Психологія людинив епоху технічного прогресу
Ускладненнявідносин взаємної залежності, негативним проявом чого є ріст коефіцієнтав’язкості соціального середовища, спричиняє необхідність постійної змінисоціальних ролей. У простій виробничій системі (наприклад, у ремісничіймайстерні, у маленької крамниці) людина була засуджена на одну соціальну роль:глави родини й одночасно глави цієї виробничої одиниці. Стабілізована рольсприяла інтеграції її психіки, зростаючись із її особистістю. Це мало своїнегативні сторони, тому що замість того, щоб бути самим собою, людина булаглавою родини й свого робочого місця. Зараз, за винятком, можливо, осіб, щостоять на вершинах соціальної ієрархії (наприклад, великих артистів,художників, державних діячів, які навіть у приватному житті повинні залишатисявірними своєї ролі), кожний протягом дня грає кілька соціальних ролей. Наробочому місці виконує, щонайменше, три ролі: підлеглого, начальника, колеги.До цього додаються ролі в сімейному середовищі, ігровий, еротичної, цивільної йт.д. Тут не може бути мови про зрощування особистості з роллю. Внаслідок своєїмінливості роль не може бути інтегруючої, але, навпроти, виявляється фактором,який дезінтегрує. Не можна її приймати занадто серйозно; потрібно бути простосамим собою, що, однак, не таке вуж легеня справа. Життя в сучасному світівимагає більшого інтеграційного зусилля, тобто мобілізації тенденцій, щовпорядковують, ніж у світі минулому, у якому як природна, так і соціальнесередовище самі діяли інтегруюче.
В XX-XXIстоліттях світ піддався стиску; уже навіть рідше говорять про «наш світ», ачастіше про «нашу планету», або нашу «кулька». Розвиток засобів комунікаціїпривів до того, що відстані перестали бути проблемою; швидка подорож на іншусторону земної кулі буде тривати коротше, ніж поїздка в аеропорт. Відстані вжемайже не грають ніякої ролі в поширенні інформації. Завдяки телебаченню іІнтернету можна стати майже очевидцем подій у самих віддалених частинах земноїкулі і навіть на Місяці. Стиску піддається також і тимчасовий вимір. Завдякирозвитку археології, віддалені епохи стали ближче, виявилися невідомі раніше культури.Одночасно мінливість теперішнього часу, у порівнянні зі стабільністю минулихчасів, обумовлює те, що теперішній час виявляється більше тривалим у порівнянніз минулим часом, якщо вимірником часу є число подій, у ньому що відбуваються.Аналогічно день, у якому було багато переживань, здається більше тривалим, ніждень, у якому нічого не змінювалося.
Результатомстиску просторових і тимчасових вимірів сучасного миру є ущільнення інформації.Її занадто багато, щоб можна було успішно неї приймати й упорядковувати. Усигнальному метаболізмі, тобто в одержанні інформації з оточення й реагуванніна неї (реакція організму, у свою чергу, є сигналом для оточення), існуютьзакони, аналогічні законам енергетичного метаболізму, а саме, законспецифічності структури й закон рівноваги між анаболічними й катаболічнимипроцесами. Подібно тому, як субстанції, асимільовані організмом, розбиваютьсяна основні елементи, з яких організм будує свою власну структуру, потокиінформації, що надходять ззовні, перетворяться в специфічні структури (звідсиправильність твердження, що кожний живе у своєму власному світі). Здатністьінтеграції є однієї із самих істотних рис нервової системи. Кількість енергії,що надходить в організм завдяки його анаболічним процесам (побудови), загалом,зрівнюється з кількістю енергії, що виходить завдяки процесам катаболічним(розпаду). (У період росту вираження переважають анаболічні процеси.)Аналогічно існує певна рівновага між інформацією, прийнятої з оточення й вислав його. Із цим зв’язана людська потреба розрядки творчих тенденцій. Подібнотому, як в енергетичному метаболізмі, у молодості більше приймається, чимвіддається.
Аналогії міженергетичним метаболізмом і інформаційним підтверджують вірність відомоговираження «психічне нетравлення». Сучасна людина, незважаючи на те. що живе внезвичайно цікавий час, часто буває пересичений їм, не може переварити те, щодо нього безперестану надходить, не в змозі з хаосу інформації створитиякий-небудь порядок. Це нагадує ситуацію переповненого стравами стола, колилюдина більше вже не в змозі з’їсти, і сама смачна їжа викликає в нього тількипозиви до блювоти. Згадувана вже труднощі розрядки творчих тенденційобумовлюють те, що споживча тенденція переважають над творчою. А це, у своючергу, веде до «переїдання», почуттю нудьги, пошуку сильних вражень. З іншогобоку, сигнал, що висилається в оточення, щоб бути їм сприйнятим, повинен такожбути «сильним ударом». Тільки сильний стимул може пробитися через охороннийбар’єр байдужності. Досить звичайні нині симптоми байдужності відносно нещастяіншої людини (наприклад, коли байдуже проходять повз вуличну подію) є предметомнегативної моральної оцінки нашого покоління. З іншого боку, однак, важковинити в байдужності людини, що по телебаченню бачать дітей, обпаленихнапалмом, сцени з гітлерівських концтаборів, людей, що вмирають в Індії зголоду, і т.п. Надлишок інформації про людські страждання викликає, зрештою,байдужність; із психологічної точки зору — це захисний механізм. В’язні вконцтаборах також ставали байдужними до виду трупів, нещастя, бруду й людськогостраждання; стаючи вразливими, вони не змогли б пережити табір. Байдужність долюдського страждання є одним із проявів «психічного нетравлення».
Позитивноюстороною згущення інформації є необхідність селекції. Потрібно самому вибирати,що варто прийняти, а що краще відкинути. Зростає критицизм. Знижується цінністьавторитетів. Удосконалювання засобів комунікації не пішло їм на користь. Щобзберігати престиж влади, варто триматися на безпечній відстані від підданих.Правда, існують казки про добрих володарів, які переодягненими в селянськіодяги ходять серед бідних, але в дійсності вони завжди жили в ізоляції.Самітність є атрибутом влади. Навіть нервова система, що в організмі відіграєроль володаря (керуючої системи), є більше ізольованої щодо інших органів ісистем організму. Велич влади на близькій відстані зменшується. Томутелебачення й інші засоби поширення інформації, можливо, небезпечніше дляавторитетів, чим всі інші сучасні явища, що впливали на їхню девальвацію(наприклад, високий темп змін).
Самимнебезпечним, як представляється, явищем технічної цивілізації є технічнийпогляд на людину. Ми бачимо навколишній світ так, як ми на нього діємо.Оскільки людина діє на мир за допомогою різного роду знарядь, останні стають якби призмою, через яку ми його сприймаємо. Інакше бачив своє оточення первісналюдина, і інакше бачить його сучасна людина, що володіє технічною апаратурою.Інакше бачить його поліцейський, що користується поліцейським кийком, а інакше- художник, що користується кистю й палітрою. Перетворення природногосередовища в технічну веде до того, що й на людей починають дивитися як наскладові частини технічного миру. Повсякденна мова, як чутливий показниксоціальних змін, відбиває це явище в досить розповсюдженому сьогоднівикористанні у відношенні людей виражень, що ставляться до неживих предметів;наприклад, «висунути», «пересунути», «усунути», «ліквідувати», «зняти»,«установити», «поставити» і т.п.
Ніхто не хочебути трактованим як горезвісне «колесо» у машині; проти цього повстає почуттявласної індивідуальності, тому що індивідуальність є однієї з основних рисживої природи. З іншого боку, однак, почуття імпотенції (це один з парадоксівсучасності, що, досягши нечуваної в історії влади над оточенням, людина відчувсебе більше неспроможним, чим абиколи в тій же історії) обумовлює те, що людишукають об’єкти для розрядки незадоволеного прагнення до влади. Коли все робитьопір, легше всього здійснити розрядку на іншій, підлеглій людині. Виникаєтипове невротичне порочне коло, у якому фрустрація почуття влади викликає щебільше її бажання.
Одним з проявівнинішнього настільки мінливого часу є тріумф екзистенціалізму, що, щоправда,останнім часом начебто б трохи слабшає, але, проте, протягом багатьохпіслявоєнних лет він панував незаперечно. Рідко трапляється, щоб у якусь епохуодна філософська концепція завойовувала настільки широку популярність.Екзистенціалістами ставали навіть ті люди, які цього слова не чули й невиявляли особливого інтересу до письмового слова. Проте вони своєю позицієюздійснювали головні тези цієї філософії. З основного судження, що виражає нашеіснування у світі — «я є» — екзистенціалісти головний акцент ставлять на «є». Усвіті хаотичному, незбагненному, загрозливому тотальним атомним знищенням, щовикликає страх і почуття непевності, у світі, у якому колишні норми поводженняй авторитети піддалися колосальної девальвації, у якому людині доводитьсярозраховувати тільки на саму себе й одночасно почувати своє безсилля, важковизначити власне «я» (есенція); воно втратило свою стабільність, його структуране позначена. Можна, навпроти, сконцентруватися на переживаннях, прагнути доавтентичності, красі, силі й т.д.
Європейськакультура протягом декількох століть ішла в основному по екстравертному шляху назавоювання миру. Цінність людини визначалася його зовнішніми досягненнями. Урезультаті цієї установки були досягнуті успіхи, що перевищують будь-якіфантазії. Культури з більш інтровертної установкою, наприклад, індійська,залишилися далеко за тім, що стосується перетворення навколишнього світу.Реалізація фантазій і завоювання миру не принесли, однак, очікуваного щастя.Популярність екзистенціалізму свідчить про усвідомлення цього факту сучаснимсуспільством. Почуття власної поразки завжди болісно. Сірий сум — одна ізпсихологічних рис нашої епохи.
Невротичний станстає частим сигналом про те, що у своєму житті необхідно щось змінити, щолюдина виявилася в тупику, у мертвій крапці власної лінії розвитку. Можнатрактувати невротичні риси сучасної цивілізації як сигнал необхідності зміни.
У якому напрямкупіде цей розвиток, важко передбачати; як представляється, три моменти особливоістотні: взаємне відношення природи й техніки, організація соціального життя йапарата влади, почуття власної ролі в суспільстві.
Існуюче дотепервідношення техніки до природи можна визначити як антагоністичне; технікапрагнула підкорити собі сили природи; завдяки їй людина забирала владу надсвоїм природним оточенням і трансформував його в штучне, у якому тепер незанадто-те добре себе почуває. Він уже дійшов до такого пункту, у якому вінзмушений відмовлятися від своєї влади над природою й міняти своє відношення донеї від антагоністичного до симбіотичному. Симбіоз техніки із природою зробитьсередовище людини менш штучної й стереотипної, і в пий буде більшеіндивідуальності. Перші ознаки такого співробітництва можна вже спостерігати.Зразки природи використовуються в техніку. Більша увага приділяється охороніприроди. Урбаністи й архітектори прагнуть гармонізувати елементи природи ізпроектами міст і будинків. Усе більше тісним стає співробітництво між фахівцямив області автоматики й нейрофізіологами (багатьма ідеями автоматика зобов’язананейрофізіології, і, у свою чергу, модель цифрових і аналогових машин полегшуєрозуміння функцій мозку). Звертається увага на адаптацію людини до умовсучасної техніки (медицина й психологія праці) і т.д.
Нечуванамарнотратність природи знаходить своє відбиття в польській моделі промисловоговиробництва, яку не можна, однак, визнати зразком, гідним наслідування.
Сучаснаорганізація з її високим коефіцієнтом в’язкості, що перешкоджає розрядцітворчих тенденцій, зі своєю штучністю й безглуздістю веде в остаточномупідсумку до військових катаклізмів; організація застарілому, сприятливомунаростанню взаємної байдужності й навіть ворожості, почуттю фрустрації,відчуженню й т.д., повинна піддатися перетворенню. Доводиться сумніватися втім, що це може відбутися в найближчому поколінні. Еволюція організаційнихструктур суспільства в загальному протікає повільніше в порівнянні з іншимиформами людського життя. Невідомо також, як повинна виглядати ідеальна модельорганізації суспільства.
Інодікритикується суспільний мінімалізм молоді, постановка для себе незначнихсоціальних цілей — щасливе сімейне життя, робота, що приносить задоволення,знайомство з іншими країнами й народами. Може бути саме в цьому напрямку йповинна здійснюватися санація соціального життя? У малій соціальній групі єбільший ступінь волі, ніж у більших групах, які звичайно придушуються вихіднимизверху цілями, нормами й приписаннями. У малій групі людина контактує з іншимичленами групи віч-на-віч, не є тільки статистичною одиницею або прихильникомтієї ж самої ідеології (національної, релігійної, політичної й т.п.) Існувалоб, щоправда, протиріччя між масовим методом промислового виробництва йсоціальним життям у малих групах. Однак при високій спеціалізації методіввиробництва вже не буває монолітної маси працівників, але створюютьсядиференційовані групи фахівців.
Переміщенняцентра ваги з більших соціальних груп на малі було б, мабуть, найкращимзахистом від небезпеки технічного погляду на людину. У малій групі людино неможе стати «номером» (горезвісним «гвинтиком» виробничої машини), зберігаючисвою індивідуальність; його контакт із іншими членами групи є людськимконтактом, а не технічним. Факт, що в середньому кожна людина є одночасночленом декількох малих груп, може полегшити співробітництво між окремимигрупами й зм’якшити антагонізми між ними. З іншого боку, більші групи — расові,національні, релігійні, політичні, економічні й т.п. — імовірно, будутьвтрачати свою атрактивність, головним чином тому, що члени малої групи будутьрекрутуватися з осіб, що належать до різних більших груп. А емоційні зв’язки,що виникають у контактах «віч-на-віч», завжди більше міцні в порівнянні зіншими зв’язками, що існують у більших групах. Крім того, засобу комунікаціїполегшують взаємне пізнання людей з різних більших соціальних груп, що завждипослабляє переконання в перевазі власної групи й зм’якшує взаємні антагонізми.
Надзвичайнебагатство інформації, що обрушується на людину сучасної цивілізації, умайбутньому повинне бути їм раціонально використано. Можливо, з’являться нові,більше синтетичні форми передачі ідей, виникнуть певні інтегруючі системи, щополегшить засвоєння інформації. (Популярність кібернетики свідчить про великупотребу саме в таких інтегруючих системах.) У всякому разі людина майбутньогобуде розташовувати значно більше багатими асортиментами культурної спадщини впорівнянні з його не настільки далекими предками. Він зможе з нього вільновибирати те, що найбільше відповідає структурі його особистості. Завдяки цьомуповинна зростати ступінь розходжень між людьми. Людей, не скроєних на одну мірку,будуть дивувати й будуть дратувати всякі спроби формувати всіх по одній моделі.
Завдяки засобамкомунікації усе більше будуть стиратися міжнаціональні розходження, а можливо,у більше віддаленому майбутньому, і накрито. Уже сьогодні молодіжний стиль маєінтернаціональний характер, і часто буває важко визначити національністьпарубка.
З організаційноюструктурою суспільства зв’язана проблема влади. Хоча це й лоскітлива проблема,можна, однак, затверджувати, що сучасні люди почувають неспроможність володарів.У загальному це не є критикою з їх боку, оскільки віддається звіт у тім, щолюдина, навіть геніальний, при справжній складності відносин, економічних,соціальних і т.д., не був би в стані управляти більшими соціальними групами,але міг би хіба що привести їх до військового катаклізму, чого, зрозуміло,ніхто не хоче. З іншого боку, розвиток автоматики веде до того, що проблемиорганізації й керування можуть передаватися машинам. Поки ще це простіпроблеми, але в майбутньому вони будуть усе більше складними.
Аналогічно тому,як раніше машини замінили силу людських м’язів, так у майбутньому вони можутьдоповнити, якщо не замінити, людські організаційні здатності. Колись вонизагрожували робітником безробіттям, у майбутньому можуть загрожувати володарям.Мова йде не про абсурдний міраж суспільства, керованого електронними мозками,але про зміну обсягу функцій майбутніх керівників більших соціальних груп.Багато проблем, якими сьогодні вони змушені займатися, у майбутньому можутьдозволятися машинами, завдяки чому їм буде легше зберегти погляд на людину яклюдини.
З машиною небуває дискусій. Якщо хочуть неї використовувати, повинні її слухати. Узагальному легше підкорятися наказам машини, чим іншої людини. Тому що злюдиною можна сперечатися, прав він чи ні, можна розраховувати, що він змінитьсвоє рішення. Людина, навіть найбільше технічно орієнтований, залишаєтьсялюдиною, а виходить, може помилятися й не завжди керуватися винятково тількирозумом. Іноді доводиться його слухати всупереч переконаності в помилковостійого рішення, що, зрозуміло, викликає почуття бунту. Відносно машин такіпочуття харчувати неможливо, тому що вони були б смішні. Якщо рішення машинипомилкові, вона марна і її доводиться викидати. Важко бунтувати проти червоногосвітла світлофора. Цьому сигналу варто підкорятися, іншого вибору немає. Наказимашин абсолютні й незаперечні. Або апріорі приймається їхня безпомилковість,або вони взагалі не використовуються. Мир, керований тільки машинами, був бимиром строго детермінованим, у якому не було б місця людським сумнівам,коливанням, невдоволенню й бунту.
Досягнутий у ходірозвитку техніки прогрес у біологічних науках дозволяє припускати, що увідносно недалекому майбутньому вдасться управляти психічними процесами людини.Уже сьогодні за допомогою відповідних психофармакологічних засобів можназмінити настрій, зменшити страх і занепокоєння, викликати зміна сприйняттянавколишнього світу й власного тіла. За допомогою електродів, імплантованих увідповідні частини мозку, можна управляти на відстані поводженням тварин ідовільно змінювати їхні психічні реакції. Відкриття генетичного коду (одне знайбільших відкриттів XX століття), імовірно, дозволить у майбутньому змінититакож і код. У результаті можна буде в рослин, тварин, а, можливо, і в людей створюватиті риси, які бажані в цей момент.
Щось подібне,тільки на основі гормонального впливу, уже відбувається в царстві бджіл.Залежно від потреб виробляється більше воїнів, працівників або трутнів.
Це одна знайбільших пасток магічної влади, що дає наука. За допомогою технічних засобівлюдина зможе управляти власним розвитком і власним поводженням, а такожвласними переживаннями. За допомогою таблетки або натисканням кнопки він зможедовільно змінювати настрій, управляти своїми почуттями, модулювати процесисприйняття, збільшувати інтенсивність розумових процесів і т.д. Молода пара, щобажає мати дитину, зможе замовити собі бажаний набір властивостей длямайбутнього потомства.
Варто припустити,що в турботі про благо людства, тому що завжди найдуться такі люди, якізахочуть поліпшувати інших людей, певні групи людей будуть прагнути штучноуправляти психічними процесами інших людей. Замість того, щоб спокійновикликати в себе за допомогою таблеток або електричних імпульсів різного родуприємні почуття, вони будуть викликати в підлеглих їм людей більше корисніпсихічні стани, наприклад, ентузіазм до роботи, сміливість, самопожертва, а увипадку війни — спрагу вбивати інших і т.д. Вони будуть також впливати нарегуляцію народжень, не тільки кількісно, але і якісно. Люди будутьнароджуватися відповідно плану геніями або дебілами, людьми спокійними абоагресивними, податливими або владними, художниками або математиками й т.д.Імовірно, електронні машини будуть визначати актуальні потреби у відповіднихпсихічних станах і способах поводження, як і демографічні потреби. Наприклад,червоне світло у входу до місця роботи буде означати, що слід прийняти антиагресивну таблетку, або нажати відповідну кнопку стимулятора мозку. Імовірно,при зниженні витрат на виробництво електронних машин можна буде встановити всебе будинку подібні пристрої, що дозволить уникати багатьох конфліктів.
Підпорядкуваннявлади вимагає відмови від власних планів і намірів. Потрібно виконуватинав’язані дії, а іноді придушувати в собі ті, які хотілося б виконати. Цепевний рід покірності. Момент рішення, настільки істотний у психічному життілюдини, переноситься зовні. Уже не потрібно вирішувати самому, вирішує хтосьіншої. Ціною підпорядкування звільняєшся від великого зусилля, якого вимагає рішення.
Співробітництво змашиною вимагає великої витримки. Особливо коли машина вимагає великоїточності, не можна дозволити собі «розпустити нерви», тому що це загрожувало бїї знищенням. Якщо завоювання Місяця повернуло багатьом людям підірвану віру впрогрес людства, а космонавт зробився героєм нової ери, то психічні якості,необхідні такому героєві, викликають певні побоювання. При великому героїзмі — це людина-автомат, кожний рух якого повинне бути заздалегідь розрахований, обмірюваний,погоджений з роботою машини. Небагато місця залишається в нього дляспонтанності. Порівнюючи завоювання Америки з польотом на Місяць, у першомувипадку подив викликає велика пригода, а в другому — точність. Колумбвідправився зовсім не туди, куди прибув. Космонавти потрапили точно туди, кудиповинні були потрапити. Колумб, власне кажучи, був один; ідея була його і йогож реалізація ідеї. За космонавтами стояла армія вчених, техніків і медиків, щоконтролюють кожний їхній рух усередині корабля, із землі управляючи їхнім поводженням.Сам політ був результатом багаторічної підготовки й величезних зусиль людськогорозуму (не говорячи вуж про економічні питання).
В електроннихмашинах більша частина енергії витрачається на вироблення «рішення», а самсигнал використовує мінімальні кількості енергії. Людський мозок використовуєблизько 1/5 всієї енергії, споживаної організмом. Мільярди нервових кліток, зяких складається мозок, використовують цей величезний запас енергії, головнимчином, на формування «рішення». (Із сотень нервових імпульсів, які безупиннонадходять до окремої нервової клітки, вона повинна сформувати своє власне«рішення», репродукувати власний нервовий імпульс і переслати його далі.) Ізвласного досвіду відомо, як важкими бувають рішення в житті людини, скільки викликаютьколивань, занепокоєння, внутрішньої боротьби, як часто бувають причиною почуттяпровини. В основі неврозів нерідко лежить неможливість ухвалення рішення (незавжди при цьому мова йде про свідомі рішення, так званих вольових актах, алечастіше про несвідомі, наприклад, у випадку протилежних емоційних установок).
Виникає питання,на що людина майбутнього буде використовувати зекономлену психічну енергію,коли значна частина рішень буде прийматися машинами, а зусилля й психічнанапруга, пов’язане з його власними рішеннями, будуть зменшені, наприклад,завдяки засобам. Чи піддасться ця енергія розпиленню або ж сконцентрується нане використовувані раніше можливостях? Завдяки мільярдам нервових кліток ізв’язкам між ними нервова система людини має у своєму розпорядженні прямо-такинеобмежені можливості створення різноманітних функціональних структур.Очевидно, тільки мала частина потенційних структур виявляється реалізованою.Нервова система, подібно, втім, іншим системам організму, працює звичайно тількиприблизно на 20-30% своїй максимальній ефективності (у цьому виражаєтьсязагальний принцип економії роботи організму). Існує обґрунтована думка, щолюдина може розвиватися в різних напрямках, і що багато хто його психічніможливості не використовуються просто тому, що ніколи не було для цьоговипадку. Не виключено, що здатності телепатії і ясновидіння, належать до такихне використовуваних можливостей людської психіки. Тому що те, що невикористовується, підлягає атрофії. Такої атрофії часто піддаються артистичніздатності, які звичайно спостерігаються в багатьох дітей у дошкільному віці.Невідомо також, наскільки широкі границі абстрактного мислення, а такожпереживань артистичних, містичних і т.д. Можливості розвитку людини великі,якщо не сказати — необмежені. Корисної для людини середовищем було б такесередовище, що ці можливості розвивало б, а не гальмувала.
Список літератури
1. Колишко A.M. Психологіясамовідношення. — К., 2005
2. Ільїн Е.П. Психофізіологія станівлюдини. — К., 2007
3. Огден Т. Мріяння й інтерпретація:Відчуваючи людське. – К., 2004
4. Риман Ф. Основні форми страху. — К., 2006
5. Сандомирський М.Е. Захист відстресу. — К., 2003