Вступ
За своє життя особа набуває цілу низкуособистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді,коли їх можна здійснити.
Здійснення суб’єктивних цивільних прав — це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать дозмісту конкретного суб’єктивного права, для досягнення певного результату.
Здійснення цивільних прав можливе затаких основних умов:
1) особу має бути наділено необхідноюправоздатністю щодо її цивільних прав;
2) суб’єкта правовідносин має бутинаділено необхідним обсягом дієздатності;
3) дії зі здійснення цивільних правмають відповідати принципам здійснення цивільних прав.
Способи здіснення суб’єктивних цивільнихправ поділяють на фактичні та юридичні.
Під фактичними способами слід розумітидіяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактичнопроживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.
Юридичними способами слід вважатиюридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припиненняправовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створенняавторського твору, виявлення скарбу тощо.
Однією з форм здійснення громадянамита юридичними особами належних їм цивільних прав та обов’язків є представництвоі довіреність.
Представництво — цеправовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставінабутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє,створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права таобов’язки.
Галузь застосування інститутупредставництва дуже велика. За його допомогою в багатьох випадках прискорюєтьсяцивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливістьприскорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учиненнярізноманітних юридичних дій.
За допомогою представництва такожздійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.
Інститутпредставництва використовується й у побуті (наприклад, одержання поштовоїкореспонденції, заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу,прийняття спадщини, одержання внесків в ощадних касах, найм житлових приміщеньі ін.).
Метою курсової роботи є дослідження представництва і довіреності як способівздійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку.
Завданнями курсової роботи є дослідження проблем:
– поняття,значення та сфери застосування інституту представництва у цивільному праві;
– представництваяк правовідношення;
– суб’єктівпредстаництва;
– підставвиникнення та видів представництва;
– поняттядовіреності;
– формидовіреності;
– строкудовіреності;
– передоручення;
– припиненнядовіреності.
1. Представництво як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконанняюридичного обов’язку
1.1 Інститут представництва у цивільному праві:поняття, значення, сфера застосування
За загальним правилом учасникицивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов’язкишляхом укладання правочинів. Проте існують випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності або можливостісамостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усуненняюридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи іншийправочин.
Сфера застосування представництва охоплюєшироке коло як майнових, так і немайнових відносин. Представництво розширює іполегшує можливості придбання і реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, адля недієздатних громадян є основним засобом участі в правових відносинах. Задопомогою представництва можливі придбання і реалізація більшості матеріальнихі цілого ряду процесуальних цивільних, а також деяких інших за галузевоюприналежністю суб’єктивних прав та обов’язків.
Хоча поняття «представництво» урізноманітних галузях права має різний зміст, воно також має і міжгалузевіознаки:
1) інститут представництва регулюєвідносини, у рамках яких одна особа (представник) сприяє іншій (особі, яку представляють)у придбанні і реалізації суб’єктивних прав та обов’язків останньої в їївідносинах із третіми особами;
2) таке сприяння здійснюється вінтересах особи, яку представляють;
3) сама можливість, зміст і межізазначеного сприяння визначається повноваженням – суб’єктивним правомпредставника;
4) у процесі здійснення повноваженняпредставник діє стосовно третіх осіб;
5) у результаті здійснення повноваженнядля представника не виникає правових наслідків стосовно третіх осіб.
Тепер розглянемо чим же різнятьсяпоняття представництва в різноманітних галузях права, наприклад,цивільно-правове представництво і цивільно-процесуальне: насамперед цілями ізадачами. Якщо ціллю цивільно-правового представництва є встановлення, зміна іприпинення суб’єктивних прав і обов’язків того, хто представляється, в йоговідносинах із третіми особами, то ціль судового представництва — наданнядопомоги громадянам і організаціям у здійсненні ними процесуальних прав ісприяння здійсненню правосуддя по цивільних справах. Звідси випливає другаістотна відмінність цивільно-правового представництва від процесуального: першезавжди припускає виступ представника від імені особи, яку представляють, длядругого ж характерна необов’язковість елемента заміщення. Процесуальний представникможе діяти як замість особи, яку представляють, так і поряд із ним, виступаючивід власного імені. Крім того процесуальне представництво відрізняється відцивільно-правового за способом встановлення повноваження, за видамипредставництва.
Галузь застосування інститутупредставництва дуже велика. При його допомозі в багатьох випадках прискорюєтьсяцивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливістьприскорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учиненнярізноманітних юридичних дій.
За допомогою представництва такожздійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.
Інститут представництвавикористовується й у побуті (наприклад, одержання поштової кореспонденції,заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу, прийняття спадщини,одержання внесків в ощадних касах, найм житлових помешкань і ін.).
Правовому регулюванню інститутупредставництва присвячено главу 17 ЦК України. Згідно зі ст.237 ЦКУ представництво-це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або маєправо вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Не є представником особа, яка хоч ідіє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на веденняпереговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво характеризуєтьсянаступними ознаками:
— цивільні права та обов’язки належатьодній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;
— представник вчиняє певні юридичнідії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом неохоплюється);
— представник діє не від свого імені,а від імені іншої особи;
— представник діє виключно в межахнаданих йому повноважень;
— правові наслідки настають не дляпредставника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представникомугода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде непредставник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Значення представництва полягає утому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повнішездійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, господарському суді задопомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливоюреалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потребапредставництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцемпостійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завждимає змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримуватизаробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами,розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цихвипадках йому на допомогу приходить представник.
Представник вчиняє юридичні дії,заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ціознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.
1.2Представництво як правовідношення
Суб’єкти представництва
У цивілістичній літературі немає єдиноїточки зору стосовно природи представництва. Загалом підходи до визначеннясутності представництва можуть розглядатися з позицій двох основних концепцій:концепції дії та концепції правового відношення. Концепція дії свого часунабула значної популярності у радянській цивілістичній науці. Фактично самевона виявилася підґрунтям законодавчого визначення представництва під часдругої кодифікації цивільного законодавства колишнього СРСР у 1961-1964 рр.(ст. 15 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р.,ст.62 ЦК 1963 р. та інші).
Ця концепція інтерпретуєпредставництво як діяльність, тобто сукупність дій, що полягають у вчиненніугод та інших юридичних дій однією особою (представником), що діє у межахповноваження від імені іншої особи, — того, кого представляє. Аргументуючи дану концепцію, їїприбічники вказують, що «правовідносини між особою, яку представляють, іпредставником є лише однією з передумов представництва…, але саме до складупредставництва не входять».
Але цього недостатньо для з’ясуванняюридичної сутності представництва. Адже фактично йдеться лише про зовнішнюформу представництва, його зовнішні прояви, а не про його зміст. Враховуючи цейнедолік, більшість цивілістів розглядають представництво як правове відношення,в силу якого правомірні юридичні дії, здійснені представником від імені того,кого представляють, безпосередньо створюють, змінюють або припиняють дляостаннього цивільні права і обов’язки, то внутрішнє правовідношення (міжособою, яку представляють, і представником), навпаки, входить до складупредставництва. Діяльність представника здійснюється в силу наявного в ньогоповноваження і породжує безпосередні правові наслідки для суворо визначеноїособи – особи, яку представляють, що передбачає наявність правовідношення попредставництву, у рамках якого повноваження виникає і реалізується(ЦКУ).
Представництво зв’язує трьохсамостійних суб’єктів: особи, яку представляють, чиї права й обов’язкивстановлюються або здійснюються представником, представника, який ці права йобов’язки встановлює або здійснює, і третю особу, безпосередньо відносно якоївони встановлюються або здійснюються.
Представниками і особами, якихпредставляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Юридичні особи,як відомо, мають спеціальну правоздатність і дієздатність. Тому вони можуть виступатив якості представників лише в тих випадках, коли це прямо передбачено законом,статутом або положенням юридичної особи, або не суперечить цим актам.
Громадяни можуть виступати вцивільному обороті в якості представників також лише за наявності певних умов. Зокрема,представниками можуть бути лише громадяни, що володіють дієздатністю.
Проте дієздатні громадяни в деякихвипадках не можуть виступати в якості представників. Так ч.2 ст.238 ЦКУвстановлює, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересахіншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційногопредставництва, а також щодо інших осібвстановлених законом. Це правило має на меті усунути можливість зловживання своїмиповноваженнями з боку представників.
Отже, у відносинах представництваберуть участь три суб’єкти: особа, яку представляють, представник і третяособа.
Особою, яку представляють, може бутибудь-який суб’єкт цивільного права -особа, від імені та в інтересах якоїпредставник учиняє юридично значимі діяння, незалежно від наявності у нихдієздатності.
Представник-особа, що уповноваженавчиняти юридично значущі діяння від імені та в інтересах іншої особи. Представники громадяни, як правило,мають бути повністю дієздатними.
Юридичні особи, які мають спеціальнуправоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечитьїх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ст. 20Закону України “Про об’єднання громадян”).
Третьою особою, з якою внаслідок діїпредставника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права таобов’язки, може бути будь-який суб’єкт цивільного права..
Представництво є складнимиправовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між йогосуб’єктами. Отже, при представництві складається три наступні кола відносин:між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьоюособою; між особою, яку представляють, і третьою особою.
Представництво необхідно відрізнятивід інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природоювідносин, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слідвідрізняти від посередника. Хоч посередник, як і представник, вчиняє від свогоімені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошукконтрагентів, проведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладеннюугоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють таприпиняють цивільні права та обов’язки.
Маклер – це особа, яка професійно займаєтьсяпосередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, ціннихпаперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін якнезалежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і за їхдорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох сторін, то йвідповідає за свої дії перед кожною стороною.
Посередник сам не укладає угоди длясторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору,надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь упопередніх розмовах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торговихмаклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можутьрозглядатися як представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськимичи брокерськими конторами укладено договір доручення.
Не є представниками посильні,кур’єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, телеграми,проекту договору, іншої інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а йне розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навітьтварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не береучасті у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вжефактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто вінвиступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.
Роль посередника закінчується саметам, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладанняугоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти.Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов’язок полягає втому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістюукладення угоди, її умовами, змістом.
Відрізняються від представника й іншіособи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги,допомагають особі виразити свою волю й виконати необхідні дії: перекладач,тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силуфізичного стану не може поставити свій підпис.
Рукоприкладач — це особа, яка лишедопомагає в оформленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробитивласноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин(наприклад, підписує заповіт). У цьому разі рукоприкладач не висловлює своєїволі, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю наукладення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється відпредставника.
Діяльність представника дуже схожа надіяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однаккомісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 385 ЦКУкраїни), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2ст. 237 ЦК України зазначає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужихінтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на веденняпереговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Повноваження представника.Повноваження представника — це міра його дозволеноїповедінки щодо третіх осіб, що полягає в можливості укладати правочини та іншіюридично значущі діянні від імені та в інтересах особи, яку він представляє.Тобто він своїми діяннями створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язкидля особи, яку він представляє.
За характером походження та своїмзмістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові напідставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву непротистоїть конкретний обов’язок якої-небудь особи — ні особи, якупредставляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичнимфактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють. За ст. 237ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі,адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник(продавець, касир тощо).
Наявність у представника повноваженьє обов’язковою умовою будь-якого представництва.
Угода, укладена від імені другоїособи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищеннямповноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи,яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, якупредставляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Схвалення може бути здійснено як уписьмовій формі (наприклад, у вигляді листа), так і шляхом вчиненняконклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттямвиконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідногостроку або встановленого строку при здійсненні угоди.
Як свідчить судова та господарськапрактика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди зперевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. Уроз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практикивирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999p. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представникомюридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належнихповноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бутивизнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьомуприпущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна булазнати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленогопідрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов’язкуперевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаютьсяпредставником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють(наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені).Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні судивідповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівниквідокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але утексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від іменіюридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнанняугоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від іменіюридичної особи.
1.3 Підстави виникнення тавиди представництва
Підставами виникнення представництває юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ч.3 ст..237ЦКУповноваження представника можуть ґрунтуватися на договорі, акті органу юридичної особи, законі та з інших підстав. Обсяг тахарактер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з якихвиникає представництво.
Розрізняють такі види представництва:
1) представництво, яке ґрунтується надоговорі;
2) представництво, яке ґрунтується назаконі;
3) представництво, яке ґрунтується наадміністративному акті.
Договірне, або добровільнепредставництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особупредставника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваженняпредставника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Такимдоговором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений)зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя)певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України).
Різновидом добровільного є комерційнепредставництво. Відповідно до ст. 243 ЦКУ України комерційним представником єособа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємцівпри укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Головна особливість комерційного представництваполягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених закономдопускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину.Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодоюміж ним та особою, яку представляють, або довіреністю.
Представництво, яке виникає напідставі закону та адміністративного акта є обов’язковим, оскільки воновстановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництвавиникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називаютьзаконним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки,усиновителі та опікуни (статті 242ЦК України). Особливістю цього видупредставництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенніпредставника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво, при якомуповноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи,яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собоюпредставництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництвовиникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу пропризначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницькихфункцій, зокрема з укладенням угод.
За джерелом повноважень представникапотрібно розрізняти два види представництва: представництво за законом іпредставництво добровільне.
Представництво за законом ґрунтуєтьсяна нормативному акті, що визначає коло повноважень представника. Підставивиникнення обов’язкового представництва являють собою, як правило, сукупністьюридичних фактів, тобто складний юридичний склад, стан дій і подій.
Існує декілька видів законного(обов’язкового) представництва. Перший із них — представництво неповнолітніх. Підставамитакого представництва є не досягнення певного віку і батьківські правовідносини(або усиновлення або удочеріння, або призначення опікуна), а у відповіднихвипадках і попередній дозвіл органів опіки і піклування.
Підставами виникнення другого видуобов’язкового представництва – представництва душевнохворих, є стан здоров’я(душевна хвороба, слабоумство), рішення суду про визнання громадянинанедієздатним.
Третім видом обов’язковогопредставництва є відносини, виникаючі при охороні майна осіб, визнаних безвісновідсутніми або оголошених померлими, а також осіб, що закликаються доспадкування.
Підставами виникнення представництвавідносно майна безвісно відсутнього є: відсутність відомостей про місцеперебування особи по основному місцю проживання протягом одного року, рішеннясуду про визнання особи безвісно відсутньою і рішення органів опіки іпіклування про встановлення опіки над майном.
Підставами виникнення представництвавідносно майна особи оголошеної померлою є: відсутність відомостей про місцеперебування особи по основному місцю проживання протягом трьох років (можливіскорочені терміни – 6 місяців), рішення суду про оголошення особи померлою ірішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.
Підставами виникнення представництвавідносно майна померлої особи (спадкового майна) є: смерть власника майна,відсутність відомостей про спадкоємців і рішення державного нотаріуса провжиття заходів що до охорони спадкового майна.
Представниками за законом можуть виступатибатьки неповнолітнього, опікуни, що призначаються з їхньої згоди органами опікиі піклування, лікувальні установи або установи органів соціальногозабезпечення, державні дитячі установи, у яких знаходяться особи, що потребуютьопіки.
Представництво добровільне виникає всилу угоди між особою, яку представляють і представником.
Найбільш поширеною й універсальноюпідставою добровільного представництва є договір доручення. Регулюючи внутрішнівідносини особи, яку представляють і представника, він одночасно служить тимюридичним фактом, що призводить до виникнення представництва.
Договір доручення є правовоюпідставою для виникнення відносин представництва. Він є одним із багатьох можливихпідстав представництва, хоча представництвом дії повіреного ніколи невичерпуються.
Відносини з третіми особами, передякими повірений виступає від імені довірителя, нормами про договір доручення незачіпаються. Норми ЦК про договір доручення розглядають представництво якзовнішню ціль договору доручення. Тому договір доручення варто розглядати лишеяк одну з підстав представництва. Підставою добровільного представництва можебути й інший договір, коли він містить доручення.
Окремі автори відносять договір проспільну діяльність до підстав виникнення добровільного представництва. Але усеж більш правильною здається точка зору Є.Л. Невзгодіної, яка вважає, що договірпро спільну діяльність сам по собі не породжує відносин представництва, тому щокожний учасник цього договору приймає особисту участь у веденні загальнихсправ. У тих випадках, коли керівництво спільною діяльністю поручається одномуз учасників договору з видачею йому для цих цілей доручення, підписаного іншимичленами, у наявності договір доручення.
Ведення спільного господарстваприпускає, що треті особи, які вступають у правовідносини з об’єднаннямигромадян, повинні мати справу з їхніми представниками, що могли б виражати волюосіб, яких представляють. Як правило, підставою для представництва від іменіінших учасників спільної власності є спільне їхнє волевиявлення. Цеволевиявлення, приймаючи форму цивільно-правової угоди, є похідним від договоруспільної діяльності, не співпадаючи із ним, тобто є договором доручення.
При добровільному представництві колоповноважень представника визначається особою, яку представляють. Колоповноважень представника або міститься у дорученні, що видається особою, якупредставляють, або випливає із самої обстановки діяльності певної категоріїробітників (магазини роздрібної торгівлі).
Дорученням називається одностороннійправочин, у силу якого одна особа (довіритель) уповноважує іншу особу(повіреного) чинити від імені довірителя дії, що безпосередньо встановлюютьправа й обов’язки довірителя.
Доручення може бути видане особистоабо за посередництвом представника, якщо право на передоручення входить у змістйого повноваження.
У результаті передоручення особа, щоодержала доручення від початкового представника, стає представником.
Доручення на укладання правочинів, щопотребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій відносно громадськихорганізацій повинно бути нотаріально засвідчено, за винятком випадків,передбачених у Цивільному Кодексі України, та інших випадків, коли спеціальнимиправилами допущена інша форма доручення. В інших випадках доручення складаєтьсяв простій письмовій формі.
У залежності від змісту й обсягуповноважень, зазначених у дорученнях, розрізняють три їхні види.
Спільне доручення уповноважуєпредставника на вчинення різноманітних правочинів та інших юридичних дій.
Спеціальне доручення уповноважуєпредставника на вчинення необмеженого ряду односторонніх і двосторонніхправочинів або інших юридичних дій у певній галузі.
Разове доручення уповноважуєпредставника на вчинення одного правочину або іншої одиничної юридичної дії.
На відміну відповноваження, що міститься у дорученні, мовчазне повноваження (повноваження, щовитікає з обстановки ) не містить у собі явно вираженої волі особи, якупредставляють. Вона виявляється з існуючих відносин між особою, якупредставляють, і представником або із самих дій особи, яку представляють.
Представництво безповноважень.«Перевищення повноваження» — це довільне збільшення представникомобсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками того, когопредставляють, або нормами права. Угода, вчинена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на вчиненняугоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні правай обов’язки для особи, яку представляють, лише у випадку наступного схваленняугоди цією особою. (ст. 241 ЦК України)
Перевищення повноваження має місце,коли представник чинить дію, передбачену його повноваженням, але з тими абоіншими відхиленнями від останнього. Якщо ж, маючи повноваження на вчиненняюридичної дії, представник чинить іншу юридичну дію, у наявності не перевищенняповноваження, а дія при відсутності такого. Перевищення меж повноваження можестосуватися меж його змісту або відсутності.
Перевищення меж змісту повноваженняможе виражатися в перевищенні його якісних або кількісних показників.
Перевищення якісних показниківповноваження може стосуватися:
1. Властивостей предмета правочину(сорту, властивості речі, виду послуг).
2. Вибору контрагента (договірукладається не з тією особою, що зазначена довірителем у якості контрагента).
3. Юридичної природи правочину (замістьумовного правочину укладений терміновий, замість безоплатного — оплатний).
4. Способу виконання або забезпеченнявиконання укладеного представником правочину.
Перевищення меж, установлених дляздійснення повноваження, у наявності, коли представник: 1) використовуєповноваження в протиріччі з його призначенням (зловживає повноваженням),порушуючи тим самим загальний для всіх уповноважених суб’єктів обов’язоквикористовувати приналежні їм права належним чином; 2) порушує суб’єктні межіздійснення повноваження (може мати місце як при наявності, так і привідсутності зловживання повноваженням).
Правочин, вчинений без повноваженняабо з перевищенням повноваження, не породжуючи в момент його укладення тихюридичних наслідків, на які він спрямований, юридично не байдужий. Вонавстановлює правовий зв’язок між особою, яку представляють, і третьою особою,аналогічний тому, що виникає в силу оферти: представник управі схвалитиправочин і тоді він буде вважатися дійсним з моменту його укладення, а третяособа пов’язана схваленням.
Схвалення – дія, спрямована навиникнення певного наслідку (одностороній правочин), і повинна бути позитивновиражена зовні із доведенням її до відома третіх осіб. Якщо останні не знали іне повинні були знати про схвалення, вони управі вважати його таким, що невідбулося. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньоюугодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють.Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у виділиста, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприкладприйняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п… Важливо лише, щоб із дійособи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схваленняугоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угодудійсної з моменту її вчинення.
У законіне зазначений строк для схвалення правочину, вчиненого представником безповноваження або з перевищенням його.Схвалення повинно відбутися протягомнормально необхідного строку. Оскільки укладення правочину з перевищеннямповноваження доручає правовий зв’язок, аналогічний тому, що виникає в силуоферти, при визначенні нормально необхідного строку для схвалення доречнааналогія закону – застосовуються статті про строки для акцепту. Третя особаможе встановити термін для схвалення (який не може бути менше нормальнонеобхідного), по закінченні якого вона управі вважати схвалення таким, що невідбулося. Вона може звернутися до особи, яку представляють усно з вимогою просхвалення й управі вважати його таким, що не відбулося, якщо особа, якупредставляють, негайно не заявляє їй схвалення правочину.
Яксвідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, колипредставники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагаліне маючи повноважень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо йогодії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутийтретьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз’ясненні Вищогоарбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р. № 02-5/111зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи абокерівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на їїукладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною,як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, щосторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність упредставника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділуповноважень на укладення угоди, грунтується на її обов’язку перевіряти такіповноваження.
Іноді угоди укладаютьсяпредставником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють(наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені).Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні судивідповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівниквідокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але утексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від іменіюридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнанняугоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від іменіюридичної особи.
Закон прямо передбачає двавипадки, коли представник може вийти за межі повноваження: 1) по обставинахсправи це необхідно в інтересах довірителя і 2) повірений не міг попередньозапросити довірителя або не одержав своєчасної відповіді на свій запит. Принаявності зазначених умов незалежно від виду перевищення повноваження діїпредставника обов’язкові для особи, яку представляють.
2. Довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконанняюридичного обов’язку
2.1 Поняття довіреності
Одним із видів представництва єпредставництво за довіреністю.
Згідно із ч.3 ст. 244 ЦК Українидовіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництваперед третіми особами.
Довіреність на вчинення правочинупредставником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньотретій особі.
За своєю юридичною природоюдовіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваженняпредставника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняттядовіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресованатретім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами.Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють.За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатнимигромадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності вобсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.
Довіреність юридичній особі може бутивидана тільки на укладення угод, що не суперечатьїї статутові(положенню) або загальному положенню про організації даного виду.
Оскільки довіреність є односторонньоюцивільно-правовою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійсності, якимповинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює рядособливих вимог щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки вписьмовій формі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреностіобов’язковою має бути зазначена особа, якій вона видана.
За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує представник,розрізняють три видидовіреностей: генеральні (загальні),спеціальні та разові.
Генеральна довіреність видасться навчинення широкого кола угод та юридичних лій (наприклад, генеральною єдовіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Генеральнадовіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихосьпевних категорій угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа,яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральнудовіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всідозволені законом угоди щодо управління та розпорядження майном; купувати,продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в закладжитлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, прийматиспадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно(гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств таорганізацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установзв’язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримуватипоштову, телеграфну та всіляку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чипосилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усімаправами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі тапотерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовнихвимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди,оскарження рішення суду, пред’явлення виконавчого листа до стягнення, отриманняприсудженого майна або грошей.
Спеціальна довіреність видаєтьсяпредставникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій(одного типу). Доспеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність,яка видається експедиторові наотримання вантажів від залізниці.
Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди абоіншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, напідписання певного договору).
2.2 Форма довіреності
Довіреність має бути складена уписьмовій формі, про це свідчить саме визначення довіреності, яке міститься вст. 244 ч3 ЦК України. У деяких випадках ставиться вимога, щоб довіреність булане просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладенняугод, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність накупівлю-продаж будинку), а також на вчинення дій щодо державних, кооперативнихта інших громадських організацій має бути нотаріально посвідчена, за виняткомвипадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 245 ЦК України). Довіреність,за якою повноваження передаються у порядку передоручення, також має бутинотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 245 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 245 ЦК Українидо нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються: довіреностівійськовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях,санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхзаступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів,санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; довіреностівійськовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань,установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних конторта інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників іслужбовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідченікомандирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ та закладів;довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідченіначальниками місць позбавлення волі.
Довіреність на одержання заробітноїплати та інших платежів, пов’язаних з трудовими відносинами, на одержаннявинагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей зощадних кас, а також на одержання кореспонденції, у тому числі грошової іпосилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює абонавчається, організацією за місцем його проживання, також адміністрацієюстаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває налікуванні (ч. 4 ст. 245 ЦК України).
Довіреності організацій, крім тих, щовидаються у порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають (ст. 246ЦК України). Вони видаються за підписом її керівника (в кооперативних і вгромадських організаціях — за підписом осіб, уповноважених на це статутом) зприкладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачугрошей та інших майнових цінностей підписуються також головним (старшим)бухгалтером цієї організації.
Законодавство передбачає наявність удовіреності обов’язкових реквізитів. Таким обов’язковим реквізитом є дата їївчинення. Довіреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною(ч3ст247ЦКУ).Іншим обов’язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, якавидається від імені юридичної особи — прикладення печатки цієї юридичної особи.
ЦК України стосовно форми довіреностіговорить: “Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно дозакону має вчинятися правочин.
Довіреність, що видається у порядку передоручення,підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиноючетвертою ст. 245 ЦК України.
Довіреність військовослужбовця або іншоїособи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншомувійськово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу,його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктахдислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчальногозакладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а такождовіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовцяможе бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установиабо закладу.
Довіреність особи, яка перебуває у місціпозбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місцяпозбавлення волі.
Довіреності, посвідчені зазначенимипосадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Довіреність на одержання заробітної плати,стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції(поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації,в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, абоза місцем його проживання (ст. 245) ЦК України.
Довіреність від імені юридичної особивидається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчимидокументами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст. 246) ЦКУкраїни.
Свої особливості мають довіреності,які видаються організаціями працівникам на одержання певних цінностей. Умови тапорядок видачі таких довіреностей — на отримання сировини, матеріалів, палива,запчастин, інвентарю, худоби, насіння, добрив, інструменту, товарів, основнихзасобів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також нематеріальнихактивів, грошових документів та цінних паперів — встановлені Інструкцією пропорядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержанняцінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996p. № 99.
Такі довіреності видаються лишеособам, які працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, які не працюютьна цьому підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщоінше підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тихсамих цінностей і такої ж кількості з підприємства, яке видає свою довіреність.
Дані довіреності не вимагаютьнотаріального посвідчення, а підписуються керівником та головним бухгалтеромпідприємства або їх заступниками чи особами, які уповноважені на те керівникомпідприємства.
У довіреності необхідно вказати:найменування підприємства-одержувача та його адресу, ідентифікаційний код,номер рахунку в банку й найменування банку; дату видачі довіреності, посаду,прізвище, ім’я, по батькові особи, документ, який посвідчує особу (серія,номер, дата видачі, організація, яка видала документ); найменуванняорганізації, у якої потрібно одержати цінності, підстави їх одержання (номер,дата наряду); перелік цих цінностей; зразок підпису особи, яка буде їходержувати; підписи керівника та головного бухгалтера, печатка організації.
Строк дії довіреності встановлюєтьсязалежно від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом,рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якоговидана довіреність, однак не більше як на 10 днів.
Якщо довіреність видається наодержання цінностей, розрахунки за які здійснюються у порядку плановихплатежів, або доставка яких здійснюється централізовано — кільцевимиперевезеннями, то допускається видавати довіреність строком на один календарниймісяць.
Відповідно до п. 11 Інструкції забороняєтьсявідпускати цінності у випадках:
а) подання довіреності, виданої зпорушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;
б) подання довіреності, яка маєвиправлення і помарки, що не підтверджені підписами осіб, які підписали довіреність;
в) відсутність у довіреної особивказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довіренуособу;
г) закінчення строку дії довіреності;
д) одержання, повідомленняпідприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності. З моментуотримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністюприпиняється. Відповідальність за відпуск цінностей за анульованимидовіреностями несе підприємство, яке відпустило цінності.
Особа, якій була видана довіреність,зобов’язана не пізніше наступного після кожного випадку доставки напідприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержаніцінності за довіреністю повністю або частково, подати працівниковіпідприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документпро одержання нею цінностей та їх здачу на склад чи матеріально відповідальнійособі.
2.3Припинення довіреності
Представництво за довіреністюприпиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, якаїї видала;
3) відмови представника від учиненнядій, що були визначені довіреністю;
4) ліквідації юридичної особи, відімені якої видано довіреність;
5) ліквідації юридичної особи, якійвидано довіреність;
6) смерті особи, яка видаладовіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою в дієздатності або безвісновідсутньою.
У разі смерті особи, яка видаладовіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для веденняневідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків;
7) смерті особи, якій виданодовіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісновідсутньою.
Строк дії довіреності, за загальним правилом-3роки.Якщотермін дії у довіреності не вказаний, вона зберігає силу аж до її припинення.
Проте існує спеціальне обмеженнястроку дії довіреності, виданої в порядку передоручення: вона не може діятидовше, ніж основна довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення. За ст240 ЦК України особа, якійвидана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена.Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на цедовіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, якавидала довіреність. Передоручення оформляється нотаріально посвідченоюдовіреністю. Із припиненням представництва за довіреністю втрачає чинністьпередоручення. (ч.2ст. 248ЦК України).
“Особа, яка видала довіреність, маєправо в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, можевідмовитися від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Відмовавід цього права є нікчемною(ч.1 ст.249).
Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайноповідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництваперед якими була видана довіреність.
Права та обов’язки щодо третіх осіб, щовиникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідавсяабо міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, якавидала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщотретя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
У разі припинення представництва за довіреністюпредставник зобов’язаний негайно повернути довіреність” (ст. 248).
Законом може бути встановлено право особивидавати безвідкличні довіреності на певний час (ст. 249 ЦК).
Згідно із ст. 250 ЦК представник маєправо відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник зобов’язаний негайно повідомитиособу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначенідовіреністю.
Представник не може відмовитися відвчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладнимиабо такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку вінпредставляє, чи іншим особам.
Представник відповідає перед особою, якавидала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог,встановлених частинами другою та третьою ст. 250.
Висновок
Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятості) неможе особисто здійснювати свої права і обов’язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п. Тому представництво є таким затребуваним у повсякденному житті. Щоб не виникало ніяких суперечок Цивільний кодекс України має Главу 17 в якій визначені поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо.
Важливими є ознакипредставництва: цивільні права та обов’язки належать одній особі, аздійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії(вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом неохоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідкинастають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладенапредставником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороноюбуде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієїугоди.
Представництво і довіреністьрозширюють і полегшують можливості придбання і реалізації суб’єктивних прав іобов’язків, а для недієздатних громадян є основним засобом участі в правовихвідносинах. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантійреальності здійснення цивільних прав і виконання обов’язків суб’єктами права ів умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їхньоїавтономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавленняцивільного обігу.
Отже, метою представництва є здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах та за рахунок особи, яку він представляє. Угоди які здійснюються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов’язки у іншої особи-особи, яку представляють.
Список використаних джерел
1. Науково-практичнийкоментар Цивільного кодексу за ред. Дзери,2008
2. Цивільнеправо України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф.Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. — X.: ТОВ«Одіссей», 2008. — 832 с.
3. Правознавство: Підручник / За ред. О. Дзери.-10-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер,2007. — 848с.
4. Представництво/ Л.М. Горбунова, С.В. Богачов, Г.В. Красій, М-во юстиції України. — К. (ТОВ Поліграф-Експрес), 2006. – 46 с.
5. Цивільнеправо України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Вид.2-ге, доп. і перероб.– Т. 1. Загальна частина. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.
6. ТаційВ.Я., Битяк Ю.П., Грошевой Ю.М. Конституція України Науково-практичнийкоментар. — X. — К., 2005.
7. Цивільнеправо: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва,А.С. Довгерт та ін.; О.В. Дзера (наук. ред.). – К.: Вентурі, 2005. – Ч. 1.
8. Цивільнеправо України. М.І. Панченко: Навч посіб. — К.: Знання, 2005.-583 с.
9. Цвільнеправо України. Р.О. Стефанчук — Київ., Прецендент, 2005.
10. Правознавство:Підручник / Авт. кол: Демський С.Е., Ковальський В.С., Колодій А.М. та інші, За ред… В.В. Копєйчикова-7-евид., стер — К.: Юрінком Інтер, 2003 – 736 с.
11. Цивільнийкодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. — Х.:Одісей, 2003. — 856 с.
12. Підприємницькеправо України: Підручник для вищ. закл. освіти МВС України / О.М. Бандурка,О.П. Гетьманець, Д.В. Задихайло та ін.; Р.Б. Шишка (ред.); Університет внутр.Справ. – Х. Еспада, 2000.
13. Зобов’язальнеправо: Теорія і практика: Навч. посібник / О.В. Дзера (ред.); Київськийнаціональний ун-т ім. Т. Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
14. КарлінМ.І. Правові основи підприємництва: Навч. посіб. / Волинський ін-т економіки таменеджменту. – К.: Наук. Думка, 2000.
15. Цивільнеправо України: Підручник. У 2 кн. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова (ред.); Київ.нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – Кн. 1. – К., 2000.
16. НевзгодинаЕ.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск, 1980.
17. ЗаконУкраїни “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // ВВР. – 1992. — № 34.– Ст. 504. із змінами від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485
18. ЗаконУкраїни “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. // ВВР. – 1992. — № 10. – Ст.140.
19. Цивільнийкодекс України. Затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року. – К.,1998.
20. Цивільнийкодекс України від 16 січня 2003 року. // Голос України. – 12 березня 2003 р. –№45-46.
21. ЗаконУкраїни «про Нотаріат».
22. НаказМіністерства юстиції України «Про затвердження інструкції про порядок вчиненнянотаріальних дій нотаріусами України»від 03.03.2004 р.
Додаток
Зразок довіреності (генеральної)направо управління і розпорядження особистим майномДовіреність
Місто Київ, двадцять шостого травнядві тисячі дев’ятого року.
Я, Трошин Григорій Омелянович, мешкаюв м. Києві, вул. Потехіна, буд.92, кв. 117, даною довіреністю уповноважую громадянина Шевчука ВалеріяВасильовича, який мешкає в м. Києві,вул. Східна, буд. 17, кв. 34, управляти і розпоряджатися всім моїм майном, зчого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, а в зв’язку з цимукладати всі дозволені законом угоди, а саме: купувати, продавати, дарувати,приймати подароване майно, обмінювати будови та інше майно, визначати в усіхвипадках строки та інші умови на свій розсуд; провадити розрахунки по укладенихугодах; приймати спадщину і відмовлятись від неї; отримувати належні менімайно, гроші, цінні папери, а також документи від усіх осіб, установ,організацій, підприємств, у тому числі з Державного та інших банків, пошти,телеграфу за всіх підстав; розпоряджатись рахунками в банках; отримуватипоштову, телеграфну, коштовну та іншого роду кореспонденцію і посилки; вестивід мого імені справи в усіх державних установах, кооперативних, громадських,приватних організаціях, цивільні і кримінальні справи в усіх судових установахз усіма правами, якими наділений законом позивач, відповідач, треті особи іпотерпілий, в тому числі з правом закінчення справи мировою угодою, визнання чивідмови повністю або частково позовних вимог, зміни предмета позову, оскарженнярішення суду, одержання виконавчого листа з правом одержання майна і грошей.Повноваження за даною довіреністю не можуть бути передані іншим особам.
Довіреність видана строком Підпис(Трошин Г.О.) на три роки.
26 травня 2009 р. дана довіреністьпосвідчена мною, Мироновим П.Т, державним нотаріусом 3-ї Київської державноїнотаріальної контори. Довіреність підписана громадянином Трошиним ГригоріємОмеляновичем в моїй присутності. Особистість його встановлено, дієздатністьперевірено.
Зареєстровано у реєстрі за №…
Стягнуто держаного мита в сумі (грн.)…
Державний нотаріус Підпис (МироновП.Т.)
Зразок довіреності (генеральної)направо представляти інтереси підприємства
(На бланку підприємства) 17 лютого2009 p.
Довіреність
Цією довіреністю Київськийелектромеханічний завод (КЕМЗ) в особі директора заводу Захарченка ПетраПавловича, який діє на підставі пункту 16 Статуту заводу, доручає юридичномуконсультантові заводу Марченку Павлу Івановичу представляти інтереси заводу увсіх установах і організаціях, вчиняти всі необхідні дії в інтересах заводу,бути представником в суді і арбітражі, користуватися всіма наданими позивачу,відповідачу і третій особі правами, у тому числі закінчувати справи мировоюугодою.
Довіреність дійсна по тридцять першегрудня дві тисячі дев’ятого року.
Директор заводу Підпис (ЗахарченкоП.П.)
печатка
Зразок довіреності (спеціальної) на користування автомобілемДовіреність
Місто Київ, десятого квітня двітисячі дев’ятого року.
Я, Корнієнко Василь Сергійович,мешкаю у місті Києві по вул. Зарічній, 5, кв. 10, цією довіреністю уповноважуюгромадянина Павлова Івана Петровича, який мешкає в м. Василькові Київськоїобл., по вул. Миру, 6, кв.7, користуватися належним мені на підставі свідоцтвапро реєстрацію, виданого міжрайонним реєстраційним екзаменаційним відділом № 6м. Києва 10 травня 2005 p. серії КІС № 017879, автомобілем марки ВАЗ21099. двигун № 2966435, кузов № 0857695, реєстраційний № A 2465 КІ, який перебуває на обліку вМРЕВ № 6 м. Києва, стежити за технічним станом автомобіля, бути моїм представникому ДАІ, розписуватися за мене і вчиняти всі дії, пов’язані з виконанням цьогодоручення.
Довіреність видана строком на одинрік.
Підпис (Корнієнко B.C.)
Десятого квітня 2009 p. цядовіреність посвідчена мною, Карповим С.М, державним нотаріусом 2-І державноїнотаріальної контори м. Kиєва.
Довіреність підписана КорнієнкомВасилем Сергійовичем у моїй присутності Особистість довірителя встановлена,дієздатність його перевірена.
Зареєстровано у реєстрі за № …
Стягнуто державного мита в сумі (грн.)…
Державний нотаріус Підпис (КарповС.М.)