Провідна роль у всіх націольмо-визвольних війнах, як проти турецько-татарської експансії; так і проти панування на Україні шляхетні Польщі належала Запорізькій Січі. На Запорожжі формувалися військові загони, які Січ забезпечувала гарматами і зброєю і які виходили на волость, де до них приєднувалися городові козаки, повсталі селяни і міщани, а під час боїв — і реєтрове військо, за винятком окремих старшин. Запорожці у такому кількісно розширеному козацькому війську були ядром, що складалося з організованих, військово досвідчених, витривалих вояків. Саме з їхнього середовища виходили керівники — командири, полководці, що качали стратегію і тактику війни, вирішували долю окремих битв. Запорозька Січ забезпечувала тили діючого Запорозького Війська, яке мало можливість відходити туди у випадках невдач.
Поштовхом до національно-визвольної війни 1630 року, стали такі події. Гетьман реєстрових козаків Григорій Чорний на початку року послав вимогу на Січ реєстровцям, що перебували там, йти «на волость для послуг воєнних» і привезти йому гармати з Січі За те, що реєстровці на Січі зігнорували його вимогу, Григорій Чорний виписав їх з реєстру. У відповідь запорожці схопили цього реєстрового гетьмана і як зрадника засудили на смерть. А у березні 1630 року великий загін запорожців на чолі з Тарасом Федоровичем вийшов із Запорожжя. Тарас Федорович вирішив діяти швидко і рішуче, поки не з’єдналися розкидані на Подніпров’ї на постої польські війська. 4 квітня запорожці дісталися до Корсуня. Там стояли великий відділ коронного війська і реєстровці, значна частина яких зразу ж приєдналася до запорожців, покинувши свою старшину. Козаки оточили польське військо і почали його розгром. На допомогу козакам прийшли корсунські міщани і взяли участь у цьому розгромі. Польські вояки мусили втікати.
Тарас Федорович розіслав по Україні універсали, закликаючи всіх до Запорозького Війська, — «і тих, хто був козаком, і тих, хто ним хоче стати, щоб вони вольностей козацьких заживали, віру православну рятували». Гасло боротьби за віру у ті часи багато важило для українців. Відстоювання православної віри було протистоянням намаганню їх покатоличити і пополячити. що загрожувало втратою своєї національності.
Конецпольський не встиг зібрати своє розпорошене «на лежах» військо, однак вислав каральні загони коронного стражника Самійла Ла-ща. відолюгс своїм грабіжництвом і немилосердним нищенням українського населення. Навіть шляхта називала його розбійником. Лащ вирізав усіх — і дітей, і жінок — у містечках Лисянка і Димер.
На заклик універсалів Тараса Трясила волосні козаки, міщани і селяни відгукнулися не тільки тим, що приєдналися й увійшли до складу Запорозького Війська. Створювалися окремі повстанські загони, які самостійно діяли, особливо багато їх виникло на Переяславщині.
Запорозьке Військо розмістило над дніпровим берегом свої застави, потім оволоділо Переяславом, селяни і міщани якого відразу ж підтримали козаків. Поблизу міста побудували табір. Місце обрали стратегічно дуже вигідне. Спираючись на нього, козаки тримали під своїм контролем переправи через Дніпро. Конецпольський. нарешті зібравши всіх своїх жовнірів і німецьких найманців, розставив частину як сторожові пости на правому березі (саме їх громили і знищували селянські загони), а сам з головними силами переправився через Дніпро й атакував козацький табір Козаки атаку відбили, табір стояв непорушно. Такий же результат мали наступні штурми польським військом козацького табору. Козацькі загони виходили з табору і з свого боку атакували військо Конецпольського, яке кожного разу зазнавало значних втрат від козацьких ударів. Бої точилися три тижні.
Якось до козаків перейшли два гайдуки – з польських військ і попередили Тараса Федоровича, що в польському таборі саме немає Конецпольського, і настав зручний момент для атаки. Козаки атакували польський табір. Запекла генеральна битва 15 травня тривала шість годин. Козаки захопили гармати, гаківниці, розбили польський обоз. Прихід Конецпольського не поліпшив ситуації для коронного війська Воно було розгромлено. Тільки сильна злива, що почалася, врятувала польську армію від цілковитого знищення. Автор Львівського літопису говорить: «Кгдиби не дощ окрутне великий перешкоди, снать би вшитких і ноги не випустили». У джерелах того часу зазначалося, що в боях загинуло 300 тільки «вельми значних панів коронних», а всього втрати польського війська становили близько 10 тисяч чоловік.
Бесплатно скачать реферат “Козацтво – збройні сили України” в полном объеме