Самооцінка й рівень домагань

Зміст
 
Вступ
1. Самооцінка і рівень домагань
1.1 Поняття про самооцiнку
1.2 Поняття про рiвень домагань
2. Взаємодія самооцінки та рівнядомагань
3. Динаміка самооцінкий рівня домагань у різні вікові періоди
3.1 Старший дошкільний вік
3.2 Молодший шкільний вік
3.3 Підлітковий вік та юнацтво
3.4 Вплив самооцінка та рівнядомагань на навчальну діяльність
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Внутрішній світ особистості,її самосвідомість завжди перебували в центрі уваги нетільки філософів, учених, але й письменників і художників. Інтерес людини до себе,до свого внутрішнього світу здавна був предметом особливоїуваги.
“Є тількиодна й тільки одна річ у всесвіті, про який ми знаємо більше, ніж моглиб довідатися в результаті спостереження ззовні, — сказав К.С. Люiс. — Ця річ — ми самі. У нас є, так мовити, внутрішняінформація; ми в курсі справи”. Поведінка людини завжди такчи інакше сполучається з його виставою просебе («образ »Я”) і з тим, яким він праг бибути. Вивчення властивостей самосвідомості, адекватності самооцінок, структурий функцій «образа »Я” представляє не тільки теоретичний,але й практичний інтерес у зв’язку з формуванням життєвоїпозиції особистості.
Самооцінка відноситьсядо ядра особистості й суттєво впливає на поведінку індивіда. Вонатісно пов’язана з рівнем домагань людини -ступенем труднощів і цілей, які він ставить перед собою. До проблемисамооцінки й рівню домагань зверталися багато вітчизнянихпсихологів. Самооцінка — цінність, значимість якої індивід наділяє себе вцілому й окремі сторони своєї особистості,діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відносно стійкий структурний утвір,компонент самопізнання і як процес самооцінювання. Основу самооцінки становить системаособистісних змістів індивіда, прийнята їм система цінностей. Самооцінкаформується при активній участісамої особистості й відбиває своєрідність її внутрішньогосвіту. В А.В. Петровського рівень домагань перегукується з Я- Ідеальним.Учений уважає, що “…самооцінка є результат… свого родупроекція реального «Я» на «Я» ідеальне.
У західній психології до вивченнясамооцінки обертали погляди багато вчених. По класичній концепціїУ.Джемса (1890) вистава про актуалізацію ідеального — я покладене в основу поняття самооцінки,яке визначається як математичне відношення реальнихдосягнень індивіда до його домагань. Т. Шибутанi пише про самооцінку так:«Якщо особистість – це організація цінностей, то ядром такоїфункціональної єдності є самооцінка».
Поняття самооцінки було детальнодосліджене Р.Бернсом. Учений розглядав самооцінку в складісистеми, відомої як ” Я-Концепція особистості”. На думкуБернса Я-Концепція — це сукупність усіх вистав індивіда про себе,сполучена з їхньою оцінкою Р. Бернс.
Метою даноїроботи є вивчення самооцінки, рівня домагань іїх взаємодія.
Предмет даноїроботи — самооцінка і рівень домагань.
Відповідно домети можемо виділити наступні задачі:
1. Провести аналіз матеріаліввітчизняних і закордонних досліджень на теми «Самооцінка» та «Рівеньдомагань».
2. Виділити спiввiдношення самооцінкий рівня домагань.
3. Роздивитися динаміку самооцінкий рівня домагань у різні вікові періоди.

1.Самооцінка і рівень домагань
 
1.1Поняття про самооцiнку
Самооцінка — цеморальна оцінка своїх власних учинків, моральних якостей, убеждений,мотивів; одне із проявів моральної самосвідомостій совісті особистості. Здатність до самооцінки формується влюдині в процесі його соціалізації, у міру свідомого засвоєнняїм тих моральних принципів, які виробляються суспільством,і виявлення свого особистого відношення до власних учинківна основі оцінок, що даються цим учинкам навколишніми.
Можна сказати так:самооцінка є оцінки інших, прийняті особистістю в якості масштабувласної поведінки, або, говорячи по-іншому, власнаоцінка особистості, яку вона вважає необхідної звестив загальний масштаб. Завдяки здатності до самооцінки людейзнаходить можливість значною мірою самостійно направляти йконтролювати свої дії й навіть виховувати себе. [Божович Л.И. 92-108]
Відомий авторкниг по психології Т.А. Ритченко приводить таке визначення самооцінки:«На основі самопізнання в людини виробляєтьсяпевне емоційно-ціннісне відношення до себе, яке виражається всамооцінці. Самооцінка припускає оцінку своїх здатностей, психологічнихякостей і вчинків, своїх життєвих цілей і можливостей їх досягнення, а такожсвого місця серед інших людей».
Самооцінка можебути заниженою, завищеною й адекватною. В однаковійситуації люди з різною самооцінкою будутьповодитися зовсім по-різному, почнуть різні дії, тимсамим по-різному будуть впливати на розвиток подій.  На основі завищеноїсамооцінки в людини виникає ідеалізована вистава просвою особистість, своєї цінність для навколишніх, Він не бажаєвизнавати власних помилок, ліні, недоліку знань,неправильної поведінки, часто стає твердим, агресивним, неуживчивым.
Явно заниженасамооцінка веде до непевності в собі, боязкості, сором’язливості, неможливості реалізовуватисвої задатки й здатності. Такі люди звичайно ставлять передсобою більш низькі цілі, ніж ті, яких могли б досягтися,перебільшують значення невдач, мають гостру потребу в підтримці навколишніх,занадто критичні до себе. Люди з низькою самооцінкою дужеранимі. Усе це приводить до виникнення комплексунеповноцінності, відбивається найого зовнішньому вигляді – ока відводить убік, хмурий,неусмішливий.
Адекватна жсамооцінка особистістю своїх здатностей і можливостейзвичайно забезпечує відповідний рівень домагань,тверезе відношення до успіхів і невдачам, схваленню й несхваленню.Така людина більш енергійна, активна і оптимістична.Звідси висновок: потрібно прагнути розбудовувати в себеадекватну самооцінку на основі самопізнання. [Трубицина М.С. 112]
Якже особистість здійснює самооцінку? Людина стає особистістюв результаті спільної діяльності й спілкування. Усе,що склалося й відстоялосяв особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьмидіяльності й у спілкуванні з ними й для цьогопризначене. Людина включає в діяльність іспілкування істотне важливі орієнтири для своєї поведінки, увесьчас звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні,справляється з їхніми думками, почуттями й вимогами, В остаточному підсумку,якщо залишити осторонь задоволення природних потреб, усе,що людей робить для себе (чи вчиться він, сприяє чому-небудь абоперешкоджає), він робить це разом з тим і для інших і, може бути, більшою міроюдля інших, чому для себе, навіть якщо йому здається, що все саменавпаки.
Пізнаючи якостііншої людини, особистість одержує необхідні відомості, які дозволяютьвиробити власну оцінку. Уже сложившиеся оцінки власного Я є результатпостійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, щобачить в інших людях. Людей, уже знаючи дещо про себе, придивляється доіншій людині, порівнюючи себе з ним, припускає, що й той небайдужий до йогоособистісних якостей, учинків, проявів; усе це входить усамооцінку особистості й визначає її психологічне самопочуття.
Самооцінка тіснопов’язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем їїсамооцінки.
 
1.2Поняття про рівень домагань
Рівень домагань особистості- поняття, уведене  К. Левином — для позначення прагнення індивідадо мети такої складності, яка, на його думку, відповідаєйого здатностям. Цей утвір, тісно пов’язане із самооцінкою– особистості.
Рівень домаганьможе бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об’єктивнійоцінці здатностей індивіда. Приватний рівень домагань ставиться додосягнень в окремих областях діяльності (у спорті, музиці й т.п.) аболюдських відносин (прагнення зайняти певне місцев колективі, у дружніх, сімейних або виробничих відносинах іт.п.). В основі такого рівня домагань лежить самооцінка у відповідній області.Рівень домагань може носити більш загальний характер,тобто ставитися до багатьом областям життя й діяльності людину й,насамперед, до тем, у яких проявляються його інтелектуальні йморальні якості. Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістюу своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшоюпродуктивністю, критичністю оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінкиможе привести до вкрай нереалістичних (завищеним абозаниженим) домаганням.
У поведінці це проявляється увиборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності,непевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання,некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу й т.п. [ЗабродськийМ.304]
Рівень домаганьяк психологічна характеристика особистості вперше бувекспериментально вивчений в 20- х роках під керівництвом К. Левина німецькимпсихологом К. Хоппе. Було показано, щовибір завдання певних труднощів залежить від успіху або невдачів розв’язку попередніх завдань: успіх сприяє вибору більш важких завдань(підвищеннярівня домагань), невдачі — навпаки, більш легких (зниження рівня домагань).З’ясувалося також, що серед випробуваних існують особи, якіу випадку виникнення ризику стурбовані не тем, щоб добитися успіху,а тем, щоб уникнути невдачі.
Результатидозволили виявити наступну закономірність:звичайно особистість установлює свій рівень домагань міждуже важкими й дуже легкими завданнями й цілями таким чином, щоб зберегтина винній висоті свою самооцінку. Формування рівня домагань визначаєтьсяне тільки передбаченням успіху або невдачі, але насамперед тверезим, а інодісмутно усвідомлюваним обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач.Формування рівня домагань може бути простежене в навчальній роботішколяра при виборі теми доповіді, додаткового завдання й т.п.
Дослідження рівня домаганьдозволяють краще зрозуміти мотивацію поведінки людину йздійснювати спрямований педагогічний вплив, що формує кращі якостіособистості. В одних випадках важливої стає завдання підвищення рівнядомагань особистості: якщо дитина невисоко оцінює себе й свої можливості,це приводить до стійкої втрати впевненості в успіху йдеформації особистості.
Рівень домагань– характеризує:
1) рівень труднощів,досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій(ідеальна мета);
2) вибірсуб’єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживанняуспіху або неуспіху ряду минулих дій(рівень домагань в даний момент);
3) бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я).[Петровский А.В. «Психология» 164]
Отже, можемосказати, що самооцінка — це моральна оцінка своїх власних учинків, моральнихякостей, мотивів; одне із проявів моральної самосвідомостій совісті особистості. Здатність до самооцінки формується влюдині в процесі його соціалізації, у міру свідомого засвоєнняїм тих моральних принципів, які виробляються суспільством, івиявлення свого особистого відношення до власних учинківна основі оцінок, що даються цим учинкам навколишніми.
Самооцінка можебути заниженою, завищеною й адекватною.
Рівень домагань особистості -прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку,відповідає його здатностям. Рівень домагань може бути заниженим абозавищеним, тобто він не завжди відповідає об’єктивній оцінці здатностейіндивіда.

2.Взаємодія самооцінки та рівня домагань
Самооцінка тіснопов’язана з рівнем домагань особистості, збажаним рівнем її самооцінки.
Рівнем домаганьназивають рівень образа «Я»,що проявляється в ступені труднощів мети,які людей ставить перед собою. Психолог Джемс вивів формулу, якапоказує залежність самооцінки Людину від його домагань. Самооцінка =____Успіх______ домагання
Формуласвідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двомаспособами. Людина може або підвищити домагання, щоб пережитимаксимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі.
У випадку успіхурівень домагань звичайно підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш складні завдання,при неуспіху – відповідно, знижується.
Рівень домагань особистості вконкретній діяльності може бути визначений досить точно.
Рівень самооцінкивпливає на рівень домагань особистості, на обиране колотруднощів життєвих цілей, на співвідношення удач і невдачна життєвому шляху людини, обумовлює тенденціїрозвитку особистості і її життєвої долі, імовірністьнаростання фрустрованості й невротичності.
Рівень домаганьґрунтується на самооцінці, збереження якої стало для людини потребою.
Важливо, щобрівень домагань був трохи вище самооцінки, трохи випереджав її,створюючи тим самим можливості росту. Тому рівень домагань,що повністю збігається із самооцінкою, для особистісного розвиткунесприятливий. Настільки ж несприятливим є низький або середній рівень домаганьу значимі для людини областях.
У конкретнійдіяльності самооцінка й рівень домагань можутьбути досить точно встановлені. Тому стосовно до конкретної діяльностіможна говорити про рівні самооцінки й домагань- високому, середньому й низькому.
Самооцінка йзаснований на ній рівень домагань стають звичними для індивіда йвиникає потреба зберігати цю рівновагу.
Неможливість задовольнитисвої домагання завжди зіштовхують людину з неуспіхом, породжуючи конфлікт.
Звідси йнеадекватна реакція людини на свій неуспіх: він або відкидає сам фактнеуспіху, або пояснює його не відповідними до дійсності причинами. Неадекватнареакція стає захистом для людини, дозволяє ійу випадку неуспіху (саме тому, що причину неуспіху він бачить сам несвій) не знижувати оцінку себе, своїх можливостей, вимог до себе, своїхдомагань.
Розбіжністьреального й ідеального «Я» — цілком нормальний, природній наслідокросту самосвідомості й необхідна передумова цілеспрямованого самовиховання.
Прагнення допідвищення самооцінки в умовах, коли людина вільна у виборі ступеня труднощівчергової дії, приводить до конфлікту двох тенденцій — тенденції підвищитидомагання, щоб одержати максимальний успіх, і тенденції знизити їх, щобуникнути невдачі.
Переживанняуспіху (або неуспіху), що виникає внаслідок досягнення (або недосягнення) рівнядомагань, спричиняє зсув рівня домаганьв область більш важких (або більш легких) завдань.Зниження труднощів, що обирається метою після успіху або їїпідвищення після невдачі (атипичное типичное зміна рівня домагань) говорять пронереалістичний рівень домагань або неадекватній самооцінці.
Вистави про своїможливості роблять суб’єкта нестійким у виборі цілей: його домагання різкопідвищуються після успіху й настільки ж різко падають після невдачі. Впливневдачі більше знижує самооцінку, чому успіх підвищує її. Відомо, щов експериментальній психології характеристики самооцінки нерідко встановлюютьсяпо параметрах домагань. На думку Бороздиной В. Рівень домагань уважаєтьсяпроявом самооцінки в дії особистості.
Експериментиостанніх років розкривають залежність рівнів самооцінки й домагань під впливомтривожності індивіда. Виділяють відому ймовірність наростання тривожності відвисокої самооцінки до низкою.
Т.е. констатуютьприсутність зворотної залежності величин рівня тривожності йсамооцінки як якоїсь тенденції, що виявляється лише за допомогою аналізуусереднених значень.
А от при зіставленнірівня домагань із рівнем тривожності такому зв’язку скільки-небудь виразно взагалі назагал підтвердити не вдалося.
Аналізспіввідношення цих трьох елементів розкриває вірогідно значимее посилення рівня тривожностіпри розбіжності рівнів самооцінки й домагань, навіть якщо позиція самооцінкисуб’єкта висока. Складається враження, що ріст хронічної тривожностіне випадково супроводжує неузгодженості рівнів самооцінки й домагань,а формується як реакція на цю розбіжність.
Тривала неузгодженістьміж самооцінки й рівня домагань — це ситуація, приякій людей сам із собою не в ладі, ситуація пролонгованоговнутрішнособистісного конфлікту, іноді досить гострого.
Спроба вирівнятийого «прыжком» не завжди спрацьовує, часті ж, але невдалі«прыжки» здатні збільшити коректовану дистанцію, ахронічний емоційний дискомфорт у вигляді переживання почуття невдоволеннясобою, емоційної напруженості, занепокоєння, тривожного очікуванняможе придбати форму якогось патогенного фактора, що співвідноситься ряду психосоматичнихзахворювань. [БожовичЛ.И.124-147]
Отже, самооцінкатісно пов’язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем їїсамооцінки. Людина може або підвищити домагання, щоб пережити максимальнийуспіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі. Важливо, щоб рівень домагань бувтрохи вище самооцінки, трохи випереджав її, створюючи тим самим можливостіросту.

3.Динаміка самооцінки й рівня домагань у різні вікові періоди
 
3.1Старший дошкільний вік
Розвитоксамооцінки – одне із центральних ланок становлення особистості.Виняткове значення в розвитку самооцінки має вступ дитини в школу йосвоєння їм нової соціальної ситуації розвитку. У цейперіод відбувається зміна ведучого виду діяльності. Навчальнадіяльність сприяє «повороту дитини насебе», розвитку в нього рефлексії, що, у свою чергу, сприяєбільш інтенсивному розвитку його самооцінки, включаючи формуваннятаких її якостей як усвідомленість і рефлексивность [Захарова А.41-43].
Важливою особливістюдітей з високою самооцінкою є те, що вони менше зайняті своїмивнутрішніми проблемами, що дозволяє більше уваги приділятинавколишньому світу. У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домаганьвище, чим у їхніх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням родителями цінностіпрагнення до досконалості. Вони орієнтують дитину на певні стандарти,створюють зворотний зв’язок у вигляді своїх оцінних суджень і вказують йому нанеобхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитина з високоюсамооцінкою привчений постійно випробовувати свої можливості,пізнаючи й визнаючи свої сильні й слабкі сторони. Діти з високоюсамооцінкою ставлять більш високі цілій домагаються успіху.
Очікування батьків(або відсутність таких) є важливим чинником, що направляє розвиток дитинипо певному руслу, що особливо проявляється в школі у вигляді” пророцтва, що реалізує». У єдиної дитинив родині самооцінка в середньому вище, чим у дітейу багатодітних родинах. Але хлопчики, що ростуть у родині, де всіінші діти — дівчинки, мають високу самооцінку. Бернс уважає, щосімейні взаємини значніше впливають на формування Я-Концепції, чому класова,релігійна й етнічна приналежність. Хоча Розенберг у книзі«Суспільство й образ Я в юнацькому віці» (1965) писав,що в хлопчиків з вищих і середніх класів самооцінка вище приблизно на19%, чому в хлопчиків з родин робітників. У дівчинокусього на 6%.
 
3.2Молодший шкільний вік
Вікова динамікав розвитку самооцінки в період переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільноговіку знаходить вираження в росту дифференцированности структурних компонентів(Я-Реальне, Я-Дзеркальне і Я-Ідеальне), якісних змінах когнітивного й регулятивногокомпонентів самооцінки в напрямку більшої адекватності, стійкості й дифференцированностипо якостях. Важливими умовами розвитку самооцінки дитини є зростання роліочікуваних оцінок соціального дорослого в опосередкуванні власних самооцінок дитину йузагальнення досвіду діяльності й спілкування. Найбільш чутливим довікових змін у цей період є когнітивний компонент самооцінки.
А. Менчинька підкреслювала,що в навчальній діяльності кожного школяра самооцінка відіграє велику роль. Якодин з “…важливих особистісних параметрів розумової діяльності, вонавиконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність(або небажаність) якого-небудь учинку. Самооцінка у великій мері впливаєна ступінь успішності здійснюваної діяльності”. [Н.А. Менчинская.С.150]
Дослідження,що проводилися А.І. Липкиной під керівництвом Н.А. Менчинской, показали, щонеадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається напроцесі, а також і на результаті навчальної діяльності. Можливе підвищеннясамооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалихнавчальних невдач шляхом цілеспрямованої зміни за допомогоюпедагога «соціальної позиції» учняв колективі класу.
Формуваннясамооцінки протягом раннього й дошкільного дитинства, відзначала Л.І. Божович, відбувається підвпливом значимих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішимрегулятором поведінки дитини.
У молодшогож школяра саме вчитель стає авторитетніше й влиятельнее батьків. Докінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінкоюоднолітків. А “… протязі середнього шкільного віку складається вжевідносно стійка самооцінка й рівень домагань”. [Л.І. Божович]. Це породжує потребабути не тільки на рівні вимог інших людей, але й на рівні власнихвимог і власної самооцінки.
 
3.3Підлітковий вік та юнацтво
Багатодослідників затверджують, що процес формування самооцінки підлітка тіснопов’язаний із процесом його соціалізації. Так, Л.С. Виготський уважав, щорозвиток самосвідомості багато в чому залежить від соціокультурних умов середовища.При цьому прагнення підлітка «бути на-рівних» з дорослими й виникнення його«здатності пізнати самого себе» [Л. І. Божович, 1979] у реальнім життідеякою мірою входить у суперечність із умовами його соціального існування. Зодного боку, дане протиріччя має місце бути через обмеженість реального спектрадіяльностей, у рамках яких підліток міг би реалізовувати виниклі потреби всамопізнанні й самооцінюванні, а з іншого, постійне підвищення вимог, яківисуваються суспільством до «дорослих видів діяльностей», відсуваєв часі включення в них підлітка. Таким чином житті, що виникли потребив, підлітка багато в чому залишаються депривированными.
Відомо, щопідлітковий вік є сензитивным до формування самооцінки, щообумовлене ростом пізнавальних здатностей підлітка, посиленнямінтересу до себе й схильності до самоспостереження. Зміст самооцінкидиференціюється, структура її ускладнюється, зростає критичність стосовно себе.Становлення самооцінки в цей ” період характеризується рядом суперечливихтенденцій: в одних сферах зростає її стійкість, в інших, навпаки, вонафункціонує як менш стабільна. Самооцінка підлітка стає більш об’єктивноїй реалістичної й відрізняється ростом, посиленнямсуперечливості відносно підлітка до самого себе.
Одним з основнихзмістовних показників самооцінки є її адекватність. Науковідослідження відносно адекватності самооцінки знайшли відбиття вроботах A.M. Парафіян, Е.А. Серебряковой, Л.С. Славиної, Т.І. Юферевой, С.М.Якобсон і інших.
Трансформація,що відбувається, соціальної позиції підлітка, яка виражаєтьсяв прагненні зайняти певне місце в житті, суспільстві,у взаєминах з дорослими приводить до того,що в підлітка загострюється потреба в самооцінці себе з поглядукорисності для суспільства, і тієї частки участі, яку здійснюєпідліток у соціально значимих справах..
Самосвідомості йсамооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С. Кін. Описуючи зміни,що відбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, щоперебудова самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці,пов’язана з відкриттям свого внутрішнього миру, появою нових контекстіві кутів зору, під якими індивід себе розглядає, значно впливає насамооцінку. Це пояснюється ще й переорієнтацією юнацької свідомостііз зовнішнього контролю на самоконтроль і ростом потреби в досягненні конкретнихрезультатів. В одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняннявираженого в ній рівня домагань із фактичними результатами діяльності– спортивними досягненнями, шкільними оцінками, даними тестування. В іншихвипадках самооцінка рівняється з оцінкою випробуваного оточуючими людьми(учителями, родителями), що виступають у якості експертів. Самооцінка такожслужить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я»нерідко спонукує індивіда перебільшувати свої гідності й применшуватинедоліки. У цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінкидорослих по більшості показників більш реалістичні йоб’єктивні, чому юнацькі, а юнацькі – чому підліткові,у чому позначаються великий життєвий досвід, розумовийрозвиток і стабілізація рівня домагань.
Учені вважають,що не відбувається істотних змін у Я-Концепції в інтервалі 12-18років. Як показав аналіз, якщо спочатку самосприйняття регулюється за допомогоюзовнішніх стандартів досягнень (13-15 років), те з віком основою регуляціїстають стандарти внутрішні (17-18 років). Роль значимих інших трохи знижується.
 
3.4Вплив самооцінка та рівня домагань на навчальну діяльність
Рівень домаганьскладається під впливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. Тойшколяр, який часто зазнає невдачі, очікує й далі невдачу, і навпаки,успіх у попередній діяльності привертає до очікування успіху й надалі.
Перевага внавчальній діяльності відстаючих дітей неуспіху над успіхом, постійнопідкріплюване низькими оцінками їх роботи вчителем, неухильно веде донаростання в них непевності в собі й почуття неповноцінності. Культивуваннюцієї низької самооцінки в невстигаючих сприяють також ще більшнизькі, чому оцінки вчителя, оцінки учнів по класу, якіпереносять неуспіхи відстаючих дітей у навчанні на всі інші сфери їхдіяльності й особистості.
У міру дорослішанняв підлітків виникає інтерес до своєї особистості, до виявлення своїхможливостей і їх оцінці. У результаті протягом середнього шкільноговіку в них “…складається відносно стійка самооцінка й заснованийна ній рівень домагань” [Божович Л.І. 176].
Розвитоксамопізнання породжує потребу бути не тільки на рівнівимог навколишніх, але й відповідати рівню власних вимог і власноїсамооцінки. Кількість дітей, що орієнтуються на самооцінку, послідовно збільшуєтьсяв ході вікового розвитку дитину. У цей період інтенсивно формуєтьсяпочуття власної гідності, самоповаги, прагнення не тільки відповідативимогам навколишніх, але й своїм власним вимогам. Дитина залежить віддумки дорослих, але актуальним стає й вистави про нього однолітків.Перехід з початкового в середню ланку школи є переломним, кризовимперіодом у житті кожного школяра. Це складний етап не тільки для дитини, але йдля вчителів, і для батьків. Проблем багато, і вони не обмежуються рамкаминавчального процесу, а зв’язані також з організацією життя в школі вцілому й із психологічною атмосферою в родині. Нестійкість і конфліктністьсамооцінки зростає в критичні періоди розвитку, зокрема в підлітковому віці.
Розумоваактивність молодших підлітків велика, але от здатності розвиваються тільки вдіяльності, яка викликає позитивні емоції. Успіх (або неуспіх) суттєво впливаєна мотивацію навчання. Оцінки при цьому відіграють важливу роль: висока оцінка даєможливість підтвердити свої здатності. Збіг оцінки й самооцінки важливо дляемоційного благополуччя підлітка. А якщо ні, то неминучий внутрішній дискомфорті навіть конфлікт. Враховуючи фізіологічніособливості віку (неузгодженість темпів росту й розвиткурізних функціональних систем організму) можна зрозуміти й крайню емоційну нестабільністьпідлітків. [О.А. Лапшина. №13].
У процесінавчання дитина, осягаючи основи наук, формує свою самооцінку,рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі,своє відношення до людей. Навчальні перемогиабо поразки мають не менший вплив на становлення характеру дитину, чому найого інтелект, ерудицію й пізнавальні інтереси.
Переживання, щосупроводжують самопізнанню, пошуку своєї ідентичності, місця в цьому світі,професійній орієнтації за даними досліджень слабко представлені в старшокласників.Але ж саме ці переживання, на думку Рубинштейна, І.С. Кону й багатьох іншихавторів, уважаються специфічними для юнацького віку. [Столяренко Л.Д.,Самыгин С.И.]
Отже,самооцінка, тобто оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей імісця серед інших людей, будучи регулятором поведінки людину, впливає наефективність його діяльності.
З вікомсамооцінка стає більш адекватною, що допомагає учням реальніше оцінювати своїможливості й відповідно до цього планувати навчання, розмірятисвій рівень домагань. Розвиток самооцінки – одне із центральних ланокстановлення особистості.
У єдиноїдитини в родині самооцінка в середньому вище, чим у дітей убагатодітних родинах. живими умовами розвитку самооцінки дитини є зростанняролі очікуваних оцінок соціального дорослого в опосередкуванні власнихсамо оцінок дитину й узагальнення досвіду діяльності й спілкування.Учені вважають, що не відбувається істотних змін уЯ-Концепції в інтервалі 12-18 років. Рівень домагань складається підвпливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. У процесі навчання дитина,осягаючи основи наук, формує свою самооцінку, рівень домагань, установки нажиттєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей.

Висновки
У ході роботи мипровели аналіз вітчизняних і закордонних дослідників на тему «Самооцінка йрівень домагань» визначили їх взаємодію, простежили динаміку в різнівікові періоди й визначили оптимальні позитивні комбінації самооцінки й рівнядомагань.
1.Самооцінка — це моральна оцінка своїх власних учинків, моральних якостей, мотивів; одне із проявівморальної самосвідомості й совісті особистості. Здатність досамооцінки формується в людині в процесі його соціалізації, у міру свідомогозасвоєння їм тих моральних принципів, яківиробляються суспільством, і виявлення свого особистого відношення довласних учинків на основі оцінок, що даються цим учинкамнавколишніми. Рівень домагань особистості – прагнення індивідадо мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям.Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завждивідповідає об’єктивній оцінці здатностей індивіда.
2. Самооцінкатісно пов’язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем їїсамооцінки.
Рівень самооцінкивпливає на рівень домагань особистості, на обиране коло труднощівжиттєвих цілей, на співвідношення удач і невдачна життєвому шляху людини, обумовлює тенденціїрозвитку особистості і її життєвої долі, імовірність наростання фрустрированностий невротичности. Рівень домагань ґрунтується на самооцінці, збереження якоїстало для людини потребою. Важливо, щоб рівень домаганьбув трохи вище самооцінки, трохи випереджав її, створюючитим самим можливості росту З віком самооцінка стає більш адекватною,що допомагає учням реальніше оцінювати свої можливості й відповіднодо цього планувати навчання, розміряти свій рівень домагань.
3. Розвитоксамооцінки – одне із центральних ланок становлення особистості.Рівень домагань складається під впливом успіхів і неуспіхів у попереднійдіяльності. У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує своюсамооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи абоневдачі, своє відношення до людей.
Перспективаподальшого вивчення самооцінки й рівня домагань дуже велика, тому що самооцінкає важливим регулятором поведінки людини. Від самооцінки багато в чомузалежать взаємини людини з навколишніми, його критичність, вимогливість досебе, відносини до успіхів і невдач як у навчальному процесі, так і вінших сферах взаємодії з навколишніми. Тим самим самооцінка впливає наефективність діяльності людини й подальшу соціалізацію його особистості.

Списоквикористаної літератури
 
1. Божович Л.І. «Проблеми формированияличности» / Під ред. Д.І. Фельдштейна.2-Изд- В «Институт практическойпсихологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997.2. Забродський М. «Основи вікової психологіі», Тернопіль, Навчальнакнига — Богдан, 2003р.
3. О.А. Лапшина «Ваша дитинап’ятикласник» //Шкільний психолог. — 2006.4. Менчинська Н.А. Проблемы обучения и психологическогоразвития ребенка / под ред. Е.Д. Божович.- М: Изд-во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1998.5. ТрубицинаМ.С. «Развитие адекватной самооценки учащихся уровня сформрованности основныхкоммуникативных компетенций.: Владимир, гімназия №23, 2003.
6. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. “ Психология: Пособие длястудентов высших педагогичних учбных заведений“ – 2-е изд., стереотип. – М.;издат. центр “ Академия “; Высшая школа, 2001.
7. Столяренко Л.Д.,Самыгин С.И. “ Психологія и педагогіка в питанняхта відповідях “ – Ростов – наДону; “ Феникс “, 1999.