповідальність інформація
Наданнябанками відомостей, що становлять банківську таємницю, посадовим особам органівдержавної влади і управління повинне здійснюватися за визначеними правилами,існування яких охоплюється поняттям «порядок надання відомостей». Цей порядокскладається з правових норм, що регулюють чотири напрямки правовідносин міжбанками й органами держави:
—норми, що встановлюють матеріально-правові і процесуальні підстави длянаправлення запиту в банк;
—норми, що визначають коло посадових осіб, уповноважених від імені того чиіншого органа робити цей запит;
—норми, що пред’являють вимоги до форми запиту;
—норми про терміни і форму відповіді банку.
Докомпетенції деяких органів державної влади і управління віднесене правовимагати інформацію в різних суб’єктів господарювання, у тому числі і в банків.Але інформація про діяльність банку та його клієнтів по їх рахунках маєдодатковий захист у формі банківської таємниці; це означає, що такі відомостіможуть передаватися третім особам тільки у випадках, визначених спеціальнимзаконом.[1 c. 301-302]
Уцілому обов’язок надати яку-небудь інформацію про банківські операції в банкаможе виникнути тільки в тих випадках, коли дотримані наступні умови:
—характер інформації має пряме відношення до здійснення функцій даного органу;
—вимога пред’явлена уповноваженою посадовою особою, а не будь-яким працівникомданого органа;
— дляпред’явлення вимоги існують установлені законом матеріально-правові підстави;
—дотримана процедура і процесуально-правові норми реалізації такої вимоги.
Вимогидо запиту державного органу, який є підставою для надання банком інформації,віднесеної Законом до банківської таємниці, викладені в частині другій статті62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, вимога відповідногодержавного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю,повинна:
—бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
—бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника),скріпленого гербовою печаткою;
—містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;
—містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має правона отримання такої інформації.[7]
Отже,запит державного органу в обов’язковому порядку повинен бути оформлений набланку цього органу встановленої форми за підписом керівника (в тому числіособи, яка тимчасово виконує його обов’язки), скріпленого гербовою печаткою.Оскільки запити, які надходять до банків в електронній формі, а також ті, якіпідписані особою, яка не є керівником державного органу, не відповідаютьзазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданніінформації, яка містить банківську таємницю. Пунктами 2 та 3 частини другоїстатті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, щозапит на отримання інформації, що містить банківську таємницю, повинен міститипосилання на підстави для отримання такої інформації, передбачені ЗакономУкраїни «Про банки і банківську діяльність», та на норми законів, на підставіяких відповідні державні органи мають право отримувати таку інформацію.
Підставидля отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені частиноюпершою статті 62 Закону.
Слідвідмітити, що інші державні органи, які не зазначені в переліку частини першоїстатті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мають правоотримати таку інформацію лише на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієїінформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону.[13 c.40]
Відповіднодо частини четвертої статті 62 Закону України «Про банки і банківськудіяльність» банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку,навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта. Узв’язку з цим на запити органів прокуратури України, Служби безпеки України,Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби Українибанки повинні надавати інформацію про рух коштів на рахунку клієнта беззазначення відправника цих коштів та їх одержувача (які є як клієнтами іншогобанку, так і клієнтами запитуваного банку).
Насьогодні постає проблема в застосуванні на практиці норми закону, що міститьвимогу щодо підписання запиту про розкриття банківської таємниці, керівникомдержавного органу (чи його заступником). Тобто не будь-яким працівником органу,що відповідно зазначених вище законів, має право на запит щодо розкриттяінформації, а особою, яка є безпосереднім керівником державного органу (йогозаступником), що запитує відповідну інформацію.[1 c. 230] Існує й інша думка,про те, що поняття «керівник державного органу» слід тлумачити більш розширено:будь-яка керівна особа у складі структури державного органу (наприклад,начальник відділу, управління державного органу). [10 c.435] Для розв’язаннясуті цього питання необхідно з’ясувати поняття «керівник» або «керівна особа» вчинному законодавстві та, відповідно, які саме посади працівників державногооргану є керівними та мають право вимагати від банків надання інформації, щостановить банківську таємницю в силу положення пункту 2 частини другої статті62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Учинному законодавстві відсутнє нормативне визначення поняття «керівник» або«керівна посада». Натомість у тлумачних словниках даються такі визначення:керівник — це особа, що керує ким-небудь, чим-небудь, спрямовує чию-небудьдіяльність, стоїть на чолі чого-небудь, начальник — це посадова особа, що керуєабо завідує чим-небудь. Зазначені тлумачення понять містяться також в додатку 2до Довідника типових професійних характеристик посад державних службовців(випуск 76), затвердженого наказом Головного управління Державної службиУкраїни №65 від 01.09.1999 року. Таким чином, враховуючи наведені визначення тапрофесійні характеристики посад державних службовців згідно з Довідником,будь-яка особа, яка керує певним колом осіб, що йому підпорядковані, єкерівником (займає керівну посаду). Серед них: керівник сектора, начальникуправління в складі головного управління, управління, відділу у складіуправління, підвідділу у складі самостійного відділу, керівник територіальногоуправління, головного управління, управління, самостійного відділу, начальникдепартаменту, їх заступники.[1 c.309]
Разомз тим, відповідно до Державного класифікатора України «Класифікатор професій ДК003-95», затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації,метрології та сертифікації від 27.07.1995 №257 до керівників не відносяться посади:прокурора (крім генерального прокурора, прокурора області, міста, району,начальнику відділу прокуратури, їх заступників), його помічника, слідчого,старшого слідчого, слідчого з особливо важливих справ, судді (крім голів судів,їх заступників, суддів Конституційного, Верховного, Вищого господарськогосудів), його помічників. Не дивлячись на те, що суддя не є керівником урозумінні чинного законодавства, за рішенням судді інформація, що міститьбанківську таємницю, має бути розкрита банком, оскільки суддя, відповідно доЗакону України «Про судоустрій» здійснює правосуддя і уособлює суд.[13 c. 69]
Крімтого, інформація має бути також розкрита в порядку передбаченому статтями 65,86 Господарського процесуального кодексу України, за ухвалою суду. В цьому випадкуухвала не повинна бути обов’язково підписана головою суду, адже відповідно достатті 13 Закону України «Про судоустрій» суддя, який розглядає справуодноособово діє як суд, тобто, достатньо підпису лише судді, який одноособоворозглядає дану справу.
Щостосується органів прокуратури, то вимагати від банків розкриття банківськоїтаємниці мають право лише генеральний прокурор, прокурор області, міста,району, начальник відділу прокуратури, їх заступники. Вимоги інших працівниківпрокуратури є безпідставними. По відношенню до органів Міністерства внутрішніхсправ та Державної податкової служби, на наш погляд, слушною є думка, що їхнізапити (вимоги) щодо розкриття банками банківської таємниці мають бутипідписані вищими державними службовцями або керівниками (заступниками)структурних одиниць зазначених органів (але ні в якому разі структурнимипідрозділами цих одиниць), а саме — керівниками (заступниками) регіональнихуправлінь, адміністрацій, інспекцій, оскільки розширене коло осіб, які маютьправо вимагати розкриття банківської таємниці внаслідок розширеного тлумаченняположення пункту 2 частини 2 статті 62 Закону України «Про банки і банківськудіяльність» «за підписом керівника державного органу (чи його заступника)» єпорушенням прав власників інформації, що містить банківську таємницю.
Дляздійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатноодержувати від банків інформацію, що містить банківську таємницю, та поясненнястосовно отриманої інформації і проведених операцій. Банки зобов’язані надаватиНаціональному банку інформацію, що містить банківську таємницю, у формідокументів і копій документів — носіїв відповідної інформації (договори,установчі документи, виписки за рахунками тощо) як під час проведенняінспекційних перевірок, так і на письмовий запит під час здійсненнябезвиїздного нагляду; пояснень щодо проведених банком операцій та з окремихпитань діяльності банку; звітності; тощо.[13c. 78-81]
ЗапитНаціонального банку щодо надання інформації, що містить банківську таємницю,пояснень стосовно проведених банком операцій та з окремих питань діяльностібанку під час здійснення безвиїзного нагляду надсилається банку у формі листапоштою, у тому числі електронною. Такий запит може бути підписаний Головою абозаступником Голови Національного банку чи директором департаменту центральногоапарату Національного банку, або начальником територіального управлінняНаціонального банку, або особами, які виконують їхні обов’язки.
Банкизобов’язані забезпечити інспекторам Національного банку та іншим уповноваженимним особам вільний доступ до всіх документів та інформації, що міститьбанківську таємницю, під час здійснення перевірок банків, у тому числі вільнийі повний доступ до документів, що ведуться в електронному вигляді у форматі тарежимі їх ведення (роботи з ними).
Розділ3. Юридична відповідальність за порушення правового режиму банківської таємниці
3.1Цивільна та адміністративна відповідальність
Цивільнезаконодавство України закріплює право кожної особи на збереження у таємниці деякихвідомостей щодо сфери її приватного життя: це право на таємницю особистогожиття (ст. 301 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)), ст. 7 Сімейногокодексу України (далі – СК України)), право на таємницю про стан здоров’я (ст.286 ЦК України, ст. 30 СК України), право на таємницю усиновлення (ст. 226 СКУкраїни), право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), право натаємницю особистих паперів (ст. 303 ЦК України), право на банківську таємницю(ст. 1076 ЦК України), право на таємницю заповіту (ст. 1255 ЦК України), правона комерційну таємницю (ст. 505 ЦК України). [18 c.355]
Згідноз ст. 1076 ЦК України банк гарантуєтаємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відомості про операції та рахунки можуть бути наданітільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числіорганам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомостіможуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом пробанки і банківську діяльність. У разірозголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт маєправо вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.
Відповіднодо Цивільного кодексу України заподіяна шкода повинна бути відшкодована вповному обсязі. При цьому відшкодування моральної шкоди не пов’язано звідшкодуванням матеріальної, а розмір відшкодування визначається судом.
Моральнийзбиток відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. У будь-якомувипадку розмір відшкодування не може бути менш 5 мінімальних розмірівзаробітної плати.
ЗаконодавствоУкраїни не містить вичерпного переліку обставин, з настанням яких клієт можезв’язувати заподіяння йому моральної шкоди. У позовній заяві по справах,зв’язаним з розголошенням банківській таємниці, необхідно вказувати яка самешкода була заподіяна розголошенням, у чому саме складається заподіянийморальний збиток, якими протиправними діями відповідача був заподіяний збиток.Підставою для відшкодування збитку є рішення суду (господарського суду). [18 c.397]
Адміністративна відповідальність за порушення, пов’язані з комерційною таємницею, установлюється за одержання, використання, розголошення комерційної таємниці ч. З ст. 164-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Це порушення тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[5 c.20]
3.2Кримінально-правова відповідальність
Зметою забезпечення належного захисту банківської таємниці та вдосконалення їїправового режиму Національний банк України розробив проект Закону України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і внес цізміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.
Статтею34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати,зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншійспосіб — на свій вибір. У той же час зазначеною статтею передбачена можливістьобмеження цих прав законом для запобігання розголошенню інформації, одержаноїконфіденційно, а статтею 32 Конституції України встановлено, що не допускаєтьсязбирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації проособу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересахнаціональної безпеки, економічного добробуту та прав людини.[12 c.789]
ЗакономУкраїни «Про інформацію» одним з основних принципів інформаційнихвідносин визначено законність одержання, використання, поширення та зберіганняінформації (стаття 5), а однією з гарантій права на інформацію є встановленнявідповідальності за порушення законодавства про інформацію (стаття 10). Статтею62 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачено, щоособи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці,несуть відповідальність згідно із законами України.[8]
Булодоповнень Кримінальний кодекс України новою статтею 232 „ Розголошеннякомерційної або банківської таємниці” від 16.12.2004, у якій передбачаєтьсякримінальну відповідальність за незаконне використання або розголошеннябанківської таємниці особами, яким ця інформація стала відома у зв’язку звиконанням професійних чи службових обов’язків, якщо такі дії завдалиматеріальної шкоди банку, іншим юридичним чи фізичним особам або державі.
Кримінальнийкодекс України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правовогорежиму інформації, що становить передбачену законом таємницю, а саме:шпигунство (ст. 114 КК); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145КК); порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншоїкореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163КК); розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК); незаконнезбирання з метою використання або використання відомостей, що становлятькомерційну чи банківську таємницю (ст. 231 КК); розголошення державної таємниці(ст. 328 КК), втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК),передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка євласністю держави (ст. 330 КК).[12 c.790] До 2004 року порушення правовогорежиму інформації, яка містить банківську таємницю, не передбачало кримінальноївідповідальності, хоча така інформація могла бути використана длянедобросовісної конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, статипередумовою розкрадань, шахрайства та вчинення інших більш тяжких злочинів.Ураховуючи те, що відповідно до чинного законодавства, зокрема Цивільного таГосподарського кодексів України, Законів України «Про інформацію»,«Про банки і банківську діяльність», «Про державнутаємницю» поняття «комерційна таємниця» та «банківськатаємниця» не є тотожними і відрізняються одне від одного за своїм змістомта особливостями правового режиму доступу, а також те, що згідно із статтею1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунку,операцій за рахунком і відомостей про клієнта, Національний банк України вважавза необхідне встановити окремою статтею кримінальну відповідальність занезаконне розголошення або використання інформації, що містить банківськутаємницю.[11 c.87]
Суспільненебезпечне діяння полягає в порушенні правового режиму доступу до інформації,яка визнана державою банківською таємницею, контролюється та охороняється нею(статті 60, 61, 62 Закону України «Про банки і банківськудіяльність», статті 28, 47 Закону України «Про інформацію»).
Кримінальнавідповідальність за порушення правового режиму банківської таємниці встановленав законодавстві багатьох зарубіжних країн. Наприклад, в Австрії, Греції, Данії,Іспанії, Франції, Швеції, Росії, Вірменії та інших зарубіжних країнах з метоююридичного захисту інформації, що містить банківську таємницю, передбаченакримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі та штрафу.[6 c.190]
Також згіднозмін до Кримінально-процесуального кодексу України 19.06ю2003 р., КПУпередбачає відповідну норму щодо проведення виїмки з банку документів, якімістять банківську таємницю щодо фізичної особи, за вмотивованою постановоюсудді. Зазначена норма повною мірою дає змогу правоохоронним органамзабезпечити виконання вимог частини п’ятої статті 14-1 КПК України, у якійвстановлено, що розкриття інформації, яка містить банківську таємницю,здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішеннямсуду, та відповідатиме статті 124 Конституції України, згідно з якою юрисдикціясудів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Прийняття даннихзмін сприяє належному дотриманню своїх обов’язків щодо збереження банківськоїтаємниці працівниками банків, державних органів, та забезпечити виконаннястатті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання,зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу безїї згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національноїбезпеки, економічного добробуту та прав людини.
3.3Відповідальність за порушення правового режиму банківської таємниці узарубіжних країнах
У більшостізарубіжних країн відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних по нихопераціях не підлягають розголошенню і є банківською таємницею.[4 c.178] Цеозначає, що відомості про рахунки можна отримати, як правило, тільки в разіпорушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Розгляд цивільної справи вбагатьох країнах не є підставою для банку надавати суду будь-які відомості, завинятком тих випадків, коли банк сам виступає стороною по справі. Така практикаіснує, наприклад, в Німеччині та Франції. Однак це обмеження не поширюється нарішення судів з цивільних та господарських спорів. Якщо відповідно до рішеннясуду провадиться процедура санації або застосовується інша форма оголошенняборжника неплатоспроможним, то банки зобов’язані надавати відповідні відомості.Це правило діє у Франції при проведенні процедури оздоровлення відповідно доЗакону про банки від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у разі накладенняарешту на майно боржника відповідно до Закону від 9 липня 1991 р. (ст. 47),Згідно зі ст.57 Закону про банки професійна таємниця не можу бути прихована відсудових органів, що провадять кримінальне розслідування.[19 c.220] Йдеться проте, що банківські службовці повинні давати свідчення певним представникамправоохоронних органів. Однак коло таких представників правоохоронних органів єобмеженим. Зокрема, особа, що проводить дізнання, має отримати спеціальнедоручення судового слідчого. Щодо податкових органів, то у Франції закон надаєцій службі значні права щодо вимоги від кредитних установ одержувати конкретніповідомлення. Відповідно до положень Книги податкових процедур фіскальні агентиможуть з метою здійснення податкового контролю отримувати довідки зторговельних книг, прибуткових та інших документів, у тому числі і службовихдокументів кредитної установи[6 c.145]. Французьке законодавство також передбачаєкримінальну відповідальність за розголошення банківської таємниці. Відповіднодо ст-378 Кримінального кодексу Франції лікарі, інші медичні працівники, атакож особи, які володіють різною конфіденційною інформацією, що була їмдовірена внаслідок виконання ними постійно або тимчасово своїх професійних чифункціональних обов’язків і які розголосили ці відомості за відсутностіситуації, коли закон або обставини зобов’язували їх до цього, караютьсяпозбавленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 150тис. франків. Суб’єктами цього злочину, як свідчить судова практика, можутьбути також інші особи: представники влади, працівники податкової адміністрації,поштові службовці, банкіри ,
У Законі проНімецький Федеральний банк в редакції від 22 жовтня 1992 р. передбачено, що”… всі особи, що перебувають на службі Німецького Федерального банку,зобов’язуються до нерозголошення таємниці про справи в установах банку, а такожпро укладені ним угоди. Вони без дозволу не мають права давати свідчення абопояснення про факти, що стали їм відомими під час їх діяльності, а також привибутті зі служби, т перед судом, ні поза судом. Дозвіл, якщо це в інтересахбанку, надається службовцям банку Президентом, який може перенести цеповноваження на президентів Центральних банків земель. Дозвіл для судовогодопиту може не надаватися тоді, коли цього вимагають благополуччя Федерації абоінтереси громадськості. Крім того, в німецькому законодавстві обов’язок банкуповідомляти відповідні відомості співвідноситься з процесом примусовоговиконання рішень чи процесом про неспроможність і супроводиться обов’язкомзробити заяву про треті особи (боржників). Серед інших органів, які можуть уНімеччині вимагати у банку надання відомостей про рахунки, слід назвати і податковіслужби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відомостей. Більше того,у разі незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодуваннязаподіяної запитом шкоди.[6 c.207]
На відміну відкраїн, де діє «статутне право», дещо інакше вирішується питанняохорони банківської таємниці в країнах, у яких право встановлюється судовимипрецедентами. Так, у Великій Британії загальний підхід до питання банківськоїтаємниці було викладено в справі Tournier v National Provincial and Union Bankof England в 1924 p., а саме обов’язок банку зберігати таємницю про фінансовісправи свого клієнта не є абсолютним, а тому суд може зобов’язати банк надатиінформацію при виконанні певних вимог представникам держави., Більш широкийпідхід до визначення предмета банківської таємниці згодом було застосовано вКодексі добросовісної банківської практики (Banking Code), у якому передбачено,що банки зобов’язані суворо зберігати конфіденційність про справи своїхклієнтів (у тому числі колишніх клієнтів) і не розкривати деталі про станрахунків або назву й адреси клієнтів третім особам, включаючи компанії, щоналежать до однієї групи. Отже, англійська судова практика традиційноґрунтується на дуже обережному підході до розкриття банківської конфіденційноїінформації, водночас статутне право встановлює дедалі більше підстав длянадання конфіденційної інформації. Це виявляється в тому, що низка спеціальнихзаконів надає право публічним органам на отримання від банку інформації проклієнта. До таких законів належать: Закон про управління податками (1970 р),Закон про фінансові послуги (1986 p.), Закон про неспроможність (1986 р ),Закон про поліцію і докази в кримінальному праві (1984 р ) [13 c.88]
Прийнятий у 1987р. Закон про банківську діяльність закріпив принципове положення, відповідно доякого банк не повинен розкривати конфіденційну інформацію про клієнта, водночасзакон передбачив питання, щодо яких можливе розкриття інформації Банку Англії іБанком Англії у зв’язку з виконанням ним своїх функцій і завдань, передбаченихзаконом.
Щодозаконодавства США, то тут слід назвати Закон про банківську таємницю (1970 p.),Закон про право на фінансову таємницю (1978 р.) та низку інших законів зприводу наркотиків, відмивання грошей тощо. Норми цих законів зобов’язуютьбанки належним чином проводити облік документів по рахунках клієнтів іповідомляти про угоди на суму понад 10 тис. доларів. Однак судова практикавнесла суттєві корективи до зазначених положень, враховуючи право клієнта назахист інформації. Клієнту у кожному випадку запиту про його рахунки повинніповідомляти про будь-який запит і він має право звернутися до суду з вимогоюскасувати запит, якщо він вважає його незаконним.[2 c.143]
Нині існує групакраїн (Швейцарія, Австрія, Люксембург), де збереження банківської інформаціїрозглядається як важливе завдання правового регулювання банківської діяльності,і отримати будь-які відомості з банку практично неможливо. В цих країнахнадання банківської інформації передбачається тільки у випадках скоєння злочинута якщо існують докази причетності клієнта до злочину, а необгрунтованепередавання такої інформації тягне за собою застосування суворого кримінальногопокарання банківських службовців. В Австрії за порушення банківської таємницібудь-які особи можуть бути позбавлені волі до 1 року або на них накладаєтьсяштраф у розмірі до 360 ставок середньоденного заробітку. У Швейцарії банківськатаємниця охороняється як цивільними, так і нормами кримінального права. Банк,який не в міс тримати секрети своїх клієнтів, може бути позбавлений ліцензії, аслужбовцям за розголошення такої інформації загрожує позбавлення волі на строкдо 6 місяців, або штраф до 50 тис. швейцарських франків.
Відповідно доЗакону Швейцарії «Про банки і ощадні каси» до організацій, щозобов’язані зберігати банківську таємницю, належать: банки, приватні банківськідоми, ощадні каси, деякі фінансові компанії. Цим самим законом передбачається,що зобов’язання відповідальних осіб щодо збереження банківської таємниці дієпротягом усього їхнього життя незалежно від зміни місця роботи .[6 c. 233]
У різних країнахіснують відмінності в порядку та випадках, за яких інформація з підозрілихоперацій надсилається компетентним органам. Якщо в Німеччині банківську,таємницю розкривають за вимогою суду, то в Австрії, Люксембурзі рішення пронадання інформації приймає також суд, але він вимагає конкретних доказівпровини власника рахунка. У Великій Британії таємниця рахунка відкривається навимогу палати лордів, яка виконує функції Верховного Суду.
Середєвропейських країн високим рівнем надійності характеризується банківськасистема Угорщини, ефективність організації якої порівнюють з банківськоюсистемою Швейцарії і називають Угорщину в ділових колах «ШвейцарієюСхідної Європи». Чинний закон від 1988 р. про державні гарантуванняінвестицій і внесків свідчить про конфіденційність банківської інформації.Угорські банки не надають інформації про рахунки та їх власників ні поліції, ніподатковій інспекції, а запити іноземних податкових служб не є достатньоюпричиною для розкриття банківської таємниці.[4 c.212]
Певний інтересстановлять норми російського законодавства з питань охорони банківськоїтаємниці. В ст. 26 Закону Російської Федерації «Про банки і банківськудіяльність» вказано, що «Кредитна організація, Банк Росії гарантуєтаємницю про операції, рахунки і вклади своїх клієнтів і кореспондентів. Усіслужбовці кредитної організації зобов’язані зберігати таємницю про операції,рахунки і вклади її клієнтів і кореспондентів, а також про інші відомості, щовстановлюються кредитною організацією, якщо це не суперечить федеральномузакону.[16 c. 233]
Довідки поопераціях і рахунках юридичних осіб і громадян, що здійснюють підприємницькудіяльність без створення юридичної особи, видаються кредитній організації, їмсамим, судам і арбітражним судам (суддям), Рахунковій палаті РосійськоїФедерації, органам державної податкової служби і податковій поліції, митниморганам Російської Федерації у випадках, передбачених законодавчими актами проїх діяльність, а за наявності згоди прокурора — органам попереднього слідства усправах, що перебувають у їх провадженні.
Довідки порахунках і вкладах фізичних осіб видаються кредитній організації, їм самим,судам, а за наявності згоди прокурора — органам попереднього слідства усправах, що перебувають у їх провадженні. Довідки по рахунках і вкладах у разісмерті їх власників видаються кредитній організації, особам, вказаним власникомрахунка або вкладу в зробленому кредитній організації заповідальномурозпорядженні, нотаріальним конторам у справах померлих вкладників, щоперебувають у їх провадженні, а щодо рахунків іноземних громадян — іноземнимконсульським установам. За розголошення банківської таємниці Банк Росії,кредитні, аудиторські та інші організації, а також посадові особи та їх працівникинесуть відповідальність, включаючи відшкрдування заподіяної шкоди, в порядку,встановленому федеральним законом.
Отже, нормиправа в російському законодавстві щодо охорони банківської таємниці маютьобмежений характер, оскільки вони не поширюються на заборону про розповсюдженняінформації, що була отримана банком про операції по рахунках клієнтів іншихбанків, а також інформації^ яка безпосередньо не стосується банківськогорахунку клієнта.
Чиннезаконодавство Росії передбачає різні види відповідальності за розголошеннябанківської таємниці. Клієнт банку насамперед може притягнути банк до майновоївідповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної клієнтурозголошенням відповідних відомостей. Посадові особи і працівники банку, виннів порушенні банківської, таємниці, можуть бути притягнуті до дисциплінарної та,матеріальної відповідальності в порядку, передбаченому трудовим законодавством.У тих випадках, коли в діях працівників банку є ознаки складу злочину,передбаченого Кримінальним кодексом РФ (наприклад, зловживання владою абослужбовим становищем, халатність, одержання хабаря), вони можуть бути притягнутідо кримінальної відповідальності. Крім того, ст. 183 КК РФ передбачає такожкримінальну відповідальність за незаконне отримання і розголошення відомостей,що становлять комерційну і банківську таємницю.
Питання охоронибанківської таємниці знаходить відображення і в ст. 857 Цивільного кодексуРосійської Федерації, де зазначено:
а) банк гарантуєтаємницю банківського рахунка і банківського вкладу, операцій по рахунку івідомостей про клієнта;
б) відомості, щостановлять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам таїхнім представникам;
в) державниморганам та їхнім Посадовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадкахі в порядку, передбачених законом;
г) у випадкахрозголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт,права якого порушені, вправі вимагати від банку відшкодування заподіяної шкоди.
Велике значенняв плані доступу до конфіденційної інформації у банківській системі з метоюборотьби з відмиванням „брудних“ грошей мали підписання і ратифікаціяКонвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних і психотропнихречовин, за якою недобросовісне використання банківської таємниці визнано якумову, що сприяє відмиванню „брудних“ грошей. Держави-учасники, якіратифікували цю Конвенцію, домовилися пом’якшити режим конфіденційностібанківської інформації. Зокрема, зобов’язалися надавати взаємну юридичнудопомогу, у тому числі щодо секретної таємниці у справах, пов’язаних’ із обігомнаркотичних і психотропних речовин.[16 c.330-350] У звіті „Поліпшеннядоступу до банківської інформації з метою оподаткування“, який булопідготовлено й опубліковано 12 квітня 2000 р. Комітетом із фіскальних справОрганізації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), вперше всі 29країн — членів ОЕСР виступили за необхідне надавати податковим органамінформацію, що є банківською таємницею. Заслуговує на увагу розширенняміжнародного та європейського співробітництва в сфері боротьби з відмиваннямкримінальних грошей. У документі, прийнятому Базельським комітетом зрегулювання банківської діяльності та організації контролю від 12 грудня 1088p., сформульовано основні принципи боротьби з „відмиванням“ грошейчерез фінансову систему. Банки повинні докладати значних зусиль для встановленняособи клієнтів, відмовляти в угодах, пов’язаних з „відмиванням“грошей, співпрацювати з правоохоронними органами в рамках правил, що стосуютьсязбереження в таємниці банківських операцій. Вепською конвенцією ООН (1988 р.)та Страсбурзькою конвенцією Європейського Союзу про відмивання, виявлення тавилучення доходів від злочинної діяльності від 8 липня 1990 р. визначено заходищодо боротьби з організованою злочинністю, „відмиванням“ злочиннонажитих коштів від торгівлі наркотиками.
Останнім часом убагатьох європейських країнах прийнято спеціальне законодавство, пов’язане зісферою боротьби з „відмиванням капіталів’’, що знайшло конкретневідображення в нормах, що стосуються збереження банківської таємниці. Так,кредитні установи повинні повідомляти спеціальним адміністративним органам просуми, які викликають підозру щодо проведення розрахунків за наркотики чи заінші злочинні види діяльності. Отже, щодо професійної таємниці банкірів існуютьпевні обмеження і у разі проведення банком сумнівної операції без повідомленняпро це компетентних органів банк та його службовці можуть бути притягнуті довідповідальності. Наприклад, у Швейцарії з 1992 р. діє закон, відповідно доякого службовець банку або банк як юридична особа зобов’язані повідомлятишвейцарські власті про можливі факти відмивання грошей. За приховування такоїінформації банкіри підлягають відповідальності у вигляді штрафу 50 тис.швейцарських франків або звільненню, а також відали канням ліцензії набанківську діяльність для банку.[4 c.140]
У Німеччині дієзакон щодо відмивання грошей, мете якого є полегшення процедури виявленнядоходів, отриманих внаслідок здійснення тяжких злочинів, створення перешкод длявідмивання грошей, а також сприяння викриттю структур організованоїзлочинності. Його суть зводиться до того, щоб зобов’язувати банкиідентифікувати операції своїх клієнтів на суму понад 20 тис. марок. Заамериканськими законами всі банки, розташовані на території США, автоматичнопідключаються до спеціальної комп’ютерної системи податкового відомствадержави. Інформація про платіж, що перевищує 10 тис. доларів, за цією системоюавтоматично потрапляє і до податківців. Крім того, всі банки одержуютьстандартні форми, за якими вони зобов’язані повідомляти безпосередньо уряд провсі операції з готівкою на суму понад 3 тис. доларів, незалежно від того,викликають вони підозру чи ні. Винні в цьому, можуть каратися до 10 роківпозбавлення волі.[6 c.233]
Отже, інститутбанківської таємниці в зарубіжному законодавстві не може служити захистувідверто “брудних» грошей і потребує належної уніфікації вимог щодододержання й обмеження банківської таємниці.
Висновки
Банківськасистема в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарськогомеханізму. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонуваннядержава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед якихзаймає банківська таємниця. Правовий режим захисту банківської таємницівстановлено Законом України “Про банки і банківську діяльність ”. Згідно зіст. 62 названого Закону інформація, що становить банківську таємницюфізичних осіб — клієнтів банку, розкривається банком на письмовий запит або зписьмового дозволу власника інформації, а також на письмову вимогу або зарішенням суду.
Слід звернутиувагу на ряд особливостей щодо режиму функціонування банківської і комерційноїтаємниці. Так, право банківської таємниці породжує право відносного характеру:особа, яка довірила банку відповідні відомості, отримує право вимагати віднього їх схоронності у таємниці від третіх осіб; перелік відомостей, які єбанківською таємницею, встановлено законом, і ніхто не має права їх змінювати,такі відомості для всіх осіб, у всіх випадках будуть становити таємницю; длябанківської таємниці важливим є захист (охорона) не тільки її сутності, змісту,а й самого факту взаємовідносин банку і його клієнта; банківська таємниця неможе повідомлятись третім особам за плату
З урахуваннямвикладеного можна зробити загальний висновок про те, що є всі підставистверджувати про існування в системі інформаційного права України комплексногоправового субінституту банківської таємниці інституту конфіденційностікомерційної діяльності, який утворюють не тільки норми спеціальногобанківського законодавства, а й норми інших галузей права, що визначаютьзагальні питання складу й обсягу банківської таємниці, гарантій дотриманнясуб’єктивних прав у цій сфері, а також регулюють суспільні відносини з приводузбереження банківської таємниці, процедури розкриття конфіденційних відомостейтощо. Водночас розвиток цього тубінституту в сучасних умовах потребує не лишенаукових пошуків, а й вдосконалення чинного законодавства з урахуванням вимогміжнародних стандартів, та його адаптації до правових еталонів ЄвропейськогоСоюзу у сфері банківської таємниці.
Списоквикористаної літератури
1. Банківськеправо України: Навчальний посібник. Кол. авторів Жуков А.М., Іоффе А.Ю. та ін./За заг. редакцією А.О. Селіванова – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2007. – 384с.
2. Банковскоеправо США /Поллард А.М., Пассейк, Эллис К.Х., Дейли Ж.П.: Пер. с англ. – М.:Прогресс, – 2003. – 482 с.
3. ВащенкоЮ. В. Банківське право. – К.,2006. – 344 с.
4. ГавалдаК. Стуфпе Ж. Банковское право.— М. Финстатинформ. 2006. — 264
5. ГвирцманМ.В. Правовое регулирование банковской тайны // Деньги и кредит, – 2010, – №6, с.16-21.
6. ГросианP. K. Как вести дела с банками.— M.; Международные отношения.— М., 2007.— 259с.
7. ЗаконУкраїни “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000р., №2121-ІІІ.// ВВРУкраїни – 2003р. – №1. – Ст. 2. Закон України “Про інформацію” №2657-ХІІ від02.10.1992 // ВВР України, – 1992, – №48, – ст.650
8. КармановЄ. Банківська таємниця як об’єкт цивільно-правового регулювання// Право України,– 2009 – №12 – С. 110 – 103
9. КостюченкоО.А. Банківське право України. – К., 2006. – 624 с.
10. МатвієнкоП. Аналіз сучасного етапу розвитку законодавства про комерційну таємницю вУкраїні // Підприємництво, господарство і право. – 2009 рік. — № 12, с. 85-88.
11. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.,2007. – 1104 с.
12. ОрлюкО.П. Теоритичні питання банківського права і банківського законодавства. – К.,2003. – 104. Пацурківський П.С. Основні проблеми теорії фінансового права. –Чернівці: Вид-во ЧДУ, 2008, – 276 c. Прохніцький О. Конфіденційна інформація якпредмет злочину // Підприємництво, господарство і право. – 2009 рік. — № 10, с.79-82.
13. ТосунянГ.А., Викулин А.Ю. Банковское право Российской Федерации. Общая часть/ Под ред.Б.Н. Топорнина. – М., 2007. – 448 с.
14. Фінансовеправо: Підручник / (Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадьколенко С.Т. та ін.)керівник авторського колективу і відп. ред. Л.К. Воронова. – Х.: Фірма“Консум”,2004. – С.49.
15. Цивільнеправо України: Підручник: У 2-х кн. Кн 1. /О.В. Дзера (керівник авт. кол.),Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.:Юрінком Інтер, 2002, – 720 с.
Codepenal (Cohimente par Wilfrid jeandidier), Paris, 2004. 320 р.