Вступ
На кожному етапі розвитку суспільствавиробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинноюосновою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва.Воно задовольняє постійно зростаючі потреби суспільства в продуктах харчування,а промисловість — у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарівширокого вжитку.
Продукція сільського господарства тапромислові товари, виготовлені з неї, складають близько 75% роздрібноготоварообороту державної та приватної торгівлі. Тобто, у сільському господарствіУкраїни виробляється майже три чверті товарів народного споживання і білятретини національного доходу, тому від темпів розвитку аграрного сектору значнозалежать темпи розвитку економіки держави.
Перехід економіки України до ринковихвідносин, що супроводжувався радикальним реформуванням аграрного сектора,викликав докорінні зміни економічного середовища діяльності суб’єктівгосподарювання в аграрному виробництві. Перед реформованими підприємствамипостала нагальна проблема адаптації сільського господарства до ринкових умов господарювання.
Соняшник є основноюсільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною,за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Безумовно, це олійнакультура номер один в Україні, адже з нього виробляють понад 60% всієїрослинної олії. Більше того, на початку XXI ст. соняшник є однією з головнихолійно-білкових культур світового землеробства, важливим джерелом виробництваолії і шроту. Він відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового станусільськогосподарських підприємств у період подолання економічної кризи іпереходу до ринкових відносин. Виробництво соняшнику завжди є доситьрентабельним, продукти його переробки конкурентоспроможні на внутрішньому ісвітовому ринках, а також є важливою складовою продовольчих і кормових білковихресурсів.
Насіння соняшникувикористовуються як цінний продукт харчування і широко застосовуютьсярізноманітними галузями переробної промисловості. У олії містяться біологічноактивні речовини — фосфатиди, вітаміни і провітамін А.
Насіння районованихсортів і гібридів містять понад 48 — 50 % жиру, 16 — 19 % білку, а вихід оліїпри переробці на заводах становить майже 47 %.
При переробці насіння,крім олії, одержують макуху або шрот, відповідно 33 і 35 %, які є цінним кормомдля худоби. З лушпиння одержують етиловий спирт, кормові дріжджі, фурфурол длявиробництва пластмас. З серцевини соняшникових стебел виробляють папір іштучний шовк. Соняшник використовується як лікарська рослина. Він є медоносноюрослиною, з 1 га одержують 35 — 40 кг меду.
Соняшник вирощуютьтакож як кормову культуру, згодовуючи зелену масу тваринам у свіжому абозасилосованому вигляді.
Пріоритетність виробництва насіннясоняшнику зумовлене його народногосподарським значенням та біологічнимзначенням. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обраливирощування соняшнику, його виробництво є одним із надійних джерел фінансовихнадходжень, а також вагомим додатком до кормової бази.
Актуальність теми дипломної роботиполягає в тому, що діяльність нових господарських формувань диктує необхідністьпідвищення обсягів виробництва соняшнику, зокрема, зменшення витрат, збільшенняобсягів виходу продукції і визначення та зниження собівартості продукції.
У зв’язку зі вступом країни до СОТпродукція сільського господарства Україниповиннабутиконкурентоспроможноюта достойно представляти Україну на світовому ринку та забезпечувати отриманняприбутків від експортних операцій. Якість продукції та її собівартість — цеголовні складові конкурентоспроможності продукції, томуефективністьвиробництва продукції, зменшення витрат, і визначення собівартостієважливимв діяльності кожного підприємства. Враховуючи актуальність і важливістьдослідженої проблеми нами обрана тема дипломної роботи: «Економічнаефективність виробництва соняшнику та шляхи її підвищення (на прикладісільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібопродукт”Ізюмського району Харківської області)». Відсутність фінансових ресурсів змушуєсільськогосподарських виробників спрощувати технологію вирощування шляхомзменшення внесення мінеральних добрив та застосування засобів захисту рослин,повернення соняшнику у сівозміну наступного року, що призводить до зниженняурожайності та родючості ґрунту. Такі тенденції мають значний вплив назменшення дохідності виробництва цієї культури.
З урахуванням багатоплановості проблемив умовах перехідної економіки виникає необхідність в розробці методологічнихпринципів і практичних рекомендацій щодо переведення галузі на переважноінтенсивні засади розвитку, визначення напрямків підвищення ефективностівикористання наявного виробничого потенціалу сільськогосподарських і переробнихпідприємств, формування ринку конкурентоспроможної олійно-жирової продукції.
Мета дипломної роботи полягає утеоретичному обґрунтуванні та практичному застосуванні перспективних напрямківпідвищення економічної ефективності виробництва соняшнику, виходу продукції тавизначення собівартості соняшнику в умовах ринку.
Для досягнення поставленої метивирішуються наступні задачі:
— дослідити склад витрат виробництва;
— проаналізувати сучасний стан тарозвитку виробництва соняшнику;
— ознайомлення з методологічнимиосновами та методикою обчислення собівартості продукції соняшнику;
— розглянути можливі шляхи підвищенняврожайності;
— обґрунтувати зниження собівартостівиробництва соняшника.
Об’єктом дослідження є процесвиробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ«Хлібопродукт» Ізюмського району Харківської області.
Предметом дослідження є комплексметодологічних та організаційних питань, пов’язаних з підвищенням економічноїефективності виробництва соняшнику в господарстві.
Теоретичною й методологічною основою єпраці провідних вітчизняних вчених.
Харківська область, на думку вчених, єоднією зі сприятливих по ґрунтовко — кліматичним умовам для виробництвасоняшника і займає по його валовому збору одне з ведучих місць серед областейУкраїни.
Розділ І. Теоретичні основиефективного виробництва соняшнику
1.1 Суть ефективності як економічноїкатегорії та методичні аспекти оцінки ефективності виробництва соняшнику
Ефективність виробництва — це складне ібагатогранне явище. Питання ефективності виробництва соняшнику за останні рокирозглядалося в багатьох публікаціях: М. Коденської, В. Осадчука, В. Лазня, В.І.Троценко, В. Ковальова, В. Невлада та багатьох інших науковців [1 — 12].Більшість з них відмічає складне становище в країні з приводу вирощуваннясоняшнику.
Сільськогосподарське виробництво вимагає органічногопоєднання взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметівпраці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказанихресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спроможних задовольнити відповідніпотреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів іодержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсівпідприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. Втакому випадку кажуть, що такі підприємства ведуть виробництво з різноюефективністю .
Ефективність- це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержанимирезультатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Причому при вимірюванніефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною(переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості уформі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати,що результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представленів різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидноюнеобхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих сторіндіяльності підприємства, які важливо проаналізувати і оцінити [ 6 ].
Враховуючи специфіку сільськогосподарськоговиробництва, доцільно розрізнити такі види ефективності: технологічну,економічну і соціальну.
Технологічна ефективність- це такий результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивністьживих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засобивиробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності єурожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницькоїпродукції (вміст олії в насінні соняшнику, білка в зерні тощо). Як бачимо, зарезультат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукціїі цей результат зіставляється з ресурсом — посівною площею культури. Щобврахувати якість продукції можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білкутощо на 1 га посівної площі, помноживши урожайністькультури з 1 га на процент вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).
Досягнутий рівень технологічної ефективностівиробництва соняшнику істотно впливає на економічну ефективність, насампередчерез існування постійних витрат, на які, як відомо, підприємство в короткостроковомуперіоді впливати не може, Важливо й те, що показники технологічної ефективностівідображають специфіку і особливості сільського господарства, пов’язані зфункціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва — землі і живих організмівяк засобів виробництва. Вони (показники) дають змогу здійснювати порівняльнуоцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті заокремими підприємствами і регіонами.
Економічна ефективність- це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримуютьвартісні показники ефективності виробництва. Прицьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:
1) ресурсиі результати виражені у вартісній формі;
2) ресурси- у вартісній, а результати — у натуральній формі;
3) ресурси- у натуральній, а результати — у вартісній формі.
Вимірювальну систему економічноїефективності сільсько-господарського виробництва доцільно будувати таким чином,щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов’язані і взаємнодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств —раціональність використання ними землі через показники загального ефекту,приведених до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічністьвиробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. Зогляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств требашироко використовувати показники ефективності використання авансованогокапіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачівиробничих фондів[ 6 ].
Проте для всебічної оцінки ефективностівиробництва соняшнику і поглибленого її аналізу необхідно також широковикористовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється впливусіх факторів — природних, економічних і організаційно-господарських. Водночасна них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих йоголанок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.
Важливість показників рентабельності дляоцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціальногорозгляду.
Соціальна ефективність- поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращенняумов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівнязайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня беззменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальнаефективність є, по-суті, похідною від економічної ефективності. Вона, заоднакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня досягнуто економічноїефективності. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Протедосить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити по таких показниках,визначених у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальнізаходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахункуна одного середньооблікового працівника підприємства.
Рентабельність- поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємствоза рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністювідшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерелорозширеного відтворення.
Для кількісного виміру рентабельностівиробництва соняшнику в цілому по аграрних підприємствах використовують такітри традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена доземельної площі маса прибутку.
Рівень рентабельності в цілому попідприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і невідображує ефективності використання усіх авансованих витрат, що акумулюються увигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.
Для характеристики ступеня ефективностівиробництва соняшнику і подальших перспектив його розвитку цей показник дужеважливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видівсільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпеченняоднакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, щопояснюється їх різною фондомісткістю.
З економічної точки зору показник нормиприбутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошоваодиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як іпоказника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективностівиробництва соняшнику.
Для оцінки ефективності виробництвасоняшнику в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, якприведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємствомвалового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуваєособливого значення для характеристики ефективності виробництва соняшнику [ 6 ].
Рентабельність аграрних підприємствбезпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видіввиробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, аякі низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щододальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковостівиробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в ціломупо рослинництву і тваринництву, а в нашому випадку по виробництву соняшника.
1.2Стан та проблеми розвитку виробництвасоняшникавУкраїні та світі
На наступний час соняшник є однією знайпоширеніших сільськогосподарських культур і її подальший розвиток супроводжуєтьсязагостренням екологічних та економічних питань.
Посівна площа соняшника в Україні востанні роки перевищує 3 млн. га. Соняшник є основною сільськогосподарськоюкультурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенемрентабельності вона займає перше місце. Через низькі затрати обігових коштів тависоку ціну продукції виробництво соняшнику навіть за врожайності 10 ц/газабезпечує прибуток господарству. У південних регіонах України соняшник залишитьсяоднією з основних культур.
Але у системі економічних відносинсільськогосподарські підприємства, що вирощують продовольче насіння соняшнику,знаходяться в значній економічній залежності від системи взаємовідносин, щоформується з переробними підприємствами з приводу забезпечення товаровиробниківматеріально-технічними й кредитно — фінансовими ресурсами за прямими заявкамита оцінки якості насіння (вологість, олійність), що є основою реалізаційноїціни, і в кінцевому підсумку визначає рівень ефективності виробництвапродовольчого соняшнику і продуктів його переробки. Товарне насіння соняшникуможна визначити як один з найбільш привабливих видів продукції на аграрно –продовольчому ринку, попит на яку дуже високий і часто випереджає пропозицію.
Насіння соняшнику длясільськогосподарських підприємств зони його вирощування є одним із основнихджерел формування їх доходності як через збут на переробку, так і для експорту.Враховуючи стратегічне значення даної галузі сільського господарства їїперспективність не викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогоднісклались, та економічний стан сільгосптоваровиробників в умовах трансформаціїекономіки визначають необхідність пошуку резервів як на мікро, так і намакрорівні.
В Україні понад 90 % площ олійнихзайнято під соняшником, внаслідок чого відбувається деградація земель, виникаєзагроза зараження ґрунту та поширення хвороб соняшнику. Україна обрала напрямінтеграції у світову економіку, тому стратегія розвитку галузі повиннавідповідати принципам ефективного її функціонування, забезпечення пріоритетунаціонального сільського господарства [45]. У переважній більшостісільгосппідприємств, що вирощують соняшник не дотримуються технологічні вимогищодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зрослибільше чим в 1,5 рази. Недостатньо поширюється його реалізація наорганізованому ринку. Рентабельність виробництва зростає за рахунок ціни, азнижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси,мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крімтого економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користьсільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагаєоб’єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенніпоглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищенняефективності в нових умовах господарювання.
Значний внесок в розробку концептуальнихположень проблеми зробили українські економісти-аграрники: В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук,В.І. Бойко, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, Д.Ф. Крисанова, М.Ф. Кропивка,В.В. Лазня, П.Т. Саблук, П.М. Макаренко, В.П. Мартьянов, М.Ф. Соловйов, В.М.Петров, І.І. Червен, С.О. Тивончук, В.В. Юрчишин, Т.В. Ярославська, В.І.Благодатний, П.С.Вишнівський, Б.В Губський, В.В. Зіновчук, Ю.С.Коваленко, К.В.Колузанов, Л.О. Мармуль, М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк, Т.Л. Мостенська, О.М.Онищенко, П.А. Лайка, О.А. Рябчик, О.М. Шпичак та інші.
Пріоритетність виробництва насіннясоняшнику зумовлена його народногосподарським значенням і біологічнимивластивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обраливирощування соняшнику, його виробництво є одним з надійних джерел фінансових надходжень,а також вагомим додатком до кормової бази. До того ж виробництво насіння соняшникує найменш витратним, але одним із прибутковіших товарів длясільськогосподарських виробників.
За даними Державного комітетустатистики, валовий збір соняшнику на зерно в Україні в 2006 р. становив 5324тис. т. 72 % валового збору було отримано в сільськогосподарськихпідприємствах. В Харківській області було отримано 377 тис. т. насіннясоняшнику.
Посівна площа даної культури в 2006 роцістановила 3964 тис. га. Найбільша ж посівна площа під даною культурою булазареєстрована в 2003 році,а саме 4001 тис. га. Стосовно збиральної площі то вона в 2006 році склала 3611тис. га. Що на 222 тис. га більше ніж в 2005 році. Врожайність по Харківськійобласті в 2006 році була нижче ніж по Україні і становила 8,6 ц/га. Розглянувшидані таблиці можна зробити висновок що вирощування соняшнику як по Україні такі по Харківській області ведеться екстенсивним шляхом, так як виробництво даноїкультури збільшується завдяки значному збільшенню площ, а не підвищеннюурожайності.
Таблиця 1.2. Валовий збір соняшнику натериторії УкраїниРоки Соняшник, тис.т Роки Соняшник, тис.т 1913 71 1995 2860 1945 400 1996 2123 1950 703 1997 2308 1955 1385 1998 2266 1960 1603 1999 2794 1965 2544 2000 3457 1970 2530 2001 2251 1975 2277 2002 3271 1980 2119 2003 2454 1985 2168 2004 3050 1990 2571 2005 4706 1994 1569 2006 5324
Якщо переглянути динаміку валового зборусоняшника за останні півстоліття то проявляється чітка тенденція до збільшеннявалового збору.
У 1950 році валовий збір становить 703тисяч тонн, 1960 – 1603 тисяч тонн, 1970 – 2530 тисяч тонн, 1980 рік – 2119тисяч тонн, 1990 – 2571 тисяч тонн. Тобто на території України, частині тодіСРСР зберігалося тенденція до збільшення виробництва соняшнику.
В Україні у перші роки валовий збірсоняшника впав, як впав валовий збір майже усіх культур сільського господарстваі становив у 1994 році 1569 тисяч тонн, але вже у наступному році почавсяпідйом виробництва товарного соняшника (навіть коли інші галузі рослинництва щебільше погіршували своє становище).
Але треба підкреслити ті факти зарахунок яких цей валовий збір став можливим. Розглянемо зібрану площу соняшниказа останні пять років.
Таблиця 1.3. Зібрана площа соняшника порокам, тисяч гектарів2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2710 3810 3429 3689 3911
За останні 5 років зібрана площасоняшнику зросла майже у 2 рази (з 2710 тисяч гектарів у 2002 році до 3911 у2006), тобто один із важливих факторів збільшення валового збору соняшника цезбільшення площі посіву. З огляду на це можна переглянути урожайність цієїкультури за останні 5 років.
Таблиця 1.4. Урожайність соняшнику порокам, з 1 га зібраної площі, центнерів2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 12,0 11,2 8,9 12,8 13,6
Таким чином урожайність соняшникузбільшилася з 12,0 у 2003 році до 13,6 у 2006 році. Тобто за останні роки чіткопроглядається тенденція збільшення обсягів виробництва насіння соняшника зарахунок збільшення площ, і одночасно збільшення урожайності.
Як бачимо з наступної таблиці валовийзбір соняшнику має стійку тенденцію до зростання в усіх категоріях господарств.В господарствах населення валовий збір у 2006 році збільшився в порівнянні з2002 роком удвічі.
Таблиця1.5. Валовий збір соняшнику за категоріями господарств по УкраїніКатегорії господарств 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. Господарства усіх категорій 3271 4254 3050 4706 5324 С/г підприємства 2727 3576 2406 3710 4156 у т. ч. фермерські господарства 440 598 430 735 847 Господарства населення 544 678 644 996 1168
Підвищення ефективності вирощуваннясоняшнику залежить від здійснення виробниками таких заходів:
· удосконалення регіонального розміщенняпосівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей,вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування,підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретнихареалах та економічних показників – урожайності, собівартості, на основі якихобчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношенняіндексу урожайності до індексу собівартості)
· неухильне додержання вимог чергуванняпосівів соняшнику в полях сівозміни;
· застосування інтенсивних технологійвирощування і збирання на одиницю продукції, впровадження високоврожайнихсортів з високим вмістом олії гібридів;
· залучення необхідних для розвитку галузікоштів та матеріальних ресурсів шляхом пошуку потенційних інвесторів ікредиторів, зваженого вибору пропозицій з урахуванням різновигідності учасниківінвестиційних угод;
· інтегрування в агропромислової та кооперованіформування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використанняурожаю.
1.3 Ринокнасіння соняшнику
Основною метою економічної стратегіїрозвитку агропромислового комплексу України є гарантування продовольчої безпекидержави, зростання продуктивності сільського господарства та неухильнепіднесення матеріального рівня життя народу. В умовах переходу до ринковоїекономіки проблема підвищення ефективності аграрного виробництва є визначальнимфактором економічного і соціального розвитку суспільства. Рівень економічноїефективності виробництва сільськогосподарської продукції значною міроювиявляється у сфері обігу, адже ринок через пропозицію, попит і ціну визначає,наскільки економічно доцільним є виробництво.
До 1992 р. система постачання ірозподілу в олійно-продуктовому підкомплексіУкраїни ґрунтувалася на дуже високому рівні державного втручання. Державазакуповувала в господарствах близько 70-80 % валового збору соняшнику, якийпотім надходив для переробки на олійноекстракційні заводи і місцеві переробніпідприємства.
Міністерство сільського господарствачерез виробничі об’єднання «Укроліяжирпром» відповідало за рівень закупівельнихцін та обсяги постачання олійної сировини для переробки, за визначеннявідпускних цін на кінцеві продукти та забезпечення підприємствматеріально-технічними ресурсами. Але з 1994 р. уряд почав здійснювати політикулібералізації торгівельних відносин в олійно-жировому комплексі, що виявилося впоступовому зниженні обсягів закупівлі соняшнику до держресурсів та в повномуїї припиненні в 1995 р. Отже, держава фактично усунулася від впливу наперерозподіл олійної сировини, чим одразу ж скористалися різнікомерційно-посередницькі структури (трейдери), розпочавши її закупівлюздебільшого через укладання бартерних угод.
Аналіз структури каналів збуту свідчить,що обсяг реалізації соняшнику на ринку в останні роки мав тенденцію до зниження.Також зменшується частка продажу насіння соняшнику населенню. Частка реалізаціїза іншими каналами збільшується. Значною проблемою є також і той факт, щосільськогосподарські товаровиробники не мають можливості самостійно виходити зпропозицією на біржі та реалізувати насіння соняшнику безпосередньо зарубіжнимкраїнам, ці операції здійснюють комерційні структури (посередники), якіскуповують значні обсяги насіння соняшнику.
Таким чином, ще кілька років тому знашої країни експортували головним чином насіння соняшнику. Але після того, якУкраїна ввела експортне мито (спочатку вивізне мито було встановлене на рівні23%, потім знижено до 17%), внутрішній ринок став більш лібералізованим.Перевагу одержали внутрішні переробні підприємства: почали нарощуватипотужності, основні обсяги олійних переробляли в Україні, а надлишкиекспортували соняшниковою продукцією: олія, шрот, макуха. В останні рокиактивізували роботу олійно-жирові комбінати, в результаті чого підвищилися ціний ефективність виробництва насіння соняшнику.
Економічна сутність стабільноговиробництва соняшнику як сільськогосподарської культури полягає в тому, що вонаі в нових умовах господарювання прибуткова. У багатьох аграрних підприємствахсоняшник забезпечує 40 — 60 % прибутку, без рослинництва на соняшникову оліюприпадає 98 % загального виробництва в Україні.
Обсяг виробництва соняшникової оліїпрямо залежить від державної політики, від кількості переробленого насіння,проценту виходу продукції (олії, шроту), зрештою, від світового рівня попиту іпропозиції на рослинні жири. [ 5 ]
Протягом останніх років попит на насіннясоняшнику зберігається за рахунок потреб переробних підприємств та йогоекспорту.
Експортні обсяги скоротилися, оскількиекспорт з повною сплатою мита виявився невеликим. Зменшення експорту даломожливість збільшити виробництво олії на вітчизняних переробних підприємствах ізапаси для стабільної поставки насіння на внутрішній ринок країни.
На внутрішньому і світовому ринкахнасіння соняшнику і продукти його переробки являють собою важливий,конкурентоспроможний товар, що користується попитом, при чому імпортують його восновному промислово розвинуті країни, і експортують країни, що розвиваються, із перехідною економікою. У торгівлю лише включено понад 66 країн. Основнимикраїнами-експортерами є Росія, Україна, Франція, США. На них припадає 81,2 %від світового експорту [14].
Отже, Україна є одним з головнихекспортерів не тільки Європи, а й світу.
Головним фактором утворення ціниреалізації насіння соняшнику в Україні є платоспроможний попит насіння, строкипродажу та канали збуту.
Загальна пропозиція насіння соняшникузростала з кожним роком. Лише у 2003 – 2004 рр. вона знизилась на 1146 тис. тпорівняно з 2003 – 2004 роками. Загальний попит збільшується на переробкунасіння на олію та інші види продовольчої продукції. Так, у 2006 – 2007маркетинговому році цей попит становив 4731 тис. т, що на 1520 тис. т більше,ніж у 2003 – 2004 МР.Таблиця 1.7. Баланс насіння соняшнику [5]Показники 2003/04 МР 2004/05 МР 2005/06 МР 2006/07 МР тис. тон % тис. тон % тис. тон % тис. тон % Загальна пропозиція 4299 100,0 3153 100,0 4716 100,0 5425 100,0 запаси на початок року 50 3,3 100 3,2 10 0,21 100 1,9 виробництво 4248 96,7 3052 96,8 4705 99,77 5324 98,1 імпорт 1 0,0 1 0,0 1 0,02 1 0,0 Загальний попит: 4199 100,0 3143 100,0 4616 100,0 5276 100,0 переробка на олію та інші види продовольчої продукції 3211 74,8 2991 95,1 4206 91,1 4731 90,1 на насіння 40 1,1 40 1,3 40 0,9 40 0,8 втрати в процесі зберігання та переробки 20 2,9 9 0,3 20 0,4 55 0,6 Експорт 928 21,2 103 3,3 350 7,6 450 8,6 Запаси на кінець року 100 – 10 – 100 – 150 – Коефіцієнт відношення кінцевого запасу до загального попиту 0,02 – 0,019 – 0,022 – 0,028 –
У 2004 – 2005 МР цей попит становив лише2991 тис. т. Попит на насіння соняшнику є значно меншим порівняно з попитом наолію, по всім досліджуваним рокам він становив 40 тис. т. Дуже великим попитомкористується насіння соняшнику за кордоном. На сьогоднішній день Україна єодним з найбільших експортерів світу. Найбільшими конкурентами для нашої країнисьогоднішній день є Росія та Аргентина.
На ринку насіння в період основного йогопродажу (вересень-жовтень) рівень цін значно нижчий, ніж у подальший період (уберезні — квітні наступного року), коли відбувається перепродаж насінняпосередникам [4].
З урожаю товаровиробники за чотиримісяці (вересень — грудень) реалізують 80 — 90 % отриманого загального обсягунасіння соняшнику. Такі значні обсяги реалізації призводять до перевищенняпропозиції над попитом та зниження середнього рівня реалізаційних цін, які вцей період нижчі на 25 — 30 %, ніж у період реалізації січень-серпень.
Таке коливання, зумовлено тим, щотоваровиробники зібравши врожай і не маючи приміщень для його зберігання,змушені реалізувати насіння соняшнику на ринку. У цілому склалася чіткатенденція до зростання цін, що пов’язано частково зі зростанням цін на матеріально- технічні ресурси та підвищенням собівартості за рахунок орендної плати, яка увитратах на виробництво насіння соняшнику становить 20 — 25 % загальних витрат.
За останні десять років ціни насвітовому ринку на насіння соняшнику знизилися і в 2000 р. на біржах США становили168 дол. за тону, Роттердаму − 214, соняшниковий шрот − відповідно83 і 102, соняшникову олію − 365 і 413 за 1 т.
Рівень цін коливається також приреалізації насіння соняшнику за різними каналами. Особливо негативно назниження цін та дохідність впливає продаж його насіння в рахунок оплати праціта в рахунок орендної плати за землю і майнові паї. Так, при середній ціні 1160грн./т у 2004 р. (січень-жовтень) насіння соняшнику населенню реалізували заціною 855 грн./т, або нижчою на 20 % [54].
Протягом останніх років попит на насіннясоняшнику зберігається за рахунок потреб переробних підприємств та йогоекспорту. Але експорт з повною сплатою мита став невигідним, хоч ціни при цьомузалишаються високими. Так, у 2004 році ціна реалізації на внутрішньому ринкубула на 34% нижчою за ціну експорту[50].
Переробні підприємства країни маютьпотенційні можливості переробляти увесь обсяг вирощеного насіння соняшнику.Олійно — жирову галузь України складають 26 промислових підприємств і галузевийнауково-дослідний інститут у м. Харків. До неї входять 17 підприємств звиробництва олії, 8 маргаринових заводів, 8 миловарних виробництв, якізнаходяться у складі олійно-жирових комбінатів та окремих заводів. Найбільшимиоператорами олієжирового ринку є компанії «Каргіл» («Комбінат «Каргіл»), «БунгеУкраїна» (Дніпропетровський ОЕЗ), «Євротек» (Приколотнянський та ВовчанськийОЕЗи), Зерноторговельна кампанія (ТД «Артос», «Кіровоградолія»), а такожЗапорізький ОЖК, Пологівський ОЕЗ, «Славолія» та Полтавський ОЕЗ – «Кернел –груп». Потужність основних олійно-екстракційних заводів у 2004-2005 маркетинговомуроці склала 4958 тис.т [8]. Крім цього переробка його налагоджена на невеликихпідприємствах (олійницях), питома вага їх у виробництві олії коливається від10,3 до 5,3 % загального обсягу переробки і залежить від пропозиції та попитунасіння соняшнику.
Оскільки на олійницях переробляєтьсянасіння з дрібних партій, то олія використовується в основному для потребсільського населення. Сільськогосподарські підприємства через складнийфінансовий стан також використовують для переробки насіння власні олійниці зметою отримання коштів. Але частка їх у виробництві знижується у зв’язку з тим,що вихід олії із насіння становить лише 30 % при олійності його 48 — 50 %. Тобтовтрати перевищують 50 %, тоді як спеціалізовані великі олійно-жирові комбінатимають вихід олії на рівні 42 — 44 %.
В останні роки створюються додатковівиробничі потужності для переробки нерафінованої олії та отримання продукціїглибокої переробки, а також для виробництва маргаринів, майонезів тощо. Цепризвело до збільшення обсягів використання сирої олії в харчовій промисловостіна 24 тис.т. або на 39,3 %. Переробка нерафінованої олії дозволить отримативисокої якості рафіновану дезодоровану олію, що має вищу цінність і вартість, атакож більш широку сферу використання [50].
Олійно-жирове виробництво є одним ізбагатьох харчових виробництв, продукція якого не тільки реалізується наспоживчому ринку, а й залишається невід’ємним компонентом широкого асортиментухлібобулочних, кондитерських, кулінарних виробів, консервів та інших товарівхарчової промисловості. Воно також тісно пов’язане з миловарним виробництвом.Тому збільшення обсягів виробництва олії дозволило збільшити і виробництвосупутніх видів продукції олійно-жирової промисловості.
Товаровиробники насіння соняшникувимушені знижувати ціни при підвищенні цін на матеріально – технічні ресурси тазростання собівартості за рахунок орендної плати, яка у витратах на виробництвонасіння соняшнику становить 20 – 25 % загальних витрат. Така ситуація вплинулана зменшення доходності культури.
Рівень цін коливається також приреалізації насіння соняшнику з різними каналами. Особливо негативно на зниженняцін та дохідність впливає продаж його населенню в рахунок оплати праці орендноїплати на землю і майнові паї. Так, при середній ціні 939 грн /т, або нижчою на20 %, а видано пайовикам в рахунок орендної плати за землю по ціні 831 грн /т,або нижче на 11,5 %.
Нестабільні ціни на насіння соняшникупри експорті. Рівень цін експортованої продукції на світовому ринку. В зв’язкуз тим, що обсяги експорту зменшуються, склалася тенденція підвищення рівня цін.
У 2005 р. ціни мали найвищий рівень –281 дол. США, у 2006 р. вони становили 253,6 дол. США або знизилися на 10 %,але це тимчасово.
За прогнозом ціни на світовому ринкустабілізуються та становитимуть в межах 300 дол. США за 1 тонну. У травнімісяці ціна на умовах поставки DAF була на рівні 315 дол. США.
Проаналізувавши дані таблиці можназробити висновок, що найвищий попит на насіння соняшнику в січні – квітні, цепідтверджується високими цінами на цю продукцію, які вказані в таблиці.
Таблиця1.8 Ціни реалізації насіння соняшнику сільськогосподарськими підприємствами зурожаю 2002 /2003 – 2005 /2006 МР, грн /тМісяць Маркетинговий рік 2002/03 2003/04 2004/05 2005/06 2006/07 Вересень 782 734 1082 966 953 Жовтень 913 806 1149 904 863 Листопад 660 858 1139 871 913 Грудень 843 876 1129 890 959 Січень 1172 889 1384 903 984 Лютий 1071 1160 1445 917 1033 Березень 1151 1391 1505 954 1110 Квітень 1171 1481 1689 1116 1254 Травень 1182 1270 1373 1062 – Червень 1250 1207 1241 1052 – Липень 1123 1536 1413 1021 – Серпень 1042 1061 1088 926 – У середньому 872 884 1183 834 –
У серпні – вересні попит на насіннязменшується, а отже і ціна на нього падає. Це відбувається черезперенасиченість ринку цим продуктом.
Імпортується в Україну насіння соняшникудля посіву, тому його ціни значно вищі й обсяги незначні.
Одночасно у роздрібній торговій ціні наолію знижуються у зв’язку з тим, що певний обсяг олії реалізується населенням,яке одержує насіння соняшнику в рахунок оплати праці. Крім того на міські ринкиолія надходить шляхом перепродажу дрібних партій без сплати ПДВ.
За розрахунками за зміну роздрібних цінна олію лише частково впливає вартість сировини. Протягом 2002-2003 рр. різницяміж цінами на сировину та роздрібної ціни становить 24-61 % від роздрібної ціни.Тобто переробники та власники торгівельної мережі, скориставшись ситуацією, самостійнорегулювали ціни на ринку олії, одержуючи надприбутки, а додаткові доходи прицьому привласнювалися .
Також спостерігаються значні коливанняцін по регіонам країни, оскільки виробництво олії знаходиться переважно в зонахвирощування соняшнику [50].
Разом з тим, протягом 2004 – 2005 рр. насвітовому ринку намітилась тенденція до зниження цін на соняшникову олію черезнадто високу пропозицію соняшнику на ринках країн Причорномор’я на фонівисокого виробництва й пропозиції олійних на світовому ринку в цілому.Додатковим понижуючим фактором є прогнозоване збільшення у світі виробництвавсіх основних олійних культур у 2005/06 МР. В цілому ж, за прогнозами українськіекспортери олії мають реальну можливість активізувати експорт соняшникової оліїз України в наступному році, і загалом він має перевищити 1 млн тонн. Але зурахуванням світових тенденцій на ринку соняшнику віддача у вигляді цін наекспортовану продукцію може бути досить низькою Імпортують насіння соняшнику102 країни, серед них найбільше Туреччина, Іспанія, Голландія, Бельгія,Німеччина, Франція, Португалія, Італія. Разом вони імпортують 84,2 %, відобсягу світового імпорту. Однак країни, що мають достатні потужності дляпереробки, навіть якщо вони потребують імпорту, все ж воліють завозитисировину, завантажувати власні потужності, забезпечувати робочі місця всерединікраїни та дуже неохоче закуповують на зовнішніх ринках готову продукцію, якщотільки йдеться про міцні довготривалі торговельні зв’язки (в основі яких можутьбути і політичні міркування). Саме такої політики дотримуються останнім часом повідношенню до України країни Євросоюзу [40].
Вітчизняний олійно – жировий комплексостанніми роками стабільно розвивається. Цього досягнуто, зокрема,протекціоністською політикою держави, спрямованою на обмеження експортусоняшника. На соняшник не поширюється державна підтримка (дотації), але,незважаючи на це, він є високорентабельною культурою. А запровадженняекспортного мита на цю ліквідну культуру сприяло збільшенню його виробництвамайже в 2,5 рази (до 5,3 млн. т ). Проте вітчизняні олійно – жирові виробникипереживають важкі часи: ймовірна зупинка виробництва через складністьреалізувати соняшникову олію. Згідно з урядовим рішенням, продаж цьогостратегічного продукту до 1 липня обмежується квотою в 300 тис. тонн. Рештупереробними мають реалізувати на внутрішньому ринку. Таким чином у КабМінінамагаються запобігти стрімкому зростанню цін на олію в торговельній мережі. Їїздешевленню має сприяти також сприяння меморандуму про порозуміння між урядом,з одного боку, й виробниками та суб’єктами системи мереженої роздрібноїторгівлі – з другого.
Проте, олія – продукт „нееластичний”,тобто зменшення ціни не спричиняє значного збільшення обсягів споживання. Дотого ж, при довгому зберіганні олія гіркне, а отже, великих запасів споживачамробити немає сенсу. Водночас, у нашій країні олії виробляють утричі – вчетверобільше, ніж її споживають. Олійно – жирова галузь експортно – орієнтована: єнеабиякий попит на таку продукцію. А за обсягами продажу її за кордон (разом зАргентиною та Росією) у світі – серед лідерів. За оцінками експертів, навнутрішньому ринку олійних запасів накопичилося стільки, що їх вистачить більшяк на півроку споживання. Водночас у країні зберігається 1,7 млн. тоннсоняшнику. З цієї сировини можна виробити ще 730 тисяч тонн олії. Плюс – немалосоняшнику насіють аграрії і вже у вересні почнуть збирати його. Таким чином, навнутрішньому ринку очікується справжня „олійна повінь”. Але куди реалізуватиолію (після урядових обмежень) переробними не знають, тому й вимушеніпризупинити потужності.
На світовому і внутрішніх ринках попитомкористується соняшниковий шрот − цінний високобілковий компонент годівлітварин, який за обсягом експорту займає третє місце після соєвого і ріпакового.Світовий ринок соняшникового шроту формується за рахунок експорту з 48 країн.Його маркетингові потоки направлені з Північної Америки (Аргентини), Європи(України, Бельгії), в значно менших обсягах з країн Азії, Океанії. Імпортуютьсоняшниковий шрот 64 країни, найбільше − Великобританія, Голландія,Франція, Данія, Італія, Німеччина та ін. Стосовно вітчизняного експорту шроту імакухи соняшнику слід відзначити, що зовнішній попит на них останніми рокамибув досить високим. Основними регіонами експорту для України є Польща, Білорусьта Прибалтійські країни. Крім того, відвантаження шроту та макухи здійснюють наБлизький Схід, у країни Північної Африки та Південної Європи [56].
Розділ ІІ.Забезпеченість ресурсами та ефективність їх використання в ТОВ “Хлібопродукт”
2.1Природно – економічні умови підприємства
Об’єктом вивчення економічноїефективності виробництва соняшнику являється сільськогосподарське товариство зобмеженою відповідальністю ”Хлібопродукт” Ізюмського району Харківськоїобласті.
СГ ТОВ «Хлібопродукт»Ізюмського району Харківської області знаходиться у східній частині країни, в 10 км від районного центру м. Ізюм і в 130 км від обласного центру м. Харків. Центральна садибазнаходиться в селі Глинське.
Існуюча шляхова мережа на територіїгосподарства розвинута добре, що забезпечує зручний під’їзд до господарськихділянок та перевезення вантажів під час польових робіт.
Рельєф дозволяє досить широкозастосовувати сучасні засоби механізації виробничих процесів при вирощуваннісільськогосподарських культур. Поверхня території — хвиляста лісова рівнина,дуже розчленована ярусно-балковою сіткою. Неподалік протікає річка СіверськийДінець.
На території господарства найбільшпоширеними ґрунтами є: чорноземи неглибокі та глибокі, малогумусні вилугуваніта сильно вилугувані, піщані легкосуглинкові – які займають біля 59% площіорних земель; сірі, темно-сірі та чорноземи опідзолені – біля 31%; дерновіслабопідзолисті – біля 6%.
Розташуванняземлекористування обумовлює гарний та стійкий зв’язок з районним та обласнимцентрами, що дозволяє реалізацію мало транспортабельної сільськогосподарськоїпродукції.
Природно — кліматичні умови СГ ТОВ«Хлібопродукт» повністю сприятливі для ведення сільськогосподарськоговиробництва і вирощування всіх культур.
СГ ТОВ «Хлібопродукт» знаходитьсяв зоні середнього недостатньо-стійкого зволоження, за даними Харківськоїметеорологічної станції середньорічна кількість опадів 511 мм, середньорічна температура повітря + 6.5С. Зимапочинається в середині листопада. Найбільш холодні місяці – січень і лютий –-5,4 – -7,8оС. Перші морози наступають приблизно 9 – 23 вересня, останні морози– 18 квітня – 6 травня. Середня глибина промерзання ґрунту досягає 60 – 70 см. Опадів взимку випадає близько 20-25% річної кількості. Зима досить тривала, але не сувора, зчастими відлигами. Сніговий покрив залягає по території надто нерівномірно,утворюється в другій половині грудня, а руйнується в першій половині березня.Максимальна висота сніжного покриву коливається від 70 до 140 мм, середня – близько 50 мм, зменшуючись з півночі на південь. Весна починається 24-25 березня,характер її з року в рік змінюється. В квітні можливе зниження температур.Таким чином, починаючись рано, вона не прогресує. Початок літа можна віднестидо середини травня. Літо помірно тепле, іноді жарке, з достатньою кількістюопадів. Найтепліший місяць – липень, коли середня температура повітря впівнічній зоні досягає +20,2 оС, і підвищується до +21,5оС на півдні.Максимальні температурні коливання в межах +37 – +39оС. Осінь починається впершій декаді жовтня. Восени часті тумани.
Природні умови, а також економічні,соціальні, технічні і організаційні фактори певним чином впливають на розмірисільськогосподарського підприємства. Під дією цих факторів в СГТОВ «Хлібопродукт» створилось доситьмасштабне виробництво сільськогосподарської продукції.
Свою виробничудіяльність СГ ТОВ «Хлібопродукт» як юридична особа здійснює в умовахсамостійності та самоуправління на основі чинного законодавства і затвердженогостатуту. Метою діяльності підприємства є одержання прибутку та нарощуванняобсягів виробництва сільськогосподарської та інших видів продукції, на основіраціонального використання землі природних ресурсів і виробничого ресурсногопотенціалу підприємства. Передумови для роботи були і є. Отже, оптимальнийрозмір господарства залежить від виробничого напрямку, природних і економічнихумов, розміщення земельних масивів, населених пунктів, доріг.
У сільському господарстві виробляєтьсябагато різноманітних видів продукції, окремі з яких розміщуються практично повсій території країни. Значення окремих районів, областей і, звичайно,підприємств у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукціїнеоднакове.
Щодо показників розмірів підприємства їхможна поділити на дві групи. Першу представляють показники, які можнаохарактеризувати як фізичні. Це площа сільськогосподарських угідь і ріллі.Другу представляють економічні показники, серед яких провідне місце належитьвартості валової продукції у порівняних цінах, а також вартості товарноїпродукції. Їх динаміка має значні відмінності.
Валова продукція сільськогосподарськихпідприємств − це вся створена у господарстві протягом року продукціярослинництва і тваринництва, підсобних підприємств і промислів, а такожзбільшення вартості основних засобів завдяки власній виробничій діяльності.
В обсяг валової продукції рослинництвавключають урожай всіх сільськогосподарських культур і природних кормових угідь,а також вартість незавершеного виробництва у розмірі його різниці на кінець іпочаток року.
Визначення обсягів валової продукціїсільського господарства необхідно для:
· оцінки розмірів натуральних фондів зпогляду їх достатності для задоволення потреб населення і переробноїпромисловості в окремих видах сировини;
· планування обсягів виробництва іреалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортнихоперацій;
· визначення натуральних показниківефективності виробництва окремих видів продукції.
У вартісній формі валова продукціясільського господарства розраховується у порівняних цінах певного року з метоювизначення:
· обсягу її виробництва в цілому по підприємству,окремих районах і на державному рівні;
· розрахунку вартісних економічнихпоказників;
· темпів зростання валового виробництвапродукції по сільському господарству, його комплексних галузях, по окремихпідприємствах і для досягнення порівнянності цих показників у часі і просторі[60].
Продукція, що була проданапідприємством, називається товарною продукцією. Товарна продукція − це тачастина валової продукції, яка реалізована підприємством різним споживачам.Реалізацію за межі господарства відносять до позагосподарського, а в межахгосподарства – до внутрішньогосподарського товарообороту.
Товарна продукція визначається унатуральній і вартісній формах. Вартість товарної продукції розраховується запоточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналів і строківреалізації продукції, рівня її якості, кон’юнктури ринку та ряду інших факторів.
Грошові надходження від продажу товарноїпродукції називаються грошовою виручкою підприємства. На основі грошовоївиручки підприємства визначають прибуток по кожній галузі виробництва, а такожі по підприємству в цілому.
Дані про розміри СГ ТОВ “Хлібопродукт”за останні 5 років наведені в таблиці 2.1.
Проаналізувавши таблицю можна зробитивисновок, що СГ ТОВ “Хлібопродукт” на протязі п’яти років зменшило площу своїхсільськогосподарських угідь. Так, у 2003 році площа становила 2411 га, такою ж вона залишалась у 2004 і 2005 роках. У 2006 році площа сільськогосподарських угідьзменшилась на 42 га і становила 2369 га. Що стосується 2007 року, то площасільськогосподарських угідь становила 2372,6 га. Площа ріллі на протязі досліджуваного періоду дорівнювала площі сільськогосподарських угідь. Власний капітал уСГ ТОВ “Хлібопродукт” за п’ять років зріс з 470 тис.грн. у 2003 році до 5094,3 тис.грн.у 2007 році.
Таблиця2.1. Розміри підприємстваПоказники Роки 2007 р. у % до 2003. р. 2003 2004 2005 2006 2007 Обсяг виробництва продукції в порівнянних цінах 2005 р., тис. грн.: 1032,4 1765,2 2889,2 1894,8 1979 192 Обсяг продажу продукції, тис. грн. 1942,9 2784,6 3891,3 4083,5 5389,7 277 Власний капітал, тис. грн 470 1159,9 1175,8 2882,4 5094,3 1084 Кількість працюючих, чол. 34 34 34 33 34 100 Балансовий прибуток, тис. грн 19,3 24,6 30,5 1108,8 1195,2 6192 Площа с.-г. угідь, га 2411 2411 2411 2369 2372,6 98,4 у т.ч. рілля 2411 2411 2411 2369 2372,6 98,4
Таблиця2.2. Склад та структура земельного фондуВиди земельних угідь 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. га % га % га % га % га % Загальна земельна площа 2412 100 2412 100 2412 100 2412 100 2412 100 В т. ч. с/г угідь 2411 99,9 2411 99,9 2411 99,9 2369 98,2 2372,6 98,4 3 них рілля 2411 99,9 2411 99,9 2411 99,9 2369 98,2 2372,6 98,4
Дані таблиці свідчать про те, що на протязі останніхп’яти років в СГ ТОВ «Хлібопродукт» не відбувалася трансформаціяземельних угідь, тобто перехід із одного виду угідь в інший та зміна станукожного виду угідь. Так площа сільськогосподарських угідь у 2007 році становила 2372,6 га, з них 2372,6 га ріллі.
Таблиця 2.3. Динаміка урожайності сільськогосподарських культурПоказники Роки 2007 р. у % до 2003 р. 2003 2004 2005 2006 2007 Озима пшениця 22,8 23,6 36,1 25,0 18,9 83 Яра пшениця 13,6 13,4 – 14,0 – – Ячмінь 20,1 19,6 21,5 24,1 13,4 67 Соя – 10,3 13,9 – 6,8 – Соняшник 10,2 11,3 12,6 17,0 19,8 194 Кук. на зерно 33,8 35,3 40,2 30,8 13,1 39 Цукр. буряк 183,5 201,6 229,9 182,8 – –
Розглянувши таблицю можемо сказати, що урожайністьмайже всіх культур має тенденцію до зниження. Лише урожайність соняшнику зкожним роком збільшується, і становить у 2007 році 19,8 ц/га, в порівнянні з2003 роком вона збільшилася на 94 %.
Таблиця 2.4. Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції, цПоказники Роки 2007 р. у % до 2003 р 2003 2004 2005 2006 2007 Озима пшениця 16591 17334 30572 18169 17011 102,5 Яра пшениця 223 648 – 559 – – Кук.на зерно 6346 10216 12007 7554 5401 85,1 Соя – 427 1471 – 556 – Цукровий буряк 9364,3 10322,1 1264,6 9027 – – Соняшник 6092 6409 6909 7004 10332 169,6 Ячмінь 5470 6946 9309 15933 2744 50,2 Всього 44086,3 5202,1 61532,6 58246 36044 81,8
Як бачимо з таблиці виробництво сільськогосподарськоїпродукції загалом по господарству має тенденцію до зниження. Що стосуєтьсявиробництва соняшнику, то воно поступово зростає. У 2003 році воно становило6092 ц і в 2007 році зросло до 10332 ц. У 2005 році призупинилося виробництвоярих зернових, а в 2006 році знову розпочалося, проте воно не було задовільнимі господарство вирішило у 2007 році зовсім відмовитись від виробництва ярихзернових.
Таблиця 2.5. Динаміка і тенденція зміни виробничої собівартості 1 цсільськогосподарської продукції в СГ ТОВ “Хлібопродукт”, тис.грн./цПоказники Роки 2007 р. у % до 2003 р. 2003 2004 2005 2006 2007 Озима пшениця 0,02 0,02 0,03 0,04 0,06 150 Яра пшениця 0,05 0,06 – 0,07 – – Ячмінь 0,029 0,032 0,034 0,04 0,07 175 Соя – 0,04 0,05 – 0,15 – Соняшник 0,07 0,07 0,07 0,07 0,08 114 Кук. на зерно 0,06 0,05 0,06 0,04 0,11 275 Цукр. буряк 0,12 0,13 0,15 0,01 – –
Виробнича собівартість всіхсільськогосподарських культур має тенденцію до зростання. Що стосується озимоїпшениці, то вона збільшилась з 0,02 тис.грн. у 2003 році до 0,06.тис.грн. у2007 році. Така ж закономірність спостерігається і по іншим видам культур.
Як бачимо з наступної таблиці 2.6відхилення валового збору соняшнику склало 2939,4 ц, за рахунок посівної площівідхилення склало 1377 ц, а за рахунок урожайності 1562,4 ц. Майже по усімкультурам відхилення валового збору було більшим за рахунок урожайності, окрімячменю.
Таблиця2.6. Розрахунок впливу факторів на зміну валового збору окремих культурКультури Посівна площа, га Урожайність, ц/га Валовий збір, ц Відхилення (+,-), ц усього у т.ч.за рахунок 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2003 р. посівної площі урожайності Озима пшениця 750 921 25,0 18,9 18750 17406,9 -1343,1 4275 -5618,1 Кукурудза на зерно 299 414 30,8 13,1 9209,2 5423,4 -3785,8 3542 -7327,8 Соняшник 477 558 17,0 19,8 8109 11048,4 2939,4 1377 1562,4 Ячмінь 677 239 24,1 13,4 16315,7 3202,6 -13113,1 -10555,8 -2557,3
Собівартість є одним з найважливішихпоказників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, ущо саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції інаскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовахгосподарювання.
Визначення собівартості різних видівпродукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування і облікупринципах і знаходить своє відображення в єдності об’єктів калькуляції, статейвитрат і методики їх розподілу. Показник собівартості дає можливість глибокоаналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищенняефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більшеодержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, інавпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможністьпродукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.
Важливо зазначити й те, що прибутковістьпідприємства є в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростаєокупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискореннятемпів розширеного відтворення і підвищення матеріальної зацікавленостіпрацівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробкирекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва поприродних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспективрозвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.
У таблиці 2.7 розглянемо склад іструктуру собівартості продукції сільського господарства за статтями витрат вСГ ТОВ «Хлібопродукт». Як бачимо, в 2005 році найбільшу питому вагу в структурісобівартості займає насіння – 23,4%, або 712,7 тис.грн. У 2006 і 2007 рокахнайбільшу питому вагу в структурі собівартості займають мінеральні добрива івитрати на оплату праці, а саме 358,2 2550 тис.грн. відповідно, або 15,2% і53,1%.
Важливою економічною категорією, якавластива діяльності підприємства на принципах госпрозрахунку, є рентабельність.У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати своївитрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Томурентабельність являє собою важливий показник економічної ефективностісільськогосподарського виробництва, який свідчить, що підприємство за рахунокгрошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовуєзатрати на її виробництво та отримує прибуток як головний засіб розширеноговідтворення. Для кількісного виміру рентабельності в цілому посільськогосподарському підприємству, окремим галузям та видам продукції івикористовують рівень рентабельності, який показує величину прибутку на 1 грнзатрат і характеризує ефективність їх використання у поточному році.
У результаті господарської діяльностіпідприємства одержують дохід, що є частиною вартості продукції післявирахування витрат на її виробництво. Чистий дохід, створений у сільськомугосподарстві поділяється на централізований дохід держави і підприємства. Масаствореного в сільському господарстві чистого доходу, що реалізуютьсяпідприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахунковурентабельність [30].
Прибуток господарства − цереалізована частина їх чистого доходу. Тому маса прибутку не повністювідображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільськомугосподарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якостіреалізованої продукції й структури, рівня собівартості і фактичних цінреалізації [46].
Характеризуючи рентабельністьвиробництва окремих видів продукції, галузей господарства у цілому, недостатньовизначити величину прибутку. Необхідно зіставити її з виробничими витратами задопомогою такого показника як рівень рентабельності. Рівень рентабельностівизначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукціїі виражається у відсотках. Він визначається в цілому по господарству − цесукупний рівень рентабельності, а також за даними річного звіту визначаєтьсярівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури абогалузі підприємства.
Рівень рентабельності залежить,по-перше, від маси одержаного прибутку, по-друге, від собівартості продукції,обсягу застосовуваних фондів та оборотних засобів. У свою чергу на величинуприбутку впливають рівень закупівельних цін та собівартість продукції. Востанній час всі фактори, які визначають рівень рентабельності змінювалисьнеоднозначно: одні з них вели до підвищення рентабельності, інші до їхзниження. Розглянемо динаміку рівня рентабельності в СГ ТОВ «Хлібопродукт»
Таблиця 2.8. Рівень рентабельностіосновних видів сільськогосподарської продукції СГ ТОВ «Хлібопродукт»Галузі та види продукції 2006 р. 2007 р. Виручка, тис. грн.
Собівартість,
тис. грн. Прибуток (збиток) Рівень рентабельності,% Виручка, тис. грн. Собівартість, тис. грн. Прибуток (збиток) Рівень рентабельності,% Рослинництво, всього 3324,6 2644,6 4680 25,7 4402,5 2874,1 1528,4 53,2 Озима пшениця 914,2 842,3 71,9 8,5 578,4 547,7 30,7 5,6 Яра пшениця 27,6 25,4 2,2 8,7 – – – – Ячмінь 746,9 614,5 132,4 21,5 280,9 413,1 -132,2 -32 Цукр. буряки 153,1 135,9 17,2 12,7 – – – – Соняшник 953 602,4 350,6 58,2 2921,2 1180,7 1740,5 147,4 Кук. на зерно 529,8 424,1 105,7 24,9 517,6 639,5 -121,9 -19,1 Соя – – – – 104,4 93,1 11,3 12,1 Реалізація товарів 18,5 27,2 -8,7 -32,0 – – – – Реалізація робіт і послуг 59,9 66,2 -6,3 -9,5 66,0 66,0 Всього по господарству 3403 2738 665 24,3 4468,5 2940,1 1528,4 52
Розглянувши дану таблицю можнасказати що у 2006 році неприбутковими були реалізація товарів та реалізаціяробіт і послуг, збиток становив 8,7 та 6,3 тис.грн. відповідно, а їх рівеньрентабельності склав -32,0 і -9,5%. У 2007 році неприбутковим виявилосявиробництво ячменю і кукурудзи на зерно, збиток становив 132,2 та 121,9тис.грн. Взагалі підприємство є прибутковим, у 2006 і 2007 роках всього погосподарству він становив 665 і 1528,4 тис.грн.
2.2 Забезпеченість підприємствавиробничими ресурсами та ефективність їх використання
Основні завдання сільського господарства− забезпечити інтенсивний розвиток і підвищити ефективність всіх йогогалузей з метою збільшити виробництва і поліпшення якості продукції, більшповне задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості всировині.
У попередні роки мірилом економічноїоцінки діяльності сільськогосподарських підприємств були переважно натуральнікількісні показники, які, зрозуміло, не втратили свого значення й тепер, тому щовони є вихідною базою обліку ефективності виробництва. Проте в умовах переходудо ринкової економіки на перший план виступають вартісні якісні показники, вяких враховуються товарно-грошові відносини і самоокупність підприємств. Разомз тим при галузевому аналізі ефективності сільськогосподарського виробництваобов’язково потрібні натуральні показники [6].
Систему показників економічноїефективності сільськогосподарського виробництва в цілому можна викласти в такійпослідовності:
· виробництво валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год., на 1 грн основнихвиробничих фондів і оборотних засобів;
· розмір кожних витрат виробництва на 1грн валової продукції;
· розмір валового і чистого доходу(прибутку) на 1 га сільсько-господарських угідь, на середньорічного працівника,на 1 люд.-год., на 1 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;
· рівень рентабельності й норма прибутку(чистого доходу) сільськогосподарського виробництва.
Найважливішим показником, щохарактеризує обсяг сільськогосподарського виробництва, є валова продукціяпідприємства, на основі якої можна визначити її продуктивність праці,розрахувати валовий, чистий дохід, а також показники рентабельності йфондомісткість виробництва.
Нині поряд із суб’єктами господарювання,які виробляють дешеву продукцію і мають високу рентабельність виробництва є ізбиткові, що стримують піднесення сільськогосподарського виробництва і знижуютьрівень життя людей. Рентабельність виробництва складається під впливом рівнясередньореалізаційних цін і собівартості продукції. Чим вище реалізаційна цінаі нижча собівартість продукції, тим вищий рівень рентабельності. Крім того, сільськогосподарськіпідприємства всіх форм власності і господарювання повинен прагнути допідвищення конкурентоспроможності вироблюваної продукції шляхом зростання їївиходу і одиниці площі та на голову худоби і птиці, зниження витрат навиробництво і поліпшення якісних характеристик. Тому всі фактори зниженнясобівартості продукції є одночасно факторами підвищення рентабельностівиробництва.
Зазначимо, що всі економічні показникиефективності сільськогосподарського виробництва перебувають в органічномувзаємозв’язку, створюючи єдину систему. Це комплексно характеризує весь процесросту ефективності сільськогосподарського виробництва і відповідає завданнямсистемного економічного аналізу [6].
Земельні ресурси − головна умоважиття і діяльності людського суспільства і найважливіше джерело національногобагатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва,універсальний фактор будь-якої діяльності людини.
У сільському господарстві земля −це матеріальна основа його розвитку, головний засіб виробництва продукціїрослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, аотже і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпирозвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.
Земля як засіб виробництва в сільськомугосподарстві має специфічні особливості: по-перше, на відміну від інших засобіввиробництва земля не є результатом людської праці; по-друге, земля є незаміннимзасобом виробництва, тоді як усі інші засоби зношуються і можуть бути заміненіновими, більш досконалими; по-третє, земля просторово обмежена і в процесі використанняїї не можна заново створити або збільшити її розміри, однак в умовахраціонального використання землі її продуктивні сили постійно зростають;по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильномувикористання постійно поліпшується; і по-п’яте, земля неоднорідна за якістю,внаслідок чого при однакових вкладеннях на одиницю площі одержують різніекономічні результати.
Землі сільськогосподарського призначеннявключають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідьнайбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження − з підвищеннямїх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів[6].
Земельні ресурси, навідміну від рослинних чи тваринних, не можна створити додатково, збільшитикількісно. Це означає їх обмеженість взагалі, а придатних длясільськогосподарського виробництва – особливо. Оскільки земельні ділянкинеможливо перемістити у просторі, то продуктивні властивості землі визначаютьсястійкими для кожної конкретної місцевості комплексами природних факторів.
Основою подальшогорозвитку сільського господарства і збільшення виробництва сільськогосподарськоїпродукції є високоефективне використання землі та підвищення її ефективності.
Економічнаефективність використання земельних угідь у сільському господарствіхарактеризується системою натуральних і вартісних показників. Натуральніхарактеризують рівень використання певної частини земельних угідь привиробництві окремих видів продукції рослинництва, а вартісні – найбільш повнохарактеризують економічну ефективність використання землі і дають змогупорівнювати та об’єктивно оцінювати використання земельних ресурсів вгосподарстві.
Рівень економічноїефективності використання земель в СГ ТОВ “Хлібопродукт” розглянемо за данимитабл. 2.9.
Таблиця 2.9 Склад, інтенсивність таефективність використання земельних угідь СГ ТОВ “Хлібопродукт”Показники Роки 2007 р. в % до 2003 р. 2003 2004 2005 2006 2007 Склад земельних угідь, га Загальна земельна площа 2412 2412 2412 2412 2412 100 В т. ч. сільськогосподарські угіддя 2411 2411 2411 2369 2372,6 98,4 з них: рілля 2411 2411 2411 2369 2372,6 98,4 Інтенсивність використання земельних угідь Ступінь освоєності, % 99,9 99,9 99,9 98,2 98,3 – Ступінь розораності, % 100 100 100 100 100 – Ефективність використання земельних угідь Одержано на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.: валової продукції 1828,5 2169,3 2552,2 2458,7 1519,2 83,0 товарної продукції 1823,4 2098,8 3122,2 2601,9 1019 55,9 прибутку (збитку) 98,6 108,4 126 140,3 185,6 188,2 Одержано на 100 га ріллі, ц: зерна 804,7 916,3 1277,6 814,9 734,5 91,3 цукрових буряків 385,1 438,2 524,5 416,6 – – соняшнику 298,5 301,8 324,3 321,4 466,7 156,3
Зменшення відбувається за всімакатегоріями земельних угідь. Аналізуючи рівень інтенсивності використанняземельних угідь варто зазначити, що ступінь складає 100%, що для даного регіонує оптимальним рівнем. У 2007 р. ефективність використання земельних угідьзначно знизилася, адже зменшилися вартісні показники, а саме розмір валовоїпродукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і в 2007 році вінсклав 1519,2 тис.грн., також знизився розмір товарної продукції до 1019тис.грн. Аналогічні тенденції спостерігаються і відносно натуральнихпоказників.
Таблиця 2.10 Розмір і структура посівнихплощ СГ ТОВ “Хлібопродукт” Культура 2005 р. 2006 р. 2007 р. Відхилення (+,-) 2007 р. від га % га % га % 2005 р. 2006 р. га % га % Пшениця озима 854 35,7 750 33,1 921 41,4 67 10,8 171 123,0 Пшениця яра – – 40 1,8 – – – – – – Кукурудза 299 12,5 299 13,2 414 18,6 115 138,5 115 138,5 Ячмінь 442 18,5 677 29,9 239 10,8 -203 54,0 -438 35,3 Соняшник 621 26,0 447 19,7 558 25,1 -63 89,9 111 124,8 Цукровий буряк 55 2,2 54 2,3 – – – – – – Соя 121 5,1 – – 90 4,1 -31 74,4 – – Усьго посівів 2392 100,0 2267 100,0 2222 100,0 -170 92,9 -45 98,0
Проглянувши дані таблиці можна зробитивисновок, що найбільшу посівну площу у СГ ТОВ “Хлібопродукт” займає площаозимої пшениці. Найбільшою вона була у 2007 році і складала 921 га, що на 171 та 67 га більше, ніж у 2006 та 2005 роках відповідно. Яру пшеницю вирощували лише у2006 році, площа якої складала 40 га. Посівна площа ячменя найбільшою була у2006 році і становила 677 га. Площа соняшнику у 2006 і 2007 роках знизилась на174 і 63 га відповідно у порівнянні з 2005 роком.
Виробництво будь-якої продукції, в томучислі і сільськогосподарської, може зростати зарахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності, або завдякиодночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих,тривалості робочого дня і інтенсивності праці. Враховуючи, що кількістьпрацюючих в сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, аробочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігаєтьсяскорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі такожмає тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати яккомпенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповіднодо фізичних і психічних можливостей людини. Тому стає зрозумілим, що збільшитивиробництво сільськогосподарської продукції можна лише завдяки підвищеннюпродуктивності праці.
Основою збільшеннявиробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріальногодобробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони єголовною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їхпраця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.
Трудові ресурси аграрного підприємства – це сукупністьпрацівників, які здатні працювати в сільському господарстві, тобто маютьнеобхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного ісвоєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріальноговиробництва.
Основну частину трудовихресурсів підприємства складають працівники в працездатному віці: чоловіки від16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років. Членами трудового колективу можутьбути люди пенсійного віку, а також підлітки.
Відповідно до діючогокласифікатора усі працівники в народному господарстві за характером виконуванихробіт розподіляють на категорії :
Робітники;
Керівники;
Спеціалісти;
Службовці. Залежно відумов найму працівників, їх класифікують за такими категоріями :
Постійні працівники — такі, що прийняті на роботу на тривалий термін без його точного визначення.
Тимчасові — до складутрудового колективу їх зараховують з наперед встановленим терміном, як правилодо двох місяців.
Сезонні — їх приймаютьна роботу терміном до 6 місяців для виконання сезонних робіт.
Ефективністьсільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівнязабезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірного і раціонального їхвикористання.
На прикладі таблиці 2.11 розглянемо рівеньзабезпеченості та інтенсивності використання трудових ресурсів в СГ ТОВ“Хлібопродукт”.
Таблиця 2.11 Рівеньзабезпеченості та інтенсивності використання трудових ресурсівПоказники 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007 р. у % до 2003 р. Середньорічна чисельність працівників, всього, осіб 34 34 34 33 34 100 Середньорічна чисельність працівників на 100 га с.-г. угідь, осіб, усього 1,4 1,4 1,4 1,4 1,4 100
Зміни в забезпеченні господарства трудовими ресурсамиє незначними. На протязі 5 років кількість працівників майже не змінилася, лишеу 2006 році кількість працівників зменшилась на 1 особу, а вже в 2007 роцізнову складала 34 особи.
Серед показниківвикористання трудових ресурсів особливої уваги заслуговує такий, якпродуктивність праці, який показує здатність конкретність робітників вироблятипевну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочогочасу. Показники продуктивності праці в СГ ТОВ “Хлібопродукт” розглянемо наприкладі таблиці 2.12.
Таблиця 2.12 Вартісніпоказники продуктивності праціПоказники 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007р. у % до 2003 р. Прямі затрати праці, тис. люд.-год., усього 194 260 328 71 130 67,0 Вироблено валової продукції на 1 працівника, грн., всього 1296,7 1538,3 1809,8 1765 1060,1 81,8 Вироблено валової продукції на 1 люд.-год., грн., всього 227,2 201,2 187,6 820,4 277,3 122,1
Щодо показника величини валовоїпродукції в розрахунку на середньорічного працівника, то він є функцією двохвеличин: вартості валової продукції і кількості працівників зайнятих їївиробництвом. А оскільки їх співвідношення в силу різнихпричин зазнає значних змін, то і даний показник в часі доволі істотнозмінюється. В цілому виробництво валової продукції на 1 працівника та на 1люд.-год. має тенденцію до зниження.
Важливим фактором, що визначає напрям діяльностіпідприємства є спеціалізація.
Спеціалізаціясільського господарства — це переважний розвиток однієї або кількох галузей увиробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях ірегіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначаютьвиробничий потенціал сільського господарства. Спеціалізуючись на виробництвіокремих видів товарної продукції, необхідної для розвитку економіки країни,господарства беруть безпосередню участь у суспільному поділі праці. Процесспеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої силисільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарноїпродукції з урахуванням природних і економічних умов.
Спеціалізація сільськогогосподарства — об’єктивний і закономірний процес, який розвивається на основівпровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. З розвиткомпродуктивних сил сільського господарства процес суспільного поділу працівдосконалюється і поглиблюється. У зв’язку з цим спеціалізація по суті своїйнескінченна, так само як і розвиток техніки.
По рівню спеціалізації господарстваподіляють на слідуючи групи: вузькоспеціалізовані; спеціалізовані господарстваз двома, трьома основними галузями; багатогалузеві та універсальнігосподарства.
Проаналізувавши дані, згруповані втаблиці 2.13. можна зробити висновок, що в СГ ТОВ “Хлібопродукт” за останні 3роки питома вага виручки від реалізації продукції рослинництва в структурітоварної продукції коливається від 97,9% у 2005 р. до 98,5% у 2007 р., тобтозростає. У 2007 р. році аналогічні тенденції спостерігаються відносно соняшнику,збільшення відбулося до 65,4%, та зменшилася питома вага озимої пшениці до12,9%. Зазначені зміни стосуються відносних показників, тоді як вартістьтоварної продукції кожного виду зменшується, адже сума виручки одержаної відреалізації всіх видів продукції у досліджуваному підприємстві в 2007 р.порівняно з 2005 р. скоротилася на 1370,3 тис. грн.
Таблиця 2.13 Структура товарної продукціїта рівень спеціалізації Види продукції 2005 р. 2006 р. 2007 р. реалізація Пор. № по ПВ(і) ПВ*(2і-1) реалізація Пор. № по ПВ(і) ПВ*(2і-1) реалізація Пор. № по ПВ(і) ПВ*(2і-1) тис. гри. % (ПВ) тис. грн. % (ПВ) тис. грн. % (ПВ) Озима пшениця 947,2 30,5 1 30,5 914,2 27,0 2 81 578,4 12,9 2 38,7 Яра пшениця – – – – 27,6 0,8 6 8,8 – – – – Ячмінь 356,4 11,5 4 80,5 746,9 22,1 3 110,5 280,9 6,3 4 44,1 Цукрові буряки 218,6 7,1 5 63.9 153,1 4,5 5 40,5 – – – – Соняшник 600,8 19,4 3 97 953 28,2 1 28,2 2921,2 65,4 1 65,4 Кук. на зерно 777,5 25,1 2 75,3 529,8 15,6 4 109,2 517,6 11,6 3 58 Соя 133,8 4,3 6 47,3 – – – – 104,4 2,3 5 30,7 РАЗОМ 3034,3 97,9 Х Х 3324,6 98,2 Х Х 4402,5 98,5 Х Х Реалізація іншої продукції, робіт, послуг 63,9 2,1 7 27.3 59,9 1,8 7 23,4 66,0 1,5 6 16,5 Всього по господарству 3098,2 100,0 Х 421,8 3384,5 100,0 Х Х 4468,6 100 Х 253,4 Кс 0,23 0,25 0,39
СГ ТОВ “Хлібопродукт” можна характеризувати якгосподарство з рослинницьким напрямом діяльності, що має найбільший дохід відвирощування соняшнику, значною є частка озимої пшениці – 12,9%.
Для визначення рівня спеціалізації використовуютькоефіцієнт зосередження товарного виробництва, який розраховується за формулою:
/>
де р- питома вага кожної галузі вструктурі товарної продукції;
і- порядковий номер виду продукції вранжированому ряді починаючи з найвищого.
Для СГ ТОВ “Хлібопродукт” у 2007 р.коефіцієнт спеціалізації становить:
/>
Із розрахунків витікає що підприємствомає середній рівень спеціалізації, так як коефіцієнт знаходиться в межах від0,21 до 0,40, а саме 0,39, тобто існує декілька головних галузей.
Для здійснення виробничої діяльностісільськогосподарським підприємствам необхідні виробничі фонди, які є важливоюскладовою частиною ресурсного потенціалу підприємства. Процес виробництваматеріальних благ можливий тільки за наявності і органічної єдності такихелементів продуктивних сил, як засоби і предмети праці, трудові ресурси.
Виробничі фонди сільського господарстваподіляються в залежності від економічного значення в процесі виробництва,характеру оборотів і способу перенесення вартості на створюваний продукт, наосновні і оборотні. При цьому засоби праці набувають економічної форми основнихфондів, а предмети праці − оборотних фондів [24].
Основні виробничі фонди − цезасоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва,зберігають натурально-речову форму і поступово, частинами переносять своювартість на створюваний продукт.
Виробничі фонди сільського господарстваберуть участь у створені споживчої вартості у вигляді конкретних товарів івартості продукції. У різних функціональних формах відбувається заміна єдинихспоживчих вартостей іншими, але вартість їх продовжує формуватись і закінчуєсвій рух при одержанні кінцевого продукту [ 6 ].
Основні виробничі фонди (основнийкапітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони берутьучасть у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьомунатурально-речову форму. Споживна вартість знарядь праці закріплюється натривалий час у сфері виробництва, а вартість є впостійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, аінша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва дозавершення строку їхнього використання.
Ефективність використання основнихвиробничих фондів і їхній вплив на кінцеві результати виробництва значною міроюзалежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовахконкретного підприємства, а також від їхнього фізичного стану. Кількіснохарактер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою рядупоказників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, щовизначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондівдо їхньої середньорічної вартості або період обороту як зворотнє співвідношенняцих величин.
Швидкість обороту основних виробничихфондів з розвитком науково-технічного прогресу і запровадженням йогорезультатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, щоможливості для прояву цієї тенденції в сільському господарстві (порівняно зіншими галузями народного господарства) звужені, все ж чимало аграрнихпідприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивнопозначається на результатах їхнього господарювання. Адже маса продукту,виробленого за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одногообороту, помноженому на число таких оборотів.
Основні виробничі фонди(основний капітал) — це сукупність засобів праці, які органічно входять вматеріально-технічну базу сільського господарства, і безпосередньо приймаютьучасть у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди участі у виробничомупроцесі не приймають, але без них не може обійтися підприємство.
Економічне значення основних фондівполягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праців сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації іавтоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконаннясільськогосподарських робіт і цим самим визначально впливають на продуктивністьпраці.
В умовах переходу до ринкових відносинособливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективностівикористання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати,якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у томучислі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати,визначивши такі економічні показники:
Фондовіддача — відношення вартостівиробленої продукції до первісної середньорічноївартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. Вумовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, атакож вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати затоварною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації.
По аграрних підприємствах фондовіддачаосновних виробничих фондів істотно коливається, що пов’язано з різним рівнемгосподарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношеннямйого складових елементів, ступенем придатності та ін.
Істотного підвищення фондовіддачі можнадосягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшеннявартості більш активних засобів в розрахунку на одиницю вартості менш активних(пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективністьвикористання знарядь праці. Дуже важливо встановити раціональне співвідношення міжсиловими і робочими машинами. При нестачі сівалок, плугів, культиваторів,борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовуватитракторний парк, так само як неможливо ефективно використовувати і названутехніку, коли підприємство недостатньо забезпечене силовими машинами.
З економічної точки зору показник нормиприбутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошоваодиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як іпоказника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективностівиробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибуткувикористовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими(недисконтованими) показниками.
Розвиток сільського господарства значноюмірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої і єосновні фонди їх якісний склад і раціональне співвідношення.
Таблиця 2.14 Показники ефективностівикористання основних фондів СГ ТОВ “Хлібопродукт”№пп Показники 2005 р. 2006 р. 2007р. 2007 р. у % до 2005 р. 2006 р. 1 Вартість валової продукції в порівнянних цінах 2005 р., тис. грн.: 2889,2 1894,8 1979 -910,2 84,2 2 Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн 767,8 1354,5 2456 1688,2 1101,5 3 Середньорічна вартість основних і оборотних засобів, тис. грн 1974 2536,6 4921,8 2947,8 2385,2 4 Власний капітал, тис.грн 1175,8 2882,4 5094,3 3918,5 2211,9 5 Залучений капітал, тис.грн 420,7 594,2 1272,6 851,9 678,4 6 Чистий прибуток, тис.грн 30,3 1108,8 2211,9 2181,6 1103,1 7 Фондовіддача, грн. 376,3 139,9 80,6 -295,7 -57,6 8 Фондомісткість, грн. 26,6 71,5 124,1 97,5 52,6 9 Капіталовіддача, грн. 180,9 57,4 31,1 -149,8 -26,3 10 Капіталомісткість, грн. 55,3 174,3 321,7 266,4 147,4 11 Норма прибутку, % 1,5 43,7 44,9 43,4 1,2
В досліджуваному СГ ТОВ “Хлібопродукт” зкожним роком збільшується середньорічна вартість основних виробничих засобів, асаме в 2007 р. в порівнянні з 2005 і 2006 роками на 1688,2 та 1105,5 тис. грн.і як результат фондовіддача за аналізований період знизилася на 295,7 і 57,6тис. грн. Показник фондомісткості зріс на 97,5 і 52,6 грн.у 2007 році впорівнянні з 2005 і 2006 роками відповідно.
Показники економічноїефективності використання основних виробничих фондів характеризуються рівнем їхвпливу на збільшення обсягів виробництва валової продукції, підвищенняпродуктивності праці і прибутковості підприємства. Поліпшення використанняосновних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшуєтьсявиробництво продукції, зростає маса чистого прибутку, або коли темпи фондооснащеностівиробництва. зростання цих видів ефекту випереджають подальше підвищення
Оборотні фонди(оборотній капітал) — це також засоби виробництва, які приймають участь увиробничому процесі один раз, повністю змінюють форму і переносять своювартість на виготовлену продукцію.
Оборотні фонди представлені предметами праці. Вониберуть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу,втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартістьна заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їхнього обороту докорінновідрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньопозначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.
Таблиця 2.15 Структура оборотногокапіталу підприємства в 2007 роціСтруктурні елементи Структура оборотного капіталу Структура оборотних фондів Структура фондів обігу /> тис. грн % тис. грн % тис. грн % /> /> Виробничі запаси 772,3 27,4 772,3 61,0 Х Х /> Незавершене виробництво 492,9 17,5 492,9 39,0 Х Х /> І Усього оборотних фондів 1265,2 44,9 1265,2 100 Х Х /> Готова продукція 422,1 15,0 Х Х 422,1 27.2 /> Товари 0,9 0,1 Х Х 0,9 0,1 /> Дебіторська заборгованість за розрахунками 158,4 5,6 Х Х 158,4 10,2 /> Грошові кошти і їх еквіваленти: – – Х Х – – /> в нац. валюті 675,4 24,0 Х Х 675,4 43,6 /> в інозем. валюті – – Х Х – – /> Інші обортні активи 293,3 10,4 Х Х 293,3 18,9 /> Усього фондів обігу 1550,1 55,1 Х Х 1550,1 100 /> Оборотний капітал 2815,3 100 Х Х Х Х />
Розглянувши таблицю 2.15 можна відмітити що вструктурі оборотного капіталу в СГ ТОВ “Хлібопродукт” у 2007 році найбільшу питому вагу маютьгрошові кошти і їх еквіваленти в національній валюті – 24,0% або 675,4 тис.грн. В структурі оборотних фондів найбільшу питому вагу мають виробничі запаси– 772,3 тис. грн. або 61,0%, а в структурі фондів обігу найвагомішу часткумають грошові кошти і їх еквіваленти в національній валюті – 24,0%.
2.3 Економіка виробництва соняшникув господарстві
Україна є однією зпровідних держав по виробництву технічних культур, вагоме місце серед якихзаймає і соняшник. Але зараз спостерігається зменшення виробництвасільськогосподарської продукції. Однією з основних причин є зниженняурожайності. Негативний вплив на це здійснює те, що в Україні приміняєтьсяпереважно екстенсивний метод ведення землеробства, незадовільне використаннязрошуваних земель, недостатнє впровадження досягнень науки і передовогодосвіду. Слабка забезпеченість сільського господарства технікою і добривами таіншим.
Соняшник – основна олійна культура, якувирощують в Україні традиційно. Протягом перехідного періоду до ринковихвідносин виробництво соняшнику не скоротилося. Це зумовлено тим, що насіннясоняшнику залишається високоліквідним товаром і одним з основних фінансовихджерел забезпечення розвитку сільського господарства. Виробництво йогопідтримується за рахунок розширення площ посіву, оскільки урожайність восновному залежить від природно – кліматичних умов.
Виробництво насіння соняшнику маєважливе значення для розвитку всіх галузей підприємства, є основоюрентабельності сільськогосподарського виробництва як одного з найважливішихпоказників економіки, який безпосередньо впливає на матеріальний добробутгосподарства в цілому і його працівників зокрема. Про це можна зробити висновокзогяду на той факт, що значну частину грошових надходжень господарство отримуєсаме від реалізації насіння соняшнику.
Економічна ефективністьсільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількостіпродукції з 1 га земельної площі при найменших затратах праці і коштів навиробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає нетільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваютьсятакож якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потребиспоживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагаєдодаткових затрат живої і уречевленої праці [56].
Сільське господарство має великийекономічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Томуполіпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв’язання якогосприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.
Урожай і урожайність –найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарськоговиробництва в цілому. Рівень урожайності відображує вплив економічних іприродних умов, а також якість організаційно-господарської діяльностісільськогосподарських підприємств та господарств.
Під урожаєм розуміютьзагальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремихсільськогосподарських культур або їх груп. Урожай і валовий збір — поняттятотожні, однозначні. Урожайність — це середній обсяг продукції з одиниціпосівної площі. Урожайність культур, вирощуваних у відкритому грунті,визначають з розрахунку на 1 га, а у закритому грунті – на 1 м2.
Урожай є результатомскладного процесу вирощування сільськогосподарських культур, в якомупереплітаються економічний, біологічний і природний процеси відтворення. Дляйого характеристики використовують систему показників: видовий урожай, урожайна пні перед початком своєчасного збирання (біологічний) і фактичний урожай.
Таблиця 2.16. Урожайність соняшнику в СГТОВ «Хлібопродукт»2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007 р. у % до 2003 р. 10,2 11,3 12,6 17,0 19,8 194
Проаналізувавши таблицюурожайності соняшника за даний період можна зробити висновки про те, щоурожайність досить істотно зросла. Найнижча урожайність спостерігалась у 2003році і становила 10,2 ц/га. В 2004 році урожайність підвищилась до 11,3 ц/га іпоступово зростала. Найбільший результат спостерігається у 2007 році,урожайність становила 19,8 ц/га. Таку високу урожайність можна пояснитисприятливими природними та економічними умовами. Якщо ж порівняти 2007 рік та2003 рік, то побачимо, що урожайність соняшника істотно зросла на 94%.
Дані таблиці свідчать, що урожайністьсоняшнику в динаміці за десять років має різну величину, тому для того, щобвиявити тенденцію до зростання або зниження, ми наведемо вирівнюваннядинамічного ряду урожайності за рівнянням прямої з графічним зображенням на рис. 3.
/>
Рис. 1. Вирівнювання динамічного рядуурожайності соняшнику
Відповідно до стану івиробничого використання земельний фонд поділяють на окремі види земельнихугідь. Земельні угіддя — це ділянки землі, які різняться природнимивластивостями і способом господарського використання, їх поділяють насільськогосподарські і несільськогосподарські. До сільськогосподарськихналежать угіддя, які придатні і використовуються для виробництва продутщіїрослинництва й тваринництва. Це рілля, перелоги, сіножаті, пасовища ібагаторічні насадження.
Рілля включає усірозорані землі, які використовуються або підготовлені під посівисільськогосподарських культур. Міжряддя садів та інших багаторічних насаджень,які тимчасово використовуються під посіви, до ріллі не належать, їх обліковуютьяк багаторічні насадження. Площу ріллі визначають підсумуванням площі посівусільськогосподарських культур і площі чистого пару. Обчислена таким способомплоща ріллі може не збігатися з її розмірами, визначеними за картографічнимиматеріалами землеустрою господарства. Це зумовлене тим, що частина ріллівикористовується під тимчасові зрошувальні борозни, дороги тощо.
Посівною називаютьплощу ріллі або інших розораних угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарськихкультур. Розміри посівних площ визначають по окремих культурах, а по кожнійкультурі за господарським призначенням. Наприклад, посівну площу кукурудзиобчислюють окремо на зерно і силос та зелений корм. Посівні площі однорічних ібагаторічних трав поділяють на посіви, призначені на насіння, сіно, зеленийкорм і випас.
Таблиця 2.17 Динаміка валового зборусоняшнику2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007 р. у % до 2003 р. 5253 6136 7819 7613 11074 211
Як бачимо з таблиці, валовий збірсоняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт» за період з 2003 по 2007 рік збільшився у дварази, і становив 11074 ц у 2007 році, тоді як у 2003 році він був лише на рівні5253 ц.
Таблиця 2.18 Динаміка виробництвасоняшнику в господарстві2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007 р. у % до 2003 р. 6092 6409 6909 7004 10332 169,6
Дослідивши динаміку виробництвасоняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт» необхідно зазначити, що підприємство маєгарні перспективи виробництва соняшнику, тому за короткий проміжок часу вонозросло з 6092 ц у 2003 році до 10332 ц у 2007 році.
Для того щоб наочно ознайомитися зрозмірами посівної площі соняшнику в СГ ТОВ «Хлібопродукт» представимо її нарис.2.
/>
Рис. 2. Динаміка розміру посівних площсоняшнику
Посівна площа соняшнику в господарствізагалом за період з 2003 по 2007 рік збільшилась з 515 га до 558 га. Найбільшою площа посіву була у 2005 році і становила 621 га, а найнижче значення вона мала у 2006 році – 447 га.
Рентабельність — поняття, що характеризуєекономічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошовоївиручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витратина її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеноговідтворення.
Рентабельність аграрних підприємствбезпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видіввиробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, аякі низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щододальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковостівиробництва, визначають показники рентабельності
Таблиця 2.19 Рівень рентабельностівиробництва соняшникуПоказники 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007 р. у % до 2005 р. 2006 р. Виручка, тис. грн. 600,8 953 2921,2 486,2 306,5 Собівартість, тис.грн. 597,9 602,4 1180,7 197,5 196,0 Прибуток (збиток), тис.грн. 2,9 350,6 1740,6 600,2 496,4
Рівень
рентабельності, % 0,5 58,2 147,4 294,8 253,3
За даними таблиці 2.19 можна простежитинаявну в господарстві тенденцію до підвищення рівня рентабельності виробництва соняшникупротягом 2005 — 2007 років.
Таблиця 2.20 Склад і структурасобівартості соняшнику за статтями витрат, тис.грн.Статті витрат 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2007 у % до 2005 р. 2006 р. Насіння та посадковий матеріал 73,6 86,6 137,5 186,8 158,8 Мінеральні добрива 48,3 54,5 69,2 143,3 126,9 Нафтопродукти 64,1 71,9 111,9 174,6 155,6 Послуги і роботи сторонніх організацій 54,3 59,8 – – – Інші матеріальні витрати 45,0 43,0 42,1 93,6 97,9 Усього прямих матеріальних витрат 285,3 315,8 360,7 126,4 114,2 Прямі витрати на оплату праці 27,4 28,8 28,9 105,5 100,3 Амортизація необоротних активів 64,9 78,6 114,3 176,1 145,4 Відрахування на соціальні заходи 6,3 5,8 4,7 74,6 81,0 Інші прямі та загальновиробничі витрати 54,1 78,7 219,2 405,2 278,5 Усьго витрат 438 507,7 727,8 166,2 143,4 Витрати на 1ц продукції 0,06 0,072 0,07 116,7 97,2
З вищенаведеної таблиці видно, щособівартість виробництва соняшнику постійно зростає і в 2007 році вона,відповідно, найвища. За цей час відбулися істотні подорожчання усіх речовихелементів виробництва за рахунок підвищення оптових цін на промисловупродукцію, тарифів на роботи та послуги. Одночасно з цим відбулося збільшенняоплати праці, враховуючи, що виробництво соняшнику є трудомістким процесом, цеособливо позначилося на його собівартості. Починаючи з 1992 р. формуваннясобівартості продукції здійснюється в умовах постійно зростаючої інфляції.Сільське господарство внаслідок низького платоспроможного попиту не можепідвищувати ціни на свою продукцію.
Соціально — економічні процеси і явищаформулюються під впливом не одного, а багатьох факторів. Тому для їх аналізувикористовують кореляційний метод. Суть йог полягає у визначенні та кількіснійоцінці взаємозалежностей між факторними оцінками, які характеризують процес чиявище. За формою зв’язку розрізняють прямолінійний та криволійні кореляційнізалежності. Рівнянні за допомогою яких визначають статистичний зв’язок, називаютьрівнянням регресії (кореляційними рівняннями). Кореляцію, за допомогою якоївивчають вплив на результативну ознаку двох чи більше факторів −множиною. Багатофакторні регресійні моделі дають можливість оцінювати вплив надосліджувану результативну ознаку кожного окремого з включених в рівнянняфакторів при фіксованому значені (на середньому рівні) інших факторів. Прицьому важливою умовою множинної кореляції є відсутність функціонального зв’язкуміж факторами. Параметри рівняння вираховують способом найменших квадратів. Дляцієї мети використовують персональний комп’ютер з відповідним програмнимзабезпеченням або ЕОМ, якими обладнано відповідний обчислювальний центр(додаток 3)[15].
Таблиця 2.21. Вихідні дані для кореляційного аналізузалежності урожайності соняшника від затрат праці на 1 га і навантаження ріллі на 1 робітникаРоки Урожайність, ц/га Затрати праці на 1 га, люд.- год. Навантаження ріллі на 1 робітника, га 1997 8,6 30,8 70,1 1998 9 64,3 63,6 1999 10,6 55,9 69,7 2000 9,8 74,1 52,8 2001 10,9 50,3 67,4 2002 11,6 67,2 65,4 2003 10,2 80,5 70,9 2004 11,3 107,8 70,9 2005 12,6 136 70,9 2006 17 29,9 71,8 2007 19,8 54,8 69,8
Таблиця 2.22Порівняльна характеристика виробництва соняшнику в господарствах Ізюмськогорайону Харківської областіГосподарство 2005 р. 2006 р. 2007 р. Площа посіву, га ТОВ «Діамант» 97 120 150 СТОВ «Старт» 350 350 492 ТОВ «Сатурн — 1» 232 250 127 ПСП «Дружба» 961 912 492 СГ ТОВ «Хлібопродукт» 621 447 127 Урожайність, ц/га ТОВ «Діамант» 4,5 10,6 17,3 СТОВ «Старт» 23,2 23,7 25,2 ТОВ «Сатурн» 9,7 13,6 25,9 ПСП «Дружба» 5,7 7,9 21,8 СГ ТОВ «Хлібопродукт» 12,6 17,0 19,8 Валовий збір, ц ТОВ «Діамант» 436 1274 2589 СТОВ «Старт» 8120 9550 12396 ТОВ «Сатурн» 225 341 329 ПСП «Дружба» 5486 7181 7024 СГ ТОВ «Хлібопродукт» 7819 7613 11074
собівартістьвиробництво соняшник урожайність
Проаналізувавши данутаблицю можна сказати що найбільшою в 2007 році є площа посіву соняшнику в СГТОВ «Хлібопродукт», вона становить 558 га. Проте така ситуація спостерігалась не завжди. В 2005 і 2006 роках найбільшу площу посіву соняшнику мало ПСП«Дружба».
Що стосуєтьсяурожайності, то в 2005 і 2006 роках СТОВ «Старт» займало провідні позиції поурожайності соняшнику. Це пояснюється раціональним застосуванням добрив іобґрунтованим чергуванням культур у сівозміні. В 2007 році найвища урожайністьбула зареєстрована в ТОВ «Сатурн».
Найбільший валовий збірна протязі досліджуваного періоду спостерігається в СТОВ «Старт», на наступномумісці по валовому збору соняшника знаходиться досліджуване нами СГ ТОВ«Хлібопродукт». Необхідно зазначити, що після вивчення урожайності і площіпосіву соняшнику ми можемо прослідкувати за рахунок яких чинників збільшуєтьсяваловий збір в наведених господарствах Ізюмського району. Ведучи мову про СТОВ«Старт» незаперечним є той факт, що тут збільшення валового збору відбуваєтьсяінтенсивним шляхом, тобто за рахунок підвищення урожайності. В СГ ТОВ«Хлібопродукт» зміни валового збору соняшнику відбуваються за рахунокзбільшення площі посіву, що не є позитивним явищем.
Розділ 3. Напрямипідвищення економічної ефективності виробництва соняшника
3.1 Шляхи підвищенняврожайності соняшника
Зниження врожайностісоняшнику за останні роки стало наслідком падіння загальної культуриземлеробства, недостатнього внесення мінеральних добрив, гербіцидів,десикантів, пестицидів, несвоєчасного проведення технологічних операцій привикористанні недосконалої техніки, необґрунтованого зростання посівних площсоняшнику та перенасичення сівозмін цією культурою.
До основних негативних чинниківурожайності соняшника в Україні можна віднести: погану агротехніку, кліматичніумови останніх років, недолік коштів і виходячи з цього недолік техніки,добрив, насіннєвого матеріалу. Звісно ці чинники пов’язані один з одним.
Дуже часті посадки соняшника,попередники які не відповідають агротехнічним нормам, зменшують врожайністькультури, також впливають на збільшення шкідників та захворювань культури. Насоняшнику можна знайти чотири види квіткових паразитів, шістдесят видів грибівта два види вірусів. Але найбільшу шкоду спричиняють біла та сіра гнилі,заразиха, фомоз та фомопсис. Зараження соняшника цими шкідниками сильно зменшуєврожайність культури (в залежності від ступеня ураження можливе зменшенняурожайності на 50% і більше).
Для підвищенняврожайності соняшнику в країні доцільно розміщувати посіви в сприятливих зонахйого вирощування (центральні області Лісостепу та північного Степу, північнірайони південного Степу, південний регіон Криму).
В областях Степу слідвисівати високоврожайні гібриди соняшнику: Красень, Лан-26, Опера (С-278); уСтепу і Лісостепу – Днєпр, Казіо, Красотка, Одеський – 504, Оптізол, Санітар,Харківський – 58, Аламо, Ісостар.; в Лісостепу – Єврофлор, Марко, Супер,Альзан, Люсіл, Кармона, а також високопродуктивні гібриди, районовані на 2007рік, що без додаткових капіталовкладень підвищить урожайність культури на 3 — 5ц/га.
Високоврожайніукраїнські гібриди Харківський 49, Харківський 58. Світоч, Погляд, Українськийскоростиглий характеризуються високим вмістом олії в насінні, різним періодомвегетації (від 96 до 120 днів), дозрівання, що дає змогу висівати їх в усіхрегіонах України [60].
Головним завданнямосновного обробітку ґрунту під соняшник є максимальне знищення багаторічних іоднорічних бур`янів, нагромадження та збереження якомога більшої кількості вологиосінньо-зимових і ранньовесняних опадів у кореневмісному шарі, мобілізаціяпоживних речовин, активізація біологічних процесів ґрунту, надання орному шаруоптимальної структури, запобігання вітровій і водній ерозії [24].
Потрібно розміщувати соняшникпо кращим попередниках: озимих зернових, ярих колосових, кукурудзі на зерно, — що без додаткових коштів значно підвищить його урожайність.
Порівняльна оцінкасоняшнику як попередника свідчить, що він не задовільний для багаторічних трав,озимої пшениці, озимого ячменю, гречки, проса, цукрових буряків (оцінка – 10 –55 балів за 100-бальною шкалою); допустимий – для ярого ячменю, вівса,кукурудзи на зерно (оцінка 63-79 балів).
В очікуванихагрометеорологічних умовах весни передпосівний обробіток ґрунту слід провести встислі строки і спрямувати на збереження ґрунтової вологи, боротьбу збур`янами.
На більшості типівґрунтів повинна впроваджуватись мінімалізація обробітку ґрунту з використаннямширокозахватних знарядь (БЗСТ-1,0 + ШБ-2,5) і комбінованих агрегатів (РВК-3,6,РВК-7,2 тощо).
На полях, оброблених зосені плоскорізами-глибокорозпушувачами, провести обробіток боронами БІГ-ЗА ікультиваторами КПС-4.
Коли грунт добреокультурений, незасмічений і за правильного застосування поліпшеного зябу довесни не запливає, залишається розпушеним, а поверхня зрівняною, відпадаєпотреба в двох весняних передпосівних культиваціях.
За недостатньоївологозабезпеченості орного шару ґрунту треба зменшити кількість розпушень, щосприятиме меншому висиханню посівного шару ґрунту. Доцільно поєднатипередпосівну культивацію і сівбу.
На важко суглинкових,безструктурних і солонцюватих ґрунтах, схильних до ущільнення і утвореннятовстої кірки, на полях, дуже засмічених коренепаростковими бур’янами іпадалицею озимих, а також післяжнивними рештками, слід застосовувати двікультивації. В агрегаті з культиваторами застосовувати борони і шлейфи.
У прогнозованих умовахвесни на дуже забур’янених полях доцільно застосовувати високоефективнігербіциди, які дають можливість: зменшити кількість післяпосівних розпушуваньґрунту; очистити поле від бур’янів протягом періоду вегетації; підвищитиврожайність соняшнику на 3-6 ц/га.
Передпосівнукультивацію провести перед сівбою з одночасним внесенням і загортанням наглибину 6 – 8 см ґрунтових гербіцидів проти однорічних злакових та дводольнихбур’янів: Харне – 2 кг/га, Трофі – 1,8 – 2, Дуал Голд – 1,0 – 1,6, Трефлан – 3– 6, Гезагард – 2 – 4, Гвардіан – 2,4 – 3,5 кг/га. Страхові гербіциди: ФюзіландСупер – 2 кг/га, Селект 120 – 0,4 – 0,8, Пантера – 1,5 кг/га – знищують злаковібур’яни в період вегетації соняшнику[36].
Для поліпшення умовживлення рослин, сприяння продуктивнішому використанню ґрунтової вологи перед посівомвнести локально мінеральні добрива в дозі N40P60K30-40залежно від наявності в ґрунті основних елементів живлення, що підвищитьурожайність до 3,5 ц/га та вміст олії в насінні.
Висівання провестидобре відкаліброваним за розмірами і питомою вагою насінням із схожістю,близькою до 100 %, вологістю 7-8 %, масою 1000 зернин 65-90 г.
За 1 – 1,5 місяця довисіву проти білої, сірої та інших гнилей насіння соняшнику обов’язково маєбути протруєне препаратами: Апрон – 3 кг/т, Дезорал – 1,5, Роялфло – 3, Космос500 – 2 кг/т з додаванням мікроелементів (цинк, молібден, марганець) тафізіологічно активних речовин, що підвищить урожай на 2-4 ц/га та вміст олії до3 % [58].
На відносно чистих відбур’янів полях кращі строки сівби соняшнику настають при прогріванні ґрунту наглибині загортання насіння до 8…10°С і закінчується при температурі 12…14°С. Надуже засмічених полях починати сіяти слід трошки пізніше, при прогріванніґрунту до 10…12°С, коли передпосівною культивацією знищується основна масабур’янів, що проросли.
Тривалість оптимальногостроку посіву на окремому полі не повинна перевищувати 1 – 2 дні, вгосподарстві – 5 – 6 днів. При висіванні треба внести в рядки 50 – 70 кг суперфосфату або нітрофоски.
Рекомендована глибиназагортання насіння соняшнику – 6 – 8 см, а при висиханні верхнього шару ґрунту– 8 – 9 см. Обов’язковим прийомом після висівання є прикотковуваннякільчасто-зубчастими котками.
У господарствах, депосіви соняшнику займають великі площі, з метою зменшення напруги під часзбирання і щоб попередити масові ураження хворобами, слід висівати 2 – 3гібриди різних груп стиглості. У південних районах питома вага середньостиглихсортів і гібридів повинна становити 50 – 60 %, ранньостиглих – 40 – 50, упівнічних районах країни – скоростиглих – 30 – 40, ранньостиглих – 60 – 70 %.При використанні середньостиглих або середньопізніх гібридів і їх сортів слідвисівати в першу чергу та придбати в резерв десиканти для прискореннядозрівання соняшнику[22].
При висіванні навітьпершокласним насінням польова схожість знижується. Враховуючи це та зрідженістьрослин після сходовим боронуванням (10 %), норму висіву слід підвищувати на 20і більше відсотків.
Додержання всіх вище переліченихфакторів дасть змогу даному підприємству суттєво підвищити урожайністьсоняшнику. В даній дипломній роботі ми безпосередньо зупинимось на підвищенніврожайності даної культури за рахунок впровадження високоврожайних гібридів.Так як досліджуване господарство на протязі останніх років закуповує насіннясоняшнику в СФГ „Слобода” Борівського району Харківської області, то наприкладі даного господарства і розглянемо ті високопродуктивні гібриди зарахунок яких ми збираємось підвищити врожайність соняшнику. Поряд з тимисортами які вже були в даному господарстві, агрономічною службою господарства буловідібрано основні гібриди, які являються більш продуктивними, а саме Світоч,Погляд, Гена, Титанік та Драган. Більш детальніше дані гібриди розглянемо втаблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Врожайність гібридівсоняшнику на демонстраційному полі СФГ „Слобода” Борівського району ХарківськоїобластіНазва гібрида Урожайність, ц/га Середня урожайність, ц/га % реалізації генетичного потенціалу ціна1 т, тис. грн. 2006р. 2007р. Титанік 45,6 32 38,8 78 32,0 Драган 41,2 33,4 37,3 68 31,5 Гена 35,6 28,7 32,2 64 30,0
З даних таблиці видно, що найбільшпродуктивним гібридом являється Титанік, середня врожайність якого становила38,8 ц/га, при 78% реалізації генетичного потенціалу, ціна якого становила 32тис. грн. за 1 тону. Але враховуючи те що, площі під даною культурою значновеликі, не ефективним є використання одного гібриду на цих площах. Тому агрономічноюслужбою було запропоновано висіяти ще декілька високопродуктивних гібридівсоняшнику, а саме Драган та Титанік. Середня врожайність яких становила 37,3 та32,2 ц/га при 68 і 64 % реалізації генетичного потенціалу та ціні реалізації31,5 та 30,0 тис. грн. за тону відповідно.
Будь-яке теоретичне рішення потребуєекономічного підґрунтя, для цього було проведено аналіз економічноїефективності впровадження нових гібридів соняшника, дані про який наведені втаблиці 3.2.
Проаналізувавши дані таблиці видно, щопри тих же самих умовах вирощування, дані гібриди дали суттєвий прирістврожайності, а саме 23,1; 21,6; 16,5 ц/га відповідно Титанік, Драган та Гена.Отже з тієї ж площі підприємство отримає більший валовий збір, як і показано вданій таблиці. Приріст валового збору в натуральних показниках по Титанікустановив 16170 та в вартісних 1141,44 тис. грн., що є досить суттєво. Аленайголовнішим є те, що поряд зі збільшенням валового збору значно зменшуєтьсясобівартість продукції, що дасть змогу підприємству при незмінній ціні на данукультуру досить вагомо підвищити її прибутковість. Додатковий прибуток відвпровадження нових сортів становив 1525,27; 1422,68; 1072,55 грн/га відповіднопо Титаніку, Драгану та Гені. Звідси і досить високий рівень рентабельності. Так,наприклад, по Титаніку він становив 189,7 %, що в порівнянні зі Світочем на177,9 % більше, рівень рентабельності додаткових вкладів по цьому ж гібридустановив 1906,6 %.
Отже проаналізувавши вище наведені дані,можна впевнено сказати що впровадження даних гібридів соняшнику є доцільним дляданого підприємства, що значно підвищить урожайність даної культури і дастьзмогу завдяки збільшенню кількості виробленої продукції зменшити їїсобівартість, що призведе до отримання більшого прибутку, а отже і рівнярентабельності.
Велика кількість пропозицій гібридів ісортів не дає змогу оцінити і вивести найефективніші сорти та гібриди. І,звісно, вибір сорту або гібриду залежить від кліматичної зони, засміченостіполів шкідниками та бур’янами, внесення добрив та фінансових можливостейгосподарства, але слід віддавати увагу сортам та гібридам стійким до вовчка танесправжньої борошнистої роси, витривалими до білої та сірої гнилі, а такожзаразихи. Це дозволить не тільки збільшити урожайність, а і перестрахуватисьвід подальших захворювань.
Таблиця 3.2 Економічна ефективністьвпровадження нових гібридів соняшникаПоказники Гібриди соняшника Світоч Титанік Драган Гена Урожайність, ц/га 15,7 38,8 37,3 32,2 Ціна 1 т насіння, тис. грн. 16 32 31,5 30 Виробничі витрати, грн/га 772,28 852,28 849,78 842,28 в т.ч. на насіння 80 160 157,5 150 Виробничі витрати всього, тис. грн. 540,6 596,6 594,8 589,6 Ціна релізації, грн/ц 70,59 70,59 70,59 70,59 Приріст урожайності ц/га – 23,1 21,6 16,5 грн/га – 1630,629 1524,744 1164,735 Зібрана площа, га 700 700 700 700 Приріст валового збору ц – 16170 15120 11550 тис. грн, всього – 1141,44 1067,32 815,31 Виробнича собівартість 1 ц, грн. 49,19 21,97 22,78 26,16 Повна собівартість 1 ц, грн. 64,78 28,93 30,00 34,45 Прибуток грн/ц 5,81 41,66 40,59 36,14 грн/га 91,22 1616,49 1513,90 1163,77 Додатковий прибуток від впровадження нового сорту грн/ц – 35,85 34,78 30,33 грн/га – 1525,27 1422,68 1072,55 Обсяг реалізації, ц 11124 27160 26110 22540 Рівень товарності, % 101,2 100 100 100 Виручка від реалізації, тис. грн. 785,2 1917,2 1843,1 1591,1 Окупність витрат 1,453 3,214 3,098 2,699 Окупність додаткових витрат 14,150 13,650 11,512 Рівень рентабельності, % 11,8 189,7 178,2 138,2 Рівень рентабельності додаткових вкладень, % – 1906,6 1835,7 1532,2
Наприклад, відомо що при інтенсивномувпровадженні нестійких к заразисі гібридів, заразиху можна знайти на тих полях,де її не було вже десятки років. Усі сорти та гібриди соняшнику, які занесенідо Реєстру сортів рослин України за останні 5 років або передані до Державногосортовипробовування мають потенційну урожайність більше ніж 20 ц/га. Деякі зних більш ніж 40 ц/га (Зорепад – 4,06 т/га, Форвард – 4,36 т/га, Ясон – 4,05т/га, та інші). За час останніх сортовипробовування гібридів, яку проводиінститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва в Харківській, Донецькій,Дніпропетровській, Сумській та інших областях України була отримана врожайністьсоняшнику 24,9 – 37,6 ц/га при використанні стандартного догляду за посівами, істандартній сівозміні.
3.2 Зниження собівартостівиробництва соняшника
Собівартість як економічна категоріяявляє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлятьвартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. Вконкретно економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витратпідприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).
Собівартість є одним з найважливішихпоказників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, ущо саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції інаскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовахгосподарювання.
Показник собівартості дає можливістьглибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищенняефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більшеодержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, інавпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможністьпродукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.
Важливо зазначити й те, що прибутковістьпідприємства є в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростаєокупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискореннятемпів розширеного відтворення і підвищення матеріальної зацікавленостіпрацівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробкирекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва поприродних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспективрозвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.
За економічним змістом і видами витрат,що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну(комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, щопов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням дофранко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повнусобівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства нареалізацію продукції.
Залежно від поставленої мети і строківвизначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну і очікуванусобівартість.
Планова собівартість визначається допочатку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режимуекономії і організації дійового контролю за витрачанням коштів, загосподарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягомпланового періоду.
Фактична собівартість визначається зарезультатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основіфактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначитиприбуток підприємства і економічну ефективність виробництва кожного видупродукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковостіокремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.
Очікувана собівартість визначаєтьсяпротягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних,одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.
У процесі господарської діяльності аграрніпідприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартістьпродукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування вбухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття уфінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначенняскладу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питаннязнайшли своє відображення і врегулювання.
Витрати, які несуть підприємства впроцесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними.За характером виникнення і функціональним призначенням всі витрати можнаподілити на такі групи:
· операційнівитрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;
· фінансовівитрати;
· витрати,що виникають в процесі звичайної діяльності, і які не є операційними тафінансовими витратами;
надзвичайні витрати. Склад операційнихвитрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартостіпродукції .
До складу прямих матеріальних витрат включаютьвартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені доконкретного об’єкта витрат (продукція, роботи, послуги або вид діяльностіпідприємства). У промисловості це сировина і основні матеріали, що утворюють основувироблюванної продукції, купівельні напівфабрикати, допоміжні матеріали тощо. Всільськогосподарському виробництві – це вартість насіння, кормів, добрив,отрутохімікати, пального тощо.
До складу прямих витрат на оплату праці включаютьзаробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим навиробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямовіднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат відносять всіінші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.Найбільш важливим серед них в сільськогосподарському виробництві є оренднаплата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахуванняна соціальні заходи.
В промисловості до цих витрат, крім останніхдвох видів витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточнозабракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуваннямостаточно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо.
До складу загальновиробничих витратвідносять досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом(оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями,відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату,витрати на службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо); амортизаціяосновних засобів загальновиробничого призначення, орендна плата за основнізасоби та інші необоротні активи зазначеного призначення; витрати на удосконаленнятехнології і організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачаннята інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати.
Загальновиробничі витрати між окремими об’єктамивитрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів:кормів, насіння, сировини).
Адміністративні це такі загальногосподарськівитрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.Вони займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що невключаються до виробничої собівартості продукції.
До складу адміністративних витратвідносять витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарськогоперсоналу.
В умовах ринкової економіки ці витрати набуваютьособливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне не виробититовар, а його продати [6].
Отже, собівартість в ринкових відносинахє однією з головних статей для підприємства за допомогою якої, воно можереально підвищити прибутковість як конкретної культури так і господарства вцілому. Та і взагалі максимум прибутку при мінімуму витрат є головною ціллюбільшості підприємств.
Собівартість будь-якої культури залежитьвід урожайності та витрат на 1 га. Як залежить собівартість від цих двохфакторів при вирощуванні такого гібриду як Світоч розглянемо на основіфакторного аналізу наведеного в таблиці 3.3.
З даних таблиці видно, що витрати на 1 га становили 645,54 та 772,28 грн. при врожайності 15,9 та 15.7 ц/га відповідно в 2006 та 2007роках.
Провівши факторний аналіз можна зробитивисновок що загальне відхилення собівартості становило 94,6 тис. грн. з яких93,9 % припадає витрат на 1 га, а саме 88,9 тис. грн. та за рахунок урожайності5,7 тис. грн. Отже для зменшення собівартості необхідно зменшити витрати на 1 га та підвищувати урожайність даної культури.
Для того щоб більш детальніше прослідитизалежність собівартості насіння соняшнику від урожайності зробимо факторнийаналіз.
Провівши даний аналіз можна зробитивисновки що при вирощуванні Титаніка порівняно з Світочем, витрати на 1 га збільшились, але за рахунок значного збільшення урожайності собівартість в цілому значнозменшилась, а саме на 739,4 тис. грн. Отже як ми бачимо вирощування більш продуктивнихсортів дасть змогу даному підприємству, зменшити собівартість даної культури тав свою чергу отримати істотні прибутки при вирощуванні соняшнику.
Як відомо, собівартість складається зпевного переліку статей витрат, впливаючи безпосередньо на зменшення однієї зних ми прийдемо до зменшення собівартості в цілому.
Для того щоб дізнатися яка саме з цихстатей є найвагомішою, а також як зміниться виробнича собівартість якщовирощувати більш продуктивний гібрид соняшнику. Для цього проаналізуємо данінаведені в таблиці 3.5, з яких видно що найбільшу питому вагу в структурісобівартості (при вирощуванні Світоча) займають матеріальні витрати, а саме83,6 % у порівнянні при вирощування Титаніка цей же показник становив 85,1 %.
3.3 Удосконалення шляхів реалізаціїсоняшнику
У сучасних умовах господарюванняважливою проблемою є не тільки ефективне виробництво сільськогосподарськоїпродукції, реалізація цієї продукції також важливе питання. Реалізація єзавершальною стадією кругообігу оборотних засобів підприємства, на якійпідприємству в грошовій формі компенсуються витрати на виробництво і збутпродукції, що були здійснені раніше, а при успішних операціях підприємствоотримує прибуток. Сформувати чіткі відносини з покупцями та замовниками,встановити оптимальні ціни, строки та умови реалізації продукції – це питання,які повинні вирішувати товаровиробники для отримання максимального прибутку відсвоєї діяльності [40].
Україна має достатні умови для насиченнявнутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та їїекспорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах.Зокрема, потреба вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700-800тис. т соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т, або 10% відсвітових обсягів). Останніми роками наша країна посідає одне з перших місць середосновних експортерів світу (Росія, Аргентина). Однак вона має орієнтуватись насвітовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всіекономічно міцні держави.
Як показує практика розвинутих країн івітчизняний досвід, подальший розвиток українського суспільства тіснопов’язаний з формуванням повноцінного продовольчого ринку в основі якого була бефективна система управління організацією виробництва і реалізацієювисокоякісної сільськогосподарської продукції залежно від потреб споживачів. Впроцесі становлення цього життєво необхідного ринку усі сільськогосподарськіпідприємства опинилися перед необхідністю дослідження насамперед можливостейзбуту продукції і знаходження споживача, тобто зосередження належної уваги намаркетинговій діяльності. Тому питання організації маркетингу у системіформування продовольчого ринку є надзвичайно актуальним на сучасному етапіпореформеного розвитку аграрного сектора економіки і всього АПК [1].
Багато науковців переймаються проблемоюреалізації сільськогосподарської продукції та питаннями, які з цим пов’язані.П.Т. Саблук, В.М. Скупий, Ю.О. Луценко, О.М. Шпичак відзначають, що стабільнефункціонування ринків збуту насіння соняшнику, як і будь-якого іншого видупродукції передбачає розвиток інфраструктури, як комплексу елементів, щообслуговують ринковий механізм. До завдань ринкової інфраструктури відносяться:обслуговування процесу ринкового механізму, забезпечення його надійності істабільності [3].
Ринкова інфраструктура є системоюорганізацій, що забезпечує взаємодію ринкових контрагентів – структурнихелементів товарних ринків, вона об’єднує в себе окремі підсистеми, такі як:організаційну, матеріальну, інформаційну, кредитно-розрахункову, кадрову інормативно-правову базу. Ринкова інфраструктура сприяє збереженню високоїякості продукції, зниженню так званої посередницької маржі та ціни насільськогосподарську продукцію [51].
Пропонується розвивати три формиреалізації сільськогосподарської продукції: обов’язкові поставки до державного(регіонального фонду) і по заставним операціям повинна проводитись державнимизаготівельними організаціями на контрактній основі, комерційні операціїздійснюватися через біржі, аукціони. Ярмарки та інші структури ринковогомеханізму.
Максимальний прибуток від реалізаціїможна отримати тоді, коли товаровиробник знатиме попит на продукцію, це можевідбуватися завдяки використанню прийомів маркетингу, який направлений напідвищення прибутковості при реалізації продукції.
Сільськогосподарські підприємствавиробляють насіння соняшника для харчової промисловості та продуктівхарчування, який є товаром першої необхідності, і для якого характерне відносносталий попит. Та незважаючи на це, із-за невизначеності ринку, а саме зміникон`юктури в ході економічного циклу та умов формування попиту та пропозиції,підприємства ризикують не тільки не одержати прибуток, а й не повернутивитрачені кошти. Намагаючись пристосуватися до таких умов, деякітоваровиробники змінюють напрямки господарювання в пошуках вигідних галузейдіяльності. Вони виробляють то один, то інший вид продукції, залежно відкон`юктури ринку. Постійна зміна спеціалізації підприємства не може сприятивирішенню проблеми, раціональним рішенням якої може стати удосконалення шляхівреалізації політики підприємства [41].
Організація діяльності в системіформування ринку повинна спрямовуватися на розвиток підприємницької ініціативи,що передбачає розробку ефективних ідей, їх оперативну реалізацію в практичнійдіяльності. Контроль за вхідними і вихідними факторами виробництва-збуту досягаєтьсяв результаті проведення маркетингових досліджень, які охоплюють проектування,збір, аналіз та узагальнення даних, використання реклами, а також пошук шляхівефективного їх застосування у специфічній маркетинговій ситуації.Цілеспрямована маркетингова діяльність в системі продовольчого ринку можезабезпечити конкурентоспроможність товарів прямо – за рахунок вартісних та невартісних чинників і опосередковано – внаслідок пошуку сегменту ринку, потребиякого відповідають сукупності характеристик. Ринок агропромислової продукціїслід сегментувати за такими основними критеріями: належність до зовнішнього чивнутрішнього ринку; віддаль від виробника; галузева належність; особливостіпопиту; мета здійснення покупки; обсяг здійснення покупки; ціна; вид розрахунків;фінансовий стан; ризик; відгуки споживачів [2].
Для підвищення ефективності вирощуваннясоняшнику необхідним є врахування товаровиробниками таких факторів:
• удосконалення регіонального розміщенняпосівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей,вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування,підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретнихареалах та економічних показників — урожайності, собівартості, на основі яких обчислюєтьсясукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайностідо індексу собівартості);
• неухильне додержання вимог чергуванняпосівів соняшнику в полях сівозміни;
• застосування інтенсивних технологійвирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції,впровадження високоврожайних сортів з високим вмістом олії гібридів;
• залучення необхідних для розвиткугалузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів,десикантів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженоговідбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;
• інтегрування в агропромислові такооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціональноговикористання урожаю.
Успішна збутова діяльність кожногопідприємства повинна ґрунтуватися на глибокому аналізі ринку продукту, щовиробляється ним. Ретельне дослідження цього ринку дозволить оцінити йогообсяг, визначити основних споживачів та конкурентів, встановити рівеньприбутковості або збитковості при різних реалізаційних цінах залежно від місцьпродажу. До основних завдань маркетингу відноситься: формування попиту натовар, задоволення попиту шляхом доставки товарів у потрібний час потрібномуспоживачу [40].
Важливим елементом в системі формування продовольчогоринку є ціноутворення. Особливістю ціноутворення в аграрній сфері є те, що йогомеханізм має враховувати сезонний характер сільськогосподарського виробництвата надто повільне обертання капіталу в процесі виробництва. Саме цінавідображає наскільки правильно була розроблена і успішно реалізована програма.Якщо продукція реалізується по розрахунковій ціні, це свідчить про успіх, якщож покупець відмовляється купляти її по цій ціні, то це невдача. Через цінуреалізуються основні результати виробничо-збутової діяльності товаровиробника івідповідно вона визначає ефективність цієї діяльності.
Значення ціни в умовах ринковоїекономіки полягає в тому, що саме вона визначає структуру виробництва, суттєвовпливає на рух матеріальних і грошових ресурсів, розподіл товарної маси, рівеньдобробуту населення. Помилка в ціноутворенні може дестабілізувати фінансовіплани, підірвати ефективність і знизити прибутковість виробництва.
Державне регулювання проблемціноутворення повинно відбуватися паралельно. По-перше, щоб забезпечитипаритетність міжгалузевих відносин; по-друге, для здійснення переходу догарантованих цін (з урахуванням наступної дефляції аж до урожаю наступногороку) на сільськогосподарську продукцію і заставних операцій, як формипільгового кредитування; по-третє, з метою усунення цінового диктату з бокупідприємств, які забезпечують сільське господарство, і певного вирівнюванняприбутковості суміжних галузей АПК необхідно проводити жорсткий антимонопольнийконтроль за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги впоєднанні з вільним ціноутворенням без адміністративного втручання вгосподарську діяльність в аграрному секторі економіки [46].
Для більш детального аналізу проблемиреалізації сільсько-господарської продукції, в т. ч. і насіння соняшника, требарозглянути канали її реалізації. Так як держава не проводить закупівлюсільськогосподарської продукції за державними контрактами, виключенням єзакупівля зерна для державного резервного фонду, виробники вимушені шукати іншішляхи вирішення проблеми вигідної реалізації своєї продукції. У цих умовахпозитивним э те, що в Україні відбувається процес організації ринковоїінфраструктури, оптових закупівель агропродукції. З прийняттям законів “Протоварну біржу”, “Про фондову біржу та цінні папери”, в Україні утворюєтьсязначна кількість бірж, які обирають різні підходи роботи з клієнтами. Так буврозроблений механізм зустрічного контракту, суть якого полягає в тому, що виробникнасіння соняшника або іншого виду продукції, отримує можливість постачати їїпід розрахунок матеріально-технічними ресурсами. Інший досвід свідчить провикористання товарною біржею застав. Тобто під форвардний контракт на аграрнупродукцію укладається один контракт на заставу майна сільгоспвиробника. В іншихвипадках гарантією виконання контракту виступає вартість так званогоброкерського місця. Але таке важливе завдання, як формування цін, біржі невиконують в повній мірі. Особливістю роботи товарних бірж є й те, що заразукладаються угоди тільки на реальні товари, такі як спот і форвард, ф’ючерсніконтракти майже не застосовуються. З цих та інших причин біржі не змоглизайняти належного місця у сфері реалізації.
На фоні цього виникають посередницькі фірми.Які тільки гальмують і збільшують шлях просунення агропродукції, підвищують їїціни для споживачів та присвоюють значну кількість прибутків. Альтернативнимишляхами для вирішення цієї проблеми є укладання довгострокових контрактів,реалізація продукції через оптові ринки, створення агропромислових асоціацій таін.
Кінцевим етапом вирощування соняшника єреалізація насіння культури. На даному етапі визначається оцінка споживчоївартості продукту, формування економічного результату виробничого процесу. Длявигідної реалізації виробленої продукції потрібен всебічний аналіз цієїпроблеми і застосування комплексу підходів до її вирішення. Тільки при цьомуможна розраховувати на отримання прибутку від реалізації та вести ефективневиробництво взагалі.
Для досягнення поставленої мети слідвирішити такі питання:
· створити такі умови співробітництвасільськогосподарських товаровиробників та заготівельників (покупців), щоб ціната обсяг реалізації продукції не залежали від останніх. Це відбувається тому,що гостро постає проблема заборгованості за матеріальні ресурси, використані впроцесі виробництва. За таких обставин товаровиробники, щоб прискорити процесреалізації і розрахуватися з боргами, вимушені погоджуватися з усіма умовамипокупців;
· вирішити проблему диспаритету цін;
· прискорити процес формуванняінфраструктури ринків через створення і розширення маркетингової мережі збутусільськогосподарської продукції від виробника до споживача;
· удосконалити механізм реалізаціїпродукції за рахунок укладання довгострокових контрактів держави ізсільськогосподарськими товаровиробниками
· ужити заходів щодо формуванняцивілізованого біржового ринку продукції сільського господарства в т. ч. інасіння соняшника шляхом створення законодавчо нормативної бази і умов, якізабезпечують торгівлю за реальними цінами; запровадити нові біржові технології,адаптовані до умов сучасного господарювання [40].
Отже можна зробити висновки що обраннянайбільш вигідного каналу реалізації, дасть змогу збільшення прибутку зарахунок більшої ціни реалізації.
Для того щоб детальніше висвітлитиструктуру та канали реалізації насіння соняшнику в СГ ТОВ “Хлібопродукт”,розглянемо таблицю 3.5.
З даних таблиці видно що на протязідосліджуваних років помітна тенденція до збільшення реалізації продукції заіншими каналами (комерційним структурам, підприємствам), в структурі реалізаціївона в 2007 році становила 64,9 % або 9299,7 ц, що на 8,2 % менше ніж в 2003році. Не істотно, але збільшився продаж насіння соняшника переробнимпідприємствам порівняно з 2003 в звітному році кількість проданої продукції зацим каналом збільшилась 427,4 ц.
Таблиця 3.5. Обсяг і структурареалізації насіння соняшникаКанали реалізації Роки 2007 р. +,- до 2003 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. центнерів Переробним підприємствам 106,6 186,5 195,3 418,3 3728 3497,2 На ринку 1359,2 1260,7 919,8 1102,8 1134,6 -224,6 Населеню 326,5 231,3 157,5 161,6 155,7 -170,8 За іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам) 4870,7 5781,5 5027,4 7824,3 9299,7 4429 % Переробним підприємствам 1,6 2,5 3,1 4,4 26 24,4 На ринку 20,4 16,9 14,6 11,6 8 -12,4 Населеню 4,9 3,1 2,5 1,7 1,1 -3,8 За іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам) 73,1 77,5 79,8 82,3 64,9 -8,2
Збільшення по даних каналах відбулося зарахунок зменшення реалізації насіння соняшнику населенню – 170,8 ц та що єдосить негативним, на ринку – 224,6, тому що ринкова ціна в більшості випадкахтак і безпосередньо для нашого підприємства є вищою ніж за іншим каналамиреалізації.
Для того щоб практично підтвердити данутезу розглянемо ціни реалізації по кожному каналу реалізації, так як змінитьсяприбутковість при вирощуванні даної культури, при змінні питомої вагиреалізації насіння соняшнику на ринок. Для більш детальнішого аналізу даноїпропозиції розглянемо дані приведені в таблиці 3.6.
Таблиця 3.6 Резерви отримання додатковихгрошових надходжень внаслідок вдосконалення структури реалізації насіннясоняшникаКанали реалізації соняшника Фактичні результати 2007 р. Проектний варіант ціна реалізації 1 ц, грн. обсяг реалзо-ваної продук-ції, ц виручка від реаліза-ції, тис. грн. Обсяг реалізації насіння соняшника при питомій вазі ринкового каналу реалізації, % Виручка від реалізації при різній питомій вазі ринкового каналу реалізації, тис. грн. Додаткові грошові надходження внаслідок вдосконалення структури реалізації соняшника, тис. грн. 30 40 50 30 40 50 30 40 50 Переробним підприємствам 70 3728 261 3728 3728 3728 261 261 261 0,0 0,0 0,0 На ринку 76,5 1134,6 86,8 3337,2 4449,6 5562 255,3 340,4 425,5 168,5 253,6 338,7 Населеню 65 155,7 10,1 155,7 155,7 155,7 10,1 10,1 10,1 0,0 0,0 0,0 За іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам) 70 9299,7 651,0 7097,1 5984,71 4872,3 496,8 418,9 341,1 -154,2 -232,0 -309,9 Разом 70,4 14318 1008 14318 14318 14318 1053,2 1070,4 1087,7 44,3 61,5 78,8
З даних таблиці видно, що дійснопідприємству більш вигідніше реалізовувати свою продукцію на ринку, так як цінареалізації вище ніж за іншими каналами. Нами було запропоновано три варіантизбільшення питомої ваги каналу реалізації соняшника, а саме до 30, 40, 50 %, наскільки змінилась виручка розглянемо в проектних даних таблиці.
За результатами проведеного факторногоаналізу ми бачимо, що при збільшенні питомої ваги досліджуваного каналуреалізації значно збільшується і виручка від реалізації насіння соняшнику. Такпри тому ж валовому зборі, але при зміні в структурі реалізації питомої вагипродажу через ринок відповідно до 30, 40 та 50%. При 30 % виручка становитиме 1053,2тис. грн. При 40 та 50 % виручка відповідно становитиме 1070,4 та 1087,7 тис.грн. що дасть приріст грошових надходжень в сумі 61,5 та 78,8 тис. грн. Отже,нами було доведено що при збільшенні частки продажу на ринок підприємствоотримає більше коштів ніж при фактичній структурі, якої раніше додержувалосяпідприємство. Безперечно, СГ ТОВ “Хлібопродукт” могло б розширити частку зарахунок зменшення продажу населенню, так як ціна реалізації за даним каналом єнайнижчою, але це неможливо зробити, тому що в підприємства є зобов’язаннявідпускати певну кількість продукції населенню. Тому ринкову частку продажутреба розширювати за рахунок зменшення такого каналу, як інші каналиреалізації, яка є досить вагомою в структурі та менш привабливою з поглядуціни.
Висновки та пропозиції
Соняшник є однією з головнихолійно-білкових культур світового землеробства, важливим джерелом виробництваолії і шроту. Він відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового станусільськогосподарських підприємств у період подолання економічної кризи іпереходу до ринкових відносин. Економічна сутність стабільного виробництвасоняшнику полягає в тому, що воно завжди є досить прибутковим, а продуктипереробки соняшнику є конкурентоспроможними на внутрішньому та світовомуринках. У багатьох аграрних підприємствах соняшник забезпечує 40-60 % прибуткувід реалізації продукції рослинництва.
Україна знаходиться у першій п’ятірці повиробництву соняшнику на душу населення в світі (після Аргентини, Угорщини,Молдови, Росії). Соняшник в Україні займає найбільшу посівну площу середтехнічних і олійних культур. За період з 1992 по 2007 рр. площа посівівзбільшилася в 2,3 рази, а урожайність зменшилась на 3,0 ц з 1 га.
Сільськогосподарське товариство зобмеженою відповідальністю “Хлібопродукт” знаходиться в Ізюмському районіХарківської області. Площа сільськогосподарських угідь СГ ТОВ “Хлібопродукт” в2007 році становила 2372,6 га, порівняно з 2003 роком вона зменшилася на 38,4 га або на 1,6 %. Площа ріллі за 2007 рік склала 2372,6 га. Чисельність працівників підприємства в2007 році становила 34 особи. Валової продукції в 2007 році було отримано насуму 36044 тис. грн., у порівнянні з 2003 роком цей показник зменшився на 18,2 %.Середньорічна вартість основних та оборотних фондів в 2007 році була в розмірі 2456та 2465,8 тис. грн. відповідно. Протягом досліджуваного періоду підприємствозначну увагу приділяло галузі рослинництва, особливо виробництву соняшнику ізернових, що лягло в основу характеристики виробничого напрямку підприємства. В2005 році частка соняшнику в структурі товарної продукції становила 19,4 %, а в2006 вона вже збільшилась до 28,2 % в 2007 році. Також досить значну часткузаймає озима пшениця, питома вага якої в 2005 році становила 30,5 %, в 2006році 27,0 %, а у 2007 році зменшилась до 12,9 %. Отже, протягом 2003 — 2007 роківаналізоване підприємство має зерно — соняшниковий виробничий напрямок.
Стосовно коефіцієнта спеціалізації то цейпоказник в 2007 році становив 0,39, тобто підприємство мало середній рівеньспеціалізації.
За період з 2003 по 2007 рікспостерігались позитивні зміни у виробництві соняшнику. Площа посівурозширилися з 515 га в 2003 році до 558 га в 2007 році (на 8,3 %), а виробництво збільшилось з 6092 ц до 10332 ц в 2007 році. Урожайність соняшнику в 2003році становила 10,2 ц/га, а в 2007 році − 19,8 ц/га. В 2005 роцісобівартість 1 ц соняшнику становила 60 грн., в 2006 році вона вжескладала 72 грн, а в 2007 році – 70 грн. За останні п’ять років рівеньрентабельності соняшнику знизився з 294,8 до 147,4 %.
На основі проведеного дослідження станурозвитку виробництва соняшнику в СГ ТОВ “Хлібопродукт” можна зробити наступніпропозиції:
У СГ ТОВ “Хлібопродукт” впровадитикомплекс заходів техніко-технологічного і організаційного порядку, якийдозволить підвищити середню врожайність соняшнику. Для цього необхіднозабезпечити посів насінням високопродуктивних гібридів з генетичним потенціаломурожайності не менше 30-40 ц/га і олійністю 48-50 %, враховуючи те, що вгосподарстві посіви соняшнику займають великі площі, з метою зменшення напругипід час збирання і щоб попередити масові ураження хворобами, слід висівати 2 – 3гібриди різних груп стиглості, до таких гібридів можна віднести Титанік, Гена,Драган. Досягнення такої урожайності можливо при дозах основного добрива начорноземних ґрунтах N40P60. Також потрібно використовувати сучасні гербіциди якДуал, Піонер, Пантера та інші.
Не мало важливим фактором є і зниженнясобівартості, так як в ринкових умовах вона є однією з головних статей дляпідприємства за допомогою якої, воно може реально підвищити прибутковість якконкретної культури так і господарства в цілому. Слід зауважити що в даномугосподарстві значну частку собівартості займає посадковий матеріал, тобто наданому підприємстві потрібно більш раціональніше використовувати насіння, що вподальшому приведе до зменшення собівартості та збільшення прибутковості. Провівшифакторний аналіз нами було доведено що, на зменшення собівартості впливає скороченнявитрат на 1 га та урожайність, тобто поєднавши вищезгадану пропозицію з даноюми отримаємо більшу прибутковість, що є однією з головних цілей кожногопідприємства.
У сучасних умовах господарюванняважливою проблемою є не тільки ефективне виробництво сільськогосподарськоїпродукції, реалізація цієї продукції також важливе питання. СГ ТОВ“Хлібопродукт” потрібно більше реалізовувати свої продукції на ринок, так якціна по даному каналі є найвищою, ринкову частку продажу треба розширювати зарахунок зменшення такого каналу, як інші канали реалізації, яка є доситьвагомою в структурі та менш приваблива з погляду ціни враховуючи також і те щоза даним каналом ціна реалізації майже залишилась не з мінною, порівняно з тимяк підвищилась собівартість.
Підвищивши в структурі реалізації питомувагу ринку до 50 % ми отримаємо надходження додаткових грошових коштів. Тобтоякщо поєднати всі пропозиції та втілити їх в життя можна отримати доситьпристойну суму додаткової надбавки при вирощуванні даної культури.
Список використаної літератури
1. Агропромисловийкомплекс України: стан та перспективи розвитку (1990−2000) / За ред. П.Т.Саблука та ін… − К.: ІАЕ УААН, 1999. − 335 с.
2. Агропромисловийкомплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформ.-аналіт.збірник / За ред. П.Т. Саблука та ін. − Вип. 4 − К.: ІАЕ, 2000. −601 с.
3. Агропромисловийкомплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформ.-аналіт.збірник / За ред. П.Т. Саблука та ін. − Вип. 5 − К.: ІАЕ УААН,2002. − 647 с.
4. Агропромисловийкомплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформ.-аналіт.збірник / За ред. П.Т. Саблука та ін. − Вип. 6 − К.: ІАЕ УААН,2003. − 615 с.
5. Агропромисловийкомплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. − К.: ННУІАЕ,2005. − 292 с.
6. АндрійчукВ.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. − 2-ге вид., доп. іперероблене / В.Г. Андрійчук. − К.: КНЕУ, 2002. − 624 с.
7. Аналізстану та перспектив и розвитку олійних культур в Україні і світі // Хімія.Агрономія. Сервіс. – 2005. – № 28 – 29. – С.5.
8. БітюкО.В., Піддубний В.І. Олійно-жирова промисловість України // Агросвіт, 2001. –№2. – С.10 – 13 .
9. БелевцевД.Н., Макарова В.Ф. Влияние удобрений на продуктивность подсолнечника в зоненедостаточного увлажнения // Земледелие. – 2005. – №5. – С.10 – 11.
10. БронінО.В. До питання вивчення економічної ефективності виробництва насіння соняшникув умовах становлення ринкової економіки України // Вісник аграрної науки, №11,1999. – С.787 – 79.
11. БронінО.В. Вплив експортного мита на стан олійно-жирової галузі України // Вісникаграрної науки, №1, 2001. – С.77 – 79.
12. ВасильевД.С. Подсолнечник. − М.: Агропромиздат, 1990.
13. ВиглазовЄ.П. Вдосконалення механізму формування цін реалізації насіння соняшнику напротязі року // Збірник наукових праць ЛНАУ. – Луганськ, 2004. – № 37/49. –С.28 – 30.
14. Галузеваугода між Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннямипідприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на2006 – 2008 роки // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2006. – №10. – С.2– 28.
15. ГоркавийВ.К. Статистика: Підручник. − К.: Вища школа. − 1995. − 412 с.
16. Гур’євВ. Як підібрати кращі гібриди соняшнику для вашого поля // Пропозиція, 2005. –№ 11. – С.70 – 71.
17. ДемиденкоО.В. Енергетична потужність сівозміни в умовах безплужного обробітку ґрунту //Економіка АПК. − 1997. − №3. − С.55-58.
18. Економікааграрного підприємства: Підруч. для екон. і технол. спец. аграр. вищ. навч.закл. І – ІІ рівнів акредитації / С.І. Михайлов, В.В. Ярова, Г.В. Заєць та ін.,за ред… С.І. Михайлова. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2004. – 396 с.
19. Економічнийдовідник аграрника / За ред. Ю.А. Лузана, П.Т. Саблука. – К.: «Преса України».– 800 с.
20. ЖарковаГ. Сортові ресурси соняшнику: нова генерація // Пропозиція. – 2005. – №5. –С.42 – 45.
21. ЖерновийІ.А. Актуальні проблеми олійно-продуктового комплексу / Проблеми економікиагропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол.монографія у 2-х тт. Т.2 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є.Мазнєва. − К.: ІАЕ, 2000. − 676 с.
22. ЗінченкоО.І. та ін. Рослинництво: Підручник. − К.: Аграрна освіта, 2001. −591 с.
23. Зберіганняі переробка продукції рослинництва: Навч. посібник / Г.І. Подпрятов, Л.Ф.Скалецька, В.С. Хилевич. – К.: Мета, 2002. – 495 с.
24. ІвановаН.А. Ефективність вирощування товарного насіння соняшнику // Економіка АПК,2004. – № 6. – С.33 – 37.
25. КащенкоО.Л. Регіональні аспекти земельних реформи // Економіка АПК. − 2000. −№1. − С.7.
26. КалінчикМ.В., Ільчук М.М. Міжгалузевий баланс олійно-жирового підкомплексу України //Науков. вісник НАУ. – К., 2005. – Вип. 86. – С. 266 – 275.
27. КліщенкоС.В. Сучасні технології вирощування та збирання насіння соняшнику в умовах зониСтепу // Агроном. – 2005. – № 3. – С.66 – 71.
28. ЛісовийМ.П. Інтегровані методи захисту рослин і можливості альтернативногоземлеробства в Україні // Вісник аграрної науки. − 1997. − С. 37 — 40.
29. МартьяновВ.П., Петров В.М. Організація виробництва та агробізнесу в олійно-продуктовомупідкомплексі АПК: Навч. посібник / ХДАУ. − Харків, 2000. − 104 с.
30. МихайличенкоМ.М. Шляхи підвищення конкурентоспроможного виробництва насіння соняшнику//Вісник ХНАУ. Серія «Економіка АПК і природокористування». – 2006. — №3. – С.184 — 188.
31. МоісеєваМ. Соняшник виборюватиме місце під сонцем? // Пропозиція. – 2005. – № 12. – С.41 – 45.
32. МоісеєваМ. Урожай `2005 – підсумки // Пропозиція. – 2006. – № 3. – С. 26 – 30.
33. НевладВ.Ф. Сучасний стан і механізм функціонування ринку насіння соняшнику //Економіка АПК. − 2005. − №4. − С.96.
34. НелепВ.М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. − К.: КНЕУ, 2000. −С.88 — 96.
35. ОверченкоБ. Природні ресурси та урожай соняшнику в Україні // Пропозиція. − 2001. −№4. − С.39 — 40.
36. ОверченкоБ. Основний обробіток ґрунту під соняшник // Пропозиція. − 2003. −№7. − С.42.
37. Огляднових сортів та гібридів олійних культур // Пропозиція. − 2001. −№1. − С.46-49.
38. Плануваннята організація діяльності аграрного підприємства: Посібник / За ред. А.І. Батіг.– К.: Аграрна освіта, 2003. – 425 с.
39. Посібникпо реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств / За ред. П.Т.Саблука, В.Я. Месель-Веселяка / ІАЕ УААН. − К., 2000. − 633 с.
40. ПобережнаА.А. Світове виробництво та ринок соняшнику // Економіка АПК. − 2002. −№4. − С.102 — 104.
41. Проставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур:Закон України // Урядовий кур’єр. − 1999.
42. Прозаходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку: УказПрезидента України // Урядовий кур’єр. − 2000. − 28 черв. −№103.
43. Протруюваннянасіння соняшнику правильно підібраними препаратами − запорука високоговрожаю України // Пропозиція. − 2005. − №2. − С.64 – 68 .
44. Резервисоняшникового поля // Пропозиція. − 2002. − №4. − С.43 — 44.
45. РинокУкраїни // АПК- інформ. − 2001. − №5. − С.13 — 16.
46. Розвитокта функціонування ринку агропромислової продукції: Практ. посібник / За ред.П.Т. Саблука. − К.: ІАЕ, 2000. − 556 с.
47. СередаС.А. Тенденції розвитку ринку насіння соняшнику // Економіка АПК. − 2002.− № 12. − С.115 — 117.
48. СередаС.А. Розвиток зовнішньої торгівлі селекційно-насінницькою продукцією соняшникув Україні // Економіка АПК, 2003. − №12. − С.127 — 131.
49. Сільськегосподарство України за 2006 рік: Статистичний щорічник / Державний комітетстатистики України / Під заг. кер. Ю.М. Остапчука. − К., 2005. −314 с.
50. СнісарД.С. Стан та ефективність виробництва товарного насіння соняшнику в Харківськійобласті // Вісник ХНАУ, — 2006. — №2 Серія «Економіка АПК іприродокористування». – Харків. – С. 292 — 297.
51. СнісарД.С. Урожайність соняшнику в Україні та фактори, які її формують в сучаснихумовах // Вісник ХНАУ, — 2007. — №2 Серія «Економіка АПК іприродокористування». – Харків.
52. СоколенкоС.И. Современные мировые рынки и Украина. – К.: Домос, 1995. – 227 с.
53. СолонінкоК.С. Економічна теорія: Навч. посібник. − Житомир: ЖІТІ, 2001. −346 с.
54. Соняшник.Урожайність. Цифри і факти // Пропозиція. − 2005. − №1. −С.62.
55. Статистичнийщорічник України за 2004 р. / За ред. О.Г. Осауленка. − К.: Техніка. −2005. − 644 с.
56. УланчукВ.С., Шайко О.Г. Напрями підвищення ефективності вирощування соняшнику //Економіка АПК, 2004. – № 4. – С.49 – 56.
57. Ціноутворенняв процесі реформування агропромислового комплексу України (1990−2001 рр.)/ За ред. О.М. Шпичака. − К.: ІАЕ, 2002. − 499 с.
58. ЧеховА., Аксьонов І., Поляков О. Олійні культури для весняної сівби // Агробізнессьогодні, 2006. – №1 – 2 (87). – С.20 – 22.
59. Якпідвищити врожайність соняшнику // Пропозиція. − 2003. − №4. −С.42.
60. ЯковенкоТ., Щербаков В. Олійні культури і підвищення ефективності аграрного виробництва// Пропозиція. – 2005. – № 8 – 9. – С.42 – 46.