Сонячна система складається з центрального тіла — Сонця; 9 планет (Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон); супутників планет (44); малих планет — астероїдів (їх нараховується близько 50 тис.) та метеорних тіл і комет (близько 900).
Найбільшим тілом Сонячної системи є Сонце. Його діаметр у 109 разів І більший за діаметр Землі. На поверхні Сонця температура досягає 6000 °С. За такої температури жодна речовина не може існувати у твердому або рідкому стані. Сонце складається із розварених газів. Температура в надрах досягає 20 млн. градусів.
На Сонці достатньо часто спостерігаються серії спалахів. Найпотужніші з них зареєстровано з 6 по 14 березня 1989 року. Сонячні вибухи викликали на Землі настільки потужні магнітні бурі, що полярне сяйво перемістилося далеко на південь. Його могли спостерігати навіть жителі Середземномор’я.
Перша якісна фотографія Сонця була зроблена в Парижі в 1845 році Ж. Б. Л. Фуко та А. І. Фізо. З 1858 року здійснюється регулярне фото-графування Сонця.
Вага всіх планет складає близько 0,1 % від ваги Сонця.
Середня відстань від Землі до Сонця — 149,6 млн км. Цей відрізок відомий як астрономічна одиниця, діаметр Сонця укладається в ній 107 разів.
Афелій — точка на орбіті Землі, найвіддаленіша від Сонця (152 млн км). Перигелій — точка на орбіті Землі, найближча до Сонця (147 млн км).
Середня щільність Землі 5,5 г/см3, що удвічі більше за щільність граніту.
Земля на відміну від своїх ближніх сусідів — Марсу, Венери, Місяця та Меркурія, має досить сильне магнітне поле. Вісь магнітного поля не співпадає з віссю обертання, відхилення складає 11°.
Один раз на 500 тис. р. магнітне поле змінює свою полярність. У цей час спостерігають масове вимирання біологічних видів.
Ексцентриситет (стиснення) земної орбіти (0,028) визначає коливання надходження сонячної радіації протягом року в інтервалі від 7 до 26%, що впливає на термічні й екологічні умови на Землі.
Швидкість руху вздовж орбіти тим вища, чим меншим є радіус (відстань від Землі до Сонця). Середня орбітальна швидкість Землі становить 29,765 км/с. У перигелії Земля перебуває на початку січня. Отже, в цей час рух по орбіті стає швидшим, тому зимове півріччя в північній півкулі коротше, ніж у південній.
Судячи з того, що рання геологічна історія Місяця відрізняється від земної, очевидно, ця планета захоплена Землею. Можливо, навіть з іншої галактики. Астрономи підрахували, що приблизно 200 млн років тому супутник знаходився набагато ближче до Землі і що він постійно віддаляється й через пару мільйонів років може залишити нашу орбіту назавжди.
Рівноцінну кількість енергії Сонця, що поступає на Землю можна отримати спалюванням 200 млрд т кам’яного вугілля.
Значення припливів полягає в тому, що через розсіяння енергії Земля втрачає швидкість добового обертання. Щороку ефект сповільнення становить 1/40 000 с. За незалежними дослідженнями; доба 18 млрд років тому становила 18 год. За рахунок сповільнення добового обертання коріолісова сила зменшується, що впливає на рух повітряних мас і течій. Також змінюється форма Землі.
Припливи постійно пригальмовують добовий рух Землі. Так, 500 млн років тому доба складалася з 20,8 сучасних годин. Через 100 мли років доба на Землі буде довшою на 28 хв, а через 1 млрд років — на 4 год 40 хв.
Діаметр екватора Юпітера становить 142 700 км, що приблизно в 11 разів більше за діаметр Землі.
Найменшою планетою Сонячної системи є Плутон. Його діаметр становить усього 3000 км.
Найбільшу кількість супутників мають планети-гіганти. У Юпітера на середину 2001 року їх нараховувалося вже 28, Сатурна — 30, Урана — 21 і лише в Нептуна — 8.
Найгарячішою планетою Сонячної системи є Меркурій. Ця планета розташована найближче до Сонця та має діаметр у 15 разів менший за діаметр Землі. Меркурій водночас є і найхолоднішою планетою Сонячної системи.
Справа в тому, що ця планета постійно повернена до Сонця лише одним боком, тому температура поверхні освітленої частини планети досягає 400 °С, а темної — наближається до абсолютного нуля (—273 °С).
Бесплатно скачать реферат “Земля в космічному просторі” в полном объеме