Курсова робота
зі спеціальності “Практична психологія”
на тему “Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів”
ПЛАНВступ
РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічнахарактеристика феномену внутрішнього особистісного конфлікту1.1.Прояви і види внутрішнього особистісногоконфлікту1.2.Подолання і попередження внутрішньогоособистісного конфлікту
РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення проявувнутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці2.1.Організація і методика емпіричного дослідження2.2.Дослідне вивчення рівня розвитку пізнавальних інтересів учнів до вивченняанглійської мови
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність роботи. Відомо, що рівеньі ефективність життя людини, її діяльності залежать від багатьох причин — відрівня розвитку афективно-вольової сфери, від самосвідомості індивіда, йогоставлення до власного «Я» і «не-Я», системи його оцінок і самооцінок і ін.Індивід стає особистістю, розпредмечуючи, за образним виразом А.В.Петровського, великий шар життя; і чим глибше він проникне в цей шар, тим більшбагатшим буде життя. Однак сфера почуттів, що переживає людина, емоційний фонїї життя залежить великою мірою від її життєдіяльності. Але саме в цій сфері івиникають багато протиріч.[2, 16, 18, 21, 23, 28, 30]
Останнім часом у зв’язку з ростомневротичних захворювань психотерапевти багато говорять про проблему внутрішніхконфліктів, тяжких життєвих криз. Їх запобігання і профілактика при цьомутлумачиться як профілактика захворювань і один зі шляхів формування здоровоїособистості.
В особистості можуть виникативнутрішні, не завжди усвідомлювані протиріччя, що ведуть до великогозанепокоєння, страхів і нерідко неврозів. Ці конфлікти віднімають у людинибагато сил, створюють у неї тривогу, роздратування, злість, агресію, зверненуне тільки на навколишніх, але і на саму себе. Виникаючі при цьому гостріпереживання вражають людину, створюють глибокий дискомфорт, приведуть додушевного неблагополуччя і різного роду «вибухам» (у виді гострих реакцій,неврозів, спроб самогубства), до несприятливої зміни деяких істотних сторінособистості. Такі конфлікти необхідно «знімати», відшукувати способи перебудовиособистості, змінювати її установки, формувати нові, життєві цілі,перетворювати ставлення до себе і т.д. [5, 18, 22, 23, 31]
Мета роботи. Курсова робота присвяченапроблемі переживання людиною внутрішнього особистісного конфлікту, криз, якіпереживає людина в ході свого становлення.
Предмет дослідження – причини й особливості переживаннялюдиною внутрішніх особистісних конфліктів.
Згідно меті та предмету дослідження в курсовій роботі булипоставлені наступні завдання:
1. Проаналізуватиі систематизувати теоретичні джерела з розглянутої проблеми;
2. Виявитиособливості структури особистісного розвитку юнаків і визначити ті особистісніриси, які можуть зумовлювати умови виникнення внутрішнього особистісногоконфлікту.
Методи дослідження.
Аналіз і узагальнення психологічних іпедагогічних джерел по проблемі дослідження з використанням категоріальногоапарата і принципів психологічної науки, насамперед принципів системності ірозвитку; діагностичні методи: опитувальник Кеттела (16-PF) та тест Люшера(КТЛ).
Дослідження проводилося на базісередньої школи № 45 м. Києва в 11-х класах. Основним методом емпіричногодослідження стало анкетування учнів.
РОЗДІЛ1. Соціально-психологічна характеристика феномену внутрішнього особистісногоконфлікту
1.1. Прояви і види внутрішнього особистісногоконфлікту
Людська взаємодія є концептуальною одиницею будь-якогоспілкування. В спрощеному вигляді її можна подати як сукупність окремихіндивідуальних дій, спроб одних індивідів справити вплив на інших, змінитиїхній внутрішній світ, їхні наміри, дії тощо. Така взаємодія може мати характерспівробітництва, суперництва або ж конфлікту. Ці три категорії представленіА.Т.Ішмуратовим (А.Т.Ишмуратов, 1992) як основні види спілкування. Вінвідмічає, що співробітництво можливе з елементами суперництва, а суперництво упевному значенні є співробітництвом, загальна мета якого полягає у порівняннідеяких «особистісних характеристик». Конфлікт містить елементисуперництва, але репрезентує особливий вид спілкування, на думкуА.Т.Ішмуратова, «хворобливий». Він трактує конфлікт, як такеспілкування, у якому виявляється неузгодженість дій людей, що дбають про своїінтереси. Співробітництво та суперництво характеризується як «здоровеспілкування», яскравим прикладом чого є вислів про «здоровуконкуренцію» (тобто безконфліктну, за справедливими правилами), а конфлікт- «нездорове».
У перекладі з латинської мови термін «conflictus»трактується як зіткнення. Протягом багатьох сторіч людство цікавили протиріччяв природі, суспільстві, мисленні, зіткнення протилежних бажань і мотивів влюдській душі, між добром і злом, боротьба між людьми, суспільними класами,державами. Проблема конфлікту ставилась ще стародавніми філософами, які вважали,що зіткнення і протиріччя є рушійною силою розвитку. Так, Геракліт наголошувавна тому, що в протиріччях існують не тільки люди, але і боги, і увесь космос.Філософ вказував на боротьбу протилежних сил як на всезагальний закон, що діє ів природі, і в суспільстві [6]. Чимало цікавих думок з цього приводу можназнайти у Н.Бердяєва, Декарта, Ніцше, В.Соловйова та ін.
А.С.Кармін (А.С.Кармін,1992) відмічає, що до кінця ХІХстоліття конфлікт розглядався в загальному плані, як один з проявів більшзагального феномену – суперечливості, а також як категорія, що охоплює нетільки людські стосунки, але і природні процеси (наприклад, «біологічнийконфлікт» між спадковістю, генами, тканинами та ін.); класові конфлікти(Маркс); воєнні конфлікти (Клаузевіц); конфлікти між свідомим та несвідомим(Фрейд); драматичний конфлікт у художніх творах (мистецтвознавство) та ін.
На думку Л.І.Шрагіної саме протиріччя породжують конфлікти.Дослідниця зазначає, що досліджуючи проблеми спілкування, необхідно визначатиосновні джерела взаємних претензій, що можуть перерости в протиріччя ізавершитись конфліктом [11].
В сучасній психології під конфліктом розуміють зіткненняпротилежно направлених, несумісних одна з одною тенденцій в свідомості окремовзятого індивіда, міжособистісних стосунках, пов’язаних з гострими негативнимиемоційними переживаннями (О.Н.Громова.1998). Виділяються наступні видиконфлікту:
— міжгруповий конфлікт;
— міжособистісний конфлікт;
— внутрішньо особистісний конфлікт.
Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об’єднуєпсихологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітнихособистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні всвідомості індивіда відповідними переживаннями[1]. Конфлікти цьоговиду в психологічній літературі позначаються як внутрішні особистісніконфлікти, особистісні, інтрасуб’єктивні, інтраперсональні. Ці поняттявикористовуються як синонімічні.
Внутрішній особистісний конфлікт являє собою протистояннядвох начал в психіці людини: того, що сприймається і емоційно переживається якважлива для людини психологічна проблема, що потребує свого розв’язку івикликає внутрішню роботу, спрямовану на його подолання.
Вони супроводжують людину протягом усього життя.
Найбільшпослідовна система поглядів на внутрішні особистісні конфліктиу вітчизняних дослідників представлена в працях В. С. Мерліна, який почавзайматися проблемою конфліктів ще в 40-і роки ХХ століття і присвятивпсихологічним конфліктам окремий розділ у своїх «Проблемах експериментальноїпсихології особистості» (В.С.Мерлин, 1970).
За В.С.Мерліним, внутрішнійособистісній конфлікт — це стан більш-менштривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, якііснували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями,відносинами і діями особистості (В.С.Мерлин, 1970, с. 103).
Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повиннібути такі, що «задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистостістає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу (В.С. Мерлін,1970). Виникненняцих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуютьсягромадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивіввиникають інші, незадоволені, і т.д.
Однак внутрішній особистісній конфліктвиникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являютьсобою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між їїможливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С.Мерлін, ці конфлікти можливітільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту — цесуб’єктивна нерозв’язність ситуації (Мерлин, 1970, с. 105).
В.С.Мерлін критикує фрейдиські інеофрейдиські уявлення про конфлікти, особливо їх тези про несвідомий характерпроцесів, що протікають в психологічному конфлікті, і приреченості людини наконфлікти, які виникають на ґрунті дитячих конфліктів. Він говорить пронеобхідність створення теорії конфліктів, що спирається на клінічні дослідженняі досвід психотерапевтичного відновлення особистості (Мерлин, 1970, с. 13).
На його думку,значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю врозумінні структури і розвитку особистості, оскільки загальні закономірностіформування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівнянокороткого часу в гострій формі (Мерлин, 1970, с. 111). Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначаєтьсятим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється самаструктура особистості. Таким чином, розвиток і подолання конфлікту являє собоюгостру форму розвитку особистості (Мерлин, 1970, с. 105).
В.С. Мерлінописує закономірності переходу фрустрації в конфлікт, експериментальні методикидослідження конфліктів, конкретні види конфліктів (трудові, любовні й ін.),динаміку їхнього розвитку, фази виходу людини з конфлікту й ін. Тим самим нимфактично закладені основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхньоговивчення й практики роботи з конфліктами.
Однак роботиВ.С.Мерліна не одержали продовження в психології і не стали основою подальшогорозвитку теорії конфліктів, вивчення яких переміщається в сферу клінічногодослідження неврозів, у психотерапевтичну площину. Незважаючи на безумовнуцінність цих областей вивчення конфлікту, вони не давали можливості інтеграціїрізноманітних робіт, пов’язаних з вивченням конфліктів, оскільки користувалисясвоєю термінологією, своєю системою концептів і теоретичних понять, не завждиспівзвучних і співвідносяться з психологічними категоріями. За межами даногопідходу вивчення внутрішніх особистісних конфліктів майже не здійснювалося.
Серед західнихпсихологів найбільша увага до опису внутрішніх конфліктів виявляли прихильникипсихоаналізу і психодинамічних концепцій. Поняття внутрішнього особистісного конфлікту в психоаналізі, однак, дуже специфічноі нерозривно пов’язано із системою концептів і теоретичних побудовпсихоаналітичної теорії (З.Фрейд, 1993). З цієї причини воно фактично виявилосянеінтегрованим у більш широку систему психологічного знання, зберігаючи своюрелевантність винятково в рамках психоаналітичних міркувань.
У рамках психоаналітичного напрямкуакцент робиться на біопсихологічному трактуванню внутрішнього особистісногоконфлікту. У людини в стані конфлікту відбувається зіткнення бажань (З.Фрейд, 1993). Частина особистостівідстоює бажання, інша відхиляє їх. Постійно сперечаються один з одним такіструктури психіки як Воно, Я і Понад-я. Основні внутрішній особистісніконфлікти виникають через розбіжність інтересів Воно і Понад-Я. Перебороти їхдопомагають механізми сублімації, проекції, раціоналізації, витиснення,регресії й ін. Однак такі процеси відбуваються не завжди успішно.
У теорії К.Г.Юнга внутрішнійособистісний конфлікт — це регрес у сферу несвідомого, програвання так званого«батьківського сценарію»(К. Юнг, 1994). УК.Хорні внутрішній особистісний конфлікт розглядається з двох позицій — якзіткнення прагнення до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя«невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.
У рамках гуманістичної психологіїпропонується інша теорія внутрішнього особистісного конфлікту. За К.Роджерсом воснові конфлікту лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими,але помилковими самооцінками, які людина здобуває протягом життя, і самооцінкоюна неусвідомлюваному рівні (К.Роджерс,1986). А. Маслоу сутність внутрішнього особистісного конфлікту розглядаєяк нереалізовану потребу людини в самоактуалізації (А. Маслоу, 1986).
Засновник логотерапії В.Франкл описуєсутність внутрішнього особистісного конфлікту як утрату сенсу життя (В. Франкл, 1990).
Підсумовуючи, можна сказати, щовнутрішній особистісний конфлікт можна визначити як гостре негативнепереживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світуособистості, що відбиває суперечливі зв’язки із соціальним середовищем і якезатримує ухвалення рішення.
Існують певні показники, форми проявувнутрішнього особистісного конфлікту. Наведемо ці показники, як їх описує Ю.Канатєв (Канатев Ю.А., 1992):
Показники внутрішнього особистісногоконфлікту
1. когнітивнасфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупіка,затримка ухвалення рішення, глибокі сумніви в істинності принципів, якимилюдина раніш керувалася;
2. емоційнасфера: психоемоційна напруга, часті і значні негативні переживання;
3. поведінковасфера: зниження якості й інтенсивності діяльності, зниження задоволеностідіяльністю, негативне емоційне тіло спілкування;
4. інтегральніпоказники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу.Форми прояву внутрішніх конфліктів
Неврастенія: нестерпність до сильних подразників; подавленийнастрій; зниження працездатності; поганий сон; головні болі
Ейфорія: показні веселощі; вираження радості неадекватно ситуації;«сміх крізь сльози».
Регресія: звертання до примітивних форм поводження; відхідвід відповідальності.
Проекція: приписування негативних якостей іншому; критикаінших, часто необґрунтована.
Номадизм: часта зміна місця проживання, місця роботи, партнерів,часті розриви відносин із друзями, зміна звичок, захоплень, обстановки.
Раціоналізм: самовиправдання своїх вчинків, дій, навітьнеадекватних і соціально не схвалюваних.
Знайомство з літературними джерелами показало, що існуєдекілька класифікацій внутрішніх особистісних конфліктів.
Так, одна з них належить Н. Гришиній. Вона виділяєдиференціацію структур внутрішнього світу людини, що вступають у конфлікт.Внутрішній світ включає: мотиви, цінності, самооцінку. Мотиви — «хочу»(потреби, інтереси, бажання), цінності — «треба», самооцінка — «можу» Виходячиз такого розуміння внутрішнього світу людини, виділяються наступні внутрішніособистісні конфлікти (Н. Гришина, 2000, с. 235) :
Мотиваційний конфлікт
Моральний конфлікт
Конфлікт нереалізованого бажанняРольовий конфлікт
Адаптаційний конфлікт
Конфлікт неадекватної самооцінки.
Відомі й інші класифікації внутрішніх особистіснихконфліктів. Наприклад, Е.Еріксон пов’язує стійкі внутрішні особистісніконфлікти з віковими кризами (Э. Эриксон,1996, с. 23).
На його думку,значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю врозумінні структури і розвитку особистості, оскільки «загальні закономірностіформування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівнянокороткого часу в гострій формі». Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначаєтьсятим, що «змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюєтьсясама структура особистості». Таким чином, «розвиток і подолання конфлікту являєсобою гостру форму розвитку особистості» (Э.Эриксон, 1996, с. 25).
Таблиця 1
Конфлікти на різних стадіях розвитку особистості (заЕріксоним)Суть конфлікту Приблизний вік (специфіка розвитку)
1. Конфлікт між довір’ям і недовір’ям до навколишнього світу.
2. Конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям сорому і сумнівами.
3. Конфлікт між ініціативністю і почуттям провини.
4. Конфлікт між працьовитістю і почуттям неповноцінності.
5. Конфлікт між розумінням приналежності до певної статі і нерозумінням форм поведінки, відповідних до даної статі.
6. Конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуттям ізольованості від навколишніх.
7. Конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх вікових проблемах.
8. Конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм.
Народження — 1 рік
1-3 роки
3-6 років
6-11 років
11-18 років
Раннє дозрівання
(18-25 років)
Нормальне дозрівання (40 років)
Пізнє дозрівання
Більш впливовою в психології виявиласятрадиція дослідження внутрішніх особистісних конфліктів, закладена К.Левіним,який виводив ці конфлікти не з внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізупроблем, що виникають у життєвій ситуації індивіда (Конфликтология/Под ред.А.С.Кармина. 1997). Предметом уваги К. Левіна стали конфлікти, що виникають урезультаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних один одному чинесумісним мотивам. Опис цього виду конфліктів, що належить К.Левіну,вважається класичним. Він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивідапротилежно спрямованих сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основнихваріанти цих конфліктів.
Перший випадокконфлікту — це коли людина виявляється перед необхідністю вибору меж у різніймірі привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Неодмінною умовою виникненняконфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівнусилу, у противному випадку конфлікту б не було, тому що ми просто вибирали ббільш значиме для нас чи реалізували б свої бажання послідовно. Класичноюілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буриданового віслюка, щозрештою помер від голоду, тому що він, так і не зміг вибрати між двома рівнимипо величині оберемками сіна. Ця ситуація, коли «хочеться і того й іншого»,може, однак, здобувати досить драматичний характер, якщо мова йде про вибір міжчимось чи кимсь рівною мірою необхідним для людини. Наприклад, у подібномуположенні виявляється молодий чоловік, мати і дружина якого через несформованих між ними відносин ставлять дорогу людину перед неможливим для ньоговибором.
Другий випадокконфлікту припускає вибір між двома рівною мірою непривабливими можливостями.Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір утруднений рівною інтенсивністюмотивів запобігання. Невдале сімейне життя змушує чоловіка болісно вирішувати —чи підтримувати не сформовані важкі сімейні відносини, чи розстатися з дитиною,постійне спілкування з якою у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.
Нарешті, третій тип конфлікту, поК.Левіну, — це коли одна, і та ж ціль (можливість, вибір) рівною мірою іприваблива, і неприваблива, має «і плюси, і мінуси», як про це говорять уповсякденній мові. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов’язана зі зважуванням«за і проти — чи погоджуватися на більш грошову, але нецікаву роботу, чизважуватися на потрібну, але занадто дорогу покупку, і т.д. Ці ситуації можутьперетворюватися й у болісний життєво важливий вибір — наприклад, продовжуватиіснувати в улаштованому світі сформованих відносин, стабільної роботи, звичногоспособу життя і при цьому «жити не своїм життям» чи, втративши все, початиспочатку?
Типи конфлікту К.Левіна, описані ним упоняттях силового болю, були піддані експериментальному вивченню і переведені втерміни градієнта мети. Результати цього аналізу підсумовані Н. Міллером унаступних принципах, які він вважає фундаментальними для розуміння конфліктівміж тенденціями наближення і запобігання:
1. Тенденція до досягнення цілей тим сильніша, чим ближчедо неї людина.
2. Тенденція до запобігання небажаного об’єкта тимсильніша, чим сильніше до неї людина.
3. По мірі наближення об’єкта сила запобігання збільшуєтьсясильніше, ніж сила наближення.
4. Сила тенденцій досягнень чи запобігання варіює залежновід сили мотиву, на якому вони базуються (Н. Міллер, 1997).
Таблиця 2Класифікація внутрішніх особистісних конфліктів поК.ЛевінуТип конфлікту Причина Модель подолання
Еквівалентний (наближення- наближення)
Вітальний (запобігання-запобігання)
Амбівалентний
(наближення-запобігання)
Вибір двох чи більш в однаковій мірі привабливих і взаємовиключних об’єктів
Вибір між двома рівною мірою непривабливими об’єктами
Вибір об’єкта, у якому одночасно присутні приваблива і неприваблива сторона
Компроміс
Компроміс
Примирення
Виділяють й іншівиди внутрішніх особистісних конфліктів. Так, В.Дружинін запропонував такукласифікацію. 1. Істеричний — характеризується завищеними претензіямиособистості в сполученні з недооцінкою об’єктивних умов чи вимог навколишніх.2. Об‘єктивно-психостенічний — характеризується суперечливими власними потребами,боротьбою між бажанням і обов’язком, між моральними принципами й особистимповодженням. 3. Неврастенічний — характеризується протиріччям між можливостямиособистості і її завищених вимог до себе (В. Дружининым, 1998).
Наслідкивнутрішніх особистісних конфліктів
Як і будь-якіінші конфлікти, внутрішні особистісні конфлікти можуть бути конструктивними ідеструктивними. Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальнимрозвитком конфліктуючих структур і мінімальних витрат на його подолання. Задопомогою подолання таких конфліктів ми рухаємося вперед. Деструктивнимвважається конфлікт, що збільшує роздвоєння особистості, переростає в життєвукризу чи веде до розвитку невротичних реакцій. Одним із серйозних наслідківконфлікту є суїцид. Дослідження психологів і психіатрів виявили наявністьзв’язку між характерологічними рисами особистості і схильністю до суїцидальнихдій у кризових ситуаціях. Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальноїповедінки є концепція, відповідно якої така поведінка розглядається як наслідокдезадаптації особистості в умовах пережитого нею мікросоціального конфлікту(А.Анцупов, 1999). Даний підхід продуктивно розвивається в останні роки.
У цілому можназатверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можутьбути розділені на внутрішні і зовнішні.
Внутрішнімифакторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості(характер, психофізичний, емоційний стан і ін.), що підвищують ризик суїциду,який утворює внутрішнє середовище для відображення зовнішніх факторів, а такожє побудниками такого поводження в суїцидогенній ситуації.
До зовнішніхфакторів відносяться: мікросоціальні умови біографічного характеру, насампередсімейного виховання; міжособистісні відносини в референтній групі — сімейній,дружній, професійній; чи дезадаптуючі об’єктивні фактори діяльності(екстримальність, відповідальність, різке підвищення навантаження і т.д.).Деякі зовнішні фактори є причинами суїциду, тому що мають для людини особливийкризовий психологічний зміст. Суїцидальна поведінка включає різні формиактивності, що служать деструктивним засобом подолання особистісних проблем вумовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострийемоційний стан, що виникає в критичній ситуації зіткнення особистості зперешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб (О.Громова,1998). Центральну роль у виникненні такої ситуації грають наступні конфлікти:
– обумовлені специфікою сімейних взаємин: нерозділеналюбов, зрада коханої людини, розлучення, важка хвороба чи смерть близьких;обумовлені специфікою трудової діяльності і міжособистісної взаємодії: невдачіу виконанні конкретних задач, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі,службові конфлікти з начальниками чи підлеглими;
– пов’язані з антисоціальним поводженням людини:страх кримінальної відповідальності; страх ганьби;
– обумовлені станом здоров’я: психічні захворювання;хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки (дефекти мови, особливостізовнішності, сприймані як недолік), статева неспроможність;
– обумовлені матеріально-побутовими труднощами.
Описані різновиди внутрішніх особистісних конфліктіввідображають реальний розподіл інтересів дослідників. Кожний з цих видівконфліктів має свій зміст, який відображає характер протиріч, які лежать в йогооснові, свою специфіку в реальній життєвій ситуації. Аналіз літературний джерелпоказує, що в прагненні наблизитися до складного світу внутрішньогоособистісного конфлікту, дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфліктмовою переживання його людиною. А з іншого, оперувати більш цілісними одиницямианалізу.
2.1. Психологічні умови подоланнявнутрішніх особистісних конфліктів
Подолання внутрішнього особистісного конфлікту — це зняттявнутрішнього напруження особистості, подолання протиріч між різними елементамиїї внутрішньої структури і досягнення стану внутрішньої рівноваги, стабільностіі гармонії.
Насамперед слід зазначити, що внутрішній особистіснийконфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому йогоподолання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер,темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальнихспособів подолання внутрішніх особистісних конфліктів, що однаково підходятьдля всіх людей і ситуацій, не існує. Способи подолання внутрішнього конфлікту,що підходять для чоловіків, можуть бути не завжди придатні для жінок і т.д.
У попередньомупараграфі, присвяченому проживанню людиною кризових ситуацій, відзначалося, якезначення в психології надається їхньому конструктивному подоланню. Навпроти, їхнеадекватне вирішення може привести до досить важких наслідків. Наприклад, зпогляду психоаналізу, по вдалому висловлюванню Л.С.Виготського, людина є рабомсвого раннього дитинства оскільки все наступне життя дозволяє і намагаєтьсясправитися з конфліктами, що виникають у перші місяці життя.
Утім, дляпсихоаналізу (класичного), як уже відзначалося, узагалі характерні доситькрайні позиції, які поділяються далеко не всіма психологами. Але в цілому, хочаі не в настільки твердій формі, у психології є загальновизнаним уявлення прозначення конструктивного, ефективного подолання особистістю виникаючихвнутрішніх особистісних криз, конфліктів, протиріч, про негативний, а йруйнівний вплив, що може мати для розвитку здорової особистості їхнєнеподолання.
Але люди впереважній більшості випадків так чи інакше «проживають» своїконфлікти чи кризи і якось справляються з ними. Чи не перебільшує психологіязначення їх «правильного» переживання?
На думку фахівців,є принципові розходження між конструктивними і неконструктивними стратегіямиспівволодіння зі своїми психологічними труднощами і проблемами пов’язаними зїхньою спрямованістю, цілями.
Ефективністратегії спрямовані на «роботу» із самою проблемою, зі змістомвиниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тих перешкод, які створюєдана проблема на шляху можливості самоактуалізації особистості, їїсамореалізації і повноцінного життя. Інакше кажучи, ми можемо оцінювати вихідлюдини з конфлікту чи кризи як продуктивний, якщо в результаті вона дійсно«звільняється» від його проблеми, що породила, таким чином, що їїпроживання робить людину більш зрілою, психологічно адекватною і інтегрованою.
Навпроти, тістратегії, що у сутності є психологічно неефективними, як би їх не оцінював саміндивід, реально виявляються спрямованими на ослаблення, пом’якшення гостротипережитої кризи, що супроводжують емоційні стани. Якщо скористатися медичноюаналогією, то можна сказати, що в першому випадку, відчувши біль, людинанамагається з’ясувати її причину і справитися з нею, вилікувавши хворобу, а вдругому випадку вона просто приймає таблетки, намагаючись заглушити неприємнівідчуття.
При переживаннікритичної чи кризової ситуації можливі три принципові стратегії.
Одним здеструктивних способів поведінки стосовно криз чи конфліктів є невизнаннянаявності проблеми, неприйняття реальності, її перекручування, відхід від неї.Наприклад, відганяючи від себе неспокійні думки, людина умовляє себе, що в неї«все нормально», нема про що турбуватися, а депресивні настрої івідчуття безглуздості занять є просто результат перевтоми. Роблячи вид, щонічого не відбувається, що все в порядку, людина придушує в собі всілякісумніви і тривожні думки про власне життя, намагається «поменше забиватисобі голову всякою дурницею і побільше займатися „справою“ (роботою,будинком, родиною, кар’єрою, захопленнями і т.д., і т.п.), тому що так життяшвидше проходить.
Інша ситуаціявиникає, коли, визнаючи свої проблеми і необхідність їхнього вирішення, людинане бачить можливості їхнього рішення чи не знаходить у собі мужності,готовності зробити якісь кроки. Примітивний спосіб впоратися з такою ситуацією— це заглушити у собі відповідні переживання, тугу безглуздого існування тимичи іншими відволіканнями (випивкою, комп’ютерними іграми, наркотиками і т.д.).Визнаючи наявність проблеми, можна йти від її вирішення, знижуючи значимість,гостроту і, тим самим, заперечуючи необхідність щось робити. Наприклад,переживаючи якісь сімейні, часом досить важкі, проблеми, людина говорить собі:»усі так живуть”, «життя таке» чи «в інших щегірше» і т.д. Ще одним способом відходу є «відкладання» проблемичи перекладання її на інші («у мене голова зараз зайнята зовсіміншим»).
Загальноюознакою цих деструктивних стратегій є фактичне небажання людини чи їїнездатність «працювати» зі своєю проблемою. Вона не готова доприйняття рішень, до відповідальності за них, боїться їхніх наслідків і томусподівається, що «все як-небудь улаштується саме собою».
Можливо, якась частина пережитих людиноюкритичних життєвих ситуацій, дійсно, поступово утратить свою гострогу, однакпідспудно в людини починає накопичуватися негативний досвід нерозв’язання своїхпроблем.
Життялюдини так улаштоване, що ймовірність обставин, які загрожують порушеннямоптимального процесу розвитку особистості, її внутрішнього світу, велика, іпогано, якщо людина до них не підготовлена. Від внутрішніх особистіснихконфліктів ніхто не застрахований. Їхній арсенал воістину невичерпний.
При конструктивному подоланні внутрішнього особистісногоконфлікту досягається психологічна рівновага, поглиблюється розуміння життя,виникає нова ціннісна свідомість. Подолання внутрішнього особистісногоконфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, пов’язаних зконфліктом; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічнихфакторів внутрішнього особистісного конфлікту; підвищення якості й ефективностіпрофесійної діяльності.
Нерідким наслідком «загнаних усередину» чи знецінених проблемстають невротичні стани або неврози особистості. Іноді людина йде шляхом«найменшого опору», намагаючись залишити «все як є» івідмовляється від рішень, що вимагають мужності. При цьому вона може почуватиполегшення, однак реально виникає регрес особистості, уповільнення чиприпинення особистісного росту, обмеження можливостей її самореалізації.
Нарешті, третя— і єдино конструктивна можливість полягає в тому, щоб змінити щось у собі чисвоєму житті таким чином, щоб, дійсно, одержати можливість «жити своїмжиттям».
Конструктивне подолання особистіснихконфліктів і криз припускає прийняття реальності, готовність до чесного аналізусформованої ситуації, здатність розрізняти головне і другорядне, виділятискладові частини у виниклій проблемі і вирішувати її поетапно.
Типові принципи і способи дозволу внутрішніх особистіснихконфліктів
Однак, незважаючи на необхідність індивідуального підходу доподолання внутрішніх особистісних конфліктів, можна сформулювати найбільшзагальні і типові принципи і способи, що з урахуванням індивідуальної специфікиможуть використовувати всі. Перелічимо найбільш важливі з них.
1. Адекватне оцінювання ситуації. Пропонується взяти ситуаціюпід контроль, спробувати виявити ті протиріччя, що послужили причиною конфліктуі викликали почуття тривоги, чи страху гніву.
2. Усвідомлення екзистенціального змісту конфлікту.Пропонується проаналізувати ступінь важливості його, оцінити з погляду місця іролі у житті його наслідку. Причину, що викликала конфлікт, відразу ж вартовідсунути на задній план у системі цінностей чи забути зовсім.
3. Локалізувати причину конфлікту. Виявити саму сутністьйого, відкинувши всі другорядні моменти і супровідні обставини.
4. Проявити сміливість в аналізі причин внутрішньогоособистісного конфлікту. Навчитися подивитися правді в очі, відкинути всіпом’якшувальні обставини і безжалісно розглянути причину вашого занепокоєння.
5. «Випустити пар». Дати вихід гніву, що нагромадився, читривозі. Для цього можна використовувати як фізичні вправи, так і творчізаняття, кіно, театр, книжку.
6. Розслаблюючий тренінг.
7. Змінити умови чи стиль роботи. Це варто зробити в томувипадку, якщо внутрішній особистісний конфлікт виникає постійно черезнесприятливі умови діяльності.
9. Зниження рівня домагань.
Як підсумок до цього параграфу, слідпідкреслити, що повноцінно функціонуючий”, «самореалізований»,«актуалізований», «адаптивний» індивід, як його називають усвоїх описах психологи, — це людина, яку відрізняють свобода (спонтанність,самовираження, реалізації свого потенціалу), довіра (віра в себе й інших, усвою здатність справлятися з труднощами і т.д.), чесність ( щирість,автентичність, усвідомленість).
Ф.Василюк відзначає, що емоційнепереживання кризової ситуації, яким би сильним воно не було, саме по собі неведе до її подолання; так само аналіз ситуації, її обмірковування приводитьлише до її кращого усвідомлення. Справжня ж проблема полягає у творенні новогозмісту, смислу, коли результатом внутрішньої роботи особистості по подоланню,проживанню критичних життєвих ситуацій стають зміни в її внутрішньомусуб’єктивному світі — знаходження нового змісту, нове ціннісне відношення,відновлення душевної рівноваги і т.д.
РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення проявувнутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці
2.1. Організація і методика емпіричногодослідження
Завданняконстатуючого експерименту полягало у виявленні особливостей особистісногорозвитку юнаків з метою визначення тих особистісних рис, які можутьобумовлювати наявність умов до виникнення внутрішнього особистісного конфлікту.
Методикадослідження
Яквідомо, у юнацькому віці збільшується увага до себе, до своїх фізичнихнедоліків, підвищується почуття власного достоїнства й уразливість,оформляються стійкі форми поведінки, риси характеру і способи емоційногореагування, що визначають надалі життя дорослої людини. Разом з тим, проблемасоціальної адаптації в цьому віці може бути поєднана з так званими астенічнимистанами (слабість, дратівливість, плаксивість, підвищена стомлюваність і т.п.).Додаткові навчальні і поза навчальні навантаження, необхідність вирішення свогоподальшого життєвого шляху, психоемоційна напруга (конфлікт із вчителем, збатьками, власна незадоволеність) погіршують функціональний і психічний стан.
Питання норми й аномалії особистості,відносяться до проблеми засвоєння юнаками певних життєвих нормативів, висунутихсоціальним оточенням, а також до аналізу причин, що утруднюють засвоєннявідповідної субкультури. Іншими словами, по зауваженню Б.С.Братуся, нормальнимрозвитком у цьому випадку буде такий розвиток, що веде людину до придбання неюродової людської сутності, самоздійсненню, прагненню до злиття з нею іпридбанню тим самим можливої повноти свого існування як людини (Б.С.Братусь;1989, с. 49-50). Аномальний же розвиток характеризується непогодженістю,пригніченістю самоздійснення, що веде до перекручення суті розвитку. Звідси,аномальним, що відхиляється від нормального, є такого роду розвиток, що веделюдину до відокремлення, відриву від її загальної родової сутності(Б.С.Братусь; 1989, с. 51). Однак це усього лише крайні полюси так званої«норми» і «патології». Між умовними полюсами знаходиться велике поле граничнихз нормою і патологією рівнів розвитку. До цих граничних станів можуть бутивіднесені стереотипи поведінки, емоційно-особистісні реакції, що формуються підвпливом ендогенних і екзогенних факторів.
Улітературі, як було показано в першому параграфі першого розділу, є прямі інепрямі свідчення того, що дисбаланс структури особистісного простору може бутипатогенним фактором формування, що призводить до виникнення конфліктівособистості.
Миприпустили, що в динаміці аномалії особистості, які породжують внутрішнійособистісний конфлікт, можуть бути представлені через виявлений особистіснийсимптомокомплекс, структура, якого має специфічну організацію особистісних рис.
Емпіричнедослідження ми здійснювали в старших (11-х класах) Київської середньої школи №45. Звернувшись до шкільного психолога цієї школи, ми відібрали групустаршокласників, в анамнезі яких були різні невротичні прояви, характерні дляпатохарактерологічного розвитку (звуження кола інтересів, егоїстичність,підвищена примхливість, дратівливість, упертість і т.п.). Ця група юнаків буланазвана нами умовно нестабільною групою.
Удослідженні, був використаний опитувальник Кеттела (16-PF), за допомогою якогобуло обстежено юнаків.
Вибіропитувальника Кеттела обумовлений наступними міркуваннями. Відомо, що суттєвимдля теорії Р. Кеттела є припущення про можливість опису особистості яккомбінації деякого кінцевого числа окремих, незалежних властивостей. Будь-якаособистісна властивість розуміється як біполярна шкала, на якій індивід можебути представлений умовною позначкою. Кожен особистісний фактор розглядаєтьсяяк континуум певної якості чи «первинної риси» і характеризується біполярно закрайнім значенням цього континуума. Згідно Кеттелу, риси особистості являютьсобою відносно постійні тенденції реагування певним чином у різних ситуаціях ів різний час. Іншими словами, риси являють собою гіпотетичні психічніструктури, що виявляються в поведінці, що обумовлюють певну її стратегію.
Дляпорівняльного аналізу отриманих даних була використана контрольна група. Їїсклали юнаки, які були відібрані шкільним психологом, в анамнезі яких не булизафіксовані аномалії особистісного розвитку. Вони були умовно названі намиюнаки зі стабільним особистісним розвитком. Перейдемо до викладу отриманихрезультатів.
Результатидослідження й їх аналіз
Утаблиці 1 приведені значення факторів за опитуальником Кетелла .
Таблиця1.№ Риса Піддослідні (середні показники в стенах) “Стабільні” юнаки “Нестабільні” юнаки A Добросердість 6 4 B Високий інтелект 7 4 C Емоц. Стійкість 6 2 D Занепокоєння 3 7 E Домінантність 3 8 F Безтурботність 5 5 G Висока совісний. 5 7 H Сміливість 6 4 I М’якосердність 7 8 L Підозрілість 2 5 M Мрійність 6 5 N Проникливість 5 4 O Почуття провини 3 4 Q1 Гнучкість 8 5 Q2 Самостійність 7 3 Q3 Контроль бажань 9 4 Q4 Напруженість 3 8
Наведенідані показують, що характерними рисами для “невротичних” юнаків є: «занепокоєння»(D), «висока совісність» (G), «м’якосердечність» (I), «схильність до почуттяпровини» (O), «напруженість» (Q4), “емоційна нестійкість” (С). Звичайно, появабільшого числа несприятливих особистісних рис у юнацькому віці, обумовлене тим,що вони змушені змінювати свою колишню форму поведінки, приводити її увідповідністі з виникаючими новими вимогами. Відбуваються інтенсивнапсихологічна перебудова особистості, вивчення себе, переживання новихвідчуттів, пошук і визначення особистісного статусу і багато чого іншогооб’єктивно жадають від підлітка зміни своєї соціальної ролі й особливостейповедінки, що, у свою чергу приводить до загострення соціального сприйняття.Таким чином, відбувається як би витіснення ієрархічно недостатньо зрілих формповедінки іншими новоутвореннями
Заданими КТЛ рангова послідовність колірних переваг аномальних підлітківвиявилася наступною: 25013647, тобто на початку ряду розташовувалися зелений іфіолетовий, наприкінці – жовтий і чорний кольори.
Яквідомо, кожному кольору в цьому тесті притаманна певна емоційно-особистіснахарактеристика. Так, для червоного кольору характерна активність, блакитномуприписуються характеристики, пов’язані з високою моральною оцінкою, зеленийсприймається як домінантний, жовтий – як активність при низькій моральнійоцінці, фіолетовий характеризується егоїзмом, коричневий символізує слабкість ізалежність, чорному приписуються різні негативні характеристики, сірий –слабкість і пасивність.
Мипровели порівняльний аналіз “нестабільних” юнаків, які ставили той чи іншийколір на 1-2-ю позиції, з показниками нестабільних юнаків, які ставлять цей жеколір на інші позиції. Виявилась, що перевага синього кольору поєднується звірогідно більш низькими показниками по шкалі в 16 PF, зеленого — зі зниженнямпрофілю по шкалах F і I, червоного з більш низькими показниками по шкалі О ібільш високими по шкалі Q2. Положення синього кольору на початку рядупоєднується з низькими рівнями тривожності. Переміщення синього кольору вкінець ряду пов’язано з підвищенням рівня тривожності, непевністю в собі,зниженням настрою. Юнаки, які ставлять зелений колір у початок ряду,характеризуються підвищеною активністю, переоцінкою власних сил, незалежністю,разом з тим, для них характерні підвищений рівень тривоги, напруженість,роздратованість, чутливість до стресогенних впливів.
Такимчином, у “нестабільних” юнаків виявлена наявність глибокого внутрішньогоособистісного конфлікту, що складається з фрустрованої потреби в емоційнихприхильностях і компенсаторному лідерстві в соціальних відносинах. При цьомуорієнтація на соціальні досягнення (без можливості реально їх забезпечити)збільшує емоційну депривацію, що служить додатковим джерелом, як навчальних,так і сімейних конфліктів.
Напідставі наведених даних можна зробити висновок про те, що важливимпсихологічним фактором у патогенезі особистісного розвитку є формуванняпатологічного стереотипу емоційного реагування, унаслідок ранньої емоційноїдепривації.
Дослідження показало, що особистісніфактори визначають готовність юнаків до конкретної взаємодії з оточенням, йогоемоційна ранимість не дозволяє однозначно прогнозувати характер наслідків, щорозвиваються при особистісних розладах. Однак особливості емоційногоособистісного реагування і стану особистісних адаптаційних систем створюютьспецифічний тип поведінки в індивідуально-значимих життєвих ситуаціях.Виділення у юнаків домінування в особистісному просторі тенденцій до фрустраціїдозволить вважати деякі фактори особистісного простору як такими, що здатніпривести до розгортання внутрішнього особистісного конфлікту.
Висновки
Аналіз літературних джерел показав,що внутрішній особистісний конфлікт можна визначати як гостре негативнепереживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світуособистості, що відбиває суперечливі зв’язки із соціальним середовищем і якезатримує ухвалення рішення.
Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об’єднуєпсихологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітнихособистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні всвідомості індивіда відповідними переживаннями…
Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначаєтьсятим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюєтьсясама структура особистості.
Внутрішній особистісний конфлікт завжди індивідуальний,носить особистісний характер. Тому його подолання залежить від таких факторівособистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності йін. Це обумовлює те, що універсальних способів подолання внутрішніхособистісних конфліктів, що однаково підходять для всіх людей і ситуацій, неіснує.
Ефективні стратегії подоланнявнутрішнього особистісного конфлікту спрямовані на «роботу» з самоюпроблемою, зі змістом виниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тихперешкод, які створює дана проблема на шляху можливості самоактуалізаціїособистості, її самореалізації і повноцінного життя.
Емпіричне дослідження, проведена настаршокласниках загальноосвітньої середньої школи показало, що особистісніфактори визначають готовність юнаків до конкретної взаємодії з оточенням. Однакемоційна ранимість не дозволяє однозначно прогнозувати характер наслідків, щорозвиваються при особистісних розладах. Особливості емоційного особистісногореагування і стану особистісних адаптаційних систем створюють специфічний типповедінки в индивідуально-значимих життєвих ситуаціях. Виділення у юнаківдомінування в особистісному просторі тенденцій до фрустрації дозволяє вважатидеякі фактори особистісного простору як такими, що здатні привести дорозгортання внутрішнього особистісного конфлікту.
Список використаної літератури
1. АнцуповА.Я., Шипилов А.И Конфликтология: теория, история, библиография. М., 1996
2. АнцуповА.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. М.: ЮНИТИ, 1999.
3. АнцуповА.Я., Шипилов А.И. Словарь конфликтолога. М., 1995.
4. БородкинФ.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! Новосибирск: Наука, 1983.
5. Братусь.Б. Аномалии личности. К., 1989.
6. ГришинаН.В. Психология конфликта. СПб.: Питер, 2000.
7. ГромоваО.Н. Конфликтология. М., 1998.
8. ДмитриевА., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. М., 1993.
9. ЕмельяновС.М. Практикум по конфликтологии. СПб, 2000.
10. ЗдравомысловА.Г. Социология конфликта. М., 1995.
11. ДружининВ. Основы конфликтологии. Курс лекций. Ростов н/Д., 1998.
12. ЗигертВ., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М., 1990.
13. ІшмуратовА. Конфликтология. Казань, 1992.
14. КанатевЮ.А. Психология конфликта. М., 1992.
15. КозыревГ.И. Введение в конфликтологию. М… 1999.
16. Конфликтология/ Под ред. А.С.Кармина. СПб, 1997.
17. Кох И.А.Конфликтология. Екатеринбург, 1997.
18. ЛожкинГ.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. К.: МАУП, 2000. – 256с.
19. Маслоу А.Самоактуализация //История зарубежной психологии: Тексты., М.,1986
20. МерлинВ.С. Социальная психология. М., 1970.
21. Миллер Н.Основы конфликтологии. М., 1997.
22. ПіренМ.І. Конфліктологія. К.: КВГІ, 1997. – 260с.
23. Психологічнезабезпечення психічного і фізичного здоров‘я / під заг. ред. М.С.Корольчука.К.: ІНКОС, 2002. – 272с.
24. РоджерсК. К науке о личности// История зарубежной психологии: Тексты., М.,1986
25. Рыжов О.Политические конфликты. М., 1998.
26. УткинЭ.А. Конфликтология. Теория и практика. М., 1998.
27. ФельдманД.М. Политология конфликта. М., 1998.
28. .ШрагинаЛ.И. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. Минск, 1996.
29. Франкл В.Человек в поисках смысла. М., 1990.
30. Фрейд З.Психология бессознательного. М., 1989.
31. Фрейд З.Психология Я и защитные механизмы. М., 1993.
32. Фрейд З.Недовольство культурой \\ Психоанализ, религия, культура. М., 1992.
33.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.
34.Швальбе Б. Личность, карьера, успех. Психология бизнеса. М., 1993.
35.Эриксон Э. Идентичность. М., 1996.
36.Юнг К. Проблемы души нашего времени. М., 1994.