Курсоваробота
Здисципліни: “Національна економіка”
Тема
„Пріоритетив соціально-економічному розвитку держави. Критерії визначення державнихпріоритетів”
Зміст
Вступ
Розділ 1. Характеристика соціально-економічного розвитку держави
1.1 Теоретичні основи сутності соціально-економічномурозвитку держави
1.2 Порівняльна характеристика соціально-економічногорозвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах
Розділ 2. Соціально-економічнийрозвиток держави в системі державного регулювання економіки
2.1 Засади державногорегулювання процесів економічного розвитку. Критерії визначення державнихпріоритетів
2.2 Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання
Розділ 3. Моделі і методи соціально-економічного розвиткудержави в державному регулюванні економіки
3.1 Методологія соціально-економічногорозвитку держави
3.2 Моделі іметоди соціально-економічногорозвитку держави
Висновки
Список літератури
Вступ
Процеси інаслідки трансформації економічної системи в Україні з надзвичайною гостротоювисвітлили питання про вибір та обґрунтування напрямків її дальшогоекономічного розвитку. Багатоаспектність і масштабність цієї проблеми визначилинеобхідність з одного боку, комплексного її вивчення, а з другого –різновекторність наукового пошуку. Вражаючі особливості макроекономічнихпроцесів у економіці України не вкладаються у схеми відомих нині економічнійнауці закономірностей. Для практичної реалізації державної стратегії розбудовинаціональної економічної системи конче необхідні конкретизація пріоритетів,уточнення ресурсного забезпечення, відпрацювання механізмів здійснення. На тлізмін, що відбуваються в країні, спостерігається досить цікавий феноменсучасності – утвердження нової моделі розвитку з посиленим ринковим вектором іякісно ускладненими державними функціями та одночасно – формування сильноїдержави.
Не зважаючи нанаявність значного теоретичного надбання, науковці й досі переймаються пошукамиоптимальної моделі економічного розвитку, ураховуючи національні особливостіперебігу трансформаційних процесів та наголошуючи на важливості чинникадержавного регулювання. Однак, очевидна фрагментарність розробок обумовлюєнеобхідність системного дослідження теоретичних і прикладних засад державногорегулювання процесів економічного розвитку національної економіки з урахуваннямвітчизняного та зарубіжного досвіду.
Теоретичнітлумачення системних оновлень були об’єктом дослідження цілої плеядивчених-економістів. Сутність процесів економічного розвитку та роль держави вїх здійсненні досліджували такі видатні науковці свого часу, як М. Кондратьєв, М.Туган-Барановський, Й. Шумпетер.
З переходомсуспільства до наступного індустріального етапу розвитку з’явились моделі А. Льюїса,А. Ростоу, Р. Харрода, А. Хіршмана. Обґрунтування макроекономічних стратегійкраїн, що трансформуються, проводилось на підставі сучасної макроекономічноїтеорії Л.Бальцеровичем, Г. Манківим (Менк’ю), П. Самуельсоном, Я. Тінбергеном,М. Тодаро. У результаті парадигмальних змін в економічній теорії процесирозвитку стали пояснювати, спираючись на інституціональну таінституціонально-еволюційну теорії. Цей напрямок репрезентовано Р.Коузом,У.Нельсоном, Д. Нортом, О. Вільямсоном, Ф. Хайєком.
Теоретичнодосліджували складові процесу економічного розвитку пострадянських країнросійські економісти Л. Абалкін, С. Глазьєв, І. Іноземцев, В. Маєвський, А. Улюкаєв.
В Україні поки щобракує комплексних фундаментальних досліджень питань державного регулюванняпроцесів економічного розвитку, проте неабиякий внесок у певні аспекти проблемизробили такі відомі вчені-економісти, як Ю. Бажал, О. Білорус, В. Геєць, Н. Гончарова,А. Гриценко, М. Долішній, М. Данько, С. Дорогунцов, І. Лукінов, Д.Лук’яненко,А. Мар’єнко, Б. Панасюк, Ю. Пахомов, В. Пономаренко, А. Поручник, М. Соколик,М. Чумаченко, А. Філіпенко, А. Шегда. Напрацювання у цій сфері акцентованонавчального характеру належать ученим-викладачам З. Ватаманюку, А. Задої, Л. Корнійчук,Г. Климку, С. Мочерному, С. Панчишину, А. Савченку.
Не зважаючи нанаявність значного теоретичного надбання, науковці й досі переймаються пошукамиоптимальної моделі економічного розвитку, ураховуючи національні особливостіперебігу трансформаційних процесів та наголошуючи на важливості чинникадержавного регулювання. Однак, очевидна фрагментарність розробок обумовлюєнеобхідність системного дослідження теоретичних і прикладних засад державногорегулювання процесів економічного розвитку національної економіки з урахуваннямвітчизняного та зарубіжного досвіду.
Метою роботи є розгляд основних теоретико-методологічнихпідходів до визначення соціально-економічного розвитку, аналіз стану цьогопроцесу в Україні та конкретизація пріоритетів та завдань державногорегулювання.
Об’єктидослідження – процеси економічного розвитку за умов системних трансформацій вУкраїні.
Предметдослідження – державне регулювання соціально-економічного розвитку України вцілому.
Теоретичноюосновою роботи є праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів,політологів, соціологів, юристів з проблем державного соціально-економічногоуправління. Інформаційну базу становлять законодавчі та нормативно-правовідокументи Верховної Ради України, укази Президента України, постанови КабінетуМіністрів України, статистичні матеріали, офіційні сайти мережі Інтернет.
Методологічнуоснову дослідження становить системний підхід до аналізу економічних явищ іпроцесів. Теоретичним підґрунтям аналізу є цивілізаційна парадигма суспільногорозвитку, на якій базується сучасна економічна теорія.
Розділ 1. Характеристикасоціально-економічного розвитку держави
1.1 Теоретичніоснови сутності соціально-економічному розвитку держави
Важливим аспектомвивчення закономірностей і чинників, що визначають соціально-економічнийрозвиток, є розуміння сутності самого процесу розвитку. У науковій термінологіїдосить часто вживається термін «розвиток». Він зустрічається яксамостійно, так і у словосполученнях: економічний розвиток,соціально-економічний розвиток, сталий розвиток, регіональний розвиток тощо.Під розвитком насамперед розуміють будь-яку прогресивну зміну параметрівсистеми. При кількісній зміні мова йде про зростання чинників, зміна яких івизначає розвиток. При якісній зміні мова йде не тільки про структурні зміни, атакож і про зміни, які приводять до отримання системою невластивих їй раніше характеристик.
З позиції філософської думки С.В. Мочерний визначає розвиток якнезворотні, спрямовані закономірні (якісно-сутністні) зміни матеріальнихсистем, зміст і зумовленість яких характеризується дією основних законівдіалектики, що не виходить за межі глибинної внутрішньої сутності такоїсистеми. Розвиток розглядається у взаємозв’язку з основними законамидіалектики. Розвиток тісно пов’язаний з часом, рухом і змінами. Завдяки часурозвиток набуває спрямованості; лише в процесі руху відбувається взаємодіяпротилежних сторін суперечності; зміни в процесі розвитку повинні матикомплексний характер як у межах окремих підсистем, їхніх елементів, так іїхньої структури. Сутністно-якісні зміни відображають перехід сутності в новуякість: «якщо комплекс якісних змін відбувається в межах єдиної сутності,то остання зазнає певних модифікацій, розвиваючись у якісно нових формах»[7, c.285].
Отже, сутність розвитку пов’язують з якісними змінами, абопросто зі змінами, або із змінами, які мають якісно-сутнісний характер.Взагалі, розвиток об’єкта – це перехід системи від одного його якісного станудо іншого. Цей перехід характеризується структурою, механізмом, витоками,формами та направленістю. Розвиток – це не будь-яка зміна, а зміна, щопов’язана з трансформацією внутрішньої структури, що загалом є сукупністюфункціонально пов’язаних між собою елементів та залежностей. Кінцевою метоюрозвитку є поліпшення якості життя людей, розширення їхньої можливостіформувати власне майбутнє. Це, зрозуміло, вимагає збільшення доходів на душунаселення, але містить і багато інших аспектів, які стосуються створенняреальної рівності для отримання освіти і працевлаштування, забезпечення рівнихможливостей для чоловіків і жінок, вищий рівень медичного обслуговування такраще харчування. До цього переліку ще можна додати забезпечення чистоти істалості довкілля, підвищення рівня безсторонності та об’єктивності судочинстваі правової системи, розширення громадянських і політичних свобод,урізноманітнення та насиченість культурного життя [9].
Таким чином, соціально-економічний розвиток – це багатомірнийпроцес, який має розглядатися з урахуванням такої сукупності соціальних таекономічних цілей, як: зростання виробництва та доходів населення; збільшеннядобробуту, поліпшення стану здоров’я, якості освіти; формування умов, якісприяють зростанню гідності громадян; змін в інституціональній, соціальній та адміністративнійструктурі суспільства; змін у свідомості громадян; змін у традиціях та звичках.
1.2Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку України з соціально-економічнимрозвитком в зарубіжних країнах
Для порівнянняхарактеристик оберемо країни СНД, які зберігають для України принциповуважливість не лише з огляду на перспективи розвитку зовнішньоекономічноїдіяльності, але й як корисна база для порівняння поступу та проблемсоціально-економічного розвитку. Подібність багатьох успадкованих відрадянських часів макроекономічних та соціальних диспропорцій, так само як ізавдань та проблем перехідного періоду країн СНД, дозволяє об’єктивно оцінититемпи соціально-економічного розвитку України, скористатися досвідом реалізаціїтрансформаційної політики в цих країнах.
Проведенняаналізу основних тенденцій соціально-економічного розвитку країн Співдружностіу контексті визначення ефективності національних економік та їх спрямованостіна досягнення основної мети сучасного суспільства – підвищення рівня та якостіжиття населення, дасть змогу визначити пріоритетні напрямкисоціально-економічного розвитку та реформ для України.
На основістатистичних даних за 2006-2007 роки проведений порівняльний аналіз станусоціально-економічного розвитку СНД за низкою параметрів (демографічний стан,соціально-економічні показники, грошові доходи населення, ринок праці, рівеньінфляції)
Сукупне населеннякраїн СНД зростало до 1994 року, проте з 1995 року почало скорочуватися, й у2004 році зменшилось до рівня 1989 р. У 2007 році його чисельність оцінюєтьсяна рівні 279,7 млн. осіб, що майже дорівнює показнику 2006 року. Для всіх країнСНД характерним є зростання коефіцієнту смертності населення (рисунок 1),причому Україна за цим показником посідає перше місце. Як наслідок, Українаостаннім часом лідирувала серед країн СНД за темпами скорочення населення.
Після 2000 року вкраїнах Співдружності зберігається достатньо висока динамікасоціально-економічних показників: ВВП, випуску промислової йсільськогосподарської продукції, роздрібного товарообігу, інвестицій в основнийкапітал, обсягу зовнішньої торгівлі.
За 2007 рік всередньому по країнах Співдружності в порівнянні з попереднім роком валовийвнутрішній продукт збільшився на 9 % (у 2006 році – на 8 %), виробництвопромислової продукції – на 7 % (5 %), інвестиції в основний капітал – на 20 %(15 %), роздрібний товарообіг – на 16 % (15 %).
/>
Рисунок 1 –Загальний коефіцієнт смертності в країнах СНД (на 1000 осіб населення)
Показово, щолідером за останнім показником серед країн СНД є Україна, приріст роздрібноготоварообоороту якої склав за січень-листопад 2007 р. 30 %.
Найбільшийприріст ВВП у 2007 році (як і в 2006 році) спостерігався в Азербайджані (25,0%) і Вірменії (13,8 %). Найменший приріст ВВП був відзначений у Молдові. Темпиекономічного зростання в Україні, відтак, були одними з найнижчих серед країнСНД.
Темпи зростаннясередньої заробітної плати у 2007 рр. (листопад до листопаду попереднього рокута її рівні у 2006 та 2007 рр. (листопад) в доларах за курсом, встановленимнаціональними банками країн Співдружності) наведена на рисунку 2. Згідно зофіційними даними, максимальний приріст заробітної плати був зафіксований вАзербайджані та Киргизії, найменший – в Україні та Білорусі. Максимальнийрівень заробітної плати відзначався в Росії та Казахстані, мінімальний – в Таджикистаній Киргизії. Розрив між рівнями заробітної плати серед країн Співдружності зрісдо 12,3 разу проти 12,1 разу в 2006 році.
/>
Рисунок 2 –Середня заробітна плата в країнах СНД у листопаді 2006 та 2007 рр. (дол..) ітемпи її приросту
Характерним длякраїн СНД є те, що найнижча заробітна плата, як і в попередній період,зареєстрована в аграрному секторі, охороні здоров’я й освіті.
Чисельністьгромадян, які шукають роботу, на кінець листопада 2007 р. зменшилася вАзербайджані – на 6,1 %, Вірменії й Білорусі – на 14,0 %, Казахстані – на 23,3%, Молдові – на 8,1 %, Росії – на 9,1 % і в Україні – на 15,2 %. Зазначенийпоказник зріс в порівнянні з відповідним періодом минулого року в Киргизії – на0,5 % і Таджикистані (на кінець жовтня) – на 10,3 %. При цьому попит на робочусилу (число вакансій) за зазначений період збільшився в Білорусі на 9,5 %,Казахстані – на 13,2 %, Молдові – на 20,2 %, Росії – на 19,5 %, Таджикистані(на кінець жовтня) – на 23,1 %; скоротився – в Азербайджані – на 13,0 %, уВірменії – на 27,7 %, Киргизії – на 59,1 %, Україні – на 2,1 %. [11]
Таким чином,порівняльний аналіз основних показників соціально-економічного розвитку Українита інших країн СНД дає підстави для наступних висновків.
1. Українанайбільше серед країн Співдружності потерпає від природного скороченнянаселення. Цей процес, незважаючи на деяке покращання у сфері народжуваності, зроку в рік поглиблюється.
2. Після10-річного економічного спаду й стагнації в останні 7 років у державахСпівдружності спостерігаються відносно високі темпи відбудовного економічногозростання. У цілому по СНД обсяг ВВП досяг рівня 1991 року, хоча в окремихсекторах і видах діяльності основні показники розвитку залишилися нижчими. Прицьому Україна за темпами зростання ВВП посіла в 2007 р. лише 9-те місце середкраїн Співдружності.
3. Незважаючи нате, що реальні доходи населення в останні роки зросли в усіх країнах СНД, невідбулося кардинальних зрушень у підвищенні рівня життя більшої частининаселення. За рівнем середньої заробітної плати Україна знаходиться на 4-мумісці слідом за Росією, Казахстаном та Білоруссю. При цьому в Україні у 2007році зафіксований один з найнижчих темпів приросту заробітної плати.
4. За рівнем інфляціїУкраїна посідає третє місце серед країн Співдружності. І, хоча випереджаючезростання цін на продукти харчування у 2006-2007 роках було притаманне усімкраїнам СНД, Україна за темпами зростання цін на товари продовольчої групивипередила більшість країн Співдружності й опинилася на четвертому місці післяКиргизії, Казахстану та Таджикистану.
5. Стан ринкупраці для всіх країн Співдружності нині характеризується послабленнямнапруженості. За показником навантаження на робоче місце Україна характеризуєтьсядосить сталими позитивними тенденціями. На тлі інших країн СНД за цимпоказником наша держава займає четверте місце за Росією, Молдовою таКазахстаном, що вказує на зростання зайнятості та скорочення безробіття, алепри цьому, за висновком Міжнародного статистичного Комітету СНД, в Україніспостерігається стала орієнтація на низьку вартість робочої сили. [9]
Отже, порівняно зіншими країнами СНД, Україні вдалося досягти порівняно успішних позицій занаступними соціально-економічними показниками:
— зростаннязайнятості населення;
— річні темпизростання промислового виробництва;
— зростанняобсягів роздрібного товарообороту;
Водночасспостерігається значне відставання України від партнерів по СНД в демографічнійсфері, в розмірі та динаміці заробітної плати. Також в Україні фіксуєтьсязначний рівень інфляційних процесів.
Підсумовуючианаліз, робимо висновок, що усі ці факти красномовно свідчать про те, що вУкраїні відбувається зростання без розвитку, яке не може бути визнаним ністалим, ні перспективним для країни.
Розділ 2. Соціально-економічний розвитокдержави в системі державногорегулювання економіки
2.1 Загальні функції державного регулювання процесівекономічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів
Станекономіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, аособливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв’язання проблемсоціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних,стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, боротьба знаслідками світової фінансової кризи, перехід до сталого економічного зростанняпотребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як надержавному, так і на регіональному рівні.
Ефективнийрозвиток кожної економічної системи вимагає постійного пошуку оптимальнихваріантів сполучення державних і ринкових складових та інтересів. Схемадержавного регулювання на рівні суб’єктів господарської діяльності, яка включаєв себе його загальні функції, засоби, сферу та об’єкти і в основному прийнятнадля діяльності моделі ринкової економіки на макрорівні, надається на рисунку 3.
Критеріямивизначення державних пріоритетів виступають науковість і директивність вчастині державного замовлення та управління державною власністю; попереднійаналіз сучасного стану економіки; орієнтація на більш повне задоволення потребсуспільства; збалансованість; реальність; визначення і реалізація пріоритетів;системний комплексний підхід; альтернативність шляхів розвитку;взаємодоповнюваність перспективних та поточних планів; поєднанняпрограмно-цільового, регіонального і галузевого планування; раціональневикористання та відтворення всіх видів природних ресурсів; поєднання особистих,колективних і суспільних інтересів; створення системи аналізу, контролю завиконанням та внесення коректив, планування і прогноз на короткострокову,середньострокову та довгострокову перспективу.
/>
Рисунок 3 – Схема державного регулювання економіки
2.2 Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання
Пріоритети всоціально-економічному розвитку держави в системі державного регулюваннявизначаються концепцією соціально-економічного розвитку, яка реалізується встратегії та відповідних програмах соціально-економічного розвитку, які в своючергу приймаються в залежності від поставлених цілей на коротко-, середньо- абодовгострокову перспективу. Інструментом державного регулювання виступаєіндикативне планування як основна форма вертикальної інтеграції планування намакро- і мезорівні, що приходить на зміну ринковій анархії. Перелічені заходимають багаторівневу структуру побудови від загальнонаціональних черезрегіональні та галузеві до окремих територій, об`єктів, верст населення і т.і.Законодавчою базою складання програм розвитку є Закон України «Про державнепрогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвиткуУкраїни» [2].
На довгостроковуперспективу пріоритетом соціально-економічного розвитку є досягненняекономічного і соціального процвітання українського суспільства.
Пріоритетамисередньострокового соціально-економічного розвитку України є:
— якомогаскоріший вихід на обсяги національного виробництва кінця 1980-х рр., але зіструктурою економіки, обумовленою переходом до ринкової економіки;
— вихід настандарти добробуту, притаманні «країнам середнього достатку» (у тому числісередньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності – 12–15 тис. дол.США);
— підтриманнянаукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатнимизабезпечити її конкурентні переваги та національну безпеку;
— створеннянайбільш сприятливих умов участі країни в процесах глобального економічногорозвитку та європейських інтеграційних процесах.
В короткостроковіпріоритети внесені певні зміни, пов`язані з світовою фінансовою кризою,насамперед, подолання наслідків цієї кризи.
На 2009 рік ПрезидентУкраїни визначив чотири пріоритети соціально-економічного розвитку України. Це– пріоритет номер один – політика безпеки держави, пріоритет номер два –підготовка України до проведення чемпіонату Європи в 2012 році, пріоритет номертри – розвиток енергетичних проектів, зокрема, добудова Хмельницької атомноїелектростанції, пріоритет номер чотири – реалізація програми «Доступне житло».
Таким чином,незважаючи на масштабність та багатогранність і багатоаспектність формулювання пріоритетівсоціально-економічного розвитку, державні інституції виконавчої влади, в першучергу Міністерство економіки України, виділяють найголовніші з них, а саме:
І. Створеннясприятливих рамкових умов для підвищення конкурентоспроможності економіки.
1.1. Макроекономічнастабільність.
1.2. Досконаларегуляторна політика.
1.3. Розвитокконкуренції на внутрішньому ринку.
1.4. Підвищенняефективності Уряду.
1.5. Зміцненняінституту власності як основи ринкової системи господарства.
1.6. Розвитокфінансових ринків.
1.7. Проведеннясудової реформи.
IІ. Людина іСталий розвиток.
2.1. Модернізаціясистеми охорони здоров’я.
2.2. Сучасна іякісна освіта та підготовка кадрів.
2.3. Розвитоккультури.
2.4. Розвитокфізичної культури та спорту.
2.5. Створенняринку доступного житла.
2.6. Підвищенняякості життя Ошибка! Закладка не определена..
2.7. Розвитокпенсійної системи.
2.8. Сталийрозвиток довкілля.
2.9. Адаптація доглобальних кліматичних змін.
ІІІ.Технологічний прорив в індустрії.
3.1. Підвищеннятехнологічного рівня обробної промисловості.
3.2. Впровадженнянових та відновлюваних джерел енергії.
3.3. Підвищенняефективності використання паливно-енергетичних ресурсів
3.4. Підвищеннярівня енергозабезпечення економіки.
ІV. Зняттяінфраструктурних обмежень.
4.1. Будівництвосучасних транспортних коридорів та інтегрування до загальноєвропейськоїінфраструктури.
4.2. Розвитокзалізничного транспорту та підвищення його безпеки.
4.3. Розвитокморських портів.
4.4. Розвитокаеропортів.
4.5. Відновленнята модернізація муніципальної інфраструктури.
4.6. Розвитоксучасних засобів зв’язку.
V. Перехід до високоефективногоаграрного та аграрно-переробного виробництва.
5.1.Запровадження європейських принципів державної підтримки сільськогосподарськихвиробників.
5.2.Переорієнтація агровиробництва із урахуванням кліматичних змін
5.3. Нарощеннявиробництва продукції тваринництва.
5.4. Нарощенняввиробництво продукції рослинництва.
5.5. Комплекснезабезпечення споживачів харчовими продуктами власного виробництва.
VІ. Створеннясучасної інноваційної системи.
6.1.Вдосконалення системи генерації знань.
6.2. Формуванняінноваційної інфраструктури.
6.3. Розвитоксистеми управління інтелектуальною власністю.
6.4. Активізаціяінноваційного попиту та трансферу технологій.
6.5. Державназабезпечення взаємодії елементів НІС.
6.6. Інтеграціянауково-технологічного потенціалу України у світове господарство.
VІІ. Україна ісвіт.
7.1. Інституційнаєвроінтеграція.
7.2. Набуттячленства України в ЄС.
7.3. Створенняпоглибленої зони вільної торгівлі з ЄС.
Треба зауважити,що названі пріоритети не є якоюсь сталою величиною, а можуть видозмінюватись взалежності від політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та євідкритими для обговорення та аналізу представниками всіх гілок влади,роботодавцями, профспілками, а також вченими і іншими представникамигромадського суспільства.
Розділ 3.Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави в державному регулюванніекономіки
3.1 Методологія соціально-економічного розвитку держави
Однією із перших спроб розкрити сутність соціально-економічногорозвитку стала робота К. Маркса «Капітал», в якій розглядаютьсявитоки суспільного розвитку, та застосовується методологія пізнання черездіалектичний метаріалізм. Теорія розвитку розглядається з точки зорунагромадження капіталу, зубожіння пролетаріату і знищення капіталізму. Цятеорія ґрунтується на уявленні про односпрямованість та зумовленість історії імає систему обмежень статичного характеру.
На рубежі ХІХстоліття Й. Шумпетер запропонував альтернативну теорію економічного розвитку,вихідним пунктом якої був «господарський кругообіг» (який становить,по суті, рівноважний стан) закритої економіки. Він трактував розвиток якдискретний рух від одного кругообігу до іншого, стихійно породженого самоюекономікою. Тут акценти ставляться на дискретності розвитку і породженні йоговнутрішніми силами системи. Й. Шумпетер припускав, що значний часнаціональна економіка перебуває у стані рівноваги, а потім раптово, стрибком,переходить в інший стан рівноваги. Причини такого розвитку процесу пов’язані здинамікою нагромадження капіталу, інноваціями і вирішенням суперечностіінноваційного характеру. [5]
Найбільш поширеним трактуванням соціально-економічногорозвитку стало розуміння його як процесу структурних змін, обумовленогозростанням доходу на душу населення.
У даному разі було припущено ряд істотних положень:
– по-перше, зростання доходів населення є лише одним збагатьох факторів соціально-економічного розвитку;
– по-друге, у процесі розвитку змінюється не лише структурасистеми (склад і зв’язки), а й відносини між компонентами системи, а такожмеханізм її функціонування;
– по-третє, зміна структури економіки є одним з результатівсоціально-економічного розвитку, отже, друге не може бути визначене черезперше.
Далі процес соціально-економічного розвитку вже розглядався зпогляду розвитку економіки як відкритої системи. Найбільш відомі в цьомунапрямі роботи таких вчених, як Д. Белл, К. Кларк, Ж. Фурастьє, У. Ростоу,Візер, Ф. Хайєк, М.Д. Кондратьев та ін.
Вивчення праць провідних економістів дає підстави розглядатиметодологію процесу соціально-економічного розвитку не тільки з позиційвиявлення і зміни економічних параметрів системи, а й відповідно до державногоуправління даним процесом.
3.2 Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави
Концептуальнийпідхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства, йогоекономічної і господарської систем обов’язково завершується формуванням певноїмоделі цього розвитку, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуруреально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація якихвідбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених уконцептуальному підході, шляхом визначення та використання відповіднихінститутів та інструментів.
Востанні роки практично всі тлумачення дефініції «модель» зводяться в основномудо двох пояснень. Перше з них визначає модель економіки як схематичний описбудь-якого явища чи процесу в суспільстві, друге – трактує як зразок, що слугуєеталоном для відтворення.
Критерії,за якими оцінюють зміст моделі, є достатньо відомими: співвідношення формвлади; рівень розвитку суспільства та форми організації ринкового середовища уцілому та окремих його сфер; межи та методи державного впливу на економіку;мета та засоби економічної політики, що реалізується; джерела та масштабифінансування економіки, рівень її інноваційності; ступінь відкритостіекономіки; динаміка, структура та управління зовнішньоекономічними зв’язкамитощо. До цього нерідко додаються ще й макроекономічні показники. Таким чином, загальноприйнятимвважається, що у сучасному світі можна виділити декілька країнових моделейекономік.
1.Ліберальна, неоліберальна чи приватно-корпоративна. Характерна дляанглосаксонських країн (США, Велика Британія, Ірландія, Нова Зеландія). Для неїпритаманні: низька питома вага державної власності, законодавче забезпеченнямаксимальної свободи суб’єктів ринку, низька питома вага державного бюджету вструктурі ВВП. Недоліки: неоднорідність суспільства, значна диференціація доходівгромадян. Переваги: висока динаміка розвитку, гнучкість господарства щодопристосовування до нових економічних умов.
2.Соціальне ринкове господарство (соціально орієнтована економіка). Притаманнадля країн-членів ЄС, Канади та Ізраїлю. Інколи її називаютьсоціал-демократичною (соціал-ліберальною) моделлю. Характерним для неї єперерозподіл доходів приватного сектору через податкову систему. Часткадержбюджету в ВВП перевищує 50%, розвинута система соціальної підтримки,регулювання трудових відносин здійснюється не на рівні підприємств, а нанаціональному рівні. Нерідко соціальні складові переважають у функціонуваннігосподарського комплексу (швецька модель), що може у довготерміновійперспективі призвести до зниження ділової активності та відпливу інвестицій. Донедоліків слід віднести також високий рівень безробіття, дефіцит державногобюджету, низьку ефективність державного підприємства. У сучасному ЄвропейськомуСоюзі відбувається процес конвергенції (зближення) соціальних моделей, колинайменш розвинуті країни намагаються підтягнути свої показники до середньогорівня по ЄС, а найбільш успішні – зменшити витрати на деякі соціальні потреби,які ще десять років тому визнавалися як основні.
2.“Азіатсько-Тихоокеанська модель” (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур)полягає у рідкісній гармонізації інтересів підприємців та держави, експортнійорієнтації економіки та орієнтацією фірм на довготермінову перспективу. Крімцього азіатсько-тихоокеанській моделі притаманні дух колективізму тапатерналізму на виробництві, посилений вплив на суспільне відтворення людськогофактору, наявність високоінтегрованих форм швидкого економічного зростання(кейрецу, чеболей), в яких держава намагається всіляко підтримати вітчизнянікомпанії. До середини 90-х років ХХ ст. успіхи країн цього регіону називали“азіатським дивом”. Однак економічна криза кінця 90-х років суттєво вплинула напрогнози подальшого економічного зростання. До недоліків слід віднести проявизлиття інтересів держави та приватних корпорацій, що веде до виникненняприродних монополій, закритість внутрішнього ринку, обмеженість соціальнихгарантій, доволі велику тривалість робочого тижня.
3.Соціалістична модель представлена невеликою чисельністю країн, про які вжейшлася мова (Куба, В’єтнам, Північна Корея). Планова економіка, що панувала вних, призвела до значних спотворень у виробництві та розподілі, вичерпалаекстенсивний шлях розвитку господарства і сформувала низькуконкурентоспроможність національної економіки. Умовно до цієї категорії можнавіднести Китай, хоча зміна форм власності (точніше їх розмаїття) говорять проте, що в цій країні сформувалася досить оригінальна, відмінна від інших модельсоціально-економічного зростання.[11]
Звичайно,що наведений вище список країнових моделей являє собою “пропорційну” спробукласифікації, проте існують й інші підходи. Так, російський дослідникВ.М.Кудров (2000) запропонував моделі за географічним принципом: американська,європейська, японська, латиноамериканська, африканська. Думається, що такепогрупування хоча й доцільно з точки зору територіальної спільності протедосить спрощено передає країнову специфіку.
Враховуючищо суть соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводиться дотого, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечитиекономічне зростання, дещо по іншому тлумачить моделі соціально-економічногорозвитку держави І. Бурокавський. У цілому стратегії економічної трансформації,реалізовані різними країнами, ним умовно розділені на три великі групи.
1.Модель трансформації країни, що розвивається. Цю стратегію, як правило,реалізують економічно відсталі держави.
2.Модель економічної реконструкції. Вона була успішно реалізована в країнахЗахідної Європи та Японії після Другої світової війни.
3.Модель системних перетворень. Її можна розглядати як певну комбінацію елементівпершої та другої стратегій. Але, на відміну від цих стратегій, системні змінипередбачають перехід від адміністративно-командної економіки (що будується надержавній власності та вертикальних ієрархічних зв’язках) до ринковоїгосподарської системи (в основі якої лежить приватна власність у різних формахі поєднання вертикальних та горизонтальних взаємовідносин).
Визначитияка модель, із названих вище, функціонує в Україні, на нашу думку неможливо.Скоріше на теренах України склалася така ситуація, коли проголошені державоюгасла гармонійного соціально-економічного розвитку суспільства залишаютьсянереалізованими з огляду на об`єктивні та суб`єктивні причини, розгляд яких невходить до об`єкту дослідження даної роботи. Таким чином, в Україні фрагментарнодіють відразу всі моделі розвитку, а отже і жодна з них, як системне ісистематичне явище. Звідси і цілком закономірний кризовий стансоціально-економічного розвитку держави, обтяжений негараздами в світовійекономіці, насамперед, світовою фінансовою кризою.
Перехідвід моделі соціальної поведінки бізнесу, обмеженої формулою «сплата податків ізарплат плюс благодійність» до повномасштабного соціально-економічногопартнерства є для України одним із визначальних політико-економічнихпріоритетів і завдань сучасного етапу суспільно-економічного розвитку і маєстати конкретним продуктом економічного діалогу. Саме такий перехід дозволитьутворити підґрунтя для формування соціально орієнтованої ринкової економіки, вякій економічний розвиток має очевидний та прозорий соціальний ефект, асоціальна політика виглядає не альтернативою, а базисом політики економічногорозвитку.
Методивпливу держави на соціально-економічний розвиток країни прийнято за організаційно-інституціональнимкритерієм поділяти на адміністративні й економічні.
Адміністративніметоди втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силій авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів тапримусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуютьсязі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачаннямдержавних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов’язані іззабезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правовогополя для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративноговпливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльностісуб’єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усуненняінформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняттяекономічних рішень.
Використанняадміністративних методів регулювання ринку пов’язується із забезпеченнямпрямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку і здійснюється за такиминапрямками: сприяння розвитку конкуренції й обмеження монополістичноїдіяльності, обмеження негативних зовнішніх ефектів, захист національного ринку,ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; запровадження системинорм і стандартів у сфері якості продукції, в галузі охорони навколишньогосередовища тощо.
Економічніметоди впливу держави на соціально-економічний розвиток країни адекватніприроді ринку. Вони пов’язані з використанням державою фінансових ресурсів ібезпосередньо впливають на кон’юнктуру ринку й опосередковано – на виробниківта споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогоюринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу,за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесівдо сфери державних інтересів. Ці заходи регулювання пов’язані або зі створеннямдодаткового матеріального стимулу, або зі зниженням небезпеки фінансової втрати.До основних методів відносяться бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика,індикативне планування.
Врезультаті застосування апробованих часом методів державного регулюваннядосягається гармонійний соціально-економічний розвиток і суспільства, ідержави.
Висновки
У своїй книжці“Роки на Даунінг-стріт” М. Тетчер писала: «Правильна економічна політиказначною мірою залежить від правильної оцінки того, які види економічноїдіяльності належать державі, а які людям». Саме держава несевідповідальність за визначення і впровадження моделей та методів соціально-економічного розвиткукраїни.
Україна сьогодніє індустріально-аграрною державою, вона займає виграшне геополітичне положення,наявні також і ресурси розвитку. Для забезпечення внутрішньої стабільності таавторитету ззовні необхідне активне формування середнього класу, який є базовимдля забезпечення сталого розвитку і примноження національного багатства країни.В контексті цього однією з найважливіших функцій держави є забезпеченнястійкості, динамічності і збалансованості економічного зростання із збереженнямосновних пріоритетів сталого розвитку.
Не зважаючи нанаявність значного теоретичного надбання та враховуючи національні особливостіперебігу трансформаційних процесів в Україні, пошуки оптимальної моделі таметодів державного регулювання соціально-економічного розвитку триває і нині.
Порівняння стану соціально-економічногорозвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнахдоводить наявність певного запасу міцності щодо удосконалення механізмівдержавного регулювання розвитку українського суспільства та потенціалуматеріальних і духовних ресурсів.
Аналіз концепції,стратегії та програм соціально-економічного розвитку як на державному рівні, так і в розрізірегіонів, галузей національної економіки, підтверджує, що вони базуються назагальних в світовій практиці критеріях визначення державних пріоритетів, якіувібрали в себе, напевно, весь спектр існуючих проблем буття української нації.
Суть державногорегулювання соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводитьсядо того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему),забезпечити економічне зростання суспільства. Незважаючи на певні труднощістановлення та розвитку моделей та методів управління цими процесами в Україні,більшість вітчизняних науковців та аналітиків-практиків схиляються до думки проможливість організації ефективного державного регулювання процесамисоціально-економічного розвитку країни, що налаштовує на оптимістичний лад всіхзацікавлених у цьому, і, в першу чергу, «маленьких українців» – пересічних громадян,основних «споживачів» результатів діяльності державних органів влади.
Підсумовуючивикладене вище, доходимо висновку, що запорукою гармонійного, сталого розвиткуукраїнського народу, коли збалансовуються інтереси всіх соціальних групнаселення, бізнесу та держави, виступає обрання найважливіших пріоритетів всоціально-економічному розвитку держави, що базуються на науково-обгрунтованихкритеріях визначення цих пріоритетів.
Списоклітератури
1. Конституція України. Прийнята нап’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР [Текст] //Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – №30. – ст. 141.
2. Закон України «Про державнепрогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвиткуУкраїни» ВР [Текст] (2000 р.)
3. Зайцев Ю.К. Основні принципиформування концепції та моделі соціально-економічного розвитку України в умовахперехідного періоду [Текст] / Ю.К. Зайцев // Стратегія економічного розвиткуУкраїни. – К.: 2003. – Вип.5. – С. 15 – 23.
4. Зятковський В.І. Аналіз впливудержавних видатків на економічне зростання держави [Текст] / В.І. Зятковський// Наукові записки: Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу. –Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 13. – С. 190 – 194.
5. Ерохина Е.А. Теория экономического развития:системно-самоорганизационный поход [Текст] / Е.А. Ерохина // Томск:Издательство Томского университета, 2006.– 160 с.
6. Лукінов І. До питання проконцепцію і модель сучасного економічного розвитку України [Текст] / І. Лукінов // Економіка України. –2001. – № 6. – С. 4-9.
7. Мочерний С.В. Методологіяекономічного дослідження[Текст] / С. В. Мочерний // Львів: Світ, 2005. –415 с.
8. Савченко В.Ф. Сучасний стан державного регулюванняекономіки України [Текст] / В.Ф. Савченко // Вісник Чернігівського державноготехнологічного університету. Економіка. – 2005. – № 19. – С. 70 – 77.
9. Сохецька, А. В. Інституційніфактори економічного зростання в умовах переходу України до ринку [Текст]: Автореф. дис. канд. екон. наук:08.01.01 / А. В. Сохецька; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л.: 2006. – 20 с.
10. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного ісоціального розвитку на сучасного етапі [Текст] / А. Чухно // Економіка України. – 2004. – № 5.
11. Українська державність у ХХстолітті. (Історико-політологічний аналіз) [Електронний ресурс] – К.:Політична думка, 2006. – Домашня сторінка в Інтернеті[http://litopys.org.ua/ukrxx/zmist.htm].