Міністерствоосвіти і науки України
Тернопільськийнаціональний педагогічний університет
іменіВолодимира Гнатюка
Кафедрарідної мови
Контрольнаяробота на тему:
„Рівніроботи в розвитку мовлення молодшого школяра”
План
1. Характеристикафонетико-орфоепічного рівня розвитку мовлення
2. Лексичнийрівень
3. Граматичнийрівень роботи з розвитку мовлення
4. Усні таписьмові перекази, твори
1. Характеристикафонетико-орфоепічного рівня розвитку мовлення
Однією знайважливіших сторін в розвитку мовлення є правильне і виразне його оформлення.Крім системи звуків, їх функціонування в процесі спілкування, чимала рольналежать засобам, які надають мові виразності, чіткості, правильності. Дозасобів виразності мовлення відносять інтонацію, дикцію, паузи, наголос тощо.Правильно оформлене інтонаційно речення сприяє чіткому розумінню смислусприйнятого на слух і його відтворення на уроках розвитку мовлення [1].
Чимала роль врозвитку мовлення на даному рівні залежить від такого засобу виразності, якпаузи. З допомогою пауз (тимчасових перерв у мовленні) одна мовленнєва ланкавідділяється від іншої. Необхідно навчити дітей слухати і виділяти речення впроцесі загального змісту мовлення. Звертати увагу на паузи, які відділяютьодне речення від іншого.
Не менш важливезначення щодо розвитку мовленнєвої виразності належить інтонації. В широкомурозумінні слова інтонація – це складний комплекс окремих елементів виразностімови. Вона включає методику мовлення (підвищений і понижений тон голосу), темп,паузи, тембр. Мелодика мотивується змістом твору, почуттями і наміром читця.Встановити мелодику допомагають розділові знаки, вказуючи на необхідністьпідвищити чи понизити тон.
Реченнярозповідного характеру, на початку вимовляються підвищеним тоном на логічновиділеному слові і обов’язково пониженим тоном до кінця.
В питальнихреченнях тон підвищується на тому слові, яке спонукає до запитання. Взалежності від місця слова, яке є предметом запитання, інтонація може бутинизхідною (Учні працюють на пришкільній ділянці?), висхідною (Учніпрацюють на пришкільній ділянці?), низхідно-висхідною (Учні працюютьна пришкільній ділянці?).
Спонукальніречення вимовляються з різною інтонацією. Одною з вимог вимови таких речень євисокий тон, його підвищення на логічному центрі: Мийте руки! Прохання,побажання, навпаки, вимовляються пониженим тоном.
Окличні реченнявимовляються високим тоном, з різким виділенням того слова, яке виражаєпочуття, і з раптовим пониженням тону.
У всій роботіщодо інтонаційного оформлення речень, різних за метою висловлювання, на першийплан виступає зразок вчителя.
Для засвоєнняінтонацій питальних речень корисні вправи в читанні їх залежно від відповіді, впостановці дітьми запитань до слів, на яких падає логічний наголос.
Ти завждиробиш зарядку вранці? – Так, завжди.
Розвиткуінтонаційних навичок у дітей сприяє також читання невеликих діалогів із зміноюлогічного наголосу (за зразком вчителя).пониження
Ти бувлітом у бабусі? – Так, був.
Ти був літом в таборі?– Ні, в бабусі.
Ти був вліткув бабусі? – Звичайно, влітку. Осінню ми навчаємось.
Виразностімовлення сприяє, як бачимо, такий важливий елемент інтонації, як сила голосу(міра його гучності). Сила голосу є одним із засобів передачі логічногонаголосу. Голос допомагає читцеві передати настрій, почуття (радість, гнів,веселість). Яскравим забарвленням мови є тембр. В залежності від тембру голосможе звучати по-різному: відтворення почуття суму – голос звучить тихо, дещоприглушено; передача веселого настрою, радості в голосі відчуваєтьсяпідвищеність тону і звучить він голосно [2, 3].
Логічний наголос– це виділення в реченні слів, які є важливими для передачі вираженої думки.Логічний наголос виділяється різними способами: уповільненим промовляннямслова, підвищеним пониженим голосом, паузою перед словом. Зазвичай сильновиділяється головне слово тексту. Виділення логічних наголосів в текстівизначається усім його змістом. Відсутність уваги до розстановки правильнихлогічних наголосів часто призводить до того, що головна мета тексту залишаєтьсянезрозумілою учням. Вчитель повинен вміло володіти логічним читанням. Якщоперший раз текст читає сам вчитель, то з допомогою голосу він вказує логічніцентри, логічні наголоси в реченні. Проте, слід навчати і школярів знаходититакі слова.
Формуваннюнавичок виділяти логічні наголоси в реченні при читанні сприяє читання одного йтого самого речення з наголосом на різних словах:
В неділюдіти поїхали на екскурсію.
В неділю дітипоїхали на екскурсію.
В неділю діти поїхалина екскурсію.
В неділю дітипоїхали на екскурсію.
Якщо зміст текстудітям зрозумілий, можна запропонувати їм знайти найголовніші за змістом слова вреченні (тексті), тобто слова, які несуть логічні наголоси.
Позначеннялогічних наголосів потребує вдумливого аналізу тексту [3, 4].
Дикція – цескладова частина техніки мовлення. Кожен вчитель (учень) повинен працювати надвдосконаленням своєї дикції. Саме слово „дикція” означає — чітка, правильнавимова. Дикція передбачає формування умінь вимовляти звуки, слова у певномутемпі, дотримуючись правил при їх вимові.
Неправильна,незрозуміла мова викликає труднощі у сприйманні тексту.
Отже, розглянутівище засоби виразності мовлення знаходяться в тісному взаємозв’язку. Розумне іправильне їх використання допомагає відмінно відновити текст, робить читанняправильним, а мовлення – виразним.
2.Лексичний рівень
Щодо змістуроботи на лексичному рівні розвитку мовлення виділяють такі напрямки.
І. Збагаченнясловника учнів – це засвоєння нових, не відомих їм раніше слів чи нових значень відомихслів. Щоб успішно оволодіти словниковим багатством слів рідної мови потрібно,щоб учень щоденно доповнював свій словник приблизно 8-10 новими словниковимиодиницями.
Джереломпоповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають:мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури,кінофільмів, радіо — і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутовогомовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми,жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле- ірадіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті.Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна статицілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури,тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.
Важливу роль узбагаченні розвитку словника дітей має мова вчителя. Вона має бути не лишеправильною щодо її побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною своїмсловниковим складом.
Значна словникова робота проводиться на урокахпереказу і твору. Так, опрацьовуючи текст для переказу (усного чи письмового),вчитель повинен розібрати з учнями невідомі для них слова, не підмінювати їхіншими, часто невідповідними до даного змісту словами. Для того щоб учнівживали потрібні слова при переказі, доцільно записувати їх на класній дошці.
Особливозбагачується активний словник учнів під час складання творів за малюнком чипевною темою. Треба допомагати учням добирати для точного висловлення думкинайвідповідніші слова. З цією метою вчитель нагадує учням відомі їм зразкивживання слів з художньої літератури, записує на дошці групи слів для добору чивказує відповідний матеріал в підручниках граматики, в читанка, звідки учнізможуть добирати потрібні їм найвідповідніші слова.
Найбільшогозначення набирає словникова робота під час самостійних творів учнів на певнутему. Тут учні мусять на основі досвіду не тільки підібрати фактичний матеріал,але й знайти слова для його викладу. Ця творча робота учнів вимагає від нихпевних зусиль у доборі потрібних слів і є дійовим фактором збагачення їхактивного словника.
ІІ. Уточненняі розуміння словника – введеня окремих слів у контекст, зіставлення близьких абопротилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно-забарвленихслів.
У роботі надуточненням словника учнів і процесі розвитку мовлення виділяють такі напрямки:
І. Лексичнийаналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці: виявлення незнайомихслів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, ужитих впереносному значенні, добір синонімів, з’ясування їх смислових відтінків, добірантонімів, аналіз зображувальних засобів художнього тексту.
ІІ. З’ясуваннязначень слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії,позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдівіз зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів,антонімів, введення нового слова у контекст тощо.
ІІІ. Використаннязавдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом реченняіменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для описупредметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свогоставлення до події, до товариша тощо.
ІV. Введенняподаних слів у речення чи тксти: складаня речень за опорними словами, замінаслів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами.
Отже, уточненнясловника може бути охарактеризоване як словниково-стилістична робота, якрозвиток гнучкості словника, його точності і виразності на уроках розвиткумовлення.
ІІІ. Активізаціясловника – перенесення якомога більшої кількості слів із словника пасивного всловник активний (пасивний словник людини містить слова, які вона розуміє алене вживає в власному мовленні). Слова включаються в речення і словосполучення:вводяться в переказ, а саме це збагачує зміст самого переказу прочитаного; вбесіду, в розповідь (обговорення, з’ясування значення слова в даномуконтексті); введення у твори та висловлення.
Особливоефективною є робота щодо активізації словника на уроках написання творів завласними спостереженнями, творів за малюнками.
ІV. Усуненнянелітературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених зазначенням слів. Літературна вимога повинна простежуватись на усіх уроках, алеособливо слід звертати увагу на практичність вживання слів на уроках розвиткузв’язного мовлення.
Учні, які частовживають нелітературні слова допускають помилки при написання переказів,творів, а також і в усному мовленні. Потрібно у навчанні учнів привчати їх довживання як на письмі, так і в усному мовленні літературних слів, якіприкрашають та збагачують мовлення. В процесі систематичної роботи надзакріпленням навичок літературної мови діалектизми, жаргонізми, просторічніслова повністю викорінюються з активного словника школярів [2, 5].
Усі вищеперераховані напрямки роботи на лексичному рівні є взаємопов’язані і, постійновзаємодіючи, доповнюють один одного. Збагачення словника учнів, розширення,активація словника і усунння нелітературних слів в початкових класах можливелише на практичній основі, без теоретичних даних і, як правило, без вживаннятермінів.
3.Граматичний рівень
Граматичний рівень в розвитку мовлення пов’язаний зроботою над реченням, а також як вивчення тих чи інших частин мови сприяєправильному оформленню усної та письмової мови.
З перших днівприходу до школи учні вчаться висловлювати думки, відповідати на питання задопомогою речень.
Починаючи вивчатиграматику школярі ознайомлюються з будовою речення (ІІ-ІV класи), і вчитель, наоснові граматичних правил вчить дітей пов’язувати слова в реченні з допомогоюпитань.
При вивченніприйменників в другомк, а потім і в старших класах треба навчити учнівправильно будувати речення з прийменниками і засвоїти їх значення. (Братпрацює на заводі. Я ходжу до школи. Ми живемо в селі).
Особливо багатопрацюють учні над будовою речення у зв’язку з вивченням іменників,прикметників, дієслів (ІІІ-ІV класи) та правопису їх закінчень. Вони вчатьсяграматичні знання застосовувати на практиці.
Щоб поставитислово у тій чи іншій формі (відмінку) або пов’язати іменник з прикметником,учень мусить вдуматись в значення кожного слова, в речення в цілому. Замінюючиодну граматичу форму іншою (минулий час теперішнім, першу особу другу читретьою і т.і.), учні переробляють відповідно до завдання речення і тим самимпрактикуються в його будові. Застосовується також прийом поширення речення і,навпаки, звуження його (висловити думку стисло, коротко) [1].
Цікава і цінаробота проводиться з деформованим текстом. Учитель дає слова: в, риба,нашому, водиться, велика, ставку. Учні будують речення з даних слів,розставляючи слова у належному порядку (В нашому ставку водиться великариба).
Складніші видироботи проводяться з деформованим текстом в ІІІ і ІV класах. Для складанняречення всі слова даються в початковій формі, а учні самі повинні змінити формуслів і пов’язати ці слова між собою, розташувавши в потрібному порядку (суспільне,піонери, поводитись, з, ощадливо, майно – Піонери ощадливо поводяться зсуспільним майном).
Правильної будовиречення учні вчаться при переказі прочитаного. Вчитель повинен уважно стежити,як учень передає зміст тексту, як він будує кожне речення при переказі. Невдалівирази, звороти учня вчителеві треба виправляти або домагатися, щоб учень самвиправив свою помилку [1, 5].
Значну роботу надреченням ми проводимо на уроках при складанні переказу і твору.
Визначившиспеціально підібрані слова, які треба використати в даному переказі, вчительопрацьовує з учнями окремі речення. Треба, як кажуть, відшліфувати кожнеречення, підібрати найпотрібніші слова, вміло розташувати їх, побудувати реченнятак, щоб не повторювались зайві слова в наступних реченнях, допомогти учням урізноманітнитивирази. Так, коли в переказі чи творі йдеться мова про якихось дійових осіб, тоучні в кожному реченні вживають імена цих осіб. Треба скерувати увагу учнів інавчити чергувати іменники з особовими займенниками, але в той же часдомагатись, щоб це чергування не зводилось до надмірного зловживаннязайменниками (а він йому). Учні часто вживають зайві слова (потім,тоді), вживають без потреби сполучник але, навіть тоді, коли немаєпротиставлення думок.
Важливогозначення в роботі з розвитку зв’язного мовлення на граматичному рівні займаєпосилена підготовка в словотворенні. Діти з’ясовують способи творення слів, їхсловотвірного значення в усному і писемному мовленні. Словотворення – це утворенняслів з новим лексичним значенням з допомогою префіксів, суфіксів. Ці словаактивно використовуються учнями при написанні творів, переказів (усних чиписьмових). Вивчаючи префікс, суфікс у слові школярі усвідомлюютьрізноманітність, багатозначність засобів творення нових слів, що збагачує їхвласне мовлення (дід – прадід, вода – водяний тощо). Чимало суфіксівнадають мові милозвучності, емоційності – тобто вносять емоційно-почуттєвийвідтінок: малий – малесенький, тихий – тихесенький, круглий – круглесенькийтощо.
Уміння будувати усні висловлення, оформлення мови написьмі з допомогою граматичних категорій неможливе без їх використання науроках розвитку зв’язного мовлення.
4.Усні та письмові перекази, твори
У діяльності вчителя і учнів, спрямованій наопанування уміннями відтворювати (усно, письмово) тексти різних типів, стилів,можна виділити декілька етапів [2]:
І. Попередня роззосереджена підготовка до переказу. Підготовку до сприймання і творчоговідтворення тексту треба розпочинати заздалегідь. Для попередньої, роззосередженоїпідготовки підбирають матеріал, для розуміння якого не потрібен контекст. Дляпідготовки вибіркових, стислих, творчих переказів слід включати вправи навідпрацювання окремих структурно-композиційних і інформаційно-змістових умінь.
ІІ. Постановка завдань. Мотивація мовлення, сприйманнятексту. Учніпрацюватимуть активно, з інтересом, якщо вчитель чітко визначить мету,конкретні завдання. Важливо ввести дітей в атмосферу твору. З цією метоювчитель використовує: загадки, аналіз приказок, прослуховування музики,проблемне завдання.
Залежно від виду переказу і підготовки учнів обираютьспосіб сприймання тексту:
1) читання вчителем;
2) читання учнем мовчки;
3) паралельне прослуховуваннятексту і читання мовчки
ІІІ. Аналіз тексту у єдності змісту, мови ікомпозиції. Складання плану та робочих матеріалів. Повторне читання тексту. Самостійним може вважатися переказ, якийопирається на цілісне сприймання твору, на усвідомлення композиції, логічнихзв’язків, засобів виразності. Тому провідним прийомом підготовки до переказу будь-якоговиду є аналіз вихідного тексту у єдності змісту, структури та мовногооформлення. Учні мають не лише побачити авторську позицію, але й визначити й обґрунтуватисвоє ставлення до зображеного.
Аналіз вихідного тексту в процесі підготовки докожного із видів переказу має своє специфічне спрямування. Для переказу,близького до тексту, аналіз зв’язується насамперед з відповіддю на запитання –які мовні засоби і чому обрані автором. Для переказів з додатковим завданням,крім того, важливо визначити, яке стилістичне забарвлення слід надатидоповненню, щоб не порушити художньої єдності твору.
У ході бесіди за проблемними завданнями колективноскладається план переказу і робочі матеріали, у які включаються слова,словосполучення, які необхідні для висловлення думок. Повторно читається текст,щоб відтворити цілісне сприймання твору.
ІV. Виконання першого варіанту переказу. Редагуванняроботи. Створення удосконаленого варіанту переказу. Праця з чернеткою привчає “думати з пером у руках”.Учень шукає найбільш влучне, виразне, комунікативно доцільне написанняпереказу. Редагування першого варіанта переказу буде ефективним, якщо йогопровести за деякий час після його написання.
V. Аналіз учнівських переказів. Це завершальний етап в роботі над переказом.Організуючі аналіз переказів, учитель у першу чергу відзначає досягнення,удачі, творчі знахідки дітей. Акцентує на успіхах у оволодінні практичниминавичками і вміннями, в порівнянні з попередньою роботою. Заслуховуються 2-3кращих роботи. У процесі колективного аналізу учні з’ясовують, що їм найбільше