ТЕМА 8. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ.
План лекції.
Психологічна характеристика судового процесу.
Психологія судових дебатів.
Психологія прийняття судового рішення.
1. Психологічний аналіз судового процесу дає можливість розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя, культури процесу, максимального виховного впливу на всіх його учасників.
Правосуддя, яке в більшій степені, ніж інші види діяльності, виступає як сфера спілкування між людьми, пов’язане з рядом соціально-психологічних явищ, наприклад, ефективністю діяльності соціальних груп, сприйняттям і розумінням людьми один одного, авторитетністю та ін. При цьому в сфері судочинства закономірності соціальної психології можуть служити і покращенню, і погіршенню результатів діяльності.
Колегіальність при здійсненні судочинства пом’якшує крайності показників психічних процесів всіх членів групи, підвищується ефективність мислення, зменшується дія суб’єктивних факторів, які можуть привести до помилкового результату. Колективна оцінка доказів є найбільш об’єктивною.
На основі аналізу всієї сукупності зібраних по справі доказів, головним критерієм якого є істина, формується обвинувальна або захисна промова, виноситься вирок по справі. Разом з тим докази носять особистісний характер (покази потерпілого, свідка, підсудного, інших учасників кримінального процесу), тому діяльність судді, прокурора, адвоката в судовому засіданні неможливо обмежити формально-логічним групуванням і оцінкою одержаних даних і результатів, вона переходить у сферу етичних взаємовідносин: встановлення довірливого характеру з суб’єктами судового розгляду, подолання в них почуття скованості, невпевненості, виявлення причин розходження в оцінці події тими або іншими особами та інші питання, які стосуються моральної сторони злочину, який розглядається.
Підсудний ніколи не перебуває в спокійному стані. Начальницький тон може ще більше його залякати його. Характеристика підсудного повинна бути об’єктивною і відповідати всім етичним вимогам.
Ознаки, які характеризують особу свідка і визначають специфіку відношення до нього слідчого, прокурора, адвоката: темперамент свідка, стать свідка, вік, поведінка, деякі фізичні вади, які роблять покази свідка односторонніми.
Потерпілі від злочину деколи ненавмисно перебільшують обставини або дії, якими порушено їхні права. Найпоширеніший вид неправдивого свідчення – це нав’язана брехня, джерелом формування якої є інша особа. В даній ситуації кращим засобом оцінки достовірності доказів є перехресний допит.
Процесуальний закон визначає зміст і форму державного обвинувачення, криміналістика – методику участі прокурора і адвоката у дослідженні доказів. Але є і третій компонент, нерозривно пов’язаний з першими двома – це психологічна та етична культура, які дозволяють вияснити моральну основу процесуальних правил і заборон, оцінити допустимість тих чи інших прийомів обвинувачення з точки зору вимог моралі.
2. Важливе значення в судовому процесі має встановлення правильних взаємовідносин державного обвинувача із захисником підсудного. Полеміка між ними служить ефективним засобом досягнення істини і допомагає суду прийняти правильне рішення. Відношення прокурора до захисника потребує такту і витримки. Для державного обвинувача важливо вміти донести свої думки до всіх учасників процесу, яким вони адресуються, а також слухати інших учасників процесу.
Готуючись до судових дебатів, кожен оратор знає, що його противник прикладе все своє уміння для того, щоб стати переможцем. Але прийоми цієї боротьби повинні відповідати вимогам професійної етики.
При розгляді кримінальної справи в суді важлива роль належить формуванню суддівського переконання, яке проходить декілька етапів: 1) попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи при призначенні справи до слуханні; 2) планування судового розгляду і висунення судових версій; 3) перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді; 4) судові дебати і співставлення оцінок судді з оцінками обвинувачення і захисту; 5) остаточне формування переконання судді в нарадій кімнаті при виробленні колективного переконання.
Основна роль у формуванні суддівського переконання належить державному обвинувачу, оскільки саме він повинен доказувати пред’явлене обвинувачення і підтримувати його, а суддя, вивчаючи докази, спрямовує свою діяльність на усунення сумнівів, які можуть виникнути.
3. Формування суддівського переконання – це не тільки результат впливу на свідомість суддів певної сукупності доказів, перевіреної в ході судового розгляду. Воно завжди складається на основі раціонального пізнання причинно-наслідкових та інших зв’язків між фактами об’єктивної дійсності, ціннісного до них підходу, їх співвідношення із заборонами кримінального права, чуттєвого переживання одержаних по кримінальній справі результатів.
В психологічному аспекті істотним для процесу формування суддівського переконання є переростання сумніву в переконання судді, яке характеризує достовірність одержаних знань і готовність діяти у відповідності до них.
Як організатор процесу суддя повинен володіти високим рівнем організованості, ціленаправленістю, зібраністю та іншими вольовими якостями. Головуючий в судовому процесі повинен мати високі організаторські здібності, які реалізуються в складних умовах змагальності між сторонами кримінального процесу.
Виховний вплив суду закладений вже в специфічній формі його діяльності: повному, об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи. Ефективність виховного спливу суду полягає у достатній конкретності, наглядності при сприйнятті фактів всіма присутніми незалежно від того, позитивні чи негативні емоції збуджує той чи інший факт.
Великий виховний вплив має оголошення вироку. Для цього необхідно, щоб вирок був справедливим, відповідав вимогам закону про відповідність покарання тяжкості скоєного злочину і особи підсудного, а також достатньо чітким, конкретним, зрозумілим для всіх присутніх в залі судового засідання.