Психологія емоцій
Психологія емоцій як наука досить молода. Але однаково дивно, що цянастільки очевидно актуальна тема більше століття, тобто фактично весь строкіснування психології, залишалася поза основним руслом її розвитку. Найбільшпроникливі дослідники людської природи, ще до появи яких-небудь наукових даних,розуміли всю важливість емоцій для людської самосвідомості й соціальнихвідносин, і до нас дійшли їх висловлення про те, що саме емоції живлять творчістьі відвагу. Однак до 80-х років двадцятого сторіччя психологія фактичноігнорувала емоції. Мені можуть заперечити, що психологія у свої перші сто роківрозвитку виявляла собою парадокс — науку, що принципово не звертається до сутітих речей, які вивчає. Але хіба можна всерйоз намагатися зрозуміти людину ійого взаємини з навколишнім світом, залишаючи без уваги емоції?
В останні роки нам доводиться зіштовхуватися із самими різними точкамизору на природу й значення емоцій. Одні дослідники думають, що в рамках наукипро поводження можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, Даффи (Duffy,1962), як, втім, і багато інших дослідників (напр., Lindsley, 1957), уважає, щоповедінкові проблеми простіше пояснювати за допомогою понять «активація» або«порушення» (arousal), які не настільки аморфні, як терміни, що ставляться доемоційної сфери. Інші ж (Tornkins, 1962, 1963; lzard, 1971, 1972) затверджують,що емоції утворять первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідникирозглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані втім, що люди постійно перебувають під впливом тієї або іншої емоції, щоповодження й афект — нерозривні (Schachtel, 1959). Деякі вчені вважають, щоемоції руйнують і дезорганізують поводження людини, що вони є основним джереломпсихосоматичних захворювань (Arnold, 1960а, б; Lazarus, 1968; Young, 1961).Інші ж автори, навпроти, думають, що емоції відіграють позитивну роль ворганізації, мотивації й підкріпленні поводження (lzard, 1971, 1972; Leeper,1948; Mowrer, 1960; Rapaport, 1942; Schachtel, 1959; Tornkins, 1962, 1963).
Деякі дослідники зводять емоції до вісцеральних функцій, до проявудіяльності структур, вегетативною нервовою системою (Wenger, 1950). Іншідослідники підкреслюють важливість зовнішніх, у тому числі мімічних, проявівемоцій, акцентують увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієїчастини нервової системи, що піддається довільному контролю.
Більшість психіатрів і психологів-клініцистів розглядають різні видипсихопатології й порушення адаптації як «захворювання емоційної сфери» (Dunbar,1954). С другої сторони, Маурер (Mowrer, 1960, 1961), наприклад, затверджує, щопсихопатологія й дезадаптація викликаються не емоційними розладами, апорушеннями мислення, установок і поводження. Деякі вчені виходять із того, щоемоції повинні бути підлеглі когнітивним процесам (і розуму), вони розглядаютьпорушення цієї субординації як ознака неблагополуччя. Інші, навпроти, уважають,що емоції виступають у ролі пускових механізмів когнітивних процесів, що вонипороджують і направляють їх (тобто управляють розумом) і що головне, чимповинні займатися дослідники, це питання про якість і інтенсивність цих емоцій.
Існує думка, що людина може уникнути психопатологічних розладів, вирішитибагато особистісних проблем, просто відмовившись від неадекватних емоційнихреакцій, тобто підкоривши емоції твердому контролю свідомості. У той же час,відповідно до інших подань, кращим засобом у цих випадках є вивільнення емоційдля їхньої природної взаємодії з гомеостатичними процесами, драйвами (drives),когнітивними процесами й руховими актами.
У психологів, так само як у філософів і педагогів, немає єдиної точкизору щодо ролі, що грають у житті людини емоції. Так, деякі з них, думаючирозум характеристикою істинно людського в людині, затверджують, що сенсомлюдського існування повинна бути саме пізнавально-інтелектуальна діяльність. Унашім суспільстві, та й не тільки в нашім, людина, почавши вчитися в раннімдитинстві, продовжує своє утворення в міру дорослішання до досягнення зрілості;при цьому саме утворення найчастіше розуміють як процес знайомства з фактами йоволодіння теоріями, як процес нагромадження інформації.
Але інші вчені, незважаючи на захопленість процесом пізнання, незважаючина те що інтелект став їхнім знаряддям виробництва, а наука — долею, все-такисхильні відносити людини до розряду істот емоційних або, може бути,емоційно-соціальних. На їхню думку, сам зміст нашого існування має афективну,емоційну природу: ми оточуємо себе тими людьми й речами, до яких прив’язаніемоційно. Вони затверджують, що научання через переживання (як в особистісному,так і в соціальному плані) не менш, а бути може, і більш важливо, ніжнагромадження інформації.
Одними з перших про важливу роль емоцій у поводженні людей висловилисяЛипер (Leeper, 1948), провідний спеціаліст по теорії особистості, і Маурер(Mowrer, 1960), що видається фахівець із психології научання. Маурерзатверджував, що «емоції є одним із ключових, фактично незамінних факторів утих змінах поводження або його результатів, які ми називаємо «научання»(Mowrer, 1960,). Маурер повинен був визнати порочність загальноприйнятого длязахідної цивілізації недовірливого й презирливого відношення до емоцій іїхнього приниження перед інтелектом (розумом, логікою). «Якщо представленіміркування вірні, то емоції надзвичайно важливі для самого існування живогоорганізму й зовсім не заслуговують такого протиставлення «розуму» «(Mowrer,1960).
У даній роботі реалізований лише один з підходів до проблеми емоцій,підхід, що вірніше всього було б назвати психологією диференціальних емоцій. Урамках цього підходу спробуємщ охарактеризувати властивості й функції кожної окремовзятої емоції, а також особливості відносин між різними емоціями і їхнявзаємодія. Я думаю не менш важливим розглянути взаємини, які зв’язують емоції,когнітивні процеси й поводження. Із цих же позицій, з позицій психологіїдиференціальних емоцій, розглядають проблему емоції багато теоретиків ідослідники, і результати їхніх досліджень знайдуть відбиття в цьому підручнику.Найбільш значні теорії, що зложилися в рамках зазначеного підходу, ґрунтуютьсяна ряді загальних передумов, головної з яких є подання про те, що емоціїслужать організуючим і мотивуючим фактором поводження людини, йогоособистісного розвитку й відносин з навколишнім світом.
Наш підхід принципово відрізняється від того, у якому емоційні прояви йемоційні стани представлені в континуумі й підлягають оцінці в категоріях«приємного-неприємного», «напруженого-розслабленого». Не будемо в цій роботідосконально розглядати теорії, що зложилися в рамках цього підходу, але будунаводити дані, що ставляться до кожної з описаних мною емоцій у термінах цихшкал.
Незважаючи на те що вчені ще не прийшли до консенсусу щодо природи емоційі їхнього значення, теоретичні й практичні досягнення останнього десятиліттядозволяють нам виділити психологію диференціальних емоцій як самостійнадисципліна. У вузькому кружку психологів-теоретиків ми можемо як завгодно довгосперечатися про перевагу того або іншого підходу, але люди, далекі від цихпроблем, як правило, самі того не підозрюючи, дотримуються саме нашої точкизору, вони говорять про те, що радуються або сумують, зляться або бояться, вониніколи не переплутають ці емоції, тому що прекрасно знають, яке почуття в нихвикликає та або інша емоція і які її зовнішні прояви. Але чи багато хто з нихвсерйоз замислюються над основними питаннями? Наприклад, над тим, що жнасправді являють собою емоції? Які механізми їхнього виникнення? Як вонивпливають на нас і наше життя? Перш ніж намагатися відповісти на ці питання,варто розглянути проблему походження мотивації й емоцій.
До питання про походження мотивації й емоцій
Який би різновид мотивації ми не розглядали, будь це базова потреба, щозабезпечує виживання індивіда, або емоційна спрямованість на підвищення рівняжиття, ми повинні будемо визнати, що вона виникала й перетерплювала зміни вході еволюції, як і інші структури й функції людини. Щоб внести ясність, якийтак не вистачає нашої стрімко, що розвивається науці, доречно буде більшдокладно зупинитися на деяких міркуваннях щодо походження й розвитку різнихвидів людської мотивації, особливо походження й розвитку емоцій, що становлятьядро мотиваційної структури людини.
Походження мотивації виживання
Існування «мотиваційної» системи в її рудиментарному виді можнаприпустити вже в найперших мешканців Землі. «Мотивація» найпростішиходноклітинних організмів заснована на електрохімічних процесах. І хоча вони щене мали здатність до когнітивної оцінки стимулів, їм удалося адаптуватися йвижити. Вони вийшли переможцями з нерівного бою з навколишнім середовищем,збройні не розумом, а найпростішою мотиваційною системою, що допомагала їмнаблизитися до бажаного й уникнути небезпечного.
Останні дослідження, присвячені проблемі виникнення смакових відчуттів,показують, що навіть найпростіші віруси здатні випробовувати свого роду«відраза», вони «задкують», намагаючись уникнути контакту з отруйною речовиною.Цілком можливо, що й одноклітинні тварини мають аналогічні механізми, щомотивують реакцію приближення уникання. Ці механізми, що забезпечують організмхарчуванням і захищають його від токсичних речовин, життєво необхідні. Деякінейробіологи схильні розглядати аспект цих реакцій як гедоністичний процес, приякому адекватна модель поводження забезпечується ухваленням рішення йінструментальною дією. Існує кілька теорій мотивації, що йдуть коріннями вконцепцію «наближення-уникання». Так, наприклад, для фрейдівської теоріїмотивації й особистості центральними є поняття «задоволення» (наближення) і«біль» (уникання). Саме на протиставленні «задоволення» і «болю» ґрунтуєтьсяйого розуміння сексу й агресії.
До базових потреб ставляться ті мотиви, або потреби, які забезпечуютьвиживання й фізичне благополуччя індивіда. У несприятливих умовах саме вониспонукують індивіда боротися за своє життя — шукати їжу, воду, притулок,виводити з організму продукти життєдіяльності. У звичайні ж умовах, коли ціпотреби легко задовольнити, пов’язана з ними діяльність стає повсякденної й непотребуючих значних витрат часу (Maslow, 1971). Однак, коли несприятливі умовисередовища, недостача ресурсів загрожують виживанню або благополуччю індивіда,голод будить емоцію, і ця взаємодія драйву й емоції виявляється надзвичайноефективним.
Походження емоцій
Такі драйви, як голод або сексуальний потяг, властиві нам тому, що вонинеобхідні для виживання. Але для чого потрібні емоції? Невже вони теж сприяютьвиживанню? Якщо ми запитаємо себе, для чого в ході еволюції виникли рефлекси йінстинкти, то відповідь буде лежати на поверхні. Рефлекс — це специфічнареакція на певний стимул. Інстинкти забезпечують успішне виконання більшескладних моделей поводження, причому деякі із цих моделей залишаютьсянезмінними протягом всього життя тварини від народження до смерті. Ми знаємо,що людина народжується з дуже обмеженим набором рефлексів, і лише деякі з них,начебто рефлексу моргання, залишаються з ним назавжди. Рефлекси й інстинктиригідні, вони жорстко прив’язані до стимулу, їх явно недостатньо, коли ситуаціявимагає ухвалення рішення в ситуації вибору або в ситуації, що вимагаєгнучкості поводження.
Однак рефлекси й інстинкти забезпечують адаптацію індивіда, постачаючийого чітко певним способом реагування на обмежений, постійний набір об’єктів іявищ навколишнього середовища. Те ж саме можна сказати про мотиви, які миназиваємо драйвами, — про голод, спрагу, сексуальний потяг, уникання болю йпотреби у виведенні з організму продуктів життєдіяльності. Ці мотиваційнісистеми необхідні для виживання людини. Їх іноді називають потребами виживання,оскільки вони поряд з регуляторної хімічної, або гомеостатичної, системоюзабезпечують наше фізичне благополуччя.
Але як і для чого виникли емоції? У міру еволюції наших предків періоддорослішання й навчання молодих особин ставав усе більше тривалим-їм бувпотрібний все більший і більший строк, щоб навчитися добувати їжу, піклуватисяпро себе. Для того щоб дитина вижила, між нею і людиною, яка дбає про неї(звичайно це мати), повинна була виникнути тісна взаємна прихильність. Ми незнаємо, яким образом вона виникла і як трансформувалася в ході еволюції, але,ґрунтуючись на даних сучасних досліджень, можна із упевненістю затверджувати,що цементуючим фактором взаємної прихильності матері й дитини є емоції. Наочнимдоказом тому може стати простий експеримент. Залишіть на кілька хвилиноднорічної дитини без матері в незнайомій кімнаті. Більшість дітей відреагує нарозлуку яскравою емоцією. Якщо ж зв’язок між матір’ю й дитиною порушується набільше тривалий час або порушена постійно, ми можемо спостерігати букетнегативних емоцій, які в окремих випадках переростають у важкі форми депресії йздатні викликати навіть загальне виснаження організму.
Безсумнівно, однієї із причин виникнення людських емоцій у ході еволюціїбула необхідність забезпечити соціальний зв’язок між матір’ю й дитиною.Екологічна ніша людської дитини така, що носієм всіх когнітивних, соціальних іфізіологічних навичок, необхідних для виживання дитини, є дорослий. Дитинапросто не вижила б, якби його мати не відчувала потужної потреби тримати йогона руках. Дитина у всьому залежить від матері: вона задовольняє його потреби вїжі, теплі, відході, захищає його від небезпеки. Не дуже давно ми зрозуміли,що, крім усього цього, дитині для фізичного здоров’я й психологічногоблагополуччя необхідна також і батьківська любов. Навіть дорослому буває важковпоратися з життєвими безладдями, якщо він обділений любов’ю. Саме такого родупозбавлення лежить в основі багатьох психологічних порушень, і особливодепресії.
Іншою причиною виникнення емоцій була нагальна потреба в засобахкомунікації між матір’ю й дитиною, так само як і між дорослими людьми. Численнідослідження, присвячені питанням емоційного розвитку дитини, показують, щозадовго до того, як дитина починає розуміти звернену до неї мову й вимовлятиокремі слова, вона уже може повідомляти навколишніх про свій внутрішній стан задопомогою деякого набору сигналів. Наприклад, голод і біль можуть проявлятисячерез, зовнішнє вираження фізичного страждання. Про ситуацію, інтересі долюдини або предмета сигналізує вираження радості й інтересу в наявності дитини,тоді як фрустрація виражається гнівом.
Подібна система соціальної комунікації, що базується на емоційнійекспресії, життєво важлива, тому що без її зв’язок між матір’ю й дитиною була бнеможлива. Дослідження показують, що батьків, діти яких страждають хворобоюДауна, дуже засмучує й гнітить ті обставини, що діти не можуть повідомляти їмпро свої переживання за допомогою міміки й інших способів емоційноїкомунікації.
Емоції необхідні для виживання й благополуччя людини. Не маючи емоції,тобто не вміючи випробовувати радість і сум, гнів і провину, ми не були бповною мірою людьми. Емоції стали одним з ознак людяності. Не менш важлива йнаша здатність співпереживати чужим емоціям, здатність до емпатії, так само які здатність виразити емоцію словами, розповісти про неї. Еволюційне значенняемоцій полягає в тому, що вони забезпечили новий тип мотивації, новіповедінкові тенденції, більшу варіативність поводження, необхідні для успішноївзаємодії індивіда з навколишнім середовищем і для успішної адаптації.
Від фізіологічного драйву до емоції: голод, смакові відчуття, відраза
Неможливо сказати напевно, яким образом у процесі еволюції людина прийшладо такого різноманіття емоцій, які характерні для нього зараз. Ми можемо тількиприпускати, що вже перші живі організми мали якісь механізми, що дозволяли їмреагувати на стимули навколишнього середовища, тобто приймати або відкидати їх,наближатися до них або відсторонятися від них.
Деякі емоції могли розвитися із сенсорних процесів і фізіологічнихдрайвів, пов’язаних з базовою реакцією наближення-відсторонення. Схоже, що саметаких корінь має емоція відрази. Відмова від їжі на основі смакових відчуттів — це найпростіший і найбільш ранній приклад емоції відрази. Здатністьнайпростіших вірусів уникати небезпечного стимулу, можливо, є прототипомреакції відрази, яку можна спостерігати в людини, що пробує несмачну їжу.Новонароджені діти, навіть ті, що народилися без півкуль головного мозку,реагують на гірку їжу виразною гримасою відрази. Якщо в дитячому віці смак їжіє єдиним безумовним і ефективним подразником, що викликає реакцію відрази, то вміру навчання людини й придбання їм досвіду коло цих подразників розширюється.Як тільки дитина починає розуміти, що значить «зіпсована їжа» (це відбуваєтьсяприблизно в сім років), він навчається випробовувати відразу до будь-якої їжі,що здається йому зіпсованої, — при цьому неважливо, зіпсована вона насправді чині.
В одному географічному журналі на фотографії зображена індійськадівчинка, що тримає в руках тільки що виліплений нею кому свіжого коров’ячогогною. У людини західної культури подібне заняття викликало б відразу, але на їїособі ми бачимо лише привітну посмішку. У цьому випадку посмішка дівчинкиставиться до людей, що фотографують її, і виявляє собою субстрат емоційноговідношення до людей, тоді як афективно-когнітивна реакція дівчинки на об’єкт(гній) обумовлена її соціокультурним досвідом. (В Індії висушений коров’ячийгній здавна використовують як паливо.)
Стаючи старше, людина навчається випробовувати відразу до певнихоб’єктів, захід і смак яких невідомий і які, можливо, не мають ніякоговідношення до їжі. Наприклад, може викликати відраза брудний одяг аболихослів’я, а іноді він може випробувати відразу до якоїсь людини або навіть досамої себе.
Якщо походження емоції відрази досить очевидно, — схоже, що вона йдесвоїми коріннями в первинні смакові відчуття й почуття голоду, — то встановитипоходження інших емоцій не так-те просто. Ми не знаємо, як вони виникли, миможемо лише будувати здогаду про том. чому вони виникли.
Типи мотивації
Мотивація звичайно має два компоненти — стимуляцію й сенсорний процес аборуховий акт. Тобто мотивація припускає активацію одного або декількох базовихпочуттів — зору, слуху, дотику, нюху, смаку — або якась подія, що викликаєсенсорний зворотний зв’язок. Найпростішим типом стимуляції є стимуляція, породжуванафізичним тілом. За допомогою зору ви оцінюєте інформацію, що несе вам світло,що відбилося від м’яча, що наближається до вас. Сама по собі ця інформація немає великого мотиваційного значення. Але якщо цей м’яч летить на вас ізвеличезною швидкістю й ви повинні піймати або відбити його, те ця ж інформаціябуде визначати й направляти ваше поводження, мотивувати його. Зрозуміло, щоякщо все це відбувається на футбольному полі, то ваше поводження будевизначатися не тільки цією сенсорною інформацією, але й безліччю інших мотивів,наприклад, бажанням випробувати радість перемоги, острахом здатися незграбнимабо смішним, задоволенням і порушенням від самого процесу гри.
Рефлекси й автоматизоване поводження
Рефлекс — це найпростіша форма поводження. Він безпосередньо пов’язаний зподразником. Частина вроджених, безумовних рефлексів відмирає в міру дозріваннянервової системи, проявляючись лише при патології, інші ж служать людиніпротягом всього його життя. Наприклад, кожний з нас, будь те дитина або дорослалюдина, на порив вітру, спрямований в особу, відреагує морганням. Завдяки цьомувродженому рефлексу поверхня очного яблука захищена від потенційно небезпечнихсторонніх тел.
Рефлекс — це автоматична реакція на стимул, що здійснюється безпопередньої когнітивної оцінки стимулу й не припускає свідомого вибору моделіповодження. Людині властиве щодо невеликий набір рефлексів саме тому, щорефлекси допомагають адаптуватися тільки до тих стимулам, які не вимагаютьоцінки, логічного осмислення, а число таких стимулів дуже невелике. Реакціюлюдини практично на будь-який подразник складно пророчити, вона завжди залежитьвід контексту ситуації й індивідуальних особливостей сприйняття й когнітивноїоцінки.
Про тенісистів прийнято говорити як про спортсменів з добре розвиненимирефлексами. Справді, варто представити, що у вашу сторону зі швидкістю 50 миль у годину летить м’яч, і стане зрозуміло, що часу на міркування, на оцінку ситуації йухвалення рішення у вас практично немає. Однак було б помилкою затверджувати,що в цьому випадку задіяні лише рефлекси гравця. Не можна забувати, щоавтоматизм реакції, красота рухів і вірність окоміру він придбав у результатівиснажливих тренувань.
Будь-який рух тенісиста, що здається нам рефлекторним, насправді не щоінше, як свідомий вибір, чинений блискавично. Це й поворот зап’ястя в моментподачі, і техніка удару ліворуч при відскоку, і вкорочений удар при грі натвердому покритті, і розворот боком до сітки з витягнутої в напрямку до м’ячавільною рукою при прийманні високо, що летить м’яча. Ніж більше автоматизовані русігравця, чим більше їх у його арсеналі, тим більше в нього залишається часу йкогнітивних ресурсів для вироблення стратегії гри. Гарні гравці — це гравці, доавтоматизму рухи, що відшліфували, необхідні для гарного удару. Ясно, що дляточності рухів необхідні також атлетична обдарованість і здатність відчутивірний момент.
Література
1.Вилюнас В.К.Психологія емоційних явищ. — К., 2000
2.Ізард К.Е.Емоції людини. — К., 1997
3.Селье Г. Стресбез дистресу. — К., 2006
4.Валлон А.Психічний розвиток дитини. — К., 2004
5.Фромм Е.Мистецтво любити. — К., 2001