Завдання 1. Дати відповіді на тестові питання
1. В систему екологічної сертифікації включають:
Екологічна сертифікація — діяльність спеціальнихорганів, спрямована на юридичне закріплення в результаті проведення необхіднихекологічних, технічних та інших досліджень і експертиз відповідності абоневідповідності окремих видів продукції, робіт, послуг та ін. вимогамекологічних стандартів і нормативів. Після цього видається сертифікат, якийпідтверджує, що даний вид продукції, робіт чи послуг є екологічно допустимим.
2. Процедура екологічної сертифікації відходів поширюєтьсяна:
всі види промислових відходів, викидів.
3. Екологічна сертифікація природних ресурсів потрібна, якщо:існують сумніви щодо якості, відповідності та невідповідності ресурсіввстановленим вимогам.
4. До числа основних документів, зв’язаних з обґрунтуванням іузгодженням екологічних платежів відносяться:
– висновок експертної комісії,
– сертифікат,
– ліцензій на використання природних ресурсів, тобто дозволів навикористання окремих кількостей конкретних видів ресурсів (розробляються тазатверджуються екологічними підрозділами національних та місцевих рівнів);
– нормативів використання природних ресурсів;
– порядку зборів;
– ставок зборів за використання природних ресурсів
5. Якої не існує групи природно-ресурсних платежів узалежності від об’єкта обкладання.
Від об`єкта обкладання не існує виду платежів змішаногохарактеру, наприклад, платежі за забруднення повітряно-водного середовища,земельно-водного і т.ін.
6. Платіжна база в залежності від виду користування водними об’єктамивизначається як: сумарний вплив на водне середовище. Для обчислення сум зборукористуються Інструкцією про порядок розрахунку та оплати збору за забрудненняНПС, яка затверджена наказом Мінекоресурсів України і Мінфіна України від19.07.1999р. №162/379 (з урахуванням змін)
7.Основними формами плати за землю є: орендна плата, земельнарента (диференціальна та абсолютна).
8. Інструмент управління, який системно охоплює всі питанняекологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення системи регулюваннявпливу на довкілля та його інвестиційної привабливості – екологічний аудит.
9. Випадки коли проводять екоаудит
визначити відповідність СЕМ підприємства відносно критеріїваудиту СЕМ;
визначити відповідність впровадження та забезпечення СЕМ напідприємстві;
визначити шляхи потенційного покращення СЕМ на підприємстві;
оцінити здатність ефективної адаптації СЕМ до змін зовнішніхта внутрішніх умов виробництва — оцінити СЕМ в організації, з якою мають намірукласти контракт (наприклад, з потенційним постачальником або зпартнером поспільному підприємству).
10. Типи екоаудиту
Перш за все треба мати на увазі, що безпосередньо екологічнийаудит пов’язаний з системою екоменеджменту (підприємства, компанії, корпорації,галузі регіону тощо). Інші типи екоаудиту мають оціночний характер і пов’язаніз приватизацією або інвестиційною діяльністю (експрес-оцінка ризиків, оцінкаекологічного стану ділянки). Таким чином, можна перелічити типи екоаудиту:
екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків(інвестиційний або фінансовий екоаудит);
оцінка екологічного стану ділянки території, власником якої єпідприємство, або власник змінюється в процесі приватизації;
екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень;
технічний аудит на стадії виробничої діяльності;
аудит системи екоменеджменту підприємств.
11. Запровадження екологічного аудиту сприяє Екоаудит — ценезалежне свідчення в інтересах виробника (власника) і Держави екологічноїефективності управління підприємством і використання технологічного обладнанняз метою підвищення конкурентоздатності продукції.
Необхідність проведення екоаудиту обумовлюється потребоюкористувачів у інформації про екологічний стан об’єкта господарювання.Користувачами інформації про екологічний стан об’єкта господарювання можутьбути:
власник об’єкта господарювання або керівництво апаратууправління цього об’єкта;
інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальнузацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності цього об’єкта.Користувачам необхідна впевненість у достовірності й повноті наданої їмінформації про екологічний стан об’єкта. При цьому самі користувачі не маютьдоступу до джерел інформації та/або не мають спеціальних знань для оцінки цієїінформації. Це зумовлює їхню потребу у висновку спеціалістів.
12. Принципи екологічного аудита Принципи, які регулюютьекоаудит, поділяються на дві основні групи: принципи професійної етики таметодологічні принципи.
Принципи професійної етики обов’язкові для дотримання у всіхвипадках проведення екоаудиту. Методологічні принципи можуть в окремих випадкахмати рекомендуючий характер. Обов’язковість або рекомендуючий характерметодологічних принципів регламентуються тими конкретними нормативами аудиту, уяких описуються відповідні принципи.
Принципи професійної етики — незалежність, об’єктивність,компетентність, конфіденційність, доброзичливість.
Методологічні принципи — планування екоаудиту,обгрунтованість оцінки значимості екоаудиторських свідчень, а також системвнутрішнього контролю; доцільність вибору методики та техніки екоаудиту,визначення критеріїв суттєвості й достовірності; дотримання методик оцінкиризиків та вибір даних; аналіз інформації та формування висновків;відповідальність за висновок; дотримання порядку документального оформлення;взаємодія аудиторів, обгрунтування використання результатів роботи іншогоекоаудитора; повна поінформованість клієнта щодо якості роботи екоаудитора.
13. Предметом екологічного аудита є: специфічна екологічнадіяльність, система екоменеджменту і /або інформація з цих питань.
14. Яких видів екологічного аудита не існує: крім інвестиційнийабо фінансовий екоаудит; екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень;технічний аудит на стадії виробничої діяльності; аудит системи екоменеджментупідприємств інших не виділено.
15. Основні функції екологічного аудита полягають у тому,щоб:
Цілі і функції визначаються в залежності від типів екоаудитуі формулюються за участю замовника. Екологічна експрес-оцінка здійснюється зметою оцінки відповідальності або ризику, які приймає на себе потенційнийвласник або інвестор в зв’язку з ризиковим екологічним станом промисловоїділянки або шкідливим впливом підприємства на довкілля. Цей тип екологічногоаудиту виконує інвестиційні функції по врахуванню екологічних ризиків привпровадженні приватизаційних програм або інвестиційних проектів.
Оцінка екологічного стану ділянки території, власником якої єпідприємство, визначається в процесі приватизації і може носити характерекспрес-оцінки, якщо метою її є оцінка інвестиційних ризиків, а також можевиконувати природоохоронні функції, якщо цей тип екологічного аудитупроводиться регулярно і систематично у складі системи екоменеджменту регіонуабо галузі. Екоаудит продукції проводиться, в залежності від бажанняпідприємства, у складі маркетингових досліджень ринку збуту продукції, і можевключати огляд процесів постачання, виробництва та збуту, які складаютьжиттєвий цикл продукції та оцінку їх впливу на стан навколишнього природногосередовища і здоров’я людей. Можна сказати, що екоаудит продукції — це оцінка вкінцевому результаті її екологічної чистоти і конкурентоспроможності.
Технічний аудит використовується безпосередньо підприємствому вигляді підготовчого екологічного огляду для висновку щодо того, в якій мірівоно дотримується вимог діючого природоохоронного законодавства та екологічнихнормативів, а також наскільки ефективно здійснюється екологічна політикапідприємства. Можна сказати, що цей екоаудит здійснює функції екологічногосамоконтролю.
Аудит систем екоменеджменту — це безпосередньо екологічнийаудит, при проведенні якого за міжнародними стандартами перевіряють наявністьна підприємстві документа, що визначає його екологічну політику, та даютьвідповідні рекомендації щодо створення або вдосконалення такого документу.Метою при цьому є розробка планів дій по гарантуванню екологічної безпеки напідприємстві, впровадження програм радикального підвищення культуривиробництва, відновлення належного стану технологічного обладнання для зниженнявитоків і емісій («позеленення» технологій), втілення в життяоперативних планів зменшення витрат енергії, води та сировини, тобторесурсозбереження, знаходження шляхів мінімізації відходів і вдосконаленняуправління відходами. Цей тип екоаудиту, як бачимо, багатоцільовий іфункціонально носить еколого-системний характер. Вибір цілей залежить відзамовника і рекомендацій підготовчого екологічного огляду.
16. Принципами екологічної аудиторської перевірки є наступні:
Незалежність, об’єктивність та доброзичливість
Екоаудитору повинне бути притаманне безпристрасне ставленнядо об’єкта перевірки й відсутність упередженості при формуванні думки, тобтоекоаудитор повинен бути об’єктивним. Одним із факторів забезпечення умовоб’єктивності є незалежність екоаудитора. Другим таким фактором є обумовлена узаконодавстві умова відсутності матеріальної зацікавленості екоаудитора урезультатах діяльності суб’єкта, який перевіряється. Екоаудитор зобов’язанийпроявляти до клієнта доброзичливе ставлення й дотримуватись у спілкуванні зклієнтом спокійного й витриманого тону.
Конфіденційність інформації
Екоаудитор повинен дотримуватись суворої конфіденційностіщодо всієї, без винятку, інформації, одержаної у процесі проведення екоаудиту.Ніяка інформація не може бути розголошена без спеціального дозволу клієнта.Єдиним винятком з даного правила є обов’язок екоаудитора (екоаудиторськоїфірми) надати за рішенням судових органів або з санкції прокурора конкретнуінформацію (документацію), вказану в рішенні суду (з санкції прокурора)відповідним судом або правоохоронним органом.
Компетентність екоаудитора. Доцільність вибору методики ітехніки екоаудиту
Екоаудит повинен бути виконаний особами з відповіднимпрофесійним умінням, які мають відповідну підготовку, досвід та є компетентнимивнаслідок вивчення ряду загальних та спеціальних дисциплін, а також маютьпрактичний досвід. Крім того, екоаудитору потрібне розуміння тенденції розвиткуміжнародних та національних стандартів, нормативів та директив зприродоохоронних та аудиторських питань, а також певних регулюючих вимог, яківстановлені законодавством.
При проведенні екоаудиту необхідний обміркований підхід дометодики й техніки виконання як екоаудиту в цілому, так і окремих аудиторськихпроцедур. Компетентність екоаудитора є основним фактором, який забезпечуєобгрунтованість та доцільність вибору методики й техніки екоаудиту в кожномуконкретному випадку.
Інші принципи
Інші методологічні принципи, перераховані в даному документі,детально розглядаються у відповідних нормативах.
17. Водний кодекс України був прийнятий: у 1995 ВерховноюРадою України. Він являє собою сукупність юридичних норм іорганізаційно-правових механізмів, що визначають загальний правовий статусприродних вод, водних об`єктів, питання власності на води, порядокводокористування і охорони вод, управління водними ресурсами таводогосподарські вимоги, які підлягають виконанню в різних галузях виробництва.
18. Водний кодекс України складається з:
6 розділів: загальні положення, державне управління іконтроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; водокористування;охорона води; спори з питань використання і охорони вод та відтворення воднихресурсів, відповідальність за порушення водного господарства; міжнароднівідносини.
19. Усі водні об’єкти на території України є: національнимнадбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвиткута соціального добробуту.
20. Водні відносини в Україні регулюються: основнимдокументом, який регламентує відносини по використанню і охороні природних вод,Водним кодексом.
Завдання 2. Дати відповіді на питання
1. Які форми державної звітності існують для облікунадходження коштів, отриманих від забруднення довкілля
Існують форми звітності: фінансової та статистичної
2. Які законодавчі акти враховують при здійснені екологічногоаудиту
Система екоменеджменту в Україні визначається, формується ірегламентується Законом України «Про охорону навколишнього природногосередовища», який прийнято ще в 1991 році. На теперішній час до нього вжезроблені поправки, які передані уряду України. Ці поправки враховуютьзаконодавче закріплення екологічного аудиту.
Згідно з цим Законом, метою державного управління в галузіохорони навколишнього природного середовища є реалізація Законодавства,контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведенняефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природногосередовища, раціонального використання природних ресурсів, досягненняузгодженості державних і громадських органів у галузі охорони навколишньогоприродного середовища. Можна сказати, що державний екоменеджмент має чотири цільовіосновні функції. Це, перш за все, здійснення природоохоронного законодавства,контроль за екологічною безпекою, забезпечення проведення природоохороннихзаходів і досягнення узгодженості дій державних і громадських органів. З нихнайбільше розвинуті перші дві цільові функції: здійснення і контроль. Під нихстворена відповідна організаційна інфраструктура, до якої входять органиекологічної експертизи та екологічної інспекції.
Завдання 3. Практична частина
Написати кореспонденцію рахунків при наступних операціях:
1. Відображена вартість орендованої земельної ділянки.
2. Нарахована орендна плата за рік за орендовані земельніділянки.
3. Отримано з розрахункового рахунку гроші в касу та сплата зкаси орендної плати.
4. Включенодо складу фінансових результатів суми: земельного податку, податку на прибуток.
Завдання4. Висвітлити основні моменти Водного кодексу України
Усі води (водні об’єкти) на території України є національнимнадбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку ісоціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного ірослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об’єктами.
В умовах нарощування антропогенних навантажень на природнесередовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потребвиникає необхідність розробки і додержання особливих правил користуванняводними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованогозахисту.
Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового,економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічногоправопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а такожбільш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні відзабруднення, засмічення та вичерпання.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин зметою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціональноговикористання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення воднихресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобіганняшкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану воднихоб’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян наводокористування.
Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, ЗакономУкраїни “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актамизаконодавства.
Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодовикористання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктівприродно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської)економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під часкористування водними об’єктами, регулюються відповідним законодавством України.
Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її воднийфонд.
До водного фонду України належать:
1) поверхневі води:
природні водойми (озера);
водотоки (річки, струмки);
штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
інші водні об’єкти;
2) підземні води та джерела;
3) внутрішні морські води та територіальне море.
До земель водного фонду належать землі, зайняті:
морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами,болотами, а також островами;
прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколоводойм;
гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами,а також землі, виділені під смуги відведення для них;
береговими смугами водних шляхів.
До водних об’єктів загальнодержавного значення належать:
1) внутрішні морські води та територіальне море;
2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;
3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), щознаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їхпритоки всіх порядків;
4) водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фондузагальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об’єктів місцевого значення належать:
1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межаходнієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавногозначення;
2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованоговодопостачання.
Води (водні об’єкти) є виключною власністю народу України інадаються тільки у користування.
Народ України здійснює право власності на води (водні об’єкти)через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцевіРади.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами)можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
До відання Верховної Ради України в галузі регулювання воднихвідносин належить:
1) законодавче регулювання водних відносин та визначення основнихнапрямів державної політики в цій галузі;
2) розпорядження водним фондом України;
3) затвердження державних, міждержавних програм використання і охоронивод та відтворення водних ресурсів;
4) встановлення правового режиму використання і охорони вод тавідтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;
5) регулювання розподілу зборів за спеціальне водокористування;
6) визначення повноважень місцевих Рад і органів державноївиконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення воднихресурсів;
7) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулюванняводних відносин.
(Стаття7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III від 21.09.2000)
До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних,Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносинна їх території належить:
1) забезпечення реалізації державної політики у галузі використанняі охорони вод та відтворення водних ресурсів;
2) розпорядження водними об’єктами місцевого значення;
3) погодження державних, міждержавних та регіональних програмвикористання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їхреалізації;
4) розробка, затвердження та реалізація місцевих програмвикористання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
5) видача дозволів на спеціальне водокористування з воднихоб’єктів місцевого значення;
6) визначення у встановленому порядку нормативів і розмірів зборівза спеціальне водокористування з водних об’єктів місцевого значення;
7) погодження розміщення підприємств та інших об’єктів, діяльністьяких пов’язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їхстан;
8) координація діяльності районних і міських (міст обласногопідпорядкування) Рад у питаннях використання і охорони вод та відтворенняводних ресурсів;
9) затвердження проектів зон санітарної охоронигосподарсько-питних водозаборів;
10) прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення воднихоб’єктів місцевого значення до об’єктів природно-заповідного фонду чи довідповідних категорій особливої охорони;
11) встановлення правил користування маломірними суднами на воднихоб’єктах;
12) встановлення в разі потреби більш суворих, ніж у цілому натериторії України, нормативів якості води у водних об’єктах місцевого значення;
13) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припиненнядіяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними вимогводного законодавства в межах своєї компетенції;
14) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварійта стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення доцієї роботи підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченомузаконодавством;
15) прийняття за погодженням з державними органами охорониздоров’я та охорони навколишнього природного середовища під час аварійнихситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об’єкти, якщоце не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування;
16) організація інформування населення про стан водних об’єктів,його зміну та про проведення водоохоронних заходів;
17) здійснення контролю за використанням і охороною вод тавідтворенням водних ресурсів;
18) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин умежах своєї компетенції.
(Стаття8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III від 21.09.2000)
До відання районних Рад у галузі регулювання водних відносин на їхтериторії належить:
1) координація роботи сільських, селищних, міських (міст районногопідпорядкування) Рад під час проведення ними міжтериторіальнихводогосподарських і водоохоронних заходів та подання їм відповідної методичноїдопомоги;
2) погодження розміщення підприємств, будівель, споруд та іншихоб’єктів, діяльність яких пов’язана з використанням водних об’єктів місцевогозначення і може завдати їм шкоди;
3) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварійта стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення увстановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;
4) організація роботи по винесенню в натуру та влаштуваннюприбережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм;
5) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оголошенняводних об’єктів об’єктами природно-заповідного фонду до Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, обласних Рад;
6) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припиненнядіяльності підприємств та інших об’єктів у разі порушення ними вимог водногозаконодавства в межах своєї компетенції;
7) встановлення правил загального водокористування в порядку,визначеному статтею 47 цього Кодексу;
8) здійснення контролю за використанням і охороною вод тавідтворенням водних ресурсів;
9) організація інформування населення про стан водних об’єктів,про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’ялюдей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;
10) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин умежах своєї компетенції.
До відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад угалузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) здійсненнязаходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення воднихресурсів;
2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням воднихресурсів;
3) встановлення правил загального користування водними об’єктами впорядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;
4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припиненнядіяльності підприємств та інших об’єктів в разі порушення ними вимог водногозаконодавства в межах своєї компетенції;
5) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварійта стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення увстановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;
6) організація інформування населення про стан водних об’єктів, атакож про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути наздоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;
7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин умежах своєї компетенції.
Громадяни та їх об’єднання, інші громадські формування увстановленому порядку мають право:
1) брати участь у розгляді місцевими Радами та іншими державнимиорганами питань, пов’язаних з використанням і охороною вод та відтвореннямводних ресурсів;
2) за погодженням з місцевими Радами та іншими державними органамивиконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсівза власні кошти та за добровільною участю членів об’єднань громадян;
3) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державнимиорганами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення воднихресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходівта вносити пропозиції з цих питань;
4) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати їїрезультати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодорозміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючихпідприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, упорядку, що визначається законодавством;
5) здійснювати громадський контроль за використанням і охороноювод та відтворенням водних ресурсів;
6) одержувати у встановленому порядку інформацію про стан воднихоб’єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодовикористання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіянихдержаві і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;
8) здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод тавідтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.
Списоквикористаних джерел
1. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки. К.: Знання-Прес, 2002. –332 с.
2. Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности.- Симферополь:Сонат, 1998.-224с.
3. Екологічне управління/ за ред. В.І.Шевчука, Ю.М. Салтакіна. – К:Либідь, 2004.
4. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У двох книгах/за ред. В.І.Андрейцева. – К.: Юнінком Інтер. 1997.
5. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”.
6. Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна. /за ред. М.І.Дробнохода. — К., 2002. – 104 с.
7. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошукстратегій. – К.: Знання України, 2001 – 332 с.
8. Шевчук В.Я та ін. Екологічний аудит. – К., 1997. – 221 с.