План
Вступ
1.Підприємницька діяльність в Україні
-історія виникнення підприємництва
-закони України про підприємницьку діяльність
2.Підприємства в Україні:їх форми та види (приклади організацій)
3.Іноземне втручання в підприємницьку діяльність України
4.Роль підприємництва у розвитку економіки нашої країни
5.Участь влади у підприємницькій діяльності
6.Причини, які стримують розвиток підприємництва в Україні та шляхи вирішенняцієї проблеми
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Україна ужепротягом двадцяти років намагається досягти рівня економічно розвинених країн.Вона, як і більшість з них, уже подолала індустріальний період і впевненовийшла на новий щабель свого існування. Зараз Україна – країна, в якійформується постіндустріальне суспільство. Проте за двадцять років наша держава,маючи потужний ресурсний потенціал, вигідне географічне положення – основу дляформування економіки, — так і не зуміла позбутися боргів та заявити про себе наміжнародній арені, як про потужну, високорозвинену країну. Причиною цього є нелише зовнішні фактори – наслідки розпаду СРСР, а й внутрішні – неефективнеуправління, особливо в економічній сфері. Тому створення умов становлення тарозвитку національного підприємництва, у першу чергу малого та середньогобізнесу, є головним напрямом політики України. Адже підприємницька діяльність –це основа розвитку будь-якої держави, зміцнення її економіки.
Таким чином, актуальністьмого дослідження полягає у тому, що за сучасних умов для того, щоб досягтивисокого економічного рівня, в Україні необхідно розвивати підприємництво. Такожв нашій державі більшість людей намагається організувати власний бізнес, тому виникаєнеобхідність у вивченні основних принципів підприємницької діяльності саме вУкраїні.
Метоюмоєї роботи є аналіз організації підприємництвав нашій державі та розробка порад по підвищенню ефективності йогофункціонування.
Досліджуючи данепитання, я перед собою поставила такі завдання:
– дати визначення підприємництву, описатийого виникнення в Україні;
– провести класифікацію підприємств,навести приклади організацій в Україні відповідно до цієї типології;
– описати функції підприємств в нашійдержаві;
– встановити зв`язок іноземних компаній звітчизняними підприємствами;
– описати роль державного втручання впідприємницьку діяльність;
– вказати причини нестабільного функціонуванняорганізацій в Україні;
– описати шляхи розвитку економіки черезпідвищення ефективності підприємництва.
Дослідженнямпідприємницької діяльності в Україні займається відділ економічної соціологіїНАН України (завідувач Ворона Валерій Михайлович). Цієї проблеми такожторкалися Ажнюк, Передрій, Дзюбик, Мамалуй та інші діячі.
1.Підприємницька діяльність в Україні
Підприємництво– це самостійна, ініціативна господарська діяльністьгромадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свогоімені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чиюридичної особи – підприємства (організації). Це діяльність, яка не забороненачинним законодавством і ведеться за рахунок коштів власника (рис. 1).
/>
рис.1
Існують таківиди підприємницької діяльності (рис. 2):
· виробнича;
· комерційна;
· фінансова;
· посередницька;
· страхова.
Виробничадіяльність – це діяльність у сфері виробництватоварів та послуг; комерційна – у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова– у банківській та кредитній сферах; посередницька – по наданнююридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, прикупівлі-продажу товарів (послуг); страхова – по страхуванню життя людей,матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо.
/>рис. 2
підприємницькийвлада іноземний
В Україні покищо найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменшприбуткове – виробниче. Причина полягає в тому, що в умовах переходу доринкової економіки вкладати кошти в розвиток промисловості ризиковане, так якці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то й зовсімпринести збиток.
Крім того,невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази такожпризводить до того, що підприємці не ризикують вкладати кошти в сферувиробництва. Тоді як вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигіднішетому, що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладенікошти.
В Українізаборонена підприємницька діяльність в сферах виробництва зброї, вибухових,токсичних речовин, наркотиків тощо.
Також вона обмежуєтьсяв таких сферах як:
· виробництво алкогольних, тютюновихвиробів;
· мисливської зброї;
· торгівля алкогольними та тютюновимивиробами, медикаментами тощо.
Такожпідприємництво здійснює певні функції:
/>
Історіярозвитку підприємницької діяльності в Україні
Історіяукраїнського підприємництва майже протягом двох століть була нерозривнопов’язана зі станово-корпоративними товариствами — купецькими гільдіями.
Наступну спробуорганізаційного оформлення купецького стану було здійснено лише у 40-х рр.XVIII століття. Згідно з указом Єлизавети у 1742 р. було засновано три купецькігільдії. Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність,залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чималоосіб “підлого звання”. Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва,його роль в очах суспільства.
У середині XVIII ст.купецтво, зокрема Лівобережної України, починає активно клопотатися переддержавою про закріплення власної монополії на ведення торговельних операцій ізгідно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у“близькій від міст відстані”.
Новий етап урозвитку вітчизняного торговельного підприємництва і корпоративної організаціїкупецтва почався в останній чверті XVIIIстоліття. “Освічена самодержиця” Катерина ІІ, під явнимвпливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною прибічницеювільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткого контролю держави. За часів їїправління було скасовано чимало указів і регламентів петрівських часів, щообмежували торгівлю і ділову ініціативу купецтва. Розширивши особисті йіндивідуальні права купецького стану, Катерина ІІ одночасно звільнила його івід сплати подушного податку, тобто вивільнила від “большого невольничества”,як писали у клопотаннях до цариці самі купці. У її знаменитому “Наказі”містилася досить чітка вказівка на те, що “торговля оттуда удаляется, где ейделают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают”.
“Грамотою” 1785 р.купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку вономогло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу- купці 1 і 2 гільдій — були звільнені від тілесних покарань і солдатськихпостоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всійтериторії країни.
На початку ХІХстоліття замість скасованого інституту іменитих громадян було засновано“першостатейне купецтво
Заснуваннястаново-корпоративних торговельних товариств — купецьких гільдій — створилореальні економічні, соціальні і правові умови для оформлення купецтва усамостійний стан, на ґрунті якого в Україні пустив коріння і почав швидкорозвиватися клас вітчизняних підприємців. Характерною рисоюнового купецтва, що не лише відрізняло його від попередніх торговців, а й відінституту гільдій Західної Європи, було те, що воно становило “відкритукорпорацію”. Належність до купецького стану не лише не була спадковою, а навітьне пожиттєвою і підлягала щорічній “атестації” шляхом сплати гільдійськогозбору (1 % від оголошеного капіталу).
Розвитокукраїнського купецтва у межах економічного і правового поля російськоїфеодально-абсолютистської держави негативно позначився на його історичній доліі наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняної економіки. Оскількипідприємництво в усі часи існувало у двох економічних режимах(авторитарно-регулюючому і вільноринковому), то для розвитку господарстваУкраїни наприкінці ХVIII — у ХІХ століттях був характерним самеавторитарно-регулюючий режим
Пореформений періодсправедливо вважається часом розквіту українського підприємництва. Вперше завсю попередню історію купецтво здобуло можливість вільного розвитку, реалізаціїзакладених в ньому ділових якостей. Це стало потужним підґрунтям піднесеннявітчизняної економіки.
Загалом розвитокпідприємництва в Україні можна описати за допомогою таблиці:V-XIV ст. Виникнення і існування купецтва на території України. XIV — XVII ст.
Фільварок – тип господарства, яким володів шляхтич, а вироблена продукція продавалась на ринку.
Цехи – осередки ремісників, їх об’єднання. XVII – кін. XIX ст. Мануфактури. Існувала ще ручна праця. 60-70 рр. XIX ст. Промисловий переворот в Україні. Перехід до фабрик, до машинної праці. Виникає дві соціальні верстви: підприємці та наймані робітники. 19 лютого 1861 р. Селянська реформа Олександра II: окрім поміщиків, власну справу могли організовувати й селяни. Поч. XX ст.
Утворення монополій – могутніх союзів підприємців (картелів, синдикатів(організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції), трестів (монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності), що виникали на базі концентрації капіталу, які зосереджували у своїх руках виробництво чи продаж, або і те і те разом, якого-небудь товару і мали на меті встановлення панування в тих си інших галузях господарства та одержання максимального прибутку.
Синдикати у металургійній, кам’яновугільній, залізорудній галузях: 1901 – «Продвагон», 1902 – «Продамет», «Трубопродажа», 1903 – «Гвоздь», 1904 – «Продуголь». Поч. XX ст.
На Західноукраїнських землях з’явилися нові кооперативні об’єднання: Спілка молочарських товариств, Спілка для збуту худоби, 1911 – Сільськогосподарський крайовий союз торгових товариств.
Після проголошення Третього універсалу 7 листопада 1917 р., за яким встановлювався держконтроль над виробництвом та скасовувалось поміщицьке землеволодіння. В період існування СРСР підприємництво в Україні не дозволялось. З 1991 р. підприємницька діяльність в Україні дозволена.
ЗакониУкраїни про підприємницьку діяльність
Статтею 1 ЗаконуУкраїни «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. підприємництвовизначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльністьпо виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отриманняприбутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими яксуб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Середзаконів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність також слід назватиЗакони України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про патентуваннядеяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Прозовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р.тощо.
Нарівніз ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сферіпідприємництва, а й стосуються цих відносин. Це закони України «Про власність»від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06. 91 р., «Прорекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96.р., «Про аудиторськудіяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»від 15.12.93.р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Проякість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р.тощо.
СередУказів Президента України усфері підприємництва слід виділити такі: «Проусунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.98 р., «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 р., «Про спрощену систем оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малогопідприємництва» від 03.07.98 р…
Важливезначення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливоположення, затвердженні постановами уряду України. Серед них Положення продержавну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженеПостановою Кабінету Міністрів від 25.05.98 р.; Положення про порядок державноїреєстрації іноземних інвестицій, затверджене Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 07.08.96 р. До числа цих актів також належить Постанова КабінетуМіністрів України «Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницькоїдіяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. тощо.
Матеріальнуоснову підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічнакатегорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнніабо в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цихблаг від усіх інших осіб.
Власність не повиннавикористовуватися на шкоду людині й суспільству.
Згідно з ч. 4 ст. 13Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів прававласності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб’єктиправа власності рівні перед законом.
Суб’єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України «Пропідприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями)можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом управоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності,встановлених Законом України «Про власність».
Законом України«Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України«Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. державним службовцямабо іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, забороненозайматися підприємницькою діяльністю.
Заняттяпідприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладенняштрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацієювиготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом рокупісля накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізичнаособа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальноївідповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п’ятдесятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строкдо двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).
Державнареєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст.8 Закону України «Про підприємництво» і детально регулюєтьсяПоложенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
2.Підприємства в Україні
Юридичнаособа – це підприємство, яке веде самостійнийбаланс, має розрахунковий рахунок в банку, печатку, зареєстроване в органахдержавної влади тощо.
Тобтопідприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночасосновна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником ізабезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.
Фізичнаособа-підприємець – це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю,зареєстрований в державних органах і сплачує відповідні податки. Згідно чинногозаконодавства місцеві органи влади повинні дати йому дозвіл для заняттяконкретним бізнесом.
Не допускаютьсядо заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:
· військовослужбовців;
· службових осіб органів прокуратури,суду;
· державної безпеки;
· внутрішніх справ;
· державного арбітражу;
· державного нотаріату;
· органів державної влади і управління,які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Не можуть бутизареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку,хабарі та інші корисливі злочини, а також – недієздатні громадяни.
Таким чином, підприємство – основна організаційно-правова формаздійснення підприємницької діяльності в Україні – самостійний статутний суб’єктгосподарювання, який має право юридичної особи та здійснює виробничу,науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідногоприбутку (доходу).
1.Залежно від форми власності згідно із ст.63ГКУ в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
— приватнепідприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єктагосподарювання (юридичної особи);
— підприємство,що діє на основі колективної власності (підприємство колективноївласності);
— комунальнепідприємство, що діє на основі комунальної власності територіальноїгромади;
— державнепідприємство, що діє на основі державної власності;
— підприємство засноване на змішаній формівласності (на основі об’єднання майна різних форм власності).
2.Залежновідкапіталув статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:
— якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воновизнається підприємством з іноземними інвестиціями;
— якщоіноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземнимпідприємством;
— якщо встатутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.
3.Залежно відспособу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Українідіють такі підприємства:
— унітарні(створюється одним засновником, якийвиділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд,не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньоабо через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує йоготрудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації таліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства,підприємства, засновані на власності об’єднань громадян, релігійної організаціїабо на приватній власності засновника).
— корпоративні (утворюється, як правило,двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє наоснові об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльностізасновників (учасників), їх спільного управління справами, на основікорпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участізасновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.)
4. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходувід реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:
— малих(підприємства,в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік неперевищує 50 (п’ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізаціїпродукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500000 (п’ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банкуУкраїни щодо гривні.)
— середніх;
— великих (підприємства,в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рікперевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізаціїпродукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п’ятимільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодогривні.)
5.З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємствавиділяють такі підприємства:
— головні;
— дочірні.
6.Залежно від галузевої приналежності виділяють:
— промислові(ВАТ«ЕНКО» Луцький електроапаратний завод);
— сільськогосподарські (ТОВ «Агросервіс» Черкаська обл., ТОВ «Колос» с.Ріпки Хмельницькаобласть);
— будівельні (ВАТ «Луцькийкартонно-руберойдовий комбінат», ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря», ВАТ «Сімферопольський склотарнийзавод»)
— транспортні (ВАТ «Луцький автомобільнийзавод»);— торговельні (Хмельницьке приватне виробничо-торговельнепідприємство «Алмаз», «ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКЕТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО» )
— науково-дослідні(Державнепідприємство „Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій”, Державне підприємство «Державнийнауково-дослідний центр з проблем гігієни харчування»);
— лізингові (ВИРОБНИЧО-ЛІЗИНГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО”УКРАГРОПОСТАЧ”, ТОВ);
— банківські («Приватбанк», «Аркада»);
— страхові (ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВОСТРАХОВЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГАЛІНСТРАХ»);
— туристичні(Туристичне підприємство ДП«Підгір’я», ЗАТ «Трускавецькурорт»);— підприємствазв’язку (Підприємство MTS Ukraina);
— підприємствапобутового обслуговування (КП«Луцькводоканал»)
7.Відповідно до правового статусу і формигосподарювання розрізняють:
— одноосібніпідприємства — є власністю однієї особи, що відповідає за своїзобов’язання усім майном;
— кооперативніпідприємства — добровільні об’єднання громадян зметою спільного здійснення господарської діяльності;
— орендніпідприємства — засновані на договірних взаєминах щодо тимчасовоговолодіння і користування майном;
— господарськітовариства (партнерства) — підприємства або інші суб’єктигосподарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхомоб’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метоюодержання прибутку.
8.Залежно від мети і характеру діяльностіпідприємства поділяються на:
— комерційніпідприємства — мають за мету отримання прибутку;
— некомерційні — підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійніорганізації тощо).
Звичайно, длякожної класифікації підприємств важко навести приклади, адже в однійорганізації поєднуються усі типи. Тому, як приклад, проаналізуємо кілька підприємствза всіма параметрами.
Київськеміське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єктинерухомого майна:
данепідприємство є комунальним, національним, головне, середнє, підприємствопобутового обслуговування, комерційне.
Закрите акціонерне товариство ЗАТ „ЛУКОР”:
підприємство,що діє на основі колективної власності, має певні іноземні інвестиції, середнє,дочірнє від двох компаній(ВАТ „Оріана“) і ТзОВ„Лукойл-Нафтохім“), промислове (нафтохімія), господарське (а саме: акціонернетовариство), комерційне.
3.Іноземне втручання в підприємницьку діяльність України
Іноземніінвестиції – кошти, цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єктиінвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отриманняприбутку або досягнення соціального ефекту. Принаймні так зазначено у декретіКабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та ЗаконіУкраїни «Про іноземні інвестиції».
Відповідно до ст.3Закону України «Про власність» іноземні інвестори є суб`єктами прававласності і вправі мати на території України у власності будинки, споруди, іншемайно соціально-культурного та виробничого призначення.Зметою створення умов для ефективного використання землі, стимулювання підприємницькоїдіяльності, заохочення інвестицій 19.01.99 прийнято Указ Президента «Пропродаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» тапідготовлено відповідний проект закону. Передбачено продаж земельних ділянокнесільськогосподарського призначення для фізичних і юридичних осіб, в томучислі, підприємств з іноземними інвестиціями.У відповідності із статтею 20 Закону України «Про режим іноземногоінвестування» підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податкизгідно із законодавством. Разом з тим, для окремих суб`єктів підприємницькоїдіяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземнихінвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвиткупріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватисяпільговий режим інвестиційної діяльності.
Згідно ЗаконуУкраїни “Про режим іноземного інвестування” іноземніінвестиції можуть можуть вкладатися в будь-які об’єкти,протеінвестування в які не заборонено.
Проблемизалучення іноземного капіталу до України
Традиційнопроблемами залучення іноземного капіталу до України називають: політичнунестабільність, громіздке й недосконале законодавство і таку саму системуоподатковування(інвестиційний клімат), горезвісні бюрократію та корупцію,кредитний рейтинг.
Політичнанестабільність. Звісно інвестор буде почуватисяневпевнено, коли політичний курс країни змінюється майже щодня. Невідомо якуполітику провадитиме нова влада, а слабка економіка України не завжди можезапропонувати такі швидкі і високі прибутки, щоб ризикувати капіталом«Політична нестабільність в Україні не загрожує притоку інвестицій»,– повідомила заступник міністра економіки Людмила Мусіна. Вонапідкреслила,що бізнес підлаштовується під різні умови, про що свідчить зростання ВВП за I півріччя2006 р. на 5%. Заступник міністра повідомила, що динаміка надходженняінвестицій за I квартал 2006 р. майже на 16% більше ніж за I квартал 2005 р.,але проблема в тому, що інвестиції використовуються переважно у торгівліта будівництві.
Громіздкей недосконале законодавство. Діяльністьінвестування регулюють: Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземногоінвестування», Закон України «Про іноземні інвестиції» та Закон України «Проусунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності,створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». Доукладання останнього документу в перших двох ми бачимо майже повнувседозволеність для іноземних інвесторів і відсутність будь-якої протекції длянаціонального виробника.
Система оподаткування– недосконала, але через недосконалість залишає багато способів її обійти. Такнаприклад у І півріччі 2005-го року 62,6% ПІІ в нашу економіку надійшли зофшорних зон.
Бюрократія та корупція– жахлива проблема нашого адміністративного апарату. Справді тут все закладеноще у нашому пострадянському менталітеті, а також у малій заробітній платімілким та середнім посадовцям.
Кредитнийрейтинг. За оцінками Standard & Poor’s, Moody’s таFitch Ratings Україна має кредитний рейтинг ВВ-, що відповідає відсотковійставці при кредиті 11%. Звісно проти 2%-5% європейських країн – це великийпоказник, але як стверджує А.Яценюк:«В Україні єінвестиційний рейтинг. Категорія інвестрейтингу обраховується в залежності відагентства, що ставить рейтинг. В Україні він – позитивний і я не бачу умовказати, що поза інвестиційним рейтингом.»
Справа в тім, що значначастина «погіршення» інвестиційного клімату в Україні – вигадана. Так наприкладприйняття Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктівпідприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштіввітчизняного походження» у порівнянні з періодом, коли цього закону не було,звісно, є погіршенням, але слід враховувати, що такі закони – світова практикаі те, що вони були введені у нас в країні пізніше – не привід називати це«погіршенням».
Також проблема в тому,що багато крупних інвесторів з приходом на нові ринки, де ще не склалися певнівідносини починають тиснути на уряд, щоб створити собі ще більш вигідні умови.А коли їм відмовляють, то вони починають обурюватись. Наведу короткийприклад.
НорвезькакомпаніяTelenor,зокрема, є акціонером ЗАТ «Київстар». У колишні часи Telenor вдалося домогтисязначних преференцій для свого українського бізнесу. Так, статут «Київстару»містив ряд положень, які не відповідають не лише українському законодавству, ай здоровому глузду. Наприклад, пропонувати кандидатуру керівника компанії мавправо лише один акціонер — Telenor. Члени ради директорів зобов’язувалисяпідтримати цю кандидатуру.
Важко уявити собі, що вбудь-якій іншій компанії на таке погодилися б інші акціонери. Тут вибирати недоводилося: так свого часу розуміли «створення інвестиційної привабливості».
Коли другий великийакціонер «Київстару» спробував у судовому порядку домогтися зміни статуту, ухід пішли методи, котрими Telenor навряд чи насмілився б скористатися удемократичній Норвегії. Компанія розсилала відкриті листи всім гілкам влади, вяких заявляла про те, що коли суд прийме рішення не на її користь, це негативнопозначиться на «інвестиційному кліматі». Держчиновники високого рангу ні з тогоні з сього починали слово в слово повторювати заяви Telenor і відкритим текстомвиражати надію, що суд прийме рішення на користь норвежців. На останнєзасідання в цій справі у Верховному суді 3 жовтня прийшов навіть посолНорвегії, як, так би мовити, моральна підтримка. Втім, це не завадило суддямконстатувати той факт, що був і так очевидним — що статут «Київстару» необхіднопривести у відповідність із законодавством.
Україна — далеко неєдина країна, де Telenor обвинувачують у спробах установити свій власний«інвестиційний клімат». Зовсім нещодавно скандальна ситуація склалася у Сербії,де Telenor за 1,9 млрд. дол. придбав у держави 70% місцевого оператора Mobi63.Оскільки в конкурсі на придбання цього активу брали участь багато інших відомихкомпаній, сербські ЗМІ неодноразово обвинувачували норвежців у тиску на державуз метою позитивного вирішення цього питання.
4.Інвестиції в Україну
У січні-вересні 2004року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1321,0 млн.дол.СШАпрямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД — 51,9 млн.дол. (3,9% до загальногообсягу), з інших країн світу – 1269,1 млн.дол. (96,1%).
Основними формамизалучення капіталу залишаються грошові внески, які склали 807,9 млн.дол. (61,2%вкладеного обсягу), та внески у формі рухомого і нерухомого майна – 386,3млн.дол. (29,2%).
Приріст іноземногокапіталу у січні-вересні 2004 року склав 1004,6 млн.дол. (14,9% до обсягів напочаток року). Інвестиції надходили переважно з Кіпру (19,6% обсягу приросту),Німеччини (10,9%), Сполученого Королівства (10,8%), Віргінських островів,Британських (10,7%), Нідерландів (7,1%), Швейцарії (5,6%) та Австрії (5,6%).
У звітному періодінайбільші обсяги приросту капіталу спостерігались на підприємствах оптовоїторгівлі і посередництва в торгівлі – 259,0 млн.дол., фінансової діяльності –145,2 млн.дол., харчової промисловості та перероблення сільськогосподарськихпродуктів – 124,7 млн.дол.
Загальний обсяг прямихіноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 жовтня 2004 рокустановив 7761,5 млн.дол., що складає 163 долара на одного мешканця.
/>
Інвестиції надійшли зі117 країн світу, при цьому на 9 з них припадає майже три чверті загальногообсягу прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами української економікиє:
– Кіпр – 1092,9млн.дол. (14,1% загального обсягу);
– США – 1054,6 млн.дол.(13,6%);
– Сполучене Королівство– 809,0 млн.дол. (10,4%);
– Німеччина – 551,3млн.дол. (7,1%);
– Нідерланди – 530,9млн.дол. (6,8%);
– Віргінські острови,Британські – 475,0 млн.дол. (6,1%);
– Російська Федерація –427,9 млн.дол. (5,5%);
– Швейцарія – 377,3млн.дол. (4,9%);
– Австрія – 308,5млн.дол. (4,0%).
Майже половину усіхіноземних інвестицій отримали підприємства промисловості – 3696,1 млн.дол.Інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства швидко-окупнихвидів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво вторгівлі – 1241,3 млн.дол. (16,0% загального обсягу інвестицій) і харчовапромисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – 1131,2 млн.дол.(14,6%). Не залишаються поза увагою у нерезидентів підприємствамашино-будування, в які вкладено 650,7 млн.дол. (8,4%), транспорту і зв’язку –563,6 млн.дол. (7,3%), металургії та оброблення металу – 502,6 млн.дол. (6,5%),хімічної та нафтохімічної промисловості – 348,9 млн.дол. (4,5%), а такожорганізації, що здійснюють фінансову діяльність – 649,0 млн.дол. (8,4 %),операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 475,5млн.дол. (6,1%).
Іноземні інвестиціївкладено у 10046 підприємств України. Серед регіонів провідні місця за обсягамиінвестицій займають м.Київ – 2487,8 млн.дол. (3702 підприємства та 32,1% обсягуіноземного капіталу), Дніпропетровська – 637,5 млн.дол. (536 та 8,2%),Запорізька – 482,6 млн.дол. (255 та 6,2%), Одеська – 477,7 млн.дол. (627 та6,1%), Донецька – 474,5 млн.дол. (340 та 6,1%), Київська – 453,0 млн.дол. (285та 5,8%), Харківська – 393,1 млн.дол. (373 та 5,1%), Львівська – 338,6 млн.дол.(1079 та 4,4%) області та Автономна Республіка Крим – 287,7 млн.дол. (216 та3,7%).
Сума кредитів та позик,отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 жовтня 2004 рокусклала 459,1 млн.дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру – 107,2 млн.дол., США –83,9 млн.дол., Сполученого Королівства – 58,0 млн.дол., Польщі – 43,6 млн.дол.,Німеччини – 42,8 млн.дол.
5.Участь влади у підприємницькій діяльності
Для нормальногофункціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:
— стабільна національнагрошово-кредитна система;
— пільгова системиоподаткування;
— активно діюча системаінфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;
— державна фінансова таматеріально-технічна підтримка підприємництва;
— ефективний захистінтелектуальної власності;
— спрощена процедурарегулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;
— правовий захистпідприємництва;
— формування всуспільстві привабливого іміджу підприємництва.
Державна підприємницькаполітика має включати такі складові:
— державне регулюваннятих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчимийого факторами (політика роздержавлення та приватизації, антимонопольнаполітика; інститут банкрутства суб’єктів підприємництва тощо;
— державну системупідтримки підприємництва. Світовий досвід показує, що роздержавлення — цезагальноекономічний процес, який може відбуватися в різноманітних формах: як умежах державної власності (демонополізація), так і поза її межами(денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств наакціонерні товариства, тобто корпора-тизацію (акціонування) та трансформаціюдержавної власності в приватну зі зміною суб’єкта права власності(приватизація).
На нинішньому етапі вУкраїні ставиться завдання переходу до інвестиційно-орієнтованої приватизації,яку пропонується здійснювати за двома напрямами:
1. Приватизацію великихпідприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальними планамина підставі галузевих програм реструктуризації продажем пакетів акцій зможливою передачею прав на управління закріпленим за державою пакетом акційстратегічному інвестору під конкретні зобов’язання;
2. Організувати масовийрозпродаж (навіть за символічну ціну) за грошові кошти та ОВДП малоліквіднихоб’єктів, залишків реалізованих пакетів акцій підприємств, які не маютьстратегічного значення для економіки країни, об’єктів незавершеногобудівництва, а за наявності вигідних пропозицій і окремих інвестиційне привабливихпідприємств. Це створюватиме передовсім економічне середовище для формуванняширокого прошарку управлінців, менеджерів, здатних забезпечити ефективнудіяльність підприємств в умовах жорстокої внутрішньої та зовнішньоїконкуренції.
Конкурентна (антимонопольна)політика держави спрямована на запобігання монопольнійдіяльності, на її обмеження та припинення. Основою конкурентної політикидержави є антимонопольне законодавство, представлене Законами України «Прообмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про Антимоно-польний комітет України»(1993 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), та іншінормативно-правові акти.
В основуантимонопольної політики покладається Державна програма демонополізаціїекономіки та розвитку конкуренції. Метою цієї Програми є формування та розвитокконкурентного середовища, яке б забезпечувало ефективне використання суспільнихресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборітоварів.
Суб’єктамиантимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процесдемонополізації економіки та розвитку конкуренції. Ними є: Верховна Рада,Президент України, Кабінет Міністрів, Антимонопольний комітет, Фонд державногомайна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;керівництво й трудові колективи підприємств і покупці.
Інститут банкрутства єневід’ємною складовою державної підприємницької політики та інструментомцивільноправової відповідальності за неефективну організацію роботипідприємницьких структур.
В Українінормативно-правове регулювання процесу банкрутства ґрунтується на ЗаконахУкраїни «Про банкрутство», «Про банки і банківську діяльність», «Проаудиторську діяльність», а також на Арбітражному процесуальному кодексіУкраїни. Суб’єктом банкрутства можуть стати підприємницькі структури абодержавні підприємства, що неспроможні своєчасно виконати свої зобов’язанняперед кредиторами або перед бюджетом. Однак неспроможний суб’єкт господарюванняна цьому етапі ще не є банкрутом. Він визнається таким тільки за рішеннямарбітражного суду. До прийняття такого рішення йому надається можливість вийтизі стану неспроможності через процедуру санації (систему заходів, спрямованихна запобігання банкрутству).
Основою державноїпідтримки підприємництва є розроблення та реалізаціядержавних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового,консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.Державні програми підтримки можуть реалізовуватися центральними та місцевимиорганами виконавчої влади. Програми мають забезпечити формування тихневід’ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницькийсектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного)забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових)форм державного регулювання.
Нормативно-правовезабезпечення розвитку підприємництва включає: формуваннязаконодавчої бази підприємництва та вдосконалення її; нормативне регулюванняумов господарської діяльності, включаючи сертифікацію та стандартизацію;адміністративне регулювання через механізм державної реєстрації підприємств,ліцензування підприємницької діяльності, квотування обсягів виробництва,експорту, імпорту товарів.
Базоюнормативно-правового забезпечення є законодавчі та іншінормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового,податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинногозаконодавства, основними з яких є Закони України «Про підприємництво», «Провласність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» та ін.
Центральниморганом, який забезпечує формування тареалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державнийкомітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.Головне завдання цього органу — формування підприємницької політики, апередовсім — узагальнення практики застосування законодавства з питаньпідприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих навдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва,системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодовпровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництвата його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки таперепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількістьгромадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.
Сприяння розвиткупідприємництва в Україні також передбачає: проведення комплексу науковихдосліджень, пов’язаних з проблемами розвитку підприємництва; розроблення тавпровадження нових підходів і методів щодо аналізу та прогнозування розвиткуцього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формуваннядержавної політики сприяння розвитку підприємництва.
Функціональні (цільові)форми та методи державної підтримки підприємництва умовно можна розділити натакі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка;фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяннясамофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захистнаціональних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.
6.Причини, які стримують розвиток підприємництва в Україні та шляхи вирішенняцієї проблеми
Дрібне тасередня підприємництво є основою розвитку економіки будь-якої країни. Світовийдосвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодіявеликих, середніх, малих і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в томучислі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису ринковоїекономіки. Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнєпідприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору,забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями,сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.
Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні єнаявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свободата самостійність товаровиробників і дієздатність товарно-грошового механізму;розвиненість фінансово-кредитної системи; послідовність і стабільністьекономічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктурипідтримки підприємництва, сформованість економічної культури та позитивнийсоціальний фон підприємницької діяльності.
Однією з вагомихперепон на шляху розвитку вітчизняного підприємництва є недосконалістьчинної податкової системи та надмірний податковий тиск і обтяжливасистема звітності, які зумовлюють зростання обсягів реалізованоїпродукції, прихованої від оподаткування, невпевненість підприємців устабільності умов ведення комерційної діяльності.
Негативновпливають на розвиток підприємництва складні та довготривалі післяреєстраційніпроцедури суб’єктів підприємництва, надмірне втручання органівдержавної влади в їхню діяльність.
Проте основними причинами,які стримують розвиток підприємництва в Україні, є:
— недосконалістьзаконодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництвав цілому;
— високіподатки, що примушує деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти втіньову економіку;
— недостатнядержавна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств;
— відсутністьдієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малогобізнесу;
— недосконалістьсистеми обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств;
— обмеженістьінформаційного та консультативного забезпечення;
— недосконалістьсистеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницькоїдіяльності;
— відсутністьстимулів для інвестицій;
— психологічненесприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремихверств населення.
На мою думку,основними напрямками подальшого розвитку дрібного та малого підприємництва вУкраїні в найближчій перспективі є:
1) формуванняналежної законодавчої бази, сприятливої для розвитку дрібного та малогобізнесу;
2) удосконаленняфінансово-кредитної підтримки;
3) забезпеченняматеріально-технічних та інноваційних умов для розвитку дрібних і малихпідприємств;
4) інформаційнета кадрове забезпечення бізнесу;
5) стимулюваннязовнішньоекономічної діяльності суб’єктів дрібного і малого підприємництва.
Також,на мій погляд, основниминапрямками прискорення розвитку підприємництва в сучасних умовахтрансформації, переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України є:
1. Подальшеудосконалення законодавчої та нормативної бази щодо створення сприятливих умовдля розвитку малого та середнього підприємництва.
2.Удосконалення кредитної політики, а саме: організація державних кредитнихустанов з метою пільгового кредитування суб’єктів підприємницької діяльності,особливо початківців малого бізнесу.
3. Удосконаленняподаткової політики, тобто забезпечення функціонування спрощеної системиоподаткування з наданням переваги єдиному податку та право тих, що працює усекторі малого підприємництва, на соціальне і пенсійне забезпечення.
4. Подальшепосилення державної підтримки суб’єктів малого та середнього підприємництва(фінансово-кредитної, майнової, інформаційної та кадрової*). Створення тазабезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо.
5.Стимулювання розвитку підприємництва в галузях, що забезпечують найвищуефективність суспільного виробництва та його конкурентоспроможність завдякивикористанню досягнень науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючихтехнологій, випуску принципово нових видів продукції.
6.Забезпечення виконання заходів щодо створення єдиної автоматизованої системидержавної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
7. Здійсненнязаходів щодо поетапного створення при центрах зайнятості мережі навчальнихцентрів з підготовки підприємців з-поміж безробітних.
8. Посиленнявідповідальності органів виконавчої влади, державних службовців за виконаннявідповідних законів щодо розвитку підприємницької діяльності, зокрема малогобізнесу.
Висновок
Отже, економічнасутність підприємства — це основна ланка національної економіки, яка увзаємодії з іншими самостійними суб’єктами господарювання забезпечуєвиробництво необхідних споживчих благ (товарів та послуг) з метою привласненняприбутку.
В Україні, як ів країнах ринкової економіки, підприємницька діяльність становить основурозвитку навіть попри те, що Категорія «підприємництво» у вітчизнянійекономічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних словникахце поняття взагалі було відсутнє. В тоталітарній системі господарювання цейтермін сприймався як один із атрибутів капіталістичної економіки, що допомагаєдосягати максимальної додаткової вартості. Відносини підприємництватрактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльністьзаборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою.
Підприємництвояк особливий новаторський вид господарської діяльності може успішно розвиватисялише у сприятливому конкурентно-ринковому середовищі. В Україні найважливішимипередумовами безперервного відтворення підприємництва є роздержавлення і приватизаціявласності, демонополізація виробництва, активна підтримка державоюінвестиційних процесів для всіх суб’єктів господарювання незалежно від формвласності, наукова правова база, сприятливий політичний клімат, виваженаекономічна політика держави, позитивна суспільна думка щодо підприємництва таін.
З метоюстворення сприятливих умов для підприємницької діяльності можуть створюватисядобровільні об’єднання підприємців — торгово-промислові палати, які єсамоврядними статутними організаціями. Згідно з чинним законодавством, вУкраїні підприємці-роботодавці мають право на об’єднання в організаціїроботодавців для реалізації та захисту своїх законних інтересів. Організаціїроботодавців на засадах добровільності можуть об’єднуватися у спілки та іншістатутні об’єднання.
Головнимипринципами, наоснові яких здійснюється підприємництво, є такі:
– вільнийвибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності;
– вибірпостачальників і споживачів продукту, що виробляється;
– залученнянеобхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних,природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;
– вільнийнайм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно дозакону;
– комерційнийрозрахунок та власний ризик;
– вільнерозпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та іншихплатежів, передбачених законом;
– самостійнездійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належноїйому частки валютного виторгу на свій розсуд.
Такимчином, підприємницька діяльність в Україні становить фундамент для стрімкогорозвитку економіки. Проаналізувавши підприємництво в нашій державі, я дійшлависновку, що Україна має потужний ресурсний потенціал, зокрема інвестиційний, нормативну-правовубазу, що забезпечують умови для якісного розвитку підприємницької діяльності.Проте негативним є те, що більшість підприємств та деякі органи влади несерйозно ставляться до основних принципів здійснення підприємництва.
Також,опрацювавши дану тему, я зрозуміла, що підприємницька діяльність – це такожвеликий шанс збільшити власні доходи.
Томухочу навести основні риси, яким повинна володіти людина для того, щобстати підприємцем (рис. 3):
1. Вміннямприймати новаторські рішення в стандартних і нестандартних ситуаціях.
2. Вміннямгенерувати ідеї, перетворювати їх у нові технології з метою отримання доходу.
3. Оперативнооцінювати всі форми інновацій.
4. Не боятисяризикувати, вміти керувати ризиком, бути готові взяти відповідальність.
Дані здатністьпідприємця повинні забезпечувати йому вико -ня основних підприємницькихфункцій:
1. Своєчаснеі правильне визначення потреб покупців і їх платоспроможності.
2. Визначенняпотрібного типу товару, обсягу його виробництва, ринку і способу збуту.
3. Визначенняоптимальних потреб у сировині, матеріалах, основ-ному і оборотному капіталі тапошук кращих їх джерел.
4. Визначенняі реалізація оптимальної технології виробництва, що дозволяє мінімізувативитрати і максимізувати прибуток.
5. Визначенняоптимальної (для виконання виробничих функцій) організаційної структуриуправління фірми.
/>рис. 3
Таким чином, розвитокпідприємницької діяльності стимулює розвиток не лише економіки, а й людини, якособистості (людина для того, щоб щось досягти, повинна себе удосконалювати).
Списоквикористаної літератури
1. Економіка розвитку: Підр./ Сало І.В.,Царенко О. М., Бей Н. – Житомир: Університетська книга, 2004. – 590 с.
2. Економікапідприємства. 2-ге видання.Навчальний посібник.Гетьман О.О.-К: ЦУЛ, 2010- 480с.
3. Бєляєв О. О.,Бебело А. С.
4. Політичнаекономія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.
5. АжнюкМ.О., Передрій О.С. «Основи економічної теорії: Навчальний посібник знання2008
6. Основи економічної теорії: Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Знання, 2006. – 481 с.
7. Основиекономічної теорії: Підручник / За ред. О. О. Мамалуя. — К.: Юрінком Інтер.2003.
8. Основиекономічної теорії: Підручник / За наук. ред. В. Г. Фелоренка. — К/ Алерта2005.
9. Основиінвестиційно-інноваційної діяльності: Навч. посібник. / За науковою ред. В. Г. Федоренка. — К.: Алерта, 2004.
10. Політичнаекономія: Навч.посібник/ К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Беляєв та ін.; заред… д-ра екон. Наук, проф… К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.
11. «Економічна теорія політекономіяпідручник» ред… В.Д.Базилевича К. Знання-Прес 2006 с.614.
12. Дірко А.А. «Вплив іноземнихінвестицій на економіку країни-реціпієнта»
13. Газета «Дзеркало тижня» №564,619,620
14. Закон України “Про режим іноземногоінвестування” від 19 березня 1996 року (чинний).
15. Закон України „Про іноземніінвестиції“ // Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 26, ст. 357(втратив чинність)
16. Декрет КабінетуМіністрів України від 20 травня 1993 року N 55-93 „Про режим іноземногоінвестування“ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 28, ст. 302)
17. Закон України „Про державнупрограму заохочення іноземних інвестицій в Україні“ // Відомості ВерховноїРади України, 1994 р., N 6, ст. 28 (втратив чинність)
18. «Економічна теорія політекономіяпідручник» ред… В.Д.Базилевича К. Знання-Прес 2006 с.614.
19. Нафтохімічнийкомплекс:www.lukor.com.ua/