–PAGE_BREAK–Види наступного аналізу
Серед зазначенихвидів аналізу найбільш розвинутим i важливим єнаступний. До нього можна включити ще 6 видів аналізу.
· Фінансово-економічний аналізздійснюється після завершення кварталу, або року. Головне — оцінка фінансових результатів роботи підприємства: прибутку, рентабельності, продажу продукції. Його звичайно проводять сторонні установи: банки, адміністративні, наукові та посередницькі організації.
· Техніко-економічний аналізє більш змістовним i різнобічним. Має галузеву специфіку, а ФЕА — однаковий для вcix підприємств. TEA кpiм економічних показників вивчає використання техніки, технології, інших матеріальних pecypciв підприємства.
· Статистико-економічний аналізза допомогою статистичних методів дослідження та обробки інформації вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів.
· Порівняльний (міжгосподарський) аналізтак, як i статистичний, використовує більший обсяг інформації, ніж перші два. Проте він обмежується даними кількох споріднених підприємств, що дає змогу одержати більш зважену оцінку роботи конкретного підприємства.
· Функціонально-вapmicнuй аналіз— порівняно новий вид аналізу. Тому його методика недосконала. Він пов’язаний з випуском та експлуатацією певних видів продукції, наприклад, вивчення ефективності роботи відносно дорогої побутової техніки у користувачів. Труднощі цього виду аналізу — нема налагодженої системи збору інформації про експлуатаційні характеристики продукції від споживачів.
· Системний аналіззастосовують для досліджень важливих народногосподарських проектів, складних економічних проблем. Його здійснює бригада фахівців з різних галузей знань: економічних, технічних, соціальних, демографічних, екологічних тощо. Прикладом системного аналізу в Україні є проект побудови нафтового терміналу в Одесі: транспортування каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшого розвитку.
4. Обов’язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість відповідними ресурсами. Ощадливе їх використання — повсякденна турбота i обов’язок кожного підприємства. Зменшення питомого витрачання pecypciв на одиницю продукції приводить до зростання ефективності суспільного виробництва, поліпшує всі показники самого виробника товарів.
Існує чимало видів pecypciв. Серед них — природні, виробничі, інтелектуальні, фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація pecypciв: трудові ресурси, основні засоби i предмети праці. Також важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) i час. Ресурси можуть бути вихідні (природні) i похідні (штучні). До похідних належать товарні, інформаційні, фінансові, наукові тощо.
У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії мають форму факторів (чинників).
Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає його характер та результат. Інакше кажучи, фактор — це причина, яка впливає на певний результат (наслідок), а отже, виявлення, вимір i вивчення факторів — важливе завдання економічного аналізу.
Фактори класифікуютьза певними ознаками. Відповідно до простих елементів працірозрізняють трудові i матеріальні фактори. Матеріальні складаються із сировинних, енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори можуть бути внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, народногосподарські. Розрізняють також фактори кількісні i якісні, інтенсивні та екстенсивні, об’єктивні та суб’єктивні, загальні (комплексні) i поодинокі (специфічні), ochobhi та другорядні тощо.
Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні i негативні фактори.3 останніми часто пов’язують резерви виробництва. Отже, фактор — це попередник виникнення резерву виробництва. Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти i, врешті — решт, трансформуються у нові речі — матеріальні блага, продукцію. При цьому частина pecypciв залишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаровується i звітрюється, залишається у воді. У зв’язку з чим виникає питання про резерви виробництва.
Слід обов’язково усвідомити, що поняття ” резерв ” має два зовсім різні визначення:
1. Резерв— це запас pecypciв, який свідомо не витрачається i підтримується на певному piвнi як зaci6, що забезпечує надійність i безперервність роботи будь-якої системи;
2. Резерв— це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад, зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення
У першому визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Наприклад, валютні резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави i підприємств, резервні потужності енергосистем тощо.
Друге розуміння резерву пов’язують, насамперед, з різними втратами pecypciв (псування, пропажа), оплатою штрафів, пені, неустойок та іншими збитками. Це явні резерви.
5.Кожне підприємство повинно мати економіко-аналітичну групу (ЕАГ). Співробітники групи повинні вміти аналізувати та систематизувати зміни, які відбуваються як у діючому законодавстві, так і на ринку товарів та послуг. На малому підприємстві може працювати один економіст-аналітик, який повинен підтримувати тісний зв’язок з директором та головним бухгалтером. Акціонерне товариство може передбачати для створення економіко-аналітичної групи декілька штатних одиниць.
До складу ЕАГ можуть входити такі спеціалісти: економісти, математики, аудитори, бухгалтери, юристи, інженери.
Існують таківимоги до спеціалістів ЕАГ:
– уміння працювати з комп’ютером та сучасними засобами зв’язку;
– знання законів ринкової економіки та специфічних особливостей економічної українських підприємств;
– добре знання бухгалтерського обліку, планування, законів про оподаткування та господарську діяльність підприємства,
– уміння мислити caмостійно,
– аналітичний склад розуму,
– сумлінність у роботі,
– схильність до генерування нестандартних рішень, виходу з критичних ситуацій,
– уміння оперативно робити економічні розрахунки.
Робота економіста-аналітика має бути високооплачуваною. Не можна ставити на цю посаду перестрахувальника, від якого не можна чекати цікавих та самостійних рішень.
ЕАГ повинна мати добре налагоджені внутрішні та зовнішні зв’язки: з податковою інспекцією, з постачальниками та оптовими споживачами, з партнерами по бізнесу, з банковими, страховими, аудиторськими та консалтинговими установами тощо.
Основні функції ЕАГ:
1. Cиcтeмaтизaція та аналіз інформації, яка надходить до ЕАГ.
2. Розрахунок та аналіз економічної ефективності роботи підприємства (рентабельність, прибуток, збиток).
3. 3бір та систематизація інформації про постачальників.
4. Аналіз ринкових цін на сировину, матеріали та комплектуючі.
5. Порівняльний аналіз цін на продукцію підприємства та аналогічну продукцію конкурентів.
6. Аналіз відoмocтeй, які надходять від служб маркетингу та збуту (попит, платоспроможність покупців тощо).
7. Аналіз витрат на рекламу, відрядження, міжміські телефонні переговори.
8. Аналіз витрат на утримання управлінського персоналу підприємства.
9. Контакти з податкового інспекцією, з торговою мережею, управлінням статистики.
10. Контроль за прискоренням обороту ” Гроші — товар — гроші”.
11. Узгодженість роботи з головним бухгалтером при складанні балансу.
12. Аналіз економічних санкцій, які були застосовані для підприємства.
13. Фінансове прогнозування.
14. Розроблення бізнес-плану підприємства.
продолжение
–PAGE_BREAK–Тема 2: Метод і методичні прийоми економічного аналізу
Метод — це засіб дослідження. Таке визначення методу підходить до будь-якої науки, у тому числі і для “ Економічного аналізу”. Як наука економічний аналіз (далі скорочено — ЕА) базується на матеріалістичній діалектиці та економічній теорії ринку.
1. Матеріалістична діалектика виходить з того, що всі явища і процеси необхідно розглядати у постійному розвитку, змінах. Звідси — одна з характерних рис методів ЕА — необхідність постійних порівнянь. Наприклад, фактичні результати роботи порівнюються з результатами минулих років, з планом, з результатами інших підприємств.
2. Матеріалістична діалектика вчить, що кожне явище або процес треба розглядати як єдність і боротьбу протилежностей. Звідси — необхідність вивчення внутрішніх протиріч, позитивних і негативних рис кожного явища, процесу. Наприклад, позитивні риси НТП — зріст продуктивності праці, підвищення рівня рентабельності та інше. А негативні — забруднення навколишнього середовища, розвиток гіподинамії тощо.
3. Матеріалістична діалектика вимагає від методів ЕА системного підходу до вивчення об’єктів. Системний підхід передбачає:
· максимальну деталізацію явищ і процесів на елементи (це і є, власне, аналіз). Деталізація — виділення складових частин для з’ясування найбільш суттєвого і головного в об’єкті. Для такої роботи аналітик повинен мати конкретні знання про суть явища; фактори, що на нього впливають тощо;
· систематизацію елементів, тобто вивчення їх взаємодії, взаємозалежності і підлеглості;
· синтез елементів. Після вивчення окремих сторін економічної діяльності підприємства, їх взаємозв’язку і взаємного впливу треба узагальнити увесь матеріал дослідження, тобто провести синтез. Це дуже відповідальний момент в ЕА: необхідно з усієї множини вивчаємих факторів відокремити типові від випадкових, головні від несуттєвих тощо.
КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
1. Традиційні методи обробки інформації:
2. Факторні методи:
· Порівняння і моделювання;
· Елімінування, у т.ч.:
· Графічний; ланцюгові підстановки;
· Групування; абсолютні різниці;
· Балансовий тощо. відносні різниці.
·Інтегральний тощо.
3. Способи оптимізації показників:
· Економіко-математичні;
· Програмування;
· Теорія масового обслуговування;
· Теорія ігор тощо.
Розглянемо деякі з методів.
Порівняння— це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, зіставлення з іншими одноякісними предметами (явищами). Звичайно, порівняння проводять з еталонами: нормами, плановими показниками, середніми даними тощо.
У практиці ЕА найчастіше використовують такі порівняння:
· з поточними і перспективними планами;
· з фактичними показниками за минулий період;
· з показниками споріднених (або конкуруючих) підприємств;
· з найвищими або середніми показниками у галузі;
· з показниками підприємств інших країн тощо.
Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, при якому будують зменшені предмети або умовні подоби (образи), які замінюють в уяві аналітиків дійсні предмети або явища. Моделі можуть бути матеріальні (фізичні) і абстрактні. З-поміж останніх виділяють: описові (словесні), графічні, математичні.
За допомогою моделей досліджують сутність предметів та явищ найбільш простим і дешевим способом, що сприяє швидкому накопиченню необхідних знань.
Балансовий метод— У колишньому СРСР балансовий метод був головним у плануванні. Різновидом балансового методу є сальдовий метод. За його допомогою можна визначити величину останнього фактора, якщо вже відомий вплив усіх інших факторів, крім нього, і загальна зміна результативного показника. (Сальдо — залишок). Цей метод дуже доречний там, де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора технічно складний або трудомісткий. Проте слід дуже обережно користуватись цим методом, бо будь-який прорахунок на попередніх етапах призводить автоматично до помилки на останній стадії розрахунку.
Метод елімінування(від лат. eliminare — виключати, усувати) дозволяє при великій кількості факторів оцінити вплив кожного з них на величину результативного показника шляхом виключення, усунення впливу інших, незмінних факторів.
У практиці ЕА застосовують кілька способів елімінування. Розглянемо три з них: ланцюгові підстановки, абсолютні та відносні різниці.
Найбільш універсальним є спосіб ланцюгових підстановок. Він дозволяє виявити вплив окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного фактора на його фактичну величину у звітному періоді.
Розглянемо конкретний приклад.
Обсяг валової продукції (далі — ВП) можна представити у вигляді 4-х факторної моделі:
ВП = ЧР * Д * Т * В г,(1)
де ЧР — середньорічна чисельність робочих на підприємстві, люд.;
Д — кількість днів, відпрацьованих одним робочим за рік;
Т — середня тривалість робочого дня, годин;
В г — середньогодинний виробіток продукції одним робочим, грн.
Таблиця 1— Дані для факторного аналізу обсягу валової продукції
Об’єкт аналізу— понадплановий випуск валової продукції на суму 80 млн.грн. Перед аналізом слід зазначити, що алгебраїчна сума впливу факторів обов’язково повинна дорівнювати об’єкту аналізу, тобто змінам результативного показника (у даному прикладі це — обсяг валової продукції). В протилежному випадку — це свідчить про припущення помилок.
Отже, 4 — факторна модель валової продукції:
продолжение
–PAGE_BREAK–ВП = ЧР * Д * Т * В г
Тоді за методикою способу ланцюгових підстановок:
ВП пл = ЧР пл * Д пл * Т пл * В г пл
ВП пл = 1 000 * 250 * 8 * 80 = 160 000 тис.грн
ВП умов 1 = ЧР ф * Д пл * Т пл * В г пл
ВП умов 1 = 1 200 * 250 * 8 * 80 = 192 000 тис.грн
ВП умов 2 = ЧР ф * Д ф * Т пл * В г пл
ВП умов 2 = 1 200 * 256 * 8 * 80 = 196 608 тис.грн
ВП умов 3 = ЧР ф * Д ф * Т ф * В г пл
ВП умов 3 = 1 200 * 256 * 7.6 * 80 = 186 778 тис.грн
ВП ф = ЧР ф * Д ф * Т ф * В г ф
ВП ф = 1 200 * 256 * 7.6 * 102.796 = 240 000 тис.грн
Таким чином, на понадплановий випуск валової продукції на суму 80 000 тис.грн вплинули такі фактори:
а) збільшення чисельності робочих:
DВП чр = ВП умов 1 — ВП пл = 192 000 — 160 000 = + 32 000 тис.грн
б) збільшення кількості днів, відпрацьованих одним робочим за рік:
DВП д = ВП умов 2 — ВП умов 1 = 196 608 — 192 000 = + 4 608 тис.грн
в) зменшення середньої тривалості робочого дня:
DВП т = ВП умов 3 — ВП умов 2 = 186 778 — 196 608 = — 9 830 тис.грн
г)збільшення середньогодинного виробітку одного робочого:
DВП в г = ВП ф — ВП умов 3 = 240 000 — 186 778 = + 53 222 тис.грн
Разом + 80 000 тис.грн
Спосіб абсолютних різниць — одна з модифікацій елімінування.
Як і спосіб ланцюгових підстановок, він використовується для розрахунку впливу факторів на зміну результативного показника (у нашому прикладі це — валова продукція).
І хоча його використання обмежене, завдяки своїй простоті він набув широкого застосування в ЕА.
Особливо ефективно він використовується у тому випадку, якщо вихідні дані вже включають у себе абсолютні відхилення факторів.
При його використанні величина впливу факторів розраховується множенням абсолютного приросту вивчаємого фактора на планову величину факторів, які знаходяться у математичній моделі праворуч від нього, і на фактичну величину факторів, які знаходяться ліворуч від нього.
Це видно з моделі нижче.
Розглянемо алгоритм розрахунку для мультипликативної факторної моделі типу X = a * b * c *d. Маємо планові і фактичні показники, а також їх абсолютні відхилення:
D
a = а ф — а пл;
D
b = b ф — b пл;
D
с = с ф — с пл;
D
d = d ф — d пл. (2)
Алгоритм:
D
Х а =
D
а * b пл * c пл * d пл
D
Х b = а ф *
D
b * c пл * d пл
D
Х с = а ф * b ф *
D
c * d пл
D
Х d = а ф * b ф * c ф *
D
d
Як бачимо з наведеної схеми, розрахунок базується на послідовній заміні планових значень факторних показників на їх відхилення, а потім на фактичні показники.
Використаємо спосіб абсолютних різниць для нашого прикладу.
Тоді: D
ВП чр = (ЧР ф — ЧР пл) * Д пл * Т пл * В г пл
DВП чр = (1 200 — 1 000) * 250 * 8.0 * 80.0 = + 32 000 тис.грн
D
ВП д = ЧР ф * (Д ф — Д пл) * Т пл * В г пл
DВП д = 1 200 * (256 — 250) * 8.0 * 80.0 = + 4 608 тис.грн
D
ВП т = ЧР ф * Д ф * (Т ф — Т пл) * В г пл
DВП т = 1 200 * 256 * (7.6 — 8.0) * 80.0 = — 9 830 тис.грн
D
ВП в г = ЧР ф * Д ф * Т ф * (В г ф — В г пл)
DВП в г= 1 200 * 256 * 7.6 * (102.796 — 80.0) = + 53 222 тис.грн
Разом + 80 000 тис.грн
Таким чином, спосіб абсолютних різниць дає ті ж результати, що і спосіб ланцюгових підстановок. Тут теж треба слідкувати, щоб алгебраїчна сума змін факторів дорівнювала величині загальної зміни результативного показника.
Далі розглянемо спосіб відносних різниць, який теж використовується для вимірювання впливу факторів на зміну результативного показника. Він простіший за ланцюгові підстановки, що за певних обставин робить його дуже ефективним. Особливо, коли вихідні дані включають вже розраховані раніше відносні відхилення показників в % або в коефіцієнтному вигляді.
Розглянемо методику розрахунків для мультиплікативної моделі виду:
Х = а * b * c
Спочатку необхідно обчислити відносні відхилення факторних показників:
а ф— а пл b ф — b пл с ф — с пл
D
а % = — — — * 100;
D
b % = — — — * 100;
D
с % = — — — * 100
а пл b пл с пл
Тоді відхилення результативного показника за рахунок кожного фактора обчислюється таким чином:
Х пл *D
а % (Х пл + D
Х а) *
D
b % (Х пл +D
Х а +
D
Х b) *
D
с %
D
Х а = — ————-;
D
Х b = — ————————;
D
Х с = — ———————–
100 100 100
Згідно цьому правилу, для розрахунку впливу першого фактору необхідно планову (базисну) величину результативного показника помножити на відносне відхилення першого фактора і результат поділити на 100.
Для розрахунку впливу другого фактору треба до планової величини результативного показника додати зміну його за рахунок першого фактору і тоді одержану суму помножити на відносне відхилення другого фактора і результат поділити на 100.
Вплив третього фактору обчислюється аналогічно.
Розглянемо цю методику на нашому прикладі:
ВП пл *
D
ЧР % 160 000 * 20 %
D
ВП чр = — — — = — — — = + 32 000
100 100
(ВП пл + D
ВП чр) *
D
Д % (160 000 + 32 000) * 2.4 %
D
ВП д =———————————- — =— — — = + 4 608
100 100
(ВП пл + D
ВП чр +
D
ВП д) *
D
Т % (160 000 + 32 000 + 4 608) * ( — 5) %
D
ВП т = — — — =— — — = — 9 830
100 100
(ВП пл + D
ВП чр +
D
ВП д +
D
ВП т) *
D
В г %
D
ВП в г = — —————————————————————
100
(160 000 + 32 000 + 4 608 — 9 830) * 28.5 %
DВП в г = — — — = + 53 222
100
продолжение
–PAGE_BREAK–Разом + 80 000 тис.грн
Як бачимо, результати розрахунків ті ж, що і при використанні попередніх способів. Спосіб відносних різниць зручно використовувати, коли треба розрахувати вплив великого комплексу факторів (8 — 10 і більше). Тоді на відміну від попередніх способів значно скорочується кількість розрахунків.
Тема 3: Інформаційна база та організація економічного аналізу
1. Поняття інформації, економічної інформації. Вимоги до інформації.
1. Класифікація джерел аналізу.
2. Перевірка інформації. Етапи організації аналітичної роботи на підприємстві.
3. Аналітичні функції підрозділів підприємства.
4. Документальне оформлення результатів аналізу.
1.Глибина і результативність ЕА залежать від обсягу, своєчасності та якості використаної інформації.
Інформація— це впорядковані повідомлення про кількісний та якісний стан речей чи явищ, сукупність даних і знань про них. Вона може бути виражена за допомогою цифр, букв та інших символів. Економічна інформація відображає процеси і явища господарської діяльності підприємства, зокрема, в умовах ринкової економіки. ЕА не обмежується тільки економічними даними, а використовує технічну, технологічну та іншу інформацію.
Вимоги до інформації:
аналітичність— вся економічна інформація незалежно від джерел надходження повинна відповідати потребам аналітика, тобто забезпечувати аналітичну роботу у необхідних напрямках з максимальною деталізацією, яка у цей момент необхідна аналітику. Саме тому вся система інформаційного забезпечення повинна удосконалюватися та застосовувати нові форми накопичення та зберігання даних (комп’ютерна техніка);
об’єктивність— необхідна для ефективності зроблених на основі інформації висновків, а інакше розроблені аналітиками рекомендації можуть нанести збитки підприємству;
єдність — мається на увазі однаковість, єдність інформації, яка надійшла з різних джерел. З цього можна зробити висновок про необхідність усунення дублювання інформації;
оперативність— інформація повинна поступати до аналітика якомога швидше. Цьому також сприяє використання комп’ютерів;
раціональність— інформація має бути найбільш повною при мінімальних витратах на її збирання, зберігання та обробку.
Крім цих вимог існують такі: повнота інформації; своєчасність; різнобічність; доброякісність; корисність.
Звісно, що всі ці вимоги до інформації повинні діяти у системі, бо, якщо якась з вимог не виконується, вся інформація може втратити сенс. Наприклад, інформація може бути своєчасною, доброякісною та інше, але для конкретного підприємства нецікавою, тоді втрачається корисність інформації. Або інший приклад, підприємство отримало доброякісну, корисну та інш. Інформацію (про можливого майбутнього партнера — постачальника), але несвоєчасно (його вже “ перехопив “ інший виробник). Така інформація теж нецікава для підприємства.
2.Економічна інформація про всі види діяльності підприємства концентрується в основному у поточному обліку. Крім того, доцільно звернутись і до планово-розрахункових та позаоблікових даних.
Отже, джерела економічної інформації поділяються на:
планово-розрахункові;
облікові;
позаоблікові.
До планово-розрахункових джерел відносять всі типи планів підприємства (перспективні, поточні тощо), нормативні матеріали, кошториси, прейскуранти цін і тарифів, а також конкретні планові розрахунки по:
· виробництву продукції;
· використанню виробничих потужностей;
· технічному розвитку;
· праці та зарплаті;
· собівартості та цінам,
· прибутку та рентабельності.
До облікових джерел належать дані документів бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку, всі види звітності та первинна облікова документація. Наприклад, сюди відносять дані:
·оперативно-технічного обліку;
·про щоденний випуск продукції;
·про використання обладнання;
·про використання робочого часу тощо.
До позаоблікових джерел відносять не перелічені вище дані, а також документи, що регулюють господарську діяльність підприємства. Наприклад:
Офіційні документи, якими повинно користуватися підприємство у своїй діяльності: закони держави, накази Президента, постанови Уряду і місцевих органів влади, акти ревізій і перевірок, накази керівників підприємства.
Господарсько-правові документи: угоди, договори, рішення арбітражу і судових органів тощо.
Рішення загальних зборів колективу підприємства, ради трудового колективу, акціонерів тощо.
Технічна і технологічна документація.
Матеріали (зовнішня інформація) вивчення передового досвіду, здобуті з різних джерел (радіо, телебачення, преса тощо), збірники статистичних матеріалів, дані анкетних обстежень споживачів тощо.
Дані особистих спостережень аналітика — виробничі екскурсії, хронометраж робочого дня, опитування працівників тощо.
3. Вся підібрана до аналізу інформація має бути ретельно перевірена за формою і за змістом.
При перевірці за формою встановлюється правильність оформлення документів і звітів з точки зору наявності і заповнення всіх реквізитів, таблиць, підписів, арифметичних сум, підсумків; відповідність цифр, перенесених з інших документів та попередніх років; узгодженість цифр і взаємозалежних величин у різних формах звітів.
При перевірці інформації за змістом встановлюють відповідність звіту даним бухгалтерського обліку, а достовірність самого обліку перевіряють його відповідністю реальному стану речей та процесів на підприємстві.
Перевірка має встановити доброякісність інформації, і лише за цієї умови можна розпочати сам аналіз діяльності підприємства.
Але тільки правильно організована аналітична робота може реально вплинути на підвищення ефективності роботи підприємства. Тому існують певні вимоги до організації аналітичної роботи:
· науковий характер аналізу має на увазі використання наукових, у тому числі нових, методів;
· розподіл обов’язків між окремими виконавцями— проведення аналізу повинно стати одним із службових обов’язків кожного спеціаліста, керівників різників рівнів підприємства. При цьому треба виключити можливість багаторазового проведення однакових досліджень різними особами.
· ефективність аналітичних досліджень— глибина аналізу пр мінімальних витратах на його проведення;
· уніфікація аналітичної роботипередбачає створення таких методик, які б використовували обмежену кількість спеціально розроблених таблиць.
Аналітична робота на підприємстві поділяється на такі організаційні етапи:
Попередній етап:
загальне ознайомлення зі станом справ;
попередня оцінка стану справ і обсягу аналітичної роботи;
складання плану аналітичної роботи;
визначення виконавців та вирішення інших організаційних питань;
підготовка макетів таблиць, збір та перевірка головної інформації.
Основний етап:
заповнення усіх таблиць;
вивчення додаткової інформації;
визначення факторів і виконання розрахунків їх впливу на об’єкти аналізу;
пошук і вирахування резервів виробництва.
Заключний етап:
узагальнення наслідків аналізу і вирахування зведених резервів виробництва;
заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства;
розробка заходів з метою поліпшення роботи підприємства.
4.Загальне керівництво аналітичною роботою на підприємстві здійснює заступник директора з економічної роботи (головний економіст). Безпосередньо цю роботу може очолювати керівник планового відділу або головний бухгалтер чи його заступник. Виконавцями аналітичної роботи є економісти, плановики, бухгалтери, а також інші працівники, які мають відповідний досвід і схильність до аналітичних досліджень.
Приблизний розподіл функцій аналізу між підрозділами підприємства:
1. Виробничий відділ— аналізує виконання плану випуску продукції, ритмічність роботи, використання матеріальних ресурсів, впровадження нової техніки тощо.
2. Відділи головного механіка, технолога, енергетика— вивчають стан обладнання, виконання графіків його ремонту, повноту використання обладнання, раціональність використання енергоресурсів.
3. Відділ технічного контролюаналізує якість сировини і готової продукції, втрати від браку тощо.
4. Відділ постачанняконтролює своєчасність і якість матеріально-технічного забезпечення виробництва, виконання плану постачань сировини та матеріалів, стан зберігання запасів на складах підприємства, дотримання норм відпуску матеріалів, ТЗВ тощо.
5. Відділ збутувивчає виконання договірних зобов’язань, зберігання готової продукції, просування її до споживачів тощо.
6. Відділ праці та зарплатианалізує рівень організації праці, забезпечення підприємства трудовими ресурсами за категоріями та професіями, рівень продуктивності праці, використання фонду зарплати та фонду робочого часу.
7. Бухгалтеріяаналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку, фінансовий стан, платоспроможність підприємства та інше.
8. Планово-економічний відділ абовідділ ЕА виходячи з наявної економічної інформаціїздійснює складання плану аналітичної роботи і контроль за його виконанням, методичне забезпечення ЕА, узагальнює результати ЕА, розробляє заходи за підсумками аналізу.
5. Результати ЕА мають бути оформлені у виді таких документів, як:
· пояснювальна записка— звичайно складається, коли результати ЕА направляють у вище поставлену організацію. Її зміст має бути достатньо повним: економічний рівень розвитку підприємства (якщо необхідно, то додаються аналітичні розрахунки, таблиці, графіки тощо), висновки про роботу підприємства, пропозиції за результатами ЕА.
· довідка готується, коли результати ЕА потрібні для внутрішньогосподарського користування.
· висновок (рос. — “ заключение ”) пишеться, коли ЕАпроводиться вище поставленими органами управління.
Довідка і висновок мають більш конкретний зміст, ніж пояснювальна записка, акцентований на недоліках або досягненнях, виявлених резервах та способах їх освоєння. У цих документах необов’язково повинна бути загальна характеристика підприємства і умови його діяльності.
Практичну реалізацію результати ЕА отримають після відповідних рішень колективу, наказів керівництва підприємства або вище поставлених органів управління.
продолжение
–PAGE_BREAK–Тема 4: Аналіз попиту, стану ринку та обсягу реалізації продукції
1. Аналіз попиту і пропозиції за видами продукції.
2. Аналіз стану ринку: місткість та кон’юнктура ринку. Фактори впливу на обсяг реалізованої продукції.
3. Аналіз обсягу реалізації продукції.
1. Перед початком аналізу виробничої програми підприємства на конкретний період вивчається ринок, на який буде постачатися продукція:
· попит на всі види продукції;
· наявність товарів-конкурентів;
· наявність джерел сировини;
· інфраструктура реалізації тощо.
Складовими частинами ринку є попит, пропозиція ціна і конкуренція. Коли на внутрішньому ринку країни попит перебільшує пропозицію, вводиться відпуск товарів за нормами, карткова і талонна форми задоволення попиту на життєвоважливі продукти — хліб, газ, сірники тощо.
Показниками попитувиступають: держзамовлення, договори з державними та іншими організаціями, заявки та запити підприємств, торгівлі та громадян.
Аналіз попиту та пропозиції дозволяє визначити лишки та дефіцит видів продукції. Розберемо приклад у таблиці 1.
Таблиця 1— Аналіз попиту і пропозиції за видами продукції у тисячах гривень
Отже, дані таблиці свідчать, що на місцевому ринку виробів а та Г було недостатньо, а виробів Б та В— більше потреби.
Незбалансованість пропозиції з попитом негативно характеризує роботу підприємства, бо це означає його недостатню увагу до вивчення ринку. В свою чергу, обсяг пропозиції залежить від виробництва та конкуренції.
Конкурентоздатність товару— це здатність витримати порівняння з аналогічними товарами інших виробників. Конкурентоздатність товару обумовлюється його суспільною потребою, формами і методами торгівлі, рекламою, умовами і строками поставок тощо. У бізнес-план включають найбільш конкурентоздатні товари.
2. Задоволення попиту здійснюється через ринок. Місткість ринку — це можливий обсяг реалізації товарів, який складається з попиту організацій, підприємств, населення та інших регіонів. Конкретні умови реалізації товарів залежать від кон’юнктури ринку.
Кон’юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції. Аналіз кон’юнктури ринку потребує інформації про виробництво та реалізацію товарів, запаси товарів, їх якість, відповідність товарів вимогам споживачів тощо.
Аналізуючи елементи ринку, слід знати, що:
· головним на ринку є виявлення тенденцій його розвитку, а не точних показників ринкової ситуації (наприклад, попит не можна точно спланувати, бо він включає в себе не лише матеріально-вартісну, а й духовну потребу; неможливо дати кількісну оцінку моді, психологічним, етичним і соціальним факторам);
· ринком слід постійно і оперативно керувати залежно від змін його кон’юнктури.
Головною метою аналізу елементів ринку є пошук шляхів збільшення обсягу реалізації продукції та підвищення рентабельності підприємства.
Показник обсягу реалізованої продукції (далі РП) найважливіший для підприємства, бо від обсягу продаж залежать фінансові результати роботи підприємства, його фінансовий стан, платоспроможність тощо.
На зміни у реалізації продукції впливають такі фактори:
1.
Виробничі фактори:
· рівень виконання плану виробництва ТП;
· якість продукції;
· зміни у асортименті;
· ритмічність випуску.
2.
Фактори, пов’язані з роботою відділу збуту (маркетингу) і складів:
· загальний рівень маркетингової діяльності;
· величина портфелю замовлень;
· рівень організації роботи на складах;
· забезпеченість тарою та упаковкою;
· ритмічність подачі транспорту для вивезення продукції, придатність транспорту для завантаження.
3.
Фактори, пов’язані з фінансовою діяльністю підприємства:
· вибір форм розрахунків з покупцями;
· своєчасність і якість оформлення платіжних документів;
· вивчення платоспроможності покупців;
· своєчасність оформлення санкцій за порушення договорів.
4.
Інші фактори:
· терміни і якість опрацювання банківських документів;
· зміна цін і кон’юнктури ринку;
· зміни митних правил і загального законодавства тощо.
3. Аналіз обсягу РП проводять кожен місяць, квартал, півріччя, рік. Порівнюються його фактичні дані з плановими, з попередніми періодами, з конкурентами тощо. Якщо виручка від реалізації обчислюється після оплати відвантаженої продукції, то обсяг РП дорівнює:
РП = Г П поч + ТП + ЗТ поч — ЗТ кін — Г П кін (1)
було на складі виготовили сплачено покупцями залишилося на складі за період де ЗТ поч і ЗТ кін — залишки відвантаженої продукції на початок і кінець періоду, не сплачені покупцями.
Наприклад, розглянемо розрахунок обсягу реалізації продукції за даними таблиці 2.
Таблиця 2 — Аналіз факторів зміни обсягу реалізації продукції у тисячах гривень
З таблиці видно, що план реалізації продукції недовиконаний за рахунок негативного впливу таких факторів:
· збільшення залишків ГП на складі підприємства на кінець року (в практичній роботі для пояснення цієї зміни вказати 2-3 фактори з пит.2);
· зріст залишків продукції, відвантаженої, але ще не сплаченої покупцями на початок і (майже в 10 разів більше!) на кінець року (гроші ще не надійшли на рахунок підприємства, тому продукція не вважається реалізованою) — (в практичній роботі пояснити зміну).
Але є фактори, які дають позитивний вплив:
· зменшення залишків ГП на складі підприємства на початок року (в практичній роботі пояснити зміну);
· збільшення випуску ТП (в практичній роботі пояснити зміну).
В процесі аналізу слід з’ясувати причини виникнення понадпланових залишків ТП на складі, несвоєчасної сплати покупцями і розробити конкретні заходи по прискоренню реалізації продукції і отриманню виручки.
Аналіз реалізації продукції тісно пов’язаний з аналізом виконання договірних зобов’язань про поставки продукції покупцям. Недовиконання плану по договорах поставок для підприємства обертається зменшенням виручки, прибутку, сплатою штрафних санкцій. Крім цього, в умовах конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції, що призведе до спаду виробництва. В процесі аналізу визначається виконання плану поставок по окремих крупних споживачах і видах продукції, з’ясовуються причини недовиконання плану і дається оцінка діяльності з виконання договірних зобов’язань підприємства.
Розглянемо приклад на даних таблиці 3.
Таблиця 3— Аналіз виконання договірних зобов’язань за рік у тисячах гривень
Процент виконання договірних зобов’язань (К д.пл) розраховується діленням різниці між плановим обсягом відвантаження і його недовиконанням на плановий обсяг. Розрахуємо процент виконання договірних зобов’язань за цими даними:
95 850 — 4 800
К д.пл = — — — = 0.95 або 95 %.
95 850
Отже, план договірних зобов’язань недовиконаний на 5 %.
Недопоставка продукції негативно впливає не тільки на результати роботи даного підприємства, а і на роботу торгівельних організацій, підприємств-партнерів по кооперуванню, транспортних організацій тощо.
продолжение
–PAGE_BREAK–Тема 5: Аналіз виробництва продукції, робіт і послуг
Основна задача промислового підприємства — найповніше забезпечити попит споживачів високоякісною продукцією. У свою чергу, темпи зростання обсягу виробництва продукції та підвищення її якості безпосередньо впливають на прибуток підприємства.
Ось чому аналіз роботи промислових підприємств починають з вивчення показників випуску продукції.
Розглянемо Схему аналізу обсягу виробництва продукції, робіт, послуг:
Об’єкти аналізу:
· обсяг виробництва і реалізації продукції в цілому і за асортиментом;
· якість продукції;
· ритмічність виробництва і реалізації продукції.
Джерела інформації: бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, річна звітність “ Звіт про продукцію “, “ Квартальна та місячна звітність промислового підприємства про випуск окремих видів продукції у асортименті “ тощо.
Аналіз обсягу виробництва починається з вивчення динаміки випуску товарної продукції (далі ТП) за 5 років, причому важливо порівнювати кожен рік з базисним, і з попереднім, тоді буде більш наочна картина. Розглянемо приклад.
Таблиця 1— Динаміка випуску ТП за період 2005 — 2009 рр.
Примітка: базисні темпи змін обчислюються по кожному року діленням його показника на базисний (90 000 тис.грн), а ланцюгові темпи змін обчислюються співвідношенням до показника попереднього року. У даному прикладі можна зробити висновок, що за 5 років обсяг ТП збільшився на 12 %.
Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, обов’язково треба визначити, які фактори спричинили таку тенденцію розвитку, причому розділити їх на зовнішні, тобто народногосподарські, і внутрішні.
Далі, після аналізу динаміки ТП за 5 років, треба перейти до аналізу виконання плану за звітний період (місяць, квартал, рік) по окремих підрозділах підприємства (цехах).
Розглянемо такий аналіз на прикладі.
Таблиця 2— Аналіз виконання плану випуску ТП за 2009 рік
Також під час аналізу проводять оперативний аналіз випуску продукції, який відображає планові і звітні відомості про випуск продукції за обсягом, асортиментом, якості за день, з наростаючим результатом з початку місяця, а також відхилення від плану (не будемо тут наводити такий приклад, бо це зрозуміло).
Для населення — головного споживача продукції, а також для фірм-виробників, які використовують у продукцію інших фірм для процесу виробництва, важливим є не лише виконання завдання випуску продукції в цілому, а й у номенклатурному (асортиментному) розрізі.
Номенклатура — перелік найменувань виробів, які виготовляє підприємство.
продолжение
–PAGE_BREAK–Асортимент — більш широке поняття, перелік найменувань виробів та їх модифікацій (моделей) із зазначенням обсягу випуску по кожному виду.
Розглянемо аналіз виконання плану з асортименту на нашому прикладі. При цьому слід мати на увазі, що до виконання плану з асортименту зараховується лише продукція, яка виготовлена у рамках завдання. Звісно, деяким підприємствах зручніше випускати вже технологічно засвоєну виробництвом продукцію, ніж впроваджувати нові види продукції. Тому перевиконання завдання не беруть до уваги, бо зрозуміло, що це виконання з’явилося за рахунок недовипуску іншої продукції. При невиконанні завдання до розрахунку беруть лише фактичний випуск продукції.
Таблиця 3 — Виконання плану з асортименту
Власне, аналіз плану з асортименту виконується кількома способами:
1.
Заліковий, або “ спосіб середнього проценту”. Цим способом розраховується коефіцієнт асортиментності:
К ас = 92 064/96 000 * 100 % = 95.9 %
2. За питомою вагою у загальному переліку виробів тих, з яких план випуску виконаний:
2/4 * 100 % = 50 % (2 — це вироби В та Г).
3. Спосіб найменшого проценту — у нашому прикладі це 87.5 %. Тобто план з асортименту виконаний щонайменше на 87.5 %.
Отже, згідно з усіма способами можна зробити висновок, що план з асортименту підприємство не виконало.
При аналізі слід звернути увагу на оновлення асортименту. У прикладі планувалося оновлення на 35 % (виріб Б є новим, «new „). Це видно з розрахунку:
33 600 / 96 000 * 100 % = 35 %.
Однак фактично частка оновленої продукції у виготовленій продукції становить
33 264/100 800 * 100 % = 33 %.
Тобтоплан по оновленню теж невиконаний.
Нарешті, треба розібрати причини невиконання плану з асортименту: зовнішні — кон’юнктура ринку, постачання сировини і матеріалів тощо, і внутрішні — недоліки в організації виробництва, низький рівень технічного стану обладнання, аварії тощо. Також слід оцінити наслідки невиконання плану з асортименту для підприємства — втрата позиції на ринку збуту, втрата покупців, репутації, а, значить, частини прибутку; сплата штрафних санкцій за невиконання договорів постачання готової продукції тощо.
Тема 6: Аналіз виробничих ресурсів і організаційно-технічного рівня підприємства
1. Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами.
2. Аналіз стану основних засобів підприємства.
3. Аналіз організаційно-технічного розвитку підприємства.
4. Аналіз забезпеченості матеріальними ресурсами на підприємстві.
5. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
1.До виробничих ресурсів підприємства (Тема 1) відносять: трудові ресурси, основні засоби та предмети праці. Отже, в цій темі слід розглянути всі три складові частини виробничих ресурсів.
Аналіз використання трудових ресурсів звичайно починається з вивчення складу і структури працівників підприємства. Метою такого вивчення є визначення забезпеченості об’єкта промислово-виробничим персоналом (ПВП) для виготовлення запланованого обсягу продукції. Під час першого етапу аналізу вивчають чисельність персоналу:
¨ Визначають його структуру;
¨ Вивчають динаміку його складових частин (за професіями та кваліфікацією);
¨ Оцінюють оборот та плинність кадрів.
Другим, головним, етапом є аналіз ефективності використання трудових ресурсів, тобто аналіз продуктивності праці. На цьому етапі:
¨ Зіставляють середній виробіток одного робочого і працюючого за різні періоди часу — рік, місяць, день, годину;
¨ Визначають величину втрат робочого часу — цілоденних і внутрішньозмінних;
¨ Розраховують трудомісткість продукції, перевіряють виконання норм часу.
Наступним етапом аналізу є аналіз фонду заробітної плати:
¨ Визначають його величину та структуру;
¨ Зіставляють темпи зміни зарплати та продуктивності праці
¨ Вираховують економію або перевитрати фонду зарплати тощо.
Під час аналізу чисельності персоналу треба звернути увагу на те, що перевищення фактичного рівня цього показника над плановим є негативним явищем. Виправданням може бути тільки перевиконання плану з випуску продукції.
2. Аналіз стану основних засобів робиться насамперед на підставі даних розділу 1 “ Необоротні активи ” активу бухгалтерського балансу, при цьому розраховують коефіцієнт спрацювання (зношення) і вивчають його динаміку за ряд років. Це важливий коефіцієнт, бо спрацьовані основні засоби зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє неконкурентоспроможність продукції підприємства. При цьому слід мати на увазі, що моральне старіння основних фондів набагато погіршує становище.
Аналіз починають з вивчення обсягу основних фондів, їх динаміки та структури. Фонди підприємства поділяються на промислово-виробничі і невиробничі. Основу виробничої потужності підприємства складають промислово-виробничі фонди. Крім того, у їх складі виділяють активну (робочі машини і обладнання) і пасивну частину (будівлі виробничого призначення, склади, транспортні засоби тощо). Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності їх використання на основі оптимізації структури. Розглянемо дані таблиці 1.
Таблиця 1— Наявність, рух і структура основних фондів
За даними таблиці бачимо, що за звітний період відбулися значні зміни у наявності та структурі основних фондів. Вартість основних фондів зросла на 1 300 тис.грн, або на 9 %, у тому числі промислово-виробничих фондів на 1 600 тис.грн, або на 12 %. Збільшилася частка промислово-виробничих фондів у загальній сумі основних фондів на 2.7 % і відповідно зменшилася частка невиробничих фондів у зв’язку з приватизацією житлового фонду. Значно зросла питома вага активної частини ОФ від 60.0 до 61.6 %, що є позитивним для промислового підприємства.
Важливе значення має аналіз руху і технічного стану ОВФ (основних промислово-виробничих фондів), для цього розраховують таку показники:
Коефіцієнт поновлення (К пон)
Вартість ОВФ, що надійшли 2 500
К пон = — — — = — — — = 0.169
Вартість ОВФ на кінець періоду 14 800
Коефіцієнт вибуття (К виб)
Вартість ОВФ, що вибули 900
К виб = — — — = — — — = 0.068
Вартість ОВФ на початок періоду 13 200
Очевидно, на підприємстві розширюють технічну базу, це видно з того, що коефіцієнт поновлення більший за коефіцієнт вибуття (ОВФ вибувають невеликими темпами і при цьому підприємство ще закуповує додаткові ОВФ).
Коефіцієнт приросту (К прир)
Сума приросту ОВФ 2 500 — 900
К прир = — — — = — — — = 0.121
Вартість ОВФ на початок періоду 13 200
Наприклад, є додаткова інформація — сума зношення ОВФ на кінець року складає 4 740 тис.грн.
Тоді розрахуємо коефіцієнт зношення (К зн)
Сума зношення ОВФ 4 740
К зн = — — — = — — — = 0.32
Первісна вартість ОВФ на кінець року 14 800
Коефіцієнт придатності (К прид)
Залишкова вартість ОВФ 14 800 — 4 740
К прид = — — — = — — — = 0.68
Первісна вартість ОВФ 14 800
Як бачимо, два останні коефіцієнти доповнюють один одного.
3. Усі показники використання основних фондів звичайно поділяють на 2 групи показників: показники екстенсивного використання характеризують роботу устаткування за часом або за кількістю (охопленням). Показники інтенсивного використання пов’язані з його виробітком, тобто характеризують рівень використання потужності. Ці показники вимірюються у гривнях, штуках, метрах.
У процесі аналізу вивчається склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого обладнання. Наприклад, коефіцієнт змінності роботи устаткування дає змогу порівняти цей показник з плановим, вивчати його в динаміці.
Фактори, які впливають на використання устаткування і машин:
1. Зміни асортименту продукції, а отже, і потреби в окремих видах устаткування.
2. Рівень забезпеченості матеріальними ресурсами і кваліфікованою робочою силою.
3. Технічний стан, якість ремонтів і догляду за устаткуванням тощо.
Одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва є забезпечення підприємства основними фондами у необхідній кількості і ефективне їх використання.
Задачі аналізу технічного рівня розвитку підприємства:
– визначити забезпеченість підприємства основними фондами і рівень їх використання по узагальнюючим та по частковим показникам, встановити причини змін цих показників;
– розрахувати вплив використання основних фондів на обсяг випуску продукції;
– вивчити ступінь використання виробничої потужності підприємства;
– виявити резерви підвищення ефективності використання основних фондів.
Далі під час аналізу перевіряється виконання плану з впровадження нової техніки, введення в дію нових об’єктів, ремонту основних фондів. Також визначається частка автоматизованого обладнання. Для характеристики вікового складу і морального зношення основні фонди групуються за строком експлуатації (до 5, 5 — 10, 10 — 20 та більше 20 років).
Для характеристики технічного стану машин, обладнання, інструментів застосовують групування за технічною придатністю:
– придатне обладнання;
– обладнання, яке потребує капітального ремонту;
– непридатне обладнання, яке треба списати.
Для вивчення забезпеченості підприємства основними фондами порівнюють за окремими видами їх фактичну наявність з плановою потребою, необхідною для виконання плану з випуску продукції.
Узагальнюючими показниками, які характеризують рівень забезпеченості підприємства основними промислово-виробничими фондами, є фондоозброєність праці та технічна озброєність праці.
Показник загальної фондоозброєності працірозраховується
Середньорічна вартість ОВФ
ФО заг = — ————————————————————————
Середньооблікова чисельність робочих у найбільшу зміну
Показник технічної озброєності праці розраховується так
Вартість виробничого обладнання
ТО = — ———————————————————————————-
Середньооблікова чисельність робочих у найбільшу зміну
Темпи зросту технічної озброєності праці порівнюють з темпами зросту продуктивності праці. Бажано, щоб темпи зросту продуктивності праці випереджали темпи зросту технічної озброєності праці.
4. Суттєвим елементом інтенсифікації промислового виробництва та швидкого зростання національного багатства України є раціональне використання сировинних, паливно-енергетичних та інших МР (Матеріальних Ресурсів). Необхідною умовою виконання плану випуску продукції є повне і своєчасне забезпечення підприємств сировиною і матеріалами (далі — С. і М.) необхідного асортименту і якості. При цьому потреби підприємства можна задовольнити двома способами:
· екстенсивним — придбанням більшої кількості МР;
· інтенсивним — більш економічним використанням тих МР, що є на підприємстві.
Питаннями забезпечення МР для виробництва займається на підприємстві спеціальний підрозділ — відділ матеріально-технічного постачання (МТП), складські і транспортні служби.
Задачі аналізу забезпечення і використання МР:
· оцінка реальності планів МТП, ступеню їх виконання та впливу на обсяг продукції, її собівартість;
· оцінка рівня ефективності використання МР;
· виявлення резервів економії МР і розробка відповідних заходів по їх використанню.
Джерела інформації:
· план МТП, замовлення, договори на постачання МР;
· оперативні дані відділу МТП;
· відомості аналітичного бухгалтерського обліку про надходження, витрати та залишки МР.
В процесі аналізу слід з’ясувати причини і визначити винних осіб, якщо викрилися факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва. При цьому треба розрізняти: де провина постачальників, а де недогляд якогось працівника підприємства.
При аналізі забезпеченості МР у першу чергу треба проаналізувати якість С. і М., комплектність і своєчасність постачання, а також норми, які є основою розрахунку потреби підприємства у МР. Звісно, повне і своєчасне постачання залежить від вибраних підприємством партнерів-постачальників. Тому є потреба у контролі за виконанням договірних умов постачальниками. Взагалі, юридичний бік процесу постачання — дуже важлива справа, яка потребує окремої оцінки при аналізі (які заходи вживались у разі затримок, розмір відповідних збитків та розмір штрафних санкцій тощо).
Слід мати на увазі, що виходячи з існування екстенсивного і інтенсивного способів забезпечення МР, реальна потреба у зовнішньому постачанні розраховується як різниця між загальною потребою у певному виді МР і сумою власних внутрішніх джерел її покриття (скорочення відходів С. і М., вторинне використання С., власне виготовлення М. І напівфабрикатів, економія С. і М. внаслідок впровадження досягнень НТП тощо).
Багато уваги приділяють під час аналізу стану складських запасів МР. В процесі аналізу перевіряють відповідність фактичного розміру запасів МР нормативному. Також перевіряють стан запасів С. і М. на предмет виявлення зайвих і непотрібних. Якщо якийсь МР не витрачався протягом року і більше, то його відносять до непотрібних з розрахунком загальної вартості його запасу.
В кінці аналізу забезпеченості МР вираховують втрати продукції у зв’язку з:
· недопостачанням С. і М.;
· низькою якістю МР;
· заміни МР;
· зміни цін на МР;
· простоїв через порушення графіку постачання.
У виробництві часто зустрічаються факти заміни матеріалів з метою:
· зменшення собівартості;
· підвищення надійності виробів;
· поліпшення їх зовнішнього вигляду (дизайну) тощо.
Але у більшості випадків відбуваються вимушені заміни через:
· відсутність деяких матеріалів;
· потреби здешевлення виробництва за будь-яку ціну тощо.
Такі заміни мають імпульсивний характер і недостатньо обгрунтовані, а тому найчастіше шкодять виробництву, а, отже, репутації фірми. Взагалі через нестачу МР підприємство переходить на випуск тих виробів, для яких є достатньо МР на складі. Так виникають асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.
5. Недоліки в постачанні МРможна до певної міри компенсувати їх економним витрачанням у процесі виробництва.
Для характеристики ефективності використання МР застосовують систему показників:
· матеріаловіддача (М в) — визначається відношенням вартості виготовленої продукції до вартості витрачених МР. Тобто М в показує, скільки виготовлено продукції з 1 грн МР.
· матеріаломісткість (М м) — визначається як відношення кількості або вартості витрачених МР до кількості (або вартості) виробленої продукції. Тобто М м показує, скільки матеріальних витрат припадає на виробництво одиниці (або на 1 грн) продукції.
· питома вага матеріальних витрат у повній собівартості продукції;
· коефіцієнт співвідношення темпів змін обсягу виробництва і матеріальних витрат — визначається відношенням індексу валової або товарної продукції до індексу матеріальних витрат. Він у відносному вираженні характеризує динаміку матеріаловіддачі.
· Коефіцієнт матеріальних витрат — відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової (на той самий обсяг випуску продукції). Він показує наскільки економно використані МР в процесі виробництва, чи нема перерозходу у порівнянні з встановленими нормами. Якщо цей коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрати МР, а якщо менше 1, то МР використані більш економно.
Показники ефективності використання МР доцільно аналізувати за формою аналітичної таб.2.
Таблиця 2 — Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів у тисячах гривень
Очевидно, що обсяг випуску товарної продукції природно супроводжується зростом матеріальних витрат. При цьому, якщо порівнювати план з попереднім роком, матеріаломісткість мала зрости, тобто для виготовлення одиниці (або 1 грн) продукції планувалося використовувати на 0.4 коп. більше МР, це незначне зростання на одиницю продукції, але навіть воно негативно впливає на діяльність підприємства. Фактично ж М м знизилася у порівнянні з планом на 2.1 коп. Це — непоганий показник, він свідчить про ефективне використання МР у виробництві. Одночасно зросла фактична матеріаловіддача, тобто на 2.9 коп. більше продукції було виготовлено з 1 грн. МР.
Однією з найважливіших проблем науково-технічного прогресу є зниження матеріалоємності продукції, усебічне вивчення чинників, від яких залежить поліпшення використання сировини і матеріалів, своєчасне і повне використання резервів на кожному підприємстві.
продолжение
–PAGE_BREAK–Тема 7: аналіз витрат на виробництво продукції
1. Показники, задачі та джерела інформації. Аналіз загальної суми витрат на виробництво.
2. Оцінка виконання плану собівартості. Аналіз витрат за елементами і статтями. Визначення резервів зниження собівартості продукції.
3. Аналіз собівартості окремих виробів.
4. Аналіз матеріальних витрат.
5. Аналіз витрат на оплату праці.
1. Важливим показником, який характеризує роботу промислового підприємства, є собівартість продукції. Від її рівня залежить фінансовий стан підприємства, тому аналіз собівартості має виключно важливе значення. Об’єктами аналізу собівартості є:
– повна собівартість товарної продукції в цілому та за елементами витрат;
– собівартість окремих виробів;
– окремі елементи і статті витрат.
Основні задачі аналізу:
– оцінка виконання плану з собівартості продукції в цілому та з окремих видів продукції;
– вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами продукції;
– пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка заходів по їх використанню.
Джерела інформації:
– форма “ Звіт про витрати на виробництво і реалізацію продукції ”;
– планові та звітні калькуляції собівартості продукції;
– дані бухгалтерського обліку витрат з основного та допоміжного виробництва підприємства тощо.
Залежно від обсягу виробництва усі витрати підприємства поділяють на постійні і змінні.
Постійні витрати(амортизація, оренда приміщень, погодинна оплата праці робочих, зарплата управлінського персоналу, кредити банку тощо) залишаються стабільними при зміні обсягу виробництва, а змінні витрати (відрядна зарплата робочих, вартість сировини та матеріалів, технологічного палива, енергії тощо) змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції. При розрахунку собівартості одиниці продукції треба мати на увазі, змінні витрати можна обчислити на одиницю продукції, а постійні дуже важко. Для цього існує формула
С од = П / К + З,
де П і З — відповідно постійні та змінні витрати, грн;
К — кількість виробів, шт.
Розглянемо характер зміни собівартості продукції під впливом обсягу виробництва на конкретному прикладі.
Таблиця 1— Динаміка змін постійних та змінних витрат залежно від обсягу випуску продукції
У даному прикладі загальна сума постійних витрат в розмірі 50 тис.грн є фіксованою для усіх обсягів виробництва, змінні витрати зростають пропорційно обсягам. Але собівартість одиниці продукції зменшується, при цьому змінні витрати на одиницю виробу є постійною величиною (80 грн). Отже, загальна сума витрат підприємства може змінюватися залежно від обсягу випуску продукції, її структури, рівня змінних витрат на одиницю продукції та суми постійних витрат.
2. План за собівартістю продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий за нього. При цьому слід розрізняти аналіз за елементами витрат та за статтями калькуляції.
Аналіз структури витрат за елементами цікавий тим, що на його основі можна вивчити зміни у структурі собівартості, а також охарактеризувати галузеві особливості підприємства (матеріало-, фондо-, трудомісткість виробництва).
За статтями витратаналіз починають з оцінки загального виконання плану собівартості, а потім переходять до вивчення відхилень у розрізі окремих видів витрат. При цьому слід урахувати, що відхилення за деякими статтями можуть залежати від одного й того ж фактору. Наприклад, закупівля новітнього устаткування, підвищення механізації та автоматизації праці призведе до зниження витрат на оплату праці. Але водночас цей фактор спричинить збільшення суми витрат на утримання та експлуатацію устаткування.
Після вивчення загальної картини відхилень за статтями собівартості треба перейти до більш ретельного аналізу витрат по окремих статтях.
Таблиця 2— Собівартість продукції за статтями витрат у тисячах гривень
Аналіз собівартості продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.
Важливим чинником здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення побічної з відходів основного виробництва (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, на підприємствах будівельних матеріалів тощо.
Попередні фактори будуть діяти ще результативніше, коли вони спираються на чинник упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Цей фактор завжди потребує значних інвестицій і часу, однак він один із найвпливовіших і довготермінових.
3.Для більш глибокого вивчення причин змін собівартості аналізують звітні калькуляції по окремих виробах, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих років в цілому і по постійних та змінних витратах. Розглянемо приклад.
Таблиця 3 — Аналіз собівартості окремих виробів
Об’єкт аналізу— збільшення собівартості на 50 грн (450 — 400).
Розрахуємо собівартість одиниці продукції способом ланцюгових підстановок за формулою:
С = Сума постійних витрат / Обсяг виробництва + сума змінних витрат
С од. пл = 6 912 000 / 57 600 + 280 = 400.00 грн
С од. ум 1 = 6 912 000 / 50 400 + 280 = 417.14 грн
С од. ум 2 = 7 056 000 / 50 400 + 280 = 420.00 грн
С од. ф = 7 056 000 / 50 400 + 310 = 450.00 грн
Загальна зміна: DС од.заг = 450 — 400 = +50 грн — у тому числі за рахунок змін: а) обсягу виробництва продукції DС од.тп = 417.14 — 400.00 = + 17.14 грн, б) суми постійних витрат DС од.пв = 420.00 — 417.14 = + 2.86 грн, в) суми змінних витрат DС од.зв = 450.00 — 420.00 = + 30.00 грн
Очевидно, що зменшення обсягу випуску продукції при одночасному збільшенні суми постійних витрат на весь обсяг продукції, а також збільшенні питомих змінних витрат, призвело до збільшення собівартості одиниці продукції.
4.При аналізі матеріальних витрат треба враховувати, до якої галузі належить підприємство. Наприклад, в обробних галузях частка цих витрат дуже велика (легка та харчова промисловість). Специфіка аналізу матеріальних витрат залежить від технічного рівня основних засобів, кваліфікації робочих, особливостей технології, а також видів сировини і матеріалів, які використовуються. Проте завжди слід виявляти вплив двох головних факторів:
1. Зміна питомих витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції — фактор “ норм”.
2. Зміна собівартості заготівлі одиниці сировини і матеріалів — фактор “ цін ”.
Останній фактор у свою чергу залежить від:
¨ Зміни купівельних цін на сировину та матеріали з урахуванням усіх доплат та знижок;
¨ Транспортно-заготівельних витрат з урахуванням вантажно-розвантажувальних робіт.
Розглянемо приклад розрахунку впливу основних двох факторів на суму матеріальних витрат.
Таблиця 4— Матеріальні витрати на виріб “ А ” (20 000 шт.)
Очевидно, що при загальній економії матеріалів склали 1.5 грн на один виріб, перевитрати з двох видів матеріалів склали теж 1.5 грн (0.6 + 0.9). Це й є резервом зниження матеріальних витрат на одиницю виробу. Маємо двофакторну модель:
Сума витрат = Ціна 1 кг * Норма витрат
Далі способом абсолютних різниць розрахуємо вплив цих факторів.
Матеріал 1
Фактор “ цін ”: (2.0 — 1.5) * 2 = + 1.0 грн
Фактор “ норм ”: 2.0 * (1.8 — 2) = — 0.4 грн
Разом + 0.6 грн
Матеріал 2
Фактор “ цін ”: (2.0 — 2.5) * 10 = — 5.0 грн
Фактор “ норм ”: 2.0 * (11 — 10) = + 2.0 грн
Разом — 3.0 грн
Матеріал 3
Фактор “ цін ”: (4.0 — 3.0) * 0.5 = + 0.5 грн
Фактор “ норм ”: 4.0 * (0.6 — 0.5) = + 0.4 грн
Разом + 0.9 грн
Очевидно, резерв економії становить 3.9 (1.0 + 2.0 +0.5 + 0.4), тоді як спочатку був визначений резерв у 1.5 грн. Для визначення загальних сум впливу факторів і резервів слід помножити одержані результати на обсяг випуску виробу “ А ” (20 000 шт).
Аналіз матеріальних витрат завжди завершується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.
5.У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають значно меншу частку в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним з найважливіших джерел зниження собівартості є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно з середньою оплатою праці. Тому слід приділяти першочергову увагу аналізу витрат на оплату праці. Загальна сума зарплати залежить від:
1. Обсягу ТП;
2. Структури ТП;
3. Рівня витрат на окремі вироби:
– трудомісткість одиниці виробу;
– рівень середньогодинної оплати праці.
Для розрахунку впливу цих факторів існує 3 — факторна модель:
Сума витрат на оплату праці = ТП * Т од * ЗП г
де ТП — обсяг випуску товарної продукції, шт;
Т од — питома трудомісткість одиниці виробу, н/г;
ЗП г — рівень середньогодинної оплати праці, грн.
Для розрахунку використаємо спосіб ланцюгової підстановки. Наприклад, відомо, що загальний плановий фонд зарплати на весь випуск продукції складає 1 609.5 тис.грн, а фактичний — 1 709.5 тис.грн. Тоді об’єкт аналізу становить 100 тис.грн (1 709.5 — 1 609.5).
Таблиця 5— Факторний аналіз зарплати з видів продукції
Використаємо ці дані для розрахунку у таблиці 6.
Таблиця 6 — Розрахунок витрат на оплату праці
Отримані результати показують, що по виробам А та Б сталася економія суми витрат на оплату праці, а по виробу В є перевитрата зарплати. Але у остаточних висновках треба мати на увазі, що по виробу В ця перевитрата супроводжується збільшенням обсягу продукції. це не приведе до збільшення собівартості.
продолжение
–PAGE_BREAK–Тема 8: Аналіз фінансових результатів і рентабельності
1. Задачі аналізу фінансових результатів. Аналіз балансового прибутку.
2. Аналіз прибутку від реалізації товарної продукції, інших видів прибутку.
3. Аналіз рентабельності, її види. Резерви зростання прибутку і рентабельності.
4. Аналіз порогу рентабельності.
1. Прибуток — один з основних показників ефективності роботи підприємства. За його допомогою визначається рівень рентабельності, тобто прибутковість діяльності.
Прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, то мають місце збитки від реалізації.
Загальний фінансовий результат, який відображається в фінансовій звітності підприємства (ф. № 1 “ Баланс підприємства “ та ф. № 2 “ Звіт про фінансові результати“), називається балансовим прибутком, або збитком. Цей показник складається з прибутку від реалізації ТП, прибутку (збитків) від іншої реалізації та позареалізаційних прибутків (або збитків).
Під час аналізу слід:
1. Оцінити виконання плану з прибутку у цілому і по окремих видах прибутків і збитків.
2. Вивчити динаміку фінансових результатів за кілька років.
3. Визначити і вирахувати вплив основних факторів на зміну суми прибутку від реалізації товарної продукції.
4. Оцінити рівень рентабельності продукції і підприємства.
5. Зробити підрахунок резервів зростання прибутку і рентабельності.
Аналіз балансового прибутку проводять на основі даних, наприклад, таблиці 1.
Таблиця 1 — Аналіз складу, динаміки і виконання плану балансового прибутку у тисячах гривень
За даними таблиці 1 можна зробити такі висновки:
· план з прибутку перевиконано на 12.4 %, понадплановий прибуток становив 583 тис.грн;
· таке перевиконання стало можливим, бо значно зріс прибуток від реалізації ТП — на 738 тис.грн;
· підприємство має позитивну динаміку зростання прибутків (+ 19.5 % у порівнянні з минулим роком);
· негативним є невиконання плану з прибутку від іншої реалізації (на 120 тис.грн) та збільшення позареалізаційних витрат (на 285 тис.грн). Отже, резерви зростання прибутків складають 120 + 285 = 405 тис.грн
Звісно, керівники підприємства можуть відносно легко змінювати за власним бажанням такі види витрат, як витрати на рекламу, ремонтні роботи, науково-дослідницькі розробки і витрати на підготовку кадрів. Форсоване скорочення таких витрат приводить до одночасного зростання прибутків, проте цей процес призводить до зниження якості роботи підприємства.
2. Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції та послуг. В процесі аналізу вивчаються динаміка та виконання плану з прибутку від реалізації ТП і визначаються фактори зміни її суми.
Прибуток від реалізації ТП залежить від впливу таких факторів:
· Обсяг реалізації продукції — збільшення обсягу продажу рентабельної продукції веде до зростання прибутку.
· Структура ТП — збільшення питомої ваги більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі реалізації підвищує суму прибутку, а збільшення частки низькорентабельної або збиткової продукції зменшує прибуток.
· Собівартість продукції і прибуток знаходяться у обернено пропорційній залежності;
· Рівень реалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо пропорційній залежності.
Аналіз фінансових результатів від інших видів діяльності.
До складу цих фінансових результатів належать численні суми, не пов’язані безпосередньо з реалізацією продукції. Аналіз зводять до вивчення динаміки і причин прибутків або збитків по кожному конкретному випадку. При цьому мають бути встановлені причини невиконання зобов’язань, вжиті заходи по усуненню припущених помилок.
Аналізуючи фінансові результати від надзвичайних ситуацій (збитки), потрібно чітко розрізняти, де були справжні стихійні сили, а де звичайна безвідповідальність. При цьому слід мати на увазі, що за кожним конкретним випадком стоїть не менш конкретна посадова особа. Дати оцінку її кваліфікації, сумлінності та відповідальності — дуже важлива справа аналітиків.
Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникають звичайно на тих підприємствах, де низький рівень обліку та контролю. З цієї ж причини у поточному році виявляють прибутки (збитки) минулих років.
Особливої уваги заслуговують доходи від цінних паперів інших підприємств. Недостатньо високий рівень кваліфікації економічних кадрів, неповне володіння інформацією про закони ринку, невміння оцінити кон’юнктуру ринку збуту тощо можуть принести підприємству великі збитки.
В кінці аналізу розробляють конкретні заходи, спрямовані на запобігання і скорочення збитків і втрат від позареалізаційних операцій.
3.Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує відносний ступінь прибутковості підприємства або виготовленої продукції. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу).
Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, чи балансових активів, чи власного або акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
Рентабельність продукціїхарактеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Цей показник обчислюється відношенням прибутку від реалізації до повної собівартості РП. На зарубіжних підприємствах частіше розраховують рентабельність продажу, як відношення прибутку від реалізації до суми отриманої виручки від реалізації продукції.
Рентабельність окремих видів продукціїобчислюється за формулою
Р і = (Ц i — С і) / С і * 100 %, (1)
де Р і — рентабельність і-го виду продукції, %;
Ц і та С і — відповідно ціна і повна собівартість і-го виду продукції, грн.
На підприємствах з широким асортиментом продукції в процесі аналізу застосовують спосіб групувань. Насамперед, усі вироби групують за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, а також їх питому вагу в обсязі РП. Важливо визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що є найважливішими профільними видами продукції.
Серед рентабельної продукції слід здійснити групування за рівнем рентабельності:
· вироби з низькою рентабельністю;
· вироби з середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);
· високорентабельні вироби.
При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі РП.
Нарешті здійснюють групування виробів за ознакою напряму зміни рентабельності:
· рентабельність помітно зросла;
· рентабельність суттєво не змінилась;
· рентабельність знизилась.
Резерви зростання прибутку і рентабельності.
Резерви зростання суми прибутку визначаються по кожному виду продукції. Їх основними джерелами є:
· збільшення обсягу реалізації продукції;
· зниження її собівартості;
· підвищення якості ТП;
· реалізація ТП на більш вигідних ринках збуту;
· раціональне підвищення реалізаційних цін тощо.
Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності є:
· збільшення суми прибутку від реалізації продукції;
· зниження собівартості ТП.
4. Обсяг виробленої продукції, при якому виконується тотожність витрат та результат, відповідає точці беззбитковості, або порогу рентабельності. Іншими словами, за цим “ порогом “ (точкою) підприємство впевнене у отриманні чистого прибутку. Величину зазначеного обсягу продукції, тобто порогу рентабельності можна розрахувати з такої тотожності СД = СВ, (2), де СД — сукупний доход (виручка) від реалізації продукції, грн; СВ — сукупні витрати (повна собівартість виробництва і реалізації продукції), грн.
В свою чергу,
СД = Ц * К, (3)
де Ц — ціна одиниці продукції, грн;
К — кількість виготовленої продукції, нат показн. (наприклад, шт)
А сукупні витрати складаються з
СВ = С пост. в + С зм. в, (4)
де С пост.в — сукупні постійні витрати (амортизація, зарплата АУП, орендна плата, страхування, кредит тощо)
С зм.в — сукупні змінні витрати (вартість сировини і матеріалів, зарплата робочих, комісійні торговим агентам тощо).
В свою чергу С зм.в можна уявити собі як
С зм. в = О зм. в * К, (5)
де О зм.в— змінні витрати, що припадають на одиницю продукції.
Отже, маючи на увазі формули 3 — 5, перепишемо ще раз формулу 2
Ц * К = С пост. в + (О зм. в * К) (6)
Звідси визначимо кількість продукції (К), тобто обсяг продукції на порозі рентабельності
(Ц * К) — (О зм. в. * К) = С пост. в (7)
К * (Ц — О зм. в) = С пост. В
Отже,
С пост. в
К = — ——————-, шт (8)
Ц — О зм. в
Це і є “ поріг рентабельності”, бо “ К “ виробів іде на покриття сукупних постійних витрат, а всі наступні вироби вже будуть приносити чистий прибуток. Наприклад, товар продається за ціною 110 грн за одиницю, а змінні витрати на одиницю становлять 60 грн. Якщо сукупні постійні витрати складають 250 тис.грн, то обсяг виробництва, при досягненні якого витрати підприємства окупляться результатами його діяльності, буде рівним
250 000
К = — — — = 5 000 шт.
110 — 60
Кожна одиниця товару, яка буде продана понад цю кількість, приноситиме підприємству 50 грн прибутку (100 — 60).
Очевидно, що знаменник формули 8 є прибутком з одиниці виробу, тобто “ внеском на покриття витрат ”.
На його основі розраховують показники:
· зона безпеки (ЗБ) — показує, скільки виробів з усього обсягу реалізації приносить прибуток
ЗБ = обсяг реалізації — реалізація на порозі рентабельності, штук (9)
· коефіцієнт межі безпеки показує питому вагу виробів, що приносять чистий прибуток
зона безпеки
КМБ = — — — (10)
обсяг реалізації
Звісно, КМБ має наближатися до 1, тобто в ідеалі ЗБ повинна бути якомога більше. Під час практичної роботи з теми студент має знайти відповідь на питання, чи може КМБ бути рівним або більшим, ніж 1.
продолжение
–PAGE_BREAK–