Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного іприхованого банкрутства
Зміст
Вступ
Проблемиправозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства
Висновки
Використаніматеріали
Вступ
Формування економіки України в напрямі ринкових відносин та стрімкийрозвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функційдержави, у тому числі щодо захисту усіх суб’єктів права власності й господарювання.З’явилися раніше не відомі українському суспільству правові інститути, щорегулюють правовідносини в цій сфері. Одним із таких став інститут банкрутства.За своєю суттю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід’ємною частиноюринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби.
У процесі банкрутства набули поширення порушення законодавства, щойого регулює, факти фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства тавчинення незаконних дій у разі банкрутства, що й визначає актуальність цієїпроблеми.
Мета роботи – зробити аналіз проблем правозастосовної діяльності усфері фіктивного і прихованого банкрутства.
Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованогобанкрутства
Державна статистика свідчить, що з часу набрання чинності ЗаконуУкраїни «Про банкрутство» (1992 р.) через процедуру банкрутства пройшло понад 80 тис. підприємств.
Аналіз чинників, що сприяли збільшенню кількості банкрутств суб’єктівгосподарювання, свідчить, що до головних причин, які призвели до збільшення вУкраїні кількості фінансово неспроможних підприємств, можна віднести такі:кризові явища в економіці країни; інфляцію; загальне падіння обсягіввиробництва; кризу неплатежів і, як наслідок, — існування значноївзаємозаборгованості; недоліки в приватизації; зростання масштабів «тіньової»економіки; недосконалість законодавства у галузі господарського права іподаткової політики та неефективний фінансовий менеджмент; затримку вздійсненні реальних економічних реформ; прагнення кримінальних елементіввикористовувати цей інститут для прикриття кримінально караних дій, коли фактзаподіяння матеріальної шкоди в результаті господарських операцій заперечуватинеможливо та ін.
Починаючи з 1999 p.,кількість справ про банкрутство почала зменшуватися. Цьому певною мірою сприялазміна у законодавстві, а саме: прийняття у новій редакції Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якийкардинально змінив процедуру банкрутства. Цим Законом були змінені підстави дляпорушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначено судовіпроцедури, які застосовуються до боржника; передбачена участь у справі арбітражногокеруючого та ін.
Але в Україні, як і раніше, продовжують мати місце фактибанкрутства. Неплатоспроможними стають як малі, так і великі підприємства. Переважну більшість їх умисно доводять добанкрутства і виручені від цієї процедури кошти не надходять до бюджетуУкраїни. Нині за формальними ознаками банкрутами можна визнати 40 % українських підприємств,оскільки за офіційними даними вони працюють збитково [1, с. 139-140].
Однією з причин такого стану є неврегульованість законодавства.Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у справах.Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознакнеплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є лише неспроможністьпідприємства розрахуватись із боргами в якийсь конкретний момент, і закінчуючитим станом, коли вже є підстави для порушення справи про банкрутство, тобтоколи неплатоспроможного підприємця вже можна визнати боржником на законнихпідставах. У Законі зазначено, що відновлена платоспроможність вважаєтьсятакою, коли відсутні ознаки банкрутства. Поняття банкрутства визначається якнеплатоспроможність боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційнупроцедуру. Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.
Про наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, зростання кількостіпорушень законодавства свідчить і практика роботи правоохоронних таконтролюючих органів. У 2003 р. із закінчених провадженням справ про банкрутствогосподарськими судами лише по 35,5 % справ були винесені окремі ухвали або направлені повідомленняорганам прокуратури та внутрішніх справ про порушення чинного законодавства інедоліки у господарській діяльності. Такі злочини є досить поширеними, однаккримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких випадках. Зчасу доповнення Кримінального кодексу України (1994 р.) статтями, якіпередбачають відповідальність за банкрутство, зафіксовані лише поодинокіпрецеденти притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фіктивнебанкрутство, доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства [2].Проведений аналіз свідчить, що справи щодо цих злочинів до суду майже недоходять і закриваються на стадії досудового слідства. За фіктивне банкрутство,починаючи з 2000 p.,засуджено (за вироками, які набрали чинності) лише чотири особи, а за доведеннядо банкрутства (ст. 219 КК України) не засуджено жодної.
Основна причина цього полягає не лише в тому, що відповідальністьза їх вчинення встановлена нещодавно, а й у так званій «відсутності» потерпілих,та осіб, заінтересованих у розкритті цих злочинів. Більш ніж 75 % злочинів,пов’язаних з банкрутством, мають латентний характер і ретельно приховуютьсясуб’єктами підприємницької діяльності під виглядом цивільних правовідносин.
На ефективність боротьби із зазначеними злочинами негативно впливаютьрозбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального ігосподарського права [1, с.141]. Так, згідно зі статтями 218-221 КК України великою матеріальноюшкодою вважається сума, яка в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімумдоходів громадян, тобто сума понад 8,5 тис. грн. Водночас справа пробанкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора доборжника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Різниця у наведених взаємопов’язанихпоказниках перевищує 10 разів. Така неузгодженість між нормами статей 218-219 КК України та ст. 6 Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави не вважатизлочином, передбаченим статтями КК України, випадок, коли заява не є підставоюдля порушення справи про банкрутство. За таких умов значна частина фіктивнихбанкрутств і доведень до банкрутства не потрапляють під дію кримінальногозакону, а особи, винні в їх вчиненні, залишаються безкарними. До того жкритерієм оцінки матеріальної шкоди у кримінальному законодавстві обираєтьсятака досить стабільна економічна категорія, як неоподатковуваний мінімумдоходів громадян, а при визначенні величини безспірних вимог кредитора доборжника в Законі застосовується гнучка в бік збільшення категорія — мінімальний розмірзаробітної плати, що періодично призводить до збільшення розриву між названимивеличинами.
Порушенню справи про банкрутство чи визнання підприємствабанкрутом переважно передують певні некоректні чи умисні дії керівників боржника.До того ж довести вину зловмисників не завжди вдається. Майже неможливовстановити причинно-наслідковий зв’язок між деякими господарськими операціямипідприємства, його подальшим тяжким становищем і матеріальним збагаченнямокремих осіб за рахунок цього.
Тому нерідко для припинення зловживань у процедурах банкрутстваправоохоронними органами практикується порушення кримінальних справ по суміжнихстаттях Кримінального кодексу, за якими вже існує досвід доказів, тазастосування норм про зловживання владою або службовим становищем, службовунедбалість, службове підроблення, ухиляння від сплати податків, хабарництво,розкрадання тощо.
Сама процедура визнання підприємств банкрутами передбачена ЗакономУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом». Ключову роль у цих процесах відведено арбітражним керуючим, якіодноособово уповноважені судами розпоряджатися майном банкрута, проводитирозрахунки по зобов’язаннях перед державою та іншими кредиторами.
Проте недостатня законодавча урегульованість діяльностіарбітражних керуючих та відсутність системного аналізу стану справ у цій сферістворюють умови для порушення закону та зловживань при проведенні процедурбанкрутства, упередженості дій арбітражних керуючих на користь окремихкредиторів. Співробітниками МВС України протягом 2005-2007 pp. за вчинення злочинівпорушено 38 кримінальних справ відносно арбітражних керуючих та представниківрегіональних підрозділів Агентства з питань банкрутства. Найбільшого поширеннянабули факти хабарництва, зловживання службовим становищем при заниженні оцінкита незаконній передачі майна, умисне невиконання рішень суду, порушенняпроцедур продажу майнових комплексів.
Аналіз справ про банкрутство свідчить, що зловживають інститутомбанкрутства як боржники, так і кредитори.
Зловживання з боку боржників полягають у тому, що вони намагаютьсяухилитися від оплати своїх грошових зобов’язань, при цьому вдаються до умисних,фіктивних банкрутств, зменшують конкурсну масу. Суспільна небезпека цих дійполягає не лише в тому, що вони порушують інтереси конкретних осіб, а й у тому,що підривають основи позики й кредиту.
Найбільш типовими способами зловживань з боку боржників є такі:
— ухилення від сплати податківчерез банкрутство. Широкі можливості для цього надає мораторій на задоволеннявимог кредиторів, на час дії якого зупиняється виплата боржником податковихзобов’язань, і до нього не застосовуються податкові санкції;
— виведення активівпідприємства-боржника або незаконне їх заміщення. Цьому сприяє непрозорістьпроцедури оцінки та реалізації активів боржника, які у ході банкрутства даютьможливість для виведення в іншу структуру, підконтрольну керівництву чивласникам боржника. Наприклад, ціна ліквідного майна боржника може бути дужезанижена. Таке майно, як правило, реалізується «своїй» структурі боржникапрактично за безцінь. Вигоду від цього можуть отримати керівники боржника, якіне є його власниками, але своїми діями фактично призвели підприємство доумисного банкрутства.
Аналіз судово-слідчої практики свідчить, що найчастіше прибанкрутстві реалізуються схеми, які передбачають акумулювання всіх пасивів напідприємстві-боржнику з метою збільшення його неплатоспроможності та виведенняйого активів на новостворене підприємство ще до початку процедури банкрутства.
Дані схеми реалізуються, як правило, такими шляхами.
1. Передачі майна:
— підприємства-боржника встатутні капітали новостворених юридичних осіб в обмін на отриманнянеадекватної частки участі (акцій) у них. При цьому вартість майна, що передається в статутний капітал нових юридичних осіб, може значнозанижуватися відносно його реальної ринкової вартості;
— за рахунок погашеннязаборгованості за будь-якими зобов’язаннями перед конкретним кредитором, дерозмір вимог кредитора значно завищується у порівнянні з основним боргом. Уцьому разі заборгованість збільшується за рахунок сплати штрафних санкцій,відшкодування збитків та ін.;
— за договорами про наданняпослуг нематеріального характеру — маркетингових, консалтингових, юридичних тощо. У ряді випадківумови укладеного договору (ціна) не відповідають фактичній вартості наданихпослуг;
— у заставу в разі, коливартість заставного майна значно перевищує суму основного зобов’язання,забезпеченого заставою;
— підприємства-боржника занеіснуючою заборгованістю по орендній платі, або безоплатна передача майна увигляді надання допомоги, дарування тощо.
2. Прямого продажу майнапідприємства-боржника за заниженою ціною, або його обмін на інше майно,вартість якого завищена, або на майно, що не становить інтересу длягосподарської діяльності цього підприємства.
3. Прийняття хибнихуправлінських рішень у сфері управління виробництвом, які негативнопозначаються на фінансовому стані підприємства.
4. Фальсифікації:
— фінансової звітності про результати господарської діяльностіпідприємства з наведенням у ній завищеної кредиторської заборгованості;
— документів про кредиторську заборгованість підприємств.
5. Приховування:
— боржником реальної достягнення дебіторської заборгованості, що дає можливість зробити розрахунки зкредиторами;
— майна або інформації промайно підприємства та ін.
Зловживання з боку кредиторів полягають у тому, що вони прагнутьне одержати борг, а незаконно перехопити управління бізнесом боржника чи незаконнодовести його до банкрутства для того, щоб за невиправдано низькою ціною скупитийого активи, тобто прагнуть до переділу власності. Суспільна небезпека цих дійполягає у тому, що вони знижують інвестиційну активність в державі, оскількиінвестиції можуть бути незаконно захоплені.
Найбільш типовими способами вчинення зловживань з боку кредиторівє такі:
— використання банкрутства якінструмента у корпоративній конкуренції. Так, інвестор, скупивши боргипідприємства і вибравши найсприятливіший момент, може ініціювати процедурубанкрутства та призначити свого арбітражного керуючого, через якого надаліконтролюватиме всю діяльність і фінансові потоки боржника;
— штучне збільшеннязаборгованості та ініціювання процесів банкрутства з метою придбання у подальшомумайна.
Для доведення до банкрутства можуть використовуватися й іншімахінації як під виглядом легальних операцій, так і прямі порушення закону: фальсифікаціядокументів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо.
Незначну кількість кримінальних справ, пов’язаних з фіктивнимбанкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити рядомпричин. По-перше, однією з головних є те, що не напрацьовано практикирозслідування кримінальних справ за діяння, передбачені статтями 218, 219 КК України. По-друге,у деяких випадках присутній острах ряду працівників правоохоронних органівзайматися такими справами через незначний досвід практичної роботи, бракправових знань. По-третє, до причин слід також віднести низький рівень правовоїзахищеності економічних відносин, значну латентність серед злочинів економічноїспрямованості, недосконалість законодавчої бази у сфері банкрутства тавідсутність чіткої судової правозастосовної практики по цих злочинах.
Зазначені норми КК України не повною мірою застосовуються такожчерез несвоєчасне реагування господарських судів на ознаки фіктивного банкрутствата доведення до банкрутства при розгляді ними справ, пов’язаних з банкрутством,і передачі інформації до правоохоронних органів.
Висновки
Перелікта аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні можна було бпродовжувати. Але й наведеного, на мою думку, достатньо, щоб дійти висновку, щонаявна законодавча база не є досконалою і застосування її норм не сприяєпідвищенню ефективної протидії фіктивному банкрутству, доведенню суб’єктівгосподарювання до банкрутства та незаконним діям у разі банкрутства.
Використані матеріали
1. ГегаП. Т. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання// Боротьба з організованою злочинністюі корупцією. — 2004. — № 10.
2. Коржанськии М. Й. Науковийкоментар Кримінального кодексу України. — К.: Атіка; Академія; Ельга-Н, 2001. — С. 373.