ІНДИВІДУАЛЬНЕЗАВДАННЯ
з дисципліни«Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»
Зміст
1. Самофінансуванняпідприємств
2. Фінансова інвестиційнадіяльність підприємств
Перелік літератури
1.Самофінансування підприємства
Унауково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактуваннясутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхідзорієнтований на фінансові результати, другий – на рух грошових потоків. Цезумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звітіпро фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) врамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. З іншогобоку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатівпевного періоду, пов’язані з грошовими видатками.
Довнутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:
1)чистий прибуток;
2)амортизаційні відрахування;
3)забезпечення наступних витрат і платежів.
Привнутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотніактиви (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується вліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, якізалишаються на підприємстві після сплати всіх податків.
Основнимвнутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане зреінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Ефектсамофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моментуйого визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягомроку прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішеннявласників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням пророзмір дивідендів, які підлягають виплаті.
Усвітовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку взвітності, зокрема в балансі, виокремлюють:
1)приховане самофінансування;
2)відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).
Прихованесамофінансування підприємства пов’язана з використанням прихованого прибутку.Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результатіформування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лишепри їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибуткудо оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплатидивідендів.
Прихованірезерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином невідображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результатіформування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.
Є дваспособи формування прихованих резервів у балансі:
1)недооцінка активів;
2)переоцінка зобов’язань.
Підприємстваможуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками.У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяєздійснювати індексацію або якщо вона пов’язана з невиправдано високимоподаткуванням.
Величинаприхованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовоювартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою)вартістю. Досить часто величину Прихованих резервів акціонерних товариств,акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсомакцій та їх балансовим курсом.
Мобілізаціяприхованих резервів здійснюється:
1)шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів;
2) урезультаті індексації балансової вартості майнових об’єктів які неможливореалізувати без порушення нормального виробничого циклу.
Формуванняприхованих резервів може здійснюватися в рамках реалізації певного типудивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з іншихфінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи обліковуполітику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можназабезпечити стратегію стабільних дивідендів. Наявність у підприємстваприхованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тихвипадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартістьякого є вищою, ніж це відображено у звітності.
Досуттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушенняпринципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії вінформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.
Тезавраціяприбутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємстваз метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.
Величинатезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженніпідприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшеннявласного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначаєтьсятакож як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційнійзвітності.
Длявизначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:
/>
Тезаврованийприбуток відображається в балансі за такими позиціями:
1) упасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутнийкапітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративнихправ підприємства;
2) вактиві він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів:оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.
Фінансуванняпідприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. Доосновних переваг самофінансуванняслід віднести такі:
1)залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користуванняними;
2)відсутність затрат при мобілізації коштів;
3) непотрібно надавати кредитне забезпечення;
4) підвищуєтьсяфінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.
Недолікисамофінансування(тезаврації) у тезовому вигляді можнаохарактеризувати таким чином:
1)оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо вінпідлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансуваннязбільшується;
2)обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги доефективного використання коштів;
3)помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижчаза середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринкукапіталів у цілому).
Рішенняна користь реінвестицій власниками прийматиметься в тому разі, якщорентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковістьможливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень щодо доцільностісамофінансування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл івикористання прибутку підприємства. Згідно з законодавством України сумигрошових коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у виглядіпрямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані такимплатником податку, в тому числі грошові або майнові внески, відповідно додоговорів про спільну діяльність без створення юридичної особи на територіїУкраїни не включаються до складу валового доходу.
Збільшеннястатутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власниківздійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основібезплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акції)пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьомувикористовуються такі основні джерела:
1)чистий прибуток звітного періоду;
2)додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінкинеоборотних активів;
3)прибуток, тезаврований у попередніх періодах.
Порядокзбільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунокраніше сформованих резервів чи реінвестицій включає таку послідовність дій:
1)прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу акціонерноготовариства та оформлення відповідного протоколу;
2)публікація у друкованих органах Верховної Ради України або Кабінету МіністрівУкраїни, або офіційному виданні фондової біржі повідомлення про збільшеннярозміру статутного капіталу товариства;
3)надання протоколу рішення щодо збільшення розміру статутного капіталу та копіїнадрукованого повідомлення до Державної комісії з цінних паперів та фондовогоринку не пізніше 10 днів після його опублікування;
4)внесення та реєстрація змін до статуту товариства, пов’язаних зі збільшеннямрозміру статутного капіталу;
5)реєстрація випуску акцій;
6)оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разібездокументарної форми випуску акцій);
7)внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів (у разідокументарної форми випуску акцій);
8)виготовлення бланків та видача акціонерам сертифікатів акцій (у разідокументарної форми випуску акцій).
У разізбільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиціїчи резервів інформація про випуск акцій реєстрації не підлягає, відкритапідписка на акції не здійснюється.
Майновийстан власників у результаті збільшення капіталу за рахунок коштів підприємстване змінюється, оскільки трансформація резервів і нерозподіленого прибутку вномінальний капітал є ніщо інше як фінансування збільшення капіталу за рахунокневиплаченого власникам прибутку (дивідендів) чи здійснених ними ж внесків удодатковий капітал.
Чистийрух грошових коштів у результаті операційної діяльності прийнято позначати якопераційний Cash-flow, чистий рух кошти відінвестиційної діяльності – як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками врамках фінансової діяльності – Cash-flow від фінансової діяльності.
ЧистийCash-flow (рух грошових коштів) по підприємству зa звітний періодрозраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Віндорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.
Основоюрозрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-f1ow, який характеризуєвеличину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційноїдіяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається врозпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошовихвидатків операційного характеру.
Наявністьопераційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:
1)фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;
2)погашати фінансову заборгованість;
3)виплачувати дивіденди.
ОпераційнийCash-flow та загальну суму грошових надходжень у рамках інвестиційноїдіяльності можна розглядати як внутрішнє джерело фінансування.
Базудля визначення Cash-flow від операційної діяльності утворюють дані звіту профінансові результати (про прибутки і збитки) та баланс підприємства. Середекономістів до цього часу немає єдності щодо методології визначення Cash-flow. Класичнийспосіб розрахунку операційного Cash-flow полягає в тому, що до чистого прибуткупідприємства (після оподаткування) за визначений період додаються амортизаційнівідрахування, нараховані у цьому самому періоді, та приріст забезпечень.
Якщовід «класичного» (брутто) Cash-flow відняти суму нарахованих дивідендів, тоодержимо – нетто Cash-flow. Однак при використанні цього підходу до визначеннячистого грошового потоку не враховуються зміни у складі поточних активів тапасивів, які також суттєво впливають на величину грошових коштів підприємства.
Напрактиці поширення набули два основні методи розрахунку Cash-flow відопераційної діяльності, які враховують згадані зміни у складі оборотних активіві поточних зобов’язань і передбачають віднесення процентів за користуванняпозичками до складу операційних витрат:
1)прямий метод, при використанні якого чистий грошовий потік (Cash-flow)від операційноїдіяльності розраховується як різниця між вхідними та вихідними грошовимипотоками, що мають безпосереднє відношення до операційної діяльностіпідприємства. До вхідних грошових потоків належать: грошові надходження відпродажу товарів у звітному періоді; погашення дебіторської заборгованості; іншігрошові надходження від операційної діяльності (від реалізації оборотнихактивів, операційної оренди активів тощо). До вихідних грошових потоківналежать грошові видатки на покриття витрат, які включаються у собівартістьпродукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат у рамкахопераційної діяльності, а також податки на прибуток та проценти за користуванняпозичками;
2)непрямий метод орієнтований на фінансові результати від операційної діяльності.Здійснюється зворотний до прямого методу розрахунок: операційні прибутки(збитки) коригуються на статті доходів (зменшуються) і витрат (збільшуються),які не впливають на обсяг грошових засобів (амортизація, забезпечення наступнихвитрат і платежів), а також на суму змін в оборотних активах та поточнихзобов’язань, що пов’язані з рухом коштів у рамках операційної діяльності тасплатою процентів за користування позичками.
Якщоопераційний Cash-flowскоригувати на позитивний (негативний) Cash-flowвід інвестиційноїдіяльності, то ми отримаємо так званий Free(незалежний) Cash-flow, який характеризуєздатність підприємства забезпечити операційну діяльність та планові інвестиціїза рахунок внутрішніх фінансових джерел (незалежно від зовнішньогофінансування). Від’ємне значення Free Cash-flowпоказує, що дляздійснення запланованих видатків підприємство має потребу у зовнішньомуфінансуванні, яка утворилася в результаті дефіциту внутрішніх джерелфінансування. Позитивне значення Free Cash-flow свідчить про наявністьнадлишку коштів, які можуть бути використані для таких цілей:
1)виплата дивідендів;
2)погашення банківських позичок;
3)викуп власних корпоративних прав.
РозрахунокFree Cash-flow має значення як при ex-post аналізі, оскільки дає змогукористувачам звітності зробити висновок про потенціал внутрішнього фінансуванняв попередніх періодах, так і під час ex-aпte аналізу, оскільки є базовоювеличиною для прогнозування вхідних і вихідних грошових потоків, пов’язаних зфінансовою діяльністю. Теперішня вартість очікуваного майбутнього Free Cash-flow можевикористовуватися як критерій оцінки вартості підприємства в рамках концепціїмаксимізації доходів власників (SVК).У рамках фінансового контролінгупоказник Free Cash-flow використовується також як індикатор раннього попередження проможливі проблеми у сфері управління дебіторською заборгованістю та запасами,збутовій сфері тощо. Вважається, що цей показник швидше і виразніше сигналізуєпро негативний розвиток, ніж показники прибутковості.
Прямийметод розрахунку використовується, як правило, під час внутрішнього аналізу врамках фінансового контролінгу для оцінки впливу руху грошових коштів нанинішню та потенційну ліквідність підприємства. За зовнішнього аналізувизначити чистий рух грошових коштів прямим методом неможливо за бракомнеобхідної інформації, зокрема щодо грошових видатків підприємства на придбаннясировини, матеріалів, на утримання персоналу тощо. Саме тому при оцінці кредитоспроможностічи інвестиційної привабливості підприємства використовується непрямий методрозрахунку Cash-flow, за якого використовується інформація, щоміститься в офіційній звітності.
2.Фінансова інвестиційна діяльність підприємств
Вартістьбізнесу – це вартість діючого підприємства або вартість 100% корпоративнихправ у діловому підприємстві.Необхідність оцінки вартості підприємствавиникає в основному у таких випадках:
1)під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестуваннякоштів у те чи інше підприємство, у т. ч. при здійсненні операцій М&А (поглинанняі приєднання);
2) уході реорганізації підприємства (мета оцінки — визначення бази для складанняпередавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорційобміну корпоративних прав);
3) уразі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метоювизначення вартості ліквідаційної маси);
4) уразі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки –визначення реальної ціни продажу майна);
5) уразі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (метаоцінки – визначити реальну вартість кредитного забезпечення);
6) упроцесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінкавартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);
7)під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначенняпочаткової ціни продажу об’єкта приватизації).
Оцінкавартості підприємства, його майна належить до найскладніших питань фінансів підприємств.Особливо відзначаються оцінка вартості підприємства як цілісного майновогокомплексу та оцінка корпоративних прав суб’єкта господарювання, якщо дані праване котируються на біржі. Оцінка підприємства здійснюється, як правило, на базіринкової вартості — ймовірної суми грошей, за яку можливі купівля-продажоб’єкта оцінки на ринку.
Організаційне,методичне та практичне забезпечення проведення оцінки вартості підприємствздійснюють особи, що займаються професійною оцінною діяльністю – оцінювачі тасуб’єкти оцінної діяльності.
Вітчизнянимзаконодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендованокеруватися Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійнуоціночну діяльність в Україні», методикою оцінки вартості майна під часприватизації, положеннями (національними стандартами) експертної оцінки,нормативними актами Фонду державного майна.
Улітературних джерелах, нормативних актах наводяться численні принципи, якихслід дотримуватися при здійсненні оцінки вартості підприємства. До основних зних слід віднести такі:
1)принцип заміщення– полягає в тому, що покупець не заплатить заоб’єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;
2)принцип корисності– зводиться до того, що об’єкт має вартість лишетоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бутипов’язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід);
3)принцип очікування — інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікуєотримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому;
4)принцип зміни вартості — говорить про те, що вартість об’єкта оцінки постійнозмінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;
5) принципефективного використання – полягає в тому, що з усіх можливих варіантівексплуатації об’єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використанняйого функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;
6)принцип розумної обережності оцінок – зводиться до того, що під час оцінки оцінювачповинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, щостає йому відомою від адміністрації об’єкта оцінки, і, по можливості,перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;
7)принцип альтернативності оцінок – полягає у необхідності використання різнихметодів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результатізастосування альтернативних методів.
Важливимелементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є вйого розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємствомфінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавціпогоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучаснимитенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємстварекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженоївартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):
/>
де КВК– очікувана ставка вартості власного капіталу;
КПК– очікувана ставка вартості позичкового капіталу;
К –сума капіталу підприємства;
ВК –сума власного капіталу;
ПК –сума позичкового капіталу.
Середньозваженавартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають)капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Воназалежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власниківі кредиторів.
Узарубіжній та вітчизняній практиці оцінки вартості майна найбільшого поширеннядістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:
1)заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;
2)майновий (витратний);
3)ринковий.
Оцінкавартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується навизначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків)від володіння корпоративними правами підприємства. В основі підходу лежитьтеза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім єотримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основніметоди:
1)дисконтування грошових потоків (дисконтування Cash-flow);
2) визначеннякапіталізованої вартості доходів.
Приоцінці вартості підприємства цими методами дані про вартість, склад і структуруактивів безпосередньо не впливають на оцінку, а використовується лишеінформація про здатність активів генерувати доходи. Такий методологічний підхідза своєю природою є однотипним з методологією оцінки доцільності інвестицій набазі концепції зміни вартості грошей у часі.
Методдисконтування грошових потоків побудований на концепції теперішньої вартостімайбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів. За своїмекономічним змістом він схожий з методикою дисконтування Cash-flow у рамкахоцінки доцільності інвестицій.
Згідноз цим методом вартість об’єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньоївартості майбутніх чистих грошових потоків (Cash-flow) або дивідендів, якіможна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величинузобов’язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.
Надлишковіактиви – це активи підприємства, що в даний час не використовуються нимдля отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємствіу зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічнонеефективним. Такого роду активи оцінюються, виходячи з найкращогоальтернативного варіанта їх використання.
Дляздійснення розрахунків методом DCF слід визначитися з чотирма базовими величинами:
1)часовий горизонт, на який поширюватимуться розрахунки (прогнозний період);
2)обсяг очікуваного Cash-flow(або дивідендів) у розрізі окремих прогнознихперіодів;
3)ставка дисконтування, яку слід використовувати для приведення майбутніх грошовихпотоків до теперішньої вартості;
4)залишкова вартість підприємства.
Алгоритмрозрахунку вартості підприємства (нетто) методом DCF можна уявити в такомувигляді:
/>
де ВПН– чиста (нетто) вартість підприємства на дату оцінки;
FCFt – сумарна величинаопераційного та інвестиційного Cash-flow в періоді t;
ЗПВ –залишкова вартість підприємства в періоді n;
НА –надлишкові активи;
r – коефіцієнт,який характеризує ставку дисконтування.
Вибірпрогнозного горизонту, який враховується при оцінці вартостіпідприємства, значною мірою залежить від цілей оцінки. З теоретичного поглядуцей період може бути безкінечним, однак на практиці виходять з періоду корисноїексплуатації об’єкта. Якщо оцінка здійснюється в рамках прийняття рішення протимчасове вкладення капіталу в підприємство (довгострокові позички чиінвестування коштів у корпоративні права), то прогнозний період збігатиметьсязі строками, на які кошти планується вкласти у підприємство. Якщо ж строкінвестування є невизначеним, то прогнозний горизонт поширюватиметься до моментуповної стабілізації діяльності та доходів підприємства.
Дляоцінки вартості підприємства на базі DCF найдоцільніше є використання показникаFree Cash-flow, який характеризує сумарну величину чистихгрошових потоків підприємства в результаті операційної та інвестиційноїдіяльності.
Слідвраховувати, що чим ширшим є горизонт планування, тим вищим є рівень ризикунеправильної оцінки майбутнього грошового потоку. Для спрощення розрахунківфактор ризику, як правило, відображається не в прогнозних показниках FCF, а в ставцідисконтування.
Ставкадисконту характеризує норму прибутку, за якою майбутні грошові надходженняприводяться до теперішньої вартості на момент оцінки. Вона враховує премію заризик інвестування коштів в оцінюване підприємство: чим більшим є ризик, тимставка дисконтування буде вищою. Ставку дисконтування для цілей оцінки вартостіпідприємства рекомендується розраховувати на основі використання моделі середньозваженоївартості капіталу (WАСС).
Рядомметодик пропонується також розрахунок ставки дисконту як суми двох її основнихкомпонентів:
1) процентноїставки з мінімальним ризиком (чи безризикової): рекомендується розраховувати,виходячи з середньої по ринку дохідності за депозитними вкладеннями;
2)кумулятивної надбавки за ризик, яка включає різні надбавки за ризик вкладень уконкретне підприємство, зокрема можуть передбачатися надбавки за:
— неточність прогнозування очікуваних грошових потоків (1-3%);
— ризик структури капіталу (0-2%);
— високий рівень поточної заборгованості (0-2%);
— ризик помилкових рішень менеджменту, погіршення ситуації підприємства на ринкуфакторів виробництва та збуту продукції (2-4%);
— інфляційні ризики (залежно від прогнозних темпів інфляції).
Методкапіталізації доходів досить часто застосовується з метою перевіркидостовірності оцінки, проведеної за методом DCF. Капіталізація передбачаєтрансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цимметодом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартістьшляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати дляоцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їхзміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовуватиформулу так званої довічної ренти:
/>,
де ВПК– вартість підприємства за методом капіталізації доходу;
П –очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;
КВК– ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).
Ставкакапіталізації – дільник (як правило, у формі процента), який використовуєтьсядля переведення доходу у вартість. Природа і методика визначення ставкикапіталізації в цілому є тією самою, що й ставки дисконтування. Однак для цілейкапіталізації, як правило, береться ставка дисконту в частині вартостізалучення власного капіталу: очікувана інвесторами ставка дохідності завкладеннями у корпоративні права підприємства.
Згідноз майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіхактивів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), щоскладають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джереломінформації за даного під оду є баланс підприємства.
Оцінкавартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципісубституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати цінизаміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основніметоди:
1)оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);
2)метод розрахунку чистих активів;
3)розрахунок ліквідаційної вартості.
Воснову витратного підходу покладено принципи корисності і заміщення. Вінґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт більшуціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному станіта в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. Урамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінказа відновною вартістю активів).Відновна вартість розраховується звикористанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді вринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісноївартості активів, величини їх зносу та індексації.
Первіснавартість активів– це вартість окремих об’єктів активів, за якоювони були зараховані на баланс підприємства; включає суму витрат, пов’язаних звиготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуваннямпід час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацієюта іншим поліпшенням активів.
Відновнавартість– це вартість відтворення об’єкта оцінки на дату оцінки. Вонавизначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнтіндексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчувартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. Уразі індексації первісної вартості активів відбувається також індексаціявеличини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активівхарактеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між Їхвідновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартістьпідприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів таринковою ціною зобов’язань.
Методоцінки за відновною вартістю досить часто використовується в ході оцінки майнапід час приватизації державних підприємств.
Доосновних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартістьактивів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. Достовірність оцінкипідвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чизбитки підприємства.
Приоцінці вартості підприємства за цим підходом визначальним є те, що данавартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об’єктівпідприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу. Гудвіл — вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якоговизначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та йогоринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей,домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.
Ринковийпідхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів йогозіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної базидля порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тійже галузі, що і об’єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самихекономічних чинників. Для з’ясування цього питання слід провести порівняльнийаналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічнимипідприємствами та об’єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішимиметодами вважаються методи:
1)зіставлення мультиплікаторів;
2)порівняння продажів (транзакцій).
Основнимиджерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі тапозабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібнийбізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація пропопередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.
Методзіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основізіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Методґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих дляпідприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства за цимметодом є таким:
/>
деВПм – вартість підприємства, розрахована на основі зіставленнямультиплікаторів;
По –значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), наоцінюваному підприємстві;
М –мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).
Якмультиплікатори здебільшого використовують такі показники:
1)відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки відреалізації;
2)відношення ціни підприємства до операційного Cash-flow;
3) відношення цінидо чистого прибутку;
4)відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового.
Принциповимє використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторівна оцінюваному підприємстві та об’єкті порівняння. При оцінці одногопідприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємствапри цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожниммультиплікатором.
Методпорівняння продажів (траypакцій) базується на оцінці вартості підприємства,виходячи з ціни продажу аналогічних об’єктів. Він передбачає, що суб’єкти ринкуздійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені прикупівлі-продажу аналогічних об’єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично неіснує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціальнообчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об’єктаоцінки та його аналогу.
Зметою забезпечення об’єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходупорівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризуютьризиковість об’єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівеньмобільності корпоративних прав тощо.
Допереваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, щовони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недолікиметодів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховуютьвартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючі об’єкт оцінки.Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданимиметодами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методомкапіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.
Проблематикавикористання методів оцінки в рамках ринкового підходу зумовлена тим, що вУкраїні реальні ціни купівлі-продажу підприємств в офіційній статистицівідображаються досить рідко, а фондовий ринок не досить розвинутий.
Зметою правильної організації роботи щодо оцінки вартості майна необхіднодотримуватися певної послідовності дій та вибрати найоптимальнішу дляконкретного об’єкта методику оцінки. В загальному вигляді оцінка вартостіпідприємства включає такі етапи:
1)укладання договору на проведення оцінки вартості підприємства. Замовникомоцінки вартості підприємства можуть бути його власники, керівництво, органидержавної влади;
2)збір вихідної інформації про об’єкт оцінки. Замовники оцінки повиннізабезпечити доступ оцінювача до об’єкта оцінки, отримання ним необхідної тадостовірної інформації про підприємство;
3)вибір та обґрунтування методології оцінки. Обираючи той чи інший методологічнийпідхід, оцінювач повинен виходити з наявної інформаційної бази, можливостейпрогнозування майбутніх грошових потоків (доходів) та розрахунку ставкидисконтування (капіталізації), врахування фактора ризику, наявності банку данихздійснених транзакцій з купівлі-продажу аналогічних підприємств тощо;
4)застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур.
5)проведення аудиторської перевірки та інвентаризації майна (якщо це передбаченозаконодавством чи обраним методологічним підходом). За допомогою інвентаризаціївиявляється фактична наявність основних засобів, нематеріальних активів,товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, грошових засобів, інших активіву натурі і перевіряється їх відповідність даним бухгалтерського обліку;
6)узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичнихпідходів і методів оцінки. Узгодження відбувається на основі аналізу впливуінформаційних джерел та найістотніших процедур оцінки на достовірністьотриманих результатів;
7)складання звіту про оцінку підприємства та висновку про вартість об’єкта оцінкинадату оцінки. Звіт про оцінку є документом, що містить висновки щодо йоговартості та підтверджує виконані оцінювачем процедури з оцінки підприємств.Вимоги до змісту звіту, порядку його оформлення та рецензування встановлюютьсяположеннями (національними стандартами) оцінки майна;
8)Затвердження результатів оцінки. Звіт про експертну оцінки та висновки щодовартості підприємства затверджують особи, які є замовниками оцінки;
9)Рецензування звіту про оцінку. З метою контролю за якістю оцінки вартостіпідприємства та на вимогу особи, яка використовує оцінку та її результати дляприйняття фінансово-господарських рішень, а також інших заінтересованих осіб,законодавством передбачена можливість рецензування звіту.
Звітпро оцінку повинен містити такі основні позиції:
1)опис об’єкта оцінки;
2)відомості про мету оцінки та обґрунтування відповідної бази оцінки;
3)перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;
4)викладення всіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;
5)опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних під час виконання оцінки;
6)висновки щодо найефективнішого використання об’єкта оцінки;
7)викладення змісту використаних методичних підходів, методів та оціннихпроцедур;
8)розрахунки, на основі яких зроблено висновок про вартість об’єкта оцінки;
9)висновок про вартість об’єкта оцінки;
10)додатки, що включають копії всіх необхідних документів, а також іншіінформаційні джерела, які роз’яснюють та підтверджують припущення і проведенірозрахунки;
11)терміни дії звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки.
Висновокпро вартість об’єкта оцінки повинен містити інформацію про замовника оцінкита виконання звіту про оцінку; назву об’єкта оцінки, його коротку характеристику;зазначення мети та дати оцінки; вказівку про вид вартості та її величину;посилання на використані методичні підходи.
Звітта висновок підписуються оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку, іскріплюється печаткою та підписом керівника суб’єкта оцінної діяльності.
Переліклітератури
1. Конституція Українивід 28.06.1996 № 254к/96-ВР.
2. Закон України «Прооцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні» від 12.07.2001.
3. Балабанов И.Т. Основы финансовогоменеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1997.
4. Бланк И.А. Основыфинансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
5. Крутик О.Б. Основыфинансовой деятельности предприятий. – СПб., 1996.
6. Терещенко О.О. Фінансовадіяльність суб’єктів господарювання: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 1999.
7. Фінанси підприємств:Підручник / Кер. авт. пол. і наук. ред. проф. А.М.Поддерьогін. – К.: КНЕУ,1999.
8. Финансовый менеджмент /Под ред. Г.Б. Поляка. – М.: Финансы, 1997.
9. Холт Роберт. Основыфинансового менеджмента. – М.: Дело, 1993.
ЗАВДАННЯ
1. Впершому питанні необхідно звернути увагу на класифікацію внутрішніх джерелфінансування підприємства, характеристику прихованого самофінансування татезаврації прибутку. Визначити шляхи збільшення статутного капіталу без залученнядодаткових внесків та методики розрахунку чистого грошового потоку (Cash-flow).
2. Вдругому питанні визначити необхідність, завдання і принципи експертної оцінкивартості підприємства. Охарактеризувати підходи до оцінки вартостіпідприємства: дохідний, майновий (витратний) та ринковий підходи, а також етапипроведення оцінки вартості підприємства.