Розподіл та поєднання трьох влад

Курсоваробота
 
З дисципліни
„ТЕОРІЯДЕРЖАВИ ТА ПРАВА”
 
Натему:
„РОЗПОДІЛТА ПОЄДНАННЯ ТРЬОХ ВЛАД”

План
 
Вступ
Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад якзасобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства
1.1 Чи доцільним є ослаблятидержавну владу шляхом поділу: погляди науковців
1.2 Місце ідеї розподілу влад в філософіїправа
1.3 Мета функціонування та характеристика політичноївлади та її основноїскладової – державної влади
Розділ ІІ. Історія виникнення ідеїрозподілу влади в філософсько-правовому розумінні
2.1 Ідеї обмеження одноосібно правління, які існувалив епоху Античного світу і Середньовіччя
2.2 Ідеї Нового часу. Ш. Монтеск’є та іншіпросвітники
2.3 К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад ідиктатура пролетаріату
2.4 Основні здобутки історіїрозвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їхсамостійності
Розділ ІІІ. Система стримувань і противагяк невід’ємна частина концепції поділу влади
3.1 Зміст інституту стримувань і противаг
3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади
3.3 Принципи поділу і гармонізації влади
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
 
Темою даної роботи є єдність, взаємодія влади в контексті теорії поділувлад, яка знайшла своє відображення в чинному українському законодавстві,зокрема на високому конституційному рівні в ст. 6 Конституції України. Проблемарозподілу влади актуальною являється завжди, так як людина є владолюбноюістотою, і кожна з гілок влади постійно намагається зосередити в своїх рукахякомога більше повноважень. Прикладом того є недавні події в Україні. Політичнареформа, яка відбулася одночасно з початком терміну президентства В. Ющенка,розставила нові акценти між повноваженнями президента і парламенту, апрем’єр-міністр став більш незалежною фігурою. Метою політичної реформи булоудосконалення, перш за все механізму стримувань і противаг і введення сувороїполітичної відповідальності Кабінету міністрів перед виборцями. Однак, знововведенням почалися проблеми, які зумовлені все тим же недосконалиммеханізмом стримувань і противаг балансу трьох влад…
Тому, зважаючи натой факт, що об’єм курсової роботи є досить обмеженим, ми намагатимемосяторкнутися суті основної ідеї розподілу і взаємодії трьох влад, прослідкуватиїї історичну трансформацію, торкнутися принципів, в рамках яких має розвиватисянаціональна правова система. Досягнення вказаної мети зумовлює структуру даноїроботи. Дана робота побудована з розділів, які розкривають сутність самої ідеїрозподілу влад, історії виникнення такої ідеї та її розвитку у різні епохи, систему стримувань і противаг як невід’ємну частину концепціїподілу влади. Ми вважаємо за доцільне зупинитись саме на філософсько-правовомуаспекті, так як вважаємо, що це є необхідним і достатнім для зрозуміння суті,причин виникнення, мети функціонування та прогнозування подальшого розвиткутакого державного інституту, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу ісудову.В роботі булавикористана наступна методологія: 1. метод аналізу,2. формально-логічнийметод, 3. методи абстрагування,4. метод дедукції,5. метод юридичногоаналізу,6. методюридично-догматичного тлумачення.За допомогоювикористання вказаних методів наукового пізнання, на наш погляд, ми матимемозмогу дослідити інститут розподілу влад та зробити певні висновки, якідопоможуть в майбутньому при практичній діяльності захищати права та законніінтереси громадян шляхом розвитку національної правової системи.

Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад, як засобу існуванняправової демократичної держави і громадянського суспільства
1.1 Чи доцільним є ослабляти державну владу шляхомподілу: погляди науковців
Дослідженимпроблеми функціонування гілок державної влади викликає необхідність визначитифілософсько-правові й теоретичні основи концепції поділу влади. Це стаєособливо актуальним, тому що нині висловлюється точка зору, що принцип поділувлади як конституційний принцип був реальним лише в епоху промислового капіталізмуі став формулюванням тієї об’єктивної політичної закономірності, яку породили івизначили зароджені в надрах феодалізму капіталістичні виробничі відносини,розвитку яких перешкоджала феодальна політична організація суспільства,зокрема, абсолютна монархія.
Одиніз захисників цього міркування Д. О. Ковачов стверджує, що «смертнагодина» для «вічного» принципу поділу влади пробила, коли«капіталізм досяг своєї останньої. стадії розвитку — імперіалізму», іхоча й залишається проголошеним у конституціях деяких буржуазних держав, насьогодні — це свого роду гасло, що використовується як засіб для оманилегковірної публіки, яка продовжує вірити в демократизм сучасної буржуазноїдержави”. Д.О. Ковачов вважає, що реальним принципом, на якому будуєтьсятака держава, є принцип бюрократичного централізму, тобто зосередження всієїдержавної влади в руках центральних органів «виконавчої влади» та їїчиновницького і військового апарату, що виражається в праві законодавчоїініціативи, законодавчого вето, праві центральних виконавчих органів скликативищу представницьку установу і розпускати її тощо [ 9; 81].
Аналізданої концепції дає підстави вважати, що в ній виражено не зовсім правильнерозуміння сутності концепції поділу влади і поєднуються воєдино дві стороницієї теорії: поділ влади і взаємодія гілок влади. Видається, що в даномувипадку можна застосувати діалектичний закон єдності і боротьби протилежностей,згідно з яким саме співробітництво між споконвічно самостійними гілками владиможе призвести до прогресивного розвитку держави і суспільства.
Іншийдослідник — О. М. Пилипенко — критикує принцип поділу влади, на якому базуєтьсябільшість сучасних конституцій, відзначаючи його значеннєву алогічність:«Відомо, що операція поділу цілого на частини знищує саме ціле. У цьомузначенні механічне тлумачення поділу влади позбавляє змістовного початкудержавну владу, що, будучи розподіленою між її різними суб’єктами, втрачаєцілісність і фактично знищується. Тобто абсолютизація принципу поділу владилогічно веде до знищення державної влади як цілісного явища, а практично — допаралічу держави». Але, висловивши таку думку, автор далі сам відкидає цютезу, підтверджуючи виголошене багатьма дослідниками, насамперед, авторомдоктрини -Ш. Монтеск’є. Очевидно, що теорія поділу влади має досить відноснийхарактер, а дійсність, у якій функціонують усі гілки влади, змушує їх діяти,щоб перетворити в єдине ціле те, що іменується державною владою. Звичайно,важливо не лише проголосити та закріпити принцип поділу влади, а й визначитиоптимальний баланс між гілками влади і створити такий механізм їхньоївзаємодії, який дозволив би їм бути ефективно діючим цілісним організмом, тобтосправжньою державною владою. І тут я згоден думкою О.М. Пилипенка, що пошукполітичних рішень у визначенні на основі принципу поділу влади статусудержавних інститутів, у тому числі виконавчої влади, не повинен переступатимежу, за якою поділ влади веде до вивільнення енергії розпаду державної влади.[15;25]
Однак,незважаючи на критику, багато вчених і фахівців усе-таки вважають найбільшплідним підхід до проблеми державної влади з позиції теорії поділу влади. Цейвисновок ґрунтується По-перше, на тому, що вона (теорія) показала, своюжиттєвість. По-друге, її залучення означає використання величезного науковогопотенціалу, накопиченого вченими і практикою державного будівництва багатьохкраїн. Хоча, звичайно, успішна реалізація доктрини поділу влади залежить відбагатьох умов. Необхідно, скажімо, щоб ці влади співробітничали, доповнювалиодна одну, але при цьому певною мірою були незалежні, мали можливістьконтролювати, впливати одна на одну. Наявність системи стримувань і противагреально перешкоджає концентрації влади, призводить до її правильноговикористання, сприяє встановленню ефективних відносин держави а громадянськимсуспільством, з кожною людиною зокрема. У результаті створюються умови длязабезпечення прав і свобод людини, становлення громадянського суспільства, реалізаціїна практиці ідеї правової держави.
 
1.2 Місце ідеї розподілу влад в філософії права
Історіявиникнення і розвитку доктрини поділу влади та її теоретичне обґрунтуваннязаймає особливе місце у філософсько-правовій науці. Тривалий часфілософсько-правову думку цікавила проблема кращого устрою людськогосуспільства, ідея побудови справедливої, правової (як її пізніше назвали)держави. І важливою складового цієї ідеї стала проблема «правильної»організації державної влади, що відповідала б потребам громадянського суспільства.
Слід зауважити,що ідея влади тісно пов’язана з державою, вона ніби іманентно притаманна їй.«Якщо держава — не, насамперед, інституціоналізована влада…., то влада — особлива загальна сфера… Влада щось структурне, безособове, тому що здатнапредставляти вище благо, виражати кагальний інтерес, у тому числі й у формідержави» .
Відзначаючиважливе значення влади в державі, Б. М. Чичерін писав, що Посередником міжпротилежними елементами, на які поділяється суспільство, може бути лише єдинадержавна влада, яка стоїть над ними, зважує протиборчі інтереси, стримуєнепомірні прагнення і дає кожному належне йому місце в загальному організмі.[ 18; 43].
1.3 Мета функціонування та характеристика політичної влади та їїосновної складової – державної влади
Спробуємо проаналізуватипоняття «влада». Кожна людина народжується вільною. Сутністю свободиє воля. Мати свободу — означає мати — волю, а мати волю — відповідно мативладу.
Влада — це нечиста форма, а форма, що розвивається. Для того, щоб влада могла реалізуватисяв наявному бутті, вона повинна знайти своє вираження у свободі. Влада взагалі-це «чиста невизначеність». Загальність влади знімається в переходіїї в наявне буття. Це можна назвати моментом «особливого» увизначенні влади. Тобто влада вже з’являються якджерело і мета.
Владасама по собі — можливість, але як вона буде здійснена? Яку прийме форму? Влада- це поняття, яке не можна виміряти, тому що вода нематеріальна, але стосовносуб’єкта може зменшуватися чи збільшуватися. Кожна людина у суспільствінаділена владою. Але вона віддає (усвідомлено, добровільно чи примусово)частину своєї влади державі як органу, покликаному забезпечити нормальнеіснування конкретній людині, Влада може набувати різних форм, поділяючись ізливаючись, переходячи від одного суб’єкта до іншого і повертаючись назад. Крімтого, влада здатна до граничної концентрації. У зв’язку з цим підтримуємоправильну позицію Ф. А. Хайєка, який різко критикує «трагічні ілюзіїдеяких ліберальних соціалістів, які вважають, що, відбираючи в індивіда владу,якою він володів в умовах лібералізму, і віддаючи її суспільству, ми тим самимзнищуємо владу як таку. Усі, хто так міркує, зустрічаються з очевидним фактом:влада, необхідна для здійснення плану, не просто делегується, вона щетисячократно підсилюється» .
Владасама по собі є ніщо до того моменту, поки вона не реалізується в якому-небудь суб’єктііснуючого, це непросто ідея, тут влада починає не просто «водити», а водити«щось». Влада — це одна зі сполучних ниток,що поєднують людське суспільство. Вона єв кожного, але й у кожного самапо собі також є ніщо, доки не почне взаємодіяти з владою інших. Поєднуючись,вона починає, реалізовуватися, цей процес нескінченний.
Реалізуючисьу суспільстві, влада покликана служити суспільству, забезпечуючи йогоцілісність, організованість і належне функціонування. У демократичномугромадянському суспільстві влада забезпечує й охороняє, у першу чергу, права ісвободи особистості. Але влада може набувати значення самостійної сили, бутиареною зіткнень різних інтересів. Таким чином, у широкому значенні слова підвладою варто розуміти здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати падіяльність, поведінку людей за допомогою якого-небудь засобу — авторитету, права,насильства.
Слідзазначити, що проходячи через усі суспільні відносини, влада набуває різниххарактеристик залежно від об’єкта відносин, але однією з найважливіших ужиттєдіяльності людського суспільства є політична влада — реальна здатністьданого класу, групи, індивіда проводити свою волю в політиці і правових нормах.
Найважливішоюскладового політичної влади є державна влада, яка має свої особливості: вонаносить публічний характер (тобто виступає від імені всього суспільства);підкріплюються силою закону, завдяки якій вона здатна проводити державнівеління в усьому суспільстві; носить суверенний і легітимізований характер(тобто має соціальну і юридичну підставу для того, щоб виступати як публічнавлада — представляти народ, усе суспільство). Державна влада є складнимсоціальним явищем, яке пильно вивчалося багатьма мислителями минулого ісучасності. «Предметом даних досліджень є одна з найважливіших соціальниххарактеристик державної влади в демократичному суспільстві — поділ влади. Алеспершу відбувся тривалий період становлення, коли державна влада відокремиласявід інших видів політичної влади, а пізніше па перший план вийшла проблемаподілу власне державної влади.[13;79]

Розділ ІІ. Історія виникнення ідеї розподілу влади вфілософсько-правовому розумінні
 
2.1Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу іСередньовіччя
В.Соловйов писав: „Не викликає ніякого сумніву, що перший, найдавнішийперіод людської історії представляє своїм пануючим характером злитість чи невідособленістьусіх сфер і ступенів загальнолюдського життя. Не викликає ніякого сумніву, щоспочатку не було чітких розбіжностей між духовним, політичним і економічнимсуспільством; перші форми економічного союзу — роди — мали, разом з тим,значення політичне і релігійне, були першою державою і першою церквою. Влада всуспільстві відповідно також була єдина. Але поступово, з розвиткомсуспільства, сила первісної єдності починає руйнуватися, уже дуже рано у Греціїі Римі
(апочасти навіть і в Індії) починається послідовне виділення різних життєвих сфері елементів. Проте необхідно визнати, що для загальнолюдської свідомостіпервісна злитість була рішуче й у самому корені вражена інше з появоюхристиянства, коли вперше принципово відокремилося “sacrum» від«рrofanum»,[ 6; 41].І в ньому відношенніхристиянство, що нанесло остаточного удару зовнішній мимовільній єдності, спочатком дійсної свободи.
Протягомусього середньовіччя питання про поділ духовної і світської влади було дужегострим і важливим для суспільно-політичної думки. Одним з перших мислителів, хто увернув увагупа цю проблему, був Аврелій Августин. У трактаті «Про град Божий» вінпоказав боротьбу між світською (диявольською) державою і церквою як боротьбудобра і зла. Фома Аквінський також цікавився питанням поділу влади всуспільстві, вважаючи поділ влади між церквою і королем результатом цільовоїтворчості Бога. Але в суперечці між державою і церквою він стояв па позиціяхцеркви, проголошуючи необхідність безумовного підпорядкування світської владидуховній. Вільям Оккам же, навпаки, різко критикуючи папство, вважав йоготимчасовою конструкцією та заявляв, що духовна і світська влада повинні існуватироздільно, причому духовна влади має обмежуватися лише церковними справами,релігійними питаннями. Так само вважав і Марсилій Падуанський, якийстверджував, що церква повинна відділятися від держави і бути підлеглоюсвітській політичній владі.
ВУкраїні ця проблема була чітко позначена при Патріархові Никоні, хоча носила,закономірно, дещо відмінний від західноєвропейського процесу характер .
Цяперша велика криза влади, що вилилась у багатовіковий конфлікт сакрального імирського, світського, закінчилася перемогою світського. І допомогли державнійвладі одержати цю перемогу широкі верстви населення, які В. Соловйов називаєземством: «У своїй боротьбі проти церкви і феодалізму державна влада спираласяне на який-небудь вищий принцип, а винятково па реальну силу, але ця силаналежала не безпосередньо державі, а давалася їй земством, і королівська владамала таким чином дійсне значення як представниця народу. Коли ж державнийабсолютизм відмовився від такого значення і відокремився від народу у своємувинятковому самоствердженні, то та реальна сила, на яку він спирався, повиннабула повернутися проти нього. Державна влада посилилася так надмірно, що дляпослаблення цієї страшної у своїй зосередженості сили держави необхідно було цюсилу розсіяти, поділити. Так па перший план вийшла проблема поділу державноївлади, яку слід було перетворити »із влади сили у владу права”, заобразним виразом Б.О. Кістяківського[ 14; 79].
Всюісторію розвитку ідеї поділу влади можна поділити на два періоди, тіснопов’язаних з концепцією правління права. Відомий дослідник І. Ю. Козліхінподіляє всю історію соціально-політичної думки до XIX ст. на два архетипи правлінняправа. Перший архетип — античність. «Закон в уявленнях античних філософі взахищає індивідів один від одного, а не від полісу. Домінантою їхніх міркуваньє порядок у суспільстві, а не індивідуальна воля. Архетип концепціїНового часу в більшій мірі співвідноситься з визначеною системою інститутівдержавної влади, з характером їх побудови та взаємодії. Сам об’єкт дослідженняз’являється в ускладненому вигляді: де вже і не відносини „індивід — поліс“, а „індивід — суспільство — держава“-… Головна небезпекадля права вбачається не іі індивідуальній,а в державній сваволі. У зв’язку з цим у межах даного архетипу розробляються принципиобмеженої держави» .
Цієїж точки зору дотримується і В. В. Абашмадзе, який представляє цей поділ у такийспосіб: під час першого періоду поділ державної влади розумівся як систематехнічного поділу функцій державної влади між різними органами, тобто поділдержавної влади як результат розподілу праці, застосований до державногомеханізму з метою спрощення і контролю (формальне розуміння поняття поділудержавної влади); у Новий час поділ державної влади — це політичний принциппристрою Й організації влади у суспільстві (матеріальне розуміння поняттяподілу державної влади)
Давньогрецькіфілософи першими помітили, що для кращого функціонування єдиної державної владинеобхідно, щоб вона була розподілена між державними органами і виражалаінтереси різних верств населення, але при цьому була єдиною в досягненнізагального блага.
Платонстверджує, що кожен може добре займатися лише однією справою, а не багатьма.Якщо він береться за все відразу, йому нічого не вдасться і він ні в чому непроявить себе. У працях Платона («Закони», «Держава»)досить чітко відокремлюються одна від одної законодавча, виконавча і судовавлада.
ВченняПлатона про необхідність поділу влади в державі, як результат загальногопринципу розподілу праці, знайшло більш повне відображення у працях Арістотеля.Аристотель визначає залежно від завдань, що стоять перед суспільством, триосновних елементи в кожному державному устрої. Відповідно до цих завдань,конституція коленої держави повинна містити відповіді на наступні питання: 1.Які органи повинні радитися для здійснення законодавства? 2. Які органи повинніздійснювати урядову (адміністративну) діяльність? 3. Яким органам можнадовірити здійснення правосуддя? Аристотель у праці «Політика»,розмірковуючи про найкращий.вид державного устрою, називає окремі його частинита складові. Від чудового стану цих частин залежить і прекрасний стандержавного ладу;… Ось ці три частини: перша — законодорадчий орган, щорозглядає справи держави, друга — посади (саме які посади повинні бути взагалі,чим вони повинні відати, який повинен бути спосіб їхнього заміщення), третя — судові органи. У зв’язку з цим вважаємо правильною точку зору яка, відзначає,що ідеї Арістотеля хоча і не цілком відповідають більш пізньому вченню про тривлади, але все-таки дуже близько підходять до нього.
Протенайпереконливішою з погляду ідеї про поділ влади в державі має концепціязмішаного правління в розробці Полібія (210-128 рр. до н. є.). Показавши наприкладі римлян, яким чином правління державою розподіляється між трьомавладами, вона (концепція) висвітлює ті усталені політичні процедури й способи,за допомогою яких окремі влади можуть за необхідності заважати одна одній чи,навпаки, надавати взаємопідтримку і сприяння[ 5;79]. Можливі претензіїоднієї влади щодо недостатнього її значення зустрічають належну протидію іншоївлади, і в цілому держава зберігає свою стабільність і міцність .
Дослідженняролі Полібія у становленні та розвитку теорії поділу влади дозволяє погодитися з.С. Нерсесянцем, який стверджував:”- При всіх історичних ісоціально-політичних розбіжностях між античною концепцією змішаного правління інаступною теорією поділу влади в них є й суттєво важливі загальні моменти. Так,у змішаній формі правління (особливо чітко в Поліція) повноваження представниківрізних форм правління, як і повноваження різної влади в теорії поділу влади, незливаються в один єдиний початок і невтрачають своєї специфіки йособливостей, а залишаються розділеними і відносно самостійними, взаємодіють, сполучаютьсяі співіснують, взаємостримуючи і врівноважуючи одне одного в рамках державноголаду. Мета в обох випадках одна — формування такої конструкції державної влади,при якій повноваження правління зосереджені в одному центрі, несконцентровані в одному органі (одній із влад), а справедливо розподілені (увигляді сфер ведення і правомірностей різної влади) між різними взаємостримуючиминачалами, що врівноважують — складовими частинами загальнодержавної влади.
Проведенийаналіз політичних теорій у часи середньовіччя виявив наступну тенденцію: колийшла запекла боротьба між церквою і державою за чільну роль у суспільстві і центральноюпроблемою політико-філософського знання стала проблема пріоритету духовної чисвітської влади, питання про необхідність обмеження, поділу державної владибуло неактуальним. Проте ця проблема не залишалася без уваги. Так, ФомаАквінський розрізняє законодавчу владу як владу самобутню і первісну. Причомузаконодавча влада, на його думку, повинна належати народові. А оскільки народ єприходом церкви, то в такий спосіб Фома Аквінський підтверджує доказ щодопріоритету церкви над королівською владою.
 
2.2 Ідеї Нового часу. Ш. Монтеск’є та інші просвітники
МарсилійПадуанський, посилаючись на Аристотеля, стверджує, що для досягнення гармоніїміж станами необхідно розподілити владу між ними на законодавчу, виконавчу ісудову. Законодавча влада повинна належати народу. Від законодавчої владиМарсилій Падуанський відрізняє виконавчу владу, компетенція якої визначаєтьсяприйнятими народом законами. Взагалі, виконавча влада діє завдяки томуавторитету, яким її наділяє законодавець, і покликана суворо дотримуватисявимог закону. Виділяє він і судову владу.
Дослідженняданої проблеми свідчить проте, що саме коли в Західній Європі остаточноутвердилася думка щодо роздільного існування світської і духовної влади, наперший план виступила проблема державної влади та її формально рівної для всіхправової організації у вигляді упорядкованої системи роздільної державноївлади. Людство усвідомило, що «поруч з носіями безумовного авторитету ібезумовної влади в суспільстві повинні бути носії безумовної свободи. Правосвободи засноване на самій суті людини і повинно забезпечуватися ззовнідержавою». Однак для нього треба певним чином організувати державну владу.
Узагальненозміст суспільно-політичних теорій Нового часу полягає у тому, щоб забезпечитиприватну сферу, яка народжується, рід довільного втручання в неї держави. Томуосновний її зміст пов’язаний і обмеженнями,що накладаються па державну владу, і порядкомїї організації і функціонування, зі способами її легітимації. У зв’язку з цим усуспільній науці того часу вирішального значення набувають проблеми політичноївлади і формально рівної для всіх її правової організації у виглядіупорядкованої системи роздільної державної влади.
Слідзазначити, що питання поділу влади в державі набуло зовсім іншого значення втой час, коли в суспільно-політичній думці на перший план вийшла проблемалюдини і її буття у світі. У зв’язку з цією філософсько-правовою наукоювиникали й інші, не менш важливі питання: Що є держава? Чому, на якій підставідержава має верховну владу в суспільстві? Чи дійсно правляча державна влада євираженням загальної волі?
На ціпитання політична філософія Нового часу дала дві різні відповіді, причому, дужеважливо те, що обидва ці підходи до вирішення даних питань були втілені напрактиці. Ф. Хайєк дає опис цих двох напрямів у політичній думці Нового часу:англійського і французького. «Перший — емпіричний і несистематизований,другий — спекулятивний і раціоналістичний; перший базується па інтерпретаціїтрадицій та інститутів, другий захоплюється конструюванням утопій. Французинамагалися забезпечити свободу за допомогою кращої організації державної влади,що з англійської точки зору означало шукати свободу там, де її ніколи не було.Для французів головне не саме державне втручання в життя суспільства, а те, хтойого здійснює, для англійців державне втручання погане саме по собі, воно єнеобхідне зло, яке важливо обмежити до максимально можливих меж. Англійськерозуміння свободи уособлювали юристи, французьке -філософи.
Цікаво,що практично так само визначав ці два напрямки іде в XIX ст. М. Ворошилов:»За словами Лорана, двоякий напрям у французькій революції визначавсядвома школами, що утворилися до неї. Одна прагнула свободи, розуміючи під неюправа людини, проголошуючи народний суверенітет, але як політичну гарантію ікраще забезпечення вільної діяльності людини. Друга виставляла па своємупрапорі також гасло свободи, але остання полягала у пануванні, владі; і вонаохоче поєднала її з рівністю, для досягнення якої не зупинялася навіть передпринесенням індивідуальних прав у жертву нації, державі. Перший напрям — Ш.Монтеск’є, Вольтер та їхні учні; другий -Ж.-Ж. Руссо, Маблі. Основоположникпершого напряму англійської політичної філософії    Дж. Локк — вважав, щозавдання держави дуже обмежені, головною її метою є захист і збереженнявласності людей. Ллє оскільки все-таки державам (урядам) властиво прагнути дозловживань, Дж. Локк пропонує вжити певних заходів проти держави. Гарантієютого, що ніхто не буде правити «тиранічно», тобто здійснювати своювладу поза правом, повинна стати реалізація принципу поділу влади і їхньогопідпорядкування. Відповідно до його концепції, верховна влада повиннаскладатися з трьох незалежних, але взаємозалежних інститутів. Законодавча владапризначалася парламенту, виконавча –         переважно суду й армії, афедеративна (яка відає відносинами з іншими державами) — королю і йогоміністрам. Причому, незважаючи па те, що Дж. Локк вважав законодавчу владувищою владою в державі, він всіляко її обмежував: 1) Вона не поширюєтьсядовільно («arbitrary») на життя і-майно народу… 2) Законодавчавлада не може діяти окремими довільними декретами, а зобов’язана («isbound») виявлятися за обнародуваним позитивним, установленим законом ічерез відомих уповноважених суддів. Ідея поділу державної влади в Англії маладавню історію, однак лише Дж. Локк зумів здійснити великомасштабнийідеологічний синтез, розробивши вчення, «яке поступалось багатьомдоктринам у наступальності, але переважало шириною і глибиною відображенняпотреб суспільства, Наступним ступенем у розвитку вчення про розподіл галузейдержавної влади стала концепція Ш. Монтеск’є. На відміну від Дж. Локка, якийтлумачив поділ влади як співробітництво і тісну взаємодію на основі перевагизаконодавчої влади лад виконавчою, Ш. Монтеск’є підкреслював необхідністьповної рівноправності і незалежності влад. Це, однак, не означало їхньоїнеобмеженості, навпаки, згідно з Ш. Монтеск’є, жодна влада не повиннавтручатися в компетенцію іншої, але кожна з них, захищаючи себе від цього,могла контролювати і стримувати іншу владу, запобігаючи перевищенняповноважень, зловживання і деспотизму. Мислитель вважав, що „свобода можепідтримуватися тільки и помірних державах, у тих, де здійснено поділвлади і створені умови для їхнього взаємостримування, а це можливо лише тоді,коли влада перебуває в різних руках“. Роль Ш. Монтеск’є в розробці теоріїподілу влади дуже влучно визначив французький державознавець А. Есмен, якийзауважив, що Ш. Монтеск’є настільки перетворив елементи концепції поділу влади,вироблені його попередниками, що зробив з них ніби нове утворення; із зародкавін вивів живу істоту, що досягла свого повного розвитку [ 6; 123]..
ІдеїДж. Локка і Ш. Монтеск’є були розвинені „батьками-засновниками“ СШАі, що особливо важливо, вони довели істинність політичної доктрини па практиці.Найбільш повного і послідовного відображення даний принцип набув спочатку вконституціях окремих штатів (Вірджинії у 1776 р., Массачусетса у 1780 р.), апотім і у федеральній Конституції США (1787 р.). Про значення теорії поділуВлади для державного будівництва США свідчить цікаве зауваження Дж. Брайса:»Укладачі американської конституції і взагалі американські державні людине дотримувались жодного із загальних політичних принципі в так само твердо, яквони дотримувались того догмата, що розподіл трьох влад є необхідним длязабезпечення свободи Цей догмат уже раніше був основою для конституцій деякихштатів; па нього постійно вказували письменники і звертали увагу американці..
Такимчином, можна зробити висновок, що поділ влади, як його уявляли собі американські,мислителі згідно з теорією Ш. Монтеск’є, складає суть вільної держави, тобтотакої держави, де свобода кожної людини знаходить своє втілення внаявному бутті завдяки розумно влаштованому громадському життю. У такій державікожна вільна людина делегує частину своєї влади законодавчій, виконавчійі судовій владі. Тобто джерелом кожної з них є громадяни, що вільні в будь-якиймомент замінити осіб, які складають законодавчі, виконавчі і судові органидержави, у випадку зловживання наданою їм владою. Це відбудеться також, якщо всітри галузі влади не зуміють об’єднатися в єдину державну владу, що абсолютнонеобхідно. Крім того, Монтеск’є писав: «Здавалося б, ці три влади повинніприйти в стан спокою і бездіяльності. Але під впливом деяких обставинвони будуть змушені діяти узгоджено. Вважаємо, що лише в держиш, заснованій натакому принципі, можна вести мову про відносний збіг загальної свободи ізсвободою держави (звичайно, з деякими застереженнями).
Дослідженняпроблеми поділу влади в історико-філософському аспекті дозволяють виділитидругий напрям суспільно-політичної думки з питання доктрини поділу влади,представлений такими видатними мислителями, як Ж.-Ж. Руссо, і. Гегель та ін.,які своє бачення цієї концепції будували, спираючись па інше розуміння державиі суспільства.
Аналізуючитеорію Ж.-Ж. Руссо про суспільний договір, доцільно погодитися з думкою: неможна заперечувати, що на Ж.-Ж. Руссо досить сильно вплинуло вчення Дж. Локка.Ж–Ж. Руссо належну увагу приділяє поділу влади в державі, розуміючи його яксвоєрідний поділ єдиного організму на функції: „Будь-яка вільна діявиникає з двох основ, що спільно роблять її. Одіта з них основ — моральна, асаме — воля, що визначає акт; друга — фізична, а саме — сила, що здійснює її.Політичний організм має ті ж двигуни: у ньому можна також розрізняти силу іволю. Остання зветься законодавчою владою, а перша — виконавчою владою. Законодавчавлада у Ж.-Ж… Руссо належить народу і може належати лише йому — у цьомумислитель, безсумнівно, правий. Але він вважає, що виконавча влада не моженалежати цілому суспільству як законодавцю чи суверену. Пояснює це філософ тим,що “ця влада виражається лише у приватних актах, що не є законами, і отже,не відносяться до сфери дії суверена, всі акти якого можуть бути тількизаконами. Таким чином, виконавча влада в особі уряду стає лише посередніморганом між підданими і сувереном „для їхніх взаємовідносин“, а такожуповноважена викопувати Закони й охороняти свободу. Виділяє Ж.-Ж. Руссо і третювладу, називаючи її трибунатом, що не повинен брати ніякої участі ні увиконавчій, ні в законодавчій владі; але саме тому його влада обширніша обохвищезгаданих, тому що, не будучи в етапі нічого зробити, трибунат може усьомуперешкодити. Будучи захисником законів, він — влада більш священна і ціанована,аніж государ, що їх виконує, і суверен, що їх видає». Ці ідеї Ж.-Ж. Руссовиявилися досить сучасними: «Трибунат, розумно помірний, є найміцнішоюопорою хорошого державного управління; але, підсилюючись хоча б у незначномуступені більше, ніж слід, він перекидає все. Трибунат вироджується в тиранію,коли узурпує виконавчу владу, яку повинен тільки зменшувати, і також тоді, колипрагне скасувати закони, які має лише охороняти.
Уцілому ж необхідно зазначити, що ідеї Руссо відіграли дуже важливу роль вісторії світової філософсько-правової і суспільно-політичної думки.
ВченняРуссо і події Великої французької революції істотно вплинули на розвитокнімецької суспільно-політичної думки взагалі і на теорію поділу влади зокрема.Так, проблема поділу влади знайшла своє відображення й у політичних поглядах І.Канта, який чітко відокремлює державу як соціальний феномен (»царствосвободи”) від сукупності (системи) її органів (державного апарату), задопомогою яких здійснюється сам процес управління. Кант відзначає, що в кожнійдержаві існують три влади. Але, за І. Кантом, вони с вираженням єдиної волі утрьох обличчях, чого зовсім не було у Ш. Монтеск’є. І. Кант пише: «Укожній державі існують три влади, тобто загальним чином об’єднана свобода утрьох обличчях: верховна влада (суверенітет) в особі законодавця, виконавчавлада в особі правителя (що править відповідно до закону) і судова влада(яка присуджує коленому своє відповідно до закону) в особі судді… І. Кантрозвиває думку про панівну роль законодавчої влади стосовно усіх інших галузей,продовжуючи так звану „французьку“ традицію.
Важливиметапом у розпитку зазначеного напряму суспільно-політичної думки варто вважатипогляди Г. Гегеля. на думку Г. Гегеля, на характер співвідношення суспільства ідержави, а саме про первинність держави стосовно суспільства, вирішальний впливмала, очевидно, ідея Платона про субстанціальний характер морального цілого — полісу і положення Аристотеля про те, що держава передує індивіду, як ціле — частині. Уявлення Аристотеля і Платона про державу як досконалу, і отже,первинну за своєю суттю стосовно окремого індивіда моральної цінності, Г.Гегель поєднує із запозиченими у Ж.-Ж. Руссо положеннями про свободу як принципдержави. Загальна свобода, представлена і! держані, є, за Г. Гегелем, первинноюі моральною, цілісною стосовно всіх інших частин, суб’єктів громадянськогосуспільства[ 14;78 ].Згідно зі своїм уявленням про державу, Г. Гегельпредставляє проблему поділу влади. У цілому, погоджуючись з ідеями своїхпопередників, він вважає належний поділ влади в державі гарантією публічноїсвободи. Але Г, Гегель розходиться з ними як у розумінні характеру іпризначення такого поділу, так і в складі виділеної влади, вважаючи, що різнівлади — не лише різні моменти єдиного поняття, „поточні члени державноїцілісності“. Законодавча влада відповідає загальності, виконавча — особливості. Одиничність, за Г. Гегелем, виражається у владі государя, в якійрізні влади об’єднані в індивідуальну єдність, і яка, таким чином, V вершиною іпочатком цілого конституційної монархії. Судова влада, за гегелівськоюкласифікацією віднесена до виконавчої влади. Виконавча (або урядова) владавизначається Г. Гегелем як „влада підводити особливі сфери й окремівипадки під загальне. Завдання урядової влади, куди він включає також судову іполіцейську влади, — виконання і застосування рішень монарха, підтримкавідповідних законів і установ. Урядова влада має справу із застосуваннямзагальних положень в особливих та одиничних випадках. Важливим моментом удіяльності урядової влади Гегель вважає сполучення загальних інтересів державий інтересів особливих сфер (корпорацій, громад, промислів, станів тощо), з цим,на наш погляд, не можна не погодитися. Законодавча влада, за Регелем, — цевлада визначати і встановлювати загальне. Аналіз поглядів Гегеля показав, щоодна з найістотніших розбіжностей Гегеля з теоріями Аж. Лобка і Ш. Монтеск’єпро поділ влади виникає з того, що компромісність, закладена в самій ідеїподілу влади, уявляється йому недостатньою. Як справедливо вважає В. С.Нерсесянц, “… цим, зокрема, зумовлене гегелівське прагнення максимальноперебороти у своїй конструкції ті самостійність, автономне буття і протиріччярізної влади, які є в Дж. Локка і Ш. Монтеск’є».
 
2.3 К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад і диктатура пролетаріату
Таким чином, зточки зору самостійності гілок влади ї їхньоговзаємного обмеження Гегель вважає помилковою, оскільки припускає ворожістькожної з влади до іншої, взаємний страх і протидію. У результаті цього всього,вважає Гегель, виникає лише «загальна рівновага, а не жива єдність.
Аналізпоглядів Дж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля та інших теоретиків показує, що їхняконцепція також була базою для реалізації принципу поділу влади у процесідержавного будівництва в багатьох країнах.
Незважаючина досить серйозний вилив теорії поділу влади на суспільно-політичну думку XIXст., не всі мислителі вважали її актуальною. Так, швидше за все, саме точказору Г. Гегеля привела К. Маркса і Ф. Енгельса до неприйняття ідеї поділувлади. Спадкоємці гегелівської діалектики різко критикували теорію Ш.Монтеск’є, називаючи її „цвілою мудрістю“, звівши її до прозаїчногоділового розподілу праці, застосованого щодо державного механізму з метоюспрощення й контролю. Тому, ймовірно, варто погодитися з В. Мігшим, якийпояснює таке відношення класиків марксизму конкретно-історичними умовами XIXст. у Західній Європі: можливість народу через обмежене виборче правопросувати своїх представників у законодавчий орган влади і впливати тим самимпа зміну громадського життя зводилася нанівець у зв’язку із зосередженням майжевсієї влади у виконавчій її гілці… Маркс вважав недоцільним застосовуватипринцип поділу влади і запропонував об’єднати законодавчу і виконавчу владу, азловживання посадових осіб, їхню можливу некомпетентність нейтралізуватизагальним виборчим правом і оголошенням замінювати депутатів, без усякоговинятку, в будь-який час за. рішенням їхніх виборців Тобто за Марксом, владаповинна бути не парламентарною, а корпорацією, яка працює, у той же час такою,що видає закони і виконує їх .
СистемаРад, створена її СРСР покликана була реалізувати цю концепцію па практиці.Однак дана система не змогла задовольнити потреби суспільства, що призвелонаприкінці 80-х років вітчизняну суспільно-політичну думку до повернення до,здавалося б, назавжди відкинутих концепцій, серед яких важливе місцеприділялося саме реалізації теорії поділу влади[ 2; 75].. Ця ж темазалишається злободенною й у закордонних філософсько -правових дослідженнях, деподіл влади вважається найважливішим принципом вільного правління.

2.4 Основні здобутки історії розвитку концепціївзаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності
Отже,можна зробити наступний висновок. Проблема розподілу функцій у системі,державної влади має багатовікову історію, але своє філософсько-правовеобґрунтування одержала лише в Новий час.
Необхіднозазначити, що головним недоліком теорії Ш. Монтеск’є критики вважали те, щовона страждала докорінною вадою, оскільки фактично вела до знищення єдностідержавної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і,по суті, безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в установи, якімогли видавати закони, але не мали права стежити за їх виконанням.
Однак,на нашу думку, названі докази не зовсім вагомі. Набагато переконливішою вданому контексті є така думка Соловйова: „Зрозуміло, що ні три різні влади– законодавча, судова і виконавча — при своїй необхідній роздільності (диференціації)не можуть бути роз’єднані (і проте повніші вступати о протиборство міжсобою), тому що вони мають одну мету: правомірне служіння загальному благу.Безсумнівно, не можна допускати такий ступінь протиборства, коли починається процессаморуйнування державної влади. Але поділ влади є необхідним — лише вій можегарантувати відносний збіг державної влади з інтересами всіх громадян. А длятого, щоб розділені влади реально злилися в єдину державну владу, вартозабезпечити систему взаємодії розділених галузей влади.
Однієюз найважливіших частин дослідження проблеми реалізації принципу поділу владивважається уточнення термінологічних аспектів і теоретичних складових даноїтеорії. Своє завершене оформлення термін “поділ влади» одержав узнаменитій праці Ш. Монтеск’є «Про дух законів», який дав класичневизначення цієї концепції. Необхідно зауважити, що сам переклад назвицієї теорії в російській і українській мовах не зовсім точний, тому він ставпричиною багатьох суперечок.
Тривалийчас полеміка навколо нього терміна велась у російській дореволюційнійлітературі. Вона часто тлумачилась як спроба цілком відокремити галузі владиодну від одної. Виходячи з такого розуміння, багато критиків вели мову щодонереальності цієї концепції; що реалізація її на практиці призведе до нескінченноївійни влад. Разом з тим критикувалося неточне вираження послідовників даноїтеорії, а саме поділ влади, начебто це не було б поділом однієї державноївлади. Пропонувалося використовувати інші визначення: «розмежуваннядіяльності влад», «розмежування влад» (М. Ворошилов),«теорії поділу влади» (Ф. Кокошкін), «відокремлення влади»(В. М. Гессен).Так автори прагнули підкреслити невід’ємність взаємодії,співробітництва між галузями єдиної державної влади.
Доситьцікаво проблему розуміння Монтеск’є поділу влади свого часу вирішував Ф.Кокошкін, який писав: «Монтеск’є зовсім не уявляє собі три галузі влади увигляді трьох самостійних суб’єктів або трьох окремих свобод держави. Слово»влада” він розуміє інакше, аніж німецькі юристи, і розуміє набагатоправильніше з філософсько-правової точки зору. Під владою він розуміє неособливу юридичну особу чи свободу, а: 1) у буквальному значенні — відомогороду суб’єктивне право держави; 2) у переносному значенні — орган, якийздійснює це право. З огляду на це в ідеї поділу влади немає ніякого протиріччя.Йдеться не про розподіл свобод особистості або держави, а лише про те, щозагальне суб’єктивне право держави, яке називається державною владою, включаєокремі суб’єктивні права, які випливають з нього (влади: законодавчу, виконавчуі судову) і що ці окремі права повинні здійснюватися різними органами держави.
Такимчином, можна зробити висновок, що Ш. Монтеск’є пише швидше не про поділ, а пророзподіл, і не влади, а повноважень між ними. хоча навряд чи обґрунтованим будеперейменування терміна «поділ влади», що затвердився в науковійлітературі, проте варто мати на увазі, що Монтеск’є зовсім не уявляв собі тригалузі влади у вигляді абсолютно самостійних суб’єктів чи трьох зовсім окремихсвобод держави. Він вважав, що сам плин речей змусить галузі влади діятиузгоджено. Ця думка французького філософа найчіткіше виражена в афоризмі йогопослідовника, діяча революційної епохи Муньє: «Щоб влади були дійснорозділені, вони не повинні відособлюватись одна від одної.[12;34,79].

Розділ ІІІ. Система стримувань і противаг як невід’ємна частинаконцепції поділу влади
 
3.1 Зміст інституту стримувань і противаг
Невід’ємноючастиною концепції поділу влади стало положення про необхідність балансу влад.У зв’язку з цим В. Гессен справедливо зазначає: „Розглядаючи відокремленнявлади як необхідну гарантію політичної свободи, Ш. Монтеск’є справедливовважає, що воно повинно бути стійким і незмінним. А це, на його думку, можливолише в тому випадку, якщо людна із владне є настільки сильною, щоб узурпуватиповноваження інших. Тому необхідно, щоб одна влада зупиняла іншу; необхіднарівновага, балансування влад.
Дослідженняданої проблеми показало, що ще приймаючи Конституцію США, “батькиКонституції» прагнули до зрівноважування гілок влади для того, щоб жодна зних не могла піднятися над другою, придушуючи ту чи іншу. їх скоординованістьодержала назву ”балансу влади”.
Стримуванняі противаги — це система політико-правових засобів, які дозволяють одній галузівлади виливати па діяльність іншої, що здійснюється шляхом узаконеногопроникнення у сферу діяльності іншої гілки влади. Отже, варто констатувати, щосистема стримувань і противаг представляє єдино можливу схему організаціїдержавної влади її демократичному суспільстві. Відповідно до цього принципу,кожна гілка влади не тільки врівноважує, але й обмежує інші гілки влади…Інститут стримувань і противаг, його зміст, взаємовідносини різних гілок владиперебувають в діалектичному розвитку залежно від зміни конкретнихсоціально-економічних, політичних, культурних умов життя суспільства. Тутдоречно навести висловлювання В. Остромаз цього приводу: Якщо в наявності єобмеження на здійснення виконавчої влади, якщо посадові особи, які здійснюють виконавчіповноваження, обмежені у своїх діях нормами права, і якщо судді незалежні привинесенні рішень по спорах, пов’язаних із застосуванням права, то не існуєніщо, подібне до системи стримувань і противаг. Влада в такому випадкувикористовується для стримування іншої влади за допомогою різних інтересів, якіпротидіють. Ми можемо уявити, що в такому суспільстві створюються умови,сприятливі для обговорення справ співтовариств з різними інтересами відповіднодо встановлених правил, що полегшують належний краповий процес. У цьому випадкунорми прана служать мірою для упорядкування відповідних взаємин. Аналізпроблеми показав, що відстоюючи свою концепцію поділу клади, Ш. Монтеск’єакцентував увагу не так на незалежності влад, як на необхідності їхньоговзаємного врівноваження і доповнення, тобто на погодженій взаємодії.Користуючись сучасною науково-методологічного термінологією, можна цілковитопогодитися з думкою Г. Агабекова стосовно того, що її міркуваннях Ш. Монтеск’є«розділені влади виступають як підсистеми категорії, як три гілки одногостовбура. Поділ влади — це фактично функціональне відділення кожної з них, щозовсім не означає, що між відповідними державними органами виключаютьсяякі-небудь контакти і взаємини. Навпаки, останні обов’язково повинні бути іпричому винятково на правовій основі.[1; 79].
Крімтого, аналіз сформованих політичних відносин усередині державної владисвідчить, що йде процес не лише тісної координації, але й взаємопроникненнягілок влади. Так, наприклад, її. Ньюстадт звертає увагу па те, що президент Д.»Ейзенхауер називав себе частиною законодавчого процесу, завдяки правупрезидентського вето. Конгрес США, як головний розпорядник коштів бюджету,справді виступає його частиноюуправлінського адміністративного апарату. І таких прикладів можна навестибезліч. Поряд з вище перерахованими питаннями, однією з важливих сторінконцепції поділу влади є проблема розмежування повноважень. Повноваження міжорганами державної влади та органами місцевого самоврядування розмежовуються.,як правило, у конституціях або спеціальних законах. На рівні місцевогосамоврядування не діє принцип поділу влади, і, хоча кожен орган наділяєтьсявласною компетенцією, що не дозволяє йому дублювати діяльність іншого органу,межі такого поділу можуть бути досить рухливими. Більше того, навіть інституційпо можливе об’єднання органів з різними функціями. Ще в другій половині ХІХ ст.один з найбільших фахівців в галузі теорії поділу влади М. Ворошилов помітив:«Поділ влади цілком зрозумілий у сфері вищого управління, може бутизрозумілим і обласному, але аж ніяк не в місцевому. Якою він буде проведений увсьому управлінні, то це призведе до централізації, яка стягне діяльність покожній галузі справ в одну, відповідну їй центральну владу. Аналогічні думкивисловлюються й зараз.
 
3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади
Багатосуперечок, які тривають уже понад два століття, пов’язано з питанням щодокількості гілок влади. Одні дослідники доводять цю кількість до 11 і більше(Ахенвалль та інші), і йти і називають тільки 2 влади (наприклад, Маблізаконодавчу і виконавчу). Проте не всі з них с гілками державної влади, нерідкозустрічається плутанина, підміна понять. У деяких конституціях, крім трьох,названі й інші гілки влади: „В основних законах Колумбії, Нікарагуа, іншихкраїн говориться про виборчу владу, яка належить корпусу виборців іорганізаційно представлена виборчими трибуналами, у деяких країнах, скажімо, уБразилії, аж до Вищого виборчого трибуналу.
Доситьчасто в літературі як самостійна гілка влади визнається установча влада, тобтоправо встановлювати основний закон держави, що визначає устрій верховної владиі докорінних прав і волілюдини та громадянина. Однак у цьому контексті варто зазначити, що ще в ХІХ ст.видатний теоретик у даній галузі Б. М. Чичерін пояснив недостатнюобґрунтованість виділення даного права в самостійну гілку влади. Він писав, що“немає достатньої підстави ставити її (установчу владу) поряд іззаконодавчою чи виконавчого владою. Останні розрізняються самим змістомдіяльності: перша полягає у праві встановлювати загальні норми, друга вуправлінні державою. Установча ж влада, так само як і законодавча, установлюєзагальні норми… Там, де для цього існують особливі установи, вони єпосиленням того ж начала, яке потрібне і для законодавства, а саме — участінароду. Тому установчу владу ми можемовизнати тільки вищою галуззю законодавчої.
Убагатьох країнах існує система спеціальних органів державного контролю, що снезалежними від будь-якої іншої гілки влади і складають так звану контрольнувладу. Виділення її в самостійну гілку влади па сучасному етапі, ймовірно, єдещо передчасним, однак підстави для цього існують. Існують навіть спробивиділити судовий конституційний контроль як самостійний вид державної влади.Але доцільніше вважати її (контрольну владу) все-таки судовою владою, хоча ітакою, що має певні специфічні властивості.
Поширенимтакож став вираз: „Преса — четверта влада в державі“, хоча,незважаючи на весь її вплив, до державної влади неможливо віднести засобимасової інформації у справжньому демократичному суспільстві. В окремихконституціях країн, що розвиваються, з одпопартійною системою (Алжир 1976 р.,Гвінея– 1982 р.), згадувалася політична влада, належить єдиній дозволеній вкраїні правлячій політичній партії.
Сучаснафілософсько-правова і політологічна думка виділяє як самостійну гілку влади — президентську, вважаючи, що вона володіє деякими тільки їй властивими рисами іхарактеристиками. Однак, на паш погляд, президентська влада все-таки у своїйоснові є виконавчою гілкою влади.
Такимчином, а одного боку, кількість влад у державі стає майже прирівнюється докількості напрямів діяльності держави, причому зовсім не враховуєтьсянеобхідність відносної незалежності, самостійності формування гілок влади. Здругого боку, ставляться нарівні органи неоднакового значення, у тому числі йтакі, які займаються суто технічного діяльністю. Найбільш усталеною,випробуваною практикою все-таки варто вважати поділ державної влади на тригілки: законодавчу, виконавчу і судову.
Законодавчоювладою є діяльність держави із встановлення загальнообов’язкових юридичнихнорм. Здійснюється вона, як правило, загальнодержавним представницьким органом.Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією,правами людини. Вона визначає форму державного устрою, створює установи, визначаєті правила, за якими вони повинні діяти тощо. Але якщо законодавча влада зазначенням займає перше місце, то за своєю реальною силою вона поступаєтьсямісцем виконавчій владі і лише встановлює норми, саме ж застосування йздійснення цих норм надає іншій владі.
Доситьбагато суперечок викликає тлумачення іншої гілки влади -виконавчої. Ще Б.Чичерін визначав виконавчу владу як право приводити закон у виконання, чикерувати державою па підставі законів. Погляд па виконавчу владу, як на пасивнумеханічну діяльність з виконання законів.
Реалізаціїзаконів, давно вже спростований. Вона є виконавицею не тільки законів, а йвзагалі завдань державного життя. Виконавча влада обмежується межами закону,але часто Діє зовсім самостійно.Вона сама вида обов’язкові норми, що визначають способи дії в межах закону. Яксправедливо стверджує О. Пилипенко, „вона в силу даного їй права, зарозсудом обставин, дозволяє, стверджує і розпочинає різні дії. Нарешті, вособливих випадках вона уповноважена діяти і поза межами закону. Таким чином,можна зробити висновок про велике значення виконавчої влади в державі. Узв’язку з цим багато дослідників визнають недостатньо чітким визначення даноївлади як виконавчої. Так, Б. Чичерін вважає, що її варто називати урядовою.[18.47].О. Пилипенко наводить думку відомого французького політолога М. Дюверже, який,характеризуючи сучасний політичний режим Франції, писав, що так звані виконавчіоргани керують державою і керують у буквальному значенні слова. Тому вінвідносить вищі органи виконавчої влади Франції до “керуючих» [ 15;78].Судова влада веде свій початок діє з найдавніших часів. Судовою владоюварто вважати особливу форму діяльності держави, що здійснює свої повноваженняспеціально створеними державними органами — судами, в галузі захисту прав ісвобод людини і громадянина, основ конституційного ладу.
Основу судовоївлади складає сукупність судових органів різної компетенції, що здійснюютьправосуддя, володіють деякими повноваженнями у сфері контролю за законністюдіяльності інших гілок влади. Характерними властивостями судової влади єсамостійність і винятковість. Основним змістом діяльності судової влади єзахист прав і свобод людини і громадянина, і це один З головних елементів, щохарактеризує судову владу як владу арбітра, противагу законодавчій і виконавчійвладі. Саме суд служить гарантом законності як правоохоронний інститут,підлеглий тільки Конституції і правовим законам.
Отже, можназробити наступний висновок: під принципом поділу Влади варто розуміти такуорганізацію механізму державної влади, що складається з трьох самостійних гілоквлади (законодавчої, виконавчої, судової), які функціонують на основі балансу івзаємного контролю, системи стримувань і противаг, співробітництва і взаємодії,спрямованих на виконання завдань, що стоять перед державою для забезпеченнязахисту прав, свобод і законних Інтересів громадян. Мета концепції поділу владиполягає в тому, щоб перебороти монолітний характер державної влади, зробити їїздатною до самоконтролю і самокоректування, створити механізми подоланняавторитарних тенденцій, а для цього розмежувати влади, виділити їм особливусферу, додати структурну та функціональну самостійність,а потім знову пов’язати гілки влади, взаємодію їх одна з одною, черезкооперацію і співробітництво для виконання поставлених на керівництво держави ідержаву в цілому завдань, виконання яких стоїть перед суспільством.
розподілвлада суспільство демократичний

3.3 Принципи поділу і гармонізації влади
Принципу теорії права визначається як основоположна ідея, джерело, на базі якого маєфункціонувати і розвиватись правова система, законодавство і інші державні іправові інститути. Хочу зупинитися на специфічних принципах, які водночас є івимогами ідеї функціонування розподілу та єдності влад.
Так,даними принципами є:
· Поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органамивідповідно до вимог поділу праці;
· Закріплення певної самостійності кожного органу влади приздійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи одинодного і їх злиття;
· Наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думкурішенню іншого органу і виключення зосередженості всієї повноти влади в одній згілок;
· Наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного інеможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.
Слідзазначити при цьому, що принцип поділу влади не є абсолютним, з одного боку, єпотреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілоквлади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльностіуправлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такийспосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, за думкою Скакун О. Ф.,принцип поділу влади не можна реалізувати повністю. Форми і ступіньздійснення принципу поділу влади залежить від національних традицій, відконкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Ситуації. Влада удемократичній державі у вигляді трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, і судової)є політичною формою вираження влади народу. Будучи поділеною, влада в державіповинні залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, афункцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію данихфункцій. Юридичний прояв єдності і гармонізації влади полягає в тому, що:
· Органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхіднудля здійснення функцій і виконання завдань держави;
· Різні органи держави не можуть приписувати тим самим субєктам затих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Томуподіл влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор упроцесі реформування державної влади в Україні[ 14; 96]..

Висновок
Щойно нами бувдосліджений інститут розподілу влади, без якого фактично стає неможливимрозвиток будь-якої країни як у демократичному напрямку, так і взагалі розвитоксуспільства і становлення громадської правосвідомості. З огляду на проведенедослідження можна зробити певні висновки.
Ідеї розподілувлади можна зустріти в кожній епосі політичних і правових вчень, однак саме в нашчас принцип розподілу влади отримує найбільшу актуальність. Виникнення цієїтеорії було обумовлено в першу чергу боротьбою зміцнілої буржуазії протифеодального абсолютизму, боротьбою з системою, яка гальмувала розвиток держави ісуспільства.
Звичайноконцепцію розподілу влади зв’язують з іменем англійського вченого Аж. Лобка іфранцузького мислителя М. –Л. Монтеск’є, який в праці “Про дух законів” виклаврезультати довгого вивчення політико-правових вчень і установ декількох держав,і прийшов до висновку, що свобода можлива при любій формі правління, якщо вдержаві панує право, гарантоване від порушень законності шляхом розподілу владина законодавчу, виконавчу, судову, які взаємно здержують одна одну. Цілямиданої теорії являлось створення безпеки громадянина від зловживання владою,захист прав людини від посягання на них держави. Розділ влади оснований на ідеїїї ослаблення влади для того, щоб остання не посягала на індивідуальні ісуспільні свободи. З цією ціллю її потрібно розчленувати таким чином, щоб одначастина (гілка) обмежувала іншу і в результаті сукупна влада була б обмежена істрого розподілена. Українській державності принцип розподілу влади на протязівсієї історії був чужий, це, можливо було зумовлено невеликому і недостатньомурозвитку самої української державності.
КонституціяУкраїни закріпила ясно нову організацію державної влади, сприйнявшизагальновизнаний принцип її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. При чомутреба зазначити, що у питаннях державотворення український народ має певніпріоритети. Зокрема принцип поділу влади було закріплено ще в КонституціїПилипа Орлика 1710 року. У зв’язку з цим потребує уточнення правило ітвердження, що український народ США у 1787 році першим створив систему поділу владиі дотримується її майже понад 2000 років.
Створюючи першийуряд, американці прагнули того, щоб він міг захистити їх, але не був бинастільки сильним, щоб вони зазнавали від нього утисків. Це й стосувалося іінших гілок влади, зокрема судової.
ЗаконодавствоУкраїни не дає можливості вплинути на судову гілку влади (навіть якщо їїрішення не ґрунтуються на законі). Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій” суддя не зобов’язаний надавати будь-які пояснення щодосуті розглянутих справ, які знаходяться в його провадженні, а також даватибудь-кому для ознайомлення, інакше як у випадку, встановленому законом. Тому,на нашу думку, судова гілка влади є найбільш самостійною.
Адміністративно-команднасистема радянської України, яка ґрунтувалася на монополії однієї партії, невизнавала концепцію поділу влади. Лише декларація “Про державний суверенітетУкраїни” від 16 липня 1990 року вперше передбачила поділ влади на виконавчу,законодавчу і судову.
Проте доводитьсяконстатувати, що принцип поділу влади, а також система стримувань і противагміж гілками влади не мають достатньо відпрацьованого (навіть з урахуваннямконституційної реформи) механізму її реалізації. Через це відбуваєтьсяситуація, коли кожна гілка влади намагається перебрати на себе більше влади ічасто тлумачить вказане конституційне положення як механічний поділ влади,“роздачу влади” різним державним інституціям порівну чи у певній частині, щопризводить до з’ясування відносин між гілками влади, що ми маємо змогунаблюдати на сьогоднішній день.
ДиректорІнституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, академік НАН УкраїниЮ.С. Шемшушенко свого часу правильно зазначав, що ми не маємо науковообґрунтованої та цілісної системи влади, яка би враховувала сьогоденніконкретні умови і історичні традиції нашої державності. Механічне поєднанняелементів колишньої адміністративно-командної системи влади і не завждикритично запозиченого досвіду не завжди, як показує нам практика нашого життя,видається вдалим. Тому доводиться констатувати кризу майже всіх гілок влади.При конструюванні моделі влади без достатнього осмислення застосовуються деякітеоретичні концепції. Йдеться, зокрема, про у цілому правильну концепцію поділувлади, яка передбачає два моменти: поділ влади і взаємодію її гілок.
Вирішуючи проподіл влади в Україні, необхідно не механічно, а з урахуванням історичних інаціональних традицій та особливостей використовувати досвід зарубіжних країн йновітні погляди на теорію поділу влади. Нині, чиста теоретична модель поділувлади не існує в жодній із сучасних систем. Така модель, де кожна з них (гілокдержавної влади) відокремлена від інших, не лише неприйнятна, але й небажана.За демократичного режиму має бути рівновага між владою більшості тафундаментальними цінностями. Ця рівноваг неможлива, якщо кожна з гілок владидіє відокремлено, без взаємодії з іншими гілками, а також без взаємногоурівноваження сили і нагляду. Така ситуація в кінцевому етапі може призвести дозосередження сили і влади в одних руках ( в руках однієї з гілок влади.)
Виходячи з вищезазначеного, необхідно розвивати і вдосконалювати існуючі форми взаємодії івзаємоконтролю між законодавчою, виконавчою і судовою гілкою влади.
Список використаної літератури 
1) Агабеков Г.Б. Концепцияразделения властей: теория и современность.( Научно-теоретический обзор). – М.:Арена, 1993.
2) Василюк С. Теорія поділувлади і судова влада в Україні. // Право України. –2002, № 5.
3) Ведяхина К.В. Разделениевластей как принцип российского права. // Право и политика. – 2002. — №5.
4) Ворошилов Н. Критическийобзор учений о разделении властей. – Киев. – 2002. – 345 с.
5) Гессен В.М. Теорияправового государства. – М.: Арена. – 1998.
6) Дзьобань О.П.Теоретичніоснови поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект // БюллетеньМіністерства юстиції України. — 2004 — № 11.
7) Зарубинский Е.А.Конспект лекций по теории государства и права. М., 1985. – 182 с.
8) Коваленко А. Чимвимірюється ефективність влади? // Віче.- 2001. — №1.-С.93.
9) Ковачев Д.А. Конституционнійпринцип: его понятие, реальность и фиктивность // Журнал российского права. –1997. — №9.
10)  Козлихин И.О. Идея правового государства.История и современность // Журнал российского права. – 1997. — №4.
11)  Лазарев Б.М., Давитнидзе И.А. Общая теориягосударства и права. М., 1992. – 498 с.
12)  Монтескье Ш. Избранные произведения. –Мысль., 1985.
13)  Нерсесянц В.С. История идей правовойгосударственности. – М.: Прогресс, 1993.
14)  Павло Волвенко. Акти тлумачення (рішення івисновки) конституційного Суду України в механізмі правового регулювання зпогляду теорії поділу влади // Конституційне право.- грудень 2005. – №12.- С.136- 140.
15)  Пилипенко А.Н. Конститууционнаярегламентация статуса исполнительной власти в зарубежных странах //Журналроссийского права. – 1997. — №11.
16)  Теория государства и права: Курс лекций в2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ,1995г.- 228с.
17)  Тиунова Л.Б. Разделениевластей в российской федерации: Конституционная модель //Правоведение. 1996. — № 4. С. 44-45.
18)  Чичерин Б.Н. Политические и социальныеидеалы: власть и право: из истории русской правовой мысли.– М.: Политиздат. – 1990. – 298 С.
19)  Шаповал В. Ідея поділу влад у конституційнійтеорії і практиці в Україні (історико-правовий аспект) // Вісник Академіїправових наук України. — 1994. — №2. – С. 29-37.