Процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства

План
 
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспектидослідження політичної культури молоді
1.1.    Поняття«молодь» — об’єкт культурологічних досліджень
1.2.    Особливостіформування політичного менталітету
1.3.    Політичнакультура як предмет культурологічного дослідження
1.4.    Молодь яксуб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизаціїсуспільства
1.5.    Чинники, яківпливають на формування політичної культури молоді
Розділ 2. Процес формування політичної культурив української молоді
2.1.    Сутність таособливості політичної соціалізації українськоїмолоді
2.2.    Особливостіполітичної культури сучасної української молоді
2.3.    Громадянськаосвіта та виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу
2.4.    Формиполітичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний політичнийпроцес
Висновки
Список використаної літератури/>/>

Вступ
 
Актуальністьтеми дослідження.Зростання ролі політичної культури – загальна закономірністьрозвитку сучасної цивілізації. Воно особливо помітне на зламі тисячоліть, колилюдство перебуває у стані суперечливих пошуків нової стратегії цивілізаційногорозвитку, нових світоглядних і соціокультурних парадигм. Процесидецентралізації владних повноважень, розвитку партійних систем, оформленнямеханізмів захисту групових інтересів висувають на перший план проблемикультури спілкування, пошук оптимальних моделей сумісності, знаходженняконсенсусу.
Саме категоріяполітичної культури найближче підводить нас до розуміння атмосфери політичногожиття, специфічної і неповторної у кожній країні і навіть у різних її частинах.Без неї неможливо збагнути, чому певна кількість індивідів обирає ту чи іншуполітичну орієнтацію, форму політичної поведінки, чому однотипні політичніінституції по-різному діють і по-різному сприймаються у різних країнах?
Без піднесеннярівня політичної активності громадян (зокрема молоді) ні вивести економіку ізкризи, ні закласти основи правової держави і громадянського суспільстванеможливо. Без сприйняття молоддю демократичних ідеалів не може бути й мови простановлення в її середовищі нового типу політичної культури, орієнтованої настворення демократичного суспільства в незалежній Україні.
Актуальністьвивчення проблем формування сучасної політичної культури молоді в суспільствіперехідного типу, яким сьогодні є українське суспільство, не викликає сумнівів,оскільки йдеться про історичний вибір шляху розвитку. Цей вибір робитьпідростаюче покоління.
Ступіньнаукового опрацювання проблеми. Наукове опрацювання проблеми формування політичної культурипроводиться вченими різних галузей знань. Методологічні проблеми вивченняфеномена політичної культури розглядаються в працях зарубіжних та вітчизнянихвчених: М.Амеліна, А.Арнольдова, М.Блінова, Є.Головахи, А.Демідова,А.Міграняна, Ю.Пахомова, В.Ребкала, О.Рудакевича С.Рябова, М.Чурилова та ін.Різні аспекти питань політичної культури досліджуються в працях В.Андрущенка,В.Бабкіна, О.Бабкіної, В.Бебика, Н.Гайворонюка, В.Горбатенка, В.Кременя,І.Кресіної, В.Лісового, О.Лузана, І.Мигоровича, М.Михальченка, Л.Нагорної,М.Остапенко, В.Потульницького, В.Ребкала, Ю.Римаренка, Ф.Рудича, С.Рябова,В.Табачковського, М.Шульги та інших.
Соціальнимпроблемам освіти та виховання присвячені праці Л.Ази, В.Андрущенка, В.Бакірова,В.Пічи, О.Якуби та багатьох інших.
Різноманітніаспекти ролі молоді України в сучасних суспільних процесах досліджують В.Бебик,В.Боровик, І.Вдовичин, М.Головатий, В.Головенько, О.Корнієвський, Л.Овдієнко,В.Перебенесюк, В.Ребкало, Н.Черниш, О.Уварова та ін.
Соціально-психологічнимпроблемам життєдіяльності особистості в умовах сьогодення присвячені праціМ.Боришевського, О.Злобіної, Н.Паніної, М.Пірен, Л.Сохань, В. Тихоновича,М.Шульги та ін.
Зазначенапроблема висвітлюється в збірниках доповідей науково-практичних конференцій тадосліджується в деяких кандидатських дисертаціях. Разом з тим, ступіньдослідження політичної культури ще є недостатнім і потребує подальшого аналізу,зокрема ступінь наукового опрацювання проблем формування політичної культури студентіву навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, особливо в контекстітрансформаційних процесів українського суспільства та реформування вищої школиУкраїни.
Метоюдослідження є аналіз процесу становлення політичної культури молоді в умовахдемократизації сучасного українського суспільства, а також з’ясування роліосвіти, в тому числі вищої освіти, як соціального інституту в процесіформування політичної культури студентської молоді, специфічноїсоціально-демографічної групи.
Для досягненняпоставленої мети у дослідженні визначені такі завдання:
проаналізуватипроблеми становлення політичної культури в умовах переходу до демократичнихполітичних інститутів та впровадження демократичних процедур;
розглянутитеоретичні підходи до вивчення феномена політичної культури;
окреслитинайсуттєвіші риси сучасної політичної культури громадян України, та особливомолоді;
узагальнити даніемпіричних соціологічних досліджень політичної культури сучасної молодіУкраїни;
дослідитимеханізм та специфіку політичної соціалізації сучасної української молоді,визначити основні чинники, канали формування політичних знань, форм політичноїучасті;
визначитисоціально-педагогічні умови ефективності формування політичної культури унавчально-виховному процесі вищого навчального закладу.
Об’єктомдослідження є політична культура сучасної молоді – специфічної соціальної спільнотий учасника суспільно-політичних процесів.
Предметомдослідження є процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовахдемократизації українського суспільства.
Науковановизна одержаних результатівполягає у виробленні пізнавальної концепції аналізу ролівищого навчального закладу як елемента системи освіти у процесі становленняполітичної культури однієї з найдинамічніших соціально-демографічних груп –сучасної молоді України, зокрема:
на основі аналізурізноманітних концепцій політичної культури, які існують в сучасній політичнійнауці, визначається концептуальна основа дослідження політичної культури молодіУкраїни як системна єдність національних, регіональних, культурних,психологічних особливостей політичного суб’єкту;
визначаєтьсясвоєрідність політичної соціалізації сучасної української молоді, виділяютьсяосновні соціалізуючи агенти даного процесу;
обґрунтовановисновок про те, що зміст і засоби формування політичної культури традиційновизначаються конкретно-історичними умовами та рівнем ідеологізації проблеми, аїх основу складають ідеї патріотизму та громадянськості в конкретно-історичномутрактуванні;
з’ясовано, щополітична культура сучасної студентської молоді є мінливою, динамічноюсубкультурою, основні параметри якої залежать від рівня, обсягу та змістусоціальних зв’язків, у які включена молода особистість;
визначеносоціально-педагогічні фактори формування політичної культури студентськоїмолоді у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу й умови їхньоїоптимізації, зокрема:
а) забезпеченняфункціонування сучасних трактувань поняття і функції політики, співвідношенняморалі і політики в політичній освіті та вихованні;
б) межі і формирепрезентації національної ідеї у навчально-виховному процесі ВНЗ;
в) реалізація вполітичній освіті та вихованні потреб молодої особистості в самоосвіті,самодіяльності, творчості, самореалізації;
г) залучення ідейполітичної освіти та виховання до виховного ідеалу системи освіти як необхідноїскладової виховання громадянина.
Теоретико-практичнезначення одержаних результатів полягає у створенні бази для подальшої науковоїрозробки проблеми становлення політичної культури молоді в Україні таможливості окреслення перспектив подальшого дослідження цієї проблематики.
Висновкибакалаврського дослідження можуть бути використані різними суб’єктами політики,культури, педагогічними кадрами у повсякденній практиці формування політичноїкультури серед молоді. На основі бакалаврського дослідження можлива підготовканавчальних курсів з теорій культури, політології і спеціальних курсів з проблемполітичної культури, використання матеріалів роботи при написанні науковихробіт, статей і навчальних посібників.
Структура бакалаврськоїроботи. Метаі завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст визначили структуру бакалаврськоїроботи, що складається зі вступу, двох розділів, зокрема, у першому розділі – п’ятьпідрозділів, у другому – чотири підрозділів, висновків та списку використанихджерел, який містить 37 позицій.

/>Розділ 1. Теоретико-методологічніаспекти дослідження політичної культури молоді
/> 
1.1 Поняття «молодь» — об’єкт культурологічнихдосліджень
Молодь— це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота,якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні,культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальнедозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальнихякостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики іриси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходятьсяв стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головноїсоціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб’єктності, ступіньзасвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності. [31, 28]
Вивченнямолодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами, у різноманітних сферахжиттєдіяльності: праці, навчанні, сім’ї, неформальних організаціях, під часдозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавлениминауками. Наприклад, демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді уструктурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношеннякількості молодих чоловіків і жінок тощо. Психологія досліджує віковіособливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структуріособистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвиткутощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування,формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначаєможливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння неюнеобхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності.Культурологія, теорія культури вивчають проблеми пов’язані з формуваннямбудь-яких аспектів культури, зокрема у контексті даного дослідження —формування політичної культури молоді.
Визначенняпоняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу довстановлення вікових меж молоді, а й для з’ясування сутності молоді, її місця усоціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфікуїї соціального статусу. Найчастіше при цьому вдаються до використання віковихознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певнусоціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу відсоціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають яксоціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповіднонайважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скількисоціальні показники процесу соціалізації. [34, 19]
У вітчизнянійкультурології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місцев соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу врізноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові,соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси,особливості життєдіяльності тощо.
Дискусійним ідотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкоюзору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують йінші погляди на вікові межі молоді: 11—25, 15—28, 16—24 роки тощо. Останнімчасом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. Воснову цієї точки зору (14— 35 років) покладено тезу про «продовження юності»,збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у60—70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—30 до 14—35 років відображаєоб’єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливішевисуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її дотрудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межісереднього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються термінинавчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу.[36, 53]
Сучасні суспільніпроцеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, томупоняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портретмолоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасногоаналізу, переосмислення та уточнення. Предметом наукового аналізу сталисоціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей.На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молодіхарактеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністюконфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, єнетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко«вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її характеризують іпідвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об’єктивноїзумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності досамостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації,самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці,турбують безпека близьких і відповідальність за них.
/> 
1.2Особливості формування політичного менталітету
При з’ясуваннісуті та специфіки політичної культури її складовими елементами переважноназивають політичні знання і переконання, навички та уміння їх практичногозастосування. Але на підставі лише таких елементів неможливо пояснити доситьзначні відмінності між політичними культурами тих націй, які володіютьприблизно однаковим рівнем практично подібних за змістом знань та умінь іживуть у країнах з однотипним державно-політичним устроєм. Це дає підставувисловити думку, що витоки різноманітності політичної культури народів криютьсянасамперед не в знаннях і навичках, а в більш глибинних пластах національногожиття. Видається, що одним з таких джерел є вияв їх менталітету. Томудослідження політичної культури сучасного українського суспільства неминучевимагає дослідження національного менталітету, його трансформацій таособливостей.
В історичномуаспекті формування українського менталітету відбувалося під впливомгеополітичного чинника – розташування України між Заходом і Сходом. ОсобливістюУкраїни є те, що вона майже постійно знаходилась між різнимидержавно-політичними полюсами, в центрі боротьби, і включалась до складу тооднієї, то іншої держави. Тому для України є характерним стан постійногоманеврування. Це істотно вплинуло на формування національного менталітету інаявності в його структурі маргінального складника, що в свою чергуспричинилося до формування своєрідної біполярної моделі, яка поєднуєлицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. Уполітичній сфері ці типи менталітету виявляються, з одного боку, в бунтарстві,героїчній боротьбі за національні цінності та державну самостійність України, аз другого – в егоцентризмі, байдужості до долі власного народу і власноїдержави. Нація, яка довго перебувала під іноземним гнітом, починає набуватинових ментальних рис. У неї розвиваються консерватизм, комплекс меншовартості. [18,134]
Отже ментальністьнації, яка тривалий час не мала власної державності і перебувала у неволі,серйозно деформується. На глибшому рівні психіки продовжують функціонувативласні ментальні риси, але на них починають нашаровуватися набуті в умовахневолі ментальні настанови. Останні дедалі більше блокують, деформують івитискують компоненти національної ментальності. Аналогічні трансформаційніпроцеси відбуваються і з політичною культурою.
Отже, дляполітичної ментальності загалом і політичної культури зокрема характерні риси,що свідчать про довге історичне поневолення і несформованість модерноїментальності й політичної культури, яка є характерною для високорозвинених наційсвіту. Проте слід сказати, що деякі з названих рис, такі як толерантність,демократичність, у випадку успішних суспільно-політичних перетворень можутьсприяти розвиткові України як цивілізованої європейської держави.
/> 
1.3Політична культура як предмет культурологічного дослідження
Розмаїття типологіїполітичної культури дає уявлення про її якісний характер. Так, з одного боку,політична культура є показником політичного життя суспільства, тому що вона здатнавиявити ступінь його розвитку й співвідношення між правовими, соціальними іпсихічними регуляторами функціонування політичної сфери суспільства. З іншогобоку, потрібно враховувати, що будь-яка культура має складну природу, деідеальна складова теж підлягає еволюції, відображаючи подвійний вплив окремогоісторичного досвіду та загальнолюдських тенденцій.
Виділенняструктурних компонентів політичної культури дає можливість з’ясувати основнінапрями її формування, серед яких:
набуттяполітичних знань, поглядів та під впливом певних ціннісних орієнтаційтрансформація їх в переконання;
формуванняполітичної свідомості, в основі якої – певні політичні традиції, історичнапам’ять народу;
залученнягромадян до суспільно-політичного життя шляхом закріплення як традиційних, такі загальновизнаних, цивілізованих норм політичної поведінки. [18, 136]
Тоталітарнакультура характеризується політичною заангажованістю свідомості і поведінкичленів суспільства, існуванням однієї, офіційної ідеології, міфологізацією,культом вождя, підданським ставленням до влади. А авторитарній політичнійкультурі притаманна аполітичність на фоні активного виявлення своєї позиціїчленами суспільства в інших галузях суспільного життя та пасивно-підданськеставлення до влади.
На противагудемократична політична культура відзначається толерантним ставленням до різнихполітичних поглядів та існуванням опозиції, де найважливішою політичноюцінністю є громадянські права та свободи. Демократична політична культура – цекультура громадянського суспільства. Саме у межах громадянського суспільствавідбувається організація плюралізму, тобто поєднання й урахування інтересівсамих різноманітних соціальних і політичних сил. Тільки в розвинутомугромадянському суспільстві може сформуватися культура, що відповідаєдемократичному режиму.
Основним стрижнемполітичної культури будь-якої нації є усвідомлення потреб власної держави і,відповідно, формування державотворчої психології, досягнення гармонійногопоєднання інтересів і потреб особи, громадянського суспільства і держави.
Сучасна політичнакультура громадян України характеризується як така, що містить демократичні таавторитарні компоненти (політична культура змішаного типу). Це фрагментарнаполітична культура перехідного етапу розвитку українського суспільства. Політичнакультура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський,постколоніальний характер.
Проте такаполітична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, алевона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народує постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національноїменшовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів,схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Протехарактер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політичнакультура українського суспільства стає національною та незалежницькою.
За ставленням додемократії і держави політична культура України залишається авторитарною,етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуютьсятакі традиційні риси української політичної культури, як народоправство,толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави,а держава для людини і нації). [9, 174]
За ідеологічноюспрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства наприхильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, таконсервативно-ліберальних — з іншого.
Особливостіполітичної культури в умовах сучасної України:
заідеологізованістьмислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
низькакомпетентність в управлінні справами суспільства та держави;
правовийнігілізм;
нерозвиненістьгромадянських позицій;
недостатньорозвинутий індивідуалізм;
підданськівідносини до будь-якого центру реальної влади.[2, 97]
Сучасній Українізагалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, алепомітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтаціяна харизматичних лідерів, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.
Політичнакультура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окреміїї компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багатополітико-культурних елементів не відповідають національному характеру,традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

/>1.4 Молодь як суб’єкт культурологічногоаналізу в контексті процесів демократизації суспільства
Значення молоді упоступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-якихчасів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, йогонайкращі сподівання неодмінно пов’язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.
Не є у цьомувиключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з їїпотенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом інетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. Вцілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов’язаніаспекти:
що суспільствоможе дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку,становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;
що сама молодьможе і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіхсферах державотворення;
як найповніше,найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дійконкретних суб’єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об’єднаньтощо. [19, 81]
Радикальніполітичні та соціальні зміни, структурна перебудова економіки Українисупроводжуються процесом формування сучасного громадянина. З огляду на вік,фізичні потенції і кондиції, духовні сили, нереалізовані можливості тощо — молодьє найперспективнішою частиною суспільства. Молодіжне середовище — целабораторія, яка виробляє та апробовує невідомі раніше цінності, відносини,моделі поведінки, культурні норми та зразки. Вступ у життя сучасної українськоїмолоді супроводжується динамічними та неординарними процесами зміни не лишеполітичної системи або економічних механізмів господарювання, — вражаючою єзміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів.
Молодь Українинині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надтоскладно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в іншихсферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природнаспадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить долямолодих людей в Україні, це визнають і розуміють.
Багатонаціональних політичних культур містять в собі більш-менш автономніструктуровані утворення, які називають субкультурами. Під політичноюсубкультурою розуміється сукупність політичних орієнтацій, моделей політичноїповедінки, характерних для певних груп, які значно відрізняються від тих, щодомінують у суспільстві. Кожна політична субкультура включає в себе і тезагальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і теспецифічне, що відрізняє дану субкультуру.
Щодо специфікисучасної української молодіжної субкультури, то вона має наступні риси:
соціальна таекономічна активність і мобільність значної частини молоді, постійні пошукинових видів, форм діяльності, прагнення до самостійності і набуття власногодосвіду, активні пошуки свого місця в житті;
бажання вчитися,набувати професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися вжитті, саморозвиватися і самореалізовуватися;
формуванняустановок індивідуальних схем виживання (установок вирішувати свої питанняособистою позицією та особистою активністю);
суб’єктивнарозмитість, невизначеність орієнтирів, ідеалів молодих людей;
соціально-політичнавідчуженість (виявляється в апатії, у відсутності політичних переконань, в позиції«стороннього спостерігача», в мінімальному виявленні політичних установок тапротилежному факті — політизації окремих груп молоді, що набуває рис політичногота національного екстремізму), міжгенераційне відчуження (неприйняття«батьківських» цінностей, включаючи історію власної держави), культурневідчуження (агресія субкультур — відрив частини молодого покоління відкультурної спадщини нації);
розважально-рекреативнаспрямованість вільного часу; домінування споживацьких орієнтацій всоціокультурному та евристичному аспектах над креативними; поверхневе закріпленнякультурної інформації в свідомості молоді;
низький рівеньіндивідуалізації та розпізнання культурних цінностей, який пов’язується згруповими стереотипами та ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування;
недостатнійрівень національної самоідентифікації, що сприяє легкому засвоєнню в молодіжнійсвідомості прозахідних цінностей. [19, 83-84]
До комплексуосновних факторів, які визначають стан та підсилюють специфіку молодіжноїсубкультури в Україні належать:
конкуренція на рівнімасової свідомості радянської, національної та західної системи цінностей;
стан і значимістьв суспільстві національної культури;
відсутністьєдиної системи гуманітарного, зокрема політичного виховання (культура, освіта,наука повинні виступати пріоритетами української держави);
віковіпсихологічні особливості молоді;
особливостіпокоління (зростання ціннісного та майнового розшарування), наявністьрегіональних та національних відмінностей. [30, 372]
Саме поняття«політична культура молоді», як і більш загальне поняття «політична культура»,сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і незрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура – це особливийрізновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, щовідображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності таінтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участігромадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура – цеісторично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їхполітичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями,класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами — політичних відносин, атакож розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб’єктівполітичного життя.
Формуванняполітичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бодемократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існуєлише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політичнакультура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичноївідповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних іетнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенноїдержави та єдності народу України. До того ж політична культура дає можливістьвиявити прагнення до законності та порядку, до збереження та розвиткуспецифічних українських традицій. Сьогодні потрібні практичні дії в напрямі заохоченняучасті молоді у державотворчих процесах, потрібна відповідна молодіжнаполітика.
У процесівиховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодоїлюдини, певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають їїкорінні інтереси.
Сучасні молоділюди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомостіпопереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілістьсвідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває насуперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичнихстереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів,переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичноїкомпетентності, формування культури толерантності, політичної коректності.Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхівучасті в громадсько-політичному житті вузу, міста, області, у розвиткумісцевого самоврядування. [30, 373]
Стосовно формуванняполітичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов’язана зїї ініціативою, створенням певних громадських об’єднань, досить частонаштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти,культури, армійських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багатозасобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію,деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь маєотримувати об’єктивну інформацію плюралістичного характеру.
Проте, спробидеполітизації студентської та учнівської молоді, скеровування їх лише наодержання професійних знань, навичок і вмінь призводить інколи до спадуполітичної, громадської активності молодих людей.
Через своїособливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опороюрадикальних перебудовчих, прогресивних суспільних процесів і одночасно самевона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства –бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується всуспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати такепротиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.
Проте,поглиблення кризи, труднощі економічних перетворень в країні впливають нахарактер і спрямованість цінностей, соціально політичних орієнтацій молоді,рівень і форми її активності.
На сучасномуетапі розрізняють наступні аспекти формування політичної культури молоді:
родина, девідбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;
школа (середня,професійна, вища), де зважаючи на рекомбінантне відтворення навчальногоматеріалу, молоді люди позбавляються активності, творчості, пошуку і,відповідно, прослідковуються прояви песимізму, апатії, роздратування;
молодіжнігромадські та політичні організації, але участю в них охоплено дуже малийвідсоток молодих людей;
засоби масовоїінформації (мас-медіа), які виходячи з даних соціологічного опитування,проведеного у нашому вузі, відіграють також важливу роль. [31, 29]
Особливоючастиною української молоді виступає студентство. Основними рисами, якідозволяють розглядати студентство в якості особливої частини української молодівиступають наступні:
інтелектуальнийпотенціал нації, від якого залежать перспективи розвитку України;
формуванняпоглядів, позицій та навичок участі в політичному житті і становлення якіснонового покоління, що має усвідомити цінності демократичної політичної культури;
можливістьспрямування молодіжного потенціалу у демократичне, гуманістичне річище.
Існує три типипроблем проблеми, з якими зіштовхуються сучасні українські студенти. Першагрупа проблем пов’язується з соціально-професійною орієнтацією студентства тавиявляється в наступному: в незадоволеності значної частини студентівмайбутньою професією, що характеризується чималими розбіжностями між попитом напевні професії та можливостями його задоволення; в непоінформованості студентівпро місце своєї майбутньої роботи після закінчення вузу, внаслідок чоговипускники змушені самостійно шукати собі роботу, використовуючинайрізноманітніші засоби; в орієнтації на високий рівень заробітної плати, а нена якість необхідних для суспільства власних знань, умінь, навичок. [32, 61]
Друга групапроблем студентської молоді пов’язується з відсутністю у нашому суспільствічіткої системи виховної роботи, визначених цінностей та ідеалів, за допомогоюяких треба виховувати сучасну молодь в умовах реальної багатопартійності таідеологічного плюралізму. Труднощі економічних та соціально-політичнихперетворень, котрі мають місце в державі, певним чином негативно вплинули нагромадянську позицію переважної частини студентів. В соціальному тазагальногромадському плані їх настрій характеризується почуттям соціальногодискомфорту, соціального песимізму, недовіри до владних структур. [32, 62-63]
Третя групапроблем — це проблеми соціально-психологічного клімату, міжгруповогоспілкування в вузах. Показниками стабільності або нестабільності студентськогосередовища визначаються наступні: незадоволеність рівнем професійноїпідготовки; складність працевлаштування; соціальні та політичні протиріччя вкраїні; матеріальний стан студентів. Зазначені фактори можна розглядати якпричину виникнення таких явищ, як соціальна напруга та девіація студентськоїмолоді. З цього приводу можна зауважити, що ситуація економічної,соціально-політичної, духовної кризи в Україні породжує зростання злочинних тамаргінальних груп, куди активно приєднується частина студентської молоді. [32,64]
Формуванняполітичної культури молоді, в тому числі студентства відбувається під впливомцілого комплексу чинників, серед яких основними є:
повільнареалізація демократичних процесів в Україні;
різне розуміннята сприйняття державної політики, що виявляється в наявності дуже широкогоспектру політичних партій і рухів;
існування політичноїкультури в широкому правовому полі, що спирається на усвідомлення права якзагальнолюдської цінності і що є однією із слабких ланок виховної роботи;
суперечливістьпідходів до історії України, генезису та структури ментальності українськоїнації.
Це ті фактори,які лежать в основі формування демократичної політичної культури молоді і самеїх потрібно враховувати при формуванні молодої генерації громадян України.
Як свідчатьрезультати дослідження у молодіжному середовищі спостерігається зацікавленістьполітичним життям в Україні та світі. [31, 30] Жоден із студентів не визнав, щозовсім не цікавиться проблемами політики. Понад третину(37%) намагаються бути вкурсі справ політичних подій. Серед опитаних студентів майже кожен дев’ятийцікавиться політикою лише в тому разі, коли це стосується його особисто.Ситуативне відношення до політики притаманне третині (34%) студентів.Цікавляться і беруть активну участь в політичному житті країни 18% опитаних.Взагалі не орієнтуються в ідейно-політичних напрямках всього 5% респондентів.[31,32]
Про рівеньполітичної культури студентів деякою мірою свідчить їх ставлення до політичнихпартій, громадських, молодіжних об’єднань, бажання увійти до складу таких об’єднань.Опитування студентів засвідчило, що членами молодіжних громадських організаційє 16% респондентів, громадських рухів 9%. Байдужість та відсутність будь-якогоінтересу до особистої участі в будь-яких громадських, політичних об’єднанняхвиявили 8%. У молодіжному середовищі спостерігається також низький рівеньінформованості та байдужість до існування та діяльності молодіжних громадських об’єднань.Більшість з них молоді просто не відомі. [31, 32]
Важливу роль уформуванні політичної культури сучасної молоді відіграє національнийменталітет, який і формує особливості українського політикуму. Найбільшвираженими ознаками ментальності є:
кардоцентричність(сентименталізм, емпатія, чуттєвість);
анархічнийіндивідуалізм (прагнення до особистої свободи без належного стремління додержавності);
перевага емоційного,чуттєвого над волею та інтелектом.
Дослідження, щопроводилися Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, довели,що сучасна українська молодь досить егоцентрична [22, 13]. Оскільки цінностіособистісного порядку в неї явно переважають, теоретично вона цілком бачитьсебе в контексті ринкових відносин. Переважаючим мотивом її ділової активностіє матеріальне благополуччя. Не випадково 56% школярів та 54% студентіввважають, що найважливішим у майбутньому для них є матеріальна забезпеченість.Водночас спостерігається цікава для теоретико-методичного аналізу і доситьдраматична для державного та педагогічного процесу ситуація. Лише 4% студентівта 4% школярів пов’язують своє майбутнє з Україною. [22, 15]
Врешті-решт длясуспільства, яке, запроваджуючи нову ціннісну ієрархію, не працює у цьомунапрямі свідомо та відповідально, не вносить відповідні корективи у процесформування молодіжного світогляду, такий стан речей є абсолютно природнім.Побіжно зазначимо, що матеріальний добробут людини ніколи не був для нашогосуспільства базовою цінністю. Нині ми спостерігаємо як на тлі витисканнясуспільно-значущих мотивів та маргіналізації культурного простору формуєтьсяякісно інша молодіжна культура, утворюється новий клас – клас підприємців,виникнення якого з самого початку пронизує фундаментальне протиріччя міжвласними інтересами та суспільно-значущими цінностями.
Мабуть,зрозумілими є бажання молодої людини бути матеріально забезпеченою. Але якпоєднати це із нагальною потребою виховання у молоді якостей свідомогогромадянина? Такий досвід сьогодні активно обговорюється в науці.
Він властивийсистемі морального виховання в японському суспільстві, де так зване «моральневиховання» ґрунтується на розумінні моралі як засобу самовдосконалення людини тавідображає головний принцип японської національної ідеології та моралі, згідноз якими кожен зобов’язується постійно самовдосконалюватися заради кращогослужіння своїй нації.
Вітчизнянінауковці все частіше розглядають проблему формування політичної культури молодів контексті вирішення питань, пов’язаних з сучасною розробкою українськоїнаціональної ідеї як основи функціонування нації, наріжного каменюсоціально-політичних прагнень. [22, 17] Адже чітке усвідомлення змістунаціональної ідеї як складного інтелектуально-духовного,соціально-економічного, політичного, морально-етичного тасоціально-психологічного феномену народного буття є одним із необхіднихпередумов самоусвідомлення етносом, зокрема молоддю, своєї суті, або «самості»,де головне питання зміщується не тільки в гносеологічну площину («то ми?»), а упрактичну площину визначення необхідних кроків політичних для реалізаціїсмисложиттєвої ідеї нації.
За такого підходустворюються передумови для розробки концепції національної політичної культури якнеодмінної складової виявлення ефективних шляхів її модернізації, в тому числімодернізації молодіжної політичної культури.
З проголошеннямнезалежності України, здавалося, що політична активність молоді надмірнозросте, слугуватиме суттєвим змінам у суспільстві, однак цього не сталося. Іхоча важко погодитися з тими, хто вважає, що молодь сьогодні повністюдеполітизована, аполітична, говорити про високу політичну свідомість багатьохмолодих громадян України важко. Оскільки ситуація в суспільстві надто складна,багато в чому не просто суперечлива, а й не – зрозуміла, варто вести мову нестільки про політичну культуру молоді, скільки про політичні настрої, оцінкитих чи інших явищ, політичні орієнтації молодих людей.
Якщо говорити промісце молоді в системі української влади, то тут мало що відомо, хоча з поглядуна Верховну Раду України, уряд, на представницькі органи влади, неважко дійтивисновку про те, що молодь у них представлена дуже мало. Хіба що трохи більшена районному та сільському рівнях. Між іншим, за останні роки довір’я молоді доусіх гілок влади постійно зростає, хоча молоді люди все ще сподіваються, що їхпроблеми врешті будуть помічені.
Інша справа,рівень підготовки молодої людини до політичної діяльності. Зрозуміло, щонезалежно від віку, в політиці потрібні знання, навики, вміння, досвід.Об’єктивно молодь у цьому може дещо програвати старшим. Саме тому постаєпитання про необхідність професійної підготовки молодих політиків.
Характерноюособливістю сучасної політичної свідомості молоді є поліцентризм її політичнихуподобань. Загалом нинішній рівень політичної свідомості української молоді єще досить низьким, що негативно позначається і на рівні її політичноїактивності. Рівні політичної активності та свідомості не завжди збігаються. Молодьможе бути політично пасивною не тому, що вона є політично несвідомою, а тому щоне підтримує ту чи іншу форму політичного правління, той політичний курс, якийне задовольняє її специфічні потреби та інтереси. Але ця пасивність може вмитьзмінитися політичною активністю, якщо з’явиться така політична сила, в якіймолодь знайде відгук своїм інтересам.
Сьогодні длямолодих людей в Україні, здавалося б, відкривається все більше можливостейзадовольняти свої інтереси та потреби, але одночасно ускладнюються й умови длятакої самореалізації. Складний і суперечливий процес переходу до ринку призвівдо того, що маємо сьогодні такі проблеми, як зниження зайнятості молоді,зростання безробіття, підвищення професійної кваліфікації, соціального захистуокремих соціальних груп, в т.ч. і молодих людей, спостерігаються міграційніпроцеси серед них.
Заслуговує наувагу ще одна проблема. Вважається, що декларування певних нормативнихцінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипівповедінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм уформі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування такзваної, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, змолодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стількипроблемою молоді, скільки соціальною проблемою.
Важливоспрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляхурозвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію досамозакріплення і самопідтримки.
В Україніпомітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливомолодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Цеприкро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого «вибуху» патріотизму,національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим факторомекономічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався бнаш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.
За підсумкамирізноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшістьмолодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудовунезалежної, самостійної Української держави.
Отож, молодіжнаполітика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепціїрозвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичномусуспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно маєопиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливеформування політичної культури молодих громадян.
Соціальніпроблеми молоді – це не будь-які суперечності її життєдіяльності, а лише такі,які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення,а отже, призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі «суспільство –молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому з них мова йдепро зрослі вимоги суспільства до молоді, в другому – про особистіснісподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.
Задля дійснооб’єктивного вивчення сучасної молоді, деякі постулати минулого в науцістосовно молоді конче необхідно переглядати. Центральним з них, є тлумачення тапогляд на молоду людину виключно як на об’єкт впливу – ідеологічного,економічного, і, головне, виховного. Демократизація суспільства обумовлюєтьсяприматом особистості, її саморозвитком, активною життєвою позицією за власнимпокликом душі, а не за вимогами та потребами будь-кого. Молоді люди сьогодні –це досить значна частина населення країни. І якщо враховувати специфічні рисицієї демографічної групи (підвищена активність, максималізм, відсутністьжиттєвого досвіду тощо), то стане зрозумілим, наскільки важливо сьогодністаршому поколінню, особливо владним структурам, знати справжній стан справ умолодіжному середовищі.
Основнимифункціями молодіжної державної політики в Україні має бути:
створеннягарантованих соціально-економічних, політичних та інших необхідних стартовихумов для соціалізації молоді;
координаціязусиль усіх державних органів, партій, організацій, об’єднань, рухів,різноманітних соціальних інститутів суспільства щодо забезпечення умов длярозвитку і самореалізації молоді;
соціальний захисттих груп молоді, що неспроможні самостійно розв’язувати власні проблеми абохоча б полегшити власне життя. [24, 13-15]
У справівироблення ефективної молодіжної політики важлива роль відводиться з’ясуваннюсуті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процесиподіляються на: соціальне самовизначення, політичне самовизначення, професійнесамовизначення, економічне самовизначення.
Щодо політичногосамовизначення, то відчуженню молоді від участі в управлінні властиві двівзаємопов’язані тенденції:
наростанняпасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їхровесників;
підвищенняінтересу до суто молодіжних угрупувань та об’єднань, в яких немає бюрократичнозаформалізованих форм роботи.
У сферіпрофесійного самовизначення молоді на сьогодні простежуються такі тенденції:
зростаючідиспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни;
поява швидкозростаючого безробіття серед молоді;
розтягування учасі періоду набуття освіти, що відсуває для більшості молоді момент вступу дотрудового життя і досягнення професійної зрілості;
масовий характервимивання молоді із виробничих структур у сфери приватного бізнесу та приватнихпідприємств з причин низької (порівняно із старшими віковими групами населення)ефективності праці, використання її на тимчасово вигідних та добре оплачуваних,які не вимагають фахової підготовки роботах тощо.
/> 
1.5Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді
Молодь – цемайбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це майбутнє, держава повиннавиробити реалістичну, збалансовану, виважену політику щодо молодого покоління.
На основі даних соціологічнихопитувань, які проводилися Українським інститутом соціальних досліджень таЦентром «Соціальний моніторинг», наприклад, можна простежити зміну політичних орієнтаціймолоді впродовж 2004-2008 рр. [17, 332] На травень 2005 р. прибічників «лівих»було 4%, а на червень 2007 р. вже 7%. Що стосується «правих», то їх кількістьвідповідно зменшилась з 9 до 8 відсотків. Найліберальнішу позицію займаютьцентристи, яких представляли в 2007 році 27%, а в 2008 р. лише 23. Не новина,що в цей перехідний період дуже багато людей не можуть визначитися в своїх переконаннях.Вони складають близько 30%, що говорить про нестабільність політичної системи вцілому. Але найсумніше те, що близько 26% за даними на 2008 р. взагалі неорієнтуються в політиці. Це говорить про низький рівень політичного вихованнямолоді. [17, 334]
За багатьохобставин нині потрібно принципово по-новому розглядати це питання. Але чинеобхідно воно нині, коли ще існують наслідки гіпертрофованого, так званого,комуністичного виховання? Потрібне і саме таке, що виховувало б глибоку повагудо історії свого народу, до таких найважливіших символів, як Прапор, Гімн,Герб, до його культури, традицій. Інша справа, що ми не повинні забувати, щополітичне виховання не є й не повинне бути чимось вкрай заідеологізованим.Йдеться про оволодіння, особливо молодою особою, об’єктивними закономірностямирозвитку природи, суспільства, оточуючого середовища.
Політичне вихованнямолоді здійснюється шляхом впливу на неї сім’ї, школи, громадських об’єднань,усього оточуючого середовища. Та все ж найефективніший вплив на формуванняполітичної свідомості, як і політичної культури особи взагалі, має їїбезпосередня участь у суспільно корисній, громадсько-політичній діяльності.Така діяльність може бути різною за рівнем активності, спрямованістю.
Формуванняполітичної культури молоді можливе за умови здійснення загальногромадськоговиховання, адже саме воно формує у людини почуття громадянськості, тобтопочуття своєї співпричетності зі справами і турботами всього суспільства,прагнення внести свою частку в розбудову держави. Громадянськість перетворюєлюдину з покірливого підданого влади в громадянина, який має свої права іобов’язки, вміє грамотно, на основі закону, за допомогою демократичнихінститутів відстоювати свої інтереси. Громадянськість, згідно ще ізстародавніми греками, це передусім відповідальна участь людини в суспільнихсправах. Зрозуміло, що справжній громадянин повинен прагнути до того, щоб бутикорисним своїй державі. Це, безперечно, підсилює інтерес до історії, культури,розширення свого кругозору, ерудиції, духовного збагачення. Ось чому звпевненістю можна сказати. Що політично свідома людина – це перш за всегромадянин, оскільки за цим поняттям розуміється людина, яка вступає у політикуз розвинутими ідентифікаціями участі, яка навчена ідеологічним орієнтаціям, щовизначають її політичний вибір певних правил політичної гри, особливотерпимості й толерантності, і приймає активну участь у політичному життікраїни.
Звичайно,виховання у молодої людини почуття громадянськості потребує підвищеної уваги доїї освіти, зокрема гуманітарної, оскільки тільки вона може сприяти формуванню розвинутої,ерудованої, політично освіченої особи.
Слід окремовиділити як один з найголовніших напрямів виховної роботи патріотичневиховання, яке органічно поєднує у собі дві гілки виховної роботи –національно-патріотичне і воєнно-патріотичне виховання. Саме цей напрямоквиховної роботи має вирішальне значення в процесі формування національноїсвідомості. До речі, ставлення української молоді до інституту українськогогромадянства характеризується сталими показниками впродовж останніх років. Щостосується питання, чи пишаються молоді люди своєю належністю до українськогогромадянства, у червні 2007 р. ствердно відповіли 58 % респондентів, 24%вказали, що не пишаються, а 17% взагалі не змогли визначитися з відповіддю.[17, 334]
Слід зазначити,що простежується однозначна залежність ставлення до українського громадянствавід рівня добробуту. Не дуже втішає те, що на запитання, чи пішли б молоді людизахищати свою країну у разі війни, 44% з них відповіли ствердно, 12% упевнені,що вони не стали б на захист Вітчизни, а останні просто не змогли визначитись. [17,334]
Дуже активновпливають на формування світогляду особи різні молодіжні організації. Такіорганізації, як Спілка молодіжних організацій України, Спілка піонерськихорганізацій України, Спілка Української молоді, «Пласт», Українськийнаціональний комітет молодіжних організацій, Українська студентська спілка,Союз Українського студентства мають високий авторитет серед молоді. На жаль,лише близько 30% молодого населення країни цікавляться їх діяльністю. Інші жпросто займаються «бродінням по життю» та заповненням мізкового вакууму «псевдоінформацією».[18, 139] До речі, великий відсоток громадян просто залишаються непроінформованими щодо діяльності, та й взагалі існування подібних угрупувань.
Дуже необхідностворити щось на зразок молодіжного інформаційного центру чи газети, чижурналу, або телеканалу, щоб активна й не байдужа молодь дізнавалась прорізноманітні акції, збори, конференції, зустрічі серед молодіжних організацій ібрала в них участь. Потрібна реальна підтримка з боку держави, її безпосередняучасть у створенні умов для розвитку беззахисних паростів свідомостіукраїнської молоді. Звичайно, це потребує додаткового фінансування і уваги, а вкраїні вистачає ще й економічних і політичних проблем. Але нам треба усвідомитиодне: якщо сьогодні ніхто не виховає молодих українців з нормальною, недефомованою системою ціннісних орієнтацій, завтра вже нікому буде займатисябудівництвом правової демократичної держави, а можливо й нікому буде називатисяукраїнцями взагалі.

/>Розділ 2. Процес формуванняполітичної культури в української молоді
/> 
2.1Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді
Вивіднимзагального поняття «соціалізація» є термін «політична соціалізація», свідченнямчого є його широке використання в роботах Г.Алмонда, С.Верби, Р.Гесса,Р.Зігель, Д.Істона, Г.Хаймена, П.Шарана. [11, 48] Сьогодні провідною тенденцієюв розробці соціалізаційної проблематики є перехід від досліджень загальногопроцесу соціалізації до його окремих напрямків і видів.
Більшістьдослідників трактують політичну соціалізацію як форму політичного розвиткуособистості, як процес активного засвоєння індивідом ідеологічних і політичнихцінностей і норм, які панують у конкретному суспільстві. При цьому частоопускається власне психолого-педагогічний аспект, який відображає процесперетворення цих норм і цінностей в усвідомлену суб’єктом систему власнихполітичних установок, що визначають позиції й поведінку особистості вполітичній системі суспільства. Таке трактування соціалізації багато в чомузбігається з цілями цілеспрямованого державного виховання, яке не тількинаправлене на відтворення панівних політичних цінностей, але й переслідує ціліформування особистості. Внаслідок цього соціалізацію часто плутають зцілеспрямованим політичним чи громадянським вихованням.
Окремі аспекти політичної соціалізації достатньо широкопредставлено в науковій літературі. Філософсько-соціологічні аспекти відображено в працях А.Бандури, Д.Істона, Н.Недикова, Б.Скінера, Е.Швачко та ін. Політологічні проблеми висвітлено в роботахЕ.Головахи, С.Макеєва, А.Надточія, В.Павловського,В.Пухляка, С.Разуваєва,С.Рощина, О.Шестопал. Деякі питання політичного виховання розкрито в дослідженнях Н.Гаврилова, І.Жадан, О.Кожемякіна, Л.Лєпіхова, С. Максименко. [11, 51]
Потрібно звернути увагу на традиціоналістські підходи до політичної соціалізації, які ґрунтуються навиділенні двох основних шляхів її реалізації в соціумі.
Перший полягає в передачі новим поколінням зразківполітичної свідомості й політичної поведінки, щосклалися, тобто в трансляції політичної культури від старшого домолодшого покоління. Цей шлях забезпечує стабільність і спадкоємність суспільного розвитку. У якості основних агентівполітичної соціалізації в цьому випадку виступають такі соціальні інститути, як сім’я, школа, вищі навчальні заклади.
 Інший шлях пов’язаний з набуттям особистістю нових,раніше невідомих політичних знань, із засвоєннямнового політичного досвіду. Це відбувається в процесі участііндивіда в політичному житті країни, а також під впливом різнихчинників, що перебувають поза соціально-педагогічною галуззю.Особливо актуалізуються ці процеси в період соціальнихпотрясінь, пов’язаних зі зміною політичного йекономічного устрою держави.
/> 
2.2Особливості політичної культури сучасної української молоді
Особлива увагасучасних дослідників різних галузей, і зокрема, культурологів, до молодіжноїпроблематики є одним із показників якості українського суспільства. Справа втому, що підвищений інтерес до молодіжного покоління характерний, кажучисловами Карла Манхейма, для «динамічних суспільств», які переживають інтенсивнісоціальні зміни, подібні до тих, що почалися в Україні в останнє десятиліття ХХст. Процеси демократизації обумовили необхідність переходу від пасивної,виконавської життєвої установки, яка нещодавно домінувала в масовій свідомості,до активної, самостійної позиції.
 Молоді яксоціальній групі, найбільш схильної до інновацій і найменш скованоїстереотипами минулого, здійснити подібний перехід значно легше, ніж старшомупоколінню. Перед сучасною молоддю відкриваються можливості самостійноїінтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, що, наїї думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодьздатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйнятизахідні демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій,виступити не тільки об’єктом, але й активним суб’єктом молодіжної політики. Узв’язку з цим правомірним є питання, наскільки стан політичної культурисучасної української молоді відповідає тим завданням, що стоять перед нею вполітичній галузі в найближчому майбутньому.
Незважаючи надеякі розходження в трактуваннях, вітчизняні і закордонні дослідники визнають,що політична культура – це сукупність стійких компонентів політичної свідомостіі політичної поведінки населення стосовно складових політичної системи:інститутів влади, політичного режиму, головних політичних цінностей. Політичнасвідомість є психічним відображенням політичної реальності. Вона виконуєфункцію орієнтації людини в сфері політики, тоді як політична поведінкапредставляє взаємодію індивіда з політичним середовищем з метою адаптації або зметою його зміни [1, 24]. Незважаючи на тісний зв’язок цих двох компонентів, удеяких випадках вони існують незалежно один від одного. Так, політичнаповедінка іноді носить імпульсивний характер, здійснюється без регулятивноговпливу політичних орієнтацій. У свою чергу, політичні орієнтації можуть нереалізовуватися в поведінці через відсутність необхідних для цього умов.
Важливим кроком вудосконалюванні понятійного апарата культурологічного дослідження політичноїкультури є розробка системи показників і індикаторів її виміру [1, 29].Спираючись на класифікацію когнітивних, афективних і оцінювальних складовихполітичної культури, запропоновану американськими дослідниками Г.Алмондом іС.Вербою, стосовно українського суспільства можна виділити наступні показникипрояву політичної культури:
І. Показникиполітичної свідомості
Політичнакомпетентність: інтерес до політичних подій; частота участі в дискусіях зполітичних питань; інформованість про політичні події і їхня суб’єктивнаважливість; переконаність у важливості політичної активності і можливостівплинути на політичний процес.
Політичніцінності: ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінювальних суджень про волю,демократію, соціальну справедливість, рівність, індивідуалізм, роль держави,ринкову економіку, приватизацію, характер міжнаціональних відносин тощо.
Політичнаідентифікація: оцінювальне ставлення до діяльності різних партій, рухів,організацій; рівень інформованості про партійні програми і ступінь їхпідтримки; відчуття причетності до нації, держави, міста, району.
Політична довіра:переконаність у легітимності режиму; ставлення до ведучих політичних лідерів;ступінь довіри і підтримки інститутів влади різного рівня. [1, 35]
ІІ. Показникиполітичної поведінки
Участь удіяльності партій, рухів, організацій.
Електоральнаповедінка: участь у парламентських і президентських виборах, референдумах;участь у місцевих виборах; електоральні переваги і мотиви електоральної участі.
Протестнаактивність: участь у підписанні листів і петицій, мітингах і демонстраціях,страйках, насильницьких діях.
Участь у роботіорганів державної влади і місцевого самоврядування. [1, 42]
Вивченняполітичної культури вимагає врахування специфіки її проявів у тих чи інших соціальнихгрупах. Не випадково, що при розгляді процесу соціальних трансформацій у центріуваги дослідників опиняються політичні уявлення і поведінкові орієнтації груп,які сприяють або перешкоджають змінам.
Аналізрезультатів моніторингових досліджень, які проводилися в Україні протягомостанніх 5-ти років Інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальниймоніторинг» , а такождані Держкомстату дозволили отримати важливі висновки щодо стану та проблемполітичної культури молоді, динаміки її розвитку. [2, 97]
З одного боку,дослідники фіксують зростання інтересу молоді до політики. Так,загальноєвропейське дослідження «Ціннісні орієнтації населення», що проводилосяв Україні у грудні 2006 року, дозволило зафіксувати (у порівнянні зрезультатами опитувань 1999 року) зростання зацікавленості представниківмолодого покоління політикою і власним бізнесом (див. мал.1)[2, 98]:
Малюнок 1. Значимість політики івласного бізнесу для представників різних вікових груп (питома вага тих, хтовідповів «дуже важливо» та «скоріше, важливо», %)
/>
Гістограма,представлена на малюнку 1, демонструє, наскільки істотною є різниця в оцінкахзначимості політики і власного бізнесу для представників молодіжної і старшоївікової групи. Якщо в 1999 році значимість політики для молоді була меншою, ніждля представників старшого покоління, то в 2006 році ситуація докоріннозмінилася: рівень зацікавленості молоді політикою виріс, навіть перевищиввідповідні показники старшої вікової групи. Крім того, якщо в 1999 роціспостерігалася помітна дистанція в рівнях значимості для молоді політики івласного бізнесу, то в 2006 році ця дистанція значно скоротилася. Дляпредставників старшого покоління цінність політики і власного бізнесузалишилася майже на тому ж рівні. [2, 98]
Віковівідмінності яскраво проявляються у ставленні до новообраного політичного курсу.Соціологічні дослідження київських вчених доводять, що молодь є найбільшпослідовним прихильником ринкових реформ. За даними опитування, проведеного увересні 2006 року, близько 59% респондентів віком до 28 років висловлюютьпідтримку побудові ринкової економіки, серед респондентів старше 55 років —таких лише 28%. Що стосується ставлення до розбудови незалежної українськоїдержави, розходження між поколіннями не настільки очевидні. Однак молоді людивисловлюються за підтримку незалежності частіше, ніж представники старшогопокоління – відповідно 58% і 51%. [2, 99]
Проте, яксвідчать ті ж дослідження, зростання інтересу до політики, підтримка ринковоїекономіки і державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь урізних формах політичній діяльності.
Відомо, що вдемократично розвинутих країнах населення має значний досвід взаємодії зінститутами громадянського суспільства, які здійснюють функцію експертизи іконтролю офіційної державної політичної стратегії. Через громадські об’єднаннямолоді люди можуть стати активними суб’єктами здійснення державної молодіжноїполітики, розкрити і використати свій потенціал як у власних, так ізагальносуспільних інтересах. За даними Держкоммолодьспорттуризму України темпиросту всеукраїнських молодіжних та дитячих об’єднань підвищуються з року в рік(див. рис.2) [2, 101].

Малюнок 2.Кількість всеукраїнськихмолодіжних та дитячих організацій, зареєстрованих впродовж кожного року
/>
Але часткамолоді, що бере участь у роботі громадських молодіжних організацій, залишаєтьсянезначною. Це підтверджують як дані соціологічних досліджень, так і кількіснийсклад всеукраїнських громадських молодіжних організацій.
Вивчаючиполітичну активність, соціологи не можуть залишити без уваги блок проблем щодоучасті сучасної молоді в діяльності політичних партій. Справа в тому, що нинішнямолодь становить незначний відсоток у політичних партіях (за данимиУкраїнського інституту соціальних досліджень протягом останніх 4-х роківчленство молоді в політичних партіях ледве досягло 2%) [2, 102]. До того жмайже всі партії мають дуже невеликий відсоток своїх прибічників у молодіжномусередовищі. Це повинно спонукати партії до подальшого визначення концептуальнихзасад молодіжної політики, розробки «молодіжної платформи», залучення молоді уприпартійні молодіжні громадські об’єднання тощо.
Вивченняполітичної активності молоді передбачає врахування такого показника, як участьмолоді у роботі органів державної влади. За даними Держкомстату, за часівнезалежності кількість молоді серед депутатів вищого законодавчого органуУкраїни значно зменшилася [2, 103]:
Результатидосліджень щодо ставлення молоді до політичних партій, молодіжних організаційта професійного заняття політикою дозволяють зробити наступні висновки [2, 103].З одного боку, участь української молоді у політичному житті відповідаєпоказникамєвропейських країн. Відомо, що в стабільних демократіях, де немає потреби вкардинальних змінах існуючої політичної системи, більша частина молоді є лишепотенційно активною, психологічно готовою до політичної участі. З іншого боку,особливість суспільно-політичного розвитку України на сучасному етапі полягає увідродженні та творенні власної державності, що вимагає значно вищої, ніжзвичайно, політичної активності всіх громадян. Але, якщо згадати властивісучасній українській молоді недостатньо високий рівень політичної і правовоїсвідомості, недовіру до владних інституцій, які за умов високої політичноїактивності робили б молодь легкою здобиччю деструктивних сил, стає зрозумілим,що її політична пасивність відіграє сьогодні й певну позитивну роль.
Що ж детермінуєполітичну пасивність нового покоління українців? По-перше, вирішення проблемматеріального забезпечення, професійного самовизначення вимагають від молодоїлюдини таких зусиль, що політична діяльність об’єктивно переміщується напериферію її інтересів. По-друге, високий рівень недовіри до державнихінституцій обумовлює негативне ставлення молоді до політичної діяльностівзагалі. У червні 2007 року лише 24% опитаних молодих людей довірялиПрезидентові України, не довіряли – 59%. Рівень довіри до інших посадових осіббув ще нижчий: прем’єр-міністру довіряли 14%, Голові Верховної Ради – 16% [2,104]. По-третє, не сформувався механізм політичної соціалізації молоді за новихумов. Досвід старшого покоління, що виховувалося в умовах відчуження відполітичної сфери, не може бути застосований сьогодні.
Актуалізаціяпроблеми політичної соціалізації пов’язана з необхідністю формування в сучаснихумовах вільного і відповідального громадянина, активного суб’єкта політичноїдіяльності.
За аналогією зпроцесом загальної соціалізації політичну соціалізацію можна розглядати яквключення індивіда до політичної системи, процес формування в нього певногоставлення до влади і політичної активності на основі засвоєння знань, норм іцінностей суспільства і самостійного осмислення сутності соціально-політичногобуття.
Особлива роль уформуванні політичної свідомості і поведінки громадян належить суб’єктам іагентам політичної соціалізації [8, 15]. Суб’єктами політичної соціалізаціїназивають соціальні інститути, що пропонують власну систему політичних норм,цінностей, моделей поведінки. До них належать сім’я, група однолітків,суспільні об’єднання й організації, політичні партії, державні органи йустанови. Агенти політичної соціалізації виконують роль трансляторів політичнихнорм і цінностей, які продукуються суб’єктами. Головними агентами соціалізаціїє інститут освіти і засоби масової інформації. Залежно від стадії політичноїсоціалізації ці інститути мають різний ступінь впливу на свідомість і поведінкуіндивіда.
На первиннійстадії політичної соціалізації найбільш впливовим інститутом є сім’я. Членисім’ї належать до певної соціальної групи, мають певні інтереси, потреби,цінності та орієнтації. Це значною мірою впливає на формування соціальнихустановок індивіда, його ціннісних орієнтацій та їх реалізацію в майбутньому усфері політики. Характер політичного розвитку в сім’ї залежить від цілої низкифакторів: змісту оціночних суджень батьків щодо політичних і суспільних подій;частоти обговорення політичних питань у сім’ї; єдності політичних поглядів убатьків; суперечностей політичної ідентифікації батьків; соціально-економічногостатусу сім’ї; кореляції між політичними поглядами і поведінкою батьків, іншихчленів сім’ї та дітей; соціально-політичної активності та громадянської позиціїчленів сім’ї тощо.
Вторинна стадіяхарактеризується розширенням кола суб’єктів і агентів соціалізації. Індивідздобуває власний політичний досвід, вчиться робити самостійні висновки щодополітичних подій. У зв’язку з цим визначальний вплив на політичний розвитокособистості мають ті інститути, що сприймаються як найбільш компетентні впитаннях політики, здатні ефективно вирішувати хвилюючі суспільство проблеми.Так, наприклад, в демократично розвинутих країнах молодіжні громадськіорганізації є одним із головних суб’єктів вторинної політичної соціалізації. ВУкраїні ступінь їхнього впливу значно нижчий, що обумовлено не досить високимавторитетом подібних організацій серед української молоді.
Стадії політичноїсоціалізації існують не ізольовано одна від одної. Аналіз того, яким чиномсуб’єкти і агенти політичної соціалізації впливають на індивіда на кожній ізстадій, є однією з головних умов отримання об’єктивної інформації щодополітичної культури молоді, особливостей її формування і розвитку.
/> 
2.3Громадянська освіта та виховання у навчально-виховному процесі вищогонавчального закладу
Демократичнаполітична освіта має бути спрямована на виховання громадянина (громадянська освіта),який цінує власні права, готовий відстоювати ідеали свободи, демократичніцінності, володіє відповідними практичними навичками.
Громадянськаосвіта подається як одна з найвпливовіших серед зовнішніх факторів впливу наформування політичної культури молоді. Зокрема автор звертає увагу на те, щосаме від якості громадянської освіти залежить рівень ціннісних уявлень молодіпро структуру та принципи дії політичної системи, свої права та обов’язки в ційкраїні, вміння користуватися цими знаннями.
До громадянськоїосвіти відносять також патріотичне виховання. Посилаючись на дані дослідженьукраїнських вчених, можна констатувати, що в українському суспільстві єоб’єктивні умови для формування у молоді національної свідомості, демократичноїполітичної культури. Це підтверджується тим фактом, що постійно зростає середмолоді число прихильників ідеї України як самостійної держави. Збільшуєтьсятакож кількість молоді, яка приймає активну участь у житті громади, а не лишезвинувачує у своїх проблемах державу, дорослих чи якісь інші інституції. Середмолоді зростає число тих, хто пишається своєю приналежністю до громадянУкраїни. Ще одним показником рівня громадянськості серед молоді можна вважатиучасть у виборчих кампаніях, референдумах, опитуваннях.
Суттєву роль упроцесі формування політичної свідомості відіграє і політична освіта. Заснованана загальнолюдських цінностях і нормах, політична освіта сприяє формуваннюгромадянськості в молодої людини, демократичної політичної свідомості такультури, законослухняності.
Звичайно,неможливо обійтись і без культурологічної та політологічної освіти молоді. Удемократичному суспільстві мають існувати на засадах плюралізму різноманітніідеологічні течії й партійно-політичні позиції. Але їхній політизуючий впливповинен бути врівноваженим з боку процесу, який виконує інтегруючу, об’єднуючуфункцію. Таким процесом може бути саме політологічна освіта, змістом якої буденеупереджене викладання знань про об’єктивні закономірностісоціально-політичного розвитку суспільства. Слід зазначити, що політологічнаосвіта — це не партійна агітація, а надпартійне знання про стан справ унавкіллі, про суперечливу дійсність, про шляхи і засоби вирішення існуючихпроблем. Оволодіння фундаментальними науковими знаннями про політичні,загальносоціологічні закономірності дозволяє сприймати суспільні явища, подіїта факти не в бажаній видимості, а у їх глибинній сутності. А саме це сприяєусвідомленню молодими людьми того, що нормальне існування сучасного суспільствамає бути заснованим на засадах плюралізму, толерантності та компромісу. Такеусвідомлення є необхідною складовою частиною політичної культури, культуригромадянського існування людини.
Нинішній виховнийпроцес молодої особи у демократичному суспільстві повинен перебачити доситьвисокий рівень індивідуальної свободи особистості, відмову державних структурвід жорсткого визначення форм та методів соціалізації, постійного контролю якза суспільними інститутами, що її здійснюють, так і за самим громадянином. Передачамолодим громадянам традиційних елементів політичної культури та політичногопроцесу в цілому в демократичному суспільстві завжди повинні доповнюватисьприщепленням навичок самостійного пошуку вирішення тих чи інших проблем, новихметодів здійснення завдань, які постають перед молоддю, формуванням новихелементів політичної культури.
Актуальність проблеми формування демократичної політичноїкультури студентів вимагає концептуального переопрацювання змісту гуманітарнихдисциплін, пошуку активних методів навчання; у змісті гуманітарнихзагальновузівських дисциплін повинна домінувати проблематика людини,суспільства, культури, науки у їх поєднанні, взаємовпливі та взаємозалежності.
Переважнабільшість студентів не відчувають стимулювання їхнього інтересу до політикинавчально-виховним процесом. Процес навчання відбувається за допомогою старихметодів (читай — запам’ятовуй); на репродуктивне відтворення інформаціїзорієнтована більшість викладачів курсів суспільних дисциплін. У деяких вузахвідбувається скорочення курсів політології, непомірно зростає педнавантаження,не функціонує система перепідготовки педагогів-політологів. Зазначені недолікимають негативний вплив на якість викладання і вивчення політології, наформування політичної культури студентської молоді та гальмують відродження ірозбудову національної системи освіти. В сучасних умовах нагальною є проблемаістотного підвищення теоретико-методологічного і методичного рівня політичноїосвіти, формування політологічної інфраструктури, творчої особистості, щодозволить вивести політичну освіту України на рівень розвинених країн світу.

/>2.4 Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичнийполітичний процес
«Політична участь» — це залучення членів певної соціально-політичноїспільноти до процесу політико-владних відносин, вплив громадськості на перебігсоціально-політичних процесів у суспільстві та на формування владних політичнихструктур
Політична участь реалізується через відповідну політичнуповедінку, діяльність, тому визначальними є психологічні особливостівзаємозв’язку особи і політики. Особа є об’єктом і суб’єктом політики водночас. Зодного боку, навіть усупереч бажанню, тією чи іншою мірою людина перебуває підвпливом політики, політичних процесів, а з іншого — як носій певних політичнихякостей людина залучається до конкретного політичного процесу як представникдержави, нації, народу, соціальної групи.
Формуванняполітичної активності молоді пов’язується з її ставленням до життєвихцінностей, пошуку ідеалів. Головними пріоритетами студентів є:
здоров’я (1-шапозиція),
впевненість усобі (2-га позиція),
цікава робота таматеріальна забезпеченість (3-тя позиція),
хороша сім’я(4-та позиція),
вища освіта (5-тапозиція).
А вже потім ідутьті, які є похідними від вищенаведених — свобода совісті й думок, відродження йрозвиток національної культури (7-ма позиція),
прагнення допрофесійного росту (8-ма позиція),
громадськевизнання (9-та позиція). [5, 61]
Індивідуалізаціястилю життя сприяє розвитку таких якостей як егоїзм, апатія серед студентів,але одночасно стимулює молодь виявляти ініціативу, боротися за виживання внових умовах.
Серед формполітичної участі розповсюдженими у студентів виявляються: обговорення політичноїситуації з друзями, участь у передвиборчій кампанії, в демонстраціях, мітингах.Слід зауважити, що останні дві форми політичної участі хоча і є доситьрозповсюдженими серед студентської молоді, але мають невисокий рейтинг. Отже,сучасне студентство віддає перевагу пасивним формам політичної участі тасхильне до законних, дозволенних урядом форм протесту.
В цілому протестиє випробуванням демократії. Вони покликані радше надавати громадянам реальнуможливість виразити свої інтереси та переконання, а не служити засобом примусучи залякування. Тому треба усвідомлювати різницю між мирним протестом, метоюякого є отримання підтримки широкого загалу, та руйнівним, деструктивнимпротестом, який призводить до розколу суспільства та втрати підтримки.
В умовахсьогодення в Україні, за відсутності чітких молодіжних програм і незавершеністюпроцесу формування політичних партій, електорат у своєму політичному виборізмушений орієнтуватися на окремі особистості, які так чи інакше задіяні вполітичному процесі відіграють у ньому провідну роль.
У демократичномусуспільстві не можна вимагати від громадян (зокрема молоді), щоб вони бралиучасть у політичному житті. Проте без активної участі демократія починаєслабнути. Саме рівень політичної участі, її масштаби є показниками ступенядемократичного розвитку суспільства, рівня загальної та політичної культурийого громадян, найрізноманітніших суб’єктів політики.
Слід відзначити,що формується також культура громадянськості, найважливішими складовими якої єінтерес до суспільних справ і політики, політична обізнаність і компетентність.

/>Висновки
Складнесоціально-економічне становище країни призводить до загострення молодіжнихпроблем, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності молоді: можливостізадоволення матеріальних і духовних потреб, професійне і громадянськестановлення. Ці та інші причини накладають своє відображення на характеристикиполітичної культури молоді, що в кінцевому рахунку виявляється в оцінці неюсвоєї ролі в державному будівництві як незначної.
Загалом молодьстурбована станом суспільно-політичного життя в Україні, цікавиться проблемамиполітики, але простежується поверховість, епізодичність звернення до політичнихпроблем, недооцінка політичного фактора, як чинника виникнення і розв’язаннясоціально-політичних конфліктів.
Політичнакультура молоді як органічна складова її загальної культури є виявом їїіндивідуальної спрямованості на участь (або ігнорування) у політичному життісуспільства, яка базується на певному рівні політичної самосвідомості,духовності й цілеспрямованості.
Важливу роль установленні політичної культури молоді відіграє політична освіта та виховання.Освіта є важливою основою фахового, політичного рівня та процесу духовногоформування молодої людини, її світогляду, а також показником рівнясуспільно-політичного розвитку суспільства;
Стосовноконцепції політичної соціалізації молоді важливо відмітити, що це відносно новаконцепція. Найважливішою особливістю політичної соціалізації молоді є те, щосьогодні вона не зводиться до збереження цінностей політичного устрою, якийпанував раніше. Мета політичної соціалізації молоді полягає у формуванніособистості, умінні адаптуватися в суспільстві, у процесах, що відбуваються нетільки у політичній сфері; в умінні засвоїти досвід, який був накопиченийстаршими поколіннями; в умінні знайти своє місце в конкретному суспільстві, атакож умінні висловлювати власну думку;
Знанням студентівпро політику, їх судженням та оцінкам щодо політичних процесів притаманнадвоїстість. З одного боку, вони демонструють чітку орієнтацію на державніперетворення, а з іншого – відсутність інтересу до практичної участі вполітичному житті. Якщо врахувати досить високу потенційну готовність доактивних політичних дій у поєднанні з низьким відсотком свідомої участі в них,то можемо прогнозувати, що у випадку різкого загострення соціально-економічнихпроблем, або під впливом авторитетних політичних лідерів студенти здатні як допозитивних, так і до соціально небажаних, невиражених і спонтанних дій;
Формуванняполітичної культури студентської молоді тісно пов’язане з формуванням певноготипу особистості студента, таких її характеристик, як цілеспрямованість,саморегуляція, активність, що можливе за умови постійного вивчення потреб,цінностей, мотивацій участі студентів у сфері політичного життя та врахуванняїх у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.
Політичнесамовизначення молоді відбувається в умовах, колисуспільство стоїть перед альтернативою вибору подальшого шляху розвитку. В цій ситуаціїсоціологи констатують, що молодь ще не визначила свого місця у цих складнихпроцесах, хоч на загал і вітає зміни, які настали. Тому більшість займаєпасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Нині ми єтакож свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, узв’язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичногохарактеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампанійна кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади. Ця боротьба замолодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну вибороти її голоси тазавербувати до участі у разових політичних акціях у ролі статистів. Лише ліченіпартії та політичні об’єднання мають у своєму складі молодіжні секції івироблену молодіжну програму дій. Найбільш активними у цьому плані є радикальніпартії, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних, доволі частонеконституційних дій,— УНА-УНСО, СНПУ тощо.
Щеодна тенденція перехідного часу — це зменшення представництва молоді зуправлінських структурах, в різних ешелонах влади. Відчуженню молоді від участів управлінні властиві дві взаємопов’язані особливості: наростання пасивності інедовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників, тазростання інтересу до суто молодіжних угруповань та об’єднань, в яких немаєбюрократично заформалізованих форм роботи.
Донайбільш загальних характеристик політичного самовизначення молоді у сучаснийперіод можна зарахувати:
наявністьсуперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов’язаних з майбутнім статусомУкраїни як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежнійсуверенній державі, але до третини молоді бажають бачити Україну у складіутворена, подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;
якщополітична ситуація під час «горбачовської перебудови» в колишньому СРСРцікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентівпроявляють інтерес до політичних проблем, 19% молоді зовсім не цікавитьполітика, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитанихмолодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;
продовженняпосилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичноїповедінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% відзагальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкоїопори в молодіжному середовищі;
байдужеставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об’єднань; це єсвідченням «приватизації» життя переважної частини молоді, її відходу віднамагань вирішення власних проблем та проблем суспільства, нездатності заявитипро себе та свої потреби конструктивними масовими акціями;
ставленнямолоді до різних форм соціального протесту залишилось незмінним і полягає упідтримці законних легальних дій та засудженні таких дій, що лежать позаправовим полем.
Томумета молодіжної політики у цьому плані — це підтримка політичного визначеннямолоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціальногоспрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідація зусиль… длязміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. Призагальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молодів суспільство нині тактично важливо сприяти також дезінтеграційним процесам вїї середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичнихструктур з представленням інтересів строкатого молодіжного середовища та їхподальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі.

/>Список використаної літератури
 
1.   Бебик ЯМ., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура сучасної молоді. — К.: УНДІПМ, 2004;
2.   Білик М.Особливості формування політичної культури сучасної молоді //Соціальнапсихологія: Український науковий журнал. — Киiв, 2008. — №4. — С. 96-105;
3.   ВашутінО. Політична соціалізація молоді в сім’ї і становлення політичної психологіїіндивіда // Людина і політика. — 2005. — №5. — С.67-71;
4.   Вибори2002: погляд молодих // Видання ГО «Молодіжна Альтернатива». Випуск4. – К.: 2002.— 86 с.;
5.   Вивченнямолоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріалиміжнародної науково-практичної конференції. Київ 11-13 жовтня 2005 р. – К.:А.Л.Д., 2006;
6.   ГедиковаН. Ф. Основные факторы политической социализации личности и их проявления вУкраине. — Одесса: АстроПринт, 1999. — 33 с.;
7.   ГоловатийМ Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. — К.: Наук. думка, 2005;
8.   ГоловатийМ Ф., Цибульник В. С. Проблеми молодіжної політики // Філософ. і соціол. думка.— 2002. — № 4;
9.   ГоловахаЕ. И. Политический выбор молодежи Украины // Проблеми політичної психології таїї роль у становленні громадянина Української держави / За ред. В. М. Литвина,М. М. Слюсаревського. – К.: Знання, 2001. – Вип. 3. – С. 174 – 178;
10. Громадськадумка в Україні 2003. Результати загальнонаціонального дослідження. – К.: IFES,2007. – 43 с.;
11. ДембицькаН. М. Проблема політичної соціалізації молоді в умовах трансформаціїукраїнського суспільства // Теоретико-методологічні проблеми генетичноїпсихології: Матеріали Міжн. наукової конф. – К.: Міленіум, 2002. – С. 48 – 51;
12. Доній О.Покоління оксамитової революції (як нам дожити до 2009 року?). – К.: Смолоскип,1999. – 24 с.;
13. КарнаухА.А. Роль політичної освіти і виховання у формуванні політичної свідомостістудентської молоді // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія.Соціологія. Політика. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. –Випуск 38. – С.160 – 166;
14. КарнаухА. Роль політичної освіти у формуванні політичної свідомості української молоді// Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість. Збірникматеріалів VIII Всеукраїнської науково-практичної конференції (12-13 травня2005 року). – К.: Видавництво Європейського університету, 2005. — У 6 т. – Т.5.– С.154 – 156;
15. КарнаухА. Політична освіта у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу //Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми іперспективи. Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (16-18березня 2005 року). – К.: НАУ, 2005. – Т.1. – 256 с. — С.238 – 239;
16. КарнаухА. Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні // Політичний менеджмент. –2005. — № 4. – С.63 – 69.
17. КарнаухА.А. Формування національної свідомості та духовності молоді як важлива потребадержавотворення в Україні // Матеріали третіх ірпінських міжнароднихнауково-педагогічних читань на тему: проблеми гуманізації навчання та вихованняу вищому закладі освіти. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. –С.332 – 334;
18. КарнаухА. Формування політичної культури молоді на сучасному етапі // Людина іполітика. – 2008. — №5. – С.134 – 139;
19. ЛевінськаА.А.(Карнаух) Становлення сучасної політичної культури України // Другіюридичні читання. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (18травня 2005 року). – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – С.81 – 84;
20. МартинюкІ.О. Проблеми життєвого самовизначення молоді (досвід прикладногодослідження).– К., 2003;
21. Матеріаликонференції «Сучасне і майбутнє трьох ключових пострадянських країн(Азербайджан, Росія, Україна). Погляд молодих» / Фонд «Демократичні ініціативи»,Інститут євроатлантичного співробітництва. – К.: 2003. – 20 с.;
22. Матеріаликруглого столу «Україна у ХХІ сторіччі – погляд молодого покоління» / Фонд «Демократичніініціативи», Київський міжнародний інститут соціології. – К.: 2003. – 25 с.;
23. МатусевичВ. Політична культура: теоретично-методологічні проблеми дослідження //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — №4-5. — С.5-20;
24. МедуницяО. Державна молодіжна політика в Україні/ О. Медуниця //Визвольний шлях:Суспільно-політичний, науковий та літературний. — Киiв, 2003. — №3. — С. 13-19;
25. Молодепокоління нової України: Ескіз соціального портрету / О. М. Балакірєва, Л. О.Волинець, М. Ф. Головатий та ін. — К., 1995;
26. Молодежная субкультура / Одесский гос.ун-т им. И. И. Мечникова. — Одесса: Астро-Принт, 1999;
27. МолодьУкраїни: Стан, проблеми, шляхи розв’язання. — К.: УНДІПМ, 1992-1997. — Вип.1-6;
28. Моніторинггромадської думки населення України (вересень 2001) .— К., 2001;
29. НечайВ.І., Остапенко М.А. Громадські організації і рухи // Політологія: Посібник для студентіввищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. — К.: Видавничийцентр «Академія», 1998. — 368 с. — С. 194-204;
30. ОстапенкоМ.А. Політичнакультура студентів у суспільстві перехідного типу / Держава і право: Збірникнаукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 4. — К., 1999. —С. 372-382;
31. ОстапенкоМ.А. Політичнасвідомість студентської молоді в сучасній Україні // Нова політика. — 1999. — №4. — С. 28-32;
32. ОстапенкоМ.А. Політичнасоціалізація студентської молоді в Україні (стислий огляд) // Нова політика. —1999. — № 6. — С. 61-63;
33.  Павлишин М.І.Майбутнє України – в руках молоді.// Україна в ХХІ столітті: концепції тамоделі економічного розвитку. Матеріали доповідей V Міжнародного конгресуукраїнських економістів, Ч.ІІ. – Львів: ІРД НАН України. — С.116-120;
34. ПосноваТ. Особливості формування політичної культури молоді //Соціальна психологія:Український науковий журнал. — Киiв, 2008. — №6. — С. 17-26;
35. СтаринецА.Г. Молодежь Украины в политическом и правовом пространстве в периодтрансформации украинского общества // Перспективи (серія політологія) — № 3(19)— 2002. — С. 62—68;
36. ТитмаМ.Х., Саар Э.А. Молодое поколение. – М.: Мысль, 2006;
37. ЦиганенкоГ.В. Соціально-психологічні особливості молоді з різним ступенем інтересу дополітики // Психологічні перспективи, Випуск 4. – 2003. – С.70-76;