Вступ
Вивченнятеми «Соціальні ролі та особистість» актуальне, тому що, зрозумівши значення тамісце особистості у суспільстві, її роль не лише в сім’ї та родині, убудь-якому колективі, на робочому місці, а й для покоління загалом, можнавизначити власне місце в суспільстві й відповідно моделювати та коригувативласну поведінку, а також передбачати поведінку інших відповідно їх соціальнихролей.
Метареферату полягає у тому, щоб дослідити місце особистості в суспільстві та їїповедінку згідно соціальної ролі.
Виходячиз мети, потрібно розв’язати наступні завдання:
– визначити, хто це– особистість;
– з’ясувати, якнаціональний менталітет впливає на особистість;
– проаналізуватисоціальні ролі та їх зв’язок з особистістю;
– дослідитимісце особистості в суспільстві.
Длянаписання реферату було використано сучасну літературу та твори відомихвчених-психологів.
1.Особистість та вплив національного менталітету на особистість
1.1Особистість – дзеркало світу
Людинаяк творча істота постійно створює власний світ і саму себе. Тому людське «Я» – цесвіт розвитку людських сутнісних сил. В світі людини знаходиться об’єктивнийзміст її родової сутності. Цей світ – не середовище і умова існування людини, асама людина в її об’єктивному бутті. Дійсно реальною практичною істотою людинає у своєму світі, який вона сама створює. Саме в діяльності з перетвореннясвіту, перш за все, і виявляється індивідуальна неповторність і незамінністьконкретної людини.
Будучисуспільною істотою, людина разом з тим є окремою індивідуальністю. Як спосіббуття особистості, як суб’єктивність, яка формується в результаті власноїдіяльності, індивідуальність – це не риса і не специфічність, а самаособистість, яка є дзеркалом світу.
Особистостіпоза індивідуальністю не існує. Якщо індивід, щоб стати особистістю, повиненнабути соціальної сутності, то, не набувши своєї індивідуальності, особистістьне набуде самостійного буття. Індивідуальні особливості особистості видаютьсяне як випадкові, неповторні, одиничні її властивості, а як реалізація їїсоціальної сутності, як відображення соціального в індивідуумі.Індивідуальність не означає незалежності індивіда від суспільства, а спосіббуття в ньому.
Індивідє не тільки одиницею роду, але й його найсуттєвішою характеристикою. Улюдському індивідуумі інтегруються соціально значущі риси. З одного боку, «світлюдини» – це суспільне існування індивідів, з іншого боку, «світ людини» є автономним,він є об’єктивною цілісністю, що підпорядкована об’єктивним законам.Суперечливість системи «людина-світ» є джерелом як самого розвитку людини, такі її світу.
Потенційнолюдина як особистість – це безкінечна, універсальна, загальна істота, актуальновона завжди обмежена. Це протиріччя вирішується у процесі того, як індивід,розвиваючись в особистість, розширює своє буття у часі, включаючи себе у часроду (історію). Історія є процес послідовного вирішення протиріччя міжпотенційною безкінечністю людини і її актуальною обмеженістю та породженнямцього протиріччя у нових соціально-культурних умовах. Чим ширшими й багатшими єзв’язки людини з оточуючим світом, іншими людьми, тим більшими можливостямивона користується у розвитку своєї особистості, тим більш універсальною постаєформа її культурного життя. Адже культура є головним показником не якогосьособливого, а саме суспільного розвитку людини.
Освоюючисвою родову сутність у формах культури, індивід стає культурно-історичнимсуб’єктом, що робить історичне минуле його власним минулим, а майбутнє, як йогомайбутнє, за яке він відповідає. І цією подвійною залежністю визначаєтьсядіяльність індивіда у теперішньому, а також його свобода і відповідальність. Уцьому випадку він перестає бути функціонером, він стає особистістю.
Особистістьє завжди своєрідним зв’язком унікальності і універсальності. У ній передбачаютьодне одного і протиборствують різні «Я», що рухаються в сторону унікальності,неповторності, самостійності окремого «Я» і в сторону його універсальності,зверненості до безкінечного світу.
Такимчином, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною заспособом свого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального,сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», атим, якою мірою цей її індивідуальний, особистий світ вміщує в себе «світлюдини».
1.2Вплив національного менталітету на особистість
Основноюрисою українця прийнято вважати перевагу особистого над загальним. Віндивідуальному житті виявляється це в підкреслюванні свого «я» і в змаганні досамовияву. В родині є мала родина, тобто після одруження діти відділяються відбатьків, отримують власне окреме майно, символізоване власною хатою; їхнійзв’язок з батьками є виключно почуттєвого характеру. Громада в українців – це«добровільне товариство людей». В Україні історично склалося так, що «народнаволя стоїть понад князівським правом». Потреба князя була неминуча, йоговибирали, але коли він не задовольняв потреб народу, або ж коли зловживав своєювладою, його проганяли. Крім того, українці схильні до федералізму.
ВУкраїні міцне почуття Божої всеприсутності, внутрішня розмова з Богом, тайнедумання про Божу волю над собою.
Українець– інтровертивний тип, в ньому переважають почуття, підсвідоме. Українськапоезія не розлучається з природою: природа оживляє її, поділяє з нею радощі йжурбу людської душі; трави, дерева, птаство, звірята, світила неба, ранок івечір, весна і сніг – усе дише, думає, відчуває разом із людиною, всевідгукується до неї чарівним голосом, – голосом то співчуття, то надії, тоосуду. На Україні квітками пишається майже чи не кожний двір хлібороба.
Зпоетичності українця випливає любов до жінки.
Чуттєвістьукраїнського народу призводить до заперечення раціоналізму, є навіть схильністьдо пасивізму, що виявляється у нереальному мрійництві, яке призводить дотворення утопій. При пропорційно заслабій волі та інтелігентності пояснюєтьсялегка запальність і швидке охолодження; пояснюється також дратівливість надрібниці і байдужість до дійсно важливих речей. З притаманною для українціврелігійністю віра нашого народу в добро скрізь ототожнюється з свободою.
Коріньнашого лиха в надмірному обособленню та індивідуалізмі. Українські люди, незв’язані між собою ні в просторі, ні в часі посідають сталу тенденцію додиференціації (поділу) при великій нездатності до інтеграції (об’єднання).
Браквизнання авторитету одностайно підкреслюється як важливий недолік українця.Вшанування авторитету розвинулося в українців у формі вшанування ідеї, яканабирала сили закону. Навіть людина здобувала значення не завдяки успіхам,становищу, розумові, а передусім, тому що зуміла підпорядкувати себе ідеї. Вобороні ідеї українці розвивають глибоку жертовність, якої не можна булосподіватися при їх малій агресивності.
Аналізісторичних процесів доводить, що тільки завдяки глибокому відчуттю традиційукраїнський народ не перетворився на етнографічну масу.
Отже,національний менталітет визначає певні риси особистості українця: одвічнепрагнення до незалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана доприроди, жінки, любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі,не останньої особи в суспільстві – це риса саме українців.
2.Соціальні ролі
Соціальна-типовіриси – це природний атрибут кожної людини. Будучи відносно стійкою якісновизначеною соціальною реальністю, соціально-історичний тип особистості не існуєдо і поза індивідами.
Людинаусвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси черезналежність до певних соціальних груп і організацій, завдяки яким вона береучасть у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль у вихованні істановленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей,установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві якцілісній системі. На основі особистих контактів між членами групи виникаємережа емоційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин – об’єктивних(суспільних) і суб’єктивних (психологічних) зливаються в єдину системуміжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, якавідрізняє їх від інших соціальних груп.
ЩеПлатон стверджував, що на самоті людина поводиться раціонально, а у натовпі –вона жертва стадних інстинктів.
Соціальність,що виявляється в сумісній поведінці людей, має особливу властивість, якаполягає у великій силі впливу на окремих індивідів, в автоматичності механізмуїї дії, в його підсвідомості і блискавичності спрацьовування.
Становлення«Я» відбувається дійсно в ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди – це простіреакції на погляди інших, а тому, що ці ситуації є разом з тим ситуаціямисумісної діяльності. В них формується особистість, в них вона усвідомлює себе,не просто вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними.
Соціальніролі існують в колективах, групах, де кількість людей невелика, обмежена,об’єднує їх спільна функція, мета, робота та ін. Кожен член групи набуваєвідповідного статусу, як тільки потрапляє до неї. Статус – сукупністьоб’єктивно властивих людині характеристик, що визначають сприйняття її іншимичленами групи, самосприйняття і, як з цього виходить, її становище в системахгрупових відносин.
Соціальнароль – це ще одна характеристика індивіда в групі, тісно пов’язана зі статусом,і в самому загальному визначенні вона є поведінкою, яка соціально очікуєтьсявід людини – носія певного статусу. У більшості груп існують чітко визначеніролі. Якщо норми описують, як потрібно поводитись всім членам групи, то ролі –це правила, яким повинні відповідати люди, що займають в групі певні позиції.
Напідприємстві, наприклад, начальник і підлеглий виконують різні ролі іпередбачається, що в цій ситуації вони поводитимуться по-різному.
Як інорми, ролі мають велике значення для життєдіяльності людей, бо завдяки їм людизнають, що можна очікувати один від одного. Коли члени групи слідують рядуконкретних, ясно окреслених ролей, вони почуваються задоволеними і успішнодіють.
Длязабезпечення ефективності групової діяльності, досягнення групових цілейпотрібні розподіл і кооперація функцій. Типологій групових ролей досить багато,в їх основі лежать відносини влади – підпорядкування або переваги –відторгнення.
Найбільшяскраве уявлення про рольовий розподіл в групі дає аналіз таких груп, де єжорстка ієрархія, нестача ресурсів і проблеми з їх розподілом.Статусно-рольовий розподіл в такій групі найчастіше визначається таким наборомролей:
– лідер групи, найенергійніший, авторитетний, користуєтьсяправом першочергового присвоєння благ;
– друга особа в групі з відповідним правом на блага, меншенергійна, але часто більш інтелектуальна, часто є хранителем групових норм іправил;
– наближені, опора, соратники;
– опозиція, підгрупа незадоволених своїм статусом, алезмушених підпорядковуватись; по відношенню до них застосовується політика «батогата пряника»;
– блазень, який дозволяє собі (з дозволу лідера) критичнізауваження, підтримує видимість демократії, свободи слова та ін.;
– цап-відбувайло, особа, яка приймає на себе групову агресію.Така роль для групи є необхідною для згуртування, демонстрації єдності. Якщоособа не згодна зі своїм статусом і покидає групу, знаходиться інший на цюроль. Досить сильно такий груповий тиск виявляється і в групах соціальнонезрілих особистостей – дітей, правопорушників.
Існуєдві потенційно небезпечні ситуації, пов’язані з соціальними ролями. Першаполягає в тому, що людина може настільки «увійти в роль», що його особистіснаідентичність і його особистість просто зникають. Друга небезпечна ситуація, щопов’язана з соціальною роллю – це та ціна, яку доводиться платити, якщо діїлюдини не відповідають очікуванням оточуючих. Очікування, пов’язані зсоціальними ролями, особливо часто призводять до непорозумінь, якщо розподілцих ролей довільний або несправедливий.
Наприклад,якщо людина вибрала роль студента, і якщо вона буде добре працювати, тоімовірно, що колись вона може взяти на себе роль професора або адвоката, абопрезидента фірми.
Отже,людина є «соціальною істотою», яка орієнтована і включена в контекст груповоїповедінки, особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, імеханізмом цього процесу є встановлення контролю дій особистості тому уявленнюпро неї, яке складається в оточуючих. Соціальні ролі різноманітні, всі воницікаві та важливі. Можливо, найважливішою соціальною роллю в групі є рольлідера, бо від здібностей лідера залежить успішність діяльності групи, а інодіі саме її виживання. Жорстка ієрархія підпорядкованості і бюрократичнаорганізація несумісні з природою людини і її свободою. Соціальну стабільністьсуспільства і задоволеність індивіда своєю роботою забезпечують турбота прогромадян та дотримання високих соціальних стандартів.
3.Місцеособистості в суспільстві
В родиннусоціальну інституцію людина включена з народження. Активною стадією їїперебування в цій інституції можна вважати створення своєї сім’ї, народженнядітей, відхід від матеріального утримання батьків.
В педагогічнійсоціальній інституції людина теж перебуває з дитинства. Переломною стадієюсоціалізації є продовження удосконалення своєї кваліфікації, професійноїосвіти, коли людина вже працює після отримання дипломів про середню загальнуабо спеціальну чи вищу освіту, хоча деякі індивіди одержують освіту, працюючи втрудовій сфері.
Включенняв економічну соціальну інституцію відбувається на стадії переходу людинидо самостійного матеріального забезпечення з моменту працевлаштування.
Одержанняпаспорту й права брати участь у виборах до державних і місцевих органів влади єстадією включення в політичну соціальну інституцію. Але активна участь уполітичному житті пов’язується з роботою у владних структурах, згромадсько-політичною діяльністю активістів у партійних осередках, зформуванням у населення громадської думки в руслі тієї чи іншої ідеології.
Активнаучасть в культурницькій соціальній інституції починається на стадіїздатності до активного творення матеріальних і духовних цінностей, а не тількипасивного «споживання» продукції культури.
Щостосується релігійної соціальної інституції, то до неї долучаються людипротягом усього життя – від народження й до глибокої старості.
Підготовчийперіод до повноцінного й активного включення в соціальні інституції суспільствазакінчується на певних рівнях статусу в кожній з них.
Людиз більш високим рівнем соціалізації мають достатню освіту і здатні формуватибільш-менш задовільні соціогенні потреби, які переважно короткотермінові,творчо малонасичені, реалізація яких хоч і супроводжується радісними й втішнимиемоційними переживаннями, але не дає відчутного стану творчої самореалізації.Вони в трудовій сфері в основному орієнтовані на заробіток, тобто назадоволення загальної соціогенної потреби в накопиченні вартісного резерву,який можна було б використати в своїй діяльності в соціальних утвореннях іншихсоціальних інституцій, наприклад, в сім’ї для виховання й утримання дітей, вхудожній студії для реалізації своїх художніх здібностей тощо.
Людиз високим ступенем соціалізації здатні формувати далекосяжні соціогенніпотреби. З їх числа виходить еліта, яку становлять інтелігенція, творчі люди,здатні ставити стратегічні цілі щодо задоволення своїх творчих соціогеннихпотреб високої суспільної значущості: вчені, винахідники, письменники,художники, композитори, актори, громадські, політичні діячі.
Уході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинкамистатусу у відповідних соціальних інституціях, що вимагає освоєння новихнормативів, законів, регламентів, а це означає, що відбувається подальшасоціалізація особистості. Крім того, особистості, особливо з числа еліти, нетільки засвоюють певні регулюючі положення правового й морального походження,але й беруть участь в удосконаленні й творенні законодавства, тих чи іншихнормативних положень різних організацій і соціальних структур. Особистості з числаеліти, як правило, очолюють різні соціальні утворення й керують процесомтворення матеріальних й інформаційно-ідеальних цінностей середовища. Самедорослій стадії соціалізації відповідає найбільш ефективне творення штучногосоціального і штучно-природного середовища.
Суб’єктністьособистості зумовлена ступенем соціалізації і здатністю приймати рішення абосамостійно щодо своєї діяльності, або як лідер щодо діяльності групи.
Суб’єктністьособистості визначається:
o ступенем свободи прийняття рішень у процесі задоволення своїхматеріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб’єктами;
o свідомою активністю суб’єкта в його конструктивній діяльності(тобто в творенні ціннісного штучного середовища);
o приватною власністю майна і вартісних (валютних) резервів;
o статусом у кожній соціальній інституції (в трудовому колективі, вгромадсько-політичній організації, в аматорській студії, в сім’ї тощо);
o моральними і правовими, формальними і неформальними регламентами(правами й обов’язками за статусом організації, правилами, звичаями громадтощо).
Формальносуб’єктність може змінюватись від абсолютної свободи в прийнятті рішень і доабсолютної залежності від рішень іншого індивідуального або колективногосуб’єкта. Наприклад, суб’єктність людини творчої професії має високий ступінь,а військовослужбовця, діяльність якого регламентована дисциплінарним статутом,має низький ступінь.
Отже,особистість знаходиться в суспільстві з народження. Правосуб’єктність індивідав істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина, а цеозначає, що вся діяльність цього громадянина підпорядковується законодавству країни,і він несе відповідальність за свої дії і вчинки. З цього моменту громадянинстає повноцінним суб’єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізаціїпрограм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу увідповідних соціальних інституціях.
Висновки
Упроцесі написання реферату я досяг мети: дослідив зв’язок особистості тасоціальних ролей, і розв’язав дослідницькі завдання: визначив, хто єособистістю та як національний менталітет впливає на особистість; проаналізуваввплив соціальної ролі на поведінку особистості; дослідив місце особистості всуспільстві. Зазначене дає підстави для наступних узагальнень.
Отже,особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способомсвого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального, сутності ііснування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якоюмірою індивідуальний, особистий світ вміщує «світ людини».
Національнийменталітет визначає певні риси особистості українця: одвічне прагнення донезалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана до природи, жінки,любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі, не останньоїособи в суспільстві – це риса саме українців.
Людинає соціальною істотою, яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки.Особистість формується у взаємодії з іншими особистостями. Найважливішоюсоціальною роллю в групі є роль лідера. Соціальну стабільність суспільства ізадоволеність індивіда забезпечують турбота з боку держави та дотриманнявисоких соціальних стандартів.
Особистістьзнаходиться в суспільстві з народження. Правосуб’єктність індивіда в істотніймірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина. Діяльність громадянинапідпорядковується законодавству країни, він несе відповідальність за свої дії івчинки, є повноцінним суб’єктом правової діяльності в суспільстві. У ходіреалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинкамистатусу у відповідних соціальних інституціях.
Списоквикористаної літератури та джерел
1. А.Ф. Бондаренко«Социальная психология личности». – К., 1991.
2. В.В. Москаленко«Соціальна психологія». – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 687 с.
3. Л.Е. Орбан-Лембрик«Соціальна психологія». – К. Либідь. 2006. – 556 с.
4. В.Т. Циба«Системна соціальна психологія». – К., 2006. – 327 с.
5. В. Янів «Нарисидо історії української етнопсихології». К. Знання. 2006. – 340 с.