–PAGE_BREAK–Аналізуючи таблицю 1.3., можна зробити висновок, що оборотні фонди збільшились на 10,2%, виручка від реалізації теж зменшилась на 48,4%, виходячи з цього коефіцієнт оборотності зменшився на 52,9%, тривалість одного обороту збільшилась у 2 рази.
Трудові ресурси – це частина населення, яка має сукупність фізичних, духовних і розумових здібностей, що дають змогу їй працювати. Забезпечення господарства трудовими ресурсами залишається актуальним питанням. Завжди існує потреба у забезпечені господарства працівниками відповідної кваліфікації і розряду, які є професійними у своїй сфері діяльності.
Таблиця 1.4. – Забезпеченість ВАТ „Якимівський АГРОС” робочою силою і рівень її використання
Показники
2001 р.
2002 р.
2003 р.
2003р. в % до 2001р.
Середньорічна чисельність працівників, чол.
33
31
28
84,9
Кількість працездатних, чол.
33
31
28
84,9
Затрати праці, тис. люд.-год.
60,1
58,4
42,6
70,9
Відпрацьовано люд.-год. на одного середньорічного працівника
1821,2
1883,9
1521,4
83,5
Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу
0,84
0,82
0,6
71,4
Припадає на одного працездатного:
—
—
—
—
— сільськогосподарських угідь, га
66,37
46,54
45,43
68,4
— ріллі, га
66,24
46,39
45,27
68,3
З таблиці 1.4. видно, що затрати праці зменшились на 29,1%, це зумовлено зменшенням кількості працівників на 15,1% або на 3 чоловіка. Середні затрати праці на одного працівника зменшились на 26,5%, при цьому коефіцієнт використання річного фонду зменшився на 28,6%.
Спеціалізація сільськогосподарського підприємства – це зосередження матеріальних, грошових і трудових ресурсів на виробництво окремих видів продукції, для яких існують найбільш сприятливі умови. Структура товарної продукції відображає спеціалізацію підприємства, яка відображається за допомогою табличної форми (таблиця 1.5.). Структура товарної продукції визначається, як процентне співвідношення вартості продукції окремих культур і галузей до загальній сумі вартості товарної продукції по господарству, яке приймається за 100%. Місце культур і галузей в загальній сумі вартості визначається їх питомою вагою в структурі вартості товарної продукції. Приймається, що господарство спеціалізується на виробництві даної культури, якщо вона в структурі товарної продукції займає 20% і більше. Додатково вказується як розвинуті галузі продукція яких займає 15 – 20%.
Визначити рівень спеціалізації сільськогосподарського підприємства можна за формулою коефіцієнта спеціалізації:
КС = 100 / ∑Р(2і-1) [2.1]
де: КС – коефіцієнт спеціалізації;
і – порядковий номер виду товарної продукції в ранжованому ряді за їх питомою вагою починаючи з більшого;
Р – питома вага кожної галузі в структурі товарної продукції.
При коефіцієнті спеціалізації до 0,2 підприємство має низький рівень спеціалізації, від 0,2 до 0,4 – середній, від 0,4 до 0,6 – високий, а більше 0,6 – дуже високий.
Таблиця 1.5. – Склад і структура товарної продукції ВАТ „Якимівський АГРОС”
Види продукції, галузі
Вартість товарної продукції, т. грн.
Р, %
і
2і-1
Р(2і-1)
2001 р.
2002 р.
2003 р.
В сер. за 3 роки
Зернові культури
735,6
350
76,4
387,3
65,1
1
1
65,1
Соняшник
150,3
280,4
—
143,6
24,1
2
3
72,3
Гірчиця
—
—
193,5
64,5
10,8
3
5
54
Разом по росл.
885,9
630,4
269,9
595,4
100
Х
Х
191,4
Разом по господ.
885,9
630,4
269,9
595,4
100
Х
Х
191,4
КС = 100/191,4 = 0,52
Отже, як видно з розрахунку ВАТ „Якимівський АГРОС” має високий рівень спеціалізації. Як видно із структури товарної продукції господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, а саме на виробництві зернових культур і з розвинутим виробництвом соняшнику.
Рентабельність – один із найважливіших показників виробничо-економічної ефективності виробництва на підприємствах. Вона характеризує прибутковість, дохід за визначений період часу. Вона відображає можливості за рахунок виручки від реалізації продукції відшкодовувати витрати виробництва і отримувати частину чистого доходу в формі прибутку, використаного для розширення виробництва, утворення фондів економічного стимулювання.
Показник рентабельності реалізованої продукції визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості.
Таблиця 1.6. – Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в ВАТ „Якимівський АГРОС”
Показники
2001 р.
2002 р.
2003 р.
2003р. в % до 2001р.
Вартість вал. прод. в, т. грн.
1080,8
445,7
280,1
25,9
– на 1 га с/г угідь, грн.
493,4
309
220,2
44,6
– на одного сер.-річ. працівника, грн.
32751,5
14377,4
10003,6
30,8
– на 1 грн. виробничих витрат, грн.
2,63
1,04
0,43
16,3
– на 1 грн. основних вир. фондів, грн.
1,04
0,43
0,28
26,9
Валовий доход, тис грн.
619,7
443,8
319,9
51,6
– на 1 га с/г угідь, грн.
282,9
307,6
251,5
89,9
– на одного сер.-річ. працівника, грн.
186778
14316
11425
60,8
Прибуток, тис. грн.
208,9
14,3
-327,6
—
– на 1 га с/г угідь, грн.
95,4
9,9
-257,5
—
– на одного сер.-річ. працівника, грн.
6330
461
-11700
—
Собівартість реалізованої прод. тис. грн.
534,7
600,7
206,7
38,6
Рівень рентабельності, %
39,1
2,3
-158,5
—
Виходячи з даних Таблиці 1.6. можна зробити висновок, що вартість валової продукції зменшилася на 74,1%, у розрахунку на 1 га с/г угідь, на одного середньорічного працівника, на одну грн. виробничих витрат, на одну грн. основних виробничих фондів зменшились на 45,4%, 69,2%, 83,7%, 73,1% відповідно. Валовий дохід зменшився на 48,4%, у розрахунку на 1 га с/г угідь, на одного середньорічного працівника зменшився на 10,1%, 39,2% відповідно. Понесені збитки у розмірі 327,6 т. грн. Собівартість реалізованої продукції зменшилась на 61,4%.
II. Аналіз собівартості продукції рослинництва
2.1. Поняття суспільних витрат виробництва, виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва
Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.
Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів.
Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.
Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на:
· основні витрати;
· витрати пов’язані з організацією та управлінням виробництвом.
Основні витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом, без них виробництво неможливе. Витрати на організацію і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і по підприємству в цілому. Це бригадно-цехові і загальногосподарські витрати.
До загальногосподарських витрат належать витрати, пов’язані з управлінням підприємствами і організацією виробництва в цілому: оплата праці працівників апарату управління; на службові роз’їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, телефонні витрати, амортизація; витрати на утримання і ремонт будівель, на підготовку кадрів, охорону підприємства.
Витрати, які виникають в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:
· операційні, які виникають в процесі операційної діяльності підприємства;
· фінансові витрати;
· витрати, що виникають процесі звичайної діяльності, які не увійшли до операційних та фінансових витрат;
· надзвичайні витрати.
Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції.(Рис. 2.1.)
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 2.1. Склад операційних витрат
До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які мають бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятими на виробництві продукції, які можуть бути прямо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Найбільш важливим серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки.
Загально виробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати по управлінню цехами, бригадами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування, витрати на службові відрядження персоналу цехів, тощо.
Адміністративні витрати – це витрати які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.
Витрати на збут продукції (робіт та послуг) включають в себе витрати на рекламу, дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та інше.
До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати від знецінення засобів, визнані штрафи, пеня та інше.
Фінансові витрати: виплата процентів за користування кредитами і за випущені облігації; витрати фінансовою орендою.
До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх заліковою вартістю та реалізованих майнових комплексів.
Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікуються, що вони будуть повторюватись періодично або в кожному наступному періоді.
Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість – одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення.
Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.
У сільському господарстві розрізняють кілька видів собівартості:
· Індивідуальна собівартість відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства і реалізацію одиниці продукції. [9, стр. 143]
· Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. [1, стр. 122]
· Виробнича собівартість формує витрати, пов’язані з виробництвом продукції і її транспортуванням до місця зберігання. [1, стр. 122]
· В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції. [1, стр. 132]
· Планова собівартість – витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції. [2, стр. 108]
· Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництва і реалізацію сільськогосподарської продукції. [2, стр.108]
· Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і планових даних, одержаних розрахунків з метою контролю за витрачанням коштів. [1, стр. 122]
Виробничі витрати сільськогосподарських підприємств неоднорідні за своїм якісним складом, зокрема включають витрати на оплату праці, насіння і садибний матеріал, корми, органічні та мінеральні добрива, електроенергію, амортизацію основних засобів, страхові платежі та інше.
Для розрахунку валових витрат передбачається користуватися стандартом бухгалтерського обліку 16 „Витрати”. Це необхідно для розрахунку прибутку, собівартості одиниці продукції і т. д.
До складу валових витрат включають:
· Витрати на підготовку і ведення виробництва; реалізацію продукції; охорону праці.
· Витрати пов’язані з поліпшенням основних засобів у межах, що не перевищують 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, а також суми перевищення балансової вартості цих фондів і не матеріальних активів вартістю їх реалізації.
продолжение
–PAGE_BREAK–· Невраховані або недоплачені податки, які були невірно визначені у минулому податковому періоді. До їх складу включають деякі витрати передбачені Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств””.
Отже склад витрат, що обліковуються згідно з вимогам стандарту бухгалтерського обліку 16 „Витрати” для визначення собівартості продукції і кінцевих фінансових результатів де що відрізняються від складу валових витрат, що вимагає організації ведення на підприємствах, по суті, подвійного обліку. У зв’язку з цим залишається проблема уніфікації бухгалтерського обліку, який відповідав би виробничим і податковим цілям.
За способом включення в собівартість продукції всі витрати поділяються на:
· прямі – це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт планування та обліку;
· непрямі – пов’язані з виробництвом кількості видів продукції.
Залежно від часу виробничого споживання витрати класифікуються на витрати поточного року і витрати минулого року. У собівартість звітного року включаються не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва відокремлюють і відносять на собівартість наступного року.
Залежно від матеріально речової форми усі витрати поділяються на готівкові і безготівкові. Залежно від можливостей керівників відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють:
· контрольовані – це витрати, на величину яких керівник може впливати повністю або частково;
· неконтрольовані витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, незалежно від його управлінського хисту, старання і класифікації працівників. [1, стр. 132]
Усі витрати мають неоднаковий зв’язок з обсягом виробництва. Залежно від характеру такого зв’язку витрати виробництва поділяються на:
· постійні – це витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні обсягів виробництва в короткостроковому періоді. Рослинництві до них відносять: амортизацію техніки і приміщень, орендну плату за землю, земельний податок, заробітну плату постійним робітникам, страхові пасиви і т. д.
· Змінні – це витрати, величина яких безпосередньо залежить від обсягів виробництва продукції. В рослинництві до них відносять: насіння, витрати на мінеральні, органічні добрива і отрутохімікати, транспортні витрати, витрати на оплату праці найманих працівників і працівників підприємств і т. д.
2.2. Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва
Визначення собівартості різних видів продукції ґрунтується на загальних принципах планування та обліку. В плануванні та обліку визначаються такі показники:
1. Собівартість всієї продукції;
2. Собівартість одиниці продукції;
3. Витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.
Собівартість всієї продукції визначають сумуванням всіх затрат, які були понесені на виробництво всієї продукції.
Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному виразі і визначається вона за допомогою певних методів. Вибір цих методів залежить від особливостей технології та організації виробництва. В сільському господарстві використовують такі методи:
1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях де одержують один вид однорідної продукції.
2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому у рослинництві побічна продукція має нормативну собівартість, що розраховується по кожному підприємству.
3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно їх кількісному значенню.
4. Коефіцієнтний метод застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції. Витрати між цими видами продукції розподіляються відповідно коефіцієнтів.
5. Пропорційний метод базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та інше.
6. Комбінований метод включає два або більше розглянутих вище методів обчислення собівартості.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції – витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватись в любій галузі виробництва, і, по-друге, наглядно показує прямий зв’язок між собівартістю та прибутком. Визначається він відношенням повної собівартості (виробнича собівартість + витрати на реалізацію) до вартості виробленої товарної продукції у діючих цінах. На рівень цього показника впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори. (Рис. 2.2.)
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 2.2. Взаємозв’язок факторів, визначаючих рівень витрат на одну грошову одиницю вартості продукції.
Вплив факторів певного рівня на зміну витрат на одну грошову одиницю вартості продукції розраховується способом ланцюгових підстановок.
Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємкості і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв’язку з інфляцією.
Для того, щоб встановити, які фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на одну грошову одиницю товарної продукції за рахунок кожного фактору помножити на фактичний об’єм реалізованої продукції, виражений у планових цінах.
2.3. Аналіз рівня динаміки собівартості продукції рослинництва
Визначення рівня собівартості продукції дає можливість встановити дохідність галузі, окремих культур.
Таблиця 2.1. – Динаміка собівартості 1 ц основних видів продукції в ВАТ „Якимівський АГРОС”
Вид продукції
2001
2002
2003
2003 в % до 2001
Виробництво продукції, ц
Витрати на виробн., т. грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Виробництво продукції, ц
Витрати на виробн., т. грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Виробництво продукції, ц
Витрати на виробн., т. грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Витрати на виробн., грн.
Собівартість 1 ц прод. грн.
Оз. пшен.
29550
371,44
12,57
8288
156,97
18,9
1710
42,92
25,1
11,5
199,7
Просо
—
—
—
—
—
—
1630
37,5
23,0
—
—
Гречиха
—
—
—
—
—
—
2550
490,4
50,14
—
—
Гірчиця
—
—
—
—
—
—
9780
547,7
56,0
—
—
Яр. ячмінь
2500
62,25
24,9
156,1
3,79
24,3
—
—
—
—
—
Горох
—
—
—
257
12,72
49,5
—
—
—
—
—
Соняшник
995
83,38
83,8
305
18,18
59,6
—
—
—
—
—
Жито
1400
34,3
24,5
—
—
—
—
—
—
—
—
ВАЛ
34445
х
х
10411
х
х
1567
х
х
х
х
Собівартість сільськогосподарської продукції формується під впливом багатьох факторів зокрема співвідношення темпів змін обсягів виробництва і поточних витрат на продукцію, які визначають її рівень і тенденції.
Як видно з таблиці 2.1., ВАТ „Якимівський АГРОС” у різні роки вирощував різні види культур. Лише озима пшениця вирощувалась на протязі трьох років. З таблиці 2.1 можна прослідити неоднорідність у структурі виробництва продукції рослинництва. Витрати на виробництво озимої пшениці у 2003 році порівняно з 2001 зменшились на 88,5%, відповідно собівартість одного центнера озимої пшениці збільшилась на 99,7%.
Під час аналізу динаміки різних явищ визначають абсолютний приріст, темп зростання і росту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння рівнів ряда динаміки. Рівень, який порівнюють, називають поточним, а рівеь з яким порівнюють – базисним. Також під час аналізу рядів динаміки якого нибудь явища, ще обчислюють середні показники цих величин.
Під час аналізу динаміки собівартості 1 ц озимої пшениці, ми визначаємо абсолютний приріст, темп зростання і приросту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння рівнів ряду динаміки. Рівень який будемо порівнювати називається поточним, а рівень з яким будемо порівнювати – базисним. Аналіз проведемо по соняшнику. Результати розрахунків представлені у таблиці 2.2. Вихідні дані візьмемо за останні 5 років (період 1999 – 2003 рр.).
Абсолютний приріст визначають, як різницю між поточним (Уі) і попереднім (Уі-1) або початковим (У0) показником. Абсолютний приріст показує на скільки одиниць підвищився або зменшився поточний рівень порівняно з базисним за відповідний період часу.
Ал = Уі – Уі-1 [2.1]
Аб = Аі – А0 [2.2]
Темп росту – це відношення поточного рівня ряду динаміки (Уі) до попереднього (Уі-1) або початкового рівня (У0). Ций показник виражається у відсотках і показує на скільки % зріс або зменшився поточний рівень.
Тл = Уі / Уі-1 * 100% [2.3]
Тб = Уі / Уб *100% [2.4]
Темп приросту показує на скільки відсотків збільшився або зменшився поточний рівень ряду динаміки порівняно з базисним рівнем. Його обчислюють як відношення абсолютного приросту (Аі) до попереднього (Аі-1) або початкового рівня (А0). Також темп приросту (спаду) можна знайти віднімаючи від темпу зростання 100%.
Тпл = Тл – 100% [2.5]
Тпб =Тб – 100% [2.6]
Таблиця 2.2. – Динаміка собівартості 1 ц озимої пшениці по ВАТ “Якимівський АГРОС”
Роки
Собіварт. 1 ц озим. пшениці
Абсолютний приріст
Темп росту, %
Темп приросту, %
Абсолютне значення 1 % приросту, ц
Л
Б
Л
Б
Л
Б
1999
9,89
–
–
–
–
–
–
–
2000
10,56
0,67
0,67
106,8
106,8
6,8
6,8
0,1
2001
12,57
2,01
2,68
119,03
127,1
19,03
27,1
0,12
2002
18,94
6,37
9,05
150,6
191,5
50,6
91,5
0,13
2003
25,1
6,16
15,21
132,5
253,7
32,5
153,7
0,19
Абсолютне значення 1% приросту дорівнює відношенню абсолютного приросту за певний період до темпу приросту за той самий період.
а = Ал / Тпл [2.7]
З таблиці 2.2. можна зробити висновок що за період 1999 – 2003 рр. собівартість 1 ц озимої пшениці у ВАТ „Якимівський АГРОС” збільшилась у 1,5 рази або на 15,21 грн. Абсолютне значення 1% приросту собівартості збільшилось з 0,1 у 1999 р. До 0,19 у 2003 р.
Визначимо зміну тенденції рядів динаміки методом аналітичного вирівнювання по прямій і по параболі.
Метод аналітичного вирівнювання є найбільш досконалим способом виявлення закономірностей розвитку.
Вихідні дані для вирівнювання ряду динаміки собівартості 1 ц озимої пшениці по ВАТ “Якимівський АГРОС” занесено в Таблицю 2.3.
Таблиця 2.3. – Розрахункові дані для вирівнювання ряду динаміки собівартості 1 ц озимої пшениці по ВАТ “Якимівський АГРОС”
Роки
Собів. 1 ц озим. пшен.
t
t2
t3
t4
У * t
У * t2
Вирів. по прямій, ц
Вирів. по пара-болі, ц
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
1999
9,89
-2
4
-8
16
-19,78
39,56
7,652
9,852
2000
10,56
-1
1
-1
1
-10,56
10,56
11,532
10,432
2001
12,57
0
0
0
0
0
0
15,412
13,212
2002
18,94
1
1
1
1
18,94
18,94
19,292
18,192
2003
25,1
2
4
8
16
50,2
100,4
23,172
25,372
Разом:
77,06
0
10
0
34
38,8
169,46
77,06
77,6
Рівняння прямої залежності має вигляд:
уt = а0+ а1t, [2.8]
де: уt – вирівняні ряди динаміки;
а0– вирівняний рівень собівартості 1 ц озимої пшениці при умові, що t = 0, тобто в році, передує початку досліджувального періоду;
а1 – середній щорічний приріст (або зниження) собівартості 1 ц озимої пшениці;
t – порядковий номер року.
Невідомі параметри а0і а1 знаходимо з системи рівнянь:
Sу = na0+ a1St
Syt = a0St + a1St2 [2.9]
Необхідні дані для проведення розрахунків беремо з Таблиці 2.9.
77,06 = 5а0 а0= 15,412
38,8 = 10а1 а1 = 3,88
Рівняння прямої має вигляд:
yt = 15,412 + 3,88t
Економічний зміст цього рівняння полягає в слідуючому, що в 1998 році, тобто в році, який передує досліджувальному періоду, вирівняна собівартість 1 ц озимої пшениці становить 15,412 грн, а собівартість 1 ц озимої пшениці досліджувального періоду щорічно зростає на 3,88 грн.
Підставляючи в дані рівняння по черзі значення t, отримаємо вирівняний динамічний ряд собівартості 1 ц пшениці по прямій:
продолжение
–PAGE_BREAK–