СИСТЕМАОСВІТИ КИТАЮ
Розділ1. Загальна характеристика системи освіти Китаю
1.1 Історіярозвитку системи освіти
Одним збезпосередніх результатів Великою Жовтневої революції в Китаї є збільшеннямарксизму-ленінізму і виникнення сильного суспільно-демократичногоантифеодального і імперіалістичного руху “4 травня 1919 року “, що в свою чергумало значний вплив на подальшу долю навчання, яке знаходилось на низькому рівнірозвитку. В 1919 році початковою школою було захвачено менше 10% дітей, апроцент неграмотності серед дорослого населення перевищував 90.
Перші китайськімарксисти і демократичні настрої інтелігенції ставили перед собою ціль просвітленняшироких народних мас. З цією ціллю вони спеціальні групи по підвищеннюкультурного рівня народу. Одна з перших таких груп була заснована заініціативою майбутнього члена КПК і організатора робочого руху Ден Чжун-ся(1894-1933) при пекінському університеті. Розмовна мова “байхуа” в 1920 роцібула офіційно визнаною національною мовою “гоюй”, на якій проводились навчання.Це полегшувало навчання і сприяло збільшенню грамотності і знань в народі.
Боротьба задемократизацію навчання утримала ще більший розмах, коли в неї включились першікитайські марксисти. З початку 1920 року при безпосередній допомозі Комінтера іруських більшовиків професора Лі Да-чжао і інших передові китайськіінтелігенти-марксисти організували комуністичні круги і групи в Пекіні, Шанхаї,Ханьков, Чанша, а також серед китайців, які проживали за кордоном – в Токіо іПарижі. Одночасно з зусиллям пропаганди марксизму вони видали вечірні школи дляробітників і видавали газети і журнали.
В серпні 1920 року в Шанхаї заініціативо Шанхайського комуністичного кругу був заснований соціалістичний союзмолоді Китаю, вся діяльність якого проходила під керівництвом КПК. Булипереведені на китайську мову “Маніфест комуністичної партії” і “Розвиток соціалізмувід утопії до науки”.
Під керівництвом КПК в Шанхаївидається підпільне видавництво “Женьмінь чубаньше”, яке в важких умовах видаєна китайській мові ряд праць класики марксизму – ленінізму.
Комуністи-інтернаціоналісти Китаюна чолі з Лі Да-Чжао і Цюй Цю-бо вивчали і старались використати на практицімарксистсько-ленінське навчання освіти культури.
В 1922 році в м. Гуанчжоу підкерівництвом КПК був виданий Перший з’їзд Соціалістичного союзу молоді Китаю,після якого розгорнулась практична робота в області просвіти: втіленняполітичного виховання молодих робітників і селян в дусі соціалізму, загальногобезплатного навчання молоді, ліквідації неграмотності на основі єдиної мови“гоюй” і транскрипційного складового алфавіту “чжюнь цзіму”, які представлялижінкам рівні права з чоловіками.
В 20 рр. За ініціативи КПК в містахпроводиться кампанія по створенню елементарних шкіл для робітників і членів їхсімей, в яких навчали читанню, письму, арифметиці, природі і суспільстві. Цішколи підвищили політичний і культурний рівень робітників, з яких вийшло багатоактивних борців і організаторів революційного руху. Видатний діяч КПК Пен Бай(1895-1929), організатор селянського руху, був першим китайським комуністом,який проводив велику роботу по розповсюдження знань серед селянства.
Професор Лі Дачжо (1888-1927) –один з перших видатних марксистів Китаю. Він першим в Китаї став розглядатипроблеми навчання освіти з позиції марксизму-ленінізму. Показав, що вихованняносить історичний і класовий характер, визначається економічним рядомсуспільства. Розкрив реакційну сутність конфуціанської ідеології, якої досить втрадиційній системі освіти
Лі Да-чжао виступав за загальнебезплатне навчання підростаючого покоління, закликав молодь і інтелігенціюпросвічувати народ в першу чергу самі знедолені класи суспільства – пролетаріаті селянство.
Цюй Цю-бо (1899-1935) – видатнийдіяч КПК, публіцист, літературознавець, критик, педагог, перекладач. В своїхстатях він писав про успіх молоді країни в області культури і просвіти. ”Ранивійни і розквіт культури” була записаною бесідою з А.В.Луначарським, якийрозказував про постановку народної освіти і заходи по створенню новоїреволюційної культури в Росії.
Був деканом факультету суспільнихнаук. Створеного КПК в шанхайському університеті для підготовки революційнихкадрів. А пізніше (1923 р.) його було вибрано членом Президіуму ІсполкомуКомінтерну.
В 1923 році після поразкиреволюції 1925-1927 роках в Китаї педагог – комуніст Ян Сянь-цзян випустив“Елементарной історії педагогіки”, в якому розкритикував постанову освіти вумовах класового антагонистичного суспільства.
В 1930 вийшла його друга книга“Основні положення нової педагогіки”, які підкреслювалось, що вихованнявідноситься до економічного базового компоненту. Особливу увагу приділяв показуосновних рис виховання в соціалістичному суспільстві: критикував стару шкільнусистему; закликав до створення нової школи і безплатного навчання підлітків ідітей віків від 8 до 17 років.
Велике значення у розвитку освітиКитаю відіграв Центральний район, а особливо головне м. Жуйцзе, де працювалавелика кількість загально освітніх шкіл. Тут було створені університет попідготовці керівних кадрів в області промисловості сільськогосподарської ікультурно-просвітницької роботи, університет робітничо-селянської ЧервоноїАрмії по підготовці політробітників, Центральне сільськогосподарське училище,театральне училище ім. А.М.Горького, центральне педагогічне училище ім. Ленінаі Комуністичний університет по підготовці кадрів революційних робітників.
По всіх селах створювались народнішколи, які називались марксиськими або ленінськими. До них входили діти вікомвід 6 – 7 до 15-16 років, які вивчали Ленінську книгу для читання.
Великий вклад в розвиток просвітивніс Цюй Цю-бо, який був наркомом просвіти центрального радянського району,ректором Радянського університету, і керував культурно освітньою роботою. Підйого керівництвом створювались денні і вечірні школи.
Після 1927 року в Китаїрозгорнулась “культурна революція”. З самого початку якої всі заняття внавчальних закладах були зупинені. Китайці під керівництвом Мао-Цзе-дунозаявили про проведення корінної освіти. Маоісти хотіли витіснити уявлення промарксизм-ленінізм і виховувати підростаюче покоління в дусі фанатичноївідданості “ідея Мао-Цзе-дуна”. Сам діяч не ставить перед культурою і освітоюпитання формування духовного обличчя членів комуністичного суспільства. Аголовну задачу він бачить в адаптації до сучасного низького культурного іосвітнього рівня китайського селянства – основної маси населення країни. Іншимисловами, інтелігенція не повинна “нести знання” масу, а, навпаки, повиннаопускатися до його рівня.
Маоісти доводять до абсорду ідеюрозвитку освіти науково-технічної революції і соціального процесу. Вонизацікавлення в низькій освіченості народу і прагнуть культурному розвиткулюдей, так як освічених людей не можна використовувати.
13 липня 1966 року була виданареформа ЦК КПК і державним з’їздом КНР про систему освіти. Вона сталаздійснюватись лише з осені 1968 року.З 1970 року почались відкриватись вищінавчальні заклади, хоча постійних занять не проводилось. Два роки було втраченона виявлення політичного обличчя абітурієнтів та викладачів.
Реформа навчання передбачає значнезменшення терміну освіти на всіх ступенях навчання. В країні вводиться новашкільна система. Замість 12-річної-9-річна загальноосвітня школа для дітей іпідлітків віком від 7 до 15 років. Навчання у вузах скорочується від 4-5 до 2-3років.
Реформа передбачає значнескорочення об’єму навчального матеріалу. В першу чергу скорочується об’ємтеоретичних дисциплін. Воєнна підготовка є невід’ємною частиною навчальногопроцесу на всіх ступенях навчання. Значний термін відводиться для занять ручноїпраці і занять самообслуговування. Канікули учнів і студентів призначається дляроботи в сільському господарстві і фізичного розвитку.
Примусова система навчаннямаоістів спонукає для консервації низького освіченого рівня в країні, понижує ібез того низьку якість навчання. В країні з тисятирічними культурнимитрадиціями 55% дорослого населення залишається неграмотним. Рівень освіти всучасному Китаї став набагато нижчим ніж перед “культурною революцією”.
1.2 Реформи освіти ХХстоліття
Після 1949 років розвиток в Китаїпроходив по важкому шляху.50 рр. були його швидкого розвитку як в кількісномутак і в якісному відношеннях. Однак дуже скоро освіта стала об’єктом багаточисельнихнападів зі сторони політичних кампаній, а в період культурної революції1966-1976 рр. практично занепалою системою навчання в сучасному її розумінні.
Ціле покоління дітей і молодіпрактично було позбавлене можливості вчитися. В результаті збільшиласьдистанція між рівнем навчання в Китаї і в інших країнах.
На початку 80 рр. перед КНРпоставлені важливі питання зі скороченням соціально-економічного розвитку.Плани п’ятирічки (1986-1990рр.) неможливо виконати без підвищеного рівнярозвитку освіти і підготовки кадрів робітників в різних областях.
27 травня 1985 р. ЦК КПК прийнявпостанову про реформу системи народної освіти, яку опублікував в газеті“Женьміньжібао”, — необхідно забезпечити значний розвиток освіти на базі міцноїекономіки.
В ході реформи пропонується іудосконалити зміст навчання і методи, забезпечити розвиток педагогічної науки.Одночасно відмічається, що ріст витрат на освіту повинен відповідати рівнюрозвитку економіки.
Підкреслюється введенняобов’язкового дев’ятирічного навчання з початковим навчанням. Обов’язковенавчання необхідне для розвитку сучасного виробництва і суспільного життя.
Китай — велика країна, з йогоокремими районами, які значно відрізняються за ступенями економічного ікультурного розвитку. Тому відмічається про обов’язкове навчання з врахуванняконкретних умов того чи іншого району.
Виходячи з рівня розвитку Китайможна поділити на три групи.
Перша – група з високим рівнемрозвитку, друга – села, третя – відсталі райони де проживає четверть населеннякраїни.
Умовою успішного розвиткубезумовно є підготовка вчителів, яким потрібно надати соціальний статус і добріумови життя, підвищення кваліфікації, заборонити перевід на другу роботу.
Другий важливий напрямок реформинавчання – структура середнього навчання і розвиток професійно-технічної освітимолоді. Ця задача в основному покладається на місцеві органи влади. Вониповинні відкривати професійно-технічні школи підготовляти кадри для себе і дляінших організацій, а також прийняти на навчання осіб вносити за це плату.
Велику увагу в реформі приділяютьдосконалості роботи вищих навчальних закладів: перестройці планів прийому ввузи, зміні системи розпреділення випускників.
Постановою передбачено державнезабезпечення гуртожитками і харчуванням студентів педагогічних вузів і тих,кому потрібно працювати в важких умовах. Ці студенти звільнюються від плати занавчання.
Після прийняття постанови ЦК КПКпро реформу систему освіти робота по розвитку навчання в Китаї помітноактивізувалася.
В квітні 1986 р. в Пекінівідбулася четверта сесія ВСНП шостого з’їзду, на якій був прийнятий “ Закон проКНР про обов’язкову освіту”.
В 1990 р. ввели загальнеобов’язкове дев’ятирічне навчання у всіх економічне розвинутих районах країни.Навчання в Китаї зараз залишається платним. Так як держава не може взяти насебе всі витрати, тому і відкривається багато приватних шкіл.
1.3 Система освіти ХХІстоліття
В останні десятиліття КНР іде пошляху успішного соціально-економічного розвитку. Вона має стабільні досягненняв розвитку промисловості. сільського господарства, НТП, в поліпшенні життєвогорівня населення. КНР на першому місці у світі за щорічним приростом валовогонаціонального доходу, обсягом залучення іноземних інвестицій. Вона не тількизадовільного власні потреби в продуктах харчування, але й експортує чималосільськогосподарської продукції. І це притому, що має 1 мільярд 200 мільйонівнаселення, що за технічним забезпеченням сільськогосподарського виробництвапоступається сьогодні навіть Україна, а загальний обсяг і родючістьсільськогосподарських угідь в цілому не перевищують наших. Немає також сумніву,що жодна з промислово розвинутих країн світу з найрозвинутішим сільськимгосподарством, як наприклад, США, не змогла б прогодувати 1,2 млрд. населення.
У цьому великий вклад робитьосвіта, школа, китайський вчитель. Головні задачі полягають в тому, щобзабезпечити стратегію пріоритетного розвитку навчання, мобілізувати суспільствона свідоме виконання “Програми реформи і розвитку народної освіти в Китаї”.
Китайці велике надають народномунавчанні, розглядають його як корінне питання стратегії тотального розвиткусоціалізму з китайською специфікою, від якої залежить вся соціалістичнамодернізація.
Китайці переводять економічнебудівництво в русло опори на НТП і підвищення якості робітників, і науковокультурний рівень всієї китайської нації. Створення соціалістичної ринковоїекономіки і здійснення модернізації залежить від підвищення підготовкиспеціалістів.
З початком реформи все суспільствовийшло на новий рівень розуміння стратегічного місця освіти. Всі керівні кадризобов’язані віддавати ясний звіт чіткий звіт про підготовку спеціалістів. Тількиза рахунок підйому освіти можна збільшити сукупність сил держави і отриматистратегічну ініціативу міжнародної конкуренції.
Вчені всіх ступенів і типівповинні виховувати нових людей – цілеспрямованих, високоосвічених, культурних ідисциплінованих, тобто людей з моральним, розумовим і фізичним вихованням.
Тільки таким чином можна підвищитиможливості молоді і підлітків протистояти спокусливого впливу фінансовогофетишизму, крайнього індивідуалізму. Все суспільство повинно старатисяоберігати здоровий ріст учнів, створювати позитивне середовище для вихованнясправжніх людей.
Розділ 2. Структураі зміст трудового навчання у Китаї
2.1 Трудовапідготовка учнів 40-70х. рр.
Починаючи з двадцятих років вКитайських школах праця та трудове навчання завжди займали важливе значення. Дітивчились працюючи в майстернях чи фабриках або заводах.
На протязі 40 років існування КНР компартіяі уряд держави завжди приділяли багато уваги трудовій підготовці учнів. В 1955році міністерство освіти Китаю підготувало документ, проведення основноготехнічно-виробничого навчання, посилити трудове виховання, включити виробничупрацю післяурочну діяльність учнів. В програми початкової і середньої школи буввключений урок ручної праці. Учні в старших класах працювали на заводах іфабриках, виїжджали на сільськогосподарські роботи. Праця почала розглядатисяяк засіб морального виховання. Але порушився навчальний процес, понизиласьякість навчання.
Технічно-трудове навчання повиннестати складовою частиною все стороннього розвитку учнів. Трудова діяльність –джерело фізичної і розумової досконалості: поєднання навчання з виробництвом –єдиний засіб для гармонійного формування особистості.
На шляху розповсюдженнятехнічно-трудового навчання зустрічається немало перешкод. Головна з них –слабкий розвиток навчально-виробничої бази. Друга велика проблема – нестачавчителів і наставників технічно-трудового навчання.
Отже китайська політика в галузіосвіти спрямована на розвиток технічного виробництва, на всебічний розвиток, наморальне виховання, на гармонію людського життя з працею.
Література
1.Педагогіка толерантності 1999. — №2.
2. Народна освіта 1987. — №2
3. Радянська педагогіка 1973. — № 9. — 1987. — №2. — 1991.- №8.