Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

З/>МІСТ
ВСТУП
Розділ І. Правова характеристика регулювання цивільно-правового захистунеповнолітніх в школах-інтернатах
1.1. Міжнародно-правова характеристика регулювання цивільно-правовогозахисту неповнолітніх в школах-інтернатах
1.2. Характеристика законодавства України, яке забезпечуєцивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захистунеповнолітніх в школах-інтернатах
2.1. Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
2.2. Правовий статус осіб, які здійснюють цивільно-правовий захистнеповнолітніх в школах-інтернатах
Розділ ІІІ. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових правнеповнолітніх в школах-інтернатах
3.1. Проблеми захисту майнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
3.2. Проблеми цивільно-правового захисту особистих немайнових правнеповнолітніх в школах-інтернатах
3.3. Шляхи вирішення проблем цивільно-правового захисту неповнолітніх вшколах-інтернатах з урахуванням міжнародно-правового досвіду
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність обраної теми. Діти в будь-якійдержаві перебувають в особливому привілейованому положенні. Не є виключенням інаша держава: турбота про підростаюче покоління проявляється у всіляких областяхїї діяльності. Серед цих напрямків охорона прав і законних інтересівнеповнолітніх повинна бути чільною.
Неповнолітні поряд з особами похилого віку,інвалідами, вагітними жінками, душевнохворими належать до числа осіб, якізначно частіше піддаються негативному впливу з боку суспільства, а тому маютьпотребу в особливому захисту своїх прав і законних інтересів.
Необхідність посиленої турботи пронеповнолітніх визначена низкою характерних для нього специфічних особливостей:беззахисністю, безпорадністю, недостатністю життєвого досвіду, піддатливістю йсхильністю до наслідування, підвищеною емоційністю, неврівноваженістю,імпульсивністю. Підліток прагне залучити до себе увагу, виділитися; у той жечас ним керує страх, що його вважатимуть несамостійним, боягузом,«слабким». Неповнолітній відрізняється розвиненим почуттям особистоїдружби й групової солідарності. З погляду особливостей психічних процесівпідлітка його відрізняє також здатність до неадекватного сприйняття,запам’ятовування й відтворення деяких фактичних даних про спостережувані події.У порівнянні з дорослим неповнолітній має обмежену дієздатність, меншу волю впересуванні, у зберіганні й розпорядженні своїм майном.
Найбільш незахищеними серед неповнолітніх єдіти, що позбавлені батьківської опіки та піклування, тобто вихованцішкіл-інтернатів.
В Україні, попри зниження народжуваності, кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, з року в рік зростає. У державі в 48 будинках дитини системи МОЗ, 101 будинку дитини та 53 школах-інтернатах, підпорядкованих Міносвіти і науки, утримується близько 33 тисяч неповнолітніх сиріт і малечі, позбавленої батьківського піклування. Всього україні нині налічується понад 100 тис. дітей названих категорій, 24 тис. з яких мають правові підстави для всиновлення [17].
Школи-інтернати – це державні загальноосвітнізаклади. Вихованцями таких навчальних закладів є діти-сироти, що позбавленібатьківської опіки, діти, які не мають необхідних умов для виховання танавчання в сім’ї.
Однією з особливостей шкіл-інтернатів є те, щодіти тут не тільки навчаються, але й живуть, або постійно – до закінчення цьогонавчального закладу, або під час навчального року. Школи-інтернати частково абоповністю утримуються за рахунок держави.
Ось чому дуже важливим є встановленняособливостей цивільно-правового захисту неповнолітніх у школах-інтернатах.
Метою дослідженняє встановлення особливостей цивільно-правового захисту неповнолітніх ушколах-інтернатах.
Для досягнення поставленої мети у ційроботі необхідно вирішити такі завдання:
— провести порівняльний аналізнауково-дослідницької літератури з питання;
— проаналізувати чинне законодавствоУкраїни, перш за все Цивільний та Сімейні кодекси України, Закон України „Прозабезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування”
— вивчити судову практику з питання,особливу увагу приділивши рішенням Конституційного Суду України.
Нормативну базу дослідження склали міжнародні правові акти, Цивільний та Сімейні кодекси України,Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, а також підзаконніакти, прийняті на деталізацію положень вказаних законів.
Об’єктом даногодослідження є відносини у сфері цивільно-правового захисту прав неповнолітніх ушколах-інтернатах.
Предметомдослідження є правові норми, що регулюють цивільно-правовий захист правнеповнолітніх у школах-інтернатах.
Напрямами дослідження у цій роботі стали: є
— з’ясування поняття цивільно-правовогозахисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах, дослідження його видів;
— вивчення джерел регулювання цивільно-правовогозахисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
— вивчення особливостей цивільно-правовогозахисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
— дослідження гарантій цивільно-правовогозахисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;
— розгляд повноважень органів, якіздійснюють контроль за цивільно-правовим захистом прав неповнолітніх ушколах-інтернатах.
Методи дослідження:
— аналіз діючого законодавства талітератури з питань цивільно-правового захисту прав неповнолітніх ушколах-інтернатах – виділення з законодавства та відповідної літературивідомостей, які відносяться до теми дипломної роботи, прикмет та співвідношень,що являють собою сутність цивільно-правового захисту прав неповнолітніх ушколах-інтернатах;
— порівняльний аналіз літератури –зіставлення точок зору провідних вчених, що вивчали дане питання, з метоювиявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей;оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;
— синтез – виявлення закономірностей,які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення тасистематизація, формування висновків;
— індукція – логічний умовивід відчасткового до загального;
— дедукція – перехід від загальнихнорм до окремих, одиночних.
Робота може бути використана в навчальних та дослідницькихцілях.
Розділ І. Правова характеристикарегулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
 1.1. Міжнародно-правова характеристика регулюванняцивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
Відповідно до Конвенції ООН про права дитини,Всесвітньою декларації про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей1990 р. найбільш важливими стратегічними завданнями держави й суспільства всфері поліпшення становища дітей є наступні:
— максимально можливе в рамках наявнихресурсів збереження базових гарантій забезпечення життєдіяльності й розвиткудітей і мінімізація їхніх втрат у рівні життя; забезпечення безперешкодногодоступу дітей до систем освіти й охорони здоров’я, розвиток різних формматеріальної підтримки родин з дітьми;
— пріоритетна увага повинна приділятисяпроблемам дітей, що перебувають в особливо важких умовах, — дітей-сиріт ідітей-інвалідів, розширенню форм допомоги цим категоріям дітей, заснованих нановій доктрині — гуманізації поводження з такими дітьми на основі поваги правдитини й максимально можливої інтеграції їх у родину й суспільство в результатівжитих заходів;
— створення механізмів профілактики йсоціальної реабілітації дітей в умовах виникнення нових ризиків — безпритульності, розширення насильства стосовно дітей, зростання наркоманії йзлочинності, змушеного переміщення;
— законодавче забезпечення прав дітей ізаходів політики стосовно дітей, створення адміністративних, організаційних іфінансових механізмів забезпечення прав дітей, підготовка необхідних для цьогокадрів.
В межах СНД було прийнято Модельний закон прододаткові гарантії соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися безбатьківської опіки від 08.12.1998р. Відповідно до ст.10 вказаного Закону,органи державної влади сприяють дитятам-сиротам і дітям, що залишилися безпіклування батьків, у реалізації їхніх прав і законних інтересів за допомогоюнадання їм безкоштовної кваліфікованої юридичної допомоги.
/>Відповідно до законодавствадержави за захистом своїх прав дитяти-сироти й діти, що залишилися безпіклування батьків, а також їхні законні представники, опікуни (піклувальники),органи опіки й піклування й прокурор вправі звернутися у встановленому порядку всуд держави [2].
Відповідно до ч. ч. 2, 3 даного Закону,нормативні правові акти органів виконавчої влади держави, прийняті з порушеннямданого Закону, що обмежують права дітей-сиріт і дітей, що залишилися безпіклування батьків, або такі, що встановлюють порядок здійснення цих прав, щоістотно утрудняє їхнє використання, визнаються недійсними у встановленомузаконодавством порядку.
/>Невиконання або неналежневиконання посадовими особами органів державної влади своїх обов’язків,передбачених Модельним Законом, спричиняє в тому числі й цивільно-правовувідповідальність відповідно до законодавства держави [2].
Щоб краще уявити, яким має бути механізмзахисту прав дитини, на мою думку, слід звернутися до аналізу зарубіжногозаконодавства. Особливої уваги заслуговує інститут уповноважених (омбудсменів)комісарів з прав дитини. Вони є безпосередніми захисниками прав дітей, зокрема,таких, що перебувають в інтернатних закладах.
Для прикладу звернемося до досвіду Швеції іпроаналізуємо, яким чином вирішується проблема захисту прав дітей, щоперебувають, зокрема, в інтернатних закладах. Так, у Швеції є посада омбудсменаз питань захисту дітей, головним завданням якого є захист прав та інтересівдітей і молоді, як про це записано у Конвенції ООН про права дитини. До колаобов’язків такого омбудсмена входять, по суті, всі справи, що стосуються дітейі молоді. У своїй діяльності він спирається на названу вище Конвенцію ООН.Кожна справа, що підпадає під регуляцію Конвенції, належить до компетенціїомбудсмена з питань захисту дітей. Однак і ті випадки, що виходять за межі діїКонвенції, можуть також братися до уваги, якщо торкаються тих прав і кола тихінтересів, що їх контролює даний омбудсмен.
Інститут омбудсмена з питань захисту дітей —незалежний неполітичний орган. Його завдання — обстоювати права та інтересидітей і молоді у суспільстві. Одна з найважливіших функцій омбудсмена полягає упредставленні інтересів дітей і молоді (в тому числі тих, хто перебуває вінтернатних закладах) у парламентських дебатах, щоб дати їм самим можливістьбути почутими й домогтися поважання своїх поглядів. Про думки молоді щодопоточних справ омбудсмен дізнається шляхом різних опитувань і досліджень, злистів і телефоном, а також з «Дитячого каналу» в Інтернеті. Метою«Дитячого каналу» є розширення зв’язків з юнаками та дівчатами черезпрямі запитання до них та надання останнім інформації про їх права і КонвенціюООН. Окрім того, омбудсмен відвідує школи, школи-інтернати, центри відпочинкушколярів та інші місця, де збираються підлітки і молодь. Діти і підлітки можутьтакож зателефонувати на спеціальну “Інформаційну лінію” безпосередньодо омбудсмена, щоб дізнатися про свої права й отримати пораду. Стратегічна метадіяльності омбудсмена полягає у нагляді за дотриманням положень Конвенції ООНщодо всіх шведських дітей. Він подає рекомендації стосовно внесення змін узаконодавство для більшої узгодженості Конвенції ООН зі шведським законодавством,намагається забезпечити застосування положень Конвенції як основи длядіяльності муніципальних і окружних рад з питань, що стосуються дітей і молоді.Омбудсмен жодним чином не контролює діяльність інших органів влади і невтручається у розгляд окремих випадків. Разом з тим він може використатиокремий випадок як відправний пункт для тлумачення Конвенції ООН (зі шведськогопогляду). Омбудсмен надає юридичні поради та інформацію і виконує функціюконсультативного органу. Іншим важливим завданням омбудсмена є участь упарламентських дебатах, формування громадської думки та вплив на ставленняполітиків, державних діячів і громадськості до проблем, пов’язаних з дітьми тамолоддю. Це досягається завдяки різноманітним заходам: публікації у пресі, лобіюванняпарламентських комітетів, організація конференцій та семінарів [18, c.95-96].
Розглянемо коротко існуючі варіанти інститутузахисту омбудсменом прав дітей-сиріт. Наприклад, у Норвегії відомствоомбудсмена засновано у 1981 р. на підставі Закону про створення посадиомбудсмена з прав дитини. В Ісландії відомство омбудсмена утворено у 1995 р.Законом про створення омбудсмена з прав дитини. У Колумбії заснування посадиомбудсмена передбачено Конституцією 1991 р. На цю посаду призначаєтьсядержавний службовець, який несе відповідальність за захист прав дитини, в томучислі – дітей-сиріт. Названі органи не залежать від уряду, їх статусвизначається парламентом, якому вони, у свою чергу, підзвітні. Тому вонивідносно вільні від політичного втручання. Деякі з цих органів наділені такожпевними повноваженнями проводити розслідування, представляти доповідіпарламенту і виступати як консультанти при розробленні нового законодавства.
Наступна модель характеризується створенням їхв рамках законодавства про охорону дитинства, відповідно до якого функціїомбудсмена безпосередньо пов’язані з виконанням і контролем за виконаннямвідповідного закону.
Так, у Новій Зеландії відомство комісара зправ дитини створено у 1989 р. на підставі Закону про дітей, молодь і сім’ю. УАвстрії прийнятий у 1989 р. Закон про захист інтересів молоді передбачаєстворення системи представництв омбудсменів на місцях для консультування молодідо 18 років і надання допомоги у разі конфліктів з органами соціальногозабезпечення і освіти.
Відомства омбудсменів, які засновуються не назаконодавчій основі, а у рамках існуючих державних органів, не маютьзаконодавчо закріплених мандата і повноважень. У деяких країнах такі відомствастворені урядом, при цьому омбудсмени перебувають у штаті державного органу ійому підзвітні. Так, в Ізраїлі посада омбудсмена із захисту інтересів учнівстворена у 1990 р. Міністерством освіти, культури і спорту.
У Німеччині голова Бундестагу і парламентськіфракції заснували у 1987 р. Комісію з прав дітей. Вона працює при комітетахБундестагу з прав жінок і молоді і з проблем сім’ї та громадян похилого віку тамає у своєму складі представників від цих комітетів.
Отже, виходячи з аналізу іноземного досвіду всфері діяльності відомств омбудсменів з прав дитини, можна визначити такіосновоположні їх функції (можливості), які мають бути характерними дляефективної діяльності омбудсменів незалежно від моделі їх заснування:
— впливати на законодавство, на розробленняполітики у сфері прав дитини і проведення її у життя;
— виявляти та опротестовувати конкретнівипадки порушення прав дітей;
— проводити роз’яснювальну роботу длядетального ознайомлення громадськості і офіційних органів з цими правами.
Однак, незважаючи на те, що Конвенцію ООН проправа дитини ратифікувала більшість країн, поки ще не багато з них створилиінститут спеціальних уповноважених з прав дитини. Україна не є винятком. Насьогодні очевидним недоліком діяльності держави у сфері захисту прав дитини євідсутність спеціального уповноваженого з прав дитини. Основні його функціїповинні бути зосереджені на нагляді за дотриманням прав дитини, розширенні ідотриманні прав людини стосовно дітей.
Хоча сьогодні відомства комісара чи омбудсменаз прав дитини не схожі, можна виділити чотири основні моделі створення такоговідомства, його розвитку, мандата і статусу:
1) омбудсмени, засновані на підставіспеціального закону, прийнятого парламентом;
2) ті, які створені відповідно дозаконодавства про охорону дитинства;
3) омбудсмени, посади котрих засновані врамках існуючих державних органів;
4) ті, посади яких утворені неурядовимиорганізаціями і котрі працюють під їх егідою.
У США та Великобританії існує принципово іншийпідхід до системи шкіл-інтернатів, ніж у країнах романо-германської правовоїсистеми. Сироти живуть у родинах, і є дуже багатосуспільних, волонтерських організацій, які шукають прийомні родини для дітейбез батьків.
Школи-інтернати організуються в основному зметою обслуговування дітей із глибокими вадами, які легко ідентифікуються.Необхідність проживання дітей там, де вони одержували навчання, вирішуєпроблему їхньої щоденної доставки в установу й додому. Відповідно дофедерального закону «Акт про освіту осіб з порушеннями», дітипідлягають спеціальному навчанню, якщо вони мають порушення по одній знаступних категорій:
— розумова відсталість;
— порушення слуху, включаючи глухоту;
— порушення мови, включаючи порушеннязвуковимови;
— порушення зору, включаючи сліпоту;
— серйозні емоційні розлади;
— ортопедичні вади;
— аутизм;
— травматичні ушкодження мозку;
— специфічні труднощі в навчанні;
— інші захворювання, такі як туберкульоз,патологія серцевої діяльності, епілепсія, діабет [36].
Найбільш важливі закони, що вплинули наспеціальну освіту, з’явилися за останні 25 років. Реабілітаційний Акт 1973 рокувключає розділ 504, що забороняє дискримінацію осіб з порушеннями й захищаєїхні права в галузі освіти, прийняття на роботу й проживання. В 1975 році бувприйнятий Акт про Освіту всіх дітей з відхиленнями (Суспільний закон 94-142),що встановлює вільне й відповідне навчання для всіх дітей з порушеннями.
Основні положення цього закону включають:
1. Обстеження учнів при напрямку в системуфахової освіти повинне проводитися у відповідностями з особливостями культури йнеупереджено.
2. Батьки дитини з порушеннями повинні бутивключені в обговорення результатів обстеження й визначення дитини у відповіднуспеціальну установу.
3. Повинні складатися щорічні письмовііндивідуальні програми навчання, що включають необхідні послуги по фаховійосвіті.
4. Діти з порушеннями повинні навчатися в«найменш обмеженому оточенні», що потребує від шкіл надання рядуосвітніх послуг для того, щоб діти з порушеннями могли навчатися в класах зіншими учнями.
В 1986 році Суспільний Закон 99-457 увіввиправлення про надання освітніх послуг дітям з порушеннями в дошкільному віцівід 3 до 5 років і їхніх родин.
У цей час у центрі уваги фахівців і вченихперебувають наступні основні питання:
1. Практика інтегрованого навчання дітей зпорушеннями розвитку у звичайних школах: які діти можуть бути інтегровані, уякій кількості, щоб дотримувати інтересів інших учнів і вчителів.
2. Навчання дітей з різними культурнимитрадиціями, забезпечення освітніх потреб різних етнічних груп, що вчаться, длятого, щоб виховувати повагу до різних культур, не забуваючи про культуру країнипроживання.
3. Практика вивчення валідності досліджень іпослуг використовуваних у фаховій освіті, вірогідність результатів, змістметодів, об’єктивність і можливість прогнозування результатів.
4. Використання комп’ютерних технологій,адекватних комп’ютерних програм для розширення можливостей виборуіндивідуальних програм навчання дітей з порушеннями в розвитку.
Систематичне цілеспрямоване навчання дітей зпорушеннями в розвитку почалося в США в останній половині 19 століття звідкриття державних шкіл-інтернатів. Більшість перших шкіл були організованідля навчання й виховання сліпих, глухих і розумово відсталих дітей. Найбільшкорисним результатом цих шкіл став висновок про можливість успішного навчаннядітей з порушеннями. Федеральний закон вимагає, щоб направлення у системуфахової освіти щорічно перевірялося з метою виявлення дієвості освітніх програмі для встановлення того, чи повинне тривати спеціальне навчання, бутипереглянуте або припинитися. Кожні три роки для дітей, у яких є спеціальніпотреби пролонгованої дії, потрібне проведення всебічної експертизи.
Школа-інтернат має два значення уВеликобританії. Це заклад, у якому утримуються діти, які через певні вади неможуть відвідувати звичайну школу та знаходяться поза власною сім’єю. Такожіснують школи-інтернати для дітей багатих батьків, які відправляють дітей доінтернату, щоб ті отримали там високий рівень освіти та виховання. Навіть утаких школах, на думку англійських соціальних працівників, діти почувають себене завжди щасливими, тому що вони знаходяться поза власною сім’єю.
У випадку, коли не вдається знайти прийомноїсім’ї (як правило, це пов’язано з віком або складною поведінкою дитини), їїнаправляють у дитячий будинок. У звичайному такому закладі одночасно перебуваєвід 6 до 20 дітей. Дитячі будинки створюються з урахуванням того, що діти довгоне будуть затримуватись у них. Соціальний працівник розробляє персональнийплан, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути в ріднусім’ю, якщо та готова її прийняти.
Дитячі будинки розраховані на те, щобутримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла здому, знаходиться у конфлікті або зазнає насильства та жорстокого поводження ізбоку батьків, коли батьки загинули і її нікому доглядати. Ці заклади розташованінеподалік від місця проживання рідної сім’ї-не більше, ніж за півгодини їзди.Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичівта друзів.
Дитячі будинки виконують різні функції і маютьрізну спеціалізацію. Існують такі, де робота спрямована на підготовку дитини допереходу в прийомну сім’ю; деякі розраховані на дітей, котрі постраждали віднасильства або пережили стрес і потребують реабілітації. Існують будинки длядітей, які страждають від певних патологій у поведінці.
Незалежно від спеціалізації закладу, длябільшості дітей, які у ньому утримуються, план обходження з ними завждиорієнтований на те, щоб направити їх у прийомну сім’ю або покращити умови врідній і повернути туди. Але для дітей, які через певні обставини не можутьжити у сім’ї, теж існує система дитячих будинків.
Дитячі будинки, в яких діти залишаються надовгострокове утримання зазвичай розраховані на дітей старшого віку. Цепов’язано з тим, що прийомні батьки, як правило, бажають брати на вихованнядітей молодшого віку. Важко знайти сім’ю, яка візьме на виховання підлітка,який вже сформувався як особистість, має свої погляди, звички.
Існують установи для утримання дітей старшоговіку -напівнезалежні установи. Вони розраховані на утримання дітей, які уранньому віці залишили сім’ю, не жили з рідною сім’єю і мають певний досвідвиживання. Якщо підлітку виповнюється 16 років (це вік закінчення навчання), товін може направитися до такої установи і отримати там додаткові навичкисамостійного життя. Тут діє принцип — доросле життя під наглядом старших. Унапівнезалежній установі нагляд за підлітками значно менший, ніж у дитячомубудинку, але однак там є персонал, який підтримує дітей та навчає їх. Підліткисамі готують їжу, мають ключі від власних кімнат.
Коли підліток готовий залишити установу,місцева влада знаходить для нього окреме житло для початку самостійногодорослого життя. Але незважаючи на те, що дитина залишає установу, вона щепотребує уваги соціального працівника. І він відвідує її, щоб допомагати у вирішенніжиттєвих проблем.
Існує й такий тип дитячих установ — будинкибезпеки. Ці установи утримують дітей у «закритому» стані, тобто діти не маютьправа їх залишати. У такі будинки направляються діти, які становлять загрозудля себе або інших людей. Наприклад, дитина, котра втікає з дому настількичасто, що це становить загрозу для її життя, або ж дитина чи підліток, якіскоїли багато правопорушень. У будинках безпеки утримуються діти, від якихнеобхідно захистити оточуючих або котрих необхідно захистити самих від себе. Уцих будинках діти та підлітки не утримуються тривалий час, їх туди направляютьна короткий термін. Робота працівників такого будинку спрямована на те, щобпривести дитину у відповідний стан, коли її можна помістити у нормальнийдитячий будинок.
Для направлення дитини до будинку безпекинеобхідне рішення суду. Допускаються випадки, вони окреслені законодавством,коли дитину направляють до такої установи за рішенням місцевої соціальноїслужби, без постанови суду. Для того, щоб дитина молодша 10 років потрапила добудинку безпеки, потрібні досить вагомі підстави.
Результатом інтенсивних дискусій останніхроків у Німеччині стала актуалізація проблеми виховання в дитячих будинках таінтернатах, її співвідношення з іншими інститутами виховання і формами допомогимолоді. Німецькі вчені неоднозначно оцінюють існування закладів інтернатноготипу. Вони вважають, що, по-перше, негативний характер інтернатних закладів як«тотальних інститутів» обмежує можливість розвитку і повноцінногожиття дітей; по-друге, у результаті практичного розриву між навколишнімжиттєвим світом і світом дитячого будинку неминуче виникають новіпроблеми”, по-третє, саме існування таких закладів зумовлює ігнорування.інших форм допомоги зростаючому поколінню, альтернативних щодо їхньоївідкритості і превентивного характеру.
Основний напрямок роботи з надання допомогидітям-сиротам грунтується на створенні різного типу сімейних дитячих будинків іобов’язковому перегляді існуючих соціально-педагогічних позицій стосовно їхніхвиховних можливостей [23]
1.2. Характеристика законодавства України, яке забезпечуєцивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
У силу наявності в неповнолітнього певнихвікових особливостей він не в змозі самостійно захистити свої права так самоефективно, як дорослий, що є головною причиною створення й дії в Україніспеціальних правових засобів по захисту дитини.
Під правовим захистом неповнолітніх варторозуміти систему нормативних правових актів, що встановлюють правовий статуснеповнолітніх як учасників суспільних правовідносин (права, обов’язки, гарантіїдотримання прав і обов’язків) і закріпляючі основи організації діяльностісистеми органів по роботі з неповнолітніми й захисту їхніх прав і законнихінтересів [35, с.21].
Правовий захист охоплює усі сферижиттєдіяльності неповнолітнього: виховання, освіту, медичне обслуговування,трудову зайнятість, соціальне забезпечення, дозвілля та ін.
Перш, ніж характеризувати спеціалізованезаконодавство України з питань цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах,слід вказати на законодавство, яке надає підґрунтя для цивільно-правовогозахисту взагалі.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексуУкраїни, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі йогопорушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захистсвого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства [4].
Можливість примусового захисту цивільних правта інтересів суттєво відрізняє юридичні норми від інших соціальних норм,оскільки забезпечує виконання їх регулятивної та охоронної функцій. Томуважливим елементом правової держави є не тільки якнайширше закріпленнясуб’єктивних прав людини (особи), а й забезпечення їх реальної охорони тазахисту.
Порушене суб’єктивне право підлягаєпримусовому захисту способами, передбаченими ч.2 ст.16 ЦК, органами і упорядку, що встановлені Конституцією, Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України,Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України, законами України від 12травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 15грудня 1993 p.), від 24 лютого1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж», Положенням протретейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями,підприємствами, організаціями і установами, затвердженим постановою Державногоарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121, та іншими,нормативними актами. У зв’язку з цим необхідно розрізняти матеріально-правові(матеріальне право) та процесуально-правові (процесуальне право) засобизахисту. Матеріально-правові засоби полягають у визначенні способів захиступрава і охоронюваного інтересу з метою усунення перешкод на шляху їх здійсненнячерез відновлення чи визнання, встановлення правового стану особи або певнихфактів тощо. Процесуально-правові засоби полягають у визначенні кола суб’єктівта порядку розгляду справи і виконанні рішень і є формою захисту цивільнихправ. Які суб’єкти і які категорії справ вони мають право розглядати,визначається ЦПК, ГПК та іншими нормативними актами. Це є компетенцією абопідвідомчістю.
Право на судовий захист в Україні нічим необмежене і гарантується державою.
Захист прав та інтересів здійснюється судами(загальними та господарськими), третейськими судами, Президентом України,органами державної влади або органами місцевого самоврядування, нотаріусами.Захист може здійснюватись безпосередньо особою (право на самозахист) увипадках, передбачених законом.
Крім захисту цивільного права, ч.2 ст.15 ЦКпередбачає право на захист інтересу. В такому випадку спір про право відсутній.Тобто суб’єктивне право не порушене чиїмось протиправними діями чибездіяльністю, його неможливо реалізувати через відсутність правовстановлювальнихдокументів, правову невизначеність фактичного стану особи тощо. Наприклад,спадкоємці для одержання спадщини за законом повинні подати до державноїнотаріальної контори документ, який підтверджує родинні відносини ізспадкодавцем. В разі його втрати через неможливість одержати дублікат в силувідсутності книг реєстрації актів громадянського стану оформлення права наспадщину неможливе. Отже, для того, щоб реалізувати своє право на спадщину,такі особи мають звернутися до суду із заявою про встановлення факту родиннихвідносин.
Цивільний кодекс України (далі – ЦК) також уст.16 вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свогоособистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ст.16 ЦК у ч.2 вказує також на способи захистуцивільних прав та інтересів. Це можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало допорушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способивідшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чибездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Кримабо органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтересіншим способом, що встановлений договором або законом [4].
Відповідно до законодавства, захист цивільнихправ або інтересів неповнолітніх здійснюють їх законні представники. Згідно ізст.245 Сімейного кодексу України (далі – СК), функції законних представниківдитини, яка постійно мешкає у школі-інтернаті та позбавлена батьківськогопіклування, виконує адміністрація шкіл-інтернатів. Це саме правило закріплене уПравилах опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету Україниу справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорониздоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від26.05.99 № 34/166/131/88 [7]
В Законі України „Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005р., зокрема, зазначено:”… право на повне державне забезпечення в навчальних закладах маютьдіти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особиз числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженнінавчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення,виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмірстипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання тавиробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічнадопомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячнихстипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів післяпочатку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальнихзакладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки замедичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпусткиповне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяєорганізації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчальногозакладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двохпрожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуютьсяКабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їмможе бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягуі взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті длядітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи додесяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числадітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначаєтьсявідповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум». Державнісоціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковимидля всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно відформи їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно дозаконодавства”.
Тим самим законом встановлено основні засади державноїполітики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування. Ними є:
— створення умов для реалізації права кожної дитинина виховання в сім’ї;
— виховання та утримання дітей за принципомродинності;
— сприяння усиновленню дітей, створеннясистеми заохочення та підтримки усиновлювачів;
— забезпечення пріоритету форм влаштування;
— захист майнових, житлових та інших прав таінтересів таких дітей;
— створення належних умов для їх фізичного, інтелектуальногоі духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;
— забезпечення права на здоровий розвиток;
— забезпечення соціально-правових гарантій;
— створення умов для надання психологічної, медичноїта педагогічної допомоги;
— формування системи соціальної адаптації;
— забезпечення вільним вибором сфери професійноїдіяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості цихдітей та запитам ринку праці;
— належне матеріально-технічне забезпеченнянезалежно від форми влаштування та утримання таких дітей, сприяння в наданніреальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціямирізних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими,спортивними та іншими організаціями [5].
Останнім часом Україною узято курс нареформування великих шкіл-інтернатів. За декілька років великих інтернатів вУкраїні практично не залишиться, натомість на їх місці з’являтимутьсямалокомплексні сиротинці.
Такі нововедення зумовлені тим, що з першогосерпня 2007 року Кабмін зобов’язує затвердити національну програму реформуванняінтернатних закладів на 2007-2017 роки, яка й передбачає видозміну інтернатів.
З першого серпня Кабмін зобов’язує затвердитинаціональну програму реформування інтернатних закладів на 2007- 2017 роки, якубуде поділено на три етапи. Ця програма передбачає перезакриття великихінтернатів і створення на їх базі малокомплектних будинків-сиротинців. У такихсиротинцях перебуватиме не більше 50 дітей. Інтернати ж залишаться тільки длядітей з особливими потребами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8вересня 2005 р. № 878 вже затверджене Типове положення про соціальнийгуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [15].
Розділ ІІ. Загальна характеристикасистеми цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
 2.1 Види цивільно-правового захисту неповнолітніх вшколах-інтернатах
Законодавство України гарантує цілу низкупільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разомз тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти Українисиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаютьсябез батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився вінтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівеньматеріального забезпечення.
Забезпечити оптимальні умови життєдіяльностідітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, — це ті завдання, якіставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання таутримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання:впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернатузалучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюютьсяміні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансовіпроблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячихбудинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребуєремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладівзабезпечені одягом і взуттям на 60–70%. Матеріальні потреби дітей адміністраціядитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отриматиякі дуже непросто.
Існують також проблеми із влаштуванням дітейпісля закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означаєпередусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у виглядістипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим припрацевлаштуванні є вирішення житлової проблеми [20, с.46].
Цивільно-правовий захист неповнолітніх ушколах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦКУкраїни. Проаналізуємо деякі з цих форм, що застосовуються до захисту саменеповнолітніх у школах-інтернатах.
Визнання права. Визнання права як спосібзахисту порушеного суб’єктивного права полягає у необхідності встановленняфактичної обставини і надання їй правового значення у зв’язку з відсутністюправовстановлюючих документів, або якщо такі документи ставляться під сумнівіншими особами тощо [21, с.14]. У цивільно-правовому захисті неповнолітніх ушколах-інтернатах такий вид цивільно-правового захисту може використовуватися,наприклад, у формі визнання батьків неповнолітнього безвісно відсутніми задлянадання неповнолітньому більш повної державної допомоги.
Так, рішенням Петровського районного суду м.Донецька від 23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 було визнано безвістньовідсутніми батьків неповнолітнього Ю.В.
Суть справи така. Петровський районнийвиконавчий комітет м. Донецька в інтересах неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження, звернувся до суду із заявою про визнання А.В. та С.В.безвісно відсутніми.
Заявлені вимоги були мотивовані тим, щонеповнолітній Ю.В., 1990 р. народження залишився без батьківського піклування,на момент розгляду справи знаходився в Донецькому притулку № 1 та був учнемДонецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей.Його батько – А.В., з сім’єю не проживає, його місцезнаходження невідоме. Мати –С.В., зловживає спиртними напоями, за місцем мешкання з грудня 2005 р. відсутня,а місцезнаходження невідомо, тому на підставі вищевикладеного, представникзаявника просив суд, визнати А.В. та С.В. безвісно відсутніми.
В судовому засіданні представник заявникапідтвердила свої вимоги та їх обґрунтування.
В судовому засіданні свідок Н.Г. судупояснила, що вона працювала педагогом в загальноосвітньої школи-інтернаті № 4 для розумово-відсталихдітей. Ю.В. навчається у них з 01.09.2003 p., однак за увесь цей час його батьків вона не бачила. У 2004 р. він потратив у аварію, знаходився на стаціонарному лікуванні, однакбатьки його не навідували.
В судовому засіданні свідок К.А. дала судуаналогічні свідчення.
В судовому засіданні свідок Ж.Б., судупояснила, що вона працює райпедіатром ДМЛ № 4, сім’я Ю.В. раніше мешкала за відомоюїй адресою, мати Ю.В. зловживала спиртними напоями, у грудні 2005 р. воназовсім зникла і відомостей про її місце знаходження немає, а його батько пропавще раніше.
Суд вирішив, що заява підлягає задоволенню знаступних підстав.
Згідно зі ст. 43 ЦК України фізична особа можебути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці їїпостійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
В судовому засіданні, згідно наданихдокументів, встановлено, що А.В. та С.В. є рідними батьками неповнолітньогоЮ.В., 1990 р. народження.
Крім того в судовому засіданні встановлено, щоА.В. та С.В. не мешкають за місцем свого постійногопроживання з 2005 p., тобто більшеодного року і місце їх перебування невідоме.
Вказаний висновок суду ґрунтується нанаступних доказах.
За відомостями виписки з протоколузагальномісцевого рейду по неблагополучним сім’ям, неповнолітнійЮ.В. залишився без батьків і знаходиться у приюті № 1, томунеобхідно вирішити питання про надання йому статусу.
Сукупність приведених доказів свідчить про те,що протягом більш як одного року за місцем постійного мешкання А.В. та С.В.відсутні відомості про місце їх перебування, що згідно ст. 43 ЦК є підставоюдля визнання їх безвісно відсутніми [14].
Відновлення становища, яке існувало допорушення. Відповідно до статті 32. Закону України „Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування”, за дітьми-сиротами та дітьми,позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якомувони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.
Місцеві державні адміністрації, органимісцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування увідповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла іповернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування,після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей,дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї.
Жилі приміщення, в яких проживали діти-сиротита діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім’їгромадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені безотримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватисялише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківськогопіклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу доповернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державнимиадміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Тому, на наш погляд, невірним було рішенняКоломийського міськрайонного суду від 9 лютого 2007 року у справі № 2-277/2007.
Суть справи така. Позивач Я. звернувся з данимпозовом до суду, підтримуючи який пояснив, що він поселився в квартиру заадресою: бульвар Гоголя, д.11, кв.4 в 2001 році, після того як закінчившколу-інтернат. В спірній квартирі він проживав до 2002 року, а потім виписавсяз спірного житла, так як мав намір створити сім’ю. В тому ж році він придбавквартиру за іншою адресою. Оскільки його мати була інвалідом дитинства іпотребувала догляду, то в 2005 році він знову проживав разом із нею.
Наприкінці 2006 року його мати О. померла,однак до дня смерті квартира не була приватизованою. Тому Я. просить визнатийого членом сім’ї О. — його матері та визнати за ним право користуванняквартирою.
Представники відповідачів вважають, що позивачне проживав в спірній квартирі, як член сім’ї а тільки доглядав за матір’ю.Позивач є власником іншого житлового приміщення, тому у позові слід відмовити.
Заслухавши сторони, дослідивши надані нимдокази, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенніпозову слід відмовити.
Суд узяв до уваги пояснення свідків Д., І.,які нібито не навели в судовому засіданні дійсних фактів, що позивач проживавяк член сім’ї О. в спірній квартирі. Наведене стверджується: довідкою ЖЕД,технічним паспортом, свідоцтвом про народження, свідоцтвом про смерть, копієюпосвідчення [11].
У вказаному рішенні суд проігнорував показаннясвідків та законодавство, згідно з яким Я. мав право на частку квартири, бовона належала йому на праві власності, як дитині, що навчалася вшколі-інтернаті, і тому не мало значення, чи виписався він зі спірної квартири.
Проте інколи відновлення становища, якеіснувало до порушення права, як не дивно, не є доцільним.
Так, вірним, на наш погляд, було рішенняколегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від11 грудня 2006 р. у справі № 22-ц-7478/2006.
Суть справи така. Заступник прокурора АР Кримв інтересах неповнолітнього Ч.Р. звернувся до суду з позовом до Н.Р., А.П., В.П.,про визнання договору купівлі-продажу частини будинку від 23 серпня 2005 рокунедійсним.
Свої вимоги мотивує тим, що Н.Р. та її неповнолітнімдітям – Ч.Р. і З.Р. належало на праві власності по 1/6 частині в 1/2 житловогобудинку.
Рішенням Ялтинського міського суду від 18березня 2003 року Н.Р. була позбавлена батьківських прав відноснонеповнолітнього Ч.Р., після чого його було направлено на виховання вДжанкойський будинок-інтернат для дітей-сиріт, де він і знаходився до датислухання справи. Не дивлячись на вказане, виконком Ялтинської міської Ради,своїм рішенням від 11 серпня 2005 року дозволив їй продаж 1/6 часткидомоволодіння, що належить неповнолітньому Ч.Р., на підставі якого 23 серпня2005 року було укладено договір купівлі-продажу, який оскаржується.
Прокурор вважає, що Н.Р., не будучи на моментукладення договору купівлі-продажу законним представником свого неповнолітньогосина, не мала права відчужувати від його імені майно, яке йому належить.Джанкойська школа-інтернат, здійснюючи опіку над Ч.Р., і є його законнимпредставником, в укладенні договору купівлі-продажу не брала участь, у зв’язкуз чим договір є незаконним та істотно порушує права неповнолітньої дитини.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від04 вересня 2006 року постановлено: „Позов задовольнити. Визнати договіркупівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку від 23 серпня 2005року, укладенийміж Н.Р., яка діяла від свого імені та як законний представник від імені своїхмалолітніх дітей Ч.Р., З.Р. і А.П., яка діяла на підставі доручення від імені В.П.,засвідченого приватним нотаріусом І., зареєстрований в реєстрі за відповіднимномером — недійсним з моменту його укладення.
Зобов’язати В.П. повернути у власність Н.Р., Ч.Р.,З.Р. по 1/6 частині житлового будинку.
Стягнути з Н.Р. на користь В.П. 8392грн.”
В апеляційних скаргах В.П. та А.П. проситьрішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення,яким в задоволені позовних вимог заступника прокурора АР Крим відмовити. Доводиапеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідаютьфактичним обставинам справи, рішення суду постановлено з порушенням нормматеріального та процесуального права.
До апеляційної скарги приєднався виконкомЯлтинської міської ради своєю заявою від 8.11.2006 року, як третя особа посправі — служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб приймаючих участьу справі, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегіясуддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення судуналежить скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Постановляючи рішення про задоволення позовута визнання договору купівлі-продажу недійсним в цілому, суд першої інстанціївиходив з того, що він був виконаний особою, яка не мала повноважень на йогоздійснення, та він суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини.
З даними висновками суду першої інстанції не вповної мірі погоджується колегія суддів, оскільки має місце неповне з’ясуванняобставин, які мають значення для справи, і недоведеність обставин, які маютьзначення для справи, та які суд вважає встановленими. Отже, рішення суду першоїінстанції постановлено з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачціН.Р. та її неповнолітнім дітям Ч.Р. та З.Р. на підставі свідоцтва про правовласності, виданого Ялтинським міськвиконкомом 28 березня 2005 року, належалона праві спільної приватної власності 1/2 доля будинку, загальною площею 22,8кв.м., в тому числі житловою площею 6,1 кв.м. в порядку приватизації. Такимчином, кожному з них належало по 1/6 долі в 1/2 долі будинку та по 2,03 кв.м.житлової площі.
Рішенням Ялтинського міського суду від18.03.2003 року Н.Р. позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього синаЧ.Р., вказане рішення вступило в законну силу 21.04.2003 року.
Рішенням Ялтинського міськвиконкому від26.06.2003 року неповнолітній Ч.Р. направлений в держустанову та за ним закріпленожитло.
Ч.Р. перебуває в Джанкойський школі інтернатіз 26 червня 2003 року.
Відносно неповнолітньої З.Р., 2000 р.н.,відповідачка Н.Р. не позбавлена батьківських прав.
Рішенням Ялтинського міськвиконкому від 11серпня 2005 року Н.Р. дозволено від імені неповнолітніх дітей З.Р. і Ч.Р.здійснити продаж належних їм в рівних частках 2/6 часток домоволодіння. Тарішенням Ялтинського міськвиконкому від 11 серпня 2005 року дозволено Н.Р. відімені неповнолітніх дітей придбати 2/3 долі квартири у м.Симферополі.
Джанкойська школи-інтернат, в особі директорав листі від 10.08.2005 року, не заперечувала проти продажу 1/6 частки будинку вм. Ялта, що належить Ч.Р., та покупки для нього 1/3 частки квартири в м.Сімферополі для поліпшення житлових умов свого вихованця. Таким чиномадміністрація, виконуючи функції опікуна, фактично дала згоду на здійснення цихдвох правочинів.
Згідно договору купівлі-продажу від 23 серпня2005 року Н.Р., яка діяла від свого мені і від імені малолітніх дітей З.Р. и Ч.Р.продала, а В.П., яка діяла на підставі довіреності, виданої для купівлі часткибудинку на ім’я А.П., придбала 1/2 частки житлового будинку, загальною площею22, 8 кв.м., в тому числі жилою площею 6.1 кв.м. Продаж об’єкту вчинено за 8392грн.
02 вересня 2005 року Н.Р. яка діяла від свогоімені та від імені малолітніх дітей З.Р. і Ч.Р., придбала для себе танеповнолітніх дітей в рівних частках за договором купівлі-продажу квартиру, щоскладається з однієї житлової кімнати житловою площею 12,1 кв.м., коридору,ванни, кухні, балкону, загальної площею 22,8 кв.м. Продаж квартири вчинено за10000 грн.
З багаточисельних письмових доказів, якімаються в матеріалах справи, встановлено, що 1/2 частка будинку є невпорядкованою,вимагає капітального ремонту. Крім того, з рішення Ялтинського міського судувід 18.03.2003 року про позбавлення батьківських прав витікає, що будинокприведений в непридатне для проживання неповнолітніх дітей становище.
Придбана квартира в республіканському центріАвтономної Республіки Крим в м. Сімферополі є впорядкованим житлом, та крімтого розмір житлової площі, яка приходиться на долю неповнолітнього Ч.Р.,значно більше, та складає 4,03 кв.м. замість 2,03 кв.м. які йому ранішеналежали.
Крім того, в даний час в провадженніЯлтинського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом Н.Р. до службизі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради, третя особа прокурорм. Ялта про поновлення в батьківських правах. В своєму висновку від 29.09.2006року служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради вважаєнеобхідним та доцільним поновити в батьківських правах Н.Р. Вказаний висновокпідтриманий опікунською радою Ялтинського міськвиконкому від 18.10.2006 року.Крім того з листа директора Джанкойської школи-інтернату від 08.12.2006 року випливає,що Н.Р. проявляє інтерес до свого сина Ч.Р., провідує його, та адміністрація незаперечує проти поновлення її в батьківських правах.
Таким чином, колегії суддів не представленодоказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить правам та інтересамнеповнолітньої дитини, а приймаючи до уваги технічних стан частки будинку,придбання впорядкованого житла в м. Сімферополі відповідає інтересамнеповнолітньої дитини та захищає її права.
Колегія суддів також вважає, що формальніпорушення, які мали місце при укладенні договору по продаж частки будинку в м.Ялта, не вплинули на права та інтереси неповнолітнього Ч.Р., мати якогопридбала для нього через 10 днів впорядковане житло в м. Сімферополі та крімтого вирішує питання про поновлення в батьківських правах.
Ураховуючи, що при ухваленні рішення судпершої інстанції неповно з’ясував обставини які мають значення для справи тамає місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першоїінстанції вважав встановленими, колегія суддів визнала за необхіднепостановлене судове рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову впозові [12].
Припинення правовідношення. Найчастіше цивільно-правовийзахист неповнолітнього шляхом припинення правовідношення здійснюється шляхомпозбавлення батьків батьківських прав та передачі неповнолітнього на повнедержавне утримання. При цьому неповнолітній вже проживає у школі-інтернаті, ібатьки не приділяють дитині достатньої уваги.
Так, 15 лютого 2007 року Кіровський районнийсуд м. Кіровограда виніс рішення у справі №2-210/07. Розглянувши у відкритомусудовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовомзагальноосвітньої школи — інтернат І-ІІІ ступенів Кіровоградської місткої радиКіровоградської області в інтересах Я.Ж. до В.Ж., Д.Ж., третя особа — органопіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради пропозбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утриманнянеповнолітньої дитини, суд встановив таке.
Позивач звернувся до суду з позовом, якимпросить позбавити В.Ж., Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж.,стягнути з В.Ж. та Д.Ж. аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів накористь загальноосвітньої школи-інтернату на утримання неповнолітнього Я.Ж.
Представник служби у справах неповнолітніхКіровського райвиконкому, посилаючись на висновок органу опіки та піклуванняуправління освіти Кіровоградської міської ради, вказала на доцільністьпозбавлення відповідачів батьківських прав відносно сина Я.Ж. Крім того,вказала, що вона особисто спілкувалась з хлопчиком, він перебуває навідповідному обліку, у зв’язку з тим, що був засудженим.
Відповідачі до суду не з’явилися, булинеодноразово повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, помісцю відомого проживання, як зазначено в позові, сторона позивача посилаласьна пояснення хлопчика про місце проживання батьків, про що є підтвердження вматеріалах справи.
За вказаних обставини, суд визнав за можливеза згодою позивача ухвалити заочне рішення.
Судом були встановлені наступні факти .
Відповідачі є батьками Я.Ж., підтвердженнямцього є свідоцтва про народження.
В загальноосвітній школі-інтернаті м.Кіровограда навчається неповнолітній Я.Ж., який був зарахований до школи-інтернатуза заявою родички і навчався у школі з 1998 р. по 1999р. В червні 1999 рокумати Я.Ж. забрала документи з інтернату і зникла, Я.Ж. до школи не ходив, вцей час родичка оформила його до дитячого притулку. 05.12.2000 року занаправленням управління освіти Кіровоградського міськвиконкому, було зновузараховано Я.Ж. до школи -інтернату в 3-й клас. Батьки Я.Ж. – В.Ж., Д.Ж. дошколи не з’являються, вихованням дитини не займаються, здоров’ям і розвитком нецікавляться, матеріально дитину не утримують. На підтвердження цього суду булинадані заява Я.Ж., щодо утримання його батьками, довідка вихователя, довідкавідділу державної виконавчої служби Кіровоградського районного управлінняюстиції, щодо сплати аліментів, висновок Управління освіти Кіровоградськоїміської ради.
Орган опіки та піклування управління освітиКіровоградської міської ради надав також висновок, за яким вважає доцільнимпозбавити В.Ж. та Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж.
Відповідно до ч.2 ст. 164 СК України мати,батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються відвиконання своїх обов’язків по вихованню дитини. Невиконання відповідачамибатьківських обов’язків, в суді було достовірно встановлено.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов’язаніутримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, проте відповідачі відвиконання своїх батьківських обов’язків ухиляються і матеріальної допомоги наутримання своєї дитини не надають.
Згідно ч. 1ст. 183 СК України суд визнав заможливе стягнути з кожного з відповідачів аліменти у розмірі 1/4 частини з усіхвидів їх заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімумудля дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і доповноліття хлопчика [10].
Також як приклад можна навести рішення Борзнянськогорайонного суду Чернігівської області від 7 лютого 2007 року у справі №2-65/07.
Суть справи така. Прокурор Борзнянськогорайону в інтересах неповнолітнього К.У. звернувся до суду з позовом пропозбавлення батьківських прав Л.У., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, щовідповідач на протязі тривалого часу не проявляє батьківського піклування щодосина К.У. і ухиляється від виконання батьківських обов’язків по вихованнюдитини.
В судовому засіданні прокурор позовні вимогипідтримав і просив їх задовольнити, зазначивши, що відповідач є батьком К.У.,який на протязі тривалого часу не підтримував ніяких відносин з сином, не займавсяйого вихованням, не забезпечував матеріально. Після смерті матері К.У. знаходитьсяна повному утриманні школи-інтернату і Л.У. жодного разу не провідував сина, нецікавився його навчанням, не надавав матеріальної допомоги. Прокурор вважав, щобатько ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини, а томупросить суд позбавити його батьківських прав.
Неповнолітній К.У. також позов, заявленийпрокурором, підтримав і просив його задовольнити, так як на протязі більш ніжсеми років батько з ним не підтримував ніяких відносин, не провідував його вшколі-інтернаті, не надавав матеріальної допомоги, хоча він після смерті матеріпотребував такої допомоги.
Відповідач Л.У. позовні вимоги заявленіпрокурором визнав частково, і пояснив, що дійсно після звільнення з місцьпозбавлення волі, він з дружиною перестав підтримувати відносини і вони спільноне проживали. Десь на протязі семи років він також не підтримував відносин зсином, спочатку це йому забороняла робити дружина, а після її смерті такогобажання не мав син. Л.У. вважав, що по відношенню до нього син налаштованийвороже був його дружиною та її рідною сестрою. Л.У. не заперечував протипозбавлення його батьківських прав.
Представник органу опіки і піклуванняБорзнянської міської ради з негативної сторони охарактеризував відповідача,зазначивши, що останній будучи працездатним не працював, проживав на найманійквартирі, ніякої матеріальної допомоги сину не надавав, не займався йоговихованням і не цікавився його життям. Зі сторони останнього ніяких спроб дляспілкування з сином не вживалося.
Орган опіки і піклування вважав за доцільнепозбавити батьківських прав Л.У., так як це буде тільки на користь дитини.
Заслухавши сторони по справі, представникаоргану опіки і піклування Борзнянської міської ради та вивчивши матеріалисправи, суд прийшов до наступного висновку.
Батьками неповнолітнього К.У. були — батьком Л.У.,а матір’ю А.У. Остання померла у 1998 році. Як встановлено в судовому засіданні,відповідач по справі Л.У. зі своєю сім’єю не проживав на протязі семи років.Протягом цього часу він не займався вихованням сина, не надавав йомуматеріальної допомоги, не підтримував з ним ніяких стосунків, не цікавився йогожиттям. Зазначене не заперечувалося і самим відповідачем в судовому засіданні,а також підтвердилося показами свідків С.К. та Г.Н., які в судовому засіданнізазначили, що неповнолітній К.У. в школі-інтернаті навчається з 1999 року.Протягом всього цього часу батько жодного разу не відвідував школу, нецікавився навчанням сина, не забирав його на канікули, не надавав ніякоїматеріальної допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачзнаходиться на обліку в лікаря нарколога з приводу хронічного алкоголізму, не маєвласного житла, а проживає в винайманій квартирі. Не працює, проживає зарахунок тимчасових заробітків.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їхсукупності, суд дійшов висновку, що Л.У. ухиляється від виконання обов’язків повихованню свого сина, не піклується про нього, не проявляє батьківськоїтурботи, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою.
Відповідно до ст.164 Сімейного Кодексу України- мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вонаухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
Виходячи з викладеного суд вирішив доцільнимвідповідача позбавити батьківських прав в відношенні сина К.У., так як це будевідповідати інтересам дитини [9].
Відшкодування збитків та інші способивідшкодування майнової шкоди. Найчастіше цивільно-правовий захистнеповнолітнього в школі-інтернаті вказаним шляхом здійснюється через стягненняз батьків (які дуже часто вже позбавлені батьківських прав) аліментів наутримання дитини.
Так, Першотравенський міський судДніпропетровської області рішенням від 19 січня 2007 року у справі №2-475/2007, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенськуцивільну справу за позовом ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальнашкола — інтернат» в інтересах неповнолітнього Ф.І. до М.І. та К.І. простягнення аліментів, встановив таке.
В ОКЗО «Першотравенська загальноосвітняспеціальна школа-інтернат» з 18.04.2001 року навчається неповнолітнійвихованець Ф.І., який знаходиться на повному державному утриманні. РішеннямЮрівського районного суду Дніпропетровської області від 13.10.2005 року батькинеповнолітнього були позбавлені батьківських прав.
ОКЗО «Першотравенська загальноосвітняспеціальна школа-інтернат» просить суд стягти аліменти на утриманнянеповнолітньої дитини з М.І. та К.І. в сумі 300 грн на місяць.
В судовому засіданні представник позивачапозовні вимоги змінила, просячи суд стягти аліменти на утримання неповнолітньоїдитини з М.І. та К.І. щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу)відповідачів.
Відповідачі в судове засідання не з’явилися,про день слухання справи були належним чином повідомлені, причини неявки судуневідомі.
Вислухавши пояснення позивача, вивчившиматеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягаютьзадоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст.166 СК України, особа,позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утриманнядитини, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивачаабо за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дітей.
Копією свідоцтва про народження від 10.11.1993року підтверджується, що М.І. та К.І. є батьками Ф.І.
Копією рішення Юр’ївського районного судуДніпропетровської області від 17.10.2005 року підтверджується, що відповідачібули позбавлені батьківських прав у відношенні Ф.І.
Суд вирішив, що доцільним є стягти аліменти наутримання неповнолітньої дитини щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу)відповідачів, так як вони ухиляються від виконання своїх обов’язків поутриманню дитини, а також судові витрати [13].
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Поняттяморальної шкоди у ЦК не визначене. Це поняття було сформульоване у ПостановіПленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справахпро відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. Під моральною шкодою,відповідно до вказаної Постанови, слід розуміти втрати немайнового характерувнаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіянихфізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [6].
Так, вірне рішення прийняв Апеляційний судДонецької області у справі № 7086-2006 від 10 жовтня 2006 року, який розглянуву відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу К. — представника позивачок А. і неповнолітньої Є. на рішення Ясинуватськогоміськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2006р. по справі за позовомК., який діє в інтересах А. і неповнолітньої Є. до Ясинуватської загальноосвітньоїсанаторної школи-інтернату 1-2 ступенів, Донецької обласної ради провідшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я.
Суть справи така. У червні 2005 року позивачкаА. звернулась до суду з позовом до Ясинуватської загальноосвітньої санаторноїшколи-інтернату 1-2 ступенів. Вона посилалась на те, що її дочка Є з 2003 рокунавчалась в Ясинуватській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті 1-2ступеню. У ніч з 15 на 16 листопада 2004 року її дочка знаходилась в інтернатіі учні цього ж інтернату Л., О. і С. у туалетній кімнаті зібрали у пляшку сечуі напоїли нею її дочку, сказавши, що це ліки. Залишок сечі вони вилили їй уліжко.
Потім їй стало відомо, що С. і О. з 2003 рокузнущались над Є.: били по обличчю руками, викручували руки, вимагаючи солодощі,залякували її, штовхали у туалет, перешкоджали виконувати домашнє завдання,заставляли виконувати завдання. Вони її душили, закриваючи ніс і рот. Вказаніподії відбувались неодноразово під час нічного і денного сну.
А. вважала, що такими діями неповнолітніх і їйі дочці завдано моральні страждання. Оскільки вказані дії відбувались у часзнаходження неповнолітніх осіб під наглядом учбового закладу, позивачка просиластягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.
Рішенням Ясинуватського міськрайонного судуДонецької області від 1 червня 2006 року в задоволені позовних вимог провідшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,пояснення позивачки А., яка діяла в своїх інтересах і інтересах малолітньоїдоньки Є., представників відповідачів, перевіривши матеріали справи і доводиапеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягаєчастковому задоволенню, рішення суду — в частині спору про відшкодуванняморальної шкоди скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволенняпозовних вимог, а в іншій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Рішення суду першої інстанції в частині спорупро відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню через те, що висновкисуду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, судпершої інстанції не застосував закон, що мав бути застосований і що відповіднодо ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду зухваленням нового рішення.
Суд апеляційної інстанції Донецької областіпояснив, що згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичнійособі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовуєтьсяособою, що її заподіяла, при наявності її вини, крім випадків, встановленихзаконом.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральнашкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зпротиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї чи близьких родичів.
Пленум Верховного Суду України у п.7 ПостановиПленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику всправах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз’яснив, щоморальна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірнимидіями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральнушкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такимидіями безпосередньо були порушені і їх права.
Судом встановлено, що права і інтереси неповнолітньоїЄ. були порушені неправомірними діями неповнолітніх вихованок школи-інтернату Л.,О. і С., які у ніч з 15 на 16 листопада 2003 року напоїли дочку позивачкисечею.
Цей факт був підтверджений в суді наданимисторонами доказами: поясненнями сторін, постановами правоохоронних органів провідмову у порушенні кримінальної справи та іншими, наказами про притягненнявихователів до дисциплінарної відповідальності.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог провідшкодування моральної шкоди заподіяної такими діями Є., суд першої інстанціївиходив з того, що цей факт був одноразовим і не міг вплинути на стан здоров’ядитини. Тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає. Але з такимвисновком суду погодитися не можливо. Дії, які скоєні малолітніми вихованкамищодо Є., є цинічними, аморальними і принизливими для потерпілої.
В судовому засідання позивачка пояснювала, що коливона дізналася про вчинений щодо доньки вчинок, остання була засмучена,плакала, що свідчить про те, що дитина зазнала моральні страждання. І той факт,що розладу здоров’я після неправомірних дій вихованок Є. не зазнала, у даномувипадку це має правового значення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦКУкраїни моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, якапідлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції неврахував викладеного, неправильно застосував норми матеріального права, незастосував норми, що мали бути застосовані, зробив висновки, які не відповідаютьобставинам справи.
Тому в зазначеній частині рішення суду якнезаконне підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 1178 ЦК Україниобов’язок по відшкодування моральної шкоди, заподіяної Є., має бути покладенийна школу-інтернат – відповідача по справі.
Апеляційний суд не прийняв до уваги доводивідповідача про відсутністю його вини у вчиненні протиправних дій малолітнімивихованками щодо Є. Судом було встановлено, що вказаний негативний випадок мавмісце внаслідок слабкого контролю вихователів 3 класу за дітьми у нічний час івнаслідок недостатнього контролю за діяльністю вихователів з питання охоронижиття та здоров’я і поведінки учнів, про що свідчить наказ директораЯсинуватської загальноосвітньої школи-інтернату.
Тому підстав, передбачених ч. 2 ст. 1178 ЦКУкраїни для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності заморальну шкоду, заподіяну неповнолітній Є., немає [8].
2.2 Правовий статус осіб, які здійснюють цивільно-правовийзахист неповнолітніх в школах-інтернатах
Відповідно до ст.245 СК України, якщо дитинапостійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, функціїопікуна та піклувальника відносно неї покладаються на адміністрацію цих установ[3]. Вказане повною мірою стосується й адміністрації школ-інтернатів.
Також, відповідно до ст.11 Закону України „Прозабезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування”, органами опіки та піклування єдержавні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчіоргани міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Органи опіки та піклування забезпечуютьвирішення питань щодо: />
— встановлення статусу дитини-сироти тадитини, позбавленої батьківського піклування; />
— надання опіки та піклування наддітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосуванняінших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування; />
— соціального захисту і захисту особистих,майнових, житлових прав та інтересів дітей; />
— забезпечення пріоритетних форм влаштуваннядітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; />
— притягнення до відповідальності осіб, якіпорушують права дитини; />
— надання письмової згоди або заперечення навідчуження нерухомого майна (у тому числі житла) та іншого майна, власникомякого є дитина; />
— подання заяв, клопотань, позовів про захистправ дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Органи опіки та піклування мають правоперевіряти умови влаштування, утримання, виховання, навчання дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування, можуть переводити дітей, життю таздоров’ю (у тому числі психічному) яких загрожує небезпека, до інших формвлаштування дітей.
/>Присутність представникаорганів опіки та піклування на судових засіданнях є обов’язковою в разі, якщорозглядається справа стосовно дитини або з питань, що зачіпають права дитини.
/>Безпосереднє ведення справ такоординація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, покладаються на служби у справах дітей.
/>Служба у справах дітей: />
1) бере участь у здійсненні заходів щодосоціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання,а також координує здійснення таких заходів; />
2) оформляє документи на усиновлення ізастосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, визначених законодавством; />
3) оформляє клопотання щодо переведеннядітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші формивлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; />
4) здійснює контроль за умовами влаштування іутримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; />
5) здійснює моніторинг діяльності стосовнодітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; />
6) здійснює інші заходи стосовно дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування. />
Для здійснення функцій щодо опіки тапіклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківськогопіклування, у складі служби у справах дітей створюється окремий />підрозділ,діяльність якого визначається в установленому порядку. Штатна чисельністьтакого підрозділу встановлюється залежно від кількості дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, але має становити не менше двох осіб [5].
/>Параграф 4 Правил опіки тапіклування встановлює наступні права та обов’язки для адміністраціїшкіл-інтернатів, як опікунів та піклувальників неповнолітніх.
Адміністрація шкіл-інтернатів має правовимагати через суд повернення дітей, що перебувають під опікою і піклуванням, відбудь-яких осіб, які утримують дітей у себе без законних підстав.
/>Адміністрація шкіл-інтернатівмає право управляти майном підопічних на користь останніх.
/>Адміністрація школи-інтернату,будучи опікуном (піклувальником) над неповнолітніми зобов’язана виховувати підопічниху дусі загальноприйнятих моральних норм, піклуватися про їх здоров’я, духовний іфізичний розвиток, навчання, готувати їх до праці та самостійного життя,захищати їх права та інтереси.
/>Адміністрація школи-інтернату повиннараз на рік здійснювати повне медичне обстеження підопічних.
/>Адміністрація школи-інтернату,як опікун при здійсненні прав і виконанні обов’язків підопічних має правоукладати угоди від імені та в інтересах підопічних, діючи як їх законнийпредставник згідно з чинним законодавством.
/>/>Адміністраціяшколи-інтернату, як опікун над неповнолітніми дає згоду на укладання тих угод, якізгідно з законом ці особи не мають права укладати самостійно. Проте />опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладатиугоди, а піклувальник — давати згоду на їх укладання, якщо вони виходять замежі побутових.
/>Такими угодами є договори, що вимагаютьнотаріального засвідчення та спеціальної реєстрації, про відмову від майновихправ, які належать підопічному, поділ майна, поділ, обмін та продаж житловоїплощі, а також видача письмових зобов’язань тощо.
/>Органи опіки та піклуваннямають право, якщо це потрібно для захисту інтересів підопічних, обмежуватиправо опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім’япідопічного.
/>Адміністрація школи-інтернату,як опікун над неповнолітніми не має права укладати угоди з підопічними, а такожпредставляти осіб, що перебувають під опікою (піклуванням), при укладанні угодабо веденні судових справ між підопічною особою та чоловіком (дружиною) представникаадміністрації школи-інтернату та його близькими родичами.
/>Адміністрація школи-інтернату,як опікун над неповнолітніми не має права дарувати від імені підопічного, атакож зобов’язувати себе від його імені порукою.
/>Суми, які належать підопічниму вигляді пенсій, допомоги чи аліментів, інших поточних надходжень або прибутківвід належного їм майна, переходять у розпорядження адміністраціїшколи-інтернату і витрачаються на утримання підопічних. Проте навіть на рівніВерховного Суду України іноді зазначається, що адміністрації шкіл-інтернатів незавжди забезпечують підопічних усім необхідним. Докладніше про це буде йти мовау третьому розділі.
/>Адміністрація школи-інтернату,як опікун над неповнолітніми має право одержувати зазначені вищезазначені суми івитрачати їх на утримання осіб, що перебувають під піклуванням, якщо цього вимагаютьінтереси зазначених осіб.
/>Зарплатою, стипендією, винагородою,одержаних у результаті здійснення своїх авторських та винахідницьких прав,неповнолітні у віці від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років розпоряджаютьсясамостійно.
/>Адміністрація школи-інтернату,як опікун над неповнолітніми повинна подавати щорічно, не пізніше 1 лютого, доорганів опіки та піклування звіт про свою діяльність за минулий рік щодо захиступрав та інтересів підопічних, у тому числі щодо збереження належного їм майната житла.
/>На вимогу органів опіки тапіклування адміністрації шкіл-інтернатів зобов’язані подавати звіти в іншийвизначений ними термін.
/>Після припинення опіки тапіклування адміністрація школи-інтернату, як опікун над неповнолітніми, подаєзагальні звіти про свою діяльність.
/>/>Дії адміністраціїшколи-інтернату, як опікуна над неповнолітніми, можуть бути оскаржені будь-якоюособою, у тому числі і підопічною, в органи опіки та піклування за місцемпроживання підопічного.
/>Контроль за діяльністю адміністраціїшколи-інтернату, як опікуна над неповнолітніми здійснюється органами опіки та піклуванняіз залученням громадськості шляхом планових відвідувань осіб, які перебуваютьпід опікою (піклуванням).
/>Періодичність відвідувань установлюєтьсяокремим графіком, але не рідше ніж раз на рік. />При потребі розглядрезультатів перевірок виноситься на засідання опікунської ради для вжиттявідповідних заходів.
/>Про результати перевірки складаєтьсяакт у двох примірниках, один з яких зберігається в органах опіки та піклування іє підставою для оцінки діяльності опікунів і піклувальників, другий залишаєтьсяв адміністрації школи-інтернату.
/>Адміністрації шкіл-інтернатів зобов’язані,а особа, стосовно якої припинено опіку (піклування), має право вимагати відопікуна або піклувальника відшкодування майнових збитків, завданих їйнедобросовісним або недбалим виконанням опікунських обов’язків.
/>Опіка припиняється:
/>- після досягнення неповнолітнімип’ятнадцяти років, за винятком випадків, коли вони будуть в установленому порядкувизнані недієздатними внаслідок психічних захворювань;
/>- у разі поверненнянеповнолітніх, які не досягли п’ятнадцяти років, на виховання батькам;
/>- унаслідок смерті підопічного/>.
/>За підстав, зазначених у цьомупункті, крім досягнення неповнолітнім п’ятнадцяти років, а також у разі смертіпідопічного, опіка припиняється за рішенням органу опіки та піклування.
/>Після досягнення підопічним п’ятнадцятироків опіка припиняється і призначається піклування. Опікун стаєпіклувальником.
/>Піклування припиняється:
/>- після досягнення підопічнимивісімнадцяти років;
/>- при одруженні неповнолітньоїособи;
/>- унаслідок смерті особи, щоперебувала під піклуванням/>.
/>Рішення про припинення опіки чипіклування виносить орган опіки та піклування.
Керівництво інтернатним закладом здійснюєдиректор. Порядок призначення його на посаду та звільнення з посадиздійснюється згідно із законодавством про освіту та працю.
Директор:
— організовує, спрямовує і координуєнавчально-виховний процес, несе відповідальність за його якість таефективність;
— забезпечує раціональний добір і розстановкукадрів, створює необхідні умови для підвищення фахової майстерностіпрацівників;
— відповідає за реалізацію Державногостандарту початкової, базової і повної загальної середньої освіти, базовогокомпоненту дошкільної освіти, забезпечує контроль за виконанням навчальнихпланів і програм, за рівнем навчальних досягнень вихованців;
— підтримує ініціативи щодо вдосконаленнясистеми навчання та виховання, заохочення творчих пошуків,дослідно-експериментальної роботи педагогів;
— сприяє участі діячів науки, культури, членівтворчих спілок, працівників підприємств, установ, організацій унавчально-виховному процесі, керівництві учнівськими об’єднаннями заінтересами;
— створює необхідні умови для організаціїбезпечної життєдіяльності вихованців, їх медичного забезпечення, проведенняпозаурочної та позашкільної роботи;
— координує співпрацю з територіальнимиорганами та іншими навчальними закладами;
— забезпечує дотримання вимог охоронидитинства, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і протипожежних правил інорм, правил з техніки безпеки;
— щороку звітує про свою роботу на загальнихзборах (конференціях) колективу;
— захищає особисті, житлові та майнові правата інтереси вихованців;
— забезпечує організований випуск і сприяєподальшому влаштуванню вихованців;
— провадить діяльність щодо забезпечення правта інтересів вихованців, захист їх від будь-яких форм фізичного, психічного таінших видів насильства;
— уживає заходів щодо пропаганди здоровогоспособу життя, дотримання дітьми правил особистої гігієни;
— затверджує штатний розпис у відповідності дотипових штатних нормативів у межах фонду заробітної плати, погоджує його іззасновником (власником);
— контролює дотримання режиму роботи закладу,організацію харчування і медичного обслуговування вихованців, організовуєоздоровлення дітей;
— видає у межах своєї компетенції накази тарозпорядження і контролює їх виконання;
— від імені інтернатного закладу укладає угодиз юридичними та фізичними особами, представляє його в усіх державних органах,на підприємствах, в установах, громадських організаціях.
/>Органи опіки та піклування вирішуютьпитання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпеченняжитлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, якізакінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.
/>Дітям-сиротам і дітям, позбавленимбатьківського піклування, у тому числі й тим, які перебувають під опікою(піклуванням) або на вихованні в сім’ях громадян, після закінчення (припинення)перебування в державному дитячому закладі, у разі відсутності в них житла житловеприміщення надається позачергово згідно зі статтями 46, 71 Житлового кодексуУкраїни.
/> Зазначені категорії дітей повиннібути влаштовані органами опіки та піклування за останнім місцем проживання угуртожитки або забезпечені іншим упорядкованим житлом до надання їм постійногожитлового приміщення згідно з чинним законодавством.
/>Квартири (будинки), у якихмешкають тільки неповнолітні, можуть бути передані їм у власність на клопотанняоргану опіки та піклування.
/>При цьому від іменінеповнолітнього орган опіки та піклування за місцезнаходженням житла і майназобов’язаний протягом 6 місяців з дня вибуття дитини із зазначеного житлового приміщеннязвернутися до відповідного органу приватизації з клопотанням (заявою) про передачуквартири (будинку) у власність неповнолітнього.
/>Орган опіки та піклування післяприйняття органом приватизації рішення про передачу квартири (будинку) увласність неповнолітнього повинен призначити опікуна над житлом і майномнеповнолітнього в разі відсутності останнього.
/>Приватизоване житлове приміщенняза наявності згоди органів опіки та піклування за його місцезнаходженням можебути передане в оренду на підставі відповідних договорів.
/>Кошти, одержані орендодавцями,використовуються під контролем органів опіки та піклування на потреби вихованців,оплату комунальних послуг та утримання житлового приміщення у належному стані.
/>У разі влаштування дитини до державногодитячого закладу дозвіл на оренду житлового приміщення надається органом опікита піклування за місцезнаходженням житла житлово-експлуатаційній конторі. У цьомуразі одержані від оренди кошти використовуються на утримання житла в належномустані, оплату комунальних послуг, а решта — перераховується на особистийрахунок дитини, відкритий органами опіки та піклування в установі банку.
/>Контроль за цільовим використаннямкоштів покладається на органи опіки та піклування./>
Опіка (піклування) над неповнолітніми,недієздатними або обмеженими в дієздатності іноземними громадянами, якіпроживають в Україні, встановлюється згідно з чинним законодавством України.
/>Опіка (піклування), встановленанад іноземними громадянами поза межами України за законами відповідних держав,визнається дійсною в Україні [7].
/>Розділ ІІІ. Проблемизахисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
 3.1 Проблеми захисту майнових прав неповнолітніх вшколах-інтернатах
На сьогоднішній день слід констатувати, щосама система функціонування таких закладів, як школи-інтернати, сприяєчисленним порушенням прав людини в них. Як результат — випускникишкіл-інтернатів важко адаптуються до дорослого життя в соціумі. Найбільшзначущі проблеми вихованців у самостійному житті — це матеріальні труднощі іжитлова проблема.
Однією з головних причин їх виникнення єпорушення права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, навласність. Не всі, але деяка частина вихованців інтернатів має власне майно (спадоквід померлих батьків, закріплене житло, пенсійні книжки, тощо), яке на періодвиховання дитини в інтернаті знаходиться під наглядом опікунів і держави. Так,Закон України „Про охорону дитинства”, ст. 25 гарантує вихованцям збереженняжитлового приміщення, де вони проживали, протягом всього часу перебування вінтернаті, а в описі майна, що додається до документів дитини вказуютьсявідомості про особу, яка відповідає за його збереження. Зрозуміло, що наявністьу дитини майна, а особливо житла, суттєво допомагає її адаптації досамостійного життя і значно підвищує її життєві шанси, сприяє дотриманню іншихправ дитини-сироти, наприклад, права на освіту.
Але внаслідок несвоєчасного оформленнядокументів, помилок в документах, дій опікунів не на користь інтересів дітей,недбалого ставлення відповідальних осіб за збереженням майна дітей, відсутностіпроцедури відповідальності, недосконалості нормативно-правових механізмівдержавного контролю за дотримання прав власності дітей-сиріт, значна кількістьвихованців інтернатів втрачає правові підстави власності на майно або ж самемайно.
Ситуація ускладнюється низькою правовоюграмотністю випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт і їхнеспроможністю здійснювати самостійні дії по захисту власних майнових прав.
Ця проблема вже привернула до себе увагудержави. У Києві за наказом голови міста проводиться перевірка стану житла,закріпленого за вихованцями міських інтернатів для дітей-сиріт. Є спробизаконодавчого врегулювання майнових прав дітей-сиріт, але вони не набулипрактичного застосування.
Поступово проблеми дотримання майнових правдітей постають об’єктами дослідження і захисту громадських організацій(„Моніторинг прав неповносправних на власність” Шосткінська БО „Агенціясприяння соціальним послугам”, „Моніторинг дотримання прав людини в дитячихбудинках сімейного типу України” ХМОМО „Жіноча громада”). Тобто є сприятливіумови для проведення необхідних змін в нормативно-правовій базі, впровадженнюефективних механізмів реалізації дітьми-сиротами своїх майнових прав істворенню мережі громадського контролю і захисту прав дітей-сиріт на власність.Запропонований проект передбачає вирішення зазначеної проблеми із урахуваннямсприятливих умов, які склалися у суспільстві, шляхомдослідницько-просвітницьких заходів – проведення моніторингу дотримання правана власність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яківиховуються в державних інтернатних закладах.
Дотримання майнових прав дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування – одне з найскладніших питань соціальногозахисту цієї категорії дітей. Тому особливо важливою в цьому плані є чіткістьта однозначність трактування чинної нормативно-правової бази, яка регулює данусферу.
У ході аналізу права правозахисноюорганізацією „Гельсінська спілка з прав людини” на початку 2007 р. буловизначено такі недоліки діючого українського законодавства.
1. Згідно із Сімейним кодексом та Законом„Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування” за дитиною зберігається правокористування житлом, у якому вона проживала до влаштування в школу-інтернат.Тобто, право на житло на правах сумісної або приватної власності. При цьому,відповідно до Закону „Про охорону дитинства” саме житлове приміщеннязберігається за дитиною протягом усього часу її перебування в закладі,незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти,інші члени сім’ї. У той же час, у Житловому кодексі вказано, що жиле приміщеннязберігається за дитиною, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилисяпроживати інші члени сім’ї. Тобто, є протиріччя – не визначено чи потрібнанаявність проживання когось зі членів сім’ї дитини в житловому приміщенні, зякого дитину забрали в інтернат, для збереження цього житла за дитиною.
2. За Цивільним кодексом неповнолітньоювважається дитина від 14 до 18 років, а за „Правилами опіки та піклування” від15 до 18 років.
3. Чинні „Правила опіки та піклування” насьогодні не відповідають реальній ситуації й досить часто суперечать іншимзаконам та підзаконним актам.
4. У чинному Житловому кодексі не передбаченопершочерговості надання житла дітям-сиротам, а також не передбачено дієвогомеханізму надання соціального житла випускникам інтернатних закладів. Механізмиконтролю та захисту житлових прав дітей, передбачені чинним Житловим кодексом,є застарілими і не відповідають сучасній структурі організації держави і правав Україні. Відповідно, вони є неефективними та не працюють на практиці.
Однією з основних проблем на даний час євідсутність у багатьох вихованців інтернатних закладів документів, якіпідтверджують статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківськогопіклування. Причиною цього є недостатня координованість дій органів виконавчоївлади, які відповідають за передачу документів дитини до інтернату, таоб’єктивні труднощі по комунікації юриста інтернату з кожним із них. Іншоюпроблемою є повнота та своєчасність оформлення документів. Чиннимзаконодавством України не передбачено відповідальності за неналежне оформленнядокументів, що, у свою чергу, може спричинити неможливість дитини вступити увідносини володіння майном, котре фактично їй належить. Найчастіше подібніситуації виникають у результаті невірного написання паспортних даних – помилки впрізвищі, чи в імені батьків.
У документах дитини, які передаються доінтернату, визначаються лише особи, які відповідають за збереження майна, щозалишилось після смерті батьків. Відповідальні щодо збереження іншого майна незазначаються. В Україні є кілька рівнів органів опіки і піклування, що зумовлюєтруднощі при визначенні посадових осіб, відповідальних за збереження майнавихованців інтернатних закладів. Окрім того, законодавством не передбаченомеханізму притягнення до відповідальності службовця за неналежне виконанняобов’язків стосовно призначення управителя майном дитини, яка перебуває вінтернатному закладі.
Органи влади не демонструють активної позиціїщодо інформування про майно, яке належить дитині-сироті чи дитині, позбавленійбатьківського піклування. Здебільшого інформування про наявність майнавідбувається з ініціативи самих вихованців. Робота з інформування вихованцівщодо осіб, які можуть розпоряджатися та управляти їхнім майном, ведеться наненалежному рівні.
В інтернатах не запроваджено ефективногорозподілу опікунських обов’язків між представниками адміністрації, юристом тасоціальним працівником. У переважній більшості випадків не використовуютьсяправові механізми захисту прав вихованців унаслідок непідготованостівідповідальних осіб або відсутності юриста.
Основною проблемою утримання житла дітей-сирітє сплата комунальних послуг. У внутрішньому законодавстві України ця проблемане прописана, а відповідно, немає механізмів її регулювання та вирішення.Здавання житла вихованців інтернатів в оренду не практикується. Основнізловживання при управлінні майном сиріт мають місце в частині збереження задитиною неприватизованого житла.
У більшості інтернатів усі випускникипотребують надання житла після закінчення навчання. Згідно із Законом України„Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування” постановка на квартирний облікздійснюється після досягнення ними 18-річного віку. Переважна більшістьвихованців інтернатів закінчує навчання до досягнення повноліття. Оскількипроблема надання соціального житла в Україні ще не вирішена, а питаннязабезпечення випускників інтернатів житлом піднімається незадовго до їх випускуз інтернату, вони фактично змушені продовжувати навчання чи влаштовуватись нароботу виключно у заклади та установи, які надають гуртожитки. Однак, такапрактика не є вирішенням проблеми, а лише її затягуванням. Окрім того, на данийчас відсутня процедура оцінки можливості повернення дитини до житла, у якомувона проживала разом з батьками, ще при вступі до інтернату: закріплення житлаза дитиною відбувається за формальною ознакою наявності житла в батьків. Цепризводить до того, що при випуску з інтернату дитина має закріплене житло, алефактично не може до нього повернутися й проживати там. Водночас, сам фактнаявності такого закріплення позбавляє випускників інтернатів пільг напозачергове отримання житла. В Україні вже мають місце відносно успішні спробизапровадити на державному рівні механізм надання соціального житла випускникамінтернатів, однак механізму системного вирішення проблеми ще немає. У випадку,коли в дитини не було житла й попередньої реєстрації перед улаштуванням доінтернатного закладу, неможливо визначити, на який державний орган покладаютьсяпроблеми життєзабезпечення такої дитини. Чіткого законодавчого вирішення цієїпроблеми немає.
На даний час для вихованців інтернатів невизначено порядок призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки якихухиляються від сплати аліментів або не мають можливості утримувати дитину, атакож дітям, місцеперебування батьків яких невідоме. Унаслідокневрегульованості механізму призначення державної соціальної допомогивихованцям, котрим не передбачена виплата пенсії по втраті годувальника, алеякі водночас перебувають на повному державному утриманні. Постає проблеманеможливості накопичення будь-яких коштів на особистому рахунку таких дітей, щоспричиняє нерівність стартових умов після випуску з інтернату.
Основна проблема із дотриманням права вихованцівна отримання аліментів пов’язана не з управлінням цими коштами, а з їхоформленням. Відсутність позовних вимог щодо аліментів є причиною того, щоутримання не призначається судами. Виконання судових рішень по стягненнюаліментів з батьків вихованців інтернатів залишається на низькому рівні.
Норма щодо представлення доказів 5 роківтрудового стажу батьків для призначення пенсії по втраті годувальника суттєвоускладнює інтернатам процедуру збору відповідних документів, що унеможливлюєотримання окремими категоріями дітей таких виплат і, відповідно, спричиняєпояву соціальної нерівності. Розмір пенсії по втраті годувальника на даний часзалишається однією з найбільш болючих проблем. Проблема загострюється, якщо наутриманні годувальника перебувало декілька дітей: тоді одна пенсія ділиться накількість дітей, які були в батьків. Розмір пенсії по втраті годувальникасуттєво нижчий, порівняно з іншими соціальними виплатами, які є в державі.
При цьому, відкриття особових рахунківвихованців інтернатних закладів у банківських установах вимагає внесення коштівза оформлення, однак бюджет не передбачає кошти на такі витрати.
Недосконалість механізму отримання грошовоїдопомоги при випуску з інтернату та статистичного обліку дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, призводить до того, що деякі випускникине можуть отримати таких грошей взагалі, або отримують їх із значнимзапізненням. Проблем зі своєчасним отриманням одягу, взуття і м’якого інвентарюабо грошової компенсації на їх придбання при закінченні інтернату немає, коштивиділяються вчасно. Однак, норми виплати грошової компенсації та матеріальноїдопомоги суттєво відрізняються в різних регіонах. Це безпосередньо пов’язанетакож із неузгодженістю норм мінімального розміру виплат у різнихнормативно-правових актах. Вихователі інтернатів та випускники відзначилиневідповідність норм грошової та матеріальної компенсації до реальних потребвипускників. Таким чином, можемо констатувати неврегульованість чинногозаконодавства та підзаконних актів стосовно матеріальної допомоги випускникамінтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Порушення майнових прав дітей, зокрема, правана житло певною мірою обумовлено недосконалістю законодавства про опіку тапіклування. На законодавчому рівні не передбачено обов’язок органів опіки тапіклування контролювати виконання батьками та особами, що їх замінюють,придбання іншого житла взамін відчуженого та забезпечення права власностідитини на нього. Громадський контроль за роботою інтернатів здійснюється неперіодично.
Практично всі норми, які стосуються контролюта відповідальності в частині виконання опікунами (піклувальниками) своїхобов’язків щодо дотримання майнових прав дітей, повинні поширюватись і наопікунів (піклувальників) – юридичних осіб, тобто на адміністрації інтернатів,особливо у випадку, коли дитина не має інших опікунів. Ми можемо констатувати,що на сьогодні інтернатами не виконується норма „Правил опіки та піклування”щодо звітування опікунів та піклувальників до органів опіки і піклування покожній дитині. Інтернати звітують до органів опіки та піклування щодо захиступрав та інтересів вихованців і збереження майна та житла по-різному: щороку, яквідповідь на запит, інше. Однак статистична інформація, індивідуальні звіти покожній дитині не подаються. Це можна вважати недоліком існуючих механізмівконтролю за дотриманням майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, з боку державних органів.
Договори, пов’язані з операціями з майномдітей, вимагають нотаріального посвідчення після попередньої згоди органівопіки та піклування. Однак, механізм такої взаємодії не є досконалим: євипадки, коли органи опіки та піклування необґрунтовано не дають згоди навідчуження майна. З іншого боку, якщо органи опіки та піклування дають згоду навідчуження майна дитини за певних умов, нотаріуси не зобов’язанівідслідковувати виконання цих умов, оскільки це не передбачено „Інструкцією пропорядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. При продажі житла,частка якого належить вихованцеві інтернату, не розроблено індикаторів оцінкизабезпечення якнайкращих інтересів дитини (наприклад, коли замість квартири вмісті дитині купується будинок у селі).
Найбільш доступною формою захисту майновихправ вихованців інтернатів є звернення до юриста інтернату. Відсутність юристав інтернаті, зумовлена рядом чинників (відсутність у штатному розкладі,відсутність перспектив росту та розвитку для молодих спеціалістів), ускладнюєможливість використання правових механізмів захисту майнових прав вихованцівінтернатів. Звернення до суду є достатньо поширеною практикою при захистімайнових прав вихованців. Переважно звернення спрямовані на вирішення проблемконкретної дитини по відновленню її майнових прав. Подібна практика заслуговуєна високу оцінку, однак не дозволяє вирішити системних проблем [37].
3.2 Проблеми цивільно-правового захисту особистих немайновихправ неповнолітніх в школах-інтернатах
 
Сучасне законодавство України, державніпрограми декларують широкі гарантії захисту дитини. Втім, державі дуже бракує уцьому базування саме на ґрунті прав людини, прав дитини. Це підтверджують ірекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо періодичної доповіді України:„… Комітет залишається занепокоєним тим, що державна молодіжна політика, щоохоплює соціальну допомогу, охорону здоров’я… та захист дитини не базуєтьсяна основі прав дитини та не охоплює всіх прав, що містить Конвенція”.
До 26 вересня 2008 року, Україною має бутиподана до Комітету з прав дитини ООН друга періодична доповідь. Робота в рамкахпроблем, на які акцентують увагу проведені дослідження, дозволить покращитиситуацію та зробити внесок до альтернативного звіту від неурядових організацій.
Вихованці шкіл-інтернатів перебувають підособливою опікою держави. Проблемою є те, що вихованцям шкіл-інтернатів немаєдо кого звернутись за захистом своїх прав. В ситуації, коли немає батьків, абож коли батьки не в змозі допомогти, дитині залишається лише тільки сподіватисьна допомогу з боку персоналу школи-інтернату. У свою чергу, вихователі,вчителі, медичний персонал, адміністрація цих закладів часто самі стаютьпорушниками прав людини по відношенню до вихованців. Нерідко проблема дитинистає предметом конфлікту на рівні процедури виконання законодавства декількохдержавних відомств. В більшості випадків це призводить до затягування проблемиабо ж до ускладнення стану справ. Часто дії персоналу шкіл-інтернатів вінтересах дитини не призводять до бажаного результату або ж провокуютьпорушення чинного законодавства.
Ця ситуація залишається актуальною, незважаючина те, що сьогодні в Україні відбуваються суттєві позитивні зміни. Відбуваєтьсяреформування системи опіки. Інтренатні заклади мають бути заміненіальтернативними формами опіки, які максимально наближені до сімейних: будинкисімейного типу, прийомні сім’ї. На рівні чотирьох Міністерств України бувприйнятий „Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокогоповодження з дітьми або реальної загрози його вчинення” (зареєстрований вМіністерстві юстиції України 22 січня 2004 року за № 99 / 8698). Втім, цейдокумент практично не використовується. Про існування такого порядку не знаютьвихованці шкіл-інтернатів, а самі працівники цих закладів не виконують функційз представлення інтересів дитини регламентованих вищеназваним документом.
Людська гідність є джерелом усіх прав людини іосновних свобод. Наші почуття, як лакмусовий папірець – одразу реагують на тівипадки, коли з нами грубо поводяться, принижують, кривдять, використовуючисвоє службове положення, високий ранг, нашу залежність в певній ситуації віддій чиновника, державного посадовця, того, хто є сильнішим за нас.
Однак, не завжди погане поводження чипокарання кваліфікується як заборонена дія. Певне поводження можезастосовуватися з точки зору моралі – як, скажімо, давання ляпанців дитині, щопровинилася, — або ж з огляду на загальні принципи кримінального права
Одна з проблем, яка існує в країні — цевідсутність будь-яких загальних критеріїв оцінювання певного поводження чипокарання, а також те, що погляди в суспільстві з часом змінюються.
Громадська організація „М’Арт” (МолодіжнаАльтернатива) провела моніторинг поводження з вихованцями шкіл-інтернатів. Представникигрупи проведення моніторингу відвідали 11 закладів у п’ятьох регіонах України:2 школи-інтернати у Харківській області, 2 школи-інтернати у Львівськійобласті, 3 школи-інтернати у Рівненській області, 1 дитячий будинок вАвтономній республіці Крим, 3 школи-інтернати у Чернігівській області. Увідвідуванні двох закладів в Автономній республіці Крим та м. Севастополь буловідмовлено.
Представники організації поставили загальнезапитання до вихованців, що може стосуватись будь-яких ситуацій у які потрапляєдитина в школі-інтернаті: «Чи були випадки, коли після спілкування з дорослимиу школі-інтернаті Ти почував (ла) себе приниженим (ою) чи скривдженим (ою)?».
За результатами відповідей на це запитанняможемо спостерігати, що 29% опитаних дітей так чи інакше, за їхніми словами,потрапляли в ситуацію, коли відчували себе приниженими або скривдженими з бокудорослих у школі-інтернаті. Серед них відповіли, що «так буває, але рідко» — 25%, відмічають, що «так, таке трапляється часто – 4%. Лише половинареспондентів (49%) дали відповідь, що такого ніколи не було, 20% не пам’ятаютьпро таке і 2% відмовились відповідати на це запитання.
Слід сказати, що за досвідом подібнихдосліджень, таке запитання — на рівні почуттів — дає досить об’єктивну оцінкуреальному стану, втім, дитина може почувати себе «приниженою» чи «скривдженою»,отримавши, наприклад, негарну оцінку. Тому результат відповідей на це запитаннятреба розглядати в контексті відповідей на інші запитання про які йдеться далі.У більшості із таких запитань представники організації просили респондентівнаводити приклади подібних ситуацій.
Намагаючись визначити, хто саме збокудорослих, на думку вихованців шкіл-інтернатів, може їх скривдити чи принизити, представникиорганізації намагались не концентрувати увагу саме на школах-інтернатах, даючиможливість назвати якомога більше можливих варіантів відповідей.
Отже, на запитання «Як Ти думаєш, хто іздорослих може Тебе найчастіше скривдити, принизити?», найбільший негативнийрейтинг мають представники правоохоронних органів (міліціонери) – 14% опитанихвихованців, слід за ними йдуть батьки (10%), вчителі та вихователі займаютьнаступну позицію (7%) у цьому рейтингу, родичів (окрім батьків) називають 5%опитаних вихованців, 1% називають медичних працівників (лікарі чи медсестри).Не відповіли на це запитання 3% респондентів.
Вказуючи свій варіант, таких відповідей було60%, більшість опитаних вихованців відповідає, що їх ніхто не скривджував і непринижував. Серед тих, хто називає інших дорослих в більшості вказують на«старших учнів», також називають «незнайомих людей», «сусідів». Є й відповіді,у яких респонденти скаржаться на своїх «однокласників», «друзів» [25].
Для того, щоб виявити, наскільки відповіді напопередні два запитання дійсно пов’язані з поганим поводженням, представникиорганізації попросили дітей навести приклади таких ситуацій. Отриманий відцього результат показує можливі приклади поганого поводження щодо дітей, якібрали участь в опитуванні: «…до мене ставляться, як до якоїсь людини, яка немає своєї думки…»; «…постійно кричать, обзивають за будь-який неправильнийвчинок…»; «…починають обзивати мене перед усім класом…»; «…приниження словами,побиття…» (2 подібних відповіді); «…безпідставні звинувачення, побиття…» (4подібні відповіді); «…обзивають негарними словами..» (6 подібних відповідей);«…сказали про мене неправду…» (6 подібних відповідей); «…обзивались…» (6подібних відповідей); «…б’ють…» (5 подібних відповідей); «…зробив якесьпорушення, все владнали, та потім хтось інший робить злочин і на тебе всезвалюють…»; «…якщо щось не встигну сказати я з уроку, то кричать на мене…»; «…підійшли одного разу до нас з однокласниками, коли ми гуляли два міліціонери.Почали питати, що ми тут робимо, звідки ми. Я їм усе розповів, а один із нихвідвів мене вбік і почав бити. Я впав, а вони сміялися…».
Важливо зауважити, що приклади респондентів,які дійсно можна сприймати, як сигнал про порушення прав людини, як правилонадходили від вихованців одного і того самого інтернатного закладу. Такихзакладів декілька із тих, що відвідували представники групи моніторингу. Надумку представників організації, це свідчить про те, що багато залежить відкерівництва, педагогічних працівників кожної школи-інтернату.
Представники організації отримали й розповіді,судження, що допомагають змалювати картину життя дитини, яка у даний часперебуває в інтернаті (відповіді респондентів подаються з мінімальноюредакторською обробкою): «…у кожної людині є конфлікти з іншою, і я думаю, щоце не оголошується…»; «…буває, що не те скажу про себе чи інших…»; «…билибатьки…»; «…не хочу писати…» (3 подібні відповіді); «…батьки мають право на це,якщо я їх не слухаю…» (2 подібні відповіді); «…мене ніхто не ображав, а якщотрішки, то в цьому винна сама…»; «…сваряться зі мною усі вдома…»; «…наприклад,я щось вкрала або напилась і потрапила до міліції…»; «…випадково вдариладверима по руці виховательки, вона накричала нецензурними словами…».
Про те, хто саме кривдив чи принижував ушколі-інтернаті, якщо такі випадки мали місце, представники організаціїпоставили наступне запитання: «Якщо тебе кривдили чи принижували в школі-інтернаті,то хто найчастіше робив це?».
Більшість дітей, які брали участь в опитуваніобирають варіант відповіді «інші вихованці» (37%), 6% відповіли, що відчувалискривдження чи приниження збоку вихователів, 1% — від медичних працівників(лікар, медсестра).
Учасники опитувань мали можливість вказатисвій варіант відповіді. Такою можливістю скористались 51% респондентів(відповіді респондентів подаються з мінімальною редакторською обробкою): «…О.І.О.О. – заступн. Директора…»; «…вчителі…»; «…била вихователька за те, щокурив…»; «…старші…»; «…тільки по заслузі..»; «…однокласники…» (4 подібнівідповіді); «не пам’ятаю». Більшість вихованців, які брали участь в опитуваннівідповіли, що їх ніхто не кривдив і не принижував. Цікавою є перша наведенавідповідь по цій категорії: «…О.І. О.О. – заступн. Директора…». Дитина вказуєна конкретного педагогічного працівника або працівницю, але вказує лишеініціали, побоюючись назвати ім’я повністю. В одному із інтернатів представникиорганізації отримали анкети де, відповіді на це запитання затерті маркером, алепридивившись можна побачити ім’я та по батькові однієї із виховательок. Післярозмови з інтерв’юерами вони дізнались, що в цьому інтернаті діти змушені булизалишити анкети вихователям, які «взяли під контроль» проведення опитувань.Відчутно, що вихователями проводилась відповідна робота з дітьми [25].
У педагогіці існують різні концепціївиховання, навчання жити по правилах. Певною мірою школа закладає грунт повагидо закону, таким чином створюючи умови для соціалізації дитини. Питаннязастосування покарань у вихованні дитини є одним із найбільш спірних питань упедагогіці. Відмінність вказаного підходу у тому, що «…права дитини невитікають із будь-яких виховних концепцій або теорій. Поняття «права дитини» неслід ототожнювати з антипедагогікою, «партнерським» або «безстресовим»вихованням». Тому представники організації не ставили перед собою завданняписати настанови щодо можливості застосування того чи іншого покарання. Втім, вонимають позицію неприпустимості застосування до дітей тілесних (фізичних)покарань. Одним із важливих аргументів на користь такої позиції є існування вміжнародному праві принципу незастосування до неповнолітніх, так званих,«статусних» покарань. Просто кажучи, це означає, що неповнолітні не можуть бутипокарані за проступок, скоєння якого дорослою людиною не тягне за собоююридичної відповідальності й, відповідно, покарання.
За матеріалами видання «Європейська конвенціяз прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст:«Розглядаючи справу, Суд часто враховує вік потерпілого, особливо коли вінзовсім юний. Так, у справі «Костелло-Робертс проти Сполученого Королівства»(Costello-Roberts v. The United Kingdom, 1993) заявником був семирічнийхлопчик, що вчився у приватній школі, в якій за непослух практикувалося тілеснепокарання. Суд із занепокоєнням відзначив той факт, що заявникові було тількисім років, коли директор школи тричі надавав йому «ляпанців» кросівкою нагумовій підошві по сідниці, прикритій лише шортами. Суд також із занепокоєннямзауважив, що покарання накладалося автоматично і що заявник три дні перебував уйого очікуванні. Незважаючи на ці обставини, Суд визнав, що жорстокістьповодження в цій справі не досягла відповідного мінімального рівня».
«В дитячому будинку б’ють вихованців», — такпочинається повідомлення, що було розміщено на інформаційному Інтернет порталіУкраїнської Гельсінської Спілки з Прав Людини 6 грудня 2005 року у розділі«Катування та нелюдське поводження», і яке наводиться далі: «Вихователіславутського дитячого будинку «Затишок» закривали дітей у льох, билиїх, а також сідали вихованцям на голову, якщо вони не хотіли спати в деннийчас. У побиттях брав участь черговий міліціонер. Про це повідомили члениоб’єднання «Борці за справедливість».
(…) Директор дитбудинку Лариса Рачунь каралагрошовими штрафами педагогів, які розголошували випадки катування малолітніх.Зараз її звільнили з роботи, а вихователям оголосили догани. Славутськаміжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом перевищенняпедагогами службових повноважень».
Україна – одна з небагатьох держав,законодавство яких має норму, яка прямо забороняє тілесні (фізичні) покарання.
Подібні норми існують ще у п’ятьохєвропейських країнах. Вперше така норма була прийнята у Швеції (1979 р.), потіму Фінляндії (1984 р.), Данії (1986 р.), Норвегії (1987 р.), Австрії (1989 р.).Відповідне положення шведського Сімейного кодексу проголошує: «Діти мають правона піклування, безпеку і відповідне виховання. У відносинах з дітьми необхіднопроявляти повагу до особистості й індивідуальності. Дітей не можна піддаватифізичним покаранням або іншим видам жорстокого поводження». Важко сказати, яктака норма діє на практиці. Однак, слід відмітити, що у Швеції більшість проблемвирішується на рівні соціального і психологічного втручання. Суд вирішує лишеспірні справи, і такі, що є виключенням.
Шведи вважають, що такий правовий приписдопоміг у навчанні суспільства. У 1965 році 53% дорослих, з якими проводилидослідження, вважали, що фізичні покарання необхідні і покликані допомогтиправильно виховати дитину. У 1994 році 89% опитаних були проти всілякихфізичних покарань. Потрібно, однак, відмітити, що у Швеції проводилась широкапросвітницька кампанія, і не тільки у засобах масової інформації, що у значнобільшій мірі, ніж правова норма мало можливість вплинути на зміну соціальнихустановок і свідомість, що побиття дітей є поведінкою, що не має суспільногосхвалення.
В Україні такої широкої просвітницькоїкампанії не проводилось і ця норма залишається важко виконуваною, адже«…переслідування батьків, які застосовують фізичні покарання, за умови,зрозуміло, що вони не є катуваннями …. було б важко здійснюваним, а можливісанкції повинні були б стосуватися також дітей … і можливість такого втручанняу сімейне життя могла б в результаті спричинити більше шкоди, ніж декількаляпанців…» [34, с.23]. Інша річ, колимова йде про жорстоке поводження і катування, що є злочином у світлікримінального права.
Якщо зробити проекцію усього сказаного нашколи-інтернати, то при наявності у дитини батьків або інших законних опікунів(окрім адміністрації школи-інтернату), вони (батьки або законі представникидитини) можуть оскаржити будь-яке тілесне покарання, у тому числі оцінюючийого, як жорстоке поводження з дитиною. У свою чергу, більшість вихованцівшкіл-інтернатів не мають інших опікунів (законних представників) окрімадміністрації школи-інтернату. Педагогічні працівники, які працюють з дітьми утаких закладах, фактично у багатьох ситуаціях виконують роль батьків. З одногобоку, так і має бути у такому закладі, якщо дитина в силу певних причинпозбавлена можливості виховуватись у сім’ї, але, з іншого боку, такі обставинисуттєво звужують можливості захисту дитини.
Одне і те саме питання представники „М’Арту” поставилидо вихованців шкіл-інтернатів і до випускників: «У разі порушення порядку чирежиму, як тебе може бути покарано?». Відповіді на подібне запитання («За що іяк можуть бути покарані вихованці? Наведіть приклади») представники „М’Арту” отрималий від педагогічних представників шкіл-інтернатів. Таким чином, проведенідослідження дають можливість порівняти відповіді вихованців, випускників іпедагогічних працівників.
Більшість відповідей педагогічних працівниківговорять про те, що фізичні покарання у школі-інтернаті не застосовуються.Переважно повідомляється про проведення бесід педагогів з учнями, роз’яснень,переконань, попереджень.
Про проведення бесід, лекцій, роз’яснень,розмов з вихователями, усні зауваження згадують й багато вихованців івипускників шкіл-інтернатів. Є й така відповідь, хоча це й рідкість: «нагадуютьпро статут школи де все написано».
Лише в одному випадку ми зустрілись з такоювідповіддю педагога: «…фізичні покарання є, але є й заохочення — відпустити додому». Слід зазначити, що якщо, як приклад заохочення «поїздка до дому» можеіснувати, то покарання обмеженням можливості відвідати дім, батьків або родичівє неприпустимим.
Позицію одного із вихователів щодо питаннязастосування покарань у школах-інтернатах демонструє його (або її) відвертавідповідь: «якби можна було карати, то карали б».
На відміну від відповідей педагогічнихпрацівників, вихованці повідомляють про факти застосування тілесних (фізичних)покарань частіше: «Стояла на колінах» (2 подібні відповіді); «фізично» (2 подібнівідповіді); «розкажуть, щоб більше так не робив, за вухо потягають»; «поб’ють»(2 подібні відповіді). Про подібні факти повідомляють й випускникишкіл-інтернатів, які брали участь в опитувані: «Били» (2 подібні відповіді);«роздягали до трусів, забирали одяг і не віддавали, щоб не міг вийти»; «Ременемпо …».
Є такі відповіді педагогічних працівників, зяких важко зробити висновок, наприклад: «покарання тільки в моральному плані(моральні методи покарання)», «словесні методи», — адже жорстоке поводженняможе мати й психологічні форми.
Досить велику кількість подібних відповідей мипочули й від вихованців і випускників шкіл-інтернатів: «такими словами, щобтаке більше не траплялося»; «словами»; «розмова з директором»; «сварять(посварять)»; «виховують морально»; «морально (моральне виховання)»; «попросятьповторити правила техніки безпеки».
Говорячи, можливо, з певною підозрою щодонаведених прикладів відповідей представники „М’Арту” роблять це лише виходячиіз тої позиції, що дитина, особливо, яка з перших днів виховувалась в атмосферіпоганого поводження іноді може сприймати, як нормальне явище ті ситуації, якідля інших дітей спричинили б психічні страждання. До того ж, деякі педагогічніпрацівники, маючи усталену «традицію» впливу на дітей через постійне підвищенняголосу під час таких «розмов», приниженням можуть називати такі міри«моральним» вихованням. Не можна дати чітку оцінку й, наприклад, такимвідповідям: «за домашніми принципами». Саме тому не можна зробити висновків ізнаведених прикладів на відміну від тих про які йде мова далі.
Як реакцію педагогічних працівниківшколи-інтернату на порушення порядку чи режиму, вихованці і випускникинаводять, зокрема наступні приклади: «сильно кричать (можуть накричати)»);«поганими словами»; «приниженням».
Створення почуття остраху (не плутати зпочуттям відповідальності) є також досить поширеною формою виховання, про щосвідчить наведений приклад відповіді педагога: «крик, оцінок не бояться…».
Наступна категорія відповідей педагогічнихпрацівників, претендує на залучення дітей до процесу прийняття рішень,регламентацію таких процедур у статуті школи-інтернату («розглядається стансправ на класних учнівських зборах»; «винесення питання на лінійку, назасіданні учкому, коли розглядаються питання в центрі дисципліни і порядку»;«розглядається на лінійці, виноситься рішення, узгоджується з дитиною івпроваджується»; «школярі самі вирішують»; «Записуємо в особові справизауваження, догани, повідомляємо опікунів, розглядаємо поведінку назагальношкільних зборах»), але названі методи також мають вагомий рівеньнебезпеки, оскільки саме поширення інформації про проступок, його загальнеобговорення у деяких випадках може також вчинити шкоду дитині і погіршитиситуацію.
Відповідь: «обговорення на профілактичній раді»є досить традиційною і для будь-якої загальноосвітньої школи. «Радипрофілактики» — досить поширений спосіб «впливу» на дитину, яка порушуєправила. Але, знаючи на практиці, як проходить така «рада профілактики»,експертна група моніторингу вважає цю процедуру такою, що є порушенням правлюдини. Процедура фактично полягає у тому, що кілька дорослих (вчителі,директор, заступник директора з виховної роботи, міліціонер, можуть бутипредставники інших служб) «відчитують» дитину за її проступок. Аналогічним методомє й такий (відповідь педагога): «при всьому пед. колективі розповідають…», — при цьому зазначено: «…рукоприкладства немає». Подібний психологічний тиск надитину у більшості випадків дає більше негативних результатів ніж користі [24].
Правоохоронці відзначають, що в окремихінтернатах, де навчаються діти-інваліди, не забезпечуються навіть елементарнісанітарні норми: відсутнє холодильне обладнання, діти змушені користуватисьстарим столовим посудом, котрий давно потребує заміни, немає умов для додержанняособистої гігієни дітей. У Меджибізькому будинку-інтернаті для дітей-інвалідівне відкрили рахунок для учениці, через що дівчинка не отримувала пенсію. Віншій школі-інтернаті не подбали про те, щоб стягнути в примусовому порядкуаліменти на шістьох дітей з батьків, позбавлених батьківських прав [23].
У доповіді правозахисних організацій «Правалюдини в Україні – 2005» (розділ «Права дитини») уже наголошувалось наіснуванні тенденції відправлення вихованців шкіл-інтернатів до психіатричноїлікарні. У 2006 році можна було спостерігати появу додаткових фактів щодоіснування проблеми й уже певні кроки реагування державних органів [37].
Так, наприклад, 8 лютого 2007 року прокурорміста Севастополь Володимир Дереза повідомив, що у 2006 році близько 60 дітей-сиріт– вихованців дитячих будинків і шкіл-інтернатів протягом місяця незаконноперебували у міській психіатричній лікарні. Як повідомив прокурор, за данимфактом було порушено кримінальні справу. Прокурор висловив припущення, щоокремим дітям саме така медична допомога була потрібна, водночас він висловивподив з приводу того, що в психіатричній лікарні формально підійшли до юнихпацієнтів та наголосив: «Лікарі зобов`язані були одразу повернути тих дітей,кому не потрібен стаціонар» [28].
На жаль, на сьогоднішній день слідконстатувати, що немайнові права неповнолітніх в школах-інтернатах не маютьдостатнього правового захисту.3.3 Шляхи вирішення проблем цивільно-правового захистунеповнолітніх в школах-інтернатах з урахуванням міжнародно-правового досвіду
Розглянувши вищевказані проблеми, слід вказатитакі можливі шляхи вирішення проблем цивільно-правового захисту неповнолітніх вшколах-інтернатах з урахуванням міжнародно-правового досвіду:
1) Органам державної влади та іншим державнимустановам, що працюють в інтересах дітей, запровадити постійний механізм оцінкищодо дотримання прав дитини в Україні. Принаймні, Уповноважений Верховної РадиУкраїни з прав людини, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спортуповинні щорічно звітувати про стан дотримання прав дитини в Україні. Відповідьгромадських організацій та ЗМІ на ці звіти, їх широке громадське обговорення моглиби створити ґрунт для конструктивного демократичного діалогу, спрямованого напокращення ситуації з дотриманням прав дитини. Нажаль, сьогодні такогоконструктивного діалогу не існує за відсутності як політичної волівідповідальних органів державної влади, так і зазвичай за відсутності прямогоневиконання ними власних повноважень.
2) Базові знання з прав дитини повинні мативсі спеціалісти, які працюють з дітьми. Система підготовки та підвищеннякваліфікації професійних груп, які працюють з дітьми і в інтересах дітей,повинна орієнтуватися на цей принцип. Зокрема, працівники дитячих медичнихзакладів повинні проходити спеціальну підготовку стосовно правових стандартівнадання медичної допомоги й особливостей роботи з пацієнтами – дітьми.
3) Необхідно негайно припинити практикунезаконного поміщення дітей зі шкіл-інтернатів та дитячих будинків упсихіатричні лікарні та забезпечити ефективний механізм реагування на подібнівипадки з боку правоохоронних органів.
4) Окрім загальних принципів щодо рівності правта заборони дискримінації повинні існувати спеціальні механізми, передбаченізаконодавством стосовно захисту від дискримінації окремих найбільш уразливихгруп серед дітей.
5) Негайно зробити доступними (здійснитиофіційний переклад і опублікувати в офіційних виданнях) існуючі державнідоповіді до Комітету ООН з прав дитини, існуючі рекомендації Комітету ООН зправ дитини.
6) Необхідним є розширення й удосконаленняпроцесуальних можливостей для дітей брати участь у процесі прийняття рішень усправах, що торкаються їх інтересів.
7) Уведення в дію нормативних актів стосовнозаборони тілесних (фізичних) покарань необхідно супроводжувати широкимипросвітницькими та інформаційними заходами, тренінгами серед професійних груп,які працюють з дітьми та в інтересах дітей, батьків або осіб, які їх замінюють.
8) Вирішення конфліктних ситуацій та методивиховання в закладах системи освіти мають відповідати стандартам дотриманняправ дитини.
9) «Статусні» покарання, тобто такі, за якихнеповнолітні можуть бути покарані за проступок, скоєння якого дорослою людиноюне тягне за собою юридичної відповідальності й, відповідно, покарання, неповинні існувати, як на рівні законодавчо закріплених норм, так і в практиціпревентивного виконання.
10) Документація навчальних закладів, яка не єіндивідуальною, не повинна містити інформацію про стан здоров’я та медичнідіагнози особи.
11) Дітям, які можуть орієнтуватись у своїйситуації, необхідно гарантувати доступ до інформації, що їх стосується, вшколі, виховному закладі, у лікаря, у разі судового провадження.
12) Більше уваги потрібно приділяти навчаннюдітей правам людини та дитини. Навчання правам людини є важливою складовоюдисциплін громадянської освіти. Необхідними є розробка програм для різного вікудітей, підготовка підручників та можливість їх вибору.
13) Держава повинна звернути особливу увагу надоступність освіти для дітей з вадами розвитку, максимальну можливістьсоціалізації таких дітей в умовах загальноосвітньої школи, забезпеченнюіндивідуального навчання для дітей, які цього потребують.
14) Повинні здійснюватись належне фінансуваннянавчальних закладів, оплата праці педагогічних працівників, забезпечення шкілнеобхідною матеріальною базою.
15) Органи державної влади повинні розробитита впровадити окрему програму щодо дітей, котрі власноруч залишили школу та небажають продовжувати навчання.
Відносно документального підтвердження статусудитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, слід вжити такихзаходів:
1) Впровадити дієвий механізм контролю тавідповідальності за неналежне чи недобросовісне оформлення документівдітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У цьому контекстібуло би доречним, проаналізувавши подібну практику інших країн, запровадитипроцедуру адміністративної відповідальності посадової особи.
2) Щодо упорядкування майнових документівкожної дитини та підвищення рівня поінформованості про своє майно, пропонуєтьсяпідтримати практику заповнення реєстраційних карток (або обліково-статистичнихкарток) вихованців та передбачити можливість для кожного вихованця ознайомитисьзі змістом своєї реєстраційної карти.
Слід негайно вжити таких заходів щодозабезпечення дітей-сиріт житлом:
1) Переглянути чинне законодавство щодоконтролю за схоронністю житла дітей-сиріт, збільшити повноваження контролюючихорганів, запровадити постійно діючі депутатські комісії по контролю зазбереженням житла сиріт з відкритим поіменним списком осіб, відповідальних зазбереження майна вихованців, увести відповідальність за неналежне зберігання житладітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вирішити питання зоплатою за житло дітей, які перебувають в інтернаті
2) Розробити порядок надання дітям-сиротамупорядкованого соціального житла, визначити відповідальних за оцінку житловихумов випускників, створити базу даних вихованців інтернатів із зазначеннямнеобхідності надання житла. Це допоможе ще під час перебування вихованця взакладі почати вирішення питання забезпечення житлом та дозволить здійснюватисистематичний контроль за житлом тих вихованців, у яких воно є.
3) Створити єдиний реєстр житла, яке перебуваєу власності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і непідлягає відчуженню та продажу. Запровадити дієві механізми контролю задіяльністю нотаріальних контор у частині здійснення операцій з житломвихованців інтернатних закладів.
4) Посилити відповідальність посадових осіб заненалежне зберігання житла вихованців інтернатів.
5) Внести зміни до законодавства в частинівиділення коштів з місцевих бюджетів на оплату боргів за комунальні послуги.
6) Доповнити Житловий кодекс статтями пропостановку на квартирний облік за поданням інтернатного закладу, органу опікита піклування та опікуна на першочергове отримання житла для дитини.Передбачити механізм першочергового надання житлових кредитів дітям-сиротам полінії молодіжного житлового кредитування.
7) Внести зміни до Сімейного кодексу щодовизначення судом відповідальних за збереження житла та майна вихованцівінтернатних закладів.
8) Визначити порядок постановки на квартирнийоблік дітей, які не мали житла до направлення в інтернатний заклад, тавідпрацювати механізм отримання житла із місцевого фонду.
9) Удосконалити механізм здавання житлавихованців інтернатів в оренду під контролем державних органів.
10) Запровадити механізм періодичної оцінкиможливості повернення дитини до закріпленого за нею житла.
Відносно коштів вихованців шкіл-інтернатів,слід вжити таких заходів:
1) Установити мінімальний розмір пенсії повтраті годувальника, незалежно від наявності трудового стажу батьків такількості дітей у сім’ї. Розробити та запровадити механізм соціальних виплат нелише для дітей-сиріт, а для всіх вихованців інтернату.
2) Унести зміни в Сімейний кодекс України, вчастині доповнення положенням про обов’язковість розгляду судом у випадкупозбавлення батьківських прав питання про призначення аліментів і встановленняопікуна над майном, щоб в ході судового розгляду суд встановив, чи є в дитинимайно і призначив опікуна над майном, та вирішив питання про призначенняаліментів, оскільки в позовах не завжди позивачі вказують про призначенняаліментів на дитину.
3) Передбачити на законодавчому рівні механізмнакопичення на рахунку дитини-сироти певної „неспалимої суми”, мінімальнийнакопичувальний варіант соціального забезпечення (наприклад, депозит).
4) Започаткувати програму безкоштовноговідкриття накопичувальних рахунків для вихованців інтернатів у державних чиприватних банківських установах або запровадити практику виділення коштів длявідкриття рахунків вихованцям інтернатів та чітко визначити джерела отриманняцих коштів
5) Узгодити підвищення рівня виплат по виходуз інтернату і кишенькових грошей (забезпечити щорічний перегляд суми виплатзгідно з нормами інфляції). Визначити на державному рівні однакові суми.
6) Створити єдиний всеукраїнський реєстр щодоотримання грошової та матеріальної допомоги випускниками інтернатних закладів.
Загальні пропозиції щодо покращення дотриманняправ дітей-сиріт, які виховуються в інтернатних закладах:
1) Створити єдину структуру, яка б займаласяпроблемами дітей-сиріт, визначити на рівні закону один орган опіки тапіклування. Чітко розмежувати повноваження органів, котрі займаютьсядітьми-сиротами, а також передбачити належний контроль за їх діяльністю.
2) Норма щодо звітування про дотримання прав іінтересів по кожній дитині обов’язково має поширюватись на адміністраціїінтернатів, хоча процедура подачі звітів може бути спрощеною у порівнянні зпроцедурою для опікунів та піклувальників, які є фізичними особами.
3) Створити єдину соціальну службу длясоціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
4) Впровадити систему соціального супроводудитини впродовж певного часу після випуску з інтернату. Запровадити державнупросвітницьку програму в рамках соціалізації випускників інтернатів.
5) Активно залучати громадськість дообговорення та пошуку шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із перебуваннямдітей в інтернатних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
6) Прискорити процес поетапного реформуванняінтернатних закладів відповідно до Закону України „Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування”.
Розглянувши різні варіанти створення ідіяльності відомств омбудсменів у вказаних країнах, на думку автора роботи, дляУкраїни найбільш вдалою була б модель створення такого інституту в рамкахзаконодавства про охорону дитинства. Це пов’язано з тим, що: по-перше, вУкраїні існує величезна кількість нормативно-правових актів у сфері захистуособистих, соціальних, економічних, культурних та інших прав дітей, виконанняяких покладено на різні державні органи; по-друге, відсутня система, яка надалаб можливість у особі одного органу або посадової особи звітувати про стандотримання прав дитини в усіх сферах; по-трете, оскільки Україна приєдналася доКонвенції ООН про права дитини і прийняла Закон «Про охоронудитинства», вкрай необхідним с створення органу, діяльність якого будеспрямована, головним чином, на виконання даного Закону і завдань, взятихдержавою у зв’язку з ратифікацією Конвенції, а також на розроблення правовоїполітики щодо цього шляхом внесення відповідних пропозицій; по-четверте, такийорган буде відносно незалежним від політичного втручання, адже функціїомбудсмена з прав дитини будуть пов’язані з виконанням і контролем відповідногоЗакону; по-п’яте, заснування відомства омбудсмена з прав дитини за даноюмоделлю передбачає можливість створення системи представництв омбудсменів намісцях, яким будуть делеговані відповідні повноваження щодо надання необхідноїдопомоги неповнолітнім. Саме така служба, організована на місцевому рівні, намій погляд, буде більш доступною і дієвою щодо конкретних потреб дітей.Функціонування в Україні інституту омбудсмена з прав дитини, вважаю, сприятимедоступності та реальності втілення прав дітей у життя. Окрім того, це такожвикликає необхідність розбудови соціальних служб, які підтримували б дітей тамолодь, а також займалися профілактичною діяльністю.
Протягом останнього десятиріччя соціальнаробота у нашій державі досягла певних успіхів, створюються не тільки державні,а й недержавні організації соціальної сфери. Проте їх діяльність не достатньоефективна, бракує досвіду та кваліфікованих працівників. Немає спеціалізованихсоціальних служб, які займалися б превенцією, дослідженнями та допомогоюмолодим людям.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши вищенаведене, слід дійти такихвисновків:
1. Цивільно-правовий захист неповнолітніх, якіперебувають у школах-інтернатах – це система цивільно-правових заходів, якіздійснюють самі неповнолітні або їх законні представники (адміністраціяшколи-інтернату, органи опіки та піклування, прокурор) з захисту майнових танемайнових прав неповнолітніх, встановлених Конституцією України та діючимзаконодавством України (включаючи міжнародні нормативно-правові акти, до якихприєдналася Україна).
2. Цивільно-правовий захист неповнолітніх ушколах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦКУкраїни, а саме:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало допорушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способивідшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чибездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Кримабо органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтересіншим способом, що встановлений договором або законом.
3. Згідно із ст.245 Сімейного кодексу України(далі – СК), функції законних представників дитини, яка постійно мешкає ушколі-інтернаті та позбавлена батьківського піклування, виконує адміністраціяшкіл-інтернатів. Це саме правило закріплене у Правилах опіки та піклування,затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді,Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України,Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88.
4. У нинішній час спостерігається низкапроблем щодо цивільно-правового захисту прав неповнолітніх, які навчаються тавиховуються у школах-інтернатах. Ці проблеми стосуються як захисту майновихправ, так і захисту прав немайнових. Сучасне законодавство України, державніпрограми декларують широкі гарантії захисту дитини. Втім, державі дуже бракує уцьому базування саме на ґрунті прав людини, прав дитини. На сьогоднішній деньслід констатувати, що сама система функціонування таких закладів, якшколи-інтернати, сприяє численним порушенням прав людини в них. Як результат — випускники шкіл-інтернатів важко адаптуються до дорослого життя в соціумі.
Відносно майнових прав, перш за все,спостерігається проблема забезпечення вихованців шкіл-інтернатів житлом.Внаслідок несвоєчасного оформлення документів, помилок в документах, дійопікунів не на користь інтересів дітей, недбалого ставлення відповідальних осібза збереженням майна дітей, відсутності процедури відповідальності,недосконалості нормативно-правових механізмів державного контролю за дотриманняправ власності дітей-сиріт, значна кількість вихованців інтернатів втрачає правовіпідстави власності на майно або ж саме майно.
Ситуація ускладнюється низькою правовоюграмотністю випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт і їхнеспроможністю здійснювати самостійні дії по захисту власних майнових прав.
Щодо захисту особистих немайнових прав, то вцій сфері спостерігається низка проблем, які стосуються захисту честі, гідностівихованця школи-інтернату, ставлення до нього з боку адміністрації інтернату.
5. Задля вирішення вказаних проблем, у роботівказані деякі пропозиції до діючого законодавства, а саме:
— внесення змін та доповнень до Сімейного,Житлового кодексів України;
— прийняття низки нових нормативно-правовихактів з охорони майнових та немайнових прав вихованців шкіл-інтернатів;
— здійснення заходів моніторингу шкіл-інтернатів;
— реформування системи звітуванняадміністраціями шкіл-інтернатів;
— створення в Україні інституту омбудсмена зправ дитини з одночасним забезпеченням можливості для дітей звернутися до цьогоінституту за захистом своїх прав.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.          Конституція України // Відомості Верховної Ради. –1996. — № 30. — ст. 141
2.          Модельний закон про додаткові гарантії соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки від 08.12.1998р.
3.          Сімейний кодекс України // Відомості ВерховноїРади. – 2002. — № 21-22. – Ст.135
4.          Цивільний кодекс України // Відомості ВерховноїРади, 2003, №№40-44, ст.356
5.          Закон України „Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005р. // Відомості ВерховноїРади України. – 2005. — № 6. – Ст.147
6.          Постанова Пленуму Верховного Суду від 31 березня1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди”
7.          Правила опіки та піклування, затверджені НаказомДержавного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України,Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальноїполітики України від 26.05.99 № 34/166/131/88
8.          Рішення Апеляційного суду Донецької області усправі № 7086-2006 від 10 жовтня 2006 року // Єдиний державний реєстр судовихрішень України. – 2007. —
9.          Рішення Борзнянського районного суду Чернігівськоїобласті від 7 лютого 2007 року у справі №2-65/07 // Єдиний державний реєстрсудових рішень України. – 2007. —
10.        Рішення Кіровського районного суду м. Кіровоградавід 15 лютого 2007 року у справі №2-210/07// Єдиний державний реєстр судовихрішень України. – 2007. —
11.        Рішення Коломийського міськрайонного суду від 9лютого 2007 року у справі № 2-277/2007 // Єдиний державний реєстр судовихрішень України. – 2007. —
12.        Рішення колегії суддів судової палати у цивільнихсправах Апеляційного суду АР Крим від 11 грудня 2006 р. у справі №22-ц-7478/2006.
13.        Рішення Першотравенського міського судуДніпропетровської області від 19 січня 2007 року у справі № 2-475/2007 // Єдинийдержавний реєстр судових рішень України. – 2007. —
14.        Рішення Петровського районного суду м. Донецька від23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 // Єдиний державний реєстр судовихрішень України. – 2007. — >
15.        Типове положення про соціальний гуртожиток длядітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженепостановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 878
16.        Бобрик В.І., Мироненко В.П., Павловська Н.В.,Пилипенко С.А. Сімейне право України у схемах: Навч. посібник. — К.: Атіка,2005. — 160с.
17.        Карпюк Г. Сумні мотиви усиновлення // ДемократичнаУкраїна. – 2006. – 11 лютого. – С.7
18.        Коталейчук С. Удосконалення діяльностіправоохоронних та інших державних органів щодо забезпечення реалізаціїправового статусу неповнолітніх: порівняльний аналіз // Право України. – 2006.- № 4. – С.95-99
19.        Мазур О.С. Сімейне право України: Навч. посіб. длядистанц, навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини«Україна». — К.: Університет «Україна», 2005. — 116с.
20.        Моррісон Д. Проблеми прав дитини в Україні:законодавча база // Молодь України. – 2006. – 3 квітня. – С.45-48
21.        Науково-практичний коментар Цивільного кодексуУкраїни / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976с.
22.        Научно-практический комментарий Семейного кодексаУкраины. / Под ред.Ю.С.Червоного. – К.: Истина, 2003. – 520с.
23.        Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітейпозбавлених батьківського піклування (проблеми реформування) — К.: Логос,2000-87 с.
24.        Права дітей – в руках директора // Голос України. –2007. – 1 вересня. – С.2
25.        Права людини в школах-інтернатах України. Свобода від жорстокогоповодження та приниження людської гідності. Звіт за результатами моніторингу.Чернігів, 2006. — 44 с.
26.        Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичнийкоментар. – К.: видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 532с.
27.        Силенко Л.М. Цивільне право України: Ч.1.Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2004. – 328с.
28.        У Севастополі 60 сиріт місяць протримали у психлікарні // Вісник Причорномор’я. – 2007. – 2 лютого. – С.3
29.        Цивільне право України: Академічний курс:Підручник: У 2-х т. / А.Ю. Бабаскін, Т.В. Боднар, Ю.Л. Бошицький та ін. /За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн«Видавничий Дім „Ін Юре“, 2003. – 520с.
30.        Цивільне право України: Підручник / С.О. Харитонов,Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.
31.        Цивільне право України: Підручник: У 2 т. /Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг.ред. В.І. Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер,2004. – Т.1. – 480с.
32.        Цивільне право України: Підручник: У 2-хкн./О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; Заред.О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: ЮрінкомІнтер, 2004. – Кн.1. – 736с.
33.        Цивільний кодекс України: Коментар. Видання другеіз змінами за станом на 15 січня 2004р. – Х.: ТОВ „Одіссей“, 2004. –856с.
34.        Чиж Е. Гельсінська Фундація Прав Людини (Варшава, Польща), — Надхи,Варшава, 2003 р. – 312с.
35.        Ювенальное право: Учебник для вузов / Под ред. А.В.Заряева, В.Д. Малкова. — М.: Юстицинформ, 2005. — 320 с.
36.        Алексеев И. Спецобразование в США //
37.        Права людини в Україні-2006: Окремі проблемидотримання прав дитини // Гельсінська спілка з прав людини. – 2007. —