Основні характеристики галактик. В. Гершель у XVIII ст. відкрив і вніс до каталогів тисячі туманних плям (туманностей), що спостерігаються на небі. У багатьох з них згодом було виявлено спіральну структуру.
Американський астроном Е. Хаббл (1889—1953) зробив фотографії туманності в сузір’ї Андромеди, на яких було видно, що ця туманна пляма складається з безлічі зір.
Він виявив серед них розсіяні й кульові скупчення, нові зорі й цефеїди. Визначивши періоди змінності й видиму зоряну величину цефеїд, Хаббл дійшов висновку, що вони знаходяться дуже далеко за межами нашої Галактики.
Знаючи відстань до туманності та її кутові розміри, легко обчислити її діаметр у лінійних одиницях.
Виявилось, що спіральна туманність у сузір’ї Андромеди — величезна зоряна система, приблизно така сама, як і наша Галактика. Ми знаємо тепер, що відстань до неї 2 млн. світлових років. У ній є газопилові туманності, як і в нашій Галактиці.
Оскільки галактику в сузір’ї Андромеди ми бачимо під великим кутом до її осі, то вона має довгасту форму. Галактика в сузір’ї Трикутника також спіральна, вона менше нахилена до променя і тому має інший вигляд.
Астрономи знайшли величезну кількість гігантських зоряних систем за межами нашої Галактики, дали їм загальну назву галактик1 на відміну від нашої Галактики.
Хаббл з’ясував, що в спектрах галактик, відстані до яких були оцінені за видимою Яскравістю їхніх найяскравіших зір, лінії зміщені до червоного кінця спектра. Це червоне зміщення зростає пропорційно відстані до галактики.
За ефектом Доплера червоне зміщення означає віддалення джерела від спостерігача. Швидкість віддалення пропорційна зміщенню і, отже, відстані.
Деякі галактики виділяються серед інших особливо потужним синхротронним радіовипромінюванням, що виникає при взаємодії дуже швидких електронів з магнітним полем, їх назвали радіогалактиками.
Найчастіше в них два осередки радіовипромінювання, розміщені по обидва боки від галактики. Вони виникли в результаті активності ядер галактик, які викидають у протилежні боки швидкі потоки речовини.
На місці деяких радіоджерел на небі виявили об’єкти, що не відрізняються на фотографіях від дуже слабких зір. Як показали особливості випромінювання цих об’єктів, вони не можуть бути зорями. У їхньому спектрі є яскраві лінії із значним червоним зміщенням.
У деяких випадках це лінії, що звичайно спостерігаються в ультрафіолетовій ділянці спектра і зміщені в його видиму частину. Червоне зміщення їх настільки велике, що йому відповідають відстані в мільярди світлових років.
Зазначені об’єкти, названі квазізоряними (зореподібними) джерелами радіовипромінювання або квазарами, є найдальшими небесними тілами, відстані до яких удалося визначити.
Найяскравіший з квазарів має вигляд зорі 13-ї зоряної величини, але за світністю деякі квазари в сотні разів яскравіші від гігантських галактик.
Залишається незрозумілим походження колосальних потоків енергії, випромінюваної ними у вигляді світла та у вигляді радіохвиль. Спостереження показують, що за своєю природою квазари схожі на активні ядра галактик і, мабуть, є ядрами дуже далеких зоряних систем.
Бесплатно скачать реферат “Інші зоряні системи – галактики” в полном объеме