За визначенням Міжнародного Енергетичного Агентства (МЕА), відновлювальною називають енергію, отриману від сонця, вітру, біомаси, геотермальних, гідроенергетичних та океанських ресурсів, біогазу, рідких біопалив. В Україні відновлювальну енергію використовують як синонім нетрадиційної або альтернативної енергії, що містить торф, низькопотенційне тепло землі та “вторинні” джерела енергії (побутові й промислові відходи, тиск газу тощо).
Домінантна частка в структурі альтернативних джерел належала й належатиме біомасі.
Біомаса відіграє істотну роль в енергозабезпеченні промислово розвинутих країн: у США її частка становить близько 4%, у Данії — 6, у Канаді — 7, в Австрії — 14, у Швеції — 16% загального споживання первинних енергоресурсів. У Польщі до 2010 року, згідно зі Стратегією розвитку відновлювальної енергетики, 94% усієї електроенергії з відновлювальних джерел вироблятимуть із біомаси.
Біомаса як відновлювальне джерело енергії являє собою відходи та продукти сільського та лісового господарства, врожаї енергетичних рослин, а також біогаз (рис. 2). У сфері енергозбереження особлива увага приділяється не тільки ролі та значенню біомаси для забезпечення надійності енергопостачання, а й зниженню негативного техногенного впливу на навколишнє середовище: використання біомаси призводить до зниження викидів парникових газів на 40–80% порівняно з видобувними видами палива, поліпшується місцева екологічна ситуація.
Реалізація потенціалу біомаси як джерела відновлювальної енергії може здійснюватися такими способами:
– спалюванням для отримання теплової енергії;
– перетворенням рослинного крохмалю та целюлози на біоетанол;
– виробництвом з рослинних олій або тваринних жирів біодизельного палива;
– перетворенням курячого посліду або гною на біогаз завдяки метановому бродінню.
Україна має доволі великий потенціал для виробництва біомаси, доступний для отримання енергії з відновлювальних джерел. За оцінками вітчизняних експертів, біомаса (без частки, яку використовують інші сектори економіки) може забезпечити близько 8–10% загальної потреби в первинній енергії. Використання такої кількості біомаси еквівалентне збільшенню вітчизняного видобутку палива на 20%. За відповідних зусиль до 2030 р. 9–12% загального споживання первинних енергоносіїв в Україні можливо покрити завдяки енергії з біомаси. В 2007 році енергетичний потенціал біомаси в Україні становив 23 млн т у. п., фактично використано — 1,8 млн т у. п.
Понад половину енергетичного потенціалу біомаси виробляють у сільському господарстві: солома зернових культур (23%), стебла, качани кукурудзи на зерно (10%), стебла та лушпиння соняшнику (10%), біогаз із гною (7%), біодизель, біоетанол (9%) (рис. 3).
Біомаса з продукції, яку виробили вітчизняні сільськогосподарські виробники, може відкрити для України принципово нові високоефективні можливості для забезпечення сталого сільського розвитку на основі одержання дешевої, екологічно безпечної, теплової енергії від спалювання зерна, соломи, відходів переробки сільськогосподарської продукції, багаторічних енергетичних культур і дерев.
Теплову енергію можна ефективно використовувати в сільській місцевості для опалювання житлових і виробничих приміщень, у промисловому виробництві та побутовому обслуговуванні протягом усього року на різних об’єктах: узимку — на опалюванні, навесні — в теплицях, влітку та восени — на зернотоку.
Отже, селяни буквально “тримають у руках” власне енергетичне забезпечення країни, володіючи альтернативними відновлювальними джерелами енергії, якими є зерно, насіння олійних, цукрові буряки, солома, гній тощо. Завдяки цим відновлювальним енергетичним джерелам, вони можуть не тільки задовольняти власні потреби, а й сприяти диверсифікації напрямів формування енергетичної безпеки країни.
Водночас, Україна може бути важливим гравцем на європейському ринку біопалива.
Попередні розрахунки, що їх спільно провели Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України” та Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA), доводять: земельні ресурси, які можуть бути відведені під виробництво біопалива в Україні без великої шкоди виробництву продуктів харчування та забезпечення тваринництва кормами, більші, ніж у країнах ЄС, разом узятих.
Сучасний стан земельно-ресурсного потенціалу сільського господарства України дає змогу на спеціально відведених низькопродуктивних або деградованих сільськогосподарських угіддях закладати енергетичні плантації швидкого обороту (верба, тополя тощо).
На землях, забруднених радіацією (особливо на Поліссі), можна вирощувати енергетичний ріпак. Зумовлене це властивостями ріпаку очищати грунт від радіонуклідів, не накопичуючи їх у насінні. Експеримент щодо очищення грунту від цезію за допомогою ріпаку започатковано 2007 року в Житомирській області. До його проведення залучено японських спеціалістів.
За оцінками Міністерства аграрної політики, нині в Україні значні площі зайнято під вирощування енергетичних культур. Тенденції до їхнього розширення зберігатимуться й найближчими роками. Особливо швидкими темпами зростають площі під ріпаком, що непокоїть не лише селян, а й науковців і деяких політиків.
Навіть розпочалася пропагандистська антиріпакова кампанія. Щодо цього хотілося б наголосити, що це нагадує минулий радянський досвід, коли, наприклад, було визначено головного ворога тверезого способу життя населення СРСР — виноград. Для боротьби з пияцтвом за часів Горбачова в Україні було знищено цілі плантації виноградників. Немає добрих чи поганих культур — є тільки недолуга політика, яку формують люди без відповідних знань, навичок і відповідальності.
Слід зазначити, що вирощування енергетичних культур, як і будь-яких інших, потребує чіткого дотримання сівозміни та виконання заходів, спрямованих на захист і відновлення навколишнього природного середовища. Так, науково обгрунтовані площі посівів ріпаку — 10%, соняшнику — 10–12, сої — 6, кукурудзи — 8, цукрових буряків — до 5% у загальній структурі посівних площ.
Світові ринки біоенергії мають тенденцію до розширення, що забезпечуватиме в перспективі тривале підвищення цін на сільськогосподарські культури, які є сировиною для виробництва енергоносіїв.
За виваженої державної політики, спрямованої на забезпечення громадського добробуту, а не на захист інтересів бізнесу (що має місце сьогодні), це може стати надійним джерелом зростання доходів сільськогосподарських товаровиробників і застосування принципово інших механізмів бюджетної підтримки сільського господарства, орієнтованих на розвиток села.
Бесплатно скачать реферат “Відновлювальна енергетика України” в полном объеме