МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ЛУБЕНСЬКАЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА № 2 І-ІІІ СТУПЕНІВ
РЕФЕРАТ
ТЕМА:
Різноманіттятваринного світу України
Виконала: учениця 8-В класу
Супрун Світлана
Лубни2010
Ведмідь,вовк, лисиця, заєць — із цими представниками дикої природи України мизнайомимося ще в дитинстві через зразки народної творчості. У старшому віцідізнаємося, що колись на території нашої країни можна було зустріти зубрів,могутніх биків-турів, і починаємо розуміти, що світ дикої природи нестабільний.Він змінюється. Згодом, коли наші знання про навколишнє середовищерозширюються, приходить розуміння того, що тваринний світ нашої батьківщинидуже різноманітний і має свої характерні риси в кожному із природних комплексівтериторії України. Одних тварин можна частіше зустріти в зоні мішаних лісів,інших — у степовій. Лісостеп обирають для мешкання як лісові, так і тваринистепу. В гірських масивах Карпат і Криму панують «свої» види фауни. І вжезовсім відрізняється світ дикої природи на морських просторах Чорного моря таАзовського.
Тимчасом є у тваринному світі України представники, ареал поширення яких доситьзначний.
Скажімо,і в мішаних лісах, і в лісостеповій зоні, і в горах Карпат можна зустріти свинюдику.
Свинядика — найбільш поширений вид, який взагалі населяє всю Європу, Азію і навітьтропічні райони Земної кулі. Значне поширення її в Україні невипадкове. Адже цятварина добре почувається у дубових, букових і мішаних лісах, у плавнях і наальпійських луках. У пошуках корму свині дикі мігрують і можуть на рівнинахпроходити за добу до 4-5 кілометрів влітку і 3-5 кілометрів взимку. У горах цітварини мігрують у вертикальному напрямку, піднімаючись аж до високогірнихлуків.
Деб не «вибрала» собі місце мешкання дика свиня, там обов’язково будуть«купальні» — наповнені водою і болотом ями чи улоговини. Тобто, як кажеукраїнське прислів’я, свиня завжди болото знайде.
Дляприроди тих зон, де мешкає ця тварина, особливо для лісів, помірна наявністьдикої свині має досить важливе значення. Адже сім’ї кабанів у пошуках різногокоріння для корму розривають значні площі землі в лісах, на узліссях. Т цимсамим практично «висаджує» в землю насіння дерев, яке знаходиться на поверхні.Крім того, дикі свині харчуються певними видами шкідливих комах, які завдаютьшкоди лісовим масивам. Зокрема, вони так активно поїдають личинки хрущів, щоможуть знизити їх чисельність на 30-40 %.
Практичнона всій території України можна зустріти лисицю. Найбільше поширена звичайнаабо руда лисиця. Хоча характерним видом для степової зони є лисиця-корсак —дещо менша від звичайної лисиці і з більш тьмяним забарвленням хутра. Хоч вонавважається типовим хижаком, але насправді харчується досить різноманітнимкормом. Найчастіше основу раціону цієї тварини складають миші-полівки. Зайцінабагато рідше стають її жертвами, хоч прийнято вважати навпаки. Хоча лисиціловлять і їх, а в періоди, коли трапляються епідемії «заячих» хвороб, якразлисиці з’їдають трупи зайців, очищаючи ліс.
Наптахів лисиці полюють рідко, але ніколи не пропускають можливості спійматипташеня або й дорослого птаха, що виявився на землі. Знищують вони і кладкияєць.
Плодами,фруктами та ягодами лисиці також харчуються. Частіше вони входять до раціонутих тварин, що живуть у південних районах.
Вукраїнському фольклорі та в усній народній творчості інших народів, які малиможливість спостерігати за твариною в умовах дикої природа, лисиця слугуєсимволом хитрощів. їй дійсно притаманна дивовижна здатність заплутувати сліди.Навіть своє житло лисиця влаштовує так, щоб мати якомога більше шляхів длявиходу на поверхню. У більшості випадків нори, які лисиця вириває сама абовідбирає в інших тварин, наприклад борсуків, добре сховані у заростях дерев.
Успокійному стані, коли її не переслідують, лисиця не виявляє будь-якогонеспокою і людей не боїться, а лисиця-корсак взагалі може підпускати людейдосить близько. Якщо ж звір тікає від погоні, то діє дуже хитро: заплутуєсліди, бігти може або швидким галопом, або практично прилягаючи до землі,далеко витягнувши хвіст. Коли немає можливості сховатися, може прикинутися мертвою,але за першої ж можливості втікає.
Практичнов усіх зонах України можна зустріти куницю. У мішаних лісах, зоні лісостепу, вКарпатах водиться куниця лісова. У степовій зоні та горах Криму поширена куницякам’яна. Ці тваринки різняться найперше розмірами тіла (лісова куниця дещобільша від кам’яної), а також забарвленням хутра. Для лісової куниці характернезабарвлення темно-бурого кольору, а для кам’яної — світлого з білою плямою нагрудях. Підошви лап у лісової куниці взимку вкриваються густою шерстю, а вкам’яної вони практично голі. Сама назва кожного виду говорить про те, де можназустріти цих звірів. Лісова — типовий мешканець лісів. Вона віддає перевагутемнохвойним і мішаним лісам. На відкриті місця виходить тільки під часполювання.
Кам’янакуниця, навпаки, полюбляє відкриті місцини. її можна зустріти і в лісі, аледуже рідко. Зони її поширення — безлісі скелясті схили гір (до 4 тис. метрівнад рівнем моря), каменоломні, сади. Нерідко мешкає у населених пунктах, навітьвеликих місцях. Були зафіксовані випадки, коли кам’яну куницю зустрічали уБерліні.
Хочакуниці добре лазять по деревах, а лісова навіть може перестрибувати з одногодерева на інше, але більшість часу вони проводить на землі. На дерева вилазятьлише час від часу, зокрема й для того, щоб сховатися. Адже свої помешканнякуниці влаштовують у дуплах, гніздах білок, розломах у скелях.
Незважаючина свої невеликі розміри, куниця — один із найсильніших хижаків. Кам’яна куницяхарчується різними гризунами, птахами, комахами. Якщо живе поблизу населенихпунктів, нерідко нападає на домашню птицю, навіть тоді, коли іншого кормудостатньо. Лісова куниця не обмежується дрібною живністю. Вона ловить зайців,рябчиків, глухарів, білок. Іноді — їжаків. Урізноманітнюють харчування куницьфрукти та ягоди. Охоче ласує медом і личинками диких бджіл.
Якщополювання у куниці вдале, і вона не може спожити всього корму, ховає його прозапас.
Якщодика свиня, лисиця, куниця досить поширені на території України, то є тварини,ареал яких невпинно скорочується. Хоч раніше представників цих видів було такожнемало, сьогодні про них зазначено: «трапляються».
Одиніз таких представників нашої фауни — бурий ведмідь. Ще зовсім недавно бурийведмідь зустрічався практично на всій території Європи, але чисельність йогознижувалася так швидко, що тварину занесли до Червоної книги. Сьогодні вУкраїні бурого ведмедя можна зустріти в зоні мішаних лісів та в УкраїнськихКарпатах. Цікаво те, що цей звір має досить мінливе зафарбування хутра.Причому, навіть в одному районі поширення можна зустріти ведмедів типовихтемно-бурих, майже чорних, світлих аж до палевого кольору.
Найбільштиповими місцями мешкання бурого ведмедя є глухі ліси з буреломами. Але такі,де є галявини, болота, водоймища. Відкриті ділянки лісу слугують ведмедеві дляпошуку кормів. Іноді він виходить на поля. Особливо велике значення дляхарчування цієї тварини має овес. Знайшовши таке поле, ведмідь тримається поблизунього тривалий час, поїдаючи значну кількість зерна та витоптуючи посіви.
Вліткуведмідь відпочиває, лягаючи просто на землю серед трави, кущів чи на мохові.Аби тільки місце було достатньо захищеним. Восени частіше ховаються в густихялинових молодняках, біля дерева чи навіть на відкритій поляні, на яку наносятькупи моху, ялинового гілля, складаючи все це у вигляді пташиного гнізда. Длябарлоги часто вибирають ями під захистом бурелому чи коренів дерев, що впали.Барліг ведмідь утворює у важкодоступних місцях у глухих куточках лісу, частопосеред мохового болота. У пошуках зручного місця для барлогу ведмеді проходятьдесятки кілометрів, заплутуючи сліди.
Хочаприйнято казати, що ведмідь впадає у сплячку, насправді зимовий сон у ведмедядосить чутливий. У випадку небезпеки він покидає барліг і шукає новий. Зимовийсон допомагає цим тваринам із найменшими втратами пережити холодну пору року.
Загаломведмеді намагаються уникати зустрічей із людьми. Та й полюють на крупних тварин— лосів, оленів, кабанів — переважно ведмеді, що живуть на півночі Росії — утайзі. Ведмеді, поширені в Україні, харчуються, як правило, рослинною їжею:ягодами, плодами, корінцями, горіхами, комахами та їх личинками, рибою, решткамизагиблих тварин. Зате цієї їжі ведмедеві потрібно дуже багато. Наприклад, ушлунку одного з ведмедів було виявлено кілька кілограмів мурах, мурашиних яєць,решток «будівельного» сміття з самого мурашника.
Останнімчасом популяція ведмедів страждає через кліматичні зміни, що відбуваються уприроді, та господарську діяльність людини. Потепління, малосніжні зими,вирубування лісів, а відтак зменшення корму для ведмедів, призводять до того,що тварини не набирають необхідної для зимового сну маси тіла і не залягають убарліг. Окрім того, що такі ведмеді, яких називають «шатунами», становлятьнебезпеку для людини при зустрічі, вони складно переживають зиму і нерідкогинуть.
Узоні мішаних лісів, лісостеповій та Українських Карпатах раніше досить частоможна було зустріти лосів. Це один з видів оленів, який за зовнішніми ознакамисуттєво відрізняється від інших оленів. Він дуже високоногий, з міцноюгрудниною, відносно коротким тулубом і важкою горбоносою головою,лопатоподібними рогами.
Часвід часу траплялося так, що поголів’я цих тварин різко скорочувалося. Таксталося в середині XIX — на початку XX ст.ст. Але згодом, внаслідокприродоохоронних заходів, зменшення кількості головних ворогів лося — вовків,омолодження лісів, популяція лося значно виросла практично на всій територіїУкраїни. Дійшовши до Карпат, лосі згодом звідси потрапили на території іншихкраїн Східної Європи. У Західній Європі лося винищили ще в XVIII ст. Там він так і не відновився.
Лосіможуть жити у найрізноманітніших лісах, у степу, в горах, тримаючись гірськихдолин і похилих схилів, де знаходять для себе їжу. Адже харчуються лосі доситьрізноманітно: листям дерев, пагонами, травою, водяними рослинами тощо.
Длязимівлі йому потрібні мішані та хвойні ліси з густим підліском або таким, дебагато молодняку сосни, осики, берези, горобини. Зима — важкий період у життіцієї тварини. Якщо снігу багато, лосям важко рухатися. Чим більше снігу, тимменше ходить лось. У великі морози тварини люблять лягати у сніг. Тоді надбілою поверхнею видно тільки голову з рогами та великі вуха, що повертаютьсячас від часу, як ехолокатори. Перш ніж лягти, лосі повертаються під вітер.
Лосьможе жити 20-25 років, але у природі гине, як правило, значно раніше.Найчастіше гинуть лосенята, на яких полюють вовки, або в затяжні весни, колипісля потепління раптово повертаються холоди і сніг.
Щев кінці минулого століття про зайця-біляка писали, що його популяція дужепоширена у більшості природних комплексів України. Сьогодні в Карпатах цьоговиду тварин практично немає. У зоні мішаних лісів і лісостепу він ще трапляється.Про особливість зайця-біляка міняти колір свого хутра залежно від сезонувідомо, мабуть, усім. Але цей представник української фауни має й інші цікавіособливості. Так, зайці-біляки мігрують. Влітку їх популяція розсипається повсій рівнинній території, у горах тварини тримаються альпійських лук. Восени урівнинних лісах і лісостепові зайці підбираються ближче до чагарників, у горахспускаються в нижні пояси, де в лісах менший сніговий покрив, ніж на височині.Загалом же тварини віддають перевагу лісам, де багато луків, або вирубкам, наяких ростуть молоді деревця. Найбільшу активність тварини виявляють вночі, насвітанку й у передвечірні години. Вдень вони лежать у захищеному місці підкущем або корінням вивернутих буревієм дерев. Постійного сховку зайці-біляки немають. Кожен день знаходять для лежки нові місця.
Уроки, коли зима затримується, довго нема снігу, зайці-біляки, які поміняликолір хутра, дуже добре помітні в тих місцях, де лежать. Взимку вони також немають постійного сховку. Лише в дуже сильні морози виривають у снігу норуглибиною 0,5-1,5 метра.
Упорівняно недалекому минулому ареал зайця-біляка знаходився дещо південніше.Він мешкав навіть у Криму.
Незважаючина значну плодовитість зайця-біляка, його популяція все ж скорочується. Значноюмірою шкоди йому завдають природні фактори, а саме: виникнення епізоотичнихситуацій, коли гине чимало зайців. Інфекційні хвороби, які вражають популяціюзайця-біляка, виникають, як правило, тоді, коли значно збільшується йогочисельність. Окрім того, в роки, коли збільшується кількість зайців, стаєбільше і хижаків, які їх знищують: лисиць, беркутів, сов. Вони прискорюютьзменшення популяції під час масової загибелі зайців від хвороб і потімзатримують відновлення їх кількості. Також встановлено, що при масовомурозмноженні біляка в одних районах, його кількість скорочується в інших.
Ціприклади яскраво переконують, що у природі немає нічого випадкового. Анегативні зміни, які відбуваються у фауні України, найчастіше викликані нерозумноюдіяльністю людини.
Література
1. ФлораУРСР. К., 1936-1965р.
2. ОкснерА.М., Флора лишайників України. К., 1956-68р.
3. ЗаверухаБ.В. Дикорослі рослини-джерело вітамінів. К., !966р.
4. КондратюкЕ.Н., Івченко С.И. Смык Г.К. Дикорастущие лекарственные и плодовые растения Украины. К.,1969р.
5. Щербак Н.Н.,Земноводные и пресмыкающиеся. Симферопроль, 1966г.
6. БарбарисА.І., Дубовик О.М., Стрелко Д.В. Жир олійні рослини України К.,1973р.
7. Степи.Кам’янисті відслонення. Піски. К., 1973 р.
8. Геоботанічнерайонування УРСР. К., 1977р.
9. ФаунаУкраїни К., 1956 -1885рр.
10. ТатариновК.А. Звірі західних областей України. К., 1956р.
11. СокурІ.Т. Ссавці фауни України та їх господарське значення К.,!960 р.
12. ВоїнстинськийМ.А.Птахи К.,1984р.
13. ПриродаУРСР. Тваринний світ. К.,1985р.