ПЛАН
ВСТУП
1. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді
2. Форми представництва прокурора у цивільному процесі
3. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві
4. Участь прокурора у господарському судочинстві
ВИСНОВКИ
Практичне завдання
Список використаної літератури
ВСТУП
Вступаючи 1995р. до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобовязань, серед яких — обовязок реформувати судову та правоохоронну систему і привести функції та повноваження органів прокуратури до
стандартів держав– членів Ради Європи.
Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обовязків та зобовязань щодо рефор-мування прокуратури, Генеральною прокурату-рою України у 2006р. розроблено проекти зако-ну «Про знесення змін
до Конституції України» та нової редакції Закону «Про прокуратуру». При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У
зазначених докумен-тах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та гро-мадянина, державних і суспільних інтересів, а та-кож представництво їхніх інтересів
у судах у ви-падках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили дум-ку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.
При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримі-нальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального пе-реслідування є
актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть
втруча-тися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з
урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспа-нія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримі-нального
судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно врахову-вати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.
Таким чином, хоча дотепер немає за-гальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту прав
і свобод громадян, їх існу-вання не заперечується, зокрема шляхом здійснен-ня представництва в суді.
Прокурор — особливий субєкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представ-ництва інтересів
громадянина або держави у ви-падках, передбачених законом (ч. 2 ст. 45 ЦПК, статті 2, 29 ГПК, ч. 2 ст. 60 КАС України). Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури
конституційною.
Участь прокурора у зазначених процесах є необхідною для захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування дер-жавного механізму в
умовах властивого демократії поділу влади. Втім внаслідок недосконалості чин-ного процесуального законодавства існує багато проблем, повязаних із цим інститутом, які потре-бують невідкладного
вирішення, оскільки від успі-шного виконання прокуратурою функції пред-ставництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, не-відємним, якщо не основним,
атрибутом якої є утвердження законності та верховенства права.Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного
процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного, арбітражного (госпо-дарського) процесу через участь у розгляді справ до представництва у суді інтересів громадянина або
державних чи суспільних інтересів. Участь прокурора в адміністративному судочинстві є но-велою національного законодавства. М. Руденко. Щодо питання здійснення прокурорських повноважень поза сферою
кримінального переслідування. Право України № 4/2007, стор. 75
1. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді
Визначаючи правову природу представницт-ва прокурора поза межами кримінального судо-чинства, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону,
державно-правових відносин. Вступаючи у цивільний, адміністративний, господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність
субєктів цього процесу-ального права, але цей факт є внутрішнім стосов-но того, що прокурор перш за все — представник державного органу, який виконує правозахисну функцію.
Відповідно до Конституції України (статті 121–123) прокуратура є організаційно само-стійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст.6). Пред-ставляючи в суді
інтереси громадянина або держа-ви, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобовязана забезпечувати захист прав
і свобод громадян, а та-кож усіх субєктів права власності та господарю-вання.
Однак не можна ототожнювати статус проку-рора зі статусом представника у процесі. Відно-сини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник для викання
своїх обовязків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціально-го дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор.
Завданням прокурора при роз-гляді справ у суді є дотримання прав і законних інтересів держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Виконую-чи свої функції, прокурор керується
відповідним процесуальним та іншим законодавством.
Усі види представництва в суді, які закріплені поточним процесуальним законодавством, передба-чають в обовязковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє.
Прокурор же діє від імені державного органу — прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському судочинстві прокуророві не
по-трібно надавати судові ніяких документів (довіре-ностей), оскільки він виконує обовязки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним
інститутом процесуального права, бо саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі.
Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Зако-ну (як і ч. 2 ст. 45
ЦПК, ч. 2 ст. 60 КАС України) є відсильною, тобто зазначені випадки повинні пе-редбачатись у відповідних законодавчих актах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999р. №
З-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно,
адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси
громадянина або держави, неможли-во, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регла-ментуються різними нормативними актами. Кон-ституційне положення щодо
випадків, визначе-них законом (пункт 2 ст. 121), варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів гро-мадянина або держави, які мають бути закріп-лені у ЦПК, ГПК та КАС України.
З питанням про початок процесу повя-зані й проблеми визначення процесуального ста-тусу прокурора у суді (під час розгляду спра-ви). На процесуальне становище прокурора значний вплив має
організаційний принцип судо-чинства — здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі. Він не може давати судові які-небудь
вказівки, визна-чати будь-яку поведінку. Найбільш цілеспрямо-ваний вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність,
зма-гальність, рівноправність сторін. Отже, підтри-муючи в суді заявлені позовні вимоги, проку-рор є рівноправною стороною процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює
нагляд за дотриманням Консти-туції і законів України.
Під час участі в розгляді судом справи про-курор користується правами у такому ж обсязі, як і інші учасники судового процесу, і не має перед ними переваги чи привілеїв. Він не приймає рішень у
справі, а лише висловлює судові свою пропозицію щодо вирішення спору. Рішення у справі ухвалює суд, який має право погодитись або не погодитись із пропозицією прокурора щодо вирішення спору. Таким
чином, представництво прокурором у суді інтересів інших осіб не супере-чить принципу рівності сторін та не є тиском на суд, проти чого застерігають спостерігачі Ради Європи.
Як зазначено у підсумковому документі 6-го засідання Конференції Генеральних проку-рорів Європи, яке відбулося 29–31 травня 2005р. в Будапешті, завдання прокурорів, які виходять за межі
кримінальної сфери, є корис-ними і обґрунтованими, та рекомендовано «прийняти рішення щодо необхідності надання прокурорам повноважень вживати заходів, які виходять за межі кримінальної юрисдикції.
У даному аспекті представницька діяльність органів прокуратури України відповідає принципам, що діють у країнах–чле-нах Ради Європи. М. Руденко. Щодо питання здійснення прокурорських повноважень
поза сферою кримінального переслідування. Право України № 4/2007, стор. 75
З метою забезпечення прокурорами ефективного та результативного застосування повноважень по представництву в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень, керуючись ст.
15 Закону України “Про прокуратуру” Генеральним прокурором України було видано Наказ № 6ги від 29.11.2006р. «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх
захисту при виконанні судових рішень».
Відповідно до п. 2. цього Наказу основними завданнями представництва в суді слід вважати реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити
свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок
протиправних діянь фізичних або юридичних осіб.
Пріоритетним є захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також захист державних інтересів, що
стосуються оподаткування, стягнення сум до бюджету, відчуження державного майна, у т.ч. через процедуру банкрутства, земельних відносин, усунення порушень, повязаних з корупційними діяннями. Про
організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень. Наказ Генерального прокурора України від 29.11.2006р. № 6ги
2. Форми представництва прокурора у цивільному процесі
Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить
про те, що вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпорядкована єдиній меті – охороні державних інтересів чи інтересів
громадян. Звідси в юридичній літературі спостерігаються різні підходи до вирішення питання про форми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді.
У наказі Генерального прокурора України № 6-ги від 29 листопада 2006р. «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових
рішень» запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:
– підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами (далі – позови, заяви);
– участі у розгляді судами справ;
– ініціювання перегляду незаконних судових рішень;
– захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;
– вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб.
Форми представництва прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства – на порушення справи в суді чи вступ в уже
розпочатий іншими особами відповідний процес по справі.
Стосовно важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України
інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами
України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у
розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або
держави.
Обовязкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 22 Закону України «Про психіатричну
допомогу»), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру») та ін. Участь прокурора в цивільному процесі є також обовязковою по справах, порушених ним за
позовами й заявами. Обовязковою участь прокурора в процесі буде й тоді, коли суд (суддя) визначає її необхідною по конкретній справі в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами
справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами, суперечить інтересам держави й суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2
ст. 45 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обовязкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.
Чинний Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в
суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи
нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. Однак, у звязку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в
процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.
Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне
законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів
держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоровя чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або
вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обовязків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обовязковою у випадках, передбачених
законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в
інтересах громадян чи держави.
За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону
України «Про прокуратуру». До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на
самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.
Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обовязку – за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує
реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6-ги від 29 листопада 2006р. зазначає, що представницька функція
прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень.
Виконання судових рішень є самостійною стадією процесуального права. Оскільки завданнями судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ та їх вирішення з метою захисту
порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом
прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання судочинства залишаться невиконаними.
Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб – учасників виконавчого провадження ані в розділах
VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999р. «Про виконавче провадження», йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень,
прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у звязку з винятковими або
нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.
Деякі розяснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р., № 4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових
осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в
передбачених ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991р. «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на
підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). М. Руденко. Форми представництва прокурора у цивільному процесі. Юридичний журнал № 10/2006
3. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві
Важливою подією в законодавчій сфері стало прийняття у 2005 році Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), з яким повязані якісні зміни в судовій адміністративній юрисдикції, що
вважається адекватним формуванню правової держави. Нове сприйняття у суспільстві процесу зміцнення законодавчої основи адміністративного правосуддя сприяє збагаченню процесуально-правової культури,
ідеологічному наповненню принципу верховенства права. Розвиток законодавства в багатьох випадках випереджає рівень правової свідомості як юристів-практиків, так і багатьох вчених.
Проблематика захисту прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві є новою для вітчизняної юридичної науки, зокрема теорії організації та діяльності органів
прокуратури, і потребує спеціального дослідження, оскільки влада завжди має можливість застосовувати примус щодо членів суспільства, фізичних осіб, які виступають субєктами адміністративного
судочинства. Наукове осмислення цих питань має також важливе практичне значення. Це необхідно для ефективного здійснення покладених на прокуратуру функцій представницько-наглядового спрямування, де
завданням є забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина.
У ст. 60 КАС передбачено, що в установлених законом випадках Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та
юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (ч. 1), і при цьому окремо
окреслено процесуальне становище прокурора. Визначено, що він може здійснювати представництво в адміністративному суді інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та
іншими законами, на будь-якій стадії адміністративного процесу (ч.2).
Додатково до відтворених процесуальних прав органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, у ст. 61 передбачено, що прокурор, який не брав участі у
справі, має право з метою вирішення питання про наявність підстав для оскарження судових рішень в апеляційному, касаційному порядку або для їх перегляду у звязку з винятковими чи нововиявленими
обставинами ознайомлюватися з матеріалами справи в суді (ч. 4).
Отже, участь прокурора в публічно-правовому спорі, тобто процесі адміністративного судочинства, коли він здійснює представництво інтересів громадянина або юридичних осіб шляхом подання
адміністративного позову, апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, є реалізацією функції прокуратури,
передбаченої п.2 ст. 121 Конституції України. Ця прокурорська діяльність в умовах сьогодення перегукується з пятою функцією прокуратури, яку було закріплено Законом України від 8 грудня 2004р. “Про
внесення змін до Конституції України”, де вказано, що прокуратура здійснює „нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами” (п.5 ст.121 Конституції України). При здійсненні цього нагляду прокурор має право звертатися до суду із заявами про захист
прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб (п.6. ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»).
З наведеного видно, що відповідачем за зверненнями прокурора до адміністративного суду має бути субєкт владних повноважень, тобто орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні
посадові чи службові особи, інший субєкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ст. 3 КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. При цьому
поняття «публічно-правові відносини» у ст. 3 КАС, присвяченій визначенню понять, не сформульовано. Це дійсно досить складно зробити, враховуючи тісне переплетення у реальному житті
публічно-правових і приватноправових відносин. Щоправда, інтереси держави як форми політичної організації усього суспільства завжди носять публічно-правовий характер. Що ж стосується громадян (у
широкому розумінні), то, захищаючи їх інтереси, прокурор неминуче втручається у сферу приватноправових відносин і захищає порушені у цій сфері права. Думається, що юридичний конфлікт набуває ознак
публічно-правового спору (цей термін фігурує у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС) передусім тому, що одним із його учасників обовязково виступає орган публічної влади (державний орган або орган місцевого
самоврядування).
Слід зазначити, що прокурор здійснює в адміністративному суді представництво інтересів громадянина чи держави в порядку, встановленому КАС та іншими законами, і може здійснювати представництво на
будь-якій стадії адміністративного процесу (ч.2 ст. 60 КАС). Тут потрібно вказати на суттєву суперечність між цією нормою і положенням ч. 1 ст. 2 КАС, оскільки остання серед завдань
адміністративного судочинства не передбачає захисту інтересів держави.
За положеннями КАС прокурор має право подати адміністративний позов до суду першої інстанції (ст. 104). Незалежно від участі у справі він наділений правом оскарження рішень адміністративного суду
як в апеляційному, так і в касаційному порядку (статті 185, 211). Однак, вступ прокурора в адміністративний процес на будь якій стадії зовсім не означає його право, наприклад, вступити у справу,
яка розглядається адміністративним судом першої інстанції, на стадії судових дебатів. Під стадіями адміністративного процесу у сенсі ч.2 ст. 60 КАС слід розуміти: розгляд адміністративної справи
окружним адміністративним судом (перша стадія); розгляд справи апеляційним адміністративним судом (друга стадія) тощо. Звідси випливає, що прокурор вправі вступити в адміністративну справу шляхом
подання адміністративного позову, оскарження судового рішення, подання скарги (заяви) про перегляд справи за винятковими чи нововиявленими обставинами.
Хоча прокурор в адміністративному процесі має рівні процесуальні права з іншими учасниками і є субєктом звернення до адміністративного суду, він не може вважатися звичайною стороною в процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 КАС особи, які беруть участь у справі, мають не лише рівні процесуальні права, а й обовязки. Проте у реальному житті обовязки прокурора є значно ширшими і їх не можна
ототожнювати з процесуальними обовязками. Залишається в силі положення ст. 34 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, сприяє
виконанню вимог закону про всебічний, повний і обєктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Таке завдання, а відтак – і обовязки не можуть покладатися на
інших учасників процесу. Це випливає із загального завдання прокуратури, діяльність якої має бути спрямована на всемірне утвердження верховенства права ї закону, зміцнення правопорядку (ст. 4
Закону України «Про прокуратуру»). Серед принципів адміністративного судочинства у пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 7 КАС названі верховенство права і законність, зміст яких розкривається у статтях 8 і 9
КАС. Отже, можна стверджувати, що не лише суд, а й прокурор, який ініціює адміністративний процес і бере у ньому участь, можуть розглядатися субєктами забезпечення як верховенства права, так і
законності.
Юридичний інтерес прокурора до адміністративного процесу завжди має державний характер. Проте інтерес органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які
зазначені поряд з прокурором у ст.60 КАС, зовсім інший – це інтерес має переважно відомчий характер. Юридичний інтерес до адміністративного процесу найчастіше визначається місцем зазначених органів
у системі органів держави; вони беруть участь в адміністративній справі в силу покладеної на них службової компетенції.
Засобом порушення адміністративно-правового захисту інтересів людини чи суспільства в адміністративному судочинстві виступає адміністративний позов.
Визначене ч. 2 ст. 60 КАС представництво прокурором інтересів громадянина в адміністративному суді не слід обмежувати лише випадками подання прокурором адміністративного позову і участі в судовому
засіданні з розгляду адміністративної справи з метою захисту прав і свобод у публічно-владній сфері громадян, які самостійно не можуть звернутися до адміністративного суду (малозабезпечених,
інвалідів, неповнолітніх тощо). Цю норму закону необхідно розуміти так, що вона надає прокурору загальну (безвідносну) можливість завернутися до адміністративного суду для захисту прав і свобод
будь-якого громадянина, якщо він установить факт порушення органами публічного управління прав, свобод чи законних інтересів громадянина. М. Руденко. Представництво прокурора в адміністративному
судочинстві. Юридичний вісник України № 14/2007
4. Участь прокурора у господарському судочинстві
Участь прокурора в господарському судочинстві – порівняно новий напрям діяльності прокуратури. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України “Про прокуратуру” та Господарським
процесуальним кодексом України. Зокрема статтею 2 ГПК передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до нього в інтересах
держави. Однак поняття “інтереси держави” є оціночним. Прокурор має визначати їх у кожному конкретному випадку, обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави та зазначати орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у
спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Відповідно до статей 29, 91, 107, 111-14 і 113 ГПК, статей 36-1 і 37 Закону України “Про прокуратуру” формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути внесення прокурором
апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а також участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб.
Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором
є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій це подання підлягає поверненню господарським судом на підставі
пункту 1 частини першої статті 97 або пункту 1 частини першої статті 111-13 ГПК.
Слід наголосити, що право прокурора на внесення касаційного подання, якщо він не брав участі у розгляді господарської справи в суді першої та апеляційної інстанцій, але рішення місцевого суду чи
постанова апеляційного суду стосується інтересів держави, є таким самим, що і право осіб за ст.107 ГПК України подати касаційну скаргу у справах, до участі в яких вони не були залучені, але суд
виніс рішення чи постанову, що стосується їх прав і обовязків.
Механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки: перший – порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст.2 ГПК); другий – безпосередня
участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК); третій – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст.91 ГПК); четвертий – касаційне подання на
рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК); пятий – касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до
Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК).
Звертаючись із позовною заявою до господарського суду у справах майнового характеру, прокурор має право з метою забезпечення позовних вимог і для подальшого реального виконання поставленого
судового рішення відповідно до статей 66, 67 ГПК прохати суд накласти арешт на майно або грошові кошти відповідача, зупинити стягнення у безспірному (виконавчому) порядку або заборонити
відповідачеві вчинення певних дій.
Крім зазначених прав, господарське судочинство покладає на прокурора процесуальні обовязки. Передусім це стосується форми заяви та надання доказів, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема,
відповідно до вимог статті 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується прокурором чи його заступником, а також повинна містити зміст і виклад обставин, на
яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора. Статтею 57 ГПК передбачено обовязок прокурора щодо надання документів на обґрунтування позову, необхідних для розгляду справи по суті.
При предявленні позову прокурор має враховувати також вимоги закону щодо підсудності спору (ст.15,16 ГПК) і строків позовної давності (ст. 71,73-82 ЦК України).
Законодавство визначає таку важливу конституційну функцію органів прокуратури, як представництво інтересів громадянина або держави в господарських судах, яка полягає у здійсненні прокурорами від
імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Це право передбачене статтею 121 Конституції, п.6 ч.2
ст.20, ст.36-1 Закону “Про прокуратуру”, статтею 29 ГПК.
Підставою представництва прокурора у господарському суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої
порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок
протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з
неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним
законом.
Згідно зі статтею 29 ГПК прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина (у випадку його неспроможності через фізичний чи матеріальний
стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження) або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати
апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття
господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу
позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні – також і усно.
Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва
інтересів громадянина або держави.
Прокурор, який бере участь у справі, несе обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора
права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.
Участь прокурора в судовому процесі є обовязковою:
а) у справах, порушених за його заявою;
б) у разі, коли це передбачено законом або визнано за необхідне господарським судом.
Законність та обґрунтованість поставлених господарським судом рішень, ухвал, постанов, що не вступили в законну силу, можуть бути перевірені в порядку апеляційного провадження апеляційними
господарськими судами за апеляційним поданням прокурора.
Органами прокуратури апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. У випадках, коли в судовому засіданні оголошено резолютивну частину
рішення, строк оскарження обчислюється від дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 ГПК. При цьому апеляційне подання, що вноситься прокурором, повинне містити перелік
документів, на яких воно ґрунтується.
Додатковою гарантією права представництва органів прокуратури, передбаченого господарським судочинством, є внесення подання в порядку статті 112 ГПК про перегляд рішення за нововиявленими
обставинами в двомісячний строк від дня встановлення таких обставин прокурором. Такими обставинами можуть бути докази, які були наявні на момент розгляду справи по суті, але не були відомі суду,
сторонам і прокурору, і мають суттєве значення для обєктивного розгляду справи, а також скасування постановленого судового рішення.
Згідно зі статтею 107 ГПК України прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Крім того, прокурор
має право подати касаційну скаргу також і у випадку, якщо він не брав участі у розгляді господарської справи в суді першої та апеляційної інстанцій, але рішення місцевого суду чи постанова
апеляційного суду стосується інтересів держави.
Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.
Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Форма і зміст касаційної скарги (подання) має відповідати вимогам статті 111 ГПК України.
Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі.
Згідно зі статтею 111- 14 ГПК України, Генеральний прокурор України має право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення
місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання)
до Верховного Суду України.
Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня їх прийняття. В.В.
Румянцева. Особливості участі прокурора в господарському судочинстві в світлі змін до процесуального законодавства, внесених після 2001 р., та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999
№3-рп/99
ВИСНОВКИ
Судово-правова реформа, що розпочалась у 90-ті роки минулого сторіччя, прийняття Конституції України 1996 р. докорінно змінили роль прокурора в судовому процесі.
Відповідно до Конституції України (статті 121 – 123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в суді
інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує виключно конституційні положення, закріплені в статті 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобовязана забезпечувати захист прав і
свобод громадян, а також усіх субєктів права власності та господарювання.
Сьогодні представництво прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних дій, спрямованих на захист у суді інтересів
громадянина або держави у випадках, визначених законом. Право прокуратури на звернення до суду та вступ у справу чітко обмежено представництвом певної категорії громадян: людей похилого віку,
дітей, малозабезпечених та інших осіб, які не спроможні самостійно захистити свої права в суді, та представництвом інтересів держави. Приводом для представництва прокурора в суді є саме звернення у
прокуратуру фізичних осіб, тобто рішення самої особи про необхідність її захисту прокуратурою.
При цьому така правова допомога надається громадянам безоплатно, тобто за рахунок держави, і спрямована на захист конституційних прав найменш захищених верств населення.
Актуальною для України залишається також функція представництва прокуратурою в суді економічних, політичних та інших інтересів держави та їх захист від порушень або загрози порушень внаслідок
протиправних дій фізичних або юридичних осіб. Саме державних інтересів, а не інтересів комерційних структур, без втручання у господарські, виробничі, комерційні, внутрішні питання підприємств та
організацій, які беруть участь у справі.
Практична ситуація
Прокуратура району провела перевірку додержання трудового законодавства про розірвання трудових відносин за ініціативою підприємств, установ та організацій. Встановлено, що наказом директора
районного відділу культури Гладиша В.В. на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України звільнено з роботи художнього керівника відділу культури Хромальову Л.М.
За позовом Хромальової Л.М. районний суд поновив її на попередньому місці роботи і стягнув з відділу культури суму 310 грн. 80 коп.
Прокурор району, встановивши цей факт, відповідно до ст. 237 КЗпП України хвернувся до суду із позовом про стягнення з директора райвідділу культури Гладиша В.В. зазначеної суми як з винного у
незаконному звільненні працівника. За рішенням суду позов прокурора задоволено.
Складіть проект позовної заяви прокурора до суду.
Іванівський міськрайсуд
27504, Кіровоградська обл.,
м. Іванівка, вул. Приморська, 48
Прокуратура Іванівського району
Позивач: Відділ культури Іванівського
району,
27500, Кіровоградська обл.,
м. Іванівка,
вул. Леніна, 76,
т. 2-22-22
Відповідач: Гладиш Василь Васильович,
05.03.1961 р.н.,
прожив. 27500, Кіровоградська обл.,
м. Іванівка,
вул. Гагаріна, 10, кв. 13
т. 3-33-33
Ціна позову: 310,80 грн.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про відшкодування шкоди
Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів громадян та держави у випадках, визначених законом у т.ч. і в судових органах.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів громадян та держави чи в чому існує
загроза інтересам громадян та держави, тобто прокуратура набула права визначати наявність інтересів громадян та держави у конкретних спірних правовідносинах, які підлягають захисту та вирішенню у
судовому порядку.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» предметом прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма підприємствами,
установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції та чинного законодавства.
У відповідності з ч. 2 п. 6 ст. 20 того ж Закону при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і
законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Так, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у січні 2009 року Іванівською районною прокуратурою було здійснено перевірку додержання трудового законодавства про розірвання трудових відносин
за ініціативою підприємств, установ та організацій. Перевіркою встановлено, що 15 жовтня 2008 року наказом директора районного відділу культури Гладиша В.В. на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України
звільнено з роботи художнього керівника відділу культури Хромальову Л.М.
За позовом Хромальової Л.М. районний 26 грудня 2008 року суд поновив її на попередньому місці роботи і стягнув з відділу культури суму 310 грн. 80 коп.
Таким чином, допустивши незаконне звільнення працівника шляхом видання наказу, що не відповідає вимогам чинного законодавства, Гладиш В.В. наніс шкоду державній установі – Іванівському районному
відділу культури, чим державі було завдано шкоду у розмірі 310,80 грн., оскільки фінансування установи здійснюється з державного бюджету.
Відповідно до п. 8 ст. 134 КЗпП України службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди,
заподіяної з її вини.
Згідно зі ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обовязок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації у звязку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обовязок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням
закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Факт незаконності звільнення Хромальової Л.М. підтверджується рішенням Іванівського міськрайсуду від 26.12.2008р. по справі № 2-2336, яке не оскаржене і набрало чинності.
У звязку з викладеним вище та керуючись ст.ст. 134, 237 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 119, 120 Цивільного процесуального кодексу
України, –
ПРОШУ:
1. Стягнути з Гладиш Василя Васильовича, 05.03.1961 року народження, на користь Відділу культури Іванівського району 310 грн. 80 коп. шкоди, завданої незаконним звільненням.
2. Стягнути з Гладиш Василя Васильовича, 05.03.1961 року народження, на користь держави судові витрати у розмірі 51,00 грн. державного мита та 30,00 грн. витрат на інформаційно – технічне
забезпечення судового процесу.
3. У судове засідання визвати позивача і відповідача, які знаходяться за вказаними адресами.
4. Про день слухання справи в суді сповістити прокуратуру Іванівського району.
Додатки:
Копія акту перевірки від 13.01.2009р.
Копія рішення Іванівського міськрайсуду від 26.12.2008р. по справі № 2-2336
Копія платіжного доручення на підтвердження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу Хромальовій Л.М. на суму 310,80 грн.
Прокурор Іванівського району
Ст. радник юстиції (підпис) М.М. Васєчко
Список використаної літератури
1. Конституція України
2. Цивільний процесуальний кодекс України
3. Господарський процесуальний кодекс України
4. Кодекс адміністративного судочинства України
5. Закон України «Про прокуратуру»
6. Наказ Генерального прокурора України № 6ги від 29.11.2006р. «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень»
7. Тимченко Г.П. Проблеми форм захисту цивільних прав та інтересів, що охороняються законом // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 211-214.
8. Мичко М.І. Щодо взаємодії прокуратури з судовою владою // Право України. – 1999. – № 12. – С. 53-55.
9. Хавін О. Концептуальне бачення форм реалізації представницької функції прокуратури в суді // Вісн ик прокуратури. – 2001. – № 3.
10. М. Руденко. Форми участі прокурора у цивільному судочинстві. Юридичний журнал № 10/2006