Проблеми та шляхи вдосконалення рекреаційного комплексу Чехії

Міністерство освіти

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра міжнародної економічної діяльності
Курсова робота
з курсу“ Регіональна економіка ”
на тему:
“ Проблеми та шляхи вдосконалення рекреаційного комплексу Чехії”

/>

Студента 3 курсу Факультету

ФЕМП групи9с заочноїформи навчання

Підвисоцький Владислав Володимирович
Науковий керівник:

Іксарова Н.О.
Київ 2011
ПЛАН:

Вступ …………………………………………………………………………………… 3
Розділ 1– загальна характеристика країни ……………………………………. 4

1. Економіко-географічне і політико-географічне положення Чехії ………..……… 5

1.1.
Географічне положення та природні умови
…………………………………

6
1.2
. Історія та культура Чехії
………………………………………………………

7
2. Проблеми суспільно-політичного розвитку Чехії у 1990 – 2005 рр ………… 8

2.1.Національне питання в Чехії ……………………………………………… 12

2.2Економічний розвиток Чехії у 1900 – 2005 рр. ……………………………… 13

2.3.Основні вектори зовнішньої політики Чехії на сучасному етапі. Чесько-

українські відносини ………………………………………………………15

Розділ 2 — Сутність рекреаційних ресурсів та Структура рекреаційного комплексу Чехії ………………………………………………………………. 17
3. Перспективи економічного розвитку Чехії ………………………………….18

4. Особливості функціанування економіки Чехословаччини в умовах

соціалізму …………………………………………………………………….. 19

4.1Трудові ресурси ………………………………………………………………22

4.2.Сільське господарство ………………………………………………………23

4.3.Лісове господарство ………………………………………………………… 23

4.4. Енергетика і гірничодобувна промисловість ………………………………24

4.5.Транспорт ……………………………………………………………………..25

4.6.Зовнішня торгівля …………………………………………………………… 25

4.7.Банківська і грошова системи ……………………………………………… 26

5. Економічні і політичні передумови поділу Чехословаччини……………… 26

6. Зовнішня торгівля і зовнішньоекономічні зв’язки Чехії

Імпорт і експорт . ……………………………………………………………..……… 27

Розділ 3— ТуристичноПриродно-рекреаційні ресурси Чехії

……………

31
7.
Історико-культурні пам’ятки Чехії
………………………………………….

32

7.1.Оцінка інвестиційної привабливості об’єктів рекреаційно-туристичної

сфери …………………………………………………………………………. 32

7.2.Формування та особливості функціонування механізмів управління

інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері………………. 34

8.Закономірності функціонування туристичного ринку ……………………….35

8.1.Специфічні ознаки ринку туристичних послуг …………………………. 35

Висновки

Додатки

Список використаної лі
тератури
Вступ
Рекреаційнийкомплекс –це сокупність потужних комплексів відпочинку, курортного лікування та туризму. Рекреаційні ресурси — це об’єкти і явища природного і антро­погенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації відпочинку, оздоровлення та лікування людей, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізації та економічної ефективності.

Чехія-країна в центрі Європи. Населення-10, 5 млн. людина, національний склад-81, 3% чехів, жителів Моравії і Сілезії 13,7%, 5% інші національні меньшини, з яких: німці, цигани (300 тис осіб.) і євреї (2 тис (50 тис чоловік.). осіб)

Столиця держави – місто Прага. Найбільш великі міста Чехії – Брно, Острава, Пльзен, Усті-Над-Лабем, Градец Кралове.

Чехію часто називають серцем європейського континенту. Мандрівникам між Пльзенем і Хебом з гордістю показують гранітний обеліск із написом «Центр Європи». Країна немов створена для туризму. У Чехії нараховується 2500 стародавніх замків і містечок. Немає, здається такого архітектурного стилю, що не був би представлений у Чехії — романський, готичний, ренесанс, чеське бароко.

Стриманість по відношенню до іноземців-відмінна риса чехів. Щільність населення: 130,6 чол. на кв. км, міське населення. 65,3%, релігійний склад: атеїсти 39,8%, 4,6%-протестанти, православні-3%, 13,4% прихильники інших релігій. Зайнятість населення: в індустрії-33, 1%., Аграрний сектор-6, 9%, 9,1% будівництво, транспорт і повідомлення-7, 2%, 43,7% обслуговування. Кв Площа-78 864. км. Найбільша річка Чехії — Влтава, довжина якої складає 440 км.

Чеська Республіка розташована в центрі Європи на порівняно невеликій території – близько 79 тис.кв.км. і є однією з розвинутих, індустріальних країн світу. Чехія має загальні кордони з Німеччиною, Словаччиною, Австрією і Польщею. Чисельність населення Чехії — 10,3 млн. чоловік. Офіційна мова – чеська.

РОЗДІЛ 1

загальна характеристика країни

1.Економіко-географічне і політико-географічне положення Чехії

Історично знаходячись на перетині численних торгово-економічних шляхів, у середині “європейського будинку”, володіючи високим ступенем територіальної контактності (більш половини європейських держав є для Чехії найближчими сусідами) Чехія має великі можливості для переносу на свій ґрунт передових досягнень науки і техніки, культури виробництва, прогресивних форм організації праці, методів підготовки кваліфікованих кадрів.

Це дозволило країні ще до другої світової війни міцно ввійти в першу десятку індустріально розвинутих країн світу, досягти досить високого життєвого рівня населення.

Чехія розташована на Богемському плато, яке простягнулося через усю країну із заходу на схід. Західна частина країни з трьох сторін обрамлена гребенями гір, що огинають Чеський масив. У Північній Моравії знаходиться гірська група Бескид. Мальовнича, не дуже висока Чешсько-Моравська височина відокремлює Чехію від Моравії.

Чеський масив – сильно зруйновані средневисотні гори, складені в основному твердими кристалічними породами. Їхні підняті краї, що майже збігаються з державним кордоном країни, лише в окремих місцях перевищують 1000 метрів: на північному сході – це Йізерські гори і Крконоше, на північно-заході – Крушніе гори, на південно-заході – Чеський ліс і Шумава. На сході і південно-сході Чеський масив обмежений невисокою (до 800 метрів) горбкуватою Чешсько-Моравською височиною, що відрізняється родючими ґрунтами.

Ізерські гори – це великий гірський масив висотою до 1100 метрів. Великі високостовбурні ліси, кришталево чисті струмки з піщаним дном, торфовища з невеликими озерцями і достаток дичини – усе це характерно для описуваного району.

У Південній Чехії простягається Шумава – широкий пояс невисоких гір з мальовничими льодовиковими озерами. Гори в основному складені гнейсами і гранітами. У долинах багато торф’яних боліт, де беруть початок численні струмки і річки, зокрема ріка Влтава. У лісах, що покриває схили Шумави, переважає ялина і ялиця. Вони багаті звіром, дичиною і лісовими ягодами, зокрема чорницею і лісовою ягодою, які йдуть навіть на експорт. У гірських районах одним з головних занять населення здавна були заготівля і сплав лісу. На базі значних запасів деревини на Шумаві склалася деревообробна промисловість, а також велике паперове виробництво.

Чехія – країна, що знаходиться усередині європейського континенту. Таке економіко-географічне розташування держави з однієї сторони дає багато переваг для розвитку взаємовигідного співробітництва із сусідніми країнами, а з іншої сторони має і негативні наслідки тому що країна відрізана від світового океану і не має виходів у жодне з морів.

До 1993 року, коли відбувся поділ Чехословаччини на дві суверенних держави, політика країни і її економічний потенціал були спрямовані на зміцнення соціалістичного табору. Основними партнерами Чехії були соціалістичні країни Східної Європи і Радянський Союз. Після розпаду соціалістичного табору уряд Чехії взяло новий політичний курс і основну ставку зробило на розвиток двосторонніх відносин із країнами Західної Європи і на залучення в країну іноземних інвестицій у чеську економіку (в основному Німеччині, Франції й Італії). Чехія входить до складу міжнародних організацій – Організації Об’єднаних Націй (ООН),Європейської ради (ЄС), НАТО.
1.
1 Географічне положення та природні умови
О
фіційна назва країни і географічне положення. Чехія (Сесhу), Чеська Республіка. Держава в Центральній Європі. Площа – 78,9 тис. км2. На півночі межує з Польщею, на сході – із Словаччиною, на півдні – з Австрією, на заході – з Німеччиною. Адміністративно-територіальне ділення: 75 районів.
Столиця – Прага6 липня – День пам’яті Яна Гуса, 28 жовтня – День проголошення незалежної Чехії, 25 і 26 грудня – Різдво.
Природні умови. Велика частина території Чехії знаходиться в межах Чеського масиву, по околицях якого розташовані середньовисотні хребти Шумава, Чеський ліс, Рудні гори (Крушне-Горі). Крконоше (заввишки до 1602 м, гора Сніжкі). Горби і низкогір’я переважають і в межах Моравії (Моравський Красі, що має численні печери, західні відроги Карпат і ін.). Центральні райони Чехії розташовані на Чесько-Моравській височині.
Найважливіші річки: Лаба (Ельба), Влтава. По схилах гір виростають мішані і хвойні ліси.
Клімат помірно-континентальний, з відчутною різницею температур між сезонами: взимку не рідкість 20-градусні морози, а влітку – 30-градусна жара. Середня Богемія і Прага розташовані в перехідній зоні, де клімат змінюється від морського до континентального. .
Середні температури січня від -1 °С до -4 °С на рівнинах, до -7 °С у горах, липня – від 18 до 21 °С. .
Соціально-політичний пристрій. З припиненням існування чехословацької федерації з 1993 р. Чехія – суверенна держава. Глава держави – президент. Законодавчий орган – двопалатний парламент (сенат і палата депутатів).
Економіка. Чехія – індустріально-аграрна країна. Розвинені паливно-енергетична промисловість, чорна металургія, хімічна, машинобудівна, легка і харчова промисловість. Видобуток бурого і кам’яного вугілля, залізняку. Головні промислові центри: Прага, Плзень.
У сільському господарстві розвинуте посіви пшениці, ячменю і картоплі, хмелярство, молочно-м’ясне скотарство, птахівництво. Експортує Чехія машини і устаткування, вироби легкої, скляно-керамічної промисловості та інші.
Населення – 10,4 млн. осіб; 94 % – чехи, 3 % – словаки, 3 % – угорці, німці, поляки та інші.
Офіційна мова – чеська. Мовами ділового спілкування можуть бути англійська і німецька, старше покоління розмовляє в основному німецькою.
Релігія. Більшість віруючих – католики (87 %), є протестанти (11,1 %)іправославні.
Національні традиції. Відмінна риса чехів – стриманість по відношенню до іноземців.
На Різдво чехи обов’язково випікають різдвяне печиво. У цьому процесі бере участь вся сім’я. Напередодні великого свята педантичні чехи наперед купують живих коропів для різдвяної вечері. Увечері 24 грудня, перш ніж сісти за стіл, пражани з дітьми традиційно приходять на берег Влтави, де їх чекають продавці, які торгують живими коропами, але рибу не їдять, а випускають в річку. Особливо цей ритуал подобається дітям. Можливо, тому різдвяний Святвечір називається у чехів Щедрим днем.

1.2. Історія та культура Чехії
Чехія – країна з багатющою історією і культурою, яка починається з часів мешкання кельтів на сучасній території країни. Слов’янські племена, які і поклали початок зародженню чеського народу, прийшли на цю територію приблизно в VI столітті н.е. Століттям пізніше вони заснували першу державу, яка недовго проіснувала із-за смерті лідера. Проте, вже в IX столітті з’явилася Велікоморавськая держава, до якої увійшла територія Чехії.

Пізніше з цієї держави виникло Празьке князівство, ставши основою майбутнього чеського королівства. На початку XII століття, коли Чехія вже входила в Римську імперію, почався розквіт королівства, який досяг свого піку при Карле IV, що вступив на трон в 1346 році. Саме цей король зробив більш всього для Чехії, у тому числі для освіти, відкривши перший в Центральній Європі університет – Карлов.

У XVI столітті влада надовго перейшла до династії Габсбургов, це був жорстокий час для жителів Чехії. Повстання закінчувалися поразками, а після Тридцятирічної війни Чехія виявилася абсолютно розгромлена. У 1775 році після черги кровопролитних повстань влади, нарешті, відмінили кріпацтво.

У XVIII-XIX століттях в Чехії встановлюється капіталістична система. З середини XIX століття в Чехії починається промисловий підйом, завдяки якому країна стає лідером в розвитку промисловості серед всіх країн імперії. .

Після тривалого перебування під Австро-угорським пануванням, в 1918 році створюється республіка Чехословакія, до якої увійшли Чехія, Словаччина і Підкарпатська Русь. Першим президентом Чехословакії став Томаш Гариг Масарік. Ще при його житті склався офіційний культ Масаріка як «президента-визволителя».

У 1939 році країна окупована німцями, а чеські власті формують заочний уряд в Лондоні на чолі з другим президентом Бенешом. У травні 1945 року після перемоги над фашистською Німеччиною, Чехословакія стає однією з країн Східної Європи, що попали під вплив Радянського Союзу і його політичної системи.

До 1968 року в Чехословакії правив соціалізм. Спроба демократичних реформ закінчилася введенням військ країн Варшавського договору. У 1989 році система звалилася у всіх державах соціалістичного блоку, і Чехія не стала виключенням. Ці події отримали назву «Оксамитовій революції», а держава чехів і словаків стала федеральною республікою.

У 1993 році Чехія і Словаччина розділилися на дві окремі держави. У 1995 році Чехія першої серед всіх колишніх соціалістичних країн була прийнята в Організацію економічного співробітництва і розвитку. Чехія вступила в НАТО в 1999 і в Європейський союз в 2004 році, входить в Шенгенську зону з 2007 року

Імена відомих чеських письменників у всіх на слуху: Карел Чапек, Ярослав Гашек, Мілан Кундера і, звичайно, Франц Кафка, який хоч і не є чехом, зате дуже популярний в Празі – сувеніри і майки з його ім’ям, екскурсії по Празі Кафки, музей Кафки. Але мало хто знає сучасних авторів, чиї твори публікуються сьогодні

Назвемо хоч би деяких з них: Міхал Вівег, лауреат державної премії по літературі Квета Легатова, Яхим Тополя, Антонін Байая, Мілош Урбан, Петра Гулова.
2. Проблеми суспільно-політичного розвитку Чехії у 1990 – 2005 рр.
Суспільно-політичні зміни та творення громадянського суспільства. Після так званої Оксамитової революції Чехія розпочала системну політичну та економічну трансформацію. На початку 90-х років XX ст. були закладені основи формування нового громадянського суспільства, здійснений перехід до багатопартійної системи, органи державного управління законодавчо деполітизовані. Прийнятий закон про люстрації (1991) заборонив колишній комуністичній номенклатурі займати керівні посади в органах державної влади й управління. Під дію цього закону потрапило близько 140 тис. осіб, які співпрацювали з попереднім режимом. При цьому варто зауважити, що ці обмеження не розповсюджувалися на рядових комуністів, адже членами Компартії були 1,7 млн осіб.

Становлення чеської державності супроводжувалося зміцненням парламентської демократії. Політичний плюралізм, ефективна виборча система дозволяли демократичним шляхом формувати законодавчі та виконавчі органи влади всіх рівнів. Чеська республіка створювалася як парламентська держава. Цей вибір робився свідомо. Політична еліта розумно вирішила, що сильна президентська влада після тоталітарного режиму може послабити розвиток демократичного процесу і сприяти відродженню автократичних тенденцій. Тому президенту відводилася лише роль гаранта конституції та загальнонаціонального авторитета. Він також не бере відповідальності за визначення економічної політики та її здійснення. Першим президентом став Вацлав Гавел, за якого 26 січня 1993 р. проголосувало 109 з 200 парламентаріїв. Урядовий кабінет з представників 5 політичних партій сформував Вацлав Клаус. Опозицію склали соціал-демократи та комуністи.

Улітку 1996 р. відбулися перші загальні парламентські вибори за участю 76,4 % виборців. Із зареєстрованих 80 політичних партій і рухів 16 претендувало на мандати у законодавчому органі. З них лише шість зуміли подолати 5 % -й бар’єр, у т. ч. Громадянсько-демократична партія (29,6 % і 68 мандатів), Чеська соціал-демократична партія (26,4 % і 61), Комуністична партія Чехії та Моравії (10,3 % і 22), Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія (8,08 % і 18), Об’єднання за республіку — Республіканська партія (8,01 % і 18), Громадянський демократичний альянс (6,3 % і 13). Зазнали невдачі Партія пенсіонерів (3,09 %), Вільні демократи (2,05), Лівий блок (1,4), Демократичний союз (2,8). Таким чином, правляча коаліція (ГДП, ГДА і ХДУ — ЧНП) отримала 99 місць з 200, а опозиція — 101. Парламент очолив лідер Чеської соціал-демократичної партії Мілош Земан. До складу уряду, який сформував В. Клаус, увійшли представники ГДП (8), ХДУ — ЧНП (4) і ГДА (4).

У 1996 р. була сформована друга, верхня палата чеського парламенту — Сенат, перші вибори до якого (81 сенатор) відбулися у два тури — 22 і 23 листопада. На цих виборах одна третина сенаторів обиралась на 2 роки, друга — на 4 роки, а решта — на 6 років. Тоді Громадянсько-демократична партія здобула 49,1 % (у першому турі — 36,5 % ) і 32 мандати, Чеська соціал-демократична партія 31,8% (20,3%) і 25 мандатів, Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія — 10,7 % (9,9 %) і 13 мандатів, Громадянський демократичний альянс — 5,1 % (8,1 %) і 7 мандатів, Комуністична партія Чехії і Моравії — 1,9 % (14,3 %) і 2 мандати. Це забезпечило правлячій коаліції 52 місця, Чеській соціал-демократичній партії — 25, комуністам — 2, а Демократичному альянсу і незалежним — по одному місцю. Головою Сенату став представник блоку Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія П. Пітгарт. Вибори до Сенату 1996 р. відродили традицію двопалатного парламенту Першої чехословацької республіки.

Після падіння соціалістичного режиму більшість населення беззастережно розділяла ідеї суспільства з ринковою економікою. Так, за даними соціологічних опитувань приблизно 80 % населення загалом позитивно оцінювали новий режим. Це знаходило своє відображення у підсумках парламентських виборів. Однак обіцянки нової влади не були виконані. Більшості населення приватизація не принесла жодних дивідендів.

Зниження рівня життя, зростання безробіття призвели до поступового «вичерпання постреволюційного оптимізму».

Справжнім шоком для правлячої правої коаліції стали результати опитування громадської думки в липні 1997 р. Тоді кожен четвертий респондент заявив, що життя в країні було кращим при соціалізмі. Розбіжності між очікуваннями «швидкого дива» та реальними результатами трансформації призвели до переоцінки ліберальних цінностей. Практично всі верстви чеського суспільства зробили певний «крок вліво», проте інтенсивність цього повороту була нерівномірною і значною мірою протестною.

У листопаді 1997 р. в країні виникла урядова криза, пов’язана як з невирішеним комплексом соціально-економічних проблем, так і з незаконними фінансовими операціями під час виборчої кампанії Громадянсько-демократичної партії. Коаліція ГДП, ГДА, ХДУ — ЧНП розпалася, а уряд В. Клауса подав у відставку. Криза завершилася в січні 1998 р., коли було сформовано «уряд технократів» на чолі з колишнім директором Національного банку Й. Тошовським. Новий уряд отримав підтримку парламенту, а програмні пріоритети зводилися в основному до продовження інтеграції Чехії до НАТО і ЄС, відновлення динаміки економічних реформ тощо.

У січні 1998 р. проходили президентські вибори. Кандидатами на найвищу посаду були В. Гавел, лідер комуністів Станіслав Фішер та голова Республіканської партії Мірослав Сладек. У другому турі В. Гавела, як єдиного претендента, підтримало 47 сенаторів і 99 депутатів, що дозволило йому зайняти посаду глави держави на наступні п’ять років.

Дострокові вибори до Палати депутатів відбулися 19—20 червня 1998 р. На виборчі дільниці прийшло 74,03 % виборців. За підсумками голосування парламентськими стали Чеська соціал-демократична партія (32,31 % голосів і 74 мандати), Громадянсько-демократична партія (27,74 % і 63), Комуністична партія Чехії і Моравії (11,03 % і 24), Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія (9 % і 20), Унія свободи (8,6 % і 19). Поразки зазнали крайньо права Республіканська партія М. Сладека (3,9 %) та Партія пенсіонерів (3,06 %). Головою парламенту став В. Клаус.

За підсумками виборів жодна з партій не змогла утворити парламентську більшість. До того ж, між ними продовжувалося протистояння через ідеологічні та особисті відносини лідерів. Сформований у 1998 р. Союз свободи, партія правого напрямку, був безкомпромісним противником Громадянсько-демократичної партії. Водночас вона категорично відмовилася піти на співпрацю зі соціал-демократами.

За таких умов партії М. Земана і В. Клауса 9 червня 1998 р. уклали т. зв. Толерантний пакт — договір про створення стабільної політичної ситуації в країні. Він передбачав зобов’язання соціал-демократів щодо незмінності стратегічного курсу реформ, підтримку урядових законопроектів у парламенті з боку Громадянсько-демократичної партії. Це дозволило соціал-демократам сформувати однопартійний уряд меншості в обмін на керівні посади в парламенті представниками Громадянсько-демократичної партії. Прем’єр-міністром став М. Земан, головою Палати депутатів — Вацлав Клаус (ГДП), а головою Сенату — Л. Бенешова (ГДП). В. Тошовський знову очолив Національний банк. Водночас такий союз призвів до гострої боротьби за владу між цими двома політичними силами і став реальною загрозою політичному плюралізму.

Треті вибори до Палати депутатів (парламентські вибори) відбулися 14—15 червня 2002 р. Вони зафіксували порівняно невисоку активність: взяло участь 58 % виборців. На цей раз знову перемогла Соціал-демократична партія (30,2 % і 71 мандат). Громадянсько-демократична партія набрала 24,47 % і здобула 57 мандатів. Комуністична партія Чехії і Моравії з 18,51 % і 41 мандатом стала третьою за потужністю політичною силою у парламенті. Правоцентристський блок «Коаліція чотирьох» (ХДУ — ЧНП і СС — Демократичний союз) зумів здобути 14,27 % і 31 мандат.

Порівняно з 1998 р. ліві значно зміцнили свої позиції. Проте як і на виборах 1998 р., соціал-демократам не вдалося одержати більшість у парламенті. Для формування урядового кабінету вони вимушені були вступити в союз із правоцентристською коаліцією малих партій, разом з якими створили крихку парламентську більшість — 101 мандат з 200.

Перемозі соціал-демократів сприяла висунута ними конструктивна програма «Людина понад усе», орієнтована на широкі верстви населення. У той же час на цих виборах праві партії орієнтувалися на своїх традиційних виборців — підприємців, осіб з високими доходами, що адаптувалися до ринку. Після приходу до влади соціал-демократи почали проводити непопулярні соціальні реформи, що викликало різке невдоволення населення. Рейтинг соціал-демократичної партії став різко падати.

Одночасно зростала довіра до комуністів. За наслідками виборів у 1996 р. вони мали 11 парламентських мандатів, у 1998 р. — 24, у 2002 р. — 41. їхньому успіху сприяла не лише стійка виборча база. Програма Комуністичної партії Чехії та Моравії має яскраво виражений соціальний характер, що дозволяє розширювати лави своїх прибічників за рахунок верств населення, що не знайшли себе «на ринку» і поповнюють ряди «нових бідних», а також дрібних підприємців, які побоюються «безкрайньої економічної свободи» у разі приходу до влади правих.

У 2003 р. чеський парламент після кількох спроб главою держави обрав В. Клауса, одного з головних архітекторів чеської економічної реформи, провідного чеського політика та економіста. З відходом В. Гавела завершилася особлива епоха в чеській історії. В. Гавел не був ідеологічним вождем чи жорстким прагматичним лідером. Державну політику він проводив на суворих законах моралі, прагнув впливати на свідомість громадян. Натомість В. Клаус на попередніх посадах проявив себе жорстким і безапеляційним політиком. Його обрання главою держави посилило розрив між політичною елітою та суспільством.

Справжнім «моментом істини» стали вибори чеських депутатів до Європарламенту в червні 2004 р. З 24 мандатів Громадянська демократична партія отримала 9, Комуністична — 6, а Соціал-демократична — 2. Політичний маятник знову хитнувся в сторону Громадянсько-демократичної партії, яка зуміла зайняти нішу критика Євросоюзу і захисника національних інтересів Чехії. Додаткові бали «в скарбничку» демократів додавав В. Клаус.

Незважаючи на те, що за його прем’єрства Чехія подала заявку на вступ до Євросоюзу, він став його найгучнішим критиком. Прискорена, надмірна уніфікація Європи є, на його думку, насильством, що породжує націоналізм. В. Клаус проводив також паралель між розширенням ЄС і РЕВ: остання була своєрідним диспетчером у колишньому соціалістичному таборі.

В. Клаус зайняв також жорстку позицію щодо Європейської конституції, яка може призвести до припинення існування суверенних держав і виникнення на їх місці супердержави. Критика В. Клаусом європейської інтеграції мала підтримку в суспільстві. За соціологічними опитуваннями в червні 2005 р. йому довіряли 2/3 населення, тоді як уряду і парламенту — менше У4.

В умовах поразки владних партій на виборах до Європарламенту (червень, 2004 р.) активізувалася опозиція, діяльність якої призвела до урядової і політичної кризи в країні. Проте уряд зумів втриматися завдяки підтримці комуністів, що відкрило останнім дорогу до влади. За таких умов права опозиція закликала всіх демократичних політиків дистанціюватися від співробітництва соціал-демократів і комуністів. Опозиція вимагала пояснень щодо джерел прибутків прем’єр-міністра Станіслава Гросса і його дружини Шарки. Всі ці події тісно переплелися і спричинили на початку 2005 р. урядову кризу, котра до початку квітня переросла у політичну.

Партнери соціал-демократів по коаліції почали покидати уряд. Першими це зробили християнські демократи, а через кілька днів представники від Партії свободи. На початку квітня 2005 р. у парламенті відбулося голосування щодо довіри урядові, який зумів втриматися завдяки підтримці комуністів. Проте вже 25 квітня уряд подав у відставку. Новим прем’єр-міністром став Їржі Пароубек, заступник голови Соціал-демократичної партії. У його кабінеті на цей раз виявилися соціал-демократи (12), християнські демократи (3) і Союз свободи (3). Схвалення складу нового уряду 13 травня у парламенті означало завершення тривалої політичної кризи в країні.

Серед урядових пріоритетів визначені: схвалення Євроконституції на референдумі, стабілізація сфери охорони здоров’я, житлова реформа, підтримка експорту, зменшення податків із середніх та низьких доходів, підготовка пенсійної реформи, розробка закону про зіткнення інтересів.

У червні 2006 р. відбулися чергові парламентські вибори. Вони виявилися найбільш жорсткими за останні 15 років. Фаворити виборів (громадянські демократи і соціал-демократи) обмінювалися взаємними звинуваченнями й образами. Опозиція пропагувала гасло «Зміни і надія» та обіцяла реформу пенсійної системи, соціального захисту, встановлення єдиного податку в 15%. Натомість соціал-демократи передвиборчу агітацію вели під гаслом «Стабільність і процвітання», тобто обіцяли зберегти існуючу систему соціального забезпечення.

Були також оприлюднені відомості про низку політичних, економічних і фінансових скандалів, пов’язаних із перебуванням при владі впродовж останніх восьми років соціал-демократів.

Голосувало 65 % виборців. Депутатські мандати тоді здобули опозиційна права Громадянська демократична партія (35,34 % і 81 мандат), правляча ліва Соціал-демократична партія (32,35 % і 72), а також Комуністична партія Чехії та Моравії (12,83 % і 18), християнські демократи (7,22 % і 13) і зелені (6,27 % і 6). Для створення коаліції відносний переможець виборів об’єднався з християнськими демократами і зеленими. Натомість соціал-демократи домовилися з комуністами. У парламенті виникла досить складна ситуація, оскільки обидві політичні сили мали по 100 мандатів. Після тривалих переговорів і узгоджень прем’єр-міністром країни було затверджено лідера Громадянської демократичної партії М. Тополанека.
2.1.Національне питання в Чехії
Законодавчі та нормативні питання у сфері національної політики відповідають міжнародним конвенціям і угодам, які підписав чеський уряд. Новим явищем стала поява форми ідентифікації.

Найбільшою національною меншиною є чехи, основна маса яких проживає у Північній Чехії та у Празі. Специфіка такого розселення зумовлена попередньою історією. Більшість словаків оселилися там після 1918 р. Національно-культурні потреби словаків практично повністю задовольняються чеським урядом. Досвід проживання у чеському середовищі наклав відбиток на багатьох представників словацької меншини. Процеси культурної та мовної асиміляції відбуваються повільно, але невпинно. Це пов’язано з мовною близькістю чехів та словаків, подібною соціальною структурою, високим відсотком змішаних шлюбів.

Німці проживають переважно на півночі та заході Чехії. Вони мають свої національно-культурні товариства, які почали організаційно оформлюватися з кінця 1992 р., 7 листопада 1992 р. більшість з них увійшла до складу Об’єднання німців Чехії, Моравії та Силезії. Своїм завданням Об’єднання ставить домогтися впливового представництва у владних органах. Діяльність німецьких національно-культурних організацій активно підтримує уряд ФРН, який надає їм фінансову допомогу.

Для польської меншини, яка населяє в основному Тєшинський регіон, найбільш актуальними є проблеми збереження власного мовно-культурного середовища. Існування початкової та середньої освіти польською мовою дозволяє місцевим полякам зберегти свою національну ідентичність. Фінансування освітніх та культурних програм значною мірою здійснюється за рахунок державного бюджету.

Організованим є громадсько-культурне життя українців. В умовах демократизації суспільства, яке розпочалося на прикінці 80—90-х років XX ст., виникли такі українські товариства й об’єднання: Громадянський форум українців (грудень, 1989), Українське лікарське товариство (1989), Об’єднання українців (весна, 1990), Чеська асоціація україністів (1991), Українська ініціатива (1994). Українською мовою виходите квартальник «Пороги» (березень, 1993) та греко-католицький церковний місячник “Єдиним серцем”.

Помітною проблемою для Чехії стала масова імміграція. За офіційними даними у 2004 р. серед іммігрантів найбільшу частку становили вихідці з України (31 %), Словаччини (19), В’єтнаму (13), Польщі (6) та Росії (6). Переважна більшість — це молоді люди віком від 25 до 39 років.
2.2. Економічний розвиток Чехії у 1900 – 2005 рр.
Основні складові економічної реформи. Після розпаду Федерації Чеській Республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична та сировинна бази країни були орієнтовані на технічно застаріле виробництво, шкідливе для навколишнього середовища. Тому найважливішим стало подолання технологічного відставання від інших промислово розвинутих європейських держав, поступова інтеграція до європейських структур. У спадок від колишньої Федерації Чехії перейшло майже 7 млрд дол. боргу (близько 70 % усієї зовнішньої заборгованості Чехословаччини).

Стартові умови для економічної реконструкції були сприятливі: низький рівень інфляції, збалансований внутрішній ринок, відносно низька зовнішня і внутрішня заборгованості, високий освітній і культурний потенціал. Це й стало причиною того, що у Чехії на практиці реалізовувався м’якший варіант реформи. Він передбачав антиінфляційне запровадження ринкових відносин із меншими соціальними витратами і вигідно відрізнявся від класичної «шокової терапії», реалізованої в інших країнах. Завдяки відмові від такої політики, жорсткому контролю за кредитно-емісійною політикою, державному регулюванню цін і заробітної плати на початковому етапі економічної реформи, жорсткому валютному контролю Чехії вдалося уникнути високої інфляції.

Економічні реформи розпочалися зі створення конкурентного середовища шляхом трансформації власності. Закон про банкрутство (квітень, 1993), дав змогу швидко позбутися збиткових державних підприємств.

Порівняно ефективно вдалося зупинити інфляційні явища, вирішити проблему зайнятості населення.

В основу економічної реконструкції була покладена приватизація, в ході якої на середину 90-х років XX ст. приватний сектор у ВВП становив майже 80 %. Здійснюючи трансформацію економіки, уряд зберіг за собою регулюючу роль за допомогою економічних, а часом і адміністративних важелів. Держава надавала всебічну підтримку дрібному та середньому підприємництву. Однак рівня 1989 р. досягти не вдавалося.

Допущені помилки спричинили в другій половині 90-х років XX ст. лихоманку економіки. Імпорт зростав у 4 рази швидше за експорт. Темпи оновлення обладнання в промисловості залишалися низькими, енергоємність на 40 % перевищувала аналогічні показники розвинутих європейських держав. Усе це знижувало конкурентоспроможність чеської продукції не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку. Становище погіршилось унаслідок повеней 1997 і 2002 рр., збитки від яких сягнули близько 6 млрд євро. У 1998 р. валовий продукт скоротився на 2,9 % і становив лише 52 % від відповідного показника для країн ЄС.

Шляхом створення акційних товариств відбулася комерціалізація підприємств. Приватний сектор в економіці у 2004 р. становив більше 80 %. У власності держави залишаються великі підприємства паливно-енергетичного, військово-промислового комплексів, металургійної, частково машинобудівної та хімічної промисловості, залізничного транспорту, зв’язку.

Значні зміни відбулися у фінансово-банківській галузі. 95 % сукупних банківських активів знаходиться в іноземній власності. 83 % — акціонери з країн ЄС. Держава зберегла за собою контрольний пакет тільки удвох спеціалізованих банках: Чеському експортному банку і Чесько-моравському банку гарантій і розвитку по фінансуванню програм підтримки малого та середнього підприємництва .

Лібералізація валютного режиму проводилася поступово, в міру макроекономічної та валютної стабілізації. У 2002 р. Чехія усунула обмеження, які торкалися можливості відкриття резидентами банківських рахунків в іноземних банках, філіалам іноземних фірм дозволялося купувати нерухомість для підприємництва. Валютні обмеження розповсюджуються тільки на придбання фізичними особами нерухомості та сільськогосподарської землі: запроваджена 5-річна заборона на продаж іноземцям нерухомості та 7-річна — на продаж сільськогосподарських і лісових угідь.

Нині Чехія — одна з економічно найрозвинутіших країн Центрально-Східної Європи. Темпи зростання економіки у 2005 р. становили 6 %, а обсяг її ВВП з розрахунку на душу населення по паритету купівельної спроможності дорівнював 15 011дол. (в Угорщині — 12 240 дол., а в Україні — 860 дол.). Водночас Чехія помітно поступається за рівнем економічного розвитку «старим» членам ЄС. За роки реформ їй не вдалося скоротити цей розрив, більше того, відставання від економічно розвинених країн ЄС поглибилося: якщо на старті економічної реформи в 1989 р. ВВП Чехії з розрахунку на душу населення становив 70 % до середнього рівня ЄС, то в 2003 р. — приблизно 61 % .

В економіці намітилися зміни у бік закріплення стабільного динамічного розвитку. Якщо у 2004 р. темпи економічного росту становили 3,5%, то у 2005— 2006 рр. — близько 5 %. Головним чинником економічного зростання останніми роками стало збільшення інвестицій до основних фондів. Зручне географічне положення Чехії з доступом на ринки товарів, відносно низька вартість кваліфікованої робочої сили, інвестиційні гарантії, приваблива система заохочень для іноземних інвесторів, висока оснащеність транспортної інфраструктури, стабільний політичний розвиток створюють сприятливий інвестиційний клімат.

Сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у чеську економіку в 1990—2003 рр., становить приблизно 37,8 млрд дол. Основний обсяг прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС (84 % ). Помітно активізувалися на чеському ринку американські та японські фірми, що працюють в автомобільній, електронній, скляній та текстильній промисловості. 60 % прямих іноземних інвестицій надходить в сектор послуг, у виробничий сектор — 38 %, в добувні галузі, сільське та лісове господарство — 2 %. Водночас чеські експерти відзначають такі негативні наслідки як нерівність конкурентних умов і витіснення вітчизняних товаровиробників, низький рівень інвестування високотехнологічних галузей і науково-прикладних розробок. Чехія помітно відстає від країн ЄС за рівнем витрат на науку і науково-прикладні дослідження: рівень державних витрат на науку становить приблизно 75 % до рівня ЄС, а витрат підприємств — 60 %.

Сільське господарство — це розвинута галузь з високим рівнем механізації і автоматизації. Це дозволяє повністю забезпечувати потреби країни в продукції землеробства і тваринництва. Експорт продуктів тваринництва в країни ЄС становить 37%, у Словаччину — 23 %. Розвиваються фермерські господарства (рентабельними виявилися лише ті, що мають у власності понад 100 га землі), хоча більшу частку сільськогосподарського виробництва дають кооперативи власників, діючі на принципах акціонерних товариств. На зламі XX—XXI ст. ці кооперативи обробляли 4/5 всієї орної землі країни.

Загалом ефективність сільськогосподарського виробництва знизилася. Валова продукція за 1989—2004 рр. скоротилася більш ніж на ЗО % (рослинницька — на 23 %, тваринницька — на 6 %). Урожайність зернових досягає 80—90 % рівня ЄС, але витрати на одиницю продукції в середньому на 40 % вищі. На початку XXI ст. 3,7 % зайнятих у сільському господарстві становили 3,4 % ВВП. Якщо один працівник сільського господарства годує в Чехії 41 особу, то в Німеччині — 80, а в Бельгії —108.

Активно розвиваються торговельно-економічні зв’язки з країнами ЄС (69,8 % експорту та 59,2 % імпорту). Найбільшим партнером є ФРН, куди спрямовано 42 % чеського експорту. Основними предметами експорту є продукція машинобудування, транспортне устаткування, хімікати, залізо, сталь, скло, промислові товари народного вжитку, продовольство. Серед імпорту переважають сировина (нафта, газ), хімічні товари, верстати устаткування .

Перехід до ринкової економіки супроводжувався значними змінами структури зайнятості населення та його соціального становища. У перші роки реформування вдалося запобігти масовому безробіттю за рахунок швидкого зростання сфери послуг і дрібного підприємництва. Проте у другій половині 90-х років XX ст. ці можливості вичерпалися. Реструктуризація важкої промисловості супроводжувалася скороченням зайнятості та зростанням безробіття, особливо у гірничодобувній промисловості. У 2002—2005 рр. безробіття становило 9—11 %. При цьому в деяких регіонах країни рівень безробіття був неоднаковий. Так, в Остравській області він становив майже 20 %.

Відбулися зміни в соціальній структурі. Найбільш ризикованою групою на ринку праці є молодь віком 20—29 років, на яку припадає приблизно третина зареєстрованих безробітних. Держава зберегла центральне регулювання цін на комунальні послуги, транспорт, зв’язок, охорону здоров’я. З метою економії державних коштів уряд у 1995 р. провів реформу системи медичного та пенсійного забезпечення. Було запроваджено страхову медицину, підвищено вік виходу на пенсію. Через те у 1997 р. виник конфлікт між урядом і профспілками, а в Празі відбулася 120-тисячна демонстрація проти соціальної політики уряду. На становище пересічних громадян негативно вплинуло припинення державного будівництва житла, підвищення вартості комунальних послуг.

З пожвавленням економічного росту збільшувалася заробітна плата, яка у 2004 р. становила 800 дол. (мінімальна зарплата — близько 220 дол.). Загалом уряду вдалося зберегти кваліфікаційну диференціацію в оплаті праці: якщо взяти середній рівень оплати праці в народному господарстві за 100 %, то рівень середньої зарплати працівника з вищою освітою — приблизно 165 %.
2.3. Основні вектори зовнішньої політики Чехії на сучасному етапі. Чесько-українські відносини
Чехія має дипломатичні відносини з багатьма державами світу, в т. ч. на рівні посольств з 90-и країнами (2001). Вона є членом ООН (1993), Ради Європи (1993), Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку (1995), НАТО (1999), ЄС (2004) та інших міжнародних об’єднань, товариств і організацій. Вектор зовнішньої політики орієнтований на західноєвропейські країни та СІЛА. Важливе значення для стабілізації міжнародного становища в Центральній Європі мала чесько-німецька декларація про порозуміння (січень, 1997). У 1995 р. Прага стала новою штаб-квартирою радіостанції «Вільна Європа» і «Свобода». Зберігається тісне співробітництво зі Словаччиною. Існує митна унія, розвиваються торгівля та культурні зв’язки.

Українсько-чеські відносини нового типу були започатковані ще за часів існування Чехословаччини. 8 грудня 1991 р. Україну визнала ЧСФР і 30 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини. Тодішній чехословацький прем’єр-міністр М. Чалфа під час офіційного візиту до Києва у травні 1992 р. парафував Договір про добросусідство і дружні відносини. Однак останній не був підписаний, оскільки ЧСФР наприкінці цього ж року припинила своє існування.

У березні 1993 р. був парафований Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною та Чехією. Свідченням стабільного поступального розвитку взаємного співробітництва став Договір про дружні відносини та співробітництво (26 квітня 1995 р.). Була також створена спільна Комісія з питань торговельно-економічного співробітництва.

У жовтні 1995 р. започатковано традицію постійних консультацій з широкого кола питань двостороннього співробітництва та міжнародних проблем між зовнішньополітичними відомствами. Під час візиту президента В. Гавела до Києва в липні 1997 р. підписано 2 договори і 5 міжурядових угод про співпрацю в економічній та гуманітарній сферах. У наступні роки постійно відбувалися двосторонні зустрічі та переговори державних посадових осіб різних рівнів: президентів, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ, міністрів оборони, парламентських керівників.

На початку 2004 р. у Львові було відкрито Генеральне консульство Чехії. У жовтні 2001 р. сторони обговорили проблему українського боргу, який становив близько 220 млн дол. На двосторонніх переговорах у 2003 р. центральними були проблеми економічної співпраці.

На 2006 р. діяло кілька десятків спільних українсько-чеських підприємств і фірм. Дешева робоча сила з України знайшла застосування на чеському ринку праці. Якщо у 1996 р. У цій країні легально працювало 27 тис. українських громадян, то на початку 2000 р. — близько 460 тис, половина з яких були нелегалами. Більшість з них отримували лише близько 40 % зарплати кваліфікованого чеського робітника. У 2005 р. сторони домовилися про створення українсько-чеської робочої групи з питань легалізації працевлаштування українських робітників у Чехії.

РОЗДІЛ 2–PAGE_BREAK–
Сутність рекреаційних ресурсів та Структура рекреаційного комплексу Чехії
3. Перспективи економічного розвитку Чехії
Підприємництво в Чеській Республіці регламентується цілим рядом законодавчих та нормативних актів (Збірка законів). Правова база підприємництва в Чеській республіці аналогічна загальносвітовій. Насамперед це стосується реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, відкриття банківських рахунків, інвестування та захисту інвестицій.

Підприємництво в Чеській Республіці практично не регулюється. Однак програма державної підтримки підприємництва існує. Більше того, створено та активно діють цілий ряд державних, напівдержавних та міждержавних чисто бізнесових структур, завдання яких допомагати чеському приватному підприємництву. Особливо це стосується допомоги та сприяння фірмам, які потенційно можуть покращити експортний потенціал Чеської Республіки. Саме на державному рівні систематично здійснюються заходи на підтримку експортного потенціалу чеського виробника.

Така політика приносить свої результати. Так, лише в в 2000 році зовнішньоекономічний баланс Чеської Республіки збільшився: по імпорту на 30% (або на 1247,2 мільярди чеських крон) та по експорту на 24% (або на 1120,4 мільярди чеських крон). Варто зауважити, що основними торговими партнерами Чеської Республіки є країн-члени Євроунії на торгівлю з якими припадає 60% зовнішнього товарообороту Чехії.

Приватного бізнесу в Чехії, з урахуванням вимог і стандартів Євросоюзу, та з огляду на жорстку конкуренцію, постійно працюють над якістю своєї продукції, товарів та послуг, що надають. Так, в 1998 році, біля 41% чеських фірм отримало сертифікат ISO 9000, а до 2000 року кількість таких виросла до 77%.

Для чеського підприємницького ринку характерно не тільки його відкритість, але й організованість. Так, кожен бажаючий може отримати основну інформацію із Торгового Реєстру про юридичну чи фізичну особу, яка займається підприємництвом. З другого боку, практично повсюдно в Чеській Республіці створено та діють цілий ряд об’єднань, асоціацій, союзів, гільдій тощо, як за галузевим (фаховим), так і за територіальними ознаками. Впливовими та дійовими в Чеській Республіці є інформаційно-аналітичні та торгово-промислові палати, і особливо змішані, тобто міждержавні.1

Особливу роль та значення в Чеській Республіці відіграють: Торгова палата та її регіональні відділення і Аграрна палата. Так Торгова палата Чехії пропонує місцевим підприємцям не тільки інформацію, що стосується законодавчо-нормативної бази підприємництва в Чеській Республіці, але й корисну інформацію про ринки практично всіх країн світу аж до банку даних пошуку закордонних партнерів, перелік виставок, тендерів тощо.

Важливо і те, що Торгова палата має в своєму складі практично окрему Торгову палату країн СНД. Практично всю інформацію вищевказаних структур можна знайти англійською, німецькою, французською та навіть японською мовами.

Податкова політика Чеської Республіки та режим оподаткування підприємництва максимально відкрита і постійно пристосовуються до норм та стандартів Евросоюзу. Податкова інформація в Чеській Республіці є доволі прозорою. Другими словами, практичну інформацію про податкову політику Чехії, може отримати кожен бажаючий. Крім того існує цілий ряд інститутів (в т.ч. і державних), які крім надання поточної, податкової інформації пропонують консультаційні та інші служби (в основному поради). Одним із важливих — є Палата податкових радників Чехії. І хоч податки в Чехії є дещо вищими ніж в Україні, ясність та інформованість про розмір, строки і порядок їх оплати є кращою.

Чехією створено прийнятні умови для інвесторів та підприємців- іноземців. Насамперед ця необхідність продиктована часом, з другого боку — вимоги Євросоюзу. При цьому вимоги Євросоюзу до чеського бізнесу носять скоріше навчально-методичний та прикладний характер. В Чеській Республіці створено мережу Європейських інформаційних центрів та діють цілий ряд структур (в т.ч. підприємницьких) з питань європейської інтеграції (див Міжнародні та місцеві інституції…). Мова йде про Євроскоп, Євросервіс, Європейсько-Чеський форум та цілий ряд інших.

4. Особливості функціанування економіки Чехословаччини в умовах соціалізму

Чехословаччина, держава, що існувала в Центральній Європі з 28 жовтня 1918 по 31 грудня 1992 р. Населення – 15, 4 млн. чоловік (1983). Щільність населення: 121 чоловік на 1 кв. км. Найвища точка: пік Герлаховски-Штіт, 2655 м. Офіційні мови – чеська і словацька. Основна релігія – католицтво. Адміністративно-територіальний поділ: 10 областей, столиця Прага. Грошова одиниця: чехословацька крона = 100 геллерів. Національне свято: День утворення Чехословацької Республіки (ЧСР) у 1918 р. – 28 жовтня. Національний гімн: «Де моя Батьківщина?».

Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина.

Наприкінці 1940-х років Чехословаччина взяла на озброєння радянську модель економічного розвитку; основна увага приділялася прискореному розвитку важкої індустрії порівняно з легкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів, приймалися централізовані плани для визначення напрямків, темпів і методів концентрації ресурсів в інтересах прискореної індустріалізації. Рішення політичного керівництва визначали весь процес планування і не підлягали обговоренню, що дозволяло уряду мобілізувати і концентрувати ресурси в окремих галузях і районах. Націоналізація економіки була неодмінною умовою планового ведення господарства.2

На першому етапі націоналізації наприкінці 1945 р. були прийняті декрети, відповідно до яких деякі ключові галузіі промисловості, такі як гірничовидобувна промисловість, чорна металургія, виробництво електроенергії підлягали повній націоналізації. Через рік після прийняття цих декретів 60% робітників у чеських районах працювало вже на націоналізованих підприємствах. Другий етап почався в 1948 р., коли новий комуністичний уряд провів майже повну експропріацію власності. До 1949 р. держава контролювала уже всю промисловість і фактично ліквідувала приватні підприємства.

Колективізація сільського господарства почалася в 1948 р., друга її хвиля відноситься до 1956 р. До 1960 р. вона практично завершилася. У 1987 р. 64% сільськогосподарських земель знаходилося у власності колективних господарств, члени кооперативів володіли спільно землею і засобами виробництва і розподіляли між собою прибутки після відрахування визначеного, заздалегідь призначеного відсотка державі; 30% сільськогосподарських угідь знаходилося у власності державних господарств.Ще4% сільськогосподарських земель належало приватним хазяїнам, знаходилося в індивідуальному користуванні членів кооперативних господарств і несільськогосподарських підприємств.

Реформи в період комуністичного правління. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управлфння плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Плани на різноманітні періоди складалися для окремих підприємств (з урахуванням їх більшої або меншої самостійності) галузевими відомствами, промисловими міністерствами або державною плановою комісією. Остання займалася довгостроковим (звичайно на 5 років) і оперативним (на 1 рік) плануванням відповідно до генеральної лінії розвитку, обумовленої політичним керівництвом країни, а також з урахуванням даних про виконання попередніх планів випуску продукції. Довгостроковий план звичайно «спускався» в органи, що займалися оперативним плануванням відповідно до нових директив і цільових настанов.

Перша реформа 1953 р. ставила ціллю «екстенсивний розвиток», при якому основні зусилля направлялися на збільшення темпів приросту обсягу валової продукції, а не на підвищення її якості, рівня технічної оснащеності виробництва, розвитку торгівлі і сфери обслуговування. Основні витрати підприємств по капіталовкладеннях і на технічний розвиток виробництва покривалися за рахунок централізованих фондів, у які направлялося від 80 до 90% прибутків підприємств.

Реформа 1958 р. продовжила реформу системи управління 1953 р. Для підвищення продуктивності праці і подолання тенденції до економічного спаду головні економісти, зокрема Отто Шик, виступили в 1965 р. за децентралізацію планування і за більше урахування таких чинників, як попит, пропозиція і фінансові стимули. У ході реформи робилися спроби сполучення централізованого планування і ринкових відносин, регульованих за допомогою економічних механізмів. Проте умови 1960-х років не сприяли внесенню яких-небудь змін у державну монополію на право власності в промисловості, і замість цього було прийняте рішення про перехід на самоврядування підприємств. Виборні ради робітників одержали право контролювати діяльність підприємств. Вторгнення 1968 р. поклало кінець ліберальним тенденціям в економіці і політиці і змусило країну повернутися до старої практики централізованого планування й економічної взаємодії з країнами радянського блока.

Наступна спроба здійснити реформи відноситься до 1980 р., але вона являла собою лише модифікацію системи централізованого планування зі збереженням пріоритетів екстенсивного росту. Повна невідповідність цієї реформи вимогам життя виявилася після 1980 р., коли почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання.

Результати централізованого керування економікою і недостатньо послідовного проведення реформ призвели до порушення рівноваги по всіх основних показниках, надзвичайно великим капіталовкладенням, виникнення величезного внутрішнього боргу. Все це збільшувалося зношеністю виробничого устаткування і будинків, недостатнім розвитком інфраструктури і погіршенням стану навколишнього середовища.

Економічна реформа 1990. Нові перспективи перед чехословацькою економікою відкрилися в листопаді 1989 р., після Оксамитної революції. Ініціаторами нової економічної реформи стали Вальтер Комарек і його колеги з Інституту прогнозування Чеськоїакадемії наук. Необхідність її проведення і теоретичне обгрунтування були викладені в «Генеральному прогнозі соціального й економічного розвитку Чехіїна період до 2010», розробленому в 1987 р., а в листопаді 1989 В.Комарек обнародував радикальний варіант реформи.

Основні її положення лягли в основу економічної програми уряду національної згоди, що прийшов до влади в грудні 1989 р. (Комарек став у ньому заступником прем’єр-міністра): перехід до ринкової економіки, плюралізм форм власності і демонополізація виробництва. Одночасно виникла необхідність у прийнятті жорстких заходів в області податкової і кредитної політики, щоб відновити економічну рівновагу після уведення вільних цін, відкрити економіку країни для міжнародної торгівлі, досягнувши повної конвертованості чехословацької крони.3

Уряд приступив до реалізації нової економічної реформи в квітні 1990 р. При цьому висловлювалися різноманітні думки щодо темпів її проведення, послідовності окремих етапів і шляхів оцінки її реалізації. В.Комарек прогнозував незначні темпи зростання інфляції і безробіття й оптимістично оцінював деякі переваги Чехії(дещо невеличкий зовнішній борг і порівняно висока кваліфікація робочої сили). Інші реформатори, насамперед міністр фінансів Вацлав Клаус (у минулому також науковий співробітника Інституту прогнозування), доказували необхідність більш швидкого проведення реформ і переходу до ринкової економіки. Перемогу одержали прихильники Клауса.

Національний доход. У статистиці Чехіївикористовувався показник «чистий матеріальний продукт» (ЧМП), що на відміну від «внутрішнього валового продукту» (ВВП) враховував лише область «матеріального» виробництва і послуг і не брав до уваги такі галузі, як суспільний транспорт, сферу управління, освіту, охорону здоров’я і т.п. Тому розмір ЧМП дещо менший від ВВП. У 1988 р. ЧМП у Чехословаччині офіційно оцінювався в 606 млрд. крон (приблизно 94 млрд. дол., або 6 тис. дол. на душу населення). Для порівняння сусідня Австрія мала ВВП 127 млрд. дол., або 16 700 дол. на душу населення.

У 1960-1975 рр. темпи росту ЧМП у Чехословаччині складали в середньому 5% у рік; у 1975-1980 рр. – 3,7%, а в 1980-е роки знизилися до менше 2% у рік. Найбільше високі темпи зростання відзначалися в промисловості, особливо в галузях важкої індустрії, куди направлялися капіталовкладення і робоча сила. У результаті значно знизилися темпи зростання сільськогосподарського виробництва. У 1948 р. на його частку припадало 22% ЧМП (на промисловість, включаючи ремесла, 59%), а наприкінці 1980-х років – тільки 7% ЧМП було отримано за рахунок сільського господарства. Найбільшими темпами зростали виробництво промислового устаткування, устаткування для засобів транспорту і зв’язку, загальне машинобудування. Капіталовкладення сприяли не тільки зростанню виробництва, але забезпечили підвищення продуктивності праці, або виробництва готової продукції в розрахунку на одного робітника.
4.1.Трудові ресурси
Стратегія уряду після 1948 р. забезпечила зростання у наступні 25 років загальної зайнятості на 25%, при цьому значне збільшення кількості зайнятих відбулося в металургії, машинобудуванні, хімічної, енергетичної і гумової промисловості. У текстильній, поліграфічній, взуттєвій, шкіряній, швейній і харчовій промисловості спостерігався спад або мінімальний приріст кількості зайнятих.

У 1988 р. нараховувалося 7,5 млн. зайнятих; із 1965 по 1988 рр. кількість зайнятих в охороні здоров’я, освіті й інших соціальних службах збільшилося на 75%, у промисловості – на 19%, у будівництві – на 45%, на транспорті й у зв’язку – на 24%. У сільському господарстві зайнятість знизилася на 31%.

У цілому зростання зайнятості після 1958 р. у значній мірі було обумовлене поступовим збільшенням питомої ваги жінок у трудових ресурсах, досягнувши 46% у 1988 р. До кінця 1960-х років джерела додаткової чоловічої робочої сили були майже вичерпані. Відповідно, загальна зайнятість зросла протягом 1970-1980-х років усього лише на 4%.

Середній рівень зарплати в Чехословаччині піднімався повільніше, ніж в інших європейських країнах; номінально зарплата збільшилася з 1980 по 1988 рр. тільки на 17%. У той же час майнові розходження усередині країни поступово згладжувалися. Деякі чехословацькі економісти стверджували, що вирівнювання рівня зарплати призвело до зниження ефективності і віддачі технічних нововведень на виробництві, зниженню продуктивності праці, дисципліни і відповідальності працівників.4

Обробна промисловість. Обробна промисловість була головним видом економічної діяльності в Чехословаччині і давала до 61% ЧМП (1988). Після 1948 р. старі галузі важкої промисловості стали переважними, у той час як нові, такі як електроніка, виробництво новітніх хімічних виробів і інших товарів на основі використання високих технологій, розвивалися слабко. У 1989 р. середній вік устаткування складав 25 років.

Чехословаччина мала кілька основних промислових районів. У центральній і північній Чехії, включаючи Прагу, були розвинені машинобудування, хімічна промисловість, сталеплавильне виробництво, харчова промисловість, пивоварство і текстильна промисловість. Західна Чехія, включаючи Пльзень, виділялася керамічним виробництвом, пивоварством, машинобудуванням, чорною металургією і хімічною промисловістю. У Пльзені знаходяться «Шкода», найбільше підприємство по виробництву зброї і машинобудівні заводи. У Моравії і Сілезії, включаючи Остраву і Брно, подана текстильна промисловість, машинобудування, моторобудування, чорна металургія, хімічна промисловість. Широко відомі взуттєві фабрики «Батя» у місті Злін у Моравії.

У південно-західній Словаччині розвинене машинобудування, хімічна і поліграфічна промисловість. У 1960-х роках поблизу міста Кошице у східній Словаччині був побудований найбільший комбінат чорної металургії.

До початку економічних реформ 1990 р. основною галуззю було машинобудування, частка якого в загальному обсязі промислової продукції складала 30%. Ця галузь випускала різноманітний асортимент виробів, тому що поділ праці між соціалістичними країнами в рамках Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) розвивалося слабко.

Чехословаччина зберегла за собою місце конкурентноспроможного партнера на західних ринках по таких основних видах промислової продукції, як сталь, а також по традиційних товарах легкої і харчової промисловості: художнє скло, порцеляна і пиво. Проте багато виробів машинобудівної галузі, що вимагали сучасного рівня виробництва, – автомобілі «Шкода», трактори «Зетор», ткацькі верстати, вантажівки марки «Ліаз» і «Татра» або складні наукові прилади, – виявилися занадто дорогими і низькими по якості, щоб конкурувати на світовому ринку.
4.2.Сільське господарство
У 1988 р. сільське господарство давало 7% ЧМП, і в ньому було зайнято 12% усього працюючого населення. У Чехословаччині історично склалися чотири великі сільськогосподарських зони. Приблизно половина сільськогосподарських угідь приурочена до висотного пояса від 460 до 670 м і використовується для вирощування картоплі, жита і вівса, в основному в південній Чехії, західній Моравії і східній Словаччині. По приблизних оцінках, 12,5% сільськогосподарських земель розташовано в передгірних і гірських районах центральної і північної Словаччини, північної Моравії і північної Чехії і використовується для оброблення картоплі, жита і зерна на корми, а також для вирощування великої рогатої худоби і свиней. Блтизько 20% сільськогосподарських земель припадає на висоти від 150 до 460 м; це зона найбільш інтенсивного землеробства, використовується для оброблення цукрового буряка, пшениці, ячменя і хмелю, а також для свинарства. Зона найбільше розвиненого сільського господарства охоплює центральну Чехію, центральну Моравію і південну Словаччину. Четверта зона, що охоплює приблизно 10% усіх сільськогосподарських земель, розташована у Дунайській долині в південній Моравії і у долині південно-східної Словаччини, тут вирощуються насамперед зернові, особливо пшениця, і овочі. Чехословаччина в 1988 р. мала 6765 тис. га сільськогосподарських угідь. Біля 70% із них складали орні землі, 24% луки і пасовища, а інше припадало на виноградники і хміль. Зернові, в основному пшениця і ячмінь, займали 53% площі всіх земель, зайнятих польовими культурами; посіви фуражних культур і коренеплодів – 32%. Значне місце займали також цукровий буряк, масличні культури і картопля. Площа угідь одного радгоспу в середньому складала 6002 га, а сільськогосподарського кооперативу – 2602 га.
4.3. Лісове господарство
Ліси покривають 35% площі Чехословаччини. Дві третини їх складають хвойні породи, а третина – листяні. Деревина використовується для виготовлення меблів, целюлози, папери і будівельні матеріали. Майже вся продукція переробки деревини споживається усередині країни.

У 1980-х роках ліси Чехословаччини серйозно постраждали від кислотних дощів. У Чехословаччині ця проблема особливо гостра, тому що країна використовувала своє кам’яне вугілля з високим вмістом сірки в промисловості і житло-комунальному господарстві. У 1983 р. Чехословацька Академія наук підготувала доповідь, у якій, зокрема, відзначалося, що до 2000 р. від 45 до 60% лісів країни може бути знищене або сильно постраждає в результаті нераціонального ведення господарства.
4.4. Енергетика і гірничодобувна промисловість
У зв’язку із зростанням важкої промисловості в Чехословаччині істотно збільшилося виробництво і споживання енергії. Оскільки країна не мала запасів нафти і природного газу, до 1960 вона майже цілком задовольняла свої потреби в енергії за рахунок вугілля – кам’яного, бурого і лігніту; їхній видобуток зріс із 26 млн. т у 1950 до 101 млн. у 1984 р., але до 1988 р. скоротився до 96 млн. т. Самий значний буровугільний басейн знаходиться поблизу міст Міст і Соколов у північної Чехії, недалеко від кордону з Німеччиною. Високоякісне коксівне вугілля добувається в Чеській Сілезії біля міста Острава, недалеко від польського кордону. Менш значні родовища кам’яного вугілля розробляються в Чехії поблизу від міст Кладно, Пльзень і Трутнів. Кам’яне вугілля добувається винятково шахтним засобом, у той час як буре вугілля – у великих відкритих кар’єрах. 60% споживаної в Чехословаччині енергії до кінця 1980-х років забезпечувалося за рахунок вітчизняних ресурсів, в основному вугілля, і 40% — за рахунок імпорту нафти і газу, що надходили головним чином із СРСР.

У 1981 р. Чехословаччина імпортувала із СРСР 19 млн. т сирої нафти і нафтопродуктів, але вже в 1989 р. – менше 17 млн. т, що пов’язане зі збільшенням імпорту радянського природного газу, що досяг у 1988 р. 11 млрд. куб. м. Газ надходив по магістральному трубопроводі з пропускною спроможністю 54 млрд. куб. м, що проходить через територію Чехії і Словаччини з Росії в Західну Європу. У 1988 р. у структурі енергобалансу Чехословаччини 58% припадало на вугілля, 21% – на нафту, 12% – на природний газ, 8% – на ядерні електростанції й інше (біля 1%) – на гідроелектростанції.

До кінця 1970-х років електроенергія вироблялася винятково на електростанціях, що працювали на вугіллі і розташовувалися поблизу вугільних родовищ у північній і східній Чехії й у західній Словаччині. Виробництво електроенергії помітно зросло: із 24,5 млрд. кВт/год у 1960 р. до 45,2 у 1970 р. і 87,4 у 1988 р. З цієї кількості 68% енергії було отримано за рахунок використання копального палива, 27% – атомної енергії і 5% – гідроелектростанцій.

Руди.Залізна руда – єдина з руд металів, запаси якої в Чехословаччині дуже значні; для виплавки чавуна і стали використовувалися також імпортні руди. У 1970-1980-х роках Чехословаччина добувала 1,7 млн. т залізної руди (із вмістом заліза 30%), а імпортувала бл. 13 млн. т (із вмістом заліза 60%) із СРСР і ще 2 млн. т з інших країн.

Родовище залізної руди знаходяться в центральній Чехії і східній Словаччини. Чехословаччина веде в значних масштабах видобуток урану. У невеличких кількостях добувається сірка, руди цинку, міді, марганцю, сурми і ртуті.
4.5. Транспорт
Довжина залізниць наприкінці 1990-х років складала 13,1 тис. км, із котрих 29% були електрифіковані; мережа сучасних удосконалених шосейних доріг – 73,5 тис. км. По залізницях перевозилося 72% вантажів, державними автотранспортними підприємствами – 12%, автотранспортом інших підприємств – 10% і водяним транспортом 5% усіх вантажів. Обсяг перевезень автотранспортом поступово зростав, в основному за рахунок доставки пасажирів і вантажів на короткі відстані. Мережа автобусних сполучень у Чехословаччині охоплювала майже всі поселення. У 1988 у країні було 3 млн. автомобілів і бл. 395 тис. вантажних машин і автобусів. Державна авіакомпанія (Чехословацькі авіалінії, ЧСА) обслуговувала 45 регулярних авіаліній загальною довжиною 89 500 км.

Найбільше важливими водяними артеріями для внутрішнього водяного транспорту є ріки Лаба (у Німеччині вона називається Ельба) і Влтава. Лаба судноплавна протягом 800 км від Коліна (поблизу Праги) до Гамбургу в Німеччині, найбільшого морського порту на Північному морі. Чехословаччина мала свій власний вільний від мит причал у Гамбурзі для перевантаження з морських суден на річкові; Дунай дає вихід до Чорного моря через словацькі порти Братислава і Комарно.
4.6. Зовнішня торгівля
Чехословацька зовнішня торгівля після 1948 значною мірою була спрямована на забезпечення потреб радянської промисловості, задоволення потреб менше розвинених у промисловому відношенні країн, що входять у сферу впливу СРСР, і посилення оборонної мощі країн-членів РЕВ. Чехословаччина експортувала в ці країни промислові товари в обмін на сировину. Деякі нові види продукції, наприклад пересувні електростанції, землечерпалки і річкові пасажирські судна, вироблялися спеціально для СРСР. Замість того Радянський Союз забезпечував Чехословаччині сирою нафтою, природним газом, діловою деревиною хвойних порід, залізною рудою і феросплавами. Взаємні постачання товарів усередині країн РЕВ у 1970-х — 1980-х роках оплачувалися по цінах, що базувалися на середніх цінах світового ринку.

Частка Чехословаччини в міжнародній торгівлі наприкінці 1980-х років (менше 1%) знизилася в порівнянні з початком 1970-х років. У 1988 р. експорт країни оцінювався приблизно в 25, а імпорт у 24,3 млрд. доларів. Біля 60% чехословацького експорту в 1988 р. складали машини й устаткування, із них 84% призначалося для Радянського Союзу і країн Східної Європи. У 1980-х на паливо і сировину припадало майже 25% чехословацького експорту, що направлявся в основному в країни Західної Європи. Іншими важливими статтями експорту були чавун і сталь, хімікалії, ліс і пиломатеріали, харчові продукти і худоба. Більш половини вартості імпорту припадало на радянські нафту, природний газ і сировину. Машини й устаткування складали більше третини вартості імпорту, а харчові і споживчі товари – бл. 12%.

Біля 75% усієї зовнішньої торгівлі Чехословаччини припадало на Радянський Союз і країни Східної Європи. Серед інших країн найбільш важливими партнерами були ФРН, Югославія й Австрія.

Дефіцит зовнішньої торгівлі у 1990 р. складав 8 млрд. долл. (менше 20% річної вартості чехословацького експорту).
4.6. Банківська і грошова системи
До 1989 р. головним банком був Державний банк Чехословаччини, що функціонував і як центральний, і як комерційний банк країни. Він здійснював емісію і контролював велику частину фінансової діяльності підприємств. У 1990 з’явилися деякі нові комерційні й інвестиційні банки. Одиницею грошового обігу є крона, що до 1988 р. не була вільно конвертованою валютою.

Головним державним інструментом здійснення фінансової політики був бюджет країни. Основними статтями його дохідної частини були прибуток підприємств і податок з обороту, яким оподатковувалися споживчі товари. У 1988 р. приблизно 46% витрат державного бюджету направлялося на фінансування національної економіки, 41% – на соціальні потреби, 11% – на збройні сили і 2% – на утримання управлінського апарату.5
5.Економічні і політичні передумови поділу Чехословаччини
Після встановлення комуністичного правління в 1948 р. приватний бізнес і фермерські господарства були майже цілком ліквідовані, і переважна частина населення одержала роботу. У 1970-х роках бл. 86% усіх зайнятих у країні працювали на державних промислових підприємствах і в органах управління, а 14% були членами сільськогосподарських і інших колективних господарств.

У 1980-х роках бюрократизм і розпад комуністичної ідеології призвели до зростання корупції у всіх прошарках суспільства, процвітанню чорного ринку. Все це посилювало загальне невдоволення режимом, особливо серед міського населення. До листопада 1989 суспільство залишалося глибоко атомізованим, сповненим недовіри до соціальних структур – якщо не вважати церкви і дисидентського руху.

У червні 1990 були обрано нові федеральні збори, а в листопаді пройшли вибори в місцеві національні ради. У Чехії на виборах переміг ГФ, що одержав 53% усіх голосів; у Словаччині 33% голосів одержало прямування ОПН і 18% — Християнсько-демократичне прямування (ХДД). ГФ, ОПН і ХДД сформували нову федеральну урядову коаліцію. Першою задачею федеральних зборів стала розробка нової конституції, якою слідувало визначити стосунки між Чеською і Словацькою республіками.

У січні 1991 р. федеральні збори затвердили закон про основні права і свободи. Проте розбіжності між чеськими і словацькими політиками гальмували розробку і федеральної, і республіканських конституцій.Усе ж федеральні збори прийняли 170 законів і конституційних актів, що стосувалися таких питань, як умови проведення референдуму, карний і цивільні кодекси, новий комерційний кодекс, приватизація, податки, трудове законодавство, реституція конфіскованого майна і політичної реабілітації.

Розпад Чехословаччини. Наприкінці літа і восени 1990 проходили переговори між представниками Чехії і Словаччини, що закінчилися підписанням конституційного акта про передачу основних повноважень республікам. У березні 1991 р. ОПН розкололася, і найбільше численна з груп, що відкололися, оформилася в партію Руху за демократичну Словаччину (ДЗДС). Незабаром після цього відбувся розкол у рядах ГФ з утворенням трьох угруповань, у тому числі Громадянської демократичної партії (ГДП). У червні 1991 переговори між лідерами Чехії і Словаччини відновилися, але керівництво ГДП уже розуміло, що вони ні до чого не призведуть, і звернулося до розгляду варіанта «оксамитного розводу».6

У червні 1992 відбулися загальні вибори. ДЗДС одержав більшість голосів у Словаччині, а ГДП – у чеських землях. Пропозиція ДЗДС створити конфедерацію не зустріло схвалення з боку керівництва ГДП. Незважаючи на опозицію з боку більшості як чехів, так і словаків, ГДП і ДЗДС домовилися про розпуск федерації опівночі 31 грудня 1992. 17 липня 1992 Словацька національна рада проголосила суверенітет Словаччини. Президент Гавел подав у відставку. Пропозицію провести референдум по питанню про розпускфедерації було відхилено ГДП, незадоволеної тим, що громадяни Словаччини, що прийняли участь у голосуванні в червні, уже вирішили це питання за ДЗДС. У жовтні федеральні збори передало більшу частину державних повноважень республікам. 25 листопада 1992 федеральні збори ЧСФР із перевагою в три голоси прийняло Закон про припинення існування чехословацької федерації. Опівночі 31 грудня 1992 ЧСФР припинила своє існування, а її державами-спадкоємцями з 1 січня 1993 сталаЧеська Республіка (ЧР) і Словацька Республіка (СР).7

6. Зовнішня торгівля і зовнішньоекономічні зв’язки Чехії.

Імпорт і експорт.
Особливе значення для Чехії, як порівняно невеликої держави з різнобічної і разом з тим спеціалізованої економікою, що потребує в імпорті багатьох видів сировини, мають зовнішньоекономічні зв’язки. Від успішного розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в значній мірі залежать підтримання стійких темпів зростання економіки,
здійснення прогресивних структурних зрушень, підвищення ефективності народного господарства. Розвитку економічного співробітництва Чехії із сусідніми країнами сприяв той факт, що за своєю галузевою структурою економіка Чехії. Вигідність економічного співробітництва з країнами визначається ще й тим, що поблизу їх кордонів зосереджена переважна частина підприємств ключових галузей важкої індустрії, тому відстані між постачальниками і споживачами невелекі і вимірюються іноді всього декількома десяткамикілометрів, що значно зменшує транспортні витрати. Таким чином, особливості галузевої і територіальної структури народного господарства в поєднанні з тісним сусідством створюють великі можливості для співпраці в самих різних галузях господарського життя.

У роки існування соціалістичного табору основні взаємовигідні економічні зв’язки в Чехії складалися із соціалістичними країнами, що дозволяло вирішувати задачу
утвореня необхідних передумов для стабільного і безперебійного розвитку народжного господарства. Різноманітні зв’язки Чехії із соціалістичними країнами по лінії спеціалізації кооперування виробництва у провідних галузях промисловості, наявність гарантійного ринку збуту сприяли організації крупносерійного виробництва, зміцненню положення Чехії в системі міжнародного соціалістичного поділу праці як найважливішого виробника екпортери машин і устаткування.

У широкій номенклатурі експорту продукції машинобудування переважало комплектне устаткування — прокатні стани для чорної і кольорової металургії, важке енергетичне устаткування, обладнання для цукрових і пивоварних заводів. Йдуть на експорт також металорізальні верстати, грузові і легкові автомобілі, трактори й електровози.

В імпорті Чехії переважають паливно — сировинні товари в основному нафто — газового комплексу. Сира нафта і природний газ надходять у Чехію в основному з Російської Федерації по трубопроводах, побудованим ще в рамках Ради економічної взаємодопомоги країн соціалістичного табору. У великих кількостях також ввозяться машини й устаткування. Імпорт прогресивної техніки сприяє прискореному розвитку проминленності країни.

Після розпаду соціалістичного табору уряд Чехії взяло новий політичний курс і основну ставку зробило на розвиток двосторонніх відносин з країнами Західної Європи і на залучення в країну іноземних інвестицій у чеську економіку (в основному Німеччині, Франції та Італії). Багато підприємств Чехії були продані іноземним корпора-ціям, що дозволило тісніше інтегрувати економіку Чехії в загальну економіку Західної Європи. У 1993-му році експорт склав 12,6 млрд. доларів США, імпорт-12, 4 млрд. доларів.

Спочатку 50-х років до кінця 80 — років XX століття Радянський Союз був найбільшим торговим партнером Чехословаччини, на його частку припадало понад 30% загального обороту чехословацької зовнішньої торгівлі. Після корінних політичних та економічних змін в обох державах, на початку 90-х років відбулося різке зниження обсягу взаємної торгівлі в 1993-го року товарообіг з Росією був зареєстрований у розмірі 54, 6 млрд.ч. кр, що становило приблизно 7% загального обороту, чеської торгівлі. І хоча до 2001-му році оборот зріс на 73%, а середній річний приріст складає 7% частка російської федерації зменшилася до 3,6%

Для чеського експорту в РФ характерна тендеція до стагнації. За останні роки поставки Чехії до Росії збільшилася дуже незначн
о-якщо в 1993-му році вони були 17, 3 млрд.ч.кр. (4,5% загального обсягу чеського ексортав зазначеному році), то 2001-му році. — Всього 18,6 млрд. Частка РФ в чеш-ському експорті зменшилася за цей період на 1,5%, і Росія зайняла 13-е місце серед країн-імпортерів чеських товарів. За розглянутий період найменшим-ший обсяг чеського експорту в РФ був зареєстрований в 1999-му році (13,2 млрд.ч.кр.), а найбільший — у 1977-му році (24,3 млрд.ч.кр.)

Найбільшими товарними статтями в чеському експорті за останні п’ять років (1997 — 2001 р.р.) були наступні: легкові автомобілі та інші транспортні засоби для перевезення пасажирів (1,3 млрд.ч.кр., тобто 6,9% загального обсягу чеського експорту в Російську Федерацію), транспорт-ні засоби для вантажних перевезень, фармацевтична продукція та продукція неорганічної хімії (кожна з цих статей — Майже 0,8 млрд. дол 42%), папір, картон та вироби з них (більше 0,6 млрд.ієн 3,5%) керамічні вироби (0,6 млрд. і 2,9%), масло та інші тваринні жири (майже 0,5 млрд. і 2,5%)

Крім того, Чехія постовляла в Росію наступні товари: сири, одежу і аксесуари, деталі для двигнів, підйомники, компресори, воздушні ваакумні насоси, вінтілятори, посудомиуні машини, обладнання для автоматичного оброблення даних.

Чеський імпорт
, має тенденцію до значного зростання. У 1993 р. Він був рівний 37,3 млрд. ч. кр., Що складає майже 10% всього імпорту Чеської Республіки. До 2001 р. Імпорт збільшився більш ніж у два рази і досяг 76 млрд. ч. кр., таким чином, щорічний приріст склав 9,3%. Однак загальний обсяг імпорту Чеської Республіки ріс ще швидше і, таким чином, частка Російської Федерації зменшилася до 5,5%. Незважаючи на це, Російська Федерація в 2001 р. Стала 2-м найбільшим торгівельним партнером в імпорті Чехії і навіть випередив Словаччину, що займала 2-е місце до 2000 р. Мінімальний обсяг імпорту за аналізований період був зареєстрований у 1994р. (36,4 млрд.), а максимальний — у 2000 р. (80,2 млрд.).

У чеському імпорті з Російської Федерації вирішальну роль відіграють енергоносії — нафта і газ. Таким чином, на загальну величину чеського імпорту значно впливає коливання цін даної сировини на світових ринках, а також зміна курсу чеської крони по відношенню до долара. Середній обсяг імпорту нафти в 1997-2001рр. складав 24,2 млрд.ч.кр., тобто 38,9% загального чеського імпорту з Російської Федерації. Постачання газу за цей період були трохи менше — 23,8 млрд.ч.кр (38%). На ці дві статті, таким чином, в останні роки припадає більше% чеського імпорту з Російської Федерації (в 2000 р. І 2001р.-Навіть більше 80%).

Наступним значними статтями чеського імпорту з РФ були: необроблений алюміній (3,2 млрд.ч.кр.-4, 9% загального обсягу чеського імпорту з Російської Федерації), ядерні реактори і паливні елементи (2,6 млрд і 4,2%), залізна руда та концетрат (1,9 млрд.ієн 3,1%), залізо і сталь, напівфабрикати, металеві прути, дріт і подібні вироби (1 млрд. і 1,6 %), целюлоза (0,8 млрд. і 1,2%). Крім цього Чеська республіка вивозить з Російської Федерації фосфати, мінеральні масла, вуглець, штучні добрива, синтетичний каучук, необроблені шкіри, деревину та вироби з неї, папір, картон та вироби з них, необроблений нікель, алюмінієві відходи і брухт, алюмінієвий проводку, реактивні двигуни і трубовінтовие приводи, деталі для літаків і вертольотів.

Чехія
має негативне сальдо в торгівлі з Україною і цей дефіцит, за деяким винятком, рік у рік збільшується. У 1993-му році негативне сальдо було мінімальним і становило 20 млрд.ч.кр. (686 млн. дол), в 1997-му році воно збільшилося до 34,4 шгрд.ч.кр. (1085 млн.дол.), А в 2001-му році була досягнута сума в 57,4 мгфд.ч.кр. (1509 млн.дол.). Однак її максимальний показник був зафіксований в 2001-му році — 65,3 млрд.ч.кр. (1698 млн.дол.). За період з 1993-го року по 2001-й рік негативне сальдо Чехії у торгівлі з Росією досягло загальної суми в 10,2 млн.дол., а чеський експорт за цей час складає менше 1 / 3 імпорту. Тому чеські експортери спільно з російськими партнерами мають шукати шляхи до знасітельному збільшення обсягу експортних поставок чеських товарів у Російську Федерацію

В останні 5 років на частку зовнішньої торгівлі у створенні валового національного доходу припадало приблизно 30-40%. У структурі експорту Чехії
головним є машини, транспортні засоби і промислові товари широкого споживання. Їх питома вага — понад 70%.

Серед основних торгових партнерів країни — Німеччина, Словаччина, Австралія, Росія, Італія, Польща, Франція. Їх частка у зовнішньоторговельному обороті складає 70%.

Зміцнення позиції чеської крони призвело також до розширення товарних поставок з США. Особливим попитом у чехів користуються автомобілі, офісне обладнання, радіоприймачі, комп’ютери та програмне забезпечення.

Передбачається, що найближчим часом Чехія розширить імпорт телекомунікаційних приладів, обладнання по контролю за рівнем забруднення навколишнього середовища, систем для вироблення електроенергії, ліній виробництва продуктів харчування, будівельних матеріалів та медичного обладнання.

Слід зазначити, що в зовнішній торгівлі Чехії діє широкомасштабна програма лібералізації експорту та імпорту. Однак національні інтереси країни, необхідність підтримувати рівновагу між попитом і пропозицією на ринку й забезпечувати збут товарів вітчизняного виробництва зажадали здійснення ліцензування деяких товарів. Цей захід носить тимчасовий характер, і кількість ліцензованих товарів поступово скорочується.

Незважаючи на широку лібералізацію зовнішньої торгівлі, існують певні вироби, для експорту та імпорту яких потрібна згода Міністерства промисловості і торгівлі.

Оголошення сторінки Міністерства промисловості і торгівлі № 192/7995 Сб містить список товарів, що мають коммерційний характер, які можуть бути експортовані з Чехії або імпортування в неї тільки на основвні виконання умов, встановлених в офіційному дозволу (ліцензії), виданому Міністерсво промисловості і торгівлі. У ліцензії вказуються, головним чином, вид товару, його кількість, територія призначення або подальші умови, на підставі яких дозволяється експорт.

Якщо експортер, імпортер або будь-яке інше обличчя перемістить контрольований товар з митної території Чеської Республіки за кордон або
навпаки, не маючи на це відповідної ліцензії, йому ставиться в обов’язок заплатити штраф у розмірі 20 млн. крон або в п’ятикратному розмірі ціни товару, якщо п’ятикратна сума перевищує 20 млн. крон. Одночасно конфіскується ввезений або вивезений товар.

Зовнішня торгівля країни в 1998 і 1999 рр… (Млрд. дол. США).

1998

1999

Експорт

23,8

26,9

Імпорт

26,8

29

Склад експорту; машини і транспортне обладнання 41%, інші промислові товари 40%, хімікати 8%, сировина і паливо 7% Географія експорту: Німеччина 42%, Словаччина 8%, Австрія 6%, Польща 6%, Франція 4%.

Склад їм порту: машини і транспортне обладнання 3 9%, інші промислові товари 21%, хімікати 12%, сировина і паливо 10% продовольство 7%.

Географія імпорту: Німеччина 34%, Словаччина 6%, Росія 6%, Австрія 6%, Франція 4%, Зовнішня задолжность в 1997р склав 21,5 млрд.дол., В 1999р.-24, 3 млрд. дол.
РОЗДІЛ 3
ТуристичноПриродно-рекреаційні ресурси Чехії
7. Історичо – культурні памятки Чехії
Прага – столиця чеської республіки, є одним з найкращих європейських міст «Злат Прага », «Серце Європи », «Стобашенна» — якими тільки епітитами не нагороджували цк місто його захоплені шануваьники яких не бракувало навіть у самі чорні роки багатовікової історії міста. Після Оксамитової революціїї 1989р. Прага стала одним з головних центрів світового туризму.

Упразі архітектурні стилі від ранього середньовіччя аж до нинішнього часу, на початку IX ст. нараховувалось 103 вежі в празі в даний час їх нараховуєтся більше 500 .

Визначною памяткою празьких міст є королівська дорога відповідно до правила встановленого ще Карлом IV, коронаційний хіт нового короля починався на Вишеграді і йшов в празький Горад саме цим шляхом. Празькому Граду приблизно 1020 роки.

Виникнення Празького граду повязано з утворенням чеської держави на чолі з династією Прижимисловічами у другій половині IX ст. Тамже чеський князь Боржевой звелів поставити перший празький костьол Діви Марії, як символ нової християнської віри. У 926-929 році князь Ватслав поставив костьл св. Віта. у 973 році по благословіню празького єпископа Болеслава заклала перший жіночий монастир. на прикінці XVIст. і на прикінці XVII ст. празький град став притулком дрібних ремісників. крамарів, і всіх тих хто хотів позбутися від влади міських установ. Саме й тоді виникла знаменита Золота вуличка.

Золота вуличка – одна із самих знаменитих і мальовнгичих вуличок старої Праги. в наш час Злата вуличка одна знайбіль прибуткових туристичних мість. там в багатьох будиночках розмістиличя крамнички і сувенірні кіоски.

7.1. Оцінка інвестиційної привабливості об’єктів рекреаційно- туристичної сфери

Обґрунтовується і розкривається: необхідність проведення маркетингової діяльності з метою формування привабливості і іміджу організаційних формувань; застосування системного підходу, щодо оцінки інвестиційної привабливості об’єктів рекреаційно-туристичної сфери; пріоритетні напрями і обсяги вкладення інвестицій.
З метою удосконалення управлінського контролю в сфері маркетингової діяльності і раціонального використання коштів на таку діяльність, у роботі аргументується доцільність створення в структурі управління організаційних формувань підрозділу маркетингу. Його головним завданням повинно бути залучення інвесторів і споживачів рекреаційних ресурсів, підготовка інформації для планування асортименту послуг, системи ціноутворення, збутової політики, здійснення методичного керівництва маркетинговими дослідженнями та комунікаційною діяльністю, підготовка інформації для розробки стратегії управління. До основних напрямів діяльності підрозділу маркетингу слід віднести: проведення маркетингових досліджень, визначення сегментів ринку, розроблення маркетингу-мікс; маркетингове обґрунтування ефективності інвестування розвитку; визначення стратегій розвитку; здійснення маркетингової діяльності; ведення маркетингової інформаційної системи; забезпечення привабливості вкладання інвестицій з боку національних та іноземних інвесторів.
Аналізу інвестиційної привабливості рекреаційно-туристичної сфери і її об’єктів розроблена недостатньо, немає єдиного комплексного і системного підходу, який би дозволив дати найбільш повну і достовірну інформацію про стан об’єкта інвестування на всіх етапах його функціонування, оцінку впливу окремих показників на об’єкт в цілому, підвищення темпів економічного розвитку господарського суб’єкта за рахунок ефективної інвестиційної діяльності та отримання максимального доходу при мінімальному ризику.
Інвестиційної привабливості об’єктів рекреаційно-туристичної сфери з позиції системного підходу, який базується на єдності і взаємодії таких його напрямів: функціонального, географічного, кваліфікаційного, управлінського, екологічного, економічного, законодавчого та комерційного.

Застосування принципів системного аналізу дозволяє сформулювати інвестиційну привабливість об’єктів рекреаційно-туристичної сфери як комплекс показників і характеристик, що впливають на стан об’єкта інвестування і визначають ефективність його роботи. Цього можна домогтися шляхом застосування наведеного в роботі методу експертних оцінок, в основу якого покладено систему показників і характеристик, які сформовані за наступними критеріями: рівень інвестиційного потенціалу курорту; потужність курорту і рівень обслуговування клієнтів; кліматичні умови і запаси рекреаційних ресурсів; географічне розташування курорту; чисельність економічно активного населення; густина мережі автодоріг з твердим покриттям; бюджетні доходи; число малих підприємств, санаторіїв, пансіонатів, готелів, баз відпочинку, об’єктів відпочинково-розважального характеру; інвестиційні ризики; наявність інвестиційного законодавства; авторитет регіональної влади; забезпеченість регіональних бюджетів власними доходами; реальні доходи на душу населення; економічне становище курорту; обсяг прямих іноземних інвестицій.
Потрібно брати до уваги те, що одні фактори інвестиційної привабливості в межах сукупності об’єктів порівняння є більш вагомими, ніж інші, вплив яких на рішення інвестора є незначним…
Застосування таких методів оцінки інвестиційної привабливості об’єктів рекреаційно-туристичної сфери дає змогу визначити доцільність вкладання коштів у розвиток даної галузі в нашій країні, що знаходить своє відображення в таких її перевагах: висока прибутковість; екологічність, що сприяє не лише збереженню, але й зростанню екологічного потенціалу країни; невичерпність послуг та безперервне відтворення рекреаційних ресурсів; сприяння формуванню позитивного іміджу країни на світовій арені…
Рекреаційно-туристичній сфері виник ряд проблем, які вимагають нагального вирішення. Так, наприклад, розвиток рекреаційно-туристичного комплексу Чехії характеризується суперечністю між потенційними можливостями конкурентоспроможності послуг на ринку та небезпекою для функціонування курортів внаслідок загострення екологічних проблем, загально курортної та комунальної інфраструктури…     продолжение
–PAGE_BREAK–
7.2. Формування та особливості функціонування механізмів управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері

Проаналізовано особливості формування інвестиційних ресурсів і механізмів їх залучення, а також методи розрахунку ефективності використання інвестицій.
Інвестиційна діяльність, як послідовна сукупність дій її суб’єктів, спрямована на одержання доходу або прибутку, повинна постійно знаходитись в полі зору держави, яка визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві.
В роботі розглядаються можливі і наявні джерела інвестиційних коштів для реалізації пріоритетних інвестиційних проектів, залучення яких дасть змогу активізувати інвестиційну діяльність та збільшити капітальні вкладення в економіку країни і рекреаційно-туристичну сферу.
Прискорення інвестиційних процесів в рекреаційно-туристичній сфері Чехії слід здійснювати шляхом удосконалення організаційно-економічного механізму управління інвестиційною діяльністю, в основу якого покладено систему фінансово-економічних та організаційно-правових важелів. Такий підхід дозволяє сформувати належний порядок здійснення інвестиційної діяльності та сприяє досягненню очікуваних економічних результатів.
Разом з тим, організаційно-економічний механізм управління інвестиційною діяльністю слід розглядати як важливий чинник виконання інвестиційної політики держави.

Для формування раціональної державної інвестиційної політики, першочергова увага повинна приділятися оцінці впливу усіх складових механізму на економічну ефективність інвестиційної діяльності. Для цього доцільно провести аналіз впливу їх на ефективність інвестиційних процесів, а при необхідності періодично здійснювати їх корегування з метою створення більш ефективного клімату інвестиційної діяльності..
Формування організаційно-економічного механізму управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері повинно здійснюватись з врахуванням таких вимог: створення відповідного контролю за співвідношенням потоків реального і декларованого капіталів; скерування залучених інвестицій на розгортання новітніх методів рекреації і туризму, що сприятиме зміні економічної стратегії і створенню конкурентоспроможного професійного середовища в галузі; орієнтація інвестицій на створення ринкової інфраструктури, тобто сучасних ринкових інститутів, які повинні підвищувати ступінь адаптації господарюючих об’єктів до діяльності в ринкових умовах; диверсифікації джерел фінансування, тобто створення комплексу заходів, що будуть стимулювати діяльність як малого, середнього так і великого капіталу; контроль над фінансово-господарською ситуацією, що ґрунтується на організації комплексної системи моніторингу. Послідовний контроль з одночасним створенням певних пільг є найбільш раціональний шлях до підвищення ефективності інвестиційної діяльності.
Посилення регулюючого впливу ринкових важелів на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання зумовлює таку ситуацію, коли при управлінні інвестиційною діяльністю великого значення набуває процес прийняття інвестиційних рішень, невід’ємною частиною якого є якісна економічна оцінка інвестицій. Вона є вирішальним етапом процесу прийняття інвестиційних рішень і від її результатів залежить прийняття проектів до реалізації або їх відхилення, що повинно здійснюватись на основі застосування відповідних методик..

8. Закономірності функціонування туристичного ринку

Туризм є явищем суспільного життя, яке виникло на певному етапі розвитку людської цивілізації, детерміноване рівнем соціально-економічного розвитку країн та умовами життя населення. Туризм, як суспільний феномен, підвладний дії суспільних законів: закону вартості, закону неухильного росту продуктивності суспільної праці, закону суспільного поділу праці, закону постійного зростання людських потреб та іншим. Зокрема, закон зростання потреб населення спричинив появу туризму як суспільного явища, що виникло на певному етапі розвитку людства. Цей закон, реалізований в обсягах та структурі туристичного споживання, є основою динамічності та диверсифікації туристичного ринку, територіальної диференціації споживання туристичних послуг. Закон суспільного поділу праці лежить в самій основі виокремлення туристичної діяльності як галузі послуг, що в подальшому знайшло відображення в ускладненні внутригалузевої структури та зв’язків, у формуванні міжгалузевого комплексу індустрії туризму, який став основою функціонування ринку виробника. Закон економії часу є основою ефективної організації виробництва товарів та послуг у цій галузі, проявляючись не тільки в зростанні продуктивності праці, айв економії часу, грошей та зусиль на отримання послуги завдяки оптимізації територіальної організації туристичної галузі, раціональній організації виробництва послуг та їх споживання.
Закономірності функціонування туризму як об’єкту суспільно-географічного дослідження є частковими проявами дії фундаментальних економічних законів, а геопросторові форми його організації — суспільно-географічних законів і закономірностей. Теоретико-методологічним підґрунтям є системно-процесуальний підхід, який передбачає виявлення властивостей, структури, стійких взаємодій та взаємовідношень між компонентами та елементами ринку туристичних послуг як суспільно-географічної системи…
Соціально-економічною сутністю туристичного процесу є формування потреби у змістовному проведенні вільного часу в подорожі і задоволення цієї потреби через формування певного виду діяльності з надання послуг та виробництва товарів спеціального призначення. Рушійними силами даного процесу є об’єктивні потреби людського організму у відпочинку, обумовлені, соціально-економічними умовами його здійснення, в тому числі шляхом подорожування. .

8.1.Специфічні ознаки ринку туристичних послуг:

Ринок туристичних послуг утворюється внаслідок виникнення потреб та запитів населення на змістовне проведення дозвілля. У платоспроможному попиті на пропоновані послуги та товари. Ринок туристичних послуг є похідною суспільного поступу і в той же час певною ознакою економічного рівня розвитку країни, її інтегрованості в світогосподарську систему. Він пов’язаний з іншими ринками процесами обміну, характер та інтенсивність яких великою мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку території. Чим розвиненішою і стабільнішою є економіка країни, чим різноманітніша її спеціалізація на світових ринках, тим більш сталі позиції займає національний ринок турпослуг.
Туристичний ринок характеризується рівнем розвитку — спроможністю виробника турпродукту задовольнити існуючий попит, та ємністю — інтенсивністю та обсягами операцій з купівлі-продажу туристичного продукту залежно від співвідношення умов та чинників внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища. Кон’юнктура ринку, зафіксована в цінах за певний продукт на певний час, є інтегральним ринковим показником. Гнучка цінова політика грунтується на різноманітності пропозиції, а пропозиція забезпечується розвитком індустрії туризму, її повноструктурністю (комплексністю) та пропорційністю розвитку складових. Розвинена індустрія туризму дає можливість країні зайняти певне місце на світовому ринку турпослуг, забезпечивши конкурентоздатність власного турпродукту. Чим сформованіший ринок туристичних послуг, тим більш узгодженою є цінова політика всіх учасників виробничого процесу. Щільний ринок виробника переміщує акценти конкуренції з цінової на дію нецінових факторів.
Місце національного ринку туристичних послуг у світовому туристичному процесі є результатом співвідношення факторів, представлених туристсько-рекреаційними, трудовими ресурсами та капіталом, що забезпечують абсолютні та порівняльні переваги країнам на світовому ринку туристичних послуг, визначаючи обсяги та напрямки турпотоків. .
Функціонування ринку туристичних послуг грунтується накругообугу грошей та інформації, регульованому маркетингом та забезпеченому системою підготовки кадрів. Обіг грошей складає внутрішній механізм функціонування туристичного ринку, а обіг інформації — його зовнішнє коло.

маркетинг інформація маркетинг

кадри

/>/>/>

р/>инок

с/>поживача

Ринок

виробника
/>гроші
/>турпордукт

/>

Модель збалансованого функціонування туристичного ринку

Збалансованість національного ринку визначається швидкістю та характером руху капіталу, інтенсивністю обігу коштів та інформації. Розвинені ринкові структури прискорюють фінансові процеси, що робить діяльність індустрії туризму ефективнішою для економіки країни.
Маркетинг, що регулює функціонування національного ринку, є соціально-економічним процесом, спрямованим на врівноваження попиту/пропозиції в межах країни, підвищення та закріплення її конкурентоздатності на міжнародних ринках. Як елемент національної ринкової політики маркетинг є процесом творення певного стандарту життя, цілеспрямованим, активним впливом на функціонування туристичного ринку з метою формування відповідності потреб і пропозицій.

Маркетинг передбачає моніторинг ринку на основі безперервного інформаційного забезпечення. Як полікомпонентна та багаторівнева система, маркетинг дозволяє за допомогою спеціальних методів та прийомів певною мірою знівелювати негативний вплив суб’єктивних чинників (особливо такого сукупного чинника як мода), що визначає особливу роль маркетингу в механізмі функціонування ринку…
Маркетинг підприємства є інтегративною функцією суб’єкта ринку турпослуг і спрямований на отримання прибутку шляхом визначення та задоволення потреб споживача в умовах конкуренції. Засобом конкурентного суперництва є кваліфікація персоналу, що в процесі обслуговування створює у споживача уявлення про цінність турпродукту. .

.

Висновок

. Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управління плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Після 1980 р. почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання. Результати централізованого керування економікою і недостатньо послідовного проведення реформ призвели до порушення рівноваги по всіх основних показниках, надзвичайно великим капіталовкладенням, виникнення величезного внутрішнього боргу. Все це збільшувалося зношеністю виробничого устаткування і будинків, недостатнім розвитком інфраструктури і погіршенням стану навколишнього середовища.

2. Нові перспективи перед чехословацькою економікою відкрилися в листопаді 1989 р., після «оксамитової революції». Ініціаторами нової економічної реформи стали Вальтер Комарек і його колеги з Інституту прогнозування Чехословацької академії наук. Необхідність її проведення і теоретичне обгрунтування були викладені в «Генеральному прогнозі соціального й економічного розвитку Чехословаччини на період до 2010», розробленому в 1987 р., а в листопаді 1989 В.Комарек обнародував радикальний варіант реформи.

3. Суспільно-економічні виклики рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. і наступна трансформація політичних інститутів Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини спонукали нову політичну еліту до критичного перегляду основних доктрин та концепцій внутрішньої та зовнішньої політики. Переосмислення своєї ролі і місця на континенті, більш рельєфне окреслення національних інтересів цих країн і народів з огляду на соціально-економічні та культурно-політичні традиції відбувалися на тлі посилення загально-демократичних тенденцій як глобального процесу світового розвитку. Головним для нової політичної еліти стало усвідомлення необхідності формування сучасної Європи на базі цінностей західної демократії, вихід із-під впливу полюсу сили, який уособлювали спочатку СРСР, а потім Росія, внаслідок чого пріоритетний східний вектор зовнішньополітичних і економічних устремлінь поступився західному. «Оксамитові революції» у країнах ЦСЄ спонукали до національного волевиявлення народів СРСР і його розвалу, що в свою чергу сприяло формуванню нової геополітичної ситуації на континенті. Водночас такий перебіг подій надавав країнам молодої демократії шанс повернутися до євроатлантичного простору.

3. Радикальний розрив з тоталітарним минулим і формування нової політичної системи стали суттю процесу модернізації у країнах Вишеградської групи. Складовими цих процесів є становлення демократичної правової системи і парламентської демократії, політичного плюралізму і багатопартійності. За десятиріччя перетворень у цих країнах демократія пустила розгалужене коріння: постали і зміцніли державні інститути, забезпечено розподіл і баланс влади та повноважень між різними її гілками.

4. Міжнародно-політичне самовизначення країн Вишеградської групи протягом останнього десятиріччя ХХ століття вилилося у їх активну участь по розбудові нового ладу на європейському континенті і структурне наповнення їх відносин з більшістю держав Заходу, уможливило виявлення власних, сформованих на нових засадах, інтересів з цілого кола актуальних проблем: діалогу Схід-Захід, відносин з НАТО і США, загальноєвропейської інтеграції, взаємовідносин у регіоні як складової у формуванні нової системи відносин на континенті. Своєю стратегічною метою у сфері зовнішньополітичної діяльності ця група країн однією з перших визнала інтеграцію до Європейського Союзу та Північно-атлантичного альянсу. Водночас проявилися і відповідні тенденції щодо об’єднання зусиль країн регіону по втіленню погоджених підходів до вирішення міжнародних та власних проблем на світовій арені.

5. Підписавши у 1991 р. “Європейські угоди”, владні органи Польщі, Угорщини і Чехо-Словаччини зосередили діяльність на адаптації власного законодавства з інтеграційним законодавством Європейського Союзу, розширенні зв’язків у різних галузях економіки, а також у сфері зовнішньої політики та культури. Зусилля державних структур підпорядковувалися створенню між сторонами протягом 10 років зони вільної торгівлі шляхом поетапної взаємної відміни митних зборів та інших бар’єрів.

6. Початком нового етапу діяльності країн Вишеградської групи стала політика щодо набуття повноправного членства в ЄС. З поданням Угорщиною і Польщею у 1994 році, Словаччиною у 1995 р., а Чехією у 1996 р. заяв про вступ до Євросоюзу, політика на інтеграцію розглядається цими країнами як логічне завершення зусиль, спрямованих на органічне входження до співдружності демократичних західних держав. Цьому сприяє: спільна стратегія ЄС щодо переходу асоційованих членів з ЦСЄ до повноправного членства в Євросоюзі, прийнята у грудні 1994 р.; реалізація заходів так званої «Білої книги», укладеної поміж обох сторін. Підтвердженням успіхів інтеграційної політики країн Вишеградської групи є прийняте у березні 1998 року рішення конференції ЄС на найвищому рівні щодо започаткування процедур переговорного процесу про прийом країн-претенедентів у «першій хвилі» розширення Європейського Союзу.

7. Ключовим фактором входження країн Вишеградської групи до євроатлантичного простору стало те, що процесу економічної інтеграції до ЄС передує входження трьох із чотирьох держав угрупування до НАТО. Визначившись у стратегічних засадах, країни-претенденти, незажаючи на політичний спротив Росії, вміло сконцентрували зусилля щодо виконання умов вступу до альянсу і використання шансу на створення нової геополітичної ситуації в Європі, спираючись не на поділ, а на європейську єдність.

7. Ключовими чинниками, які спонукали Євросоюз і Північноатлантичний альянс позитивно перейнятися інтеграційними прагненнями Чехії та Словаччини є темпи і результати соціально-політичних перетворень та динаміка економічного зростання. Брюссель, спростовуючи аргументи Москви, надавав підтримку Варшаві, Будапешту, Празі та Братиславі і тому, що вочевидь переконувався у європейськості політичних, економічних, соціально-культурних та правових перетворень у країнах-претендентах на входження до євроатлантичного простору.

8. Досвід реалізації інтеграційного курсу держав Вишеградської групи переконливо засвідчує, що ця політика мала успіх тому, що спиралася, з одного боку, на національні інтереси, які є об’єднуючим, консолідуючим чинником для держав-претендентів, а з іншого, — була частиною позитивних перетворень на континенті: глобалізації розвитку та розширення географічних меж демократії. Десятирічний розвиток постсоціалістичних країн ЦСЄ свідчить, що їх успішна інтеграційна політика є не лише наслідком дипломатичних зусиль, які самі по собі дуже важливі, як результатом динамічних економічних реформ та послідовної політичної модернізації. Такий висновок має постати мобілізуючим чинником, зокрема для України, а також для інших країн пострадянського простору.

Додатки

Рис. 1. Основні напрями оцінки інвестиційної привабливості об’єктів рекреаційно–туристичної сфери.

/>/>Функціональний Географічний

Основнінапрямки

оцінки

інвичстиційної

привабливості

о/>бектів

рекраеційно –

туристичної сфери

Фінансово — економічний

Кваліфікаційний

/>

/>

Екологічний

Комерційний

/>/>

/>
Управлінський Законодавчий

Рис. 2 Структурно-функціональна модель туристичного ринку

/>
Рис. 3. Структура організаційно-економічного механізму управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері
/>

Використана література

Країни світу. Короткий політико-економічний довідник. 1996 р.

Чехословакия: шлях до соціалізму. П.Рапош. Москва, «Прогрес»,

1988 р.

Універсальна енциклопедія. Кирило і Мефодій. mega.km.ru

Бизнес-партнер: Чехия = Business partner: Czech Republic: Международный

каталог делового сотрудничества. — Х.: Восточно- Украинская академия

бизнеса, 1999. — 156 с.

Вовканич І.І. Системні суспільно-політичні перетворення в Чехословаччині (1945-1948 рр.): Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.02 / НАН України; Інститут історії України — К., 2001. — 37 с.

Вовканич І.І. Чехословаччина в 1945-1948 роках.Нарис історії перехідного періоду / Ужгородський національний ун-т. — Ужгород: Видавництво В.Падяка, 2000. — 350 с.

Восточная Европа на историческом переломе. Очерки революционных. преобразований. 1989–1990 гг. М., 1991.

История Чехии. М., 1947.

История южных и западных славян, тт. 1–2. М., 1988.

Краткая история Чехословакии с древнейших времен до наших дней. М., 1988.

Майергойз И.М. Чехословацкая Социалистическая Республика. М., 1998. – 186 с.

Межднародный указатель фирм-импортеров Европы: 1992-93. — Ереван: Кредо, 1992. — (Мир бизнеса). — Загл. серии на корешке. Т. 2: Австрия, Бельгия, Болгария, Венгрия, Греция, Италия, Испания, Португалия, Румыния, Чехословакия, Швейцария, Франция, Югославия. — 363 с.

Миштера Л. Экономическая география Чехословакии. М., 1984.

Очаги тревоги в Восточной Европе. (Драма национальных противоречий). М., 1994.

Очерки истории культуры славян. М., 1996.

Политические партии и движения в Восточной Европе: проблемы адаптации к современным условиям. М., 1994.

Политический ландшафт стран Восточной Европы середины 1990-х годов. М., 1997.

Ревенко В.Л., Черняк В.К., Науменко І.В., Правденко С.М., Барабаш О.Л. Перший шлях: Досвід приватизації в Чехії та уроки для України. — К., 1994. — 312 с.