Розвиток процесів пам´яті в молодшому шкільному
віці
Вступ
Щоб піднятися на вищий ступінь
розвитку, дитина має засвоїти знання про навколишній світ, оволодіти нормами
поведінки, набути певних навичок і вмінь. Все це пов¢язано з роботою пам¢яті. Якби людина не запам¢ятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її
психічний розвиток був би неможливий.
Пам¢ять у дітей молодшого шкільного віку достатньо хороша. Вони
легко засвоюють нове, конкретне і яскраве. Як і всі психічні процеси, пам¢ять дитини тісно пов¢язана з усім її розвитком. Можна було б сказати, що це
період нагромадження великої кількості уявлень, які відображають те, що учень
бачить навколо себе, чує з вуст учителя, від оточення, в тому числі й
однолітків, старших братів і сестер, про що читає та ін. У цьому віці діти
жадібно поповнюють свої враження, уявлення.
Успіх
розвитку пам¢яті залежить від того, як
забезпечують педагоги керівництво цим процесом. Важливе значення для розвитку
пам¢яті учнів має передусім знання
вчителем умов продуктивності запам¢ятовування, відтворення та
вміння керувати ними в навчальній діяльності на уроках і поза ними. ( 2, с.8 )
Уявімо
собі плоский шматок глини, що має незвичні властивості. Якщо на його поверхню
надавити пальцем і відразу ж вирівняти ямку, то після обжигу глини ямка знову
стає ясно помітною. Ця глина має, відповідно, властивість впродовж певного часу
зберігати слід від фізичного впливу так, що при певних умовах він знову може
бути відтворений. Аналогічно пам¢ять в психології найчастіше
визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з
оригіналом минулі події після зберігання їх впродовж певного часу. ( 20, с.12 )
Кілька
років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив
сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що в принципі мозок
людини може вмістити приблизно 100000000000000000000 одиниць інформації. В
перекладі на загальноприйняту мову це означає – кожен з нас може запам¢ятати всю інформацію, що знаходиться в
мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені Леніна. ( 17, с.30 )
Немає
сумнівів, що мнемічні процеси (процеси пам¢яті) займають центральне місце і в інтелектуальній сфері особистості, і в
загальному психічному розвитку школяра. ( 16, с. 60 )
Потрібно
відмітити,що дослідження пам¢яті людини відкриває доступ до
таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох
практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще
структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням,
щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для
вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації
інформації в пам¢яті та її відтворення. ( 20,
с.14 )
Пам´ять та її класифікація
Визначення поняття пам´яті
Пам¢яттю з давніх-давен цікавилися
філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам¢яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що
уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності
доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: пам¢ять – це “ здатність до відтворення
минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається
в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього
світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та
поведінки. ( 6 )
Радянський
психолог А. Р. Лурія говорить про пам¢ять: “Кожне наше переживання,
враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час
і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому
під пам¢яттю ми розуміємо запис,
зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість
накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як
явища, що породили їх, зникли”. ( 13, с. 42 )
І
ще одне визначення: “Запам¢ятовування, зберігання та
наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам¢яттю. В пам¢яті розрізняють такі основні процеси: запам¢ятовування, зберігання, відтворення і забування.” ( 15 )
З
того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:
1.
Явища пам¢яті спричинені нервовою
системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.
2.
Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають
відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.
3.
Пам¢ять забезпечує довгострокове
зберігання одержаної інформації.
4.
Те, що стало надбанням пам¢яті, при відповідних умовах
оживає, становиться предметом свідомості.
5.
Процеси пам¢яті – запам¢ятовування, зберігання, відтворення та
забування (Часто, кажучи про процеси пам¢яті, говорять про сприйняття,
запам¢ятовування, відтворення.).
Отже, пам¢ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових
ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити
свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при
організації його складної учбової діяльності.
Головна
та постійна турбота вчителя – озброювати учнів міцними знаннями, тобто у
великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров¢я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки
свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен
враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам¢яті учня. Спершу ті, що випливають вже
з визначень пам¢яті: будь-який вплив, що йде
від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня;
довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам¢яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди
пам¢яті оживають і набута школярами
інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової
системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей
школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.
Стихійно
або свідомо вчитель впливає на характер явищ пам¢яті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному
функціонуванню пам¢яті та її розвитку. ( 21, с. 8-9 )
1.2. Типи пам´яті
Людина
з дитинства запам¢ятовує, зберігає, а в
потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю
повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її
кількості, яку з урока в урок на протязі 10 років даємо школярам!
Спробуйте
розібратися в пам¢яті школярів! Важко знайти
такого, у якого вона однозначно “погана” або однозначно “добра”. Як правило,
вона різна – у чомусь гарна, у чомусь погана.
Пам¢ять окремої людини індивідуальна і
залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних. Тому кажуть, що пам¢ятей стільки ж, скільки і
доброчинностей.
Та
все ж різнобарвність видів нашої пам¢яті можна класифікувати, що,
звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає
перспективну можливість вивчати феномен пам¢яті.
В
основу класифікації пам¢яті покладені три ознаки,
згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності –
моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запам¢ятовування – довільному або
мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації.
Об¢єкти діяльності – рух, почуття, образ
або слово – дали назви таким видам пам¢яті, як моторна, емоціональна,
образна та словесно-логічна.
Моторна пам¢ять – запам¢ятовування, зберігання та відтворення рухів
( “пам¢ять тіла”, “пам¢ять-звичка” ). Вона виражається у
формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто
непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк
пов¢язані з моторними навичками.
Кажуть:
“ Стиль – це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при
самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І. С.
Бериташвілі називав моторну пам¢ять пам¢ятттю вправляння. Моторну пам¢ять закріплюють та
вдосконалюють природній дар та постійні тренування.
Моторна пам¢ять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших
етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні,
заучуючи слова або запам¢ятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити
діяти інакше – промовляти про себе або записувати.
“Якщо
ви здатні поблідніти або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви
боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам¢ять на почуття ”, – писав К. С. Станіславський про емоціональну пам¢ять. (
19, с. 217 )
Гнів
і радість, відчай і надія, ненависть та любов – почуття полярні. Вже в
підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати,
що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим
вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та
негативними впливами, між добром та злом.
Радянський
педагог і психолог П. П. Блонський на одному з зайнять зі студентами
запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році,
а потім в своєму житті до інституту. Чотири п¢ятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні
емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально
пережитого.
Емоціональна
пам¢ять адаптує нас до того, що
відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго – для
здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.
Сила
емоціональної пам¢яті у людей неоднакова.
Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей
відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури ( про них-то й писав
Станіславський! ) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших,
але й яскраво запам¢ятовують пережите. Не вигадані
розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту,
про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.
Ще
один вид пам¢яті – образна, або наглядна,
вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У
відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер –
образна пам¢ять поділяється на зорову,
слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості
людей є зорова та слухова
пам¢ять. Осязальна,
обоняльна та вкусова
пам¢ять
(
підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність ) інтенсивно
розвивається у зв¢язку з особливими умовами
діяльності – у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової
пам¢яті у сліпих або сліпо-глухих.
Вражаючого
розвитку пам¢яті на основі неспецифічних
для нас видів психічної діяльності досягла О. С. Скороходова, радянський вчений
в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук ( з
психології ), яка у п¢ятирічному віці втратила зір
та слух.
Подібно
О. С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші
сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури
образної пам¢яті – осязальну, вкусову,
моторну.
Чудова
образна пам¢ять – особливий дар
художників, музикантів, письменників.
Чуйне, уважне ставлення
вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою
неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко
відчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи
відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до
важких колізій і навіть до конфліктів.
Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну
учбову діяльність.
Моторна,
емоціональна та образна пам¢ять в своїх особливих формах
притаманна і тваринам. Специфічно людська пам¢ять – словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.
Словесно-логічна
пам¢ять – це не просто запам¢ятовування, а переробка словесної
інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного,
несуттєвого, і збереження в пам¢яті не безпосередньо
сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної
пам¢яті завжди лежить складний процес
перекодування повідомляємого матеріалу, пов¢язаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних
моментів інформації. Ось чому людина, запам¢ятовуючи зміст великої кількості матеріалу,
одержуємого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною
утримати в пам¢яті його буквальне словесне
вираження. А. Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну пам¢ять, розкриває її “технологію”,
принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від
реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.
У
аборигенів Австралії були виявлені знамениті “жезли вісників” – палички з
зарубками у вигляді кружечків, клинишків. Рятуючи від провалів у пам¢яті, вони виконували роль своєрідного
конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до
зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його
повністю, без пропусків. В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного
племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запам¢ятовуванні чогось особливо важливого
вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок,
могли довільно, за своїм бажанням викликати з пам¢яті події, думки або переживання, пов¢язані з цим запахом. Так вже
на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” пам¢яті, що організовували мнемічну
діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) пам¢яті, при здійсненні якої відсутні
спеціальні наміри що-небудь запам¢ятати або пригадати, і
здобувала довільну пам¢ять, засновану на спеціальних
мнемічних діях. ( 21, с. 11-15 )
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій
пам¢яті і в тому випадку, коли перед нами
не стоїть завдання запам¢ятати це. Така форма запам¢ятовування має назву мимовільного
запам¢ятовування. Для нього характерна не
тільки відсутність наміру запам¢ятати даний матеріал, але
також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів,
сприяючих його запам¢ятовуванню. Сприйняте нами
зберігається наче саме по собі.
Коли
ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій пам¢яті закріплюється певний
матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних
прийомів, щоб запам¢ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у
змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, з¢ясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам
вже відомо в цій галузі і т.ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом
сприяє його запам¢ятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в
нашій пам¢яті не дивлячись на те,
що ми не ставили перед собою завдання запам¢ятати його. Результатом несвідомого запам¢ятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо
згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися,
ми зовсім не збиралися запам¢ятовувати їх.
Разом
з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій пам¢яті. Сприйняти – ще не означає запам¢ятати. Спеціальне опитування значної
кількості людей продемонструвало, що звичайні об¢єкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній пам¢яті. Шпалери кімнати, в якій жили
опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по пам¢яті скільки-небудь точно, а на питання
відповідали невпевнено, хоча ці об¢єкти постійно були в них перед
очима.
Нерідко
для закріплення матеріала в пам¢яті необхідно, щоб перед
людиною стояло пряме завдання – запам¢ятати даний матеріал. Це
завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.
Так,
завдання, що стоїть перед учнями – запам¢ятати певні відомості з
учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.
При
постановці завдання у людини виникає намір запам¢ятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним
чином, в даному випадку – якомога краще запам¢ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом
процесу свідомого запам¢ятовування. Головний чинник –
здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам¢ятати текст якомога точніше, намір
реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють
точному запам¢ятовуванню. Ми не
задовольняємося лише тим, що відмічаємо, на які розділи поділяється стаття та
яка її головна думка. Ми виділяємо логічний центр в кожному реченні, для того,
щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б відтворити ціле речення.
Інколи ми намагаємося відмітити початкові слова фраз, поєднувальні частки,
яскраві вирази. Вони є своєрідними опорними пунктами, що сприяють точному запам¢ятовуванню текста.
Запам¢ятовування, для якого характерна
наявність завдання запам¢ятати та використання різних
методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в
пам¢яті, називають довільним запам¢ятовуванням.
Виділяють
особливу форму довільного (свідомого) запам¢ятовування – заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових
повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та
прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріала в пам¢яті. Заучування необхідно тоді, коли
потрібно запам¢ятати матеріал з великим
ступенем точності та зберегти його в пам¢яті на довгий час.
В
процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запам¢ятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони
зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам¢яті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить
перед собою завдання якомога краще запам¢ятати матеріал, що йому
задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які
сприяють точному закріпленню в пам¢яті вивчаємого матеріалу.
Зрозумівши
зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки,
відмічає зв¢язок між ними та ін. Він
контролює себе, перевіряє, чи все добре запам¢ятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші
труднощі для запам¢ятовування. Коли потрібно
вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається
досягти точного, дослівного запам¢ятовування. ( 11, с. 17-19 )
Незалежно
від модальності, або від ступеню зв¢язку з волею та мисленням, пам¢ять класифікують і як процес,
протікаючий в часі та маючий дві стадії – короткочасну та довгочасну. Виходячи
з того, що під пам¢яттю ми розуміємо запис, зберігання
та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити
інформацію та мати справу зі слідами колишнього досвіду після того, як явища,
що їх викликали, зникли, А. Р. Лурія визначає короткочасну пам¢ять як стадію, “коли сліди виникли,
але не стали міцними”, довгочасну пам¢ять – як стадію, “коли сліди
не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і
чинити опір побічним впливам”. ( 13, с.52 )
Порівняно
недавно почали говорити ще про оперативну пам¢ять, пов¢язану з процесом швидкої
переробки великого обсягу інформації.
Короткочасну
пам¢ять іноді називають верхівкою пам¢яті, псевдопам¢яттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і
скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком. ( 21, с. 16
)
Ведучи
розмову про короткочасну та довгочасну пам¢ять, спеціально торкнемося ситуації, яку можна визначити прислів¢ям: “не в коня корм”, коли нічого не
зберігається передусім у короткочасній пам¢яті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен
спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані
спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній пам¢яті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про
організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і
довгочасної пам¢яті школярів, не можна обійти
увагою і прислів¢я: “Повторення – мати вчення”.
Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в
пам¢яті різними шляхами організованого
вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями
природи пам¢яті, зокрема з її розділенням
на короткочасну і довгочасну.
Л.
В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти,
серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як
процесуальність, пов¢язану з механізмами пам¢яті. “Згідно процесуального характеру
нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості
залежного елементу в органічний зв¢язок з іншими елементами. Як
це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час
прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і
усвідомлення відповідного цілого, аж до
всього учбового курсу
і його продовження в наступних класах”. ( 14, с. 404 )
Закінчуючи розгляд явищ пам¢яті, відмітимо ще й те, що їй
притаманні також розбіжності в швидкості запам¢ятовування, його міцності, розмірі та точності.
При
всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до
унікальності й неповторності пам¢яті кожного, єдине й
визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони
обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення
поставленої мети.
З
двох людей з рівними природніми даними й однаковим життєвим досвідом краще пам¢ять у того, хто постійно її
вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: “ Секрет гарної
пам¢яті в наших руках ”. ( 21, с. 18-19 )
Процеси пам´яті
Окремі
уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх пам¢яті пройденого матеріалу. Ставлячи
перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ
програми буде повторений.
Якщо
розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології пам¢яті, можна ясно побачити своєрідність
окремих процесів пам¢яті та зв¢язок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних
знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються
достатньо повно та точно, інші – з помилками. В деяких випадках відтворення
відбувається без вагань, в інших – відчувається невпевненість.
В
цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних
процесів пам¢яті. Він не зводиться до того,
що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був “записаний” до
пам¢яті школяра. При відтворенні матеріала
можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний
матеріал спаде йому на думку: він діє, він шукає те, що потрібно відтворити в
даному випадку – те, що відповідає питанню вчителя. В учня є відповідне
ставлення до відтворення їм матеріалу: впевненість в правильності відтворення
або ж вагання, невпевненість.
Необхідною
умовою правильного відтворення школярем засвоєних знань є їх зберігання в пам¢яті. Але далеко не все, що запам¢ятовував школяр, зберігається в його
пам¢яті. Частину матеріалу він забуває.
Забування виявляється в тому, що учень не може пригадати засвоєного матеріалу
або його окремих частин, а також у тому, що цей матеріал викривляється.
Зберігання засвоєних знань в пам¢яті школяра неможливо уявляти
собі як звичайне перебування їх у такій собі “коморі” до того часу, поки вони
не будуть добуті звідти. Після того, як школяр запам¢ятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу,
накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до зв¢язку з тим, що було засвоєно раніше,
матеріал, що зберігається в пам¢яті, тепер вже набуває іншого
змісту.
Визначального
значення для зберігання матеріалу в пам¢яті та його правильного
відтворення має якість запам¢ятовування.
Отже,
ми бачимо, що основні процеси пам¢яті – запам¢ятовування, зберігання та відтворення
– при всій своєрідності кожного з них, нерозривно пов¢язані один з одним.
В
будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси пам¢яті. Оволодіння основами наук було б
неможливим, якби учні не були б здатні запам¢ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому,
що вони зберігаються в нашій пам¢яті та можуть бути поновлені в
свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре
володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої пам¢яті. Пам¢ять є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості
людини. Якби в нашій пам¢яті не зберігалось те, що було
пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для
нас постійно новим, незнайомим. ( 11, с.6-7 )
Поліпшення запам´ятовування
Прийоми запам´ятовування
Проблема
пам¢яті (разом з проблемами мотивації та
мислення) є однією з центральних в навчанні. В учбовій діяльності школяра пам¢ять є також результатом процесу
засвоєння матеріалу (матеріал проробляється для того, щоб бути запам¢ятованим) і як умовою для наступної
переробки нового матеріалу (осмислення нового спирається на актуалізацію та
використання збережених в пам¢яті знань). Часто саме погана
пам¢ять є причиною неуспішності школярів:
вивчаємий матеріал погано запам¢ятовується, і це заважає
повноцінному засвоєнню.
Дослідження
невстигаючих школярів показує, що багато з них просто не володіють (або
недостатньо володіють) основними способами смислового запам¢ятовування матеріалу, у них відсутні
вміння та навички їх використання в учбово-пізнавальній діяльності. Таким
чином, саме способи запам¢ятовування частіше за все
виявляються найбільш слабкою ланкою пам¢яті. ( 9, с.20 )
Будь-яка
розумова діяльність, крім формування її способів, прийомів, навичок та вмінь
великою мірою зумовлена розвитком пам¢яті. Продуктивність пам¢яті (запам¢ятовування), в свою чергу пов¢язана зі способами переробки
матеріалу, призначеного для запам¢ятовування, і в тому числі з
логічними. Тому, вивчаючи особливості розвитку пам¢яті школярів, необхідно звертати увагу на формування логічного (смислового)
запам¢ятовування, бо саме воно забезпечує
найбільшу ефективність мнемічної діяльності. ( 16, с. 41 )
Як
відомо, пам¢ять школяра формується під
впливом необхідності систематичного та свідомого засвоєння учбового матеріалу,
що зумовлює, в свою чергу, розвиток довільного запам¢ятовування. Вміння запам¢ятати свідомо, використовуючи
для цього різні прийоми, пов¢язані з розумовими операціями,
– важливий показник такого виду мнемічної діяльності, як логічна пам¢ять. (16, с. 25)
Складання
плана (якщо запам¢ятовуваний матеріал має певний
логічний порядок) – головний прийом логічного запам¢ятовування. В школі при підготовці домашніх завдань цей прийом потрібний
найчастіше. Всюди, де треба запам¢ятати зв¢язний текст, виклад подій чи логічні розмірковування (де неможливо
сортувати так, як сортують списки іншомовних слів, або ряди географічних назв,
або властивості хімічних речовин), в усіх таких випадках найголовніше – з¢ясувати план тексту. Відразу ж
домовимось, що слово “текст” треба розуміти якнайширше: це не тільки параграф
підручника, але й, скажімо, доведення теореми.
Те,
що складання плану допомагає запам¢ятати матеріал, більшості
дорослих відомо. Але в якому віці це усвідомлюється на власному досвіді? Які
специфічні труднощі тут зустрічаються? На що натикаються діти та підлітки, коли
відкривається їх невміння користуватися планом як мнемічною дією?
В
одній країні педагоги провели дослідження: брали
“на олівець” тих дітей та підлітків, які вголос заявляли про свої наміри погано
вивчити урок. Що це означало? Наприклад, де-небудь в інтернаті хлопці звали приятеля: “підем погуляємо”, а той відповідав: “не можу,
мене завтра спитають. Тож я зараз хоч на трійку подивлюся і тоді вийду.”
Так
в різних школах та інтернатах зібрали багато різних випадків. Як може
здогадатися читач-педагог, це було дослідження на тему: “значення мотивації при
навчанні.” Зібрали кількасот відміток, одержаних при “висловленні бажання
вивчити урок абияк” та порівняли їх з відмітками, одержаними тими ж учнями в
інших випадках.
Дослідники
сподівалися, що експериментальний середній бал виявиться помітно нижчим, ніж
звичайний середній бал: адже учні вчили уроки так-сяк! І коли був отриманий
протилежний результат, його сприйняли здивовано. Між іншим, як стало скоро
зрозуміло, все це відбулося згідно законів пам¢яті. Адже школяр, свідомо намагавшись вивчити якнайскоріше, але все ж таки
забезпечити собі позитивну відмітку, неминуче повинен був розібратися, що в
завданні є головним, а що можна і пропустити, якщо не гнатися за п¢ятіркою. Але ж такий розбір, свідомий
чи підсвідомий, – це і є самостійна логічна обробка запам¢ятовуємого матеріалу. Природньо, що учні отримували в таких випадках
скоріше четвірки, ніж трійки.
Згадаємо
тепер звичайну в школі картину. Ось вчителька викликає учня до дошки
відповідати минулий урок. І відразу ж питання до класу: “Чи все він відповів?
Хто додасть?” Явне орієнтування на якнайповніше, загальне, безпомилкове запам¢ятовування. Саме так. Кожного дня в
школі та вдома учень чує: “Ти все вивчив? Нічого не забув? Нічого не пропустив?
Все зможеш розповісти?”
Нам
можуть заперечити: учнів початкової школи неможливо інакше перевіряти та
орієнтувати! Тільки так: “Намагайся вивчити все-все!”, “Давайте, діти,
перевіримо, чи вивчив він все-все!” А якщо, задаючи домашнє завдання,
пропонувати вибирати звідти головне та вчити тільки це, тоді більшість просто
нічого не стане вчити!
Та
все ж таки вихід тут є тільки один: від молодших класів до старших вчити дітей
користуватися розумовою діяльністю при запам¢ятовуванні та як засобом запам¢ятовування. ( 12, с.41-42 )
Навіть
робота, протилежна запам¢ятовуванню – записування для
розвантаження пам¢яті, – виявляється корисною
саме для запам¢ятовування. Це і є відомий
“ефект шпаргалки”, про який писали ще в 19 столітті. Добре зроблена “шпаргалка”
незмінно призводить до непомітного запам¢ятовування частини записаного
матеріалу та до впорядкування того матеріала, який до шпаргалки не потрапив. (
12, с.42 )
То
чи є ключ до развитку логічної пам¢яті? Так. Полягає він у
наступному: щоб розвинути логічну пам¢ять, треба її частіше
змушувати працювати. Це загальне правило для дорослих та дітей. Якими засобами,
згідно якої методики це робити? Тут, напевно, є два ключі: систематичність та
різноманітність використовуємих прийомів. ( 12, с.45 )
При
заучуванні напам¢ять постає і друге питання:
читати текст цілком з початку до кінця чи заучувати частинами? Експеримент та
практика показують доцільність поєднання обох цих способів. Після того, як вірш
або уривок прочитано повністю з початку до кінця, слід вдуматися в його зміст,
скласти план, поділити на логічно закінчені уривки. Далі кожен уривок один за
одним повторювати до твердого засвоєння, поєднуя в подальшому підряд дві, три,
чотири частини, а потім відтворити весь вірш повністю. Корисно в процесі
заучування час від часу знову перечитувати весь вірш. Треба звертати увагу на
зв¢язки між строфами. При повторенні їх
кожну окремо може утворитися “кругова асоціація”: останні слова строфи зв¢язуються в пам¢яті з її ж першими словами або ж з початком вірша, а перехід до наступної
строфи утруднений. Тому потрібно зв¢язувати останні слова строфи з
початком наступної. ( 8, с.28 )
Не
є секретом, що до першого класу сьогодні все частіше приходять діти з поганим
словниковим запасом та послабленою пам¢яттю. Найбільш катастрофічне
становище склалося у сільських школах, де більше 50% дітей мають потребу в
спеціальних вправах. Запропонована В. Зайцевим технологія дає змогу за два
місяці розвинути асоціативну та зорову
пам¢ять дітей, розширити їх словниковий
запас.
Теоретичну
основу технології складають експериментально виявлена сукупність необхідних
якостей та умінь дітей, а також закономірність існування оптимальної
послідовності їх формування. ( 10, с.8 )
Закони пам´яті
За
бажанням, пам¢ять будь-якого типу можна
поліпшити. Адже головна відмінність між людьми з доброю пам¢яттю та з поганою в тому, що одні
вміють нею послуговуватися, тренують її, а інші – ні.
За
визначенням Е. Канта, в пам¢яті важливі три якості:
швидкість запам¢ятовування, його міцність і оперативність
під час її відтворення. Саме над цим давайте й попрацюємо.
Передусім
треба запам¢ятати
Закони пам¢яті
Їх усього лише сім.
Думайте.
На думку німецького письменника І. Ліхтенберга, люди мало запам¢ятовують через те, що самі дуже мало
думають. Отож обов¢язково намагайтеся в усьому
віднаходити зміст. Не варто затуляти вуха руками й утуплюватися поглядом у
текст, повторюючи подумки рядок за рядком. Ці титанічні зусилля не зарахуються,
бо в даному разі важливим є не процес, а результат. Останній буде значно
кращим, якщо ви спробуєте знайти в тексті провідну думку, виділити її
аргументацію, відмітити перехід до наступної – тобто попрацюєте в книжці з
олівцем, зробите конспект.
Вчіться не лише відповідати на
запитання, а й ставити їх. Спробуйте посперечатися з автором, висуваючи при
цьому свої аргументи. Якщо в книжці є відповіді на ваші заперечення – то
проконтролюйте себе, якщо немає – намагайтеся відповідати самі, одночасно
перевіряючи переконливість авторської позиції. Пам¢ятайте, що порівняно з автором ви займаєте вигіднішу
позицію: можете будь-якої миті його зупинити, запитати, можете скільки завгодно
повертатися до обговорення однієї й тієї ж думки. А от автор має все це терпіти
й думати про переваги свого викладу.
2.
Цікавтесь. Якщо мова йде не про дозвільне читання, аби витратити час у дорозі,
то, напевне, прочитане вам для чогось-таки потрібне. Орієнтуйтесь на поставлену
мету, адже ваші зусилля – заради неї. Оцініть, що ви матимете з цієї
інформації, і якщо користь дійсно очікується, то читати стане набагато
цікавіше. Якщо ж
ні, то поміркуйте над словами
англійського філософа Б. Стюарда: “Не читай того, чого не хочеш
запам¢ятати, і не запам¢ятовуй того, чого не маєш на меті застосовувати”.
Іншими
словами: щоб їжа була корисна – їжте з апетитом. Ця гастрономічна аналогія
підводить нас до наступного закону.
3.
“Їжте слона частинами”. Завтра екзамени, але ви налаштовані рішуче, тому що
попереду цілий день та ще й ніч. Віддаючи належне вашим здібностям, ми готові
припустити, що до ранку ви опрацюєте-таки підручник і навіть будете пам¢ятати його зміст десь до обідньої пори
– рівно стільки, щоб успішно відповісти на кілька запитань екзаменатора. Та
майте на увазі, що до книги рекордів Гіннеса та до міцних знань ведуть різні
шляхи. Аби не нарікати потім на діряву пам¢ять, подумайте: чому, приміром, сім раз відміряй – а раз відріж? А не п¢ять чи десять?
Чому
перш ніж відрізати, треба сім раз відміряти, і чому саме семеро одного не
чекають? А ще були сім давньогрецьких мудреців, сім чудес світу. Та й сім днів
тижня навряд чи випадковість…
Психологи
розшифрували секрет магічної сімки. Виявляється, таким є середній об¢єм нашої оперативної пам¢яті – за одночасного сприйняття вона
здатна втримати близько семи об¢єктів. Облич, предметів, слів,
фраз, параграфів – будь-чого. Причому легше запам¢ятовуються перший та останній елементи ряду. Недарма останнє слово в
суперечці кожний намагається залишити за собою; бо швидше за все в пам¢яті залишиться саме воно, а не
попередні тривалі дебати.
Якщо
ж порція для запам¢ятовування виявиться більше
цієї норми, тоді на неї ви витратите набагато більше часу, аніж під час
посильної і ритмічної роботи.
4.
Будьте готові. Всім відомо, як важко змінювати плани, якщо вже на щось
налаштувався. Певного настроювання на роботу вимагає й книжка. Крім того, не лише
настроювання, а й готовності до справи, яка багато в чому залежить від вашої
ерудиції. Адже нове легше “вкладається на вже готові полиці”, міцніше
тримається купи завдяки зв¢язкам із попередньою
інформацією. Поміркуйте про те, що ви знаєте на запропоновану тему; оцініть,
наскільки нова інформація доповнить ваші знання. До роботи зі складним
матеріалом корисно зазадалегідь підготуватися: перечитати що-небудь з тієї
самої теми, може, популярнішого характеру.
5.
Не затоптуйте сліди. Давно помічено, що найлегше забути тільки-но вивчене – це
спробувати тут-таки запам¢ятати дещо подібне. Знаючи про
це, не вчіть фізику одразу після математики, а історію після літератури.
6.
Озирніться навкруги. Це найдійовіший спосіб упоратися із забудькуватістю.
Уявивши обставини, за яких відбувалась подія, ви і її зможете згадати, тому що
одночасні враження мають властивість викликати одне одного. Наприклад, вузлик
на пам¢ять, зав¢язаний за певної ситуації, потім допоможе згадати і причину, за якої ви
його зробили.
7.
Учіть від А до Я. Суть цього закону в тому, що вся інформація повинна
сприйматися як закінчена цілість, а не як розрізнені скалки невідомого чого.
Якщо ви будете заучувати вірш частинами, то потім біля дошки після кожного
рядка довго пригадуватимете початок наступного. Вчіть усе відразу. Такий
принцип сприятиме швидко пригадувати потрібне. Для цього почніть пригадувати
спочатку.
Цей
закон не суперечить третьому, як може здатися. Варто лише збільшити вихідні
інформаційні одиниці, а відтак розбити їх на дрібніші групи. Проте не
намагайтеся хутенько опрацювати щонайбільше матеріалу, бо це – марна спроба.
Ліпше повторювати його протягом кількох днів, аніж у погоні за швидкими
результатами, забути геть усе до наступного ранку.
Загалом, тут говориться про
довільне запам¢ятовування, тобто про те, коли щось необхідно вивчити. Але
не варто нехтувати запам¢ятовуванням несамохіть. Воно діє, якщо інформація пов¢язана з яскравими враженнями. Отож, треба її зробити такою.
Понуре роздивляння географічної мапи можна перетворити на цікаву
гру-ознайомлення з материками. Приміром, прокласти маршрут навколосвітньої
подорожі, дотримуючись при цьому певних умов, наприклад, відвідати якомога
більше країн, максимально наблизити маршрут до прямої, триматися якнайближче до
суші і тому подібне. Одночасно можна використати мапу й для тренування уваги:
подивившись кілька секунд на якийсь район, намагайтеся пригадати якомога більше
деталей. Тобто спробуйте поєднати навчання і гру.
Хобі
– чудовий спосіб переконатися в можливостях власної пам¢яті, поєднуючи приємне з корисним. Чимало колекціонерів – наприклад,
філателістів, нумізматів – мають солідну обізнаність з історії, а любитель
збирання гербарію, напевне, не буде плавати в ботаніці. Більшість знань вони
засвоюють, як-то кажуть, граючись.
Якщо
ви хочете щось добре запам¢ятати, то спочатку чітко
усвідомте наступне: навіщо запам¢ятовувати, що запам¢ятавовувати. Відтак виділіть суть,
узагальніть зміст і запам¢ятайте це узагальнення. ( 3 )
Педагогічні аспекти дослідження пам´яті
Про
серйозні недоліки в роботі над розвитком пам¢яті школярів пише відомий психолог А. В. Петровський: “Неважко відповісти
на питання, коли і на яких уроках школяр одержує відомості про війни, рівняння
з двома невідомими, будову квітки, суперечку славянофілів з западниками. Але
легко поставити в глухий кут питанням – коли, де і як школяра вчать прийомам
успішного запам¢ятовування, дають йому
відомості про те, як боротися з забуванням суттєвого, значного в учбовому
матеріалі, розповідають хоч трохи про те, що таке пам¢ять, які її механізми, закономірності, особливості, як нею слід правильно
розпоряджатися. Очевидно, припускається, що учні самі знайдуть шлях до
вирішення цих завдань і що в даному випадку спеціальне втручання не потрібне.”
( 18 )
Навички
механічного запам¢ятовування, що склалися у
школярів, негативно впливають і в подальшому, наприклад, в учбовій діяльності
студентів, в роботі по саморозвитку.
Важлива
роль в розвитку пам¢яті школярів належить вчителю,
що безпосередньо організує учбовий
процес і прямо та постійно впливає
на учня. ( 21, с. 5 )
Щоб
вийти на вищий рівень керування навчальним процесом, створити досконаліші
педагогічні технології, треба мати й глибші уявлення про процеси переробки
інформації людиною, що відбуваються в системі “засвоєння-забування”. Психофізіологічний
аспект проблеми досліджений достатньо грунтовно, чого не можна сказати про
педагогічний, який для оптимальної організації навчально-виховного процесу має
бути вивчений передусім.
Розпочнемо
з уточнення педагогічного смислу понять. Запам¢ятовування – довільне або мимовільне, засвоєння – те ж саме, але для
усвідомленої інформації. Забування – це стирання з пам¢яті, зникнення раніше зафіксованих у
ній відомостей. Збереження (виживання) знань, умінь трактується як різниця між
вивченим і забутим, фактично це та ж їхня частина, що залишається в свідомості
на момент діагностування.
Засвоєння і забування – взаємообернені
процеси, що відбуваються одночасно. Це взаємонеобхідні процеси: засвоюючи,
учень одночасно забуває, забуваючи – засвоює нове. В момент засвоєння
розпочинається забування і лише ціною значних інтелектуальних зусиль вдається
стримати цей процес, забезпечити виживання необхідних знань, умінь, навичок.
Саме
з таких міркувань ми виходимо, формулюючи гіпотезу: засвоєння і забування є
дзеркальними процесами – хід засвоєння повинен повторювати хід забування і
навпаки. Якщо це так, то, дослідивши в усіх деталях один з процесів, ми мали б
точне уявлення про дзеркально-супутний процес, не витрачаючи додаткових зусиль
на його вивчення. Якби нам пощастило точно зафіксувати криві процесів для
конкретного випадку навчання, то різниця між їхніми фактичними положеннями
(значеннями) виявила б “залишок” у свідомості учня – саме ту частину інформації,
яка “привласнена” особистістю за час інтелектуальної праці і залишилася в
свідомості для тривалого використання.
Припущення
про взаємооберненість процесів засвоєння і забування висловлюється не вперше,
але наступний крок робиться лише тепер. Без сумніву, таке запізнення – це
наслідок розведення проблем, негативні результати диференціювання науки, коли
процеси засвоєння і забування досліджувалися розрізнено, вивчати ж їх у
нерозривному зв¢язку навіть не намагалися:
дослідження могли б бути надто складними, а тлумачення їх результатів
наштовхувалося б на нищівну критику. Нині, коли наука повертається до
інтегрованого дослідження проблем, в умовах накопичення достатньої кількості
знань як у царині засвоєння, так і в царині забування, створилися передумови
для теоретичного осмислення їх єдності шляхом зіставлення вибудуваних кривих. (
5, с.29-30 )
Розвиваючи
і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки, В. О. Сухомлинський спирався на наукові
теорії видатних психологів Ж. Піаже та Л. Виготського.
“Повноцінне
навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б
немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати
розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового
розвитку творчих сил розуму від обсягу знань.”
У
працях вченого є чимало психологічних і дидактичних знахідок, які розкривають
складний процес керівництва вчителем розумовою діяльністю дитини.
Зокрема,
ці знахідки можна побачити в таких працях як “Серце віддаю дітям”, “Павлиська
середня школа”, “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, “100
порад учителю”, “Духовний світ школяра”, “Розмова з молодим директором школи”,
“Гармонія трьох начал” та ін.
На
думку В. О. Сухомлинського, одна з найгостріших проблем школи – це поглиблення
інтелекту дитини, розвиток її розуму. А це – розвиток образного і
логіко-аналітичного мислення, усунення його уповільненості. Тому в школі
необхідні спеціальні уроки мислення – це і живе безпосереднє сприймання довкілля,
і сам процес здобування знань, і розумові вправи.
Незамінною
школою мислення, яка допоможе усунути тугість, уповільненість мислення, може
стати сама організація здобування знань: на уроці необхідно створити такий
логічний ланцюжок, щоб наслідок одного ставав причиною другого. І тоді,
утримуючи цей ланцюжок в полі своєї уваги і пам¢яті, дитина, навіть з уповільненим розумовим процесом, проходить незамінну
школу мислення.
У
прямій залежності від рівня виховання мислення, думки, розуму знаходиться
уміння запам¢ятовувати. Дитина, яка
побачила і охопила тільки поверхово навчальний матеріал, не зробила жодного
“відкриття”, не пережила почуття подиву на уроці, має слабку, “діряву” пам¢ять: сьогодні вона пам¢ятає, а завтра – забула. Такі учні
часто намагаються просто зазубрити матеріал, заучити його порціями, а потім
порціями його ж “відтворити” і дістати оцінку.
Ця
інфантильність розуму і пам¢яті в поєднанні зі спробами
опанувати основи наук, призводить до обмеженості сфери інтелектуальної і
суспільної діяльності.
Виключити
зубріння можна, якщо установити розумне співвідношення довільного і
мимовільного запам¢ятовування, а це передусім
залежить від вчителя. Треба бути “володарем дум юнацтва”, нести ту іскру, яка б
запалювала порох допитливості, любові, жадоби до знань.
Запалюється
вогник – і дитині хочеться знати більше, проникати у глибини нових явищ. Це
бажання і є поштовхом, який розвиває розумову силу кожної дитини. ( 4, с.96-97
)
Реальні
умови НТР потребують, як ніколи, орієнтації учнів на засвоєння значного обсягу
різноманітного матеріалу, гарного зберігання його в пам¢яті, швидкого та ефективного використання при вирішенні учбових та
практичних завдань. Перевантаження школярів, що виникає в цих умовах, часто є
наслідком їх нераціональної мнемічної діяльності, так само, як і певною
пасивністю вчителя, його недостатніми знаннями про психологічні особливості
дітей, зокрема, про такий феномен, як пам¢ять, про особливості й шляхи
її розвитку у школярів.
Радянські
психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей пам¢яті. Відомими є фундаментальні
психологічні дослідження П. П. Блонського, Л. С. Виготського, Л. В. Занкова, П.
І. Зінченка, А. А. Смирнова, А. П. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, які
висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про пам¢ять знаходяться в працях прикладного
характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в зв¢язку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін.
Але
робіт, присвячених особливостям мнемічної діяльності школярів в зв¢язку з засвоєнням ними тих чи інших
учбових предметів, ще дуже не вистачає. Можливо, практичним наслідком цього є
те, що учні і молодших і старших класів часто не йдуть по шляху осмисленого
запам¢ятовування учбового матеріалу, а
вдаються до механічного запам¢ятовування, “зазубрювання”. ( 21, с. 4 )
Першокласник
приходить до школи… І з першої ж чверті першого класу він стикається з
необхідністю запам¢ятовувати великий обсяг
інформації. Цю необхідність можна перетворити на веселу захоплюючу гру. І тут
повинні допомогти дорослі – батьки, вчитель, шкільний психолог. Допомогти
весело, ненав¢язливо, непомітно, цікаво, щоб
запам¢ятовування відбувалося саме по собі, а
не було важкою працею. Згадаймо, як Том Сойєр перетворив нудну роботу –
фарбування паркану – на захоплюючу гру для хлопчаків. Учитель певною мірою
повинен стати Томом Сойєром, але при цьому й розвивати творчу ініціативу
дитини, учити доводити правильність відповіді, розв¢язувати завдання нестандартно, відстоювати свою точку зору. Навчати,
граючись. ( 1, с. 8 )
4. Дослідження способів запам´ятовування та
пригадування у молодшому шкільному віці ( на прикладі учнів другого класу )
Матеріал,
що був запропонований для запам¢ятовування, виявився, за свідченням
тих, кого досліджували, не однаковим за важкістю.
Більшість
другокласників погодились, що найбільш важкими для запам¢ятовування були числа, потім слова, а найбільш легким був текст. Але все ж
таки невелика кількість досліджуваних (5-6 чоловік), які виявили найбільш
низьку продуктивність запам¢ятовування всіх видів
матеріалу, вважала найбільш важким текст, в той час як числа і слова вважалися
ціми учнями найбільш легкими для запам¢ятовування.
Запам¢ятовування чисел. В якості основного
і, по суті, єдиного способу запам¢ятовування числового ряду всі
другокласники застосовували повторення про себе кожного окремого числа. Майже
ніхто з них під час читання чисел свідомо навіть не намагався якимось чином
згрупувати їх, з¢єднати, класифікувати. На
питання експериментатора: “Що ти робив, щоб добре запам¢ятати числа?” – зазвичай давалися такі відповіді: “Нічого не робив, просто
читав і запам¢ятовував, як було записано”
або “Читав вголос і намагався кожне число повторити один-два рази про себе”,
“Дивилася уважно і скільки встигала повторювала про себе”. Деякі досліджувані
використовували зовнішні прийоми, що полегшували запам¢ятовування: говорили числа пошепки, при цьому воруша губами, відмічали
число на пальцях (наприклад, прочитавши число 27, відкладали два пальці і сім
пальців).
Говорячи
про процес відтворення, багато також відмічали, що вони “нічого не робили, щоб
добре пригадати”, а “говорили те, що пам¢ятали”. Але все ж таки аналіз
протоколів відтворення показує, що тільки 9 досліджуваних, причому тих, у кого
були найнижчі результати, відтворювали числа без всякої системи і без будь-яких
спроб пов¢язати їх між собою. Всі ж інші
учні (всі 15 кращої половини групи і 6 з показавшої гірші результати) в процесі
пригадування відтворювали числа або в тій послідовності, в якій вони
пропонувалися (пов¢язуючи, правда, обмежену їх
кількість – два-три перших чи два-три останніх), або об¢єднували числа в пари за схожістю одиниць або десятків (61–41; 36–32;
65–56).
Лише
троє досліджуваних, причому ті, що запам¢ятали числа краще за інших,
намагалися об¢єднати числа в більші групи – по
десятках, при відтворенні, а одна з цих досліджуваних (Олена Д.) так
характеризує процес запам¢ятовування чисел: “Щоб добре
запам¢ятати числа, я спочатку швидко читала
їх про себе, а потім вголос. Спочатку хотіла запам¢ятати числа на 60, потім на 50 та інші, але в мене погано вийшло, так
важко”.
Таким
чином, всі 15 досліджуваних, що показали більш високі результати, відтворювали
числа за тою чи іншою системою (часто не усвідомлюючи цього), в той час як з
групи, де діти запам¢ятовували повільніше, лише 6
пригадували числа в певному порядку.
Запам¢ятовування слів. При заучуванні слів
повторення також залишалося у другокласників основним способом запам¢ятовування. Групування слів, по суті,
не використовувалось. Але в процесі відтворення, як це видно з аналізу об¢єктивних даних, багато досліджуваних
тим чи іншим чином зв¢язували слова між собою. Так,
у 12 досліджуваних, з числа показавших кращі результати запам¢ятовування, деякі слова об¢єднувалися в пари за ознакою близького
смислу (кофта–туфлі; ложка–виделка; булка–масло), у 3 досліджуваних
спостерігалось групування на основі звукової схожості (білка, булка, банка), і,
нарешті, у 9 досліджуваних поряд з відміченими прийомами, слова об¢єднувалися при відтворенні за
просторовою суміжністю в ряду (два-три перших чи останніх слова).
З
групи, де заучували повільно, 11 учнів відтворювали слова за суміжністю, а 5
взагалі без будь-якої системи.
Слід
відмітити, що і в цьому випадку, так само як і при пригадуванні чисел, багато
другокласників, навіть з тих, які використовували групування, в своїх звітах
заперечували застосування будь-яких прийомів в процесі пригадування.
Наприклад,
один з розвинутих, швидко запам¢ятовуючих учнів (Юра Б.),
який, відтворюючи слова, часто об¢єднував їх за смислом, а на
питання, чи пов¢язував він слова між собою,
щоб краще їх згадувати, відповів: “Ні, я слова не пов¢язував. А вони не пов¢язані ніяк”.
Таким
чином, не групуючи матеріал свідомо, деякі другокласники групували його, хоча б
і частково, в несвідомій формі.
Запам¢ятовування фраз. При запам¢ятовуванні фраз багато другокласників
знову-таки використовували просте повторювання (окремих речень або слів), але
разом з цим 11 з 15 швидко запам¢ятовуючих і троє з числа
повільно запам¢ятовуючих як в процесі запам¢ятовування, так і особливо
пригадування поділяли матеріал на “важкий” та “легкий”. Важкими вважалися
числа, які входили до складу кожної фрази і на які досліджувані звертали під
час читання особливу увагу: “Ті числа, які погано запам¢ятовуються, я намагаюся повторити, думаю про них” (Віталік К.), “Я думала і
тоді, коли читала речення, і тоді, коли розказувала. Коли читала, намагалася
встигнути повторити числа, оскільки їх важко запам¢ятати. Коли розказувала, спочатку думала про себе: яке слово треба сказати,
а потім говорила вголос” (Олена Д.).
Така
організована і цілеспрямована діяльність при запам¢ятовуванні і пригадуванні мала місце, як було сказано, у 11 учнів, що
показали кращі результати, та у 3, що заучували повільно. Всі ж інші
другокласники ( 4 з швидко запам¢ятовуючих та 12 повільно запам¢ятовуючих ) заучували матеріал
пасивно. Як вони самі казали, вони “нічого не робили”, аби добре запам¢ятати та пригадати заучене. Ні один з
них не намагався тим чи іншим чином зв¢язати між собою розрізнені
фрази.
Запам¢ятовування текста. Запам¢ятовування текстів також не було у
всіх учнів другого класу однаковим за характером та ступенем складності.
Для
невеликої кількості дітей (8 з групи добре запам¢ятовуючих) запам¢ятовування та пригадування
характеризуються певним ступенем активності. Ці учні під час читання свідомо
зосереджували свою увагу на тексті, не звертаючи увагу на зовнішні подразники.
“Коли я читаю, думаю лише про те, аби краще запам¢ятати та розказати, а всі інші думки від мене тікають” ( Міша Ж. ). Один з
цих учнів ( Юра Б. ) під час читання контролює,
що було ним пропущено у процесі попереднього пригадування оповідання. “Ой, скільки ж я пропустив!” –
говорить він, читаючи оповідання вдруге, та ставить під час другого читання
мету – запам¢ятати пропущені речення. “Коли
я читав вперше, – говорить він, – я нічого не повторював, тільки думав, а потім
почав повторювати про себе ті речення, які пропускав. Коли розповідав,
згадував, про що говориться далі. Оповідання легко запам¢ятати, все на одну тему йде”.
В процесі
відтворення текстів 6 з цих 8 учнів свідомо намагалися використати план
оповідання. Так, Люда І. на питання дослідника: “Чи був у тебе в голові план
оповідання, чи думала ти, що розповідати спочатку, а що потім?” – відповідала:
“Так, у мене був план. Я спочатку говорила, який вовк, як він виглядає, потім –
де він живе, що їсть і як за вовком полюють”. Як правило, план розповіді з¢являється у другокласників наприкінці
заучування ( після третього прочитання тексту ), а деякі стали користуватися
планом лише при заучуванні другого варіанту текста. ( Можна думати, що цим
частково пояснюється збільшення середніх вікових показників при запам¢ятовуванні другого варіанту матеріала
).
Іншим
чином проходило запам¢ятовування у інших 22 учнів
другого класу, куди увійшли 15 повільно запам¢ятовуючих та 7 з групи швидко запам¢ятовуючих. Тільки 3 з них
використовували такий знайомий їм прийом, як повторення окремих речень.
Пояснюється це, здається, тим, що у багатьох школярів цієї групи техніка
читання була ще недосконалою і процес читання був важким для них; тому виділяти
речення, що важко запам¢ятовуються, вони не вміли. Із
звітів, одержаних від учнів цієї групи, видно, що процес запам¢ятовування текстів проходив у цих
дітей пасивно. “Коли читала – не думала, а коли розказувала – спочатку подумаю
про себе, а потім скажу вголос” ( Оля А. ).
Пригадування
текстів у цих дітей протікало також без планів. Особливо виділяються в цьому
відношенні 5 учнів, що показали найнижчі результати по всіх видах матеріалу, і
в першу чергу при запам¢ятовуванні текстів. Ці діти
відтворювали тексти як ряд непов¢язаних між собою розрізнених
речень, насправді не бувши оповіданням. Після першого читання вони відмовлялися
взагалі що-небудь відтворювати. Одна з цих іспитуємих ( Клава І. ) після
першого читання розповіді “Вовк” не змогла навіть відповісти на питання
експериментатора: “Про кого ця розповідь?” Ці діти не використовували ніяких
прийомів запам¢ятовування і пригадування.
Деякі з них взагалі відмовлялися відповідати на питання дослідника.
Підіб¢ємо підсумок характеристиці запам¢ятовування в учнів другого класу.
Перш за все необхідно відмітити,
що запам¢ятовування
експериментального матеріалу викликало у багатьох дітей цього віку серйозні
труднощі. Пояснюється це перш за все тим, що кількість прийомів довільного
запам¢ятовування, яким
володіють другокласники, є ще дуже невеликою і запам¢ятовування у великому ступені залишалось ще звичайним,
тобто не було ніяких спеціальних засобів, прийомів. Так, ніхто з другокласників
не використовував такого прийому, як співвіднесення заучуваного з раніше
відомим. Тільки ті діти, у кого були високі для їх віку показники, при
відтворюванні користувалися дуже недосконалим групуванням, розчленяли матеріал
на головне та другорядне, виділяли опорні пункти. Але навіть в тих випадках,
коли той чи інший спосіб запам¢ятовування використовувався, рівень володіння ним був
невисоким та використання його потребувало спеціальних розумових зусиль,
напруженої уваги.
Що
ж стосується дітей, які показали низькі результати, то вони часто мали
великі труднощі не
тільки при запам¢ятовуванні, а
й при розумінні матеріалу (
особливо фраз та текстів ).
Одержані
дані ще раз підтверджують висновки А. А. Смирнова та П. І. Зінченка про те, що
мнемічна дія відстає в своєму формуванні від пізнавальної; вона формується наче
після пізнавальної дії та на основі її; тому вона може здійснюватися як
самостійна та цілеспрямована дія тільки в тому випадку, якщо пізнавальне
орієнтування здійснювалось швидко, легко, не потребуючи спеціальної активності
досліджуваного. В тих же випадках, коли матеріал, що пропонується, викликає
труднощі у розумінні (як це має місце у другокласників), установка на запам¢ятовування чинить негативний
вплив як на результат запам¢ятовування, так і на розуміння. Це
знову ж таки співпадає з тим, що було відмічено в роботі А. А. Смирнова,
дослідження якого показали, що якщо підкреслення мнемічного завдання
відбувається ще до того, як розуміння завершилось, воно негативно впливає на
розуміння. Цікаво також, що у більшості другокласників суб¢єктивна оцінка особливостей запам¢ятовування та пригадування
розходилась з об¢єктивними даними. ( 7, с. 141
– 146 )
Висновки
Під
керівництвом відомого психолога Смирнова було проведено кілька циклів
експериментів для з¢ясування вікових та
індивідуальних особливостей пам¢яті. Досліди проводили і на
дошкільнятах, і на школярах різних класів, і на студентах, і навіть на
пенсіонерах.
Різні
дослідники в різних умовах за різними методиками одержували незмінний
результат: диференціацію індивідуальних особливостей пам¢яті залежно від віку. Виявилось, що ступінь індивідуальних відмінностей
майже по всіх видах і процесах пам¢яті більше у старших. Чим
молодші люди, чим менші діти, тим ближчі їх особисті показники до одного середнього
рівня. Звичайно, зустрічаються “вундеркінди”, у яких несподівано виявляється
особлива пам¢ять на словесний матеріал, або
на числа, фігури, або ж на логічні співвідношення, або на малюнки. Але, навіть
враховуючи таких дітей (вони траплялися 1 на 300), все-таки ступінь
індивідуальних відмінностей пам¢яті був більшим у
першокласників, ніж у дошкільнят; більше у семикласників, ніж у
третьокласників. І так до людей похилого віку, де була вже особлива картина…
Чи
не є ця тенденція зростаючої індивідуальної розмаїтості свідченням того, що
особистий досвід розумової роботи – чи це самовиховання дорослих, чи шкільне
навчання, – важливіше для розвитку пам¢яті, ніж природні задатки?
Адже у молодших дітей ці задатки виявляють себе у чистому вигляді, вони ще не
так помножені на зусилля батьків, на працю педагога, на вплив прочитаних
книжок, переглянутих телепередач, як у старших дітей, як у підлітків. Здавалося
б, саме у малюків повинно бути більше “природних” відмінностей у показниках пам¢яті, виявлених експериментально. Але
картина виявилася зворотньою.
Згідно
принципу єдності свідомості та діяльності, все, що закладено в людині природою,
являє собою лише можливість для розвитку, а чи буде ця можливість втілена в
життя – це вже залежить від його біографії, від навчання та виховання, в
тому числі у великому ступені
від свідомих, активних
зусиль самої особистості. ( 12,
с.27-28 )
Список литературы
Добровольська
Л. Розвиток пам´яті та уяви // Початкова освіта. – 1999. – № 11.
Дрозденко К. С., Чернецька Л. В., Дрозденко
О. В. Пам´ять – важливий психологічний компонент засвоєння знань //
Початкова школа. – 1994. – № 4.
Жариков Є., Крушельницький Є. Гімнастика для розуму // Завуч. – 1999. – № 4.
Овчаренко К. С. Як розвивати пам´ять,
мислення і розумові сили дитини // Педагогіка В. Сухомлинського як втілення
гуманістичних загальнолюдських ідеалів. – Миколаїв, 1998. – 120с.
Підласий
І. П. Система засвоєння-забування // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2.
БСЭ. – М., 1975, Т. 19, С. 131.
Возрастные и индивидуальные
различия памяти / Под ред. А. А. Смирнова. – М.: Просвещение, 1967. – 300с.
Вольперт И. Е. Воспитание памяти. – Ленинград, 1956. – 30с.
Заика Е. В. Развиваем память // Журнал для батьків. – 1999. – № 1.
Зайцев В. Помогите слабым! Как
развить память у первоклассника // Учительская газета. – 1998. – № 13.
Занков Л. В. Память. – М.:
Учпедгиз, 1949. – 167с.
Ипполитов Ф. В. Память школьника.
– М.: Знание, 1978. – 48с.
Лурия А. Р. Внимание и память. –
М., 1975.
Обучение и развитие.
Экспериментально-педагогическое исследование / Под ред. Л. В. Занкова. – М.,
1975.
Общая психология / Под ред. А.
В. Петровского. – М., 1977.
Особенности обучения и психического развития школьников / Под ред. И. В. Дубровиной, Б. С.
Круглова. – М.: Педагогика, 1988. – 192с.
Пекелис В. Д. Твои возможности,
человек. – М.: Знание, 1984. – 272с.
Петровский А. В. Значение и роль
психологии в учебном процессе педагогического вуза. // Вопросы психологии. –
1971. – № 2.
Станиславский К. С. Работа над
собой в творческом процессе переживания. – Собр. соч., Т.
11. – М., 1954.
Хофман И. Активная память. – М.:
Прогресс, 1986. – 309с.
Чутко Н. Я. Развитие памяти
школьников. – М.: Педагогика, 1982. – 96с.