Рождество Пресвятої Богородиці.
Почитання Марії й християнство нерозривно пов’язані між собою. Христос, Син Божий, “Сонце” справедливості наділяє свою матір високим достоїнством і особливим блиском у християнстві.
Марія повсякчас стоїть перед нами, як Чиста й непорочна Діва, її почитають як Приснодіву, Вседіву.
Діва Богородиця походить із архієрейського роду. Але батьки Пресвятої Богородиці були більш відомі своїм смиренням та милосердям. Все їхнє життя було присвячено любові до Господа і людей.
Благочестиві Іоаким та Анна довго страждали і плакали, через те, що в них не було дітей. Але Господь, що живе на небесах, бажаючи явитися на землі і пожити з людьми, вибрав саме їх – святих праведників і дарував їм благодать свою: “родити Дочку, через яку буде дане спасіння всьому світові”. Так Бог благоволив, щоб на початку новозавітної благодаті був створений нерукотворний храм – Пречиста, Преблагословенна Діва Марія.
Рождество Твоє Богородице Діво радість возвісти всій вселенній: із тебе бо возсія Сонце Правди Христос Бог наш, і розрушив клятву даде благословеніє і упразднив смерть дарова нам живот вічний.
Преблагословена Діва народилася в невеличкому місті в Назареті, що в перекладі означає цвітуче, увінчане і сокровенне місце. Пам’ятаючи про свою обіцянку принести в дар Богу народжене дитя, батьки берегли Діву Марію як зіницю ока, відаючи за особливм откровенням Божим, що Вона буде світлом для всього світу та обновленням людського єства. Тому Її виховували з особливим благоговінням, любили не тільки як дочку, так довго очікувану дитину, але й поважали як Панну свою, памятаючи ангельські слова, сказані про неї, і провідуючи духом, що повинно над нею звершитись.
Введення в храм.
Коли Пречистій Богоотроковиці, Преблагословенній Діві Марії Богородиці виповнилось три роки, святі праведні батьки її Іоаким та Анна вирішили виконати дану ними клятву – віддати на служіння Богу народжене ними дитя. Введення в храм Божественної Отроковиці повинно було бути достойним Її, тому вона була одягнена в найкращий одяг та прикраси. Попереду Пречистої Діви Марії йшов хор подруг-ровесниць із запаленими свічками, за ними слідувало багато родичів, сусідів і знайомих, тримаючи в руках свічки. Вони оточували Пречисту Діву, як зорі світлий місяць, на подив всьому Єрусалиму.
Іоаким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку доріжки, що вела до храму. Вього налічувалося 15 великих сходин і трирічна Марія сама, без будь якої допомоги піднялася по цих високих сходах.
Там Первосвященники Захарія зустрів і благословив її, а потім, за наставленням Духа Святого ввів отроковицю в саму скинію, яка називалась Святая Святих. Це було найсвятіше місце в храмі, куди не дозволялося входити не лише жінкам, але й священикам, а міг туди входити Первосвященник, тільки 1 раз в рік. Там первосвященик виділив Пречистій Діві місце для молитви. Дух Святий переконав Первосвященика, що Марія є вибрана Богом і достойна входити до найсвятішого місця. Вона призначена Богом стати Матір’ю Сина Божого, який відкриє людям шлях до Царства Небесного.
Пресвята Діва прожила в храмі 11 років і виросла глиоко благочестивою, у всьому покірною Богу, надзвичайно ск4ромною і працелюбною. Перебуваючи під час молитов у Святая Святих з Ангелами, Пречиста Діва побажала жити в ангельській чистоті і присвятити все життя тільки Богові.
Благовіщення.
Після того, як Пресвята Діва пробула в храмі 11 років і їй виповнилося 14 років, архиєрей і священики почали переконувати її переселитися з храму додому і виходити заміж. Але Вона повідомила всім про свою обіцянку назавжди присвятити своє дівство Богу. Архиєреї здивувалися такій незвичайній відповіді, бо за Законом Мойсея, кожна дівчина повинна була виходити заміж. Тому, приступивши до Кивоту, щиросердно молились і отримали відповідь від Господа: шукати достойного мужа, якому могла би бути довірена Діва під виглядом супруга для збереження її непорочного дівства. А для того, щоб впізнати його, Господь порадив вибрати неодружених чоловіків з роду Давидовогоі поставити їхні палички у вівтарі, — чия палиця розцвіте, тому і повинна бути довірена Свята Діва.
Первосвященик Захарія зібрав 12 мужів, серед яких був і Йосиф, чоловік праведний і вже старший, зібрав їхні палиці і поставив на ніч у святому вівтарі, кажучи: “Господи Боже, яви мужа, достойного одружитися з Дівою!” Зранку знайшли палицю, яка розцвіла, а на ній сиділа голубка. Ця палиця належала йосифу.
Після 4-ри місячного перебування пречистої діви в домі Йосифа, настав час втілення Бога-Слова – час від віку жаданий для всього світу, відколи почалося наше спасіння. І послав Бог Архангела Гавриїла до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь вибрав Її бути матір’ю Спасителя світу: “Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками! Бо ти знайшла благодать у Бога і народиш Ти Сина, і наречеш його Ісус. Він наречеться Сином Всевишнього і Царству Його не буде кінця”. Марія ж спитала Ангела: “ Як може статися таке, адже я не знаю мужа?” Ангел відповів їй, що все6 звершиться силою Всемогутнього Бога: “Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього осінить тебе, тому народжене Святе наречеться Сином Божим”.
Покров Пресвятої Богородиці.
Повторимо слова святих отців: “Воістину в Святій Діві дивує нас не тільки непорочна і чиста ліпота тілесна, але особливо досконалість Її душі. У неї розум Богом керований і до Одного Бога спрямований”. Її бажання направлені до Єдиного вартого Любові. Ненависть вона мала тільки до гріха. Вона була смиренна серцем, благомудра в розмові, на слова не скора, говорила мало і тільки необхідне, до читання сумлінна, завжди трудолюбива, до всіх ввічлива, і Бог був для неї Вищим Суддею. Для бідних і страждущих Вона була милостива і нікому не відмовляла в допомозі.
Християни з перших часів знали силу заступництва Пресвятої Богородиці, постійно призивали її в молитвах, просили у неї допомоги, завжди прославляли її велич, дякуючи за благодіяння.
Весь християнський світ шанобливо святкує Покрову Пресвятої Владичиці нашої Богородиці Приснодіви Марії, однак яка передісторія цього свята?
У Влахерськім храмі в Царгороді, що був першим Богородичним храмом у світі, 14 жовтня 914 року, правилась вечірня Служба Божа.Храм був вщерть заповнений людьми, які щиро молилися, уповаючи на заступництво Господа, бо престольне місто було в великій небезпеці. Страшні вороги, сарацини, облягли Царгород і місто стояло перед загибеллю. Нізвідки було чекати ні допомоги, ані порятунку. Залишалась єдина надія на Бога та його Пречисту Матір. Серед людей у Влахерському храмі був і великий угодник, святий чоловік Божий Андрій Юродивий та його учень Епіфаній. Під час відправи вечірньої Літургії святий Андрій побачив Пречисту Діву, яка, оточена ангелами, пророками і апостолами, з’явилася над людьми. Осяяна небесною славою, тримала в руках ясний, блискучий омофор, яким немов покривала вірних християн. Народ, довідавшись про з’яву Пречистої Діви Марії, упав на коліна і ще палкіше став благати Небесну Матінку за поміч і порятунок. І Пречиста не залишила вірного народу без помочі. Невдовзі сарацини були розбиті і відступили від столиці. В пам’ять про чудесне визволення від ворогів встановлено свято Покрови.
Свята Церква виявляє і виспівує дитинну любов, беззастережне довір’я в її могучу опіку. “Богородице чиста – Ти велике Заступництво для печальних, Ти скора помічниця для спасіння і укріплення світу, Ти глибина милості, джерело Божої мудрості, для світу покров. Величаймо вірші і славмо невимовно Її світлий омофор. Повна ласки, радуйся, з Тобою Господь, подавай світові велику милість.
Успіння.
Після здійснення Сином Божим спасіння людського роду і вознесіння Його на небо, Пречиста і пре благословенна Діва Марія, Матір Божа жила досить довго серед перших християн. Вона сповнювалася великою духовною радістю, споглядаючи поширення по всій землі Церкви Христової. Для того Господь і залишив на землі свою Пречисту Матір, щоб її присутністю, керівництвом і теплими молитвами до Сина і Бога множилась і утверджувалась Свята Церква.
Одного разу, коли Пресвята Марія молилась на горі Єменській, перед нею постав Архангел Гавриїл, який служив Пресвятій Богородиці з перших днів Її дитинства: він приніс Їй благу вість про народження від Неї Сина, невідступно оберігав Її протягом всього життя на землі. Передав небесний посланець Пресвятій Богородиці радісні для Неї слова Господа, що через три дні вона відійде до Христа Бога.
На знамення торжества Богородиці над смертю, тобто, що над нею не буде мати влади тілесна смерть, і що вона, ніби, заснувши на короткий час, пробудиться і побачить три світлі Лиця Господні безсмертну славу і життя вічне, Архангел вручив Пресвятій Діві райську гілочку: це була сяюча світлом небесної благодаті гілочка фінікової пальми. Її повинні були нести, як сказав Архангел, перед одром Богородиці, коли Пречисте тіло Її будуть нести для захоронення.
В час смерті незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Матір Божа: Сам Господь Ісус Христос, оточений ангелами, з’явився і прийняв її чисту душу.
Через три дні після захоронення Божої Матері апостоли вирішили відвалити камінь від могильної печери, але знайшли в ній лише похоронні пелени. З’явилася Богородиця і сказала: “Радійте! Я з вами у всі дні, і завжди буду молитись за рід християнський перед Богом!!!” Так апостоли переконалися, що Присвята Владичиця була з тілом вознесена на небо.
Хресна дорога
Під час Хресної дороги Спасителя нашого Ісуса Христа, Пречиста Діва Марія, пересилюючи свій біль та жаль також ішла за сином своїм. І ось, випередивши Хресний похід вона перейшла дорогу Ісусові.
Марія зустрічає Ісуса!
О яка то болюча зустріч! Як страшно змінився Її Син! Він весь облитий кров’ю, не впізнати Його святого обличчя. Він схиляється щохвилини під тягарем хреста. А кати женуть його, як останнього злочинця, лихословлячи та насміхаючись над Ним.
О Пречиста Діво, Маріє, багатостраждальна Мати! Тебе пронизав меч болю, коли Ти побачила страждання Сина Твого, але ж Ти не похитнулася у вірі, надії і любові. Вчини ж, о Пренепорочна, щоб і ми не похитнулися у своїй вірі, надії і любові до Бога.
Спаситель наш Ісус Христос передав нас усіх в часі своїх мук на хресті в опіку своїй Пречистій Матері. Від тієї хвилини Марія стала нашою Матір’ю, нашою Заступницею, нашою Покровителькою і Царицею. У всіх обставинах прибігаємо до неї і в незчисленних словесних формах виливаємо свою любов до Марії. Їй підносимо найкращі молитви, присвячуємо чудові ікони, розписані натхненними іконописцями, на її славу співаємо прекрасніші гімни і золото струнні пісні, на її честь воздвигаємо величні храми.
Сльози Богоматері.
Я бачила Сльози Святої Марії,
Мовчазно-скорботні в великих очах,
Глибока любов і небесна надія,
І зойк материнський текли по губах.
Я бачила Сльози Святої Марії,
То – плач невимовний за кожну людину,
Він вирвався з серця в тяжкій безнадії
Як смерть учинили Єдиному Сину…
Я бачила Сльози Святої Марії
За знечищену землю, розтерзаний світ, –PAGE_BREAK–
За ту Україну, що з горя сивіє,
За окривджену правду, за весь людський рід…
Переконливим доказом великої любові українського народу до Матері Божої є присвята місяця травня Пречистій Богородиці із молитвами до неї.
Вже в княжу добу, коли від часу княгині Ольги поширювалась християнська віра, на нашій Батьківщині особливо обожнювали Матір Божу. Таке поклоніння не випадкове, бо в нашого народу ще з дохристиянських часів побутує глибока шана і повага до жінки-матері, хранительки та берегині роду.
Князь Володимир Великий присвятив побудовану ним величну християнську церкву в Києві, так звану “Десятинну”, Пресвятій Богородиці Князь Ярослав Мудрий збудував на Золотих воротах церкву Благовіщення Пречистої Діви Марії та собор Святої Софії. Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що в своїй перемозі над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. В Її честь він складає особисту молитву. Князь Ігор Святославович, герой епосу “Слово о полку Ігоревім”, після своєї втечі з неволі йде поклонитися до чудотворної ікони Божої Матері Пирогощі, щоб їй подякувати за поміч і порятунок.
Її ікони, її образи знаходяться в кожному українському домі, у безчисленних придорожніх капличках. Відпустові місця, що їх стільки на нашій українській землі, свідчать про силу її небесного заступництва. Одним із таких чудесних місць є Почаївська лавра, де Божа Матір явилася на Почаївській горі в 1340 році двом монахам, які присвятили себе подвигам молитви. Одного разу вночі на вершині під час молитви вони побачили у вогненному стовпі Пресвяту Богородицю, яка стояла на камені. Пресвята Діва на поверхні каменя залишила відбиток своєї правої стопи, яка з того часу постійно заповнена живодайною водою. В цій стопі ніколи не зникає вода і незчисленні поклонники постійно наповнюють свої посуди для лікування недругів.
Серед багатьох чудес від Почаївської ікони Богородиці найбільш відомим є звільнення Почаївської обителі в 1675 році від турків, які приступили до монастирських стін. Покладаючи надію на допомогу Божої Матері, монахи цілу ніч молилися і співали перед чудотворною іконою акафіст, а коли промовили “Вибраній Владарці пісню Перемоги”, раптом Пресвята Діва з’явилася в світлому одязі, оточена ангелами з оголеними мечами, на турків напав страх і вони почали тікати.
Києво-Печерська ікона Успіня Богоматері є найдревнішою на нашій землі. Як запорука благодатного і постійного заступництва Божої Матері за православних, ікона дана самою Богородицею чотирьом грецьким зодчим, вибраним нею для побудови Києво-Печерського храму в 1073 році, яким Божа Матір явилася і сказала: “Хочу поставити Собі церкву в Києві. Ідіть до Києва. Ось вам золото і мощі для заснування церкви, ось вам ікона, яка нехай буде там поміщена”. Так Сама Богомати вручила Україні Чудотворну ікону Успіня Свого.
Великими чудесами супроводжувалося зведення церкви Успіня в Печерському монастирі, не вистачало лише іконного зображення, однак сама Богородиця опікувалася влаштуванням іконостасу. Тому деяким іконописцям в Царгороді було видіння, що преподобні Антоній та Феодосій наймають їх писати іконостас в Києві. Іконописці попливли до Києва, але під Києвом побачили в сонному видінні Києво-Печерську лавру і так злякалися її величини, що хотіли повернутися до Царгороду. Але вночі корабель проплив проти течії стільки, що і за три дні було б важко проплисти. А уві сні вони побачили чудотворну Києво-Печерську ікону, від якої почули про необхідність розпису іконостасу.
За назвою храму, збудованого над печерами, ікона називається Києво-Печерською, а за місцем її першої появи – Влахернською і прославлена незчисленними чудами. Пам’ять появи цієї чудотворної ікони святкується 3 травня і 15 серпня з 1085 року, як спомин про Успіня Богоматері.
Чудотворна Печерська ікона Божої Матері сама з’явилася у Великій Успенській церкві Києво-Печерської лаври на стіні вівтаря в 1085 році. Ось як це описувалось в печерському патерику. “Іконописці почали розписувати храм. Під час роботи у вівтарі невидимою силою сама зобразилася ікона Богоматері. Раптом він просвітлів ясніше від сонця, так що іконописці мусили впасти ниць. Коли вони піднялися із землі, то побачили, що з вуст Богородиці вилетів білий голуб, полетів вгору до образу Спасителя і там зник. Через деякий час голуб вилетів з вуст Спасителя, почав підлітати до ікон всіх святих і сів за чудотворною іконою Божої Матері. Потім голуб знову вилетів з вуст Богоматері у вівтарі і полетів вверх до образу Спасителя. Ті, що стояли вверху, хотіли його впіймати, але він знову влетів у вуста Спасителя і світло осіяло ікони.” Ось якими чудами супроводжувалася побудова і розпис Великої Успенської церкви Києво-Печерської Лаври.
Кілька знаменитих ікон, що походять з України, стали національними символами інших народів. Так, наша ікона Божої Матері з Вишгорода на Київщині була силоміць забрана 1155 року князем Андрієм Боголюбським до Владимира на Клязьмі і перейменована на “Владимирську”.
Владимирська ікона Богоматері, за переказами була написана євангелістом Лукою на дошці столу, за яким трапезували Ісус Христос із своєю Пречистою Матір’ю а праведником Йосифом. Ікона написана була ще за життя Богоматері і принесена благодатним художником до Пресвятої Діви. Побачивши зображення своє на іконі, Діва Марія промовила пророчі слова: “Віднині ублажать мя всі роди. Благодать родшагося від мене і моя з сією іконою хай буде”. В 450 році ікона перенесена з Єрусалиму в Константинополь, а на початку ХІІ століття з Константинополя привезена в Київ. Зараз Володимирська ікона Богоматері знаходиться в Успенському соборі. Тричі на рік православна церква відзначає свято Володимирської ікони Божої Матері, як подяку за триразове чудесне визволення народу з Її допомогою від татаро-монгольської навали 21 травня, 23 червня і 26 серпня.
Схожа доля і в українського міста Белза Галицько-Волинського князівства. Образ Матері Божої вражає глибоким смутком і навіть трагізмом, яким пройняте обличчя Марії, котра заздалегідь знала про очікувані муки її Божественного сина. Такі ікони називали по-латині “Матер Долороза”, тобто “Скорботна Мати”.
У глибоку давнину ікона була подарована у Візантії Київській Русі і зберігалася в княжій церкві міста Белза в Галичині. Під час монголо-татарської навали 1382 року її забрано до Польського королівства і поміщено в католицькому монастирі апостола Павла на Ясиній Горі в місті Ченстохова. Католики, які самі не малювали ікон за православним каноном, підняли культ давньої Візантійсько-української ікони до рівня королеви Польщі, національної духовної святині.
1430 року на обитель напали повстанці гусити, які пограбували її, хотіли викрасти і чудотворну ікону. Її вже винесли з церкви і поставили на візок, але невидима сила утримувала коней так, що вони не могли рушитися з місця. Це страшно розлютило гуситів і один схопив ікону і кинув на землю, а інший вдарив мечем по ній і з ран потекла кров. І той же час першого розірвало на частини, а у другого відсохла рука, деякі загинули від раптової смерті, а інші осліпли.
Кожний християнин нерозривно пов’язаний з Богоматір’ю. Він звіряється їй у всіх таємницях свого серця. Задля неї він воює і змагається у своєму житті, щоби переможцем явитися перед її Сином. Її образ носить як найбільшу святиню у своїй душі. Їй віддаємо в опіку наш український народ і уповаємо на її поміч, на заступництво перед її Сином.
Тішмося і радіймо, що маємо таку величну, таку славетну, прекрасну і добру Матір. Сповнений цією щасливою радістю, молімося до неї зранку і ввечері, у хвилини щастя і горя:
“Пресвятая Богородице, Спаси нас!”