–PAGE_BREAK–Самоврядування територій і вдосконалення управління треба вести, зважаючи на відомі приклади з історії, починаючи з устрою Київської Русі, Магдебурзького права, Конституції Пилипа Орлика. Ефективне управління будь-якою територією неможливе без надання їй широкої самостійності, економічної свободи і правової та економічної відповідальності. А для цього треба чітко розмежувати повноваження і відповідальність між місцевою владою та органами адміністрації, визначити механізм державного контролю за ефективністю витрат виробництва на підприємствах державної і недержавної форм власності, ввести нормативну базу використання ресурсів виробництва на державному рівні і доповнити її комплексом вимог стосовно ефективності використання виробничих ресурсів на регіональному рівні, контролювати ефективне використання мінерально-сировинних та природних ресурсів. Досвід Канади, США, Німеччини свідчить, що в основі управління розвитком окремих регіонів є Програма економічного розвитку (ПЕР). Вона покликана сприяти створенню та реалізації планів і програм соціально-економічного розвитку кожної території, що дає змогу підтримувати розвиток малого бізнесу в пріоритетних напрямах. Цей процес повинен мати інформаційну базу у вигляді комп’ютеризованої системи економічних даних, що забезпечить стратегічне економічне планування та дасть змогу бізнесменам проводити маркетингові дослідження ринку — дізнаватись про наявні в області та її адміністративних районах сировинні та людські ресурси, комунікації та сервісне обслуговування, фінансові, освітні установи тощо. ПЕР дає основу для успішної реалізації програм підтримки малого бізнесу, позичкового фонду, торгових місій та бізнес-інкубатора, які безпосередньо повинні використовувати інформаційну базу даних про стратегію розвитку як окремих регіонів, так і кожної області в цілому. У регіональному економічному розвитку одночасно враховують інтереси як громадського сектора, коли координують розвиток бізнесу з боку держадміністрації, яка надає землю, вільні будівлі, так і приватного бізнесу, який хоче провадити діяльність на цій території. Створення бази економічних даних дасть змогу використовувати наявні ресурси, вести маркетингові дослідження для координування діяльності галузей та видів виробництва, вивчати можливості розширення наявного бізнесу та розвитку нового. Це дасть змогу бізнесменам отримувати інформацію про ринок, на якому вони збираються працювати, наявну інфраструктуру, зосереджувати потрібні для цього ресурси. Щодо цього доцільним є вивчення досвіду Івано-Франківської області, де створена Регіональна агенція економічного розвитку (РАЕР), яка працює над проблемами забезпечення області енергоносіями та налагодження системи розрахунків за них; отримання стратегічних інвестицій для великих промислових підприємств; створення та впровадження галузевих регіональних програм та ін. Така організація не створює конкуренції ПЕР, оскільки її діяльність спрямована, головно, на великі підприємства та область у цілому. Регіональним органам управління потрібна інформація про фінансово-економічне становище підприємств, які розташовані на території цього регіону, повна та достовірна інформація про об’єкти винятково регіонального управління: охорони здоров’я, транспорту, культури, торгівлі, про економічні проблеми регіону, його трудові ресурси тощо. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств та регіонів передбачає доступ до нових джерел інформації, у тому числі до міжнародних [11, с.507]. З появою персональних комп’ютерів виникла принципова модернізація ідеї АСУ: від обчислювальних центрів і централізації управління до розподіленого обчислювального потенціалу. Це дало змогу уникнути однорідності технології опрацювання інформації та децентралізувати управління. Тому, як свідчить досвід, зокрема Донецької області та її регіонів, ця робота передбачає проектування системи інформаційно-аналітичного забезпечення (СІАЗ) як частини державної інформаційної системи. Початковою метою та головними завданнями СІАЗ є таке:
· створення та постійний розвиток обчислювальних регіональних мереж, які повинні забезпечити доступ до регіональних банків даних максимальній кількості користувачів;
· створення та ведення регіональних баз даних науково-технічної, патентної, економічної, соціальної, правової, фінансово-банківської, організаційно-довідкової, екологічної та іншої інформації;
· забезпечення доступу до загальнодержавних та міжнародних інформаційно-обчислювальних систем баз даних.
У складі регіональної інформаційної обчислювальної системи мають бути:
ü інформатизація соціальної сфери, у тім числі культури, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, торгівлі, побутового обслуговування, соціологічного моніторингу тощо;
ü інформатизація сфери матеріального виробництва, в тому числі зв’язку та транспорту.
ü транспортної доступності та інтенсивності містобудівного освоєння; врахування вартості ділянки, що збільшується від периферії до центру міста.
У разі залучення приватного капіталу для реконструкції та будівництва кварталу міста треба досягти відповідної узгодженості між витратами на спорудження цих об’єктів, рентабельністю їхнього функціонального призначення, їхньою ринковою вартістю та окупністю витрат. Такий підхід орієнтований на інші передумови ведення реконструкції міських кварталів порівняно з тими, які використовують згідно з чинними нормативами. Наприклад, практика реформ місцевого самоврядування, проведених у Львові, перехід від галузевого принципу управління до територіального забезпечили оптимальний перерозподіл функцій управління, дали змогу вдосконалити розмежування функцій між департаментом, колишніми управліннями та районними адміністраціями тощо. Уперше в Україні місто Львів, починаючи з 1994 р., функціонує без районних рад, оскільки під час реорганізації управління містом вони саморозпустилися. Замість них створено п’ять районних адміністрацій, які підпорядковані безпосередньо міськвиконкому. Колишні управління перетворені на департаменти (вони мають права юридичних осіб, власні кошти, самостійно вирішують кадрові питання). Отже, у Львові утверджується «модернізована» система виконавчої влади, вдосконалюється координація дій управлінських структур різних рівнів, з’являються сприятливі умови для самоорганізації міського населення.
Голови районних адміністрацій входять до складу міського виконкому, кандидатуру кожного з них розглядають на сесії Львівської міської ради. Водночас керівники районних адміністрацій підпорядковані міському голові; вони мають змогу впливати на формування загальноміської політики, вносити обґрунтовані пропозиції щодо бюджетного, процесу, вирішувати проблеми, які виникають у житлово-комунальному господарстві, транспортному обслуговуванні, соціально-культурній сфері. Голова районної адміністрації не може бути депутатом міської ради, оскільки він — представник виконавчої влади. Отже, кожна інституція займається своєю справою: Львівська міська рада формує бюджетну політику та головні принципи соціально-економічного життя, районні адміністрації забезпечують оперативне управління, департаменти мерії розробляють перспективи розвитку міста, а міський голова вирішує всі питання координаційно-розпорядчого характеру, що віднесені до його компетенції згідно з чинним законодавством [11, с.509]. Однією з найважливіших проблем регіональної політики України єзабезпечення продовольством регіонів України, її стан і розв’язання. Головною метою функціонування сільського господарства регіону є розробка і здійснення заходів щодо стабілізації й нарощування обсягу виробництва продукції для поліпшення забезпеченості населення продуктами харчування, задоволення виробничих потреб, вивезення продукції за межі регіону та експорту, формування резервів тощо Але в ряді випадків, особливо в останні роки, складається ситуація, при якій ряд регіонів неспроможні забезпечити збалансованість попиту і пропозиції бодай на основні 10 тваринних груп продовольства, а тому, наприклад, Донецька, Луганська та Київська області завжди будуть проблемними щодо насиченості продовольчими ресурсами [13, с.313]. Крім того, потрібно мати на увазі і те, що в Україні історично склалися регіональні зони торгового землеробства та тваринництва стосовно природно-кліматичних умов. Зони півдня, наприклад, спеціалізуються на виробництві зерна (високоякісна товарна пшениця, кукурудза, зернобобові), виробництві молока, свинини. Лісостепова зона спеціалізується на вирощуванні зернових, цукрового буряку, кормових, розвитку тваринництва. Полісся — зона товарної картоплі, льону, виробництва молока, яловичини. На жаль, у ряді регіонів в останній час змінюється зональна і мікрозональна спеціалізація аграрного розвитку, що негативно впливає на результати господарювання держави, виробників, розвиток продовольчих ринків. Наслідком процесів, які відбуваються, є погіршення забезпеченості населення продуктами харчування. Особливо суттєве протягом 1990-2002 рр. зменшення відбулося в споживанні продуктів харчування тваринного походження. Меншими темпами, але при наявності чіткої тенденції протягом 1990-2002 рр. зменшувалося споживання продуктів харчування рослинного походження. Підсумком ситуації, яка склалася, стало і суттєве зменшення за роки перетворень калорійності харчування. За рівнем її абсолютної величини Україна перейшла від рівня розвинутих країн (3500 ккал) до нижньої межі продовольчої безпеки (2500 ккал), а за споживанням протеїнів тваринного походження опинилася нижче цієї межі. Проблеми забезпечення продуктами харчування населення України в останні роки аналізуються в чисельних публікаціях, вони висвітлюються в розділах державних програм соціально-економічного розвитку України. Але у своїй більшості публікації стосуються аналізу ситуації на рівні України в цілому.
Дослідження регіональних аспектів споживання основних видів продуктів харчування свідчать про необхідність розгляду тих проблем, котрі досить рельєфно уже позначилися у декількох площинах. Так, виявлено суттєву диференціацію споживання продуктів харчування по регіонах України. У зв’язку з цим слід зазначити таке. Диференціація регіонів України за рівнями економічного розвитку й добробуту населення і визначення шляхів подолання її надмірного рівня належить, безумовно, до числа провідної в регіональній проблематиці. Свідченням цього є і та обставина, що при підведенні підсумків соціально-економічного розвитку України було звернуто увагу на те, що області суттєво відрізняються між собою за рівнем доходів. Так, заробітна плата працівників у Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Хмельницькій областях на 32-42 % була менше середнього показника по країні. У регіонах з високою зайнятістю в основних виробничих галузях (Дніпропетровська, Запорізька, Донецька області) мало місце перевищення (на 17-27 %) зазначеного показника. Але на жаль, не було констатовано протилежний за спрямуванням факт: саме в економічно найбільш розвинутих областях сформувався найгірший стан із забезпеченням продуктами харчування, і особливо продуктами тваринного походження. Причому це відбулося саме в останні роки (табл.3.1) [13, с.315]. Звернемося спочатку до аналізу тенденцій у зміні кількості спожитих продуктів тваринного походження. Як видно, воно мало тенденцію до зменшення по всіх областях України. Проте в різній мірі. Найбільш значним зменшення було в областях з високим рівнем промислового потенціалу і помітно меншим у тій групі областей, у яких питома вага сільського господарства у структурі валового виробництва значно вища, ніж у першій групі областей.
Що стосується продукгів харчування рослинного походження, то по деяких областях існує тенденція і до збільшення. Так, споживання хлібопродуктів на душу населення мало тенденцію до збільшення в Донецькій, Луганській і Харківській областях, по картоплі — у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській, Закарпатській областях. Загальною тенденцією для групи продуктів рослинного походження є тенденція до зменшення, особливо по цукру й олії.
Таблиця 3.1. Споживання продуктів харчування на душу населення в окремих регіонах України, кг
Слід мати на увазі, що диференціація в рівнях споживання продуктів харчування існувала й раніше. Вона мала суттєві відмінності по різних продуктах. І зміни, які відбулися в диференціації споживання окремих продуктів, можна охарактеризувати як такі, що мали неоднозначний характер. Так, у 1990 р. найбільшим коефіцієнт варіації був зі споживання картоплі (30,9) та олії (20,3 %). Зі споживання інших продуктів він також мав місце, але був нижчим (по цукру — 8,1 %, по яйцях — 12,2 %), Тобто при існуючій тоді системі міжрегіональних переміщень продуктів харчування забезпечувався відповідний рівень споживання в регіонах.
У 2000-2002 рр. ситуація змінилася. По молоку і молочних продуктах і по яйцях збільшилася диференціація споживання по регіонах, причому по молочних продуктах суттєво (на 13,8 пункти). Саме тоді зі споживання продуктів рослинного походження відбулося зниження диференціації. Найбільшим зменшення коефіцієнта варіації було по хлібопродуктах (на 7 пунктів) та по олії (на 6,9 пункти). Тобто процес диференціації у споживанні продуктів по регіонах існує і зараз, але він має по різних продуктах різну спрямованість. Що ж стало причиною погіршення ситуації з забезпеченням регіонів України продуктами харчування і збереження їх диференціації за рівнем споживання? В економічній літературі розглядається чимало припущень. Так, загальновідомо, що при збільшенні величини доходів збільшується кількість і підвищується якість харчування. Між іншим, дослідження свідчать про різний ступінь зв’язку споживання продуктів харчування з величиною середньодушового доходу. При цьому по групі продуктів тваринного походження, наприклад, вона коливалася від сильної по молоку та молочних продуктах (0,64), середньої по м’ясу і м’ясопродуктах до слабкої по яйцях. Але в усіх випадках вона носила зворотній характер, тобто з підвищенням рівня доходів споживання продуктів зменшувалася. Наведемо окремі приклади. У Донецькій області, при одному з найвищих серед областей України середньодушовому грошовому доході (1575,3 гри) споживання молока і молочних продуктів у 1999 р. було найнижчим (157,1 кг). В області з найбільшим їх споживанням (Тернопільська — 297,4 кг) середньодушовий дохід складав 608,8 гри. Таким чином, склалася парадоксальна ситуація. Тому наступним кроком було з’ясування тісноти зв’язку між рівнем виробництва і споживання продуктів харчування по регіонах. Логічно передбачити наявність такого зв’язку. Але на початку 90-х років показники коефіцієнтів парної кореляції в цьому відношенні принципово відрізнялися, з одного боку, по взаємозв’язку виробництва і споживання яєць (0,61), а з другого — м’яса та м’ясопродуктів, молока та молокопродуктів (0,09), це було свідченням масштабних переміщень продуктів з одних регіонів в інші. При цьому споживання було більшим в областях із значно меншим рівнем виробництва, ніж в областях із рівнем виробництва, який у значній мірі вище величини споживання (табл. 3.2).
продолжение
–PAGE_BREAK–