Зміст
Вступ
1. Історичні передумовирозвитку податкової системи Італії
Розділ 2. Загальнахарактеристика прямого та непрямого оподаткування
2.1. Структура правовогорегулювання оподаткування в сучасній Італії
2.2. Особливості прямогооподаткування в Італії
2.3. Особливості непрямогооподаткування в Італії
3. Податкове адміністрування
3.1. Суб’єкти, які підлягаютьоподаткуванню
3.2. Система податковоїадміністрації Італії та здійснення ними контрольної функції
Висновки
Перелік використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Дослідження податкового права Італії єактуальним в наш час з декількох підстав.
1. Українське право відноситься до країн континентальної, аборомано-германської, правової сім’ї. Ця система права бере свій початок відчасів Античного Риму. Вивчення історії податків часів Римської республіки таРимської імперії дає змогу уявити собі першоджерела українського податковогозаконодавства, а також, як це не дивно, причини деяких помилок сучаснихзаконодавців у галузі оподаткування.
2. У зв’язку з пунктом першим, слід також зазначити, що українське таіталійське податкове законодавства є дуже схожими в декількох параметрах.Зокрема, спільним в них є переважання кількості підзаконних нормативних актівта роз’яснень податкової служби над законами, що регулюють відносиниоподаткування. Також слід відмітити велику кількість законодавчих актів, якимиці відносини регулюються. Однак Італія накопичила дуже багато позитивногодосвіду з регулювання цього процесу, які слід взяти до уваги українськомузаконодавцю. Деякі з них, наприклад, можливість суб’єкта оподаткування здопомогою мережі Інтернет, ознайомитися із своєю податковою справою та системазапитів і відповідей на них податкових служб будуть докладно освітлені у ційкурсовій роботі.
3. Також слід узяти до уваги те, що Італія входить до ЄвропейськогоСпівтовариства, а отже, має великий досвід співпраці, у тому числі й уподаткових відносинах, з цією організацією. Якщо Україна бажає стати членом ЄС,то італійський досвід (з урахуванням схожості податкових систем) слід вивчитиякнайуважніше. Зокрема, потрібно роздивитися досвід Італії у переході з однієївалюти (ліри) на іншу (ЄВРО). На сьогоднішній день в Італії має місце своєрідне„двовалюття”: італійці мають можливість розраховуватися як лірами, так і ЄВРО [6,c.2]. До того ж, багатозаконодавчих актів ще не змінено, тобто і в цій курсовій роботі буловикористано як ставки в ЄВРО, так і в лірах.
Ці три пункти є взаємопов’язаними і в даній роботі розглядаютьсякомплексно.
Науково-теоретична база дослідження. На сьогоднішній день дуже малоукраїнських дослідників приділяє увагу італійській податковій системі. У рамкахбільш великої роботи її досліджували Андрущенко В.Л. та Данілов О.Д., однаквказаного в їх роботі матеріалу недостатньо для курсової роботи. Тому в ційроботі автор спирався на праці російських дослідників, таких як Бризгалін А.В.,Телятников Н.Б., Куніцин Д.В. та ін. Дуже багато джерел з сучасного податковогозаконодавства Італії викладено в мережі Інтернет, наприклад, доволі цікаведослідження Романа Моріарті. Це ще раз доказує, що податкова система Італії єдуже цікавою для російських та українських підприємців, а отже, потребуєдетальнішого та докладнішого вивчення вченими-теоретиками.
Роботу можна використовувати в навчальних та дослідницьких цілях.
1.Історичні передумови розвитку податкової системиІталії
Податкові правовідносини Італії мають багатовікові традиції, якіпочинаються із Древнього Рима. Спочатку вся держава являла собою лише м. Рим іприлягаючі до нього місцевості.
Існує кілька розподілів римської податкової історії на періоди. Аленайбільш чітку межу можна провести між двома епохами, між якими гранню є 167 р.до н.е., коли римляни скорили Македонію й тим поклали початок своїм завоюваннямпоза межами Італії [12].
У мирний час тоді податків не було. Видатки на управління містом ідержавою були мінімальними, оскільки вибрані магістрати виконували свої посадибезоплатно, часом вкладаючи власні кошти. Головна стаття видатків — будівництвогромадських будівель — звичайно покривалася за рахунок здачі в орендугромадських земель.
У воєнний час громадяни Рима обкладалися податками відповідно до доходів.
Визначення суми податку (цензу) проводилося кожні п’ять років вибранимиурядовцями-цензорами. Громадяни Рима робили цензорам клятвену заяву про свіймайновий стан і родинний стан. Як бачимо, ще тоді закладалися основи деклараціїпро доходи.
В IV-III ст. до н.е. римська держава розростається, засновуються абозавойовуються нові міста-колонії. Відбуваються й зміни в податковій системі. Уколоніях уводяться комунальні (місцеві) податки й повинності. Як і в Римі, їхнявеличина залежала від розміру майна громадян, і визначення суми податків здійснювалосякожні п’ять років. Римські громадяни, що проживали поза Римом, платили якдержавні, так і місцеві податки.
У випадку переможних воєн податки знімалися, а часом державний податоквідмінявся зовсім. Необхідні кошти забезпечувалися контрибуцією завойованихземель.
Комунальні ж податки з тих, хто проживав поза Римом, стягувалисярегулярно.
Рим перетворювався в імперію, до складу якої входили провінції. Жителіпровінцій були підданими імперії, але не користувалися правами громадян. Вонибули зобов’язані платити податки, що свідчило про їхнє залежне становище. Упровінціях збиралися прямі й непрямі державні податки, в основному у виглядізборів, пов’язаних з торгівлею. Єдиної податкової системи не існувало. Окремідержави й громади були обкладені по-різному. Ті міста й землі, які здійснювалинайбільш завзятий опір римським легіонам, після завоювання обкладалися більшвисокими податками. Крім того, римська адміністрація найчастіше простовикористовувала систему податків, що склалася в даній місцевості до римлян.Змінювалися лише напрямок і використання коштів.
Тривалий час у римських провінціях не існувало державних фінансовихорганів, які могли б професійно встановлювати й стягувати податки. Римськаадміністрація вдавалася до допомоги відкупників, діяльність яких вона не могланалежною мірою контролювати. Панування відкупної системи при відсутностіяких-небудь чітких правил в оподатковуванні призвело до того, що в провінціяхпанувала повна сваволя. Звичайними явищами стали зловживання, корупція.
Окремою сторінкою римської податкової історії, та й світової у цілому,потрібно назвати, звичайно ж, відкупників, які з’явилися саме в епоху Римськоїреспубліки, коли центральна влада стала зазнавати великих труднощів зпоповненням державної скарбниці (з переходом до найманої армії військовівидатки різко збільшилися). Бізнес спритних ділків, здатних забезпечити збір ісплату податків, полягав в тому, що вони заздалегідь домовлялися із владою просуму надходжень. Все інше йшло прямо в кишені публіканів — так відкупниківіменували в Римі. Згодом люди цієї професії з’являлися в різних містах ікраїнах. Але вперше механізм податкових відкупів запрацював саме в Римськійреспубліці. Так звані відкупи проводилися як у самому Римі, так і в йогопровінціях. Як правило, вони являли собою публічні аукціони, на яких публіканивикуповували право заплатити фіксовану суму в скарбницю. Одночасно вониздобували й право відшкодувати свої витрати. Для цього їм дозволялосястворювати армії власних агентів по збору податків. У результаті у володінняхвідкупників виявлялися цілі провінції. І публікани фактично управляли ними безналежної оглядки на державних представників — магістратів. Пізніше відкупникистали об’єднуватися в класи. Їхня економічна влада зростала разом з експансієюРима на схід, збільшувався й політичний вплив. І от вони вже позичають грішмисенат Римської республіки й формують дійсну фінансову аристократію, свого родуолігархів Рима, здатних протистояти старій аристократії. Історики вважають, щосаме публікани стали вершителями долі Римської республіки й одночасно — їїгробовщиками. Покінчити ж із владою олігархів-відкупників змогли лише Цезарі —творці Римської імперії [11, c.45].
Перетворення фінансового господарства й насамперед податкової системипочав Юлій Цезар (102 або 100 — 44 р. до н.е.). Насамперед він скасував відкупипо прямих податках, зберігши їх тільки для непрямих. Для кожної громади булавизначена сума, яку вона повинна була внести. Розподіл і збір її були покладеніна саму громаду. Податки були знижені, оскільки держава могла одержувати їхбезпосередньо, без того, щоб значні суми йшли в кишені відкупників. Багато містодержали податкові пільги, але деякі за завзяту боротьбу проти Цезаря булипокарані підвищенням податків.
Головним джерелом доходів у римських провінціях служив поземельнийподаток. У середньому його ставка становила одну десяту доходів із земельноїділянки, хоча застосовувалися й особливі форми оподатковування, наприклад,податок на кількість фруктових дерев, включаючи виноградні лози.
Обкладалася податком і іншою власністю: нерухомість, живий інвентар (у цепоняття крім великої рогатої худоби включалися раби), цінності.
Кожний житель провінції повинен був платити єдину для всіх подушнуподать.
В 6 р. н.е. імператор Август увів податок зі спадщини — 5%. Податком зіспадщини обкладалися лише громадяни Рима, але не провінцій. Податок носивцільовий характер. Отримані кошти направлялися для пенсійного забезпеченняпрофесійних солдатів. Найближчі їх родичі були від нього звільнені.
Крім прямих податків у Римській імперії існували й непрямі. Найбільшістотними з них можна назвати:
— податок з обігу або акциз на внутрішнє споживання за ставкою звичайно1%;
— особливий податок з обігу при торгівлі рабами за ставкою 4%;
— податок на звільнення рабів за ставкою 5% від їхньої ринкової вартості;
— акциз на сіль (його платили тільки жителі провінцій) [5, c.46; 15].
Августом були введені нові мита у всіх провінціях із всіх вивезених абоввезених на продаж товарів. Величина мит була диференційованою, у середньомуставка становила 5%.
Уже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію,але мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Податки вносилисягрішми. Отже, населення було змушено виробляти надлишки продукції, щобпродавати їх. Це сприяло розширенню товарно-грошових відносин, поглибленнюпроцесу поділу праці, урбанізації.
Сучасна податкова система Італії сформувалася наприкінці 1980-х років.Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії сталиреформи 1973–1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізуватиструктуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності звимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходівфізичних і юридичних осіб.
У результаті реформи 1974 р. найбільшому спрощенню піддалися пряміподатки, що стягуються безпосередньо із платників податків. Крім того, істотнізміни в практику стягнення даного виду податків внесла реформа 1988 р., щоторкнулася трьох основних податків: прибуткового податку з фізичних осіб,прибуткового податку з юридичних осіб і місцевого податку (з фізичних іюридичних осіб) [13].
Сучасна система оподатковування Італії побудована на 19 загальнихдекретах, прийнятих у жовтні 1972 р., і на декретах про прямі податки,прийнятих у січні 1974 р. У червні 1994 р. прийнятий Декрет провідповідальність податкових органів за консультації, які даються платникамподатків. Серед великих акцій треба відзначити податкову амністію, яка булапроведена в 1992 р. і охопила період 1985-1990 рр [10, c.30-31].
На завершення слід зазначити, що право Давнього Риму безперечно вплинулона право всіх країн Європи, але, зрозуміло, на право власне Італії вплив бувнайбільшим. Не можна ставити знак рівності між давньоримською державою тасучасною Італією, це не одна держава. Але це держави, які існували на однійтериторії, і тому не дивно, що в сучасному законодавстві Італії, в тому числіподатковому, більше рис римського права, аніж у законодавстві інших країн.
Але право України також розвивалося під впливом римського права, хай і неу такій мірі. Тому, на нашу думку, є доцільним вивчати податкову систему Італіїз метою виявлення у ній рис, які можуть бути використані в Україні.
Розділ2. Загальна характеристика прямоготанепрямого оподаткування
2.1 Структураправового регулювання оподаткування в сучасній Італії
У наш час податкове законодавство Італії містить у собі понад 350 законів.При цьому необхідно мати на увазі, що питання оподатковування регулюютьсяКонституцією Республіки Італія, у якій визначені основні принципиоподатковування, міжнародними угодами, сукупністю законів про податки й збори,а також цілим рядом актів президента, уряду, Міністерства економіки й фінансів,представницьких органів влади на місцевому рівні. Значну роль у регулюваннінаціональної системи оподатковування грають нормативні акти ЄвропейськогоСоюзу, які визначають не тільки основні види податків, які повинні бутивстановлені на території конкретної держави, але й загальні принципи їхньогостягнення й розміри податкових ставок.
Італійська держава приєдналася до Договору про Європейське Співтовариствовід 25.03.1957 р., що обумовив виникнення міжнаціональної юридичної системи, щомає власні органи й власні нормативні джерела.
Найважливіші принципи оподатковування країни закладені в конституціїІталійської Республіки. Насамперед, у ній записано, що виконавчі органи владине мають право встановлювати податки, вносити зміни в порядок їхньоговстановлення й стягнення. Дане право цілком і повністю належить парламентукраїни як вищому законодавчому органу влади. Разом з тим парламент делегуєуряду деякі функції по виданню юридичних актів і норм, що стосується оподатковування.
Іншим важливим принципом оподатковування є зафіксований у конституціїпринцип пропорційності й прогресивності відрахувань. Із всіх суб’єктів, якіпідлягають оподатковуванню, стягуються суми пропорційно розміру їхніх доходів зурахуванням прогресивності, тобто зі збільшенням розміру доходу відбуваєтьсяпрогресивне збільшення відрахувань, що стягуються.
Важливі статті конституції про те, що проведення референдуму поскасуванню існуючих податкових законів є незаконним, і про те, що після затвердженнядержбюджету не можуть бути встановлені податки [10, c.30].
Загальноєвропейські нормативні джерела походять від закону, на якомузаснований Установчий договір Європейського Співтовариства, і наділені силоюскасування національних законів в області своєї компетенції.
Загальноєвропейськими джерелами є:
— положення загального характеру, всі складові яких є обов’язковими йпрямо застосовуються в кожній з Держав-членів;
— директиви, які, навпаки, зобов’язують національного законодавцяпривести внутрішній правопорядок у відповідність із загальноєвропейськиминормами. У тому випадку, якщо директиви накладають беззастережне й чіткезобов’язання, навіть якщо воно не визнано Державою-членом, суддя цієї державизобов’язаний відмовитися від застосування національних нормативних актів, щосуперечать загальноєвропейським директивам;
— постанови Верховного Суду, які юриспруденція Конституційного Судувизнає складовою частиною загальноєвропейських норм, за умови, що формулюванняцих постанов може дозволити їхнє безпосереднє застосування.
В Італії існує 2 типи законодавчих актів:
• державні закони, прийняті парламентом;
• надзвичайні закони, на підставі яких уряд розробляє окремі заходи щодозастосування положень державних законів.
На регіональному (обласному) і місцевому (муніципальному) рівнях урядомвидаються наступні закони:
• ексклюзивні (постанови, розпорядження, що стосуються й певних галузей,наприклад, транспорту);
• конкурентні (супроводжують республіканські закони; наприклад,республіканське законодавство визначає мінімальний і максимальний рівеньподаткової ставки по конкретному податку, область (провінція, муніципалітет)вибирає в межах установлених порогів певний розмір податкової ставки);
• виконавчі (парламентом видається законодавчий акт, урядом областівизначається порядок реалізації цього закону; наприклад, парламент визначаєтериторії, на яких буде проводитися утилізація відходів, уряд області, виконуючизакон, ухвалює рішення щодо конкретних заходах утилізації).
Протиріч між законами республіки, області, муніципалітету бути неповинно, інакше Конституційним судом відповідний законодавчий акт відміняється [8, c.157].
Таким чином, підставою для утримання податків є наступні нормативні акти:
— закон, схвалений обома палатами парламенту;
— законодавчий декрет, виданий урядом юридичний акт на основі делегованихйому парламентом функцій і директив;
— декрет-закон, видаваний урядом у надзвичайних випадках. Цей юридичнийакт представляється для розгляду парламентом протягом 60 днів після прийняття [10, c.30].
Після прийняття законів податковими органами випускаються відповідніроз’яснення, які не мають сили законодавчого акту й на практиці оспорюютьсяплатниками податків [8, c.157-158].
Податкова система Італії включає наступні основні види податків:
1. Національні податки;
2. Обласні податки;
3. Комунальні податки.
Для стягнення комунальних податків призначаються податкові збирачі.
Податки, збори й інші обов’язкові платежі в Італії обчислюються йсплачуються в євро [8, c.163].
2.2 Особливості прямогооподаткування в Італії
До прямих податків в Італії належать податки на прибуток фізичних таюридичних осіб та місцеві прямі податки.
Прибутковий податок з фізичних осіб. Суб’єктом обкладання цим податком виступаютьприватні особи, резиденти й нерезиденти Італії, а об’єктом — їхні доходи. Урезидентів (такими крім автентичних італійців уважаються іноземці, які мають вІталії основне джерело доходів або проживають у країні більше 6 місяців) цимподатком обкладаються всі доходи, отримані не тільки в Італії, але й закордоном. Нерезиденти виплачують цей податок тільки з доходів, отриманих вІталії [13].
В Італії встановлена прогресивна система оподатковування доходів фізичнихосіб, при цьому базові ставки податку на доходи фізичних осіб для 2005 рокувизначені в наступному розмірі:
1. Дохід до 26 тис. євро — 23%;
2. Дохід від 26 тис. євро до 33,5 тис. євро — 33%;
3. Дохід від 33,5до 100 тис. євро — 39%;
4. Дохід понад 100 тис. євро — 43%.
Для цілей оподатковування резидентом визнається фізична особа, що більшучастину податкового періоду зареєстрована в цивільній реєстрації або яказареєстрована або має постійне місце проживання в Італії відповідно доЦивільного кодексу.
Постійним місцем проживання визнається місце, де фізична особа встановилаосновний центр свого бізнесу й життєвих інтересів, у той час як її місцепроживання — місце, де вона має звичайне місце проживання.
Італійські громадяни, які змінили своє місце реєстрації шляхомпереміщення в державу або на територію, розглядувану як «податковий притулок»,вважаються резидентами Італії, доки не представлять докази зворотного. Усього вцей час за італійським законодавством 57 держав і територій належать докатегорії «податкових притулків», у тому числі Андорра, Гибралтар, Панама,Філіппіни, Монако, Тайвань, Об’єднані Арабські Емірати тощо [8, c.163].
Всі доходи приватних осіб залежно від джерела походження діляться нап’ять категорій, кожна з яких має особливості обчислення. Цими джереламивизнаються:
а) земельна власність, нерухомість і будівлі;
б) капітал;
в) робота за наймом та вільні професії;
г) підприємництво;
д) інші джерела.
За категорією а) оподатковуваний дохід, отриманий від земельної власності, веденнясільськогосподарської діяльності, а також будівель і споруд, обчислюєтьсякадастровим методом. Кожному виду нерухомої власності відповідає певний розмірдоходу, що приймається в розрахунок незалежно від того, був або не був вінреально отриманий.
Кадастрові оцінки переглядаються кожні 10 років, а в проміжку до чиннихнорм Міністерство фінансів має право вводити поправочні коефіцієнти.
При обчисленні доходів від будівель у розрахунок приймаються міськібудинки, дачі, майстерні й інші будівлі, використовувані власниками дляпроживання або здачі внайми. Подібна практика не поширюється насільськогосподарські будівлі (приміщення для утримання худоби, зберіганнясільськогосподарської продукції й т.д.), а також різні допоміжні будівліторговельних підприємств (склади й т.п.).
Дохід від будівель, як уже вказувалося, визначається відповідно докадастрових коефіцієнтів, однак у ряді випадків робиться відступ від загальногоправила. Так, якщо будівля не може бути використана за призначенням або здана воренду без згоди власника, кадастрова оцінка скорочується на 70%. І навпаки,кадастрова оцінка збільшується на 300%, якщо будинок, розташований угустонаселених комунах із числом жителів більше 300 тис. чоловік, невикористовується власником і не здається ним у найм. Тарифи також зростають (на30%) стосовно другого будинку (не за основним місцем перебування) власника.
Дохід від володіння землею обчислюється на основі застосування списківоцінної вартості, установленої для кожного типу й класу землі відповідно доумов кадастрового закону. Дохід від будинків обчислюється на основізастосування списків оцінної вартості, установленої для кожного типу й класубудинків або на основі їхнього віднесення до спеціальної або специфічної ціліна основі прямої оцінки відповідно до умов кадастрового закону [14].
Якщо протягом 3-літнього періоду фактичний загальний дохід, отриманий відбудівлі, відрізняється від кадастрового доходу більш ніж на 50%, то податковийорган може повторно оцінити класифікацію власності в кадастрі. Фактичнийзагальний дохід представляє загальну суму орендної плати від оренднихдоговорів, а у випадку їхньої відсутності розмір орендної плати за порівняннувласність на тій же території.
Зайняті власником будівлі вважаються такими, що приносять оподатковуванийдохід для власника тільки для цілей оподатковування доходів фізичної особи.Однак, оцінний дохід зайнятого власником житла не обкладається податком,оскільки допускається застосування податкових відрахувань у розмірі оцінногодоходу. Оцінний дохід від інших будинків, що перебувають додатково у власностівласника житла або його родини або використовуються для ведення бізнесу абопрофесійної діяльності, які використовуються власником або його родиною як другарезиденція або інакше зберігається в їхньому розпорядженні, збільшується наодну третину.
Дохід від нерухомості, розташованої за рубежем, не підпадає підкадастрову систему оподатковування. Дохід, отриманий від неї, розглядається якінший дохід.
Інвестиційний дохід містить у собі відсотки, дивіденди й іншінадходження, роялті, доходи від нерухомості й ін.
Податком обкладаються відсотки, отримані від позичок, депозитів, поточнихрахунків, цінних паперів, включаючи різницю між отриманим по них доходом припогашенні й ціною придбання.
Роялті включають дохід, отриманий від використання третіми особамиінтелектуальної власності, патентів, винаходів. Роялті розглядаються якпрофесійний дохід, якщо він отриманий автором або винахідником. Чиннезаконодавство дозволяє здійснювати податкові відрахування в розмірі 25% відзагального розміру отриманого доходу, тільки у випадку, якщо активи, щоприносять роялті, були придбані виходячи із цих міркувань [8, c.164].
Категорія б) включає всілякі види грошової ренти — відсотки за поточними позиками ідепозитними рахунками у банках, облігаціями і іншими цінними паперами,виграшами у лотереях, аннуїтетами тощо. Особливість цієї категорії доходівполягає в тому, що вилучення податку здійснюється в більшості випадків уджерела, тому ці суми не включаються в оподатковуваний дохід фізичної особи.При цьому ставка податку у випадку його вилучення в джерела є єдиною для всіх платниківподатків незалежно від загального розміру їх доходу [14].
Категорія в) фактично поєднує всі трудові доходи. Вона підрозділяється на доходи відроботи за наймом й доходи осіб вільних професій. Власне дохід від роботи занаймом складається не тільки із платні, але й із всіх видів компенсацій як угрошовій, так і в інших формах, отриманих протягом податкового періодуплатником податків, включаючи будь-яку компенсацію, отриману як поділ прибуткуу відносинах зайнятості, а також компенсацію видатків, пов’язаних зіздійсненням трудових обов’язків і отриманих безкоштовних платежів.
Не включаються в дохід наступні види виплат:
1. Видатки на охорону здоров’я, оплачені підприємцем і працівникомфондам, що забезпечують охорону здоров’я й добробут відповідно до умов закону,колективними трудовими контрактами, угод і інструкцій у розмірі до 3615,2 євро.
2. Вартість послуг, забезпечених підприємцем для вигоди всіх працівниківабо груп працівників для освіти, відпочинку й релігійних цілей, включаючивнески у видатки для дитячих садків і навчання для членів сімейства.
3. Платежі, зроблені всім працівникам або певним категоріям післявиникнення спеціальних подій у розмірі до 258,23 євро за податковий період;спеціальні субсидії для особистих або сімейних потреб; виплати, зробленіпрацівникам, що стали жертвам шахрайства в спеціальних обставинах.
4. Внески соціального забезпечення, оплачені підприємцем і працівникоморганізаціям або фондам, єдиною метою яких є соціальний добробут або вигодавідповідно до умов закону й ін.
Пенсії всіх типів і допомоги, розцінені як еквівалент пенсії, є доходомвід зайнятості. Однак, фінансовий компонент аннуїтетів (рент) кваліфікованогоплану пенсій розглядається як дохід від капіталу й підлягає оподаткуванню поставці 12,5%.
Винагорода, виплачувана директорам компаній, асоціацій і інших юридичнихосіб, розглядається як дохід від зайнятості (роботи за наймом).
До 8 тис. євро, отриманих італійським резидентом від зайнятості напостійній основі в прикордонних зонах і сусідніх регіонах, не включаються воподатковуваний дохід. Крім того, оподатковуваний дохід від зайнятості напостійній основі за кордоном дорівнює сумі, яка щорічно визначаєтьсяМіністерством праці. Цей режим застосовується відносно працівника, що відсутнійза кордоном більш ніж 183 дні в будь-якому 12 місячному періоді.
Допомоги й компенсація видатків для відряджень у межах муніципалітету, дездійснюється бізнес, включаються в оподатковувані доходи від зайнятості. Якщопоїздка має місце поза муніципалітетом, то компенсації в межах 46,48 євро вдень виключаються з податкової бази, а при закордонних відрядженнях — до 77,47євро в день.
Транспортні видатки не включаються в дохід у будь-якому разі [8, c.164-165].
Доходи осіб, що працюють за наймом, є головним джерелом надходжень поприбутковому податку з фізичних осіб, їхня питома вага в загальній суміоподатковуваного доходу перевищує 80% [14].
Професійний дохід містить у собі дохід від звичайної самостійноїдіяльності, відмінної від підприємницької, у т.ч. від мистецтва й т.п.
Оподатковуваний дохід визначається як різниця між отриманими доходами йпонесеними витратами, включаючи витрати на оплату послуг готелів, ресторанів ірозваг у розмірі до 2% від отриманих доходів, а також амортизацію основнихкоштів, використовуваних для професійної діяльності. Амортизація основнихкоштів, які більшу частину податкового періоду не використовуються винятководля професійних цілей, включається до складу витрат тільки в розмірі 50% відсум, що визнаються для цілей оподатковування в інших випадках [8, c.165].
Категорія г) стосується доходів дрібної, некорпорованої буржуазії, що маєприватні комерційні підприємства. Прибуток від цих підприємств обчислюється таксамо, як і прибуток корпорацій, однак для податкових цілей розглядається якіндивідуальний дохід власника [14].
Підприємницький дохід фізичної особи обчислюється на основі застосуванняправил розрахунку прибутку для цілей оподаткування прибутку підприємств іздеякими особливостями. Ділові витрати фізичної особи віднімаються від доходунаростаючим підсумком тільки в тій мірі, у якій вони використовуються длядобування оподатковуваного доходу. Вони можуть бути відняті тільки за умови, щоточно визначені й установлений податковий період, до якого вони належать [8, c.165].
Доходи сімейного підприємства відповідно до Цивільного кодексу повиннірозподілятися пропорційно кількості і якості праці, виконуваної членами родини.Однак у відношеннях з податковими органами цей дохід ділиться на рівні частиниміж всіма учасниками підприємства, що дає можливість главі родини скоротитиобсяг оподатковуваного доходу, до якого відповідно застосовувалися вже більшнизькі прогресивні ставки. Дохід, що розподіляється між учасниками, не повиненперевищувати 49% загального доходу підприємства.
Оподатковуваний дохід сімейних підприємств визначається відповідно дозагального положення, однак при цьому є деякі допущення. У зв’язку з тим, щодрібні підприємства ведуть бухгалтерську звітність за спрощеною схемою, не всівиди витрат даного підприємства документально підтверджуються. Для визначенняцих витрат використовується наступне правило: обсяг неврахованих витратдорівнює 3% з доходів до 12 000 000 лір, 1% від 12 000 000 до 150 000 000 лір,0,5% від 150 000 000 до 180 000 000 лір (у сучасних умовах – еквівалент у ЄВРО)[14].
За загальним правилом, підприємницький дохід обкладається за прогресивнимиставками податком на доходи фізичних осіб. Однак, фізичні особи, що організуютьновий бізнес або професійну діяльність, можуть вибрати заміну у виглядіоподатковування за ставкою 10%. Дане право передбачене тільки для перших 3років діяльності й тільки в тому випадку, якщо виторг не перевищує 30987,41євро для сфери послуг і 61974,83 євро для інших видів діяльності. Фізичніособи, що постійно здійснюють невелика діяльність (дохід не перевищує 25822,84євро), можуть вибрати заміну у вигляді оподатковування за ставкою 15%, необмежену в часі [8, c.166].
У категорію д) входять наступні види доходів: прибуток від спекулятивного перепродажуземлі, нерухомості, предметів мистецтва в межах обумовленого періоду часу;доходи від власності, яка перебуває за кордоном; платежі за разові й випадковіпослуги й ін.
Туди ж варто віднести виграші в лотерею, призи на змаганнях, іграх іпарі, організованих для публіки, дохід від землі не кадастрової оцінки, що має,включаючи землі, орендовані для несільськогосподарського використання, дохідвід землі й нерухомості, розташованої за рубежем, дохід від економічноговикористання інтелектуальної власності, винаходів, патентів, формул і«ноу-хау», отриманий особами, що не є власниками або винахідниками й ін.
Сукупний дохід, утворений із всіх перерахованих вище джерел, потімкоректується на дозволену суму відрахувань.
Відповідно до нового кодексу, платник податків має право на відрахуванняз оподатковуваної суми наступних витрат:
1) суми сплаченого місцевого прибуткового податку;
2) орендної плати й інших усіляких платежів за нерухомість;
3) відсотків, що сплачуються по отриманому раніше іпотечному кредиту;
4) витрат на лікування (повністю віднімаються витрати на відвідуванняфахівців, протезування й хірургічні операції);
5) витрат на похорони (у сумі не більше 1 000 000 лір або — у сучасномуеквіваленті ЄВРО);
6) витрат на освіту (у сумі, не перевищуючій плату за навчання,установленої в державних навчальних закладах);
7) аліментів. Повне вирахування проводиться відносно періодичнихплатежів, зроблених чоловікові (дружині), крім платежів на утримання дітей, урезультаті юридичного або фактичного поділу, розлучення або анулювання шлюбуабо завершення його цивільних наслідків, якщо вони були зроблені відповідно досудового порядку;
8) внесків у систему соціального страхування й забезпечення;
9) внесків по страхуванню життя й від нещасних випадків;
10) витрат, пов’язаних із проведенням виборних компаній (дане право маютьпідприємці);
11) витрат, пов’язаних з поточним ремонтом, утриманням і охороною творівмистецтва;
12) внесків до фонду боротьби з голодом (максимальна сума 2%оподатковуваного доходу);
13) допомоги театральним об’єднанням (до 20% оподатковуваного доходу);
14) втрат, понесених орендарем через припинення орендної угоди;
15) пожертвувань на користь церкви [14].
Прибутковий податок з юридичних осіб. Податок — це універсальнийінструмент оподатковування прибутків капіталістичних корпорацій. Вінпоширюється на всі промислові, комерційні й кредитно-фінансові компанії натериторії країни, а також на їхні закордонні філії. Під нього підпадають ідрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств, алепобудовані на участі на паях у капіталі (партнерства, кооперативи й ін.).
Об’єктом обкладання є чистий дохід компанії у вигляді нерозподіленогоприбутку. Останній визначається на основі рахунку прибутків і витрат і іншихданих бухгалтерського обліку за формулою: валовий дохід компанії мінус витративиробництва й витрати, необхідні для підтримки процесу комерційної діяльності.
Витрати й видатки, що віднімаються із валового доходу підприємства,включають широкий ряд статей. Насамперед, це заробітна плата персоналу, але безурахування виплат директорам компанії в порядку участі в прибутках.Експлуатаційні витрати, видатки на ремонт і модернізацію основних фондівдозволені в межах до 5% вартості на початок податкового періоду. Видатки на НДДКР(науково-дослідницьку тадослідно-конструкторську роботу) можуть відніматися в повному обсязі з доходіву перший рік їхнього проведення; у наступний період розмір відрахування — небільше 25% фактичних витрат.
Регулююча роль прибуткового податку з юридичних осіб проявляється й уряді інших випадків. Наприклад, якщо при продажі частини основнихкапіталовкладень отримана прибуток, то вона зараховується на спеціальнийрезервний рахунок, що прирівняний до амортизаційного фонду й у такий спосібзвільнений від податку.
Спеціальні правила регулюють обкладання доходів, отриманих за кордоном.Податки, сплачені там, надають право на податкову пільгу в Італії. У тихвипадках, коли між Італією й країною, де був отриманий дохід, є договір прозапобігання подвійного оподатковування, він регулює відсоток вилучення, що неможе перевищувати суми італійського прибуткового податку. У тих випадках, колитакий договір відсутній, пільгове вилучення лімітується в межах 25%. Такимчином, принцип універсальності обкладання доходів, отриманих за кордоном, вІталії не існує, і ефективні ставки прибуткового податку коливаються від 33 до75% поточних ставок залежно від країни походження.
З 1983 р. податок стягується за єдиною ставкою 36%. До цього періодуосновна ставка прибуткового податку становила 25%. Крім неї в Італії були двіспеціальні ставки. Для фінансових і холдингових компаній, що оперують тільки ізцінними паперами, ставки прибуткового податку скоротилися до 7,5%. Компанії йорганізації з “змішаним” капіталом, у якому частка участі держави перевищувала50%, сплачували податок за ставкою 6,25% [14].
Місцевих податків в Італії безліч. Деякі з них є доволі цікавими. Так,наприклад, на італійському острові Сардініявведено податок на швартування яхт – 15 тис. ЄВРО [9, c.2]. Новинкою є введення податкуна туристів, що схвалене в Італії у виправленні до фінансового бюджету на 2007рік.
З початку 2007 року кожний турист, що відвідує країну, повинен будесплачувати від двох до п’яти євро в день залежно від міста, у якому вінзупиниться. Але остаточне рішення про введення податку на туристів повиннібудуть прийняти органи влади кожного окремого міста.
Отримані кошти підуть на поліпшення вигляду міст, надавані послуги,утримування пам’ятників, музеїв, а також на громадський транспорт. Плата будестягуватися під час перебування туристів у готелях [7, c.2].2.3 Особливостінепрямого оподаткування в Італії
Непрямими податками обкладаються різні види операцій, пов’язаних ізпросуванням товарів по стадіях виробництва й обігу, наданням послуг, імпортомтоварів, зміною власності й рядом інших угод. Найбільш важливим з них є податокна додану вартість. Податок на додану вартість стягується за диференційованимиставках. У цей час їх п’ять: пільгова — 2%, основна — 9%, дві підвищені — 18% і38%, а також нульова, котра застосовується до експорту товарів і послуг.
Пільгова ставка 2% застосовується до товарів першої необхідності (хліб,молоко й інші продукти харчування), а також газет, журналів. За основноюставкою 9% обкладається широке коло промислових виробів, у тому числітекстильних. Продукти харчування й спиртні напої, продавані через ресторан, атакож бензин і нафтопродукти обкладаються за ставкою 18%. Найвища ставказастосовується до предметів розкоші (хутра, ювелірні вироби, спортивніавтомашини) [14].
Всі інші непрямі податки мають специфічні сфери застосування, і їхніназви, як правило, відображають їхню суть:
1. гербовий податок стягується державою за юридичне оформлення цивільнихі комерційних документів.
Гербовий податок стягується у формі продажу державою спеціальногогербового паперу або гербових марок, необхідних за законом для належногооформлення різних комерційних документів (боргових зобов’язань, квитанцій,чеків, рахунків-фактур, по яких не стягується податок на додану вартість;приватних контрактів і письмових угод). Всі нотаріальні операції в обов’язковому порядкуобкладаються гербовим збором. Розмір гербового податку диференційований повидах документів, а усередині окремих видів (наприклад, боргові розписки)залежить від суми угоди. По згаданих боргових розписках з кожної 1000 лірстягується податок від 5 до 8 лір. Ціна фірмових бланків коливається від 400 до1500 лір за один аркуш (зараз використовуються еквіваленти в ЄВРО).
2. реєстраційний податок доповнює гербовий у тих випадках, коли крімоформлення документів потрібний запис їх у державні реєстраційні книги.
Тобто, реєстраційний податок виплачуєтьсяв тих випадках, коли вчинена угода або акт повинні бути зареєстровані державоюу відповідних книгах. За законом реєстрація необхідна при переході прав власності(судна, наземні засоби пересування, патенти й деякі інші). Крім того,реєструються всі контракти, пов’язані з лізингом, позиками, доручення, дарчі,судові рішення й ухвали.
3. податок на приріст вартості нерухомості стягується на користь місцевихорганів влади у випадках продажу нерухомості із прибутком;
4. інші виробничі й комерційні акцизи (на електроенергію, алкогольнінапої, цукор, тютюн) і збори (при укладанні страхових контрактів,купівлі-продажу акцій і облігацій і при наданні державою так званих концесійнихпослуг, тобто видачі дозволів, ліцензій і т.п.);
5. мита й збори;
6. податок з лото й лотерей.
Таким чином, з розглянутого можна зробити такі висновки. Податки в Італіїподіляються на прямі та непрямі. Деякі в них, так само як в Україні, маютьфіксовану ставку; ставка деяких прогресивна. Окремо варто відзначити наявністьпільгових ставок за деякими податками, наприклад, податком на додану вартість.
Податкові системи Італії та України створено за подібними загальнимипринципами, тому, на нашу думку, доцільно докладно дослідити податкову системуІталії та вичленувати з неї окремі моменти, які можна впровадити в Україні.
Так, на нашу думку, має сенс знизити ставку податку на додану вартість напродукти широкого вжитку, перш за все на продукти харчування. В той же час,ставка податку на додану вартість, прийнята в Італії, здається нам надтовисокою для України, яка знаходиться зовсім на іншому рівні економічногоблагополуччя.
3.Податкове адміністрування
3.1 Суб’єкти,які підлягають оподаткуванню
В Італії в наш час налічується понад 20 млн. платників податків. Доїхнього числа належать як юридичні, так і фізичні особи, у т.ч. індивідуальніпідприємці, а також товариства партнерів (здійснення спільної діяльності безутворення юридичної особи).
Італійське податкове законодавство не розглядає групи юридичних абофізичних осіб як платників податків. Однак, в Італії існує поняття«консолідований платник податків», що застосовується відносно групи юридичнихосіб, що включає керуючого суб’єкта й дочірні компанії, у яких частка прямоїабо непрямої участі керуючого суб’єкта перевищує 50%. При цьому існують 2системи консолідації — національна й світова. Перша застосовується відноснотільки національних компаній, а друга в тому випадку, якщо «консолідованийплатник податків» містить у собі національні й іноземні компанії. Метоювстановлення поняття «консолідованого платника податків» є вирішення проблеминагромадження податкових кредитів, а також подолання податкових складностей, щопоходять від використання спеціальних угод для компенсації прибутків і збитківусередині групи. Рішення про визнання юридичних осіб «консолідованим платникомподатків» приймається ними самостійно на строк не менш ніж 3 роки принаціональній системі консолідації й 5 років — при світовій. Однак, не можутьбути включені до складу консолідованого платника податків компанії, щокористуються пільгами по зниженню ставок податку на прибуток підприємств(IRES), а також компанії-банкрути або компанії в стані попередньоїадміністративної ліквідації й деякі інші компанії.
У випадку визначення бази оподатковування по «консолідованому платникуподатків» алгебраїчна сума баз відносно кожного платника податків, що входить угрупу, може бути зменшена на окремі внутрігрупові операції, у т.ч. по виплатідивідендів, перерозподілу відсотків і ін.
З метою ототожнення фізичних осіб у відносинах з державними установами йадміністративними органами кожному громадянинові Італії державною установоюРеєстрації податкових даних привласнюється фінансовий код (Codice fiscale),який реєструється в архівах інформаційної системи Агентства податковихнадходжень (далі — АПН). Даний код може бути привласнений також іноземнимгромадянам на основі їхньої заяви й непростроченого паспорта або посвідчення напроживання.
Крім того, будь-яка особа, що має намір розпочати економічну діяльність,протягом 30 днів до її початку повинен зробити запит на одержання особистогономера по ПДВ (податку на додану вартість). Даний номер може бути такожзапитаний безпосередньо через Інтернет або через так званого кваліфікованогопосередника. Можливі зміни даних або припинення діяльності повинні бутизаявлені в ті ж строки, що й запит на одержання номера по ПДВ.
Основні права й обов’язки платників податків Італії в значній мірі схожіз тими, які є в податковій системі України. Однак практична реалізація тих абоінших прав і обов’язків здійснюється по різному. Так, італійський платникподатків за допомогою системи паролів має можливість доступу через Інтернет довідомостей, що містяться у відношенні його у базі даних податкових органів, ут.ч. може знайомитися зі станом особового рахунка платника податків, а такожознайомитися з даними, що містяться в представлених раніше податковихдеклараціях, що сприяє повноцінній реалізації прав платників податків.
Як метод попереднього захисту своїх прав можна розглядати напрямокплатником податків запитів у податкові органи Італії про варіанти правомірноїповедінки в конкретній ситуації, тлумачення або незастосування тих або іншихподаткових норм.
В Італії існує наступна система запитів:
1) ординарний (звичайний) запит (являє собою заяву, яку направляє вподатковий орган платник податків з метою прояснити конкретну ситуацію — тлумачення закону в окремому випадку). Суб’єктами ординарного запиту єбудь-який платник податків або асоціації, профспілки, які формують колективнізапити. Запит направляється в письмовому вигляді: платником податків — вобласне управління АПН; асоціаціями, профспілками, а також великими платникамиподатків (річний оборот- понад 25 млн євро) — у центральне управління АПН.
У запиті повинні бути зазначені (і це законодавчо визначено):
• дані про платника податків;
• точні й конкретні обставини предмета запиту;
• опис сумніву платника податків;
• невирішені, на думку платника податків, питання із пропозицією своговаріанта вирішення.
Податковий орган зобов’язаний дати відповідь на запит платника податківпротягом 120 днів. Існує законодавче правило: якщо податковий орган не відповівна запит протягом установленого строку, виходить, він приймає варіант платникаподатків, зазначений у запиті. При вирішенні податкових суперечок у судіплатник податків вправі посилатися на відповідь на запит або на факт залишеннязапиту без відповіді;
2) попередній запит проти відхилення від сплати (потрібен дозвілситуації, що виникає у зв’язку з реорганізацією, або сумнівів платникаподатків, що певного роду поведінка може являти собою часткове ухиляння відсплати податків);
3) корективний запит (запит про виправлення) (потрібно довідатися пронезастосування певних норм, у яких говориться про часткову сплату податку);
4) спеціальний запит для інвесторів-нерезидентів (стосується діяльностііноземних компаній, у тому числі тих, що знаходяться в офшорних зонах);
5) юридична консультація (надання податковими органами консультаційнихпослуг на відміну від інших видів запитів не призводить до правових наслідківдля платника податків).
Незважаючи на ретельний опис видів запитів і порядку їхнього направленняв АПН, тривалий строк, установлений на надання офіційних відповідей, недозволяє повною мірою забезпечувати стабільність економічної діяльностіплатників податків через складне тлумачення податкового законодавства, а такожнаявність цілого ряду інших проблем в оподатковуванні [8, c.158-159]. На нашу думку, цю проблему можна вирішити двома шляхами.Перший – скоротити строк на надання офіційних відповідей, але це призведе дорозширення апарату осіб, які цим займаються. Другий полягає в усуненні причинневдоволеності платниками податків існуючими строками. На нашу думку, вонитакі: запит направляється для вирішення конкретної проблеми, яка, як правило, виникаєпід час готування платником податків до сплати податку. Але існуючий час,відведений на відповідь (120 днів), як правило, перевищує строк, який залишивсяплатнику податку, котрий направив запит, до сплати податку. Таким чином,платник має або сплачувати податок на свій розсуд (і тоді виникає небезпеказвинувачення його у порушенні законодавства), або не платити податок зовсім,оскільки, раз поданий запит, значить, платник не знає, як правильно сплачувати.На нашу думку, можна було б ввести правило, згідно з яким платник податку маєправо не сплачувати той податок, щодо якого він звернувся за роз’ясненнями,протягом певного строку, наприклад, до того, як з моменту надання йомуофіційного роз’яснення сплине 5 робочих днів.3.2 Системаподаткової адміністрації Італії та здійснення ними контрольної функції
Функції по організації діяльності податкової служби Італії покладені наДепартамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів, що входитьдо складу уряду Італії, координує роботу всіх суб’єктів податкової діяльності,вирішує питання, пов’язані з податковим законодавством (тлумачення законів,розробка законопроектів).
Департамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів (далі — департамент), що входить до складу уряду Італії, координує роботу всіхсуб’єктів податкової діяльності, вирішує питання, пов’язані з податковимзаконодавством (тлумачення законів, розробка законопроектів).
До складу департаменту входять 8 відділів, у тому числі:
— досліджень і податкової політики (включає 13 підрозділів; відслідковуєзаробітну плату, парламентські запити; надає юридичні консультації всімпідрозділам);
— політико-економічного й податкового дослідження (включає 8 підрозділів;здійснює поточний моніторинг податкових надходжень);
— податкових агентств (підготовляє й підписує конвенції з агентствамиподаткових надходжень; оцінює результати їхньої діяльності; аналізує відхиленняза прогнозованими результатами); податкового федералізму (консультує й надаєдопомогу у відносинах з податковими органами на обласному й місцевому рівні).
У цілому в департаменті (включаючи структурні підрозділи) працює близько1200 чоловік.
В 2001 році зі складу міністерства виділені 4 агентства, у т.ч. Агентствоподаткових надходжень. Між АПН і відділом податкових агентств департаментуукладаються конвенції на 3 роки, куди вносяться зміни залежно від визначених напоточний рік завдань.
АПН мають автономію (майнову, бухгалтерську, адміністративну). Центральнеуправління АПН знаходиться в Римі й підпорядковується Міністерству економіки йфінансів. Воно управляє й здійснює контроль за діяльністю регіональних(обласних) управлінь і місцевих (провінційних, які, у свою чергу, складаються змуніципальних) інспекцій АПН. Усього в Італії 19 обласних, 2 регіональніуправління АПН і 388 місцевих (провінційних, муніципальних) інспекцій АПН. ВАПН всіх рівнів працює близько 70 тис. державних службовців.
Основними завданнями АПН є:
— збір податків;
— інформування платників податків;
— здійснення контрольних заходів;
— розробка заходів щодо виявлення відхилення від оподатковування;
— прийняття рішень в урегулюванні спірних питань із платниками податків;
— впровадження нових організаційних моделей і моделей планування.
Безпосередню роботу із платниками податків — видачу свідоцтв пропостановку на облік, збір податків, пред’явлення офіційної податковоїпретензії, розв’язання спірних питань (розгляд скарг платників податків) — здійснюють місцеві (провінційні, муніципальні) інспекції АПН. Вони ж проводятьзаходи податкового контролю.
До проведення контрольних заходів відносно суб’єктів, що займаютьсяшахрайством, залучається фінансова гвардія (фінансова поліція), щопідпорядковується Міністерству економіки й фінансів. Вона існує більше двохсотроків, зокрема у 1881 р. їй було доручено контролювати всю системуоподатковування країни. Сучасна структура, функції фінансової гвардіївстановлені законом від 1959 р. Вона входить до складу міністерства фінансів імає власну академію, училище унтер-офіцерів, легіон курсантів. Міністерствофінансів Італії займається тільки доходами, у нього входять податкові й митніоргани [10, c.31].
Фінансова гвардія є єдиним військовим органом Італії, уповноваженим уфінансових питаннях.
Офіцери фінансової гвардії з метою здійснення функцій митного контролюприкомандировані в різних країнах світу.
Питаннями оподатковування при експорті-імпорті товарів із країн, що невходять у Європейське Співтовариство, займається митне агентство, що такожпідпорядковується Міністерству економіки й фінансів.
Питання реєстрації нерухомості й ведення кадастру перебувають укомпетенції агентства державного майна [8, c.161-162].
Розбіжності між платниками податків і податкових органів Італії (у тихвипадках, коли спірна ситуація не врегульована в АПН) розв’язують податковікомісії. Вони являють собою трирівневу систему судів, що спеціалізуютьсявинятково на податкових суперечках: перший рівень — провінційна податковакомісія, другий — регіональна податкова комісія, третій — Колегія податковихсуперечок Верховного суду[8, c.162-163].
Щорічно податкові управління перевіряють від 3 до 5% представленихдекларацій про доходи. Взаємини між податковими відомствами й підприємцями попрямих податках беруть початок з моменту заповнення річної декларації продоходи. Є кілька зразків таких декларацій, установлених у податковій системі.Один з них являє собою найбільш просту форму декларації про доходи. Платникподатків (у цьому випадку працюючий за наймом або перебуваючий на пенсійномузабезпеченні), що має ще й інші джерела доходів і бажає скористатися перевагамивідрахувань і знижок, заповнює цей зразок і представляє його своємуроботодавцеві або ж в автоматизовані центри по сприянню в питанняхоподатковування. Дебет і кредит на суму податку буде безпосередньокомпенсований при видачі зарплати, пенсії.
Інший зразок є розповсюдженою формою заповнення декларації про доходи, щоохоплює доходи, отримані в результаті виробничої діяльності або від володінняпредметами, що приносять дохід. Його суб’єктами виступають фізичні особи,підприємці й особи вільної професії. Даний зразок повинен містити відомості вчіткому й аналітичному порядку, наприклад: про доходи підприємства, доходидомохазяїнів і землевласників, доходи осіб, що працюють за наймом і маютьвласну справу, доходи від капіталу. Тут же вказуються й всі витрати, понесені впроцесі одержання доходів.
Наступний зразок використовується стосовно доходів компаній, товариств,які потім будуть віднесені відповідно до часток, квот до окремих акціонерів,членів товариства для сплати податків.
Є й зразок, що повинен бути заповнений і представлений товариствами, якіпоєднують капітали з відповідальністю учасників у межах вартості їхніх внесків.
І, нарешті, є універсальний зразок для всіх платників податків(підприємців, приватних осіб, приватних фірм або товариств із обмеженоювідповідальністю), які перерахували певні грошові суми третім особам шляхомутримання податку при виплаті сум. У даному виді декларації повинні бутизазначені всі платники податків, яким були виплачені гроші, із вказівкоювалових сум і нетто даних утримань. Головною функцією даної декларації є те, щовона дає можливість податковим управлінням проводити «перехресний» контрольміж деклараціями платників, які одержують і видають кошти.
Перевірки, проведені податковими органами, розділяються на вибіркові, пожеребкуванню, з інших причин (зі сфери підвищеної податкової значимості,особливого виду робіт або товарів, важко контрольованого порядку сплатиподатків).
Традиційне повідомлення про контролювання з боку податкових органів єзавершальним етапом позовів по виявленню доходів, проведених податковимиуправліннями.
На практиці повідомленню про контролювання доходів передує ряд трудомісткихпроцедур попереднього слідства, що складаються з одержання відомостей,розсилання питальних аркушів, банківського контролю й «перехресних»перевірок. Тільки за умови правильного, ґрунтовного й такого, що має юридичнусилу, попереднього слідства повідомлення про контролювання може витриматизаперечення по всіх позиціях при судовому розгляді по скарзі платника податків.
Основні типи контролю, застосовувані податковими органами:
1. Аналітичний контроль — податкові управління вносять коректування в зазначенів декларації дані на основі бухгалтерських записів, проводок. Його невід’ємноюумовою є правильне й точне ведення бухгалтерського обліку. Як правило, данаформа контролю вимагає проведення перевірки бухгалтерських записів і всієїдокументації підприємства.
2. Індуктивний контроль проводиться, якщо в декларації не повністюзазначені джерела доходів, відсутній ряд бухгалтерських записів, є серйозніпорушення правил бухгалтерського обліку.
3. Частковий контроль проводиться безпосередньо по реєстру платниківподатків. Прикладом часткового контролю може слугувати практика контролюдоходів на підставі «передбачуваних коефіцієнтів доходу».
4. Скорочений контроль полягає в тому, що при виявленні в платникаподатків платоспроможності, що перевершує ту, котра зазначена в декларації продоходи, податкові бюро мають повноваження вносити необхідні зміни в зазначенийсукупний дохід.
Перевірки або ревізії завершуються прийняттям відповідного акту і йогорозсиланням департаменту по прямих податках, департаменту по обліку ПДВ, архівуй картотеці платників податків, відділу по обліку податків з нерухомості,місцевому податковому управлінню [10, c.31-33].
Таким чином, слід сказати, що в Італії система контролю за сплатоюподатків є чіткою, зрозумілою та ефективною. На нашу думку, деякі її елементиможна було б запозичити, адаптувавши їх до українських реалій.
Так, враховуючи велику кількість листів, роз’яснень та інших документівДержавної податкової адміністрації України, значна кількість яких протирічить одинодному, а також законодавству України, було б доцільно ввести систему запитівплатників податків з зазначенням жорстко встановлених строків для відповіді. Цезначно зменшило б кількість помилок та зловживань.
Висновки
Підводячи підсумки, можна сказати наступне.
Податкові правовідносини Італії мають багатовікові традиції, якіпочинаються із Давнього Рима.
Саме в Давньому Римі було закладено підвалини нинішньої системиоподаткування, зокрема, проведено відмежування прямих податків від непрямих, атакож винайдено систему відкупників, яка довгий час заважала розвитковіподаткової системи.
Слід зазначити, що в Давньому Римі податки для мешканців різних територійбули різними. Так, громадяни сплачували менше податків, ніж не-громадяни,мешканці самого Риму – менше, ніж мешканці провінцій, менш лояльні місцевостіобкладалися більшими податками.
Спочатку в самому Римі населення не сплачувало податків у мирний час,обкладаючись ними лише під час воєн. Видатки на управління містом і державоюбули мінімальними, оскільки вибрані магістрати виконували свої посадибезоплатно, часом вкладаючи власні кошти. Головна стаття видатків — будівництвогромадських будівель — звичайно покривалася за рахунок здачі в орендугромадських земель.
Потім, будучи державою-загарбником, Рим обкладав даниною (контрибуціями)завойовані землі, полегшуючи податковий тягар для власного населення. Уколоніях уводяться комунальні (місцеві) податки й повинності. Як і в Римі, їхнявеличина залежала від розміру майна громадян, і визначення суми податківздійснювалося кожні п’ять років.
Однак держава розросталася, тому виникла потреба обкладати податками йгромадян Риму. Так, наприклад, в 6 р. н.е. імператор Август увів податок зіспадщини — 5%. Податком зі спадщини обкладалися лише громадяни Рима, але непровінцій. Податок носив цільовий характер. Отримані кошти направлялися дляпенсійного забезпечення професійних солдатів. Найближчі їх родичі були віднього звільнені.
Уже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію,але мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Податки вносилисягрішми. Отже, населення було змушено виробляти надлишки продукції, щобпродавати їх. Це сприяло розширенню товарно-грошових відносин, поглибленнюпроцесу поділу праці, урбанізації.
Сучасна система оподаткування Італії багато узяла від давньоримської, зурахуванням, однак, сучасних реалій.
Кількість документів, які регламентують оподаткування в сучасній Італії,є завеликою. Італійці намагаються боротися з цим, вважаючи, що така ситуаціямає несприятливі наслідки для держави. Так, навіть не кажучи про зловживання,робиться багато помилок особами, які не змогли до кінця розібратися в численнихправових нормах. На нашу думку, Україні, яка, на жаль, іде тим самим шляхом,варто замислитись над власним законодавством.
Податкова система Італії включає наступні основні види податків:
1. Національні податки;
2. Обласні податки;
3. Комунальні податки.
До прямих податків в Італії належать податки на прибуток фізичних таюридичних осіб та місцеві прямі податки.
Всі доходи приватних осіб залежно від джерела походження діляться нап’ять категорій, кожна з яких має особливості обчислення. Цими джереламивизнаються:
а) земельна власність, нерухомість і будівлі;
б) капітал;
в) робота за наймом та вільні професії;
г) підприємництво;
д) інші джерела.
Прибутковий податок з юридичних осіб поширюється на всі промислові,комерційні й кредитно-фінансові компанії на території країни, а також на їхнізакордонні філії. Під нього підпадають і дрібні приватні підприємства, що немають статусу акціонерних товариств, але побудовані на участі на паях укапіталі (партнерства, кооперативи й ін.).
Об’єктом обкладання є чистий дохід компанії у вигляді нерозподіленогоприбутку. Останній визначається на основі рахунку прибутків і витрат і іншихданих бухгалтерського обліку за формулою: валовий дохід компанії мінус витративиробництва й витрати, необхідні для підтримки процесу комерційної діяльності.
Місцевих прямих податків в Італії існує безліч.
До непрямих податків в Італії відноситься, перш за все, податок на доданувартість. Крім того, до групи податків з ділових операцій відносяться гербовий,реєстраційний, концесійний податки. Серед непрямих податків також слід виділитимита й збори, податок з лото і лотерей, виробничі і комерційні акцизи тощо.
Функції по організації діяльності податкової служби Італії покладені наДепартамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів. До складудепартаменту входять 8 відділів. В 2001 році зі складу міністерства виділені 4агентства, у т.ч. Агентство податкових надходжень (АПН). Воно управляє йздійснює контроль за діяльністю регіональних (обласних) управлінь і місцевих(провінційних, які, у свою чергу, складаються з муніципальних) інспекцій АПН.Усього в Італії 19 обласних, 2 регіональні управління АПН і 388 місцевих(провінційних, муніципальних) інспекцій АПН. В АПН всіх рівнів працює близько70 тис. державних службовців.
До проведення контрольних заходів відносно суб’єктів, що займаютьсяшахрайством, залучається фінансова гвардія (фінансова поліція), щопідпорядковується Міністерству економіки й фінансів.
Податкові системи Італії та України створено за подібними загальнимипринципами, тому, на нашу думку, доцільно докладно дослідити податкову системуІталії та вичленувати з неї окремі моменти, які можна впровадити в Україні.
Так, враховуючи велику кількість листів, роз’яснень та інших документівДержавної податкової адміністрації України, значна кількість яких протирічитьодин одному, а також законодавству України, було б доцільно ввести системузапитів платників податків з зазначенням жорстко встановлених строків длявідповіді.
Переліквикористаних джерел
1. АндрущенкоВ.Л., Данілов О.Д. Податковісистеми зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.
2. Иоффе М.Я.,Князев В.Г., Пансков В. Г., Черник Д.Г., Попов Б.В.Налоговые системы зарубежных стран: Учебник для студ. вузов / В.Г. Князев(ред.), Д.Г. Черник (ред.). — 2. изд., перераб. и доп. — М.: Закон и право,1997. — 191с.
3. Крисоватий А.І. Податкові системи зарубіжних країн:Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл… — Т.: Економічна думка, 2001. — 258с.
4. Литвиненко Я.В., Якушик І.Д.Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл./ Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2004. — 208с.
5. Налоги иналоговое право Учебное пособие / под ред. А.В.Брызгалина. — М.-1997. — 600с.
6. В Италии ещеможно расплачиваться лирами // Новости туризма. – 2006. – 3 октября. – С.2
7. Итальянскиевласти одобрили «налог на туристов» // Новости туризма. – 2006. – 13 ноября. –С.2
8. Куницын Д.В. Налоговая система Италии //Налоговый вестник Сибири. – 2005. — № 3 (19). – С.157-169
9. „Налог на богатых” введён на Сардинии //Новости туризма. – 2006. – 29 августа. – С.2
10. Телятников Н.Б. Оналогообложении в Италии // Финансы. – 1995. — № 3. – С.30-33
11. Тихонов А.Налоги, или Предложения, от которых нельзя отказаться // Вокруг Света. – 2006. — № 6(2786)
12. Иловайский С.И.Учебник финансового права. – Одесса, 1904 // Allpravo.ru. – 2005. —
13. Мориарти Р.Проект Италия: Особенности налоговой системы Италии. – 2005. —
14. Мориарти Р.Проект Италия: Структура налоговой системы Италии. – 2005. —
15. Учебные материалы Всероссийскойгосударственной налоговой академии: История мировой системы налогообложения:Древний Рим // Управление федеральной налоговой службы России по г.Москве,2005. —