План
Вступ
1. Поняття,ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави
2. Суверенітетдержави, його співвідношення з суверенітетом народу, нації
3. Історичнітипи держав, їх загальна характеристика
4. Функціїдержави. Основні функції Української держави
5. Сутністьправової держави (Б. Кістяківський)
Висновок
Література
Вступ
Останнім часомвсе більше людей в нашій країні почали звертати увагу на політичний станУкраїни. Приводом цьому послужила подія, яка не так давно сколихнула життя всіхукраїнців. Мова йде про «помаранчеву революцію», яка змусила багатьохбільш уважно ставитись до державних справ. Люди відчули, що вони можутьвпливати на процеси, які відбуваються в Україні. Термін «держава»почав частіше вживатися у нашому мовленні. Кожен розуміє його по своєму, а якйого трактує правова наука?
У загальнихрисах, держава – це особлива форма організації суспільства, яка за допомогоюспеціального апарату управління захищає інтереси населення певної території,регулює відносини між членами суспільства, зокрема за допомогою примусу.[5, 9]
Але щоб зрозумітисаму суть держави, її призначення, цього визначення не достатньо. У ційкурсовій роботі розкриваються причини виникнення держави, її функції, ознаки.Окремий розділ присвячено суверенітету, як одній з основних характеристикдержави. Також тут розкрито і подано характеристику типів державних утворень тапричини їх змін.
1.Поняття, ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави
Протягомтривалого історичного періоду не було наукового визначення цього поняття і йогозміст часто мінявся. Наприклад, французький король Людовік XIV ототожнювавдержаву із своєю верховною владою і говорив, що «держава — це я». Вінмав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владуодного монарха з державою не можна. В колишньому СРСР вживався термін (лозунг):«Держава — це ми». Державу ототожнювали з усім народом. Хоча народ ігромадяни дуже тісно пов’язані з державою, але ототожнювати їх неправильно.В.І.Ленін ототожнював державу з машиною для придушення одного класу іншим. Дляпевних історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існуютьавторитарні або диктаторські режими. В даних порівняннях виражається сутьдержави, а не її поняття і визначення.
У спеціальнійлітературі розробляється чимало визначень поняття держави, котрі відбиваютьтакі його аспекти:
— держава якорганізація політичної влади;
— держава якапарат влади;
— держава якполітична організація всього суспільства.
Кожний іззазначених аспектів заслуговує на увагу. Дійсно, розуміння держави якорганізації політичної влади підкреслює, що серед інших суб’єктів політичноїсистеми вона виділяється особливими якостями, є офіційною формою організаціївлади, причому одноособовою організацією політичної влади, яка управляє усімсуспільством. Водночас політична влада – одна із ознак держави. Тому недоцільнозводити до неї поняття держави.
Із зовнішньогобоку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством,як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади вапараті, системі органів – також не розкриває повністю її поняття. У разітакого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевогосамоврядування та інших.
Держава єособливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слідпідвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу досередини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, топізніша, й особливо сучасна, держава – це політична організація всьогосуспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісноюорганізацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові ісуспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунтіекономічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація,— народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.
Визначитизагальне поняття держави, яке б відбивало всі без винятку ознаки і властивості,характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому,неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, щовиявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення,влада.
Держава –суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою,яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечуютьзахист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зіспиранням, у разі потреби, на легальний примус.[7, 40]
Спробуємо з’ясувати,які ознаки властиві державі, що відрізняє її від інших суспільних угрупувань,соціальних об’єднань.
Держава — єдинаполітична організація, яка:
1) охоплює усенаселення країни в просторових межах. Територія – матеріальна основа існуваннядержави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межахякого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальнаознака породжує громадянство – юридичний зв’язок особи з даною державою, якийвиражається у взаємних правах і обов’язках. Громадянин держави набуває: а)обов’язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво ізахист держави;
2) маєспеціальний апарат управління – систему державних органів, що складаються зособливого розряду осіб, професіоналів з управління;
3) має у своємурозпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусовогохарактеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);
4) в особікомпетентних органів видає загальнообов’язкові юридичні норми, забезпечує їхреалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах,виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові ісуспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а такожінших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства державане в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятихнею рішень;
5) має єдинугрошову систему;
6) має офіційнусистему оподаткування і фінансового контролю;
7) має суверенітет– політико-правова властивість державної влади, що виявляється в їїверховенстві, самостійності, неподільності, повноті, незалежності,рівноправності в зовнішніх зносинах;
8) має формальніреквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.
9) суттєвоюознакою держави є державна мова. У ст. 10 Конституції України зазначено:«Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічнийрозвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя навсій території України…»
10) внутрішняпобудова держави здійснюється за ієрархією, тобто за принципомпідпорядкованості нижчих організаційних структур вищим, в кінцевому результаті– загальнодержавним (парламенту, президенту).
11) державазабезпечує загальносуспільні інтереси і потреби всіх членів суспільства ірепрезентує його, і в такій якості визнається іншими державами.
Слід зважити нате, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу —світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церквавідокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковнійієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).
У далекій давнинідержави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, якепоетапно було:
— праобщиною(первісне людське стадо);
— родовоюобщиною;
— селянськоюобщиною.
Община —універсальна форма організації аграрних та інших ранніх суспільств, через якупройшли (або проходять) усі народи світу. В період існування праобщинизакінчився біологічний розвиток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці зметою самозбереження і життєзабезпечення. Люди об’єднувалися в колективи,збудовані на кровнородинних зв’язках, із владою ватажка. Це стало початкомсоціальної організованості, яка розвинулася в період родової общини завдякиколективізму у виробництві і споживанні. Оскільки знаряддя праці булипримітивними, а продуктивність праці — низькою, родова община користуваласяусім спільно — мала спільну власність, рівномірний розподіл засобів до життя(дільба порівну).
Головну роль уродовій общині спочатку відігравала жінка (матріархат), вона піклувалася продітей і господарювала. Споріднення дотримувалося за материнською лінією. Родиоб’єднувалися у племена в результаті шлюбних зв’язків, заборонених усерединіроду.
Спільністьінтересів, виробництва і споживання членів роду обумовили таку організаціюсоціальної влади, як первісне суспільне самоврядування.
Ознаки первісногосуспільного самоврядування:
1) існувало лишеу рамках роду, виражало його волю і ґрунтувалося на кровних зв’язках;
2) суб’єкт іоб’єкт управління збігалися;
3) органамисамоврядування виступали родові збори, тобто збори усіх членів роду (чоловіківі жінок), та старійшини, що обиралися ними;
4) суспільнісправи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на зборах;
5) владастарійшин, які перебували на чолі роду, а також воєначальників (обиралися тількина період воєнних дій) ґрунтувалася на авторитеті, досвіді, повазі. Плем’яуправлялося радою старійшин, яка обирала вождя;
6) посадастарійшини не давала ніяких привілеїв. Він працював нарівні з усіма і одержувавсвою частку, як усі;
7) відмінностейміж правами і обов’язками у членів роду не було.
Отже, суспільнавлада збігалася безпосередньо з родовою общиною, не була відокремлена від неї.Єдність, взаємодопомога, співробітництво усіх членів роду, відсутністьпротилежних інтересів дозволяли родовим зборам без конфліктів вирішувати усіпитання.
Відомо, щодержави виникають на певному щаблі розвитку суспільства, їхнє виникненняпов’язане з трьома великими суспільними поділами праці:
1) виділеннямскотарства як відокремленої сфери суспільної діяльності (засобом обміну сталахудоба, яка набула функції грошей);
2) відокремленнямремесла від землеробства (винахід ткацького верстата, оволодіння навичкамиобробки металів);
3) появою групилюдей (купців), зайнятих лише обміном (зосередження багатства в їх руках завдякипосередницькій місії).
У результатісуспільного поділу праці змінилося господарське життя родової общини (залученнявійськовополонених як робочої сили з метою здобуття додаткового продукту).Жіночий рід зміняється чоловічим (патріархат), де споріднення ведеться забатьківською, а не за материнською лінією. На зміну груповому шлюбу приходитьпарний шлюб. Інтереси патріархальних сімей вже не повністю збігаються зінтересами роду. З появою сім’ї почалося розкладання родової общини. Виникласелянська община.
Наявністьнадлишкового продукту дозволила зосередити деяким сім’ям, їх главам,старійшинам, воєначальникам знаряддя праці, запаси товарів, стати власникамивідокремлених ділянок землі і рабської сили, захопленої в результаті війн.Розвивалася соціальна неоднорідність суспільства. Майнова нерівність (спочатку— міжродова, а згодом внутрішньородова) стала причиною розшарування суспільстваі появи груп людей, які «спеціалізувалися» на виконанні загальносоціальнихсправ (адміністратори, контролери, скарбники та ін.).
Іншоюстає організація влади. Замість зборів членів роду все частіше проводилися лишезбори чоловіків. Поступово усвідомлювалася важливість гарного управління,керівництва. Відбувся поділ функцій влади на світську (управління), військову(військове керівництво), релігійну. Рада старійшин стає органом повсякденногоуправління. З’являється племінна бюрократія (управлінська, військова,релігійна), яка здійснює управління суспільством вже не лише в його загальнихінтересах, але й у власних, групових, класових інтересах.
Знадобиласяякісно нова організація, спроможна зберігати і забезпечувати життя суспільстваяк цілого організму. Виникла необхідність у публічній владі, відокремленій відсуспільства, з особливими загонами людей, які займаються лише управлінням імають можливість здійснювати організований примус. Такою організацією сталадержава.
Слід зважити нате, що родова організація поступово еволюціонувала в державу, проходячи певніперехідні стадії, однією з яких була «військова демократія» (органисамоврядування ще зберігаються, але вже нові додержавні структури в особівоєначальника і його дружини набирають сили).
Таким чином,причинами виникнення держави є:
1) необхідністьудосконалення управління суспільством, пов’язана з його ускладненням у результатірозвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростаннямчисельності населення і розшаруванням суспільства на соціальне неодноріднігрупи (класи);
2) необхідністьпідтримання в суспільстві порядку, який забезпечує його соціальну усталеність,що досягається за допомогою загальнообов’язкових соціальних (насампередюридичних) норм;
3) необхідністьпридушення опору експлуатованих мас, які виникли в результаті розшаруваннясуспільства на соціальне неоднорідні групи (класи);
4) необхідністьзахисту території та ведення війн, як оборонних, так і загарбницьких;
5) необхідністьорганізації значних суспільних робіт, об’єднання з цією метою великих груплюдей (у ряді країн Азії й Африки).
2.Суверенітет держави, його співвідношення з суверенітетом народу, нації
Суверенітетдержави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає їїверховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.
Відрізняють двісторони державного суверенітету:
· внутрішню:виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх іншихорганізацій у політичній системі суспільства, її монопольне право назаконодавство, управління і юрисдикції усередині країни в межах усієї державноїтериторії;
· зовнішню:виражає незалежність і рівноправність держави як суб’єкта міжнародного права увзаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання увнутрішньодержавні справи ззовні.
Внутрішнійсуверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускаєправо законодавчої влади видавати закони.
У Декларації продержавний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознакидержавного суверенітету України:
1) верховенство(інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної владина території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-якийпрояв усякої іншої суспільної влади;
2)самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни іззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
3) повнота(інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державногожиття, на все населення і громадські організації країни;
4) неподільністьвлади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лишефункціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову;безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;
5) незалежність узовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни задотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;
6) рівноправністьу зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав іобов’язків, як й у інших країн.
До зазначенихознак суверенітету слід додати:
7) невідчужуваність— неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лишенаявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права державиорганам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб’єктам федерації таорганам місцевого самоврядування (у федеративній державі).
У КонституціїУкраїни проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію»(ст. 2).
Суверенітетомволодіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількостінаселення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципомміжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та іншихміжнародних-правових документах.
Держава маєсуверенні права:
· правовійни і миру;
· правовидавати закони;
· правоформувати державні органи;
· правовизначати свою атрибутику (символіку та ін.);
· правовстановлювати податки;
· правопризначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;
· правовступати до міждержавних союзів та ін.
Протедержава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав.Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняєтьсязастосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони абоуповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави єюридичний обов’язок виконувати укладені нею договори. Так, члени ЄвропейськогоСоюзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їхекономічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, ЄвропейськийСоюз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, щоу разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниціпріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзузалишаються суверенними державами.
Слід відрізнятисуверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.
Суверенітетнароду (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даноїкраїни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самомувирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи братиучасть у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів,контролювати діяльність державної влади.
Суверенітетнароду, закріплений у конституції, — якісна характеристика демократії,демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носіємсуверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владубезпосередньо і через органи державної влади та органи місцевогосамоврядування».
Яким єспіввідношення суверенітету держави і суверенітету народу?
Суверенітетдержави не обов’язково припускає суверенітет народу.
Суверенітетдержави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністютоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутністьзовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу яквнутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом іосновою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітетнароду є джерелом державного суверенітету.
Суверенітетнації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права.Основні права нації — гарантована законом міра свободи (можливості) нації, якавідповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити їїіснування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандартуяк загальна і рівна для всіх націй.
Основні праванації:
— право наіснування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характерсвого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право наполітичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створеннясамостійної держави);
— право навільний розвиток національних потреб — економічних і соціальних;
— право надуховно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвитокнаціональної мови, звичаїв, традицій;
— праворозпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;
— право на мирнеспівіснування з іншими народами та націями;
— право наекологічну безпеку та ін.
Отже, суверенітетнації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характерсвого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуютьсярозвитку національної свободи і національних потреб, право на повагунаціональної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій,створення національних установ.
Повновладдяоднієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей,без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.
Українськийнарод політичне самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. ДержаваУкраїна сприяє консолідації і розвитку української нації, збереженню історичноїпам’яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійнусамобутність її корінних народів і національних меншин. Конституція Українивизначила українську мову державною мовою, наголосивши, що держава забезпечуєвсебічний розвиток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так івільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин(ст. 10).
Яким єспіввідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональнихдержавах?
Убагатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієїнації як етносоціальної спільноти. Він містить у собі обов’язки відносно іншихнацій, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.
Державнийсуверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантуватисуверенітет кожній із націй, що об’єдналися. Якщо нація здійснила своє право наполітичне самовизначення шляхом об’єднання в союзну державу (федерацію),суверенітет кожної з націй, що об’єдналися, досягається шляхом забезпеченнясуверенних прав суб’єктів союзу, які поступилися частиною своїх правбагатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів,здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).
Головне полягає утому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, невикористовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправноюі недопустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї націїпідкорити іншу.
Відповідно доСтатуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації насамовизначення і забезпечити гарантії даного права. [9] Проте право на самовизначення нетотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності міжправом народів на самовизначення і правом на відокремлення, на входження доскладу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітетне обов’язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати формукультурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідноюмовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всінароди, що входять до багатонаціональної держави, домагатимуться правастворення самостійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнутов хаос.
Державний,народний і національний суверенітети є взаємозалежними в демократичній державі.
Україна яксуверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітетнації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичнесамовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету,що призводить до встановлення державного суверенітету), є об’єктивнозакономірним процесом. [7; 48]
3.Історичні типи держави
Розмаїття держав,що мали місце в історії розвитку людства та існують нині, потребує їх певноїупорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками. Основноюкласифікацією держав є їх поділ і об’єднання за типами, тобто сукупністюнайбільш суттєвих ознак. За критерій історичної типізації держав найчастішебереться поняття суспільно-економічної формації, яке включає сукупність усіхсуспільних відносин у їх взаємозв’язку з домінуючим способом суспільноговиробництва. Наукова класифікація історичних типів держав виходить з тихположень, що, по-перше, певним історичним етапам розвитку людства відповідаютьпритаманні тільки їм спосіб виробництва та характер виробничих відносин;по-друге, економічний лад обумовлює всі інші суспільні відносини і разом з нимиутворює історичний тип суспільства; по-третє, кожному історичному типусуспільства властивий тільки свій тип державної організації.
Історичний типдержави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, щоіснували на певних етапах історії людства.
Згідно зкласифікацією суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичномуконтексті поділяється на держави рабовласницького, феодального, буржуазного тасучасного типів.
Рабовласницькийтип держави – це перший в історії людства тип держави, який не мав загальногопоширення і був перехідним типом. Це обумовлює наявність у рабовласницькомусуспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили вньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласницький типдержави характеризується тим, що його економічну основу становила приватнавласність і такий засіб виробництва, як раб. Членами держави визнавалисяменшість населення – передусім рабовласники та деякі представники іншихпрошарків (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).
У деякихсуспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Длятакої держави, не зважаючи на те, що вона також базувалася в основному насільськогосподарському виробництві, характерним є те, що селянин визнаєтьсячленом держави, але не маючи права власності на землю, володіє деякими засобамивиробництва (хатою, будівлями, інвентарем). Феодальна держава об’єднує всіх членівсуспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються нарізні стани; існує у цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є засвоєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілісності, щоіснує на певній території та спроможна виступати зовні у вигляді єдинихорганів. Тому головною закономірністю становлення феодального суспільства єцентралізація управління, а провідною формою державної організації є монархія.Для феодального періоду розвитку суспільства характерним є збільшення територіїдержави, концентрація влади, становлення її ієрархічної будови, стабілізаціядержавних рішень у часі у вигляді «писаних» законів. Феодальнесуспільство доводить значення своєї форми до абсолюту, коли держава стаєгальмом в подальшому розвитку суспільних відносин.
На змінусинкретичності суспільства і держави за часів феодалізму, в якому вони існувалияк єдність форми і змісту за домінуючої ролі держави і положення членівсуспільства тільки як підданих, приходить дискретність буржуазного суспільства.Для нього характерним є поділ на державу як інституціолізовану формуорганізації загального інтересу і громадянське суспільство, в якому загальнийінтерес забезпечувався іншими механізмами, безпосередньо товарним способомвиробництва. Товар поєднував на певній території виробників як його власників,а у вигляді капіталу створив інші недержавні органи централізації іконцентрації суспільної влади.
Сучасний типдержави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утвореннядержавних органів і здійснення державної влади, правовою формою державноїдіяльності. Сучасні держави в найбільш розвинутих суспільствах забезпечуютьзадоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних правлюдини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількостісаме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності,рівноправність різних форм власності – приватної, муніципальної та державної.Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державноюформою організації суспільства і її соціальним змістом. На відміну від державибуржуазного типу, сучасна «постбуржуазна» є всеохоплюючоюорганізацією суспільства, в якому держава виступає як форма виявлення ізабезпечення інтересу більшості його членів і протистоїть особливим інтересаммонополістичного капіталу. [3, 27]
5.Функції держави. Основні функції Української держави
Функції держави – це основні напрямки її діяльності, які виражаютьсутність і соціальне призначення, цілі і задачі держави з керуваннясуспільством в характерних їй формах і характерними їй методами. [1; 130]
Головні завданняі цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними,політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Саме тому, основнінапрямки її діяльності, тобто функції держави, мають об’єктивний характер,обумовлений потребами суспільства.
Здійснення функцій держави маєпостійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існуванняоб’єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час,необхідно пам’ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і назавжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникаютьвідповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичнихумовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв’язку між собою із тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати,відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме вони характеризуютьсаму суть державного впливу на суспільні відносини. [9]
Наведені нижчефункції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ»(а не класових), що забезпечують об’єктивне існування людей.
Можнакласифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб’єктами,об’єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності.
Функції державиза засобами її діяльності:
— законодавча;
— виконавча(управлінська);
— судова;
— правоохоронна;
— інформаційна.
Функціїцивілізованої держави за сферами (об’єктами) її діяльності можна поділити навнутрішні і зовнішні.
Внутрішні функції— забезпечують внутрішню політику держави:
1. Політична —вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин,забезпечення народовладдя.
Політична функціянацілена на створення демократичних умов, інститутів для виявлення і врахуванняінтересів різних соціальних груп, забезпечення умов збереження та розвиткунацій, що проживають на території держави, та на охорону і захистконституційного ладу, законності й правопорядку. [6; 13]
2. Економічна— регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвиткувиробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних формвласності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки.
В умовах ринковоїекономіки втручання держави в цю сферу зводиться, як правило, до виробленняекономічної політики, керування державною власністю, встановлення правовихоснов ринку й цінової політики, перешкоджання недобросовісній конкуренції(монополізму) та охорони прав споживача від недобросовісного виробника. Державарегулює економічні відносини непрямими методами, наприклад, податковими мірами.[10]
3. Оподаткуванняі фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування іконтролю за легальністю прибутків громадян та їх об’єднань, а також за витратоюподатків.
4. Соціальна —забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійсненняїх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом’якшення соціальнихсуперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики.
5. Екологічна —забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги натериторії держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів;збереження генофонду народу.
6. Культурна(духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяннярозвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організаціяосвіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини.
7. Інформаційна —організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення ізбереження інформації.
8. Правоохоронна— забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законностіі правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільнихвідносин.
Внутрішні функціїдержави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.
Зовнішні функції— забезпечують зовнішню політику держави:
1. Політична(дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземнимидержавами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.
2. Економічна —встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами;розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усімадержавами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція досвітової економіки.
3. Екологічна —підтримання екологічного виживання на планеті.
4. Культурна(гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв’язків зіноземними державами; забезпечення збереження історичних пам’ятників та іншихоб’єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо поверненнякультурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном.
5. Інформаційна —участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режимувикористання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва зіншими державами.
6. Оборонадержави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань якекономічними, дипломатичними, так і воєнними засобами.
7. Підтриманнясвітового правопорядку — участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавнихконфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.
У зовнішніхфункціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітичнадіяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) ізовнішньоекономічна діяльність.
Особливостікласових функцій експлуататорської державиВнутрішні Зовнішні 1. Функція придушення пригноблених класів. 2. Функція охорони приватної власності експлуататорів на засоби виробництва. 3. Функція ідеологічного придушення своїх класових і політичних супротивників.
1. Функція захоплення чужих територій. 2. Функція придушення визвольних рухів.
3. Функція охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні.
Не можнаототожнювати функції держави з формами їх реалізації — правовими таорганізаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення,державний примус, придушення).
Основні правовіформи здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовча, правоохоронна,установча, контрольно-наглядова.
Конкретна функціядержави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади упевній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю,однорідністю, повторюваністю.
Зміст внутрішніхі зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад,протягом періоду становлення буржуазної держави економічна функція була слабкорозвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнахЗахідної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, такі за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сферисуспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості»населення і запобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомогисистеми планування (у тому числі довгострокового), створення спеціальнихвідомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс впливна приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політикицін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитноїполітики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватногосектора в економіці, не створює умов для його розвитку.
На відміну відзахідних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна,приватний сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державнерегулювання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава буламонополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сферіперейняла на себе буквально все — від встановлення рівня інвестицій у ту чиіншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них.
У незалежнійУкраїні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (упорівнянні з СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і незводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приватнийсектор економіки встановлюються межі.
Із визначеннямкурсу на побудову соціальної правової держави розширюються зміст і значенняполітичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуваєсоціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життялюдини.
Зміст діяльностіУкраїнської держави сьогодні набув нової якості, зокрема це:
1. Інтенсивнийсуспільний пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів тауніверсальних об’єднавчих цінностей, здатних консолідувати і зміцнити державу,забезпечити її вихід на цивілізований рівень сучасності та чітку історичнуперспективу.
2. Перехіднийетап державного самовизначення – пройдено. Його найважливішим наслідком сталоприйняття Конституції, яка уособлює те, до чого прагне світ, — повнувизначеність і передбачуваність внутрішнього і зовнішнього курсу держави.
3. Унепростій ситуації нашій державі вдалося почати втілення в життя європейськоїмоделі державного та суспільного життя. В її основі – толерантність ікомпроміс, політичний та ідеологічний плюралізм, свобода совісті, слова таінформації, багатоманітність у духовній сфері, які прийшли на зміну диктату,цензурі та монополії однієї партії.
4. Українськадержава змінила акценти своєї політики, визначивши таку її послідовність:Людина, Сім’я, Суспільство, Держава.
5. Курс наінтеграцію України у європейські структури та поглиблення трансатлантичногоспівробітництва зумовлюється не лише міркуваннями національної безпеки, а йглибокими економічними інтересами. [2, 56]
5.Сутність правової держави (Б. Кістяківський)
Б.Кістяківський,говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе вкультурній спілці». Для вченого культурна людина і держава, то два поняття, щодоповнюють одне одного: держава є немислима без культурної людини, як ікультурна людина без держави.
До правовоїдержави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень іншихтипів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробилолюдство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правовадержава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певнимимоментами своєї довершеності і досконалості.
Б.Кістяківськийне згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави.Мислитель моделює останню за принципами, частина з яких є відомими й уживанимив світовій практиці, а частина — і до сьогодні ще не використаними сучасноюправовою державою. Особливо тут слід відзначити ідеї правової культури,суспільної правосвідомості, народовладдя, що мають неабияке значення длявідродження і розвитку української політико-правової думки.
Характеризуючиправову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, якобмеженість і підзаконність влади та її безособовість. Що ж мав на увазіБ.Кістяківський, вживаючи такі поняття?
На його думку,першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежуютьвладу, а — невід’ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права ненадаються державою, а є природними і обов’язково регламентованими. По-друге, пишеБ.Кістяківський: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себевстановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовійдержаві керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, посуті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату,суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим ізконституційним принципом».
Юридичнимизасобами досягнення вищевикладених думок вчений вважав:
— недоторканністьособи (обов’язок держави перед особою);
— реалізаціюправа народу на народне представництво;
— солідарністьвлади і солідарність нації: гарантією цієї солідарності є загальне виборчеправо, що здійснюється шляхом рівного, прямого і таємного голосування;
— участь народу узаконотворенні та управлінні державою.
Взагалі, Б.Кістяківський приділяв особливу увагу саме законотворчому, тобтопредставницькому органу держави. Він вважав, що парламент у першу чергу черезнарод повинен здійснювати управління державними справами. Тому він розглядавпарламент як найбільш важливу гілку серед трьох гілок влади.
Б.Кістяківськийвважав, що своє право на управління державними справами громадяни повинніздійснювати залежно від власної правової культури, почуття відповідальності —через політичні партії, громадські організації. Тому в правовій державі повиннобути велике розмаїття недержавних структур. Особливо діяльність партій повиннабути скерована на «соціально утиснені елементи», які могли б з їх допомогоювпливати на «державне життя».
У правовій державізаконодавство повинно бути цілковито підпорядковане народу. Б.Кістяківськийнаділяє громадян правової держави всіма політичними правами людини, що записаніі у Конституції України 1996 року. Б.Кістяківський писав: «Жодні обмеженнявиборчого права є недопустимі». Він підтримував прогресивні погляди щодонеприпустимості будь-яких цензів, неправових обмежень права обирати і бутиобраним.
«Держава неповинна гнобити особу. Навпаки, особа має право на юридичний захист з бокудержави» — писав Б.Кістяківський. Але ні в якому разі вчений не підтримувавідею про пасивну поведінку особи у відносинах з державними органами. Тобто, вінвиступав проти патерналізму у відносинах особи і держави. Б.Кістяківський пише:«Треба щоб кожна людина домагалася і тільки тоді вона буде і сміти, тобто будевільною. Мета соціального розвою не в тому, щоб члени суспільства чекали намилосердя і добродійність з боку суспільства, а щоб нікому не треба було чекатидобродійності. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонуванняправопорядку лежить на самому народові».
Народ повиненбрати участь у створенні та організації державних установ. Люди повинніцікавитись державними справами, адже, як зазначає Б.Кістяківський: «Організаціяправової держави залежить від самодіяльності і народних мас. Без активногоставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надрсамого народу, правова держава немислима».
Відомо, що вправовій державі найбільший вплив мають середні класи. Б.Кістяківський вважав,що правова держава — це держава заможних людей. Це ще один критерій, щовизначає правову державу як державу капіталістичну. Ось що з цього приводу пишесам вчений: «Коли правову державу називають буржуазною, то цим ім’ям визначаютьне саму державу, а її економічну, соціальну будову, що є підсумком правовоїдержави. Термін «правова держава» слугує для визначення юридичного характерусамої держави даного типу».
Б.Кістяківськийвиступав за те, щоб «найвищі посади займали представники великого капіталу івелика частина людей мистецтва, науки стала до них на службу». Ця доситьнезвичайна думка Б.Кістяківського в умовах сучасної української дійсності маєправо не лише на існування, але й на більш глибоке дослідження.
Отже, правовадержава постає за умови високого рівня правосвідомості і наявності у народурозвиненого почуття політичної відповідальності. У своїй роботі «На захистправа» Б.Кістяківський аналізує правосвідомість російського суспільства початкуХХ ст. і приходить до висновку, що найбільшим недоліком юридичних норм є те, щовони виражають лише зовнішню форму права і не виражають правових переконаньнароду, а отже і не стимулюють його до поваги і до виконання закону. Тому,вважав він, криза юриспруденції спричинена кризою правосвідомості суспільства.
Аналізуючи праці Б.Кістяківського,можна вказати на ряд ідей його теорії правової держави:
— по-перше,держава гармонізує відносини між суспільством та особою і ні в якому разі неускладнює їх;
— по-друге, укожній державі люди втілюють певну культурну мету як щось життєво необхідне ітаке, що їм притаманне;
— по-третє,політична влада повинна позбутися будь-яких проявів насильства і сваволі;
— по-четверте,кожна людина повинна мати можливість забезпечити собі гідне існування не силоюсоціального милосердя, а силою наявних у неї соціальних, політичних таекономічних прав і свобод.
Висновок
Нині ми стоїмо біля витоків процесу створенняправової держави, для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, утому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієїдержави мають визначати такі принципи:
1) верховенство закону в усіхсферах соціального життя;
2) обов’язковістьзакону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб ігромадян;
3) захист і гарантії свободиособи, її прав, інтересів, честі й гідності;
4) взаємна відповідальністьособи і держави;
5) контроль і ефективнийнагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.
Політичні процеси, які зараз відбуваються вУкраїні, спрямовані на побудову правової держави. Це являється дляцивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життяпринципів гуманізму і демократії, найвищою метою якої є забезпечення прав ісвобод людини, основою нашої державності.
Література
1. Алексеев С.С. Теория государства иправа. Учебник для юридических вузов и факультетов.
2. КельманМ.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. –Львів: «Новий світ-2000», 2003. – 584 с.
3. КолодійА.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: Навч.посіб. – Стер. вид. – К.:.Юрінком інтер, 2000. – 320 с. – Бібліогр.: с. 312.
4. КонституціяУкраїни. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. – 48 с.
5. НаровлянськийО.Д. Основи правознавства: Підруч. для 9 кл. загально освіт. шк. – К.:Парламентське вид-во, 2003. – 400 с.
6. Основиправознавства: Підруч. для 9 кл. загально освіт. навч. зал. / За ред… І.Б.Усенка. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун»,2003. – 416 с.: іл..
7. СкакунО.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. З рос. – Харків: Консул, 2001. –656 с.
8. СтатутООН
9. http://www.andrusiak.com.ua/teoria_derzhavy_i_prava.html
10. http://enbv.narod.ru/text/pravo/theory/gos_i_pr/str/05.html