Розвиток легкої промисловості в Україні скачать бесплатно на Диплом IQ

Гипероглавление:
Курсова робота
на тему:
Легка промисловість України
Вступ……………………………………………………………………..3
1. Особливості розміщення та розвитку основних галузей легкої промисловості……………………………………………….4
1.1. Загальний огляд легкої промисловості України……………….4
1.2. Текстильна промисловість……………………………………….5
1.3. Трикотажна промисловість………………………………………7
2. Проблеми розвитку легкої промисловості України
Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),
Нестача кваліфікованих управлінців
3. Аналіз проблем
породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР
Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.
Сировинна проблема
Проблемою відносно великих виробничих витрат.
Українські п-ва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.
Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.
Висновок до 3 розділу
4. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернативних шляхів розвитку легкої промисловості
Європейський Союз відкриває свій ринок для українського текстилю.
Митне регулювання.
Зараз на Україні є спроби впровадити в життя проект ВНЗ (вільних економічних зон
Проблеми Обладнання та постачання сировини для продукції.
Висновок до 4 розділу
Висновки
Використана література
Додаток 1.
Додаток 2.
Виробництво продукції легкої промисловості
–PAGE_BREAK–

Курсова робота
на тему:

Легка промисловість України

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………..3

1. Особливості розміщення та розвитку основних галузей легкої промисловості……………………………………………….4

1.1. Загальний огляд легкої промисловості України……………….4

1.2. Текстильна промисловість……………………………………….5

1.3. Трикотажна промисловість………………………………………7

1.4. Швейна промисловість……………………………………………7

1.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість………………………………8

1.6. Хутрова промисловість……………………………………………9

2. Проблеми розвитку легкої промисловості України……..11

3. Пропозиції до розв’язання проблем легкої промисловості……………………………………………………….17

4. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернативних шляхів розвитку легкої промисловості ……………………….21

Висновки………………………………………………………………28

Використана література……………………………………………29

Додатки……………………………………………………………..…30
Вступ

Тема даної курсової роботи: “Легка промисловість України”. Важливість даної теми випливає з того, що ринок текстильної продукції та одягу за часів СРСР завжди відрізнявся стабільністю попиту.

Продукція, яка випускалась фабриками України не довго затримувалася на полицях в магазинах, і, здебільшого, якісні товари були дефіцитними.

Однак, після розпаду СРСР ситуація змінилася: купівельна спроможність населення – різко впала. Так, за 10 років переходу до ринкової економіки валовий внутрішній продукт України скоротився майже на 60%, якщо прийняти 1991 рік за базовий; обсяги промислової продукції — на 48,9%, сільського господарства — на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати з пенсій — у 4 рази.

І хоча в 2003 році найбільший ріст було зафіксовано саме в легкій промисловості — 35%, що в 5 разів вище ніж рівень 2000 року, а виробництво костюмів підвищилось на 25%, пальт — на 20% ( Цей приріст було отримано за рахунок збільшення виробництва тканин на 30,7%, трикотажних виробів — на 81%, костюмів — на 25,6%, пальто на — 23,3%, брюк — на 45%, суконь — на 38%. Експорт збільшився на 48% від 2002 року і нараховував близько 63 млн. доларів) – але, все ж, ще залишаються нерозв’язаними багато проблем української текстильної промисловості.

За часів СРСР більш як 50% текстильної індустрії колишнього СРСР знаходилося на Україні. Будучи лідером по виробництву верхнього одягу в СРСР, Українській текстильній промисловості зараз важко звикатися з думкою про свою неконкурентоспроможність на Світовому ринку.

Сьогодні легка промисловість в Україні не має жодного шансу стати лідером в виробництві текстильної продукції. В даній роботі планую дослідити особливості розміщення легкої промисловості України, розвитку основних її галузей, вивчення проблем і перспектив розвитку галузі.

1. Особливості розміщення та розвитку

основних галузей легкої промисловості

1.1. Загальний огляд легкої промисловості України

Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості — кордом, технічними тканинами тощо.

Тут функціонує 2014 виробничих підприємств, в тому числі у швейній промисловості — 1218. У 2003 р. 2/3 підприємств були акціонерними, а 9/10 належали до недержавного сектора.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони недостатньо через значні недопоставки сировини за міждержавними угодами, практичне припинення імпортних поставок, які щороку становили $ 500 млн. Нині щорічна закупівля бавовни становить 50-60 тис. т замість необхідних 250 тис. т. Менше за потрібну кількість поставляється хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів. барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, а це призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж цержави-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до 2003 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 80 разів [3, с.69].

Пріоритетні завдання легкої промисловості — формування і розміщення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов’язане з виконанням цього завдання, розробка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

Передбачається розширення сировинної бази, ліквідація диспропорцій в окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, механізму відновлення кооперативних зв’язків з країнами СНД.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості — чоловіки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов’язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру

Зміни в розміщенні легкої промисловості зумовлені ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне — на споживача, лляне — на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в’язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна підгалузі [5, с.136].

1.2. Текстильна промисловість

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до першої світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві. Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тернополі, камвольно-суконний -у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопря-цильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловістьу текстильній промисловості припадає 62,2°/о всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є основною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат — у Донецьку; бавовняна фабрика — в Нововолинську, прядильна фабрика — в Полтаві, ватноткацька — в Києві; ткацькі фабрики — в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика — в Нікополі та ін. [7, с.204]

Вовняна промисловість— одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості — виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі. Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна, Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика. Чернігові — камвольно-суконний комбінат.

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Закарпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловістьпов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичан-ська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловістьрозвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11,1% тканин країни і зосереджена переважно на Рівненському й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції експортується.

1.3. Трикотажна промисловість

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1998 р. 6,5 млн шт. трикотажних виробів. За 1990-1998 рр. трикотажне виробництво зменшилося в 32,2 раза, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська область). У Харкові, Луганську. Житомирі, Чернівцях, Львові й Черво-нограді (Львівська область) працюють панчішні фабрики. [9, с.170]

1.4. Швейна промисловість

Швейна промисловість розміщена здебільшого у великих населених пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об’єднання швейної промисловості «Україна», львівська фірма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Тинякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

У швейній промисловості налічується біля 600 підприємств. Обсяги її виробництва зменшилися проти 1990 р. на 75°о. Більше 100 підприємств країни працюють на давальницькій сировині.

Попит на швейну продукцію значно зменшився, що пов’язано з низькою купівельною спроможністю населення, зростанням цін на продукцію, конкуренцією іноземних товарів.

Спільні швейні підприємства в Києві, Чернівцях, Умані, забезпечені новими обладнанням і технологіями, значно розширили виробництво продукції, збільшили кількість працюючих [2, с.240].

1.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї- шкури домашніх, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м’ясної промисловості.

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень механізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м’які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість— стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві. Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники — в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловістьУкраїни перетворилася на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виробничих об’єднання та підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об’єднання -в Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об’єднання — в Луганську, Львові («Прогрес»), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

У 1998 р. було вироблено 96 млн пар взуття, або 0,2 пари на душу населення. За період 1990-1998 рр. виробництво взуття зменшилося в 19 разів. У загальному обсязі пропозицій частка імпортного взуття становить 80%.

Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промисловості є вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового виробництва; освоєння матеріалів з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізація та автоматизація виробничих процесів. [5, с.97]

1.6. Хутрова промисловість

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, хом’яків та водяних щурів, овечі шкурки й штучне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. У минулому вона мала переважно кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства в Харкові, Балті (Одеська область), Красиограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська область), Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Суттєве значення має використання трикотажного штучного хутра, яке імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об’єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, вдосконалюючи технології обробки хутрової сировини Із застосуванням нових сгінких барвників, впроваджуючи автоматизовані системи управління виробництвом.

Висновок до І розділу

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони недостатньо.

Легка промисловість має тісні зв’язки з хімічними галузями. Вже нині Україна може використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості — чоловіки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов’язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Серед основних галузей легкої промисловості найкраще розвиваються швейна, трикотажна, хутряна.

продолжение
–PAGE_BREAK–2. Проблеми розвитку легкої промисловості України

На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи “А”. Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно розподілити на три групи:

Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР:

Проблема міжгалузевого обміну,

Оптової дистриб”юції товарів,

Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

Проблема відносно великих виробничих витрат.

Спаду виробництва протягом 1991-1999

Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов’язані з недосконалістю українського законодавства:

Проблема захисту українського виробника,

Недосконале оподаткування підприємств.

Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки

Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту продукції,

Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),

Нестача кваліфікованих управлінців

Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення. [10, с.84]

Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними – текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер.

Всі ці проблеми ми розглянемо в наступному розділі: Аналізі проблем галузі.

3. Аналіз проблем

I.Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:

Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.

Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень

міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.

Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в’язані та нев”язані тканини).

Сировинна проблематісно пов’язана з проблемою втрачених взаємозв’язків між галузями та країнами:

Хоча Південна Україна і була головним виробником котону для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля котону були “перепрофільовані” в кукурудзяні – місцеве виробництво котону було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.

Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан з Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки- сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу — майже не виробляється Україною.

Тому зараз текстильні п-ва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат.

Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.

Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія “давалець” завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості – стоять на місці, а платить вона українському виробнику – частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське п-во має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.

(В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм — такі фірми як “Дана”, “Желань” ( власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистриб”юторних магазинів “Михаил Воронін”) – починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об’єму випуску продукції.) Тепер – планується зменшити цю цифру до 40%.

Слід зауважити, що т. я. виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.

Проблема дистрибуції товару.

Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.

Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягускоротилася на 23%. Натомість з’явилася безліч базарів.

Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств–виробників.

Застаріле обладнання.

Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1) Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх п-вах, за ініціативою міністерства Легкої промисловості [10, с.25].

II. Проблеми економіки перехідного періоду:
З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:

Проблема захисту українського виробника.

В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція — за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату – імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2000 рік).

Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції, Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. – нелегально. І, уже зараз 80% продукції на ринках – турецького виробництва.

Недосконале оподаткування підприємств.

III. Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки

Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть.Цьому сприяє політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового законодавства.

Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема

Великих масштабів тіньового сектору.Так, за даними Держкомстату, українські виробники одягу виробили минулого року – 6 млн. шт. верхнього одягу, з них – 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж на ринку продається вдвічі більше вітчизняного товару – 2 млн. шт.[10, с.57]

Сегмент споживачів з низькими доходами, з місячним доходом меншим, ніж Euro 120 становить приблизно 80% ринку споживачів.

Неконкурентоздатність українськоїтекстильної продукції порівняно з дорогим одягом із Західної Європи.

Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості, і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало покупців, але його купують.

Нездатність конкуруватиз більш дешевою продукцією, яка імпортується з Терції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий товар залишається лідером по продажу – і становить 75-80% від загального продажу.

Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях, які б розумілися на фінансових, економічних принципах функціонування п-ва в умовах ринкової економіки.

Висновок до 2 розділу

Легка промисловість, як і багато інших вітчизняних галузей, переживає чимало проблем у своєму розвитку.

Так, на початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь, сьогодні їхнє число коливається в межах 100.

До головних проблем галузей легкої промисловості можна віднести:

Проблема міжгалузевого обміну,

Оптової дистриб’юції товарів,

Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

Проблема відносно великих виробничих витрат.

Спаду виробництва протягом 1991-1999

Проблема захисту українського виробника,

Недосконале оподаткування підприємств.

Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),

Нестача кваліфікованих управлінців

3. Пропозиції до розв’язання проблем

легкої промисловості

Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки [11, с.19].

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика- магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого ( 80% ) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 1999 року.[1, с.38-39]

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів: адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід: 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг – витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік. [10, с.58]

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

“Повернення” на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.

Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв”язки щодо постачання сировини з західними експортерами

Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон – з Росії та Беларусі. Киргиз стан, Молдова та Німеччина є основнимми постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Беларусі, Литви, Англії.

Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в2000, імпорт в”язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

продолжение
–PAGE_BREAK–Українські п-ва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої — нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку.
Висновок до 3 розділу

Головними шляхами вирішення проблем у легкій промисловості є наступні: Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок.

Потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Українські п-ва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.
4. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернативних шляхів розвитку легкої промисловості
В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, “секунд хенд” одяг включно.[1, с.38-39]

Український ринок в’язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари.

Для українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегіюдій підприємств текстильної промисловості, то я б назвала її як: імортозаміщувальний підхід.

З точки зору стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення більше ресурсів для розробки нових марок продукції та їх “розумна” реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку.

Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу – до виробництва на замовлення для спеціальних замовлень [4, с.135].

Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні інвестиції. Згідно з даними Держкомстату. Об’єм інвестицій до легкої промисловості України ( що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством.в текстильну промисловість) дорівнює 0.8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку. Беручи до уваги частку, яку складає українська текстильна.

Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим.

Так само, як і в 2002, в 2003 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія.

В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку від міжнародних компаній – насправді, для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації – решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.

Обґрунтування доцільності налагодження виробництва на українському ринку.Якщо відносно високий рівень в-ва продукції не може бути досягнуто — це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції. Наявність сировинної проблеми в Україні – вказує на те, що, розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для в-ва продукції. А тому – про розширення текстильної промисловості в Україні – говорити зараз не приходиться.

Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 1991 до 6,103 метрів в 2004. Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 1991 до 8,109 метрів в 2004. Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 1991 до 18,211 метрів в 2004.

Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного в-ва.

А тому – найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент– виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.

Насамперед слід зазначити, що саме урядові організації – Верховна Рада, Кабінет Міністрів, розробляють закони, які мають на меті підтримку економіки країни.

В такому секторі економіки як текстильна промисловість, перед урядом постають одразу, крім всіх зазначених внутрішніх проблем індустрії, питання зовнішнього характеру.

Щодо неурядових організацій, то їх ініціатива представлена перш за все профспілками, а також Радами Директорів підприємств текстильної промисловості (саме вони є авторами ідей та проектів, які мають на меті покращення сьогоднішньої ситуації в текстильній індустрії). Як правило, такі проекти подаються на розгляд Уряду.

Розглянемо діяльність цих організацій більш детально.

Зараз, уряд шукає шляхи для того, щоб знищити проблеми, які постають на шляху українських виробників одягу і які насамперед пов”язані з такою сировиною як котон. Згідно з міжурядовими домовленостями між Україною та Узбекистаном приблизно 35,000 тон котону будуть поставлені в Україну 2002 року. В 2003, приблизно 26,000 тон котону було імпортовано Україною згідно з P.L. 480 Title I Program.

Однак, заходи перелічені вище не мають змоги забезпечити потреби в сировині всіх фабрик-виробників одягу з котону. Для того, щоб забезпечити в майбутньому текстильну промисловість котоном власного виробництва, в Херсоні було відроджено такі підприємства-виробники цієї сировини як: Херсон-Котон, Тернопіль-Текстерно, та Кременецьку Ватинову фабрики, які згодом об’єдналися і стали АТ Котон в Херсоні. Таку ініціативу було розпочато, але реконструкція цих підприємств, і української котоновирощувальної індустрії, знову ж таки, потребує інвестицій та часу.

Для того, щоб сприяти росту текстильного виробництва на Україні, Кабінет міністрів України ще в 1999 році суттєво зменшив імпортні тарифи на ввіз сировини для легкої промисловості України.

–Котонові нитки (з 15% до 1-5%);

–Шерстяні нитки (з 10%до 1%);

–Тканини з Льону (з 20% до 1-5%);

–Синтетичні нитки (з 20% до 1-2%);

–Шовк (з 10% до 1%).[2, с.10]

Такий крок було зроблено для росту в-ва, а також для оптимізації виробничих витрат виробництва одягу українськими виробниками. Цей крок було зроблено також тому, що за протягом існування високих імпортних квот на сировину для текстильної промисловості (1996-1998) її експорт не перевищував імпорт.

Також, було впроваджено порядок імпорту котонових та шовкових тканин з країн СНД– з нульовими імпортними квотами.

Європейський Союз відкриває свій ринок для українського текстилю.

Україною та Євро Союзом було укладено договір про 50-60% підвищення експорту в щорічній квоті експорту до країн Союзу (від кількості, яку було експортовано 1998 року). В 2000 ці квоти було підвищено іще на 20%. І протягом 2001-2003 уряд України підпише договір, про вільну торгівлю текстильною продукцією між Україною та Євро Союзом. Попередній такий договір було укладено до 31 грудня 2004.

Митне регулювання.За постановою КМУ – було знижено митний податок на імпорт якісного зимового одягу, виробництва Західної Європи І тепер він не перевищує 7-10 Євро за одиницю [9, с.73]. Для трейдерів з’явилася нова можливість збільшити об’єми поставок одягу. Можливість купувати та імпортувати в Україну продукцію високої якості. Яка теж знаходить свого покупця в магазинах.

Зараз на Україні є спроби впровадити в життя проект ВНЗ (вільних економічних зон). Багато законів було прийнято з цього приводу Верховною Радою. Як відомо, всі об’єкти, які знаходяться в вільних економічних зонах – підпорядковуються спеціальному режиму оподаткування.

В 2000 році вагомий внесок в розвиток української текстильної промисловості було зроблено підприємствами Чернівецької області.

Саме в цьому році в цій області було здійснено економічний експеримент. Особливих пільг підприємствам не надавали, а лише об’єднали вісім бюджетних платежів в єдиний податок та зафіксували його на рівні 9% від об’ємів продажу.

Виробникам “списали” пені та штрафи, а заборгованість по податках було реструктуровано на час проведення експерименту. В результаті, п-ва збільшують об’єми в-ва, кількість збиткових фабрик зменшилась вдвічі, а сукупний прибуток п-в, які беруть участь в експерименті – вдвічі збільшився.

Слід зазначити. що масштабний сировинний експорт дозволяв СРСР значною мірою вирішувати проблему дефіциту споживчих товарів та пом’якшувати негативний вплив світогосподарської кон’юнктури на національну економіку.

Екстремальний стан економіки — СРСР — після 1918, після 1945-го — слугував зручним поясненням для того, щоб виправдати свою неспроможність вирішити цілу низку суттєвих економічних проблем.

Розвиток промисловості в СРСР характеризувався 2-ма основними рисами, а саме: переважанням натуральних пропорцій над вартісними ( що виробляти, як виробляти, для кого і в яких обсягах — усі потреби суспільства держава визначала самостійно) і економії на масштабах в-ва, яка досягалась шляхом створення високо спеціалізованих п-в, які в багатьох випадках були монопольними виробниками тієї чи іншої продукції.

Для вирішення поставлених запитань та вирішення ряду проблем галузі, необхідні вирішення проблем, що пов’язані як з функціонуванням галузі, так і з регуляцією економіки в цілому.

Прийняття податкового кодексу; адміністративна і інституційна реформа, які будуть успішно доведені до кінця; вирішення питання про приватизацію підприємств, про реструктуризацію підприємств з метою подальшого підвищення їх ефективності – ось коло питань, успішне вирішення яких має можливість стати сприятливими умовами для розвитку не тільки текстильної промисловості, але й розвитку економіки України в цілому.

Чи не найважливішим ресурсом для вирішення внутрішніх проблем підприємства є вирішення:

Проблеми Обладнання та постачання сировини для продукції. І обладнання, і сировина — ці ресурси, їх наявність є необхідною умовою ефективного функціонування галузі. Одначе на момент 2004 року, ми можемо бачити такі цифри, стосовно цих двох пунктів чи не найважливіших для успішного розвитку галузі та українського в-ва.Так, наприклад, відомо, що вікова структура основних виробничих фондів легкої промисловості та текстильної промисловості на 2003 рік складала:

Таблиця №1. Вікова структура основних виробничих фондів легкої пром-ті та текстильної промисловості на 2004 рік

Текстильна промисловість

Вік обладнання

Галузь

До 5-ти років

6-11 років

11-15 років

Легка промисловість

14(41)*

55(31)*

43(23)*

Текстильна промисловість

14(37)*

55(33)*

30(24)*

*( в дужках подано дані за 2004 рік)

Аналіз наведених вище даних може підтвердити наш висновок, про те, що на Україні впроваджуються нове обладнання і технології в-ва, але лише там, де є гарантія для отримання короткострокового прибутку. А це, як правило, на незначному відсотку підприємств, які погодилися на залучення іноземних інвестицій та виробляють продукцію використовуючи “давальницьку сировину”, тобто не роблячи ніякого прибутку для себе чи для своєї фірми, а працюючи таким чином на прибуток іноземної компанії інвестора.

Є і інші випадки, ми можемо побачити (Таблиця№1), що більшість обладнання в нашій промисловості — застаріле. А це означає, що деякі наші п-ва навіть і без іноземних інвестицій в їх основні фонди, на цьому ж застарілому обладнанні виробляють продукцію. А вона, є лише напівфабрикатом для готової сукні чи пальта.

Оскільки конкуренція на Європейському ринку зростає, то цей фактор підштовхує європейських виробників текстилю і тканин до подальшого зменшення собівартості продукції. Ця дилема була вирішена ними за допомогою передислокації працемісткого в-ва в країни колишнього СРСР. Так, на Україні дешева робоча силасаме цим факторм і скористалися західні фірми для того, щоб заробляти прибуток для себе в Західній Європі.

За оцінками ТАСІС тільки в одній Львівській області працює зараз близько 100 іноземних п-в. Підрахунки показують, що за тих самих умов, виробничі витрати на Україні приблизно на 50% нижче, ніж вПольщі. І тому, коли західна компанія переміщує в-во своєї продукції на Україну – вона може заощадити близько Euro 400.000 на рік просто перемістивши 100 своїх операторів з Польщі до України.[1, с.41]

продолжение
–PAGE_BREAK–Висновок до 4 розділу

Для українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні інвестиції. Згідно з даними Держкомстату.

Об’єм інвестицій до легкої промисловості України ( що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Якщо відносно високий рівень в-ва продукції не може бути досягнуто — це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Бураковський І. Підприємство в Україні: революційна зміна парадигми управління // Економічні реформи сьогодні №33, 2001, с. 38-41

Бізнес №43 (406), 23.10.2003

Економічна географія України / За ред. М. Д. Пістуна. – К.: Вища школа, 1993. – 320 с.

Економічна та соціальна географія світу. / За ред. Б.П. Яценка, — К.: Артек, 1997. –246 с.

Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміда, 1996. – 366 с.

Зайончковская Ж.А. Демографическая ситуация и расселение. – М., 1991.

Заставний Ф.Д. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ, 1994. – 606 с.

Наряд’2002 // Бізнес №38 (453), 17.09.2002, c. 44-46

Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / За ред. В.В.Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Либідь, 1996, —С. 369—386.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. К.: Вища школа, 1998.— С. 191—208.

Ринок одягу // Бізнес №50(413), 11.12.2000, c. 62-63

Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія світу і України. – Львів, 2002.

ДОДАТКИ

Д/>
одаток 1.

Д/>
одаток 2.
Виробництво продукції легкої промисловості

в/>2004 р., млн.грн.

Похожие работы