Міністерствоосвіти України
Київськийінститут бізнесу та технологій
Ніжинськафілія
Кафедра_економіки та бізнесу_
Контрольнаробота
Згосподарського законодавства
(назвадисципліни)
натемуПроцедура санації. Ліквідаційна процедура.
Мироваугода в справі про банкрутство.
СтудентаПетрик І.А.___
КурсІІІ__________
ГрупаФ-60-03-07 Б1Ф (4,6з)
Спеціальність_ фінанси____
Викладач__Луняк Є.М.____
Ніжин2009
План
Вступ
1.Процедурасанації.
2.Ліквідаційнапроцедура.
3.Мироваугода в справі про банкрутство.
Висновок
Списоквикористаної літератури
Вступ
До недавньогочасу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були маловідомі. Лише в період реформування економіки відчутними стали такі економічніявища, як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознакамифінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію і, якнаслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованостіпостачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної платипрацівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає.Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктівгосподарювання, а й на цілі галузі економіки.
На сьогоднішнійдень для більшості українських підприємств характерним є більш або меншоднакове коло проблем:
– зміна економічного середовища, в якомувони існують;
– втрата традиційних ринків збуту власноїпродукції;
– зміна системи планування і, якрезультат-порушення ритмічності виробничої діяльності;
-нестабільністьправового поля.
Крім того, процесприватизації також призвів до корінної зміни принципів управ лінняпідприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держававтратила роль адміністратора, передавши її акціонерам( новим господарям) тавиконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме жпідприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку,вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, зіншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукціяіноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, внаслідок приватизації,так і не з’явився реальнийгосподар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Цедалеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємствстали причиною банкрутства та ліквідації.
Щоб процесибанкрутства господарюючих суб’єктівзавдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна активно виконувати своюрегулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповіднузважену законодавчу базу.
1.Процедура санації
Санація єсистемою заходів, що здійснюється під час провадження по справі про банкрутствоз метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, якаспрямована на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а такожзадоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитуванняреструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) змінуорганізаційно-правової та виробничої структури боржника( ст.1 Закону України«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( даліЗакону)).
Санаціявводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітетукредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовженоще до шести місяців або скорочено.
Безпосередньопроцедуру санації здійснює керуючий санацією, призначений судом, за планомсанації, схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом.
Керуючийсанацією призначається судом із числа осіб, зареєстрованих як арбітражні керуючіі відомості про яких надані Вищому господарському суду України, тобто в тому жпорядку, який встановлено для призначення розпорядника майна. Певноювідмінністю є лише те, що кандидатуру керуючого санацією господарському судупропонує комітет кредиторів. За згоди комітету кредиторів та інвесторівкеруючим санацією може бути призначено керівника підприємства-боржника. У цьомуразі від нього не вимагається наявність ліцензії арбітражного керуючого.
З дня винесенняухвали про санацію боржника: керівник боржника ( за винятком, коли він сам іпризначається керуючим санацією) відсторонюється від посади, управлінняборжником переходить до керуючого санацією; припиняються повноваження органівуправління боржника, які протягом трьох днів зобов’язані забезпечити передачукеруючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток таштампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та іншіобмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладенілише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконаннюплану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Керуючийсанацією має право:
– розпоряджатися майном боржника зурахуванням обмежень, передбаченим цим Законом;
– укладати від імені боржника мировуугоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;
– подавати заяви про визнання угод,укладених боржником, недійсними.
З початкомпроцедури відновлення платоспроможності боржника керуючий санацією отримуєправо звернутися до господарського суду із заявою про визнання окремих угодборжника недійсними. Його заява про визнання угоди недійсною задовольняєтьсясудом за умови, якщо її укладено із заінтересованими особами і в результатіякої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки, а також коли угодаукладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців,що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одномукредитору перед іншим або пов’язаназ виплатою ( видачею) частки (паю) в майні боржника у зв’язкуз його виходом зі складу учасників боржника. Аналогічні положення встановлені ідля деяких інших угод. Крім цього, керуючий санацією протягом трьох місяців здня початку процедури санації має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладенихдо порушення провадження у справі про банкрутство, якщо виконання договорузавдає збитків боржнику, порівняно з аналогічними договорами, що укладаються затих же умов, або він має довгостроковий характер, або виконання договорустворює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника ( ст.17Закону).
Основнимизавданнями, що вирішуються у процедурі санації боржника, є розробка керуючимсанацією плану відновлення платоспроможності боржника, схвалення його комітетомкредиторів, виконання заходів плану санації та проведення розрахунків зкредиторами. У разі залучення до санації боржника інвесторів, план відновленняплатоспроможності боржника розробляється за їх участю. У тому випадку, колиборжником є підприємство, де частка держави в майні підприємства становитьпонад п’ятдесятвідсотків, план санації узгоджується додатково з органом, уповноваженимуправляти державним майном.
План санаціїборжника повинен передбачати заходи по відновленню платоспроможності боржника,умови участі інвесторів( за їх наявності) в повному або частковому задоволеннівимог кредиторів, зокрема шляхом переведення на них боргу( частини боргу),строку та черговості виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умовивідповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань( ст.18 Закону), строку відновлення платоспроможності боржника.
Закон даєорієнтовний перелік заходів, які може застосовувати керуючий санацією длявідновлення платоспроможності боржника. Ними можуть бути:( ст.18, п.2 Закону)
– реструктуризація підприємства;
– перепрофілювання виробництва;
– закриття нерентабельних виробництв;
– відстрочка та (або) розстрочка платежівабо прощення(списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
– ліквідація дебіторської заборгованості;
– реструктуризація активів боржника ;
– продаж частини майна боржника;
– зобов’язанняінвестора про погашення боргу ( частини боргу) боржника, зокрема шляхомпереведення на нього боргу ( частини боргу), та його відповідальність заневиконання взятих на себе зобов’язань;
– виконання зобов’язаньборжника власником майна боржника та його відповідальність за невиконаннявзятих на себе зобов’язань;
– продаж майна боржника як цілісногомайнового комплексу ( для недержавних підприємств);
– одержання кредиту для виплати вихідноїдопомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, якийвідшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунокреалізації майна боржника;
– звільнення працівників боржника, які неможуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога уцьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності – зарахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієїмети.
Комітет кредиторівза результатами розгляду плану санації може схвалити його і подати назатвердження господарському суду, або відхилити і звернутися до господарськогосуду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і ліквідаційної процедури,або відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначеннянового керуючого санацією. В останньому випадку на розробку нового планусанації відводиться вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення провідхилення попереднього плану санації.
За результатамивиконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подаєтьсяна розгляд зборів кредиторів звіт керуючого санацією. Звіт керуючого санацією (за ст.21 Закону) має містити:
– баланс боржника на останню звітну дату;
– рахунок прибутків і збитків боржника;
– відомості про наявність у боржникагрошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторівборжника;
– відомості про дебіторську заборгованістьборжника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;
– відомості про стан кредиторськоїзаборгованості боржника на дату подання звіту.
Одночасно зізвітом керуючий санацією вносить на вирішення зборів кредиторів одну ізпропозицій: про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв’язку звідновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; прозвернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедурисанації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнанняборжника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
2.Ліквідаційна процедура
У випадках,передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом», господарський суд приймає постанову про визнання боржникабанкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Ліквідаційнапроцедура – це система заходів, що здійснюються під час провадження у справіпро банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повномуобсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.
Строкліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарськийсуд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбаченозаконодавством.
До наслідків,які наступають після прийняття господарським судом постанови про визнанняборжника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закон відносить:
– завершення підприємницької діяльності банкрутазакінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості їїпродажу;
– строк виконання всіх грошовихзобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;
– припинення нарахування неустойки (штрафу, пені ), процентів та інших економічних санкцій по всіх видахзаборгованості банкрута;
– відомості про фінансове становищебанкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
– укладення угод, пов’язанихз відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам,допускається в порядку, передбачуваному Законом;
– скасування арешту, накладеного на майноборжника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майномтакого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядженнямайном банкрута не допускається;
– вимоги за зобов’язаннямиборжника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедурбанкрутства, можуть пред’являтися тількив межах ліквідаційної процедури;
– виконання зобов’язаньборжника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченомуЗаконом ( ст.23 Закону).
Заходи по ліквідаціїбанкрута здійснює ліквідатор, призначений судом в порядку, передбаченомуЗаконом для призначення керуючого санацією. За клопотанням ліквідатора,погодженого з комітетом кредиторів господарським судом, може бути призначеночленів ліквідаційної комісії. Закон не передбачає певних вимог до членівліквідаційної комісії та до строків, що відводяться на її формування,зазначаючи лише, що в разі ліквідації державного підприємства абопідприємства, у статутному фонді якого державна частка становить більш ніж двадцятьп’ять відсотків, господарський суд має обов’язково включити до складуліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства. Щодоінших членів ліквідаційної комісії, то до участі в ній залучаються представникикредиторів, державних фінансових органів, а в окремих випадках – представники державногооргану з питань нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітетуУкраїни, органів місцевого самоврядування тощо.
З дня свогопризначення ліквідатор має право:
– приймати до свого відання майно боржниката вживати заходів по забезпеченню його збереження;
– управляти та розпоряджатися майномбанкрута;
– здійснювати інвентаризацію та оцінкумайна банкрута;
– виконувати повноваження керівникабанкрута;
– формувати ліквідаційну масу;
– пред’являтидо третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута;
– отримати кредит на виплату вихідноїдопомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв’язкуз його ліквідацією;
– заявляти заперечення по заявленихкредиторами вимогах до банкрута;
– відмовитися від виконання договорівбанкрута;
– вживати заходів, спрямованих на пошук,виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
– передавати на збереження документибанкрута, які підлягають обов’язковомузберіганню;
– реалізувати майно банкрута длязадоволення включених до реєстру вимог кредиторів;
– здійснювати інші заходи, спрямовані надосягнення цілей ліквідаційної процедури.
Основнимизавданнями, що підлягають вирішенню в ході ліквідаційної процедури, є виявленнята консолідація ліквідаційної маси, її реалізація та задоволення у встановленійЗаконом черговості вимог кредиторів.
Ліквідаційноюмасою закон називає всі види майнових активів ( майно та майнові права)банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання надату відкриття ліквідаційної процедури, за винятком об’єктів державногожитлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів таоб’єктів комунальної інфраструктури ( ст.26 Закону).
Майноборжника, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси,використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача.
Способита порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Як правило, цепублічні торги. Для продажу майна підприємств – банкрутів, заснованих надержавній власності, є обов’язковимпроведення конкурсів або аукціонів в порядку, передбаченому Законом Українивід 4 березня 1992 року « Про приватизацію державного майна» ( в редакціїЗакону України від 19 лютого 1997 року). А стосовно нерухомості та майна, що використовуєтьсяу виробничій діяльності державних підприємств та підприємств з часткоюдержавної власності у статутному фонді понад 25 відсотків, діє мораторій напримусовий продаж, встановлений Законом України
« Про введеннямораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864 –ІІР.
Продаж майнабанкрута оформляється договорами купівлі – продажу, які укладаються міжліквідатором та покупцем. Кошти, одержані від продажу майна банкрута,спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 закону.
Згідно іззазначеною статтею, в першу чергу, не чекаючи завершення ліквідаційноїпроцедури і після реалізації хоча б частини ліквідаційної маси, задовольняютьсядві групи вимог. Першу групу становлять вимоги, забезпечені заставою; виплатавихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодуваннякредиту, отриманого на ці цілі. До другої групи входять витрати, пов’язаніз провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботоюліквідаційної комісії, в тому числі :
– витрати на оплату державного мита;
– витрати заявника на публікаціюоголошення про порушення справи про банкрутство;
– витрати на публікацію в офіційнихдрукованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
– витрати на публікацію в засобах масовоїінформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язкуз визнанням мирової угоди недійсною;
– витрати арбітражного керуючого, пов’язаніз утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
– витрати кредиторів на проведення аудиту,якщо аудит проводився за рахунок їх коштів;
– витрати на оплату праці арбітражнихкеруючих.
В другу чергузадовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівникамипо заробітній платі, зобов’язань із заподіянням шкоди життю та здоров’югромадян, а також вимоги громадян – вкладників довірчих товариств або іншихсуб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів.
У третю чергузадовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів(обов’язковихплатежів ).
У четверту чергузадовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі ті,що виникли із зобов’язань упроцедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації.
В п’ятучергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективудо статутного фонду банкрута.
Вимоги, незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Вимоги, заявленіпісля закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються івважаються погашеними.
Після завершеннявсіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт таліквідаційний баланс, до якого додаються:
— даніінвентаризації ліквідаційної маси;
— відомості прореалізацію об’єктів ліквідаційної маси.
Післязаслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремихкредиторів суд виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора таліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволеннявимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала пройого ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державногореєстру підприємств та організацій України.
Боржник, майнаякого вистачило на задоволення вимог усіх кредиторів, вважається таким, що немає боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, якщо вартість йогомайнових активів достатня для здійснення статутної діяльності.
Яскравимсвідченням « продебіторського» характеру Закону України « Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є закріплення в ньомуможливості на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство укласти мировуугоду і таким чином запобігти визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.
3.Мирова угода
Під мировою угодоюу справі про банкрутство, відповідно до ст.35 Закону «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розумієтьсядомовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або)розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, якаоформляється угодою сторін.
Мирова угодаможе бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Рішення проукладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторівбільшістю голосів кредиторів – членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловилиписьмову згоду на укладення мирової угоди.
Рішення проукладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чиарбітражним керуючим ( керуючим санацією, ліквідатором ), які виконуютьповноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.
Від іменікредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Мирова угодаможе бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої танаступних черг, визначених ст. 31 Закону.
У разі колиумови мирової угоди, укладеної згідно з правилами ст.35 Закону, передбачаютьрозстрочку чи відстрочку або прощення( списання ) боргів чи їх частини, органстягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податківзборів(обов’зкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпеченнявідновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який винику строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви пропорушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійнимта списується, а податкові зобов’язаннячи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днемподання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського судукалендарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовахмирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідногоподаткового органу за місцезнаходженням боржника.
Для кредиторів,які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мировоїугоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, яківисловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієїчерги.
Мирова угодаукладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом,про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження усправі про банкрутство.
Мирова угоданабирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов’язковоюдля боржника( банкрута ), кредиторів другої та наступних черг.
Одностороннявідмова від мирової угоди не допускається.
Мирова угода маємістити положення про:
– розміри, порядок і строки виконаннязобов’язаньборжника;
– відстрочку чи розстрочку або прощення(списання) боргів чи їх частини.
Крім цього,мирова угода може містити умови про:
– виконання зобов’язаньборжника третіми особами;
– обмін вимог кредиторів на акціїборжника;
– задоволення вимог кредиторів іншимиспособами, що не суперечать закону.
Арбітражнийкеруючий протягом п’яти днів з дняукладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву прозатвердження мирової угоди.
До заяви прозатвердження мирової угоди додаються:
– текст мирової угоди;
– протокол засідання комітету кредиторів,на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;
– список кредиторів із зазначеннямпоштової адреси, номера(коду), що ідентифікує платника податків, та сумизаборгованості;
– зобов’язання боржника щодо відшкодуванняусіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі ст. 31Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;
– письмові заперечення кредиторів, які небрали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували протиукладення мирової угоди, за їх наявності.
Господарськийсуд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:
– порушення порядку укладення мировоїугоди, встановленого цим Законом;
– якщо умови мирової угоди суперечатьзаконодавству.
Про відмову узатвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бутиоскаржена у встановленому порядку.
У разі винесеннягосподарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мироваугода вважається неукладеною.
З днязатвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторівзгідно з умовами мирової угоди.
Затвердженнягосподарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження усправі про банкрутство.
З днязатвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваженняарбітражного керуючого (розпорядника майна. Керуючого санацією, ліквідатора).
Керуючийсанацією або ліквідатор виконують обов’язкикерівника (органів управління) боржника до призначення, в установленомупорядку, керівника боржника (органів управління).
Винесеннягосподарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди неперешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.
За заявоюбудь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судомнедійсною, якщо:
боржником поданінедостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в іншихдокументах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника ( банкрута);
– виконання мирової угоди призведе боржникадо банкрутства;
– існують інші підстави для визнання угодинедійсною, передбачені цивільним законодавством України.
Визнання мировоїугоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі пробанкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бутиоскаржена у встановленому порядку.
Вимогикредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової угоди,вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежувалиправа та законні інтереси інших осіб, зобов’язаніповернути все отримане в порядку виконання мирової угоди.
Мирова угодаможе бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:
– невиконання боржником умов мирової угодищодо не менш як третини вимог кредиторів;
– провадження боржником дій, які завдаютьзбитків правам та законним інтересам кредиторів.
Висновок
Чиннезаконодавство з питань банкрутства і, зокрема Закон про банкрутство не виконуєповною мірою своєї економічної функції, а передбачена ним процедура санації нестала ефективним механізмом відновлення платоспроможності підприємств тазадоволення вимог кредиторів. Подальше зволікання з реформуванням системи банкрутстваяк інструменту перерозподілу власності, штучного доведення підприємств донеплатоспроможності в майбутньому може призвести до негативних наслідків.
На сьогодніЗакон передбачає реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мировуугоду, які ліквідовують підприємство — банкрут. Причому мирова угода єоптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки ( кредитори ) ситі, івівці (боржники ) цілі. Слід зазначити також, що мирова угода між кредиторами іборжником в українській практиці явище поки що рідкісне.
Зрозуміле йчітко організоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайноважливою і стратегічною проблемою ринкових відносин. Прийняття новогоЦивільного і Господарського кодексів України, ряду нових законів створило певнусистему законів у сфері банкрутства підприємств, що дозволило, з одного боку,запобігти численним суперечкам і спорам, а з іншого,- слід таки визнати, щосьогоднішній стан законодавства про банкрутство залишає певну невизначеність інезначні розбіжності.
Аналіз розвиткузарубіжного законодавства про неспроможність та банкрутство дозволяє дійтивисновку, що лише належне державне регулювання цієї галузі дозволитьмінімізувати збитки, що можуть бути завдані законними правам та інтересамгосподарюючих суб’єктів та самої держави. Завдання нашої держави на сьогодніполягає в упорядкуванні питань неспроможності ( банкрутства ) підприємств зпріоритетом державних інтересів. Продуманий і науково обґрунтований синтездосягнень ряду зарубіжних країн дозволить у перспективі створити в Україні щебільш ефективно дієвий інститут банкрутства та могутні кримінально – правові йорганізаційні основи протидії кримінальним формам банкрутства.
Списоквикористаної літератури
1. ЗаконУкраїни « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» // Голос України.-1999.-30 липня
2. ПостановаКабінету Міністрів України « Про затвердження положення про порядок санаціїдержавних підприємств»// Зібрання постанов Уряду України.-2001.-№5.
3. Правовабаза з питань банкрутства суб’єктівгосподарювання: Збірник нормативних актів.-К.: Атіка. 2000.
4. Господарськезаконодавство/Я.М.Пігач, Л.М. Труфанова.-К.2005.
5. Санаціянеплатоспроможних підприємств: її форми та шляхи удосконалення./Полозенко Д.,Варгіч С.// Цінні папери України – №26-1999.
6. Банкрутствоі шляхи його подолання/Полозенко Д., Варгіч С.//Вісник НБУ-№10-1999.