Антарктика – унікальна біогеографічна область планети, що включає найхолодніший континент Антарктиду і акваторію Південного океану. Вона відіграє виключну роль у формуванні клімату на Землі.
Укладений у 1959 році Договір про Антарктику передбачає використання льодового континенту усіма народами і виключно для миру і наукових досліджень.
Разом з тим, Антарктика є надзвичайно вразливою екологічною системою, яка може зазнати від людської діяльності. Саме тому ряд країн підписали мадридський Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику, який набув чинності два роки тому. Протокол оголошує Антарктику природним заповідником, континентом миру та науки, встановлює там всебічний природоохоронний режим.
Україна ратифікувала Договір про Антарктику у вересні 1992 року. Приєднання до Протоколу надасть нашій країні статус Консультативної сторони Договору, завдяки чому посилиться її участь в роботі міжнародних органів з управління Антарктикою. Це важливо з огляду на те, що Україна має в Антарктиці власну науково-дослідницьку станцію “Академік Вернадський”, здійснює регулярні морські експедиції в регіоні, що підпадає під правовий режим Договору.
Проведення в Антарктиці наукових досліджень дає право Україні на квоти для вилову риби і крилю, що надто важливо для нашої економіки. Крім того, станція “Академік Вернадський”, на якій українські вчені ведуть дослідження з 1996 року, включена до глобальної системи спостережень за кліматом.
Приєднання до названого Протоколу сприятиме піднесенню міжнародного авторитету України у вирішенні всесвітніх екологічних проблем.
Сім країн – Аргентина, Австралія, Чилі, Франція, Великобританія, Нова Зеландія і Норвегія – пред’являють територіальні права на різні райони Антарктиди.
Після успішного проведення Міжнародного геофізичного року (1957-1958) 12 держав-учасників (сім перерахованих вище, а також Бельгія, Японія, ПАР, колишній СРСР і США) домовилися про необхідність міжнародного співробітництва в Антарктиці й обговорили умови відповідного договору. Він був підписаний у 1959 і набрав сили в 1961.
Відповідно до цього документа, Антарктика не повинна використовуватися для військових цілей, там заборонена будь-яка військова діяльність, у т.ч. іспити атомної зброї і поховання радіоактивних відходів. Територіальні претензії семи держав були урегульовані пунктом Договору про неприпустимість будь-якої діяльності, спрямованої на зміцнення позицій однієї країни й ослаблення інших країн або здатної привести до виникнення нових претензій.
Держави, що підписали Договір про Антарктику, поділяються на дві групи: учасники консультативних нарад – країни, згода яких необхідна для прийняття якої-небудь важливої наукової програми, і держави, що приєдналися, підтримуючи основні принципи Договору, але сприяння яких для його функціонування не потрібно.
Консультативні наради відбуваються регулярно. У 1993 відбулося 26 консультативних зустрічей, у яких взяли участь представники 14 країн, що приєдналися до договору.
На основі Договору про Антарктику була підписана серія інших документів, у т.ч. Погоджені заходи для охорони фауни і флори Антарктики, Конвенція щодо охорони антарктичних тюленів, Конвенція щодо охорони морських біоресурсів Антарктики, Протокол щодо охорони навколишнього середовища Антарктики до
Договору про Антарктику.
Згідно договору Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі, як створення військових баз i укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї.
Цей Договір не перешкоджає використанню військового персоналу чи оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей.
Стаття II Свобода наукових досліджень в Антарктиці i співробітництво з цією метою, як вони застосовувались протягом Міжнародного геофізичного року, продовжуватимуться відповідно до положень Договору про Антарктику.
Для сприяння міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях в Антарктиці, як це передбачено в Статті II вищезгаданого Договору, Договірні Сторони погоджуються, що в максимально можливому i практично здійснюваному ступені:
а) проводиться обмін інформацією стосовно планів наукових робіт в Антарктиці з тим, щоб забезпечити максимальну економію коштів i ефективність робіт;
b) проводиться обмін науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями i станціями;
с) проводиться обмін даними i результатами наукових спостережень в Антарктиці та забезпечується вільний доступ до них.
(2) При виконанні цієї Статті всіляко заохочується встановлення відносин ділового співробітництва з тими спеціалізованими установами Організації Об’єднаних Націй та іншими міжнародними організаціями, для яких Антарктика становить інтерес у науковому або технічному відношенні.
Бесплатно скачать реферат “Антарктика” в полном объеме