Сільське господарство i харчова промисловість України скачать бесплатно на Диплом IQ

Сільське
господарство i харчова промисловість України
Сільське
господарство України, його значення, галузева структура та природні передумови
розвитку.

Найважливішою ланкою АПК, другою
важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне,
багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками
обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих
сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в
народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6%
основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9%
працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує
16—22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства
виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від
соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства
співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. Так, у
80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства
переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва.

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється
на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур,
картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове
кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до
складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво,
баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.
Зернове
господарство України, його значення, структура і динаміка розвитку.

Серед галузей рослинництва
найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського
виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його
переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення.
Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно
тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на
експорт.

Україна належить до країн із
значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше,
ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона
поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

Виробництво зерна в нашій країні
коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори
спостерігались в 1978 р. і 1990 р. — 51 млн. т. За останні роки значно
зменшилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. — 38,6 млн. т, в 1995 р. —
33,9 млн., в 1996 р. — 24,6 млн., в 1997 р. — 35,5 млн. т. Відповідно знизилось
і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1996 р. і
702 кг в 1997 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не
менш, як 1— 1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити
свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

Для нашої країни хліб і
хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних
продуктів на душу населення зросло з 138 кг у 1985 р. до 145 кг у 1993 р. при
фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої
країни хліб І картопля становлять 46%, у той час як v американця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми
забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої
пшениці, круп’яних культур. В зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми
пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна
твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в
степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то
його частка становить лише 42 % валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо
збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовуючи
продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення
тваринництва фуражним зерном передбачається в найближчі роки довести його
питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60—65%.

Протягом останніх років посівна
площа під зерновими коливалася від 16 млн. га у 1998 р. до 13,2 млн. га в 1996
р. та 15 млн. га в 1997р. Національною програмою «Зерно України» передбачається
стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн га що при урожайності
30—32 ц/га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна
більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором
посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%) на
четвертому — жито (до 4%). За обсягами валового збору їм значно поступаються
овес, просо, гречка, рис, зернобобові.
Особливості
формування, значення і розміщення зернопромислового комплексу України.

Зернове господарство розміщене у
відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі
зернові займають 2,1—2,3 млн. га, або 40—45% посівної площі цієї зони. Тут
більше всього вирощують жита (60—65% його валового збору в Україні) та
зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору
гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на
площі близько 5 млн. га, що становить 40—50% всієї посівної площі. Основна
зернова культура Лісостепу — озима пшениця, площа якої становить більш як 2
млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова
зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64%
гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими
дорівнює 6,5—7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні
зернові культури Степу — озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо,
рис. В Степу вирощують 50—48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи,
43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне
зерно.

Зернове господарство є основною
базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить:
вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової
промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію
(борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових
концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво
зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його
функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.
Технічні культури України, їх структура, зональність
розміщення та вплив на формування спеціалізованих АПК.

Основними технічними культурами, що
вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в
структурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також
льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн,
льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як
сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято
3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі
під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища
концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько
15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській
зоні.

Основна технічна культура України —
цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна —
світовий виробник бурякового цукру, який за обсягами його виробництва
поступається лише Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна
традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації
всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було
зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів
технічних культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція зменшення
посівів і валового збору цукрових буряків.

Серед технічних культур найбільшу
посівну площу, що значно зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має
соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що становить
7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних культур України. Соняшник
— це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при
урожайності 12—15 ц/га. В господарствах цієї зони посіви соняшнику становлять
10—14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняшник і в Лісостепу.
Найбільші площі посівів зосереджені в Дніпропетровській, Запорізькій,
Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях.

Серед інших олійних культур в
Україні вирощують сою в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та
Вінницькій областях. Це нова для України культура

Найбільш сприятливі умови для
культивування льону-довгунцю— поліські райони, а також передгір’я Карпат.
Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській,
Рівненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі
зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і виробляється майже 95% його
валових зборів.

До прядивних культур належить і
конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській,
Дніпропетровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумській,
Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і коноплярство створюють
сировинну базу для розвитку луб’янопромислового підкомплексу АПК.

До технічних культур належать також
махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його
виробництва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій,
Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висівають на
Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну
зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а
також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується
тютюнопромисловий спеціалізований АПК.
Картоплярство, овочівництво , садівництво та
виноградарство України, особливості їх розміщення та вплив на формування
спеціалізованих АПК.

Картопля — цінна землеробська
культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля
посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення
нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково
обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як
продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та
кормова культура.

Картоплю вирощують скрізь, але в
цих, сприятливих для її виробництва районах (Чернігівська, Сумська, Волинська,
Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається
найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і
спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40%. Велика концентрація
посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо
великих міст, промислових і рекреаційних центрів, де вона досягає 12—15%.

Під овочевими культурами зайнято
0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6
млн. т. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування. Овочі
— малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну
організацію їх виробництва. У зв’язку з цим основна маса товарної продукції
овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу
великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних
підприємств. Великі спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів розміщені
навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових
центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів
вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких
сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур.

Важливою галуззю рослинництва є
плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство
та ін. Плодовоягідні насадження розміщені по всій території країни, але
найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму
та Закарпатті.

Плодівництво та овочівництво
створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом
формують плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається
вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних овочів,
плодів і ягід. Більша частина переробних підприємств розміщується в районах
вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на
споживача.
Тваринництво України, його значення, галузева структура
та вплив на формування спеціалізованих АПК.

Другою важливою галуззю сільського
господарства є багатогалузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить наповнення
ринку висококалорійними продуктами харчування — м’ясом, молочними продуктами,
яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості
(м’ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду
лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв’язки із землеробством, якому
воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у
формуванні кормового балансу тваринництва. Розвиток і розміщення тваринництва
визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх
затрат в цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову
базу формують польове кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних
культур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи
переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і
комбікормова промисловість.

До складу продуктивного
тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше
значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо.
Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей
використовуються тварини (молочне, м’ясо-молочне скотарство, сальне свинарство
тощо). Провідною галуззю тваринництва у всіх природно-економічних зонах України
є скотарство, яке має молочно-м’ясну і м’ясо-молочну спеціалізацію переважно в
Поліссі і Лісостепу.

Найвища концентрація поголів’я
великої рогатої худоби в Правобережному Лісостепу і на заході Поліської зони.
Основні породи корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Полісся),
лебединська (Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і
чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра українська (Кіровоградська,
Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, Луганська обл.), бура карпатська
(Карпати), червона степова (Степ). Свинарство — друга за значенням і кількістю
продуктивної худоби галузь тваринництва.

Свинарство розміщене в усіх
природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером
кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного
землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряка, фуражного
зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової
промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного
виробництва. Найбільша концентрація поголів’я свиней в Поліссі і Лісостепу,
особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій
областях. В Поліській і Лісостеповій зонах галузь має м’ясо-сальний напрям, у
Степу — сальний. У приміських АПК переважає м’ясний напрям.

Серед галузей продуктивного
тваринництва виділяється птахівництво. Важливим фактором його розміщення є
орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів’я птиці
спостерігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігається також в
Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна
(концентрованих кормів). В Україні налічується близько 150 млн. голів птиці,
90% з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення,
за винятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях.
Найбільша концентрація поголів’я овець і кіз в степових та передгірських
районах.

Всі ці принципи
розміщення галузей тваринництва впливають на формування спеціалізованих АПК.
Харчова промисловість України, її значення, галузева
структура та принципи і особливості розміщення основних галузей.

Харчова промисловість має складну
структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової
промисловості України є цукрова, м’ясна, молочна, олійножирова,
плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. Залежно від дії
основних факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини
поділяють на такі групи:

орієнтуються на джерела сировини:
цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна;

тяжіють до місць споживання готової
продукції: молочна, кондитерська;

одночасно орієнтуються і на
сировину, і на споживача: м’ясна, борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість є однією з
основних у харчовій індустрії. На розміщення м’ясокомбінатів вирішальний вплив
має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м’ясопереробних
заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток
холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу однаково наблизити
переробку м’яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення
м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних
районах і в районах потужної сировинної бази.

Молочна промисловість об’єднує
маслоробну, сироварну, молочно-консервну галузі, виробництво продуктів з
незбираного молока. Розміщення підприємств по переробці молока переважно тяжіє
до районів споживання.
Цукрова промисловість — провідна
галузь харчової промисловості України.

В Україні працюють понад 190
цукрових заводів, розміщення яких збігається з основними районами вирощування
цукрових буряків. У витратах на виробництво цукру частка сировини становить
80%.

Борошномельно-круп’яна
промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення, а також інших
галузей харчової індустрії борошном і крупами. Найважливішими факторами, що
впливають на розміщення борошномельно-круп’яних підприємств, є споживач і
сировинні ресурси. Найбільшими центрами галузі стали Київ, Харків,
Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів.

Консервна промисловість. Винятково
важлива роль цієї галузі харчової промисловості полягає в тому, що
консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Найважливішим
фактором розміщення консервної промисловості є наявність сировини, яку постачає
овочівництво і садівництво. Найбільшими центрами плодоовочеконсервного
виробництва в Україні є Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин,
Кам’янець-Подільський.

Олійна промисловість виробляє і
переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти. У своєму розміщенні
галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається
від З—4 до 5—8 т насіння олійних культур. Найбільшими центрами виробництва олії
є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця.

Крохмале-патокова промисловість
виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості.
Сировинний фактор є вирішальним в картопле-крохмальному виробництві, оскільки
для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т картоплі. Найбільшими
виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська і Житомирська області.
Цукробуряковий комплекс України, передумови його
розвитку, принципи і особливості розміщення.

Цукровий буряк — теплолюбива
культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. У зв’язку з цим її
можна вирощувати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм
за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства, її
вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур —
2200—2800 . Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї
отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах.
Вирощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні
посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні:
наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна
забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює
концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її
правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька,
Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська
області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська
області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця
зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів
є в північному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно
9—10 т цукрових буряків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів
обходиться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи
низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується,
підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу
цукробурякових плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами становлять
елементарні агропромислові утворення.
Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы
с сайта http://www.stydent.od.ua/

Похожие работы