Зміст
Вступ
1. Предмет
професійної патології
2. Історичний
нарис
3. Класифікація
професійних хвороб
4. Діагностика
професійних хвороб
5. Структура
професійної захворюваності в Україні та країнах зарубіжжя
6. Облік,
реєстрація та розслідування випадків професійних отруєнь і професійних
захворювань в Україні
7. Організація та
проведення попередніх та періодичних медичних оглядів
Висновок
Список використаної літератури
професійна патологія
отруєння хвороба
Вступ
Тема реферату «Професійна патологія» з дисципліни «Охорона праці» курсу
«Професійні хвороби».
Мета роботи – розглянути предмет професійної патології; історичний нарис
профпатології; класифікацію професійних хвороб; діагностику професійних хвороб;
структуру професійної захворюваності в Україні та країнах.
Зарубіжжя; облік, реєстрація та розслідування випадків професійних
отруєнь і професійних захворювань в Україні; організацію та проведення
попередніх та періодичних медичних оглядів.
1. Предмет професійної патології
Професійна патологія (профпатологія) – самостійна клінічна дисципліна, яка має
свою термінологію, методи діагностики, профілактики і лікування. Професійна
патологія – інтегруюча наука, до складу якої входять різноманітні захворювання
органів і систем, обумовлені негативним впливом факторів виробничого
середовища. Це можуть бути хвороби переважно органів дихання, серцево-судинної,
нервової, гепатобіліарної, кістково-м’язової систем, а також органа зору,
шкіри, кровотворних органів тощо.
Фактори виробничого середовища або технологічного процесу, які негативно
впливають на організм людей, зайнятих на тому чи іншому промисловому
підприємстві або в сільському господарстві і приводять до виникнення
патологічних станів, прийнято називати професійними шкідливостями.
В переважній більшості професійні шкідливості тісно пов’язані з виробничим
процесом, технологіями, обладнанням, яке використовується в цьому процесі.
Серед них слід назвати такі як: хімічні, токсичні і радіоактивні речовини;
виробничий пил; джерела радіоактивного випромінювання; вібрація і шум; високі і
низькі температури; інфрачервоне, лазерне, ультрафіолетове, електромагнітне
випромінювання, електростатичні поля. Однією з основних особливостей
профпатології як клінічної дисципліни є тісний взаємозв’язок з гігієною праці,
бо без гігієнічної оцінки стану виробничого середовища і трудового процесу
неможливо поставити діагноз професійного захворювання.
Професійні хвороби можуть виникати також при перенапруженні нервової системи,
органів зору, слуху, голосового апарату, при виконанні роботи, яка
супроводжується частими одноманітними рухами, вимушеним положенням тіла.
Перераховані вище фактори діють на людський організм у більшості випадків
комплексно, внаслідок чого виникають захворювання, що перебігають
полісиндромно, з багатофакторним патогенетичним механізмом.
Доведено, що професійні шкідливості можуть спричиняти не тільки
професійні захворювання, а й впливати на клінічний перебіг захворювань органів
і систем, що не пов’язані з професійною діяльністю людини, підвищувати так
звану "неспецифічну" (непрофесійнообумовлену) захворюваність. Разом з
тим загальні захворювання погіршують клінічний перебіг професійної патології,
впливають на прогноз цих захворювань, сприяють більш швидкому розвитку
різноманітних ускладнень, призводячи до стійкої втрати працездатності.
2. Історичний нарис
Перші публікації, в яких описуються вкрай важкі умови праці шахтарів,
каменярів, вуглекопів та виникнення у них смертельних захворювань, які називали
"гірська чахотка", датовані XV-X VI
століттями. Опис таких захворювань знаходимо у працях Агріколи Г., 1500; Рамацціні Б., 1700; Нікітіна А. Н., 1847; Ерісмана Ф. Ф., 1877 та інших. У названих роботах
висвітлено чіткий взаємозв’язок умов праці та професійнообумовлених
захворювань. Це були перші роботи з професійної патології. Та, окрім суто
медичної літератури, класичну картину професійного захворювання, зокрема
пневмоконіозу вуглекопів, можна зустріти і в художній літературі. Найбільш
об’єктивно її описав Кронін М. у своїй книзі "Цитадель". Значну роль
у розвитку вчення про професійні хвороби та їх зв’язок з гігієною праці відіграли
фабричні і санітарні лікарі (Е. М. Дементьев, А. Н. Нікітін, В. В. Свєтловський
та інші). Особливо заслуговує в цьому плані на увагу праця Е. М. Дементьева "Фабрика, что она дает населению и что она у
него берет" (1893).
У першій половині XX століття в республіках колишнього СРСР створювалися
НДІ гігієни праці з клініками професійної патології (1923 р. -Московський інститут з вивчення
професійних хвороб, який очолювали відомі вчені, такі як І. Г. Гельман, Н. А. Вігдорчик). Майже одночасно
були створені подібні інститути з клініками професійних хвороб і в Україні, зокрема
в Харкові та Києві. На кінець 1990 року в колишніх республіках Союзу
функціонувало 15 НДІ, які базувались майже у всіх республіках і великих
промислових центрах України – це Донецьк, Харків, Кривий Ріг. У цей час виросла
плеяда провідних вчених
– керівників
профільних НДІ і клінік профпатології. До цієї когорти вчених можна віднести академіків Е. М.
Тареєва (Москва), Е. Ц. Андреєву-Галаніну (Ленінград), Л. І. Медведя (Київ), Н.
Ф. Летавета (Москва), члена-кореспондента РАМП В. Г. Артамонову
(Санкт-Петербург), професорів Д. М. Зісліна, Л. Н. Граціанську, В. І.
Навроцького, А. М. Рашсвську, Б. А. Кацнельсона та ін. В розробку теоретичних
положень патогенезу і класифікацій професійних хвороб, методів лікування і
профілактики внесли значний вклад такі вчені, як Є. Ц. Андрсєва-Галаніна, М. А.
Вігдорчик, І. Г. Гельман, С. М. Генкін,П. П. Двіжков,Є. А. Дрогі-чіна,3. І.
ІзраельсонД. Н.
Кавалеров, С. І.
Каплун, Н. М. Кончаловська, К. П. Молоканов, Л. К. Хоцянов та ін.
Українську школу гігієністів і профпатологів представляють вчені:
академіки Л. І. Медмідь, Ю. І. Кундієв, професори Є. І. Ліхтенштейн, О. О.
Навакатік’ян, Г. І. Євтушснко, М. М. Паранько, А. М. Шевченко, О. І. Черкес, Г.
X. Шахбазян, О. П. Краснюк, М. Г. Карнаух, І. Ф. Кос-тюк, І. О. Парклей.
Матеріали численних комплексних клініко-гігієнічних досліджень провідних
вчених України та близького зарубіжжя було покладено в основу відповідних
нормативно-методичних і законодавчих документів та положень, спрямованих на
профілактику професійних захворювань.
3. Класифікація професійних хвороб
Залежно від фактора, що діє на організм людини, виділяють такі групи
професійних захворювань:
1) обумовлені впливом виробничого пилу (пиловий бронхіт, пневмо-коніози,
пухлини легень та інші);
2) обумовлені впливом фізичних факторів виробничого середовища (вібрація
і шум, різноманітні види випромінювання, високі і низькі температури
виробничого середовища, підвищення і зниження барометричного тиску);
3) обумовлені впливом хімічних факторів виробничого середовища (гострі та
хронічні профінтоксикації);
4) хвороби, які виникають внаслідок виробничого контакту людини з
різноманітними біологічними факторами (інфекційні і паразитарні хвороби у
персоналу протитуберкульозних закладів, інфекційних лікарень; захворювання, які
виникають під впливом антибіотиків, дріжджів і дріжджеподібних грибів);
5) захворювання, обумовлені
впливом факторів технологічного процесу і пов’язані з перевантаженням окремих
органів і систем (хвороби опорно-рухового апарату, органу зору, голосового
апарату, нервової системи).
В окрему групу професійної патології виділяють алергічні (кон’юнктивіт,
риніт, ринофарингіт, риносинусит, бронхіальна астма, екзогенний алергічний
альвеоліт, дерматит, екзема, набряк Квінке, кропив’янка та інші) та онкологічні
захворювання (пухлини шкіри, порожнини рота, органів дихання, печінки, сечового
міхура, шлунка).
4. Діагностика професійних хвороб
При встановлені діагнозу професійного захворювання, зв’язку його з
виконуваною роботою або професією, вирішенні питань працездатності, медичної і
трудової реабілітації, а також при розгляді питань, пов’язаних з відшкодуванням
власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом
шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, пов’язаного
з виконанням трудових обов’язків, слід керуватися постановою Кабінету Міністрів
України від 08.11.00 № 1662 про затвердження переліку професійних захворювань.
До професійних захворювань належать захворювання, які виникли внаслідок
професійної діяльності працюючого та зумовлені виключно або переважно впливом
шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.
До гострих професійних інтоксикацій належать хвороби, які виникли
раптово, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу
відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться в повітрі
робочої зони, або рівнів чи доз інших несприятливих факторів.
Діагноз
професійного захворювання або профінтоксикації мають право встановлювати вперше
лише спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади – центри професійної
патології (клініки і відділи науково-дослідних інститутів, кафедри академій
післядипломної освіти, медичних університетів).
Діагноз професійного захворювання мас ґрунтуватися на даних:
– всебічного клінічного
обстеження хворого;
– матеріалів санітарно-гігієнічної характеристики умов праці,
представлених установами санітарно-епідеміологічної служби на запит органів
охорони здоров’я;
– даних професійного маршруту
(виписка з трудової книжки працюючого, завіреної керівником промислового
підприємства, КСП, роботодавця);
– даних динамічних медичних оглядів від початку роботи на даному
підприємстві або організації до часу появи перших ознак захворювання (виписка з
амбулаторної історії хвороби, до якої заносяться результати періодичних
медичних оглядів).
5. Структура професійної захворюваності в Україні та країнах зарубіжжя
Проблема професійних захворювань включає комплекс питань медичного, соціального,
економічного і технічного плану. Як відмічає академік Ю. І. Кунієв, це
проблема, яка сфокусувала в собі численні протиріччя, притаманні перехідному
періоду в історії нашої держави. З одного боку, прийнято ряд демократичних
законодавчих актів, які суттєво підвищують рівень компенсації за збитки,
нанесені здоров’ю, а з другого – майже цілковита економічна неспроможність
більшості промислових підприємств і навіть окремих галузей господарства, що
ставить під сумнів реалізацію цих законів. До цього слід додати цілковите
руйнування системи медичного обслуговування працюючих, що призвело до
погіршення якості профілактичних медичних оглядів та повноти охоплення ними
людей, що працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, контролю за станом
умов праці, впровадження дієвих заходів первинної та вторинної профілактики. В
шкідливих умовах зараз працює три мільйони осіб, серед них 60,5 % шахтарів. Лише 15,8 % об’єктів промисловості і сільського
господарства відповідають вимогам санітарних норм і правил. За даними
Держкомстату України, майже кожний четвертий робітник (21,7 %) працює в умовах, що не відповідають
санітарним нормам і правилам за параметрами шкідливих факторів.
За даними Міністерства праці, на оплату пільг і компенсацій на рік
витрачається понад 900
млн. грн..,
більша частина яких витрачається на додаткові відпустки. Державну пенсію на
пільгових умовах у зв’язку з несприятливими виробничими факторами отримують 18,4 % працівників. За період з 1988 по
1998 рік виявлено 75982 особи з професійними захворюваннями. Найбільша
професійна захворюваність реєструється в трьох регіонах України: Луганській,
Донецькій та Дніпропетровській областях, де сконцентровано найбільший
промисловий потенціал держави. Так, в Луганській області число постраждалих
збільшилося з 249 в 1999 році до 1259 – в 2002 р. (майже у 5 разів); в Донецькій області
ці показники склали 1082 і 3485, а у Львівській – 186 і 836 відповідно. Починаючи з 2001 року, в Україні відмічається збільшення як
кількості постраждалих (з 2583 до 4043), так і підвищення рівня професійної
захворюваності на 10000 працюючих (з 1,21 до 3,12). У 2002 році ці показники
становили відповідно 7153 та 5,53.
Як свідчать статистичні дані, найбільша небезпека формування профпатології
існує у вугільній і металургійній галузях промисловості, що пов’язано з
комплексом несприятливих виробничих факторів (пил, шум, вібрація) при
підземному видобуванні корисних копалин.
В структурі професійної захворюваності перше місце належить хворобам
органів дихання (пневмоконіоз, хронічний бронхіт), частка яких в структурі
патології складає більше 50 %. Питома вага пилових захворювань бронхо-легеневої
системи в структурі профзахворювань з 1989 по 1994 р. виросла з 42,8 % до 75,8 %, при цьому питома вага пневмоконіозу за цей період збільшилася
з 25,4 % до 63,9 %.
Розподіл різноманітних форм пневмоконіозу за цей період свідчить про
перевагу серед них антракосилікозу (в середньому до 80 %), на другому місці – силікоз (9,6 %), на третьому – антракоз (4,9 %).
Кількість хронічних пилових бронхітів у 2002 році збільшилась у 2,1 раза у порівнянні з 1998 роком та в три рази у порівнянні з 2000 роком.
У робітників
основних професій вугільної промисловості (забійники, прохідники, кріпильники,
робочі очисних забоїв) пневмоконіоз виникає при стажі роботи 15 і більше років,
а при високому вмісті діоксиду кремнію в пилу і раніше – через 9 років.
Середній вік хворих при хронічних бронхітах перевищує 50 років, а стаж роботи складає в
середньому 16—20 років.
Друге місце в структурі профзахворюваності займає вібраційно-шумова
патологія, частка якої складає близько 20 % і яка має тенденцію до зростання.
Найбільша захворюваність на вібраційно-шумову хворобу реєструється у вугільній
(65,5 %) і металургійній (20,4 %) промисловостях, на нейросенсорну
приглухуватість – у вугільній (47,7 %), металургійній (34,8 %) і машинобудівній
промисловостях. Вібраційно-шумова патологія частіше реєструється у забійників у
вугільній промисловості, бурильників і прохідників у металургійній (залізорудна
промисловість), у робітників ливарного виробництва, у трактористів в сільському
господарстві. Середній період формування вібраційної хвороби складає 14-19
років при середньому віці 44—45 років, при нейросенсорній приглухуватості
відповідно 18-21 рік і 52-55 років.
Захворювання опорно-рухового апарату в структурі профпатології посідають
третє місце. Найбільша кількість випадків (біля 15 %) реєструється у вугільній
промисловості.
Серед захворювань хімічної етіології, яка складає від 2,9 до 5,3 % в
структурі профзахворюваності, реєструються бронхіти, бронхіальна астма,
тринітротолуолова катаракта. Контакт з хімічними канцерогенами може викликати
"професійний рак".
Для інвалідності внаслідок профзахворювань, яка за останні роки зросла у 2 рази, характерне зниження частки
осіб пенсійного віку до 31,5
% при
пнсвмоконіозах, до 7,5 % при інших професійних
захворюваннях. Це свідчить про те, що матеріальні виплати надаються особам
працездатного віку, які вибувають з процесу виробництва.
Серед причин, які сприяють росту профпатології, слід назвати такі: недостатність
та несправність засобів колективного захисту, порушення правил техніки безпеки,
режимів праці – 21,7 %, відсутність, неефективність і незастосування засобів
індивідуального захисту -22,7 %, недосконалість технології машин, механізмів
(55,6 %).
Не дивлячись на відносно низькі показники захворюваності на "професійний
рак", ця проблема в Україні набула особливого медико-соціального значення.
На думку академіка Ю. І. Кундієва, ця проблема має стояти на другому місці в
реєстрі суперпріоритетів профпатології після силікозу. Актуальність проблеми
чітко обґрунтована професором О. П. Краснюк, яка, посилаючись на дані
міжнародного агентства по вивченню рака, пише, що щорічний приріст кількості
хворих на злоякісні пухлини складає 2 % від усіх хворих на рак. Цей показник
вищий від народжуваності, яка складає 1,7 %. Серед причин захворюваності
вказуються забруднення довкілля, шкідливі фактори виробництва, генетично
детерміновані відхилення. Про рівень забруднення навколишнього середовища
свідчать такі дані: в Україні виробляється 5 % світового об’єму мінеральних
ресурсів, і забрудненість, яка припадає на їм2 площі, у 6,5 раза
вища порівняно із США і в 3,2 рази – з країнами Європейського Економічного
Співтовариства.
Професійний рак в Україні, за неповними даними, найбільш поширений в
Луганській, Дніпропетровській, Кіровоградській і Запорізькій областях, де
знаходиться значна кількість онконебезпечних виробництв.
Професійна захворюваність, особливо на пневмоконіози, є проблемою
багатьох країн ближнього і далекого зарубіжжя. Це стосується Російської
Федерації, Білорусії, середньоазіатських країн, США, Франції, Канади, Фінляндії
та інших.
Так, у 1997 році економічні витрати США, обумовлені позовами з причин
професійних захворювань і травм, склали 171 мільярд доларів, що значно більше
за втрати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності від захворювань
серцево-судинної системи і пухлин.
В економічно розвинутих країнах світу діють державні програми боротьби з
професійною патологією, завдяки яким стало можливим різко знизити
захворюваність. Показова в цьому плані ситуація, яка склалася у Франції, де
15-20 років тому на обліку були тисячі хворих на пневмоконіози, а сьогодні їх
залишилися десятки. Нові випадки захворювання реєструються у пенсіонерів 70-75
років. Згадані вище програми успішно діють в багатьох східноєвропейських
країнах.
В країнах Заходу
в 71 % випадків робочі місця
закривають внаслідок непомірних витрат з причин непрацездатності робітників.
Регресивні позови призводять знову ж таки до непомірних витрат і нерентабельності
підприємств. Цей досвід міг би заставити роботодавців своєчасно проводити модернізацію
підприємств, покращення умов праці трудових колективів, підвищувати якість
медичного обслуговування робітників.
6. Облік, реєстрація та розслідування випадків професійних отруєнь і
професійних захворювань в Україні
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року № 1094
затверджено "Положення про порядок розслідування та ведення обліку
нещасних випадків і аварій на виробництві", згідно з яким усі вперше виявлені
випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь підлягають розслідуванню.
При цьому наголошується, що професійний характер захворювання визначається
експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу,
якому надано таке право МОЗ України. У разі необхідності до роботи експертної
комісії можуть залучатися спеціалісти підприємства або установи, робочого
органу виконавчої дирекції страхового Фонду, професійної організації, членом
якої є потерпілий.
Зв’язок професійного захворювання з умовами праці працівника встановлюється
на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці і
визначається відповідною установою державної санітарно-епідеміологічної служби
за участю спеціалістів або представників підприємства, профспілок та робочого
органу дирекції Фонду. Санітарно-гігієнічна характеристика видається на запит
керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, або
спеціаліста-профпатолога міста чи області. При виникненні підозри на професійне
захворювання хворого консультує головним спеціалістом з профпатології міста чи
області.
Для встановлення діагнозу і зв’язку захворювання з впливом шкідливих
виробничих факторів і трудового процесу головні спеціалісти можуть направляти
хворого до лікувально-профілактичних закладів згідно з переліком, затвердженим
МОЗ України. До цих закладів направляються для встановлення діагнозу також
хворі, які проходили обстеження в інших науково-дослідних інститутах медичного
профілю, що не ввійшли до зазначеного переліку.
Забороняється направляти осіб, яким установлено діагноз, до інших
лікувально-профілактичних закладів для перегляду раніше встановленого діагнозу.
У спірних випадках для остаточного висновку про наявність професійного
захворювання пацієнт направляється до Інституту медицини праці Академії
медичних наук (м. Київ), рішення якого у разі незгоди хворого або роботодавця
щодо встановлення діагнозу і зв’язку захворювання із впливом шкідливих
виробничих факторів і трудового процесу оскаржується в судовому порядку.
На кожного хворого клініками науково-дослідних інститутів, відділеннями
профпатології лікувально-профілактичних закладів складається повідомлення за
формою П-3. Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу повідомлення
надсилається роботодавцю або керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори
на якому призвели до виникнення професійного захворювання, відповідній установі
державної санітарно-епідеміологічної служби та лікувально-профілактичному
закладу, які обслуговують це підприємство, відповідному робочому органу
виконавчої дирекції Фонду.
У разі виявлення професійного захворювання у непрацюючих пенсіонерів або
осіб, які змінили місце роботи, вони підлягають реєстрації та обліку на
підприємстві, де були умови для розвитку хвороби, у відповідному робочому
органі виконавчої дирекції Фонду та установі державної
санітарно-епідеміологічної служби.
7. Організація та проведення попередніх та періодичних медичних оглядів
Організація та проведення профілактичних медичних оглядів працівників
певних професій здійснюються у порядку, встановленому наказом МОЗ України від 31.03.94 р № 45. Відповідальність за організацію і проведення профілактичних
медичних оглядів покладається на керівника поліклініки (заступника з медичної
частини) та завідувача Центру профілактики.
Попередні огляди при прийнятті на роботу проводяться з метою встановлення
фізичної та психофізіологічної придатності осіб до роботи за конкретно
визначеною професією, спеціальністю, посадою та попередження професійних
захворювань, а також вирішення питання допуску до роботи осіб віком до 21 року.
Періодичні
медичні огляди проводяться для осіб, які зайняті на важких роботах, роботах із
шкідливими чи небезпечними умовами праці, для осіб, професійна чи інша діяльність
яких пов’язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення
інфекційних та паразитарних захворювань, з метою динамічного нагляду за станом
їх здоров’я та своєчасного виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов і
шкідливих чинників на організм, а також загальних захворювань, що можуть
перешкоджати роботі у шкідливих умовах праці.
Згідно з положенням про організацію та проведення профілактичних медичних
оглядів, облік і визначення контингентів, які підлягають періодичним медичним
оглядам, здійснює власник підприємства, установи чи організації спільно з
санітарно-епідеміологічною станцією. Фінансує огляд власник підприємства. Для
проведення профілактичних оглядів створюється спеціальна комісія, яку очолює
керівник поліклініки. Вона працює за планом-графіком, узгодженим із власником
підприємства та санітарно-епідеміологічною службою.
Чисельність і склад комісії для проведення медичних оглядів декретованих
контингентів визначається чисельністю осіб, які підлягають періодичним медичним
оглядам, а також особливостями виробничих умов та наявністю шкідливих і
небезпечних чинників і речовин, властивих конкретним професіям.
Результати попередніх і періодичних медичних оглядів та висновки про стан
здоров’я обстежених осіб заносяться в картку (ф. 123 /0), яка зберігається в поліклініці. Результати огляду оформляються
заключним актом. В цьому акті виділяють три групи осіб, які підлягають
обов’язковому диспансерному спостереженню:
Д1 – особи, які не мають ознак профзахворювань;
Д2 – група підвищеного ризику профзахворювань. До цієї групи відносяться
особи, які працюють в умовах впливу шкідливих чинників виробничого середовища
вище ГДК і ГДР і мають виробничий стаж більше 10 років, а також робітники з
ознаками, які відносяться до "критичних" для відповідного шкідливого
фактора.
ДЗ – хворі на професійні хвороби.
Диспансерне спостереження за хворими цієї групи проводить цеховий
терапевт, лікар-спеціаліст (невропатолог, ЛОР, гінеколог та ін. ) упродовж
всього життя незалежно від того, працює постраждалий чи знаходиться на пенсії
за віком.
З метою попередження прогресування професійних захворювань усі хворі з
вираженими формами патології отримують щорічне курсове лікування в умовах
профпатологічного стаціонару або спеціалізованих санаторіях. Обов’язковою
складовою реабілітаційних заходів для хворих на професійну патологію є
раціональне працевлаштування.
При проведенні
періодичних медичних оглядів декретованих груп працівників, здійснення
диспансеризації лікарі-профпатологи, а також інші спеціалісти, які обслуговують
працівників промислових підприємств і працюючих в сільському господарстві,
мають брати до уваги, що на сучасному етапі розвитку професійної патології
характерна ізольована або комбінована дія шкідливих факторів малої, нерідко
допорогової інтенсивності в комплексі з розумово-емоційним навантаженням,
гіподинамією або одноманітною працею. При цьому в переважній більшості випадків
можуть виникати стерті форми професійних захворювань з мізерною клінічною
симптоматикою, що вимагає від лікаря глибоких знань з різних галузей медицини.
Висновок
У роботі було розглянуто о науці професійної патології; історичному
нарису профпатології; класифікації професійних хвороб; діагностики професійних
хвороб; структурі професійної захворюваності в Україні та країнах
Зарубіжжя; обліку, реєстрації та розслідуванні випадків професійних
отруєнь і професійних захворювань в Україні; організації та проведенні
попередніх та періодичних медичних оглядів.
Список використаної літератури
1. Артамонова В. Г., Зуев
Г. И., Хаймович М. Л. Врачебно-трудовая экспертиза при профессиональных
заболеваниях. – Л.: Медицина, 1975.-279 с.
2. Артамонова В. Г.,
Шаталов Н. Н. Профессиональные болезни: Учебник. – 2-е издание, перераб., доп.
-М.: Медицина, 1988. -416с.
3. Багнова М. А. Профессиональные дерматозы. – М.: Медицина,
1984.-304 с.
4. Горник В. М.
Профессиональные заболевания нервной системы. -К.: "Здоров’я", 1985.- 123 с.
5. Дейнега В. Г. Професійні хвороби: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993.-232 с.
6. Изменение системы
крови при воздействии радиации и бензола. В. Н. Захаров, А. В. Караулов, В. В.
Соколов и др. – Новосибирск: Наука, 1990.-241 с.
7. Илькович М. М.
Токсический фиброзирующий альвеолит // Дис-семинированные процессы в легких /
Под ред. Н. В
Путова. – М.: Медицина,
1984.-С. 128-131.
8. Как тебе служится,
медицина труда? (заметки с конференции проф-патологов Украины). Всеукраинская
газета "Здоровье Украины" №11, ноябрь, 1999.-С. 10
9. Краснюк Е. Н. Пылевые заболевания легких у рабочих
промышленного производства Украины. // Укр. пульмон. журнал. – 1993. -№ і с. 13-16.
10. Костюк I. Ф.,
Капустник В. А.
Професійні хвороби: Підручник.-2-ге вид. перероб. і
доп. – К.:
Здоров’я, 2003. – 636 с.
11. Курило С. Н.
Некоторые возможности ранней диагностики хронического бронхита у работников гранитных
карьеров. // Укр. пульмон. журнал. – 1998. – С. 17-18.
12. Лужников Е. А.
Клиническая токсикология: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина,
1994. – 256 с.
13. Лужников Е. А., Костамарова Л. Г.
Острые отравления: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1989. – С. 432
14. Основные принципы
диспансеризации больных профессиональными заболеваниями. // Сб. науч. тр. НИИ
ГТ и АМНСССР. – М., 1990.-Вып. 38.- 198 с.
15. Профессиональные
болезни. Н. Ф. Измеров, А. М. Монаенкова, В. Г. Артомонова и др. / Под ред. Н.
Ф. Измерова. М.: Медицина, 1996. – В 2 томах. Т. 2 – 480 с.
16. Профессиональные
болезни / Под ред. Е. М. Тарасова, А. А. Безродных. -М.: Медицина, 1976. -408
с.
17. Профессиональные
заболевания / Н. Ф. Измеров, А. М. Монаенкова, Л. А. Тарасова // Под ред. Н. Ф.
Измерова. – М.: Медицина, 1996. В 2 томах. Т. 1. – 336 с.
18. Профессиональные
заболевания работников сельского хозяйства: 2-е издание, перераб. и доп. Ю. И.
Кундиев, Е. Н.
Краснюк, В. Г. Бойко и
др. / Под ред. Ю. Н. Кундиева, Е. Н. Краснюка. – К.:
Здоров’я, 1989.-272 с.
19. Пылевой бронхит / Под
ред. Ю. И. Кундиева, Е. Н. Краснюка – К.: Здоров’я, 1990.-152 с.
20. Радяться профпатологи України: сообщение Пресс центра МОЗ Украины.
Всеукраинская газета "Здоровье Украины", №11, ноябрь, 1999.-С. 6.
21. Ранние выявления
профессиональных заболеваний – Женева: ВООЗ, 1988.-298 с.
22. Сердечно-сосудистая
система при действии профессиональных факторов. / Под ред. Н. М. Кончаловского.
М.: Медицина, 1976. — 256 с.
23. Сереброва А. И.,
Данецкая О. Л. Профессиональные новообразования. – 1.: Медицина, 1976. – 103 с.
24. Трайхенберг И. М.
Книга о ядах и отравлениях: Очерки токсикологии / И. М. Трайхенберг – К.: Наукова думка, 2000. – 386с.
25. Фегеда М. С, Ванівський М. М., Гайдучок Г. Г. Невідкладна медична допомога при гострих та інших отруєннях. 2-е видання, доп. -Львів: Сподом, 2003. – 142 с.
26. Фещенко Ю. И. Новые подходы в лечении и диагностике ХОБ. / Матеріали програми з’їзду
фтизіатрів і пульмонологів України 2003 р. // Укр. пульмон. журнал. – 2003. – №2. – С. 7-13.
27. Фещенко Ю. И., Дзюблик А. Е., Мухина А. А. Проблема классификации хронического бронхита
// Укр. пульмон
журнал. 1993. — №1.-С. 52-54.
28. Экзогенный
аллергический
альвеолит. / Под ред. А.
Т. Хоменко, Ст. Мюллера, В. Шиллинга. -М.:
Медицина, 1987.-272 с.
29. Krasnyuk Е. P. Problem azbestoze u Ukrajini.
Revija rada, Beograd, 1995.-S. 19-20