Колоніалізм – досить складне явище всесвітнього масштабу, що сягає корінням далекого минулого людства, воно виникло з появою держави, існувало ще в рабовласницьку і феодальну епохи. Власне слова “колонія”, “колоніалізм” походять від латинських термінів “колон”, “колонат”, що означали різну форму залежності сільського населення у Давньому Римі.
З часом слово “колонія” набуло самостійного значення: так почали називати поселення, створені вихідцями з іншої країни, такими колоніями-поселеннями володіли і Давній Єгипет, і Греція, і Рим, й інші держави.
За феодальної епохи колоніалізм набув найбільшого розвитку під час різкого загострення внутрішніх суперечностей у європейських країнах. Так у ХІ-ХШ ст. великі групи зубожілого населення Західної Європи, очолювані рицарями-феодалами, рушили в хрестові походи на Близький Схід визволяти Гроб Господній. Хрестоносці створили там феодальні держави-колонії, більшість жителів яких становили підкорені ними місцеві мешканці.
Але проіснували ці держави недовго – менше двох століть.
Початок розвитку колоніалізму як світового явища припадає на кінець XV – початок XVI ст. і пов’язаний з утвердженням у Західній Європі капіталістичних відносин. Збільшення попиту на золото, що стало своєрідним універсальним товаром, відіграло особливо важливу роль у прагненні європейців до пошуків нових земель.
Подрібнення феодальних володінь і розорення частини феодалів, посилення суперництва між окремими феодальними кланами також викликали потребу в нових шляхах на Схід та нових землях. Але зв’язки між середньовічною Європою та Близьким Сходом і через посередницьку торгівлю з Індією та Китаєм суттєво скоротились внаслідок турецьких завоювань.
Значний поштовх розвиткові колоніалізму дали Великі географічні відкриття, що визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. Піонерами ж колоніальних загарбань виступили не найрозвиненіші в економічному відношенні, але з найбільшим досвідом судноплавства й морської торгівлі країни – Португалія та Іспанія.
За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. вони уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис. км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи. Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід – Іспанії.
Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом.
На Сході та в Африці європейці зіткнулися з різними за рівнем розвитку суспільствами – від примітивних, родоплемінних до феодальних і так званих азійських. У військово-технічному відношенні ці суспільства поступалися колонізаторам, перевага котрих зростала в міру швидкого розвитку промисловості, науки й техніки в Європі.
Після того як у 1498 р. Васко да Гама обігнув Африку й досягнув Індії, португальці підпорядкували багаті міста-держави східноафриканського узбережжя, Перської затоки, Західного Індостану та Південно-Східної Азії. Але вони створювали лише опорні пункти на узбережжі й рідко просувалися вглиб захоплених територій, тому в подальшому більшість португальських володінь в Азії перейшли до рук Голландії та Британії.
У підпорядкуванні Лісабона в Африці залишилися острови Зеленого Мису (Кабо-Верде), Гвінея (Бісау), Ангола і Мозамбік, кілька міст-колоній в Індії з центром у Гоа, Східний Тімор і Аоминь (Макао) на півдні Китаю.
Бесплатно скачать реферат “Формування світової колоніальної системи на Сході та в Африці ” в полном объеме