Прибуток підприємства Роль і місце прибутку в економіці підприємства. Формування прибутку У Законі України “Про підприємства в Україні” запи¬сано: “Підприємство — самостійний господарюючий ста¬тутний суб’єкт, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових резуль¬татів
і господарської діяльності є прибуток (дохід)”. Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства. Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою витрату він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надхо¬дять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою
форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять в розпорядження держави, форму¬ючи значну частку прибуткової частини державного бюд¬жету. На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із основних джерел фор¬мування централізованих фінансових ресурсів держави, значною своєю частиною використовується тими підпри¬ємствами, які його одержали, на збільшення виробництва,
реконструкцію і технічне переоснащення їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочен¬ня, соціальний розвиток колективів. Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб’єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку — з другого, під “прибутком” визначає два різних економічних явища. Згідно з Законом
України “Про оподаткування при¬бутку підприємств”, прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат (див. розділ 4) свідчить про те, що прибуток як об’єкт оподаткування являє собою досить
умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами й витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості про¬дукції, від різниці між виручкою після реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об’єкт оподаткування визначається за даними спеціаль¬ного податкового обліку, який не збігається з бухгалтер¬ським обліком прибутку.
Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару — його собівартістю. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО 3 записано: “Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати”. Саме таке розу¬міння прибутку закладене в усіх законодавчих актах Украї¬ни, крім законодавства про оподаткування прибутку.
Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину при¬бутку до бюджету. Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Для зростання прибутку підприєм¬ство зобов’язане: • нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг; • розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, під¬вищувати
якість продукції; • впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників; • зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) про¬дукції (тобто її собівартість); • з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси; • зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни; • грамотно будувати договірні відносини з постачальника¬ми
й покупцями; • вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефек¬ту. Зауважимо, що останні три з названих вище напрямів значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприєм¬ства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари й послуги, строки перегляду цін у зв’язку з інфляційними процесами в економіці.
У договорі мають бути чітко ви¬значені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов’язань сторін, а також щодо порядку відшко¬дування цих втрат. Про роль фінансової служби в досяг¬ненні оптимальності розміщення фінансових ресурсів, у тому числі прибутку, досить докладно йшлося в поперед¬ніх розділах. У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, бо останні
прак¬тично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. За ринкових умов після сплати податків до державного бюджету та інших обов’язкових відрахувань увесь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств. Прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат опера¬ційної діяльності (зазвичай це основна частина загального
фінансового результату діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (у вузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони об’єднані понят¬тям “звичайна діяльність ), у певних випадках підприєм¬ство може мати прибутки (частіше — збитки) від надзви¬чайних подій — повеней, пожеж та інших природних катаклізмів. Для характеристики структури джерел форму¬вання прибутку підприємства (і “чистого прибутку”) нижче наведено 1 розділ звітної форми промислового підприєм¬ства ”
Звіт про фінансові результати” (дані за звітний рік, тис. грн). Розділ І. Фінансові результати Стаття Код рядка За звітний період, тис.грн Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Податок на додану вартість Акцизний збір Інші вирахування з доходу Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
Собівартість реалізованої продукції (то¬варів, робіт, послуг) Валовий: прибуток збиток Інші операційні доходи Адміністративні витрати Витрати на збут Інші операційні витрати Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток 010 015 020 025 030 035 040 050 055 060 070 080 090 100 4655 (776) 3879 (2908) 971 244 (190) (51) (207) 767 Стаття Код рядка За звітний період, тис.грн збиток Дохід від участі в капіталі
Інші фінансові доходи інші доходи Фінансові витрати Втрати від участі в капіталі Інші витрати Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток збиток Податок на прибуток від звичайної діяльності Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток збиток Надзвичайні: доходи витрати Податки з надзвичайного прибутку
Чистий: прибуток збиток 105 110 120 130 140 150 160 170 175 180 190 195 200 205 210 220 225 131 107 (164) (40) 801 (263) 538 538 Валовий прибуток — це різниця між оптовою (договірною або регульованою, без податку на додану вартість і акцизного збору) ціною реалізованої про¬дукції і Ті виробничою собівартістю. Наприклад, на виріб “А”, який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна
ціна (без ПДВ) 27,80 грн, виробнича собівартість виробу становить 19,70 грн. Виручка від реалізації виробу дорівнює (27,80×1,2) 33,36 грн (20% – ПДВ), валовий прибуток від реалізації складає 8,10 грн (27,80-19,70). Слід зазначити, що валовий прибуток від реалізації продукції, в силу чинної методології обліку виробничої собівартості, не характеризує дійсної суми прибутку, яку одержує підприємство від реалізації продукції:
до неї не включаються адміністративні витрати й витрати на збут, а також деякі інші операційні витрати, пов’язані з випуском продукції. Крім того, в ході аналізу прибутковості окре¬мих виробів і послуг, які реалізує підприємство, треба мати на увазі, що стандартом П(С)Б016 передбачений порядок, згідно з яким постійні загальновиробничі витрати на окремі вироби списуються
лише в частині, яка відповідає так званій звичайній виробничій потужності підприємства з випуску тих чи інших виробів, а суми постійних витрат понад цю величину списуються на собівартість реалізо¬ваної продукції в цілому (тобто не розподіляються). На виробничу собівартість продукції підприємства зобов’язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. Нині встановлено такий перелік витрат виробництва за елементами витрат: • матеріальні витрати; • витрати
на оплату праці; • відрахування на соціальні заходи; • амортизація. Засобами управлінського обліку підприємство з метою контролю виробничих витрат на виробництво продукції може групувати виробничу собівартість продукції за каль¬куляційними статтями у такий спосіб: • прямі матеріальні витрати на виробництво продукції; • пряма заробітна плата основних виробничих робітників; • відрахування на соціальні заходи, які стосуються заро¬бітної плати основних виробничих робітників;
• загальновиробничі витрати. Оскільки адміністративні витрати й витрати на збут, а також інші операційні витрати, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, по суті також є елементами собівартості продукції, з аналітичною метою вони можуть згрупову¬ватися з усіма іншими витратами, що дає змогу аналі¬зувати повну собівартість випущеної (або реалізованої) продукції (прийнятною назвою для такого групування є “операційні витрати на випуск
і реалізацію товарів, робіт, послуг”). До виробничої собівартості продукції входять (у складі елемента “відрахування на соціальні заходи”) витрати під¬приємства на створення таких загальнодержавних цільо¬вих фондів: Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань. Відрахування до перелічених фондів підприємства здійснюють пропорційно до загального фонду оплати праці, включаючи премії, всі види заохочень праці робіт¬ників і службовців, на які нараховуються внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за рахунок фонду оплати праці!). До Пенсійного фонду підприємства всіх форм влас¬ності вносять страхові внески у розмірі 32 % від суми фонду оплати праці*, до Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою
втратою працездатності — 2,5 %, до Фонду на випадок безробіття — 2,5 %, до Фонду соціаль¬ного страхування від нещасних випадків — залежно від класу професійного ризику від 0,84 до 13,8 % (найчастіше 2—4,5%). При цьому законодавство встановлює макси¬мальну суму заробітку найманих працівників, понад яку страхові внески не стягуються, чим стимулюється вихід заробітної плати “з тіні”. Нині ця гранична сума заробітку складає 1600 грн.
Фінансові результати від операційної діяльності скла¬даються у підприємства згідно з формулою: Пол= Пт -АВ-ЗВ+ОД-ОВ, (6.1) де /7од — фінансові результати (прибуток) від операцій¬ної діяльності; /711ШІ — валовий прибуток; АВ — адміністративні витрати; ЗВ — витрати на збут; ОД — інші операційні доходи; ОВ — інші операційні витрати. До інших операційних доходів належать: • доходи від реалізації зайвих
матеріалів та інших обо¬ротних матеріальних активів; • доходи від оренди основних засобів; • суми одержаних (або визнаних контрагентами, або при¬суджених господарськими судами) штрафів, пені, неус¬тойок за порушення контрагентами договірних умов, законодавства; • суми списаної кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності; • доходи від операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару й цінами, які вико¬ристовуються у розрахунках при поверненні тари, пере¬вищує видатки
на ремонт і реставрацію цієї тари; • вартість оприбуткованих надлишків, які виявлені при інвентаризаціях; • доходи від реалізації іноземної валюти та від курсових різниць при операціях з іноземною валютою; • деякі інші доходи операційної діяльності. Інші операційні витрати включають: • собівартість реалізованих зайвих матеріалів та інших ма¬теріальних ресурсів; • собівартість реалізованої
іноземної валюти; • витрати на дослідження і розробки; • нестачі і втрати від псування цінностей та від їх знеці¬нення; • сплачені (або визнані, присуджені господарським судом) штрафи, пені, неустойки на користь контрагентів; • втрати від курсових різниць при операціях з іноземною валютою; • суми дебіторської заборгованості, визнаної сумнівною або безнадійною; • деякі інші операційні витрати. Наведений вище перелік інших операційних доходів
і витрат свідчить про те, що фінансовий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від організації роботи фінансової служби у напрямі пошуку резервів збільшення прибутку в позавиробничих і позареалізацій¬них операціях. Мова йде, наприклад, про штрафи, пеню, неустойки, інші види санкцій, які одержані від партнерів або стосовно яких є рішення суду чи іншого відповідного органу про їх надходження.
Фінансова служба підприємства у координації з юридичною та збутовою службами про¬водить роботу, яка забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників; водночас фінансова служба має приймати заходи щодо виявлення винуватців і з’ясування причин виникнення підстав для сплати штрафних санкцій на користь контрагентів, виникнення інших непро¬дуктивних витрат. Показник “Фінансові результати від звичайної діяль¬ності до оподаткування” визначається шляхом
додавання до фінансових результатів від операційної діяльності доходів і вирахування видатків від здійснення інвестицій¬них і фінансових операцій. Доходи від здійснення інвестиційних операцій і фінан¬сових операцій (у вузькому значенні слова) включають: • доходи на вкладений капітал у спільні підприємства; • одержані дивіденди на акції інших акціонерних това¬риств; • одержані проценти на облігації;
• виручка від реалізації об’єктів основних засобів. Витрати від здійснення інвестиційних і фінансових операцій: • проценти за банківський кредит; • проценти, сплачені інвесторам за облігації власної емісії; • інші витрати, пов’язані з залученням позикового капіталу; • залишкова вартість реалізованих об’єктів основних засобів. У сальдовому бухгалтерському балансі не наводяться дані про суму одержаного прибутку:
у І розділі у складі власного капіталу фігурує сума лише невикористаного (нерозподіленого) прибутку. В разі перевищення суми витрат підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення у І розділі пасиву балансу (у від’ємному значенні). На суму балансового збитку (минулих і звітного років) зменшується підсумок І розділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів).
Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання. Фінансова робота на підприємстві. Організація управління фінансовими ресурсами Фінансові ресурси як важливий чинник ефективного функціонування підприємства (галузі) посідають значне місце в управлінні виробництвом. Фінансові служби по¬кликані постійно забезпечувати фінансовими ресурсами процеси виробництва й реалізації продукції, домагатися найраціональнішого використання фінансових ресурсів,
слідкувати за додержанням у всіх ланках виробництва й усіма функціональними підрозділами підприємств фінан¬сової дисципліни. Фінансова дисципліна включає в себе обов’язок підприємств і посадових осіб дотримуватися режиму економії у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, норм і нормативів витрат, затверд¬жених фінансових планів, а також виконання зобов’язань перед державним бюджетом, банками, постачальниками
і споживачами, іншими контрагентами. В господарській практиці діяльність, спрямована на забезпечення виробництва фінансовими ресурсами і здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, називається фінансовою роботою. Як правило, фінансова робота на підприємстві орга¬нізовується фінансовим відділом, що є самостійним струк¬турним підрозділом. Керівник цього відділу безпосередньо підлягає керівникові підприємства і разом з ним несе відповідальність за фінансову дисципліну
і фінансовий стан підприємства, представляє підприємство у фінансо¬вих, кредитних та інших органах. На невеликих підпри¬ємствах, де немає самостійного фінансового відділу, цю роботу виконує фінансовий сектор (бюро, група), що ство¬рюється у складі бухгалтерії, фінансово-збутового відділу чи іншого підрозділу підприємства, керівник якого в тако¬му разі несе відповідальність за фінансову роботу підпри¬ємства. Фінансова робота на підприємстві дуже різноманітна й багатогранна, але умовно
її можна згрупувати за напря¬мами таким чином: • фінансове планування; • оперативна фінансова робота; • контрольно-аналітична робота. Відповідно структура фінансового відділу підприємства будується орієнтовно за таким принципом (рис. 1). На підприємствах зі значним обсягом зовнішньоеконо¬мічних зв’язків створюється група (сектор) валютних роз¬рахунків і валютного регулювання. Контроль за використанням фінансових ресурсів може бути ефективним, якщо він охоплює всі ланки фінансової
діяльності підприємства: формування витрат на вироб¬ництво, надходження виручки від реалізації, використан¬ня грошових нагромаджень, формування й використання коштів на створення основних і оборотних засобів. При¬чому цей контроль має бути безперервним і доповнюва¬тися комплексним аналізом фінансового стану підприємства. Для виконання своїх функцій з управління фінансови¬ми ресурсами
і контролю за їх раціональним використан- ням фінансова служба підприємства виконує необхідні розрахунки й на їх основі вносить обгрунтовані пропозиції керівництву підприємства про розподіл наявних фінансо¬вих ресурсів між виробничими структурними підрозділами (цехи, дільниці, бригади основного і допоміжного вироб¬ництва), функціональними службами (відділи матеріально- Рис. 1. Структура фінансового відділу підприємства технічного постачання, збуту, головного механіка,
голов¬ного технолога тощо); розробляє поточні та оперативні фінансові плани та інші планово-фінансові документи; вишукує резерви збільшення прибутку й надходження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб під¬приємства у коштах на фінансування виробництва, капі¬тальних вкладень, соціально-культурних потреб; здійснює контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами й підприємством у цілому, а також за недо¬пущенням використання фінансових ресурсів
на непро¬дуктивні витрати; організовує партнерські відносини з комерційними банками; здійснює оперативний контроль за надходженням грошових коштів у ході реалізації під¬приємством своєї продукції, послуг, за своєчасним вирі¬шенням суперечок у сфері розрахунків з покупцями та постачальниками; забезпечує всю роботу по виконанню фінансових зобов’язань підприємства перед державним бюджетом щодо внесення податків, інших (неподаткових) платежів, перед позабюджетними фондами, банками, пос¬тачальниками сировини, матеріалів
і послуг, робітниками і службовцями (заробітна платня, виплати соціального страхування тощо); разом з іншими економічними (відділи планово-економічний, праці і заробітної плати), вироб¬ничими і технічними підрозділами комплексно аналізує господарсько-фінансову діяльність підприємства та його окремих структурних підрозділів, у процесі чого виявля¬ються причини невиконання планів і завдань з вироб¬ництва продукції,
її собівартості, валових доходів і валових витрат, прибутку, причини й винуватці непродуктивних витрат і витрат, що призводять до збитків і зниження рентабельності роботи підприємства, намічаються шляхи подолання цих причин; бере активну участь у заходах, спрямованих на запровадження внутрішнього комерцій¬ного розрахунку на підприємстві, колективного підряду в цехах, відділах та інших службах; вивчає стан фінансового ринку країни й регіону для планування
і прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, залучення банківських кредитів тощо). Такий великий обсяг повсякденної роботи, який виконує апарат фінансової служби підприємства, природно, потре¬бує залучення значного масиву інформації — планово-виробничої, бухгалтерської, платіжно-розрахункової, до¬говірно-правової, маркетингової. В сучасних умовах по¬дальше вдосконалення фінансової роботи
і поглиблення на цій основі контролю за раціональним використанням фінансових ресурсів відбуваються на базі впровадження електронно-обчислювальної техніки, моделювання фінан¬сових процесів і створення автоматизованих систем управ¬ління (АСУ) фінансами. АСУ фінансами створює умови для різкого скорочення обсягу технічної роботи, підви¬щення оперативності, точності та якості управлінських рішень із фінансових питань.
Ефективна організація фінансової роботи на підпри¬ємстві в ринкових умовах неможлива, якщо фахівці всіх економічних служб, насамперед фінансової, нездатні швидко й кваліфіковано орієнтуватись у вкрай динамічному фінансовому правовому полі України. Тому неодмінною умовою успішного функціонування підприємства є тісна координація роботи його фінансової служби (як, зрештою, й інших функціональних підрозділів) з юридичною служ¬бою.