Міністерствоосвіти і науки України
Київськийнаціональний торговельно-економічний університет
Рефератна тему: «Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні»
Студентки 2курсу 4 групи
товарознавчогофакультету
СімаковськоїОлександри
Олегівни
Київ2009
Процесдокорінних перетворень, що відбувається сьогодні в Україні захопив усі сферижиття суспільства, в тому числі й духовну. Активне зростання національноїукраїнської самосвідомості викликало величезний громадський інтерес до всіхпроявів національної культури, до глибинних витоків традиційного народногомистецтва.
Українськенародне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання унашій країні та за кордоном. У його рівних образах, зручних утилітарних формахі динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівноїприроди. Сучасний етап розвитку вітчизняного мистецтвознавства позначений новимрозумінням широкого кола явищ і проблем українського декоративно-прикладногомистецтва, переосмисленням доробку попередників, особливо в царині ідейного ітеоретичного підґрунтя мистецтва.
Пропонованедослідження покликане акцентувати увагу на стилізацію як засібхудожньо-образного зображення дійсності, яку він виконує у всіх видахдекоративно-прикладного мистецтва.
На сучасномуетапі актуальність цієї проблеми здобуває новий ракурс у виявленніфілософського підґрунтя та змістовності у засобах стилізації — від узагальненнядо знаків -символів, від спрощення до перетворення.
З усієїопрацьованої літератури можна відзначити працю мистецтвознавців АнтоновичаЄ.А., Захарчук-Чугай Р. В. та Станкевича М.Є. «Декоративно-прикладнемистецтво», що видана у Львові 1992 р. Цим дослідженням внесено вагомий вклад увивчення творів декоративно-прикладного мистецтва України.
Систематизованоі проаналізовано літературні джерела, особливу увагу приділено публікаціям пророль стилізації у декоративно-прикладному мистецтві, що дало змогу зробитивисновок про явно недостатню увагу на цей засіб художньої творчості та нанедостатню кількість інформації з цієї теми/ Однак, слід віддати належне тимвченим, котрі все ж таки працювали над дослідженням та фіксацією тих мистецькихявищ, які відбувалися на Україні.
Так у праці„Українське мистецтво (від найдавніших часів до початку XX століття)” — виданій у 1976 році, авторами якої є Ю. Негльовський, Д. Степанюк, коротко, аледуже ґрунтовно, розглядаються основні явища у творенні та розвитку українськогомистецтва, усіх його видів і жанрів.
У книзі«Декоративно-прикладне мистецтво» авторів Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В.та Станкєвича М.Є. зазначено, що українське народне і професійнедекоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та закордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічнихмотивах орнаменту містяться символи втаємничної, чарівної природи, складніперипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душіукраїнського народу.
Мистецтво –поліфункціональне за своєю суттю — було не тільки відображенням і пізнаннямжиття, а й своєрідною його моделлю. Однак при різних соціальних функціях вонозберігало цілісність, внутрішню єдність. В первісну епоху ще не було стійкогоподілу праці, диференціації суспільної відомості.
Єдність,нерозчленованість практичної і духовної діяльності закономірно характеризуєтьсяхудожнім синкретизмом. Словесні, музичні, хореографічні засоби ще не булисамостійними, а перебували в стані взаємозв’язку та взаємопроникнення. Їхвиділення, відокремлення – процес в історії художньої творчості порівнянопізній, вікінг виходить за межі первісного мистецтва.
Поступово вкласовому суспільстві мистецтво розмежовувалося на два русла – народне іпрофесійне, тобто таке, що спирається на спеціальну, систематичну художнюосвіту. Прогресивне професійне мистецтво завжди правдиво відбиває життянародних мас, їхні ідеї та прагнення.
Людина живе воточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу внавколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творитиоздоблювати ужиткові вироби з’явилося і удосконалювалося з часу появи людствана землі Уміння прикрашати своє оточення розвивалося у взаємозв’язку зпотребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різніпобутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональний особливостей,входило в національну культуру, звичаї народу.
У всезагальнійнародній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво — широка галузьмистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище створенелюдиною, втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добротийого життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою ігосподарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дереваглини каменю і творами-предметами народного мистецтва не існує чіткої межі.Якщо народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність формиконструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймаєтьсяемоційно-чуттєво стає не лише предметом, а твором мистецтва.
Декоративно-прикладнемистецтво — предметно духовний світ людини — включає в себе численні видихудожньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення івиточування тощо. Одні види -кераміка, обробка кістки і каменю, вироби збісеру, витинанки з паперу- їм заледве налічується кілька століть. Правда, досередини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися зарівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово«ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагутворчому підходу до праці. Зрозуміло, що й художнє ремесло донедавна вважалосяроботою нижчого ґатунку порівняно з «класичними» видами мистецтва. Отож Г.Гегель у «Системі окремих мистецтв» хоч і розпочинає лекції з архітектури,однак серед високих мистецтв не знаходив місця для декоративно-прикладного.Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося,утвердився лише у 70-х роках цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжнійлітературі вживалися поняття: « прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво»,«функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін. З другої половини XIXст… етнографи, історики мистецтва та мистецтвознавці все більшого значеннянадають вивченню народних художніх промислів і професійних ремесел, складовимгалузям декоративно-прикладного мистецтва. У центрі уваги стають проблемиспецифіки і морфологічної класифікації декоративно-прикладного мистецтва. У1860 р. німецький архітектор і теоретик мистецтв Г. Темпер запропонувавподілити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічнимивластивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м’які, пластичні (легко моделюютьформу і добре зберігають її); гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідсивін вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний,керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав наувазі художню обробку дерева, а під стереотомічним — каменю.
Творидекоративного мистецтва — не мертві символи, а живі записи людських справ,прагнень, почуттів, задумів. Вони відображають стиль епохи.
За своїмзмістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національноїзамкненості, територіальних обмежень. Воно розвивається на грунті всезагальногонародного досвіду, в постійних процесах взаємовпливів, взаємозв’язків міжсусідніми народами. За своєю природою народне мистецтво глибоко правдиве. Воноувібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художньогозасвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхньогохудожнього узагальнення.
Сьогоднідекоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається утаких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли),професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багато змістовні ідалеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємоз’язки і суттєві розбіжності.Народне декоривно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій ірозвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Вономає глибинні зв’язки з історичних минулим, ніколи не розриває ланцюжкалокальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління,збагачуються новими елементами.
Професійнедекоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньоюосвітою. Їх готують середні і вищі навчальні художні заклади України,університети тощо. У справі піднесення рівня художньої освіти на Україніважливу роль відіграють Київський художній інститут, Львівський інститутприкладного та декоративного мистецтва, львівське училище ім. І. Труша,Харківський художньо-промисловий інститут, Український художньо-промисловийінститут, Український поліграфічний інститут (м. Львів), Київський філіалВсесоюзного науково-дослідного інституту художнього конструювання у Харкові,ряд середніх спеціальних навчальних закладів. Вони готуютьхудожників-професіоналів різної спеціалізації.
З давніх-давенМукачівщина славилася своїми високохудожніми виробами. На сьогоднішній деньцентрами ткацтва є с. Ракошино, Руське, обробки дерева — селище Чинадійово,вишивки — всі села району, гончарства — с. Ключарки. Іванівні, лозоплетіння —с.Чомонин. Село Чомонин є осередком обробки обгорток качанів кукурудзи, з якихвиготовляють кошики, вази, тощо. З метою навчання підростаючого покоління іпередачі у спадок культурних здобутків і народних традицій краю створено дитячіцентри образотворчого мистецтва. Це школи мистецтв в селищі Чинадійово, селахВеликі Лучки, Ракошино, Дерцен. В Мукачеві створено дитячу художню школу їм…Мункачі та художню гімназію з віділленням скульптури, образотворчого мистецтватощо.
Модерн, щопоклав початок цьому процесові, був реалістичним стилем, котрий знову привернувувагу художників до сили впливу цілісної живописно-пластичної структури твору.Його заслугою було також звернення до глибоких традицій народного мистецтва, щовперше посіло місце рівноправного партнера у професійній творчості. Можнасказати, що твори народних майстрів з об’єкта зовнішнього етнографічногообсервування стали джерелом натхнення митців нової доби, визначили національнусвоєрідність стилю в усіх галузях мистецтва. Це забезпечило більшу сталістьнаціональним варіантам модерну.
Остання успішнаспроба дати орнаменту нове життя було використана в кінці XIX на початку XXстоліття, в період становлення модерну. Художники — модерністи самі творили увласну символіку і реалізували її світ на власних полотнах. Орнамент відігрававв їхніх картинах не просто допоміжну роль красивої рамки. Він органічновплітався в сюжет, заповнюючи простір, оживляючи порожнечу,, ‘* Вплітаючись увізерунки та прикраси. Можливо самі тому витвори в стилі «Модерн» і досізахоплюють нашу уяву. Модерн.
Великий стиль вмистецтві, поєднання естетичних шкіл і течій кінця XIX — початку XX століття.
В мистецтвікінця XIX століття з’явилася певна безвихідь. Мова йшла про здолання застиглихдогм академізму.
Народженнямодерну супроводжувалося протестами, скандалами та дискусіями, та це не моглостати на заваді проникненню його не тільки в мистецтво, а й у всі прояви життя- від монументальної архітектури, живопис, скульптуру, до всіх видівприкладного мистецтва. Він ніби виростав з життєвих інтересів людей свого часу.
«Я хочумистецтва, хочу форми, гармонії й лінії», — проголосив один з основоположниківмодерну архітектор Генрі Ван де Вільде. Так він виразив основну тенденцію стилю- потяг до орнаментальності, що стала суттю нового мистецтва. І дійсно, модернхарактеризують, в основному, хвилясті криві лінії, що виражають динаміку наплощині. Ні одного різкого руху, навпаки, рух спокійний, легко протікаючий.Листя, квіти, стовбури і стебла, так як і контури тіла людини або тварини зпритаманною їм асиметрією, являються джерелом натхнення.
Щезають кордониміж окремими видами мистецтва, так як все підкоряється пануванню орнаменту.Найбільш відомим майстром прикладного мистецтва епохи модерну в Парижі бувчех-Альфонс Муха. Творчість Мухи було дуже багатогранною — афіші, меблі,ювелірні й ковані вироби, посуд, мереживо. У всіх його роботах проявляласяневичерпна винахідливість та легкість. Він досяг такої слави, що його ім’ястали використовувати як міжнародний термін — стиль Мухи.
Усе змінюється,росте і живе на Землі за єдиними законами, має багато спільних рис. Провзаємозв’язок «живої» і «неживої» природи свого часу багато говорив академікВернадський. У період довгої еволюції нас дивує гармонія природи. Все своєіснування людина прагнула до гармонії навколишнього предметного середовища, якесупроводжувало її життя.
Художня традиція- це стійка система творення образів, естетичних уявлень, історично сформованиху певному середовищі. Основне у традиціях народного декоративного мистецтва — матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а такожпринципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художніособливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними,пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв’язків ціфактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному аспектівідбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи,особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбиваютьту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.
Фольклорнівізерунки поєднують символічний перетворений діалог життя з історією. Сучаснеприкладне мистецтво спирається в своєму розвитку на багатовікові традицій,створені талантом і працею багатьох поколінь. Художня творчість багата ірізноманітна. Народні майстри володіють обробкою різних матеріалів: металу,дерева, шкіри, тканини, кістки, природного матеріалу. Різноманітні способи їхобробки. Різноманітна техніка виконання.
Існує кількавидів орнаменту, які визначаються особливістю стилізованих елементів, з якихвони складаються. Спираючись на стародавній знаковий метод людини, можнавивести основні знаки розвитку свого суспільства. І на цих знаках побудуватиорнамент, який допоможе нам пізнати передусім самих себе, простежити шляхитворчості нашого регіону, вивчити закони розвитку орнаментального мотиву нашоїмісцевості, виразити через орнамент самого себе Антонович.
Основнимджерелом створення орнаменту завжди була природа, вона майстерно відтворювалакрасу та багатство поєднань, цілісність та сувору впорядкованість усіхелементів у нескінченне розмаїття орнаментальних форм. На шкірі змій, крилахметеликів, пір’ї птахів, на пелюсткиах квітів можна побачити ці стилізованівитвори.
Вивчаючи цюкрасу, людина намагалася переймати закономірності, які лежать в її основі,знаходячи у природі декоративні елементи для орнаменту, обрана форма проходитьскладний процес перетворення — стилізацію.
Багато предметівдекоративно-прикладного мистецтва, важко уявити без візерунка. У деяких видахприкладного мистецтва він з’являється разом з формою та матеріалом (вишивка,мереживо, візерункове ткацтво тощо), в інших — на готову форму наноситьсязображення (розпис, різьблення, чеканка тощо), при цьому головна умова — органічнийзв’язок прикрашання з формою предмету — остається обов’язковою для створеннядійсно художньої речі.
Форма,конструкція, пропорції, матеріал, фактура поверхні та декоративні елементистворюють естетичне сприйняття предметного світу. Формотворення кожної речівизначається її ужитковим, тобто суто практичним призначнням.
Орнамент — цедекоративна композиція, складена з елементів рослинних або геометричних форм,виконаних у стилізованій манері й повторюваних у певному ритмі Орнамент не можеіснувати сам по собі, як, наприклад, твір скульптури або декоративно-ужитковогомистецтва. Він існує як художнє доповнення, «одяг», прикраса речі. Формул красивідомо чимало. Вже давно у своїх творіннях люди надають перевагу правильнимгеометричним формам — квадрату, колу, трикутнику, піраміді і т.д. Узагальнюючита змінюючи форму намагаються створити ідеальний образ для сприйняття,зрозумілий без пояснень.
Різноманітні заформою та кольором мотиви рослинного та тваринного світу, предмети побуту тасама людини є невичерпним джерело творчості. В спілкування з оточуючим світомлюдина отримує уявлення про красу, гармонію, досконалість. Однак, створюючихудожній образ людина не відтворює предмет з фотографічною точністю, аперетворює його за допомогою засобів художньої виразності. Творчо переробляючиприродні форми в художні образи декоративного мистецтва, необхідно прагнути допевних узагальнень за допомогою ряду умовних засобів, спрощення малюнку, форми,кольору, об’єму — цей процес називається стилізацією.
У декоративно-прикладномумистецтві виявлення типових рис спрямовується на створення узагальненогодекоративного образу з наданням йому рис орнаментальності, умовності.
Декоративнетрактування форми предмета — це процес активного відбору найбільш суттєвихособливостей форми, свідома відмові від усього другорядного. Синтез пластичноїформи з орнаментальним образом.
ВИСНОВОК
Українськенародне і професійне декоративно-прикладне мистецтво Набуло широкого визнання унашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарнихформах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівноїприроди, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта іщедрість душі українського народу.
Сьогоднідекоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньоїосвіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються новіфакультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах,організуються