КУРСОВАРОБОТА
натему:
„Соціальна робота як професія. Права і функціональніобов’язки соціального працівника.”
2006р.
ЗМІСТ
Вступ. 3
Розділ 1. Основніскладові соціальної роботи. 5
1.1Сутність соціальноїроботи. 5
1.2 Поняття соціальногопрацівника. 8
Розділ 2. Професійніякості, права та обов’язки соціального працівника. 10
2.1 Соціальний працівник:специфіка професії 10
2.2 Обов’язки соціальногопрацівника. 13
Розділ 3 Повноваження таякості соціального працівника. 18
Висновок. 25
Список використаноїлітератури. 26
Вступ
Професія соціального працівника сповідує принцип, за якимгідність та значимість є невід’ємними рисами кожної особи в суспільстві.Стосунки між індивідом і суспільством мають взаємодоповнювальне значення, ікожен індивід може зробити значний внесок у суспільство.
Професія «соціальна робота» має свою власну чітку базузнань, а також інтегрує знання споріднених дисциплін, таких як психологія,психіатрія, соціологія, економіка, суспільні науки та право. Ці знання постійноперевіряються на практиці. Разом із особливою системою цінностей взаємністосунки між знаннями і практикою є вирішальною характерною рисою цієїпрофесії. Це пояснює динамізм професії та стійкий стан зростання та зміни.
Соціальна робота часто обирає активну позицію і обстоюєзміни в соціальних службах та соціальній політиці, що більш ефективнореагуватимуть на потреби вразливих груп у суспільстві.
Щороку виникають усе нові і масштабніші проекти як длявпровадження нових підходів до розв’язання соціальних проблем з використаннямтеорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки та перепідготовкисоціальних працівників. Найбільшу активність виявляють у цьому процесіМіністерство праці та соціальної політики України, а також Державний комітет усправах сім’ї та молоді, значних зусиль по впровадженню нової спеціальностідокладають Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони України.Нажаль, потенційно найбільший, як свідчить світовий досвід, замовник напрацівників соціальної роботи Міністерство охорони здоров’я ще тільки починаєпридивлятись до нової спеціальності. Іншим важливим кроком можна вважатирозпочатий, хоч і не завершений, процес самоусвідомлення молодої української соціальноїроботи, що поширюється в двох напрямах. З одному боку, це створення професійнихоб’єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальнихпрацівників, яка працює вже майже 10 років і є членом міжнародних організацій,додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи.
Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальноюдопомогою, соціальною політикою, соціологією, прикладною психологією, лікарі імедичні сестри, вчителі і працівники пенітенціарних закладів з повним правомговорять про те, що займаються соціальною роботою як одним з аспектів своєїдіяльності. І проти цього важко заперечувати. Алі соціальна робота саме йпокликана знайти спільне в тому, що роблять представники перелічених доситьдалеких одна від одної професій, осмислити цю діяльність, створити загальні,універсальні концепції цієї діяльності і зробити її ефективнішою.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні соціальноїроботи як професії, а також прав і функціональних обов’язків соціальногопрацівника.
Розділ 1. Основніскладові соціальної роботи1.1 Сутність соціальної роботи
Соціальна робота постала з гуманітарних та демократичнихідеалів. Тому її цінності ґрунтуються на повазі до таких аспектів, як рівність,цінність і гідність усіх людей. Людські права і соціальна справедливістьслугують мотивацією та підтвердженням дій соціальної роботи. Соціальна роботаспрямована на викорінення бідності, надання свободи знедоленим та пригніченимлюдям з метою забезпечення соціального включення, що ми й спостерігаємо насучасному етапі розвитку в Україні.
Останнє десятиліття двадцятого сторіччя ознаменувалосязмінами, що вражають своїми масштабами, драматизмом, непередбаченістю йглибокими суперечностями: розпад СРСР та економічний розлад на його колишнійтериторії, поглиблення соціальної кризи у капіталістичних країнах і глобальнескорочення соціальних програм, зникнення формальних причин для подальшої гонкиозброєнь і, процес стирання кордонів і водночас вибух крайнього націоналізму врізних куточках планети, руйнування ідеологічних догм. Все частіше відчуваєтьсяпорожнеча там, де поколіннями зберігалися усталені теорії та уявлення.
У цей історичний відтинок часу особливого значення у політицікраїн різного рівня розвитку і державного устрою набуває соціальна політика.З-поміж її традиційних складових значне місце відводиться соціальній роботі.
У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальнаробота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не існувало універсального,визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння йтого, що може бути включене у соціальну роботу, що, власне, є її об’єктом, хтоє клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники.
У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальнихпрацівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародневизначення соціальної роботи, яке, на думку його авторів, можна застосувати убудь-якому регіоні чи країні. Воно сформульоване так: «Професія „соціальнийпрацівник” заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках,просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя.Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна роботавиникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними всоціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людськихправ».
Громадська думка дуже часто пов’язує із соціальною роботоюуявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Цестосується, наприклад, питання щодо історії соціальної роботи. Існує думка, щосоціальна робота – це просто сучасний варіант релігійної благодійності, якасвоїм корінням сягає середніх віків.
Професійна соціальна робота була започаткована, коли деякіблагодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зісвоїми підопічними.
Сьогодні в Україні соціальна робота переживає бурхливийрозвиток. Це пов’язано з двома протилежними тенденціями, що сформувались ідосягли досить великої потужності на терені України за останніхдесять-п’ятнадцять років. Одна з них є інстинктивною реакцією соціальногоорганізму країни на катастрофічне зубожіння українського народу під часпереходу від тоталітарно-патерналістської моделі соціального захисту населеннядо ліберально-демократичної, а друга – визначається потребами оновленняукраїнського суспільства на засадах загальнолюдських цінностей, що вимагаєпринципово нових підходів до соціальної політики держави у контексті її загальноєвропейськоїорієнтації.
Головною проблемою формування соціальної політики насучасному етапі розвитку українського суспільства є переоцінка матеріальногочинника. Безумовно, в країні з глибокою економічною кризою складно взагаліговорити про його переоцінку. Проте сподіватися на вирішення соціальних проблемтільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально. Сьогодні соціальнаробота в Україні перебуває на тому етапі.
Основним законом України, який гарантує здійсненнясоціальної політики щодо захисту, допомоги та підтримки дітей, молоді, жінок,сім’ї, є Конституція України. Вона, зокрема, проголошує: людина, її життя іздоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Українінайвищою соціальною цінністю.
Нині тривають пошуки власної моделі соціального захистунаселення, формується мережа соціальних служб, які б відповідали сучаснимуявленням про соціальні послуги. Теперішній уряд Юлії Тимошенко представивпрограму діяльності, головною метою якого є удосконалення системи соціальногозахисту населення є розв’язання проблеми бідності, підвищення якості соціальнихпослуг для наближення їх до європейського рівня та розширення кола надавачівтаких послуг. Перевагу матимуть соціально незахищені громадяни похилого віку,малозабезпечені сім’ї, інваліди та сім’ї з дітьми.
Передбачається реформування системи соціального захистучерез посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглибленняадресності державної соціальної допомоги, удосконалення міжбюджетних відносин.У всіх регіонах буде запроваджуватися прогресивна технологія обслуговуваннямалозабезпечених громадян — надання всіх видів державної допомоги за однієюзаявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видівсоціальної допомоги та пільг. Це сприятиме якісному і комплексномуобслуговуванню громадян, забезпечить доступ малозабезпечених верств населеннядо соціальних послуг та уніфікацію підходу при визначенні права на призначеннявсіх видів соціальної допомоги.
Створюватимуться умови рівних можливостей для людей зособливими потребами.
Проводитимуться роботи, пов’язані із соціальною адаптацієюбездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, надаватиметьсязмога забезпечення їх реінтеграції в суспільство.
Володіючи достатньою інформацією про різні міністерства,відомства та установи, які повинні допомогти людині, соціальні працівники, як ісоціальні педагоги, намагаються використати ці ресурси на користь клієнта. Арезультатом їхніх дій перш за має бути: все професійне уміння застосовуватирізні загальні й окремі технології, серед яких: і соціальна діагностика,профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза,і прогнозування, соціальне посередництво, і консультування, соціальнезабезпечення, і страхування, опіка й опікунство. Головним у цьому, безперечно,є: вміння соціального працівника актуалізувати в людині інтерес до життя,підтримати в ній власні сили і бажання творити своє життя самостійно. В цьому іпроявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи ісоціальної політики в цілому.
Про важливість соціальної роботи і увагу уряду до цихпроблем свідчить відзначення на державному рівні Дня працівника соціальноїсфери, який відзначається в Україні з 1999 року. Адже саме ці “добротворці”безпосередньо причетні до того, що сьогодні наша держава впевнено рухаєтьсякурсом на запровадження євростандартів, які базуються на прогнозованихперспективах економічної та соціальної стабільності країни.1.2 Поняття соціальногопрацівника
Поняття «соціальний працівник» стало вживатисянаприкінці XIX – на початку XX століття. Але як професія і академічнадисципліна соціальна робота отримала визнання лише після Другої світової війни.Згідно з ідеєю держави «загального добробуту» у США в 30-х роках і уЗахідній Європі в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімумгідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цього права.Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які з тих чи інших причинне вписувалися в сучасне суспільство, опинилися «за бортом». Урядовіциркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайтиконкретного адресата, бути тонко підігнаними під потреби конкретних людей, аіноді й радикально переглянуті відповідно до сучасних вимог. Цю функцію і взялина себе соціальні працівники.
Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому,щоб людина, якій він допомагає, у подальшому мала змогу обходитися без цієїдопомоги, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якогоцього досягають, називають по-різному: реабілітацією, нормалізацією,реадаптацією.
Головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щобповернути «клієнтові» здатність діяти самостійно за певних соціальнихумов.
Ідея «професіоналізму», яка задає відповіднумодель і стандарт поведінки, істотно вплинула і на організацію соціальноїроботи в цілому – від низової до глобальної. Вона обумовила ідейну єдність, щохарактеризує професію як деяку спілку. Незважаючи на різноманітність сферспеціалізації (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичніпідходи), в соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяєвважати її професією, а не просто строкатим переліком функцій.
Характер діяльності вимагає від соціальних працівниківзнання широкого кола питань: організації системи соціального забезпеченнявзагалі, відповідного законодавства, елементів соціології та економіки,конкретних прийомів індивідуальної роботи з людьми. Тобто передбачаєтьсянеобхідність знань про людину у прикладній психології.
Разом з тим соціальній роботі притаманні певні особливості.Характер проблем, з якими вона стикається, не дозволяє запропонувати однозначніметоди їх ефективного вирішення. Будь-які недоліки тут найбільш помітні. Томупрорахунки сім’ї, суспільства у багатьох країнах вважаються виною самесоціальних працівників. «Молодість» професії пояснює відсутність унеї міцних позицій в академічному та адміністративному світі. Спробиспеціалістів соціальної сфери розробити об’єктивно наукові способи вирішеннялюдських проблем часто викликають недовіру у зв’язку з тим, що ця сферарозглядається перш за все як особиста і побутова.
Позиція соціальних працівників якспеціалістів-професіоналів передбачає об’єктивність і неупередженість, протевони рідко залишаються байдужими, постійно стикаючись з потужним зарядомлюдських страждань.
Сьогодні більшість соціальних працівників, як і вчителі,лікарі, інші представники гуманітарних професій, працюють у державних та іншихофіційних установах. Але при цьому (це особливість даної професії) не євиконавцями «наказу зверху», бюрократами, які турбуються лише прораціональність діяльності, про те, щоб при мінімальних затратах отриматимаксимальну віддачу для себе і для держави. Професіоналів соціальної роботивирізняють особливий статус і знання, спираючись на які вони об’єктивнооцінюють ситуацію. Основою професійних знань соціальних працівників є двіфункціональні концепції: по-перше, власне ідея професіоналізму, по-друге,ставлення до прав людини.Розділ 2. Професійніякості, права та обов’язки соціального працівника2.1 Соціальний працівник:специфіка професії
Як бачимо навіть із загальної характеристики соціальної роботи, вона є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) «Школа-мікрорайон» у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання — педагогічно орієнтованої ідоцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві.
Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікро середовища особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб’єкта виховного процесу, включаючи й саму дитину.
За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об’єктів зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання – сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.
Поступово під нову професію готується законодавча база. У ст. 15 Закону «Про освіту», наприклад, проголошено необхідністьстворення в школах України служб соціально-педагогічного патронажу (від фр. patronage — заступництво, піклування). Повсюдно організуються центри соціальної служби для молоді, які мають власну нормативну основу; для них розгортається підготовка фахівців з соціальної педагогіки і роботи. Політичний, економічний і культурний розвиток країни останніх років актуалізував проблеми соціального захист найрізноманітніших верств населення. Саме життя прогнозує зростання масштабів соціальної роботи, яку здійснюють професіонали та ентузіасти (за кордоном називаються парапрофесіонали, волонтери). Щоб попередити девальвацію нової спеціальності, поставити надійний заслін на шляху до неї людейнекомпетентних, а то й випадкових, що мають різного роду протипоказання — особистого, морального, медичного характеру, необхідно формувати системуповноцінної підготовки кадрів нового типу для сфери соціального захистунаселення.
2.2 Обов’язки соціальногопрацівника
Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми обов’язками. Основні з них такі:
· володіти основами пенсійної справи, соціальногозахисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищенихгромадян;
· виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селахсім’ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого — педагогічну, матеріальну іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров’я;
· встановлювати причини виникаючих у них труднощів,конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальномузахисті;
· сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідноїсоціально-економічної допомоги населенню;
· проводити психолого-педагогічні та юридичніконсультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;
· надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
· виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховнізаклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;
· організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності — брати в ньому особисту участь;
· сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім’ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об’єднань, асоціацій,клубів за інтересами;
· допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;
· брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв’язанні інших гострих соціальних проблем.
Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна.
Коротко пояснимо суть кожної. Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім’ї, групи людей,ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного «соціального діагнозу». З його врахуванням прогнозується розвитокподій, процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуютьсязакони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботигромадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню. Велику увагу він приділяє попередженню іпрофілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні,психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.
Безпосередня соціально-медична функція працівникасоціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров’я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін. Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій,науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції — застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків,сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним. Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам,перестарілим, новоствореним сім’ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов,облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання ірозуміння іншої людини.
Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв’язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний – виконання ролі вчителя, консультанта, експерта.
Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню,моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотнийзв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльністьсоціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з’ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об’єктивної інформації, співпраця з адвокатом,допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов’язків, добір документальнообгрунтованих звинувачень і т.д.).
Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів іметодів. Цей процес — взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення досуб’єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємнихзусиль.
Джерелами впевненості соціального працівника у правісправляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання ідосвід, на них ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать,зокрема, здібності, навички інтерв’ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв’язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником іклієнтом.
Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до людей, вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів.
Знання і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника, наприклад, в наданні допомоги бідним і безпритульним,роботі з дітьми без батьків, у профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає знань відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження, вміння проаналізувати конкретну ситуацію, розробити програму дій, вибрати ефективні методи, врахувати існуючі закони і т.д.
Ці знання, вміння і досвід вкрай важливі в управлінні діяльністю соціальних служб, доборі кадрів для них і застосуванні новітніх технологій, про що буде конкретно йти мова у спеціальному розділі курсу.
Особлива сфера діяльності соціального працівника – орієнтація в проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і функціонування соціальних систем: сім`ї, груп, спільностей. Тут потрібні знанняструктур і процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття рішень, використання владних повноважень, а комунікативні функції, рольові позиції, їх можна буде здобути у відповідних навчальних курсах (з соціології, соціального управління). а також під час практики, передусім виробничої.
І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повиненволодіти знаннями джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них, думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і т.д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з нимиспівпрацювати.
Розділ 3 Повноваження таякості соціального працівника
Що таке узаконені повноваження соціального працівника? Це його призначення на посаду, певні права, обов’язки, а також авторитет, особлива повага до нього з боку клієнтів. Статус є відображеннямтого становища, яке він займає в суспільстві. Репутація ж складується у процесі взаємодії з оточуючим середовищем.! з соціальним працівникомспілкується багато різних людей — колег, клієнтів, керівників. Про нього судять за рівнем знань, компетентністю, досвідом, доброзичливістю, чуйністю, чесністю, комунікабельністю, обов’язковістю і багатьма іншими рисами. Якщо статус великою мірою залежить від політики держави, правового становища, то репутацію створює собі кожен сам особистими якостями і ставленням до справи.
Деякі соціальні працівники привабливі для оточуючих завдяки власній лагідності, чарівності, щедрості і навіть харизматичних особливостей (вмінням полонити, захоплювати своєю одержимістю, ентузіазмом і вірою).
Такіфахівці привертають до себе людей, надихають їх, настроюють на активну взаємодію. І хоча особиста привабливість не залежить від службового становища, вона підсилює потенційні можливості позитивного впливу наклієнтів. Харизматичні ж риси як вияв рідкої обдарованості людини талантамивід природи розвиваються інтенсивною працею, сприяють висуненню
працівникана вищі позиції в сфері соціальної роботи.
Сприймання людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною мірою залежать від рівня інформованості. Мова йде про широкийкругозір соціального працівника, який не обмежується суто професійними обов’язками. Обізнаність в багатьох сферах суспільного життя сприяє приверненнюй довіри до нього з боку клієнтів, підкріплення у них впевненості в тому, що вони отримають всебічну допомогу.
Такимчином, соціальний працівник повинен:
· мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології,демографії і статистики, інформатики, економіки і управління;
· володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці, живопису та інших видах мистецтва;
· бути добре поінформованим про сучасні політичні, економічні, соціальні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення;
· вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а проводити в життя свою продуману й послідовну лінію;
· володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність контингенту, що потребує допомоги, вміло контактувати і привертати до себе «важких» підлітків, сиріт, інвалідів, без робітних. одиноких, людей похилого віку, перебуваючих на реабілітаціїі т.д.;
Широке поле діяльності чекає майбутніх соціальних працівників. Цепередусім робота в державних соціальних закладах (службах зайнятості, усправах неповнолітніх, інтернатних установах, спеціалізованих школах та ін.).Фахівці цього профілю потрібні в трудових колективах (на підприємствах державної власності, приватних, змішаного типу), у громадськихорганізаціях, благодійних фондах. Бо до них, разом з релігійними об’єднаннями,переходитиме все більше функцій соціального захисту і підтримки різних групнаселення. Так, у 2005 р. з Україні було 549 позабюджетних фондів, з них164 загальнодержавні, а решта – благодійні, їх мережа зростатиме, а відповідно – і потреба в спеціалістах. Добре підготовлені фахівці з соціальної роботи зможуть зайнятися приватною практикою. Декому після здобуття певного досвіду захочеться перейти на педагогічну чи наукову роботу. А комусь довірять працювати в органах державної влади, що здійснюють управління соціальною сферою. Кожен, при бажанні, зможе знайти справу по душі, відповідно до своїх знань, здібностей і нахилів.
Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи – мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім’ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.
Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, — процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибокунасиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв’язку навчання з практикою,цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.
Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхіднінавички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.
Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося:
· систематичність, послідовність, активність,цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності маютьособливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраноюспеціальністю.
· мати професійний такт, бути відкритим іспівучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіхпитаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;
· виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов’язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;
· вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності,зарозумілості;
· ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки,
Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вониконкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов’язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність,благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії,зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи якпрофесії.
Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддаютьперевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше «знаходять мову» ізнебагатослівними й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші-до людейпохилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довгопродовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності. Серед нихвиділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість,порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальнаадаптованість.
Ці та інші риси можна поділити на три групи:
1. психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де соціальної роботи;
2. психолого-педагогічні якості, орієнтовані навдосконалення соціального працівника як особистості;
3. методичні навички і зусилля, спрямовані на створенняособистого іміджу (привабливості).
До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам’яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог єбезумовними. Вони входять до структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутностінегативні наслідки про являться не одразу в професійній діяльності, але занесприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, колипотрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв’язанні складних, нестандартних завдань і т.д.).
У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуютьсяна зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.
До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдякисамовихованню.
У третю групу якостей включають комунікативність,емпатичність (вловлювання настроїв людей, з’ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішняпривабливість особи), красномовність та ін., їх також можна розвинути власнимизусиллями — з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань таіншими способами.
Принципове значення при цьому має професійнесамовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато«конструкцій», покликаних допомогти людині правильно обратипрофесію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).
Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об’єктивних і суб’єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний.
Провіднуроль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), маєякісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізаціїпрофесійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності,ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до виборупрофесії одне з головних завдань – оцінка загальних здібностей і прогнозуванняїх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовностіреалізувати життєві плани.
Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.Професія ця не лише суспільне вагома, високо гуманна, але й цікава. Обравши її за покликом душі, людина зможе сповна розвинути й реалізуватисвій творчий потенціал, буде постійно збагачуватися духовно, відчувати радість пізнання, спілкування, пошуків, самоутверджувати себе і допомагати гідно жити співвітчизникам.
Таким чином, соціальний працівник — це спеціаліст в особливій, специфічній сфері діяльності. Об’єктом застосування його трудових зусиль є складний організм людини, а наслідком-благополуччя, само почуття, соціальне здоров’я індивіда, груп людей, суспільства в цілому. Поряд з нормальним фізичним станом воно — величезний, неперехідний здобуток, найбільша громадська і державна цінність. Це підкреслює і підносить значення соціальної науки, політики й практики. А безпосередніми їх носіями є соціальні працівники — основна ланка кадрового корпусу соціальних служб.Висновок
Система соціального захисту на Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціальногозахисту неможлива без висококваліфікованих працівників які досконаловолодіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Один із найважливих напрямків роботи у цій сфері є підготовчий, навчальний етап, етап професійної орієнтації та професійного відбору кадрів для соціальних служб .
Фундаментальні науки виграють значну роль у підготовціфахівця з соціальної роботи. Наприклад, якщо соціальний робітник не знається напсихології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов’язанийдопомогти. Але ж як можна допомагати людині, якщо не знаєш, як до неїпідступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа незнає його, вона не спроможна допомагати іншим, а тому і бути соціальнимробітником також не може.
Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона зналамедичну науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу. Соціальнийпрацівник, як і кожна інша людина, громадянин своєї держави, зобов’язаний знатиісторію свого народу і, звісно, розумітися на основах соціальної історії.
Філософія тісно пов’язана з соціальною роботою. Соціальнийпрацівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю іколективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована наудосконалення людських відносин, на проведення в життя ідеалів гуманізму.
Список використаноїлітератури
2 Гапоненко О. Соціальна робота та роль соціальноорієнтованих неурядових організацій // Соціальна політика і соціальна робота№4, 2005р. – с.22-25
3 Городяненко В.Г. Соціологія. Київ: Видавничий центр«Академія», 2002, 560 с.
4 Дворецька Г.В. Соціологія праці. Київ: КНЕУ, 2001,244 с.
5 Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основинаціонального виховання. –Умань, 1993.– 650с..
6 Основи социальной работы /Отв. Ред. П.Д.Павленок. –М., 2000. – С.28.
7 Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства:Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). Київ: Техніка, 2001, 312с.
8 Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. –Ростов-на-Дону, 1999. – 230с.
9 Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої,Г.М.Лактіонової. — К.: Наук. світ, 2003. — 233 с.
10 Тетерский С.В. Введение в социальную работу. – М.,2000. – 257с.
11 Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России.– М., 1995. – 220с..
12 Холостова Е.И. Социальная работа.Теоретико-методологические аспекты // Социальная работа. – 1994. – Вып. 6.–С.21.