Реферат на тему:
Причини та динаміка міжнародного руху капіталу
План
1.Міжнародний рух капіталів.
2.Світовий ринок позичкових капіталів.
3.Міжнародний кредит, класифікація і його роль у світовій економіці.
4.Суть іноземних інвестицій, види та форми.
5. Міграція капіталу.
6.Висновок.
1.Міжнародний рух капіталів.
Міжнародні фінансово-кредитні відносини—це відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів.
Міжнародні кредитні відносини—це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання процентів.
Міжнародний рух капіталу—це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.
Експорт капіталу—це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох видів:
Експорт підприємницького капіталу-це довгострокові закордонні інвестиції.
Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.
Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.
Міжнародна економічна допомога має свої форми:
–фінансова допомога-це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.
–матеріальна допомога-це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.
За приналежністю капітал, що експортується ділиться:
1.Приватний капітал—експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.
2.Державний капітал—експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.
Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:
— прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.
— отримання підприємницького прибутку.
— отримання процентів за позичковий капітал.
— прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.
Користь від імпорту капіталу:
1.Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.
2.Порівняно швидкий розвиток виробництва.
3.Підвищення рівня класифікації працівників.
4.Нові робочі місця.
5.Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні.
6.Поповнення національного бюджету.
Шкідливий бік імпорту:
1.Можливе вивезення сировини.
2.Іноземне втручання у національну банківську справу.
3.Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.
4.Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.
5.Деякі втрати політичної свободи.
2.Світовий ринок позичкових капіталів.
Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70роки 20ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.
2. Світовий ринок позичкових капіталів.
Світовий ринок позичкових капіталів—система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.
Економічна структура світового ринку позичкових капіталів:
Світовий грошовий ринок—надання короткострокових позик переважно для обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей (депозитів).
Міжнародні покупні, Короткострокові та платіжні засоби позики
Світовий ринок капіталів—надання тривалих позик, фінансування капіталовкладень.
Кредитний ринок, Ринок цінних паперів
Ринок євровалют
Євроринок
Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:
1.Вкладники—населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.
2.Посередники(акумулятори і постачальники капіталу) —транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, ценральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.
3.Споживачі(позичальники) — ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.
Географічна структура світового ринку позичкових капіталів—відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.
Основні передумови формування фінансових центрів:
Високий рівень економічного розвитку країни.
Активна участь у МЕВ.
Розвинений національний ринок капіталів.
Ліберальне валютне і податкове законодавство.
Вигідне географічне розташування.
Відносна політична стабільність.
Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.
Ядром світового ринку капіталів є Євроринок—це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження).
Обсяг позичкових капіталів Євроринку складає 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складає 10трл $.
Функції світового ринку позичкових капіталів:
Акумуляція капіталу.
Перерозподіл капіталу.
Стабільність світового господарства.
Забезпечення прибутку від кредитних операцій.
3. Міжнародний кредит, класифікація і його роль у світовій економіці.
Міжнародний кредит—це позика в грошовій або товарній формі, яку надає кредитор однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення і платності.
Класифікація кредитів різноманітна:
1.За призначенням:
а)комерційні кредити—це кредити, що надаються для закупівлі певних товарів або оплати необхідних послуг.
б)фінансові кредити—це кредити, які можуть використовуватися позичальниками на довільні цілі(інвестиції, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію.)
2.За джерелами кредитування:
а)внутрішні—це кредити, які надаються суб’єктами однієї країни один одному для здійснення ЗЕД.
б)зовнішні—це кредити іноземних позичальників національним суб’єктам для здійснення ЗЕД.
3.Суб”єктами кредитування:
а) приватні кредити—це кредити приватних фізичних та юридичних осіб.
б)державні кредити—це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.
в)кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
г)змішані кредити—це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами.
4.За формою надання:
а)товарні кредити—це переважно комерційні кредити, для закупівлі певних видів товарів чи послуг.
б)валютні кредити—це грошові фінансові кредити.
5.За формою забезпечення:
а)забезпечений кредит—це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, цінними паперами, як заставою.
б)бланковий кредит—це міжнародний кредит, який надається під зобов’язання боржника сплатити його і під соло-вексель з одним підписом позичальника.
6.За терміном дії:
а)короткострокові кредити – до 1 року.
б)середньострокові кредити – від 1-5 років.
в)довгострокові кредити – зверх 5-7 років.
У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.
4.Суть іноземних інвестицій, види та форми.
Міжнародні інвестиції-це довгострокове вкладення міжнародного капіталу в економіку країни у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.
Взалежності від ступеню реального здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств інвестиції мають дві форми:
1)Прямі закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід. Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах не менше 10% ).
2)Портфельні закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.
Інвестування має велике значення для обох країн: експортери капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни, або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій національних інтересах.
В останні роки екс-соціалістичні країни стали заохочувати прямі іноземні інвестиції, бо саме вони суттєво впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин, становлять реальний шлях використання та впровадження сучасної техніки та методів управління.
Види інвестицій:
1)Реальні інвестиції-це вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва та предмети споживання.
2)Фінансові інвестиції-це вкладення капіталу у цінні папери, а також вміщення капіталу в банки.
3)Інтелектуальні інвестиції-це інвестиції, що передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку та перепідготовку персоналу.
5.Міграція капіталу
Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни. Так це практично сьогодні ніхто і не намагається робити. Адже торгівля між країнами, економічне співробітництво, міжнародний поділ праці несуть у собі відчутні взаємні вигоди. Поступово складається світова економіка.
У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн… Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.
Вивіз капіталу здійснюється в першу чергу в економічно слабко розвинуті країни, тому що в результаті недостачі власних капіталів, низьких цін на землю і сировину, низького рівня заробітної плати робітників норма прибутку там значно вище, ніж у країнах розвитого капіталізму.
Щодо економіки України, то однією з найважливіших для України проблем на даному етапі розвитку є пошук джерел фінансування реструктуризації національної економіки. Тому питання залучення іноземних інвестицій стає дуже важливим.
Досягнуте останнім часом зростання у промисловому секторі безумовно
підвищить інтерес іноземних інвесторів до українського виробництва як об’єкта для капіталовкладень. Та поки що капіталовкладення в основні фонди на підприємствах перебувають на досить низькому рівні, причому відносний обсяг цих вкладень постійно знижується
В цілому українська промисловість має невисокий рівень відновлення основних фондів, що не створює необхідної бази для підвищення конкурентоспроможності. Ситуація на українських підприємствах сприяє приходу тимчасових іноземних інвесторів, для зацікавлених у серйозних вкладеннях у розвиток виробництва, і створює труднощі для інвесторів стратегічних.
За останній рік частка інвестицій в промисловість у загальному обсягу прямих інвестицій в економіку збільшилась на 0,5%. При цьому зріс інтерес до вкладень у промисловість. Іншою ознакою сучасної структури іноземних інвестицій в промисловість України є те, що далеко не всі підприємства з іноземними інвестиціями на сьогодні здійснюють виробництво. Так, із 1986 підприємства з іноземними інвестиціями в промисловості тільки 1126, або 57% їх загальної кількості, випускають продукцію. Для іноземних інвесторів у такій ситуації природним було б проведення процедури банкротства і вивезення хоча б частки інвестованого майна та коштів. Те, що іноземні інвестори не продають активів, говорить про їх довіру до реформ в Україні та сподівання на порівняно швидке піднесення вітчизняної економіки.
Успіх ринкових перетворень в Україні значною мірою залежить від дієвості державного контролю за функціонуванням окремих суб’єктів ринку. Застосування державного регулювання вважається виправдним у тому разі, коли певний товар чи послуга створюється єдиним виробником за умови, що конкуренція між аналогічними підприємствами з об’єктивних причин неможлива, а зростання обсягу виробництва супроводжується зменшенням питомих витрат. Класичним прикладом є природні монополії, а саме: компанії, фірми, що займаються енерго-, газо-, водопостачанням, зв’язок місцевого користування тощо.
За роки реформ через брак інвестиційних ресурсів ситуація у цих сферах значно ускладнилась. Так, за 1990 – 1998 рр. інвестиції в основний капітал електроенергетики та газової промисловості, залізничного транспорту скоротилась
приблизно вдвічі, а нафтової індустрії – втричі. На фоні цих явищ загальне спрацювання основних фондів на залізницях в окремих випадках досягла 80 – 90%, 15 – 17 % колій непридатні для подальшого використання; вийшли з ладу 18 % ліній електропередавання.
Значне скорочення капіталовкладень стало також однією з причин спаду виробництва практично в усіх сферах діяльності природних монополій. Вихід із зазначеної ситуації вбачається в активізації всіх видів інвестиційних ресурсів. Інвестиційне забезпечення об’єктів інфраструктури тісно пов’язане з їхнім роздержавленням. Останнє розглядається як один із напрямів підвищення інвестиційної привабливості суб’єктів природних монополій України. Нині переважна більшість компаній – природних монополій перетворена на акціонерні товариства, 100 % акцій яких належать державі. Залучення до них приватної ініціативи можливо шляхом зміни суб’єкта управління державними корпоративними правами. Ця модель передбачає передавання всіх 100 % акцій на конкурсній основі на певний проміжок часу в довірче управління іншим суб’єктам ринку. Приватизація частини активів компанії відкриває можливості для злиття розрізнених коштів і капіталів в один спільний капітал. Його власний капітал спочатку утворюється за рахунок коштів, отриманих від продажу акцій, а далі може зростати шляхом капіталізації прибутку та додаткової емісії акцій чи облігацій. Об’єктивна необхідність роздержавлення через продаж частини активів природних монополістичних структур у приватну власність зумовлена також деякими іншими регламентуючими факторами
Оцінюючи різні методи приватизації, як переважаючі, слід відзначити спосіб продажу акцій за конкурсом інвестиційних проектів, або на комерційному конкурсі. Дуже важливо мати належний контроль за дотриманням умов аукціону в післяприватизаційний період, бо конкурс проектів перетворюється на “конкурс обіцянок”, які щедро роздаються учасниками торгів.
Таким чином, трансформація відносин власності шляхом залучення приватного капіталу та приватної ініціативи могла б стати дієвішим чинником подальшої активізації інвестиційної діяльності в об’єктах природних монополій, а відтак і в інших галузях вітчизняної економіки.
–PAGE_BREAK–6. Висновок
Капітал – один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами – фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.
Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось накопичений.
Накопичення капіталу — використання прибавочної вартості в вигляді капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.
Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому його розумінні.
Суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.
В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб’єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності.
Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).
Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.
В процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.
З особливістю кругообороту індивідуальних капіталів пов’язана необхідність кредиту.
Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє економії витрат звертання. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, бо виходить що, частина готівки виявляється непотрібною;
б) прискорення обертання коштів, багаторазового використання вільних коштів;
в) скорочення резервних фондів.
Основними принципами кредиту є поверненість, строковість і платність.
В умовах ринкової економіки кредит виконує наступні функції:
а) акумуляція тимчасово вільних коштів;
б) перерозподіл коштів на умовах їхній наступного повернення;
в) створення кредитних знарядь звертання (банкнот і казначейські квитки) і кредитних операцій;
г) регулювання обсягу сукупного грошового обігу.
Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни.
У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн… Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.
Зовнішньоекономічні зв’язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал.
. Найбільш розповсюджена форма застосування капіталу, що вивозиться — прямі інвестиції (капіталовкладення), портфельні інвестиції.
Світовий ринок — це сукупність національних ринків окремих країн, зв’язаних один з одним торгово-економічними відносинами.
Ступінь розвитку світового ринку характеризує рівень інтернаціоналізації суспільного виробництва.
Отже, перспективи розвитку Світового ринку зв’язані зі створенням умов, що сприяють зміцненню мирного співіснування держав з різним суспільно-політичним ладом, використанням усіма країнами переваг взаємовигідного міжнародного поділу праці.
А якщо повернутися до економіки України, то перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.
Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.
Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають ось у чому:
Проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу.
Створення механізму координації діяльності між економічними відомствами, що мають відношення до нагромадження та інвестування капіталу.
На рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має бути розроблена Комплексна програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій.
Створення банку реконструкції та розвитку України.
Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:
а) інвестиційних компаній;
б) ощадних установ;
в) взаємних фондів.
Разом з тим при використання світового досвіду нагромадження капіталу для цього подальшого інвестування необхідно максимально враховувати умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка б працювала на користь подальшого розвитку держави.
Література:
— І.М.Школа, В.М.Козменко “Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст. 65-80
— В.В.Козик, Л.А.Панкова “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995
— А.А.Мазаракі, Є.М.Воронова “Міжнародні валютно-фінансові та валютно-кредитні відносини” Конспект лекцій Київ 1995
— А.І.Кредісов “ Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст 85-99, 382-396.
— А. Гальчинський “ Теорія грошей” Київ 1998