Міністерство освіти і науки України
Запорізька державна інженерна академія
Факультет економіки та управління
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
здисципліни «Економіка підприємства»
Спеціальність 6.030504 «Економіка підприємства»
на тему « Собівартість продукції та методи її калькулювання на підприємстві»
Здала: ст. гр. ЕП-09-1д
Варіант № 12
Номер залікової книжки №
Перевірила: доц.
Запоріжжя
2011
Реферат
Курсова робота: нараховує 34сторінки, 6 рисунків, 21 літературне джерело.
Мета дослідження: розглянути методи калькулювання собівартості на підприємстві та застосування їх на підприємстві в сучасних умовах.
Задача дослідження:в даній курсовій роботі розглянуто собівартість продукції, визначені методи калькулювання собівартості продукції та застосування даних методів на сучасному підприємстві.
Об’єкт дослідження: ПАТ «Запорізький феросплавний завод»
Методи дослідження: описовий, розрахунково – аналітичний
Собівартість, калькулювання, методи калькулювання, ВИТРАТИ, СТАТТІ КАЛЬКУЛЯЦІЇ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ, ОБ’єКТ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ, ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ
ЗМІСТ
Теоретичні засади собівартості продукції
Сутність, методи, класифікація собівартості продукції…………………………………………………………… с. 6
Джерела інформації для аналізу собівартості продукції……….с. 10
Аналіз собівартості продукції на прикладі ПАТ «Запорізький феросплавний завод»
Характеристика підприємства……………………………………с. 21
Аналіз витрат на гривню товарної продукції……………………с. 22
Аналіз витрат на оплату праці……………………………………с. 25
Аналіз непрямих витрат…………………………………………… с. 26
Шляхи зниження собівартості продукції
Висновки………………………………………………………………….с. 32
Список використаної літератури…………………………………………с. 31
Вступ
При здійсненні господарсько — виробничої діяльності на будь-якому підприємстві природним чином споживають сировину, матеріали, паливо, енергію, працівникам виплачується заробітна плата, відраховуються платежі на їхнє соціальне і пенсійне страхування, нараховується амортизація, а також здійснюється ще ряд необхідних витрат. За допомогою процесу звернення ці витрати постійно відшкодовуються з виручки підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу.Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного знаменника, тобто представити в грошовому вираженні.Це і є собівартість.
У повсякденній діяльності підприємств, господарств, фірм такий важливий аспект їх функціонування, як формування та результативне визначення собівартості продукції набуває все зростаючу значимість і необхідність. Собівартість застосовується для визначення ефективності як локальних заходів щодо вдосконалення техніки і технології, організації виробництва і праці, освоєнню нових виробів або розширенню обсягів випуску традиційної продукції, так і при вирішенні глобальних питань будівництва та розміщення нових або реконструкції і модернізації діючих підприємств. Поліпшення використання показника собівартості в цих випадках може мати серйозний вплив на підвищення ефективності капітальних вкладень, їх концентрацію на об’єктах забезпечують високу економічну віддачу.
І це зрозуміло: адже собівартість продукції — найважливіший якісний показник, що характеризує ефективність господарювання комерційного суб’єкта. Від рівня собівартості залежить величина прибутку підприємства.
У собівартості продукції відбиваються всі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому. Саме собівартість продукції є основним фактором, що визначає обгрунтовану ціну на вироблену продукцію. Таким чином, зниження собівартості продукції дозволяє не тільки отримати більшу суму прибутку, але і знижувати договірні ціни на реалізовану продукцію. Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.
Головне, щоб зменшення собівартості не стало самоціллю на шкоду якості продукції. Фірма повинна постійно відстежувати динаміку змін своїх витрат, собівартості та ін важливих економічних показників, тільки тоді фірма зможе працювати найбільш ефективно і приймати правильні рішення з приводу свого подальшого розвитку. Без налагодженої калькуляційної роботи, постійного контролю за собівартістю і рентабельністю продукції неможливо надовго забезпечити високі доходи. Систематичний контроль за собівартістю продукції дозволяє не тільки встановити вплив окремих факторів на неї, а й виявляти резерви її зниження і розробляти заходи для їх мобілізації.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Сутність, методи та калькуляція собівартості продукції
Собівартість як економічна категорія — відокремлена частина вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В економічному розумінні собівартість – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) [3, c. 252].
Як економічна категорія собівартість:
є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;
служить базою ціни товару і її нижньою межею;
визначає прибуток і рентабельність;
відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом;
є важливим елементом економічного обгрунтування управлінських та інвестиційних рішень [14, c. 201].
Об’єктами аналізу собівартості є такі показники:
витрати на одну гривню продукції;
виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;
собівартість одиниці окремих видів продукції [14, c. 204].
За Типовим положенням планування, обліку і калькулювання собівартості (робіт, послуг) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 року № 473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут [17, с. 1].
Класифікація за економічними елементами операційних витрат:матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд. ІІ „Елементи операційних витрат”). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат, порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі, виявлення тенденцій змін [18, с. 1].
Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції включаються:
прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
загальновиробничі витрати.
Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.
Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції – проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми [11, c. 136].
Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва:змінні і постійні.
Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції:прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. До непрямих – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.
Класифікація витрат за місцями виникнення:цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).
Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.
Залежно від об’єкта обліку (замовлення, переділ, процес) виділяють такі методи калькулювання собівартості: прямого обліку, попередільний, позамовний, нормативний [12, c. 234].
Метод прямого обліку ґрунтується на аналізі фактичних витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють витрати, що дійсно мають місце на даному об’єкті в періоді, що розглядається, при фактичному обсязі виробництва і рівні обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси.
Головним недоліком цього методу полягає в неможливості поточного контролю витрат.
/>
Рисунок 1.1 – Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції
Попередільний метод обліку витрат на виробництво застосовується в масових виробництвах, де технологічний процес складається з кількох послідовних переділів – окремих стадій обробки, що утворюють сукупність операцій або процесів, під час яких виготовляється однорідна за вихідними матеріалами і характером обробки продукція.
Попередільний метод застосовується головним чином в металургійній, текстильній, деревообробній, скляній, паперовій, харчовій промисловості.
Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах обробних галузей промисловості, де виробляються вироби, що не повторюються чи повторюються рідко.
Об’єктом обліку витрат є окреме замовлення, що відкривається на заздалегідь установлену кількість однакових виробів, або певний обсяг виконаних робіт чи послуг.
Нормативний метод обліку витрат на виробництво характеризується такими принципами організації обліку:
попереднє складання нормативних калькуляцій на основі технічно обґрунтованих діючих норм витрат за основними статтями видатків на виробництво в натуральному та грошовому вираженні;
облік змін діючих поточних норм і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм за причинами і винуватцями [12, c. 236].
Джерела інформації для аналізу собівартості продукції
Для аналізу собівартості продукції використовують такі джерела інформації, а саме статистична звітність форма №5-с «Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)», форма №1-ПВ «Звіт про працю», форма №2 «Звіт про фінансові результати», дані бізнес – плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного і аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах.
Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.
Класифікація за рахункамиздійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р. Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:
собівартість реалізації;
загально виробничі витрати;
адміністративні витрати;
витрати на збут;
інші операційні витрати;
втрати від участі в капіталі;
інші витрати.
Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки „собівартість реалізованої продукції” не включає адміністративних витрат і витрат на збут, з’являється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями відображають у розд. І форми №2 „Звіту про фінансові результати” [19, c. 6].
При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює (1.1):
Ск = Сз + Сн1 — Сн2(1.1)
деСк — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;
Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;
Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.
Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства [8, с. 74].
Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.
Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо. Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:
— весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);
— продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу, або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).
У першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції (1.2):
/>(1.2)
де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;
N — обсяг готової продукції за плановий період у натуральному виразі.
Це за одностадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів формули (1.3). У загальному випадку:
/>(1.3)
де т — кількість стадій виробничого процесу
Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;
Nj — випуск продукції на j-й стадії.
У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо [13, c. 98].
Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати. Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.
Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об’єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом.
На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі (1.4):
/>(1.4)
де Со.в— загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.;
Со.з — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.;
Рв — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати,%.
Величина Рв обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису зазначених витрат до фонду основної зарплати за цей же період.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по — друге, наочно показує прямий зв’язок між собівартістю й прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості зробленої товарної продукції в діючих цінах. На його рівень впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори (рис.)[16, c.170]:
/>
Рисунок 1.2 — Взаємозв’язок факторів, котрі визначають рівень витрат на гривню товарної продукції
Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на гривню товарної продукції розраховується способом ланцюгових підстановок. Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємкості й зміни вартості матеріальних ресурсів у зв’язку з інфляцією. Щоб встановити, як фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактору помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах.
Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину й матеріали. Загальна сума витрат (рис. нижче) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури й зміни питомих витрат на окремі вироби [16, c.171].
На рисунку 1.3 зображений склад прямих матеріальних витрат на виробництво продукції:
/>
Рисунок 1.3 — Блок-схема факторної системи прямих матеріальних витрат
Витрати на заробітну плату виробничих робітників відображаютьсябезпосередньо в статтях витрат. Заробітна плата допоміжних робітниківв основному відбивається на статтях витрат по утриманню та експлуатаціїобладнання, заробітна плата службовців і ІТП входить до складу цехових ізагальнозаводських витрат. Заробітна плата робітників, зайнятих удопоміжному виробництві, входить в собівартість пара, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції не прямо, апобічно, через ті комплексні статті, на які віднесено витрата пари, водита електроенергії.
Тому аналіз заробітної плати, перш за все, проводиться за загальнимїї фондом і фондами окремих категорій промислового-виробничогоперсоналу підприємства, незалежно від того, в яких статтях відображена цязаробітна плата. Після виявлення причин, які викликали зміна
(відхилення) фонду заробітної плати окремих категорій працівників, можнавизначити, якою мірою ці відхилення вплинули на різні статтісобівартості продукції. Відхилення від плану фонду заробітної платинеобхідно скорегувати на процент виконання плану випуску продукції, обчислити відносне відхилення від планового фонду заробітної плати. Прицьому треба враховувати, що підвищення випуску продукції впливає назаробітну плату не всіх категорій працівників. Якщо ж враховувати й тіобставини, що фонд заробітної плати промислово–виробничогоперсоналу змінюється пропорційно обсягу продукції, що випускається тільки поробочим-відрядникам, то відносна економія не може бути обчислена зафондом заробітної плати ІТП, службовців, МОП, учнів та персоналу, охорони.
Великий вплив на ефективність роботи підприємства і на витрачання фонду заробітної плати надає використання коштів на преміювання робітників. Аналіз ефективності положень про преміювання проводиться шляхом зіставлення додатково отриманого прибутку від реалізації продукції або економії від зниження її собівартості з витратами на преміювання.
Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, які, в свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці за 1 люд. – год.
Зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильнимспіввідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітноїплати. Зростання продуктивності праці повинно випереджати ріст заробітноїплати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.
При аналізі факторів зміни зарплати можна використовувати дані
«Актавпровадження науково-технічних заходів», де показується економіязарплати за рахунок впровадження кожного заходу.
Непрямі витрати собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати [16,c.172].
Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню товарної продукції в динаміці за 5-10 років, а так само з плановимрівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їх частка у вартості товарної продукції в динаміці та в порівнянні з планом,і яка спостерігається тенденція — зростання або зниження. У процесі подальшогоаналізу з’ясовують причини, що викликали абсолютні і відносні змінивитрат. За своїм складом це комплексні статті і складаються вони, якправило, з кількох елементів витрат.
Витрати з утримання та експлуатації машин і обладнання включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати за їх змістом, витрати з експлуатації, витрати з виробничого переміщення вантажів, знос МШП та ін. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції і є умовно — постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно — змінними.
Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукціївикористовується така формула(1.5):
ВСК = ВПЛ * (100 + ТТП% * Кз)/100(1.5)
де ВСК — витрати, скориговані на фактичний випуск продукції;
ВПЛ — планова сума витрат за статтею;
ТТП% — перевиконання (недовиконання) плану з випуску товарної продукції,%;
Кз — коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.
Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і устаткування,їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання можезмінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв’язкуз інфляцією. Середня норма амортизації може змінитися за рахунок структурнихзрушень у складі фондів.
Чим більше продукції випущено на даних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницюпродукції.
Експлуатаційні витрати залежать від кількості експлуатованих об’єктів, часу їх роботи і питомих витрат на 1 машино-годину роботи.
Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт залежать від обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання [16, c. 173].
Витрати на внутрішнє переміщення вантажів залежать від виду транспортнихкоштів, повноти їх використання, ступеня виконання виробничоїпрограми, економного використання коштів на утримання та експлуатаціюрухомого складу.
На суму зносу впливають обсяг виробництва продукції і рівень витрат на один виріб, який у свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, малоцінний інвентар, налагоджений чи дієвий контроль за їх збереженням і справністю.
Аналіз цехових та загальногосподарських витрат має велике значення.
Так як вони займають велику питому вагу в собівартості продукції.
Для аналізу цехових і загальнозаводських витрат за статтями витратвикористовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. По кожній статтівиявляють абсолютне і відносне відхилення від плану та їх причини.
В процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності і надмірностей, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. Непродуктивними витратами слід вважати втрати від псування і нестачі сировини (матеріалів) та готової продукції, оплату простоїв з вини підприємства, доплати за цей час і у зв’язку з використанням робітників на роботі, що вимагають менш кваліфікованої праці, вартість спожитих енергій і палива за час простою підприємства та ін.
Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат усобівартості одиниці виробу проводиться з урахуванням результатів, отриманихпри аналізі їх у цілому по підприємству. Ці витрати розподіляються міжокремими видами виготовленої продукції пропорційно прямим витратамза винятком покупних матеріалів.
Сума цих витрат, що припадає на одиницю продукції, залежить відзміни:
1. загальної суми цехових і загальнозаводських витрат;
2. суми прямих витрат, які є базою розподілу накладних;
3. обсягу виробництва продукції.
Для розрахунку впливу цих факторів використовується спосіб ланцюговоїпідстановки.
Комерційні витрати включають витрати з відвантаження продукції покупцям (вантажно — розвантажувальні витрати, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.
Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, вагиперевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, видутранспортних засобів.
Витрати з навантаження і вивантаження можуть змінюватися у зв’язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції. На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резервиможливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їхосвоєнню [16, c. 174].
2 АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА « ЗАПОРІЗЬКИЙ ФЕРОСПЛАВНИЙ ЗАВОД»
2.1 Характеристика підприємства
Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами. Проведемо аналіз собівартості продукції на прикладі ПАТ «Запорізький феросплавний завод».
Акціонерне підприємство «Запорізький феросплавний завод» — один з найбільших у Європі виробників феросплавів. Частка запорізького виробництва у світовому обсязі становить 5,7%. Перспективи заводу гарантовані близькістю сировинної та енергетичної баз Придніпров’я добре розвиненими транспортними системами. Все це і широкі ділові зв’язки з вітчизняними і зарубіжними фірмами дозволяють виробляти сотні тисяч тонн кременистих і марганцевих сплавів на рік. Виплавка їх проводиться в потужних рудно — термічних і електродугових печах.
Завод є порівняно чистим для металургії в екологічному відношенні – усі електропечі, в залежності від призначення, обладнані системами газоочищення, що забезпечують уловлювання газів і пилу більш 99,9%.
Основна продукція заводу – різні марки феросплавів феросилікомарганець, феросиліцій, феромарганець, марганець металевий, з різним вмістом фосфору та інших елементів залежно від вимог замовника. Запорізькі феросплави добре відомі вітчизняним і зарубіжним споживачам. Якість управління і товарної продукції підтверджена міжнародним стандартом якості ISO 9001.
Основні споживачі – українські металургійні комбінати, країни експорту – Росія, Білорусія, Казахстан, Туреччина, країни ЄС (Польща, Греція, Німеччина, Великобританія, Італія, Чехія), а також Туреччина, Єгипет, Японія, Корея.
2.2 Аналіз витрат на гривню товарної продукції
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції – витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по-друге, наочно показує прямий зв’язок між собівартістю і прибутком. Визначається він відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах.
У процесі аналізу вивчимо також динаміку витрат на гривню товарної продукції.
З таблиці 2.1 видно, що за п’ять років підприємство досягло значних успіхів узниженні витрат на гривнютоварної продукції. За цей період рівень данного показника на ПАТ «ЗФЗ» знизився на 8.9%, що підтверджує висновок про зміну загальної суми витрат за рахунок зниження собівартості продукції, що випускається[5, c. 240].
Таблиця 2.1 Динаміка витрат на гривню товарної продукції.
Рік
Рівень показника, %
Темп зростання звітний, %
Темп зростання базисний , %
2004
81
100
100
2005
82
96.1
96.1
2006
8
98.5
95.7
2007
75
94.3
89.2
2008
67
91.1
81.5
Наступний етап аналізу – вивчення виконання плану і визначення впливуфакторів на зміну рівня даного показника.
Витрати на гривню товарної продукції безпосередньо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції. На загальну суму витрат впливають обсягвиробництва продукції, її структура, зміна перемінних і постійних витрат, які всвою чергу можуть збільшуватися або зменшуватися за рахунок рівняресурсоємності продукції і цін на спожиті ресурси. Вартість товарної продукції залежить від обсягу випуску, його структури і цін на продукцію[5, c. 241].
Товарна продукція тис. грн.
за планом (VВПiпл * Цiпл) 879 200
фактично при плановій структурі
і планових цінах (VВПiф * Цiпл) ТПстр 880 100
фактично за цінами плану (VВПiф * Цiпл) 890 640
фактично за фактичними цінами (VВПiф * Цiф) 900 251
Таблиця 2.2Розрахунок впливу факторів на зміну суми витрат
на гривню товарної продукції
Витрати на
Фактор
гривню товарної продукції, коп.
Обсяг виробництва
Структура виробництва
Рівень питомих змінних витрат
Сума постійних витрат
Відпускні ціни на продукцію
План = 63,268 / 879,200 = 7,19
План
План
План
План
План
Ум.1 = 64,420 / 880,100 = 7,31
Факт
План
План
План
План
Ум.2 = 65,450 / 890,640 = 7,34
Факт
Факт
План
План
План
Ум.3 = 63,487 / 890,640 = 7,12
Факт
Факт
Факт
План
План
Ум.4 = 65,280 / 890,640 = 7,32
Факт
Факт
Факт
Факт
План
Факт = 65,280 / 900,251 = 7,25
Факт
Факт
Факт
Факт
Факт
заг = 7,25 – 7,19 = 0,06
+100,83
+99,17
+98,77
+101,82
+99,04
Аналітичні розрахунки (таблиця 2.2) показують, що підприємство зменшило витрати на гривню товарної продукції на 0,06 коп, у тому числі за рахунок:
— збільшення обсягу виробництва продукції на 100,83 коп.;
— зміни структури виробництва на 99,17 коп.;
— зміни рівня питомих змінних витрат на 98,77 коп.;
— підвищення оптових цін на продукцію на 99,04 коп.
Збільшення суми постійних витрат викликало підвищення витрат на гривню товарної продукції на 101,82 коп.
Сума постійних і змінних витрат залежить, у свою чергу, від рівня ресурсоємності і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв’язку з інфляцією.
Щоб встановити вплив досліджуваних факторів на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах (таблиця 2.3)
З наведених у таблиці 2.3 даних видно, що збільшення прибутку сприяли зростання рівня відпускних цін, обсягу випуску продукції, зміна її структури, зниження питомої ваги змінних витрат[5, c. 242].
Таблиця 2.3 Розрахунок впливу факторів на зміну суми прибутку.
Фактор
Розрахунок впливу
Зміна суми прибутку, тис. грн.
Обсяг випуску товарної продукції
100,83 * 879,200 / 100
+886,50
Структура товарної продукції
99,17 * 879,200 / 100
+871,90
Рівень змінних витрат на одиницю продукції
98,77* 879,200 / 100
+868,39
Збільшення суми постійних витрат на виробництво та реалізацію продукції
101,82 * 879,200 / 100
+895,20
Зміна рівня відпускних цін на продукцію
99,04 * 879,200 / 100
+870,76
Всього
+4392,75
2.3 Аналіз витрат на оплату праці
Таблиця 2.4 Вихідні дані по загальновиробничих витратах
на ПАТ «ЗФЗ »за 2000рік.
Місяць
Загальновиробничі витрати, тыс. грн.
План
Факт
Січень
500
491
-9
Лютий
500
526
+26
Березень
500
506
+6
Квітень
600
621
+21
Травень
400
446
+46
Червень
700
641
-69
Липень
800
896
+96
Серпень
800
806
+6
Вересень
900
1 160
+260
Жовтень
900
1077
+177
Листопад
900
941
+41
Грудень
900
1037
+137
Всього:
8400
9 148
+738
Таблиця 2.5 Результати аналізу впливу кількості робочих
і їх середнього заробітку на заробітну плату
працівників апарату управління
Кількість робочих КР, чол.
Оплата труда
ОТ, грн.
Заробітна плата ЗП, тыс. грн.
Відхилення від плану
План
Факт
План
Факт
План
Ум.
Факт
КР
ОТ
Всього
942
951
900
947
10,174
10,182
10,807
+8,100
+44,697
+52,797
На підставі даних таблиці 2.5 можна зробити висновок: планова сума витрат на заробітну плату на підприємстві в 2000 році була перевищена на 52,8 тис. грн., в тому числі за рахунок збільшення чисельності робітників — на 8,1 тис. грн., за рахунок зростання заробітної плати – на 44,7 тис. грн. Збільшення витрат на заробітну плату може спричинити за собою зростання собівартості продукції, а в кінцевому результаті — зменшення прибутку підприємства.[5, c. 256].
2.4 Аналіз непрямих витрат
Непрямі витрати в собівартості продукції відображено такими комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати. В аналізі цих витрат здійснюється порівняння фактичної їхньої величини на гривню виробленої продукції в динаміці за 5-10 років, а також із плановим рівнем звітного періоду. Таке зіставлення показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці й у порівнянні з планом і яка тенденція спостерігається — зростання чи зниження.
У процесі наступного аналізу з’ясовують причини, що викликали абсолютну і відносну зміну непрямих витрат. За своїм складом — це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.
Витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання охоплюють витрати на амортизацію машин і технологічного обладнання, на ремонт і експлуатацію їх, а також витрати на внутрізаводське переміщення вантажів, знос інструментів і т.д. Деякі види витрат, (наприклад амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції і є умовно-постійними витратами, інші цілком, або повністю залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їхньої залежності від обсягу виробництва продукції визначають за допомогою коефіцієнтів, величину яких встановлюють дослідним шляхом, або за допомогою кореляційного аналізу за великою сукупністю даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат [5, с. 258] .
Таблиця 2.5 Аналіз непрямих витрат
Показники
Затрати на фактично випущену продукція
Затрати на одиницю продукції
За плановою собівартістю
За фактичною собівартістю
Відхилення+,-
За плановою собівартістю
За фактичною собівартістю
Відхилення +,-
1
2
3
4
5
6
1.Витрати на утримання устаткування і обладнання
0
838,1
+838,1
0
1,28
+1,28
2.Загально-виробничі витрати
1754,0
2277,3
+523,3
3,56
3,48
-0,06
3.Адміністративні витрати
1042,0
1676,0
+634,0
2,12
2,56
+0,44
4.Витрати на збут
414,0
546,0
+132,0
0,84
0,83
-0,01
Всього непрямих витрат
3210,0
5337,4
+2127,4
6,52
8,15
+1,63
Повна собівартість продукції
13049,0
17528,5
4479,5
26,49
26,81
+0,32
Питома вага непрямих затрат у повній собівартості продукції
24,60
30,4
+5,80
24,60
30,40
+5,80
З наведених в таблиці 2.5 даних видно, що доля непрямих затрат у загальній собівартості продукції в 2008 році зросла на 5,8%, або склала 30,4%, аналогічно і на 1 т випущеного металу. В звітному періоді витрати на утримання устаткування і обладнання склала 838,1 тис. грн, тоді як такі витрати не планувались. Зросла сума загальновиробничих витрат на 523,3 тис. грн., в зв’язку із збільшенням випуску продукції, по-скільки дані витрати на 1 т випущеного металу зменшились на 0,06 грн. Адміністративні витрати зросли проти плану на 634,0 тис. грн. за рахунок росту суми витрат. Сума витрат на збут зросла на 132.0 тис. грн. за рахунок збільшення випуску продукції, по-скільки сума витрат на 1 т випущеного металу зменшилась на 0,01 грн.
3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
3.1 Резерви зниження витрат
Основними джерелами резервів зниження собівартості промислової продукції є:
— збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей;
скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам, виробничого браку.
Резерви збільшення виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати і т.д.), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, унаслідок чого знижується собівартість виробів.
Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії і т.д.
Економію витрат з оплати праці унаслідок упровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю виробів до впровадження і після впровадження відповідних заходів на плановий рівень середнього динної оплати праці на кількість планованих до випуску виробів.
Резерв зниження матеріальних витрат на виробництво запланованого випуску продукції за рахунок упровадження нових технологій і інших заходів можна визначити перемноживши різницю витрат матеріалів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження інноваційних заходів на кількість запланованих до випуску виробів та планові ціни на матеріали.
Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання непотрібних, зайвих, не використовуваних будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації.
Додаткові витрати на освоєння резервів збільшення виробництва продукції підраховують окремо за кожним його видом. Це переважно зарплата за додатковий випуск продукції, витрати сировини, матеріалів, енергії та інших змінних витрат, що змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції. Для визначення їхньої величини резерв збільшення випуску продукції окремого виду множать на фактичний рівень питомих змінних витрат звітного періоду [5, с. 268].
На зниження собівартості продукції по ПАТ«Запорізький феросплавний завод» в 2008 році позитивно вплинуло перевиконання плану по випуску металу на 12%, фактично випущено 2144000 тис. т. Перевиконання зумовлене достроковим проведеним поточним ремонтом на 5 днів до плану. По 3 цеху план випуску перевиконано на 7%. Перевиконання плану по виробництві металу зумовлене і ростом продуктивності праці.З наведених в таблиць даних видно, що продуктивність праці на заводі в 2008 році зросла проти 2007 року на 9,7 тис. грн, або 118%, тобто виробіток на 1 працівника зріс з 53,7 тис. грн. до 63,4 тис. грн. Проти плану продуктивність праці в 2008 році зросла на 102%. Даний показник позитивно вплинув на зниження собівартості реалізованої продукції.
Другим фактором, який позитивно вплинув на собівартість продукції це — зниження в 2008 році проти 2007 року матеріаломісткості виробництва. Дані таблиць свідчать про матеріаломісткий характер виробництва: частка матеріальних витрат у попередньому періоді становила 81,4%, у звітному – 69,4%. Темпи зменшення витрат зменшили темпи зростання повної собівартості.
Резерви економіївитрат з оплати праці по металургійному заводу також позитивно вплинули на ріст повної собівартості продукції.
З наведених даних видно, що питома вага заробітної плати з відрахуваннями на соціальні заходи склала 3,45%. при запланованому 3,47%, тобто зменшилась на 0,02%. Заробітна плата на виробництво 1 т металу збільшилась на 0,01 гривні, або 101,5%. В цілому по заводу заробітна плата в 2008 році зросла на 115,0%, середньомісячний її рівень склав 799 гривень.
ВИСНОВКИ
Дослідивши в даній роботі питання аналізу собівартості продукції на прикладі ПАТ «Запорізький феросплавний завод» можна зробити наступні висновки:
Підсумком аналізу собівартості є виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно ув’язані, визначена їхня загальна сума й основні напрямки реалізації.
Задачами аналізу собівартості продукції є: оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.
Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Економіка підприємства: навч. посібник /О.І. Ільїн. – 3-тє вид., перер. и доп. – М.: Нове знання, 2005. – 689 с.
Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред… С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-тє, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
Економіка підприємства: навч. посібник/Бойчик І. М. – 2-ге вид, випр. і доп. – К.: Новий Світ-2000, 2002. – 480 с.
Економіка підприємства: підручник/ О. І. Волков. — М, 1999. – 415 с.
Економічний аналіз діяльності підприємства: навч. посібник/ Г.В. Савицька – К.: Знання, 2004. – 654 с.
Теорія економічного аналізу: навч. посібник для економ. спец. вузів/ А.Д. Шеремет, М.І. Баканов. – М.: Фінанси та статистика, 1981. – 262 с.
Економіка підприємства/ Під ред. В.Я. Горфінкеля, В.О. Швандера. – М.: ЮНІТІ, 1998. – 742 с.
Економіка підприємства: навч. посібник/ В.П. Грузинів, В.Д. Грибов. – 2-ге вид. – М.: Фінанси та статистика, 1999. – 208 c.
Економічний аналіз підприємства: підручн. для вузів/ Л.В. Прикіна. – 2-ге вид., перероб. та доп. – М.: ЮНІТІ, 2003. – 407 с.
Економіка підприємства: підручник для вузів/ В.П. Грузинів. – М.: Банки та біржі, ЮНІТІ, 1999. – 535 с.
Теорія бухгалтерського обліку/ Під аг. Редакцією В.В. Деречина. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 352 с.
Економіка підприємства/ За заг. ред. Л.Г. Мельника. – С.: Університетська книга, 2003. – 412 с.
Фінансовий аналіз: навч. посібник/ К.В. Ізмайлова. – К.: МАУП, 2000. – 152 с.
Економіка підприємства: навч. посібник/ В.І. Мацибора та ін. – К.: Каравела, 2008. – 312 с.
Планування, облік, аналіз собівартості/ Б. Юровський. –Х.: Консульт, 2006. – 211 с.
Економіка підприємства: навч. посібник/ Г.А. Семенов. – К.: ЦНЛ/ 2005. – 324 с.
«Про положення планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)»: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996р. № 473.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999р. № 87 // Все про бухгалтерський облік. – 2003.- № 14.
План рахунків бухгалтерського обліку: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 листопада 2003р. // ОКП Центр Чернівці.- 2003.
Економічний аналіз: навч. посібник/ Тарасенко Н.В. – Львів.: Магнолія Плюс, 2007. – 344 с.
http
://
smida
.
gov
.
ua
/
db
/
participant
/00186542