Курсова робота на тему:
Розвиток грошово-кредитної системи
в Україні
Становлення грошової системи України
В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнюваланескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запролваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:
з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;
напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін їх майже десятикратне підвищення.
Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу полягала:
використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;
передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;
використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;
впровадити в обіг національну повноцінну банкноту гривню.
Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:
Глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку на 28,1%, продуктів харчування на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.
Різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавоена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.
У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.
В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, повязаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.
І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.
Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших фунуцій ринкового господарства функцію нагромадження. А без реаліації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.
За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким:
З 2 по 16 версня 1996 року в обіг введена національна валюта України гривня та її сота частина копійка.
В обіг були випущені банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.
Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн.укр.крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн.крб. зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.
Отже, на пятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю гривню. Назва національної валюти вибрана не випадково. За часів Київськї Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій грошовою одиницею була гривня, відлита зі срібла або золота. Отож наша сучасниця знатного роду одна з найстаріших на планеті грошових одиниць.
2. Походження та суть кредиту
Кредитпоходить від латинського “creditum”, що означає “позика”, “борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А тому категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:
кредит необхідно розглядати як обгрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин:
економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;
кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.
Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції: кредит це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.
Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, спочатку був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків; що часто призводило до повного розорення позичальників. Для нього характерні такі ознаки: позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим грунтом де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, що спонукає виникненню кредитних відносин.–PAGE_BREAK–
Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення потреб функціонуючого підприємця. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти у позичковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу підприємницької діяльності, банкистворили підгрунтия для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.
Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки:
по-перше, позичальниками у більшості виступають суб’єкти господарювання, кредиторами переважно банки;
по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником як капітал;
по-третє, джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти;
по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.
В умовах товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.
У той же час кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в умовах ринкових відносин. Більшість суб’єктів господарювання відчувають потребу в кредиті для того, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції тобто між оплатою поточних витрат і поступленням виручки. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.
Окрім того, необхідність кредиту пов’язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб’єкт господарювання повинен володіти необхідними запасами, що покриваються власними коштами. Однак під впливом різних обставин, специфічних для кожного суб’єкта господарювання ( сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо) потреба в оборотних коштах коливається тобто може зростати, що зумовлює необхідність одержання кредиту. Причому кредит може бути залучений лише в різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні суб’єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.
Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здайснити капітальні вкладення ще до того, як суб’єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обгрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.
Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів в одних суб’єктів господарювання утворюються тимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чином грошові кошти клієнтів складають основу кредиту.
13.3. Механізм реалізації грошово-кредитної політики
Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн (див. мал. 13.1.): 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих субєктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.
До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:
політика облікової ставки;
операції на відкритому ринку;
зміна норм обовязкових резервів.
Політика облікової ставкиявляє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.
Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.
При проведенні політики “доргих грошей” центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.
При політиці “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у звязку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту (мал. 2).
Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.
Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулбє банки вносити корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.
Операції на відкритому ринкуполягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобовязання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобовязання.
Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій Даний метод грошово-кредитного регулювання вперше почав застосовуватись у 20-х рр. в США, а в 30-х рр. і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у цих країнах. На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку.
Ефективні операції на відкритому ринку неможливі при відсутності у комерційних банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських операцій, повязаних насамперед з кредитуванням господарюючих субєктів. У звязу з цим центральний банк повинен запропонувати вигідні для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції. продолжение
–PAGE_BREAK–
Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.
Найбільш широко операції на відкритому ринку використовуються в США, де вони складають основу регулярної діяльності Федеральної резервної системи і можуть займати в окремі періоди до 4/5 річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провідним інструментом регулювання і для Банку Англії.
Політика обовязкових резервів
Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозвязок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак, цей інструмент ценгтрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозвязку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тому, щоб створити за цих умов зонурівної банківської конкуренції.
Обовязкові (мінімальні) резерви це безпроцентні вклади комерційних в центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропрції до банківськихзобовязань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятись на всі банківські пасиви, або лише на окремі види банківських зобовязань.
Обовязкові резерви за своєю сутністю показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень “затухання” коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обовязкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.
Режим обовязкових резервів вперше був запроваджений в США, а потім в інших країнах, наприклад ФРН, Франції. Спочатку він був задуманий як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам, а пізніше він став інструментом грошово-кредитної політики. Застосовуючи процедуру обовязкових резервів, центральні банки зробили спробу більш тісно повязати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.
На сьогодні, політика обовязкових резервів має подвійне призначення:
забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Шляхом зміни розмірів обовязкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і таким чином впливати на їх діяльність;
використовується як інструмент центрального банка для регулюваня грошової маси. Підвищення норми обовязкових резервів скорочує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зниження, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і масу грошей в обігу.
У світові й банківській практиці немає єдиного ставлення до резервних вимог. У різних країнах, згідно чинного законодавства, по-своєму встановлюється порядок формування обовязкових резервів, але всі вони мають на меті заставити комерційні банки тримати відсоткову частку від мобілізованого капіталу, яка повинна знаходитись на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.
Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну і величини банківських зобовязань (депозитів). Так, резервні ставки для зобовязань, що підлягають до оплати за першою вимогою, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів найбільш низькі. Наприклад, в США, ФРН норма резерву від вкладів до запитання більш висока, ніж від термінових і ощадних вкладів. Центральні банки мають право змінювати норми резервування виходячи із конюктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обовязкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обовязкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.
Зміна норм обовязкових резервівявляє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобовязані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.
Центральний банк періодично змінює норму обовязкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обовязкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку (мал. 4).
Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу повязане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).
Для дотримання нормативів обовязкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обовязкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.
Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здбільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливтись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обовязкових резервів також коливається по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії відповідно 25% і 17%, а найнижчі у Японії та Англії відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обовязкові резерви не завжди є безпроцентними.
Ефективність встановлення норм обовязкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобовязань комерційних банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей мають кредитні установи для того, щоб “обійти” даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів. продолжение
–PAGE_BREAK–
Рефінансування
Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість помякшити жорстку політику обовязкових резервів і значно покращити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування можездійснюватись шляхом переврахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обовязкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування .
Рефінансування охоплює три види кредитів, які надаються комерційним банкам.
Редисконтний кредитпропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.
Ломбардний кредитнадається центральним банком для комерційних банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.
Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:
перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;
другий має назву “конвертований кредит рефінансування”, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.
Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.
В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.
Селективні способи реалізації грошово-кредитної політикицентрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод з цінними паперами); встановлення граничної маржі при проведенні окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векслів; вчсатновлення верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами та деякі іншя види обмежень. Не рідко для різних банків встановлюються не однакові типи та розміри обмежень, що значно підвищує ефективність гршово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначаєтться на якості послуг банків різним клієнтам.
Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів повязане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону,а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.
Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чиінших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової конюнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічнихцілей.
Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозвязку становлять банківську систему– складову частину кредитної системи.
В Україні склалася дворівневабанківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим – банки та банківські установи.
Національний Банк України– державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність”від 30 березня 1991 року.
Як на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні функції:
емісія грошей та організація їх обігу;
кредитор останьої надії для комерційних банків;
організація розрахунків між банками;
обслуговування державного боргу країни;
проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;
видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;
контроль за діяльністю комерційних банків.
Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В звязку з цим НБУ:
визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;
організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;
встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;
визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.
На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, в звязку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.
Для регулювання діяльності комерційних банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи:
мінімальний розмір статутного фонду;
граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;
показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобовязаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів.
розмір обовязкових резервів, що розміщуються в Національному банку;
максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобовязання.
Максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.
Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:
ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровленнябанку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;
застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;
підвищувати норми обовязкових резервів; продолжение
–PAGE_BREAK–
призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздоровлення;
відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.
Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.
Структур Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять всі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.
Державні фінансові органи Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.
Комерційні банкиНа початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно з Японією, де діють лише 26 банків, — навіть багато. Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому. Японські банки мають великі обсяги капіталів та сотні філій по всій країні.
Слід зазначити, що багато банків на початок 1995 року мали невеликі капітали. Так, з усіх діючих близько 60 банків мали капітал, що дорівнював вартості середньої київської трикімнатної квартири. В той же час існували банки з вагомим капіталом та розгалуженою мережею філій. Наприклад „Україна” (535 філій), Промінвестбанк України (400 філій), Укрсоцбанк (116 філій).
В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки.
14.1. Статус та функції національного банку України
Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” у березні 1991 року на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР утворено Національний банк України, який є державним органом. Він “підзвітний Верховній Раді України”.
Керівним органом Національного банку є Правління:
ПравлінняНаціонального банку формується з 11 чоловік. До його складу входять: Голова Правління, його заступники та інші члени Правління.
Голова Првління Національного банку призначається Верховною Радою України строком на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради України.
Голова Правління Національного банку керує роботою Правління.
Заступники Голови Правління Національного банку та інші члени Правління призначаються Президією Верховної Ради України за поданням Голови Правління Національного банку.
Рішення Правління Національного банку приймаються звичайною більшістю голосів і оформляються постановою.
Правління Національного банку:
розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики, яуі затверджуються Верховною Радою України;
приймає рішення про рівень резервних вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків та процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;
затверджує нормативні документи з питань, що стосуються компетенції Національного банку України;
здійснює іншу діяльність відповідно до Статуту банку.
У своїй практичній діяльності Національний банк підтримує постійні контакти з урядом держави і в першу чергу з Міністерством фінансів України.
Національний банк України є:
центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
емісійним центром;
валютним органом;
органом банківського нагляду;
банком банків;
державним банком;
організатором міжбанківських розрахунків
Центральний банк
Як центральний банк держави Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.
Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.
Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків.
Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.
Емісійний центр
Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику. Карбування монет здійснюється в Україні на замовлення Національного банку.
Забезпечення економіки готівковими грошима (на сьогодні купоно-карбованці) здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків.
Валютний орган
Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику.
У сфері валютного регулювання Національний банк:
здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;
складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
контролює дотримання затвердженого Верховною Радою Ураїни ліміту зовнішнього державного боргу України;
визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.
У сфері валютного контролю Національний банк:
здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України;
забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.
Банківський нагляд
На Національний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів.
Зметою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи:
мінімальний розмір статутного фонду;
граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів;
показники ліквідності балансу; продолжение
–PAGE_BREAK–
розмір обовязкових резервів, що розміщуються у Національному банку;
максимальний розмір ризику на одного позичальника;
Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком.
Банк банків
З метою підтимки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, повязаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки Ураїни.
Надання комерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банком через аукціон, що забезпечеє створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит.
Банк уряду
Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів. За рішенням Верховної Ради України Національний банк може надавати уряду кредит на загальних засадах.
Згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність” Національному банку забороняється пряме фінансування дефіциту державного бюджету.
Організатор міжбанківських розрахунків
Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що обєднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.
Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання.
Головною діяльністю Національного банку є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забезпечити стабільність національної грошової одиниці. У нашій державі нині триває формування фінансового ринку, ринку цінних паперів, який має стати основою зваженого грошового регулювання економіки. Продовжується створення умов для обєктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабільності національної грошової системи. Здійснюються заходи щодо прискорення формування цивілізованої банківської системи, підвищення рівня її ліквідності та надійності.
Зроблено перші, але, певно, найважчі кроки на шляху побудови центрального банку. Сворено необхідні грошово-кредитні механізми, інструменти, визначеного орієнтири економічного розвитку. Недалеко той час, коли Україна матиме розвинуту, міцну економіку, у форватері якої діятиме потужна банківська система на чолі з Національним банком незалежної України.
В складних умовах кризового стану економіки України у 1993-1996 роках продовжувався процес становлення банківської та грошової систем, створення умов для фінансової стабілізації в державі. Основними досягненнями є:
у забезпеченні стабільності національної валюти:
проведення цілеспрямованої монетарної політики, яка була зорієнтована на макроекномічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції;
досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют та стабільного паритету між офіційним і ринковим курсом;
збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют;
призупинення практики здійснення комерційними банками несанкціонавоної емісії платіжних засобів.
При проведенні грошової реформи:
введення національної валюти гривні;
зміна масштабу цін;
створення грошової системи держави.
В регулюванні готівкового обігу:
постійне забезпечення наролного господарства готівкою;
введення потужностей по виготовленню банкнот та створення Банкнотно-монетного двору.
У сфері валютного регулювання та валютного контролю:
подальша лібералізація валютного ринку України, сприяння розвитку міжбанківського валютного ринку України;
започаткування механізму здійснення валютних інтервенцій;
посилення валютного контролю за уповноваженими банками та субєктами господарювання, які мають ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті.
При здійсненні банківського нагляду:
нарощення статутного капіталу комерційних банків;
посилення контролю за ліквідністю та надійністю комерційних банків.
В обслуговуванні державного бюджету:
запровадження класичного механізму обслуговування дефіциту Державного бюджету через державні цінні папери;
створення Депозитарію державних цінних паперів.
В організації розрахунків:
створення національної платіжної системи із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів;
запровадження механізмів міждержавних розрахунків.
В сфері обліку та звітності:
розпочато реформування бухгалтерського обліку в банках згідно з вимогами монетарної статистики та нагляду за діяльністю комерційних банків;
удосконалення системи звітності банків;
запровадження практики щоденного складання звітних балансів по системі Національного банку України та по банківській системі в цілому.
Напрацювання нормативної бази з питань банківської даяльності.
Укріплення звязків з міжнародними фінансовими організаціями.
Створення інформаційної системи та випуск офіційних видань Національного банку України.
4.ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА НБУ
Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти,на що і була спрямована його діяльність.
Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі істини коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому через укріплення її обмінного курсу. продолжение
–PAGE_BREAK–
Період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий це болісні роки з кінці 1991 до першої половини 1994, коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991р. до 2100% в 1992р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1993р. 10255% на рік. В цей період вплив Національного банку України на стан грошового ринку та його стабільність був майже непомітний інструменти грошової політики не працювали.Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, в якій здійснювались за Постановами Верховної Ради Украхни, Указами Президента України, рішеннями Кабінету Міністрів України.
Так в 1992 році кредитна емісія склала нечувану за тих часів суму в 1 трлн. крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та по інших напрямках. В 1993 році обсяги кредитної емісії збільшились в 30 разів і становили біля 30 трлн. крб., 70% з яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.
Саме ці велечезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, з якої ми не можемо вийти до цього часу, та значного обезцінення вартості національних грошей. Додатковим фактором зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції.
І тільки після трагічного досвіду 1992-1993рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями найвищих державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національному банку України розпочати запровадження нармальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, і таким чином стабілізувати як грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.
Поступово для регулювання стану гршово-кредитного ринку Національним банком України були запроваджені чи почали використовуватись в нормальному режимі наступніінструменти грошової політики:
Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;
Обовязков резервування залучених коштів комерційних банків;
Операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредицування та операції РЕПО;
Запровадження в обіг нового фінансового інструменту державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;
Операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти.
На сьогодні можна сказати, що Національний банк України володіє всіма методами та інструментами по забезпеченню регулювання грошово-кредитного ринку.
Процентна політика Національного банку Українипочала запроваджуватись як інструмент регулювання грошового ринку фактично з 1994 року. До цього періоду за 3 роки облікова ставка змінювалась лише три рази в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративно в номінальному виразі була підвищена з 80% в 1992 році до 100% та 240% в 1993 році, але через значну кількість пільгових кредитів фактична облікова ставка по кредитах Національного банку України становила лише 83%. Тобто навіть в період гіперінфляціїреальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчимчерез що вартість національної валюти фактично планомірно підривалась.
Активна процентна політика Національного банку, яка забезпечує реальну вартість національної валюти почала проводитись з 1994, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції,хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (від +20 до -50 процентних пунктів в місячному обчисленні).
В 1995 році такі відхилення зменшились до +6 та -8 процентних пунктів, які спостерігались лише в квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. А в 1996 році вони зменшились в середньому до 3-х процентних пунктів. А це свідчить про забезпечення Національним банком Українинормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринкута створння адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та субєктів господарювання.
Необхідно відмітити досягнення належної відповідності рівня процентних ставок за кредитами комерційних банків рівню облікової ставки Національного банку. В перші девять місяців 1996 року це було наслідком дії встановленого ще в 1995 році порядку, згідно якого відповідно зміна облікової ставки Національного банку України комерційні банки були збовязані здійснювати обовязкове коригування процентних ставок за своїми кредитами на кратність зміни облікової ставки. В умовах значного зниження та стабілізації рівня інфляції з травня 1996 року, а також прогнозів її низького рівня до кінця року, вже не передбачалось значних змін облікової ставки Національного банку України. Виходячи з цього стало недоцільним і збереження в подальшому жорсткого механізму коригування процентних ставок.
Таким чином при поступовому зниженні темпів інфляції та облікової ставки Національного банку забезпечувалось відповідне стабільне зменшення рівня процентних ставок комерційних банків та здешевлення кредитів.
Політика у сфері обовязкового резервуваннязалучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності, яка в умовах значних кредитних емісій перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізацію стану на грошово-кредитному ринку. Саме тому рівень обовязкового резервування в 1994 році було збільшено з 10% до 15%. Проте норма обовязкового резервування як важливий інструмент Національний банк України використовував у повній мірі для вирішення економічних проблем та стабілізації грошово-кредитного ринку.
Так, з метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських обєктів.
З кінця 1995р. Почалася практика обовязкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.
На початку 1997р. Загальна норма обовязкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчить про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитнної активності комерційних банків.
Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідностідо 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішенням законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам,які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.
Порочне коло надання з самого початку ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірване із запровадженням кредитних аукціонів в 1994 році, через які ліквідність потрапляла в комерційні банки і надалі в народне господарство на здоровійоснові, та з повною відмовою в 1995р. від надання Національним банком України кредитів субєктам господарювання. Національний банк України припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.
В цих умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів по продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.
Однією з головних змін у застосуванні інструментів кредитування Національного банку в 1996 році, яка повинна мати довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів. продолжение
–PAGE_BREAK–
Емісійні кредити Національного банку, які мають відверто інфляційний характер, були основним джерелом покриття дефіциту Державного бюджету. А якщо врахувати значний обсяг кредитів, наданих Уряду, то звідси витікає висновок про основну причину інфляції в економіці України, якою є емісійне фінансування дефіциту Державного бюджету України.
В 1995 році вперше з моменту існування незалежної Ураїни Уряд спільно з Національним банком України розпочали створення фондового ринку державних цінних паперів. Використання державних цінних паперів дозволяє залучати до фінансування дефіциту Державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.
Державні цінні папери поступово повинні зайняти одне з провідних місць в регулюванні грошово-кредитного ринку.
В 1996 році проведено 283 аукціони з первинного розміщення облігацій (у 1995 році їх було лише 28) на загальну суму 3062,9 млн.грн. (у 1995 році 30,4 трлн.крб. або 304 млн.гривень.).
За обсягами цінних паперів, що розміщуються і знаходяться в обігу, державні боргові зобовязання на ринку України займають домінуюче положення і найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації використовуються як застава для вчасного повернення коштів. Зроблені перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обовязкового придбання облігацій комерційними банками.
ГОТІВКОВИЙ ОБІГ
Тенденції розвитку готівкового обігу віддзеркалюють економічні процеси, що відбуваються в Україні. Слід відзначити, що ситуація на ринку операцій з готівкою за останні роки розвивалася вкрай нерівномірно і характеризувалася нестабільністю.
В період нарощування інфляційних процесів (1992-1993 роки) готівка в обігу виросла у 394 рази. Результатом цього було безпрецендентне зростання нулів на банкнотах, у той час як реальні доходи населення фантастично впали (майже на 50 відсотків).
З початком впровадження стабілізаційних заходів і падінням темпів інфляції, зростання готівки в обігу значно уповільнилося. З 1994 року уготівковому обігу намітилися позитивні тенденції:
зниження темпів зростання готівки в обігу внаслідок проведення виваженої грошово-кредитної політики;
стабільне і відчутне зниження рівня осідання грошей в обігу з 28,3% у 1992 році до 3,7% у 1996 році, а в січні поточного року навіть мало місце вилучення грошей з обігу.
Проте рівень готівки в загальній грошовій масі залишається досить високим до 43 відсотків на кінець 1996 року, що повязано з кризою неплатежів і ухиленням субєктів господарювання відбезготівкових розрахунків через банківську систему.
Національний банк України протягом усього періоду своєчасно і в повному обсязі забезпечував установи банків готівкою для потреб народного господарства та для здійснення розрахунків по заробітній платі, пенсіях, інших платежах, що є однією з основних функцій. Затримок виплат заробітної плати або інших готівкових платежів з причини відсутності готівки в установах банків за останні роки не зафіксовано.
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ГОТІВКОВОГО ОБІГУ
(млн.грн.)
період
емісія
темпи зростання до попереднього періоду,
%
%
осідання
індекс інфляції,
%
питома вага го-тівки у грошовій масі (на кінець періоду)
1992
4.9
28.3
2100
19.2
1993
123.0
2510.2
24.7
10256
26.5
1994
663.2
539.2
14.7
501
24.7
1995
1808.5
272.7
8.6
282
37.9
1996
1384.2
76.5
3.7
139.7
43.2
Суттєво впливає на динаміку та тенденції готівкового обігу постійне зростання обсягів заборгованості заробітної плати працівникам підприємств і бюджетних організацій. Складна ситуація із затримками виплати заробітної плати викликана не недостатньою кількістю готівки в обігу, а хронічною відсутністю коштів на розрахункових рахунках підприємств та організацій.
З метою певного обмеження сфери готівкового обігу Національним банком України проводиться постійна робота по створенню необхідної нормативної бази. За останні роки було розроблено і введено в дію ряд основних нормативних документів, що регламентують готівковий обіг.
ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА
Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни неможливе без відповідної валютної політики. Тому на початку 1993 року Уряд прийняв Декрет “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в якому визначив Національний бванк України, як головний валютний орган держави.
Основно складовою частиною валютної політики є впровадження механізму регулювання платіжного балансу України, що є одним з найважливіших макроекономічних аспектів діяльності НБУ. Для визначення стратегії проведення валютної та грошово-кредитної політики, реформування зовнішнього сектору економіки Національний банк України розробляє також прогноз платіжного балансу, що використовується і як основа для переговорів з міжнародними організаціями про надання країні фінансової допомоги та визначенні тиску обслуговування зовнішнього боргу на національну економіку.
Протягом 1993-1996 року Національним банком України було здійснено цілий ряд заходів по забезпеченню поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, що сприяло, насамперед, уникненню різких коливань курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, переходу до реальних цін, забезпеченню стабільних умов функціонування валютного ринку України.
Адміністративна фіксація в Україні валютного курсу, що тривала з серпня 1993 до жовтня 1994 року, призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах, “втечі” капіталів за кордон. продолжение
–PAGE_BREAK–
Відповідно до Указу Президента України “Про вдосконалення валютного регулювання” з 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського карбованця почав визначатись на підставі відновлених торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця з метою оплати контрактів “критичного імпорту”. Відновлення торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) відкрило Національному банку можливість встановлювати реальний курс українського карбованця відносно іноземних валют, що позитивно вплинуло, як на економічне становище в Україні, так і на її відносини з іншими державами. Обсяги торгів на валютній біржі постійно зростають.З метою розширення біржової мережі були відкриті філії УМВБ у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Львові, запрацювала Кримська міжбанківська валютна біржа.
Уповноваженим банкам було надано дозвіл приймати заявки клієнтів на купівлю іноземної валюти для здійснення проліцензованих Нацбанком валютних операцій, повязаних із рухом капіталу.
З лютого-березня 1995 року уповноваженим банкам надано право здійснювати на міжбанківському валютному ринку України операції купівлі-продажу доларів США, німецьких марок, російських та білоруських рублів, які підлягають вільному продажу.
З метою подальшої децентралізації валютного ринку Національним банком України з травня 1995 рокудозволено здійснювати обовязковий продаж валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України, як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України в межах ліміту відкритої валютної позиції та скасовано обовязковий викуп до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 відсотків валютних надходжень від субєктів господарської діяльності.
З вересня 1995 року уповноваженим банкам надано дозвіл купувати безготівкову іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку під реалізацію готівки в обмінних пунктах та навпаки з дотриманням ліміту відкритої валютної позиції.
З 1 серпня 1995 року припинено використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території нашої держави.
Одним із головним індикаторів ефективності проведення валютної політики є курс національної грошової одиниці. Як і у попередньому році, протягом 1996 року спостерігалося значне зростання реального рівня обмінного курсу гривні. При інфляції 39,7%, протягомроку обмінний курс гривні був девальвований всього на 5,4% при 72% в 1995 році. Таким чином, реальне зростання обміного курсу за 1996 рік становить більше 32%.
Валові міжнародні резерви Національного банку України протягом останніх років постійно зростали. Тільки за минулий рік вони збільшились на 70%.
Для поглиблення інтеграції в світову економічну систему та з метою покращення умов діяльності іноземних інвесторів, Ноціональним банком України в 1996 році здійснено ряд заходів по досягненню режиму конвертованості національної грошової одиниці за поточними операціями.
Так, для створення умов для приєднання України до статті VIII Статуту МВФ, що означає офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою валютою за поточними операціями, розроблено ряд нових нормативних документів, які поступово лібералізують порядок проходження платежів в іноземній валюті.
З метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності іноземних інвесторів в Україні було ввдосконалено порядок відкриття іноземними інвесторами рахунківу грошовій одиниці України та іноземній валюті (у тому числі тимчасових), а також відкриття резидентами та нерезидентами рахунків при здійсненні ними спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи.
ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ
Здійснення подальшої лібералізації валютного ринку України та зняття валютних обмежень, зокрема, на операції, повязані з рухом капіталу, доступом нерезидентів на валютний ринок України тощо, потребує посилення контролю за суворим дотриманням субєктами зовнішньо-економічної діяльності валютного законодавства України, заходів, передбачених в Указах Президента України, Кабінету Міністрів України та Національного банку щодо децентралізації і лібералізації валютного ринку.
Національним банком України за період 1992-1996 року проводилась робота, направлена на врегулювання та забезпечення контролю за зовнішньоекономічними операціями субєктів господарської діяльності, що повязані з валютними операціями, використанням іноземної валюти на території України, виконанням комерційними банками та підприємствами і організаціями різних форм власності валютного законодавства.
Приділялася значна увага ліцензуванню та контролю за отриманням та використанням резидентами кредитів з-за меж України. За 1993-96 р.р. проліцензовано та отримано резидентами України 75 кредитів на загальну суму 1 млрд. 390 млн.дол. США. В той же час, дуже ретельно вивчалися можливості здійснення резидентами України інвестицій за кордон. Індивідуальних ліцензій на проведення таких інвестицій надано на суму 34.4 млн.дол. США.
Велика увага приділялася ліцензуванню комерційних банків України на право роботи з валютними цінностями.За станом на 01.01.97р. таких банків на Україні 113. Постійно здійснювався контроль за дотриманням вказаними банками вимог чинного валютного законодавства, а при виявленні порушень до них застосовувались штрафні санкції.
На постійному контролі знаходяться питання повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, виконання підприємствами та організаціями законодавчо-встановлених строків розрахунків. Тільки за 1996р. Нараховано пені за такі порушення 48.9 млн.грн.
Приймалися необхідні заходи до впорядкування готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти на території України. Особлива увага приділялася цьому питанню в період грошової реформи. Були прийняті деякі заходи по попередженню та припиненню спроб окремих комерційних структур провести спекулятивні операції, спрямовані на підрив курсу національної валюти (розірвано агентські угоди та анульовані дозволи на право здійснення валютообмінних операцій 71 юридичнійособі, відкликано відповідні пункти ліцензії у 4 банківських установ).
БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД
Безумовно, індикатором економічного розвитку країни є стан банківської системи. У державі, яка переживає загальну фінансову кризу, насамперед комерційні банки потрапляютьу скрутне фінансове становище. Враховуючи кризове становище банківської системи України, в яке вона потрапила внаслідок гіперінфляції 1993 року, Національний банк України на початку 1994 року вжив невідкладних заходів для фінансового оздоровлення комерційних банків та відновлення їхньої ліквідності й платоспроможності.
Національний банк як центральний банк держави постійно здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків. Для сприяння підвищення рівня їхньої ліквідності та надійності Національний банк України не раз підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків.
Станом на 1 січня 1997р. В Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ значиться 229банків, в тому числі двадержавні (Ощадбанк України і Укрексімбанк) та 14банків за участю іноземного капіталу. Протягом 1992-1996 років з цієї книги було виключено 32 комерційних банків.
Фактично в Україні функціонують 188 банків та 2284 філії комерційних банків.
До основних чинників, що заважають розвитку банківської системи України в цілому, належать:
незадовільний стан економіки держави в цілому, спад виробництва, неплатоспроможність значної більшості підприємств. Банківський сектор не може ефективно функціонувати в умоваг стагнації інших сфер економіки. Негативно позначилося на стані банківської системи те, що протягом 1994-1996 років відповідно до Указів Президента України та Постанов Кабінету Міністрів України Правлінням Національного банку України прийнято 13 постанов щодо встановлення індивідуальних економічних нормативів для комерційних банків; продолжение
–PAGE_BREAK–
недосконалість, а в окремих випадках відсутність законодавчої бази,що регулює банківську діяльність, зокрема законодавчо не врегульовано питання захисту вкладів населення. На даний час розмір депозитів фізичних осіб, які залишились у банках, що ліквідовуються, визнані банкрутами або прийняті рішення про припинення їх діяльності, становить 166 млн.грн.;
затримка з створенням системи страхування від можливих втрат за позиками комерційних банків. На сьогоднішній день такий страховий фонд створено, але сформований він лише на 5,2%;
відсутність в комерційних банках підготовлених кадрів;
занадто ризикова кредитна політика керівників банків з метою отримання високих прибутків;
недостатність власного капіталу, який є ключовим фактором надійності і конкурентноздатності банківської системи в ринковій економіці. Саме банки, статутні фонди яких повністю формуються в грошовій формі, несуть найбільші втрати від знецінення національної валюти. Так, в період масового створення нових комерційних банків (1992-1993 роки) сумарний статутний капітал банківської системи України номінально зріс майже в 350 разів, тоді як в доларовому обчисленні (за ринковим курсом) за цих два роки він фактично зменшився: з 42 млн.дол. на початок 1992 року до 36,5 млн.дол. на кінець 1993 року, при цьому на кінець 1992 року він становив 75 млн.дол. Лише в кінці 1994 року цей показник досяг рівня початку 1993 року, а за останні два роки статутні фонди комерційних банків в доларовому обчисленні зросли в 5,5рази. Як свідчать наведені дані, на період найбільшої інфляції припадає значна втрата банківського капіталу і поступове його відновлення та значний приріст по мірі стабілізації національної валюти. Адекватно проходили процеси наростання кризи платоспроможності банківської ситеми з поступовим відновленням і зміцненням її загальної ліквідності;
несвоєчасність повернення позик у звязку з погіршенням платоспроможності позичальників і, в наслідок цього, збільшення розмірів пролонгованої та простроченої кредитної заборгованості, різке зростання безнадійної до повернення кредитної заборгованості. Крім того, за період 1995-1996 років Національним банком України відповідно до розпорядження Президента України та на енергоносії було надано на цільових аукціонах кредитів на суму 66 млн.грн. і всі вони були пролонговані. Із загальної суми кредитів, проданих Національним банком України на цільових кредитних аукціонах в 1995 році комерційним банками для наступного кредитування ними санаційних програм відповідно до Указу Президента України від 09.03.95р. № 194\95 у розмірі 110млн.грн. строком на один рік, майже половина не погашені у встановлені строки і пролонговано ще на 1 рік. Аналогічна ситуація з поверненням кредитів, проданих комерційним банкам для забезпечення розрахунків за енергоносії та для кредитування підприємств Держвуглепрому. Без вжиття кардинальних заходів по виправленню ситуації з поверненням кредитів посилюється загроза втрати ліквідності банківською системою України в цілому;
значне погіршення ліквідності в банківській системі України, що ставить під загрозу забезпечення гарантії клієнтам комерційних банків здійснювати своєчасно розрахунки за їх дорученням та по виконанню інших зобовязань банків;
відсутність законодавчоїбази та розуміння незалежними аудиторськими організаціями необхідності налагодження ефективної спільної роботи щодо здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. Національний банк України постійно звертає увагу на зазначену проблему і неодноразово виходив з відповідними пропозиціями до владних структур.
З метою підтримки стабілізації і поступового нарощування темпів виробництва при стриманні інфляційних процесів, впровадження ринкових механізмів на грошово-кредитному ринку, реструктуризації банківської системи та вдосконалення взаємовідносин між Національним банком України та комерційними банками, які мають грунтуватися переважно на економічній основі, розроблено проект Концепції реформування та розвитку банківської системи України. Вона передбачаєвдосконалення структури і функцій Національного банку України, впорядкування діяльності комерційних банків, створення небанківських фінансових установ тощо.
МІЖБАНКІВСЬКІ РОЗРАХУНКИ
Важливу роль у здійсненні вважливих перетворень у банківській системі відіграло запровадження нового порядку міжбанківських розрахунків, початком якого стала розроблена у кінці 1992 року Концепція електронного грошового обігу в Україні.Першочерговим її завданням визначалось створення та впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, а в подальшому системи масових електронних розрахунків.
Нині цю ідею вже втілено у життя створена національна платіжна система. Поступові кроки від запровадження нового порядку міжбанківських розрахунків через кореспондентські рахунки комерційних банків, створення та функціонування з червня 1993 року Центрально розрахункової палати, Центра міждержавних розрахунків та Національної платіжної ради наблизили до основної мети запровадження з 3 січня 1994 року Система електронних платежів (СЕП).
Вже третій рік працює СЕП, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити надійність, обмежити ризик обігу фальшивих грошей та скоротити до мінімуму термін проходження платежів.Ця система виключає необхідність паперової технології та дозволяє за лічені години проводити розрахунки як між окремими банками, так і в народному господарстві в цілому. Скорочення терміну проходження платежів надало умови для зменшення готівки в обігу, дало змогу банкам еффективніше використовувати свої ресурси, клієнтам свої кошти, а Національний банк України отримав інструмент контролю та регулювання грошового обігу. Інформація, яка проходить через СЕП, надійно захищена від несанкціонованого втручання, має багаторівневий захист, що постійно вдосконалюється і розвивається. Сьогодні можна констатувати, що за ступенем захисту наша система є кращою серед подібних у країнах СНД, а унікальність програмного забезпечення ставить її на одне з перших місць у Європі.
СЕП постійно вдосконалюється і основні зміни, що сталися останнім часом такі:
перехід до функціонування в мультівалютному режимі;
створення прямого інтерфейсу СЕП з іншими світовими платіжними системами, зокрема, SWIFT, з метою передачі платіжних документів за її допомогою через “шлюзові” банки в SWIFT та навпаки;
подальший розвиток моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку і створення віртуальних банківських регіонів, що дає банкам можливість управління роботою своїх філій і спільними грошовими ресурсами філій у межах України;
впровадження нового управління додаткових засобів захисту інформації типу “електронний підпис” за технологією ланцюгового перехресного закриття інформації;
створення механізму “шлюзових “ банків СЕП, що дозволяє підключати до неї банки країн СНД з власною платіжною системою з метою прозорого пересування платежів між українськими банками і банками країн СНД;
уніфікація методична стандартизація інтерфейсу СЕП з внутрішньобанківськими платіжними системами та системами внутрішньої автоматизації банківської діяльності, зокрема, з системами “клієнт-банк”.
Ще одним напрямком є автоматизація ринку облігацій внутрішньої державної позики, що є одним з найбільш ліквідних сегментів фондового ринку. В результаті цих робіт вперше в Україні почав функціонувати ринок цінних паперів в електронній формі.
З метою скорочення готівкового обігу національної валюти Національним банком України разом з комерційними банками прийнято рішення про запровадження в практику безготівкових розрахунків фізичних осіб пластикових карток.Фахівцями ЗАТ “УКРКАРТ” та Національного банку України розроблено проект Національної системи розрахунків з урахуванням міжнародного досвіду, накопиченого у декількох існуючих європейських системах.
Існуюча система міжбанківських розрахунків на поточний час задовільняє потреби української економіки. Але з урахуванням перспектив пожвавлення економічної активності в країні та зростаючих вимог учасників розрахунків до рівня безпеки і якості обслуговування виникла необхідність створення нового покоління і виведення платіжної системи на нову концептуальну, технологічну, технічну і програмну основи. Національним банком України розробляється проект нового покоління платіжної системи.
ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ
Виконання регулюючих та наглядових функцій центрального банку потребує відповідного інформаційного забезпечення.
Протягом 1993 1996 років Національним банком України створена інформаційна система, яка базується на чотирьох макроекономічних системах даних статистиці реального сектора економіки, державних фінансів, платіжного балансу, грошово-кредитній і банківській статистиці. Розробка двох останніх з цих систем законодавчо закріплена за Національним банком.
Реалізація Національним банком України заходів, передбачених Державною програмою переходу України на міжнародну систему обліку і статистики та Концепцією побудови банківської статистики і статистики банківського балансу, забезпечила створення системи звітності, дані якої вже сьогодні по багатьох параметрах відповідають міжнародним стандартам, що дало змогу починаючи з липня 1996 року розпочати публікацію монетарних показників та показників платіжного балансу України в збірнику МВФ “Міжнародна фінансова статистика”.
“Міжнародна фінансова статистика” International Financial Statistics (IFS) є щомісячним періодичним виданням Міжнародного валютного фонду (видається англійською мовою), в якому надаються статистичні дані про більшість з країн-членів МВФ. Крім міжнародних організацій та донорів, це видання широко використовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.
Проте повний перехід на міжнародні статистичні стандарти залежатиме від успішної реалізації програми реформування бухгалтерського обліку та звітності банків, яка передбачає перехід банківської системи на новий план рахунків з січня 1998 року.
З метою проведення виваженої курсової політики та забезпечення стабілізаційного впливу на функціонування зовнішнього сектора економіки Національний банк складає та аналізує платіжний баланс країни. Розроблена спеціалізована система банківської звітності для його складання, а також методика аналізу, яка фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі з руху капіталів за кожною країною та валютою в розрізі операцій платіжного балансу.
МІЖНАРОДНІ ЗВЯЗКИ
Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.
Національний банк України тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом, Всесвітнім банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, Центральними банками Німеччини, Нідерландів,Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, впровадження прийнятих у міжнародній практиці системи розрахунків, складання платіжного балансу тощо.
Нині Національний банк України має кореспондентські відносини більш як з 30 зарубіжними банками.