1. Становлення та особливості функціонування Національного банкуУкраїни
Центральнийбанк України – Національний банк – було утворено у 1991 р. згідно ззаконом України «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладенооснови класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку,центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійнимцентром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого – банківськусистему, представлену мережею комерційних банків.
Основиправового статусу НБУ як центрального банку країни визначено КонституцієюУкраїни. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано правозаконодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль усистемі органів державного управління.
Стрімкийрозвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центральногобанку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночаснеобхідність підвищення відповідальності центрального банку, за забезпеченнямонетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р.окремого Закону «Про Національний банк України». Згідно з законом Національнийбанк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням(функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченнюстабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і ціновоїстабільності.
Національнийбанк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом державноївласності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капіталбанку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов’язань банку.
Згідноз чинним законодавством передбачена така система (структура) Національногобанку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Кримськійавтономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрикабанкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей,спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльностібанку.
Законпередбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ іПравління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.
РадаНБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, асім – Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Радиза посадою. До компетенції Ради належить:
*розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю заїх виконанням;
*розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментівгрошово-кредитного регулювання;
*затвердження кошторису доходів і витрат банку;
*затвердження бухгалтерського балансу банку;
*право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;
*інші повноваження.
ПравлінняНБУ – це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпеченняреалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти,організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функційбанку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правлінняформується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.
ГоловуНБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням ПрезидентаУкраїни. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособове несе за неївідповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обираєтьсячленами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева системакерівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган,що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.
Основніпринципи функціонування Національного банку, передбачені законом:
*принцип незалежності банку;
*принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;
*принцип економічної самостійності банку;
*принцип централізації системи банку;
*принцип єдності системи банку;
*принцип вертикальної структури управління банком.
Першочерговоюпроблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку,рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно ззаконом «Про Національний банк України» органи законодавчої і виконавчої владине мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених назаконодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічнуполітику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільностінаціональної грошової одиниці.
Істотнезначення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, якезабороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державногобюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперми НБУ дозволено лишена вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з бокууряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджетуза рахунок емісійних коштів НБУ.
Національнийбанк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділеніповноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади ГоловиБанку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Радупро діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом РадаНБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політикидля інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ вчастині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.
Національнийбанк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власнихдоходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходівнад витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат наддоходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітнимроком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконаннябанком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.
Принципцентралізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щобзабезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонахУкраїни під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління єструктурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його іменіздійснюють функції на визначеній території. Діяльність усіх структурнихпідрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється інапрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.
Принципєдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установисистеми об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі воникеруються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указахПрезидента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.
Принципвертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначенняпосадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так,начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно ізнаказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ.Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящиморганам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв’язків підпорядкування місцевиморганам влади й управління.
ЗаконУкраїни «Про Національний банк України» визначає функції банку. НБУ якемісійний центр готівкового обігу започаткував емісію українського карбованця у1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовувалиу грошовому обігу рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершеннігрошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти – гривніі копійок.
Длявиготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрикабанкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали,визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він маєповноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу натериторії України. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску вобіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначаєпорядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.
Виконуючифункцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкоючерез свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитнеобслуговування комерційних банків.
Реформуваннябанківської системи України наприкінці 80-х років зумовило необхідністьрозроблення нової системи міжбан-ківських розрахунків, яка б відповідалапотребам дворівневої банківської системи. У 1993 р. НБУ запропонувавсистему електронних платежів (СЕП), що наближається до рівня відповідних системрозвинутих країн Європи і світу.
СЕП –це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків міжбанківськими установами, органами державного казначейства на всій територіїУкраїни. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються такимчином:
*через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;
* іззастосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захистуінформації;
* закожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валовихрозрахунків (система брутто);
* зініціативи платника – банку, який дебетує свій рахунок;
* умежах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачаєнадання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.
Починаючиз 1994 р. з метою забезпечення рівного доступу для усіх банків до кредитівцентрального банку НБУ запровадив проведення кредитних аукціонів – цінових, заамериканською моделлю. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу НБУзапровадити, починаючи з 1996 p., ломбардне кредитування комерційних банків підзаставу облігацій внутрішньої державної позики. Характерною особливістюломбардних кредитів є надання їх банкам переважно для короткостроковоїпідтримки їх ліквідності – до 10 днів. У 1997 р. Національний банкзапропонував ще один спосіб рефінансування – операції з цінними паперами наумовах угоди РЕПО, які стали додатковим джерелом підтримки ліквідностікомерційних банків.
НБУзгідно з Законом «Про Національний банк України» виконує функцію банківськогорегулювання та нагляду. Значну роль у виконанні цієї функції відіграє службабанківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центральногоапарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату цяслужба представлена:
*Комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності;
*Департаментом пруденційного нагляду;
*Управлінням реєстрації і ліцензування банків; * Управлінням нагляду за великимибанками;
*Управлінням нагляду за проблемними банками. Спираючись на світовий банківськийдосвід, НБУ використовує
різніформи і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:
– визначаєпорядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійсненнябанківської діяльності;
– визначаєположення, що регламентують різні аспекти діяльності банків, принципи тастандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;
– установлюєдля банків обов’язкові економічні нормативи і ліміти, що регламентуютьдостатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестуванняі ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;
– здійснюєнагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзногоінспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначаєрейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;
– визначаєпорядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль заформуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності,операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;
– визначаєпорядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб;
– застосовуєдо банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки,виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.
НБУвиконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговуваннярозміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів заними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведенняаукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахункиза результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашаєоблігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУстворив спеціалізований електронний депозитарій.
НБУвиконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішньогоборгу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладенавідповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальнийдовгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.
НБУяк центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУрозробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовоюзагальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію їїосновних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільностінаціональної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективностіфункціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитноїполітики ґрунтуються на макроеко-номічних показниках розвитку економікиУкраїни, які визначає уряд, а саме:
*реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);
*обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіцитубюджету);
*рівень інфляції.
Основнізасади грошово-кредитної політики – це комплекс заходів та монетарнихінструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовимобігом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основоюстабільності національної валюти.
НБУвідповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики державивстановлює цільові орієнтири монетарної політики:
*зміна грошової бази;
*зміна грошової маси.
Досягненнявстановлених орієнтирів НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку задопомогою монетарних інструментів як ринкового, так і адміністративногохарактеру.
Наслідкомзагальноекономічної політики держави, зокрема рестрикційної політики НБУ,зваженої курсової політики, позитивних змін у сфері державних фінансів і вдалопроведеної грошової реформи стало відчутне зниження темпів зростання грошовоїмаси та інфляції. Протягом 1997 р. грошова маса зросла на 34%, ціни – на 10%.Знизились темпи падіння реального обсягу ВВП. У 1997 р. реальний обсяг ВВПскоротився на 3%. Курс гривні знизився лише на 0,6%.
Ситуаціяна грошовому ринку позначилась на макроекономічних показниках. У 1998 р.реальний обсяг ВВП скоротився на 1,9%, хоча планувалось його зростання на 0,5%.Ціни зросли на 20% замість прогнозованих 10%. Курс гривні знизився на 80,5%.
У1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками:
*ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не функціонував, і тому НБУзмушений був фінансувати дефіцит державного бюджету шляхом купівлі ОВДП,збільшуючи таким чином грошову масу в обігу;
*гривня продовжувала знецінюватись і на початку 1999 р. були встановленімежі нового валютного коридору.
Длярегулювання грошової маси в обігу НБУ застосовував такі інструменти:
*підвищення норм обов’язкових резервів до 17% і посилення контролю задотриманням норми комерційними банками;
*введення мораторію на рефінансування комерційних банків;
*розміщення серед комерційних банків депозитних сертифікатів НБУ з метоювилучення надлишкової ліквідності банківської системи.
Валютнаполітика НБУ у 1999 р. була спрямована на послаблення, а потім іскасування валютних обмежень і визначалась головним чином сподіваннями наотримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізаціявалютного ринку.
Длявирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинназабезпечити:
*прискорення реструктуризації реальної економіки;
*реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.
Усвою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни має бути спрямована на:
*забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні, як необхідної (алене єдиної і недостатньої) умови для макроекономічної стабілізації і зростанняреальних доходів населення;
*забезпечення фінансової стійкості банківської системи;
*стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, з тим щобвони більш інтенсивно підтримували реальну економіку.
2. Поняття лізингових і факторингових компаній
Лізинг(англ. leasing – оренда, майновий найм) – підприємницька діяльність, спрямованана інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданнілізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачумайна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність задорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, заумови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг– це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат.Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам(орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях(орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкийперелік основних засобів.
Оренда– це майновий найм.
Орендапідприємства – це взяття підприємства у володіння та користування за договоромна визначений термін i за певну плату, тобто підприємство виступає як товар.Оренда майнового комплексу – це поточна оренда, яка здійснюється на такихумовах:
метаоренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря;
терміноренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди майно повертаєтьсяорендодавцю;
майноє власністю орендодавця;
ризиквтрати та псування орендного майна визначається умовами угоди.
Усучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у лізинговихопераціях під назвою «вендор лізинг», тобто «лізинг продавця». Ця форма лізингурозповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне,велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цьогообладнання.
Лізингмає дві основні форми – прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовомулiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічногопотенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100%-не фінансування,придбання обладнання. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі неорендну плату, а повну вартiсть майна у кредит. У випадку виявлення дефектівлізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється відпретензії. Претензії за трьохсторонньою угодою стосуються постачальника.
Угодалізингу укладається на наступних умовах:
термінлізингу дорівнює терміну служби основних засобів;
сумаплатежу об’єднує в собі вартість основних фондiв, проценти за кредит, комісійніплатежi;
ризик,пов’язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лiзингоотримувач;
основніфонди є власністю лізингової фірми (орендодавця).
Розрізняютьдва види лізингу:
фінансовий;
операційний.
Фінансовийлізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач насвоє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингуна строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкталізингу, визначеної в день укладення договору.
Операційнийлізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміномконтракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, післячого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду.Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило,фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, щохарактеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацієюповної або більшої частини вартості обладнання. Операційний лізинг, у своючергу, охоплює рейтинг і хайринг.
Рейтинг– короткострокова оренда від одного дня до одного року без права наступного придбанняорендарем майна.
Хайринг– середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання імашин на термін від одного до трьох років.
Післязавершення терміну дії контракту орендар може:
повернутиоб’єкт лiзингу орендодавцю;
укластиновий контракт на оренду;
викупитиоб’єкт лiзингу за залишковою вартістю.
Просвій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, запівроку до закінчення терміну погашення. Фактично фінансовий лізинг є формоюдовгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угодикупівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача.
Фінансовийлізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою,так як протягом терміну угоди (як правило, 3 – 7 років) лізингодавець повертаєвсю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.
Оренднаплата (лізинговий внесок) – це плата за виробниче використання об’єкталізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань іпроцентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент забанківський кредит і плата за додаткові послуги банку). Розмір амортизаційнихвідрахувань залежить від початкової вартості майна, терміну служби, ступенязносу на момент передачі в оренду і норм амортизації, встановлених для даноговиду майна.
Залежновід форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Окремовиділяють селенг – різновид лізингу, в якому лізингоодержувачем виступаєселенг-компанія, що приймає у користування майно та окремі майнові права відгромадян і господарчих суб’єктів за плату.
Чистийлізинг – це відносини, при яких все обслуговування майна бере на себе орендар.Тому в даному випадку витрати по обслуговуванню устаткування не включаються влізингові платежі. Даний вид лізингу, як було вказано вище, характерний дляфінансового лізингу.
Факто́ринг– (від англ. Factoring – посередник) фінансова комісійна операція, при якійклієнт переуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:
миттєвогоотримання більшої частини платежу;
гарантіїповного погашення заборгованості;
зниженнявитрат по веденню рахунків.
Якправило клієнт є постачальником, який віддає факторинговій компанії право наотримання платежу за товари або послуги. Факторингова компанія відразу виплачуєклієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у виді кредиту, а залишок (безпроценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховують післястягнення всього боргу.
Спочаткуфакторинг з’явився як операція торговельних посередників, а потім отримав формукредитування.
Факторинговікомпанії – це окремий вид фінансових установа, яки здійснють в інтересах третіхосіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, операції з придбання прававимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи наданіпослуги. Факторингові компанії приймають на себе ризик виконання ціих вимог таприйом платежів. Операції здійснюються з метою отримання прибутку, чи збереженняфактичної вартості свої фінансових активів.
Факторингомє фінансова послуга, яка включає сукупність наступних операцій з фінансовимиактивами, виключаючи будь-яки цінні папери чи похідні від них:
Отриманнявідступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне вмайбутньому, до боржників – суб’єктам господарювання за договором, на якомубазується таке відступлення;
Фінансуванняклієнтів – суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає правогрошової вимоги;
Отриманнягрошових коштів за користування грошима, наданими у розпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, винагороди, розподілу відсотків,якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базуєтьсявідступлення.
Основнівимоги, яким повинна відповідати фінансова компанія для внесення до Державногореєстру фінансових установ:
1) вустановчих документах заявника має бути визначена діяльність з надання певнихвидів фінансових послуг як виключна діяльність з урахуванням вимог законодавства,в тому числі щодо можливості суміщення окремих видів фінансових послуг;
2)наявність у заявника внутрішніх правил з надання фінансових послуг і зразковихдоговорів з клієнтами, які мають відповідати вимогам законодавства ізатверджуватися уповноваженим органом заявника відповідно до його установчихдокументів;
3)наявність системи бухгалтерського обліку та звітності, які відповідають вимогамзаконодавства і передбачають облік операцій з надання фінансових послуг своїмклієнтам;
4)наявність власного капіталу в розмірі не менш ніж 5 млн. грн на дату поданнязаяви для фінансових компаній-заявників, які планують надавати фінансовіпослуги, що передбачають здійснення операцій з коштами, отриманими від фізичнихосіб, а також клірингу, і не менш ніж 3 млн. грн для усіх інших фінансовихкомпаній – заявників;
5)наявність кваліфікованих кадрів, які безпосередньо здійснюють діяльність знадання відповідних видів фінансових послуг, не мають непогашеної судимості закорисливі злочини, а також взяли на себе зобов’язання щодо безумовноговиконання вимог статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та державнерегулювання ринків фінансових послуг», і відповідність керівника та головногобухгалтера заявника Професійним вимогам до керівників та головних бухгалтерів фінансовихустанов,
6)наявність технічних умов, необхідних для надання фінансових послуг своїмклієнтам, та забезпечення належного і своєчасного облікуфінансово-господарських операцій відповідно до законодавства України, а саме:
власногоабо орендованого приміщення;
відповідноїкомп’ютерної техніки, яка дає можливість забезпечити виконання вимог щодоподання інформації у форматі, встановленому Держфінпослуг, та комунікаційнихзасобів (телефону, факсу, електронної пошти Інтернет);
відповідногопрограмного забезпечення, необхідного для надання фінансових послуг своїмклієнтам та забезпечення належного, своєчасного обліку фінансово-господарськихоперацій відповідно до законодавства та подання звітності до Держфінпослуг;
7)відсутність збитків за даними останнього річного фінансового звіту профінансові результати, що передує подачі заяви, підтвердженого аудитором (крімновостворених);
8)відсутність порушень чинного законодавства у сфері регулювання ринківфінансових послуг протягом року, що передує зверненню юридичної особи – заявникадо Держфінпослуг (крім новостворених).
Вимогидо персоналу
Керівникзобов’язаний:
а)мати повну вищу освіту (спеціаліст, магістр);
б)пройти підвищення кваліфікації та скласти екзамен на відповідність знаньпрофесійним вимогам за типовою програмою, складеною за напрямом діяльностіфінансової установи та затвердженою Державною комісією з регулювання ринківфінансових послуг. Тривалість курсу підвищення кваліфікації повинна бути неменше 72 годин;
в)мати не менше ніж 5-річний загальний стаж трудової діяльності, з якого: стажроботи на керівних посадах не менше 2-х років, зокрема, не менше 1-го року наринках фінансових послуг;
г)протягом останніх 5 років не бути керівником, фінансовим директором абоголовним бухгалтером фінансової установи, визнаного банкрутом, підданоїпроцедурі примусової ліквідації, або до якого було застосовано захід впливувідповідним органом, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, увигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою установою тапризначення тимчасової адміністрації;
д) немати непогашеної судимості за умисні злочини, злочини у сфері господарської таслужбової діяльності, а також не бути позбавленим права обіймати певні посадита займатися певною діяльністю.
Бухгалтерзобов’язаний:
а)мати повну або базову вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста,магістра, бакалавра);
б)пройти підвищення кваліфікації та скласти екзамен на відповідність знаньпрофесійним вимогам за типовою програмою підвищення кваліфікації головнихбухгалтерів, складеною за напрямом діяльності фінансової установи тазатвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.Тривалість курсу підвищення кваліфікації повинна становити не менше 72 годин;
в)мати стаж роботи на керівних посадах, пов’язаних з фінансовою абобухгалтерською діяльністю, або стаж роботи на ринках фінансових послуг напосадах, пов’язаних з фінансовою або бухгалтерською діяльністю, – не менше двохроків, зокрема, на ринках фінансових послуг – не менше 1 року;
г)протягом останніх п’яти років не бути керівником, фінансовим директором абоголовним бухгалтером фінансової установи, визнаного банкрутом, підданоїпроцедурі примусової ліквідації, або до якого було застосовано захід впливувідповідним органом, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, увигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою установою тапризначення тимчасової адміністрації;
д) немати непогашеної судимості за умисні злочини, злочини у сфері господарської таслужбової діяльності, а також не бути позбавленим права обіймати певні посадита займатися певною діяльністю.
Вимогищодо проведення фінансового моніторингу:
Фінансовакомпанія у своїй діяльності має керуватися вимогами Закону України «Прозапобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочиннимшляхом» та іншими нормативними актами у сфері запобігання та протидіїлегалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуваннютероризму.
Зметою забезпечення виконання вимог щодо проведення фінансового моніторингуфакторингова компанія зобов’язана:
Призначитиспівробітника, відповідального за проведення фінансового моніторингу(відповідальний за проведення фінансового моніторингу повинен мати відповіднийсертифікат з фінансового моніторингу);
Розробитиі затвердити правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу.
Операціїфінансових установ з придбання іпотечних активів та / або придбання прававимоги за забезпеченим іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метоювипуску іпотечних цінних паперів відповідно до статті 28 Закону України «Проіпотеку», статтею 2 Закону України «Про іпотечні облігації», а також статей 16і 31 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованиміпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є фінансовими послугами.
національний банклізинговий іпотечний
3. Тестові завдання
1. Ощадні банки – це:
а)різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурсидержави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності;
б) різновидкомерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування та інвестуваннякапіталовкладень у різні галузі економіки;
в)різновид комерційних банків, які мобілізують дрібні вклади для подальшогоінвестування різних галузей економіки;
г)різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси задопомогою продажу страхових полісів.
Відповідь:в) різновид комерційних банків, які мобілізують дрібні вклади для подальшогоінвестування різних галузей економіки.
2. Іпотечні банки – це:
а) різновидбанків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси держави дляздійснення її зовнішньоекономічної діяльності;
б)різновид комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування таінвестування капіталовкладень у різні галузі економіки;
в)різновид комерційних банків, які мобілізуть дрібні вклади для подальшогоінвестування різних галузей економіки;
г)фінансові установи, які здійснюють операціі з нерухомістю.
Відповідь:г) фінансові установи, які здійснюють операціі з нерухомістю.
3. Зовнішньоторговельні банки – це:
а)різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурсидержави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності;
б)різновид комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування таінвестування капіталовкладень у різні галузі економіки;
в)різновид комерційних банків, які мобілізують дрібні вклади для подальшогоінвестування різних галузей економіки;
г)різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси задопомогою продажу страхових полісів.
Відповідь:а) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурсидержави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності.
4. Емісія – це:
а)випуск в обіг грошей;
б)випуск в обіг цінних бумаг;
в)вирахування векселя;
г)правильної відповіді немає.
Відповідь:б) випуск в обіг цінних бумаг.
5. Основні функції ЦБ:
а)валютне регулювання;
б)емісійний центр;
в)виконавець державного бюджету;
г)банкір уряду;
д)державний скарбник.
Відповідь:б) емісійний центр.
6. Касовий обіг Національно банку – це:
а)випуск в обіг грошей або цінних паперів;
б)оборот з випуска грошей в обіг і їх вилучення з обігу;
в)сума чистих кредитів банкам і залишків на рахунках комерційних банків уНаціональному банку;
г)сума чистих кредитів уряду, валових кредитів комерційним банкам та інших чистихактивів.
Відповідь:в) сума чистих кредитів банкам і залишків на рахунках комерційних банків уНаціональному банку.
7. Кредит – це:
а)сукупність обмежених, але взаємопов’язаних між собою ланцюгів фінансовихвідносин;
б)особлива, специфічна форма виробничих відносин, пов’язана з процесомрозподілу та перерозподілу частки ВВП;
в)особливий, опосередкований системою грошових відносин тип економічних відносин;
г)тип економічних відносин між суб’єктами економічної діяльності, пов’язаних знаданням фінансових ресурсів на основі їх повернення під певні відсотки.
Відповідь:г) тип економічних відносин між суб’єктами економічної діяльності, пов’язаних знаданням фінансових ресурсів на основі їх повернення під певні відсотки.
Списоквикористаних джерел
1. ГальчинськийА. Монетарна складова стратегії економічного розвитку // ЕкономікаУкраїни. – 2002. – №7. – С. 4–9.
2. Голубцова О.А. Сучаснийстан банківської системи України та напрямки її реформування у контекстіінтеграції до Європейського Союзу // Актуальні проблеми економіки. – 2002.– №7. – С. 14–20.
3. Загорський В.С.,Вовчак О.Д. Стратегія становлення банківської системи // ФінансиУкраїни. – 2001. – №10. – С. 132–138.
4. Кот Л.Л.Інституційне забезпечення розвитку кредитної системи України // Актуальніпроблеми економіки. – 2002. – №10. – С. 47–55.
5. ЛагутінВ. Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України. –2002. – №7. – С. 10–16.
6. Паламарчук В.О.,Семененко Т.О. Кредитно-банківська діяльність в умовах перехідноїекономіки // Фінанси України. – 2001. – №6. – С. 120–135.
7. Мочерний С.В., Скотний В.Г. Основи економічноїтеорії: Підручник. – 2006. – С. 245–255.
8. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка, навч.посібник. – 2002. – С. 209–233.
9. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. – 2005. – С. 265–280.
10. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник.– 2004. – С. 209–249.
11. Пол А. Самюельсон. Макроекономіка. – С. 282–283, 286–291.
12. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасовича. 2006.– С. 371–387, 745–755.