Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основі світового досвіду

/>УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
інститут державного управління
 
 
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВАУКРАЇНИ НА ОСНОВІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ
Магістерська роботана здобуття
Кваліфікації магістрадержавного управління
Науковий керівник _______________
Слухач __________________________

Дніпропетровськ — 2003

Реферат
Магістерська робота: _____с., 4 рис., 1 табл.,47 джерел.
Перелік ключових слів: антимонопольнезаконодавство, конкурентна політика, конкуренція, монополія, зловживаннямонопольним становищем, антимонопольний комітет України.
Об’єкт дослідження: правові відносини у сфері конкуренціїта застосування антимонопольного законодавства.
Предмет дослідження: шляхи розвитку та вдосконаленняантимонопольного законодавства України та регулювання захисту конкуренції, визначеніна підставі аналізу чинного світового досвіду у цій галузі.
Мета роботи: висвітлення та розв’язання проблем,які виникають в Україні, створюють перешкоди для розвитку конкуренції та, використовуючипозитивний світовий досвід антимонопольного регулювання, виявити шляхи удосконаленняконкурентного законодавства в нашій державі в умовах ринкової трансформації економікиУкраїни.
Очікувані наслідки та їх новизна: на підставі комплексноговивчення теоретичних проблем удосконалення антимонопольного законодавства та практикийого застосування в Україні та різних країнах, враховуючи світовий досвід вносятьсярекомендації щодо покращення правової системи України, правового регулювання захистуконкуренції. Наукова новизна виявляється в аналізі головних проблем досліджуваноїтеми.
Результати дослідження можуть бути застосованіу практиці застосування антимонопольного законодавства, зокрема, в роботі Антимонопольногокомітету України та його територіальних відділень, а також при підготовці навчальнихпосібників з курсу “Антимонопольне і конкурентне право”, в процесі читання лекційдля студентів ВУЗів, коледжів.

Зміст
Вступ
Розділ 1. Правові засади антимонопольної (конкурентної)політики України
1.1 Монополія та конкуренція яквихідні поняття антимонопольного законодавства
1.2 Значення антимонопольного законодавства для державногорегулювання економіки
1.3 Органи державного управління з питань захистуконкуренції та їх повноваження
Розділ 2. Антимонопольне законодавство в ринковій економіцізарубіжних країн
2.1 Аналіз розвиткуантитрестівського законодавства США
2.2 Антимонопольне законодавство європейських країн та йогозначення для України
2.3 Позитивний досвід антимонопольного законодавство Японії
Розділ 3. Юридична відповідальність за порушенняантимонопольного законодавства
3.1 Монопольне та домінуючестановище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн
3.2 Види правопорушень антимонопольного законодавства
3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного(конкурентного) законодавства
Висновки
Список використаних джерел
/>Вступ
У наш час, на зорі третього тисячоліття, розвитокінфраструктури, міжнародних торгівельних зв’язків та інформаційних мереж неухильнотягне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розміробороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивногонемає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або йна міжнародному ринку, а деколи навіть залишаються єдиними на ринку, викидаючи знього конкурентів — стають монополістами. Слід зауважити, що компанія не повиннабути величезною за розмірами щоб стати монополією, отримати монопольну владу. Навітьневеликим компаніям вдається стати монополіями на місцевому ринку.
У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвиткумонополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольнезаконодавство. Якщо ще у XIX ст. для врегулювання монопольних випадків використовувалисьокремі норми господарського права, або й окремі пункти у статтях про господарськувідповідальність, то наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. У США був прийнятий першийантимонопольний закон — Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольногозаконодавства у багатьох країнах світу.
Вибір даної теми обумовлено її актуальністю, якавиражається, по-перше, в тому, що нині розвиток антимонопольного законодавства єдуже важливим для реалізації конкурентної політики держави. По-друге, сьогодні чине щодня порушуються справи про його недотримання, що приводить до зниження конкурентноїборотьби і відповідно ефективності розвитку економіки. Деякі з правопорушень набуваютьнеабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення антимонопольного законодавстванайбільшим у світі виробником комп’ютерів IBM (International Business Machines)тягнулася 13 років, і за цей час було списано 60 млн. сторінок паперу. Слід зауважити,що аналогічні справи порушуються проти більшості великих компаній (як уже названаIBM, Microsoft та ін.). По-третє, антимонопольне законодавство України має невеликийдосвід, на відміну від законодавства США, Японії, Франції, Бельгії, Англії та ін.,через що виникає ряд проблем щодо прийняття правових норм, направлених на обмеженнядіяльності монополій та ефективної реалізації чинних норм, які потребують нагальноговирішення. І тому, з урахуванням норм законодавства країн з розвинутою ринковоюекономікою Україна повинна вдосконалювати своє законодавство.
Тому відповідно до необхідності дослідження основнихпитань вдосконалення та розвитку антимонопольного законодавства України з урахуваннямпозитивного досвіду іноземних країн тема дослідження формулюється як «Шляхирозвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основах світовогодосвіду».
Якщо обрана тема магістерської роботи буде досліджуватись,то це дозволить привести антимонопольне законодавство України у відповідність дозаконодавства розвинутих ринкових країн, буде сприяти створенню дійсно конкурентногосередовища, нормальних конкурентних умов функціонування бізнесу і, таким чином,поліпшить економічний стан держави.
Важко не помітити місця, яке займає антимонопольнезаконодавство у системі економічних наук. Глибокі економічні дослідження й сталипричиною його виникнення. Саме вони довели, що монополія, частіше всього, шкідливадля суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат. Дослідження вгалузі мікроекономіки показали, що монополії, на противагу конкурентним фірмам,мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдякичому монополія може, без зайвих проблем, встановлювати оптимальний рівень випуску(при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентівз ринку (наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Також визначеніпричини існування монополії, як економічні, так і юридичні. На основі всіх цих економічнихдосліджень і створюється у країнах світу антимонопольне законодавство, завданнямякого є обмежувати монополії, і, в той же час, не придушувати природні монополії,при яких має місце економія від масштабу.
Антимонопольнезаконодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноваженідержавні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій,обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо.
Також антимонопольне законодавство тісно пов’язанеіз законодавством взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. Заразіде мова про виділення антимонопольного (конкурентного) законодавства в окрему підгалузьгосподарського (комерційного) права. При створенні, зміні або доповненні антимонопольногозаконодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного),так і міжнародні договори і угоди, що укладені країною.
Треба відмітити, що конкурентна політика державиє одним із пріоритетним напрямів державного регулювання. Результативність конкурентноїполітики України сьогодні не можна назвати високою через ряд об’єктивних чинників.Змінити їх дуже важко, а іноді і просто неможливо на теперішньому етапі. Навітьпри найкращому збігові обставин, проведенні політичних та економічних реформ певніоб’єктивні умови порушення вимог конкуренції все-таки залишаться. Ці умови, очевидно,є зворотнім боком самої конкуренції. Тому сьогодні так важливо передбачити ряд заходівдля попередження негативних наслідків таких об’єктивних факторів.
Концепцією Загальнодержавної програми адаптаціїзаконодавства України до законодавства Європейського Союзу одним із головних завданьвизначено розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавстваЄвропейського Союзу та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектівзаконів та інших нормативно-правових актів [5, с.2]
Антимонопольне законодавство України поступовооновлюється. Прийняття у 2001 році нового Закону України «Про захист економічноїконкуренції», який в більшості врахував міжнародні норми з питань ефективногорозвитку конкуренції та обмеження монополізму, означає новий виток, що дозволитьстворити в Україні дійсно конкурентне середовище. Але на черзі денній стоїть вирішенняще багатьох проблем, які не зникають водночас. Для України це досить новий інституті тому постає багато питань і проблем. На наш погляд, не треба вчитись на власнихпомилках, краще вчитись на помилках інших, використовуючи понад віковий досвід конкурентноїполітики розвинених ринкових країн.
Об’єктом дослідження є правові відносини у сферіконкуренції та застосування антимонопольного законодавства.
Предметом дослідження є шляхи розвитку та вдосконаленняантимонопольного законодавства України та регулювання захисту конкуренції, визначеніна підставі аналізу чинного світового досвіду у цій галузі.
Метою роботи є: висвітлення та розв’язання проблем,які виникають в Україні, створюють перешкоди для розвитку конкуренції та, використовуючипозитивний світовий досвід антимонопольного регулювання, виявити шляхи удосконаленняконкурентного законодавства в нашій державі в умовах ринкової трансформації економікиУкраїни.
У відповідності з вищезазначеною метою в роботіпоставлено такі завдання:
розкрити сутність конкуренції та монополії в умовахформування ринкової економіки в Україні;
визначити проблеми чинного в Україні правовогорегулювання захисту конкуренції;
зробити порівняльну характеристику законодавстваєвропейських країн з питання визначення монопольного та домінуючого становища наринку;
проаналізувати ефективність діяльності державнихорганів з питань конкуренції та внести пропозиції по вдосконаленню їх повноважень;
дослідити зарубіжний досвід захисту конкуренціїна прикладі США, ряду європейських країн, Японії та Китаю;
розглянути основні види правопорушень в галузіконкурентного права та зробити пропозиції до чинного законодавства щодо вдосконаленняформулювань складів цих правопорушень;
визначити види санкцій за порушення чинного антимонопольногозаконодавства.
Основну увагу в дослідженні приділено вивченнянаступних питань. Перш за все розкривається суть таких понять як конкуренція тамонополія, особливості існування та діяльності. У другому розділі зображається антимонопольнезаконодавство зарубіжних країн у розрізі історії його розвитку. Порівняння нормантимонопольного законодавства різних країн дозволить зробити висновки про їх схожістьчи відмінність. У третьому розділі розглядається юридична відповідальність за порушенняантимонопольного законодавства. В ньому розкриті основні види правопорушень, зокрема,зловживання монопольним становищем, особливості складів правопорушень, їх характерніриси та внесені пропозиції до чинного українського законодавства. Через дослідженняцих питань в роботі зроблено спробу скасувати недоліки українського законодавстваз урахуванням міжнародного світового досвіду.
Проблема антимонопольного законодавства та правовогорегулювання захисту конкуренції в економіці України довгий час залишалась недослідженою.Тільки на початку 1990-х років намітились по суті зрушення в цьому напрямку. З’явилисьроботи вчених — юристів, економістів, практичних працівників: Саніахметової Н.Н.,Першикова Є.В., Мамутова В.К., Губського Б., Чувкина О.О., Опришка В.Ф., СеменовоїЛ.Н., Павленка Ф., Валітова С. та ін. Роботи цих та інших вчених-юристів були використанів дослідженні для вирішення поставлених завдань. Треба відзначити, що нині в Українінедостатня наукова та просвітницька база з питань антимонопольного (конкурентного)законодавства та питань захисту конкуренції, зважаючи на актуальність чинних проблему цій галузі.
Методологічною основою дослідження є сукупністьметодів і прийомів наукового пізнання.
При дослідженні світового антимонопольного законодавствабули використані такі основні методи дослідження:
опрацювання літературних джерел — з метою ознайомленняз антимонопольним законодавством України та інших країн були опрацьовані літературніджерела, зокрема, вітчизняні та іноземні монографії;
системний підхід — антимонопольне законодавстворозглядалося як система юридичних норм, яка зумовлена економічними дослідженнямиі потребами суспільства, пов’язана з іншими законодавчими актами;
факторний аналіз — вивчався як вплив на антимонопольнезаконодавство таких факторів як економічний розвиток країни, особливості економіки,наявність і кількість монополій на ринку, так і вплив антимонопольного законодавствана діяльність компаній-монополістів і результат цього впливу;
метод порівнянь — завдяки порівнянню антимонопольногозаконодавства різних країн можна виявити джерела його виникнення, ефективність йогодії на національних ринках країн.
Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступаєосновним в цій системі. Крім того, автором використані спеціальні методи: формально-юридичний,порівняльно-правовий, системно-функціональний, статистичний та ін.
Інформаційною і емпіричною базою роботи стали законодавчіта інші нормативно-правові акти, вибіркове узагальнення практики застосування законодавстваАнтимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями, публікаціїперіодичних видань, довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна роботи полягає перш за все в тому,що у дослідженні на підставі ідейно та теоретично не заангажованих засад, принципіві методів наукового пізнання комплексно вивчаються теоретичні проблеми удосконаленняантимонопольного законодавства та практики його застосування в різних країнах, напідставі світового досвіду вносяться рекомендації щодо покращення правової системиУкраїни, правового регулювання захисту конкуренції. Наукова новизна виявилася ів аналізі головних проблем досліджуваної теми.
Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріалидослідження можуть слугувати основою для правильного тлумачення чинного антимонопольногозаконодавства, подальшого його удосконалення та удосконалення практики його застосування,розробки загальних проблем конкурентного права України. Положення і висновки роботиможуть використовуватись в роботі Антимонопольного комітету України та його територіальнихвідділень, а також при підготовці навчальних посібників з курсу “Антимонопольнеі конкурентне право”, в процесі читання лекцій для студентів ВУЗів, коледжів. Положенняі рекомендації науково-дослідницької роботи можуть служити матеріалом у діяльностіпо підвищенню рівня правової культури населення, професійного рівня працівниківАнтимонопольного комітету України та його територіальних відділень.
Вирішенню вищезазначених проблем сприяє і структурамагістерської роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, спискувикористаних джерел.
/>/>Розділ 1. Правові засадиантимонопольної (конкурентної) політики України/>1.1 Монополіята конкуренція як вихідні поняття антимонопольного законодавства
Монополією (від гр. monos — один, єдиний та poleo- продаю) називають ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючисвоє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівеньцін та обсяги випуску. Також, можна навести інше визначення поняття монополія, якевизначається як виключне право виробництва, торгівлі та ін., яке належить однійособі, певній групі осіб чи державі [46, с.247].
На підставі поданого визначення ми можемо назватиосновні риси монопольного ринку:
один продавець займає весь ринок;
продукція продавця є унікальною, тобто не існуєподібних товарів, на які могли б перейти споживачі;
існують значні бар’єри, що перешкоджають появіінших фірм на ринку, а вихід з ринку також ускладнений.
Антиподом монополізму є конкуренція. Конкуренція(від лат. concurrentia — стикатися) — це змагальність підприємців, коли їх самостійнідії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарівна ринку, стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.
Про який ринок може йти мова, якщо на ньому частодіють монополісти? За таких умов споживач безправний. Він змушений “їсти”те, що йому дають і за тією ціною, яку визначають. Замість диктату споживача — повнийі загальний диктат виробника, який випускає вигідну йому продукцію, а не ту, щопотрібна суспільству.
Конкуренція зумовлена різними формами власностіна засоби виробництва; вона характеризується боротьбою між підприємцями, товаровиробникамиза джерела сировини, ринки збуту і сфери вкладання капіталу з метою одержання найбільшоїчастки прибутку.
Конкуренція проводиться як шляхом маневруванняцінами (зниження чи від ступання у порівнянні з оголошеними цінами для оптових покупців,встановлення однієї ціни на товари різної якості і т.і.), так і різноманітними неціновимиформами (технічна перевага, якість та надійність виробу, методи збуту, умови оплати).
Одним із основних засобів конкуренції за умов ринковоїекономіки є реклама.
Конкуренція виступає як зовнішня у відношенні довиробництва примусова сила, яка вимушує товаровиробників підвищувати продуктивністьпраці, розширювати виробництво, підвищувати якість і т.д.
Конкуренція є дійовим засобом проти монополізму.
Ринкова економіка визнає певні типи ринків відносноможливостей розвитку конкуренції. Серед них треба виділити досконалий конкурентнийринок та недосконалий конкурентний ринок.
Досконалий конкурентний ринок має такі основніриси: кожний підприємець є малим відносно ринку в цілому; продукція, що реалізуєтьсяна ринку, є однорідною; покупці інформовані про ціни; продавці діють незалежно одинвід одного; вступ та вихід з ринків вільний. Сьогодні в Україні дуже важко знайтиприклади досконалого конкурентного ринку.
Недосконалий конкурентний ринок— це ринокна якому покупці або продавці беруть в розрахунок свою здатність впливати на ринковуціну [16, с.43].
Досконалаконкуренція і чиста монополія — крайні варіанти ринкових структур. Значно частішезустрічається ринкові структури у вигляді олігополії та олігопсонії.
Олігополія (від гр. oligos — незначний та poleo- продаю) — це тип ринкової структури галузі господарства в розвинутих країнах,при якій домінує декілька крупних компаній, які виробляють більшу частину продукту,а входження нових виробників в галузь обмежено високими бар’єрами, тобто контролюютьвиробництво та збут продукції на підставі неформальних домовленостей.
Олігополістичніситуації можуть виникати в галузях, що виробляють як стандартизовані (алюміній,мідь), так і диференційовані (автомобілі, пральні порошки, електропобутові прилади)товари. В Україні прикладом олігополії є ринки металургійної, хімічної, вугільноїта інших видів продукції.
Олігопсонія (від гр. oligos — незначний та opsonia- закупівля продовольства) — це тип ринкової структури, при якій на ринку працюєдекілька крупних покупців, до яких надходить більша частина продажу товару, тобтоіснує монополія групи покупців певного товару. В Україні це ринки сільгосппродукції:молока, м’яса, насіння соняшника, цукрового буряка як сировини для переробних підприємств.
Монополія в чистому вигляді — явище рідке, алена багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринкахможе бути складною і нерідко зв’язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії.Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановленняграничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначаютьмонопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення [10, с.50].
Існує також й інша важлива />відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалоїконкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщоринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат їївиробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямованийна зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях.З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливимпроникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значнийпритік прибутку [40, с.125].
Монополії отримують високі прибутки, які приваблюютьі інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основніпричини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами тадержавна політика.
Якщо виробництводовільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництводвома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією. Існуютьринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжуєтьсязначною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиноговиробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм.
В умовах такої природної монополії конкуренціянебажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат.Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагамиу плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижитив цих умовах.
Але тоді постаєпитання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненимив тому, що споживачі отримають вигоди пов’язані з наявністю економії від масштабу[29, с.41].
Другою причиноюіснування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякимирідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань,захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювалапроцес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в областітехнологій, які в основному були захищені патентами.
Третя причинаіснування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіямнадається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма“Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер.В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основноюпричиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам. Цітри причини дуже пов’язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку,коли є економія від масштабу тощо [12, с.40].
Продавецьволодіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати цінуна свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.
Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсімне обов’язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великихмістах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такимифірмами і, скажімо, алмазною монополією “Де Бірс” полягає в ступені їх влади надринком, “Де Бірс” володіє більшим контролем над ціною своєї продукції [43, с.25].
Наслідком такої монопольної влади є цінова дискримінація.Це виражається в тому, що фірма, що володіє монопольною владою проводить політикуцінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачівна основі різниці в еластичності їх попиту.
Наприкладавіакомпанія “Хеппі Скайз” може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, щоспричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшитиціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит натуристичні поїздки є еластичним) [41, с.43].
/>Інший погляд на монополіюз’являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючите, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьохкраїн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечуютьмонопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як “Жілетт”, “AT&T”,“Ксерокс” і “Поляроїд”, починали як патентні монополії.
Існує й іншого роду взаємозв’язок між монополіямиі технічним прогресом. Наприклад, Шумпетер (австрійський економіст) стверджував,що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибуткина дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольноївлади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентніфірми не мають таких прибутків для досліджень.
Таким чином, фірми, що інвестують в область дослідженьповинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічнийпрогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіютьмонопольною владою. Швидше за все в силу патентного законодавства монополія є результаттехнічного прогресу, а не його причиною.
Таким чином, треба відзначити, що монополія протидієрозвиткові конкуренції та ринку, не дає можливості споживачеві можливості вибиратирізного роду товар та за прийнятною ціною. Для боротьби з цим явищем необхідно проводитиурядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвиткуконкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавствоз метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери./>/>1.2 Значенняантимонопольного законодавства для державного регулювання економіки
Функціонуванняринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарськоїдіяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців,коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умовиреалізації товарів, які потребує споживач.
Антимонопольна політика — один з напрямків державногорегулювання економіки, що представляє собою комплекс державних заходів (відповіднезаконодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизаціявласності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізаціївиробництва і ринку та такий, що забезпечує розвиток конкуренції серед товаровиробників.
Антимонопольнаполітика має такі складові:
демонополізація економіки;
антимонопольне регулювання;
застосування антимонопольного законодавства.
Антимонопольна політика представляє собою здійснюванийдержавою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівнямонополізації ринків, тобто збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкуруютьна ринках, зниження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб’єктів[37, с.175].
Стрижнем антимонопольної політики є антимонопольнезаконодавство, яке представляє собою законодавчо закріплені основні правила діяльностіна ринку господарюючих суб’єктів, органів державної влади та управління.
Основними завданнями антимонопольного законодавстває:
а) забезпечення сприятливих умов і стимулів длярозвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;
б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренціїна правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб’єктів ринку, центральнихорганів влади та управління, диктат суб’єктів господарювання;
в) визначення правового режиму регулювання відповідальностіза монопольні дії та порушення правил чесної конкуренції;
г) захист інтересів малого та середнього підприємництвавід свавілля крупного бізнесу;
д) створення умов для розвитку національного господарства.
Антимонопольне законодавство тісно пов’язане ззагальною системою заходів, з допомогою яких держава робить спроби впливати на ринковівідносини та форми об’єднань підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі та очевиднізаходи монополістичної діяльності, чинить певний вплив на конкурентну боротьбу,але ніколи не зачіпає найважливіші інтереси крупних корпорацій. Конкретна програмаантимонопольних дій розробляється та проводиться урядом, який знаходиться при владі.Відповідно, ця програма є складовою частиною загальної економічної програми уряду,який може відображати інтереси окремої групи підприємців, тих чи інших соціальнихгруп чи загальні інтереси нації і повинно враховувати загальну внутрішню та зовнішнюекономічну, соціальну та політичну кон’юнктуру. Це означає, що ефективність застосуванняантимонопольного законодавства та дієвість антимонопольної політики в цілому змінюютьсята залежать від зміни політичного керівництва країни [39, с.125].
Уперше в господарській практиці та практицідержавного регулювання засади антимонопольного законодавства були закладені в СШАв період посилення антитрестівської боротьби, через що в США це законодавство називається«антитрестівським законодавством». Найбільш відомі Закони Германа (1890рік), Клейтона (1914 рік), Ейлера-Кефовера (1950 рік), а також постанови міністерстваюстиції США та судів.
Антимонопольне законодавство США, яке містить жорстківизначення проявлення монополістичної діяльності, поки що вважається найбільш розробленимта ефективним. Але, не дивлячись на це, антимонопольне законодавство США має рядвиключень, які введені до нього з урахуванням економічної, воєнної та політичноїбезпеки та національної безпеки в цілому. Зокрема, антимонопольний імунітет розповсюджуєтьсяна діяльність американських фірм, які зайняті в експортній торгівлі, транспортнійсистемі, банківській справі, а також на ряд галузей виробництва (військове виробництво,атомна енергетика та ін.)
Досить великі корпорації в обхід антимонопольногозаконодавства використовують легальні з точки зору антимонопольного законодавстваформи об’єднань та монополістичної діяльності — холдингові компанії, систему участі,конгломератні сполучення (об’єднання компаній, які відносяться до різних сфер господарськоїдіяльності), а також приховані заходи встановлення монопольного панування — джентльменськіугоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства,корпорації проводять перебудову своєї структури, пристосовуючись до змін та зберігаючисвою суть [28, с.75].
Зауважимо, що з конкуренції, що існує в умовахрозвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну віднеї “соціалістичний” монополізм народився в умовах досить специфічних формекономічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР.
Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичноїдержави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодопланового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-команднихметодів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдинийнародногосподарський комплекс.
Монополізм в нашій державі є також породженнямполітики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому, визначивши у ЗаконіУкраїни від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України” мету іосновні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізмгосподарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної,кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізаціюцього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону“Про економічну самостійність України” антимонопольне законодавство.
З моменту проголошення Україною незалежності в1991 році, у межах політики ринкової трансформації економіки активно почало розвиватисьнове направлення економічної політики держави — про конкурентна політика, направленана обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькійдіяльності.
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формуванняантимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Прообмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькійдіяльності”, який вперше в Україні визначав правові основи обмеження і попередженнямонополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльностіта здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.Нині в Україні чинний новий Закон України «Про захист економічної конкуренції»,який врахував недоліки попереднього закону і вивів сферу конкурентної політики нановий рівень. Він включає в себе ряд нових положень, направлених на практичне впровадженняматеріальних та процесуальних норм права, які відповідають законодавству ЄвропейськогоСоюзу та країн-членів ЄС. Це повинно забезпечити суттєве підвищення рівня правовогозахисту економічної конкуренції в Україні.
Державна політика Україниу сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарськійдіяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, якісприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади,органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управліннята контролю. Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування,а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язанісприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можутьмати негативний вплив на конкуренцію. Державний контроль за додержанням законодавствапро захист економічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів господарювання таспоживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарськогоуправління та контролю зобов’язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненнійого повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеженнямонополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції[2, с.4].
26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийнялаЗакон “Про Антимонопольний комітет України”, доручивши водночас підготувати і податина розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України.На жаль, ще і до сьогодні такого Кодексу немає. Кодифікований нормативний акт полегшивби порядок розгляду Антимонопольним комітетом України (далі — АМК України) і йоготериторіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства,який визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушенняантимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольногокомітету України від 19 квітня 1994 р.
З метою реалізації правових норм Закону України«Про захист економічної конкуренції», які стосуються таких нових понятьяк недопущення антиконкурентних узгоджених дій та концентрації суб’єктів господарюваннябуло прийнято Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітетуУкраїни про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затвердженогорозпорядженням АМК України від 12.02.02 та Положення про порядок подання заяв доАнтимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентраціюсуб’єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК України від 19.02.02.
Треба відзначити, що результативність конкурентноїполітики України є незадовільною. Монопольні структури не просто зловживають, адедалі зухваліше зловживають своїм становищем. Системи тепло — та водопостачання,телекоми, залізниці, різного роду посередницькі структури просто ставлять на колінасвоїх споживачів. Внаслідок цього не тільки погіршується якість наданих ними послуг,а й розкручується спіраль підвищення цін у всіх сферах. Органи влади, які повиннівсіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіхпідприємців, на кожному кроці встановлюють непереборні бар’єри на їхньому шляху.Самі підприємницькі структури теж часто порушують правила конкуренції шляхом змовміж собою про обмеження цін, розподіли ринків, поводять себе вкрай некоректно повідношенню одне до одного [20, с.17].
Окремо слід сказати про контроль за концентрацією.Левову частку своєї роботи Антимонопольний комітет України присвячує питанням наданнядозволів на придбання акцій, створення підприємств. В результаті всі отримують дозволи.Тут цікаво зазначити, що антитрестівський відділ Міністерства юстиції США, в якомупрацює приблизно стільки ж фахівців, як і в нашому АМК, починаючи з 1996 року заблокувавабо вніс зміни до 170 злиттів компаній. У нас заборон практично майже немає. Тодіпостає питання: навіщо потрібна ця обтяжлива і досить дорога процедура? Про те,що вона не дає майже ніякого результату, свідчить той факт, що паралельно відбуваєтьсямонополізація багатьох ринків. Певні клани уже монополізували цілі галузі українськоїекономіки [31, c.114].
Сьогодні треба використовувати інші підходи довирішення поставлених питань і з метою вдосконалення українського антимонопольногозаконодавства використовувати понад віковий досвід конкурентної політики розвиненихринкових країн. І вчитись краще не на своїх помилках, а на помилках інших.
До нових підходів треба віднести:
реформування органів державного управління з питаньконкурентної політики держави;
встановити жорсткі адміністративні заходи впливуна ті органи влади, які своїми рішеннями створюють перешкоди на шляху вільного підприємництва;
прийняти нові нормативні акти по встановленню громадськогоконтролю за формуванням та реалізацією конкурентної політики;
реформувати судову системи шляхом створення конкурентно-патентногосуду, про який давно ставиться питання і який досі не створено;
найближчим часом створити комісії з регулюванняприродних монополій, що зумовлено тим, що Закон України «Про природні монополії»прийнято ще у 2000 році, а й досі не створено жодної комісії, які цим законом передбачалосьстворити;
в зв’язкуз браком літератури, підручників, відповідних фахівців управлінської діяльностіз захисту конкуренції, недосвідченість широких верств громадян про свої права таможливості захисту цих прав необхідно звернутись до світових організацій, які маютьнамір допомогти Україні в просуванні шляхом ринкових перетворень з проханням надатидопомогу в підтримці наукових досліджень./>1.3 Органидержавного управління з питань захисту конкуренції та їх повноваження
Державна політика у сфері обмеження монополізмув підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки,фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримкипідприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на цеорганами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманнямантимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів відйого порушень в Україні утворено спеціальний державний орган — Антимонопольний комітетУкраїни.
Треба відмітити, що саме на АМК України, заснованийу 1993 році, покладено завдання по реалізації державної конкурентної політики вУкраїни. З того часу інститут АМК України пройшов етап свого початкового становленнята створення необхідної нормативно-правової бази, його діяльність розвивається відповіднодо довгострокової програми послідовних перетворень, запроваджуваної завдяки політичним,законодавчим та технологічним ініціативам [17, с.5].
Відповідно до Закону України «Про Антимонопольнийкомітет України» основними завданнями Антимонопольного комітету України є:
здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольногозаконодавства;
захист законних інтересів підприємців та споживачівшляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольногозаконодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства вмежах своїх повноважень;
сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіхсферах економіки.
Правове становищеАнтимонопольного комітету України визначено Законами України “Про Антимонопольнийкомітет України”, «Про захист економічної конкуренції», «Про захиствід недобросовісної конкуренції»”, а його процесуальна діяльність щодорозгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ пропорушення антимонопольного законодавства України.
Антимонопольний комітет та утворені ним територіальнівідділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлятьсистему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
Антимонопольний комітетУкраїни відповідно до покладених на нього завдань:
контролює дотриманняантимонопольного законодавства в процесі економічної концентрації, зокрема, пристворенні, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання, створенні об’єднаньпідприємств, вступі одного або кількох суб’єктів господарювання в об’єднання, приперетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарськогоуправління та контролю в об’єднання суб’єктів господарювання, придбанні чи набуттібудь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток(акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб’єктівгосподарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексівсуб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншимспособом контролю господарської діяльності;
контролює дотриманняантимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб’єктамигосподарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевогосамоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодосуб’єктів господарювання;
розглядає справи пропорушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розглядув межах своїх повноважень;
звертається до судучи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольногозаконодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства,що містять ознаки злочину;
дає рекомендації тавносить пропозиції органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування,суб’єктам господарювання та їх об’єднанням щодо проведення заходів, спрямованихна обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушеннямантимонопольного законодавства;
дає рекомендації органамвлади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарськогоуправління та контролю, суб’єктам господарювання щодо припинення дій (бездіяльності),що містять ознаки порушень антимонопольного законодавства, усунення причин цих порушеньі умов, що їм сприяють, а після припинення порушення — про вжиття заходів по усуненнюнаслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;
бере участь у розробціта вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питаннярозвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки;
бере участь в укладанніміждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а такожздійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземнихдержав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольногокомітету України;
узагальнює практикузастосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;
затверджує кошторисдоходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;
розробляє і організовуєвиконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства;
систематично інформуєнаселення України про свою діяльність;
здійснює інші діїщодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства в межах його повноважень[2, с.5].
АМК України з метою розвитку конкуренції в межахнаданої йому компетенції має право:
визначати межі товарногоринку, а також монопольне становище суб’єктів господарювання на ньому;
видавати суб’єктамгосподарювання обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольногозаконодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольнихутворень;
видавати органамвлади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарськогоуправління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або змінуприйнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладенихними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволятистворення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування,органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб’єктамигосподарювання;
вносити до органіввлади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операційзовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольногозаконодавства;
накладати штрафи, застосовуватиінші санкції у випадках, передбачених законом;
приймати нормативно-правовіакти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгодженихдій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органамивлади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарськогоуправління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентраціюсуб’єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб’єктів господарювання,провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання,перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України,а також недобросовісної конкуренції, обов’язкові для виконання органами влади, органамимісцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління таконтролю, суб’єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз’ясненнящодо їх застосування;
здійснювати інші дії,передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.
Антимонопольний комітетУкраїни утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених ВерховноюРадою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету МіністрівУкраїни.
У питаннях розвиткуконкуренції та демонополізації економіки АМК України та його територіальні відділенняповинні взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування,органами адміністративно-господарського управління та контролю, також із засобамимасової інформації та громадськими організаціями у роботі по запобіганню порушеннямантимонопольного законодавства [2, с.1].
Органи влади, органимісцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролюзобов’язані погоджувати з АМК України рішення, які можуть призвести до обмеженнячи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати згоду Комітетуна створення, реорганізацію, ліквідацію суб’єктів господарювання, створення об’єднаньпідприємств, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю в об’єднання у випадках, передбаченихзаконодавством про АМК України [2, с.7].
З усього вищезазначеноговидно, що АМК України має дуже багато повноважень, які не можна доручати прийматиодному органу. Законодавством України всі повноваження у сфері захисту конкуренціїпокладено на АМК України. Він і розслідує порушення, і приймає рішення про накладеннясанкцій, і сам контролює виконання рішень. За відсутністю більшості комісій з регулюванняприродних монополій, він же змушений розв’язувати проблеми з масовими порушеннямиу сфері природних монополій.
Так, якщо взяти для прикладу окрему західноєвропейську країну, то ситуаціяз конкурентною політикою складається таким чином, що існує кілька органів. які впливаютьна прийняття відповідних рішень. Одна державна структура розслідує порушення, другаприймає рішення. Водночас існує це третя. недержавна структура, яка дає незалежнуоцінку того, що відбувається. Приміром, у Бельгії це Служба з конкуренції, яка єнезалежним підрозділом Міністерства економічних відносин і проводить лише розслідуваннята відповідає за виконання відповідних рішень. Рада з питань конкуренції, у якійголова і його заступник є професійними суддями, ухвалює рішення і може також ініціюватипроведення розслідувань. Крім того, функціонує Комісія з питань конкуренції, якає дорадчим консультативним органом, створеним при Центральній економічній раді,і представляє точку зору працівників промисловості, сільського господарства, комерційнихструктур, ремісників та споживачів. За власною ініціативою ця комісія висловлюєузагальнене міркування громадськості з приводу питань, що виникають у сфері конкуренції[35, с.52].
У багатьох країнах,окрім того, функціонують спеціальні суди для розгляду справ про порушення конкурентногозаконодавства. Так, в Німеччині проблеми конкуренції розв’язують Федеральне картельневідомство та Федеральне міністерство економіки, а незалежну оцінку подіям у сферіконкуренції здійснює Комісія з питань монополій. Разом з тим при вищих судах земельі в Федеральному верховному суді утворюються сенати з питань картелів, тобто спеціалізованісуди, які приймають відповідні рішення.
І це лише сфера конкурентнихринків. У сфері природних монополій створені спеціальні регулюючі комісії, які жорсткоконтролюють техніко-економічні параметри діяльності підприємств, ліцензують їх,накладають суттєві санкції за порушення встановлених вимог. Особливо багато такихкомісій у Великобританії. До речі, в цій країні, крім розгалуженої системи органівзахисту конкуренції, у структурі парламенту працює спеціальна комісія, яка є провідникомміж цими органами і парламентом [34, с.31].
Але і це ще не все.За кожною країною — членом ЄС спостерігає відповідний директорат Європейської комісії,який опікується питаннями конкуренції в межах усієї спільноти. І якщо національнівідомства, які повинні захищати конкуренцію, якимось чином помиляються чи свідомопорушують вимоги правил конкуренції, то цей директорат швиденько ставить їх на місце.Таким чином перехресний контроль взаємопов’язаних економічних органів однієї країнита суттєвий вплив ЄС системно гарантують високу ефективність рішень з питань конкуренціїяк для національної економіки, так і на міжнародному рівні.
Таким чином, необхідноприйняти новий нормативний акт, направлений на демонополізацію процесу поєднанняцілого ряду повноважень у одного державного органу, і який би визначив діяльністьіншого органу, який буде займатись питаннями конкуренції. До цього органу (наприклад,Ради) мають входити спеціалісти з питань економічної політики, управління народнимгосподарством, власності та інвестицій та інші особи. На підставі досвіду країнЄС цей орган повинен бути незалежним від владних структур, оскільки вони і так маютьдостатній вплив на конкурентну політику.
/>Розділ 2.Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн
 />2.1 Аналізрозвитку антитрестівського законодавства США
Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана,був прийнятий у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополіїспричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни,які відбулись в економіці США. Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язалиміж собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідьна такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, щоза розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворилисьшляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, “Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни. Компанія “Амерікан Тобакос”,заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесменивідчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головнимчином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав досебе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів [11, с.50].
Два основні розділи Закону Шермана носять такийже невизначений характер, як і багато частин Конституції США.
Розділ 1 цього Закону стверджує, що будь-який контракт,об’єднання, таємна домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважаєтьсяпротизаконним. Дію цього закону можна проілюструвати (рис.2.1).
Розділ 2 ЗаконуШермана стверджує, що монополізація, спроба монополізації а також об’єднання аботаємна згода з метою монополізації будь-якої частини торгівлі або комерції відносятьсядо незаконних дій./> />
Рис. 2.1. Розділ перший закону Шермана
Конгрес надавав можливість судам вирішувати, якогороду дії вважати тими, що обмежують торгівлю, і що розуміти під “монополізацієюринку” (рис.2.2). Інтерпретація суддями Закону Шермана, так як і конституціїСША протягом часу мінялась.
/>
Рис. 2.2. Монополізація
Суди, зазвичай, не розглядали угоди, про встановленняі підтримання фіксованих цін як такі, що обмежують торгівлю до 1897 року, а злиттяміж конкурентами з метою утворення монополій не вважалось до 1904 року монополією.Пізніше суди постановили вважати фактично у всіх випадках незаконними угоди пропідтримку фіксованих цін, тоді як монополізацією оголошувалося створення або захистмонополій за допомогою “неприйнятних дій”. Монополія як така не є незаконною в США;термін монополізація відноситься до характеру дій, а не типу ринкової структури.Якщо ви є винахідником нового запатентованого продукту, і при цьому ваша фірма виявляєтьсяєдиною на даному ринку, то ви не порушили ніякого закону [11, с.54].
У період між 1897 — 1904 р. р., коли картелі вважалисянезаконними, а злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону,економіка США зазнала значних змін внаслідок цього роду об’єднань. Наприклад, в1901 р. в результаті серії об’єднань утворилась “Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн”,яка контролювала біля 60% всіх потужностей по виробництву сталі в США. За однієюз оцінок ця хвиля об’єднань, що охопила більше 10 великих галузей, що були передтим конкурентними або принаймні олігополіями, практично перетворила їх на монополії.Два інших основних закони були прийняті в 1914 р. на тій же сесії конгресу, що подарувалаСША подоходні податки і Федеральну резервну систему.
Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентнихдій, а на основі Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральнаторгова комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству Юстиціївводити в життя антитрестовські закони. Закон Клейтона містить три основні розділи.
Розділ 2, посилений в 1936 р. Законом Робінсона- Петмана, визначає цінову дискримінацію наступним чином:
буде вважатисянезаконною дискримінація різних категорій покупців шляхом продажу за різною ціноюаналогічних по сорту і якості товарів… у тих випадках, коли це може спричинити послабленняконкуренції, або створення монополій у будь-якій галузі торгівлі, або притисканняі знищення конкуренції, як і створення перешкод для неї (рис.2.3).
/>

Рис. 2.3. Цінова дискримінація –закон Робінсона — Петмана
 
Закон Робінсона — Петмена був прийнятий, зокрема,під тиском зі сторони власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, щовиникаючі ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинититиск на поставників з метою надання їм “несправедливих” знижок у цінах продуктів,які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у Конгресу і отрималийого.
Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконнимиакти продажу (або здачі в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншогопродавця у тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення конкуренціїабо створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття закону була застосованазокрема, щоб відгородити користувачів від вимог копіювальних фірм купувати папірвиключно у них (зв’язуючий контракт) і щоб пересікти вимоги компанії, що виробляєбензин і деякі запчастини до автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин,що виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір) (рис.2.4).
/>
Рис. 2.4  Розділ3 закону Клейтона
 
Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю“у будь-якій області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, колице може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов для виникненнямонополій”.
Можна виділити наступні типи злиття компаній:
Таблиця 2.1.
Типи злиття компанійТип злиття Опис Приклади Горизонтальне Між конкурентами Один виробник автомобілів зливається з іншим Вертикальне Між продавцем і споживачем Видобувач нафти зливається з виробником бензину Конгломерат Між двома не зв’язаними напряму бізнесменами Компанія, що випускає цукерки, зливається з компанією, що виробляє вітальні картки
Хоча Закон Клейтона характеризується більшою упорівнянні з Законом Шермана визначеністю у відношенні практичних дій, тим не меншевін залишає за судами рішення про те, в яких випадках згадані дії швидше за всесприяють послабленню конкуренції. Як і у випадку із Законом Шермана, норми оцінкипротизаконності поведінки на основі Закону Клейтона змінювалися протягом часу.
Ще у часи обговорення проекту Закону Клейтона уСША постало питання про створення державного органу, до завдань якого входило бздійснення державного контролю за застосуванням та дотриманням антитрестовськогозаконодавства. Ним стала Федеральна Торгова Комісія (ФТК). Закон про ФТК був прийнятий26 вересня 1914 р., тобто маже водночас із Законом Клейтона (15 жовтня 1914 р.).
Головне завдання ФТК запобігати діяльності людей,товариств або корпорацій, які використовують нечесні методи конкуренції в торгівлішляхом подання позову до них.
Комісії надані певні повноваження. Ось кілька зних: збирати та зберігати інформацію про дотримання законодавства про конкуренцію;у випадку подання позову від імені США проводити розслідування; за вказівкою президентаабо за заявою генерального прокурора проводити розслідування антиконкурентної діяльності;розробляти правила, необхідні для застосування Закону про ФТК.
Закон про ФТК передбачає юридичну відповідальністьза створення навмисного або з недбалості якихось перепон для діяльності комісії.
У Міністерстві юстиції США діє Управління з антитрестовськоїдіяльності, що здійснює аналітичну роботу в галузі конкуренції та монополізму, облікінформації, подання позовів до порушників тощо.
Тобто, антитрестівське законодавство США являєсобою звід затверджених Конгресом юридичних актів, які визначають допустимість тієїчи іншої практики суб’єктів господарювання з точки зору їх впливу на конкуренцію.
Серцевину досить великого правового масиву складаютьтри законодавчі акти: Закон Германа, Закон Клейтона і Закон Федеральної торговельноїкомісії. Аналіз та узагальнення цих Законів дозволяє зробити висновок, що усі вонисконцентровані навколо опису складу трьох найважливіших порушень антитрестівськогозаконодавства — монополізації, недобросовісної конкуренції та картелювання — і відповідальності,яка встановлюється за їх вчинення [11, с.17].Закон Шермана, Закон Клейтона, Законпро ФТК є основними у законодавстві США про конкуренцію та монополізм.
На їх підставі органи виконавчої влади змогли створитив економіці атмосферу врівноваженої конкуренції, в якій одночасно функціонують суб’єктигосподарської діяльності, які репрезентують надвеликий, великий, середній бізнеста сотні тисяч представників малого бізнесу./>
/>2.2 Антимонопольнезаконодавство європейських країн та його значення для України
Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативнимипроявами конкуренції почали використовувати у Франції.
Тут раніше, ніж в інших країнах, концентрація капіталудосягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності статичинником, який гальмує розвиток економіки.
Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє.Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції,згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб’єкту, зобов’язуєвиконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбуз непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власноїправотворчості та розробити поняття “зловживання правом”, що дозволило непорядніконкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного права.
Межа між правомірними і неправомірними діями перебуваєтам, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб’єкта переходитьу зловживання та порушення аналогічного права іншого суб’єкта.
Наведеної теоретичної конструкції дотримуєтьсясучасне французьке законодавство про конкурентну та антимонопольну практику. Так,в Ордонансі № 86-1243 від 1 грудня 1986 року “Про свободу цін та конкуренції”є спеціальний розділ “Про антиконкурентну практику”. Стаття 7 цього нормативногоакту забороняє узгоджену діяльність, угоди, спілки або коаліції, якщо вони маютьна меті або можуть стати перепоною, обмежити або порушити конкуренцію на ринку уразі, якщо вони:
обмежують доступ інших підприємств або обмежуютьсвободу їх конкуренції;
стають перепоною встановленню вільних ринковихцін, штучно викликають їх зростання або падіння;
обмежують або ставлять під контроль виробництво,ринки збуту, капіталовкладення або технічний прогрес;
призводять до розподілу ринків збуту або постачання.
На цих жеумовах одному підприємству або групі підприємств забороняється зловживати:
домінуючим становищем на ринку якого-небудь товару;
економічною залежністю, в якій знаходиться клієнтабо постачальник, що не дозволяє користуватися правом вибору [11, с.34].
Такі дії є протиправними. До них закон відноситьвідмову у продажу, у примушуванні до так званого зв’язаного продажу.
Французьке законодавство надає державним органамширокі повноваження щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринкахбудь-яких товарів.
Шляхом рецепції французького законодавства пішлозаконодавство більшості західноєвропейських країн (Італія, Бельгія, Голландія таін.).
Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарськудіяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становищена ринку певного товару.
Так у Франції підприємство вважається монополістом,коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару,у Німеччині — до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягуобігу цього товару на ринку.
В Англії для визначення монопольного становищавикористовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовуєтьсядля визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюютьчверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка,але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.
Суб’єкти господарськоїдіяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов’язані надавати державниморганам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатисядо відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або частковазаборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).
У національно-правових системах зарубіжних країнвідокремлюють організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну,договірну та позадоговірну тощо антиконкурентну практику.
Індивідуальна антиконкурентна практика передбачаєпануюче становище суб’єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угодвоно виявляється в тому, що такий суб’єкт прагне включити до них умови, що погіршуютьстановище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності(виключні умови угоди).
Виключне становище у європейському антимонопольномузаконодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачівявляють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами.Перші дві ланки — це конкурентне та антимонопольне законодавство. Вони настількипов’язані між собою, що можна говорити про їх єдність (табл.2.2).
Таблиця 2.2
Види законодавства, яке регулює конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнахВиди законодавства Мета Права споживачів Норми права, метою яких є захист прав споживачів як більш слабкої сторони у відносинах з виробниками Конкурентне право розвиток суперництва між виробниками за більш вигідні умови виробництва та продажу товарів, надання послуг тощо Антимонопольне право Норми права, метою яких є забезпечення безперешкодного вибору та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності
Наведене розмежування між нормами, як, проте, йбудь-яка інша класифікація, є умовним, оскільки не дає повного уявлення про характервзаємозв’язку між ними.
Законодавство більшості європейських країн відрізняєспоживачів, що діють у виробничій сфері, від кінцевих споживачів (сфера особистогоспоживання) за ознакою здійснення першими господарської комерційної діяльності.Так, у статті 12 англійського Закону про непорядні угоди 1977р. йдеться про те,що в угоді сторона “виступає як споживач щодо іншої сторони”, якщо вона в ході виконанняугоди не здійснює комерційної діяльності, а інша сторона, навпаки, здійснює комерційнудіяльність [11, с.55].
У законодавстві інших європейських країн споживачтакож визначається як непрофесіонал, що придбаває товари для особистого, але невиробничого споживання. У § 6 закону Німеччини “Про право відмови від угоди укладеної“на ходу”, та від інших угод такого самого штибу” від 16 січня 1986 р., наприклад,йдеться про те, що положення цього Закону не застосовуються, “якщо покупець укладаєугоду в процесі здійснення своєї підприємницької діяльності або інша сторона дієпоза рамками підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому йдетьсяпро те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на загальні умови угод, щоукладаються комерсантом, якщо “угода стосується здійснення його торгівельного промислу”.
Державний контроль за дотриманням законодавствапро конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами.В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомлятивідповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації),а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкурентиза необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія,Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавствопередбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишеньу випадках, коли справа стосується зацікавленої сторони або безпосередньо державнийорган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм[11, с.67].
У всіх європейськийкраїнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролюза дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії- це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції — Міністерствоу справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії — Федеральна економічна палата.
Розгляд справ про порушення у галузі конкуренціїта монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративнимисудами, спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами. Спеціальнісуди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції(Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти господарської діяльності в обов’язковомупорядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику,суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщенняпро порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державногооргану, розв’язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна ізсторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити йогоу загальному суді.
Крім державних органів, які здійснюють державнийконтроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західнихєвропейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітнюроботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів,умови торгівлі тощо.
З практичної точки зору цікавим є й досвід розробкиза останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європидо переходу їх до змішаної економіки. Вони великою мірою врахували досвід США іЯпонії, але мали й свою специфіку.
Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина.Вжиття республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо сприяннярозвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі ЧСФР про державне підприємство.На доповнення до цього 30 січня 1991 року Федеральні збори Чеської і СловацькоїРеспублік прийняли Закон “Про охорону економічного змагання”, в якому спеціальнийрозділ присвячений управлінню економічним змаганням.
Мета цього закону полягає в охороні економічногозмагання та створенні умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення тазбереження монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхнійпідприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне змаганняу країні.
Зазначений закон регулював порядок укладання картельнихугод з точки зору протидії економічному змаганню, порядок укладання угод про об’єднанняпідприємств, ситуацію монопольного на ринку. Він визначав також державні органи,які контролюють і забезпечують дотримання антимонопольного законодавства — Федеральнеуправління економічного змагання, Управління економічного змагання Чеської республіки,Управління Словацької Республіки для захисту від обмеження та недопущення змагання[11, с.77].
До компетенції управлінь входили перевірка схваленихугод про злиття монопольного і домінуючого становища підприємств; дозвіл вилученьіз заборон і встановлення контролю над ними; реалізація рішень про скасування дозволенихвилучень; припинення угод, зокрема угод про об’єднання, якщо вони суперечать закону;вживання щодо поданих справ попередніх заходів; встановлення підприємствам грошовихштрафів та ін.
В Угорщині1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну конкуренцію було прийнято Закон“Про заборону непорядної господарської діяльності”
Відповідно до цього закону юридичним і приватнимособам заборонялося здійснювати господарську діяльність способом, який порушує законніінтереси конкурентів та споживачів Тут малися на увазі заборони:
на непорядну конкуренцію (порушення доброї репутаціїконкурента, вилучення товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);
на обмеження господарської конкуренції (визначенняцін та розподіл ринку, застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінамина однакові або подібні товари);
на зловживання перевагою сил у галузі господарства(змова у договірних відносинах необґрунтованої переваги, вплив на іншу сторону зметою нездійснення нею своїх законних претензій, вплив на господарські рішення конкурентаз метою отримання необґрунтованої переваги);
на введення споживача в оману щодо властивостейта якості товару;
на продаж товару з примусовим асортиментом.
Усі суперечки, щодо цього закону, були підсудніобласному (столичному) суду. Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником дій,надання задоволення постраждалій стороні у вигляді заяви про знищення товару, виготовленогошляхом правопорушення, відшкодування збитків потерпілому, стягнення штрафів.
Контроль за дотриманням цього закону покладавсяна міністерство, яке здійснює нагляд за ринками (орган, що мав загальнодержавнукомпетенцію). Це міністерство мало право забороняти продовження якої-небудь дії,що порушує закон.
В Югославії конкурентні відносини регулювалисявідповідно до Закону “Про боротьбу з непорядною конкуренцією та монополістичнимиугодами” від 24 квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26 квітня 1989 року).
Цим закономрегулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та монополістичні угоди,дії, націлені на досягнення та використання монопольного становища, а також заходизахисту від таких дій. Закон охоплював сфери торгівлі, виробництва, реклами та ін.У ньому містився перелік протиправних дій, складений з 18 пунктів. Серед них:
дії стосовно споживача;
неправдиві твердження стосовно конкурента;
вплив на конкурентів через розторгнення, невиконаннягосподарських угод, ділових зв’язків, маніпуляція цінами на товари;
приваблювання покупців шляхом надання премій абоінших переваг, що перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг.
У Законі було дано перелік угод, які визнавалисямонополістичними, перелік дій щодо досягнення й використання монопольного становища.
Всі протизаконні дії спричиняли настання юридичноївідповідальності. Серед вживаних заходів можна відзначити заборону подальших актівнепорядної конкуренції, усунення стану, створеного цими актами, відшкодування завданоїшкоди, визнання недійсними угод, грошові штрафи, конфіскації, заборону на певнугосподарську діяльність.
У Польщі був прийнятий Закон “Про протидію монополістичнимдіям у народному господарстві” від 28 січня 1987 року. Закон регулював порядок об’єднаннягосподарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри відповідальності запорушення закону.
Функція контролюза забезпечення дотримання антимонопольного закону була покладена на Міністерствофінансів, яке називалося “антимонопольним органом”. При ньому на правах консультативногооргану була створена Рада з питань протидії монополістичним діям.
Рішення про визнання тих чи інших дій монополістичнимиприймав антимонопольний орган. Він мав право заборонити укладання монополістичнихугод, вносити протест стосовно об’єднання господарських одиниць, якщо це спричинялообмеження конкуренції і розвиток монополії, звернутися до засновницького органупро розділ підприємства-монополіста, визначити розмір штрафу за порушення закону[11, с.89].
Таким чином, треба зауважити, по-перше, що більшакількість європейських країн з великим досвідом провадження конкурентної політикиу відповідному законодавстві використовують поняття «домінуючого» положенняна ринку і відокремлюють поняття монопольного становища; по-друге, у ряді країнсправи про порушення у галузі конкуренції та монополізму розглядають спеціальнісуди в залежності від суті справи; по-третє, велику вагу мають різні асоціації такооперативи споживачів, які проводять освітню роботу серед населення; вчетверте,система органів, які займаються питаннями державної політики у галузі конкуренціїта недопущення недобросовісної конкуренції та обмеження монополізму складаєтьсяз декількох структур (міністерства, Ради, палати, відомства).
 />2.3 Позитивнийдосвід антимонопольного законодавство Японії
Засадовим стосовно японського антимонопольногоправа є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”,(Консаісу ропюпо — японською мовою), підготовлений відповідно до правових ідей,виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельнукомісію США, а також Ковагое кендзи і Таніхара осамі.
Так, Консаісу ропюпо визначає, що ключовими моментамискладу правопорушення «монопольна ситуація” виступають три істотні умови: домінуючестановище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництвадля інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі [9, с.56].
Цей закон визначає діяльність держави щодо запобіганнямонополізму та розвитку конкуренції. Мета його — заборонити приватну монополію,нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренціїекономічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації,цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукатидо справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи,розвивати підприємницьку діяльність.
Під приватною монополією розуміється ситуація,коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальнуконкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересамза допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців.
Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльністьпідприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищенняцін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідкомчого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.
Зазначений закон детально визначає ситуації, якіоцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих(нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановленийдержавою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищуєполовину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або часткадля двох підприємців разом — відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, щонадаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовжзначного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такоговідсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державнимуказом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищенівитрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сферіпідприємницької діяльності.
Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійнийскрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами,аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цьогозакону в Японії створений спеціальний державний орган — Комітет по справедливихугодах.
Держава на підставі розглядуваного закону контролюєміру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарськогожиття Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань;володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкуванняпідприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіянихприватною монополією або нечесною угодою.
Законодавством Японії визначені також випадки,коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Першза все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловостіта ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство,патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія протимонопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнюванняспіввідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких- покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивностіпраці [23, с.77].
Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньопрем’єр-міністру. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чеснихугод детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру тощо.До обов’язків Комітету, крім контрольної функції, входять розслідування випадківпорушення закону, прийняття рішення про відкриття судового процесу, уплати штрафу.
За порушенняантимонопольного законодавства, а також не виконання рішень та вимог Комітету посправедливих угодах і суду законом передбачені для винних осіб покарання у виглядіштрафів та позбавлення волі. Залежно від різновиду злочину штрафи можуть досягати5 млн. йєн, а позбавлення волі з примусовою працею — 3 років. У випадку поданнянеправдивої інформації експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років.В Японії існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом караютьі юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний./>
Треба відзначити, що на підставі антимонопольногозаконодавства Японії багато країн світу приймали власні нормативно-правові актиі будували конкурентне право. Тому Україна повинна використати позитивний досвідпри вирішенні питань формулювання правопорушень у галузі захисту економічної конкуренції,а можливо також і у встановленні дуже суворих санкцій для винних осіб за скоєнізлочини.
/>/>Розділ 3. Юридична відповідальністьза порушення антимонопольного законодавства/>3.1 Монопольнета домінуюче становище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн
При дослідженні чинного конкурентного (антимонопольного)законодавства, насамперед, привертає увагу визначення поняття „монопольне становище“суб’єкта господарювання, оскільки воно є ключовим у цій сфері, на ньому базуєтьсясклад найпоширенішого антиконкурентного правопорушення „зловживання монопольним(домінуючим) становищем на ринку“. Цей склад правопорушення включає встановленнямонопольно високих чи дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, щопризвело, або може призвести до порушень чи обмеження прав споживачів. Наприкладв Україні за 1998 рік було виявлено та припинено 410 таких порушень, а у 1999 році- 472 [8, с.67]. Завищені тарифи на комунальні, транспортні послуги, послуги зв’язкута інші послуги суб’єктів природних монополій, необґрунтовано високий розмір платиза послуги, пов’язані із здійсненням функцій державного управління, позбавляютьвітчизняних підприємців оборотних коштів, не дозволяють належним чином створюватиі розвивати основні фонди, лягають як додаткові витрати на ціну товарів вітчизнянихтоваровиробників, послаблюючи їх конкурентоспроможність порівняно з імпортними аналогами.
Нерідко монопольним становищем зловживають підприємстватеплових мереж, встановлюючи монопольно високі ціни на послуги з теплопостачанняшляхом стягнення із споживачів плати за теплову енергію, виходячи з установленихтарифів, при фактичному наданні її в менших, ніж передбачено тарифами, обсягах.
У ряді виявлених випадків зловживань — умови дляцінових зловживань створює недосконала система розрахунків за послуги монопольнихутворень.
У багатьохвипадках виявлені та припинені цінові зловживання монопольним становищем були пов’язаніз перекладанням збитків від надання послуг одним категоріям споживачів на інші приєдиній методиці калькулювання вартості послуг із метою компенсації неплатежів.
В ст.12 Закону України»Про захист економічної конкуренції” визначено поняття монопольного (домінуючого)становища суб’єкта господарювання. Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче)становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктівгосподарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрівдля доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якогона ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання,якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнаєзначної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку,які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарюваннязаймає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного видутовару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих,виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. Монопольним(домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання,якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктівгосподарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, якимна одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і прицьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієїстатті [3, с.3].
Таким чином, законодавець вважає поняття«монопольне» та «домінуюче» становище тотожними. Але вживанняцих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним.
У економічної теорії поняття монопольного становищамає конкретний, чітко визначений зміст. Виходячи з етимології наведеного слова,ринкова монополія розглядається економічною наукою як «захват физическим илиюридическим лицом части или всего рыночного пространства и установление на нем своегогосподства» [13, с.176]. Тобто, монопольне становище виникає на товарному ринку,що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. Ситуація, коли суб’єктгосподарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становищеі має певну владу на ринку, що оспорюється, називається олігополією і розглядаєтьсяяк форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб’єкт не має монопольного становища,з точки зору економічної теорії, а є домінуючим на ринку. На цьому, зокрема, акцентувавувагу проф. І. Дахно: «Якщо монополіст взагалі не має конкурентів і його ціниє „істиною в останній інстанції“, то домінуюча фірма певним чином маєвраховувати наявність периферійних конкурентів при визначенні ціни, номенклатури,асортименту тощо» [17, с. 19].
Крім того, поняття «монопольне становище»обґрунтовано може вживатися для характеристики суб’єктів господарювання, що володіютьним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання(природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актамиі, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.
Слід зазначити, що законодавчі акти переважноїбільшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу ненадають поняттю «монопольне становище» такого змісту як українські закони.Вони або обмежуються ширшим поняттям «домінуюче становище», або порядз ним вживають термін «монопольне становище», надаючи останньому спеціальногозмісту.
Так, у п.6 ст.2 Закону Польщі «Про протидіюмонополістичній практиці і захист прав споживачів» від 24 лютого 1990 р. (вредакції від 12 липня 1995 р.) визначено монопольне становище як таке, де підприємецьне зустрічається з конкуренцією на внутрішньому або регіональному ринках; у п.7цієї ж статті домінуюче становище — це становище, при якому він не стикається зсуттєвою конкуренцією на внутрішньому чи регіональному ринках; вважається, що підприємецьмає домінуюче становище, якщо його частка ринку перевищує 40 відсотків [43, с.40].Такий же підхід використаний і у Законі Чехії «Про захист економічної конкуренції»від 30 січня 1990 р.
Болгарський Закон «Про захист конкуренції»від 29 квітня 1998 р. [43, с.41] розрізняє поняття монопольного та домінуючого становища,але дещо в іншому аспекті. Так, згідно зі ст.16 поняття монопольного становища вживаєтьсядля визначення лише так званої легальної монополії: монопольне становище займатимепідприємство, яке має його згідно із законом, володіє виключними правами займатисяпевним видом економічної діяльності; дане становище може бути визначене лише Законому разі, коли воно надається державою відповідно до п.4 § 18 Конституції. Будь-якеінше оволодіння монопольним становищем є незаконним.
На відміну від монопольного домінуюче становищепідприємства згідно зі ст.17 цього Закону визначається як таке, коли підприємствозалежно від його частки ринку, фінансових ресурсів, можливості доступу на ринок,рівня технології та економічних відносин з іншими підприємцями може заважати конкуренціїна відповідному ринку, в той час коли воно саме не залежить від конкурентів, покупцівабо продавців. Підприємство також буде займати домінуюче становище, коли має ринковучастку, що перевищує 35 відсотків відповідного ринку, якщо воно не відповідає умовампідпункту 1 наведеної статті.
Аналогічно це питання вирішується і у Законі Італіївід 10 жовтня 1990 р. «Про конкуренцію та чесну торгівлю», де у статтях8-9 визначається статус легальних та природних монополій, і лише вони визнаютьсятакими, що мають монопольне становище.
У ст.4 Закону Російської Федерації «Про конкуренціюта обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках» від 21 березня1991 р. наводиться визначення лише домінуючого становища, а поняття «монопольнестановище» не використовується [15, с.83].
Закон Угорщини«Про заборону недобросовісної та обмежувальної ринкової практики» застосовуєлише поняття «домінуюче становище» [43, с.41], як і закони багатьох іншихкраїн, таких як: Німеччина (Закон «Проти обмежень конкуренції» від 20травня 1998 р.), Австрія (Федеральний Закон «Про конкуренцію» від 19 жовтня1988 р.), Данія (Закон «Про конкуренцію» від 10 червня 1997 р.), Норвегія(Закон «Про конкуренцію» від 11 червня 1993 р.), Турецька республіка(Закон «Про захист конкуренції» від 13 грудня 1994 р.) тощо.
Характеризуючи законодавство європейських країнщодо названої проблеми, не можна не зупинитися на особливому підході, запровадженомув чинному законодавстві Греції та Франції. Як уже зазначалося, у законодавстві переважноїбільшості європейських країн поняття «домінуюче становище» є базовим длявизначення складу такого анти конкурентного правопорушення як «зловживаннядомінуючим (в Україні — »монопольним (домінуючим)”) становищем”.На відміну від більшості країн в Ордонансі Франції від 1 грудня 1986 р. «Провільні ціни та конкуренцію» (п.2 ст.8) та в Законі Греції від 24 лютого 1995р. «Про контроль над монополіями та олігополіями і захист вільної конкуренції» (ст.2а) цей вид правопорушень називається «зловживання економічноюзалежністю». У загальному вигляді забороняється одному чи декільком підприємствамзловживати позицією щодо інших підприємств, при якій їх контрагенти (покупці чипродавці товарів або послуг) економічно залежать від них і не мають еквівалентноговибору на ринку. За роз’ясненням Комітету з питань конкуренції Грецької республіки«економічна залежність» існує, коли підприємство зовсім не має «еквівалентногоальтернативного вирішення» або існуюче вирішення призведе до значного зниженняконкурентоспроможності товарів чи послуг залежного підприємства [43, с.41].
Таким чином, в розвинутих європейських державах,що мають чималий досвід правового регулювання конкурентних відносин, а також в країнах,які прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу, законодавство пронедопущення обмежень конкуренції розглядається не тільки як боротьба безпосередньоз монополіями, а як система норм, що забезпечує недопущення будь-яких незаконнихобмежень конкуренції. Українське законодавство у цій сфері також поширюється навсі суб’єкти господарювання, здатні обмежувати конкуренцію, а не лише на ті, щопосідають монопольне становище. Тому доцільним було б використовувати в законодавчихактах України поняття, яке не суперечить загальноєвропейській практиці і розмежуватипоняття «монопольне» та «домінуюче» становище.
Що стосується чинного порядку визначення такогостановища суб’єкта господарювання, то після прийняття Закону України «Про захистекономічної конкуренції» основний критерій, встановлений у попередньому ЗаконіУкраїни «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції»,змінився. По-перше, кількісний критерій (35 відсотків), в новому Законі Українине є вирішальним, він діє лише за наявності головних ознак — відсутності конкуренціїабо не суттєвої конкуренції при існуванні фактичних чи правових бар’єрів доступуна ринок. По-друге, згаданий суб’єкт або група суб’єктів за Законом України«Про захист економічної конкуренції» має можливість довести відсутністьознак домінуючого становища до прийняття відповідного рішення антимонопольними органами.
На жаль, у вказаномуЗаконі не подано визначення поняття «бар’єри доступу на ринок», яке доцільнобуло б навести у ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правовихактах. В Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарюванняна ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного Комітету України від 5.03.02подано визначення наступних понять. Бар’єри вступу на ринок — це обставини, що перешкоджаютьновим суб’єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб’єктами господарювання,що вже діють на певному товарному ринку; бар’єри виходу з ринку — обставини, щоперешкоджають (обмежують) суб’єктам господарювання, що діють на цьому ринку, покинутийого з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв’язку з труднощамиреалізації того, у що був вкладений капітал [7, с.1].
Традиційно під бар’єрамидоступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входженняна ринок нових суб’єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримаютьнадприбуток. При цьому розрізняють економічні бар’єри (природні для певної сферидіяльності — як технологія, вартість тощо), правові (встановлені законом) та штучнібар’єри (виникають внаслідок незаконної діяльності вже діючих на ринку суб’єктівгосподарювання).
В японському антимонопольномузаконодавстві до визнаних «бар’єрів для доступу» на ринок належать такі:
«економія на великихмасштабах виробництва та збуту». Це означає, що у підприємств, які вже освоїливеликі серії випуску продукції та створили збутові мережі, така низька собівартістьпродукції, що новачкам надто важко з ними конкурувати;
«абсолютні перевагиу витратах, які пов’язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею»,тобто ситуація технологічної монополії, яка захищена патентом;
«контроль надсировиною або збутовими каналами», тобто великомасштабна вертикальна інтеграціяпідприємств, яка не лишає місця для потенційних конкурентів;
«необхідністьвкладання великих капіталів для доступу на ринок», тобто фінансовий бар’єр;
«усталений споживчийвибір, що складався: покупці віддають перевагу даній фірмі, і щоб конкурувати знею, необхідні великі затрати на рекламу» [11, с. 205].
Тому бажано було бвизначити таке поняття саме в Законі України, не обмежуючись трактуванням РозпорядженняАМК України, а також розширити його визначення, з урахуванням вказаних ознак тадосвіду японського законодавства.
Зроблені зауваження до законодавства, доопрацюванняз урахуванням світового досвіду з питань конкурентної політики сприятимуть підвищеннюзаконності в господарських відносинах.
 />3.2 Види правопорушеньантимонопольного законодавства
Аналіз та узагальнення трьох основних Законів США,які були розглянуті вище дозволяє зробити висновок, що усі вони сконцентровані навколоопису складу трьох найважливіших порушень антитрестівського законодавства — монополізації,недобросовісної конкуренції та картелювання — і відповідальності, яка встановлюєтьсяза їх вчинення. Принципове для нас значення має той факт, що питання про монопольнестановище (домінуюче становище, монопольну ситуацію) у законодавстві США безпосередньоне піднімається. З цим пов’язано існування у судовій практиці Америки подвійногоправоприкладного підходу до його оцінки. Прихильники структуралістського підходувважають, що”. галузь, яка має монополістичну структуру, і поводити буде себеяк монополіст. Отже, економічні дії галузей з монополістичною структурою обов’язковобудуть небажаними. Такі галузі тому-то є законними мішенями для антитрестівськогопозову” [25, с.225]. З іншого боку, як заявляють біхевіористи, «домінуючестановище фірми взагалі не обов’язково є втіленням монополії. Компанія, наприклад,може завойовувати левову частку ринку завдяки зниженню собівартості та цін на продукцію.Домінуюче становище фірми може бути також результатом успішної інноваційної діяльності- розробки та комерційної реалізації принципово нової продукції, яка різко відрізняєтьсявід попередніх аналогів своїми якісними характеристиками. Зрозуміло, такі фірмине підлягають переслідуванню з боку антитрестівського законодавства» [11, с.157].
Японська право прикладна практика позбавлена подібноїпроблеми. Вона була вирішена шляхом введення до Закону Японії «Про заборонуприватної монополії та забезпечення чесних угод» опису складу правопорушення«монопольна ситуація». Ключовими моментами складу даного правопорушеннявиступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утрудненняучасті у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура ціну даній галузі.
Отже, в обох випадках — у американському антитрестовськомуі японському антимонопольному законодавстві — розглядаються склади основних порушень(монополізації, недобросовісної конкуренції, картелювання, а у Японії — і монопольноїситуації) та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Важливо підкреслити,що саме система правових норм, які описують склади зазначених правопорушень, створюєкістяк антимонопольного законодавства, при цьому усі її елементи, образно кажучи,рівноправні між собою. Подібний підхід забезпечує, на наш погляд, загальну стрункістьзаконодавства, істотно полегшує правоприкладну практику та підвищує ефективністьантимонопольного регулювання в цілому.
Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавствадосягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно,потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структураж лишається практично незміною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестівськезаконодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), ЗакономКлейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточносформувались ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масивуконкретизуючи ми та уточнюючими правовими нормами.
Отже, основне завдання антимонопольного законодавстваУкраїни на нинішньому етапі — формування чіткої структури, яка забезпечує стрункістьзаконодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішнійдень це завдання певною мірою вже вирішене.
Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольногорегулювання в Україні — Закону «Про захист економічної конкуренції» дозволяєзробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушеньантимонопольного законодавства, а саме:
анти конкурентні узгодженідії суб’єктів господарювання;
зловживання монопольним(домінуючим) становищем на ринку;
вчинення антиконкурентнихдій органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управліннята контролю;
обмежувальна та дискримінаційнадіяльність.
Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутимвище прикладам США та Японії. Однак, підхід до опису складів правопорушень, якийвикористано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України — з іншого,принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомогосвітовій практиці як «дії по монополізації» (у законодавстві Японії — «приватна монополія», у законодавстві України — «зловживання монопольнимстановищем» і «володіння ознаками ринкової влади»).
Параграф 2 Закону Шермана (антитрестівське законодавствоСША) визначає, що «будь-яка особа, яка буде або спробує монополізувати, абооб’єднатися, або змовитись із будь-якою особою або особами, щоб монополізувати яку-небудьчастину виробництва або торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами,буде вважатись повинною у здійсненні злочину.» [25, с.224].
Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольнийзакон Японії. У п.5 ст.2 якого зазначено: «приватна монополія — це дії, якіполягають у тому, що підприємець одноосібно, або об’єднавшись у таємній домовленостіз іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренціюв установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючиабо усуваючи інших підприємців» [9, с.56].
У теорії антимонопольного права Японії на основіаналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецендентівсклався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленнюконтролю та панування. Так, Кавагоє Кендзи зазначає, що під «усуненням»розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарюваннястає неможливим або воно утруднено [23, с.61]. Таніхара Осамі характеризує усуненняще більш жорстко: «Усунення — це перешкоджання протягом підприємницької діяльності.або, іншими словами, відсторонення з ринку» [38, с.12].
Під «пануванням і контролем» слід розумітивплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі.
Важливо підкреслити, що і усунення, і встановленняпанування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. ТаніхараОсамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення,яке здійснюється третіми особами, тобто особами. які безпосередньо не беруть участьу справі [38, с.12]. Отже, безпосереднє панування — це підпорядкування своїй волі,а посереднє — чужій.
Таким чином. поняття «дії по монополізації»охоплює, з точки зору суб’єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу — яктих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповіднаправова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринкуінших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців;антиконкурентний характер результату подібних дій.
Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японіїзаконодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальноїузагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами,що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічноїсистеми.
З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявністьпевного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізаціюрегламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідногооргану.
Український законодавець пішов шляхом конкретногоопису складу правопорушення «зловживання монопольним становищем» та«неправомірні узгоджені дії», деталізуючи регламентовані дії — способиуже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхіддо опису складів правопорушень не може бути ефективним в умовах, коли антимонопольнерегулювання робить свої перші кроки, а досвід право прикладної практики ще явнонедостатній. У зв’язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольногозаконодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових нормокремими деталізованими способами опису складів об’єктивного боку правопорушень,які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідністьз реаліями економічного життя.
Хотілося б відмітити необхідність зміни опису такогоспособу об’єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повнавідмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерелреалізації чи придбання [3, с.4]. Це формулювання викликає ряд об’єктивних складностейщодо ефективності застосування даної норми. Проблемні питання виникають щодо тлумачення«відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання». Наприклад,при розгляді справи по зловживанню монопольним становищем ВАТ «Содовий завод»м. Слов’янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області,ВАТ «Содовий завод» відмовило в укладенні угоди на постачання розсолуСлов’янському солевиварочному заводу. Відмова була обґрунтована тим, що сторонине досягли згоди щодо додаткових умов реалізації угоди: необхідності частковогоутримання солевиварочним заводом солевих свердловин, а також тим, що ВАТ «Содовийзавод» не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковійвідстані від м. Слов’янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганськоїобласті. Отже, постає питання: чи передбачає включення до ринку видобутку розсолупідприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємстввід Слов’янського солевиварочного заводу? Чи при тлумаченні «відсутності альтернативнихджерел» спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, якіб зазнав солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську чи Артемівську. Це єважливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однієюіз сторін якої виступає монополіст [14, с.41].
Отже, можна було б запропонувати, уточнення абодоповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки «відсутності альтернативнихджерел». Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даноїнорми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістівбуло б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакціяцього абзацу: «часткова або повна відмова від придбання або реалізації товаруз метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін»дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищемзосереджувати зусилля на з’ясуванні результату відмови від придбання або реалізаціїтовару — встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольнихцін.
Вважаємо доцільнимвизначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Невикликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівніспособи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможутьадекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльностіїї негативні прояви.
Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвідузастосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевомурезультаті закріпити опис родових способів об’єктивного боку антимонопольних порушеньі загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадськимінтересам), тобто перейти до закріплення «прозорих» норм, які описуютьсклади антимонопольних порушень.
 3.3 Види санкцій за порушення/> антимонопольного (конкурентного) законодавства
Питанням відповідальності за порушення антимонопольногозаконодавства присвячений розділ VШ Закону України «Про захист економічноїконкуренції», статті Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальністьу господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства,можна виділити наступні види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольногозаконодавства до суб’єктів підприємницької діяльності.
По-перше, це майновісанкції за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі — за зловживаннямонопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями,дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію)передбачені статтею 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»у формі штрафу, що накладається на підприємців — юридичних осіб. Розмір штрафівта порядок їх обчислення залежать від виду порушення та отриманого доходу (виручки)суб’єкта господарювання, який порушив конкурентне законодавство.
Органи Антимонопольногокомітету України мають право накладати штрафи на об’єднання, суб’єктів господарюванняюридичних та фізичних осіб; групу суб’єктів господарювання — юридичних та/або фізичнихосіб. Такий вид санкцій передбачено за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», накладаютьсяштрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання відреалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передувавроку, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку,який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладаєтьсяу розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмірнезаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом; пунктами 5,8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 вказаного Закону, накладаються штрафи у розмірі доп’яти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладаєтьсяштраф; пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 згаданого Закону, накладаються штрафи урозмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, вякому накладається штраф.
При цьому доход (виручка)суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначаєтьсяяк сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб’єктом господарювання.
У разі, коли декількаюридичних та/або фізичних осіб — суб’єктів господарювання, які входять до групи,що визнається суб’єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), якіпризвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначенимсуб’єктом господарювання, та мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим,або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладаєтьсяна суб’єкт господарювання в особі юридичних або фізичних осіб, які вчинили наведенідіяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Підвигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних абофізичних осіб — суб’єктів господарювання, одержання частини їх прибутку [3, с.13].
У разі, якщо суб’єктгосподарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу(виручки) суб’єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладенняштрафу.
Особа, на яку накладеноштраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденнийстрок з дня одержання рішення про накладення штрафу.
За кожний день простроченнясплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмірпені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органуАнтимонопольного комітету України.
Справи про порушеннязаконодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаютьсяв залежності від скоєного правопорушення відповідними органами АМК України:
Комітетом;
постійно діючою адміністративноюколегією Комітету;
тимчасовою адміністративноюколегією Комітету;
державним уповноваженимКомітету;
адміністративною колегієютериторіального відділення Комітету [6, с.1].
Крім вищезазначенихштрафів, які стягуються АМК України, відповідно до ст.52 Закону України «Прозахист економічної конкуренції», слід відмежовувати стягнення штрафів як заходівадміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративніправопорушення. Їх можна розділити за суб’єктом правопорушення, а також за юрисдикційниморганом, який притягує до юридичної відповідальності.
За неподання інформаціїчи подання в неповному обсязі АМК чи його територіальному відділенню, подання недостовірноїінформації вказаним органам чи створення перешкод працівникам АМК та його територіальнимвідділенням при проведенні перевірок, оглядів та ін., посадові особи та інші працівникисуб’єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування,органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративнувідповідальність.
За ті ж дії та за невиконаннярішень АМК України або виконання не в повному обсязі відповідно до ст.54 ЗаконуУкраїни «Про захист економічної конкуренції» посадові особи органів влади,органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управліннята контролю також несуть адміністративну відповідальність.
Також за статтею 55цього Закону України особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавствапро захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського судуіз заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства у разіантиконкурентних узгоджених дій, зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем,концентрації без отримання відповідного дозволу АМК України, обмеження в господарськійдіяльності суб’єкта господарювання, невиконання вимог і зобов’язань учасниками узгодженихдій та концентрації, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгодженідії чи концентрацію, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійномурозмірі завданої шкоди.
По-друге,це оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства.Вони можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділмонопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасуванняліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).
Якщо суб’єкт господарюваннязловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольногокомітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання,що займає монопольне (домінуюче) становище.
Примусовий поділ незастосовується у разі неможливості організаційного або територіального відокремленняпідприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічногозв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсягпродукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотківвалового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб’єктагосподарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншимшести місяців. Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу,здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становищацього суб’єкта господарювання на ринку.
Скасування ліцензійздійснюється органами, зазначеними в Переліку органів ліцензування, затвердженогопостановою КМУ від 14.11.2000 № 1698 за поданням, внесеним АМК України.
На нашу думку, в Україні, з урахуванням досвіду іноземних країн, потрібноввести додаткові санкції за порушення антимонопольного законодавства, які маютьбути більш жорсткими, наприклад, заходи кримінального покарання (позбавлення волічи обмеження волі, штрафи) за найбільш тяжкі економічні злочини, які суттєво впливаютьна розвиток конкуренції в Україні. Крім цього, зауважимо, що АМК України не повиненвиступати органом, який і розслідує правопорушення, і приймає рішення про накладеннясанкцій, і контролює виконання прийнятих рішень. Все ж таки треба використати досвід,який існує у всьому світі, розділивши повноваження між кількома органами і віддатисправу притягнення винних осіб до відповідальності судовим системам, які спеціалізуютьсяна таких справах.
/>/>Висновки
На підставі зробленого в магістерському дослідженнячинного українського та світового антимонопольного законодавства було зроблено наступнівисновки.
1. Визначивши поняття, види та основні риси монополіїта конкуренції, можна дійти висновку, що існування монополій протидіє розвитку конкуренціїі заважає конкурентній боротьбі. Для подолання монопольної влади необхідно проводитиурядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвиткуконкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавствоз метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.
2. Оскільки основним навантаженням роботи Антимонопольногокомітету України є надання дозволів на придбання акцій, створення підприємств ів результаті довготривалої та напруженої роботи всі отримують ці дозволи, заборонмайже немає на відміну від досвіду антитрестівського відділу Міністерства юстиціїСША, де блокується дуже багато злиттів компаній, на нашу думку, необхідно спроститицю обтяжливу і досить дорогу процедура, яка не дає майже ніякого результату.
3. Нагальною потребоює реформування органів державного управління з питань конкурентної політики держави.Антимонопольний комітет України має дуже багато повноважень, які не можна доручатиприймати одному органу. Законодавством України всі повноваження у сфері захистуконкуренції покладено на АМК України. Він і розслідує порушення, і приймає рішенняпро накладення санкцій, і сам контролює виконання рішень. За відсутністю більшостікомісій з регулювання природних монополій, він же змушений розв’язувати проблемиз масовими порушеннями у сфері природних монополій. Тому необхідно створити найближчимчасом новий орган, наприклад, Раду з питань конкуренції, яка складалася б з спеціалістівз питань економічної політики, народного господарства, власності та інвестицій таін., не переобтяжуючи склад Ради та головним є те, що вона повинна буди дійсно незалежноювід владних структур, бо вони і так мають достатній вплив на конкурентну політику.
4. У галузі природнихмонополій необхідно створити комісії з регулювання природних монополій, які, наприклад,в Росії почали створюватись ще у 1995 році, а у нас повинні були бути створені у2000 році і досі не створено жодної комісії, передбачені Законом України «Проприродні монополії».
5. Встановити жорсткіадміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями створюютьперешкоди на шляху вільного підприємництва шляхом збільшення розмірів штрафів тазвільнень з посад. На жаль, новий Законом України «Про захист економічної конкуренції»поряд з суттєвим збільшенням санкцій для підприємців майже усунута відповідальністьорганів влади.
6. Прийняти нові нормативніакти по встановленню громадського контролю за формуванням та реалізацією конкурентноїполітики, оскільки світовий досвід свідчить, що найбільш ефективним є те, коли прийняттяважливих для суспільства рішень здійснюється державними структурами, недержавнимиструктурами (службами, наприклад), незалежними від влади і це поєднується з додатковимгромадським контролем їхньої діяльності.
7. Також необхіднозакріпити обов’язок суб’єктів господарювання повідомляти АМК України про всі угоди,які містять обмеження конкуренції, реєструвати їх у спеціальних реєстрах, для того,щоб споживачі та конкуренти могли з ними ознайомитись.
8. Сьогодні слід приділити серйозну увагу судовійсистемі. Суди сьогодні далеко не завжди відіграють позитивну роль у процесі захистуконкуренції. Це відбувається як в силу катастрофічного недофінансування судів, такі внаслідок нерозуміння значною частиною суддів вимог законодавства про захист економічноїконкуренції та недопущення монополізму. З цього питання треба звернутись до досвідурозвинених країн. Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму,а також захисту справ споживачів здійснюється в багатьох країнах спеціальними, ане загальними судами, що сприяє більш якісному розгляду справ та винесенню рішень.Тому у рамках судової реформи треба не упустити питання створення конкурентно-патентногосуду, про який давно йде мова, але не здійснюються реальні кроки для розв’язанняцієї проблеми.
9. Український законодавець вважає поняття«монопольне» та «домінуюче» становище тотожними. Але вживанняцих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним. Законодавчі актипереважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство ЄвропейськогоСоюзу не надають поняттю «монопольне становище» такого змісту як українськізакони. Вони або обмежуються ширшим поняттям «домінуюче становище», абопоряд з ним вживають термін «монопольне становище», надаючи останньомуспеціального змісту.
Монопольне становище виникає на товарному ринку,що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. А в ситуація, коли суб’єктгосподарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становищеі має певну владу на ринку, що оспорюється, розглядається як форма синтезу монополіїта конкуренції. Такий суб’єкт не має монопольного становища, а є домінуючим на ринку.Крім того, поняття «монопольне становище» обґрунтовано може вживатисядля характеристики суб’єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальнамонополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльністьяких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє піддію загального конкурентного законодавства.
Таким чином,треба внести зміни до Закону України «Про захист економічної конкуренції»,які стосуються визначення окремо понять монопольного (легального та природного)та домінуючого становища.
10. В Законі України «Про захист економічноїконкуренції» не подано визначення поняття «бар’єри доступу на ринок»,яке доцільно було б навести у ст.1 вказаного Закону України, бо воно використовуєтьсяшироко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах.
Пропонуємо внести в ст.1 зазначеного Закону України абзац наступного змісту:«Під бар’єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чивіддаляють момент входження на ринок нових суб’єктів господарювання, у разі колидіючі підприємства отримають надприбуток. До цих факторів відноситься економія навеликих масштабах виробництва та збуту, абсолютні переваги у витратах, які пов’язаніз володінням найкращою технологією або контролем над нею, контроль над сировиноюабо збутовими каналами, необхідність вкладання великих коштів для доступу на ринок,усталений споживчий вибір, що склався».
11. Необхідно змінити опис такого способу об’єктивногобоку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбанняабо реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.Це формулювання викликає ряд об’єктивних складностей щодо ефективності застосуванняданої норми. Можна було б запропонувати внести уточнення або доповнення до абзацу5 частини 2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,яке стосується визначення регіональної специфіки «відсутності альтернативнихджерел». Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даноїнорми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістівбуло б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакціяцього абзацу: «часткова або повна відмова від придбання або реалізації товаруз метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін»дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищемзосереджувати зусилля на з’ясуванні результату відмови від придбання або реалізаціїтовару — встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольнихцін.
12. Вважаємодоцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень.Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівніспособи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможутьадекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльностіїї негативні прояви.
Тому, на нашпогляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольногозаконодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способівоб’єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій(обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти дозакріплення «прозорих» норм, які описують склади антимонопольних порушень.
13. З прийняттяму 1993 році Закону України «Про Антимонопольний комітет України» повиннабула початись робота по створенню Антимонопольного процесуального кодексу, якийби врегулював би всі питання, які стосуються процесуального розгляду справ АМК України.Тож необхідно прийняти такий Кодекс для поліпшення роботи вказаного державного органу.Крім цього, необхідно привести у відповідність до нового Закону України «Прозахист економічної конкуренції» Закон України «Про Антимонопольний комітетУкраїни».
14. В зв’язку з браком літератури, підручників,відповідних фахівців управлінської діяльності з захисту конкуренції, недосвідченістьшироких верств громадян про свої права та можливості захисту цих прав необхіднозвернутись до світових організацій, які мають намір допомогти Україні в просуваннішляхом ринкових перетворень з проханням надати допомогу в підтримці наукових досліджень.
Зважаючи наактуальність та важливість обраної теми магістерської роботи, треба відзначити,що сьогодні питання антимонопольного законодавства в Україні потребують подальшогодослідження та розгляду.
/>Список використаних джерел
1.        Конституція України. — К., 2001. — 249 с.
2.        Про Антимонопольний комітет України: Закон України від26.11.93 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №50. — Ст.472.
3.        Про захист економічної конкуренції: Закон України від11.01.2001 // Урядовий кур’єр. — 2001. — 21 березня.
4.        Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000// Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 30. — Ст.238
5.        Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавстваУкраїни до законодавства Європейського Союзу: Схвалено Законом України від 21.11.2002// Урядовий кур’єр. — 2002. — 18 грудня.
6.        Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольногозаконодавства України: Затв. Розпорядженням АМК України від 19.04.94 № 5 // НАУ:Комп’ютерна правова система. — № 004.
7.        Методика визначення монопольного (домінуючого) становищасуб’єктів господарювання на ринку: Затв. Розпорядженням АМК України від 5.03.2002// НАУ: Комп’ютерна правова система. — № 004.
8.        Антимонопольний комітет України. Річний звіт 1999 рік.- К., 1999.
9.        Антимонопольний закон — закон про заборону приватноїмонополії та забезпечення чесних угод. Консаісу роппопо (яп. мовою). — Токіо, 1991.
10.     Барановський А. Монополия и как с ней бороться?: Сущностьявления // Посредник. — 1995. — №52. — С.50-51.
11.     Баришева А.В., Сухотін Ю.В., Богачов В.Н. та ін. Монополізмта антимонопольна політика. — М., 1994.
12.     Бело Т. Методи визначення монополізму на ринках промисловоїпродукції // Економіка України. — 1999. — №3. — С.36-41.
13.     Борисов Е.Ф. Экономическая теория. — М., 1997.
14.     Валітов С., Кузьмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольногозаконодавства // Право України. — 1996. — № 8. — С.37-42.
15.     Вільсон Дж., Цапелик В. Естественные монополии в России:история и перспективы развития системы регулирования // Вопросы економики. -1995.- №10. — С.80-87.
16.     Головач І. Проблеми недобросовісної конкуренції: зарубіжнийта вітчизняний досвід // Економіка. Фінанси. Право. — 1998. — №4. — С.39-59.
17.     Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. — К.,1998.
18.     Завада О. Антимонопольний комітет відстоює засади добросовісноїконкуренції // Урядовий кур’єр. — 1998. — 26 листопада.
19.     Завада О. На сторожі добросовісної конкуренції // Урядовийкур’єр, 2000. — 24 листопада.
20.     Ігнатюк А., Ніколенко В. Проблема протидії монополізмута формування конкурентного середовища при переході до ринку. Аналіз і прогноз// Нова політика. — 1996. — №2. — С.17-22.
21.     Ільєнченко М. Проблеми демонополізації промисловостіУкраїни // Економіка України. — 1994. — №4. — С.89.
22.     Кагат Т. Законодавство про захист прав споживачів усфері якості товарів у системі законодавства України // Право України. — 1998.- №8. — С.98.
23.     Ковагое кендзи. Антимонопольний закон. — Токіо: СяданХодзин, Кін’ю Кіндзай, Дзідзьо Кенкюкай, 1991.
24.     Литвиненко О. Конкурентоспроможність українських товарів// Економіка України. — 1996. — №10. — С.88.
25.     Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблемиі політика. У 2-х т.: пер з англ.11-го вид. Т.2. — М., 1992.
26.     Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжнихкраїн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів.- Київ., 1996.
27.     Меркулова Ю. Стратегии преодоления структурного монополизма// Общество и економика. — 1995. — №10-11. — С.7-16.
28.     Негеров Р.И. Антимонопольное регулирование в США: 115-летнийопыт и его итоги // Государство и право. — 1999. — №6. — С.69-77.
29.     Нестеренко С. Природна монополія: теорія та практикафункціонування // Економіка України. — 1997. — №10. — С.37-45.
30.     Нуреев Р. Основы экономической теории: Учебное пособие.Т.7. Типы рыночных структур: несовершенная конкуренция. Антимонопольное законодательство.Олигополия // Вопросы экономии. — 1995. — №12. — С.124-152.
31.     Першиков Є.В. Деякі питання правозастосовчої діяльностіорганів Антимонопольного комітету України // Вісник вищого арбітражного суду України.- 1999. — №3. — С.113-118.
32.     Петрович Й., Катаєв Л. Визначення конкурентоспроможностітоварів виробничого призначення в системі маркетингу // Економіка України. — 1997.- №10. — С.30.
33.     Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курслекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів — К., 1996./>
34.     Саданин В. Современные проблемы анализа и оценки конкурентоспособности// Маркетинг и реклама. — 1998. — №2. — С.28-29.
35.     Саниахметова Н. Организационно-правовые средства защитыпредпринимателей и потребителей от недобросовестной конкуренции // Бизнес. — 1995.- №43. — С.31-32.
36.     Семенова Л. Антимонополія і конкурентне право. Курслекцій.К., 1999.
37.     Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольнаяполитика — М., 1994.
38.     Таніхара Осами. Пояснення Антимонопольного закону.- Токіо: Ітібасі, 1991.
39.     Тертышник В.М., Марченко О.В. Тертышник А.И. Защитаправ и свобод человека. — Харьков, 2000.
40.     Толстошеев В.В., Тотьев К.Ю. Конкуренция и монополизм:правовые аспекты регулирования // Государство и право. — 1997. — №5. — С.125-126.
41.     Цапеник В., Яковлев А. Количественные характеристикимонополии // Вопросы экономики. — 1990. — №6. — С.38-46.
42.     Черняк В. Модель економіки: вибір України // ЕкономікаУкраїни. — 1995. — №9. — С.31.
43.     Шуміло І. Щодо визначення поняття «монопольного(домінуючого) становища» суб’єктів господарювання // Право України. — 2000.- № 4. — С.40-43.
44.     Шмагній О. Малі підприємства: труднощі їх кількісногозростання // Економіка України. — 1998. — №5. — С.86.
45.     Щедріна Т. Конкурентоспроможність: як її досягти //Діловий вісник. — 1997. — С.24-25.
46.     Юридическая энциклопедия. — М., 1999.
47.     Яковлев В. Зубрицький Л. Особливості демонополізаціїв ринковому господарстві України // Економіка України. — 1995. — №7. — С.75.