Курсова робота на тему
„ПСИХОЛОГО-ДИДАКТИЧНА СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ”
На всіх етапах розвиткурадянської педагогічної науки увага вчених зосереджувалася на осмисленні іобробці найважливіших педагогічних проблем — проблемі цілейнавчання йзмісту утворення, проблемі змісту й класифікації принципів дидактики,методів навчання, проблемі відповідності організаційних форм й методівнавчання, розвитку різних форм активізації й індивідуалізаціісамостійної роботи тих, що навчаються, проблемі контролю й обліку знаньй ін. Так, ще в «Декларації про єдину трудову школу» (жовтень 1918 р.)А.В. Луначарский сформулював основоположні принципи організації навчальногопроцесу в радянській школі: розвиток активності й самостійності учнів, можливоповна індивідуалізація навчання.
Вже в 20-і рокирадянські вчені висунули основні положення про раціональне організовування формнавчання. У виді рекомендацій учителям при організації навчання вказувалось нанеобхідність спонукання навчатися до розуміння мети своєї работи, на посиленняуваги активізації й індивідуалізації работи навчаючихся в застосуваннірізноманітних форм діяльності в навчальному процесі: організації всієїнавчальної работи на свідомому до неї відношенні зі сторони тих, що навчаються.При цьому відзначалися як негативні явища-учні, що мовчать, й учитель, щоговорить.
Можна такожвідзначити рекомендації й розпорядження, які розроблені всім ходом розвиткупедагогіки в частині обліку знань (контролю ступеня досягнення поставленнихцілей у навчальному процесі).
Формулювання врізні роки основних положень зводяться до наступного:
1) основна увагавикладачів й студентів повинна бути приділена не контролеві, а самоконтролеві — свідомій, активній, самостійній верифікації результатів навчання й поставленнихперед навчанням цілей;
2) організаціяконтролю й обліку знань повинна створювати умови, при яких кажен що навчається,зміг би сам порівнювати й оцінювати отримані ним результати познавательноїпраці;
3) організаціяконтролю й обліку знань повинна виробляти у кожного що навчається привичку досамообліку, плануванню й раціональному розподілові часу в навчальному процесі.
Варто особливопідкреслити, що радянська педагогіка завжди встановлювала тісний взаємозв’язокміж удосконалюванням діяльності й формуванням особистості тих, що навчаються. Особистістьможе формуватися тільки за умови включення навчаючогося в самостійну, активнунавчальну діяльність, адекватну змістові й цілям навчання й виховання. Обґрунтуванняпсихологічного принципу єдності розуміння й діяльності утримується уфундаментальних дослідах провідних вітчизняних та зарубіжних психологів (Л.С. Виготского,СЛ. Рубинштейна, А.Н. Леонтьева, А.А. Смирнова, Б.М. Теплова, П.Я. Гальперина,Н.Ф. Тальїзиной й ін).
Так, С.Л. Рубинштейн,визначаючи взаємозв’язок свідомості й діяльності, писала: «Специфічнаособливість людської діяльності полягає в тім, що свідома й білеспрямована діяльність.У ній й через неї людина регулює свої мети, активуючи свої замисли й ідеї ввідповідній їм дійсності. Разом з тим обєктивне зтримання предметів якими віноперує, й громадське життя, у яке він свою діяльність включає, входить визначальнимпочатком у психіку індивіда. Значення діяльності в тім й полягає, що в ній йчерез неї встановлюється двоїстий зв’язок між людиною й світом, завдяки якомубуття виступає як реальна єдність й взаємопроникнення субєкта й обєкта»1.Викладені положення повинні самим тщательньїм образом враховуватися прирозробці навчального процесу.
Отже, ключевоюпроблемою в рішенні задачі підвищення еффективності й якості навчальногопроцесу є проблема активізації й керування пізнавальною діяльністю студента зопорою на розвиток єлементів самостійності, самоврядування й самоконтролю. Вартопам’ятати, що, як відзначали багато великих дидактиків й философів минулого (Платон,Аристотель, Я.А. Коменский, И.Г. Песталоцци, А. Дистервег, К.Д. Ушинский й ін),розвиток й утворення жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Усякий,хто бажає навчитися чому-небудь, повинен досягти цього власною діяльністю,власними силами, власною напругою. По цій причині всі досягнення педагогікиповинні бути направлені на те, чтоб навчити учитися, тобто самостійно й активнодобувати нові знання, віддаючи собі звіт про результати своїх дій, проявляючимаксимум ініціативи і сумлінності.
Усе вищесказане рівноюмірою відноситься й до вищої школи, й цьому в даний час на первьій планвисувається задача переорієнтації дидактичної системи вищої школи з переважноінформаційного типу навчання, що дозволяє виявляти й розвивати пізнавальні йтворчі здібності студентів, керувати формуванням їхньої самостійної активності,а також виховувати у цьому процесі вольові й професійні властивості особистості,що забезпечують самостійну, активну, цілеспрямовану й результативну навчальну йпрофесійну діяльність студентів.
Психолого-дидактичнийаналіз змісту, умов й форм взаємодії викладачів й студентів у процесі навчання.
Загальновідомо, щооволодіння знаннями й уміннями відбувається у результаті навчально-пізнавальноїдіяльності навчаючихся певш за все у рамках організованого навчального процесу.
У результатідосліджень багатьох педагогів, психологів й методистів створилосяпевнеуявлення, положення, формулювання, що відображають сутність й взаємозв’язокосновних понять теорії навчання. Розглянемо найбільш повне визначення йтрактування, сформульоване різними авторами.
Центральнимпоняттям є поняття «навчання», «процес навчання». Різніавтори дають трохи відрізняючісь й взаємодоповнюючі один одного визначення. Так,у короткому психологічному словнику хрестоматії ми знаходимо: «Навчання — процесестимуляції й управління зовнішньою й внутрішньою активністю учня, у результатіякої в нього формуються певні знання, навики, уміння».К. К. Платоноввизначає навчання як «формування знань, навиків, умінь й привичок… Воноопираеться на вправу, а отже, й на тренування, але у свою чергу не зводиться доних. Сутністю його є встановлення зв’язків засвоєного з вже засвоєним.
»Навчальнийпроцесе, — пише Т.И. Шамова, — являє собою складну динамічну систему, у якій ворганічному поєднанні здійснюється взаємозалежна діяльність учителя (викладання)й учня (навчання). У цій системі під керівництвом учителя відбуваєтьсяоволодіння учнем основами наук, способами діяльності, його розвиток. Кажен ізсубєктів (учитель й учень) має свої функції в цій взаємозалежній діяльності. Завданнявчителя полягає не тільки в тім, чтоб повідомити знання, але й у тім, чтоб керуватипроцесом засвоєння знань й способів діяльності. Задача учня — опанувати системузнань, способи їх отримання, переробки, збереження й застосування, виховуючи всобі необхідні якості особистості… Процес навчання завжди починається зпостановки вчителем учбово-пізнавальної мети й організації її прийняття учнем…Навчальна діяльність учнів у широкому розумінні розглядається як один з видівпізнання, що протікає на основі діяльності, що відзеркалюючи перетворитьсубєкта”4.
Спираючись намарксистсько-ленінське уявлення про те, щодіяльність як формавзаємозв’язку людини із середовищем, у якій він здійснює свідомо поставленумету, по своїй природі завжди історична, предметна й субєктивна, тому що єрезультатом активності особистості з її неповторними властивостями й якостями,можна констатувати, що навчальна діяльність, будучи одним з видівлюдської діяльності, неодмінно повинна характеризуватися визначеним ступенемактивності в оволодінні знаннями й уміннями, тобто результат навчання залежитьвід ступеня активності особистості в навчанні.
З іншої сторони,оскільки будь-яка діяльність, а відповідно, й навчальна діяльність предмету, можнастверджувати, що будь-який зміст стає предметом вивчення лише тоді, коли вонаприймає вид певної задачі, що навчається, направляючої й стимулюючої йогонавчальної діяльності.
У даний часвважається загальновідомим, що мислення як основа навчальної діяльностіздійснюється як процес рішення задач-проблем. Основною закономірністю процесунавчання є задоволення виникаючої познавательної потреби. Завдання дидактикиполягає в тім, чтоб визначити засоби, що забезпечують формування й підтриманняцьої пізнавальної потреби.
Варто звернутиувагу на те, що переклад змісту навчальних дисциплін на мову задач-проблем, побудовапевної послідовності й системи цих задач-проблем для порушення пізнавальногоінтересу й для організації навчальної діяльності що навчаються здійснюєтьсявчителем, викладачем, якому для цеї діяльності, мабуть, необхідні відповіднізнання, уміння, кваліфікація.
Разкриваючидидактичну специфіку діяльності викладачів й тих, що навчаються в процесінавчання, варто мати на увазі, що діяльність педагога прямо або побічно (наприклад,на основі використання навчального посібника) спрямована на організацію діяльностіщо навчається. Тому в дидактичному аспекті навчальна діяльність — це організованавикладачем діяльність що навчається, спрямована на вирішення останнім різногокласу навчальних задач, у результаті яких відбувається оволодіння знаннями,уміннями, навиками й розвиваються відповідні особистісні якості.
Більш повневизначення процесу навчання (навчальної діяльності що навчаються) дає Т.И. Шамова:«Процес навчання з позицій дидактики являє собою організовану вчителем (абосамим учнем) цілеспрямовану, самокеруючу, що відбивно перетворить діяльність пооволодінню знаннями, способами їхньої переробки й пошуку.
Рушійною силоюнавчального процесу є потреба, мотивація, яка харчується протиріччям між ходомнавчання, навчальними й практичними задачами, присутнім рівнем знань, умінь йрозумового розвитку тих, що навчаються.
Гносеологічнонавчальна діяльність базується на вивченні ряду фактів, явищ, їхньомупорівнянні, зіставленні, аналізу, співвіднесенні з раніше відомими. Тутвідбувається виділення області невідомого, постановка пізнавальної проблеми. Свідомей міцне оволодіння навчальним матеріалом — рішення пізнавальної задачі — можливетільки на основі побудови узагальнень, тобто раскриття внутрішніх зв’зків йзакономірностей.
Ціль навчальноїдіяльності — опанувати навчальний зміст до рівня уміння застосовувати отримані узагальненнядо реальної дійсності. Свідоме співвіднесення абстрактного й конкретногонеобхідно на всіх етапах навчальної діяльності. Недотримання цеї вимогиприводить до того, що учні заучують навчальний матеріал без розуміння йогозначення для практики, завантажують пам’ять й увага, не виробляючи корисних умінь,не розвиваючи самосвідомість й пізнавальну потребу.
З позицій сучасноїфізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнається процесвідрахування — невідємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхом звіренняздійснюється регуляція діяльності, тобто співвідношення інформації, щонадходить, з тим Досвідом (знаннями), яким уже володіє людина і з тим планомдіяльності, який попередньо їм намічений.
Узагальнюючи йконкретизуючи положення діяльності особистісного підходу сучасної психології, атакож принципи дидактики, раскриваючі значення активності, самостійності йусвідомленості в навчальній діяльності кожного навчаючогося, ми повинніпідкреслити, що стосовно вищої школи (а особливо вищої технічної школи) головнимкомпонентом навчального процесу є активна, цілеспрямована, самокерованапізнавальна діяльність навчаючихся, тобто самостійне вивчення навчаючимися змістукожної навчальної дисципліни: понять, теоретичних положень, методів рішеннятипових задач, методів оцінювання вірогідності й точності рішень, а такожоволодіння технікою застосування цих знань у тій або іншій області навчальної йпрактичної діяльності.
Поряд з цим методичнідослідження й педагогічна практика показують, що навчальна діяльність студентівне може бути в достатньому ступені ефективна* якщо вона не забезпечується, неорганізується, не керується й не контролюється викладачем. Таким чином, процеснавчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну й взаємообумовленудіяльність студентів й викладачів, спрямовану на:
а) добір,систематизацію й представлення навчальної інформації викладачем;
б) сприйняття,усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією студентами;
в) організаціювикладачем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої йрезультативної діяльності кожного студента по оволодінню навчальною інформацієюй її використанню.
Зі сказаноговипливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчаннядозволить правильно поставити й намітити шляхи рішення головної задачі теорії йпрактики вищої школи — підвищення ефективності навчання й якості підготовкимолодих фахівців.
Тут насампередслід зазначити виняткове значення педагогічної й методичної кваліфікаціївикладача, що визначає правильне й всебічне розуміння викладачем сутностіпроцесу навчання й дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організаціїцього процесу. Радянська педагогіка виділяє у процесі педагогічної діяльностівикладача четири ланки: конкретизацію викладачем цілей й задач навчання,планування й розробку засобів навчання, організацію діяльності навчаючихся йконтроль якості досягнення поставлених цілей.
Таким чином,раціональна організація пізнавальної діяльності тих, що навчаються вимагаєнасамперед виділити основну мету засвоєння даного навчального матеріалу, тобтокінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти студенти.
Іншими словами,викладачеві необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахуватидидактичні особливості різних видів навчальної діяльності студентів й вибратиадекватні методи викладання й методи навчальної работи студентів, визначитиспособи контролю ступеня (якості) досягнення цілей, організувати своюдіяльність й діяльність студентів на разних видах навчальних занять.
Здатністьвикладача виконати усі ці вимоги при підготовці, організації й контролінавчальної діяльності студентів визначає його педагогічну й методичну (ди-дакто-методичну)кваліфікацію.
Відправною крапкоюв педагогічних знаннях викладача, що визначають його дидакто-методичнукваліфікацію, являются уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знань,умінь, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності,педагогічному процесі, дидактичної системи, ефективності процесу навчання.
Далі ми будемокористуватися наступними визначеннями, що є узагальненням сучасних уявленьпедагогіки й педагогічної психології про зміст й форми процесу навчання у вищійшколі.
Знання — узагальнений й присвоєний особистості фрагмент колективного Досвіду, щовключає інформацію про загальні й специфічні, значущі й другорядні властивостій речей й явищ про адекватні способи діяльності як у процесуальному, так й воцінному аспектах.
Досвід (знання) можестосуватися різних сторін явищ дійсності й способів діяльності. Людина можезасвоїти зміст тільки термінів й понять у тій або іншій навчальній дисциплініабо ж опанувати теорії й методології певних видів діяльності в рамках цьоїдисципліни. У цьому смислі виділяють знання наукових фактів, визначень, правил,законів, методів, пристроїв, способів провірки вірогідності й точностірозрахунків і т.п. Окремо розглядають емоційний Досвід й оцінюючі знання. В будь-якомувипадку знання людини служать їй орієнтирами при визначенні направлення своєїпрактичної або теоретичної діяльності й базою для формування свого відношеннядо навколишнього світу й до себе самого.
З поглядупідготовки — формування й виховання — сучасного інженера, знання, які вінповинен опанувати у вищій школі, доцільно насамперед розглядати як засоби йумови, необхідні для здійснення майбутнім інженером професійної (практичної йтеоретичної) діяльності відповідно до визначеної кваліфікаційної характеристики.У цьому смислі природньо оцінювати ступінь, або рівень оволодіннязнаннями по результативній здатності студента користуватися ними у своїйнавчальній діяльності й у процесі контрольно-залікових робіт. Маючи на увазі,що процес пізнання студентами даного навчального матеріалу обов’язково міститьу собі сприйняття, усвідомлення, переробку, утримання (запам’ятовування) студентамиінформації про явища, факти, закони, теорії, об‘єкти й способи діяльності,введемо наступні рівні результативних здатностей користуватися набутими знаннями- рівні оволодіння знаннями:
1)здатністьдізнаватися, пам’ятати й відтворювати (расповсюджувати, відокремлювати) інформацію,необхідну для підготовки до рішення й при рішенні задач або для відповіді напитання;
2) здатністьсамостійно виконувати певні осмислені дії, спрямовані на рішення певного колаваріацій типових задач, відповідно до раніше усвоєних зразків;
3) здатністьсвідомо використовувати інформацію про об‘єкти й способи діяльності вситуаціях, подібних з навчальними, або в нових ситуаціях, тобто творчо.
Здатність тих, щонавчаються застосовувати знання ми будемо розглядати як уміння. Умінняхарактеризуються здатністю робити добір знань, необхідних для рішення задачі; виділятиорієнтири для побудови плану рішення, складати програму дій, перетворень, щоведуть до рішення задачі; успішно здійснювати самі перетворення; здійснюватиконтроль результатів відповідно до поставлених метою й коректувати на ційоснові весь описаний процес. Усі зти дії в різному ступені виявляються в навчальнійдіяльності студентів, сутність й характеристики якої мьі розглянемо нижче.
Однак діяльністьстудентів організується, направляється й забезпечується діяльністю викладача,що у свою чергу залежить від змісту, спрямованості й очікуваних результатів педагогічногопроцесу. Педагогічний процесе ми розглядаємо як процес взаємообумовленої йвзаємозалежної діяльності викладача й студентів, направлений на забезпеченняефективного й результативного оволодіння студентами визначеною системою знань,умінь й навиків (автоматиззованих умінь) й на формування й розвиток такихвластивостей й якості особистості кожного хто навчається, які сприялиб йогостановленню як громадянина свого суспільства.
Педагогічнийпроцесе й, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу,будується на базі дидактичної системи, що є результатомдидакто-методичної діяльності викладача.
Дидактичнасистема тут розуміється як сукупність засобів йметодів, що дозволяють викладачеві ціленаправлено здійснювати результативнийнавчальний процес.
Психолого-педагогічнітеорії й практика організації процесу навчання, як було відзначено вище,насамперед розглядають процес навчання як систему керування. У кібернетиці (див.:Криницкий Я. А Алгоритми й роботи.М., 1983. С.15) розглядаєтьсяструктура системи керування, представлена на мал.1. Система змінює стан ближньогосередовища за допомогою вихідних впливів, виробляючихся на основі інформаціїпро стан ближнього середовища, що надходить на вхід даної системи. У системімається пам’ять, що містить зведення про те, яке стан ближньої серед бажанореалізувати, яке стан характеризовало це середовище на попередньому етапікерування, які дії й з яким ефектом реалізують процес керування в сучасниймомент.
Застосовуючикібернетичний підхід до вивчення процесу навчання, ми можемо виділити ворганізації цього процесу три системи керування:
а) керування (абосамоврядування) діяльністю викладача по створенню дидактичної системи, тобтосистемм засобів й методів мотивації, предіявле-ния навчальної інформації,організації, керування й контролю за навчально-пізнавальною діяльністюстудентів;
б) навчальна йконтрольно-коригувальна діяльність викладача як система оперативного керуванняпізнавальною діяльністю студентів на базі створеної викладачем дидактичноїсистемьі;
в) системасамоврядуванняй самоконтролю студентів процесі навчально-пізнавальної діяльності в навчанні.
Як ужевідзначалося, багаточисленні психолого-педагогічні дослідження визначаютьдіяльність студентів як центральну ланка в процесі навчання. При цьому можнаистол-ковать ближнє середовище (див. мал.1) як знання студента й йогоуміння застосовувати ці знання в певнихнавчальних ситуаціях.
Тоді, розглядаючипроцес навчання за схемою мал.1, можна зробити висновок, що для ефективноїработи необхідно: ‘
а) знати метувивчення, тобто ті кінцеві знання й уміння, які вони повинні придбати в процесівивчення даної дисципліни в заданий їм час (кінцевий стан „ближньогосередовища“);
б) знати форми йспособи контролю, які дозволяють оцінити ступінь досягнення мети, а такожзнати, на які критерії варто спиратися при виборі стратегії й тактики своєїнавчально-пізнавальної діяльності (забезпечення функ-ционирования рецепторівсистеми);
в) мати повнупрограму (руководства), що організує усвідомлену пізнавальну діяльність кожногостудента по оволодінню запланованими знаннями й уміннями, що надають воптимальному об’ьеме всю необхідну інформацію про зміст й зразках навчанн-нийдіяльності з обліком психолого-педагогічних особенно-стей сприйняття йусвідомлення зтой інформації данньїм контингентом студентів (забезпеченняфункціонування ефектів й системи перетворення інформації);
г) мати певниймотивований настрій, інтерес й переконаність у значимості й необхідностіпридбання указанньїх знань й умінь, которьіе спонукували бьі кожного студентадо активного й свідоме роботі (забезпечення рабо-тьі каналів зв’язку).
Створення всіхнеобходимьіх елементів для ефективного функціонування цеї центральноїпідсистеми при організації навчання реалізується в процесі дидакто-методичноїдіяльності викладача. Структура й зміст комплекса дидактичних засобів, щозабезпечують ефективну й результативну самостійну роботу студентів надвивченням загальінженерної дисциплиньї, є визначальними в цій роботі. У цейкомплекс ми включаєм всі навчально-методичне забезпечення процесу навчання,тобто „інструмент“ вчительської праці, за допомогою якого викладачбуде вирішувати задачу керування навчанням кожного студента, задачузабезпечення заданого рівня підготовки фахівця, за рівня сформованості вольовихй профессійних властивостей особистості що навчається.
Методика використанняцього „інструмента“ праці в навчальному процесі складає третюпідсистему керування в процесі навчання.
Не викликає сумнівівте положення, що чим краще структуровано й систематизована сукупність знань, щопідлягають засвоєнню, чим у більшому ступені що навчається ясньї мети вивченняй значимість оволодіння даною системою знань й умінь, тим легше й прочнее зтизнання й уміння засвоюються. Тому для ефективного й результативного навчальногопроцесу необхідна попередня робота викладачів по доборі знань, по визначеннюцілей й по збудку посібників, у яких для студентів структується й усистематичному виді предьявляются ті знання й методики, которьіми вони должньїопанувати в рамках вивчення даної дисциплиньї відповідно до возложенньїми на цюдисципліну функціями в загальній підготовці фахівців.
При розробці цихдидактичних засобів викладач повинен оцінити, які знання, з якою метою й уякому ступені він припускає сформувати в студентів у результаті вивчення нимиданого матеріалу. Викладач повинен врахувати особливості окремих видівнавчальних занять й визначити сукупність різних видів діяльності студентів, щозабезпечить досягнення поставлених цілей й формування розумових й психічнихякостей студентів. При цьому найважливішу роль грає встановлення последовательно-стидій що навчаються, відкриття операційного складу дії (визначенняисполнительньїх, оценочньїх й особен-но ориентировочньїх дій), перебуванняспособів підняття мотивації пізнавальної діяльності, що навчаються до участі впроцесі.
Друга головназадача викладача відноситься до управління процесом навчання й полягає в актуалізаціїпринципа активності й самоврядування в пізнавальній діяльності студентів,тобто викладачеві необхідно застосувати таку організацію учебньїх занять, приякій каждьій студент утягував бьі в активну, цілеспрямовану, осмисленусамостійну роботу з оволодіння основами теорії й методами її застосування врамках даного навчального матеріалу. Якщо процесе навчання побудований вірно й,що направляється з по-міццю посібників (дидактичних засобів) цілеспрямованаробота студентів приносить запланированньїй й ожидаемьій їм результат, якщозасвоювані знання перетворяться студентом в особисто для нього значиму систему,то з’являється інтерес, що сприяє ще більшому подьему ефективності процесу навчання.
Як бачимо,современньїе положення кібернетики, дидактики й педагогічної психології даютьдостатньо основ для того, щоб сформулювати науково основані умови й вимоги доорганізації ефективного процесу навчання як у частині діяльності викладача, такй діяльності студентів.
Однак залишаютьсявідкритими багато практичних питань, діяльностей викладачів по підготовці йкеруванню самокерованої діяльності студентів у навчальному процесі, наприклад:
1) як визначити йописати мету навчання, виділити ті умови й засоби, які варто довести досвідомості студентів й зробити їх внутрішніми орієнтирами в його навчальнійроботі, чтобьі вони збудили познавательньїй інтерес?
2) як зробити, щобці орієнтири, мети стали узагальненням того результату, до якого повинні прагнутищо навчаються, щоб це випереджальне представлення про результат діяльностіпіднімало б ефективність навчання й забезпечувало високу якість знань?
3) як відібратинавчальний матеріал, як його розташувати й викласти, як його піднести учням,чтоб забезпечити усвідомлення й визнання учнями необхідності його вивчення длядосягнення поставленньїх у даному курсі учебньїх цілей?
4) як забезпечитиактивну, самостійну, цілеспрямовану, творчу й результативну роботу кожногостудента над зтим матеріалом?
5) як забезпечитинадійну й діючу перевірку якості досягнення цілей навчання каждьім учнем, якдомогтися, чтобьі знання засвоювалися міцно й були основою світогляду?
6) як вияснитисформованість у тих, що навчаються самостійної творчої активності?
Володіннявикладачем основами дидактики й педагогічної психології дозволяє забезпечити (задопомогою підготовки навчально-методичних посібників, тобто за допомогоюнавчально-методичної діяльності викладачів) повідомлення учнем знань про законипроцесу пізнання, відкрити для них сутність пізнавальної діяльності, сприяючитим самим оптимізації цеї діяльності, — допомогти учням учитисярезультативніше, глибше опановувати знаннями й уміння, сприяти ростусамосвідомості учнів, поглиблювати процес самовиховання й самовдосконалення.
Однак залишаєтьсяще питання про методику взаємодії в навчальному процесі студента,учбово-методичного забезпечення (посібників) й викладача.
Самостійнаробота студентів. Як можна бачити з проведеногоаналізу, сутність діяльності викладача в навчальному процесі (викладання) полягаєв навчальній й контрольно-коригувальній діяльності викладача на аудиторнихзаняттях й в неаудиторній його діяльності по підготовці учбово-методичнихпосібників (дидактичних засобів), за допомогою яких здійснюється допомога й адаптивно-диференційованеуправління самостійним вивченням кожним студентом відібраного, структурованогой цілеспрямовано мотивованого викладачем навчального матеріалу й способівадекватної діяльності в рамках даної навчальної дисципліни.
Ця підготовка (миїї назвали дидакто-методичною) діяльність викладача закінчується створенням»інструмента” викладацької праці (комплекту пособий-керівництв), задопомогою якого викладач буде керувати самостійною діяльністю кожного студентав навчальному процесі.
Фундаментальнідослідження дидактов й методистів із проблем формування пізнавальноїактивності, розвитку самостійності й творчого відношення, що навчаються допроцесу оволодіння знаннями показали, що в основі организа-ції ефективногонавчального процесу повинен лежати принцип активності й самостійності студентівв навчанні. Ми розділяємо положення, вьідвинутьіе Т.И. Шамовой: «Активністьу навчань мьі розглядаємо не як просто діяльне состоя-ние школяра (студента), аяк якість зтой діяльності, у якій виявляється особистість самого учня з йоговідношенням до змісту, характерові діяльності й прагненням мобілізувати своїнравственно-волевьіе зусилля на досягнення учебно-познавательньїх цілей… Принципактивності в навчанні по своїй суті виражає загальна вимога до організаціїпроцесу навчання, у якому процес навчання представляє з-бій самокерованувідбивно-перетворюючу діяльність
Самостійністьобучающихся в навчанні зв’язана з організаційними формами самостійної работи,із вмістом самостійної пізнавальної діяльності. Ми розглядаємо самостійнуроботу як засіб організації пізнавальної діяльності. Більш того, ми розглядаємосамостійне активне й цілеспрямоване вивчення студентами навчального матеріалу,организуемое викладачем на основі формування й активізації студентами осознаваемьіхприйомів й методів самоврядування й самоконтролю як основную й ведучу форму навчальної діяльностістудента, на забезпечення якої спрямована дидакто-методична діяльністьвикладача. У цьому випадку й навчальна діяльність викладача розглядається намине тільки як предостав-ление кожному студентові структурованої, цілеспрямованоїй мотивованої інформації про поняттєво-методологічний зміст, способи діяльностій областях використання знань з даної дисциплиньї, але й як пряме й непрямекерування викладачем учбово-пізнавальної деятельно-стью студентів по оволодіннюзнаннями й уміннями в відповідністю з поставленними навчальними цілями.
На основіпроведеного аналізу сучасних уявлень про особливості й зміст пізнавальноїдіяльності студентів у навчанні ми формулюємо наступні основ-ньіе методологічніположення, на базі яких пропонуємо будувати систему керування пізнавальноюдіяльністю студентів.
1. Знання як узагальненийта засвоєний особистістю фрагмент колективного досвіду, що включає якінформацію (опис понять, предметів, явищ, процесів), так й способи діяльності йкритерії оцінок, не передаються від викладача до обучающемуся в готовому виді,а освоюються кожним студентом в результаті активної, поетапной, направляємой,структурованої, систематизованої й цілеспрямованої самостійної пізнавальноїдіяльності.
Позтому кожномувикладачеві важливо знати особливості й способи організації зтой пізнавальноїдіяльності навчаючихся. Важливо знати, як відбувається оволодіння знаннями йпридбання умінь.
2. Діяльність (утому числі й пізнавальна), розглядається як активність особистості, спрямованана рішення задач, завжди цілеспрямована, й для забезпечення ефективності цієїдіяльності необхідно, щоб особистість мала попереджуючі уявлення про результатцієї діяльності.
Таким чином,викладач для повишения ефективності своєї роботи по навчанню й вихованню, щонавчаються повинний до початку процесу навчання, до початку работьі зістудентами цілком побудувати систему знань (й способів діяльності), системузадач діяльності, вирішувати які повинні навчитися наприкінці термінунавчання каждий навчаючийся. Викладач формулює мети вивчення й способиперевірки ступеня досягнення зтих цілей каждьім студентом у результатіпроцесу навчання. Задача викладача — забезпечити сприйняття кажним навчаючимсядеякого узагальненого, але зрозумілого й значимого образа про той результат, доякого кажен студент повинен прагнути.
3. Тип діяльностістудентів у навчанні й спосіб її здійснення, тобто методи викладання йнавчання, визначаютьякість засвоюваних знань й ефективності формування умінь. Відповіднодо методів навчання викладач долівдружин створити й забезпечити адекватнефункціонування комплекса навчально-методичного забезпечення системипособий-ру-ководств по всіх темах даної дисциплиньї з обліком діючогонавчального плану й кількості годин.
Під адекватнимфункціонуванням розуміється застосування методів активізації й індивідуалізаціїсамостійної работи студентів.
Після розглядузагальних теоретичних положень, разкриваючих особливості й принципи організаціїпознавальної діяльності що навчаються, нам необхідно проаналізувати змістокремих ключових етапів оволодіння студентами знаннями й уміннями в процесінавчання.
Розглядаючизмістовну сторону процесу оволодіння знаннями й уміннями в рамках окремоїдисципліни у вузі, ми виділяем наступні групи змісту навчального матеріалу:
1) початковізнання — »знання-знайомства”, або загальні зведення;
2) фундаментальні,методологічні знання, охватьівающие сутність явищ, понять, процесів, загальнихзаконів й способів діяльності;
3) «конкретнізнання», тобто багатообразні проявлення змісту дисциплиньї, свя-занньїе вдеяку систему на базі фундаментальних, мето-дологических знань;
4) «знання-уміння»,що визначають про-фессиональную кваліфікацію й майстерність.
Відповідно до цієїкласифікації процес оволодіння знаннями, тобто вивчення предмета, для кожногообучающегося природно розчленовується на наступні зтапи:
1) ознайомлення зформулюваннями цілей й задач курсу, знайомство із сис-темой визначень, понять,явищ, описьіваемьіх у даній дисципліні, з’ясування значимості даної дисциплінив ряді інших предметів, що складають основу теоретичної й практичної підготовкимайбутніх фахівців;
2) вивчення основтеорії й методів рішення типовьіх задач (типовьіх способів діяльності);
3) вивчення досвідупрофесійної діяльності фахівців даного профілю в рамках даних умов й задач;
4) оволодінняпрофесійним майстерністю на рівні відтворення й на творчому рівні.
Помітимо, щопсихологічна сутність процесу пізнавальної діяльності навчаються на цих етапахдалеко не однакова. На першому етапі домінує процесе сприйняття основньїхположень й усвідомлення областей практичного застосування даної дисциплиньї,тобто первісної мотивації до вивчення предмета, при цьому оволодінняматеріалом, як показьівает опьіт, навіть на рівні простого запам’ятовуванняобмежено.
Другий етапхарактеризується самостійним критичним усвідомленням основних теоретичнихпобудов дисципліни, з’ясуванням особливостей, раціональності й ефективностізастосування основ теорії (як у понятійному, так й в опера-ционном,деятельностном плані) до рішення типовьіх задач, які можуть й повиннівирішуватися на базі знань й методів діяльності, що складають предмет дисціплини.На зтом зтапе студентьі осягають логікові й методологію тієї діяльності, щоповинна скласти основу їхньої професійної кваліфікації. Продумування,переосмислення, самостійна перекласифікація студентом основних, фундаментальнихзнань по даному предметі й про способи як вивчення, так й використання понять,явищ, методів, що характеризують дану дисципліну й відповідну їй область наукий техніки, закінчується побудовою індивідуального «инструмента мышления»- системи «своїх» методів й прийомів, правил й зталонов, за допомогоюяких студент утримує у своїй свідомості загальні й конкретні підходи до рішенняпоставленних у даній дисципліні задач.
Особливістютретього етапа, який може продовжуватися й після закінчення організованоговикладачем навчального процесу по даній дисципліні, є свідома верифікація (перевіркадієвості) студентом побудованого на предьідущем зтапе «инструмента мышления» при вивченні Досвіду професійної діяльності майстрів даноїспеци-альности на місцях практики, своїх однокласників, а також при рішенніпоставленньїх перед ним викладачем або навчанн-ний ситуацією индивидуальньїхзавдань, задач, проблем. У процесі зтой верифікації студент вноситьопределенньїе кор-рекции у свої представлення й приемьі діяльності в рамкахданої дисциплиньї, усвідомлює значимість приобретенньїх знань й умінь для більшякісного й кваліфікованого рішення комплексних задач, определенньїх професійноюхарактеристикою його спеціальності.
Четвертий зтап — самонавчанняй самовдосконалення б процесінавчальної й професійної діяльності — буде тривати все життя. Очевидно, щоякість навчання на перших трьох зтапах буде визначати той профессиональньїй мзмоциональньїй настрой студента, которьій може вьізвать ли-бо творче горіння йнайглибше задоволення в трупо-вой діяльності, або байдуже, пасивне, а іноді йявно негативне відношення до своєму праці молодого специа-листа. Тут процесенавчання дуже тісно стикається м переплітається не формально, а власне кажучи зпроцесом вос-питания активної, творчої особистості.
Передовийпедагогічний опьіт показьівает, що ефективність й якість процесу вивчення тимвища, чим краще організована й забезпечена ця самостійна пізнавальна діяльність.Тому організація й забезпечення засвоєння фундаментальних, методологічнихзнань, допомога кожному студентові в його роботі з побудови “інструментамислення” є основною й найбільш важливою задачею викладача. Ці фундаментальнізнання що навчається може придбати тільки в процесі самостійного вивченняспочатку основ теорії а потім, на цій базі, методів рішення типових задач,тобто вивчення типових способів діяльності. Для кожного що навчається цейпроцес йде в характерному для нього ритмі на базі освоенних раніше й окрашенихіндивідуальними психологічними особливостями прийомів розумової праці.
Це власне кажучисугубо індивідуальний процес побудови логічно мислюючої основи для аналізупроцесів й явищ у рамках досліджуваної дисципліни протікає у формі сприйняття йусвідомлення устних повідомлень, читання й продумування текстів, класифікації йсистематизації положень й висновків, переосмислення й перекодування сприйманоїінформації, самостійного формулювання й запису системи понять й способівдіяльності при рішенні певного кола типових задач й проблем. Отже, у цій роботікожному обучающет необхідна допомога у виді планів діяльності, текстів описанняоснов теорії, инструкцій й указівок, коментарів й пояснень до основним текстівнавчальної литературьі з урахуванням тих задач й цілей, которьіе вьітекают заналізу спрямованості даного курсу для дан-ний спеціальності.
Отже, приймаючидану гіпотезу про структуру й про вміст процес оволодіння знаннями, ми виділяємнаступні компоненти в пізнавальній діяльності студента, що повинна забезпечитиактуалізацію розглянутого процесу формування фундаментальних, методологічнихзнань, тобто побудови “інструмента мислення” як основи професійної кваліфікаціїй адекватних особистісних якостей фахівця.
Першим компонентомє діяльність студента, направлена на вивчення й оволодіння основами теоріїданої дисципліни, що включає слухання, читання, конспектування, осмьісление,реферування й т.п. навчальної інформації під кутом зору досягненняопределенньїх учебних цілей. Другим компонентом є діяльність студента,направлена на вивчення методів рішення задач, показуючих склад й зміст апаратапрактичного застосування основних теоретичних положень дисципліни. До складуцієї фази пізнавальної діяльності входять читання, осмислення, виповнення дійза зразком, структурування рішенні, аналіз різних прикладів раціональногозастосування типових прийомів й алгоритмів, складання узагальнених приписів,тренування, вправ й т.п.
Третій, заключний компонентпізнавальної діяльності, направленої на формування “інструмента мьішле-ния”студента в рамках даної дисциплини, — ця діяльність по використанню отриманихзнань у процесі верифікації важливості й дієвості “інструмента мислення”на різних формах контролю й самоконтролю. Під словом «контроль»ми будемо розуміти «зовнішній контроль», тобто контроль зі сторонивикладача в процесі діалогу при захисті звітів на контрольних заняттях, й«кваліфікаційний контроль», тобто контроль зі сторони колег (студентів)на відповідність кваліфікації й рівня домагань (зарозумілості).
Проведений аналізпроцесу навчання як самокерованої й самоконтрольованої пізнавальної діяльностістудентів показує, що ця діяльність, а отже, й процес оволодіння знаннями врамках даної дисципліни, може бути ефективний тільки за умови, що:
1) на базіразнообразньїх засобів наочності й методів підняття мотивації студентьіодержують на рівні знайомства повну й адекватну інформацію про зміст,призначень й методах оволодіння системою знань й умінь, що со-ставляет предметданої дисциплиньї, а також переконуються в тім, що пропонована для вивчення йоволодіння система знань й умінь має важливе значення дляних профессиональної кваліфікації;
2) кажен студентзабезпечується индивидуальньїми навчально-методичними посібниками, за допомогоюяких викладач здійснює непряме керування про-цессом оволодіння знаннями,утягуючи студентів в адекватну самокеровану й самоконтрольовану пізнавальнудіяльність над систематизованої й цілеспрямовано представленою навчальноюінформацією, з гарантированньїм досягненням запланованого результату;
3) поточні успіхиабо неуспіхи кожного студента в освоєнні знаннями й уміннями відповідно допоставленої в даній дисципліні й принятими студентом цілями, опреділені зарезультатами дій студента на контрольно-залікових заняттях, показуючих дієвістьй міцність засвоюючихся ним знань, є критеріями й детермінантами длявиробництва наступних керуючих впливів у системокерування (або самоврядування) навчанням.
Як було показано вище,самостійне вивчення, самостійна робота над навчальним матеріалом є головним внавчальній діяльності кожного що навчається. Тому так важливо, чтоб йвикладачі, й кожен студент розумів що сутність й значення самостійної работи внавчальному процесі. В даний час часто спостерігається зведення самостійного вивченняпо виконанню (переважно в неаудиторний час) деякої системи завдань, відповідямна питання до конспектування підручників й навчальних посібників, що, якправило, студентами виконуються у виді механічного переписування (лише бпоказати виконане завдання).
У той же часнезаслужено забуті різні форми залучення студентів у читання, розбір,структурування, рефератування навчальних текстів у процесі аудиторних занять. Нампропонується, що головною метою самостійного вивчення є придбання уміньзрозуміти текст, виділити й переосмислити постановки типових проблем йрациональні образи діяльності, скласти на базі аналізу навчальних текстіврозпорядження й алгоритми для рішення цілевих задач, осмислить й чітко намалюватив конспекті сутність теоретичних побудов, розглянутих у тексті, й їхнє місце всистемі професійних знань.
Ці уміннявизначають ефективність й якість пізнавальної діяльності кожного студента, асамі ці уміння формуються в адекватній навчальній діяльності. Звідси можнавивести вимоги до змісту й формів тих навчально-методичнихпорадників-посібників й адекватних методів їхнього використання, які єпродуктом діяльності викладача, спрямованої на організацію й забезпеченняефективної самостійної навчальної работи кожного студента як на аудиторнихзаняттях, так й в неаудиторний час.