Причини депресії
Як всі ми знаємо із власного життєвогодосвіду, у людей у стані депресії часто бувають похмурі думки. Вони бачать миркрізь темні окуляри. Людей з важкою формою депресії — тих, хто почуває себенікчемними, упадає в апатію, втрачає інтерес до друзів і родини, не моженормально спати або є,- негативне мислення приводить до саморуйнування.Надмірно песимістичний погляд на мир веде до перебільшення всього поганого, щоз ними відбувається, і зменшенню всього гарного.
Молода жінка в депресії говорить: «Я всероблю не так, ні на що не годжуся. Я не можу домогтися успіху в роботі, тому щопогоджу в сумнівах».
Перекручування або реалізм?
Чи всі страждаючою депресією люди настроєнізанадто негативно? Щоб довідатися це, Лорен Еллою й Лин Абрамсон провелипорівняльний аналіз поводження студентів, що випробовують легку депресію, істудентів у нормальному стані. Дослідники просили студентів дослідити, чизв’язане натискання кнопки з наступним спалахом світла. На диво дослідників,випробувані, що перебувають у стані депресії, досить точно оцінювали, у якомуступені вони могли контролювати що відбувається. Невірні, перекручені оцінкивисловлювали студенти, що не страждають депресією,- вони явно перебільшувалиграниці своїх можливостей контролювати ситуацію.
Цей дивний феномен депресивного реалізмудосить часто виявляється при спробах людей оцінити ступінь самоконтролю й своїхнавичок. Шеллі Тейлор приводить таке порівняння:
«Люди в нормальному стані перебільшують своюкомпетентність і привабливість для навколишніх; страждаючою депресією — неперебільшують. Люди в нормальному стані згадують своє минуле в рожевому світлі;страждаючою депресією (за винятком тих, хто переживає дуже сильну депресію)більше справедливі в оцінці своїх минулих успіхів і невдач. Люди в нормальномустані описують себе в основному позитивно; страждаючою депресією описують ісвої позитивні, і свої негативні якості. Люди в нормальному стані приписуютьсобі заслуги у випадку успіху й, як правило, заперечують свою відповідальністьпри невдачі. Страждаючою депресією приймають на себе відповідальність і зауспіхи, і за провали. Люди в нормальному стані перебільшують ступінь свого контролюнад діями навколо; страждаючою депресією менше піддаються подібного родуілюзіям. Люди в нормальному стані беззастережно вірять у те, що майбутнєпіднесе багато гарного й мало поганого. Страждаючою депресією більшереалістичні в сприйнятті майбутнього. Фактично в кожному разі там, де люди внормальному стані демонструють надмірну самоповагу, ілюзію контролю й далекевід реальності бачення майбутнього, люди в депресії не виявляють подібнихпристрастей. Виявляється, депресія робить людей не тільки сумніше, але ймудріше».
В основі мислення людей у стані депресіїлежить приписування собі відповідальності за все з ними що відбувається.Давайте подивимося: якщо ви провалилися на іспиті й обвинувачуєте в цьому себе,то можете дійти висновку, що ви дурні або ледачі, і впасти в депресію. А якщови приписуєте невдачу несправедливому відношенню або якимсь іншим обставинам,вам непідвласним, те, швидше за все, ви просто розлютитеся. У більш ніж 100дослідженнях, у яких брало участь 15 000 випробуваних, що страждають депресієюминулого більш, ніж не страждаючі, схильні демонструвати негативний стильпояснення. Вони з більшою легкістю приписували невдачу причинам стійким («Цебуде тривати вічно»), глобальним («Це ушкодить усьому, що я роблю») івнутрішнім («Я сам у всім винуватий»). Результатом подібного песимістичного,надмірно узагальненого, що само обвинувачує мислення є, за словами Абрамсон іїї колег (1989), що гнітить почуття безнадійності.
Негативне мислення: причина або наслідокдепресії?
У людей, схильних до міркувань, напевно,виникне питання: що первинно, а що вдруге? Депресивний настрій є причиноюнегативного мислення або негативне мислення викликає депресію?
Депресивний настрій є причиною негативногомислення
Без сумніву, наш настрій накладає певний відбитокна мислення. Почуваючи себе щасливими, ми, як правило, бачимо й згадуємо тількигарне. Але як тільки наш настрій стає похмурим, так думки починають іти поіншому шляху. Рожеві окуляри ховаються до кращих часів, а на світло витягаютьчорні. Тепер похмурий настрій підкидає нам спогаду про малоприємні події.Здається, що взаємини з навколишніми зіпсувалися, подання про самому себепомітно погіршилося, надії на майбутнє зблякли, а чужі вчинки огидні. Зпосиленням депресії спогаду й очікування стають усе більше й більше тяжкими;коли депресія відступає, усе знову офарблюється в більше світлі тони. Так,люди, що страждають депресією в даний момент, згадують, як батьки відкидали йкарали їх, у той час як люди, що страждали депресією в минулому, згадують батьківтак само по-доброму, як і ті, хто ніколи не переживав депресії.
Едвард Хірт і його колеги, провівшидослідження серед фанатів баскетбольної команди університету штату Індіана,продемонстрували, як поганий настрій, викликаний поразкою, може породити доситьпохмурі думки. Вони просили вболівальників — і ті, хто перебував у депресії ізприводу програшу своєї команди, і тих, хто радів із приводу перемоги — спрогнозувати результати майбутніх ігор команди й своє власне поводження. Післяпоразки команди люди більш похмуро оцінювали не тільки її майбутнє, але й своївласні майбутні успіхи, наприклад, при грі в дартс, розгадуванні анаграм інавіть в особистому житті. Коли справи йдуть не так, як нам хотілося б, можездатися, що вони завжди будуть іти не так.
Пригноблений настрій впливає й наповодження. Замкнута, похмура, незадоволена людина не викликає радісних ітеплих почуттів у навколишніх. Стефен Стрек і Джеймс Коїн виявили, щостраждаючою депресією близькі до істини, думаючи, що інші не схвалюють їхньогоповодження. Їхній песимізм і поганий настрій викликають соціальне відкидання.Депресивне поводження може також викликати відповідну депресію. Студентиколеджу, що жили в одній кімнаті з людиною, що страждає депресією, теж починалипочувати себе трохи подавленими. Для людей, що страждають депресією,збільшується ризик розлучення, звільнення з роботи або того, що їх будутьуникати навколишні. У такому стані люди можуть спеціально вишукувати людей, щоозиваються про їх незичливо, тим самим підтверджуючи й ще більше підсилюючиневисоку думку пр самих себе.
Негативне мислення є причиною депресивногонастрою
Багато з людей відчувають себе подавленимипід час важких стресів: після втрати роботи, розлучення або розриву тривалогозв’язку, постраждавши від фізичної травми — тобто завжди, коли валить їхнєрозуміння того, хто вони такі й у чому зміст їхнього життя. Такі смутніміркування можуть бути адаптивними: прозріння, що відбулося під час депресивноїбездіяльності, може пізніше породити кращі стратегії для взаємодії з миром. Алелюди, схильні до депресії, у відповідь на безрадісні події, як правило,надмірно зосереджуються на собі й винять себе у всім. Їхня самооцінка скакаєтуди-сюди — нагору за підтримкою й долілиць при погрозі.
Чому деякі люди легко впадають у депресіюпри найменшому стресі? Згідно з недавно отриманими даними, у формуваннядепресивних реакцій вносить свій внесок негативний стиль пояснення. Колин Саксі Дафна Бугенталь попросили декількох молодих жінок познайомитися з невідомимним колись людиною, що іноді поводився холодно й недружелюбно, створюючи тимсамим скрутну для спілкування обстановку. На відміну від оптимістичнонастроєних жінок, ті, кому був властивий песимістичний стиль пояснення, хтозвичайно приписував неприємні події стійким, глобальним і внутрішнім причинам,реагували на соціальну невдачу депресією. Більше того, пізніше вони поводилисябільш вороже з наступної зустрінутим ними людиною. Їхнє негативне мислення велодо негативної відповідної реакції, що, у свою чергу, вело до негативногоповодження.
Дослідження дітей, підлітків і дорослих позастінами лабораторії підтверджують, що ті, кому властивий негативний стильпояснень, більше схильні випробовувати депресію, коли в них трапляютьсянеприємності. «Готовий рецепт для важкої депресії — уже наявний песимізм, щозштовхнувся з невдачею», — зауважує Мартін Селигман. Більше того, пацієнти, щовийшли після сеансу психотерапії зі стану депресії, але не пояснення, щовідмовилися від негативного стилю, мають тенденцію вертатися в «вихідний стан»,коли знову відбуваються неприємні події. Ті ж, хто звичайно прибігає дооптимістичного стилю пояснення, приходять у себе, як правило, дуже швидко.
Дослідник Питер Левінсон зі своїми колегамизвів всі ці фактори до логічно несуперечливого подання депресії з поглядупсихології. На їхню думку, негативний Я-Образ, атрибуції й очікування людини встані депресії є істотною ланкою в тім порочному колі, рух по якомузапускається негативними переживаннями — невдачею в навчанні або роботі,сімейним конфліктом або соціальним відторгненням. У людей, уразливих длядепресій, стреси приводять до нового витка смутних міркувань, до замкнутості насобі, до самозвинувачень. Подібного роду міркування породжують подавленийнастрій, що круто змінює думки й дії, які, у свою чергу, посилюють негативніпереживання, самозвинувачення й подавлений настрій. Експерименти показують, щонастрій людей зі слабко вираженою депресією різко піднімається, коли видане їмзавдання перемикає увага на щось зовнішнє. Таким чином, депресія — це одночасной причина, і наслідок негативних міркувань.
Мартін Селігман уважає, що зосередженість насобі й самозвинувачення допомагають пояснити порівнянне з епідемією кількістьвипадків депресії в сучасному західному світі. У Північній Америці, наприклад,молоді люди пережили в три рази більше депресій, чим їхньої бабусі й дідусі,незважаючи на те, що в старшого покоління причин прийти в подібний стан булонабагато більше. Селігман думає, що знецінювання ролі релігії й родини плюсріст індивідуалізму породжують безнадійність і самозвинувачення, коли справийдуть погано. Невдача в навчанні, кар’єрі або шлюбі приводить до розпачу, колими залишаємося з нею один на один і нам не на що й не на кого обпертися. Якщо,як проголошує реклама, опублікована в журналі «для крутих чоловіків» Fortune,ти можеш «зробити це сам» «своєю напористістю, своєю зухвалістю, своєюенергією, своїм честолюбством», то чия ж провина, якщо ти цього не зробив? Укультурах, відмінних від західної, де більше тісні взаємини й співробітництво єнормою, важка форма депресії не настільки поширена й менш пов’язана з відчуттямпровини й самозвинуваченнями із приводу пережитої невдачі. У Японії, наприклад,люди в депресії замість цього звичайно говорять, що вони почувають сором, томущо підвели свою родину або співробітників.
Проникнення в суть стилю мислення, щосупроводжують депресії, спонукало соціальних психологів вивчати схеми мислення,властивим людям, яких мучать інші проблеми. Як сприймають себе ті, хто страждаєвід самітності, боязкості або жорстокості навколишніх? Наскільки добре вонипам’ятають свої успіхи й невдачі? Чому вони приписують свої зльоти й падіння?На чому зосереджено їхня увага: на самих собі або на інших?
Соціальне пізнання й самотність
Якщо вважати, що серед психологічних розладівдепресія — це «звичайна застуда», то самотність — це «головний біль». Самотність,постійне або тимчасове,- це хворобливе усвідомлення того, що наші соціальнівзаємини не настільки великі й значні, як нам хотілося б. Джені де Джонг-Гірвельдпровела дослідження серед дорослого населення Голландії й з’ясувала, що люди,не одружені й не мають прихильності, більше схильні почувати себе самотніми. Ценавело неї на думку про те, що сучасний упор на індивідуалізм і знецінюванняшлюбу й сімейного життя може «провокувати самотність» (а також депресію).Мобільність, пов’язана з роботою, також відповідальна за те, що слабшаютьсімейні й соціальні зв’язки й росте почуття самітності.
Але бути самотнім і залишатися наодинці ізсобою — не те саме. Можна почувати себе самотньо, перебуваючи у великій івеселій компанії. І можна залишитися одному — як я зараз, коли пишу ці рядки всамоті окремого кабінету Британського університету за п’ять тисяч миль відбудинку,- і не почувати себе самотньо. Бути самотнім — значить почувати, що тивиключений із групи, що тебе не люблять навколишні, що тобі не з ким поділитисясвоїми особистими переживаннями, що ти — чужий серед своїх.
Подібно людям, що страждають від депресії,хронічно самотні люди, очевидно, залучені в таке ж порочне коло деструктивнихкогніцій і соціального поводження. Їхній стиль пояснення нагадує негативнийстиль пояснення людей у подавленому настрої: вони обвинувачують себе в поганихвзаєминах з навколишніми й уважають, що багато речей перебувають за межамиїхнього контролю. Більше того, вони й інших сприймають негативним образом.Спілкуючись із незнайомцем тієї ж підлоги або із сусідом по кімнаті, студенти,що почувають себе самотніми, швидше за все, сприймуть його негативно.
Такий негативний погляд на речі може одночасной відбивати переживання самотньої людини, і накладати на них певний відбиток.Упевненість у своїй соціальній нікчемності й песимізм заважають самотнім людямдіяти так, щоб не почувати себе настільки самотніми. Самотні люди частозазнають труднощів, коли їм потрібно представитися, зателефонувати або взятиучасть у груповій діяльності. Вони звичайно надто соромливі й мають низькусамооцінку. Розмовляючи з незнайомою людиною, вони більше розповідають про себей проявляють менше інтересу до співрозмовника, чим люди, що не страждають відсамітності. Після таких розмов нові знайомі часто залишаються невтішної думкипро самотніх людей.
Соціальне пізнання й тривога
Якщо потрібно пройти співбесіду приприйманні на роботу, що дуже хочеться одержати; призначити комусь першепобачення; переступити поріг кімнати, де повно незнайомих людей; виступитиперед серйозною аудиторією,- то нервувати буде практично кожний з нас. Деякілюди, особливо соромливі або легко бентежаться, почувають тривогу майже вбудь-якій ситуації, де можуть почати оцінювати їх самих і їхнє поводження. Длятаких людей тривожний стан — скоріше постійна риса характеру, чим тимчасовийстан.
Що змушує нас почувати занепокоєння всоціальних ситуаціях? Чому деякі люди перебувають у лещатах власної боязкості?Баррі Ляпанці й Марко Лірі відповідають на ці питання за допомогою теоріїсамопрезентації. Теорія самопрезентації припускає, що ми прагнемо подати себетак, щоб зробити гарне враження. Підтекст соціальної тривоги простий: мипочуваємо тривогу, коли хочемо зробити враження на інших, але сумніваємося усвоїх здатностях зробити це. Такий простий принцип допомагає пояснитирезультати, отримані в різноманітних дослідженнях; кожний з них може містити всобі правду про ваш власний досвід. Ми найбільш тривожні:
— коли спілкуємося із впливовими особами звисоким статусом — людьми, чия думка має для нас особливе значення;
— коли нас хтось оцінює — наприклад, коли мивперше зустрічаємося з родителями своєї нареченої;
— коли ми випробовуємо зніяковілість (як цечасто трапляється із соромливими людьми) і наша увага зосереджена на собі й натім, із чим ми зіштовхуємося;
— коли взаємодія зосереджена на чомусьважливому для нашого Я-Образа — наприклад, коли професор коледжу викладає ідеїна зборах, де присутні його колеги;
— коли ми перебуваємо в нових абонеструктурованих ситуаціях — таких, як перший шкільний бал або перший офіційнийобід, і не знаємо, як поводитися.
По своїй природі у всіх подібних ситуаціяхми схильні бути завбачливо обережними: менше розмовляти; уникати тим, якіможуть виявити нашу непоінформованість; контролювати себе; не бутисамовпевненими, якнайчастіше погоджуватися й посміхатися.
Сором’язливість — це форма соціальноїтривоги. Її відмінна риса — постійне занепокоєння про те, що подумають інші. Навідміну від людей упевнених у собі, соромливі люди (серед яких багатопідлітків) бачать випадкові події як якимсь образом пов’язані із собою. Вонинадто персоналізують ситуації — тенденція, що демонструє тривожність і, увиняткових випадках, параною. Такі люди часто вважають, що інтерв’юернастроєний незичливо й зовсім не цікавиться ними. Вони також перебільшуютьступінь уваги до своєї персони з боку навколишніх і прагнення оцінювати їх.Якщо соромливі люди погано причесані або в них на особі є якась пляма або шрам,вони думають, що всі навколишні зауважують це й судять.
Щоб знизити соціальну тривожність, деякілюди прибігають до алкоголю. Алкоголь дійсно знижує тривогу, тому що зменшуєступінь самосвідомості. Таким чином, люди, постійно себе що усвідомлюють,особливо схильні до вживання алкоголю після невдачі. Якщо вони стаютьалкоголіками, то більш, ніж люди з низькою самосвідомістю, схильні до рецидивупісля курсу лікування.
Такі різні симптоми, як тривожність іалкогольна залежність, можуть виконувати ту саму функцію балансу. Уважаючи себестурбованим, соромливим, депресивним або нетверезим, можна знайти виправданняневдачі. За барикадою симптомів людське его перебуває в безпеці. «Чому я незустрічаюся з жінками? Тому, що я чоловік соромливий і людям нелегкодовідатися, який я насправді». Симптом — несвідомий стратегічний виверт дляпояснення негативних результатів.
Що, якби ми усунули потребу в такомувиверті, забезпечивши людей зручним альтернативним поясненням їхньоїтривожності — і, отже, можливої невдачі? Перестала би соромлива людина бутисоромливим? Так! Саме до такої відповіді прийшли Сьюзан Бродт і Филип Зімбардо,коли попросили соромливих і несоромливих жінок поговорити із привабливимчоловіком. Жінки очікували розмови в маленької кімнаті, де було дуже галасливо.Деяким з них (але не всім) було сказано, що шум звичайно викликає прискоренесерцебиття й це варто розглядати як звичайний симптом тривоги. Коли ці жінкипізніше розмовляли із чоловіком, вони могли приписати прискорене серцебиття йбудь-які утруднення, що виникли під час бесіди, впливу шуму, а не своєїсором’язливості або нездатності до спілкування.
У порівнянні з іншими жінками, ті, кому булодано таке готове пояснення ознак, що з’явилися в них, хвилювання, проявлялименшу сором’язливість — вільно підтримували розмова й задавали чоловікові різніпитання. По суті, цей чоловік не мав ніяких підстав назвати їх соромливими.
Соціально-психологічні підходи до лікування
Отже, ми розглянули моделі соціальногомислення, які пов’язані з різними життєвими проблемами — від глибокої депресіїдо повсякденної сором’язливості. Чи може людина позбутися від незручної схемимислення? Якоїсь відособленої соціально-психологічної терапії не існує. Терапіямістить у собі різні соціальні взаємодії, і в цей час соціальні психологидумають про те, як об’єднати принципи соціальної психології із уже, щозастосовуються методами, лікування.
До внутрішніх змін через зовнішнє поводження
Ролі, які ми виконуємо, слова, які миговоримо, рішення, які ми приймаємо, учинки, які ми робимо, впливають на те, щов результаті ми із себе представляємо.
Відповідно до принципу «установки випливаютьза поводженням» деякі психотерапевтичні методики в якості «лікування»рекомендують дії. Психотерапевти — намагаються сформувати поведінку, тому щовважають, що внутрішні диспозиції змінюються відразу ж після того, як змінитьсяповедінка. Тренування впевненості в собі включає використання прийому «ноги удверях». Індивід спочатку відіграє роль упевненого в собі людини (що оточують усилу своїх можливостей підтримують його в цьому починанні), а потім поступовостає насправді більше впевненим у собі. Раціонально-емоційна терапія припускає,що ми самі генеруємо свої емоції; клієнти одержують «домашнє завдання» говоритий діяти по-новому, і це породжує нові емоції. Киньте собі виклик, говорять їм,перестаньте повторювати собі, що ви непривабливі. У групах самодопомогиучасників непомітно підштовхують до того, щоб вони почали поводитися по-новому:по-новому гніватися, плакати, виявляти самоповагу, виражати позитивні почуття.
Дослідження підтверджують, що те, що миговоримо про себе, може вплинути на те, що ми почуваємо. В одному зекспериментів студентів попросили написати твір, у якому б вони вихваляли самихсебе. Пізніше, оцінюючи себе на прохання іншого експериментатора, ці студентидемонстрували більше високу самооцінку, чим ті, які писали твору на іншу тему. ЕдвардДжонс і його співробітники, у свою чергу, просили студентів представитисяінтерв’юерові, або звеличуючись, або принижуючи себе. І знову виступ на публіці- неважливо яке, що само піднімає або само принижує — пізніше відбилося наїхніх відповідях у тесті на самооцінку. Говоримо — значить віримо, навіть колиговоримо про себе. З особливою очевидністю це підтвердилося в тих випадках,коли студентів непомітно підштовхували до прийняття на себе відповідальності зате, як вони підносять себе навколишньої. Терапевтичне лікування найбільшерезультативно за умови, коли його приписанням випливають точно й без примуса.
Розірвати порочне коло
Якщо депресія, самотність і соціальнатривожність разом формують порочний крутий негативних переживань, думок ідеструктивного поводження, необхідно в якійсь крапці розірвати це коло: змінитиоточення, навчити людини більше конструктивному поводженню або змінити спосібйого мислення. І це дійсно можливо. Кілька психотерапевтичних методівдопомагають людям вийти з порочного кола депресії.
Тренування соціальних навичок
Депресія, самотність і сором’язливість — цене тільки наша особиста проблема. Навіть короткочасне спілкування з людиною, щопереживає депресію, може дратувати й гнітити. Самотні й соромливі люди праві усвоїх побоюваннях: з ними дійсно складно спілкуватися. У таких випадках дужекорисне тренування соціальних навичок. Якщо після спостереження за новимисхемами поводження людина почне застосовувати їх на практиці, це може допомогтийому зростити в собі впевненість у тім, що й в інших ситуаціях він будеповодитися більш ефективно.
У людини, що починає одержувати задоволеннявід переваг свого більше «митецького» поводження, розвивається більше позитивнесамо сприйняття. Френсис Хеммерлі й Роберт Монтгомері продемонстрували це векспериментах, учасниками яких були надзвичайно соромливі, нервові студентиколеджу. Той, хто недосвідчений і боязкий у відносинах із протилежною підлогою,можливо, говорить самому собі: «Я рідко ходжу на побачення, тому я не підходжудля спілкування; отже, мені й не варто намагатися когось запрошувати». Щобзмінити таку послідовність негативних висновків, Хеммерлі й Монтгомері утягувалистудентів у приємні взаємини із протилежною підлогою.
В іншому експерименті чоловіка, що працюютьу коледжі, заповнювали анкети для виміру рівня їхньої соціальної тривожності, апотім двічі в різні дні приходили в лабораторію. Щораз вони дуже мило розмовлялиіз шістьма молодими жінками, по 12 хвилин з кожної. Чоловіка думали, що жінкитакож є випробуваними. У дійсності ж жінок запросили для того, щоб вони взялиучасть в природній і дружній розмові із чоловіками.
Результат такого спілкування, що тривало вцілому два з половиною години, був вражаючим. От як про це згодом писав один звипробуваних: «Я ніколи не зустрічав так багато жінок, з якими міг би так добрепоговорити. Після розмови з ними я відчув таку впевненість у собі, що переставнервувати, як це завжди бувало раніше». Такий коментар підтверджувавсяспостережуваними пізніше змінами в поводженні чоловіків. На відміну відчоловіків контрольної групи, у тих, хто брав участь у бесідах, при повторнихтестуваннях (через тиждень і через півроку) рівень тривожності, пов’язаної зжінками, був значно нижче. Виявившись наодинці із привабливою незнайомкою, вонимогли вже більш вільно почати розмову. І поза стінами лабораторії вониповодилися також більш невимушено, час від часу призначаючи побачення жінкам,що сподобалися.
Хеммерлі й Монтгомері відзначають, що все цевідбулося без проведення яких-небудь консультацій, і цілком можливо, що всі такдобре вийшло саме тому, що взагалі не видавалося ніяких рекомендацій.Домагаючись успіху самостійно, учасники експерименту починали сприймати себесоціально компетентними. Коли сім місяців через дослідники провели опитуванняколишніх випробуваних, до цього часу чоловіка, як видно, у такому ступенінасолодилися своїми соціальними успіхами, що вже приписували успіх винятковособі. «Ніщо так не сприяє успіху, як успіх, — пише Хеммерлі, — якщо не присутнізовнішні фактори, які пацієнт може використовувати як пояснення цього успіху!»
Психотерапія шляхом зміни стилю пояснення
Розірвати порочне коло депресії, самітностій сором’язливості можна шляхом тренування соціальних навичок, шляхом придбанняпозитивного досвіду, що змінює само сприйняття, і шляхом зміни схеминегативного мислення. Є люди, які, здавалося б, мають всі необхідні соціальнінавички, але досвід спілкування з надмірно критичними друзями й родичамипереконує їх у зворотному. Таким людям, можливо, досить допомогти змінитинегативна думка про себе й своє майбутнє на протилежне. У ряді методівкогнітивної психотерапії коштує психотерапія шляхом зміни стилю пояснення,запропонована соціальними психологами.
Одна з таких програм навчала студентівколеджу, що страждають від депресії, змінювати свої типові атрибуції. Мері АннЛейден спочатку пояснила їм, які переваги атрибуції, властивій людині, непідданому депресії (який приписує самому собі заслугу всіх своїх успіхів ізаперечливу свою відповідальність, якщо справи йдуть погано). Давши студентаммасу різноманітних завдань, вона допомогла їм побачити, яким образом вонизвичайно інтерпретують успіх і невдачу. Потім наступив час проведенняпсихотерапії: кожному учасникові експерименту Лейден дала завдання вестищоденник, у який потрібно було щодня записувати пережиті успіхи й провали,відзначаючи при цьому, яка частка власної заслуги в успіху і які зовнішніпричини невдач. Після місяця подібного тренування учасники повторно тестувалисяі їхні результати зрівняли з контрольною групою, що не проходила курспсихотерапії. Виявилося, що самооцінка тих, хто вів щоденник, підвищилася, астиль атрибуції став більше позитивним. Ніж більше вдосконалювався їхній стильпояснення, тим більше відступала депресія. Змінивши атрибуції, вони змінили йсвої емоції.
Підкреслюючи, що поводження, що змінилося, імоделі мислення можна вдосконалювати ще й ще, разом з тим варто нагадати, щовсьому є межу. Тренування соціальних навичок і позитивне мислення не можутьперетворити нас у незмінних переможців, яких усі люблять і якими всезахоплюються. До того ж тимчасова депресія, самотність і сором’язливість — цілком доречні реакції на дійсно сумні події. Тільки в тому випадку, коли ціпочуття присутні постійно й без видимої причини, на них варто звернути увагу йпостаратися змінити деструктивне мислення й поводження.
Література
1.Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. – М., 1999
2.Леви В. Везет же людям… М.,1988
3.Оржеховська В.М. Крок до себе. – К., 1995
4.Скотт Дж.Г. Сила розуму. – К., 2001
5.Томан І. Як удосконалювати самого себе. – К., 2004
6.Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. — К., 2000